Формування інтелектуальної активності особистості

ЗМІСТ ВСТУП 1. Інтелектуальна активність особистості 2. Формування інтелектуальної активності особистості ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ с.3 с. 4 с. 7 с. 12 с. 13 ВСТУП Становлення інтелекту людини на сучасному етапі розвитку суспільства пов'язане з динамічними перетвореннями і змінами на початку нового століття, необхідністю встигати за цими перетвореннями й адекватно реагувати

на них, зберігаючи і накопичуючи інтелектуально-творчий потенціал. Інтелект – це здатність людини (нації, держави) творити нові знання, нову інформацію з різних галузей діяльності, можливість ефективно й оперативно втілювати створені знання, ноу-хау в життя, тобто виробляти на їхній основі новий, більш якісний продукт, уміло його продавати та належно заробляти на новаційному товарі, щоб розвиватися далі.

Проблема формування інтелектуальної активності особистості, накопичення сукупного інтелекту в наш час є проблемою зберігання еліти нації, суспільства, більше того, проблемою виживання людства. Не можна не зазначити, що ця проблема - нагальна для нашої країни і всього пострадянського простору, де сьогодні гостро актуальною є необхідність перетворення застарілих, ригідних ментальних моделей світу.

Актуальність теми цієї контрольної роботи очевидна, оскільки термін «інтелектуальна активність» є дуже змістовним, а виділення цієї інтегральної характеристики особистості дозволяє краще зрозуміти й пояснить багато важливих психічних явищ і феноменів життєдіяльності людини. Отже, мета цієї контрольної роботи визначити поняття інтелекту та інтелектуальній активності, виділити категорії по рівню

інтелектуальної активності, дослідити формування інтелектуальної активності особистості, розглянути основні стадії розвитку інтелектуальної активності на прикладі концепції Ж. Піаже. 1. ІНТЕЛЛЕКТУАЛЬНА АКТИВНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ Інтелект (від лат. іntellectus – розуміння, осмислення) – відносно стійка структура розумових здібностей індивіда. Інтелект ототожнюють із системою розумових операцій, зі стилем

і стратегією вирішення проблем, з ефективністю індивідуального підходу до ситуації, що вимагає пізнавальної активності, з когнітивним стилем і под. За своїм психологічним змістом інтелект належить до «нечітких» понять. Поняття «інтелект» у психологічній літературі має щонайменше три значення [3, с.24]: 1. Загальна здатність до пізнання й вирішення проблем, що визначає успішність будь-якої діяльності і лежить в основі інших здібностей.

2. Система всіх пізнавальних здібностей людини (від відчуття до мислення). 3. Здатність до вирішення проблем без зовнішніх спроб і помилок (у думці), протилежна здатності до інтуїтивного пізнання. Зараз інтелект розглядається як загальна розумова здатність узагальнення поведінкових характеристик, пов'язана з успішною адаптацією до нових життєвих умов.

Часто інтелект ототожнюють з мисленням, при цьому підкреслюючи, що мислення – це процес, а інтелект – якість цього процесу. Критеріями якості виступають: ефективність, простота щодо когнітивного навантаження, здатність до знаходження нестандартних рішень. Чи не найяскравішим доказом особистісної зумовленості мислення та інтелекту є поняття інтелектуальної активності особистості.

Йдеться про активність особистості в пошуку, постановці й розв’язуванні інтелектуальних задач. Як зазначає Д.Б. Богоявленська, розглядаючи проблему інтелектуальної активності можна дивуватися чомусь незвичайному, неочікуваному, і тоді сама ситуація стимулює наш інтелект. [2, с.37] Інтелектуальна активність особистості виявляється, звичайно, у будь-яких обставинах, у будь-якій сфері

діяльності людини. Інтелектуальна активність – чисто особистісна властивість, ця властивість цілісної особистості, що відбиває процесуальну взаємодію пізнавальних і мотиваційних факторів у їхній єдності, де абстрагування однієї зі сторін неможливо. Інтелектуальна активність є особистісною власністю, власністю цілісної особистості, яка не зводиться ні до загальних розумових здібностей, ні до мотиваційних факторів розумової діяльності.

Специфічне поєднання різних властивостей розуму, їх стійкий вияв у процесі розв’язування різних задач характеризують стиль інтелектуальної діяльності, той самий єдиний інтелект, особистості, за допомогою якого людина не тільки пізнає, а й перетворює навколишній світ, активно впливає на нього, будує стратегію свого життя і реалізує упродовж багатьох років. Інтелектуальна активність – це осмислена активність мислення.

Однак не слід ототожнювати активність мислення з розумовою діяльністю як процесом, бо активність мислення – це така характеристика, яка включає прагнення й готовність до розумової діяльності, а також відображає певну властивість самого процесу мислення. Тому існують три види активності: - інтенційна, яка обмежується тільки прагненням; - потенційна, яка обмежується тільки готовністю і прагненням; - реальна, яка реалізується в діяльності.

Все це й належить до інтелектуальної активності. Відсутність чіткого визначення інтелектуальної активності призводить до того, що деякі психологи інтелектуальної активність наділяють навіть будь-яку живу систему, що адаптується до оточуючого середовища.[4, с.58] Значним кроком у розробці поняття інтелектуальної активності є роботи Д.Б. Богоявленської. На її погляд, мірою інтелектуальної активності (тобто активності, що виявляється

в інтелектуальній діяльності), її найбільш інтимною якісною характеристикою може служити інтелектуальна ініціатива. Розуміючи останню як продовження розумової діяльності за межами ситуативної заданості, вона вбачає в ній найбільш адекватне вираження сутності поняття активності.[2, с.54] Розглянемо три рівні інтелектуальної активності, які визначила в своїх роботах Д.Б. Богоявленська [2, с.56]: - стимульно - продуктивний; - евристичний, - креативний.

Стимульно - продуктивний, або пасивний, рівень має місце тоді, коли людина досить старанно працюючи, залишається в межах заданого або знайденого способу дії. Йдеться не про відсутність розумової діяльності взагалі, а про брак внутрішнього джерела її стимуляції – пізнавального інтересу. Другий рівень – евристичний. Тут люди вже виявляють певною мірою інтелектуальну активність, не стимульовану зовнішніми факторами,

шукають нові засоби. Однак еврист схильний виявити тільки емпіричні закономірності, які дають змогу вирішувати поставленні ззовні задачі, на відміну від креативів (третій рівень), для яких емпірична закономірність стає не формальним засобом, а самостійною проблемою. Якісна особливість креативів – самостійна, не стимульована ззовні постановка проблеми. Отже, стимульно-продуктивний рівень відповідає прийняттю

і продуктивному вирішенню задач, однак у межах уже поставлених проблем. Евристичний рівень відповідає відкриттю нових закономірностей емпіричним шляхом. Креативний рівень відповідає теоретичним відкриттям, коли вчений будує теорію, яка пояснює факти, ставить нову наукову проблему. Рівень інтелектуальної активності, ініціативи є досить стійкими особистісним утворенням дорослих, виявляється у різноманітних експериментальних

умовах і пов’язаний з глибинною мотиваційною структурою особистості. 2. ФОРМУВАННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ ОСОБИСТОСТІ Більшість дослідників згодні з тим, що в перші 20 років життя відбувається основний інтелектуальний розвиток особистості, причому найбільш інтенсивно інтелектуальна активність змінюється від 2 до 12 років.

До цього висновку незалежно один від одного дійшли Я.О. Пономарьов, Л. Терстоун, Ж. Піаже, Н. Рейлі і багато інших дослідників. Формування інтелектуальної активності сягає свого максимального рівня к 19-20 рокам, потім наступає фаза стабілізації і с 30 – 34 років відбувається спад продуктивності інтелектуальних функцій. [6] Розвиток загальних інтелектуальних здібностей залежить не лише від віку,

алей від виду діяльності (учбової і професіональної), якою займається людина. Останнім часом данні про зниження інтелекту у осіб похилого віку підлягає критиці. Зберігаються, в першу чергу, індивідуальні відмінності інтелекту. Більш серйозні проблеми виникають при дослідженні інтелектуальної активності дорослих. Як вже було відмічено вище, більша частина досліджень змін

інтелекту дорослих відмічає підйом показників від 17 до 20-30 років, а потім – різке зниження. Особо різке падіння рівня інтелектуальної активності відмічається після 60 років (дані отримані по тесту Векслера WAIS). [6] Аналізуючи данні багатьох досліджень, ведучий американський спеціаліст в області тестування інтелекту А. Анастазі [6] приходить до висновку, що зниження інтелекту, зв’язане з віком, проявляється лише після 60 років, а до цього періоду розбіжності середніх

даних по різним віковим групам пояснюється різницею поколінь по рівню освіти і культури. Результати емпіричних досліджень свідчать про твердий зв’язок інтелектуальної продуктивності людей в 60-80 років з їх професією; деякі інтелектуальні функції з роками можуть розвиватися навіть в похилому віці. Проте з віком відбувається зниження продуктивності основного показника

інтелекту, а саме «загального інтелекту», за рахунок уповільнення розумового процесу, зв’язаного зі зниженням швидкості обробки інформації. До того ж швидкісні показники інтелекту по численним даним знижаються вже після 30 років. Вважається, що більш всього страждають процеси, зв’язані з активним сприйняттям та довгостроковим зберіганням інформації, а здатність до короткострокового утримання

інформації знижується з віком вельми повільно. Знижується швидкість кодування і актуалізації інформації в короткостроковій пам’яті. Дослідження каліфорнійських психологів показали, що індивідуальні показники інтелекту с 8 до 18 років когут змінюватися. Ці зміни були пов’язані з різницями в сімейному колі; у дітей які виросли в сприятливому емоційному

середовищі, рівень інтелекту постійно підвищувався, а у дітей, по відношенню до яких батьки не проявляли достатньої турботи, спостерігався процес зниження рівня інтелекту. По даним американських дослідників, основним фактором впливу на відносний прогрес чи регрес в розвитку інтелекту, виявився рівень освіти батьків. Розвиток інтелекту дитини в залежності від умов визначено на малюнку 1. [2, c.87]

Формування і розвиток інтелектуальної активності в шкільному віці визначається переважно внутрішньою мотивацією дитини – прагненням до високих досягнень, потягом до суперництва і допитливістю та цікавістю. Сприятливі умови Несприятливі умови корекційна робота Сприятливі умови Несприятливі умови Бездіяльність батьків Сприятливі умови Малюнок 1. Розвиток інтелекту в сприятливих

і не сприятливих умовах. Розглянемо формування інтелектуальної активності на прикладі концепції Ж. Піаже, в якій припускається, що взаємодія суб’єкта ті оточення може здійснюватися у принципово різних формах: - у формі інстинктивної поведінки, що обумовлено анатомко-фізіологічною структурою організму; - у формі навичок і сприйняття; - у формі необоротного оперування, збудованого на інтуїтивному мисленні; - у формі оборотного оперування, коли виникає здатність до групування.

Інтелектуальна активність – діяльність, що перейшла у внутрішній план і стала оборотною завдяки координації з іншими розумовими діями. Основним законом розвитку операторних структур є закон саморегуляції. Згідно з Ж. Піаже, інтелект – це найбільш удосконалена форма адаптації організму до середовища, що являє собою єдність процесів асиміляції (відтворення елементів середовища в психіці суб'єкта у вигляді

когнітивних психічних схем) й акомодації (зміна цих когнітивних схем залежно від вимог об'єктивного світу). Суть інтелекту полягає в можливості здійснювати гнучке й водночас стійке пристосування до фізичної й соціальної дійсності, а його основне призначення – у структуруванні (організації) взаємодії людини із середовищем. У міру нагромадження й ускладнення досвіду дитини в практичній взаємодії з предметами відбувається інтеріорізація предметних дій, тобто їх поступове перетворення на розумові операції (дії,

які виконуються у внутрішньому, уявному плані). [5, с.19] Формування інтелектуальної активності – це стихійний, підлеглий своїм особливим законам процес визрівання операціональних структур (схем), що поступово виростають із предметно-життєвого досвіду дитини. Відповідно до теорії Піаже [5, с.137], у формуванні інтелектуальної активності дитини можна виділити чотири стадії (по суті,

чотири етапи у формуванні): 1. Стадія сенсо-моторного інтелекту (від народження до 2 років). Дитина намагається зрозуміти новий об'єкт шляхом його використання, застосовуючи засвоювані сенсо-моторні схеми (струснути, ударити, посмикати і под.). Ця стадія ділиться на шість часткових стадій: - вправи рефлексів (від 0 до 1 місяця); - перші навички і первинні кругові реакції (від 1 до 4-6 місяців); - координування зору

і хватання та вторинні кругові реакції, коли відбувається розвинення цілі і засобів її досягнення (від 4-6 до 8-9 місяців); - стадія «практичного» інтелекту, коли для досягнення цілі починаються використовуватися знаряддя (від 8 до 11 місяців); - третині кругові реакції та пошук нових засобів для досягнення цілі, коли дитина починає випробувати власні рухи поза досягнення конкретних цілей (від 11-12 до 18 місяців); - дитина комбінує схем дій для

вирішення нових завдань, що дозволяє їх вирішувати у внутрішньому плані (від 18 до 24 місяців). 2. Доопераційне мислення - стадія формування інтелекту дитини від 2 до 7 років, що характеризується початком формування символічної функції, яка дозволяє розпізнавати. В якості засобу розпізнавання дитина використовує ігровий символ, малюнок, розумовий образ, конструктор мови, тобто головне на цій стадії – засвоєння

вербальних знаків рідної мови й перехід до найпростіших символічних дій. 3. Стадія конкретних операцій – логічних операцій, що здійснюються на основі зовнішніх, наочних даних і притаманні дітям від 7-8 до 11-12 років. З'являються, операціональні схеми конкретного порядку, що лежать в основі розуміння реальних процесів у конкретній предметній ситуації. У 7-10 років дитина оволодіває простими операціями, такими як класифікація, серіація, взаємно-однозначна

відповідність, в 9-12 років дитина оволодіває системою координат, проектувальними поняттями. Також формується поняття числа, часу, руху, геометричні поняття. На основі здійснення конкретних операцій дитина набуває можливість передбачати результати своїх дій. Зокрема, діти оволодівають принципами збереження маси в 7-8 років, принципом збереження ваги – к 9-10 рокам, а принципом збереження об’єму – лише в 11-12 років.

4. Стадія формальних операцій – стадія інтелектуального формування, характерна для дитини віком від 11-12 років до 14-15 років. У цьому віці формуються формальні (категоріально-логічні) схеми, що дозволяють будувати гіпотетико-дедуктивні міркування на основі формальних посилок без необхідності зв'язку з конкретною дійсністю. Наслідком наявності таких схем є здатність до комбінаторики (у тому числі до комбінування суджень з метою перевірки їх істинності чи хибності), дослідницька пізнавальна позиція, а також можливість

свідомо перевіряти хід як власної, так і чужої думки. Отже, формування інтелектуальної активності особистості – це розвиток операціональних структур інтелекту, у ході якого розумові операції поступово набувають якісно нових властивостей: скоординованість (взаємозв'язок і погодженість безлічі операцій), оборотність (можливість у будь-який момент повернутися до початку своїх міркувань, перейти до розгляду об'єкта з прямо протилежної точки зору й под.), автоматизованість

(мимовільність застосування), скороченість (згорнутість окремих ланок, «миттєвість» актуалізації). Завдяки сформованості розумових операцій стає можливою повноцінна інтелектуальна адаптація підлітка до того, що відбувається, зміст якої полягає в тому, що «мислення стає вільним від реального світу» [5, с.241]. ВИСНОВКИ Проблема формування інтелектуальної активності особистості

є проблемою зберігання еліти нації, суспільства, більше того, проблемою виживання людства. Проведене нами дослідження та теоретичний аналіз психологічної літератури дає змогу стверджувати, що на рівень формування інтелектуальної активності особистості та відповідно, на ступінь вияву інтелектуальної активності впливають багато факторів, такі як вік, спадковість, стан сім’ї, емоційне середовище. Це дозволяє зробити висновки, що формування

інтелектуальної активності особистості тісно пов’язано з віком, рівнем освіти і культури. Отже, рекомендації щодо ефективного формування інтелектуальної активності наступні: По перше підвищення якості національної освіти, передача знань майбутнім поколінням. По друге, необхідно мати ціннісний підхід до творення нової інформації, тобто об’єктивізація зростання інформаційних ресурсів, людського капіталу як невичерпного

духовного багатства нації. Це багатство продукується інтелектом людини (елітою нації), її патріотизмом і духовністю, що, врешті, стане стратегічними чинниками розбудови національних інноваційних спільнот і збереження нашої духовної ідентичності. По трете, вважаю що, інтелектуальна активність повинна врятувати країну, але про важливість інтелекту треба згадувати не лише на мітингах чи форумах, натомість глибоко усвідомити його вагу й чільне

місце серед завдань національної безпеки та сучасних складових української національної ідеї, а відтак забезпечити належну фінансову підтримку втілення цієї стратегеми. СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ 1. Абульханова-Славская К.А. Психология активности личности// Психологический журнал: Т.6. – 1985. – №5. – С.3-18. 2. Богоявленская Д.Б.

Интеллектуальная активность как проблема творчества. – Ростов: РГУ, 1983. – 176 с. 3. Бургин М.С. Интеллектуальная активность как характеристика мышления// Рациональность и семиотика поведения. – Киев: ИФ АН Украины, 1998. – с.24-32. 4. Венда В.Ф. Системы гибридного интеллекта. – М.: Наука, 1990. – 448с. 5. Пиаже Ж. Психология интеллекта. –

М.: Директ – Медиа, 2008. – 351с. 6. Роменець В. А. Історія психології: XVII століття. Епоха Просвітництва: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів К.: Либідь, 2006 997 с.