Фантазія в грі дітей

«Фантазія і дитяча гра» ПЛАН ВСТУП 1. Опції фантазії в грі дітей. 2. Психологічна сутність фантазії. 3. Фантазія як механізм розгортання психічних процесів у дітей і дорослих. Висновок Список використаної літератури ВСТУП Серйозність проблеми дитячої ігри та ігри взагалі була усвідомлена в психології та філософії тільки в кінці XVIII, початку XIX століть, коли Ф. Шіллер у своїх знаменитих "

Листах про естетичний вос-харчуванні" (1795) звернув увагу на естетичне зміст процесу гри, її важливу функцію в стаю-ванні і розвитку людської особистості. "Тільки тоді, коли людина грає, він є людиною в повному розумінні слова він може грати, тільки тоді, коли він є цілком людиною". У цій формулі Шіллера явище гри вперше було пов'язано з духовною сутністю людини, з вищою життям у ньому: Для Шіллера світ прекрасного відкривається нам, коли ми піднімаємося

над буденністю та повсякденністю у світ зведення-шенного буття - в світ гри, коли ми виходимо з- під влади необхідності в світ свободи. Шиллер мигцем стосувався гри, але все, що він говорить про неї, дуже глибоко. Його твердження про зближення ігри та естетичних переживань, як форм "незалежної насолоди", тобто не мають практичної мети і не приносять ніякої вигоди було згодом розвинене в психології та філософії і інтерпретовано як найважливіша властивість гри -

її самодостатність. Антропологічний принцип, покладений в основу Шиллером розуміння ня ігрових процесів був надалі розвинений англійським філософом Гербертом Спенсерів, психологами Карлом Гробом, Жаром Піаже, В. Леонтьєвим, Д. Ельконіна та іншими. Згідно Спенсеру, гра біологічно абсолютно даремна і безцільна, вона виникає там, де серйозна життя не потрібна

чи не може мати місце. Причина гри, за Спенсером, в скупченні життєвої енергії, що залишилася неспожитий; ця енергія шукає свого виходу хоча б у безцільної діяльності, ка-кової є гра. Сама форма діяльності під час гри цілком вміщуються у сферу імпульсивної актив-ності, тобто, як уже було сказано, є розрядом енергії, що нагромадилася. Сама форма діяльності визна-виділяється наслідуванням або, як

каже Болвін самоподражаніем: під час гри ми виконуємо якісь рухи, схожі з тими, які ми виконували в серйозній роботі, при дійсній життєвої діяльності. Пояснюючи цю ідею, Спенсер наводить приклад: якщо ми довго сидимо в одному і тому ж положенні, ми відчуваємо потребу руху: що накопичились в нас енергія шукає свого виходу, ми здійснюємо руху без будь-якої мети - заради самих рухів.

Таким чином, безперечно те, що деякі ігри покояться на тому "розряді" енергії, про який говорить Спенсер. Але далеко не всі ігри виникають подібним чином. Особливо це каса-ется дитячих ігор. У теорії Спенсера зміст ігор не тільки не має ніякого значення, але є само-наслідуванням, відтворень будь-яких рухів, пов'язаних з нашою серйозною життям. Цим гра лишай-ється глибокого піднесеного психологічного змісту, а стає рядовим

психофізичним явища-му. Звичайно, гра в її процесуальному перебігу є тратою енергії, але в той же час, вона може бути розглянута і як джерело нової психофізичної енергії. Іншу трактування ігор дає теорія "активного від-нку", розвинена німецькими психологами Шаллер, Лацарусом, Штейнталем. Відповідно до цієї теорії крім пасивного відпочинку, який ми маємо у

сні, ми потребуємо в активному відпочинку, в іншій діяльності, свобод-ної від усього похмурої й тяжкого, що пов'язано з роботою. Стомлення від роботи вимагає не тільки псіхофізі-чеський розрядки, але і психічного, емоційного відпочинку, який може бути реалізований тільки в актив-ності, але ця активність повинна розвиватися на психічному просторі. Ось через що людина має потребу в грі навіть тоді, коли у нього немає невитраченого запасу енергії, він повинен грати, навіть втомлюючись, бо фізич-тичне стомлення

не заважає глибокому психічному відпочинку, джерела енергії. Таке трактування гри, її цілей і функцій, втім, як і трактування Спенсера, зрозуміло більшою мірою властива світу ростуть уламкових, хоча цілком зрозуміло, що поняття гри має охоплювати і гру дітей і гру дорослих. Причому функ-ції гри у дітей та дорослих можуть бути абсолютно різні.

Докладну відповідь про природу і значення дитячої гри ми знаходимо у німецького психолога Кар-ла Гроса і нашого співвітчизника Д. Ельконіна, на дослідження який ми будемо спиратися в даній роботі. К. Грос звертає увагу на те, що спостереження за іграми дітей та молодих тварин при-водять до думки про те, що всі ігри служать засобом вправи різних фізичних і психічних сил, органів руху, зору, спостережливості, уваги, та й самого мислення.

Одним словом, ігри дітей виконують підготовчу функцію, вони передують виконання серйозних життєво важливих ролей у житті. Д. Б. Ельконін звертає увагу на соціальний зміст цієї підготовки, докладно аналізуючи рольову гру, як основу всіх ігор дитини. Обидва вони згодні з тим, що ігри служать розвитку всіх сил ребен-ка. Безцільні зовні ігри є найвищою мірою доцільними. Грос справедливо характеризує свою теорію гри як телеологічного (засновану

на цілі). Гра як форма активності займає в житті дитини центральне місце. Граючи, дитина ре-пит що стоїть перед ним завдання розвитку. Однак це положення не розкриває в достатній мірі саму внут-реннюю природу гри, її коріння. Щоб з'ясувати це питання, і Грос і Ельконін звертають увагу на зв'язок гри з роботою уяви. Об'єкт гри дитини часто існує тільки в уяві, так само як

і для дорослих елемент уяви є важливим переходом зі світу роботи в світ гри та відпочинку. Об'єкт гри неодмінно включає в себе реальність, але реальність перетворену видозмінену за допомогою фанта-зії. 1. Опції фантазії в грі дітей. Здатність варіювати об'єкт гри за допомогою фантазії, дає дитині відчуття влади над предметом гри, розвиває смак до вільної з творчої діяльності, створює нові стимули до активності. Поки що дитинство не закінчено,

ігри мають це психічне дію, мають цю функцію. Звідси формула, яку свого часу висунув Грос: ми не тому граєм, що ми діти, але для того дано нам дитинство, щоб ми грали. Функція дитинства, згідно з цією формулою полягає в тому, щоб дати розвинутися дитині, не входячи в пряме спілкування з дійсністю, але в той же час не видаляючи його цілком від дійсності. Ігри і є тією формою активності, в якій найкраще вирішуються завдання дитинства.

Участь фантазії у по-будови роб'екта гри обумовлює психічну дієвість ігри, стімулірующуюю її силу. Слідуючи Гросу, можна сказати, що поки що тривають ігри, дитинство не Скінчилася вся психологія дитинства як би визначається тим, щоб зробити можливою гру. Співвідношення психічних сил, своєрідність дитинства мають своє коріння в тому, що основною формою активності є ігри з тим своєрідним і орга-нічним сплетінням реального

і уявного, звісно, гра, будучи центральним фактором у житті ребен-ка, має величезний вплив на всі сторони життя дитини, в тому числі і на інтелект. Але функції гри за-лягає зовсім не в пізнанні навколишньої дійсності - хоча вони служать і цьому а в тому, щоб надати активності дитини таку форму, щоб не відводячи від реальності, послабити пряму взаємодію з нею шляхом введення роботи фантазії. Біологічні задачі гри вирішувані завдяки дитячої фантазії, робота якої пересоз-дає об'єкт, з

іншого боку відкриває простір для всіх дрімаючих сил в дитині. Але тут виникає по-прос: чому ж дитяча фантазія така сильна, чому вона так психічно необхідна і чому ця здатність переважно розвивається у дитини? 2. Психологічна сутність фантазії. Згідно з традиційним розуміння, що склався в психології до початку нашого століття, фантазія - це здатність створювати нові образи (а так само відтворювати образи, що

зберігаються в пам'ять-ти). Створення нових образів характеризує творчу або продуктивну фантазію, відтворення колишніх - репродуктивну. Як багато разів зазначалося в літературі, між цими двома формами фантазії немає принци-піальной різниці, а є лише кількісне розходження, розходження в ступені і силі різних процесів. При відтворенні з колишніх образів прівходят елементи творчості, рівним чином і у творчій фантазії ніколи не відсутні елементи відтворення як матеріал, що

є в розпорядженні твор-чна фантазія. Таким чином, різниця обох форм зводиться до того, що, при психологічної їх однорідної-ності, в першій формі домінують процеси відтворення, у другій - творчості. При такому розумінні фантазії вона не тільки є чисто інтелектуальної функцією, але, по суті, найтіснішим чином связа-ну з пам'яттю, тобто не є самостійною психічною функцією. У романтичній естетиці фантазія трактувалася як вища духовна функція

в силу того, що вона пов'язана з мистецтвом, яке для романтиків не тільки не було нижче науки, але стояло вище її по глибині і безпосередності проникнення в таємниці дійсності. Сучасна психологія в дослідженні фантазії виходить з ідей Рібо, Майера, Мейнонга та ін, які стверджували, що образи складають не мета, а засіб в роботі фантазії, такий підхід рішуче відходить від інтеллектуалістского розуміння фантазії, тому що

її інтелектуальна сторона розглядається як вторинна. Основна ж функція фантазії та її основи - уяви полягає в обслуговуванні емоціо-нальної сфери: це друге положення теорії фантазії розвиває перше, щоб зрозуміти саму функцію фанта-зії, її у розвитку емоційної життя, необхідно мати на увазі основний закон емоційної сфери, ко- торий може бути сформульовано як закон подвійного вираження почуттів.

Згідно з цим законом, всяке чутливість під шукає свого вираження як в тілесній, так і в психічній сфері: обидва ці вирази почуття взаємно неза-лежно і не усуваються, придушення одного з них тягне за собою ослаблення почуття взагалі. Що стосується тілесного вираження почуття слід розуміти ту психічну роботу, яка безпосередньо примикає до переживання почуття і сенс якої полягає в тому, щоб зробити більш ясним зміст почуття

і тим закріпить його в системі душевного життя. Це здійснюється завдяки образам, які спливають у свідомості і які служать засобом психічного вираження почуття. Почуття, які не можуть знайти для себе "вдалого" психічного вираження в образі, залишаються як би неусвідомленими - як би проходячи крізь душу і не залишаючи в ній ніякого сліду. Це особливо добре може бути показано на долі вищих почуттів, де

такі випадки особливо часто: неусвідомлене, "невираженою" почуття, в якому ми як би стояли на поро-ге якогось одкровення, відходить. Але якщо відчуття знаходить своє вираження в образі, то цей образ стає стільки ж засобом "з'ясування", інтелектуалізації почуття, скільки засобом психічного впливу на особистість. Таким чином, роботу фантазії можна назвати "емоційним мисленням", яке може бути протиставлене

пізнавальному мислення. Якщо пізнавальне мислення переробляє матеріал сприйнятті в думці, з яких складається "істина" або правильне знання, то фантазія, переробляючи матеріал емоційного досвіду, сприяє або націлена на засвоєння і вираз ідеалів. Цей розуміння фантазії дозволяє глибше проникнути в природу і сутність фантазійних форм, як невід'ємного елементу ігрової діяльності, як у дітей, так і у дорослих. 3.

Фантазія як механізм розгортання психічних процесів у дітей і дорослих. Ми вже говорили, що ігри наітеснейшім чином пов'язані з фантазією. Віднесення фантазії до емоційної сфері ще раз звертає нашу увагу на те, що ігри так само розвивається під егідою цього елемента нашої психіки. Ігри в їхній внутрішній течії, незалежно від біологічної функції, зовні бла-гопріятствующей

їх розвитку і служать завданням емоційному житті дитини: в них шукає свого висловлю-ня це життя, в них вона шукає вирішення своїх завдань і питань. Фабула в грі становить не випадковий мо-мент, а є душею гри, її психічним осереддям, тому що у фабулі розкривається і усвідомлюється те чи інше почуття. Тілесні процеси, службовці задачі тілесного вираження почуття, підпорядковані його дирек-тівам, одушевлений його вогнем.

Гра означає і виявляє психічну установку і кладе, тому свою друк на всю психічну життя: тільки тут і отримує свій справжній змив поняття "сфери гри", яке ввів Грос. Психологічна гра може бути визначена не як діяльність, мета якої в ній самій, а як діяч-ність, що служить цілям тілесного і психічного вираження почуття: адже то зміна реальності, яке неодмінно має місце при грі і завдяки якому об'єкт гри представляє сплетіння реального

і вооб -ражаються, створюється роботою фантазії. Без такої роботи фантазії, без такої зміни об'єкта немає гри. Тільки при розвиненому вище розумінні фантазії можливе розуміння внеінтеллектуалістской суті гри. Граючий дитина зовсім не прагнути пізнати світ у грі, а швидше, навпаки, інтелектуалізації процесу гри, що виражається в надмірній формалізації і заустановленності руйнує гру, позбавляє її красу

і чарівність, тобто психоло-гічних установку, пов'язану з грою. К. Грос наводить приклад, як 5-річна дівчинка грала з іграшковим зайчиком, який забо-звелів, а потім помер. Коли батько, наляканий "справжністю" її ридань, намагаючись заспокоїти її і сказати, що це не справжній зайчик, дівчинка дуже розсердилася.

Батько зруйнував всю красу гри, її емоційний ряд: дівчинка чудово розуміла, що зайчик не справжній, але почуття вона відчувала справжні і важливі тут були не думки, а почуття. Якщо гра психологічно визначається в своєму об'єкті цим не розрізненням - в процесі иг-ри - реального і уявного, то у своїй суб'єктивну сторону вона теж визначається її зв'язок з емоціями-нальної сферою. Гра служить, перш за все, запитам почуття, саме тому діти часто

легко руйнують те, що створили в процесі гри (замки з кубиків, зшиті вбрання для ляльок і т.д.): речі самі по собі, їх тут не цікавлять. Психологія дитячої гри (вірніше всякої гри) відзначена завжди серйозністю; те, що називають лукавством, грайливістю, пустотливо, є вже власне вихід з психології гри, яка завжди від-мечена "наївної серйозністю". Не тільки дорослі, але й діти не виносять, коли будь-хто в процесі гри починає "балуватися"

, жартівливо і грайливо, а не "серйозно" ставиться до того, що вони роблять. Установка на серйозних-езность цілком визначається в грі інтересами почуття - і цим вона так глибоко, безпосередньо ясно отли-чає від тієї серйозності, яка властива нам під час роботи. У роботі важливий результат у грі ж - найбільш активність. Оскільки в душі дитини дуже рано вимальовуються два шляхи активності (шлях пристосування й шлях творчості),

остільки гра стає переважною формою творчості дитини, чим і визначаються-ється місце і роль фантазії в структурі гри. На думку Д. Б. Ельконіна НЕ уяву формує гру, а сама є результатом иг-ри. Як вже говорилося, він вважає за основну одиницю будь-якої гри роль. " рольова гра особливо чутливість вітельная до сфери людської діяльності праці

і відносин між людьми, отже, основним змістом ролі, яку бере на себе дитина, є відтворення саме цих сторін дійсними-ності ". На відміну від Гроса він вважає, що елемент фантазії та присутня в кожній грі не відгороджує один від одного творчу і пристосувальну функції гри, а навпаки, об'єднує їх, вимагаючи від дитини активної емоційної реакції на навколишній світ.

Первинне збагнення реальності відбувається в фанта-зійной формі. Цей процес можна порівняти з розвитком процесу людини взагалі як Homo Sapiens. Челове-ку властиво домислювати, додумувати, дофантазувати пропущені з тих чи інших причин ланки в ланцюжку знань і уявлень про світ. Людина прагнути до цілісності в своєму осягненні й освоєнні навколишньої дійсності.

Дитина завжди готовий відповісти на будь-яке питання, йому чуже слово "не знаю", він має свою думку і уявлення про все. Цей же механізм створення власної картини світу зберігаючи-вується і у дорослих. Назвемо його "синдромом Мюнхаузен", коли людина фантазуючи, створює світ навколо себе придумує себе самого і сам же вірить цьому. Тут спрацьовує той самий механізм, який був описаний нами у прикладі з "померлою зайчиком". Емоційна реальність автентичності поєднується з

інтелектуальною реальністю вимислу або фантазії. Таким чином, фантазія стає виконує певним чином компенсаторну функцію, що властиво і дітям і дорослим. Реалізація цієї програми веде до різних видів і родів самообману, які можуть бути нейтральні по відношенню до психічному здоров'ю особисто-сті, або згубні для нього. Виявлення самообману може служити терапевтичним фактором, що демонструє нам психоаналіз, в якому терапевтичні процедури мають форму самопізнання, припускають прояснення

і подолання індивідуальних міфів і фантазій, звільнення від полону хибних цінностей, символів віри і т.п. Але психоаналітичні методи становлять лише частину герменевтики самообману як мистецтва збагненний-ня справжніх смислів, закодованих у символічних нетрях суб'єктивної реальності, прихованих під МНВ-гоярусним камуфляжем соціальних ролей, невротичних поз і ситуативних ігрових перевтілень. Безумовно зв'язок, заснованого на фантазії самообману, як уже говорилося,

з пізнавальною діяльністю людини. Прагнення до істини не витримує емоційно конкуренції з прагненням до успіху. Лише в найменшій мірі самоствердження досягається шляхом наполегливої пошуку істини, яка нерідко заважає до просування мети. Самообман служить одним із проявів фундаментальної асиметрії, яка виявляється в структурі пізнавальної діяльності людини. Ця асиметрія полягає в тому, що всі глобальні пізнавальні зусилля спрямовані у зовнішній світ, там

же покладаються і найбільш значущі цінності, генеруючі людську активність, цілі діяльності. На цьому тлі самопізнання виглядає вкрай зредукованих, убогим, відповідно незначна енергія, спрямована на саме перетворення, самовдосконалення. Неважко побачити істотну взаємозв'язок процесів пізнання людиною зовнішньо-го світу і самого себе. Слабке самопізнання, у багатьох відношеннях неадекватне, насичене самообманом, викликає

деформацію пізнавальних процесів і практичних, обумовлює недійсності цілей діяль-ності, наростання абсурду, екологічних протиріч, що ставлять за сумнів саме існування чоло-людські цивілізації. Таким чином, фантазія як механізм психічної діяльності людини далеко не завжди відіграє позитивну роль у процесі становлення та розвитку особистості. До цього ж висновку приводять нас і дослідження Е. Берна в його книгах "Ігри, в які грають люди"

і "Люди, які грають в ігри". Виходячи з його аналізу різних життєвих сценаріїв, які люди самі "створюють" і на основі яких вступають у відносини з оточуючими, можна сказати, що фантазування або моделювання реальності перетворюється в стійкий механізм формування суб'єктивного світу. Саме цей світ напов-вується "серйозністю" гри, що сприймається як справжня справжнє життя. Справжність тут так само про-є у справжності почуттів, сенс соціальної поведінки, заснованого на грі,

добровільному прийнятті на себе певної ролі полягає в тому, що люди створюючи свій власний сценарій життя включають в нього інших як акторів, пишу в своїй уяві їм те або інше поведінки, моделюючи (фантазуючи) їх реакцію на різні проблемні ситуації. Коли немає очікуваної реакції, ламається гра, настає крі-Зіс, конфлікт. Гра безпосередньо перетікає з дитячого життя у доросле разом з усіма притаманними

їй механізмами розгортання, в тому числі, і фантазією, тільки остання у поведінці дорослих набуває інші форми. "Дитину пише Берн навчають процедур, ритуалам та проведення часу, що відповідає його положенню в конкретній соціальній ситуації. Але останнє ми вважаємо менш важливим, ніж навчання ігор. Знання процедур, ритуалів, проведення часу, вміння брати участь у них визначають в основному ті можливості, які будуть доступні дитині, у той час як

ігри, в які він навчився грати, що визнача-ють, як він скористається наданими можливостями; від них залежить результат ситуацій, в які він в принципі може бути залучений. Улюблені ігри, будучи елементами його життєвого сценарію, в кінцевому Іто-ге визначають його долю, наприклад, "винагороди", отримані в результаті шлюбу або ділової кар'єри і навіть обставини його смерті ". Іншими словами, навчаючись грати в дитинстві, ми зберігаємо

здатність і по-реби в грі все життя. Складність соціальних відносин веде до того, що, у випадку окремої сфери соціаль-ного життя особистість відчуває себе більш незалежною, ніж це було можливо при простоті соціальних від-носіння. Тому вживання в сучасну соціальну життя, припускаючи тривалий процес пристосовані-лення і засвоєння, відкриває в той же час сучасному дитині більший простір, дає більше місця для вільного вибору і в цьому сенсі підвищує і загострює почуття свободи, яка сама по собі виховує-ся завдяки фантазії.

Людина з дитинства повинен бути готовий до прийняття цієї свободи і супроводжуючою її відповідальності, для чого йому необхідно бути морально сильним і соціально адаптованим. Слідова-но, ті психологічні ігри, які він вибирає для себе будуть визначати його психічне здоров'я. Труднощі входження в соціальне середовище, її розуміння

і визначає доцільність ігор і роль фантазії в процесі дозрівання особистості. За допомогою ігор дитина освоює основні соціальні ролі, вживається в закритий "позасоціальна" світ інших людей. У самому справі, орієнтуватися в соціальному світі можна лише враховуючи саме закриту, позасоціальна сторону в людях - без цього не можна зрозуміти соціальні відносини і бути адекватним ситуації. Але як дитина може проникнути в чужий

і незнайомий світ пере-вання дорослих? Як діти, що живуть в комфорті можуть зрозуміти тих, які його позбавлені, зростають у іншої культурної обстановці? Звичайно, мова тут йде лише про безпосереднє розумінні, про те інтуїтивному вживання в чужу душу, яке дозволить у дорослому житті уникнути дисгармонійних відносин з партнерами-рами з психологічних ігор. Безпосереднє сприйняття людини як людини лежить в основі всього

соціально-психічного спілкування передбачає вміння здатність проникнення у внутрішній світ іншої людини для того, щоб вступити з ним у спілкування. Це вимагає, щоб дитина ще до цього соціального взаємо-дії розвинув у собі здатність безпосереднього вживання в чужу душу, інтуїтивно його осягав, що можна назвати "соціально-психічним зором". Звичайно, процес ейектіваціі (проникнення у внутріш-ний світ

іншої людини) міг би відбуватися в процесі прямої взаємодії з людьми, але це зажадає-ло б величезної кількості часу і сил для освоєння сукупного досвіду соціальності. Безумовно, як у дитинстві, так і в дорослому житті людина не застрахована від помилок і невдач у цій справі, адже психічний розвиток настільки індивідуально, що не може бути готових рецептів і формул спілкування.

На наш погляд, знамениті поради доктора Карнегі свідчать про дуже поверхневому знайомстві з людською псі-хікой, а слідування їм веде до психічно-емоційного деградації особистості. Бо самі почуття теж можуть і повинні виховуватися в людині. Але, тим не менше, треба визнати, що не настільки примітивно як у Корнегі інтерпретована, але завжди існує відома ступінь соціального орієнтування, заснована на оп-певну

узагальненнях, певна частка соцільно-психічного зору, без якої неможливо самостійно-но "рухатися" і орієнтуватися в соціальному середовищі і досягати поставлених цілей. Це-то попередньо валий орієнтування ("начорно") у соціальній обстановці, в закритій позасоціальна боці інших лю-дей дається іграми, з використанням фантазії як особливого механізму вживання. Щоб зрозуміти тонкий і своєрідний цей процес, потрібно звернути увагу на наступне.

Коли, наприклад, діти грають у батьків, вони здійснюють ті ж рухи, які помічали у батьків. Зовнішнє повторення цих рухів, що супроводжується промовами, що відтворюють те, що чули діти у роди-вачів, як би ставить дітей зовні в позицію батьків. Але входячи у свою роль, здійснюючи ряд рухів, ребе-нок слід польоту своєї фантазії, яка приймає саму активну участь в цій грі. Робота фантазії визначена зовні темним емоційним вживанням в душу батьків,

проективними образами їх, але тим вільніше вона у внутрішньому вживання в позиції батьків. Зовні двигу-вання неминуче висловлюють гру почуттів, дитина переживає нові емоції, які визначаються грою фан-тазіі, а не навпаки. Як це можливо, якщо фантазія, за даним нами визначенням, служить лише для виро-вання почуттів? Питання це дуже важкий, але з ним пов'язаний процес розширення наших емоцій, "вчувствиванія" і емоційного наближення до нових явищ життя.

Інтелект не тільки допомагає цій проникненню в нову сферу життя, але іноді і часто заважає йому, заповнюючи свідомість своїм матеріалом. Емоційне проникнення в інше життя, в нове буття як для дорослих, так і для дітей це рух від зовнішнього до внутрішнього, через роботу фантазії до нових переживань. Сутність цього процесу не в тому, що так як рухи нові, незвичайні, то

і пробуджують цими рухами почуття мають в собі багато нового в неможливим для зовнішнього спостерігача каналах приводять особистість до нових переживань. Бо пряме копіювання та подражаеніе чужим рухам часто не тільки не сприяє цьому процесу, а навпаки, збіднює емоційний світ особистості. Нова комбінація колишніх почуттів, нові відтінки колишніх переживаючи-ний ніяк не можуть пояснити того, що фактично ми переживаємо, входячи в роль.

Відомо, що якщо людина дійсно входить у роль, то розвиваються у нього при цьому почуття і переживання до такої міри овла-дівають їм (в силу їх справжності - на чому власне і побудована система Станіславського), що він дотримується їх руху набагато довше, ніж того вимагає роль. Це означає, що виникає в цьому випадку почуття обла-дає такий свіжістю

і силою емоційної енергії, що вона ніяк не може бути пояснено з комбінації колишніх почуття та їх нових відтінків. Не зовнішні руху визначають емоційний процес, а саме робота фантазії. Цей процес народження нових почуттів з повторення чужих рухів і вживання шляхом фан-тазіі в свою роль покоїться на попередньому емоційному проникненні в роль. У живому, прямо-ному інтерес до позиції батьків, до якихось

інших соціальних ролей дитина знаходить стимули до про-нення в поки ще чужу область, як би загострює своє духовне, емоційне зору і придивляючись-ється до нових явищ. Не слід забувати, що у фазі чисто проектного соціальної свідомості у дитини все-гда є невизначений почуття "життя" в людях. Це почуття темно і не сформульовано, але саме воно лежить в основі проективного соціальної свідомості.

Якщо б не було цього попереднього емоційного зближення з життям інших людей ніяка ейектівація не була б можлива. Ейектівація лише закінчує, оформляє, з'ясовує цю роботу почуттів; психологічно ейектівація є лише інтерпретація в роботі фантазії того, що у формі безпосереднього почуття було вже в проективної соціальному свідомості. І діти і виріс-лые вже емоційно вміщають у себе нове життя, вже емоційно проникають в неї, коли шукають

зовнішніх рухів, щоб прояснити і оформити це почуття. Саме по собі здійснення будь-яких рухів відпо-венно відомої ролі не вводить у внутрішній світ зображуваного об'єкта - скільки невдалих артистів тому прикладом. Навпаки, коли вже нові форми життя емоційно засвоєні, тоді саме і виникає потреб-ність рухів і психічного осмислення почуття, щоб надати йому ясність, внутрішню закінченість.

Особливо важливо зрозуміти це у відношенні дітей: надзвичайно розвинена схильність до драматизації в іграх має своє коріння в тому, що дитина вже має емоційним прозрінням в нові соціальні позиції, але в глухий і неясною формі, що воно шукає саме в грі - з її корінний подвійністю рухів і фабули (тобто тілесної і фізичної активності) - шляхів до оформлення та з'ясуванню почуттів.

Зовнішні руху і підбивочно-раєм в роботі фантазії проективні образи з тими чи іншими варіаціями і служать специфікації і оформ-лення почуття. У цьому вторинному вже сенсі потік почуття слід за фантазією, так що весь процес улад-ється з трьох фаз: перша фаза - перше неясне емоційне проникнення в нову сферу життя, друга фаза - тілесне і психічне вираз цього почуття в грі; третя - розвиток

і психічного оформлення цього почуття через гру в певний емоційний вживання в чужу душу, внутрішній світ іншого че-ної людини. Роль фантазії в розвитку цих почуттів, що відносяться не до власного, а до чужого душевного світу, дійсно дуже велика, бо в роботі фантазії невизначений первинне почуття отримує емпіричну визначеність і закінчену зміст. ВИСНОВОК. Таким чином, простеживши роль фантазії в іграх дітей

і поведінці дорослих, ми виявимо-чи, що період ігор, заснований на фантазійної рефлексії, не закінчується у людини з дитинством, хоча гра-ет він переважно в дитинстві. Ігрову основу мають усі соціальні відносини, тому що здійснюються на рольової основі. Рольове поведінка має комунікативну природу, саме тому нам здалося доцільно простежити механізм трансформації дитячих ігор у поведінку дорослих і виявити роль і місце фан-тазіі в цьому процесі.

Зроблений нами аналіз показав, що фантазія, яку в самому загальному сенсі ми визначили як "створення нових чином", є невід'ємною частиною і широко поширеним хутра-нізмів людського спілкування. Причому присутність фантазії в комунікативних процесах може мати як позитивні, так і негативні психологічні наслідки, про що свідчать наведені нами приклади та посилання на дослідження видних психологів. Результатом початого нами дослідження можна вважати тезу про

істотної ролі фантазії в іграх дітей і поведінці дорослих. Список використаної літератури. 1.Е.Берн. Ігри, в які грають люди. Л 1992. 2.К. Грос. Душевна життя дитини. Київ, 1916. 3.П.Ф. Каптерев. Психологія дитячої гри: Громадські ігри / / Педагогічний листок, 1893 № 1-3. 4.Ж.Піаже. Психологія

інтелекту / / Вибрані психологічні праці, 1994. 5.Шіллер Ф. Листи про естетичне виховання. Соб. соч. т. VII, М 1957. 6.Д.Б. Ельконін. Психологія гри. М 1978.