ЗМІСТ РЕЛІГІЄЗНАВСТВО 41. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання 42. Поняття релігія 44. Багатоманітність релігій та їх класифікація 55. Ранні релігійні вірування 66. Релігія Стародавнього Єгипту. 77. Релігія Стародавніх греків 88. Релігія стародавніх римлян 89. Ведичні релігії Стародавньої Індії 910. Індуїзм 1011. Буддизм 1112. Баптизм 1313. Конфуціанство 1314. Даосизм 1416. Іудаїзм 1617. Виникнення та ранній період християнства, його догматика 1618. Православ’я, його догматика 1719. Католицизм, його догматика 1820. Реформація та виникнення протестантизму 1921. Християнська церква в Київській Русі. 2022. Уніатська (греко-католицька) церква 2023. Іслам, його догматика та особливості сучасного етапу розвитку. 2124. Протестантизм 2125. Свобода совісті у сучасній Україні 2226. Новітні релігійні течії 2227. Зороастризм 2328. Проблема класифікації релігій 2429. Язичництво 2430. Екуменізм в сучасному світі 25ФІЛОСОФІЯ 261. Зародження філософської думки у Стародавній Індії 262. Основні філософські школи Стародавнього Китаю. 263. Основні риси і етапи розвитку античної філософії 274. Антична філософія: космоцентризм 275. „Лінія Платона” і „лінія Демокрита” в філософії античності 286. „Наївний матеріалізм” філософів мілетської школи 287. Стихійна діалектика (Геракліт) 298. Софісти 309. Етика Сократа 3010. Ідеальна держава Платона 3011. Аристотель як систематизатор античної філософії і логіки 3112. Етика стоїків 3213. Основні риси філософії середньовіччя 3214. Апологетика: примат віри 3315. Патристика: віра для розуміння 3316. Схоластика: проблема універсалій (номіналізм та реалізм) 3417. Томізм та проблема гармонії віри з розумом 3418. Основні риси філософії Відродження 3519. Діалектика доби відродження (М.Кузанський) 3520. Філософія Реформації ( М. Лютер, Ж. Кальвін) 3621. Натурфілософія доби Відродження 3622. Основні риси філософії Нового часу 3723. Емпірична філософія Ф.Бекона 3724. Що таке «Новий Органон» і «Нова Атлантида» у Ф. Бекона. 3825. Раціоналізм і дуалізм філософських поглядів Р.Декарта 3826. Соціально – філософська концепція Т. Гоббса 3929. Британське просвітництво (Дж. Локк) 4130. Французьке просвітництво (Ж.-Ж. Руссо, Волбтер) 4235. Агностицизм філософії І. Канта 4236. Етичні погляди І. Канта. "Категоричний імператив" 4337. Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха 4444. Позитивізм і неопозитивізм 4445. Екзистенціалізм 4546. Герменевтика 4648. Психоаналіз та неофрейдизм 4751. Філософія Київської Русі 4852. Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін 5053. Філософське вчення Г.С.Сковороди 5054. «Філософія серця» Григорія Сковороди 5155. Філософські ідеї Т.Г.Шевченка 5256. "Філософія серця" П.Юркевича 5257. І.Я.Франко про українську національну ідею 5358. Філософські погляди В.І.Вернадського 5359. Соціальне прогнозування 5460. Глобальні проблеми сучасності та шляхи їх вирішення 54ЛОГІКА 561. Предмет логіки, логічна культура мислення 562. Основні історичні етапи розвитку логіки 563. Аристотель як фундатор формальної логіки 564. Поняття, їх види 575. Правило оберненого співвідношення між змістом і обсягом понять 576. Відношення між поняттями 577. Правила визначення понять 588. Операція доповнення поняття 589. Поділ понять (дихотомічний) і за видовою ознакою 5810. Правила поділу понять 5811. Способи і правила визначення понять 5912. Прості судження та їх види 5913. Атрибутивні судження, їх класифікація 5914. Правила логічного квадрату 5915. Складні судження, їх види 5916. Види суджень за якістю та кількістю 6017. Модальні судження 6018. Основні закони логіки 6019. Умовиводи, їх види 6120. Безпосередні умовиводи (БУ) 6121. Категоричний силогізм (КС) 6122. Основні фігури категоричного силогізму 6123. Модуси категоричного силогізму 6224. Умовно-категоричний силогізм 6225. Розділово-категоричний силогізм 6226. Полісилгізми 6227. Індуктивні умовиводи 6228. Аналогія, її різновиди 6329. Доведення і спростування 6330. Мислення і мова 63ФІЛОСОФІЯ 641. Філософія як світогляд 642. Історичні типи світогляду 643. Проблема визначення предмету філософії 646. Поняття буття, проблеми його філософського осмислення 657. Поняття матерії 658. Рух, основні його форми і властивості 669. Свідомость, як вища форма відображення дійсності 6610. Вихідні принципи пізнання 6611. Чуттєве пізнання, його форми 6612. Логічне пізнання, його форми 6713. Істина як процес 6714. Критерії істини 6715. Інтуїція, її різновиди 6718-19. Емпіричні і теоретичні методи пізнання 6821. Основні поняття і завдання праксеології 6822. Сутність людини, сенс її життя 6823. Проблема свободи і відповідальності людини 6824. Філософська антропологія 6930. Історичний матеріалізм як соц філософія марксизму 6932. Роль народонаселення і природних умов в розвитку суспільства 6933. Формаційна теорія суспільного розвитку (К.Маркс) 7034. Цивілізаційні моделі розвитку суспільства 7037. Поняття суспільної свідомості, її структура 7240. Правова свідомість 7241. Хрuстuянська мораль i господарська дiяльнiсть 7243. Методологія, рівні методологічного знання 7245. Методології загальнонаукового рівня (системний аналіз, синергетика тощо) 7346. Парадигма ,стиль мислення , наукова картина світу 7347. Основні принципи діалектики 7349. Категорії діалектики 7448. Діалектика і її альтернативи 7451. Закон єдності і боротьби протилежностей в діалектиці 74 РЕЛІГІЄЗНАВСТВО ^ 1. Предмет релігієзнавство, його місце в системі філософського знання Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей. У релігієзнавстві виділяються два важливі напрями, або розділи, — теоретичний та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне релігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому взаємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів. Обидва напрями складають цілісну систему наукового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сутність релігії та її функції. Таким чином, одним з предметів релігієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова частина релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнавство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть повністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де теоретично обґрунтовуються релігійні цінності. На відміну від атеїстичних поглядів релігієзнавство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому необхідно звернути увагу на конкретні галузі релігієзнавчої науки. Ядром теоретичного релігієзнавства виступає "філософія релігії". Під останньою розуміється філософське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне суспільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріалістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від ідеалістичної філософії слід відрізняти релігійну філософію. З цієї причини неможливо ототожнювати філософію релігії, яка, наприклад, випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об'єктивного чи суб'єктивного), з конкретною формою релігійної філософії. Сучасна релігійна філософія представляє сукупність різних напрямів і течій, які розвиваються у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах. Безумовно, релігійна філософія у будь-якій формі виступає специфічним різновидом ідеалізму. Однак вона спирається не на теоретичні постулати філософське-ідеалістичних систем, а на вихідні принципи віровчення конкретної релігії. Між раціональними філософськими постулатами і релігійними, містифікованими принципами віровчення існують досить значні розбіжності, які не слід ігнорувати. Релігійна філософія з теологічних позицій також вирішує певні суспільно-політичні й соціальні проблеми, прагне вплинути на практичну сферу релігійності віруючих. Таким чином, у концептуальному відношенні необхідно відділяти філософію релігії від релігійної філософії, а також від самої теологічної доктрини, на яку спирається релігійне-філософська система. Філософія релігії локалізує предмет вивчення релігії. Остання виступає об'єктом філософського знання насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її відображення у свідомості людини, особливості формування релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релігійних вірувань.^ 2. Поняття релігія Уже впродовж багатьох тисячоліть розвивається така надзвичайно складна форма людської культури, як релігія. Саме вона стала однією з найперших світоглядних систем, що дала людям певну сукупність поглядів на довколишній світ, місце людини в ньому, розуміння та оцінку довколишньої дійсності. Іншим, протилежним, світоглядом людини був атеїзм. Релігія визначила специфічний підхід до предметів та явищ зовнішнього світу, вплив на всі боки життя людини, а також на формування її духовних потреб у конкретному суспільстві. «Релігія»- це слово латинського походження, що означає святиня, пошана, богобоязливість або предмет культу. Лише в епоху Відродження з’являється термін «релігія», він набув широкого універсального вжитку в європейських культурі, і ним стали послуговуватися для характеристики релігійних явищ незалежно від їх конфесійних особливостей. Релігія є певним світоглядом, світорозумінням, світовідчуттям, а також відповідною до них практикою людей, в основі яких лежить віра в існування трансцендентної абсолютної сили, яка в зрілих релігіях називається Богом. Релігія з певним степенем необхідності містить чотири основні частини; релігійна віру, віровчення, культ і організацію. Релігійна віра є основою будь-якої релігійної системи. Вона є певною світоглядною та психологічною настановою на беззаперечне визнання існування надприродного світу, особливостей матеріального світу та подій повсякденного життя, які є наслідком дії з боку надприродного, без їх раціонального доведення. Однією з її важливих ознак є психологічна готовність, дотримуватись в реальному житті норм і вимог біблійних істин, незважаючи на жодні сумніви. Особливістю релігійної віри стає її спосіб організації індивідуального спілкування з Богом, власної відповідальності за отримання істини через Божу благодать, визнання парадоксу, який лежить в основі релігійної віри: «Я вірю, тому що це абсурдно»Квінт Терту ліан. Релігійна віра передбачає довіру до Бога як першопричини й першооснови світу, як головної сили, яка визначає всі події у світі, як найвищого керівника всіх людей на землі на шляху до Царства Небесного через індивідуальне покаяння й земне страждання. Богословська інтерпретація релігійної віри акцентує увагу на тому, що вона є найвищим виявом людської свідомості, найвищою моральною цінністю, яка є значущою за розум людини. Віра буває не тільки релігійною, але й нерелігійною. Головна відмінність між ними полягає в тому, що релігійна віра має у своїй безапеляційне твердження про існування у світі надприродного, а для нерелігійного віри таке твердження неприпустиме. Ще однією складовою релігії є віровчення. Це – систематизований і конкретизований зміст релігійної віри, зафіксований у догматах, визначених істинними раз і назавжди. І світових релігіях положення про віровчення відображене у Святому Письмі, Біблії, у Корані. Виявом ставленням віруючого до предмета віра можуть бути його зовнішня діяльність та вчинки, які називаються культом. Культ є третім головним компонентом релігії. Культ – це сукупність релігійних дій, за допомогою яких віруюча людина має можливість містичним способом спілкуватися з Богом. Зміст культової діяльності визначається уявленням про надприродне, йог функціонування у світі, характером ставлення людини до Бога й Бога до людини.. релігійний культ покликаний виконувати два головних завдання: він формує та визначає специфіку спілкування з Богом і дає можливість відчути зворотний зв'язок з ним? Культова діяльність постійно підтримує комплекс релігійних почуттів та емоційного оформлення релігійної віри. Загалом реалізація на практиці цих двох завдань є зовнішнім виявом релігійної віри. Чи не найважливіше місце в релігійному культі належить молитвам. Молитва – це словесне звертання до Бога з проханням надати певні блага, отримати його заступництво й захист від злих сил. Молитви поділяють на хвалебні, вдячні прохальні. Релігійна організація – це об’єднання віруючих у межах однієї релігійної конфесії на чолі зі священнослужителем. Найвідомішим різновидами релігійних організацій є церква, секта, деномінація, хоча не абияке значення мають і інші організації, передусім монастирі. Духовні навчальні заклади. Найпершим етапом формування релігійних організацій є релігійна група, нечисленна за кількістю людей, головним завданням якої є спільна молитва або виконання релігійних обрядів. Наступним етапом розвитку релігійної організації є релігійна община, характерними рисами якої є добровільне членство, високий рівень участі в культових обрядах, відсутність централізованого керівництва.. Деномінація – в релігієзнавстві цим поняттям визначають релігійну організацію як перехідну ланку між сектою й церквою. Церква – об’єднання віруючих на ґрунті спільних догматичних уявлень, обрядів і канонічних принципів. Секта – це релігійна організація яка виникає як опозиційний релігійний рух щодо тих чи тих релігійних напрямів.^ 4. Багатоманітність релігій та їх класифікація Усвідомлення внутрішньої спорідненості розрізнених об’єктів, релігійних систем, дає змогу ререлігієзнавцям об’єднувати їх у класи. Процес класифікації є першим кроком у розвитку релігієзнавства як науки, що дає підстави звести суперечливі емпіричні дані до єдиної теоретичної системи. Нажаль, сьогодні жоден з відомих нині підходів до класифікації релігій не є загальновизнаним, позаяк поряд з деякими перевагами всі вони мають певні недоліки. Наявність багатьох схем класифікацій релігії пояснюється складністю, багатоманітністю й динамічністю розвитку релігійний систем, а також різноманітними критеріями їх класифікації, що відображують ті чи ті сторони релігії як процесу. Так, система класифікації може залежати від показників чисельності послідовників певної релігії; від форми поширення релігійного комплексу; основою системи класифікації можуть бути принципи взаємодії між державою та релігією, ступінь рівня організації церковного життя, і, зрештою, система класифікації віддзеркалює політеїзм або монотеїзм. У вітчизняній релігієзнавчій літературі вже звичним стало посилання на класифікаційну схему релігій, яка має географічні ознаки: релігії Близького Сходу – іудаїзм, християнство, іслам, зороастризм, язичницькі культи античності; релігій Далекого Сходу – конфуціанство, даосизм, синтоїзм, махаона, буддизм: релігії Індії – ранній буддизм, індуїзм, джайнізм, сикхізм; племені культи народів Чорної Африки; релігії Америки – вірування та обряди американських індіанців; релігійні системи Океанії; класичні системи Стародавньої Греції та риму. Сьогодні особливо популярними є такі схеми класифікації релігії, які у своїй основі поєднують географічні та етнографічні принципи з урахуванням історичних етапів розвитку релігійних систем.ще можна поділити: ранні вірування. Головними формами первісних віруваньє фетишизм, тотемізм, анімізм, магія, шаманізм, рільничі культури; етнонаціональні релігії, до яких належать релігії одного етносу, народу, нації держави – індуїзм, джайнізм, конфуціанство, даосизм, зороастризм, іудаїзм; світові релігії, до яких належать буддизм, християнство та іслам; новітні релігійні течії, Міжнародне товариство свідомості Кришни, Бахаї, Церква Христа, велике Біле Братство, Церва саєнтології, сатанізм, неязичницькі культи.^ 5. Ранні релігійні вірування Свої погляди щодо ідей про надприродне люди викладали в повір’ях, міфах, в я ких зберігалася й передавалась інформація, що утверджувала моральні норми, соціально значимі цінності. У межах міфологічного комплексу майже в усіх народів світу виникає система форм первісних вірувань, до яких належать фетишизм, тотемізм, анімізм, магія й шаманізм. Фетишизм : на ранніх стадіях первісного суспільства виник фетишизм. Він стає формою поклоніння матеріальним предметам довколишнього світу – фетишам, яким надавалися надприродні чарівні властивості. В центрі віри у фетиш лежить ідея про те, що будь-який матеріальний предмет довколишнього світу може отримати самостійне існування з притаманними йому людськими почуттями й прагненнями. З огляду на це фетиш може виявити надприродну активність і позитивно або негативно вплинути на перебіг подій у матеріальному світі. Що є результатом його індивідуального «волевиявлення.» Фетишем міг стати будь-який предмет матеріального світу або частинка будь-якого предмета – об’єкта, якому вже поклонялися первісні люди. Поклоніння фетишам відбувалося у різних формах: від принесення їм жертви до спроби заподіяння предмету шкоди з метою примусити фетиш виконати адресоване йому прохання. У більш зрілих релігійних системах фетишизм зберігся у формі поклоніння ідолам – матеріальним сакральним предметам, яким надавалися риси певного божества й водночас вважалося що вони є місцем його перебування. Сьогодні найвідомішими залишками фетишизму є віра в талісман або амулети. Тотемізм. Однією з найдавніших форм релігійних вірувань був тотемізм, він стає специфічною вірою первісної людини в її надприродний зв'язок із тваринами й рослинами, в яких вона знаходить відповідь на питання про своє походження. Тотемізм є віра в тотемного предка, який сприймався людьми первісного суспільства як реальна істота, що була предком сім’ї, роду, племені. Вважалося що цей першопредок реально існував у світі людей і був гарантом позитивних змін і подій в їхньому житті. Віра в тотем – це не віра в конкретну тварину або рослину, а віра в певну силу, якою володіє тотем та яка лише проживає в цих істотах, не змішуючись з іншими. Ця сила не залежить від тілесного місцеперебування, спершу вона існує в тотемі, а потім передається людині і є завжди живою, сучасною, та незмінною. Загалом тотеми більше оберігали. Ніж прагматично використовували й поїдали. Оберігалися тотеми через систему табу – за борону вживати в їжу ту чи іншу тварину або рослину. Тотемізм став віддзеркаленням свідомості людей первісного суспільства, їх спроб пізнання природи, рослинного, тваринного світу, суперечливих людських відносин на ґрунті кровноспорідненої сім’ї, що переносилися на довколишній світ. Зрештою тотемізм став не лише системою вірувань, а набув характеристик першого соціального інституту, що визначив поведінку й учинки людей. А також специфічно організовував взаємодію між людьми та навколишнім світом.. Тотем виконував найважливіші соціальні функції, які стали основою формування та розвитку людської цивілізації загалом. в умовах формування родового устрою тотемні вірування втрачають свою домінуючу роль, вони переростають у антропоморфні культи природи, стихії, тварин, але тотемізм так чи інакше ввійшов як елемент культу майже в усі відомі релігійні системи. Анімізм Релігійні вірування первісного суспільства були дуже різноманітні. Однією з най триваліших форм таких вірувань був анімізм – віра в душі й духів. Анімізм виник як уявлення про існування нематеріальних явищ та істот, які існують незалежно від людини, тварин або рослин. Автором терміна «анімізм» був англійський учений-етнограф Е.Тайлор., він вважав що анімізм виникає як відповідь на запитання, чим відрізняється мертва людина від живої. У початкових формах анімістичного світосприйняття душа людини уявлялась як надлегке, надтонке й невідчутне тіло, яке можна було побачити тільки за певних умов: уві сні, віддзеркалення у воді,, як тінь від сонця. На ранніх етапах ще не було уявлень про безтілесну душу. З уявленням про безсмертя душі виникає вчення про потойбічне життя. Розвиток уявлень про душу, можливість її існування після того як вона покине тіло, спричинило формування культу предків. Всі найважливіші події, що відбувалися в роді, племені, безпосередньо були пов’язані з душами померлих предків. Анімістичні вірування в своєму розвитку створили два основних релігійних догмати: перший – про духів, а другий – про душу яка здатна існувати самостійно поза своїм тілом. Згодом у своєму найвищому розвитку анімізм передбачив втручання з боку богів і підкорення їм духів, душ і майбутнього життя, що було оформлено практичним культом поклоніння богові. Магія. У первісних релігійних віруваннях домінуюче значення мала магія. Наші предки вважали, що перш ніж розпочати будь-яку діяльність або зробити якийсь вчинок, необхідно забезпечити собі їх позитивний результат. Інакше кажучи змусити добрих або злих духів які існували поряд з людиною, діяти згідно з інтересами людини. Магію викликає дія «двох законів» у процесі розвитку людської свідомості. Перший дістав назву «закон подібності» – тобто подібне викликає подібне. Другий закон – «закон зараження»,тобто предмети матеріального світу, які перебувають у причинно-наслідкових зв’язках, можуть відтворювати на відстані таку саму причинно-наслідкову дію. Д.Дж. Фрезер пропонує виділити два основних види магії – гомеопатичну та контагізовану. Магія насамперед є елементом розвитку свідомості людини, який проходить три етапи: магічний, релігійний, науковий. Малиновський запропонував свою класифікацію магічних обрядів, до якої належали продуктивна, деструктивна та застережна магія. Існують такі варіанти класифікації магічних дій, обрядів, церемоній: 1)за степенем складності(індивідуальну магічну дію, індивідуальний або груповий магічний обряд, колективну магічну церемонію)»)за типологічними властивостями(контактну магію, імітативну магію) Традиційно рілігієзнавці поділяють магію на шість різновидів за її призначенням: чорна магія, військова магія, любовна магія, лікувальна магія, промислова магія, метрологічна магія. Магічні дії, обряди, церемонії тією чи іншою мірою були характерні всім формам первісних вірувань як елемент їх культової діяльності. Головний елемент релігійного культу – молитва, яка із самого початку була формою магічного закликання, але з плином часу перетворилася на засіб спілкування з Богом. Особливим елементом релігійних культів первісних вірувань був обряд жертвоприношення., обряд очищення, який символізує магічну дію захисту від зла з боку «брудних» деструктивних духів. Ранні релігійні вірування від початку були спробою практично-духовного освоєння людиною суперечливого світу. Але в процесі історичного розвитку вони зазнали радикальних трансформацій, які все глибше розділяли світ на реальний і нереальний, що зумовило формування зрілих теїстичних вірувань у культ.^ 6. Релігія Стародавнього Єгипту. Давньоєгипетська релігія формувалась як система політеїстичних вірувань і культів, що були характерні для народів давнього Єгипту в VІ-VІтис. До н.е. Хронологія розділяє історію давньоєгипетської цивілізації на Давнє(2900-2040рр. до н.е.),Середнє(2040-1537рр.дон.е.) та Нове царство(1537-715рр до н.е.)Завершує історію Давнього Єгипту Пізня доба. Релігія цієї цивілізації склалась як система політеїстичних вірувань і культів в епоху первісного суспільства. У кожній області були свої специфічні об’єкти релігійного поклоніння. Основною рисою цього етапу було поклоніння природі. Відомо, що Єгиптяни поклонялися більш як 10 різновидам рослин і майже 100 різновидам тварин. У процесі історичного розвитку певної трансформації зазнав світ єгипетських богів і вірувань. Спершу тут домінували солярні культи. У період Нового царства найпопулярнішим бів бог сонця Ра, який згодом злився з богом-творцем Амоном і став називатися Амон-Ра. Надзвичайно шанованою в давніх єгиптян була богиня Маат, яка стала символом космічного й морального порядку, істини та справедливості. Не менш знаною була богиня родючості та кохання Хатор, її атрибутом був музичний інструмент сіср, зображення якого носили як амулет, що оберігав людей від злих духів. У процесі розвитку рабовласницького ладу створювалися перші групи богів у вигляді тріад на чолі з головним богом-деміургом. Незважаючи на різноманітність і своєрідність давньоєгипетських релігійних вірувань, можна виокремити їхню спільну домінуючу характеристику: це розвинутий культ мертвих, тобто віра в загробне життя як продовження земного, але тільки в могилі. Єгиптяни вважали, що померла людина потрапляє до царства смерті(царство заходу), де на неї чекає нове життя. Згідно з цим культом головною умовою продовження життя після смерті було збереження тіла померлої людини, а також забезпечення померлого, насамперед фараона, спеціальним помешканням – гробницею. Саме тому живі повинні були піклуватися про харчування померлого, приносячи до місця поховання дари й пожертвування. Згодом виникають уявлення про те, що душа людини після смерті може залишити тіло й прийти у людський світ, здійвшись у небо, а потім знову потрапити до царства мертвих. На можливість існування людини в потойбічному житті впливає єдність душі і тіла. Крім частини душі «ба» у людини була ще «ка»- життєва сила.. згідно з давньоєгипетською міфологією повелитель потойбічного світу Осі ріс був богом мертвих, їхнім суддею. З культом поклоніння богові мертвих Осірісу тісно пов’язана ідея воскресіння фараона. Осі ріс уособлював життєдайні сили природи й був водночас богом рослинного світу. Як рослина він щороку помирав, а потім зримо відроджувався для нового життя. Вважалося, що навіть у його мертвому тілі була завжди присутня життєдайна сила. Величезну роль у релігійному житті Давнього Єгипту відігравали жерці. Найвпливовішими були жерці двох головних храмів Єгипту – Мемфіського на чолі з богом Птахом і Геліопольського на чолі з богом РаРелігійно-міфологічна культура Давнього Єгипту знайшла відображення у геніальних архітектурах проектах – пірамідах, храмових комплексах, шедеврах літератури й мистецтва. У давньоєгипетських храмах і поблизу них стояли високо естетичні скульптурні зображення богів, які сприймались як реальне місцеперебування. Не менш вражаючим були мастаби, піраміди, склепи в скелях. Вважалося, що головним досягненням у розвитку релігійно міфологічної системи давнього Єгипту стала ідея про потойбічну відплату за праведне або неправедне життя людей. У подальшому люди стали опікуватися не ззбереженням тіла в гробниці, а підготовкою душі до потойбічного суду. Завдяки цій релігійній моделі виникає нова моральна цінність – відповідальність за свої вчинки й відносини з іншими людьми. У 521р. до н.е. після завоювання Давнього Єгипту персами, а потім у 322р. до н.е. Олександром Македонським, давньоєгипетська релігія почала занепадати, її поступово витіснили елліністичні культи, а згодом християнство і мусульманство.^ 7. Релігія Стародавніх греків Древні греки були діяльним, енергійним народом, не боявшимся пізнавати реальний світ , хоча він і був населений ворожими людині істотами , що вселяли в нього страх. У своїх пошуках захисту від страшних стихійних сил греки подібно всім древнім народам, пройшли через фетишизм – віру в натхненність мертвої природи (каменів, дерева, металу), що потім зберігся в поклонінні прекрасним статуям, що зображували їхніх численних богів. Але греки досить рано перейшли до антропоморфізму, створивши своїх богів по образі і подобі людей, при цьому наділивши їх неодмінними і неминущими якостями – красою, умінням приймати будь-який образ і, саме головне, безсмертям. Давньогрецькі боги були в усьому подібні людям: добрі, великодушні і милостиві, але в той же час мстиві і підступні. Людське життя неминуче кінчалося смертю, боги ж були безсмертні і не знали границь у виконанні своїх бажань, але все рівно вище богів була доля – Мойры – приречення, змінити яке не міг ніхто з них . Таким чином, греки, навіть у долі безсмертних богів убачали їхню подібність з долями смертних людей. Боги і герої грецького мифотворчества були живими і повнокровними істотами , безпосередньо спілкувавшимися з простими смертними, що вступили з ними, у любовні союзи , що допомагали своїм улюбленцям і обранцям. І древні греки бачили в богах істоти, у яких усе, властиве людині, виявлялося в більш грандіозному і піднесеному виді . Безумовно, це допомагало грекам через богів краще зрозуміти себе, осмислити власні спдівання і вчинки, гідним образом оцінити свої сили. Так, герой "Одиссеи", переслідуваний люттю могутнього бога морів Посейдона, чіпляється з останніх сил за рятівні скелі, виявляючи мужність і волю, що він здатний протиставити стихіям, що розбушувалися по волі богів, щоб вийти переможцем. Древні греки безпосередньо сприймали всі життєві перипетії, і тому і герої їхніх сказань виявляють ту ж безпосередність у розчаруваннях і радостях. Вони простодушні, шляхетні й одночасно жорстокі до ворогів. Це – відображення реального життя і реальних людських характерів древніх часів. Життя богів і героїв насичене подвигами, перемогами і стражданнями. Горює Афродіта, що втратила гаряче улюбленого прекрасного Адоніса; мучається Деметра, у якої похмурий Аид викрав улюблену дочку Персефону. Нескінченні і нестерпні страждання Прометея, прикутого до вершини скелі і Зевса, що мучиться орлом, за те, що він викрав божественний вогонь з Олімпу для людей. Кам'яніє від горя Ниоба, у якої загинули всі її діти, убиті стрілами Аполлона й Артеміди. Почуття відповідальності перед самим собою за свої вчинки, почуття боргу стосовно близького і до батьківщини, характерні для грецьких міфів, одержали подальший розвиток у давньоримських легендах.^ 8. Релігія стародавніх римлян Релігійні представлення римлян, що, власне кажучи виявляли собою суміш різних італийских племен, що склалися шляхом завоювання і союзних договорів, містили у своїй основі ті ж вихідні дані, що й у греків, – страх перед незрозумілим явищем природи, стихійними лихами і преклоніння перед виробляючими силами землі ( італійські хлібороби почитали небо , як джерело світла і тепла, і землю, як подательку всіляких благ і символ родючості). Для древнього римлянина, існувало ще одне божество – сімейне і державне вогнище, центр домашнього і громадського життя. Римляне навіть не потрудилися скласти які-небудь цікаві історії про своїх богів – у кожного з них була тільки визначена сфера діяльності, але власне кажучи, ці всі божества були безликі. Що молиться приносив їм жертви, боги повинні були робити йому ту милість, на яку він розраховував. Для простого смертного не могло бути і мови про спілкування з божеством. Звичайно, италийские боги виявляли свою волю польотом птахів, ударами блискавок, таємничими голосами, що виходять із глибини священного гаю, з темряви храму або печери. І римлянин, що молиться, на відміну від грека, що вільно споглядав статую божества, стояв, накривши голову частиною плаща. Робив він це не тільки для того, щоб зосередиться на молитві, але і для того ненароком не побачити бога, що призивається їм . Благаючи бога за всіма правилами про милості, просячи його про полегкість і бажаючи, щоб бог почув його благанням, римлянин жахнувся б, раптово зустрівши поглядом це божество. Поклоніння численним богам, що керують майже що кожним кроком римлянина, складалося головним чином у строго запропонованих звичаями жертвоприношениях, моліннях і в суворих очисних обрядах. У римській релігії з'єдналися боги всіх племен, що ввійшли до складу римської держави, але до більш тісних контактів із грецькими містами в римлян і представлення не було про тієї насичений яскравими і повнокровними образами міфології, що мали греки. Ні про яке вільне спілкування з богами для римлянина не могло бути і мови . Їх можна було тільки просити про що-небудь. Якщо один бог не відгукується на прохання, то римлянин звертався до іншого, оскільки них була безліч , зв'язаних з різними моментами його життя і діяльності. Для того щоб римський хлібороб міг належним образом розібратися у всім цьому , у Римській державі були складені так називані Индигитамента – списки офіційно затверджених молитовних формул, що містять імена всіх тих богів, яких випливало призивати при всяких подіях людського життя. Ці списки були складені римськими жрецами до проникнення грецької міфології в строгу й абстрактну релігію римлян і тому цікаві. Вони дають картину чисто италийских вірувань. За словами римського письменника Марка Порци Вони дають картину чисто италийских вірувань. За словами римського письменника Марка Порція Варрона (1в. до н.е. ), Рим у плині 170 років обходився біс статуй богів, а древня богиня Весту, і після спорудження статуй у храмах богів, "не дозволяла" ставити статую в її святилище , а уособлювати лише священним вогнем. У міру того, як значення і влада Римської держави зростали, у Рим "рушили" безліч чужоземних божеств, що досить легко приживалися в цьому величезному місті. Римляне вважали , що, переселивши богів завойованих ними народів до себе і віддавши їм належні почесті, Рим уникне їхнього гніву. Свершено особливу роль римської релігії зіграли эльтруски – дивний і загадковий народ, чия писемність дотепер не розшифрована, чиї пам'ятники представляють зовсім особливий світ , дотепер не розгаданий ученими. У релігії эльтрусков величезне місце приділялося магічним обрядам, гаданнями тлумаченням різні знамень, ниспосылаемых богами. Оскільки эльтрусское світогляд з його надзвичайним захопленням питаннями загробного життя було досконале чужо римлянам з їх формальним і розважливим підходом до релігійних питань, то вони запозичали в эльтрусков лише науку про пророкування, гадання і знамення, як найбільш практичну і имеющую прикладне значення, частина їхніх релігійних представлень . Цю науку эльтрусских жрецов – гаруспиков (гадателей по нутрощам жертовних тварин, особливо по печінці ) римляне ввели у свої релігійні церемонії. Але в особливо важливих випадках у Рим запрошувалися эльтрусские фахівці. Рим, сприйнявши грецьку міфологію і перетворивши неї в греко-римську, зробив людству величезну послугу. Справа в тім , що більшість геніальних добутків грецьких скульпторів дійшло до нашого часу лише в римських копіях, за