ЗМІСТВступ........................................................................................................................3Розділ 1. Життєвий та творчий шлях М.Довнар-Запольського.........................61.1. Біографія видатного науковця М.Довнар-Запольського..............................61.2. Гурткова діяльність М.Довнар-Запольського.............................................13Розділ 2. Науові дослідження вченого…...………............................................172.1. Загальні засади наукових здобутків М.В.Довнар-Запольського...............172.2. Дослідження проблеми економіки Росії ХVІ-ХІХ ст. в працях науковця………………………………………………………………………….242.3. М. В. Довнар-Запольський як декабристознавець......................................32Розділ 3. Внесок Довнар-Запольського в українську архівну справу……….393.1. Діяльність Довнар-Запольського в галузі архівної справи........................393.2. Роль М. В. Довнар-Запольського у формуванні першого укр'аїнського осередку фахової підготовки архівістів..............................................................43Висновки...............................................................................................................73Список використаних джерел та літератури………………..………….…..77 ВСТУП Актуальність дослідження. Довнар - Запольський (2.6.1867 - 30.9.1934) - історик, етнограф та фольклорист, джерелознавець, архівознавець, археограф. Народився у місті Рєчиця Мінської губернії (Білорусь). Закінчив історико-філологічний факультет університету Св. Володимира у Києві. Учень В. Антоновича. Досліджував історію Кривицької та Дреговицької землі («Очерк истории Кривичской и Дреговичской земель до конца 12 столетия» (1891). З 1896 перебував у відрядженні у Москві, де працював на посаді приватного доцента Московського університету, співробітником Московського архіву юстиції. Результатом його наукових, пошуків стала публікація збірника документів з історії Литовсько-Руської держави ХІV-XIV ст. Виробив методичні принципи описування документів (найдоцільнішим вважав видавати описи архіву за рубриками; важливим принципом описування вважав точне збереження давньої термінології). З 1901р. по 1918р. стає професором. університету Св. Володимира у Києві. Один із засновників і перший директор Київського археологічного інституту (1916-1920рр), фундаментатор Київського, комерційного інституту (1918р.), завідувач підвідділу архівознавства, архівного відділення ВУКОПМИСу (1921р.), член колегії Головарху України (1921-1922рр). До сьогодні ані біографія, ані наукова діяльність М. Довнар-Запольського не були ретельно дослідженні. Причиною цього стала значна критика вченого та його наукових поглядів в Радянські часи. Після розпаду СРСР про вченого неначе «забули». Його велика наукова спадщина не дивлячись на свою наукову значущість вивчена недостатньо. Сьогодні постає питання про актуальність дослідження біографії науковця і особливо його наукової спадщини.Територіальні межи дослідження охоплюють територію України, Росії та Білорусії.Хронологічні рамки дослідження обумовлені часом життя М. Довнар-Запольського: 2.06.1867 - 30.09.1934.Об’єкт дослідження український історик, етнограф та архівіст М. Довнар-Запольський.Предмет дослідження – життєвий та творчий шлях М. Довнар-Запольського.Мета дослідження – визначення життєвого та творчого шляху, а також аналіз наукової та професійнної діяльності історика, етнографа та архівіста М. Довнар-Запольського. Дане дослідження виходить з гіпотези, що М. Довнар-Запольський – відомий український історик, етнограф та архівіст, який став у істоків української фахової підготовки архівістів, доклав багато зусиль до введення в науковий обіг багатьох архівних документів, займався науковою діяльністю, результатом якої стали його статті, твори та монографії. Відповідно до мети і гіпотези дослідження необхідно було розв'язати такі завдання: 1. Проаналізувати життєвий та творчий шлях М. Довнар-Запольського. 2. Дослідити наукову діяльнсть М. Довнар-Запольського. 3. Дослідити внесок М. Довнар-Запольського в українську архівну справу.Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній ретельно та комплексно досліджено життя та наукова діяльність видатного українського історика та архівіста М. Довнар-Запольського. Жодного повного дослідження до цього здійснено не було, що й зумовлює наукову новизну дослідження.^ Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять принципи об'єктивності та історизму. Принцип історизму, як базисний, дозволяє розкрити процес становлення та діяльності органів міського громадського управління в продовж досліджуваного періоду. Принцип об'єктивності дає змогу здійснити неупереджене дослідження усього комплексу розглядаємих питань. При розв'язанні дослідницьких завдань автором були використані загальнонаукові та спеціально-наукові методи дослідження: аналізу, синтезу, порівняння, систематизації, а також генетичний, описовий і системно-структурний методи. Методи аналізу та синтезу дозволяють задіяти максимальну кількість джерел та досліджень, щоб виявити всю сукупність поглядів і забезпечити комплексність дослідження. Критичний аналіз історичних джерел дозволяє співставити документи різного походження з метою відтворення максимально точної картини подій. Сукупність всіх застосованих методів та принципів допомагає запобігти упередженості у висвітленні історичних подій, сприяє відображенню всього спектру суперечностей, які завжди притаманні історичному процесу.^ Структура роботи: робота складається із вступу, трьох розділів та висновків до них, загальних висновків та переліку використаних джерел.Теоретичне значення дослідження полягає у тому, що його висновки, основні твердження та посилання можна використовувати у процесі навчання та у подальшій дослідницькій діяльності.^ Практичне значення дослідження полягає в тому, що його висновки, основні твердження та посилання можна використовувати для подальшої досліжницької діяльності, що має на меті вивчення розвитку архівної справи в Україні кінця ХІХ початку ХХ ст., біографії та професійної діяльності Довнар-Запольського, його творів та наукових розробок, висвітленні різноманітних тем, що входили до спектру об’єктів дослідження видатного історика та архівіста Довнар-Запольського.^ Розділ 1. Життєвий та творчий шлях М. Довнар-Запольського 1.1. Біографія видатного науковця М.Довнар-Запольського Митрофан Вікторович Довнар-Запольський народився 2 червня 1867 р. в Білорусії. Його батько, Віктор Мартинович, потомствений дворянин, в Мозирі мешкав на вулиці Покровській в будинку Бібермана . Мати, ім'я та по батькові якої не відомі, в 1886 р. проживала у Східній Пруссії. Митрофан спочатку навчався у Мінській гімназії, а з другого класу — в Мозирській прогімназії. Знання були тверді, наприклад, з історії мав річну «четвірку». «Відомість про успіхи, увагу, старанність і поведінку» зберегла свідчення про те, що він, як і більшість гімназистів, за розмови на уроках, неуважність, метушню в коридорах під час перерви частенько карався «арештом» від однієї до кількох годин. «Особливих нахилів до чого-небудь не помічено, крім пустого фразерства»,—записано в цьому документі [11,с.80]. На протязі другої та третьої чвертей в VI класі за успішністю Митрофан Довнар посідав четверте місце в класі. Але навчальний рік він закінчив невдало. «Не цілком задовільно 2 (два)» — таку перевідну оцінку з грецької мови отримав учень, а тому був залишений на другий рік у VI класі. Це, на думку чиновників Київського учбового округу, і стало причиною того, що М. В. Довнар-Запольський 18 червня 1885 р. припинив навчання у Мозирській прогімназії. Щоправда, студент Федір Бурчак стверджує, що переїзд Митрофана до Києва був запланований його батьком у зв'язку з «неможливістю тримати сина в іншому місті». У другій половині вересня 1885 р. Митрофан вступив до Київської 1-ї гімназії. Але навчався тут він недовго. 1 березня 1888 р. у 21-річного учня VIII класу другого відділення Митрофана Довнара, який в цей час проживав на квартирі пані Веселовської, інспектор гімназії А. Старков знайшов заборонені книги: «Лист М. І. Костомарова до видавця «Колокола» з передмовою М. Драгоманова, поему Т. Шевченка «Марія» з передмовою і примітками М. Драгоманова, «Громаду» — збірник український М. Драгоманова, збірник № 32 різноманітних статей, «Основу» — «Південноруський літературний вісник». Всі вилучені видання були передані до Педагогічної ради гімназії, яка 4 березня цього ж року прийняла рішення «виключити з гімназії» Митрофана Довнара-Запольського, заборонивши йому вступати «в інші навчальні заклади». Проте 14 березня рада «заслухала окрему думку законовчителя Михайла Златоверховника і вчителя Петра Іващенка» і була вимушена пом'якшити рішення від 4 березня, відмовившись від вимоги «заборони вступати в інші учбові заклади»[11,с.81]. Більшість членів Педагогічної ради дійшли висновку, що Митрофан Запольський, навчаючись ще в Мозирській прогімназії, «встиг заразитися шкідливим напрямком і, мабуть, залишився і в Київській 1-й гімназії в тім же дусі». Подальша доля М. В. Довнара-Запольського за документами не простежується. У 1894 р. він закінчив історико-філологічний факультет університету св. Володимира і, як стипендіат «стипендії св. Кирила і Мефодія», мусив «прослужити викладачем в навчальному закладі міністерства народної освіти протягом шести років». М. В. Довнар-Запольський був «затверджений на посаді штатного викладача у приватній жіночій гімназії Ржевської у Москві». До викладання приступив 7 жовтня 1895 р. Навчаючись, на історико-філологічному факультеті, М. В. Довнар-Запольський займався науковою працею. 15 вересня 1891 р. Імператорське товариство любителів природи, природознавства, антропології і етнографії присудило йому срібну медаль. Він був членом багатьох товариств, в тому числі і історико-філологічного при імператорському Харківському університеті. За розпорядженням міністра народної освіти з 1 січня 1896 р. М. В. Довнара-Запольського залишають при університеті св. Володимира «для приготування до професорського звання по кафедрі російської історії» на два роки. Він активно досліджує архіви Москви, Петербурга, Варшави, одночасно працюючи ще деякий час викладачем приватної гімназії в Москві. Витримавши на історико-філологічному факультеті університету св. Володимира протягом 1897—1898 рр. «установлене випробування на звання магістра російської історії», згідно з дозволом попечителя Московської учбової округи, М. В. Довнар-Запольський «зараховується в число приват-доцентів Московського університету по кафедрі російської історії». 29 травня 1901 р. «переведений до університету св. Володимира тим же званням, для читання лекцій по кафедрі російської історії» . Цього ж дня на історико-філологічному факультеті захистив магістерську дисертацію «Державне господарство великого князівства Литовського при Ягеллонах», за яку 18 листопада 1901 р. Вченою радою університету йому «присуджене звання магістра російської історії» . Дослідник продовжує активно працювати над вивченням російської історії. Ним була підготовлена, а 27 травня 1905 р. на історико-філологічному факультеті публічно захищена дисертація «Нариси організації західно руського селянства в XVI ст.». Вчена рада університету 31 травня цього ж року «затвердила магістра М. Запольського-Довнара у присудженні йому факультетом ступеня доктора російської історії»[22,с.164] Одночасно М. В. Довнар-Запольський в університеті св. Володимира організовує студентський етнографічний гурток. Серед його активних членів був відомий в майбутньому український декабристознавець В. М. Базилевич. Вчений читає публічні платні лекції по Товариству Нестора-літописця, поширюючи історичні знання, пропагує доробок свого вчителя В. Б. Антоновича. В листі, підписаному М. В. Довнаром-Запольським і М. І. Василенком, М. І. Петрову пропонувалося взяти участь у вечорі «для обговорення питання про видання збірника статей з історії та археології, присвяченого В. Б. Антоновичу. М. В. Довнар-Запольський — організатор освіти в Україні. Ця проблема недостатньо досліджена нашою вітчизняною історичною наукою. В Державному архіві м. Києва зберігається справа «в. о. директора Київського комерційного інституту», фундатором якого і був вчений-історик. Спочатку він створив жіночі вечірні курси, які пізніше, з 1900 р., стали називатися Вищими жіночими комерційними курсами, а згодом перетворились в згаданий вище інститут, його директором з 27 червня 1908 р по 20 березня 1917 р. був М. В. Довнар-Запольський. Звернемо увагу ще на один недостатньо вивчений факт біографії М. В. Довнара-Запольського. Історик жив і творив в Україні, де національне питання в період демократичної революції 1905—1907 рр. дістало значного розмаху. Мало кому відомо, що викладачі історико-філологічного факультету одноголосне вимагали відміни відомих актів царського уряду від 1876 р. і 1881 р. років, які вводили «обмежувальні міри відносно публікації книг малоросійською мовою». Рада університету св. Володимира, розглянувши звернення викладачів і професорів історико-філологічного факультету, прийняла рішення про необхідність створити комісію для «мотивування» цієї вимоги. До її складу увійшли: Дашкевич, Лобода, Перетц, Довнар-Запольський та інші. 11 березня» 1905 р. Рада університету заслухала доповідь комісії і текст направила міністру народної освіти. Але наукова і громадська діяльність, М. В. Довнара-Запольського в цей період потребує подальшого вивчення. Довнар-Запольський входив до складу численних товариств та комісій - Археографічної комісії імперського Московського археологічного товариства, Тимчасової комісії для розгляду давніх актів, Історичного товариства Нестора Літописця та ін. Автор понад 200 наукових праць. Одним із головних напрямів діяльності Довнара-Запольського була археографічна робота. Тісно співпрацював з Київською тимчасовою комісією для розгляду давніх актів (дійсний член з 1908). Редагував 5-й том «Архива Юго-Западной России» - «Акты об украинской администрации XVI-XVII вв.», що включав широке коло джерел з проблем розвитку міст, торгівлі, системи управління в українських староствах. Підготував до друку 3 фундаментальні збірники документів з історії Волині XVI-XVII ст. («Акты по статистике и экономическому положению населения Волыни в XVI-XVII вв.»; друкувані примірники до сьогодні невиявлені). Значним був внесок Довнар-Запольського у справу підготовки кадрів архівних установ України. Як перший директор Київського археологічного інституту він прислужився становленню архівної справи освіти. Очолюваний ним впродовж 1918-1919 р. інститут фактично став першим в Україні синкретичним вищим навчльним закладом для підготовки архівістів, бібліотекарів, музеєзнавців, етнографів, культурологів. 1920-1922 р. обіймав посаду професора Харківського університу, розробив концепцію підготовки кадрів для архівних установ, яка полягала в організації диференційованих короткотермінових (тритижневих) курсів за прикладом західноєвропейських та тривалих (дворічних), що продовжували ідею археологічного інституту[23,с.132]. Зразковим у цьому відношенні Довнар-Запольський вважав принцип французської «Школи хартій» (невелика кількість слухачів з вищою освітою, їхня матеріальна забезпеченість та безкоштовне навчання). 1922 році переїхав до Баку, пізніше жив і працював у Мінську і Москві. 8 червня 1921 р. Народний комісаріат освіти БСРР призначив В.І.Пічету, учня М.В.Довнар-Запольського, ректором Білоруського державного університету. До викладання в ньому ректор запросив відомих учених, серед них був і Митрофан Вікторович. У 1925 р. він переїхав до Мінська і почав читати в університеті лекції з історії Білорусії та історії білоруського народного господарства. Довнар-Запольський, крім того, працював у Держплані БСРР та був одним із співзасновників, а згодом головою Археографічної комісії Історико-археологічної секції Інституту білоруської культури. У Білорусії він продовжив дослідження економічних проблем, насамперед історії народного господарства. У 1926 р. вийшла його праця з історії народного господарства Білорусії передвоєнної доби. У 1927 р. його учень Б.Курц опублікував на неї рецензію. Вказавши на деякі недоліки, рецензент відзначив актуальність дослідження, яке допомагало правильно підійти до розв'язання тогочасних господарських проблем, не втрачаючи історичної перспективи. М.В.Довнар-Запольський планував видати також підготовлену ще на початку 20-х років "Историю Белоруссии". Проте цей його задум залишився не реалізованим, бо політичні погляди вченого, його оцінки історичних подій не збігалися з офіційними. Гостра, далека від наукової, критика основних положень праці, часто з політичними звинуваченнями, змусила М.В.Довнар-Запольського восени 1926 р. переїхати до Москви. Він працював у Мосгубплані, викладав у Московському інституті народного господарства та Тимірязєвській сільськогосподарській академії. У 1929 р. йому призначили персональну пенсію. Проте вчений не збирався залишати наукову роботу, продовжував здійснювати свої великі творчі плани. Посилення ідеологізації науки в Радянському Союзі призвело до фабрикації низки справ протии відомих учених. У деяких з них - "академічній справі" 1930 р. та в справі білоруських націонал-демократів пролунало прізвище М.В.Довнар-Запольського. Роботи вченого піддавалися жорсткій критиці: його звинувачували у неонародництві та націонал-демократизмі. Лише відірваність від Києва та Мінська, де його найбільше критикували, уберегла Довнар-Запольського від репресій. В останні роки життя Митрофан Вікторович працював у НДІ хутрового господарства Наркомату зовнішньої торгівлі СРСР. Наближалися вибори дійсних членів Академії наук СРСР, і група вчених Москви та Києва висунула М.В.Довнар-Запольського кандидатом на обрання академіком. [26,с.175] У той же час активізувалися і його недруги, з середовища яких вийшла розгромна стаття, опублікована в 1934 р. Написав її київський учений О.П.Оглоблін. Автор статті охарактеризував "буржуазного вченого" Довнар-Запольського як "основоположника нацдемівства" в білоруській історіографії та одного із лідерів білоруської контрреволюції, "речника махрового великодержавництва" в російській історіографії та вірного учня українського буржуазного історика В.Антоновича. Політично заангажовані оцінки були дані О.Оглобліним і науковій школі М.В.Довнар-Запольського. Він визначив її велику політичну небезпеку як "школи фашистського напрямку" і як "буржуазно-націоналістичну історичну школу", яка простувала "від нацдемівства до націонал-фашизму з певним досвідом контрреволюційної діяльності". Автор статті вказав на необхідність рішучої боротьби з нею, визначивши це як "одне з чергових завдань радянської історичної науки". Статтю О.П.Оглобліна М.В.Довнар-Запольський, за даними І.Верби сприйняв відверто болісно, що й прискорило його смерть. Помер Митрофан Вікторович З0 вересня 1934 р. від нападу "грудної жаби". 2 жовтня того ж року в газеті "Известия" з'явився короткий некролог на його смерть. У кінці 30-х pp. були репресовані майже всі його учні з Київського університету, хто до того часу ще залишався в живих. На довгі роки в радянській історіографії ім'я М.В.Довнар-Запольського та його наукова спадщина були забуті. Залишаючись і до цього часу малодослідженими, його наукові праці становлять значний інтерес для сучасної історичної науки.^ 1.2. Гурткова діяльність М.Довнар-Запольського Потреба друкувати результати своєї наукової роботи постає перед будь-яким скільки-небудь результативним науковим об'єднанням. І якщо це об'єднання є „студентським ” , а саме таким був заснований гурток, то питання перетворюється у важко вирішувану проблему. В перші роки існування можливість мати власний друкований орган була для гуртка недосяжною мрією. Сама можливість організувати студентській науковий гурток була кроком до лібералізації університетського життя. Та й слід визнати, що наукова продуктивність гуртка в перші роки була невисокою. Митрофан Вікторович Довнар-Запольський, який очолював гурток, ще не мав того авторитету та педагогічного досвіду, що прийде з часом, склад гуртка був строкатим. До нього входили студенти майже всіх факультетів Університету св. Володимира.За таких умов, зрозуміло, що наукові зацікавлення студентів були різними й досить важко було Митрофану Вікторовичу спрямувати їхню працю в одне русло. Але з часом починають виявлятися якісні зміни. В 1906—1907 навчальному році в гуртку виголошуються доповіді з економічної історії Росії Г. А. Максимовичем, Є. Д. Сташевським та П.П.Смірновим, згодом до них долучився А. М. Гнєвушев. Те, що ці доповіді писалися під науковим керівництвом М. В. Довнар-Запольського, не викликає жодного сумніву. До цього часу належить входження до складу гуртка згодом відомого українського історика Дмитра Дорошенка і, разом з тим, утворення за участі останнього української секції при історико-етнографічному гуртку (секція створювалась з метою легалізації української студентської громади). Того ж часу гурток отримав асигнування в одну тисячу карбованців.[25,с.167] Це була надзвичайно важлива подія для членів гуртка. З'явилася можливість регулярно друкувати їхні роботи. Крім того, це був акт визнання наукової значимості. В Києві подібні асигнування отримувало ще Історичне товариство Нестора літописця (800 рублів щорічно). Станом на 1913; рік воно налічувало 176 членів. Переважно це були далеко не початківці, як у гуртку. Асигнування ставило і товариство і гурток певним чином в один ряд, що, зрозуміло, значно підвищувало авторитет останнього. Така подія позитивно вплинула на наукову продуктивність гуртка. Після першого випуску «Сборника статей» у досить короткі строки почали готуватися до друку інші випуски. Всі випуски «Сборника статей» можна поділити на дві групи. До першої — належить друк окремих монографічних досліджень, друга група - це, власне, і є збірники статей. Зокрема, в якості випусків. Н. Ф. Яницький «Экономический кризис в Новгородской области XVI в.»(четвертий випуск),Г. М. Бєлоцерковський «Тула и Тульский уезд в XVI й XVII веках»(п'ятий випуск), Б. Г. Курц «Сочинение Кильбургера о русской торговле» (шостий випуск). З колективних збірників статей гурток видав ще третій та сьомий випуски,а також «Юбилейный сборник статей», який був випущений з нагоди десятиріччя гуртка і присвячений М. В. Довнар-Запольському. Таким чином протягом 1913-1915 років вийшло вісім випусків «Сборника статей», кілька десятків студентів, дуже часто вперше, отримали змогу опублікувати свої статті. Гурток перетворюється на справжню кузню наукових кадрів. І хоча в гуртку готували переважно істориків Росії, українська історіографія має завдячувати цим золотим для гуртка рокам за: П. В. Клименка, В. М. Базилевича, В. О. Романовського, П. К. Федоренка та ін. Хоча гурток значно активізував свою роботу, в 1915 році він не отримав очікуваних асигнувань. Розуміючи, які згубні наслідки це може мати для гуртка, М. В. Довнар-Запольський починає боротьбу за збереження фінансування. У тому ж році він пише до міністра освіти листа, в якому зазначає що, кошти які виділяло Міністерство освіти, вистачило лише для оплати друку 6-го й 7-го випусків «Сборника статей» та частково для оплати «Юбилейного сборника статей» 3, 4, 5 випусків. Решту коштів внесли члени гуртка. Асигнувань міністерства за 1915 рік не вистачить навіть для оплати минулих випусків «Сборника статей», а члени гуртка підготували до друку ще кілька нових великих робіт: В. М. Базилевич «Тульская окраина в XVI и XVII веке», С. Г. Грушевский «Коломенский уезд в XVI веке», П. К, Федоренко «Положение крестьян Черниговской губернии накануне раскрепощения», а також ряд невеликих рефератів вартих друку.Митрофан Вікторович висловив переконання що гурток повністю виправдав сподівання міністерства, крім того: «Наконец я высказываю убеждение, вполне к моей радости оправдавшиеся, что отпуск специальных средств на научную деятельность Кружка произведет на студентов моего семинария наилучшее впечатление и усилит продуктивность их работ».[24,с.17] Міністерство освіти принципово не заперечувало необхідність фінансувати видавничу діяльність історико-етнографічного гуртка, але бажало б перекласти цей обов'язок на Університет св. Володимира.Річ для того часу звичайна. Оскільки університет мав власні джерела фінансування, дуже часто розмежування фінансових зобов'язань між ним та Міністерством освіти ставало предметом довгих з'ясувань. Намагаючись прискорити вирішення справи у 1915 році М. В. Довнар-Запольський зустрічався з товаришем міністра освіти в , а в 1916 р. їздив до Петербурга, де зустрічався з міністром освіти і знову порушував це питання. Однак проблема так і не була вирішена. Не зважаючи на труднощі, Митрофан Вікторович шукав шляхи вирішення проблеми. Зокрема, в кінці 1916 року, коли члени гуртка підготували черговий збірник статей, він запропонував надрукувати випуск «Сборника статей» як номер «Университетских Известий». До цього збірника мали увійти статті: Фаворського «Город Балахна во второй половине XVII века», Радзіковського «Єкономические взгляды Ордина-Нащокина», Тищенка «Эльтонская солепромышленность в XVII веке», Бернадского «Экономические взгляды Максима Грека», Курінного «К вопросу о пряслицах», а також «Отчеты Историко-этнографического Кружка» та «Отчеты об архивных занятиях профессорских стипендиатов и студентов». На жаль, цей проект не вдалося реалізувати. [25,с.178] VIII випуск «Сборника статей СИЗК» вийшов у 1916 році. До вшанування тисячоліття з дня смерті Володимира Святого (1915р.) гурток готувався видати збірник статей «освещающих эпоху принятия христианства». Однак, скоріше за все, через брак коштів, збірник не вийшов, а вийшла брошура-стаття Н. Голубовської «Владимир святой, великий князь киевский». Ця робота була останньою в видавничій історії гуртка. Вир революційних змін в Російській імперії не дозволив гуртку повернутися до видавничої діяльності. Слід зазначити, що не припинення фінансування з боку міністерства стало головною причиною згортання видавничої діяльності гуртка. Війна, а згодом революційні події, призвели до значного підвищення цін на друк. Якщо у 1916 році ціни на послуги друкарні зросли на 50-60 відсотків, то у 1917 році вони зросли вже у кілька разів. Члени історико-етнографічного гуртка продовжували писати свої наукові роботи але вони залишались ненадрукованими. Несподіваного розвитку набула справа за часів гетьмана Павла Скоропадського. 9 серпня 1918 року газета «Киевская мысль» повідомила, що Комісія у справах Вузів при Міністерстві освіти гетьманського уряду передала дві тисяч рублів, історико-етнографічному гуртку. Але гетьманський уряд протримався не довго. А після остаточного встановлення у Києві влади більшовиків, тут стало далеко не затишно. У 1920 р. Довнар-Запольський назавжди залишив Київ, переїхавши в Харків. Того ж року був реорганізований Київський університет. Діяльність гуртка зупинилася. Підбиваючи підсумки варто зазначити, що період найвищої продуктивності гуртка припадає на час його активної видавничої діяльності. Допомога владних органів була нетривалою, але вона мала позитивні наслідки, надавши наснаги студентам займатися науковою роботою. Зовсім не потребує доказів той факт, що підтримка молодих науковців - вірний шлях у напрямку створення нової генерації вчених. Зусиллями Митрофана Вікторовича Довнар-Запольського в гуртку була вихована ціла плеяда вчених істориків, які утворили Київську історико-економічну школу.^ Розділ 2. Наукові дослідження вченого 2.1. Загальні засади наукових здобутків М.В.Довнар-Запольського Хронологічні рамки досліджень ученого охоплюють історичні події, які відбувалися з давніх часів до першої чверті XX ст., а саме проблеми Київської Русі, Литовсько-Руської держави, Московської Русі та Російської імперії. Значна частина його праць присвячена вивченню білоруського фольклору та етнографії. Фольклорно-етнографічні праці, а також узагальнюючі дослідження з історії Білорусії потребують окремого висвітлення, їх неможливо проаналізувати в одній статті. Одним із головних напрямів досліджень М.В.Довнар-Запольського були соціально-економічні проблеми. Значний вплив на вченого у зверненні до згаданої проблематики мало формування в Західній Європі у XIX ст. нового наукового напрямку, який започаткували представники "староісторичної школи" В.Рошер та Б.Гільдебрандт. В основі їх світосприйняття лежало переконання у тому, що закони політичної економії повинні формуватися на підставі всебічного вивчення економічних явищ господарського життя, його історії й психологічного підґрунтя. Наприкінці XIX ст. провідну роль у розробці проблем історії економіки стали відігравати фундатори "новоісторичної" (історико-економічної) школи: Г.Шмоллер, В.Зомбарт та К.Бюхер. Новоісторична школа заклала підвалини так званого "соціального напрямку" і мала значний вплив на російських учених. Очевидно, під час перебування в Москві у 1894-1901 pp. М.В.Довнар-Запольський ознайомився з працями фундаторів "новоісторичної" школи і став послідовником їх вчення. Тому для своєї магістерської дисертації він обрав тему з історії фінансового господарства Литовсько-Руської держави. Пізніше тема дисертаційного дослідження Довнар-Запольського була значно розширена. В опублікованій у 1901 р. монографії " Государственное хозяйство Великого княжества Литовского при Ягеллонах", рукопис якої зберігається в особистому фонді історика, він розглянув найважливіші проблеми економічного життя українських та білоруських земель у складі князівства: прибутки великого литовського князя, різні види податків та повинностей у державі, державне майно, монетарну систему тощо. Значний науковий інтерес становлять і додатки до праці. Необхідність звернення до цих проблем Довнар-Запольський пояснив у вступі до монографії, зазначивши, що розробка "экономических и финансовых вопросов всегда составляла одну из самых важных сторон в изучении истории", яким російська історична наука в особі юридичної школи російської історіографії приділяла недостатню увагу. Аналіз соціально-економічних проблем українських та білоруських земель у складі Великого князівства Литовського, автор здійснив у порівнянні з такими ж процесами в Київській Русі та показав поступальність їх розвитку. Наукова громадськість схвально зустріла появу дослідження Довнар-Запольського[25,с.192]. Відомі вчені опублікували на нього свої рецензії. Так, В.Антонович та П.Голубовський відзначали, що його монографія - "цінний внесок у науку". Вони вказували на значну джерельну базу дослідження "з прийомами точної критики" та на зв'язок, встановлений вченим між системами оподаткування Київської Русі та Великого князівства Литовського. Як цінний внесок у науку з історії Великого князівства Литовського відзначив працю М.В.Довнар-Запольського М.С.Грушевський. Він звернув також увагу читачів на цінну серію документів з історії митної справи в додатку до монографії. Висловивши ряд критичних зауважень, рецензент зазначив, що праця буде корисною для дослідників. Позитивну рецензію поряд з деякими критичними зауваженнями опублікував також відомий російський дослідник історії Великого князівства Литовського М.К Любавський. Він висловився за присудження М.В.Довнару-Запольському премії П.Н. Батюшкова. У наступних працях "Западно-русская сельская община в XVI в.", "Крестьянская реформа в Литовско-Русском государстве в половине XVI в." та у підготовленій на їх основі монографії "Очерки по организации западно-русского крестьянства в XVI веке" вчений продовжив розгляд соціально-економічних проблем Великого князівства Литовського. Він дослідив склад і компетенцію волосних та сільських громад переважно на українських та білоруських землях, які входили до складу князівства, показав соціальне становище їх членів та поземельні відносини останніх. Учений проаналізував проведення на території Великого князівства Литовського селянської реформи середини XVI ст., так званої "волочної поміри", вказав на її причини та попередні реформи, які здійснювалися при Сигізмунді - Августі. Нові дослідження М.В.Довнар-Запольського також привернули до себе увагу наукової громадськості. Так, М.С.Грушевський, відзначаючи внесок автора у дослідження зазначеної проблеми, в той же час висловив ряд заува-жень. На думку рецензента, у праці мало уваги приділено дослідженню впливу реформи на селянські відносини та громадські організації українського і білоруського селянства, не простежено їх зв'язок із періодом Київської Русі та вплив польського права на реформу. М.Грушевський також відзначив відсутність у списку використаної літератури українських праць. З ґрунтовною рецензією на монографію М.В.Довнар-Запольського з історії селянства Великого князівства Литовського виступив російський історик М.КЛюбавський. Публікація наукових праць ученого з історії селянства викликала нову дискусію про права селянських общин та селян на землю у Великому князівстві Литовському. Ці питання залишаються дискусійними донині. На необхідності дослідження соціально-економічних проблем учений на голошував і у вступній лекції "Исторический процесс развития русского народа в русской историографии" , прочитаній у Київському університеті вересня 1901 р. У ній Митрофан Вікторович визначив насамперед періоди, школи і напрями в російській історіографії XVIII - XIX ст. та показав їх відмітні риси. Так, російські історики XVIII - початку XIX ст. В.Татіщев, М.Карамзін та інші, на його думку, вважали, що історія - це матеріал для повчання, розвитку національної гідності та любові до Батьківщини. Новою течією в російській історичній науці була юридична школа, започаткована С.М.Соловйовим, К.Д.Кавеліним та Б.М.Чичеріним. її появу вчений пов'язував із розвитком у 20-30-ті pp. XIX ст. філософії на Заході, коли на зміну просвітництву з його космополітизмом у політичному житті, природним правом, пануванням людського розуму, прийшла філософська система Гегеля. Вона об'єднала європейську думку, визначила необхідність дослідження ідейного змісту суспільного розвитку, особливо права, та узаконила роль особи у суспільстві. Під безпосереднім впливом гегельянства серед передової частини російського суспільства сформувалися різні погляди на роль народних мас в історії, які визначили відмітні риси істориків юридичної школи та слов'янофілів. Нові погляди вплинули на наступні покоління істориків, у тому числі на М.Костомарова, напрямок досліджень якого, як вважав Довнар-Запольський, мав продовження у школі професора В.Антоновича та його численних учнів[25,с.172]. Учений показав наступний етап у розвитку російської історіографії, який вбачав у вивченні історії матеріальних відносин. "Никто не отрицает, - писав він, - взаимодействия материалистических и идеалистических факторов, но отправляясь от первых, надо искать именно взаимодействия, а не априорно устанавливать исключительное господство последних". Довнар-Запольський підкреслював також, що вплив "производственных форм на исторический процесс, составляет важный поворот в направлении исторической мысли", що ставив у заслугу Карлу Марксу. Незважаючи на високу оцінку внеску К.Маркса в розвиток історичної думки, Довнар Запольський наголошував на тому, що "формула исторического процесса, как она вылилась в учении Маркса, Энгельса и их последователей", не зовсім обгрунтована і вона "еще ждет своего разрешения" на основі вивчення матеріальних факторів у взаємозв'язку з факторами ідеологічними. Отже, в лекції "Исторический процесе развития русского народа в рус-ской историографии" вчений розглянув етапи розвитку російської та ук-раїнської історіографії та вплив на них західної філософської думки, в тому числі й марксизму. Проблеми української історіографії розглянуті вченим також у розвідці, присвяченій його учителеві, професору Київського університету В.Б.Антоновичу. В ній Довнар-Запольський проаналізував відображення історичного процесу в працях Антоновича. Він показав, що осно