1. Фінансова звітність, як основне джерело прийняття управлінських рішень. Прийняття інвестиційних і фінансових рішень у процесі ведення бізнесу тісно пов'язано з керуванням капіталом господарюючих суб'єктів, оскільки наявність визначеної величини і динаміки його стану є одним з важливих критеріїв при виборі оптимальних управлінських рішень. В усі періоди життєвого циклу підприємства: від залучення ресурсів для створення чи розширення бізнесу до моменту ліквідації чи реорганізації - капітал завжди виступає необхідним атрибутом діяльності підприємства. В даний час, як правило, для визначення ефективності залучення ресурсів підприємством використовуються методи фінансового планування і визначення грошових потоків. Це досить простий, але не завжди ефективний підхід. ^ Основними видами взаємозвязку форм фінансової звітності є: 1) логічний; 2) інформаційний. Суть логічного взаємозвязку полягає у взаємодоповненні та взаємній кореспонденції звітних форм, їх розділів та статей. Інформаційний звязок виражається в прямих та непрямих контрольних співвідношеннях між окремими показниками звітних форм. Пряме контрольне співвідношення означає, що один і той же показник одночасово наведений в декількох звітних формах. Непряме контрольне співвідношення означає, що деякі показники однієї чи декількох звітних форм повязані між собою наскладними арифметичними розрахунками. Наприклад: 1) стаття власний капітал міститься в пасиві балансу та в звіті про власний капітал; 2) звіт про рух грошових коштів відображає рух показників, які зазначені у звіті про фінансові результати. Методика оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства поєднує як об’єктивні дані, що формуються на основі бухгалтерської звітності, так і чинники, що мають суб’єктивний характер. Останні визначаються на основі інформації, якою володіє банк, та пакети документів, які надає позичальник для одержання кредиту. Установи банку здійснюють оцінку фінансового стану позичальника – юридичної особи перед наданням йому позики, а в подальшому – щоквартальну для визначення розміру відрахувань до резерву та контролю за діяльністю позичальника.^ 2. Мета і завдання фінанкового аналізу. Фінансовий аналіз – процес дослідження фінансового стану та результатів фінансової діяльності підприємства з метою виявлення резервів підвищення його ринкової вартості й забезпечення ефективного розвитку. Основна мета фінансового аналізу є всебічна оцінка фінансового стану підприємства, його ділової активності задля пошуку резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед бюджетом, банком та іншими установами. Об’єктом фінансового аналізу є конкретне підприємство чи фінансова операція цього підприємства. Суб’єктами фінансового аналізу є фінансові аналітики, які зацікавлені в діяльності підприємства з якихось причин.Основними завданнями фінансового аналізу є: 1. вивчення теоретичних основ Ф.А.; 2. загальне оцінювання фін.стану підпр.; 3. аналіз ринкової стійкості підпр.; 4. аналіз фін.стійкості; 5. аналіз платоспроможності та ліквідності; 6. аналіз гр..коштів у нац. та іноз.валюті, грошових потоків; 7. аналіз фінансових результатів; 8. аналіз ефективності використання капіталу; 9. оцінювання кредитоспроможності підпр.; 10. оцінювання виробничо-фінансового лівериджу; 11. аналіз ділової активності підприємства; 12. прогнозування фін.показників підпр.; 13. аналіз фін.стану неплатоспроможних підприємств і пошук шляхів запобігання банкрутству; 14. аналіз фін.ризику та пошук шляхів його зниження.^ 3. Користувачі фінансового аналізу і його результатів. Загальноприйнятим є поділом користувачів фінансової звітності на внутрішніх і зовнішнім. До внутрішнього користувачем фінансової звітності відноситься вище керівництво організації, а також менеджери відповідних рівнів. За даними звітності, вони визначаю правильність прийнятих інвестиційних рішень і ефективність структури капіталу, визначають основні напрямки політики дивідендів, складають прогнозні форми звітності і здійснюють попередні розрахунки фінансових показників майбутніх звітних періодів, оцінюють можливість злиття з іншою чи організацією її придбання, доцільність структурної організації. Зовнішні користувачі фінансової звітності підрозділяються на двох груп: 1) користувачі, безпосередньо зацікавлені в діяльності підприємства – (існуючі і потенційні власники, що існують і потенційні кредитори, постачальники, покупці, держава, працівники); 2) користувачі, опосередковано, зацікавлені в ній – (аудиторські фірми, фінансові консультанти, законодавчі органи, юристи, преса й інформаційні агентства, органи статистики, профспілки).^ 4. Система формування фінансових показників для оцінки фінансового стану підприємства. Основні показники оцінки стану, структури та ефективності використання активів підприємства. Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Для визначення власних оборотних коштів нині не має єдиного алгоритму навіть на рівні державних органів – Аудиторської Палати України, Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України та Державної податкової адміністрації України. Найчастіше власні оборотні кошти розраховують як різницю між оборотними активами та поточними зобов’язаннями (за такими рядками балансу): ВОК = р. 260 – р. 620 Також існують і інші методики всі наведені методики при їх застосуванні будуть давати різні результати щодо наявності власних оборотних коштів підприємства Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити нестачу або надлишок власних оборотних коштів. Показники стану й ефективності використання оборотних коштів Показник Визначення Економічна суть Наявність оборот-них коштів (Вк+В) – (Фос+ПК) Характеризує величину власних обо-ротних коштів а) нестача Фн Перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю б) надлишок Фн > Н Перевищення фактичної наявності оборотних коштів над нормативом Коефіцієнт реаль-ної вартості обо-ротних коштів у наймі підприєм-ства Фн / М Відображає питому вагу вартості оборотних коштів у загальній вар-тості майна підприємства Оборотність Фоб х Т/Вр Характеризує час, за який оборотні кошти здійснюють один оборот Коефіцієнт обер-тання Вр / Фоб Характеризує кількість оборотів за період, що аналізується Коефіцієнт за-вантаження Фоб / Вр Показує, скільки оборотних коштів авансовано у 1 грн. реалізованої про-дукції Прибутковість П / Фоб Характеризує, скільки прибутку при-падає на 1 грн. оборотних коштів Рентабельність П х 100% / Фоб Визначає ступінь використання оборотних коштів ^ 5. Характеристика показників фінансового аналізу і їх застосування при проведенні горизонтального і вертикального аналізу. Горизонтальний аналіз – за допомогою його можна одержати досить коштовну інформацію про фінансовий стан підприємства. Він припускає порівняння показників одного року з показниками іншого. Горизонтальний аналіз дозволяє виявити тенденції зміни окремих чи статей їхніх груп, що входять до складу бухгалтерської звітності. У його основі лежить числення базисних темпів росту балансових статей і статей звіту про фінансові результати. Цінність горизонтального аналізу значно знижується в умовах інфляції. Щоб уникнути негативного впливу, необхідно проводити коректування аналізованих показників на індекс інфляції. Вертикальний аналіз балансу показує структуру засобів підприємства і їхніх джерел, коли суми по окремих чи статтях розділам беруться у відсотках до валюти балансу. Можна виділити дві основні причини, що обумовлюють необхідність і доцільність проведення вертикального аналізу: 1) перехід до відносних показників дозволить проводити міжгосподарські порівняння результатів діяльності підприємства, що розрізняються по величині використовуваних ресурсів і інших об'ємних показників; 2) відносні показники деякою мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, що можуть істотно спотворювати абсолютні показники фінансової звітності і тим самим утрудняти їхнє зіставлення в динаміку. Горизонтальний і вертикальний аналізи доповнюють один одного, а деякі показники можна віднести як до інструментів горизонтального, так і до інструментів вертикального аналізу.^ 6. Мета фінансового аналізу і етапи його виконання. Основною метою фін.аналізу є здобуття певної кількості ключових параметрів, які дають об’єктивну й точну картину фін.стану підприємства, його прибутків і збитків, змін у структурі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами та кредиторами. При йьому в оцінюванні фін. стану підприємства особливу роль відіграє його прогноз на найближчу та більш віддалену перспективу, тобто очікувані параметри фінансового стану. Етапи фін.аналізу: зовнішній фін.аналіз, основними завданнями якого є: оцінка фін.результатів, оцінка фін.стану, оцінка ділової активності, фінансове прогнозування та внутрішній фін.аналіз, який досліджує причини даного фін.стану, ефективність використання основних і оборотних коштів, взаємозв’язок показників обсягів, вартості та прибутку. ^ 7. Сутність і використання методу порівняння у фінансовому аналізі. Порівняння – дуже поширений прийом, який застосовується в аналізі; саме з нього починається розв’язання багатьох аналітичних задач, саме воно задає напрямок аналітичному дослідженню. У фінансовому аналізі застосовуються такі порівняння: явищ показників у динаміці; даних фактичних (звітних) за аналізований період з плановими (бізнес-плановими); звітних даних із середніми; просторові порівняння з даними роботи інших підприємств. Основна умова ефективності застосування прийому порівняння – це досягнення зі ставності показників, які характеризують процес, що аналізується. Тільки після того, як з’являється повна впевненість, того що показники зіставні між собою за всіма параметрами, можна проводити аналітичні розрахунки, які базуються на порівнянні. Динамічні порівняння майже завжди потребують перерахунку показників у зіставні ціни за допомогою індексів цін і тарифів.8. Використання абсолютних, відносних, середніх величин у фінансовому аналізі. Абсолютні величини економічних явищ і процесів – це конкретні числові вирази цих явищ і процесів. Без використання даних про ці величини аналіз найчастіше не може бути повноцінним, проте, на противагу статистиці, де абсолютні величини є основними вимірниками, в аналізі вони служать головним чином для розрахунку відносних і середніх величин. Відносні величини – це величини, які встановлюються шляхом порівняння з будь-якими іншими (процент, питома вага, індекс, тощо). Тільки відносні величини дають точне і наочне уявлення про розвиток того чи іншого економічного явища. Існує багато видів відносних величин. В фінансовому аналізі використовуються такі: відносна величина планового завдання – це відношення планового рівня показника поточного року до його рівня у минулому році чи до середнього рівня за кілька попередніх років; відносна величина виконання плану – це відношення фактичного рівня до його планового показника; відносні величини динаміки – може визначатися як базисна і як ланцюгова, вона визначається шляхом ділення величини показника поточного періоду на його рівень у попередньому періоді; показник структури – це відносна доля частини в цілому; відносна величина координації – це співвідношення частин цілого між собою; відносна величина інтенсивності характеризує ступінь розповсюдженості, розвитку певного явища у відповідному середовищі; відносна величина ефективності – це співвідношення ефекту з ресурсами чи затратами. Середні величини – це абстракті величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних сукупностей типових, однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин неможливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей, вивчати явища за різними сукупностями, вивчати явища, що змінються у динаміці, нівелювати нетипові, випадкові варианти значень показників.9. Використання у фінансовому аналізі методів: групування, графічного, балансового і табличного. Прийом групувань зручний для з’ясування взаємозв’язку і взаємозалежності між показниками при великій кількості даних. Він дозволяє встановити наявність, характер на напрям взаємного зв’язку між аналізованими показниками. Однак їх не можна групувати за випадковими ознаками. До побудови групувальних таблиць необхідно шляхом теоретико-економічного аналізу з’ясувати характер причинно-наслідкових зв’язків між показниками. Графічний спосіб забезпечує наочність та простоту сприйняття і засвоєння отриманої інформації. При проведенні фінансового аналізу можуть складатися стовпчикові, кругові, лінійні, координатні та інші графіки. Між багатьма показниками існує функціональна (балансова) залежність і взаємна обумовленість. За допомогою балансового методу можна глибоко проаналізувати матеріальні і трудові ресурси, грошові доходи, витрати підприємства. Особливо широко він застосовується при вивченні фінансового стану підприємства, його господарських засобів та джерел. Найбільш поширеною формою э таблична. За допомогою таблиць можна подати аналітичну інформацію. Обробка табличної інформації забезпечується засобами електронних таблиць, вони складаються зі стовпчиків та рядків. Необхідні аналітичні задачі розв’язуються за допомогою спеціального програмного забезпечення. Найпопулярнішим засобом управління електронними таблицями є програма Excel.^ 10. Використання методу елімінування і його способів у фінансовому аналізі. Існують випадки, коли між показниками існує функціональна залежність, яка має суто математичний характер, і Ії можна визначити шляхом прямого розрахунку. Таку залежність вимірюють за допомогою прийомів елімінування. Головним з таких прийомів є ланцюгові підстановки, при застосуванні яких послідовно замінюють базисні величини кожного чинника на фактичні дані звітного періоду. У першу чергу замінюють базисні дані на фактично відповідно до кількісних і структурних показників, а потім – щодо якісних. Якщо вивчається вплив на результативний показник кількох кількісних і якісних чинників, то спочатку роблять заміни планових даних або даних минулого періоду основних з них. У результаті визначається умовне значення узагальнюючого результативного показника. Причому, перерахованих результативних показників розраховують на один менше, ніж розглядається чинників. Прийом абсолютних різниць. У такому випадку передусім визначають абсолютну і відносну різницю щодо чинників та результативного показника. Це передусім відхилення від плану чи від даних попереднього періоду. Якщо на виконання плану за результативними показниками вплинули два чинники – кількісний і якісний, то відхилення від плану за кількісним чинником множать на плановий якісний, а відхилення від плану за якісним – на фактичний кількісний. Відхілення у динаміці за кількісним чинником множать на абсолютне значення якісного за минулий рік, відносно якісного – на абсолютне значення кількісного чинника у звітному періоді. Індексний метод заснований на відносних показниках динаміки, просторових порівнянь, виконання плану, які відображають відношення фактичного рівня аналізованого показника у звітному році. Використовуються як індивідуальні, так і агрегатні індекси. За допомогою агрегатних індексів можна виявити вплив різних чинників на зміну рівня результативних показників у мультиплікатних і кратних моделях.^ 13. Склад і зміст фінансової звітності. Методичні засади формування та управління звітності регламентується положеннями, стандартами БО України (П(С)БО№1) – Загальні вимоги до фінансової звітності. Основною інформацією для фінансового аналізу складають форми фінансової звітності підприємства: ф.1 – Баланс, ф.2 – Звіт про фінансові результати, ф.3 – Звіт про ВК, ф.4 – Звіт про рух грошових коштів, ф.5 – Примітка до звітності. Вимогами при складанні звітності є: орієнтація на широке коло користувачів, склад фінансової звітності, звітний період, послідовне застосування сукупності якісних характеристик та принципів підготовки фін.звітності, використання професійної думки керівництва. Бух.баланс має бути правильно побудований, що означає: повністю охопити всі операції підпр., забезпечувати належне групування господ.операцій, відображати правильну кореспонденцію рахунків. Звіті про фінансові результати аналізуються такі показники: склад і структура доходів та витрат підприємства, абсолютні показники фін.результатів від операційної, фін. та інв. діяльності та надзвичайних подій, відносні показники ефективності діяльності, тобто різні показники рентабельності, показники оборотності різних видів капіталу підпр. Звіт про рух грошових коштів – відображає інформ. Про надходження і витрачання грош.коштів за звітний та попередній роки в розрізі операц., фін., та інвестиційної діяльн. Аналогічним джерелом інформації для фін.аналізу є Звіт про ВК. В Примітках до фін.звітності розкривається інформація: про склад грошових коштів, склад інших статей, не грошові операції, наявність сальдо грош.коштів.^ 16. Вплив інфляції на валюту балансу. Діючи в Україні правила і стандарти бухгалтерського обліку та звітності в умовах інфляції не забезпечують реального і достовірного стану підприємства. Тому і виникає задача попередньої обробки балансових даних підприємств у аналітичних цілях. Насамперед це стосується активів, бо більшість з них є товарно-матеріальними цінностями. Кожна з яких має свою ціну, що невпинно змінюється в умовах інфляції. Перераховувати активи балансу з метою визначення їх реальної вартості у цінах, що реально склалися на дату балансу, треба виходячи з економічного змісту активів, прийнятого порядку бух. Обліку, а також умов реалізації цієї конкретної вартості у майбутньому. Невелика інфляція є допустимою і навіть корисною, бо сприяє зростанню активності власних грошей, примушує вкладати їх у прибуткові заходи. Однак висока інфляція негативно впливає на весь виробничий процес і є основним дестабілізуючим чинником виробництва і фінансового стану підприємства. Інфляція знецінює всі доходи і надходження підприємства. Будь яке відстрочення платежів призводить до того, що підприємство одержує лише частину доходів, який йому належить. Баланс складений за звітний період без урахування інфляції, буде джерелом необ’єктивної інформації користувачі можуть прийняти рішення, неадекватні реальним процесам, бо різні елементи балансу втрачають свою вартість з різною швидкістю. Тому, об’єктивно оцінити фінансовий стан підприємства можна, тільки корегуючи дані балансу та інших форм бух.звітності з урахуванням інфляції.^ 17. Загальна оцінка фінансового стану підприємства. Горизонтальний і вертикальний аналіз балансу підприємства. Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням і використанням коштів (активів) та джерелами їх формування. Основні фактори, що визначають фін.стан: виконання фінансового плану і поповнення у міру виникнення потреби власного оборотного капіталу за рахунок прибутку та швидкість оборотності оборотних коштів. Для загальної оцінки фін.стану підприємства слід групувати статті балансу в окремі групи за ознакою ліквідності (статті балансу). Горизонтальний аналіз балансу полягає в порівнянні кожної втатті балансу і розрахунку змін абсолютних і відносних величин, а також якісний характеристиці виявлених відхилень. Вертикальний аналіз передбачає розрахунок відносних показників. Завдання вертикального аналізу – розрахунок питомої ваги окремих статей у загальній сумі валюти балансу й оцінки змін питомої ваги. За допомогою вертикального аналізу можна здійснювати міжгосподарські порівняння. Крім того, відносні показники пом”якшують негативний вплив інфляційних процесів. Горизонтальний аналіз цих показників дає можливість установити абсолютні відхилення й темпи зростання за кожною статтею балансу, а вертикальний – зробити висновки про співвідношення власного и позичкового капіталу, що свідчить про рівень автономності підприємства за умов ринкових відносин, про його фінансову стабільність ці аналізи можна проводити за кілька звітних років.^ 18. Загальна оцінка стану майна підприємства. Аналіз динаміки складу і структури майна дозволяє встановити розмір абсолютного і відносного приросту або зменшення всього майна підприємства та окремих його видів. Зміна структури майна створює певні можливості для основної фін.діяльності і впливає на оборотність сукупних активів. Далі вивчають співвідношення оборотних і необоротних активів, а також показники мобільності всього майна підприємства та оборотних коштів: а) якщо оборотні кошти збільшились, а необоротні зменшилися, це означає, що на підприємстві спостерігається тенденція прискорення оборотності всього майна підприємства; б) для характеристики майна розраховується коефіцієнт мобільності майна: відношення вартості оборотних активів до вартості усього майна; в) коефіцієнт мобільності оборотних коштів розраховується як відношення найбільш мобільних їх частин до вартості оборотних активів. Низька мобільність оборотних активів не завжди є негативною. За високої рентабельності продукції підприємства здебільшого спрямовують вільні кошти на розширення виробництва.^ 19. Аналіз виробничого потенціалу. Фін. стан підприємства значною мірою обумовлюється його виробничою діяльністю. Тому необхідно оцінювати його виробничий потенціал. До виробничого потенціалу відносять: основні засоби, виробничі запаси, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів. Для характеристики виробничого потенціалу використовують такі показники: 1) наявність, динаміка і питома вага виробничих активів у загальній вартості майна; 2) наявність, динаміка і питома вага основних засобів у реально мій вартості майна; 3) коефіцієнт зносу осн.засобів; 4) середня норма амортизації; 5) наявність, динаміка і питома вага капітальних вкладень і їх співвідношення з фінансовими вкладеннями. Виробничий потенціал підприємства характеризується також відношенням капітальних вкладень і довгострокових фінансових вкладень: незавершене виробництво, довгострокові фінансові інвестиції. Високі темпи зростання фін.вкладень можуть знизити виробничі можливості підприємства.^ 20. Аналіз стану основних засобів і необоротних активів підприємства. Матеріально-технічна основа процесу виробництва на будь-якому підприємстві – це основні виробничі фонди. У момент придбання осн. Фондів і прийняття їх на баланс підприємства величина основних засобів кількісно збігається з вартістю основних фондів. На підприємстві з метою вивчення стану основних засобів за даними обліку і звітності обчислюють коефіцієнти зносу (Кз) і придатності (Кп), які характеризують відповідно частку зношеної частини основних засобів: Кз=З/Fx100%,де З-знос осн.засобів; F-первісна вартість осн.засобів. Кп=1-Кз. Ці показники обчислюються на початок і на кінець року (періоду). Збільшення коефіцієнта зносу означає погіршення стану осн.засобів. Важливе значення для оцінки стану засобів праці мають показники руху осн.засобів: коефіцієнт оновлення (Кон) і вибуття (Квит): Кон= +F/Fкрx100%; Квиб= - F/Fпрx100%; де +F – вартість осн.засобів, що надійшли за звітний період, - F - вартість осн.засобів, що вибули за звітний період, Fкр, Fпр – первісна вартість на початок та кінець року. У ході аналізу виявляються статті активів, за якими здійснено найбільший вклад у приріст загальної величини збільшення виду активу. Далі визначається тип стратегії підприємства стосовно довгострокових вкладень. Висока питома вага нематеріальних активів у складі іммобілізованих коштів і високий ступінь їхнього приросту за аналізований період свідчать про інноваційний характер стратегії підприємства. Наявність нематеріальних активів свідчить про вкладення капіталу в ліцензії та іншу інтелектуальну власність. Така стратегія сприяє зміцненню економіки підприємства та його фінансового стану. Високі показники довгострокових фін.вкладень відображають інвестиційну стратегію розвитку підприємства. У процесі аналізу необхідно вивчити обсяг і склад портфеля цінних бумаг, їхню динамику і ступінь ліквідності.^ 21. Структурний аналіз статей активу балансу. Для виконання аналітичних досліджень та оцінок структури активу балансу його статті підлягають групуванню. Структурний аналіз носить попередній характер, оскільки в результаті його проведення дається узагальнена оцінка фінансового стану підприємства. Мета структурного аналізу – вивчення структури й динаміки коштів підприємства ознайомлення із загальною картиною стану майна підприємства. Актив І. Майно підприємстваІмобілізовані активиМобільні, оборотні активи.Запаси і витратиДебіторська заборгованістьГрошові кошти та цінні папери.Читання балансу за такими систематизованими групами робиться за допомогою методів горизонтального і вертикального аналізів.^ 22. Аналіз складу і динаміки оборотних коштів підприємства. В процесі аналізу вивчають стр-ру коштів п-ва і джерела його придбання . Для цього розр-ють коеф мобільності обор. коштів Мобільність обор. коштів= відношенню найбільш мобільної їх частини (грош активи і фін вкладення) до вартості обор. коштів. Зменшення коеф. мобільності свідчить про зниження ефективності господарювання, тому при аналізі стр-ри коштів необх-но дати оцінку виробничому потенціалу для цього викор-ють виробничі активи. При аналізі визначають динаміку, питому вагу виробничих активів у заг. вартості майна , коеф.зносу середню норму амортизації, визначають наявність , динаміку і питому вагу кап. вкладень. До виробничих активів - осн. фонди виробничі запаси незав.в-во Підраховують розмір власного капіталу і статут капіталу. Стат. капітал (400), власний капітал (490), постійний капітал (490 +530).^ 24. Аналіз ефективного використання майна підприємства. Для оцінки ефективності використання основного капіталу зважується безліч різних аналітичних задач. Одним з показників використання основного капіталу підприємства є капіталовіддача, що визначається відношенням обсягу випущеної продукції до середньої за період вартості основного капіталу. Ефективність використання оборотного капіталу визначається шляхом обчислення ряду показників, зокрема : оборотність оборотного капіталу, повнота його використання, ефект від прискорення оборотності. Підвищення ефективності використання оборотного капіталу складається, у першу чергу, у прискоренні його оборотності, і виявляється в збільшенні капіталовіддачи при збереженні обсягу оборотного капіталу, що створює реальну можливість для розширення бізнесу. Оборотність оборотного капіталу визначається тривалістю проходження їм окремих стадій процесу виробництва. Ця тривалість може вимірятися як у днях обороту, так і в кількості оборотів за період. Поглиблення аналізу активів підприємства як форми існування капіталу може здійснюватися в напрямку визначення порядку формування поточної вартості капіталу, вивчення впливу на неї показників, що визначають властивості джерел капіталу і його активної майнової форми. Аналіз ефективності функціонування капіталу. Ефективність використання капіталу визначається результатами від його функціонування і зв'язком з витратами, необхідними для одержання цих результатів. В даний час під ефективністю використання капіталу, як правило, мається на увазі величина прибутку, отриманого на одну гривню вкладеного капіталу. Так як стан капіталу в процесі діяльності підприємства постійно змінюється, на нашу думку, крім показника величини одержуваного прибутку, ефективність функціонування капіталу повинна визначатися і більш загальним показником - величиною приросту капіталу за період. Тому як основні критерії при оцінці ефективності використання капіталу представляється необхідним застосовувати кілька показників, а саме: прибуток, одержуваний підприємством за звітний період, зміну показників фінансового стану в цілому, показників ділової активності підприємства, і величину приросту капіталу підприємства за період. При визначенні ефективності використання капіталу варто використовувати як методи фінансово-інвестиційного аналізу, так і методи комплексного аналізу капіталу. Такий підхід дозволяє одержати всеосяжну оцінку з двох позицій для подальшого їхнього порівняння і визначення ступеня необхідної деталізації. Основними задачами аналізу ефективності функціонування капіталу є: визначення впливу прибутку на капітал; установлення приросту капіталу;- оцінка впливу на фінансове положення підприємства стану показників капіталу.^ 25. Аналіз руху джерел власних коштів. Рух основного капіталу виявляється в надходженні окремих його складових і їхньому вибутті протягом звітного періоду. Для цього визначається величина основного капіталу на початок і кінець звітного періоду, зміна його величини і причини цієї зміни. Далі вивчається динаміка зміни величини основного капіталу по окремим складовим. При цьому порівнюються фактичні дані за звітний період з даними за попередній період і з планованими показниками, вивчаються причини відхилень. Вибуття основного капіталу підприємства може відбуватися через знос (як фізичного, так і морального) і неможливості подальшого використання чи продажу, зв'язаної зі згортанням діяльності, переорієнтацією бізнесу. При аналізі структури основного капіталу визначається питома вага окремих його видів у загальній сумі і зміна питомої ваги цих статей за період. Особливу увагу необхідно приділяти зміні частки активної, продуктивної частини основного капіталу, що, як правило, має тенденцію до підвищення вартості при нарощуванні показників автоматизації і механізації виробництва. Аналіз функціонуючого капіталу підприємства починають з вивчення основного капіталу, а далі переходять до аналізу оборотного капіталу. Процедура аналізу основного капіталу повинна здійснюватися у визначеній послідовності, що містить у собі: вивчення складу, структури і динаміки основного капіталу; оцінку ступеня й ефективності використання основного капіталу; факторний аналіз динаміки і структури основного капіталу. У процесі аналізу основного капіталу насамперед визначають його структуру. При цьому потрібно мати на увазі, що елементи основного капіталу беруть неоднакову участь в окремих стадіях процесу відтворення капіталу. У залежності від виду і частки участі в процесі обороту і кругообігу капіталу їх необхідно розділяти на наступні види: основний продуктивний капітал і непродуктивний; виробничий (використовуваний у сфері виробництва) і невиробничий (використовуваний у сфері обігу). У сучасній обліково-аналітичній практиці при проведенні класифікації капіталу й активів як форми його існування часто вживається поняття "необоротні активи", що не відбиває дійсного стану даної частини капіталу, тому що усі види активів, весь капітал підприємства знаходиться в постійному обороті, якщо, зрозуміло, підприємство функціонує. Аналіз структури основного капіталу необхідно робити як по основних групах, так і в розрізі окремих елементів. При вивченні структури основного капіталу визначається питома вага кожного елемента основного капіталу в загальній його сумі, зміна питомої ваги протягом аналізованого періоду, темпи зміни вартості окремих елементів основного капіталу за досліджуваний період, співвідношення темпів зміни окремих елементів. Розгляд структури основного капіталу не тільки в статистиці, але й у динаміці за ряд років дозволяє зробити порівняння темпів росту окремих видів основного капіталу і визначити зміни в їхньому співвідношенні. У ході вивчення основного капіталу підприємства в першу чергу необхідно розділити його на основний продуктивний капітал і непродуктивний капітал. При цьому необхідно виходити з того, що збільшення питомої ваги продуктивного капіталу є позитивним моментом при більш високих темпах його росту в порівнянні з обсягом непродуктивного капіталу. Вивчаючи склад основного капіталу, варто визначити співвідношення продуктивного і непродуктивного капіталу і їхня питома вага в загальній сумі капіталу. У процесі даного аналізу необхідно вивчити економічну і технологічну структуру основного капіталу, що характеризується питомою вагою окремих груп активів у загальній їхній сумі. Наступним етапом при проведенні аналізу функціонуючого капіталу є дослідження оборотного капіталу підприємства. Поглиблення аналізу технологічної структури капіталу повинне здійснюватися шляхом вивчення вікової структури окремих груп активів і ступеня їхньої досконалості і прогресивності застосовуваної технології. Особливу увагу при проведенні аналізу варто приділяти ефективності й інтенсивності використання основного капіталу підприємства, оскільки інтенсивність використання основного капіталу в значній мірі визначає й ефективність роботи підприємства в цілому. ^ 26. Визначення та аналіз власних оборотних коштів. Неврегульованість розміщення оборотних активів та джерел їх формування обумовили пропозиції щодо удосконалення алгоритму розрахунку власних оборотних коштів щодо повноти їх врахування. Можна виділити такі методичні підходи: Таблиця 3.1. Розмір власних оборотних коштів підприємства № п/п Формула розрахунку 1. р. 260 – р. 620 2. [р. 260 + р. 270] - [р. 620 + р. 630] 3. [р. 260 + р. 270] - [р. 480 + р. 620 + р. 630] 4. р. 380 - [р. 080 - р. 050] 5. р. 380 + р. 430 - р. 080 6. р. 380 + р. 430 + р. 630 - р. 080 7. р. 380 + р. 430 + р. 480 - р. 080 Всі наведені методики при їх застосуванні будуть давати різні результати щодо наявності власних оборотних коштів підприємства, що видно із табл. 3.1. На основі вихідних даних балансу проведемо аналіз та зробимо висновки. Як свідчать дані розрахунку власних оборотних коштів за різними методичними підходами викривляють їх величину. Точність фінансового аналізу оборотних активів та фінансових коефіцієнтів може бути забезпечена за розшифровок в примітках до фінансової звітності складу ”Витрат майбутніх періодів” щодо оборотних і необоротних активів, а ”Доходів майбутніх періодів” в розрізі довгострокових та поточних зобов’язань та врахуванні їх при розрахунках. Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити нестачу або надлишок власних оборотних коштів. За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над необхідною – явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне. Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їхніх величин. До показників, що характеризують стан оборотних коштів, можна віднести коефіцієнт реальної вартості оборотних коштів у майні підприємства (Кр.в.). Цей показн