Транспортний комплекс України

Зміст: 1)Вступ. Коротка характеристика транспортної системи України. 2)Залізничний транспорт. 3)Автомобільний транспорт. 4)Морський транспорт. 5)Річковий транспорт. 6)Повітряний транспорт. 7)Трубопровідний транспорт. 8)Міський транспорт. 9)Висновки. 1. Вступ. Коротка характерисика транспортної системи

України Транспортний комплекс – це поєднання різних видів транспорту, обслуговуючих, допоміжних підприємств і організацій на певній території. Транспорт – одна з галузей матеріального виробництва України. Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних стосунків. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства,

між країнами та реґіонами. Він впливає на розвиток господарства і як споживач металу, енергії, деревини, гуми, інших продуктів. Важливість транспорту полягає в тому, що він забезпечує зв'язки між галузями, підприємствами, регіонами країни, зарубіжними державами. Без транспорту був би неможливий сам процес сучасного виробництва, для якого необхідні зв'язки щодо постачання сировини і продукції.

Велика роль транспортної галузі у підвищенні рівня життя населення. Зайнято у транспорті близько 9.4% працюючих у господарському комплексі України. На нього припадає значна частина основних виробничих фондів та промислово-виробничого персоналу. Всього у світі в системі транспорту працює понад 100 млн чол. Транспорт є важливим чинником формування територіальної структури господарства.

Він може прискорювати або ж затримувати процес територіальної концентрації промислових підприємств у певних господарських центрах, забезпечувати нормальне функціонування різних елементів їх територіальної організації в промислових комплексах. Вплив транспортного чинника залежить від рівня розвитку транспортної системи. Чим розвинутіша, різноманітніша і розгалуженіша транспортна мережа, тим сприятливіше транспортне положення

будь-якого об’єкта території(міста, промислові підприємства тощо). Недостатній розвиток транспортної системи обмежує можливості формування і подальший розвиток господарства певної території. Транспортний чинник певною мірою визначає галузеву і територіальну структуру народногосподарського комплексу.

Це пов’язано з тим, що на будь-яке перевезення сировини, матеріалів чи готової продукції витрачається певна кількість праці. Внаслідок цього зростає, а іноді досить істотно, вартість продукції, що перевозиться. Тому, особливо за сучасної ситуації, найдоцільніше розміщувати господарські об’єкти там, де найменші транспортні витрати. Звичайно, що такими місцями в більшості випадків є населені пункти, де перетинаються магістралі різних

видів транспорту і здійснюються перевалки вантажів. Це – транспортні вузли. Тут виникають порівняно кращі можливості для постачання промислових підприємств сировиною, матеріалами, заготовками, а також для збуту готової продукції, що досягається узгодженою роботою різних видів транспорту і доцільним розподілом вантажопотоків між ними. Транспортний фактор є одним з вирішальних при розміщенні промислових підприємств.

Сільське господарство впливає на роботу транспорту залежно від ступеня його інтенсивності та рівня розвитку агропромислової інтеграції. Транспорт вивозить сільськогосподарську продукцію в натуральному та переробленому вигляді, завозить корми, паливо, мінеральні добрива, будівельні матеріали, сільськогосподарські машини та запчастини до них. Високий рівень агропромислової інтеграції знижує транспортні видатки, бо відходи переробки сільськогосподарської

продукції залишаються усередині АПК. Будівельна індустрія впливає на розміщення транспорту через значні потоки вантажу, особливо при концентрації великого будівництва у визначеному районі. У цьому випадку створюється транспортний комплекс. При розосередженому будівництві галузь користується послугами місцевого транспорту. При лінійному будівництві (дороги, трубопроводи) працює відповідний відомчий транспорт.

Безпосередньо з транспортом пов’язані зовнішня та внутрішня торгівля. Обсяг вантажообігу з іншими країнами залежить від економічних стосунків з цими країнами. У внутрішній торгівлі цей вантажообіг залежить від багатьох факторів: територіальної організації торгівлі, особливостей товарних ресурсів, розмірів та складу товарообігу, концентрації населення як споживача роздрібного товару та ін. У процесі виробництва продукції та обміну нею між окремими державами, реґіонами,

містами складаються транспортно-економічні зв’язки, які проявляються у вантажопотоках. Головним у вивченні транспорту є встановлення основних направлень вантажів та пасажирів, виявлення нераціональних перевезень та оптимального поділу вантажів між окремими видами транспорту. Докладний аналіз зв’язків дозволяє дати наукові рекомендації щодо раціонального розміщення підприємств і галузей господарства. Транспортно-економічні зв’язки розрізняють за видами транспорту, вантажами,

розмірами території. Вони можуть бути міжнародними, міжреґіональними та внутрішніми. Про роботу транспорту можно судити за його вантажооборотом, який вимірюється тонно-кілометрами і пасажирооборотом, який вимірюється в пасажиро-кілометрах. Вантажооборот – це кількість вантажу, що перевозиться за певний період на певну відстань, пасажирооборот – це кількість пасажирів, що перевозиться за певний період на певну відстань.

За оцінками експертів коефіцієнт транзитності України є одним з найвищих в світі. Геостратегічне положення між країнами Європи, Азії та Близького Сходу дозволяє їй бути вигідним транзитним мостом для перевезень товарів та пасажирів. Але щоб скористатися з цього ресурсу потрібно мати добре розвинений транспортний комплекс, високий рівень розвитку транспортної мережі, висока якість транспортних послуг, регулярність перевезень,

швидкість, збереження товару та провадити відповідну державну політику. Прикладом того, яку вагу можуть мати доходи від транзиту є той факт, що біля ¼ ВВП Латвії становлять саме доходи від транзиту. В Україні розвинуті всі види сучасного транспорту: залізничний, автомобільний, морський, повітряний, річковий, трубопровідний, електронний. 2. Залізничний транспорт

Залізничний транспорт - одна з важливих базових галузей економіки України, що забезпечує її внутрішні та зовнішні транспортно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному й економічному розвиткові та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву

України. Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту своєчасно і якісно здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, забезпечують безпеку руху, розвивають сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення. Перша залізнична магістраль на території України Львів-Перемишль була прокладена в 1861 році. Друга – пролягала від

Одеси до Балти в 1865 році. Після цього почалось інтенсивне будівництво залізниць. До 1913 року було побудовано 15,6тис. кілометрів нових ліній (нині їх близько 30 тисяч кілометрів). Характерною особливістю залізничного транспорту України є те, що загальна довжина залізничних колій підприємств і організацій більша, ніж довжина залізничних колій загального користування.

Причина цього явища криється в значних обсягах обробки вантажів на металургійних підприємствах, заводах інших галузей промисловості. На 1 тисячу квадратних кілометрів території України припадає 38 км залізничних колій загального користування і 46 км колій підприємств і організацій. Найгустіша мережа залізничних магістралей характерна для Донбасу, Придніпров’я, Правобережного Лісостепу та західних територій

України. Залізничний транспорт України посідає друге місце серед інших видів транспорту за вантажооборотом. Нині на нього припадає 40,5% всього вантажообороту країни. 10 років назад цей показник перевищував 51%. На закордонні перевезення припадає лише 14%. Залізничні магістралі з’єднують в одне ціле окремі райони країни з різною спеціалізацією господарства, внутрішні території з портами й іншими країнами, великі промислові центри з сільськогосподарськими

зонами і місцями відпочинку та лікування. Серед внутрішньодержавних залізниць найбільше значення мають лінії Донбас – Кривий Ріг, по яких в одному напрямі рухається коксівне вугілля, а у зворотному – залізорудний концентрат. Важливе господарське значення мають магістралі південного напряму Харків - Севастополь і Львів – Одеса. Найбільші Центри України сполучає залізниця Харків – Київ – Львів. Магістраль

Харків – Дніпропетровськ – Херсон дає вихід великим промисловим центрам Харківщини і Дніпропетровщини до портів Чорного і Азовського морів. Значною вантажонапруженістю в Україні відрізняються окремі ділянки залізниць: Харків – Дебальцеве – Долинська, Хутір-Михайлівський – Ніжин – Київ – Козятин, Здолбунів-Львів-Чоп. Основними вантажами, що перевозяться

є вугілля, залізна руда, сира нафта, будівельні матеріали, мінеральні добрива, с/г продукція, вироби металургії та машинобудування. Найважливішими міжнародними залізничними магістралями є ті, які з’єднують Україну з її найближчими сусідами. Це насамперед Донбас – Харків – Курськ – Москва, Донбас – Валуйки – Єлець – Москва, Донбас – Міллерово – Рязань –

Москва, Одеса – Київ – Москва. З Білоруссю Україну зв’язують залазниці: Харків – Брянськ – Вітебськ, Бахмач – Гомель – Мінськ, Житомир – Жлобин, Рівне – Барановичі та ін. З Польщею Україна зв’язана магістралями Ковель – Хелм і Львів – Перемишль, із Словаччиною і Чехією: Київ – Чоп – Прага, з

Угорщиною: Донбас – Київ – Львів – Будапешт, з Молдовою: Роздільна – Тирасполь – Бендери – Кишинів, а також Кам’янець-Подільський – Бєльци – Рибниця. Залізничні магістралі різного напряму, перетинаючись, утворюють залізничні вузли. Найбільшими серед них є Харків, Київ, Дніпропетровськ, Львів, Ковель, Ясинувата, Дебальцеве,

Кривий Ріг, Апостолове, Жмеринка, Знам’янка, Конотоп, Красноармійськ, Коростень та ін. Пасажирооборот залізничного транспорту України випереджає інші види транспорту. а) Морський транспорт 0,1% б) Повітряний транспорт 1,9% Перевагами цього виду транспорту є велика розгалуженість та низькі тарифи. Пропускна спроможність залізничної мережі значно перевищує

поточні обсяги руху. Важливість залізничного транспорту в системі транспортних комунікацій України посилюється і тим, що через територію держави пролягають основні транспортні транс'європейські коридори: Схід — Захід, Балтика — Чорне море. Зокрема, транс'європейська залізнична магістраль Е-30, що бере початок в Берліні, перетинає Україну за маршрутом Мостиська — Львів — Київ і йде далі до Москви. Вона ж на території

Польщі перетинається з швидкісними магістралями Е-59 та Е-65 і створює можливість швидкісного залізничного сполучення практично між усіма державами Європи. Проблемами галузі є: - застарілість основних засобів; - невідповідність ширини колії європейським стандартам; - значна частина колій є не електрифікованою (більше 70%); - середня швидкість пересування становить 20 км/год.; - неможливість встановлення рентабельних тарифів на перевезення пасажирів

через соціальні причини. 3. Автомобільний транспорт До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади,

інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Реальний розвиток дістав лише в післявоєнний період і характеризується перевезеннями на незначні відстані. Нині середня відстань перевезень 1 т вантажу автомобільним транспортом не перевищує 14 км, а середня відстань перевезень одного пасажира автобусами становить 11 км, таксі – 12 км.

Ці показники уже багато років стабільні. В перевезеннях на невелику відстань автомобільний транспорт- поза конкуренцією з іншими видами транспорту. Особливо ефективний він на відстанях до 50 км. Для автомобільного транспорту характерна висока маневреність, що робить вигідним його використання на коротких відстаннях. Ним здійснюються зв’язки між містами і селами, перевозиться продукція сільського господарства до магазинів

і сховищ, до залізничних станцій і пристаней. Досить значні перевезення цим видом транспорту будівельних матеріалів і продукції легкої промисловості. Довжина автомобільних шляхів загального користування становить 169,6 тис кілометрів, з них з твердим покриттям – 164,1 тис кілометрів. Густота автомобільних шляхів загального користування з твердим покриттямнині становить 269 км на 1 тис кв кілометрів. Шляхи з твердим покриттям розподіляються по території країни досить нерівномірно.

Найбільша їх частка, що перевищує 90%, знаходиться в західних областях(Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька), в Криму. Близькі до них за цим показником також Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Київська області.На Поліссі рівень забезпечення шляхами з твердим покриттям значно нижчий. Крім перевезень вантажів і пасажирів автомобільний транспорт виконує багато

інших функцій: забезпечує роботу швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, органів громадського правопорядку тощо. В системі автомобільного транспорту України працює 1,8 млн чоловік, що в 1,7 раза більше, ніж у цілому в інших видах транспорту. Більші тут і витрати пального. Основними автомагістралями є : Київ – Львів, Київ – Харків, Київ – Брест, Київ – Дніпропетровськ – Донецьк,

Харків – Сімну, Київ – Одеса, Одеса – Миколаїв – Херсон, Біла Церква – Вінниця – Хмельницький, Дніпропетровьк – Запоріжжя, Луганськ – Стаханов – Первомайськ, Слов’янськ – Костянтинівка – Донецьк та ін. Важливими автомагістралями, що сполучають Україну з сусідніми державами, є Київ – Москва, Одеса –

Київ – Санкт-Петербург, Харків – Москва, Донецьк – Ростов-на-Дону, Київ – Брест, Одеса – Кишинів та ін. Україна досить добре інтегрована в європейську мережу автомобільних доріг з виходами в Ужгороді в Словаччину і Чехію, в Чопі – в Угорщину і Австрію, в Порубному – в Румунію, в Мостиській і

Любомлі – в Польщу. Автотранспорт має розвинену інфраструктуру та непогану базу технічного забезпечення. Але автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам щодо багатьох показників, зокрема таких, як: швидкість пересування, навантаження на вісь, забезпеченість сучасними дорожними знаками і розміткою, необхідною кількістю пунктів технічної та медичної допомоги, харчування і відпочинку, заправки паливом і мастилом, телефонного зв'язку тощо.

Практично відсутні дороги 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях. Значного поліпшення потребує матеріально-технічна база організацій, які здійснюють розвиток і обслуговування автомобільної транспортної мережі. Якщо брати до уваги лише географічне положення України, то обсяги транзитних перевезень мали б постійно зростати, але цього не відбувається. Можна виділити декілька проблем, які перешкоджають розширенню розмірів

транзиту: - поганий стан доріг України; - митна інфраструктура; - тарифна політика; - транспортні термінали, точніше їх відсутність. 4. Морський транспорт До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я,

фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту. На морський транспорт припадає понад ¼ вантажообороту країни. Він здійснює перевезення вантажів і пасажирів у Чорноморсько-Азовському басейні. Тут знаходяться порти Чорного і

Азовського морів і нижньої течії річки Дунай. Дунай доступний для морських суден на 170 км від гирла. Чорноморсько-Азовський басейн має надзвичайно сприятливе географічне положення для розвитку морського транспорту. Його порти незамерзаючі, мають порівняно неглибокі підходи. Розвиткові пасажирських перевезень морським транспортом України сприяє велика кількість курортів і турисичних баз на узбережжі

Чорного, Азовського та Середземного морів. За середніми відстанями вантажних перевезень(близько 6000 км) морський транспорт посідає перше місце серед інших видів транспорту. Але за відстанню перевезення пасажирів значно поступається залізничному і особливо повітряному транспорту. У структурі перевезень вантажів морськими суднами переважають руди металів, кам’яне вугілля, нафта і нафтопродукти, будівельні матеріали.

Морський транспорт займає незначне місце в структурі внутрішніх перевезень але має великий транзитний потенціал. У 1999 році 95% товаропотоку через порти України становили транзитні перевезення. Серед експортних вантажів переважають залізна і марганцева руди, вугілля, машини і устаткування, продукції хімічної промисловості, а також сільського господарства. За допомогою морського транспорту в Україну надходять нафта, різноманітне обладнання

і машини, джут, чай, кава, цитрусові, банани тощо. Досить значні обсяги вантажів належать каботажним перевезенням, тобто між портами України. Вони здійснюються в середньому на відстань, що не перевищує 150 км, тому їх частка у вантажообороті морського транспорту України незначна. Морський транспорт таж характеризується малою собівартістю транспортування.

Негативним для його використання є порівняно невелика швидкість переміщення та залежність від умовних умов. Розрізняють перевезення каботажні і закордонні. Каботаж – це плавання між портами однієї країни. Річковий транспорт вимагає незначних затрат на впорядкування природних шляхів, проте працює сезонно, а напрямки шляхів не завжди співпадають з потребами. Комплекс морського транспорту складається з кораблів та морських портів.

Зараз морський флот України нараховує близько 240 суден, але всі вони є морально та фізично застарілими, потребують значних капіталовкладень. Морських портів в Україні налічується 18, але прибутково з них діють не більше п’яти. Інші змушені майже щорічно скорочувати обсяги основних засобів виробництва. Найбільшим морським портом України є Одеса. Він обладнаний під контейнерні перевезення.

Тут на залізничній станції Одеса-Порт відбувається перевантаження із залізничного на морський транспорт і навпаки. Одеса має регулярне сполучення більш як із 100 країнами світу. В Одесі обробляють понад 20 млн тонн вантажів, що становить 20% морського вантажообороту країни. Це такі вантажі, як нафта, зерно, залізна руда, буд матеріали, цукор тощо. Одеса як морський порт не має собі рівних в Україні за перевезенням пасажирів.

У майбутньому Одеський порт перетвориться в значний центр перевезення зарубіжних туристів. На південний захід від Одеси на березі Сухого лиману знаходиться порт Іллічівськ. Сюди надходять марганець, вугілля, залізна руда, будівельні матеріали, хімічні добрива, каучук, зерно, олія тощо. З 1978 року в Іллічівську працює міжнародна поромна переправа Іллічівськ-Варна (Болгарія). Своєрідну спеціалізацію має порт

Южний на Аджалицькому лимані. Він призначений для переробки аміаку, який надходить трубопроводом Тольятті(Росія) – Горлівка – Одеса. У гирлі Дніпра розташований Херсон. Основні його вантажі: вугілля, ліс, зерно, метал, залізна і марганцева руди, нафта. Це одночасно морський і річковий порт. Тут здійснюється перевалка вантажів з річкових на морські судна

і навпаки. Значними портами Азовського моря є Керч, Маріуполь і Бердянськ. Переважними видами вантажів, що переробляють ці порти, є залізна руда, вугілля, а також рибні продукти. Морські порти знаходяться і в гирлі Дунаю. Це Вилкове, Кілія, Ізмаїл та Рені. Останній за вантажооборотом поступається в Україні тільки

Одесі і Іллічівську. Він відіграє велику роль у зв’язках держави з країнами Південно-Східної і Центральної Європи. Пасажирські перевезення здійснюють в Україні 17 морських портів. Найбільший обсяг пасажиропотоків припадає на порти Чорного моря: Севастополь, Ялту, Євпаторію й Одесу, значно менший – на Феодосію, Ізмаїл, Іллічівськ, Керч і Бердянськ. Серед пасажирських перевезень переважають каботажні.

Найбільший пасажиропотік у міжнародних перевезеннях здійснюється поромною переправою через Керченську протоку. Досить інтенсивні зв’язки між Україною та Росією відбуваються за маршрутами Маріуполь – Єйськ, Бердянськ – Азов, Бердянськ – Єйськ. Проблеми цієї галузі: - відсутність в Україні портів третього покоління; - не використання або погане використання в роботі останніх досягнень

логістики; - порти є державними підприємствами, тому до них до сих пір застосовується практика “навішування” соціальних об’єктів (дитсадок, лікарні), що звичайно збільшує видатки підприємств та зменшує їх рентабельність; - скорочення обсягів контейнерних перевезень; - відсутність молодого менеджментського складу. 5. Річковий транспорт До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти

і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту. Загальна довжина судноплавних шляхів, що експлуатуються в

Україні, менш як 4 тис. км. Майже за всіма показниками перевезень вантажів і пасажирів цей вид транспорту у загальному перевезенні вантажів не перевищує 1,1%, а пасажирів – 0,1%. У структурі вантажних перевезень цього виду транспорту провідне місце належить буд матеріалам, вугіллю, коксу, залізній і марганцевій рудам. Основну роль у перевезеннях вантажів і пасажирів відіграє Дніпровський басейн. По Дніпру та його найбільших притоках

Прип’яті та Десні здійснюється понад 90% всіх перевезень річкового транспорту в країні. На дніпровські порти Київ, Дніпропетровськ, Херсон та Запоріжжя припадає понад 85% всього обсягу роботи щодо перевезення вантажів і пасажирів в Дніпровському басейні. Основним портом у верхній течії Дніпра є Київ. Звідси транспортують різноманітні вироби машинобудування, металобрухт, ліс, продукцію

харчової і легкої промисловості. З Дніпропетровська і Запоріжжя до портів Чорного моря перевозять вугілля, метал, залізну і марганцеву руди. Зерно транспортується переважно на невеликі відстані до елеваторів Херсона, Запоріжжя, Дніпропетровська і Києва. У цьому ж напрямі влітку перевозять знамениті херсонські кавуни. Основними портами, де відбувається перевантаження з річкового на залізничний транспорт,

є Дніпропетровськ, Запоріжжя, Черкаси і Кременчук. По Дніпру і його притоках перевозяться вантажі в Білорусь, Польщу і Росію. Дністер судноплавний на значному протязі(323 км в межах України), але тільки 125 км мають гарантійні глибини. По цій річці Україна має зв’язок з Молдовою. На Південному

Бузі судноплавство дістало розвиток на 3 ділянках, які не мають між собою сполучення водним транспортом.Одна з них Гнівань – Лаврівка має довжину 52 км, друга – Ладижинське водосховище – Зятківці – 31,5 км, найдовша – Миколаїв – Олександрівка – 128 км. Основною річковою магістраллю, якою здійснюються міждержавні перевезення, є Дунай. Вверх по Дунаю везуть кам’яне вугілля, залізну

і марганцеву руди, машини і устаткування, товари легкої промисловості. В зворотному напрямі перевозять різноманітні комплектуючі вироби, зерно, товари хімічної і харчової промисловості. Річковий транспорт держави має допоміжний характер, орієнтований на великі партії вантажів (в основному будівельних матеріалів) і не може конкурувати щодо тарифів і послуг із залізничним транспортом.

Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близко 20 %) порівняно з розвинутими країнами, які мають такі ресурси для цього виду транспорту. До проблем річкового виду транспорту належать: - застарілість флоту; - застарілі навантажувально- розвантажувальне обланання; - сезонність перевезень; - недостатість гарантованих проектованих глибин на ділянці Дніпродзержинськ – Запоріжжя через відпрацьованість

Запорізького водосховища; - обміління каналу Прірва, через що виникають проблеми з перевезенням вантажів з гирла Дніпра до Дунаю по території України; - недостатні обсяги перевезень з використанням системи «буксир-штовхач/баржа». 6. Повітряний транспорт До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні

засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. Сьогодні в Україні налічується понад 1,5 тис повітряних суден, які об’єднано в 67 авіакомпаній. Літаки українських авіакомпаній виконують польоти до 35 країн світу за 105 маршрутами. 28 іноземних компаній здійснюють регулярні перевезення до 9 міст

України. На території України функціонують 36 аеропортів в 17 з яких відкрито міжнародні пункти перепуску. У спадщину від Аерофлоту СРСР авіаційний транспорт України дістав старі, зношені машини: ТУ-134, ТУ-154, Як-42. Спрацювання парку літаків становило 70%. З вересня 1995 року літаки державної авіакомпанії „Авіалінії України” працюють на 32 міжнародних маршрутах. Відкрилися повітряні лінії до

Франкфурта, Парижа, Торонто, Нью-Йорка, Лондона, Ізраїлю. Розширюватимуться зв’язки за допомогою повітряного транспорту з країнами Близького Сходу – Ліваном, Сирією, Пакистаном, Індією, а також з країнами Тихоокеанського регіону. Важливого значення набувають польоти в Китай і Японію. Україна вступила до міжнародних авіаційних організацій.

Найбільші міста України мають по два аеропорти: в Києві – це „Бориспіль” і „Київ”(Жуляни), в Одесі – „Центральний” і „Застава”, в Сімферополі – „Сімферопольський” і „Заводський”. Повітряні ворота столиці України – Бориспільський аеропорт. Тому було оголошено конкурс на участь у спорудженні нового міжнародного аеровокзалу в

Борисполі. Найбільший обсяг перевезень пасажирів (близько 4 млн чоловік на рік) здійснюється повітряним транспортом Київської області. Це становить приблизно 87% усього її населення. Київській області належить перше місце в Україні і за перевезенням вантажів повітряним транспортом – понад 35 тис тонн щороку. Далі йдуть Харківська, Дніпропетровська і Донецька області.

У транспортному вантажообігу частка повітряного транспорту менша за 1%. Для пасажирських перевезень в Україні характерна сезонність. Основний пасажиропотік припадає на літо. Перевагою повітряного транспорту є велика швидкість перевезень, недоліком – висока вартість, а тому він є переважно пасажирським. Проблемами галузі зараз є: - в останні роки експлуатаційна діяльність була

збитковою; - парк літаків морально та фізично застарів; - погіршення стану аеродромної сітки; - світова криза авіатранспорту; - вартість перевезення літаками є дорожчою порівняно з іншими видами транспорту. 7. Трубопровідний транспорт Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти, газу та інших рідких, газоподібних і сипучих речовин. Трубопровідний транспорт (48% вантажообігу) сформувався

на базі українських родовищ нафти та газу і отримав розвиток в 70–80-ті роки завдяки спорудженню трубопроводів для транспортування російської та туркменської вуглеводневої сировини. Трубопровідна система має потужну та розгалужену мережу магістральних нафто- та газопроводів: понад 35 тис. км газопроводів великого діаметру, 4 тис. км нафтопроводів, 4,5 тис. км нафтопродуктопроводів, 120 компресорних станцій,

13 підземних сховищ. Україна є одним з найпотужніших у світі транспортувальників нафти та газу (з Росії та Туркменії) до Європи. В перспективі планується будівництво великих трансєвроазіатських трубопроводів з Ірану через Північний Кавказ (Росія) в Україну, а також нафтопроводу з Ірану через Азербайджан до портів Грузії і далі морським транспортом в країну. В Україні діють нафтопроводи: Долина – Дрогобич, Битків –

Надвірна, Качанівка – Охтирка, Гнідинці – Прилуки – Кременчук – Херсон, Кременчук – Черкаси, Лисичанськ – Кременчук – Херсон – Одеса. По нашій території проходить транзитний нафтопровід «Дружба», який є транс’європейською магістраллю. Має протяжність в межах України 680 км. До міждержавного належить і нафтопровід

Мічурінськ(Росія) – Кременчук протяжністю в межах нашої держави 313 км. Діють також нафтопродуктопроводи, наприклад Кременчук – Лубни – Київ. Газопроводи України: Дашава – Львів – Київ – Москва, Шебелинка – Харків – Брянськ, Шебелинка – Полтава – Київ, Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий

Ріг – Одеса – Кишинів. Проектні потужності газотранспортної системи України дозволяють щорічно транспортувати в Європу 160 млрд м3 газу. Потужність нафтопроводів по прийому нафти – 125 млн т на рік, по транзиту – 65 млн т. Відомі й інші трубопроводи: гасопровід Грозний – Донбас, етиленопровід Угорщина – Калуш, аміакопровід Тольятті – Одеса. Середня відстань транспортування 1 т вантажів трубопровадами

в Україні нині досягла 700 км і збільшилася порівняно з 1980 року на 130 км. В перспективі планується зростання видобутку газу в Україні, будівництво нових газопроводів, у тому числі і магістральних із Ірану, а також інших країн світу. Зараз можливості системи на вході перевищують можливості на виході, тому планується розширення сітки

трубопроводів, побудова нових ниток, побудова нових компресорних станцій на вже існуючих нитках. Зараз в цій галузі існують певні проблеми: - фізичне старіння трубопроводів та великі фіксовані витрати, зокрема на підтримку системи в належному стані. Саме через фіксовані витрати загроза зменшення обсягів експорту майже рівнозначна загрозі припинення транзиту; - плани Росії щодо скорочення обсягів транзиту газу через територію

України. Причиною таких планів є постійні крадіжки газу на території України. Зараз Росією розглядаються два альтернативні маршрути транзиту – через Прибалтику і далі по дну Балтійського моря та до Туреччини по дну Чорного моря. 8. Міський транспорт Основне призначення міського транспорту – перевезення пасажирів. Процеси урбанізації в Україні, швидкі темпи зростання населення, особливо великих міст, потребують

постійного розвитку міського транспорту. Від ефективності його роботи значною мірою залежать ритмічність функціонування всього господарського комплексу країни, узгодженість і взаємодія магістральних транспортних ліній. Зростання масштабів перевезень, енергетична криза, екологічні проблеми призводять до постійної структурної перебудови міського транспорту. До основних видів міського транспорту належать трамвайне, тролейбусне, автобусне сполучення

і метро. Трамвайне сполучення виникло в Україні ще наприкінці 19 столітті. Перший трамвай в Російській імперії було введено до експлуатації в 1892 році в Києві. Особливо швидкими темпами зростала кількість міст із трамвайним сполученням у 30-ті роки. Тепер таких міст налічується 24. довжина трамвайних колій становить понад 2000 км. Лінії швидкісного трамваю діяли у Києві та

Кривому Розі. Нині за рік трамваями в країні перевозиться близько 2 млрд пасажирів. Тролейбусне сполучення виникло на 20 років пізніше від трамвайного, але за всіма показниками вже перевищило його. У 1996 році тролейбуси перевозили пасажирів у 46 містах країни. Експлуатаційна довжина колії одиничної тролейбусної лінії перевищила 4 тис км. Тролейбуси перевозять за рік приблизно 3 млрд пасажирів.

Найпрогресивніший і зручний вид міського транспорту – метрополітен. В Україні нині метрополітени діють у 3 містах: Києві, Харкові і Дніпропетровську. Довжина колії метрополітенів у двоколійному обчисленні становить близько 100 км. Усього із 64 станцій метро в Києві знаходиться 37, Харкові – 21, Дніпропетровську – 6 станцій. Більшість міст

України має автобусне сполучення. За всіма показниками цей вид міського транспорту перевищує всі інші види. Одним з основних недоліків автобусного сполучення, особливо у великих містах, є те, що автобус дуже забруднює навколишнє середовище. 9. Висновки Поєднання взаємопов'язаних видів транспорту, які задовольняють потреби господарства й населення у перевезенні вантажів та пасажирів, утворюють своєрідну транспортну систему країни.

Вона утворена лінійними елементами (шляхами сполучення всіх видів транспорту), точковими (пунктами зосередження вантажо-розвантажувальних робіт), рухомим складом (автомобілями, тепловозами тощо), службою перевезень. Серед точкових виділяють транспорті пункти (залізничні станції, річкові пристані, річкові і морські порти, автостанції, аеропорти) і транспортні вузли (місця сполучення різних чи однакових транспортних шляхів). Основними факторами, що впливають на процес формування транспортної системи

є соціально-економічні, природні, історичні та інші. Передусім галузевий склад транспорту, густота транспортних шляхів зумовлюються рівнем розвитку господарського комплексу і спеціалізацією території. Залежить транспорт і від економіко-географічного положення району (центрального в країні чи прикордонного). Важливу роль у формуванні транспортної системи відіграє густота населення, людність населених пунктів,

маятникові міграції. З природних умов найбільше впливає рельєф і клімат. Особливо залежить від клімату авіаційний транспорт, менше – водний і сухопутний. Вплив природних умов з розвитком науково технічного прогресу поступово зменшується. Транспортна політика держави являє собою комплексну програму дій за різними програмами діяльності транспортно-дорожнього комплексу (ТДК), включаючи його технічну модернізацію, адаптацію до ринкових умов господарювання,

інституціональні перетворення у сфері форм власності, економічних відносин, системи управління, інтеграції до європейської та світової транспортних систем, кадрової та соціальної політики, економічної безпеки держави тощо. За останні роки суттєво посилилися тенденції глобалізації економіки, у зв'язку з чим підвищилися темпи зростання транснаціональних транспортних потоків на напрямках, що пов'язують Західну Європу з Східною, з країнами Азіатського континенту,

Тихоокеанського басейну, Африки. Саме це вирішальною мірою визначає нині транспортну політику країн ЄС, інших держав Європи, стратегічним напрямом якої став розвиток трансєвропейських комунікацій Список використаної літератури: 1) Заставний Ф.Д. Географія України. 2) „Розміщення продуктивних сил України”,П. Качан, М. О. Петрига, М. О. Ковтонюк та ін 3) „Соціально-економічна геграфія

України” за ред. проф. Шаблія О.І. 4) Транспорт України [залізничний, річковий, морський, повітряний] // Енциклопедія українознавства. 5) „Географія України”, П.О.Масляк, П.Г.Шищенко 6) Ресурси Internet