Функціоналізм:заключна форма
Діяльність Кера виниклау той час, коли психології більше не треба було боротися проти структуралізму;вона мала досить міцні позиції. Під керівництвом Кера функціоналізм у Чикагодосяг свого піка як формальна система. Він дотримувався того погляду, щофункціоналізм був справжньою американською психологією. Інші напрямки впсихології, що одержали розвиток у той час: біхевіоризм, гештальтпсихологію йпсихоаналіз, — Кер уважав незаслужено діючими на досить обмеженій території.Він думав, що їхній вплив незаслужено збільшують й ці плини не можуть нічогододати до всеосяжної функціональної психології.
Оскільки в книзіКера «Психологія» (Psychology, 1925 р.) викладена остаточна версіяфункціоналізму, треба розглянути два піднятих у ній важливих питання. По-перше,предметом вивчення психології Кер назвав психічну діяльність — такі процеси, яксприйняття, пам'ять, уява, мислення, почуття, воля. По-друге, він затверджував,що функція психічної діяльності полягає в придбанні, фіксуванні, збереженні,організації й оцінці цих переживань і використанні їх для керівництваповодженням. Особливу форму прояву психічної активності Кер визначив якпристосувальне поводження.
У Керовськихідеях функціональної психології — усе той же акцент на вивченні психічнихпроцесів, а не елементів або вмісту свідомості. Психічну діяльність він описуєяк інструмент, що допомагає організму пристосуватися до оточення. Знаменно, щодо 1925 року ці спірні раніше питання були прийняті як факт. На той часфункціоналізм став пануючим плином у психології. «Оскільки більшістьпсихологів так чи інакше зараховують себе до функціоналістів, приналежність доцього напрямку поступово початку втрачати своє значення. Якщо людина булапсихологом, то його не запитували, якого напрямку в психології віндотримується, — його функціоналістська позиція просто малася на увазі».
Кер із інтересомсприймав дані як інтроспективного, так і експериментального методів і слідом заВундтом думав, що утвори культури, такі як література й мистецтво, можутьзабезпечити матеріал для дослідження їхніх психічних процесів творців. Хочафункціоналізм, на відміну від структуралізму, не дотримувався якоїсь однієїметодології, на практиці перевага віддавалася принципу об'єктивності. Убільшості досліджень, що проводилися в Чиказькому університеті,використовувалися відмінні від інтроспективного методи, а там, де він застосовувався,додатково підключалися прийоми, засновані на об'єктивності. Важливо такожвідзначити, що суб'єктами досліджень тут виступали й люди, і тварини.
Чиказька школафункціоналізму перенесла акцент із вивчення винятково суб'єктивної думки, абосвідомості, на дослідження об'єктивного, що проявляється зовні поводження.Функціоналізм сприяв тому, що американська психологія повільно, але вірно йшладо фокусування своєї уваги тільки на поводженні, залишаючи осторонь питаннямислення. Функціоналісти перекинули міст від структуралізму до наступногореволюційного руху — біхевіоризму Уотсона.
Першоджерела поісторії функціоналізму: із книги Гарвея А. Кера «Психологія»
Наступний уривокявляє собою витримки із глави 1 книги Кера «Психологія»,опублікованої в 1925 році. Тут розглядаються наступні питання:
1. Предметфункціональної психології (із прикладами різних типів адаптивних дій, щоставляться до психічної діяльності).
2. Психофізичнаприрода психічної діяльності, що ілюструє взаємозв'язок між психічною активністюі її фізіологічною основою.
3. Методидослідження функціональної психології із вказівкою на різноманіттявикористовуваних методів збору даних.
4. Взаємозв'язокміж функціональною психологією й іншими науками, зі згадуванням, що психологіяобмінюється даними досліджень із іншими науковими дисциплінами й використовуєїх для рішення прикладних завдань.
Предметпсихології. Психологія, у першу чергу, вивчає психічну діяльність. Це загальнепоняття для таких процесів, як сприйняття, пам'ять, уява, мислення, почуття,воля. Сутність характеристик всіх цих процесів навряд чи можна виразити однимтерміном, тому що в різний час розум поводиться по-різному. Тому ми можемосказати, що психічна діяльність являє собою виявлення, фіксування, збереження,організацію й оцінку переживань, а також їхнє наступне використання длякерівництва поводженням.
Тип поводження,що відбиває психічну активність, можна назвати пристосувальним поводженням…Адаптивний акт — це реакція організму на фізичне або соціальне оточення,мотивована відповідними обставинами. Подібні психічні операції можуть бутипроілюстровані прикладами із професійної підготовки лікаря. Його мозок зайнятийте добуванням знань із лекцій, книг або клінічних випадків, те практичноюроботою; а в інші моменти він поглинений тим, що намагається вивудити з пам'ятіякусь важливу інформацію. Через якийсь час знову переважає розумова активність,і от уже мозок аналізує, порівнює, класифікує й зв'язує наявні в нього дані зіншими знаннями по медицині. Нарешті, наступає час пристосувального поводження- знання й уміння використовуються для діагностування, лікування абооперативного втручання...
Важливість всіхцих аспектів психічної активності стає очевидної на прикладі рефлексії.Здатність запам'ятовувати важлива для всіх видів навчання, психічного розвиткуй суспільного прогресу. Для придбання навичок необхідна практика, під час якоїакти адаптації поступово вдосконалюються й усталюються. Кожний успішний крок — наслідок раніше початих спроб. Всі результати практичних дій запам'ятовуються,і саме вони, у накопиченому виді, полегшують виконання наступних спроб. Беззапам'ятовування не було б і пам'яті. Якби людина забула весь свій попереднійдосвід, вона стала би безпомічною, як дитина.
Для ефективностівикористання наш досвід повинен бути як треба організований і систематизований.У повсякденній мові ми часто говоримо, що душевнохвора людина втратила розум.Насправді розум у таких людей є. Вони по-своєму акумулюють, організовують іоцінюють досвід і, відштовхуючись від цього досвіду, реагують на мир. Однак,тому що мозок цих людей має порушення, їхній досвід організується й оцінюєтьсянеправильно.
Теоретично,будь-яка група переживань може бути організована декількома способами. Стильмислення людини й характер його поводження в значній мірі залежать від того, якбув організований його минулий досвід. Певні типи організації ведуть доірраціональних способів мислення й антигромадських форм поводження. Але досвідповинен бути не просто організований, це варто зробити таким чином, щоб йогоможна було ефективно — тобто розумно й раціонально — використовувати увідповідь на вплив навколишнього середовища.
У людськійсвідомості відбувається безперервна оцінка різних аспектів пережитого. Розум нетільки визначає щось як «гарне», «погане» або ставиться допредмета індиферентно, але він також класифікує гарне — зважуючи його відноснуцінність. Цю функцію розуму ілюструють естетичні оцінки в області літератури,музики й образотворчого мистецтва. Те ж і з моральними оцінками. Микваліфікуємо соціальні дії як правильні або неправильні й формуємо поняття протакі чесноти, як милосердя, цнотливість, чесність, розважливість, акуратність.Система цінностей людини становить, напевно, найважливішу частину йогоособистості.
Деякі студентиперебільшують важливість навчання й стають отакими книжковими хробаками йзубрилами. Молоді люди часом надають занадто велике значення фінансовоїнезалежності й кидають навчання заради роботи. Зустрічаються люди, якінедооцінюють такі речі, як акуратність в одязі, грамотну мову, увічливість,доброту й багато інших людських якостей, необхідних для успішної взаємодії всуспільстві. Буває, що люди надто серйозно ставляться до власних політичнихпереконань, релігії або наукових поглядах і переоцінюють значимість цих сторінжиття… Розум оцінює пережите, і поводження людини у великому ступенівизначається його ідеалами й системою цінностей.
Таким чином, весьнакопичений людиною досвід організований у складну індивідуальну системуреагування на середовище, що в чималому ступені й визначає характер йогонаступної діяльності. Реактивна схильність людини, — або, іншими словами, те,що він робить, що може й чого не може зробити, — залежить від уродженихсхильностей, минулого досвіду і його способу організації й оцінки. Поняття «особистість»звичайно використовується для того, щоб охарактеризувати людини з погляду йогореактивної схильності.
Ми також говоримопро особистість людини, коли маємо на увазі всі ті його істотні риси, якідопомагають або заважають йому ефективно взаємодіяти з іншими людьми, тоді якпоняттям «мислення» ми користуємося тоді, коли хочемо описати людиниз погляду його інтелектуальних здатностей...
Отже, психологіязаймається вивченням особистості, мислення й «я» людини, але це — абстрактні об'єкти, які можна вивчати тільки в їхніх проявах — лише в тім, яквони виражаються в реакціях людини. Учений може спостерігати різні конкретніпроцеси, включені в акт пристосування, — саме вони є предметом вивченняпсихології.
Психофізичнаприрода психічної діяльності. Різноманітні розумові операції, що входять упристосувальну реакцію, про які говорилося вище, називаються психофізичнимипроцесами. Говорячи про їхні фізичні характеристики, ми маємо на увазі, щолюдина має про їх певні знання. Приміром, людина не тільки сприймає об'єкт іреагує на нього. але, щонайменше, він усвідомлює, що може мати деяке уявленняпро характер і значення процесів, що відбуваються в його голові. Люди, що незвикли міркувати, приймають рішення й діють, не ускладнюючи себе їхніманалізом. Людина ж, що робить якусь розумову операцію, як би вступає вемпіричний контакт із цією операцією. Тому ми будемо іноді розглядати цірозумові акти як емпіричні процеси.
Ці акти не тількипережити, вони є реакціями фізичного організму. Це операції, у яких прямо задіянітакі фізичні органи, як м'язи й нерви. Участь органів почуттів у сприйнятті йпрояві волі безсумнівно. Нервова система також пов'язана з будь-яким психічнимпроцесом. Хоча цей факт і не очевидний, все-таки його істинність цілкомдоведена.
Для нормальноїпсихічної діяльності необхідна цілісність цих структур. Видалення або поразкаякої-небудь частини мозку звичайно веде до різного роду психічним порушенням.Всі обставини, що впливають на зв'язок цих структур, також впливають і нахарактер психічних процесів. Ми не станемо намагатися пояснити природупсихофізичних взаємозв'язків. Ми просто відзначаємо той факт, що психічні актимають саме таку природу, і наполягаємо, що до їхнього вивчення варто підходититільки із цих позицій...
Методи
Вивчати психічніпроцеси можна різними способами. Їх можна спостерігати безпосередньо, можнавивчати опосередковано — через їхні результати й наслідки, і, нарешті, можнадосліджувати з погляду їхні відносини до структури організму.
Психічні процесиможна спостерігати за допомогою об'єктивних і суб'єктивних методів. Дооб'єктивного ставиться спостереження розумових операцій іншої людини в тімвиді, у якому вони відбиваються в його поводженні. Суб'єктивне спостереження — це збагнення власних психічних процесів. Його часто називають інтроспекцією, іраніше він розглядався як єдиний метод дослідження, відмінного від вивченняоб'єкта з боку. Насправді, ці два способи по суті схожі, і їх можна розділятитільки з погляду пізнаваного об'єкта (сприйманого або очевидного). У кожного зіспособів спостереження є свої переваги й недоліки.
1. Інтроспекціязабезпечує досить гарне знання психічних процесів. Деякі психічні операціїнеможливо вивчати за допомогою об'єктивного спостереження. Наприклад, поповодженню людини ми можемо судити про те, чим він зайнятий, але не можемо звизначеністю сказати, про що ж він думає.
Сама людина нетільки знає, що в цей момент він зайнятий думками, але прекрасно обізнаний іпро тему власних міркувань. Але ніяке об'єктивне спостереження не дозволить намрозгадати, чи вбрані його думки в слова або візуальні образи. Самоаналіз часторозкриває мотиви й судження, що з'являються в результаті минулого досвіду й якімають постійний вплив на будь-яку нашу дію. Але, використовуючи єдинооб'єктивні методи, нам не вдасться що-небудь довідатися про ці мотиви йміркування.
2. Суб'єктивнеспостереження — досить складний метод дослідження. Багато психічних операційявляють собою ряд складних, блискавично мінливих актів, їх дуже важко всебічнопроаналізувати. Через те, що мозок людини звичайно зайнятий рішеннямоб'єктивних проблем, багатьом людям із трудом вдається відділити себе відцього, що стали звичним, способу мислення й спробувати проаналізувати власнідумки.
3. Вірогідністьсуб'єктивного спостереження не завжди піддається перевірці. Візьмемо, приміром,твердження людини про те, що він мислить за допомогою візуальних образів. Неперевірити, не спростувати його ми практично не в силах, оскільки такийпсихічний процес — мислення — може спостерігати тільки здійснююча його людина йніхто іншої. Точно так само ми не можемо думати, що дане твердження невірне,тому що інші люди заявляють, що вони мислять вербально, — і, дійсно, людиможуть докорінно різнитися по способі мислення. З іншого боку, будь-якийоб'єктивний акт можуть спостерігати одночасно кілька людей, щоб пізнішезрівняти результати своїх спостережень.
4. Природно,застосування суб'єктивних методів при вивченні проблем навченості й здатностейповинне бути обмежене. При вивченні психічних процесів у тварин, дітей, примітивнихнародів і багатьох випадків божевілля психологія повинна опиратися наоб'єктивні методи.
5. Для опису йвиміру будь-яких об'єктивних проявів психічної діяльності варто використовуватиспеціальні методи й інструменти. Запису спостережень повинні аналізуватися непоспішаючи. У противному випадку ми можемо упустити щось істотне вдосліджуваних процесах. Приміром, для вивчення руху ока, що є частиною актусприйняття, використовується фотозйомка. Цей метод широко застосовується придослідженні актів сприйняття, що беруть участь у процесі читання й приспостереженні деяких видів обману зору.
Експеримент — доповнення до методу спостереження. Експериментальний метод припускає, щоспостереження за психічними процесами ведеться в строго заданих умовах. Частоексперимент називають контрольованим спостереженням. Це може бути відноснопростий досвід або, навпаки, досить складний — залежно від установленого рівнярегулювання. До простих експериментів можна віднести запам'ятовування спискуслів з метою дослідження цього процесу й виявлення факторів, що впливають наздатність запам'ятовувати запропонований матеріал при певних обставинах.Загалом кажучи, експериментом можна назвати здійснення будь-якого психічногоакту з метою його вивчення.
Психологічнийексперимент не припускає обов'язкового використання мудрих методик і технічноскладного встаткування. Прилади підбираються залежно від поставленого завдання.Вони є засобом контролю за дотриманням умов експерименту або служать для виміруй запису особливостей експериментальної ситуації.
Цінністьексперименту визначається насамперед тим фактом, якою мірою відповідно дозаданих умов проведені необхідні спостереження. Таким чином, експеримент — спосіб виявлення таких фактів і зв'язків, які не можна виявити звичайнимшляхом. Крім того, слід зазначити, що результати будь-якого експерименту можутьбути перевірені іншими дослідниками.
Експериментальнийметод у психології має свої обмеження. Не всі аспекти людської психікипіддаються контролю. Психічні реакції людини в значній мірі залежать від йогопопереднього досвіду. Всеосяжний контроль над психічними процесами людини вході експерименту припускає вільне маніпулювання їхнім розвитком у продовженнявсього життя — що небажано в соціальному плані, та й попросту неможливо.
Мислення можнавивчати й опосередковано, через добутки розуму й рук людських — винаходу,літературу, мистецтво, релігійні вірування й традиції, етичні системи,політичні інститути й т.п. Природно, цей спосіб дослідження не використовуєтьсяв тих випадках, коли вивчаються властиво розумові операції. Він частозастосовується для вивчення примітивних народів або цивілізацій минулого, посуті, цей метод — історичний і антропологічний. Очевидно, наше знання людськогорозуму буде досить обмеженим, якщо нам доведеться покладатися винятково на йогодані. І все-таки, вони відіграють істотну роль для розуміння аспектівстановлення розуму.
Крім того,психічні процеси можна вивчати з погляду анатомії й фізіології. Існує тіснийзв'язок між будовою будь-якого органа і його функціональних можливостей.Невролог прагне осягти механізм нервової системи, намагаючись зрозуміти, якачастка його участі в людському поводженні. Дослідження взаємин психічнихпроцесів і структури нервової системи, безсумнівно, принесе величезну користь іпсихології, і неврології.
Ми знаємо, що нахарактер психічних дій впливають метаболічні зв'язки нервової системи. Її вадичасто обумовлюють порушення сприйняття, пам'яті й прояви волі. Нашими точними йдокладними знаннями про зв'язок психічної діяльності з нервовими структурами мив значній мірі зобов'язані саме фізіологічним методам. Досвіди показують, щовидалення частини нервової тканини у тварин веде до наступного порушення в нихдеяких функцій. Безліч властивостей мислення можна пояснити з погляду фізіологічнихособливостей нервової системи. Зокрема, саме в такий спосіб пояснюєтьсяздатність запам'ятовування, деякі особливості темпераменту й окремі аспектипроцесу забування.
Таким чином, мибачимо, що будь-який факт, що може бути використаний для розуміння характеру йзмісту свідомості, є факт психологічний. Той же факт може становити значнийінтерес для таких наук, як неврологія, психологія й фізіологія; подібні фактистановлять значну частину наукових даних кожної із цих сфер знання.
У психології, які в будь-якій іншій науці, використовується будь-який факт, здатний виявитисякорисним для рішення її завдань, — і неважливо, ким, як і коли цей фактдобутий. Жоден підхід окремо не дає повного уявлення про природу психічноїдіяльності. Різні джерела доповнюють один одного, а завдання психології — систематизувати й погодити різноманітні дані, формуючи адекватну концепціютого, що ставиться до процесів психіки...
Відносини зіншими науками. Психологія користується даними багатьох інших областей людськихзнань. Психологія думає будь-які факти істотними для розуміння психіки.Природно, професійний психолог має справу з досить обмеженим діапазономпсихічних явищ і, отже, він повинен збирати матеріали з найрізноманітнішихджерел. Психологія користується фактами із соціології, педагогіки, неврології,фізіології, біології, антропології й згодом, сподіваємося, зможе скористатисяданими досліджень біохімії. Гнітюча частина фактичного матеріалу, пов'язаногоіз психічними порушеннями, запозичена в лікарів і психіатрів. Окремими знаннямипро розум і особистість ми зобов'язані юриспруденції. Корисну інформацію мичерпаємо зі сфери торгівлі й промисловості. Коротше кажучи, для психологічнихвишукувань можуть виявитися цікавими факти з будь-якої області людськоїдіяльності.
У свою чергупсихологія прагне внести посильний вклад в усі родинні їй сфери знання й життя- філософію, соціологію, педагогіку, медицину, юриспруденцію, комерцію,промисловість. Не підлягає сумніву, що будь-які знання про людську природувкрай важливі у всіх областях, так чи інакше пов'язаних з мисленням іповодженням людини.
Функціоналізм уКолумбійському університеті
Ми відзначали, щоу функціональній психології, на відміну від структурної, не було єдиногодослідницького підходу. І хоча колискою функціоналізму — де він оформився йпочав розвиватися, — є Чикаго, інша його галузь формувалася Робертом Вудвортому Колумбійському університеті. Колумбія стала академічною базою для дослідженьі двох інших представників функціонального напрямку: Джеймса Мак Кина Кеттела,чиї розробки психологічних тестів стали втіленням духу американськогофункціоналізму, і Е.Торндайка, дослідження поводження тварин якого підсилилитенденції функціоналізму до більшої об'єктивності.
Роберт Вудворт(1869-1962)
Формально Роберт Вудвортне належав до функціональних шкіл, очолюваним Енджеллом і Кером. Йогообтяжували ті обмеження, які накладала на вчених приналежність до того абоіншого плину. І все-таки, більшість психологічних творів Вудворта було в дусічиказької школи.
Більшесімдесятьох років Вудворт активно займався психологією як дослідник, якулюблений студентами викладач, як автор і видавець книг. Одержавши ступіньбакалавра в коледжі Амхерст, він якийсь час викладав математикові в середнійшколі. У цей період відбулися дві події, які, як він говорив сам, перевернуливсе його життя. По-перше, він побував на лекції знаменитого психолога СтенлиХолу й, по-друге, прочитав «Основи психології» Вільяма Джемса. Ціподії й вплинули на його рішення стати психологом.
Він вступив уГарвард, де йому була привласнена ступінь магістра, а в 1899 році одержавдокторський ступінь у Колумбійському університеті, де вчився під керівництвомКеттела. Три роки Вудворт вивчав фізіологію в лікарнях Нью-Йорка, а потімпробув рік в Англії, де працював з фізіологом Чарльзом Скоттом 111еррингтоном.В 1903 році він повернувся в Колумбію й проробив тут до відходу у відставку в1945 році. Але лекції його були так популярні, що він продовжив викладання йостаточно вийшов на пенсію тільки в 1958 році у віці 89 років.
Колишній студент ВудвортаГарднер Мерфи згадує його як найкращого викладача психології, якого коли-абознав. Він розповідає, як Вудворт «входив в аудиторію в мішкуватому старомукостюмі й армійських черевиках». Він ішов до дошки й «вимовляв кількавиняткових слів про людську проникливість або людські примхи, а ми записувалиїх у зошиті, щоб запам'ятати на все життя».
Свої погляди напсихологію Вудворт описав у декількох журнальних статтях і двох книгах — «Динамічнапсихологія» і «Динаміка поводження»). В 1921 році вийшла йогоробота «Психологія» (Psychology), що до 1947 року була перевиданап'ять разів і, як говорять, протягом 25 років продавалася краще, ніж всі іншітвори по психології. Робота Вудворта «Експериментальна психологія»(Experimental Psychology. 1938, 1954 р.) також стала класичної. В 1956 році Вудвортпершим одержав золоту медаль Американського психологічного фонду — «заунікальний внесок у становлення долі наукової психології» і як "інтеграторі організатор психологічних знань".
Динамічна психологія
Вудвортзатверджував, що його підхід не новий і лише наслідує «кращі»психологічні традиції того часу, коли психологія ще не була оформлена в окремунауку. Він говорив, що психологічне знання починається з дослідження характеруподразника й реакції — тобто, по суті, зовнішніх подій. Але коли психологіярозглядає тільки подразник і реакцію, намагаючись у такий спосіб пояснитиповодження, з виду упускається, бути може, найважливіший його момент. Подразникє не єдиною причиною конкретної реакції — організм, з його різними рівнямиенергії й всім попередньої й сьогоденням досвідом, також визначає характерреакції.
Організм вноситьсвої корективи в реакцію на подразник, і психологія повинна розглядати його йіз цього погляду. Таким чином, говорив Вудворт, предметом психології є йсвідомість, і поводження (цю позицію пізніше сприйняли представникигуманістичної психології й теоретики соціального научання). За допомогоюоб'єктивного спостереження можна вивчати вплив зовнішнього подразника йвідповідну зовнішню реакцію, але те, що відбувається усередині організму,доступно вивченню тільки методом інтроспекції. Вудворт думав, що поряд зіспостереженням і експериментом психологія повинна користуватися йінтроспективним методом.
Ґрунтуючись нанавчаннях Дьюї й Джемса, Вудворт у рамках функціоналізму розробив динамічнупсихологію (слово «динамічний» Дьюї використовував у своїх роботах з1884 року, а Джемс — з 1908-го). Динамічна психологія досліджує мотивацію. Сам Вудвортговорив, що його завданням був розвиток «мотивології».
Хоча в позиціях Вудвортай чиказької школи функціоналізму простежуються загальні риси, Вудворт, навідміну від колег із Чикаго, підкреслював значимість фізіологічних основповодження. Його динамічна психологія концентрувалася на причинно-наслідковихзв'язках. Він думав, що ціль психології — визначити, чому людина поводитьсятак, а не інакше. Таким чином, насамперед його цікавили рушійні сили або мотивифункціонування людського організму.
Вудворт не бачивнеобхідності дотримуватися якоїсь однієї системи, але й не збирався створювативласну школу психології. В основі його позиції був не протест, але прагненнярозширити, розвити й синтезувати все краще, що було у всіх сучасних напрямкахпсихології.
Література
1.Ждан А.Н. Історія психології: від античності досучасності. — К., 1997
2.Лихі Т. Історія сучасної психології. — К., 2003
3.Сміт Н. Сучасні системи психології. Історія.Постулати. Практика. — К., 2003
4.Ярошевский М.Г., Анцыферова Л.И. Развитие и современное состояниезарубежной психологии. М., 1974.
5.Xолл К.С., Линдсей Г. Теорії особистості. — К.,1997.