Теоретична база соціальної психології
Відношення дотеорії — істотний пункт розбіжності між американською й західноєвропейськоюсоціальною психологією. В американській науці розвиток теорії виявивсяблокованим послідовним проведенням принципів позитивізму, згідно яким теорія — ценеобов'язковий інтелектуальний інструмент, довільна гіпотетична побудова, щовинаходиться всього лише для систематизації емпіричних даних. Треба відзначити,що до початку 80-х років міф про другорядну роль теорії в науці неабияк збляк,і в самих США всі частіше лунають голоси на користь створення метатеорії, щодозволила б інтегрувати фрагменти соціально-психологічного знання, намітитиперспективу розвитку науки в цілому.
У цьому зрушенніне останню роль зіграла західноєвропейська критика. Усвідомлення гострої, якщоне сказати розпачливої, потреби соціально-психологічної науки в теоретичномукаркасі яскраво виразилося в словах С. Московичи: «Краще теоріяфлогістону, чим ніякої теорії». З його погляду, у ситуації, коли немаєнічого, крім до наукових концептуалізацій, будь-яка теорія могла б послужитикрапкою відліку, стати імпульсом для створення інших теорій, що спростовуютьїї, і тим самим сприяти теоретичному розвитку науки. Посилаючись на словаНовалиса («якби теорія повинна була чекати, що скаже експеримент, вонаніколи не з'явилася б на світло»), Московичи призиває приступитися допошуку нових понять і пояснювальних схем, не чекаючи емпіричного обґрунтуваннякожного теоретичного кроку. Конфронтація теорій з фактами, їхпідтверджувальними або що спростовують, такий, на його думку, справжній шляхпрогресу науки. Однак отут і виникає ряд проблем, не вирішивши які, навряд чиможна сподіватися побудувати навіть подобу теорії флогістону. Це насампередвизначення предмета, виявлення специфіки соціального для соціальної психології,нарешті, знаходження системних зв'язків між соціальними (індивідуальними йколективними) суб'єктами. Як було показано вище, у рішенні цих питаньзахідноєвропейська соціальна психологія пройшла далеко не весь шлях.
Крім них виникаєще одна проблема. Вона пов'язана з вимогами, які сучасна наука пред'являє дорозвитого теорії, що зводить у єдину систему знання, накопичені в деякійобласті. Згідно із цими вимогами така теорія повинна бути
1) інформативна,тобто встановлювати зв'язок між різними емпіричними законами;
2) прогностична,тобто точно пророкувати хід подій;
3) економічна,тобто так систематизувати знання, щоб максимальне число фактів можна буловивести з мінімального числа основних понять і принципів;
4) регулятивна,тобто бути основою подальшого наукового пошуку;
5) практичноефективна, тобто бути інструментом рішення практичних завдань.
Що ж стосуєтьсяконкретних пропозицій за рішенням цієї проблеми, то вони охоплюють широкийспектр точок зору. Одна з них — позиція Г. Теджфела, що «майже переконана,що загальна теорія соціального поводження неможлива». С. Московичипропонує знизити вимоги, пропоновані до теорії в соціальній психології, зокремадо прогностичної сили теорії. Він же пропонує в якості однієї з мір взагаліприпинити накопичувати експериментальні дані, поки не буде створена теоретичнаплатформа. Сама ж платформа, на думку С. Московичи, може бути сформована нестільки за допомогою систематизації існуючих знань, скільки шляхом зміниоб'єкта в опорі на соціальні експерименти й у процесі активного формуваннянових соціальних відносин. Дослідження цих нових реальностей одночасно заучастю в їхньому створенні й дозволить висувати зовсім нові теоретичні поняття.
Отже, «цільнауки — це пізнання через дію разом з дією через пізнання, соціальна психологіяне зможе стати наукою в точному значенні слова, поки вона не стане небезпечної».
Це висловленняМосковичи досить характерно для того повороту в рішенні проблеми теорії, щороблять соціальні психологи в Західній Європі. Він складається, короткоговорячи, у відмові від спроби вирішити її шляхом чисто теоретичної роботи. Замістьцього передбачається формувати теорію в практиці.
На цьому тлівиділяється своїм задумом спроба Р. Харре створити не що інше, як загальнутеорію для соціальної психології.
В 1979 р. вийшлакнига Р. Харре «Соціальне буття: теорія для соціальної психології», щопредставляє єдину на сьогоднішній день спробу (як у Західній Європі, так і вСША) створити загальну соціально-психологічну теорію. Сам автор, як би бажаючизняти всякі сумніви в грандіозності своєї концепції, говорить про неї неінакше, як про революцію в соціальній психології, називає її кресленням новоїнауки, концептуальною матрицею на зразок еволюційної теорії Дарвіна. Доситьвисоко роботу Р. Харре оцінюють і такі видні соціальні психологи, як К. Герген,Б. Шленкер (США), В. Мертенс, Г. Фукс, Н. Армистед (Західна Європа).
У концепції Р. Харреконкретизуються основні тенденції розвитку теоретичної соціальної психології вЗахідній Європі, включаючи звертання до ідей Маркса. Тому становить інтерес, якпереборює Р. Харре перешкоди на шляху побудови загальноїсоціально-психологічної теорії, які конкретні позитивні підстави, на яких вінбудує свою концепцію, а саме: моделі людини, суспільства і їхні відносини, уявленняпро предмет соціальної психології, система понять, у яких він аналізується, іметод його емпіричного дослідження.
Особлива увагаХарре приділяє моделі людини, оскільки, на його думку, вона лежить в основібудь-якої соціальної теорії. Згідно Харре, стрижнем людської природи, головниммотивом людини є повага інших людей. Все його життя — це боротьба за місце наконтинуумі «повага — презирство», а його психологічна біографія(«моральна кар'єра», по вираженню Харре) — не що інше, як траєкторіяруху між цими двома полюсами. Як уважає Харре, навіть мова й мислення, які, надумку багатьох представників соціальних наук, є базисними характеристикамилюдини, породжені потребою індивіда сформувати в навколишніх поважне до себевідношення. Символічна активність із цього погляду виступає насамперед якінструмент для завоювання поваги. Це досягається за допомогою самовираження (експресії),що робить певне враження (імпресію) на інших людей. Експресія й імпресіяпредставляють дві сторони функціонування так званої експресивної системи,продуктом якої є репутація індивіда в тім чи іншому співтоваристві й почесті,що відплачуються йому. Функціонуючи в цій системі, людина виступає у двохосновних ролях: споживача поваги і його виробника, тобто того, кому виражаєтьсяповага, і того, хто його виражає. І в тім і в іншому випадку він повинен уміти«читати текст» соціальної взаємодії, знати його правила й принципиінтерпретації, уміти зрозуміти, як його оцінюють, і виразити свою оцінку. Такимчином, другою істотною характеристикою людини є здатність до інтерпретації,розумінню свого соціального оточення. Оскільки люди в повсякденному життідосить успішно справляються із завданням такої інтерпретації, Харре призиваєставитися з повагою до їхнього досвіду й порівнює їх із ученими, що вирішуютьнаукові проблеми.
Згідно Харре,людина — це активний, рефлектирующий і в значній мірі автономний суб'єктдіяльності, «хазяїн соціального миру». Важливою характеристикоюлюдини є також здатність до необмеженого придумування нових форм (у тому числіформ соціальних взаємодій) і прагнення до їхнього предметного втілення.
Оскільки Харревважає, що свідомість і самосвідомість породжуються не стільки практичноюдіяльністю людей, скільки розвитком символічної активності, спонукуваноюекспресивною мотивацією, те й саме суспільство, на його думку, винайдено,придумано, «уявлено» людьми в нескінченному процесі самовираження. Цене означає, що експресивна система для Харре ототожнюється із суспільством. Вінне заперечує величезного значення в житті людини матеріальних потреб і благ,практичної діяльності й думає, що соціальний процес треба розглядати якрезультат взаємодії двох систем, які лише в теоретичному аналізі можуть бутирозведені й абстраговані: практичної, у якій виробляються засоби існування, іекспресивної, у якій виробляються почесті й репутації.
Говорячи проджерела своїх подань, Харре відзначає, що модель людини — творця нових форм вінзапозичить у мислителів епохи Відродження; у розумінні закономірностей розвиткуй функціонування практичної системи як матеріальної основи соціального процесувін опирається на К. Маркса, експресивну систему виділяє слідом заамериканським, соціологом Т. Вебленом. Відзначимо, однак, що для Веблена істота«природи людини», його центральний мотив — це прагнення до самоповаги.Повага інших — це лише ще одне джерело самоповаги. Для Харре головна мета йблаго — повага інших.
Згідно Харре, вісторії людства експресивна система звичайно домінує над практичної як умасштабі суспільства, так у життєдіяльності окремих індивідів. Щастя людини,уважає Харре, визначається його положенням не в практичної, а в експресивнійсистемі. Наприклад, людина, що володіє економічною й політичною владою, можебути позбавлений поваги, тобто займати набагато більше низьке місце в системіекспресивної. Тому суб'єктивно він буде нещасливий, незважаючи на матеріальнеблагополуччя. Крім того, самі матеріальні потреби виникають і задовольняються врамках суспільних форм життя, а виходить, за допомогою системи ритуалів,інтерпретацій потреб і способів їхнього задоволення, більшою мірою детермінуєповодження людини, ніж матеріальні потреби. Саме тому експресивні цілі вбільшості випадків воліються практичним. У підсумку в ході розвитку того абоіншого соціального інституту експресивна система закономірно заслоняє йвитісняє ті практичні цілі, заради здійснення яких інститут був створений.
Наведені моделілюдини й суспільства, по суті, задають і модель їхні відносини. Розглядаючи цевідношення, Харре виділяє два типи структур: людей і дій. Структура першоготипу — це система соціальних інститутів, у яку люди входять як її елементи.
Структуру другоготипу утворять дії й учинки людей, спрямовані на рішення практичних проблем, атакож вербальні пояснення цих дій і вчинків, що мають метою показати, що вонизроблені розумними й, отже, гідним поваги суб'єктом.
Ступіньавтономності індивіда (основний параметр моделі відносини " індивід-суспільство")різна в цих структурах. У системі соціальних інститутів індивід виступає якведена сторона відносини. Навпроти, у системі дій людина є стороною провідної,оскільки це він дає пояснення, конструює уявлення про себе, робить новісимволічні форми соціальної взаємодії. Якщо ж урахувати, що вербальні поясненнястановлять основу експресивної системи, а остання в цілому є провідною всуспільстві, то можна зробити висновок: індивід, переслідуючи свої експресивніцілі, борючись за свою репутацію, детермінує розвиток суспільства.
Однак, спускаючисьіз цього позначка теоретичного рівня на рівень конкретної дії, ми виявляємо, щоця модель перетерплює істотну метаморфозу під впливом ще одного джерела — моделей,що втримуються в концепціях Г. Гарфинкеля й И. Гоффмана. Перший з нихдосліджував відбиття соціальної структури в повсякденній свідомості, другий — відносиниміж людьми в міжособистісній взаємодії й прояву «Я» у цьому процесі. Дляобох предметом дослідження виступало повсякденне життя людей. Ідеї цих авторіввикористані Р. Харре в соціально-психологічному аналізі структури соціальноївзаємодії. Результатом цього синтезу з'явилося накладення моделей мета теоретичногорівня на моделі конкретно-наукового рівня. Особливу роль при цьому зігравпостулат, що лежить в основі концепції І. Гоффмана: «мир — театр, люди — актори».Протиріччя, що, як ми побачимо, є присутнім у концепції Р. Харре і яке йомудоводиться постійно дозволяти, закладено в отриманій синтетичній моделі людини.З одного боку, це активний, автономний, суб'єкт, хазяїн свого миру, з іншогобоку — виконавець нав'язаних йому ролей.
Фактором, щоостаточно схилив Харре до моделі людини актора, виявилося завдання створенняоснов соціальної психології як науки. «Сценарна модель» соціальноївзаємодії легше вписувалася в уявлення Харре про метод побудови теорії всоціальних науках, які, як думає Харре, повинні орієнтуватися на так званіструктурні наукові дисципліни, наприклад на молекулярну генетику або структурнулінгвістику, завдання яких, за його словами, полягає в тому, щоб «виявлятипаттерни досліджуваного явища й відтворювати за допомогою відповідним чиномвихованої уяви механізми виробництва цих паттернов». Інакше кажучи, соціальнийпсихолог повинен відтворити й досліджувати регулятивні механізми, «відповідальні»за відтворення відповідних структур соціальної взаємодії. У концепції Харретакими виступають правила й плани соціального поводження. Їхня дія вінілюструє, прибігаючи до наступної алегорії.
Уявимо собі,говорить він, примітивну італійську фабрику макаронних виробів. На її другомуповерсі перебуває ємність, наповнена тестом. Із цієї ємності тісто йде по трубіна перший поверх. Майстер, що коштує в нижнього кінця труби, залежно відзамовлення на «калібр» макаронів, нагвинчує на трубу фільтр ізотворами потрібного розміру. Тісто, проходячи через фільтр, здобуває формумакаронів.
Відповідно до цієїалегорії макаронна фабрика — це суспільство, а потік тесту — людська діяльність.Завдання ж психолога етогеніста полягають у тому, щоб виявити «фільтри»(плани й правила), які «синхронно структуровані й здатні контролюватипотік думки й дії, надаючи їм у потрібний момент необхідну форму».
На думку Харре,соціальних психологів повинні цікавити не стільки причини, скільки формадіяльності. «Питання про те, чому людина взагалі щось робить, психологічнонецікавий, — пише він. — З погляду психології, особливо соціальної психології,цікаво знати, чому людина робить те, що він робить… чому він робить саме це».Таким чином, при аналізі соціальної взаємодії соціальний психолог повиненспробувати знайти ту матрицю (шаблон), у якій на зразок генетичної програмизаписана програма поводження людей, включених у цю взаємодію.
Найпростішим прикладомдії шаблона може служити церемонія уявлення хазяїнові будинку одного знезнайомих йому гостей. «Гладке» соціальна взаємодія в цьому випадкузабезпечується, як правило, тим, що його учасники керуються приблизно тим самимсценарієм даної церемонії. Вони «уміють поводитися», вони, якговорить Харре, «соціально компетентні», тобто «мають необхіднікогнітивні ресурси й тому вміють читати соціальні значення висловлення абожесту». Шаблони соціальної взаємодії різноманітні. Одні діють постійно,інші створюються для разового вживання, одні містять детальну регламентацію,інші вказують лише загальну стратегію поводження, одні діють завжди в даномусередовищі (етнографічно локалізовані), інші — лише в конкретній ситуації й т.п.Наявність шаблонів аж ніяк не виключає можливості імпровізації. Соціальна діяможна розташувати на континуумі між дією, жорстко регламентованим ззовні, ідією автономним. Відповідно до цим Харре розрізняє два типи регуляторівсоціального поводження: правило й план. Правило — це фіксований у знаковійформі нормативний шаблон поводження, обов'язковий для виконання. План — це тежшаблон поводження, але не нав'язаний індивідові ззовні, а створений їм самим. Томуна відміну від правила план не має примусової сили й може бути змінений.
В етогеничномупідході поняття шаблона нерозривно пов'язане із трьома іншими важливимиконцептами: визначення ситуації, арбітр і соціальна маска. Людина з позицій етогеники- це біологічний індивід, що володіє набором когнітивних структур, які можутьбути описані чотирма зазначеними поняттями. Соціально психологічний аналізповодження людини й представляє спробу довідатися, яким репертуаром визначеньситуацій, масок, арбітрів і систем правил він розташовує.
Тут важливопідкреслити, що всі чотири елементи входять у когнітивну структуру не однієїлюдини, а декількох учасників взаємодії. Шаблон регулює колективний процес.
Частиною етогеничноїреволюції (у психології), — говорить Харре, — є твердження, що кожна людина — цене самотній соціально-психологічний індивід, а складна система, група такихіндивідів. Фактично етогенисти думають про кожну людину, кожний біологічнийіндивід як власник набору таких когнітивних структур, які можуть бути описанічотирма зазначеними концептами (визначення ситуації, соціальна маска, арбітр ісистема правил). Соціально-психологічний аналіз людини включає спробудовідатися, якими соціальними ресурсами, тобто яким репертуаром визначеньситуацій, масок, арбітрів і систем правил, він розташовує. Соціальна дія, отже,є вміла дія, соціальні вміння — це інтелектуальні навички, застосовувані приспробі вирішувати безперервний, потік проблем, які ставить присутність іншихлюдей у ситуаціях, де взаємодія виявляється неминучим.
Поводження людини,аналізоване в системі цих понять, представляється Харре як послідовністьепізодів, тобто закінчених за змістом зв'язних фрагментів поводження,регульованих певними правилами й планами. Епізоди діляться на біологічні,формальні й проблемні. У біологічному епізоді (наприклад, сні) паттернповодження обумовлений фізіологічними механізмами, які слабко підкоряютьсянашим намірам. У таких епізодах автономність людини вкрай обмежена. Вона вище увипадку формального епізоду, наприклад у церемонії уявлення гостюючи хазяїнові.Людина тут відносно вільна в дотриманні або недотриманні необхідних правил,хоча звичайно мало хто ризикує перевіряти ступінь своєї автономності. Длясоціального психолога найцікавіші проблемні епізоди, у яких людина повиненсамостійно вирішувати якесь завдання. Строго говорячи, тут, властиво, і починаєтьсяпсихологія. Якби Харре не виділив у своїй класифікації цей тип епізоду, то йогоконцепція мало чим відрізнялася б від інших побудов розуміючої соціології, томущо й у них соціальний процес аналізується в аналогічних термінах. Наприклад,поняття «ситуація» використовується в концепції У. Томаса, поняття«маска» — одне з основних у теорії соціального «Я» И. Гоффмана,поняття «арбітр» порівняно з поняттям референтної групи, нарешті,поняття «шаблон» за змістом має багато загального з такими поняттями,як «соціальна норма», «установка», «стереотип» і т.п.
Які ж завданнявирішує людина в проблемному епізоді? Насамперед він намагається визначити,проінтерпретувати соціальну ситуацію. Залежно від цього визначення те саме рухруки можна визначити, наприклад, як дружній жест, прохання про милостиню абобойовий випад. Образно говорячи, визначити ситуацію — значить зрозуміти, у якійп'єсі людині пропонують брати участь.
Наступнийпсихологічний елемент соціальної дії — вибір відповідної, адекватної маски,«Я» — ідентифікація. Залежно від того, як визначається ситуація йвідповідно жест, ми простягаємо руку для вітання рукостисканням, подаємомилостиню або обороняємося, отже, визначаємо свою роль у ситуації.
У проблемномуепізоді дія найменш регламентована, і негайна реакція тут частіше протипоказана.Рішення проблеми звичайно є результатом міркування, програвання ситуації в уявіперед якою-небудь особою (не обов'язково конкретним), що виступає для нас уролі арбітра чиненого вчинку. Арбітр — це критик: глядач, рецензент п'єси. Додамо,що їм, згідно Харре, може бути й сам суб'єкт дії.
Бажаючи зберегтиповагу навколишніх, людина постійно пояснює собі іншим доречність своїх учинківі для цього прагне робити їх зрозумілими для інших. Він як би допомагає іншимлюдям читати текст своєї ролі так, як сам її розуміє. Зрозумілість — необхіднаумова діючого функціонування шаблонів у системі соціальної взаємодії. ТомуХарре неодноразово підкреслює, що поняття «правило» повинне бутидоповнене поняттям «соціальне значення». Зрозуміти поводження — значитьправильно визначити його значення. Це важливо не тільки в повсякденнійпрактиці, але й у науковому аналізі.
Визначаючисоціальне поводження насамперед як осмислене, доцільне, Харре приділяє особливуувагу розведенню понять «рух» (behaviour), «дія» (action) і«учинок» (act). При аналізі, наприклад, церемонії одруження той самийїї фрагмент може бути інтерпретований на рівні руху (палець її руки пройшовчерез кільце, що тримав він), на рівні дії (він надяг кільце на її палець) і нарівні вчинку (він женився на ній). Харре вказує, що рух, дія й учинок маютьрізні аналітичні системи координат; рухи співвідносяться із системоюбіологічних проявів, дії — із системою змістів і значень, нарешті, учинки — ізсистемою соціальних інститутів. З позицій етогеничного підходу соціальнийпсихолог повинен досліджувати систему дій і вчинків. При цьому в ієрархії«соціальний порядок — учинок — дія — рух» кожний рівень виступає яквиконавчий для вищестоящого й задає програму нижчестоящому. Руху обслуговуютьдії, дії — учинки. Тому Харре називає дії значеннями рухів, учинки — значеннямидій, нормативну систему суспільства — значенням учинків. Із цього поглядуцеремонія одруження може бути представлена в такий спосіб. Значення шлюбу яксоціального інституту задається соціальною системою. Вступ у шлюб припускає, щомолоді розуміють значення чиненого ними вчинку. Всі чинені ритуальні дії (обмінкільцями й т.п.) мають сенс лише в рамках даного вчинку. Таким чином, Харре незупиняється на рівні мікроструктури соціальної взаємодії, а намагаєтьсявмонтувати свою схему в більше широкі рамки соціального процесу.
У відповідності зісвоїм уявленням про систему соціальних дій Харре вишиковує й ієрархію наук проповодження людини. Він уважає, що проблеми фізіології диктуються психологією (наприклад,як людина в хаосі стимулів розрізняє значимі паттерни), а проблеми соціальноїпсихології — соціологією (наприклад, якими знаннями повинен володіти індивіддля здійснення ефективної соціальної взаємодії). У свою чергу, постановкасоціологічних проблем пояснюються філософським рівнем аналізу, завдання якогообумовлені етичними цінностями суспільства. Звідси його заклик: перевернутитрадиційний логічний ланцюжок пояснення соціального поводження — починати не збіологічного, а з філософського рівня.
Його концепціяпобудована саме по цій логіці. Її відправним пунктом є філософськи обґрунтованімоделі людини, суспільства і їхні відносини. Потім через виділення структурлюдей і дій (соціологічний рівень) він переходить до соціально-психологічногорівня — аналізу суб'єктивної інтерпретації людиною свого й чужого поводження. Закликпочинати з філософського рівня обумовлений у Р. Харре не тільки його запропалоюпозицією, відповідно до якої побудова теорії починається «зверху», з теоретичнихпостулатів, але й ще одною причиною, досить характерної для західноєвропейськихсоціальних психологів, що працюють в області теорії. Мова йде про прагненнядовести й обґрунтувати соціальну необхідність і значення теорії. Так, в Ізраелатеорія виступає як засіб, інструмент перетворення суспільства. Харре доводитьзначимість своєї теорії, намагаючись обґрунтувати з її допомогою свою системусоціально-філософських поглядів на соціальний процес, аргументувати пропозиціїпо його оптимізації. Відправним пунктом у побудові цієї системи є двавзаємозалежних компоненти; модель людини й заснована на ній сукупність етичнихпринципів.
З них виводиться уявленняпро оптимальні суспільні форми й можливі перспективи їхнього розвитку. Розглянемо,як реалізується ця логічна конструкція.
Розвиток у людейавтономності й рефлексії Харре повідомляє першим етичним принципом будь-якогосуспільства. Однак, пише він, аналіз системи соціальної взаємодії показує, що йавтономність, і рефлексія обмежені структурами дії, соціальними взаємодіями,нормативними системами. Останні, на його думку, є результатом прагнення людинидо структурування середовища (настільки ж універсальна риса, як автономність ірефлексія). Звідси Харре виводить другий етичний принцип — суспільний лад,структурування системи соціальної взаємодії також повинні розглядатися як вищаморальна цінність.
Далі, виходячи зтого, що свідомість, мова, мова є невід'ємною частиною соціальної дії йнастільки ж незмінною характеристикою людини, у ранг третього етичного принципуХарре зводить забезпечення волі слова як необхідна умова реалізації людськоїсутності. На перерахованих трьох етичних принципах Р. Харре будує свої уявленняпро необхідні умови зміни суспільного лада.
Головними з нихвін уважає експериментування з новими формами громадського життя, створення дляцього відповідних умов, включаючи надання людині права на соціальнийексперимент. Цими ж трьома принципами обумовлене й переконання Р. Харре в тім,що найбільш ефективною революцією виявляється в остаточному підсумку не та,котра робить радикальну зміну існуючого економічного й політичного ладу (Харреназиває її конфронтаційної), а та, котра змінює суспільство поступово, черезнововведення в експресивній системі (революція альтернативна). Більше того,Харре заявляє, що без відповідної зміни в експресивній системі конфронтаційнареволюція приречена в остаточному підсумку на провал. Така позиція є логічнимнаслідком постулату про примата експресивної системи над практичною.
Р. Харре дійсноспробував реалізувати принцип системного аналізу й представити суспільство якутворення ієрархічне, саморегулююче, а також виявити його основну, ізсоціально-психологічної точки зору, системну якість. Таку роль у концепції, яквідомо, виконує прагнення людини завоювати повагу інших людей. Харре вибудувавдосить розвинену й логічно зв'язану систему понять, у якій із цього поглядуописується соціальний процес, і спробував намітити можливі перспективи побудовисоціальної психології як самостійної науки. Для цього він використовувавосновні досягнення західноєвропейської соціальної психології в конфронтації замериканською психологічною соціальною психологією: уявлення про обмін думкамияк найважливішій стороні соціальної взаємодії, про індивіда як продуктсоціальної взаємодії, про норми й цінності як регулятори соціального поводження.Позитивним внеском у соціальну психологію можна вважати і його уявлення провідношення людини до іншої людини як найважливішому регулятору поводження обох.
Література
1. Ломов Б.Ф., Носуленко В.Н. Вербальне кодування впізнавальних процесах. — К., 1996.
2. Брушлинський О.В. Мислення й прогнозування. — К.,1999.
3. Буєва Л.П. Людина: діяльність і спілкування. — К.,2002
4. Дилигенський Г.Г. Соціально-політична психологія.- К., 2004
5. Ионин Л.Г. Понимающая социология. — М., 1979.