Зміст
Вступ
1. Теоретичний аналізпроблеми
1.1 Психічне здоров’я якпсихолого-педагогічна проблема
1.2 Підходи вітчизнянихвчених
1.3 Підходи зарубіжнихвчених
2. Психічне здоров’яшколяра: аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників
2.1 Сім’я як джерелопсихічного здоров’я дитини
2.2 Вплив школи напсихічне здоров’я дітей
2.3 Вплив телебачення таінших ЗМІ
2.4 Вплив самооцінки
2.5 Вплив типутемпераменту
2.6 Вплив музики
2.7 Вплив кольорів
3. Експериментальнедослідження психічного стану школярів
3.1 Методичні шляхидослідження та характеристика вибірки
3.2 Якісний і кількіснийаналіз результатів
3.3 Методичнірекомендації
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Темапсихічного здоров’я молодшого школяра, аналіз зовнішніх і внутрішніх чинників,яка розглядається в цій курсовій роботі, за своєю актуальністю заслуговує увагуне лише спеціалістів, а й батьків, вихователів, вчителів.
Гіпотеза: вважається, що єзв’язок між чинниками, які діють на дитину, і її психічним здоров’ям.
Ціллюпраціє вивчення впливу зовнішніх і внутрішніх чинників на психічне здоров’я дитини.
Об’єктом вивчення єпсихічне здоров’я молодшого школяра.
Предмет вивчення –внутрішні і зовнішні чинники, які впливають на психічне здоров’я.
Длядосягнення цілі курсової роботи потрібно: розглянути вплив різних чинників надитину; вияснити залежність між психічним здоров’ям дитини і її вчинками.
Щобзмогти навчити дитину, потрібно зрозуміти її. Адже кожна людина неповторна і докожної потрібно знайти свій підхід. Та щоб знайти цей підхід потрібно знати, щовпливає на дитину, стати на її місце. Для цього потрібно знати про станпсихічного здоров’я.
Налюдину Впливає дуже багато чинників. Дорослі можуть деякою мірою не піддаватисьїм, але діти більш чутливі. На них впливають школа і сім’я, позашкільні групи,ЗМІ, музика і, навіть, колір. Та й сама дитина уже має певний темперамент,характер і у неї формується самооцінка.
Завдякидослідженню цієї проблеми можна знайти підходи до різних дітей, а певні тестидопоможуть в деякій мірі визначити психічний стан дітей.
1.Теоретичний аналіз проблеми
1.1Психічне здоров’я як психолого-педагогічна проблема
Проблемапсихічного здоров’я привертала увагу і привертатиме надалі багатьох вчених знайрізноманітніших галузей науки і практики: медиків, психологів, педагогів,філософів, соціологів і ін.
Існуєбагато підходів до розуміння і вирішення цієї проблеми. Сам термін «психічнездоров’я» неоднозначний, він, ніби, зв’язує дві науки і дві області практики –медичну і психологічну.
В «Енциклопедичномусловнику медичних термінів» терміну «психічне здоров’я» немає, але є просто «здоров’я».Дуже важливо, що терміном «здоров’я» визначається «стан повного душевного,фізичного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичнихдефектів» [17].
Вмедичній літературі і в медичній практиці термін «психічне здоров’я» широкозастосовується. При цьому стан психічного здоров’я пояснюється умовамипсихосоціального розвитку дітей.
В «Краткомсловаре по социологии» [18] дається тлумачення терміну «здоров’я населення»,який означає:
– станповного фізичного, духовного і соціального благополуччя, а не тількивідсутність хвороб чи фізичних дефектів;
– природнійстан організму, який характеризує його рівновагу з навколишнім середовищем івідсутністю будь-яких хворобливих змін;
– станоптимальної життєдіяльності суб’єкта (особистості і соціальної общини),наявність умов його всебічній і довготривалій активності в сферах соціальноїпрактики;
– якісно-кількіснухарактеристику стану життєдіяльності людини і соціальної общини;
– здоров’яокремої людини характеризується повнотою проявлення життєвих сил, відчуттяжиття, всебічністю і довгочасністю соціальної активності і гармонійністюрозвитку особистості. [18]
Термін«психічне здоров’я» був введений Всесвітньою організацією охорони здоров’я(ВООЗ). В доповіді Комітету експертів ВООЗ «Психічне здоров’я і психосоціальнийрозвиток дітей» сказано, що порушення психічного здоров’я зв’язані як зсоматичними захворюваннями чи дефектами фізичного розвитку так і з різниминесприятливими факторами і стресами, які впливають на психіку і зв’язані зсоціальними умовами. [19]
Основноюумовою нормального психосоціального розвитку (крім здорової нервової системи) вважаєтьсяспокійна і сприятлива обстановка, яка створена завдяки постійній присутності батьківчи заміняючи їх осіб, які уважно відносяться до емоціональних потреб дитини,розмовляють і грають з ним, підтримують дисципліну, створюють необхідний нагляді забезпечують матеріальними засобами, які потрібні сім’ї. Підкреслюється, що втой же час потрібно надавати дитині більше самостійності і незалежності, даватийому можливість спілкуватися з іншими дітьми і дорослими поза домом ізабезпечувати відповідні умови для навчання. «Багато дітей не мають таких умов»,– констатується в доповіді. [19]
ЕкспертиВООЗ на основі аналізу результатів багатьох дослідів в різних країнахпереконливо показали, що порушення психічного здоров’я набагато частіше є удітей, які страждають від недостатнього спілкування з дорослими і їх ворожимставленням, а також у дітей, які в умовах сімейного розладу. Ці ж дослідження виявили,що порушення психічного здоров’я в дитинстві мають дві важливі характерні риси:
- по-перше, вони лише кількісні відхилення від нормального процесупсихічного розвитку;
- по-друге. Багато їх проявів можна розглядати як реакцію наспецифічні ситуації. Так, діти часто відчувають серйозні труднощі в однійситуації, але успішно справляються з іншими ситуаціями. Наприклад, у них можутьспостерігатися порушення поведінки в школі, а вдома вони поводять себенормально, чи навпаки. [19]
Убільшості дітей в ті чи інші періоди під впливом певних ситуацій можутьз’являтися порушення емоційної сфери чи поведінки. Наприклад, можуть виникнутибезпричинні страхи, порушення сну, порушення, зв’язані з прийомами їжі.Зазвичай ці порушення мають тимчасовий характер. У деяких же дітей вони проявляютьсябільше і призводять до соціальної дезадаптації. Такі стани можуть розглядатисяяк психічні розлади.
Впсихологічну літературу поняття психічного здоров’я стало входити порівнянонедавно. Майже в всіх психологічних словниках термін «психічне здоров’я» відсутній.Тільки в словнику А.В. Петровского і.Г. Ярошевского зроблена спроба визначитице поняття з точки зору психології. Психологічне здоров’я розглядається всловнику як стан душевного благополуччя, яке характеризується відсутністюхворобливих психічних явищ і яке забезпечує адекватну умовам навколишньоїдійсності регуляцію поведінки і діяльності.
Вряді психологічних робіт психічне здоров’я прирівнюється до переживанняпсихологічного комфорту і психологічного дискомфорту.
Дужеперспективним є підхід до проблеми психічного здоров’я з точки зору повноти,багатства розвитку особистості. Так, а усіх працях А. Маслоу писав восновному про дві складові психічного здоров’я. Це, по-перше, прагнення людейбути «всім, чим вони можуть», розвивати весь свій потенціал через самоактуалізацію. Необхідну умову само актуалізацію, на його думку, знаходженнялюдиною правильного представлення самого себе. Для цього потрібноприслуховуватися до «голосу імпульсу», оскільки «більшість з нас частішеприслуховуються не до самих себе, а голосу тата, мами, до голосу державногозакладу, вище стоячих людей, влади, традицій». І друга складова психічногоздоров’я – прагнення гуманістичних ціль. Маслоу вважав, що в самоактуалізуючійособистості присутні такі якості, як прийняття інших, автономія, спонтанність,почуття до прекрасного, почуття гумору, альтруїзм, бажання покращити людство,нахил до творчості. [21]
Психологічнийаспект психічного здоров’я якраз пропонує увагу до внутрішнього світу дитини дойого впевненості чи невпевненості в собі, в своїх силах, розумінню їм своїхвласних можливостей, інтересів, його відношенню до людей, навколишньому світу,подіям, що відбуваються, до життя як такого. [1]
1.2Підходи вітчизняних вчених
Проблемамипсихічного здоров’я дітей займалися багато вітчизняних вчених, зокремаО. Кочерга, О. Васильєв, І. Сікорський, В. Бехтерев, О. Лазурський,Л. Виготський, В. М'ясищев, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, К. Платонов,Г. Костюк, П. Чамата, О. Кульчицький, О. Ткаченко, В. Моргун,О. Дусавицький, І. Бех, Б. Цуканов
Українськівчені психологи О. Кочерга та О. Васильєв стверджують, що гармоніядуші і тіла порушується внаслідок дії негативних чинників, зокрема, таких, як:
– станна межі норма – патологія;
– негараздиу родинних взаєминах;
– впливавторитарного вчителя;
– дитячістрахи;
– порушенняпсихогігієнічних основ навчального процесу;
– порушенняоптимумів навчальної діяльності;
– порушеннягармонії творчих здібностей;
– гіподинамія;
ІванОлексійович Сікорський активно шукав нові Фоми застосування своїх знань.Проектом, яким він захопився, стало заснування в Києві Фребелівськоготовариства. Комітет для утворення цього товариства запросив його як знаного натой час спеціаліста з питань дитячої психології та чудового організатора доспівпраці. У вересні 1907 р. вчений виступив перед громадськістю Києва зпопуляризацією цього проекту, а також ідей німецького педагога Фрідріха Фребеля– прихильника виховання дитини в колективі. Сікорський – психолог у своїйпромові підкреслив важливість вивчення психології дитини майбутнімиучителями-вихователями дошкільнят. Особливу увагу він приділив ролі жінки.Промова Сікорського знайшла позитивний відгук з боку київської громадськості.Вже у жовтні 1908 р. товариство відчинило свої двері, і почали діяти йогоінститути. На відкритті знову мав слово професор, який наголосив на важливостіпроблем виховання дітей і закликав педагогів спиратися на педагогічну спадщинуЯ. Коменського, Ф. Фребеля, М. Пирогова та інших видатнихвчених. Товариство відкрило дитячий садок, початкову школу, притулок для дітей,педагогічну, а згодом і психологічну лабораторію. Було розроблено Положення проПедінститут, завдання якого полягало у підготовці вихователів дошкільної освітина дворічних курсах, що базувалися на середній освіті, а також підготовцікваліфікованих нянь, які б мали початкову освіту. Навчання в інституті булоплатним. Курсистки вивчали психологію, педагогіку, фізіологію, медичнудопомогу, історію, літературу, співи, математику тощо. Більшість дисциплінвикладали науковці з вищою освітою, в тому числі і професор Сікорський.
Різноманітністьінтересів професора знайшла своє відображення у численних наукових танауково-популярних працях. Деякі з них: «Душа ребенка», «Психологические основывоспитания».
Рубінштейнказав, що основним змістом психічного розвитку дитини є більш глибокевідображення дійсності – відображення активне, діюче, яке відображаючи,перетворює почуттєву частину явищ, щоб проникнути в їх сутність, впіймати тенденціюїх розвитку, які пізнає дійсність, змінюючи її, і змінює, пізнаючи. З все більшбагатогранною діяльністю пов’язана сповнене напруги емоційне внутрішнє життя.Все більш глибоке дієве і пізнавальне проникнення в дійсність на одному полюсіпов’язане на другому з все більшим поглибленням внутрішнього плану зпоглибленням і розширенням внутрішнього життя особистості.
М’ясищеввважав, що в центрі робіт стоїть проблема неврозів, яка становить соціальний,фізіологічний і психологічний інтерес. Розглядав також питання неврозів і іншиханомалій дитячого віку, диференційованої діагностики неврозів, їх відмежуваннявід вихідних станів, зв’язки неврозів і соматичних порушень, психотерапії,трудової терапії, профілактичного напрямку в зв’язку з проблемою неврозів.
1.3Підходи зарубіжних вчених
Середзарубіжних вчених дитячою психологією займалися Холл Грен, Жан Паже, ЛоренсКольберг, Біне Альфред, Ганс Айзенк.
ХоллГрен вілл Стенлі – американський психолог, один з засновників педології,прихильник експериментальної психології. З метою дослідження дитячої психікиХолл широко розповсюджував питальники, відповідаючи на які діти повинні булирозповідати про свої почуття (в тому числі про моральні і релігійні), про своєставлення до інших людей. Методика зустріла різку критику, оскільки будуваласьна визнанні правдивості висловлювань дітей про себе самих. Згодом методпитальників був замінений методом тестів. В поясненні психічного розвиткудитини Холл опирався на біогенетичний закон, на основі якого в дитячу і педагогічнупсихологію вводився принцип рекапітуляції (скороченого повторення основнихетапів розвитку людства). Формування психіки дитини трактувалось як фатальнийперехід від однієї фази розвитку людського роду до іншої. Наприклад, характердитячих ігор пояснювався виявом мисливських інстинктів первісних людей, а ігрипідлітка вважались відтворенням способу життя воюючих племен. Зі застосуваннябіогенетичного закону до психології дітей були зроблені висновки дляпедагогічної практики, які і зробив Холл. Він наполягав на тому, що дітямпотрібно дати можливість проходити через анімістичні, релігійні і інші стадії всвоєму розвитку. Біологізація свідомості і ігнорування ролі, яка оприділяєвиховання знижують наукову цінність праць Холла.
Жан Піаже– швейцарський психолог. Захоплювався психоаналізом. Паже помітив, що маленькідіти постійно дають неправильні відповіді на певні запитання. Але вінфокусувався не стільки на неправильних відповідях, скільки на тому, що дітироблять одинакові помилки, які не властиві старшим. Він створив загальну теоріюстадій розвитку, яка стверджує, що люди, які знаходяться на одній стадії свогорозвитку, проявляють схожі загальні форми пізнавальних здібностей. В навчальнийперіод своєї діяльності Паже описав особливості уявлення світу дітьми. Пажевиділяв такі стадії розвитку інтелекту: сенсо-моторний інтелект (0–2 роки),підготовка і організація конкретних операцій (2–11 років), в який входять:підперіод доопераційних уявлень (2–7 років) і підперіод конкретних операцій (7–11років). Формальні операції (11–15 років).
ЛоренсКольберг американський вчений. В своїй роботі опирався на ідеї Ж. Піаже вобласті вивчення моральних суджень дітей. Він проводив дослідження в процесіякого ставив перед опитуваними дітьми моральні дилеми. Відповіді представниківрізних вікових груп підштовхнули Кольберга до думки, що в розвитку моральнихсуджень можна виділити кілька стадій – більше, ніж вважав Піаже. ТеоріяКольберга була підтверджена в результаті певних досліджень, які показали, щохлопчики (дівчатка залишались поза його дослідженнями), принаймні в західнихкраїнах, зазвичай проходять етапи морального розвитку саме так, як це описаноКольбергом.
БінеАльфред – французький психолог-позитивіст. Розробник першого в світі тесту дляоцінки розумового розвитку людини. Головним чином розробляв питання психологіїмислення. Він автор багатьох методик психологічних досліджень. В 1905 році Бінеразом з Б. Сімоном розробив систему тестів для вимірювання загальноїрозумової обдарованості дітей. Ці тести стали основою сучасних тестів длявизначення коефіцієнту розумового розвитку.
ГансАйзенк – британський психолог німецького походження. Він розвинув таекспериментально перевірив описову теорію головних вимірів особистості, теоріїпричинності для цих вимірів. Визначаючи структуру людської особистості, Айзенкнасамперед використовує протилежності екстраверсії та інтроверсії.
2.Психічне здоров’я молодшого школяра: аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників
2.1Сім’я як джерело психічного здоров’я дитини
Дитиназалежить від дорослого і проходження етапу становлення особистості багато вчому залежить від її стосунків з дорослими. Однак, дорослі не завжди розуміютьяк їх особисті якості стають надбанням дітей і яке значення вони мають для них.
Стильповедінки дорослих відносно дитини впливає не тільки на формування тенденції довідповідного стилю дитячої поведінки, а й на психічне здоров’я дітей. Тривалийдефіцит емоційного спілкування між дорослим і дитиною зумовлює появуневпевненості в останнього в позитивному ставленні до нього дорослих загалом,викликає відчуття тривоги і емоційного неблагополуччя. Під впливом досвідуспілкування з дорослими у дитини не лише формуються критерії оцінки себе інших,а зароджується дуже важлива здібність – співчувати іншим людям, переживати чужірадість і сум, як свої власні. В спілкуванні з дорослими і однолітками вонивперше розуміють, що потрібно враховувати не лише свою, а й чужу думку. Саме з налагодженоїсистеми стосунків дитини з дорослим і починається орієнтація на інших, до тогож йому потрібне визнання оточуючими людьми. Переоцінити значення дорослого і,головне, спілкування з дорослим для психічного здоров’я важко. Саме з близькимидорослими (мамою, татом, бабусею, дідусем і т.д.) дитина зустрічається наперших етапах свого життя і саме від них і через них знайомиться з навколишнімсвітом, вперше чує людську мову, починає оволодівати предметами і засобамипраці своєї діяльності, а надалі і опановувати складну систему людськихвзаємин. Однак серед дітей, які виховуються в сім’ї, спостерігається високийвідсоток психічних захворювань, в тому числі неврозів, поява яких зумовлена неспадковими, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать в сферілюдських стосунків.
Неврозиу дітей не виникають, якщо батьки вчасно розбираються зі своїми особистимипроблемами і підтримують теплі стосунки в сім’ї, люблять дітей і добрі до них,відкликаються на їх потреби, прості в спілкуванні, дозволяють виражати своїпочуття і вчасно стабілізують виникаючу нервову напругу, діють відповідно впитаннях виховання, приймаючи до уваги відповідні захоплення дітей. Походженняневрозів зумовлене порушеними сімейними стосунками і неправильним вихованням.Діти хворіють на неврози через вплив несприятливих обставин, до яких неможливоадаптуватися і які неможливо перенести безболісно. Виникаючий в таких умовахневроз як психогенне захворювання особистості, яка формується означає напсихологічному рівні морально-етичну несумісність з таким же ставленнямбатьків, несумісність, яку дитина не може подолати через особливості власноїпсихіки і тиску обставин. Іншими словами він не настільки поганий, наскількийого такими роблять стосунки в сім’ї і негативні особливості особистостейбатьків.
Конфлікт,який таким чином формується, має декілька тісно пов’язаних однин з однимрівнів:
– соціально-психологічний,який вмотивований невдачами спілкування і труднощами в досягненні соціальнозначущої позиції;
– психологічний,обумовлений несумісністю з деякими сторонами стосунків батьків і загрозоювтрати «я»;
– психофізіологічнийяк наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам і очікуванням дорослих.
Ситуаціяускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через свій обмежений і ужепсихогенно деформований життєвий досвід, умови виховання і стосунків в сім’їемоційно відреагувати на зростаючу нервово-психічну напругу. Вони змушеніпригноблювати її, що перевищує межу адаптаційних можливостей. Коли тривалодіючий стрес переважає над можливостями дітей, не дає їм виразити себе,затвердитися на життєво важливих позиціях, своєчасно вирішити ситуацію, якатравмує, то він підриває можливість адекватно сприймати себе, супроводжуючисьзаниженням самооцінки, невпевненістю в своїх силах і можливостях, страхами ітривогою, відчуттям безсилля, розвитком ідей самознищення, неповноцінності,неможливості бути собою серед інших, однолітків.
Соціально-культурнийхарактер факторів, які негативно впливають на психічне здоров’я, зумовленийпришвидшенням темпу сучасного життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами длязняття емоційної напруги і для розслаблення. Наслідком цього є надмірнезавантаженість батьків, їх нервовість, поява багатьох особистих проблем впоєднанні з недостатньою обізнаністю про шляхи вирішення внутрішньоособистісних конфліктів і про можливості психологічної і психотерапевтичноїдопомоги. Така особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відображення врозвитку дітей і показує негативний вплив на їх психіку[22].
2.2Вплив школи на психічне здоров’я
Першза все доведено, що негативно впливає на пізнавально-емоційну сферу дитинивідсутність у неї позитивних контактів ще у дитячому садочку. Незадоволеністьспілкування формує дитячі фобії, негативізм по відношенню до шкільної установи,невротичні реакції. Широко вивчається роль школи у формуванні здоров’яособистості.
Психологамидоведено, що під час навчання число здорових дітей скорочується у п’ять разів.При цьому тільки 14% випускників середньої школи можна вважати повністюздоровими. Є спроби охарактеризувати причини шкільної невротизації дитини, якапризводить до дезадаптивного стану. Чинники погіршення здоров’я індивіда ушкільний період називають різноманітні. До них, в основному, на думкудослідників, належать непідготовленість дітей до школи, негативне ставленнявчителів та учнів, страх покарання та отримання незадовільної оцінки,нездатність засвоїти шкільний матеріал, перевтома під час учбових занять. Але водному психологи одностайні, що психічні фактори є основними в процесі шкільноїдезадаптації. У свою чергу дезадаптація призводить до безпричинної агресивності,депресії, відмови відвідувати уроки, заниженої самооцінки, страху відповідатибіля дошки, очікування поганого відношення до себе як з боку вчителів, так іучнів. Згідно даних дослідників, серед дітей, які не адаптувалися до умовшколи, у 95% спостерігаються психічні розлади. Значимим чинником, що погіршуєздоров'я дітей, є агресія з боку вчителів. Ця ситуація не тільки знижує рівеньуспішності учнів, але й призводить до появи так званої шкільної тривожності ізахворювань невротичного характеру.
Згіднорезультатів досліджень, існує 3 групи дітей, які страждають шкільниминеврозами. До першого типу належать педагогічно занедбані або розумово відсталіучні. Для них характерні явні відхилення у поведінці, грубість, агресія,підвищена самооцінка, низька успішність. До другого типу відносяться школярі,які добре вчаться і задовільно ведуть себе на уроках, але під впливом стресіврізко змінюються: з'являється депресія, апатія, нав'язливі стани. Третій типпредставлений зовнішньо благополучними дітьми, у яких все ж такиспостерігаються деякі ознаки невротизації: страх відповідати біля дошки, треморрук, плаксивість, фобії, занижена самооцінка.
2.3Вплив телебачення та інших ЗМІ
Насьогодні вивчення проблем впливу телебачення на психічну сферу дитини маєнадзвичайно важливе значення. Педагоги, психологи, вчителі, батьки, учні,дорослі та самі діти повинні знати про особливі психологічні «стосунки», яківстановлюються між глядачем і телевізором, який у наш час став не простоджерелом різноманітної інформації, а часто править за співрозмовника, єсурогатом живого спілкування, технічним засобом, який претендує на рольголовного вихователя людини. Проблема стосується не тільки виховання дітей, а йїх навчання, бо телебачення, і цьому є докази, впливає на становлення і мотиваційної,і пізнавальної сфери особистості, розвиток її інтелектуальних і творчихздібностей. Тобто пам’ять, увага, мислення, фантазія дітей теж перебувають підвпливом цього засобу масової інформації. Тому, здавалось би, така невинна длядітей розвага в школі, як перегляд мультфільмів або телефільмів під час перервиабо після уроків у очікуванні батьків, яким учнів нібито винагороджують загарну поведінку і який переходить у звичку, може мати, хоча й латентні наперших порах, але досить вагомі, не завжди однозначні наслідки.
Сучаснетелебачення є найбільш розповсюдженим і популярним засобом масової інформації.Експерти питань з теорії ЗМІ, осмислюючи величезний їхній вплив на суспільнежиття взагалі та на життя окремої людини, виокремлюють значущість і силу впливуелектронних засобів комунікації, блискавичний порівняно з видавничою справою тапресою розвиток. У чому причини того, що телебачення настільки швидко завоювалоринок масової комунікації, а переважна більшість населення відає йому першемісце у структуру вільного часу та відпочинку. Відповідь на це питання криєтьсяу декількох аспектах, які розкривають природу та механізми дії телебачення наглядача.
Телебаченняє найлегшим у сприйманні людиною інформації засобом масової комунікації
Телебаченнянайшвидше та найоперативніше інформує про події у світі, легко та комфортноможе перенести людину у будь-який куточок світу.
Телебаченняімітує трьохвимірний простір на екрані, одночасно використовує зорові і слуховіобрази, створює справжнє видовище, яке приносить відчутну насолоду людині.
Нерідкотелебачення стає чи не єдиним співрозмовником для самотніх, спустошенимисоціальними бідами людей.
Длябільшості населення телебачення стало найдоступнішим засобом використаннявільного часу, способом забуття проблем повсякдення.
Отже,телебачення за своєю природою та функціями має надзвичайно великі можливостівпливу на внутрішній світ і поведінку людини, бо задовольняє різні соціальніпотреби людини у психологічному комфорті, відпочинку, спілкуванні, новизні інформації,зручності тощо.
Разоміз тим телебачення не тільки має позитивні для людини сторони, полегшує життя,а й може ускладнювати, негативно впливати на психіку та поведінку людини,особливо дитини, а саме:
– опосередкованістьспілкування в системі телебачення технічними засобами. Як результат –витіснення безпосередньої живої комунікації між людьми, зникнення бесіди,розмови, збіднення контексту спілкування. ЗМІ женуть людей від суспільногожиття до приватного, від відкритих місць, кафе, театрів тощо в закритіприміщення будинків.
– побудоваспілкування з великою кількістю людей, великими соціальними групами. Ця ознака породжуєдекілька психологічних наслідків: сприймає телебачення велика кількість людей, «якимбракує цілісності». Такими людьми легко керувати; повідомлення на телебаченнімає бути максимально чітким і зрозумілим для всіх категорій глядачів, тому нателебаченні домінують стереотипи та міфи і відбувається спрощення змістуінформації.
– відсутністьбезпосереднього зворотного зв’язку, монологічність ЗМІ, неможливість дляглядача дізнатись, як багато людей поділяє його точку зору.
– великіможливості впливу телебачення на свідомість людей. У даному випадку позитивністорони телебачення перетворюються на негативні.
Найбільшеу психології вивчено вплив телебачення на властивості особистості та їїжиттєвий шлях, формування девіантної поведінки, найменше – на окремі психічніпроцеси, особливо на уяву, фантазію, творче мислення.
Сучаснаекспериментальна психологія здійснила низку досліджень, які підтверджуютьнегативний вплив телебачення на психофізіологію, психіку та поведінку людини.Узагальнення результатів цих досліджень дає підстави робити висновки пронаявність негативного впливу телебачення.
Психомоторика.Після тривалого сидіння біля телевізора у відносно нерухомому стані у дитиниможе розвинутися стан неприродного збудження як компенсація попереднього станугіподинамії. Діти деякий час не можуть зосередити свою увагу, не знають «кудисебе подіти».
Сприйняття.Зображення на екрані не сприяють формуванню просторового та кольорового зору,тобто заважають сприйняттю перспективи, віддаленості об’єктів одне від одногота тонких кольорових відтінків.
Уявлення.У дошкільному віці активно формуються внутрішні образи та внутрішній план дій.Багато в чому цьому сприяє прослуховування казок та оповідань, які читаєдорослий або ж сам малюк. Це є природним процесом у намаганнях маленької людиниуявити події, запам’ятати та пережити їх. Свіжість сприйняття світу,відсутність шаблонів переробки інформації створюють яскраві образи. Отож, колидитина сприймає вже сконструйовану на екрані реальність, споживає вже готовіобрази, то її внутрішні уявлення пасивні та позбавлені індивідуальності.
Пам’ять.Американські вчені вивчали особливості запам’ятовування дітьми інформації,отриманої під час перегляду телебачення та прослуховування радіо. Булодоведено, що маленькі діти краще пам’ятають відео ряд, ніж словеснийтелевізійний сценарій; з іншого боку, діти краще пам’ятали словеснурадіоінформацію, ніж телевізійну, але все ж таки інформація про події таінформація взагалі краще сприймалась та зберігалась, коли її передавали задопомогою телебачення. Отже, якщо виходити з того, що зорова пам’ять єпровідною серед інших видів людської пам’яті, то сприйняття нового за допомогоютелебачення є більш легким і привабливим для дитини, а значить, меншрозвиваючим.
Увага.Після перегляду телевізора протягом певного часу вони погано зосереджують увагута можуть відчувати себе не зовсім добре. Особливо сильно впливає на дитячуувагу реклама. Під час її показу посилюється звук, динаміка його подачі інша,вона може викликати у людини тривогу, актуалізувати потребу бути у безпеці,викликати емоційне напруження та відчуття власної самотності та необхідностізняти це відчуття. Реклама нав’язує певні стереотипи. Дитина, яка має низькийрівень довільності поведінки, тобто погано керує власними психічними процесамита станами, надзвичайно жваво відзивається на такий згусток спрямованоговпливу. Експериментальними дослідженнями доведено, що навіть дуже маленькі дітиреагують на рекламу.
Мислення.Найбільше нарікань у психологів сучасне телебачення викликає тим, що воноуніфікує погляди людей, часто апелює до стереотипів повсякденного мислення,поверхово висвітлює події. Встановлена зворотна залежність між культурнимрівнем людини на наданням нею переваги способу отримання інформації: чим вищийцей рівень, тим менше вона переглядає телевізор, тим більше слухає радіо і щебільше читає газети. Доведено, що телебачення культивує усереднену точку зору, згладжуєстадії розвитку людини. «Діти стають схожими на дорослих, а дорослі на дітей».Реклама підштовхує людину робити поспішні висновки та необдумані вчинки. Діти,які регулярно споживають продукцію масової інформації, швидкими та готовимиасоціаціями, ставлять поверхові запитання, так само відповіді дають поверхові.Діти мають небагатий життєвий досвід, тому їм важко порівнювати телевізійнуінформацію з власним еталоном поведінки.
Мовата мовлення. Американський психолог Р. Грінфілд встановив, що регулярнийперегляд телевізора навчає дітей особливому стилю розмови, а саме: діти невикористовують чітких посилань на предмет обговорення, вірячи в те, щоспіврозмовнику і так все ясно. Інші, незалежні від попереднього, дослідженняДж. Біглз-Руса та І. Гета мали аналогічний висновок: перекази дітьмиісторій, прослуханих по радіо, більш інформативні та містять менше неяснихслів, ніж переказ історій, побачених по телебаченню.
Уява,фантазія та творчі здібності. У психології давно добре відомі збудники таблокатори розвитку творчості людини. З цієї точки зору такі характеристикителебачення, як поверховість, спрощення, викривлення інформації, однобокийпідхід до проблеми, виховання у глядача пасивності, відсутність певного діалогуз ним, стерео типізація свідомості, відсутність оптимістичних соціальнихперспектив, нагнітання негативних емоцій, які провокують страхи, тривоги,невпевненість в собі, звикання до сцен насильства, є перепонами на шляхутворчого потенціалу людини.
Емоції.Перегляд телевізора малюками може викликати в них страхи й інші розладиемоційної сфери. Зазвичай дошкільники бояться монстрів, мутантів та іншихспотворених природних форм, а школярі вірять уже в реальну небезпеку,передбачають загрозу, співпереживають герою та лякаються за його подальшу долю.Дуже маленькі діти можуть взагалі не відчувати страху, коли дивляться фільм пронеземних створінь. Щоб побороти страх, дошкільнята їдять, закривають очі,стискають який-небудь предмет, а школярі застосовують інший метод боротьби зістрахом: вони самі собі пояснюють страхи, нагадують, що це тільки кіно. Однак,як би не боролись діти із жахами, самій дитині його побороти важко, а найбільшсильні нервові зриви трапляються з тими дітьми, які вірять у реальністьнасильств на екрані. Після перегляду жорстоких фільмів у більшості людей зіздоровою психікою наступає стан так званої «сенсибілізації», тобто підвищеноїчутливості у сприйнятті світу. Однак, якщо насильство бачити на екрані кожногодня, якщо спостерігати його в розслабленому стані, при цьому їсти, пити, то вних за етапом сенсибілізації розвивається стан десенсибілізації – зниженнячутливості.
Вольовасфера й регуляція поведінки. Якщо дитина любить подовгу дивитись телевізор, товона привчається отримувати задоволення, приємні враження, нічого при цьому нероблячи. Реклама, яка здебільшого побудована на використанні формування углядача умовного рефлексу, теж вагомо впливає на свідому регуляцію поведінки:рішення приймаються поспішно, без належного аналізу власних дій. Більшою міроюпід цей вплив підпадають діти.
Властивостіособистості та її життєвий шлях. Головним контраргументом ти, хто не вбачає втелебаченні загрози для дітей, є те, що психічне збудження, страхи,агресивність, які можуть провокуватись переглядом певної телепродукції, маютьситуативний характер і не переростають у сталі психічні властивості та звичкиповедінки. Дослідження особливостей життєвого шляху шанувальників телебаченнядоводить зворотне: непомітні телевізійні впливи зумовлюють особистісні зміни.Психологи дійшли таких висновків:
– особливосильний зв’язок існує між жорстокою поведінкою дітей і їхньоюсамоідентифікацією з жорстоким героєм;
– ті,хто часто дивився агресивне телебачення у віці 8 – 12 років, часто карали своїхдітей;
– неіснує тісного зв’язку між рівнем жорстокості батьків та схильністю дітей донасильства;
– результатамирегулярного перегляду дітьми сцен насильства на телеекрані є не тількикопіювання ними жорстокого стилю поведінки, а й втрата емоційноїсприйнятливості до чужого болю, зміна уявлень про світ.
Великийвплив має телевізійне насильство на поведінку дитини, якщо воновинагороджується, якщо агресивну поведінку демонструє в цілому позитивний геройабо ж якщо естетика фільму та його прийоми були «на висоті».
Тапротидіяти негативному впливові телебачення можна й потрібно, і робити це можнарізними способами і на декількох рівнях: суспільства, родини, окремої людини.Звісно людина не може повністю відмовитись від цього продукту людськоїтворчості у своєму повсякденному житті, однак, недоречно його перетворювати наголовну життєву цінність. [5]
2.4Вплив самооцінки
Самооцінка– це знання людиною самої себе і ставлення до себе. Самооцінка включає в себевиділенням людиною власних вмінь, вчинків, явищ, мотивів і цілей своєїповедінки, їх розуміння і оцінка. Вміння людини оцінювати свої сили іможливості, прагнення, співставляти їх з зовнішніми умовами, вимогаминавколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу цільмає величезне значення в формуванні особистості.
Самооцінка,в залежності від своєї форми (адекватна, завищена, занижена) може стимулюватичи, навпаки, пригнічувати активність людини. Неадекватна, занижена самооцінказнижує рівень соціальності людини, сприяє розвитку невпевненості в власнихможливостях, обмежує життєві перспективи людини. Така самооцінка можесупроводжуватись важкими емоційними зривами, внутрішнім конфліктом. Заниженасамооцінка шкодить і суспільству, оскільки людина не реалізовує свої сили іможливості повною мірою. Працює без повної віддачі.
Західноєвропейськіі американські психологи розглядають самооцінку як механізм, який забезпечуєлюдині орієнтацію в навколишньому середовищі, відповідність його внутрішніхвимог до себе до зовнішніх умов. При цьому соціальне середовище розумієтьсяними як ворожа людині, ворожа її потребам і прагненням. Це точка зорунеофрейдистів (К. Хорни, Е. Фромм). Оскільки самооцінка, вважаютьвони, складається під тиском постійного конфлікту між внутрішніми поривами ізовнішніми заборонами, адекватна оцінка як така неможлива. Уявлення людини просаму себе є неповним, викривленим. На думку З. Фрейда, найбільш важкі ігострі внутрішні конфлікти особистості пов’язані з переоцінкою чи недооцінкоюсебе. Ідеалізоване уявлення про своє «Я» постійно стикається з актуальним іреальним «Я».
Відсамооцінки людини залежить характер його спілкування, стосунки його з іншимилюдьми, успішність його діяльності, розвиток його особистості. Адекватнасамооцінка дає людині моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей іможливостей особистості, показує певний рівень прихильності, який визначаєтьсяяк рівень задач, які особистість ставить перед собою в житті і виконання якихвважає в своїх силах. Рівень прихильності людини і, відповідно, характер йогосамооцінки яскраво виражаються в різних ситуаціях, як і важких, так і вщоденних. Невдача чи успіх гостро переживаються в тій діяльності, яку людинивважає для себе головною.
Виділяютьтакі рівні розвитку самооцінки:
Процесуально-ситуативний.На даному рівні самооцінки людина не встановлює зв’язок між своїми діями іякостями особистості. Вона оцінює своє «Я» лише по певних безпосередніхзовнішніх результатах діяльності. Стихійність, випадковість, суперечливістьзовнішніх ситуацій сприяє нестійкості і тенденції до необ’єктивності. Самозміна самооцінки на цьому рівні має характер самовиправлення вчинків. Це нерозвиток особистості, а лише бажання робити, або відмова від вчинків.
Другийрівень якісно-ситуативний. Тут людина встановлює прямолінійні зв’язки міжсвоїми вчинками і якостями. Тобто вчинення тих чи інших дій співвідноситься знаявністю чи відсутністю певної якості. Людина не відділяє якість від вчинку іне розуміє, що якість особистості виражається набагато складніше і багатше, ніжокремий вчинок. Самооцінка на цьому рівні має тенденцію до необ’єктивності інестійкості.
Третійрівень можна назвати якісно-консервативний. Для нього характерно вирішенняпрямолінійних, формальних зв’язків між вчинками і якостями особистості. Якістьособистості абстрагується людиною від окремого вчинку, виступає в йогосвідомості як самостійна об’єктивна реальність. Головну роль в самооцінціприймає констатація вже досягнутого рівня розвитку з недооціненням корективів.Така самооцінка має тенденцію до консервативності і недостатньої об’єктивності.
Четвертийрівень якісно-динамічний. Він характеризується розумінням складних зв’язків міжякостями особистості і вчинками. Самооцінка має тенденцію до об’єктивності.Кожний генетично пізніший рівень самооцінки виникає не знищенням попереднього,а на основі перетворення попереднього.
Самооцінка– результат складного і тривалого процесу, в якому взаємодіють різні фактори їїформування: оцінки оточуючих, аналіз самою людиною своїх успіхів і невдач,результатів діяльності, в яких проявляються якості його особистості. Основнимизасобами і прийомами самооцінки є: самоспоглядання, самоаналіз, самоконтроль,порівняння.
Самооцінка– результат постійного співставлення того, що людина споглядає в себе, з тим,що вона бачить в інших людях, в той же час з тим, що, як вона думає, бачать вньому інші.
Єтакі фактори формування самооцінки дітей молодшого шкільного віку.
– дитинастала школярем. Це призводить до нового розпорядку дня, з’являються новізобов’язання.
– вїї життя ввійшли нові явища, вона кожний день вчиться, засвоює нові знання, такожвпливає вчитель.
– новароль дитини ставить особливі вимоги до її повсякденного життя.
– вшколі дитина зустрічається з чіткою і розгорнутою системою моральних вимог.
– змінив моральній сфері пов’язані з появою у молодшого школяра власних поглядів, стосунків,особистих вимог і оцінок.
– ознайомленняз новими явищами навколишнього життя, з фактами людської історії, з творамимистецтв, з світом природи.
– вформуванню самооцінки молодшого школяра велику роль відіграють оцінки учителя.
– засвоюючив процесі навчання і виховання певні норми і цінності, школяр починає під дієюсуджень інших ставитися певним чином до результатів своєї навчальної і до себесамого як особистості.
– всамооцінці відображається те, що дитина взнає про себе від інших.
– залежновід самооцінки діти реагують на допускання помилок.
– найприроднішена свої помилки реагують діти з правильною самооцінкою. Вони навіть з цікавістюшукають помилку.
– самооцінкадитини показує не тільки те, як вона оцінює себе, а те, як вона ставиться доуспіхів інших.
– дитинане народжується з якимось ставленням до себе.
– дітиз високою самооцінкою виділяються активністю.
– дітиз низькою самооцінкою невпевнені в собі.
2.5Вплив типу темпераменту
Індивідуальнанеповторність дитини, яка характеризує її відмінність від інших дітей,своєрідність її психіки та особистості виявляється в рисах темпераменту,характеру, у специфіці інтересів, якості пізнавальних процесів. Особливостітипів темпераментів достатньо просто фіксуються за результатами спостережень: вонипроявляються в поведінці та діяльності дітей, оскільки темперамент єхарактеристикою людини з погляду її динамічних особливостей (швидкості, темпу,діяльності, ритму. Психічних процесів і станів). Також темперамент єфундаментальною характеристикою людини, він стійкий, обумовлений вродженимиособливостями нервової системи і мало придатний до змін під дією середовища івиховання. Він виявляє себе у всіх сферах психічної та фізичної активності,оскільки її психофізіологічними компонентами є активність та емоційність.
Однимз важливих напрямків дослідження темпераменту є розв’язання питання пропоходження темпераменту й можливості його зміни та розвитку. У розробці цьогоаспекту проблеми темпераменту аналізують питання співвідношення йоготипологічних і вікових особливостей, зміну проявів темпераменту й фактори, відяких він залежить, шляхи пристосування темпераменту до вимог різних видівдіяльності, темперамент і формування небажаних форм поведінки дітей різноговіку.
Наявністьіндивідуальних відмінностей у перебігу психічної діяльності людей давнопривернула увагу. Гіппократ стверджував, що темперамент визначається порушенняму пропорції чотирьох рідин у тілі: крові (лат. – «сангвіс»), лімфи (гр. – «флягма»),жовчі (гр. – «холе»), чорної жовчі (гр. – «мелана холе»). Але встановитизв’язок між цими рідинами, їх співвідношенням в організмі та психічнимивластивостями людини, зумовленими ними не зміг. Він зазначив лише профізіологічну основу темпераментів.
Спираючисьна вчення про чотири рідини, відомий лікар античності Клавдій Гелен (II ст. дон.е.) розробив першу типологію темпераментів. Сангвінічний темперамент вінпов’язував з переважанням крові, холеричний – жовчі, флегматичний – лімфи,меланхолічний – чорної жовчі.
Відоматакож теорія темпераменту 30-их років нашого століття, що була розробленаУ. Мак-Дауголлом. Ця теорія належала до давньої гуморальної концепції.Японський психолог Т. Фуру кава вважає, що основним методом діагностикитемпераменту є встановлення хімічного складу крові. У нові часи було багатоспроб дати інше трактування матеріальних основ темпераменту. Характеристикатипів темпераменту була вперше систематизована німецьким філософомІ. Кантом. Органічною основою темпераменту Кант вважав якісні особливостікрові, тобто поділяв позицію прихильників гуморальних теорій.
Близькодо гуморальних теорій темпераменту стоїть сформульована П. Лесгафтом ідея,що в основі встановлення темпераменту лежать властивості системи кровообігу.Причому малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент,малому просвіту і тонким стінкам судин – сангвінічний, великому просвіту ітовстим стінкам судин – меланхолічний, великому просвіту і тонким стінкам судин– флегматичний.
Значновплинула на формування сучасних зарубіжних теорій особистості та їїіндивідуальних особливостей теорія темпераменту, висунута Е. Кречмером.Він виділяє на основі розроблених ним критеріїв основні конституційні типибудови тіла і робить спробу виділити темперамент саме через ці типиморфологічних конституцій. Е. Кречмер виділив чотири конституційних типи:лептосоматик (грец. – ламкий тіло), пікнік (грец. – товстий), атлетик (грец. – боротьба),диспластик (грец. – погано сформований).
Незважаючина значну кількість теорій про типи темпераменту, виділяють лише чотири основнітипи. Але перед тим, як характеризувати ці типи темпераменту та притаманні їмвластивості, необхідно з’ясувати сутність поняття «темперамент». Темперамент урозумінні Павлова – це загальна характеристика вищої нервової діяльності, щовиражає основні природні властивості нервової діяльності.
Темперамент,на думку Рубінштейна, – це динамічна характеристика особистості в усіх їїдіяльнісних проявах і чуттєва основа характеру, зміст якого пов’язаний знапрямком особистості.
За Г.С. Костюком,темперамент визначається як індивідуальні особливості людини, що виявляється впевній її збудливості, емоційній вразливості, врівноваженості й швидкостіперебігу її психічної діяльності.
За Р.С. Нємцовим,темперамент – це сукупність властивостей, які характеризують динамічніособливості перебігу психічних процесів і поведінки людини, їх силу, швидкість,виникнення, припинення та зміну. Властивості темпераменту можна лише умовновіднести до особистісних якостей людини. Вони насамперед становлятьіндивідуальні особливості, оскільки є біологічно обумовленими та вродженими.Але темперамент істотно впливає на формування характеру й поведінку людини,іноді визначає індивідуальність, тому відокремлювати темперамент відособистості неможливо.
Довластивостей темпераменту належать ті відмінні індивідуальні ознаки людини, яківизначають динамічні аспекти всіх видів діяльності, які характеризуютьособливості перебігу психічних процесів, мають стійкий характер, зберігаютьсяпротягом тривалого часу.
Темпераментзалежить від властивостей нервової системи, а вони, у свою чергу, визначаютьголовні характеристики функціонуючих систем, які забезпечують інтегративну,аналітичну й синтетичну діяльність мозку та всієї нервової системи загалом.
Середосновних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність(чутливість), що характеризує силою та стійкістю того впливу, який справляєпевне враження на людину. Залежно від особливостей темпераменту чутливість водних людей більша, а інших менша. Чутливість характеризує найменшу силу зовнішньоговпливу, що викликає реакцію темпераменту. В одних людей вплив (сильний числабкий) який на них справляє враження, поширюється з великою, в інших – іздуже малою швидкістю в глибший шар психіки. У різних людей залежно відособливостей їхнього темпераменту буває різна стійкість вражень: в одних людейвраження – навіть сильне – стає дуже нестійким, інші тривалий час не можутьйого позбутися. Чутливість – це завжди різна в людей різного темпераментуафективна чутливість. Вона пов’язана з емоційною сферою й виявляться в силі,швидкості емоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішимтипом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий(меланхолік). Темперамент виявляється в емоційній збудливості (у силіемоційного збудження, швидкості, з якою воно охоплює особистість) і стійкостіемоційної реакції на враження. Нині вже доведено, що найчутливішим типом, якийлегко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий (меланхолік).
Темпераментвиявляється в емоційності збудливості (у силі емоційного збудження, швидкості зякою воно охоплює особистість) і стійкості, з якою вона зберігається. Відтемпераменту людини залежить, як швидко й сильно вона спалахує та з якоюшвидкістю потім заспокоюється.
Іншавластивість – реактивність, тобто сила ф енергія, з якою людина реагує навпливи. Найвища реактивність – це реактивність холерика. Крім реактивності,темперамент характеризує також активність, здатність самостійно, свідомокерувати своєю поведінкою. Пластичність і ригідність є параметрамипристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія – інтроверсія свідчать прозагальну спрямованість на зовнішній чи внутрішній світ.
Центральнимпроявом темпераменту є імпульсивність, яка характеризується силою спонукання,швидкістю, з якою ці спонукання оволодівають моторною сферою й переходять удію, стійкістю, з якою вони зберігають свою діяльні сну силу. Імпульсивністьмістить чутливість та емоційну збудливість у співвідношенні з динамічноюхарактеристикою тих інтелектуальних процесів, які їх контролюють.Імпульсивність – та сторона темпераменту, Якою він пов’язаний із прагненням, ізволею, з динамічною силою потреб як спонукань до діяльності, зі швидкістюпереходу спонукань у дію.
Темпераментвиявляється особливо хаотично в силі, а також у швидкості, ритмі, темпіпсихомоторики людини – в її практичній дії мовлення, у виразних рухах. Міміка йпантоміміка людини, її рухи, швидкі чи повільні, плавні чи рвучкі, тягучав’ялість або плавність, нервова квапливість або велика швидкість мовленнявідкривають певний аспект особистості, той динамічний аспект, який складає їїтемперамент.
Риситемпераменту є сталими, константними порівняно з іншими особливостями людини.Динаміка психічного життя залежить і від мотивів, і від інтересів, і відемоційних станів тощо. Усі вони змінюють характер психічної діяльності. Навідміну від них, якості темпераменту виявляються в людини однаково,одноманітно, незважаючи на різні мотиви чи психічні стани.
Риситемпераменту – це фундамент індивідуальності, який закладається ще донародження дитини. Темпераментні реакції малечі нічим не замасковані, і спосібповедінки, коли дитина чимось роздратована або засмучена, говорить сама засебе. Дехто спрямовує агресивні прояви на себе, дехто – оточення, хтось починаєкричати, хтось – тихо плакати. Саме емоції стають мотиваційним поштовхом, щозумовлює виникнення темпераментної реакції.
Дужецікаві та важливі дані щодо питання про риси темпераменту, а саме:гіперзбудливості, загальмованості та психомоторної нестабільності отрималаХ. Спіонек, яка проводила дослідження їх негативного впливу на поведінкута навчання дітей.
Одниміз найпоширеніших нейродинамічних порушень у школярів є так званагіперзбудливість, яку часто називають нервозністю. Вона, за данимиХ. Спіонек, характеризує близько 12% усіх учнів. Гіперзбудливістьвиявляється або в усій поведінці, або в окремих її сферах у формігіперзбудливості рухової, розумової та емоційної. Особливо наявні ці прояви вруховій сфері, де вони виявляються у двох формах: посиленої рухової експансивностіта рухового неспокою. Необхідно Враховувати, що в основі рухової експансивності– відносно мала реактивність школярів. Маючи потребу в стимуляції, учнірозпочинають дії, які диктують необхідні їм подразники та враження. Протеоскільки гальмування, яке є джерелом контролю за поведінкою, є слабкорозвинутим, рухова експансивність виступає як безконтрольна поведінка. Цепризводить до того, що діти вступають в конфлікт з учителем та вихователями.Якщо вони не можуть задовольнити свою потребу в активності в школі та сім’ї,тоді спрямовують її в неконтрольоване та небажане русло. Тому серед таких учнівчасто зустрічаються такі, які завдають багато клопоту вчителям, особливо якщоодночасно з великою руховою експансивністю наявне зниження рівня інтелектуальногофункціонування. Якщо ж потреба у стимуляції учнів, які вирізняються великоюруховою експансивністю, задовольняється як слід, спрямовується в потрібнерусло, особливо на просвітницьку діяльність, тоді вони не лише отримують хорошірезультати в навчанні, а й характеризуються широтою інтересів та великоюсуспільною активністю в школі.
Воснові нашої форми рухової гіперзбудливості – рухової турботи – лежитьпротилежний фізіологічний механізм. Тут ми маємо справу з високою реактивністюі, як наслідок, значною слабкістю процесу збудження. Такі діти менш активні,більше залежать від оточення, їх рухова турбота зосереджена навколо власноготіла та виявляється в непосидючості й потребі енергетичної розрядки. Такі дітисхильні до розладів поведінки. Незадовільна оцінка, необґрунтоване покарання,відсутність душевного контакту з учителем може призвести до неврозів.
Психомоторназагальмованість виражається у зниженій рухливості та послабленні емоційнихреакцій. І психомоторна нестабільність проявляється у нерегульованій поведінці.Школярі такого типу постійно змінюють рід занять, вони легко переходять відактивності до пасивності й навпаки: після відпочинку – до активної роботи. Алетемперамент є феноменологічним поняттям, яке включає опис дев’яти рисповедінки, незалежно від його змісту: активність, ритмічність, наближення –уникання, адаптивні здібності, інтенсивність реакції, поріг чутливості, якістьнастрою, концентрація уваги й витривалість, відволікання.
А. Томаспровів спостереження та зробив такий висновок: темперамент і середовище нетільки взаємодіють, а й взаємо змінюються. Деякі риси темпераменту дитиниможуть мати вплив на формування ставлення до батьків та оточення, а з іншогобоку – неправильні засоби виховання можуть призвести до втрати в дитиниадаптивних здібностей, які були сформовані раніше.
Виділяютьосновні чотири типи темпераменту: сангвіні стичний, холеричний, флегматичний,меланхолічний. Але ці типи темпераменту в «чистому вигляді» рідко трапляються вжитті. У більшості людей поєднуються риси різних темпераментів.
Кожентип темпераменту має свої позитивні й негативні особливості. Нестримний холерикє дуже активним, безстрашним; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, даруєоточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили; нерішучий меланхолікє напрочуд чутливою людиною, яка співчуває кожному. Однак чисті типи майже нетрапляються, існує багато проміжних форм. Під впливом зовнішнього середовищатип темпераменту загострюється чи, навпаки, пом’якшується.
Холеричнийтемперамент: представники цього типу – сильні, неврівноважені, збудливі, вирізняютьсяшвидкістю рухів та дій. Про таку людину кажуть, що вона дуже нестримана тагаряча. Але водночас індивід швидко заспокоюється, якщо перед ним поступаютьсята йдуть назустріч.
Психічніпроцеси відбуваються швидко. Холерик пристрасно захоплюється справою, яка йогоцікавить, енергійно долає труднощі, але цей запас нервової енергії може швидковичерпатися, особливо коли робота однотипна, тоді настрій зникає. Холериквідзначається підвищеною збудливістю й емоційною реактивністю. У спілкуванні злюдьми буває різкий, роздратованим, емоційно нестриманим, що не дає йомуможливості об’єктивно оцінювати вчинки людей і тому створює конфліктні ситуаціїв колективі.
Позитивністорони холеричного темпераменту – активність, енергія, ініціативність.Негативні вияви – загальна нестриманість, грубість, різкість, запальність,схильність до афектів – розвиваються в несприятливих умовах життя та діяльності.Від учнів-холериків треба постійно, лагідно, але наполегливо вимагатививажених, продуманих відповідей, спокійних, нерізких рухів, систематичновиховувати в них стриманість у поведінці, у взаєминах із товаришами тадорослими. Під час виконання навчального завдання в холериків слід формувативміння послідовно, за певним планом вести роботу.
Сангвінічнийтемперамент: представники цього типу сильні, врівноважені, рухливі. Емоційнонестійкі почуття виникають легко й так само легко змінюються іншими. Почуттязавжди мають яскраво виражені зовнішні прояви: різка жестикуляція, жваваміміка, швидкі рухи, швидке мовлення.
Середсвоїх товаришів сангвінік веселий, життєрадісний, охоче бере на себеорганізаторські обов’язки. Настрій у нього здебільшого оптимістичний. Він легкоспілкується з людьми, товариський. Швидко налагоджує стосунки з іншими людьми,в оточенні нових людей тримається вільно.
Особливостісангвінічного темпераменту виявляються в навчальній роботі учнів. Якщонавчальний матеріал нецікавий та для цього вивчення необхідна довга,одноманітна робота, яка не викликає в учня-сангвініка емоційного настрою,дитина погано засвоює нове, відвертає увагу. Якщо ж навчальний матеріалцікавий, доступний школяреві, викликає емоційний настрій, дитина швидко засвоюєнове, швидко запам’ятовує, легко переключає увагу. За правильного вихованнясангвініка вирізняє високорозвинене почуття товариськості, відвертості,активної участі в навчальній роботі, суспільному житті. За несприятливих умов,коли відсутнє систематичне, цілеспрямоване виховання, у сангвініка можутьпроявлятися легковажність щодо справи, невміння та відсутність бажання доводитисправу до кінця, негативне ставлення до навчання, до інших людей,переоцінювання себе та своїх можливостей.
Флегматичнийтемперамент: представники цього типу сильні, врівноважені, інертні. Вони повільні,спокійні, наполегливі, неквапливі. Флегматик вирізняється посидючістю,стійкістю уваги. Переключення уваги уповільнене.
Почуттяу флегматиків виникають значно повільніше, ніж у сангвініків і холериків, алевирізняються нерідко силою, тривалістю й водночас стриманістю у своїх зовнішніхпроявах, слабкою експресивністю. У звичайних умовах флегматик спокійний, рівнийу відносинах з іншими людьми, його важко вивести з ладу, він не схильний доафектів, у міру товариський, не любить марно базікати. Він характеризуєтьсявеликим терпінням і самовладанням, завдяки чому домагається високоїпродуктивності своєї роботи. Позитивні якості флегматика – це витримка іспокій.
Меланхолічнийтемперамент: представники цього типу вирізняються сором’язливістю, надзвичайноюемоційною вразливістю, вони замкнені, нетовариські. Вони соромляться,знайомлячись з новими людьми. Меланхоліки уникають спілкування з малознайомими,новими людьми. У несприятливих умовах життя та діяльності на основімеланхолічного темпераменту можуть розвинутися такі риси, як вразливість,пригніченість, похмурість, песимізм.
Унавчальній діяльності меланхоліки не здатні витримати сильне й довгенапруження, що пояснюється загальмуванням клітин їхнього мозку. В учнівмеланхолічного темпераменту слід розвивати товариськість, почуття колективізму,виховувати почуття дружби. Позитивні якості меланхоліка – чуйність,відвертість.
Темперамент– це одна із психічних властивостей особистості, але й люди з однаковимтемпераментом бувають дуже різними. Кожна людина являє собою неповторнуіндивідуальність, і не завжди її можна віднести до одного з вище названих типівтемпераменту. Більшості людей властива ознака не одного, а двох і більше типів.Поряд із рисами холерика в людини можуть бути, наприклад, ознаки сангвініка; умеланхоліка виявляються риси флегматика.
Найчастішеособистість – це носій психічних властивостей, які належать різним типамтемпераменту. Вона має змішаний тип темпераменту.
Та єлюди, в яких яскраво виражається певний тип темпераменту.
Кожнийіз представлених типів темпераменту сам по собі не є добрим чи поганим.
Темпераменткожної дитини формується під час її індивідуального розвитку. Його формуванняперебуває під постійним впливом зовнішніх умов її життя і виховання. Залежновід характеру зовнішніх впливів тимчасові нервові зв’язки, що утворюються прицьому, в одних випадках можуть маскувати природні риси типу, в інших – змінюватиїх або закріплювати. Тому необхідно здійснювати індивідуальний підхід до учнів.За кожного типу темпераменту можна розвинути, сформувати суспільно кориснівластивості особистості.
Протедля правильного індивідуального підходу в процесі навчання та виховання, тобтодля практичних потреб, цілком можливо спиратися на загальну оцінкутемпераменту, орієнтуючись на його основну характеристику й не зважаючи наособливі тонкощі й деталі, з’ясування яких іноді потребує спеціальнихекспериментальних, які вчитель не завжди вміє правильно використовувати.Педагог може вважати, що кожному учневі притаманний умовно один із чотирьохосновних типів темпераменту. [11]
2.6Вплив музики
Музика– настільки прекрасне, хвилююче, захоплююче, надзвичайне, хвилююче, вишукане інеоднозначне мистецтво, що описати його дію на психіку в межах одного розділупросто неможливо. Багато вчених продовжують вивчати її вплив на людську психікуі можна сміливо сказати, що вплив музики є незаперечним фактом.
Звуковіхвилі – це фізичне явище, яке відбувається в різних агрегатних станах речовини.Здавна людину оточують звуки. Ще й музики не було, але був спів птахів, шелесттрав і листя. Всі ці звуки оточували людину і надавали їй інформацію прооточуюче середовище. На основі вродженого і набутого досвіду, людина сприймаєзвуки по-різному. Наприклад, високий звук був сигналом тривоги, а шум дощу ісвист вітру діють заспокійливо.
Зпопереднього можна зробити висновок, що звуки різної частоти діють на людинупо-різному. Вчені вияснили, що це залежить від ритмів головного мозку.Отримуючи через органи слуху аудіо інформацію, мозок аналізує її, зрівнюючи зісвоїми ритмами. Саме тому такі різні смаки в музиці.
Вдавнину виділяли три напрямки впливу музики на організм людини: вплив надуховність, на інтелект і на фізичне тіло. Вважається, що музика можепідсилювати будь-яку радість, заспокоювати будь-який сум, полегшувати біль інавіть лікувати. Починаючи з XIX ст. наука зібрала багато даних про впливмузики на людину і живі організми, завдяки дослідженням.
Дослідженняпроводились в кількох напрямках: вплив окремих музичних інструментів; впливмузики великих геніїв; індивідуальний вплив окремих творів композиторів; впливтрадиційних народних напрямків в музиці, а також сучасних напрямків. Поступовонагромаджуються наукові дані, які підтверджують, що музика – потужне джерелоенергії, яка впливає на людину. Ще в XIX ст. вчений І. Догель встановив,що під дією музики змінюються артеріальний тиск, частота скорочень сердечногом’яза, ритм і глибина дихання. Вже давно відомо, що звуки дзвону, які маютьрезонансне ультразвукове випромінювання, за лічені секунди вбивають збудниківжовтухи і віруси грипу, а використання певних музичних звуків застосовується влікуванні цукрового діабету. Дослідження центру під керівництвом Лазарєвапоказали, що музичні вібрації діють на весь організм. Вони позитивно впливаютьна кісткову структуру, щитовидну залозу, масажують внутрішні органи, досягаючитканин, які лежать глибоко. Та в нашому світі будь-яке явище можна направити впозитивному і негативному напрямках і музика не є винятком. Своїми ритмом,мелодією, гармонією, динамікою, різноманіттям звукових поєднань і колоритівмузика передає безкінечну гаму почуттів і настрою. Її сила полягає в тому, що,минаючи розум, вона проникає зразу в душу, в підсвідомість і створює настрійлюдини. Відповідно до свого складу музика може викликати в людини різноманітніпочуття і бажання. І це лише той вплив, який сприймається нашим розумом. Прицьому, відповідно, ми регулюємо свою поведінку в залежності від цього впливу.Все це проходить свідомо, за участі нашого мислення. Але існують впливи, якіпроходять повз свідомість, осідаючи в глибинних структурах мозку, і складаютьзначну частину наших мотивів. Звичайно не можна перебільшувати роль музики впобудові людського «Я»: існують багато фактів, і зовнішніх, і внутрішніх, яківпливають на наш внутрішній світ, але не можна і заперечувати факт її участі вформуванні свідомості.
Говорячипро вплив музики на поведінку і характер людини, потрібно виділити саму музикуі тексти, які її супроводжують. Тексти пісень діють напряму, їх значеннясприймається повністю відповідно до їх змісту. Музика ж не може нести те чиінше смислове значення. Та це тільки на перший погляд. Насправді, нашапідсвідомість будує цілу систему абстрактних зв’язків, які і є прихованим «сенсом»музики.
Щеодин цікавий факт, відмічений психологами, – це «співпадіння» штучних музичнихритмів і природних біологічних ритмів в організмі. Якщо ці ритми ідентичні,вплив підсилюється. Іншими словами, якщо діяльність спокійна і рівномірна,тихий і помірний музичний фон буде сприяти її ефективності, а якщо присутні неврівноваженістьі агресивність, то відповідні музичні ритми, надлишок шуму в музиці будутьпідтримувати цей стан. При цьому музичний і біологічний ритми взаємопов’язані,оскільки останній прилаштовується до першого. Музика – явище, в цьому плані,об’єктивне, незалежне і вона не може змінюватися під впливом наших бажань. Томунам залишається прилаштовуватися до музики, відповідати її енергії, ритму ізмісту. Класична музика, в основному, написана в ритмі роботи серця (69–70ударів на хвилину) і тому позитивно впливає на основні функції організму. Деякітвори, музичні фрази, проникаючи в мозок, заспокоюють нервові центри, знімаютьстан стресу, знімають біль, сприяють покращенню обміну речовин. Та не всімузичні напрямки позитивно впливають на організм людину. Ритм – один із сильнихспособів впливу на людський організм. Прості, але сильні ритми вимагають відлюдини відповідної реакції (руху в ритм). Сприйняття музичного ритму пов’язанез функціями слухового апарату. Домінуючий ритм спочатку захоплює руховий центрмозку, а потім стимулює деякі гормональні функції ендокринної системи.Потрапляючи в ділянку підсвідомості, ці імпульси розкодовуються, що передатисячерез пам’ять свідомому «я», пройшовши через всі бар’єри, які пов’язані зморальним досвідом. Ця таємниця підсвідомості – чи не основна в психіатрії. Всвій час її пояснювали і генною пам’яттю, і тим, що ніби кожне слово, крімсенсу, несе в собі гіпнотичний момент, але таємниця залишилась. Її просто требавраховувати як факт. Що ж на рахунок гучності. Наше вухо налаштоване сприйматизвичайний звук в 55–60 децибел. Гучний звук становить 70 децибел. Алепереходячи всі пороги нормального сприймання, сильний за інтенсивністю звуквикликає неймовірний слуховий стрес. Наприклад, гучність звуку на сцені деустановлені потужні динаміки досягає 120 дб, а на середині до 140–160 дб. (120дб відповідають гучності ревіння реактивного літака, який злітає вбезпосередній близькості, а середня гучність у плеєра з навушниками становить80–110 дб.) Під час такого стресу з наднирників виділяється стресовий гормон –адреналін. Такий процес проходить під час кожної стресової ситуації.
Такожодним з фактів є вплив музики на релігійні уявлення та цінності.
2.7Вплив кольорів
Колір– це світло без якого ми не усвідомлюємо наше існування. Ми сприймаємо колір, восновному, з допомогою зору, але підсвідомо ми відчуваємо його навіть шкірою,м’язами і кістками. Колір, проникаючи таким чином в організм, викликає певнібіохімічні реакції в тканинах, стимулює важливі залози, в тому числі гіпофіз.Ця залоза виділяє гормони, які керують функціями організму, сном, обміномречовин. Тому потрібно враховувати, в середовищі з переважанням якого кольорувона зазвичай перебуває.
Білийвпливає на функції ендокринної і зорової систем. Він надихає, допомагає, даєсвободу.
Чорнийпов’язаний з цікавістю, він притягує до себе і лякає.
Сірийпов’язує у собі якості білого і чорного. Його ціль стабільність і гармонія.Викликає емоційну стриманість.
Перловийнадає силу і очищає розум. Викликає ненав’язливість, мовчазливість, в деякіймірі замкнутість і недоступність.
Червонийвикликає бажання руху, перемоги, максималізм в почуттях, імпульсивність. Сприяєроботі залоз внутрішньої секреції, виділенню адреналіну, підвищує температурутіла, робить м’язи еластичнішими, а суглоби більш рухомими.
Рожевийвикликає почуття комфорту, заспокоює, звільняє від нав’язливих думок, але йомувластива надмірна чутливість.
Жовтийдопомагає перебороти труднощі, сприяє концентрації уваги. Під його дією швидкоприймаються рішення і багато виконується справ. Сприяє інтуїції і кмітливості.
Зеленийпоходить від злиття синього і жовтого, при цьому взаємодоповнюються якості іодного і іншого. Викликає спокій, стабільність, допомагає сконцентруватися,розсіює негативні емоції, а також сприяє роздумам і систематизації.
Синійгасить емоції, пристрасті, понижує артеріальний тиск, викликає відчуттягармонії.
Коричневийвиражає стабільність, відданість, заспокоює, підтримує під час тривоги,переживання.
Пастельнікольори, зазвичай, є найбільшим проявом того чи іншого кольору, вони підсилюютьпозитивний вплив основних кольорів.
3.Експериментальне дослідження психічного стану школярів
3.1Методичні шляхи дослідження та характеристика вибірки
Наданий час є багато методик дослідження психічного стану молодших школярів.Найпопулярнішими є тести в яких діти створюють малюнки. Це зумовлено тим, що вмалюнку важко приховати свої справжні почуття і переживання. Ця методика єефективною в початкових класах особливо, оскільки діти ще не можуть розв’язуватитести. Серед методик з малюванням виділяють: кінематичний малюнок сім’ї,малюнок дерева, трояндового куща, будинку, неіснуючої тварини.
Моєдослідження проводилось в сільській школі. Це 3 клас, в якому 10 учнів.
3.2 Якісний ікількісний аналіз результатів
Кульчицький Юрій(малюнки учнів див. додатки). Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуваєсебе відстороненою від сім’ї. Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться зними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, що спілкування достатньо іемоційного тепла вистачає. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні,отже дитина незалежна. Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуваєнезахищеності. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потребив спілкуванню. Члени сім’ї не відділені один від одного, це означає, щовнутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина незамкнута, очі без зіниць свідчать про імпульсивність. Обличчя присутні, отжепорушень в сфері спілкуванні немає. Хлопець намалював себе схожим до тата ібрата, це означає, що він себе з ними ідентифікує. Найближче до себе вінзобразив сестру, отже до неї відчуває найбільшу прив’язаність. Гострі нігтісвідчать про деяку агресію. Штриховка відсутня, бо дитина не відчуваєтривожності. Малюнок зображений посередині і він нормальних розмірів, цеозначає, що в дитини нормальна самооцінка. Оскільки витирання немає, тоемоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, про це свідчитьвідсутність схематичного зображення.
Небесна Вікторія.Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї.Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тваринивідсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає.Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки, орнаменти присутні, отже дитинавідчуває деяку залежність. Лінія основи присутня, це означає присутністьнезахищеності. Оскільки малюнок названий, то дитина має певну потребу вспілкуванні. Члени сім’ї не відділені один від одного, це означає, щовнутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина незамкнута, очі з зіницями свідчать про відсутність імпульсивності. Обличчяприсутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Найближче до себе воназобразила брата, а потім батька, отже до них відчуває найбільшу прив’язаність.Відсутність гострих нігтів свідчать про відсутність агресії. Штриховкавідсутня, бо дитина не відчуває тривожності. Малюнок зображений визу і віннормальних розмірів, це означає, що в дитини трохи занижена самооцінка.Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційноприв’язана до сім’ї, про це свідчить відсутність схематичного зображення.
Питель Тетяна. Дитинаприсутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї. Всіродичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тваринивідсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає.Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки, орнаменти присутні, отже дитинавідчуває деяку залежність. Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуваєнезахищеності. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потребив спілкуванню. Члени сім’ї не відділені один від одного, це означає, щовнутрішньо сімейні контакти не порушені. Оскільки ноги присутні, то дитина незамкнута, очі з зіницями свідчать про відсутність імпульсивності. Обличчяприсутні, отже порушень в сфері спілкуванні немає. Найближче до себе воназобразила маму, отже до неї відчуває найбільшу прив’язаність. Відсутність гострихнігтів свідчать про відсутність агресії. Штриховка відсутня, бо дитина невідчуває тривожності. Малюнок зображений посередині і він трохи завеликихрозмірів, це означає, що в дитини завищена самооцінка. Оскільки витираннянемає, то емоційна напруга відсутня. Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, проце свідчить відсутність схематичного зображення.
Мачуга Ірина. Дитинаприсутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї. Всіродичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тваринивідсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає.Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна.Відсутня лінія основи, бо дитина не відчуває незахищеності. Оскільки малюнок неназваний, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Члени сім’ї невідділені один від одного, це означає, що внутрішньо сімейні контакти непорушені. Оскільки ноги присутні, то дитина не замкнута, очі без зіницьсвідчать про імпульсивність. Обличчя присутні, отже порушень в сферіспілкуванні немає. Всі члени сім’ї зображені однаково, це свідчить про дружністосунки. Найближче до себе вона зобразила бабцю і брата, отже до них відчуваєнайбільшу прив’язаність. Відсутність гострих нігтів свідчать про відсутність агресії.В деякій мірі присутня штриховка, це означає, що дитина трохи відчуваєтривожність. Малюнок зображений посередині і він трохи завеликих розмірів, цеозначає, що в дитини завищена самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційнанапруга відсутня. Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, про це свідчитьвідсутність схематичного зображення.
Бондзюх Христина.Дитина присутня на малюнку, отже вона не відчуває себе відстороненою від сім’ї.Всі родичі присутні, отже дитина не знаходиться з ними в конфліктах. Тваринивідсутні, це означає, що спілкування достатньо і емоційного тепла вистачає.Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отже дитина незалежна.Лінія основи присутня, бо дитина відчуває певну незахищеність. Оскільки малюнокне названий, то дитина не має нагальної потреби в спілкуванню. Тато на малюнкувідгороджений, це означає, що внутрішньо сімейні контакти з ним порушені.Найближче до себе вона зобразила маму і сестру, отже до них відчуває найбільшуприв’язаність. Деяка присутність гострих нігтів свідчать про певну агресію. Малюнокзображений посередині і він нормальних розмірів, це означає, що в дитининормальна самооцінка. Оскільки витирання немає, то емоційна напруга відсутня.Дитина емоційно прив’язана до сім’ї, про це свідчить відсутність схематичногозображення.
Атаманський Ігор.Дитина присутня на малюнку, але вона дуже маленьких розмірів, отже вонавідчуває себе трохи відстороненою від сім’ї. Всі родичі присутні, отже дитинане знаходиться з ними в конфліктах. Тварини відсутні, це означає, щоспілкування достатньо. Дрібні елементи: ґудзики, сережки, пряжки відсутні, отжедитина незалежна. Лінія основи присутня, бо дитина відчуває певнунезахищеність. Оскільки малюнок не названий, то дитина не має нагальної потребив спілкуванню. Дитина зображена відділеною, це свідчить про складні взаємини зічленами в сім’ї. Малюнок зображений вверху і він нормальних розмірів, цеозначає, що в дитини трохи завищена самооцінка. Оскільки є перемальовування, тоемоційна напруга присутня. Дитина емоційно не прив’язана до сім’ї, про цесвідчить схематичне зображення себе.
3.3 Методичнірекомендації
Аналізуючи малюнкиучнів ми дійшли наступних висновків. Приємно відзначити, що майже всі дітивідчувають себе у єдності з сім’єю. Хоча, наприклад Атаманський Ігор бачитьсебе поза межами родини. Разом з тим, говорячи про внутрішньо сімейні контакти,слід сказати, що в деяких учнів відчувається загостреність протиріч в сім’ях.
З позитивних моментівслід відзначити, що у сім’ях налагоджене позитивне спілкування. Про це говорятьмалюнки майже всіх учнів.
Присутністьнезахищеності відчувається в кількох дітей (Небесна В., Питель Т.).Саме для цих сімей пропонуємо більше уваги приділяти стосункам дітей зоднолітками.
Заниженість самооцінкибачимо в малюнках Небесної В., Гладиш Д., Копака Р. Батькам цихдітей, а також вчителям слід звернути увагу на взаємини учнів з колективомкласу. І навпаки, захищеність самооцінки бачимо в малюнках Питель Т.Причинами цього, на нашу думку, є те, що дитина росте одною в сім’ї (це сталовідомо з бесіди після тестування).
Отже, загалом слідвідзначити, що всі діти присутні на малюнках, тобто вони відчувають себечленами родини. Всі родичі присутні, отже майже всі діти не знаходяться всімейних конфліктах. Також треба сказати, що більшість дітей малювало себеповністю (не схематично). Це також є позитивним моментом.
Висновки
Проблемапсихічного здоров’я привертала увагу і привертатиме надалі багатьох вчених знайрізноманітніших галузей науки і практики: медиків, психологів, педагогів, філософів,соціологів і ін.
Існуєбагато підходів до розуміння і вирішення цієї проблеми. Сам термін «психічнездоров’я» неоднозначний, він, ніби, зв’язує дві науки і дві області практики –медичну і психологічну.
Проблемамипсихічного здоров’я дітей займалися багато вітчизняних вчених, зокремаО. Кочерга, О. Васильєв, І. Сікорський, В. Бехтерев, О. Лазурський,Л. Виготський, В. М'ясищев, С. Рубінштейн, О. Леонтьев, К. Платонов,Г. Костюк, П. Чамата, О. Кульчицький, О. Ткаченко, В. Моргун,О. Дусавицький, І. Бех, Б. Цуканов
Середзарубіжних вчених дитячою психологією займалися Холл Грен, Жан Паже, ЛоренсКольберг, Біне Альфред, Ганс Айзенк.
Психічнездоров’я молодшого школяра залежить від багатьох чинників, серед яких: сім’я,школа, телебачення та інші ЗМІ. З внутрішніх впливів слід відзначити наступні:вплив самооцінки, вплив типу темпераменту, вплив музики та вплив кольорів.
Список використанихджерел
1. Андреева А.Д., Вохмянина Т.В.,Воронова А.П., Чуткина Н.И. /под ред. Дубровиной М.В./.Руководство практического психолога. Психическое здоровье детей и подростков.М., 1995 г.
2. Беляускайте Р.Ф. Рисуночныепробы, как средство диагностики развития личности ребенка. М., 1987 г.
3. Анастази В. «Психологическоетестирование» ч. 2, М – 2002
4. Калошин В.Ф. Психічне здоров’яшколярів // Обдарована дитина. – 2008. – №1.-С. 26–30.
5. Чорна Л.Г. Психологічніособливості впливу сучасного телебачення на прояви творчого потенціалу дітей. //Обдарована дитина. – 2007. – №10.-С. 37–43.-Зак. Поч. №9, 2007
6. Чиренко Н. Я як цінність: проформування ціннісного ставлення до себе // Шкільний світ. – 2007. – №46.-С. 6–8.
7. Савенков О. І. Географіяшкільного класу і психологічний простір особистості дитини // Психологічнагазета. – 2007. – №22.-С. 17–29.
8. Пенькова О. Роль сімейних орієнтаційу становленні громадянина // Психолог. – 2006. – №37.-С. 22–24.
9. Шикирова Н. Засоби масової інформаціїяк джерело негативних емоційних станів дитини // Психолог. – 2006. –№2–3.-С. 45–46.
10. Басалаєва Н.В. Проблеми влияниясемейного воспитания на личность ребенка/Н.В. Басалаєва, Т.А. Сырычева //Журнал практического психолога. – 2005. – №5.-С. 99–106.
11. Шаран О. Вікові особливостіпсихологічних прояві темпераменту // Психолог. – 2004. – №23–24.-С. 12–19.
12. Шаран О. Про індивідуальніособливості темпераменту і характеру молодших школярів // БВПШ. – 2001.– №21.-С. 4–6.
13. Гільбух Ю.З. Темпераментшколяра, врахування особливостей, корекція негативних рис // Рад. шк.-1990. – №6.-С. 3–9.
14. Валлон А. Истоки характера у детей //Вопрос психологу. – 1990. – №5.-С129–140.
15. Понов І. Становлення характеру //Під прапором. – 1989. – №20.-С. 59–62.
16. Мостова Т. І. Характер,темперамент // Рад.шк. – 1988. – №2.-С. 48–53.
17. Энциклопедический словарьмедицинских терминов, Т 1, Л., 1986 г.
18. Краткий словарь по социологии, М.,1993 г.
19. Доклад Комитета экспертов Всемирнойорганизации здравоохранения (ВОЗ) 1979 года: Психическое здоровье ипсихосоциальное развитие детей.
31. 20 Петровский А.В., Ярошевский М.Г.,Психологический словарь, 1990 г.
32. 21 Маслоу А.Г. Дальниепределы человеческой психики. М., 1997 г.
33. 22 Исаев Д.Н. Психопрофилактикав практике педиатра. Л., 1984 г.
23. www.wikipedia.org