Проблема самоспостереження
Ідейнимбатьком методу інтроспекції вважається англійський філософ Дж. Локк (1632-1704).Дж. Локк уважав, що існує два джерела всіх наших знань: перше джерело — цеоб'єкти зовнішнього миру, друге — діяльність власного розуму. На об'єктизовнішнього миру ми направляємо свої зовнішні почуття й у результаті одержуємовраження (або ідеї) у зовнішніх речах. Діяльність же нашого розуму, до якоїЛокк зараховував мислення, сумнів, віру, міркування, пізнання, бажання,пізнається за допомогою особливого, внутрішнього, почуття; — рефлексії.Рефлексія, по Локку — це «спостереження, якому розум піддає свою діяльність».
Дж.Локк зауважує, що рефлексія припускає особливий напрямок уваги на діяльністьвласної душі, а також достатню зрілість суб'єкта. У дітей рефлексії майже ні,вони зайняті в основному пізнанням зовнішнього миру. Вона може не розвитися й удорослого, якщо він не виявить схильності до міркування над самим собою й ненаправить на свої внутрішні процеси спеціальної уваги.
«Томущо хоча вона протікає постійно, але, що подібно примарам, не робить враження,досить глибокого, щоб залишити в розумі ясні, відмінні друг від друга, міцніідеї».
Отже,у Локка народжується принаймні два важливих твердження.
1.Існує можливість роздвоєння, або «подвоєння», психіки. Щиросердечна діяльністьможе протікати як би на двох рівнях: процеси першого рівня — сприйняття, думки,бажання; процеси другого рівня — спостереження, або «споглядання» цихсприйняттів, думок, бажань.
2.Діяльність душі першого рівня є в кожної людини й навіть дитини. Щиросердечнадіяльність другого рівня вимагає спеціальної організації. Це спеціальнадіяльність. Без її знання про щиросердечне життя неможливо. Без її враженняжиття подібне «примарам, що проносяться,», які не залишають у душі «ясні йміцні ідеї».
Ціобидві тези, а саме можливість роздвоєння свідомості й необхідність організаціїспеціальної діяльності для збагнення внутрішнього досвіду, були прийняті наозброєння психологією свідомості. Були зроблені наступні науково-практичнівисновки:
1)психолог може проводити психологічні дослідження тільки над самим собою. Якщовін хоче знати, що відбувається з іншим, то повинен поставити себе в ті жумови, спостерігати себе й за аналогією укласти зміст про свідомості іншоїлюдини;
2)оскільки інтроспекція не відбувається сама собою, а вимагає особливоїдіяльності, то в ній треба вправлятися, і вправлятися довго.
Колимі читаємо сучасні статті з описом експериментів, то побачимо, що в розділі«Методика», як правило, приводяться різні відомості про випробуваних. Звичайновказується їхня стать, вік, утворення. Іноді даються спеціальні, важливі дляданих експериментів, відомості: наприклад, про нормальну гостроту зору, розумовоїповноцінності й т.п.
Векспериментальних звітах кінця минулого й початку нашого століття також можнавиявити розділ з характеристикою випробуваних. Але він виглядає зовсімнезвичайно. Наприклад, читаєш, що один піддослідний був професор психології здесятилітнім стажем; інший піддослідний був, щоправда, не професор, а всьоголише асистент-психолог, але також досвідчений, тому що пройшов 6-місячні курсиінтроспекції, і т.п.
Психологитого часу відзначали важливі додаткові переваги методу інтроспекції.
По-перше,уважалося, що у свідомості безпосередньо відбивається причинний зв'язокпсихічних явищ. Наприклад, якщо я захотіла підняти руку й підняла неї, топричина дії мені безпосередньо відома: вона присутня у свідомості у формірішення підняти руку. У більше складному випадку, якщо людина викликає в меніжаль і я прагну йому всіляко допомогти, для мене очевидно, що мої дії маютьсвоєю причиною почуття жалю. Я не тільки переживаю це почуття, але знаю йогозв'язок з моїми діями.
Звідсиположення психології вважалося набагато легше, ніж положення інших наук, якіповинні ще дошукуватися до причинних зв'язків.
Другедостоїнство, що відзначалося: інтроспекція поставляє психологічні факти, таксказати, у чистому виді, без перекручувань. Щодо цього психологія також вигідновідрізняється від інших наук. Справа в тому, що при пізнанні зовнішнього мирунаші органи почуттів, вступаючи у взаємодію із зовнішніми предметами,спотворюють їхньої властивості. Наприклад, за відчуттями світла й звукукоштують фізичні реальності — електромагнітні й повітряні хвилі, які зовсім несхожі ні на колір, ні на звук. І їх ще треба якось «очищати» від внесенихперекручувань.
Навідміну від цього для психолога Дані відчуття є саме та дійсність, що йогоцікавить. Будь-яке почуття, що випробовує людина незалежно від його об'єктивноїобґрунтованості або причини, є щирий психологічний факт. Між змістами івнутрішнім поглядом немає призми, що спотворює!
«Усфері безпосередніх даних свідомості немає вже розходження між об'єктивним ісуб'єктивним, реальним і гаданої, тут усе є, як здається, і навіть саме тому,що воно здається: адже коли що-небудь нам здається, що і є цілком реальний фактнашого внутрішнього щиросердечного життя».
Отже,застосування методу інтроспекції підкріплювалося ще міркуваннями про особливіпереваги цього методу.
Упсихологи кінця XIX в. почався грандіозний експеримент по перевірці можливостейметоду інтроспекції. Наукові журнали того часу були наповнені статтями зінтроспективними звітами; у них психологи з більшими подробицями описували своївідчуття, стани, переживання, які з'являлися в них при пред'явленні певнихподразників, при постановці тих або інших завдань.
Требасказати, що це не були опису фактів свідомості в природних життєвих обставинах,що саме по собі могло б становити інтерес. Це були лабораторні досвіди, якіпроводилися «у строго контрольованих умовах», щоб одержати збіг результатів урізних випробуваних. Випробуваним пред'являлися окремі зорові або слуховіподразники, зображення предметів, слова, фрази; вони повинні були сприймати їх,порівнювати між собою, повідомляти про асоціації, які в них виникали, і т.п.
Експериментинайбільш строгих інтроспекціоністів (Е. Титченера і його учнів) ускладнювалисяще двома додатковими вимогами.
По-перше,інтроспекція повинна була направлятися на виділення найпростіших елементівсвідомості, тобто відчуттів і елементарних почуттів. (Справа в тому, що методінтроспекції із самого початку з'єднався з атомістичним підходом у психології)тобто переконанням, що досліджувати — значить розкладати складні процеси нанайпростіші елементи.)
По-друге,випробувані повинні були уникати у своїх відповідях термінів, що описуютьзовнішні об'єкти, а говорити тільки про свої відчуття, які викликалися цимиоб'єктами, і про якості цих відчуттів. Наприклад, випробуваний не міг сказати:«Мені було пред'явлено велике, червоне яблуко». А повинен був повідомитиприблизно наступне: «Спочатку я одержав відчуття червоного, і воно затьмариловсе інше; потім воно змінилося враженням круглого, одночасно з яким виниклопоколювання язика, очевидно, слід смакового відчуття. З'явилося також швидкоминуще мускульне відчуття в правій руці...».
Відповідьу термінах зовнішніх об'єктів був названий Е. Титченером «помилкою стимулу» — відомий термін інтроспективної психології, що відбиває її атомістичнуспрямованість на елементи свідомості.
Уміру розширення цього роду досліджень стали виявлятися великі проблеми йтруднощі.
По-перше,ставала усе більше очевидної безглуздість такої «експериментальної психології».За словами одного автора, у той час від психології відвернулися всі, хто невважав її своєю професією.
Іншимнеприємним наслідком були протиріччя, що накопичуються, у результатах.Результати не збігалися не тільки в різних авторів, але навіть іноді в тогосамого автора при роботі з різними випробуваними.
Більштого, захиталися основи психології — елементи свідомості. Психологи стализнаходити такі змісти свідомості, які ніяк не могли бути розкладені на окремівідчуття або представлені у вигляді їхніх сум. Візьміть мелодію, говорили вони,і перенесіть її в іншу тональність; у ній зміниться кожний звук, однак мелодіяпри цьому збережеться. Виходить, не окремі звуки визначають мелодію, не простаїхня сукупність, а якась особлива якість, що пов'язане з відносинами між — звуками. Це — якість цілісної структури ( — ньому. — «гештальта»), не сумиелементів.
Далі,систематичне застосування інтроспекції стало виявляти непочуттєві, абопотворні, елементи свідомості. Серед них, наприклад, «чисті» рухи думки, безяких, як виявилося, неможливо вірогідно описати процес мислення. Нарешті, сталивиявлятися неусвідомлювані причини деяких явищ свідомості (про їх докладнішенижче).
Такимчином, замість торжества науки, що володіє таким унікальним методом, упсихології стала назрівати ситуація кризи.
Учому ж була справа? Справа була в тім, що доводи, висунуті в захист методуінтроспекції, не були строго перевірені. Це були твердження, які здавалисявірними лише на перший погляд.
Справді,почну із твердження про можливість роздвоєння свідомості. Здавалося б, мидійсно можемо щось робити й одночасно стежити за собою. Наприклад, писати — істежити за почерком, читати вголос — і стежити за виразністю читання. Здавалосяб так — верб той же час не так або принаймні не зовсім так!
Хібане менш відомо, що спостереження за ходом власної діяльності заважає ційдіяльності, а те й зовсім неї руйнує? Стежачи за почерком, ми можемо втратитидумку; намагаючись читати з вираженням — перестати розуміти текст.
Відомо,наскільки руйнуючим образом діє рефлексія на протікання наших почуттів: від їївони бліднуть, спотворюються, а те й зовсім зникають. І навпроти, наскільки«віддача почуттю» виключає можливість рефлексії!
Упсихології спеціально досліджувалося питання про можливість одночасногоздійснення двох діяльностей. Було показано, що це можливо або шляхом швидкихпереходів від однієї діяльності до інший, або якщо одна з діяльностей відноснопроста й протікає «автоматично». Наприклад, можна в'язати на спицях і дивитисятелевізор, але в'язання зупиняється в найбільш захоплюючих місцях; під часпрогравання гам можна про щось думати, але це неможливо при виконанні важкоїп'єси.
Якщозастосувати все сказане до інтроспекції (але ж вона теж друга діяльність), топрийде визнати, що її можливості вкрай обмежені. Інтроспекцію сьогодення,повнокровного акту свідомості можна здійснити, тільки перервавши його. Требасказати, що психологи досить швидко це зрозуміли. Вони відзначали, щодоводиться спостерігати не стільки сам безпосередньо поточний процес, скількийого загасаючий слід. А щоб сліди пам'яті зберігали можливо більшу повноту,треба процес дробити (актами інтроспекції) на дрібні порції. Таким чином,інтроспекція перетворювалася в «дробову» ретроспекцію.
Зупинимосяна наступному твердженні — нібито можливості за допомогою інтроспекції виявлятипричинно-наслідкові зв'язки в сфері свідомості.
Мабуть,прикладами окремих, так званих довільних, дій справедливість цієї тези йобмежується. Зате з якою кількістю непояснених фактів власної свідомості мизустрічаємося повсякденно! Зненацька, що спливло спогад, або настрій, щозмінився, часто змушує нас проводити справжню дослідницьку роботу з відшуканняїхніх причин. Або візьмемо процес мислення: хіба ми завжди знаємо, якимишляхами прийшла нам у голову та або інша думка? Історія наукових відкриттів ітехнічних винаходів буяє описами раптових осяянь!
Івзагалі, якби людина могла безпосередньо вбачати причини психічних процесів, топсихологія була б зовсім не потрібна! Отже, теза про безпосередню відкритістьпричин на перевірку виявляється невірний.
Нарешті,розглянемо думку про те, що інтроспекція поставляє відомості про фактисвідомості в неспотвореному виді. Що це не так, видно вже зі зробленого вищезауваження про втручання інтроспекції в досліджуваний процес. Навіть колилюдина звітує по пам'яті об тільки що пережитому досвіді, він і тоді неминучейого спотворює, тому що націлює увагу тільки на певні його сторони або моменти.
Самецей вплив, що спотворює, уваги, особливо уваги спостерігача, що знає, що віншукає, наполегливо відзначалося критиками обговорюваного методу.Інтроспекціоніст, писали вони не без іронії, знаходить у фактах свідомостітільки ті елементи, які відповідають його теорії. Якщо це теорія почуттєвихелементів, він знаходить відчуття, якщо потворних елементів, — то руху «чистої»думки й т.п.
Отже,практика використання й поглиблене обговорення методу інтроспекції виявили рядфундаментальних його недоліків. Вони були настільки істотні, що поставили підсумнів метод у цілому, а з ним і предмет психології — той предмет, з яким методінтроспекції був нерозривно зв'язаний і природним наслідком якого він був. Удругому десятилітті нашого століття, тобто через не набагато більше 30 роківпісля підстави наукової психології, у ній відбулася революція: зміна предметапсихології. Їм стала не свідомість, а поводження людини й тварин.
Дж.Уотсон, піонер цього нового напрямку писав: «… психологія повинна…відмовитися від суб'єктивного предмета вивчення, інтроспективного методудослідження й колишньої термінології. Свідомість із його структурнимиелементами, нерозкладними відчуттями й почуттєвими тонами, з його процесами,увагою, сприйняттям, уявою — все це тільки фрази, що не піддаються визначенню».
Чивдалося психології повністю порвати з фактами свідомості, із самим поняттямсвідомості?
Звичайнонемає. Заява Дж. Уотсона було «елементом душі» психолога, заведеного в тупик.Однак після будь-якого «елементу душі» наступають робочий будень. І в буденьпсихології стали вертатися факти свідомості. Однак з ними стали звертатисяінакше. Як же?
Візьмемодля ілюстрації сучасні дослідження сприйняття людини. Чим вони в принципівідрізняються від експериментів інтроспекціоністів?
І внаші дні, коли хочуть досліджувати процес сприйняття, наприклад зоровогосприйняття людини, то беруть випробуваного й пред'являють йому зоровий об'єкт(зображення, предмет, картину), а потім запитують, що він побачив. Дотеперначебто було ж саме. Однак є істотні відмінності.
По-перше,береться не витончений у самоспостереженні професор-психолог, а «наївний»спостерігач, і чим менше він знає психологію, тим краще. По-друге, відвипробуваного потрібно не аналітичний, а самий звичайний звіт про сприйнятий,тобто звіт у тих термінах, якими він користується в повсякденному житті.
Виможете запитати: «Що ж отут можна досліджувати? Ми щодня робимо десятки й сотніспостережень, виступаючи в ролі «наївного спостерігача»; можемо розповісти,якщо нас запитають, про всім баченому, але навряд чи це просуне наші знання пропроцес сприйняття.
Інтерспекціоністипринаймні вловлювали якісь відтінки й деталі».
Алецей тільки початок. Експериментатор-психолог для того й існує, щоб придуматиекспериментальний прийом, що змусить таємничий процес відкритися й оголити своїмеханізми. Наприклад, він поміщає на очі випробуваного призми, або попередньопоміщає випробуваного в умови «сенсорного голоду», або використовує особливихвипробуваних — дорослих осіб, які вперше побачили мир у результаті успішноїоперації й т.д.
Ітак, в експериментах пред'являвся звичайний об'єкт у звичайних умовах; відвипробуваного ж був потрібний витончений аналіз «внутрішнього досвідах,аналітична установка, уникнення «помилки стимулу» і т.п.
Усучасних дослідженнях відбувається всі навпаки. Головне навантаження лягає наекспериментатора, що повинен виявити винахідливість. Він організує підборспеціальних об'єктів або спеціальних умов їхніх пред'явлень; використовуєспеціальні пристрої, підбирає спеціальних випробуваних і т.п. Від випробуваногож потрібен звичайна відповідь у звичайних термінах.
Якбив наші дні з'явився Е. Титченер, він би сказав: «Але ви без кінця припускаєтесяпомилки стимулу!» «Так, але це не «помилка», а реальні психологічні факти; ви жприпускалися помилки аналітичної інтроспекції».
Отже,ще раз чітко розділимо дві позиції стосовно інтроспекції — ту, котру займалапсихологія свідомості, і нашу, сучасну.
Ціпозиції треба насамперед розвести термінологічно. Хоча «самоспостереження» ємайже буквальний переклад слова «інтроспекція», за цими двома термінами,принаймні в нашій літературі, закріпилися різні позиції.
Першуми озаглавимо як метод інтроспекції. Другу — як використання данихсамоспостереження. Кожну із цих позицій можна охарактеризувати принаймні подвох наступних пунктах: по-перше, по тому, що і як спостерігається; по-друге,по тому, як отримані дані використовуються в наукових цілях.
Першепитання: «Що ж, роздвоєння свідомості чи можливо ні? Хіба неможливо щось робити- і одночасно спостерігати за тим, що робиш?» Ця можливість роздвоєннясвідомості існує. Але по-перше, вона існує не завжди: наприклад, роздвоєннясвідомість неможливо при повній віддачі якої-небудь діяльності або переживанню.Коли ж все-таки воно вдається, то спостереження як друга діяльність вноситьперекручування в основний процес. Виходить щось, схоже на «роблену посмішку»,«примушену ходу» і т.п. Адже й у цих життєвих випадках ми роздвоюємо нашусвідомість: посміхаємося або йдемо — і одночасно стежимо за тим, як цевиглядає.
Приблизноте ж відбувається й при спробах інтроспекції як спеціального спостереження.Треба сказати, що самі інтерспекціоністи багаторазово відзначали ненадійністьтих фактів, які виходили за допомогою їхнього методу. «Різні почуття — гніву,страху, жалості, любові, ненависті, сорому, ніжності, цікавості, подиву — мипереживаємо постійно: і от можна сперечатися й більш-менш безнадійносперечатися про те, у чому ж властиво ці-почуття складаються й що ми в нихсприймаємо? Потрібно чи кращий доказ тієї сумної для психолога істини, що внашім внутрішньому світі, хоча він цілком відкритий нашій самосвідомості,далеко не все ясно для нас самих і далеко не все вміщається у виразні й певніформули?».
Ціслова ставляться саме до даних інтроспекції. Їхній автор так і пише:«сперечатися про те, що ми в цих почуттях сприймаємо». Самі почуттяповнокровні, повноцінні, підкреслює він. Спостереження ж за ними дає нечіткі,неоформлені враження.
Отже,можливість роздвоєння свідомості, або інтроспекція, існує. Але психологія незбирається ґрунтуватися на невизначених фактах, які вона поставляє. Ми можеморозташовувати набагато більше надійними даними, які одержуємо в результатібезпосереднього досвіду. Це відповідь на перше питання.
Другепитання. Він може у вас виникнути особливо у зв'язку із прикладами, якіприводилися вище, прикладами з досліджень сприйняття.
У ційобласті експериментальної психології широко використовуються звіти випробуванихпро те, що вони бачать, чують і т.п. чи Не є це звіти про інтроспекцію? Саме цепитання розбирає відомий психолог Б.М. Теплов у своїй роботі, присвяченоїоб'єктивному методу в психології.
«Ніякарозсудлива людина, — пише він, — не скаже, що військовий спостерігач, що даєтаке, наприклад, показання: «Біля опушки лісу з'явився ворожий танк»,займається інтроспекцією й дає показання самоспостереження.… Зовсім очевидно,що тут людина займається не інтроспекцією, а «екстроспекцією», не «внутрішнімсприйняттям», а самим звичайним зовнішнім сприйняттям».
МіркуванняБ. М. Теплова цілком справедливі. Однак термін «екстроспекція» може ввести воману. Можна сказати: «Добре, ми згодні, що реєстрація зовнішніх подій неінтроспекція. Будь ласка, називайте її, якщо хочете, екстроспекцієй. Алезалишіть термін «інтроспекція» для позначення звітів про внутрішні психічністани і явища — емоціях, думках, галюцинаціях і т.п.».
Помилкатакого міркування полягає в наступному. Головне розходження між позначениминами протилежними точками зору ґрунтується не на різній локалізації пережитоїподії: у зовнішньому світі — або усередині суб'єкта. Головне складається врізних підходах до свідомості: або як до єдиного процесу, або як до«подвоєного» процесу.
Б. М.Теплов привів приклад з танком тому, що він яскраво показує відсутність у звітікомандира спостереження за власним спостереженням. Але те ж відсутністьспостереження може мати місце й при емоційному переживанні.
Нарешті,третє питання. «Але адже існує процес пізнання себе! Пишуть же деякі автори проте, що якби не було самоспостереження, то не було б і самопізнання, самооцінки,самосвідомості. Адже все це є! Чим же самопізнання, самооцінка, самосвідомістьвідрізняються від інтроспекції?»
Відмінність,на мій погляд, двояке. По-перше, процеси пізнання й оцінки себе набагато більшескладні й тривалі, чим звичайний акт інтроспекції. У них входять, звичайно,дані самоспостереження, але тільки як первинний матеріал, що накопичується йпіддається обробці: порівнянню, узагальненню й т.п.
Наприклад,ви можете оцінити себе як людини зайво емоційного, і підставою будуть,звичайно, випробовувані вами злитком інтенсивні переживання (даногосамоспостереження). Але для висновку про таку свою властивість потрібно набратидостатню кількість випадків, переконатися в їхній типовості, побачити більшеспокійний спосіб реагування інших людей і т.п.
По-друге,відомості про себе ми одержуємо не тільки (а часто й не стільки) із самоспостереження,але й із зовнішніх джерел. Ними є об'єктивні результати наших дій, відносини донас інших людей і т.п.
Напевно,важко сказати про це краще, ніж це зробив Г. — Х. Андерсен у казці «Бридкекаченя». Помнете той хвилюючий момент, коли каченя, ставши молодим лебедем,підплив до царствених птахів і сказали: «Убийте мене!», усе ще почуваючи себевиродливою й жалюгідною істотою. Зміг би він за рахунок однієї «інтроспекції»змінити цю самооцінку, якби піднесені родичі не схилили б перед ним голови?
Методінтроспекції — метод вивчення властивостей і законів свідомості за допомогоюрефлексивного спостереження. Іноді він називається суб'єктивним методом. Йогорізновидами є метод аналітичної інтроспекції й метод систематичноїінтроспекції.
Література
1.Ананьев Б.Г. О проблемах современногочеловекознания — М., 1977.
2.Анастази А. Диференціальна психологія — К, 1982.
3.Титченер Е. Підручник психології. — К.,2003.
4.Фромм Э. Характер и социальный процесс //Психология личности. Тексты. М., 1982.
5.Фресс П., Пиаже Ж. Експериментальна психологія. — К., 1999