Практична психологія

Зміст
1. Чим відрізняються між собоютеоретична, прикладна та практична психологія
2. Який взаємозв’язокіснує між психологічною та життєвою проблемами особистості (групи)
3. У чому полягає просвітницька тапрофілактична робота практичного психолога
4. На яких основних принципах маєвідбуватися професійна діяльність практичного психолога
5. Які основні завдання практичноїпсихології в системі освіти та в соціальних службах для молоді
Список використаних джерел

1. Чим відрізняються між собою теоретична,прикладна та практична психологія
Поглиблення і розвиток самої психологічної теорії в останніроки висунули питання про необхідність дослідження натеоретично-методологічному рівні категоріального апарату практичної психології,визначення її специфіки з-поміж різних форм і видів професійної діяльності.
Таким чином, і діяльність практичних соціально-психологічнихслужб, і новітні теоретичні здобутки ставлять на порядок денний одну проблему —проблему дослідження основних системотворчих засад практичної психології,визначення її специфіки та зв'язку з академічною (науковою) психологією.
Якщо здійснювати розрізнення психології на наукову іпрактичну, виходячи при цьому з протиставлення науки і практики, то виникаєнеобхідність характеристики предмету і методології практичної психології упорівнянні з предметом і методологією психології наукової, а також так званоїпобутової психології. Це питання потребує свого вирішення у першу чергу.
Стосовно змісту самих понять «наукова» і«практична» психологія важливо наголосити на тому, що сучаснафілософська і теоретично-психологічна література визначає психологію як науку,що вивчає певні закономірності та закони виникнення, розвитку та функціонуванняпсихіки. Поділ психології на наукову і практичну кладе край розуміннюпсихології лише як науки, обґрунтовує появу таких галузей людської активності,як психореабілітація, психокорекція, психотерапія, психогігієна та ін., які устарому розумінні не були видами (напрямами) науки[3, с.98].
Практична психологія є специфічним видом людської духовноїпрактики, основним змістом якої виступає застосування психологічних механізміввпливу для корекції активності та розвитку людей у контексті їхніх життєвихобставин та життєвого шляху, котрі інтерпретуються як неповторні обставини танеповторна суб'єктність, індивідуальність.
Психологія наукова (або наука психологія) вже за своїмвизначенням аналітична. Й предметна галузь — це психічні явища, законифункціонування й розвитку психіки, риси особистості, психічні якості суб'єктата ін., тобто окремі елементи певної цілісної системи, у даному випадкупсихіки. Цей вид психології, як і будь-яка інша наука, розкладає свій об'єкт наскладові, вивчає зв'язки між ними, а затим намагається відтворити ціліснуструктуру об'єкта, при тому структуру, що функціонує.
Для прикладу можна взяти класичну схему психологічногодослідження. У загальних рисах вона така: теоретичний аналіз, вирізнення іпостановка проблеми дослідження, операціоналізація понять; визначеннядослідницької методики (або методів здобуття необхідної інформації); проведенняконстатуючих експериментів, обробка і аналіз даних; встановлення закономірності(науковий факт); проведення формуючого експерименту, тобто моделювання уреальному просторі й часі виявлених закономірностей; аналіз результатів та описдосліджуваного явища.
Як бачимо, головна мета дослідження — це відтворення (абомоделювання) певного явища, закономірності, елементу системи. Навіть у томувипадку, коли дослідник ставить за мету формування, то, по-перше, мова йде непро формування людини в цілому, а про формування конкретної риси або якості;по-друге, мається на увазі не формування якоїсь риси у конкретної людини, аметодика формування такої риси у певної категорії людей. Тут бачимонайхарактернішу ознаку наукової психологи — аналітично-статистичний підхід досвого об'єкта — людини[1, с.109].
Ще одне важливе питання — методичний апарат науковоїпсихології. Загалом його складають унікальні дослідницькі процедури, малопридатні до масового використання. Якщо розглянути історію створення переважноїбільшості психологічних методик, то стає зрозумілим, що їх розробка велася зметою дослідження конкретної проблеми у рамках і на ґрунті певної методології.За своїм змістом — це психодіагностичні методики, результатом застосування якихє статистична інформація про якесь психічне явище. Деякі з методик піднімаютьсяна рівень типологізації. Тобто вони відпрацьовані настільки(«стандартизація методики»), що дають змогу побудувати або вже маютьрозроблену типологію результатів, а отже й типологію людей за конкретнимдосліджуваним параметром. Для наукової психології цього цілком достатньо, аджеїї головна мета — встановити факт, віднайти закономірність. Недарма в усіхпідручниках, коли мова йде про методи, останні зводяться до спостереження таексперименту, чого досить для встановлення і перевірки факту.
Важливо зазначити, що у багатьох дослідженнях розробкапсиходіагностичних методик (або їх комплексу), по-перше, складає окрему задачуроботи, а по-друге, не ставить за мету їх широке використання у практичнійроботі. До речі, можна помітити, що найбільшого поширення серед практикуючихпсихологів набули саме ті психодіагностичні засоби, які свого часу булимаксимально орієнтовані на повсюдне застосування, а отже й відповідають певнимумовам: широка, часто кроскультурна стандартизація; практичність увикористанні; наявність критеріїв для інтерпретації даних та їх типологізація;можливість швидкого збору, обробки і аналізу даних та ін.[6, с.74].
Якщо порівнювати предметну царину практичної та побутовоїпсихології з науковою, то відразу ж можна помітити розбіжність. По-перше,виявляється синтетичний характер психології побутової, а по-друге,структурно-синтетичний характер практичної психології. Для першої людина (недекларативно, а фактично) є унікальна цілісність, неповторна й неподільна посвоїй суті. Побутова психологія розглядає свій об'єкт в його індивідуальнійцілісності, причому не статистичне, а як конкретного індивіда, реальну живулюдину. Такий підхід до об'єкта можна назвати синтетичним.
Структурно-синтетичний характер психології практичноївиявляється у тому, що вона, здійснюючи в цілому синтетичний підхід доособистості, спирається на певні уявлення про структуру і природу свогооб'єкта, які напрацьовані у науковій психології. У даному випадку вжеправомірно визначати предмет практичної психології. Він може визначатись якзміст і напрями розвитку і сфери активності суб'єкта, його системні якості тавластивості. На цьому рівні вже може ставитись завдання вивчення або корекціїокремих рис, властивостей, у тому числі психічних, тощо.
В українській науковій психології (О. Ткаченко) розроблена йобґрунтована система принципів, яка в цілому може бути використана за умови їїдоопрацювання з урахуванням специфіки практичної психології. Названу системускладають принципи детермінізму, відображення, розвитку. У подальшому можливеуточнення номенклатури і змісту окремих принципів, оскільки вони не можутьзастосовуватись у практичній психології без ґрунтовної ревізії[4, с.44].
Таким чином, проблема визначення теоретичних засад розвиткупрактичної психології та її співвідношення з науковою та побутовою набуває внаш час особливої ваги. Українська психологія має іншу, відмінну від західної, історіюрозвитку. Тут через різні причини не склалися великі школи, в яких певнапроблематика і досліджується, і впроваджується у практику: психоаналіз,когнітивна психологія і т. ін. Разом із тим вітчизняна наукова психологія маєзначні теоретичні надбання (Л. Виготський, В.Затонський, Г. Костюк, О.Леонтьєв, С. Рубінштейн, Г. Челпанов та ін.), які можуть бути використані упошуку теоретично-методологічних засад, організаційних форм і напрямів розвиткупсихології практичної.
2. Який взаємозв’язок існує між психологічною тажиттєвою проблемами особистості (групи)
Соціальний статус є інтегральним показником положеннясоціальної групи та її представників у суспільстві, в системі соціальноїієрархії та суспільних відносин, яке характеризує систему прав, привілеїв іобов’язків, котрі має його носій (Б.Г.Ананьєв, Є.А.Ануфрієв, Р.Лінтон,С.Н.Тимашов, Т.Хоуменс, Т.Шибутані ін.). Основними його складовими є авторитетта престиж особистості. Будучи початково зовнішнім явищем по відношенню доособистості, соціальний статус заломлюється через систему її внутрішніх умов,інтеріоризується в її структурі (Б.Г.Ананьєв, Б.І.Додонов, В.С.Мерлін,Л.Е.Орбан-Лембрик ін.).
Особистість не є пасивним носієм статусу, у процесі йоговідображення у неї виникає соціальна позиція, що характеризує суб’єктний,діючий бік положення особистості в системі суспільних відносин(К.О.Абульханова-Славська, Б.Г.Ананьєв, Л.І.Божович, Б.Ф.Ломов, В.М.Мясищев,Б.Д.Паригін, Д.І.Фельдштейн ін.). Свій динамічний прояв «соціальний статус»має у феномені «соціальної ролі», яка розглядається як спосібповедінки особистості, зумовлений її статусним положенням (І.С.Кон,Д.О.Леонтьєв, Р.Лінтон, Р.К.Мертон, Дж.Мід, Т.Парсонс, А.Р.Радкліф-Браунін.)[5, с.36].
Психологічний аналіз певного соціального статусу передбачаєрозкриття таких його характеристик як:
— особливості способу життя його носіїв (Б.Г.Ананьєв,О.Г.Асмолов, Б.Ф.Ломов, С.Л.Рубінштейн): коло діяльностей, коло спілкування таматеріальні умови їх реалізації;
— обсяг і зміст прав, привілеїв та обов’язків носіїв статусу;
— ступінь авторитетності та престижності статусногоположення, які й визначаються способом життя його носіїв, сукупністю наданих їмправ та обов’язків і оцінкою їх з боку суспільства.
Відповідно до психологічного ракурсу розгляду проблеми процесстановлення соціального статус передбачає два взаємопов’язаних процеси:по-перше, «задавання» соціального статусу особистості з бокусуспільства; по-друге, суб’єктивне відображення даного статусу особистістю,його інтеріоризація та реалізація статусу у поведінці, тобто, екстеріоризація.
Соціальне середовище, яке «задає» особистостіпевний соціальний статус, включає в себе матеріальні умови для реалізаціїособистістю діяльностей, прав та обов’язків, зумовлених статусним положенням,та референтні угрупування, через які суспільні вимоги та очікуваннятранслюються особистості. Відповідно до конкретних матеріальних умов та складубезпосереднього соціального оточення, особистості задаються опис рольовоїповедінки, що відповідає соціальному статусу, та вимоги до неї; здійснюєтьсярегулювання поведінки шляхом її оцінки та застосування санкцій.
На нашу думку, процес становлення соціального статусуособистості залежить від таких зовнішніх (об’єктивних) умов як:
— забезпеченість особистості матеріальними засобами дляреалізації своїх прав і обов’язків;
— склад референтних угруповань особистості та її референтноїсфери (В.М.Судаков, А.В.Прохватілов);
— повнота, адекватність та несуперечливість «заданого»опису рольової поведінки, вимог до неї, її оцінки та застосованих санкцій.
Свідомість конкретного реального індивіда – це єдністьпереживання і знання (С.Л.Рубінштейн). Відображення соціального статусуособистості як соціального явища у свідомості його носія (реального чипотенційного) включає єдність та взаємопроникнення таких процесів як пізнаннята переживання статусу. Знання соціального статусу включає систему знаньособистості про зміст діяльностей та коло спілкування, сукупність прав,привілеїв, моральних норм та обов’язків, зумовлених статусним положенням,величину його престижності та авторитетності. Переживання соціального статусурозглядається як сформованість певної соціальної позиції: ставлення особистостідо свого положення у системі суспільних та норм, правил, шаблонів поведінки, щоз нього витікають, тобто до свого статусу та соціальних ролей, яківиконуються[7, с.78].
До основних внутрішніх (суб’єктивних) умов становленнясоціального статусу особистості, через які заломлюється вплив зовнішніх, на нашпогляд, слід віднести такі:
— особливості самосвідомості особистості як основи їїсуб’єктності, зокрема, такі її компоненти, як самооцінка, рівень домагань,соціально-психологічні очікування та вже сформований образ-Я(М.Й.Боришевський);
— зміст складових підсистеми свідомості у структуріособистості: світогляду, переконань, ідеалів, ціннісних орієнтацій,спрямованості, соціальних потреб, мотивів та інтересів, прагнень тощо(М.Й.Боришевський, К.К.Платонов);
— рівень психологічної готовності особистості до виконаннясоціальних функцій та діяльностей зумовлених статусним положенням, якарозглядається як інтегральна характеристика розвитку особистості як суб’єктадіяльності і спілкування (наприклад, психологічна готовність до навчання ушколі, до праці, до материнства тощо).
Зв’язок зовнішніх та внутрішніх умов, відповідно дометодологічного принципу єдності свідомості і діяльності (С.Л.Рубінштейн,О.М.Ткаченко, М.Г.Ярошевський), виявляється у тому, що у свідомості особистостіформуються знання та переживання власного соціального статусу, які, з одногобоку, проявляються у діяльності і спілкуванні, спрямованих на реалізаціювідповідних прав та обов’язків у формі рольової поведінки, а з іншого,виникають у результаті діяльності і спілкування особистості по реалізації свогостатусу у взаємодії з референтами.
Нами виділено об’єктивні та суб’єктивні показники, за якимиможна охарактеризувати становлення соціального статусу особистості[2, с.49]. Вякості основного об’єктивного показника становлення соціального статусуособистості виступає якість виконання особистістю відповідної соціальної ролі(чи набору ролей), яка у свою чергу включає такі компоненти, як:
— якість реалізації особистістю (у конкретних матеріальнихумовах) діяльності, зумовленої статусним положенням;
— ставлення інших учасників спільної діяльності таспілкування до особистості як носія соціального статусу.
До суб’єктивних показників становлення соціального статусвідносимо:
— ступінь сформованості системи знань та уявлень особистостіпро зміст діяльностей та коло спілкування, сукупність прав, привілеїв,моральних норм та обов’язків, зумовлених статусним положенням, величину йогопрестижності та авторитетності;
— особливості соціальної позиції особистості, що виявляєтьсяв її ставленні до змісту діяльностей та кола спілкування, сукупності прав,привілеїв, моральних норм та обов’язків, зумовлених статусним положенням, йогопрестижності та авторитетності, до себе як носія статусу.
Таким чином, становлення соціального статусу особистостіпредставляє собою взаємопов’язані процеси: «задавання» статусуособистості з боку суспільства та суб’єктивне відображення статусу особистістю(знання, переживання та реалізація статусу). Перебіг процесу становленнясоціального статусу визначається низкою об’єктивних та суб’єктивних умов.Показники цього процесу можна поділити на об’єктивні, поведінкові(сформованість навичок рольової поведінки відповідно до соціального статусу) ісуб’єктивні: когнітивні (знання суспільного змісту соціального статусу) таемоційно-оцінні (ставлення до власного статусного положення, до себе як носіястатусу, тобто сформованість відповідної соціальної позиції).
3. У чому полягає просвітницька та профілактичнаробота практичного психолога
Основні задачі працівника психологічної служби:
1. Надання допомоги органам керування в розробці і реалізаціїдержавної політики на основі вивчення стану масової свідомості, прогнозування йактивного впливу на соціально-психологічні процеси в суспільстві.
2. Виконання консультативних, дорадчих і експертних функцій усфері керування державою, в економіці, в областях науки і культури, в органахзаконодавчої, виконавчої і судової влади.
3. Забезпечення соціально-психологічного захисту і підтримкиіндивідуального розвитку громадян України з урахуванням їх здібностей, особливостейжиття і роботи; реабілітація потерпілих від техногенних, соціальних і природнихкатастроф[1, с.110].
4. Участь у розробці і практичному застосуванні новихтехнологій і методик навчання, виховання, розвитку і перевиховання дітей імолоді, впливу засобів масової комунікації на людей.
5. Координація прикладних психологічних, соціологічних іпедагогічних досліджень у практичній діяльності; підтримка пріоритетнихнауково-методичних і практичних програм щодо роботи з молоддю, родиною, вобластях політичної, юридичної, військової, педагогічної і медичної психології,соціології, педагогіки. Створення єдиної інформаційної системисоціально-психологічної служби.
6. Здійснення психометричного нагляду: розробка, впровадженняі контроль за кваліфікованим використанням психологічних методик і
7. Участь у ліцензуванні навчальних закладів і в атестаціїфахівців відповідно державним і міжнародним стандартам.
Сучасний стан розвитку практичної психології в Українісвідчить, що найбільш актуальними його напрямками є психологія керування йорганізацій, практична психологія утворення, психологія родини і соціальногозахисту, політична психологія, профорієнтація і профвідбір. Інтенсивногорозвитку вимагають військова, медична і юридична психологія.
Порівняння структури практичної психології за кордоном і внашій країні дає можливість назвати основні її напрямки:
1. Психологія політичної діяльності, керування і масовихкомунікацій.
2. Юридична психологія.
3. Військова і спортивна психологія.
4. Медична (клінічна) психологія.
5. Практична психологія системи утворення.
6. Психологія керування і виробництва.
7. Психологія родини і соціального захисту населення.
Організаційні принципи психологічної служби полягають у тому,щоб забезпечити її максимальну ефективність при оптимальних витратах імінімальному кадровому забезпеченні. Оскільки психологічна служба діє в різнихміністерствах і відомствах, її працівники мають, як правило, подвійнепідпорядкування.
Структура психологічної служби має три рівні: центральніоргани, обласні, районні (міські). На кожнім з рівнів створюються практичніцентри, що безпосередньо здійснюють практичну соціально-психологічнудіяльність, і органи науково-методичного забезпечення діяльності служби. Чималезначення мають професійні асоціації і суспільства соціальних працівників іпрактикуючих психологів.
Вищим органом керування психологічної служби є Рада головнихпсихологів відомств і областей, що вивчає напрямки і зміст роботи психологічноїслужби, здійснює фінансування основних проектів, створює атестаційні йакредитаційні комісії[4, с.45].
Поточну роботу по виконання рішень ради, з координаціїпрактичних робіт і розвитку служби здійснює Координаційна група (комітет), щовходить до складу Науково-методичного центра психологічної служби.
На основі відповідних кафедр інститутів удосконалення,лабораторій і центрів практичної психології, профорієнтації і т.п. створюєтьсяНауково-методичний центр Національної соціально-психологічної служби. Він єголовною управлінською, методичною і координуючою організацією в психологічнійслужбі.
Науково-методичний центр:
організовує і контролює виконання рішень Ради головнихпсихологів;
організовує і координує роботу комісій, творчих груп, центріві лабораторій, що входять у структуру психологічної служби;
виступає головним виконавцем державних замовлень наздійснення робіт в області практичної психології і соціальної роботи;
здійснює розробку, експертизу і поширення методів, методик ітехнологій, що застосовуються в діяльності психологічної служби;
бере участь в акредитації психологічних навчальних закладів;
здійснює атестацію фахівців вищої категорії в областіпрактичної психології і соціальної роботи;
здійснює підвищення кваліфікації психологів, соціологів,соціальних працівників і ін.
Центр має право видавати або анулювати ліцензії наіндивідуальну трудову діяльність в області практичної психології, перевірятидіяльність приватних фірм, що займаються практичною психологією, і ставитипитання про її припинення, якщо вона приносить шкоду психічному здоров'юнаселення, його духовному розвиткові.
При Центрі діє Рад із практичної психології, до якої входятьпредставники наукових, навчальних, практичних психологічних і соціологічнихструктур. Суспільства психологів, що практикують фахівці.
Головний психолог області є головною посадовою особоюпсихологічної служби в області. Він підкоряється керівниковіНауково-методичного центра психологічної служби і обласній Раді з практичноїпсихології, до якого входять: керівництво обласного Центра психологічноїслужби, представники психологічних навчальних закладів, науковці, психологічнагромадськість, що практикують психолога, соціальні педагоги, методистисоціально-психологічних служб і ін.
Обласний Центр психологічної служби можуть складати: курсипідвищення кваліфікації або перекваліфікації психологів, соціальнихпрацівників, дослідницькі лабораторії і центри, консультативні кабінети,методичні групи, що практикують психологи і соціологи установ обласногопідпорядкування. Основні функції Центра: атестація фахівців, розробка івпровадження нових методик і методів, здійснення практичної роботи, наданняконсультативно-методичної допомоги[2, с.52].
Головний психолог району (міста) є головною посадовою особоюпсихологічної служби у районі (місті). Він підкоряється головному психологовіобласті і є, як правило, керівником районного (міського) Центра психологічноїслужби.
До районного Центра психологічної служби можуть входити:психологи, соціальні працівники і соціологи, що працюють у державних установахі установах, консультативні кабінети, центри профорієнтації, «Телефондовіри», сімейна консультативна служба, група аналізу інформації й ін.Головна задача Центрові — надання практичної допомоги населенню.
Діяльність психологічної служби забезпечуєтьсяфахівцями-психологами, соціологами, соціальними педагогами, що маютьвідповідний диплом і ліцензію на конкретний вид роботи. Заміщення посад упсихологічної служби відбувається на конкурсній основі. Працівникипсихологічної служби підлеглі керівництву відповідного Центра і погоджують своюдіяльність з адміністрацією установ, у яких вони працюють.
4. На яких основних принципах має відбуватисяпрофесійна діяльність практичного психолога
Ефективність роботи практикуючого психолога значною мірою залежить віддотримання ним правил і норм професійної етики. Особливо це стосується шкільноїпрактики, адже ні для кого не таємниця, що багато особистісних процесів, якіпротікають в учнів у цей період, мають незворотний характер. Шкільний психологмає справу з найтоншим об'єктом — внутрішнім світом дитини, підлітка. Йогопокликання — захищати інтереси школяра, сприяти розвиткові його особистості. Ітут, звичайно, ніяк не обійтися без чітко окреслених меж, в яких контактипсихолога з усіма учасниками навчально-виховного процесу залишаються бажанимита цілющими[5, с.38].
На жаль, далеко не всі проблеми, з якими стикається практикуючий психологу школі, мають однозначне тлумачення і можуть бути точно регламентовані. Доситьчасто самі лише почуття та інтуїція підказують психологові найбільш правильнерішення в тій чи іншій ситуації або застерігають Його від поспішних іпомилкових учинків. Отож суттєво важливе значення мають індивідуальна етичнасвідомість психолога, його почуття відповідальності, професійна компетентність,особисті моральні властивості.
Шкільні психологи завжди повинні дотримуватися професійних етичнихпринципів і не дозволяти іншим впливати на себе з метою порушити ці принципи.Щоб уникнути таких неоднозначних ситуацій і сприяти більш ефективній діяльностіпсихолога в системі освіти, у 1990 р. був прийнятий «Етичний кодекспсихолога».
Етичний кодекс насамперед передбачає застосування таких загальних етичнихпринципів: повага до особистості, захист людських прав, почуттявідповідальності, чесність та відвертість стосовно клієнта, обережність щодовикористання методів і процедур, професійна компетентність, твердість удосягненні мети втручання, наукове обґрунтування останнього. Тобто мова йде проте, що всі люди мають право на особисту недоторканність та на її непорушність.Тому психологи повинні проявляти особливу обережність в тих аспектах своєїроботи (чи своєї натури), які можуть бути загрозою особистій недоторканностіклієнта.
Психологи працюють на підставі наукових знань та набутого досвіду з метоюпоглибити уявлення людей про себе, сприяти самовизначенню особистості,покращити умови життя і навчання підростаючого покоління, зменшити кількістьконфлікти і стресових ситуацій у школі. Щоб досягти цього, вони мають бутиобізнаними з новими науковими й професійними дослідженнями у своїй галузі,постійно підвищувати власну компетентність. Але цього не досить. Справа в тому,що психолог, котрий практикує в системі освіти, повинен усвідомлювати своїсильні й слабі сторони, щоб реально оцінити, які завдання він може взяти насебе, а які ні. Слід також пам'ятати про те, що жодний кодекс не в змозіохопити всі можливі ситуації і дати рецепти поведінки професіонала, тому всвоїй діяльності він повинен керуватися передусім глибоким психологічнимрозумінням суті різноманітних явищ, їх взаємозв'язків і взаємозумовленості,особливостей поведінки всіх учасників навчально-виховного процесу, а головне —позитивною рефлексією власних дій і вчинків, котрі мають бути підкореніголовній меті психологічної служби в школі — сприяти всебічному й гармонійномурозвиткові особистості школяра, підвищувати психологічну готовність дітей дожиття та праці[6, с.76].
Усе це дає змогу визначити головний етичний принцип, який має пронизувативсю професійну діяльність практикуючих психологів. Він був установлений щеГіппократом стосовно лікарської етики — «Не зашкодь!» Цій заповідімають підпорядковуватися всі інші морально-етичні норми, до неї повсякчасповинні «приміряти» свої дії та вчинки практикуючі психологи, в якійби сфері вони не працювали.
5. Які основні завдання практичної психології всистемі освіти та в соціальних службах для молоді
Психологи постійно поповнюють свої знання про нові наукові досягнення вгалузі їхньої діяльності, беруться за розв'язання тільки тих завдань, якіналежать до сфери їх компетенції. У разі непосильності завдання психологипередають його іншому досвідченому фахівцеві або допомагають людині, яказвернулася за підтримкою, налагодити контакт з професіоналами, що можуть надатиадекватну допомогу.
Психологи не застосовують методів і процедур, не апробованих центральнимиорганами. У тих випадках, коли психологічні методики лише проходятьвипробування (з дозволу контрольних органів), психологи, проводячи експериментз обмеженим контингентом досліджуваних, попереджають їх про застосуваннянеперевірених методів і технічних пристроїв або про свій недостатній рівеньоволодіння ними.
Психолог прагне до адекватних знань про свої індивідуальні якості таособливості і визначення меж власних професійних можливостей. Особистісні психологічніпроблеми (які негативно впливають на якість виконання обов'язків) можуть бутипоказником професійної непридатності і мають якомога швидше коригуватись тарозв'язуватись психологом[3, с.100].
Психологи суворо додержуються принципу добровільної участі клієнта вобстеженнях. Під час роботи з дітьми, пацієнтами з тяжкими психічними розладами(тобто в крайніх випадках) допускаються відхилення від принципу добровільності,але в межах законодавчих норм; обов'язком психолога є намагання налагодити з клієнтомспівробітництво. Психологи утримуються від непотрібних лікувань клієнта.
Психологи, вступаючи у контакт з особами, для яких він єобов'язково-примусовим (наприклад, у разі проведення психологічної експертизи),не мають права змушувати клієнта повідомляти відомості поза його волею, неможуть вживати примусових заходів для одержання даних, окрім випадків, колитака інформація сприятиме безпеці навколишніх або самого клієнта.
Психологи не беруть участі в діях, спрямованих проти свободи особи. Вонине мають права змушувати клієнта розповідати про свою життєву філософію,політичні, релігійні чи етичні переконання, не повинні вимагати відмовитися відних.
Психологи беруть на себе професійну відповідальність за кваліфікованеобстеження, консультування, лікування. Вони домовляються про терміни завершеннясвоєї діяльності або доцільність направлення клієнта до іншого компетентногоспеціаліста. Відповідальність з психолога знімається, якщо він упевнився, щоінший спеціаліст узяв відповідальність за клієнта на себе.
Психологи не мають матеріальних або особистих привілеїв, не можутьвикористовувати свої знання і становище, довірливе ставлення і залежністьклієнта у власних корисливих інтересах. У тих випадках, коли послуги єплатними, про фінансові умови домовляються заздалегідь; не встановлюєтьсядодаткова оплата за консультації і не береться плата з тих, кого психологнавчає або збирається екзаменувати. Якщо клієнт може отримати психологічнудопомогу безкоштовно або меншим коштом в іншого фахівця, то психолог інформуєпро це клієнта[7, с.79].
Психолог уникає встановлення неофіційних взаємин з клієнтом, якщо це можестати на перешкоді проведення діагностичної, консультаційної і корекційноїроботи з ним. Між психологом і клієнтом не повинно бути статевої близькості у період,коли психолог несе відповідальність за нього.
Психолог має право вирішувати, на якому етапі консультування аболікування можна дати об'єктивний професійний висновок, а у випадках, коли вінне може діяти в інтересах клієнта, роз'яснює йому і батькам (опікунам,піклувальникам) реальний стан справ.
Висновок за результатами проведеного обстеження чи лікування робить сампсихолог, він не може перекладати це на інших. Психолог повинен чітко іоднозначно формулювати висновок, так щоб його можна було правильно зрозуміти івикористати отримані дані на користь клієнта.
Психолог не робить висновків і не дає порад, не маючи достовірних знаньпро клієнта або ситуацію, в якій він перебуває. У звіті (висновку) психологамає міститися лише необхідна і водночас достатня, що відзначається цілковитоюнадійністю результатів, інформація для розв'язання поставленого завдання, маютьвказуватися межі здійснюваних досліджень, характер виявлених симптомів —постійний чи тимчасовий.
Психолог у доступній формі повідомляє обстежуваного про поставленийдіагноз і методи та засоби допомоги. При цьому він зобов'язаний обачливо іобережно висловлюватися щодо виявлених патологій у психічному стані клієнта.
Психолог обов'язково попереджає про тих, хто і для чого може використатиці дані; він не може приховувати від людини, які офіційні рішення можуть бутивинесені на підставі висновку. Психолог уповноважений особисто запобігатинекоректному і неетичному використанню результатів досліджень і повиненвиконувати цей обов'язок незалежно від посадової субординації[5, с.40].
Психолог зобов'язаний додержуватися конфіденційності в усьому, щостосується взаємин з клієнтом, його особистого життя і життєвих обставин.Виняток становлять випадки, коли виявлені симптоми є небезпечними для клієнтата інших людей, і психолог зобов'язаний поінформувати тих, хто може надатикваліфіковану допомогу. Конфіденційності можна не додержуватись, якщоклієнт просить або згоджується, аби в його інтересах інформацію було переданоіншій особі.
Психолог не збирає додаткових відомостей про обстежуваного без його згодиі задовольняється лише тією інформацією, яка потрібна для виконанняпрофесійного завдання. Запис на магнітну стрічку і відеоплівку, фотографуванняі занесення інформації про клієнта до комп'ютерних банків даних здійснюютьсялише за згодою учасників.
Психолог зобов'язаний оберігати професійну таємницю, не поширювативідомостей, отриманих у процесі діагностичної і корекційної роботи,додержуватись анонімності імені клієнта (наприклад, під час навчання, впублікаціях). Для демонстрації і прослуховування будь-яких матеріалів потрібнийписьмовий дозвіл людини, за чиєю згодою вони були записані; на вимогу клієнтаматеріали негайно знищуються.
Статус психолога як працівника психологічної консультації та соціальнихслужб для молоді має свою специфіку. З одного боку, він не повинен відіграватироль учителя — людини, яка оцінює або санкціонує поведінку учня.
З іншого боку, психолог — рівноправний член педагогічного колективу, якийбере активну участь у вирішенні долі вихованців. Психолог підпорядковуєтьсядиректорові навчального закладу або одному з його заступників[1, с.113].
Необхідною умовою ефективної діяльності психолога є наявність окремогоприміщення, необхідної оргтехніки (комп'ютер, магнітофон та ін.). Діяльністьпсихолога здійснюється за окремим планом, що погоджується з директоромнавчального закладу і затверджується керівником психологічної служби району(міста). Психолог також веде журнал обліку роботи та складаєпсихологічно-педагогічні характеристики окремих учнів.
Як правило, практикуючий психолог супроводжує конкретну вікову групу —початкову, основну, старшу. Така спеціалізація сприяє більш ефективномувиконанню професійних обов'язків. Психологічна служба школи може складатися нетільки з психологів, а й із соціальних педагогів, спеціалістів зпрофорієнтації, логопедів та ін.
Залежно від спеціалізації навчального закладу психолог вибираєпріоритетні напрями своєї діяльності. Разом із тим існує кілька основнихнапрямів, що їх має забезпечити психолог:
підвищення психологічної культури всіх учасників навчально-виховногопроцесу. Ця найважливіша робота здійснюється з учнями, вчителями, батьками.Вона може відбуватися у формі лекцій, читання факультативних курсів, проведенняпсихологічних консиліумів з учителями, семінарів для вчителів та батьків;
психологічна профілактика й корекція — визначення осіб, що схильні додевіантної поведінки і відставання в навчанні, запобігання конфліктів міжучасниками навчально-виховного процесу, здійснення психологічно-педагогічних заходівз усунення відставань, девіацій та конфліктів;
соціально-психологічне обстеження учасників педагогічного процесу з метоюпокращання навчання й виховання учнів;
проведення моніторингу психологічного розвитку дітей.
Список використаних джерел
1.  Грановская Р. М. Элементыпрактической психологии. — 5.изд., испр. и доп. — СПб.: Речь, 2003. — 655с.
2.  Дуткевич Т. В., СавицькаО. В. Вступ до спеціальності: практична психологія. — Кам'янець-Подільський:Аксіома, 2005. — 208 с.
3.   Малкина-Пых И. Г.Справочник практического психолога. — М.: Эксмо, 2005. — 781 с.
4.  Мілютіна К. Л. Теорія тапрактика психологічного тренінгу. — К.: МАУП, 2004. — 192 с.
5.  Овчинников Б. В., Владимирова И.М., Павлов К. В. Типы темперамента в практической психологии. — СПб.: Речь,2003. — 282 с.
6.  Панок В. Г.,Титаренко Т. М., Чепелєва Н. В. Основипрактичної психології. — К.: Либідь, 2006. — 536 с.
7.  Практикум з психології. —Чернівці: Рута, 2006. — 360 с.