Обдарованість у молодшому шкільному віці

Міністерствоосвіти і науки України
ВП «Лисичанськийпедагогічний коледж
Луганськогонаціонального університету
імені ТарасаШевченка»
Циклова комісіяпрактичної психології
Курсова робота
З вікової психології
Обдарованість у молодшомушкільному віці
студентки 3 курсу, 32 групи
спеціальності «Практичнапсихологія»
ОКР «Бакалавр»
Храмцової Юлії
Науковий керівник:
Літовка О.П.
2010

ЗМІСТ
 
ВСТУП
РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАОБДАРОВАНОСТІ
1.1  Обдарованість: суть, види,принципи
1.2  Здібності та задатки якоснова обдарованості
1.3  Талант як вищий рівеньрозвитку обдарованості
1.4  Обдаровані діти
1.5  Чи народжується дитиналюдиною
1.6  Особливості обдарованостіі різні вікові періоди
РОЗДІЛ ІІ ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ
2.1 Проблема обдарованості у сучаснихнаукових дослідженнях
2.2 Основні теоритичні підходи довизначення обдарованості
РОЗДІЛ ІІІ ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ЗОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
3.1 Основні засади
3.2 Система роботи з обдарованими учнями
РОЗДІЛ ІV СТАН ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІУ СУЧАСНОМУ СВІТІ
РОЗДІЛ V ВИДИ ОБДАРОВАНОСТІ
5.1 Типи обдарованості, структура таланту.Класифікація задатків та здібностей
5.2 Виняткові здібності та талантідіотів-геніїв
5.3 Комунікативна обдарованість: її прояві розвиток у дошкільному
віці
РОЗДІЛ VІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОВЕДЕНЕ ВРАМКАХ КУРСОВОЇ РОБОТИ
ВИСНОВКИ
ЛІТЕРАТУРА
ДОДАТКИ

ВСТУП
При всій індивідуальнійсвоєрідності проявів дитячої обдарованості існує доволі багато рис, характернихдля більшості обдарованих дітей. Причомупоряд з прихованими від непрофесійного погляду, немало таких, які частопроявляються в поведінці дитини, в її спілкуванні з ровесниками і дорослими і,звичайно ж, у пізнавальній діяльності. Цінність їх в тому, що вони практичнозавжди можуть бути помічені батьками. Особливої уваги заслуговують ті якості,які істотно відрізняють обдарованих дітей від їх ровесників.Розумінняцих особливостей – необхідна ланка ефективної розвивально-виховної взаємодіїбатьків із обдарованими дітьми.
Актуальність дослідження. Значна роль в процесі своєчасного виявлення дитячої обдарованості,розвитку та формування особистості її носія належить батькам. Часто саме вонипершими помічають обдарованість дитини, хоча це не завжди легко зробити,оскільки не існує якогось стереотипу обдарованості – кожна дитина проявляє своїздібності по-своєму. Легше, звісно, помітити актуальну обдарованість, тобтоочевидну, проявлену, наприклад, у прискореному розвитку пізнання дитини, увеликому обсязі знань і вмінь, у творчій активності, в конкретних значимих продуктахїї діяльності, хоча багато батьків не демонструють цього. І дуже непростопомітити обдарованість потенційну – не очевидну для оточуючих, оскільки діти зпотенційними ознаками обдарованості не випереджують однолітків за загальнимрозвитком, а їхня своєрідність, зокрема, сміливість, оригінальність,незалежність дій і суджень, індивідуалізм, не вкладається в звичні для багатьохуявлення про обдаровану дитину як про старанного, успішного, слухняного,акуратного учня.
Актуальність і недостатня теоретична тапрактична розробленість проблеми розуміння проявів дитячої обдарованостізумовили вибір теми курсового дослідження. Успіхлюдини в будь-якому виді діяльності значною мірою залежить від адекватноїсамооцінки власних вмінь та здібностей. Молодший шкільний вік є періодомактивного пізнання та порівняння себе з іншими в навчальній діяльності, основоюякої має бути самостійність учнів, спрямована на відкриття суб’єктивно новихзакономірностей, формування понять, розвиток теоретичного мислення. Завданнямпсихолога у цій ситуації є допомога та підтримка дитини у цей період.
Об’єктдослідження: феномен обдарованості. Предмет дослідження: обдарованість умолодшому шкільному віці. Мета: дослідити види та закономірності проявуобдарованості у молодшому шкільному віці, визначити головні аспекти у роботі зобдарованими дітьми.
Гіпотезадослідження містить наступні припущення:
- кожна дитина має якісь задатки до певного виду діяльності;
- на обдарованість дитини впливає багато факторів, таких як оточуючасереда, спадковість, виховний вплив і т.д.
Основнізавдання дослідження:
1.  Проаналізувати основнінаукові підходи до вивчення проблеми.
2.  Розкрити психологічнийзміст дитячої обдарованості.
3. Визначити основні прояви дитячої обдарованості.
4. Скласти психологічну карту обдарованості окремої дитини.
Методидослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, тестування, статистичнаобробка отриманих результатів.
Практичнезначення дослідження полягає у можливочті використання отриманих даних уподальшій роботі психолога з дітьми молодшого шкільного віку.
 

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКА ОБДАРОВАНОСТІ
1.1 ОБДАРОВАНІСТЬ:СУТЬ, ВИДИ, ПРИНЦИПИ
Нарубежі XX—XXI ст. окреслилисяпринципово нові риси світової цивілізації, пов'язані з особливостямифункціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій,процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування новоїцивілізації — ноосферно-космічної. Найбільшого успіху досягатимуть держави, якімають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Томупроблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план удержавній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей тамолоді, стимулювання творчої праці, захист талантів. Закон України «Про освіту»передбачає з метою розвитку здібностей, обдарувань і таланту дітей створенняпрофільних класів (з поглибленим вивченням окремих предметів або початковоїдопрофесійної підготовки), спеціалізованих шкіл, гімназій, ліцеїв, колегіумів,навчально-виховних колективів, об'єднань. Найбільш обдарованим дітям державанадає підтримку і заохочує їх (виділяє стипендії, направляє на навчання істажування до провідних вітчизняних і зарубіжних освітніх центрів).
Обдарованість— індивідуальна потенціальна своєрідність задатків людини, завдяки яким вонаможе досягти значних успіхів у певній галузі діяльності. У педагогіці виділяютькілька типів обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим,політикам, економістам); образно-художній (необхідний дизайнерам, конструкторам,художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам,філософам учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам). Російський педагог Ю.Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну)обдарованість. Кожен з типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен видтлумачиться як спеціальні здібності. В умовах загальноосвітньої школи важливо правильноорганізувати роботу учителя з обдарованими дітьми, не тільки створюючинеобхідні умови для їх розвитку, а й психологічно готуючи їх до наполегливоїпраці, самовиховання. Обдарованідіти — діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певнихвидів діяльності. Вони вирізняються серед однолітків яскраво вираженимиможливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищуєпевний умовний «середній» рівень. Їх успіхи не є випадковими, а виявляютьсяпостійно.
Обдарованідіти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, тривкимзапам'ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю внавчальній діяльності, високою працездатністю тощо, їм властива висока розумоваактивність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність,свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам'яті,швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища,стереотипи, догми. Вони завжди виявляють уважність, зібраність, готовність донапруженої праці, що переростає в працелюбність, в потребу працювати безустанно,без відпочинку.
Мислення їхвідзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальнихінтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимуломрозумової активності. Взаємодія учителя з обдарованими дітьми повинна базуватися зурахуванням таких психолого-педагогічних принципів: — формування взаємин наоснові творчої співпраці; -організація навчання на основі особистісноїзацікавленості учня, його індивідуальних інтересів і здібностей (сприяєформуванню пізнавальної суб'єктивної активності дитини на основі йоговнутрішніх уподобань); -превалювання ідеї подолання труднощів, досягнення метив спільній діяльності педагога та учнів, самостійній роботі учнів (сприяєвихованню сильних натур, здатних виявити наполегливість, дисциплінованість); -вільнийвибір форм, напрямів, методів діяльності (сприяє розвитку творчого мислення,вміння критично оцінювати свої можливості й прагнення самостійно вирішувати всескладніші завдання); -розвиток системного, інтуїтивного мислення, вміння«згортати» і деталізувати інформацію (дисциплінує розум учня, формує творче,нешаблонне мислення); -гуманістичний, суб'єктивний підхід до виховання(передбачає абсолютне визнання гідності особистості, її права на вибір, власнудумку, самостійний вчинок); -створення нового педагогічного середовища(будується на основі співдружності педагогів, колег, однодумців у творчомувихованні дітей). Втілення цих принципів у життя потребує творчого підходу доорганізації навчання як інтегрованого процесу, який сприяє формуванню цілісноїкартини світу, дає змогу учням самостійно обирати «опорні» знання з різних наукпри максимальній орієнтації на власний досвід.
1.2 ЗДІБНОСТІ ТА ЗАДАТКИ ЯКОСНОВА ОБДАРОВАНОСТІ
Психологічний аналізпоказує, що будь-яку діяльність можна розкласти на окремі психічні функції, щоявляють собою найбільш загальні родові форми діяльності. Окремі психічніфункції реалізуються складними, нейрофізіологічними функціональними системами,що мають властивість, що дозволяє здійснювати визначену психічну функцію. Цявластивість – загальна здатність, віднесена до конкретної психічної функції. Здібності– є властивості функціональних систем, що реалізують окремі психічні функції,що мають індивідуальну міру виразності і виявляються в успішності і якіснійсвоєрідності освоєння і реалізації діяльності.
Як же співвідносятьсяздібності і задатки? Загальні властивості нервової системи, специфікуорганізації головного мозку, що виявляються в продуктивності психічноїдіяльності, відносять до загальних задатків, спеціальні задатки – властивостінейронів і нейронних модулів (нейронних ланцюгів). Здібності не формуються з задатків. Здібності і задатки євластивостями: перші – функціональних систем, другі – компонентів цих систем. Зрозвитком системи змінюються і її властивості, що визначаються як елементамисистеми, так і їхніми зв'язками. Існує й інше розуміння задатків: їхній можна розглядати як генетичніпрограми, що визначають розвиток функціональних систем у структурі мозку ілюдини в цілому як індивіда. Здібності реалізують функцію відображення іперетворення дійсності в практичній і ідеальній формах. Здібності – одне збазових якостей психіки поряд зі змістовною стороною, що включає знання прооб'єктивний світ і переживання. Розвиток здібностей відбувається в процесіжиттєдіяльності і діяльності (навчальної, трудовий, ігровий). Джерелом цьогорозвитку виступає протиріччя між наявним рівнем розвитку здібностей і вимогамидіяльності. Найважливішим моментомрозвитку здібностей є тонке пристосування операційних механізмів до умовдіяльності. Розвитокздібностей проходить через три етапи:
* по-перше, дитина, на відміну від тварини, народжується знезавершеним формуванням функціональних систем психічної діяльності, щовизрівають протягом тривалого постнатального періоду. Цей процес визріваннявизначається середовищем життєдіяльності; * по-друге, подальший розвитокдиктується соціальними формами діяльності; * по-третє, розвитокздібностей визначається індивідуальними цінностями. Саме ці індивідуальніцінності і змісти будуть визначати якісну специфіку здібностей, від її будезалежати, що побачить і запам'ятає людину. Людина від природи наділена загальними здібностями. Спеціальніздібності – є загальні здібності, що набули риси оперативності під впливомвимог діяльності. Обдарованість визначаєтьсяяк інтегральний прояв здібностей з метою конкретної діяльності. Інтелект же можна визначити якінтегральний прояв здібностей, знань і умінь. В інтелекті операційні діїздібностей доповнюються більш узагальненими операційними схемами, планами іпрограмами поводження, а також знаннями про зовнішній світ, про інших людей ісамому собі. Талант – єпрояв інтелекту у відношенні конкретної діяльності, пізнання природи. Духовні здібності – це інтегральний прояв інтелектуі духовності особистості. У своєму вищому прояві духовні здібностіхарактеризують генія. В.М. Тепловпідкреслював, що значним творцем може бути тільки людині з великим духовнимзмістом. Якщо здібності виявляються в діяльності,то духовні здібності визначають учинок. Якщо при розгляді здібностей ми маємосправу із суб'єктом діяльності, то в духовних здібностях виявляєтьсяособистість, тобто духовні здібності складають сутність індивідуальностілюдини. Здібності тією чи іншою мірою дані природою всім,але серед нас, як зірочки, іноді зустрічаються дуже обдаровані люди.
Може їх було б більше, якбиіз самого дитинства їм давали можливість вийти за рамки «учбово-педагогічногопроцесу», якби стимулювали обдарованість. Феноменологію творчості можнарозділити на три основних види, яким відповідають типи творчості: Стимульно-продуктивний– діяльність може мати продуктивний характер, але ця діяльність щоразвизначається дією якого-небудь зовнішнього стимулу. Вищі прояви на цьому рівнівідбивають високий рівень розвитку розумових здібностей і тотожні поняттю«загальна обдарованість»; Евристичний – діяльність приймає творчийхарактер. Маючи досить надійний спосіб рішення, людина продовжує аналізуватисклад, структуру своєї діяльності, зіставляє між собою окремі задачі, щоприводить його до відкриття нових оригінальних, зовні більш дотепних способіврішення. Кожна знайдена закономірністьпереживається самим еврістом як відкриття, творча знахідка. У той же час вонаоцінюється тільки як новий, «свій» спосіб, що дозволить йому вирішити поставленіперед ним задачі; Креативний – самостійно знайденаемпірична закономірність не використовується як прийом рішення, а виступає якнову проблему. Знайдені закономірності піддаються доказу шляхом аналізу їхньоївихідної генетичної підстави. Тут дія індивіда здобуває характер, що породжує,і усе більш утрачає форму відповіді: його результат ширше, ніж вихідна мета.Таким чином, творчість у вузькому змісті слова починається там, де перестаєбути тільки відповіддю, тільки рішенням заздалегідь поставленої задачі. Прицьому воно залишається і рішенням, і відповіддю, але разом з тим у ньому є щось«поверх того», і цим і визначається його творчий статус. Два останніх рівні фіксують те, щоприйнято називати «творча обдарованість».
Таким чином, розуміннятворчих здібностей Д.Б. Богоявленської і її послідовників не збігається з тим,що в даний час розглядається як загальну обдарованість (високий рівень розвиткуздібностей). Але воно не збігається і з другоюконцепцією, що представляє «креативність» чи «творча обдарованість». Упротивагу Гілфорду вони говорять, що рух думки в різних напрямках не єрезультатом його руху вшир, а, навпаки, усередину.
1.3 ТАЛАНТ ЯК ВИЩІЙ РІВЕНЬОБДАРОВАНОСТІ
„Працюючинад проектом нового космічного корабля, Незнайко, Гвинтик і Шпунтик припустилисьякоїсь помилки в розрахунках, у яких були задіяні кінетична енергія тепловогоруху молекул газу і швидкість світла. Ось цей самий «огріх» і потрібновідшукати. Така задачка — зовсім не дитяча забава, а завдання з всеукраїнськоїолімпіади з природничих предметів для дев’ятикласників. Щоб «розчистити дорогу»для космічного корабля, потрібно мати глибокі знання з фізики і математики,мати гнучкий розум і здатність мислити в рамках кількісних і просторовихвідношень, володіти мовою числової і знакової символіки. Дітей, які мають такіякості, заведено вважати обдарованими, проте природи цієї обдарованості вченіне розкрили дотепер.”
(АльбертЕйнштейн)
Чи завжди високі показникиінтелекту дають підстави говорити про неординарність мислення дитини? Як з’ясувалося,ні. Талант не народжується на порожньому місці. Для його формування (крімбагатьох суб’єктивних чинників) потрібне відповідне середовище, певна системавиховання. Ви знаєте про те, що велика частина найгеніальніших учених ніколи неналежала до списку відмінників і зразкових учнів? Мало того, багато хто з них,наприклад Томас Едісон, Чарльз Дарвін, Альберт Ейнштейн, ніколи не булиблискучими учнями. Чому? Традиційна система шкільної освіти з її специфічними,«рамковими» вимогами і критеріями оцінювання інтелектуального успіху ніколи непідходила і не підійде тим, у кому живе прагнення шукати невідшукуване іпізнавати непізнане всупереч усьому. Талановитість фізика, хіміка і математикане має нічого спільного з догматичністю і зубрінням.
Вчений виростетільки з такої дитини, яка здатна керувати власною інтелектуальною діяльністюі, що найголовніше, цілеспрямовано будувати процес власного навчання.Потенційний природничник — це дитина, готова дати багатоваріантну оцінку того,що відбувається, сприйняти суперечливу інформацію, яка вміє переключатися, яккажуть психологи, з прямого на зворотний хід думки і думає категоріяминеймовірного.Розглядаючиближче природу обдарованості, хочеться поставити таке запитання: а чи можнаназвати інтелектуально необдарованими всіх тих дітей, які мають порівнянонизькі досягнення у навчанні і «неадекватні» у рамках своєї школи? Наскільки цесправедливо? Нині педагоги і вихователі, батьки і вчителі щораз більшесхиляються до думки, що сучасна школа має бути «антропоцентричною», тобтопрацювати на розкриття кожного учня. У нашій країні це поки неможливо, але сампідхід, на мою думку, геніальний.
Обдарованістьза своїм визначенням нездатна розвиватися в умовах зрівнялівки, середстереотипних форм мислення, серед стандарту «бути як всі». Іншими словами, недитина повинна підлаштовуватися під зміст освіти, ламаючи і перекроюючи себе, асама освіта має бути здатна мімікрувати під кожну дитину. Ще Лев МиколайовичТолстой говорив, що «виховання як навмисне формування людей за певними взірцяминеплідне, незаконне і неможливе». Слабкий бік нашої системи освіти в тому, щонині ми з труднощами сприймаємо навіть створення спеціалізованих класів.Завважте, сьогодні ні школяр, ні його батьки не бажають відносити себе до тихучнів, що слабо встигають, хоча сам Вася Птичкін фізики на дух не переносить, авід органічної хімії йому стає зовсім погано. Але для обдарованої, скажімо, зматематики дитини примітивне розжовування предмета і постійне повернення назад— це прямий шлях до загибелі: якщо вона втратить інтерес, перестане шукати ізаглиблюватися, її здібності закриються. І коли таку дитину вчасно не«витягнути» з цього середовища, то може статися так, що золоті нитки їїобдарованості розірвуться. Вона перестане працювати на розширення і збагаченнясебе. «На першому місці, — писав Ейнштейн, — завжди має стояти розвитокздатності до незалежного мислення і судження, а не набуття окремих специфічнихзнань. Якщо людина володіє основами досліджуваного предмета і навчилася мислитинезалежно, вона напевно знайде свій шлях у житті і, крім того, скорішеадаптується до прогресу і змін, аніж той, хто принципово зосереджений наздобуванні детальних знань». Як правило, дитина, котра має схильність до природничих наук, —особистість багатогранна і непроста. І поруч з нею жити зовсім не просто. Длятого щоб така дитина відбулася — оточенню потрібно докласти чималих зусиль.
1.4 ОБДАРОВАНІДІТИ
Творчий,інтелектуальний потенціал людей є рушієм прогресу суспільства, томуобдарованість необхідно своєчасно виявити і розвивати. Дослідники стверджують,що багато надзвичайно обдарованих людей не реалізували своїх можливостей черезнесприятливе виховання в дитинстві. Американські психологи, вивчивши життєвийшлях 400 видатних людей, виявили, що 60 % з них мали в школі значні труднощі,важко пристосовувалися до умов навчання, орієнтованого на середній рівеньзнань. Нерідко інтелектуально обдарована дитина не знаходить розуміння ніпедагогів, ні однолітків.
Вивченнявиявів обдарованості тривалий час було спрямоване переважно на інтелектуальніздібності. Дослідження проводили на основі тестів інтелекту, орієнтуючись накоефіцієнт інтелекту “IQ” (ай-кью) як довгостроковий показник інтелектуальноїдіяльності індивіда. Однак американський дослідник П. Торренс дійшов висновку,що у вирішенні складних проблем найуспішніші не ті діти, які добре вчаться, інавіть не ті, у кого високий коефіцієнт інтелекту, тобто ці показники невизначають обдарованості. Психологи розглядають обдарованість як складнепсихологічне явище, невіддільне від особистості, як наявність здібностей, їхсвоєрідне поєднання, від якого залежить можливість успішної діяльності.
Обдарованадитина —дитина, яка вирізняється яскравими, очевидними, інколи визначними досягненнямиабо має внутрішні задатки для таких досягнень у певному виді діяльності.
Обдарованість дитини іноді важковідрізнити від навченості, яка є результатом підвищеної уваги батьків іпедагогів до розвитку дитини. Це особливо яскраво виявляється при порівняннірівня розвитку дітей із сімей з високим соціальним та освітнім статусом і дітейз родин, які не приділяють належної уваги розвитку дитини.
Слід розрізняти також обдарованість іприскорення темпів розвитку дитини, яке може виявитися тимчасовим. Така“талановитість” швидко згасає, оскільки відсутній прояв творчого компонента абойого розвиток був несвоєчасним. Іноді дитина є носієм “прихованоїобдарованості” (відсутність яскраво виражених ознак талановитості), що можебути спричинене негативним ставленням дорослих до успіхів дитини або її побоюваннямбути неправильно зрозумілою. Тому в дошкільному дитинстві складно спрогнозуватиталановитість, оскільки ознаки обдарованості можуть насправді бути ознакамишвидкого темпу розвитку дитини.
До ранніх виявів обдарованості дитининалежать: потужна енергійність, значна фізична, розумова і пізнавальнаактивність, порівняно низькі втомлюваність і потреба у відпочинку; раннєнавчання ходьби та інших рухів; інтенсивний розвиток мовлення; допитливість,прагнення до експериментування; легке і швидке засвоювання та використаннянової інформації; ранній інтерес до читання, часто — самостійне опануванняйого.
За даними московських психологів,складовими ранньої обдарованості є домінуюча роль пізнавальної мотивації;дослідницька творча активність, яка полягає у виявленні нового під часформулювання і розв'язання проблем; уміння знайти оригінальні рішення;здатність до прогнозування; створення ідеальних еталонів, що забезпечуютьвисокі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.
Обдаровані діти наділені високим творчимпотенціалом і високим рівнем розвитку здібностей. Здебільшого найважливішимихарактеристиками обдарованих дітей вважають:
— надзвичайно ранній вияв високоїпізнавальної активності й допитливості;
— швидкість і точність виконаннярозумових операцій, що зумовлене стійкістю уваги та оперативною пам'яттю;
— сформованість навичок логічногомислення;
— багатство активного словника;
— швидкість і оригінальність вербальних(словесних) асоціацій;
— виражена установка на творче виконаннязавдань;
— розвиток логічного мислення й уяви;
— володіння основними компонентамиуміння вчитися.
Важливою характеристикою обдарованості єкреативність — здатність до творчості. Згідно із психологічними дослідженнямиосновою обдарованості є закладений від народження творчий потенціал, якийрозвивається впродовж усього життя людини. Він не залежить безпосередньо відрівня розумових здібностей, оскільки діти з високим рівнем інтелектуальногорозвитку іноді володіють незначним творчим потенціалом.
Обдаровані діти часто є оригінальними у поведінціта спілкуванні. Вони використовують особливі способи спілкування з дорослими йоднолітками, чутливі до ситуації спілкування, виявляють уміння спілкуватися нелише словесно, а й за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів, інтонаціїтощо), легко вступають у контакт з однолітками, прагнуть до лідерства успільній діяльності. Обдаровані діти частіше за своїх однолітків обирають рольДорослого в творчих іграх, змагаються з іншими дітьми. Не уникають вонивідповідальності, пред'являють високі вимоги до себе, самокритичні; не люблять,коли до них ставляться із захопленням, обговорюють їхню винятковість,талановитість. Ці діти випереджають однолітків у моральному розвитку, активнопрагнуть добра, справедливості, правди, виявляють інтерес до всіх духовнихцінностей.
Обдарованість типологізують за різнимикритеріями. Наприклад, український психолог Юрій Гільбух на основі аналізупізнавальних особливостей дитини виокремлює такі типи обдарованості:
— природничі теоретики (спрямованістьпізнавального інтересу на осмислення абстрактних ідей, схильність доприродничих знань);
— природничі прикладники (спрямованістьпізнавального інтересу на розв'язання складних конструкторсько-технічнихзавдань, моделювання);
— гуманітарії (спрямованістьпізнавального інтересу на мови, суспільні науки, літературу).
У результаті досліджень російськихпсихологів під керівництвом Леоніда Венгера (1925—1992) зафіксовано такіздібності обдарованих дітей:
— уміння самостійно аналізувати ситуацію(виявляти наочні засоби, суттєві для вирішення завдань);
— розвиток децентрації (здатностізмінювати власну точку відліку при вирішенні завдань, уміння ставити себе намісце іншої людини під час спілкування);
— розвиток задумів (уміння створюватиідею майбутнього продукту і план її реалізації).
Ці ідеї дослідники реалізували упрограмах виховання і навчання дітей дошкільного віку “Роз Обдарована дитина”(М., 1995).
Американські психологи (Іллінойськийуніверситет) під керівництвом М. Карне найголовнішими вважають такі показникиобдарованості:
1. Інтелектуальна обдарованість.Виявляється у допитливості, спостережливості, точному мисленні, винятковійпам'яті, потязі до нового, глибині занурення у справу.
2. Обдарованість у сфері академічнихдосягнень. У читанні: надає йому перевагу серед інших видів діяльності; швидкоі надовго запам'ятовує прочитане; володіє великим словниковим запасом;використовує складні синтаксичні конструкції; цікавиться написанням букв іслів. У математиці: виявляє інтерес до лічби, вимірювання, зважування,упорядкування предметів; запам'ятовує математичні знаки, цифри, символи; легковиконує арифметичні дії; застосовує математичні вміння і терміни до ситуацій,що не стосуються безпосередньо математики. У природничих науках: виявляєінтерес до навколишнього; цікавиться походженням та призначенням предметів іявищ, їх класифікацією; уважна до явищ природи, їх причин і наслідків,намагається експериментувати.
3. Творча обдарованість. Дитинадопитлива, самостійна, незалежна у міркуваннях; виявляє здатність глибокозанурюватись у справу, що її цікавить, та домагатися значної продуктивностідіяльності; у заняттях та іграх схильна до точності дій, завершеності; легкозмінює способи поведінки і діяльності в обставинах, що змінюються.
4. Обдарованість у сфері спілкування.Виявляє лідерські нахили, здатність до гнучкого спілкування, впевненість у собісеред знайомих і незнайомих людей; ініціативна, бере на себе відповідальністьза інших.
У дошкільному віці виявляється спеціальнаобдарованість, ознаками якої є особливі здібності до певного виду діяльності.Як правило, їх класифікують на такі групи:
— математичні здібності (здатність досприймання, осмислення та зберігання математичної інформації, математичнаспрямованість розуму — інтерес до чисел і дій з ними, прагнення доматематичного пошуку);
— конструктивно-технічні здібності(технічне мислення, яскрава просторова уява, зацікавленість приладами іконструкціями, прагнення їх удосконалювати і створювати нові);
— загальні художні здібності (здатністьдо різних видів художньо-творчої діяльності: художнє бачення світу,оригінальність сприймання, підвищений інтерес до художньої діяльності,естетична позиція);
— музичні здібності (музично-ритмічнечуття, музична пам'ять, здатність сприймати музику як форму вираження змісту);
— літературні здібності (образність івиразність мовлення, інтерес до художнього вираження думки, емоційність, творчауява, здатність до мовного вираження душевного стану людини);
— здібності до зображувальної діяльності(здатність правильно оцінити форми, пропорції, положення предметів у просторі,світлотіньова чутливість, здатність відчувати і передавати виражальну функціюкольору, розвинута образна уява і пам'ять).
Обдарованість може розвиватися засприятливих умов (турбота батьків, спеціальні програми і засоби навчання,гуманне ставлення до дитини тощо). Розвитку творчого потенціалу дитини сприяютьдопомога дорослих, багате культурне середовище, послідовна і цілеспрямованаіндивідуальна програма виховання і навчання. Згідно з дослідженнями німецькихучених Герлінди та Ханса-Георга Мелхорнів, майже 50 % розумових здібностейформується у малюків до 4 років, 80 % — до 8 років. За твердженнямамериканських спеціалістів Глена і Дженет Доманів, визначальними щодо цього єрозвиток рухів і загальна фізична підготовка дитини, що сприяє інтенсивнішомурозвитку мозку і формуванню її пізнавальних здібностей. Тому раннє дитинствослід використати для навчання дітей читання, математики, формуванняенциклопедичних знань за допомогою “бітів” — систематизованих смислових частинінформації.

1.5 ЧИ НАРОДЖУЄТЬСЯ ДИТИНАЛЮДИНОЮ?
Є чимало живих істот, які,тільки з'явившись на світ, вже з першого дня свого існування здатні виконуватимайже усі життєві функції. Людина не належить дотаких істот. Вона народжується абсолютно безпомічною: не вміє ні пересуватися,ні здобувати їжу, ні розмовляти, ні мислити. Потрібно багато часу, щоб вонанавчилася усьому цьому. Тому людське дитя, як вважають дослідники, це — лишелюдина в можливості.Через те у кожному немовляті закладена лише можливість стати колисьповноцінною людиною. Але чи буде реалізована ця можливість — залежить відбагатьох причин. У 1920 році в джунглях Індії були знайдені дві дівчинки —Камала й Амала, які тривалий час прожили серед вовків.
Старшій із них — Камалі — було приблизно8 років, Амала була дещо молодшою. Але вони не вміли робити навіть того, шовміє робити дворічна дитина, яка виросла серед людей. За шість наступних роківдівчатка навчилися лише пити воду зі склянки і вивчили 30 слів. Для порівняння— можна згадати, що словниковий запас шестирічної дитини складається приблизноз 3500 слів. Процес індивідуального становлення людини, який називаєтьсяонтогенезом,— дуже складний і тривалий. Він триває від зародження людини додосягнення нею зрілості, тобто до того часу, коли вона стає повністюсформованою людиною. Вам доводилося вже, мабуть, чути притчу про премудрогоцаря Соломона і молоду матір. Коли мати звернулася до царя за порадою — з якоговіку їй слід почати виховувати свою однорічну дитину, то Соломон їй відповів,що вона запізнилася з цією справою па цілий рік. Тобто він мав на увазі, товиховувати дитину слід починати від самого їі народження. Так вважали мудрілюди колись. Але сьогодні така порада не могла б вважатися цілком мудрою. Іякби випадок, про який ішлося у Притчі, трапився у наш час, то скоріш за всецар Соломон відповів би молодій матері, шо вона запізнилася з вихованням своєїдитини принаймні на два роки, а можливо — і на більше
Сушена медицина вважає, що турбуватисяпро здоров 'я і повноцінний розвиток дитини потрібно ще задовго до її зачаття.Вже за рік і, особливо, за три місяці до цього неприпустимі куріння, вживанняалкоголго та шкідлива робота як для майбутньої матері, так і для батька, бо цеможе негативно вплинути на розвиток їхньої дитини. Тому у розвинутих країнах,де існують так звані служби планування сім'ї, на цей період для сімейвстановлюється своєрідний карантин. Понад те: така наука як керинатологіясьогодні доводить, шо кожна клітина, зокрема яйцеклітина чи сперматозоїд, мжсаою генетичну пам'ять, або програму. Порушення цієї програми робить клітинубезплідною або ж призводить до шкідливих відхилень у розвитку організму.Порушення генетичної нам'яті клітин найчастіше трапляється внаслідок складнихзахворювань дітей (майбутніх батьків) на першому році їхнього життя або жунаслідок шкідливих звичок і хвороб у п'ятнадцяти—вісімнадцятирічному віці.
Сьогодні вже незаперечновстановлено, що не тільки фізичні, а й чуттєві й навіть розумові властивостідитини починають формуватися відразу ж після запліднення в утробі матері. Під час вагітності вона становить зі своїм плодом єдиний організм.Тому все, що позитивно чи негативно впливає на вагітну жінку, діє певним чиномі наїі майбутню дитину. Наприклад, коли жінка втомлюється, то її організмспоживає піноген, який є одним із найважливіших елементів нормальногоформування плоду. Виявляється також, що, починаючи з третього місяця телязапліднення, дитина відчуває і психічний стан матері, їі настрої і певним чиномреагує на них. А трохи пізніше вона починає реагувати і на голоси людейнавколо, особливо батьків. Ось чому так важливо створювати жінці під час її вагітностінайкращі умови, дбати про її відпочинок і гарний настрій.
Лікарі-гінекологи радять також, щоббатьки, особливо мами, вже на третьому місяці вагітності «спілкувалися» здитиною, постійно думали про неї або лагідно з нею розмовляли. У цей час плідуже починає «боятися» самотності, галасу або якоїсь іншої загрози. Під часштучного переривання вагітності, як засвідчують кадри з науково-популярного фільму,плід «втікає», починає «страшно кричати» (на ультразвукових хвилях,яких ми не чусмо), відбиватися ручками й ніжками. Ось, зокрема, чому деякі людивиступають проти застосування абортів, хоча їх заборона, можливо, і не єдинимправильним виходом із цього становища, принаймні — у деяких випадках.
Таким чином, щоб дитина могла нормальноформуватися у дородовий період і з'явитися на світ здоровою і щасливою,потрібно дбати про це ще до її народження. І це повинні робити не тількимайбутні батьки, хоча на них лежить найбільша відповідальність, о й їх рідні тадрузі, держава і суспільство в цілому. Дбаючипро своє майбутнє, кожен народ зобов'язаний уважно ставитися до різноманітних(біологічних, психологічних, соціальних, виробничих, екологічних, медичних, побутових)факторів, від яких залежить здоров'я майбутніх поколінь. Для нашої держави, враховуючи наслідки Чорнобильської трагедії, цесьогодні особливо актуально. Тому будемо сподіватися, що, незважаючи на тітруднощі, насамперед економічні, які переживає сьогодні Україна, вона знайдеможливості для вирішення і тих проблем, розв'язання яких має першочерговезначення дня здоров'я і щастя майбутніх матерів і дітей. Не забуваймо й про те,що таке піклування є певною мірою і нашою національною традицією.
1.6ОСОБЛИВОСТІОБДАРОВАНОСТІ У РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ
Впевні роки дитинства спостерігається підвищена сприйнятливість до засвоєннямови, якою відбувається спілкування дитини з оточуючими; у дошкільні і раннішкільні роки виявляються особлива яскравість, гострота образних вражень,багатство уяви, що виявляються, зокрема, у творчих іграх; у роки настанняранньої юності – підйом моральної чутливості й активності узагальнюючого,теоретичного мислення і т.п. Тім самим перехід від віку до віку означає непросто ріст, збагачення психічних властивостей, але і їхнє справжнєперетворення – загасання, припинення дії одних здібностей і виникнення нових. Іншими словами, у мірупросування дитини по «вікових сходах» відбувається якісно нове і у деякихвідносинах однобічне посилення можливостей розвитку, що разом з тім веде дозагального підйому сил. Таким чином, вікові особливості як би готують ітимчасово зберігають сприятливі умови для становлення чи тихнув інших сторінрозумових здібностей, і навіть можна сказати, що вікові особливості виступаютьяк складова частина, чи компоненти, самих дитячих особливостей. Не тількизростаючий з роками рівень розумового розвитку, але і самі внутрішні умовицього розвитку мають відношення до формування і росту здібностей. Правомірноговорити про вікові передумови здібностей, чи вікових факторах обдарованості,маючи на увазі обумовлені віком підвищені можливості розвитку психіки в читихнув інших напрямках.
Стрімкийпідйом здібностей у дитини, наближення її розумових показників до показників, властивихбільш старшим віковим періодам, так саме як і зниження, більше чи менше, темпурозумового розвитку в наступні роки можна розглядати як підтвердження того, щопрояв дитячої обдарованості істотно обумовлений саме віковими, т. б. вконкретний період життя виникаючими та в деякій мірі перехідними особливостями.
Саме в рокидитинства (на відміну від зрілості) внутрішні умови формування віковогорозвитку є одночасно і факторами формування здібностей. Як це не парадоксальнозвучить, діти ніби більш обдаровані, ніж дорослі.
Передумовиособливостей, специфічні для окремих дитячих періодів, ці своєрідні «тимчасовістани», що виражають ту чи іншу сторону можливостей вікового розвитку,—психологічна реальність, що дозволяє багато чого зрозуміти й в індивідуальнихвідмінностях дітьми за здібностями. Індивідуальний рівень та індивідуальнасвоєрідність здібностей підростаючої людини не є чимось зовнішнім стосовно їївікових особливостей: багато чого залежить від ступеня вираження у дитини тихчи інших вікових властивостей, від відмінностей у темпі і ритмі наближення дозрілості. Вікові особливості не проходять безвісти: вони не тільки витісняютьодин одного, але і закріплюються в особистості, в однієї дитини в більшій мірі,в іншої – у меншій. Неоднаковість, нерівномірність вікового розвитку –найсуттєвіші умови становлення індивідуальних відмінностей у здібностях.
Взаємопроникнення,єдність вікового й індивідуального з найбільшою виразністю і гостротоювиступають в обдарованих дітей. У таких дітей з особливою силою виявляютьсяпереваги їхнього віку (компоненти здібностей даного вікового періоду). Однакнавіть найповніший розвиток переваг тільки свого віку не може пояснити тогодивного багатства можливостей, якими блищить обдарована дитина. Матеріалиспеціальних спостережень показують, що надзвичайні розумові досягненнявиявляють ті діти, у яких одночасно виступають і переваги наступного віку.
Випадки, щоспостерігалися нами, показують, наприклад, що така вікова риса підлітків, якдіяльна енергія, наполегливість, знаходить особливу силу, якщо стає властивоюдітям найбільш молодшого віку з їхньою підвищеною сприйнятливістю і наївноюсерйозністю. У молодшому шкільному і дошкільному віці, коли ще не вступили усвої права нові інтереси, пов'язані із статевим дозріванням, коли розумовавразливість, готовність засвоювати, наслідування старшим складають саме життя,—у такі роки швидкий підйом енергії і самостійності може до крайності напружитиі зосередити зусилля розуму, що розвивається, виступити як надзвичайнасхильність до розумової роботи.
Судячи знаявних даних, у рано розвинених дітей зближення, а потім і сполучення за часомособливостей даного і наступного вікового періодів, сполучення віковихфакторів, що йдуть від різних періодів дитинства, обумовлюють ніби подвоєння, аможе бути, і багаторазове посилення передумов розумового розвитку.
Відомості продітей з раннім розквітом здібностей дають дуже значимий матеріал до проблеми«нахили і здібності». Схильність – це прихильність до діяльності, прагненнязайматися нею. Ступінь виразності потреби в діяльності характеризує динамічнусторону нахилів. Неодноразово підтверджені спостереження показують, щонайзагальнішою, корінною психологічною особливістю видатних дітей – при усійсвоєрідності розуму і характеру такої дитини – є висока активність розуму,схильність до розумових зусиль, тобто підвищена схильність до розумовоїдіяльності.
Заглибленістьтаких дітей у всілякі розумові вправи особливо звертає на себе увагу в періоднайбільш швидкого розумового розвитку, підйому здібностей. Так само йослаблення захопленості розумовими заняттями в міру відносного зниження,«вирівнювання» здібностей також може давати представлення про найтіснішийвзаємозв'язок схильностей і здібностей.
Як відомо,потреба в діяльності – дуже помітна особливість будь-якої дитини. Однакіндивідуальні відмінності у схильності до розумової напруги дуже великі. Наявніматеріали переконують у тім, що рано піднімаються над загальним рівнем саме тідіти, яким властива надзвичайна по своїй силі і сталості тяга до розумовихзанять. І це зрозуміло: щоб на кілька років випередити однолітків у загальномурозвитку, потрібно проробити величезну розумову роботу.
Можназадатися питанням, чи прискорений темп розвитку викликає безперестанну розумовуактивність, чи ж сама загальна схильність до діяльності підсилює розумовіможливості й прискорює розвиток? Імовірно, тут не слід протиставляти причину інаслідок: вони можуть мінятися місцями і виступати спільно. У всякому разі, неможе викликати сумнівів зв'язок тяги до розумових занять з темпом розумовогорозвитку.
Видатні дітитягнуться до розумових зусиль, очевидно, тому, що цього органічно потребуєїхній мозок, що розвивається. Постійна готовність до зосередження уваги йемоційне захоплення процесами пізнання створюють справжній нестаток урозумовому навантаженні.
Очевидно, припідвищеній сприйнятливості і стихійному характері знань, що здобуваються, а цевластиво дітям з раннім розквітом здібностей (ми судимо головним чином заматеріалами про дітей молодшого шкільного віку), розумові заняття стають длядитини і свого роду грою, де можна виявляти необмежену ініціативу, спиратися науяву, насолоджуватися пробій своїх сил. Для таких дітей розумова робота – ценасамперед захоплююча вправа.
У дітей звидатними здібностями винятково демонстративно виявляється, що схильність додіяльності обумовлює не тільки час, що приділяється роботі, але і сам рівеньдосягнень. В активності таких дітей помітно виступає потреба як у постійномупоновленні, так і в ускладненні розумового навантаження. Тут схильність йде якби перед здібністю і є одним з важливих факторів розвитку – додає позитивнеемоційне наповнення розумовим заняттям, підвищує працездатність, будитьдрімаючі сили.
Тяга дорозумових вправ захоплює всю особистість дитини, і такий підвищений нестаток урозумовому навантаженні можна розглядати як фактор самої обдарованості.Безустанне прагнення, пристрасть до розумових занять не є чимось зовнішнімстосовно потенцій зростаючого людини – від схильності до розумових зусильбагато в чому залежать можливість здійснення і ступінь успішностінайрізноманітніших видів діяльності. У дітей з дуже ранніми досягненнямизначення цієї внутрішньої умови формування здібностей проживається з особливоювиразністю. Однак украй важко судити про те, наскільки тимчасовою чи постійноївиявиться в дитини потреба в діяльності. Дуже багато чого може перемінитися вцій особливості, темп вікового розвитку сповільниться і наблизиться зрілість.Чи не тут одна з причин того, що далеко не у всіх дітей з ранніми ознаками обдарованостізбережуться і розів'ються великі здібності?
Істотнийінтерес являють дані, що показують, що схильність до «діяльності взагалі»,тобто динамічна сторона розумової активності, ніби випереджає захопленняякими-небудь визначеними видами діяльності, їх змістом. Значення змістовноїсторони тих чи інших занять для розвитку схильності до діяльності, мабуть,зростає з роками. Разом з тим безсумнівно, що і надалі в становленніспеціалізованих схильностей дуже велика роль загальної розумової активності,загального рівня потреби в діяльності.
Дитячасхильність до діяльності вже на ранніх ступінях розвитку може бути не тількиширокої, але і більш вузької (тяжіння до визначеного виду діяльності). Середвидатних дітей, навіть у дошкільні роки, вже можна зустріти виражених«математиків», «біологів», «лінгвістів», і в деяких з них таке вибірковезахоплення виявиться стійкою індивідуальною особливістю. Але частіше в дитячіроки виявляються особлива широта і мінливість захоплень, готовність прилучатисядо все нових видів занять.
Зростаючавизначеність схильностей звичайно сприяє і спеціалізації здібностей, а, у своючергу, здібності, що формуються, можуть направляти й обмежувати схильності.
На прикладіобдарованих дітей видно, що схильності і здібності як би підтримують іпідсилюють один одного. Схильності – це прагнення до діяльності, здібності – цеможливості її виконання, але вони мають загальні корені і між ними існуєсправжня взаємозалежність. І ті й інші (кожні по-своєму) характеризуютьінтелект дитини.
До власне розумовихособливостей обдарованих дітей можуть бути віднесені їхня здатність дозосередження уваги, швидкість розумових процесів, підвищені можливості аналізуй узагальнення, висока продуктивність розумової Діяльності. Чудові властивостіїхнього інтелекту особливо виражені та іноді здаються ледве не чимосьнадприроднім, оскільки виявляються вони в незвичайно ранньому віці. Разом з тимсаме на обдарованих дітях буває дуже помітна деяка відносність достоїнствдитячого інтелекту.
Середрозумових якостей, якими виділяються такі діти, не слід упускати з видунадзвичайну здатність до розумового наслідування: діти з видатними здібностямисхоплюють, усмоктують, роблять своїми знання і форми міркувань навколишніхдорослих. Це яскраво виявляється у своєрідному формалізмі їхньої розумовоїдіяльності, і на цьому варто зупинитися.
Як відомо,кожній дитині доводиться починати з засвоєння саме форми того, що їй ще не можебути доступно власне кажучи: діти включаються в загальне життя, спираючись накопіювання зовнішньої сторони дій, що спостерігаються, і поведінку оточуючих.Вживання слів, мовних зворотів, усіляких понять і суджень, природно, передує вдитини з'ясуванню повноти їхнього значення. Так само обстоїть справа і збезліччю шкільних знань. Взагалі в роки вікового розвитку відбуваєтьсянасамперед уподібнення розумових проявів підростаючої людини існуючим зразкам,уподібнення, яке не слід, однак, приймати за справжню психологічну зрілість.Якщо зовнішнє копіювання з неминучістю випереджає оволодіння змістом у всіх дітей,то у випадках швидкого темпу розвитку це спостерігається в більшому ступені.Відповідно і зв'язаний з цим формалізм мислення особливо виражений у дітей самез підвищеними здібностями.
Таких дітейзвичайно відрізняє схильність до чітких оцінок, до класифікації, побудовірізних схем і таблиць. Ми знали, наприклад, юних біологів, що володіливеличезними фактичними даними по систематиці комах, птахів,— знаннями, що незнаходили в них застосування. Але оволодіння деяким «науковим апаратом»класифікації цілком їх задовольняло. Діти з раннім розквітом здібностей інодіще в молодшому шкільному віці виявляються запеклими читачами енциклопедії. Прицьому вони можуть особливо тягтися до статей, здавалося б, непосильних для них,але які ними, однак, по-своєму освоюються. Наприклад, ми були знайомі зтретьокласником, що став орієнтуватися в багатьох спеціальних питаннях фізикивинятково завдяки запам'ятовуванню і зіставленню енциклопедичних статей, щорозкривають фізичні терміни (заняття, що доставляло йому насолоду). Іншийвідомий нам третьокласник вичитував з енциклопедії стільки історичноїінформації (не тільки про конкретні події, але і щодо соціологічних їхніхоцінок), що ці пізнання його щонайменше були порівнянні із знаннямистаршокласників. Для таких диво-дітей, що виконують граючись величезну роботу,характерна наївна віра в самодостатність такого роду розумової праці; вони, якправило, не відчувають умовності щодо своєї ерудиції, для них роздуми,понятійний образ – це лише маніпулювання кимсь даними визначеннями.
Ознакиформалізму мислення рано дозрілих дітей іноді різко виявляються й вособливостях моральної свідомості. Серед молодших підлітків, що випереджаютьоднолітків у розумовому відношенні, зустрічаються і такі, від яких можнапочути, наприклад, обґрунтування того, що батькам ніхто нічим не зобов'язаний;що скромність потрібна тим, хто нічого не вміє; що ті, хто мало сміється,—погані люди. Судження їх «теоретично» аргументуються чи спираються нависловлення яких-небудь авторитетів, тобто підкріплюються логічно вірнимипосиланнями. Такого роду моралізування, тяга до етичних узагальнень можутьвиявляти високий загальний розвиток і формальну силу інтелекту, але одночасновказують на однобічність, обмеженість розвитку свідомості, що обумовлено,можливо, саме швидким розумовим ростом.
Зазначеніособливості не дають, однак, основ недооцінювати таких дітей.
Як ужевідзначалося, дітей, що виділяються легкістю засвоєння і швидким темпомрозвитку – саме з таких проявів починається ранній підйом інтелекту,— відрізняєенергійна допитливість, особлива настроєність на пізнавання, на розумовуроботу. У них часто виявляються і такі, що як би протистоять наслідувальності іформалізму розумові особливості, як готовність до несподіваних асоціацій,продукування нових ходів думки.
У багатьохдітей з видатними розумовими особливостями помітна «творча жилка». Деякі з нихрано починають складати «наукові праці», пишуть «підручники», планують небуваліподорожі. Підвищена сприйнятливість і швидкість засвоєння спонукають їх допошуків нового. Їм бувають властиві безперестанні творчі спроби. І не слідзабувати, що незвичайні розумові можливості, що виявляються цими дітьми, можутьвиявитися передумовою розвитку високих, соціально значимих здібностей, початкомстановлення таланта.
Ознаки розвиткувеликих розумових здібностей ще проявляються в дітей і підлітків у досягненнях,що мають значення для суспільства: вони можуть виявлятися саме як потреба урозвитку, настійна і разом з тим недостатньо визначена. Загальна спрямованістьособистості, пізнавальна схильність, що одухотворяє таких дітей,— важливийпоштовх для реалізації розумових даних.
Психологіюдитини з багатообіцяючим стартом відрізняють, зрозуміло, не тільки ті чи іншірозглянуті нами типові для таких дітей особливості, але й індивідуальнасвоєрідність цих особливостей. У кожному випадку дуже велика роль самеособово-індивідуально-особистої своєрідності, того «мало-мало» – у здібностяхчи характері,— яке може суттєво впливати на подальший розвиток. При вивченніобдарованих дітей важливо не випустити з уваги цю нерозривну єдність«загального», «особливого» і «одиничного».
Питанняраннього прояву обдарованості дуже актуальні. Буде потрібно нагромадження щебагатьох матеріалів, щоб повніше і глибше проникнути в ті дуже значиміпсихологічні проблеми, що стоять за словами «обдаровані діти».
Особистіснісистеми цінностей у маленьких обдарованих дітей дуже широкі. Вони гостросприймають суспільну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе і дооточуючих, жваво відгукуються на правду, справедливість, гармонію і природу.Всеохоплююче око телебачення приносить у наші домівки картини далеких проблем,а юні обдаровані глядачі чекають, а іноді і вимагають, щоб їхні батькищо-небудь зробили для голодуючих в Африці, для біженців Південно-Східної Азії ідля дитинчат морських котиків в Африці, та й самі вони для цього готові розбитисвої скарбнички.
Звичайно дітиу віці від 2 до 5 років не можуть чітко розрізнити реальність і фантазію.Особливо яскраво це виявляється у обдарованих дітей. Вони настільки примхливі всловесному розфарбовуванні і розвитку власних фантазій, настільки зживаються зними, буквально «купаючись» у живій уяві, що часом вчителі і батькидемонструють зайві переживання з приводу здатності дитини відрізняти правду відвимислу. Це яскрава уява народжує неіснуючих друзів, бажаного братика чисестричку і ціле фантастичне життя, багате і яскраве. Через багато років багатохто з них як у роботі, так і в житті зберігають елемент гри. винахідливість ітворчий підхід -якості, що стільки дали людству і в матеріальному, і вестетичному розвитку.
Однією знайбільш важливих рис для внутрішньої рівноваги обдарованої людини є почуттягумору. Талановиті люди обожнюють невідповідності, гру слів, часто бачать гумортам. де ровесники його не помічають. Гумор може бути рятувальною благодаттю таздоровим щитом для тонкої психіки, що потребує захисту від болючих ударів, щонаносяться менш сприйнятливими людьми. (Щоправда, небагато хто з нас настількивпевнений в собі, щоб від душі посміятися над жартом, якщо її об'єктом є мисамі.)
Обдарованімалюки постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що «не позубам». З точки зору їх розвитку такі спроби корисні. Але оскількиобдаровані діти в деяких речах роблять успіхи, що не досягаються більшістю їхровесників, батьки таких дітей (а через них і самі діти) схильні очікуватитакої ж легкості у всіх своїх починаннях. Перебільшені очікування дорослих миназиваємо «ефектом ореолу» та звертаємо на нього увагу кожного, хтопрацює з обдарованими дітьми на будь-якій стадії їх розвитку. В ранньомудитинстві обдаровані діти так само емоційно залежні, нетерплячі та емоційнонезбалансовані, як і їх ровесники. Іноді вони навіть більш красномовні — оскільки їх уміння виражати себе більш досконале. Однак їх чудові мовніздібності можуть призвести до того, що дорослі починають невірно сприйматирівень їх емоційної зрілості — а це поглиблює проблему.
Дослідженняпоказують, що страхи маленьких дітей за звичай позбавлені реалізму. Батькамшестирічних дітей, що виросли в місті важко зрозуміти, чому їх діти більш завсе бояться левів та тигрів, а зовсім не автомобілів, які для них є набагатобільшою небезпекою. Для обдарованих же дітей, як правило, характерніперебільшені страхи, оскільки ЕОНІ; здатні уявити безліч небезпечних наслідків.Вони також надзвичайно сприйнятливі до немовних проявів почуттів оточуючими тавідчувають мовчазне напруження, що виникає навколо них.
Одним ізстовпів у вивченні обдарованих людей, Гауен (1972), називає екстрасенсорнесприйняття як одного з виняткових властивостей людей, що належать до цієїкатегорії. Вчителі початкових класів для обдарованих дітей досить детальноописували мені декілька випадків такого екстрасенсорного спілкування. Одинхлопчик вважав себе ненормальним через свої здібності до читання думок тапередбаченню. Ясна річ, що вчитель також був шокований від такої здатності.Насправді ж ми знаємо так мало про біохімію та електричну активність мозку, щоми були б не в праві заперечувати можливість телепатії та ясно бачення, навітьякщо вони знаходяться на периферії х^ваги більшості вчених, що займаютьсяемпірикою. Такі здібності зустрічаються досить часто у високообдарованих дітей.Ставитися до них треба з розумінням, так як недовіра може тільки поглибити їхпідозри про власну ненормальність. Вони потребують підтримки, а не висміювання.Можливо, вони бачать більш ясно те, що менш сприйнятливі звичайні люди«бачать в мутному дзеркалі».
В дошкільніроки обдаровані діти — як і їх менш здібні ровесники — є віковимиегоцентристами у своєму тлумаченні подій і явищ. Егоцентризм — термін, данийнам Піаже, — допомагає зрозуміти якісні розходження між інтуїтивним,анімістичним сприйняттям дошкільників і більш раціональним, орієнтованим наконкретну реальність поглядом старших дітей. Егоцентризм тут не означає егоїзмуз його звичайним негативним забарвленням. Він є лише проектуванням власногосприйняття та емоційної реакції на явища, думки і почуття всіх присутніх.Звичайно ми називаємо це «однобічним сприйняттям». Невміння сприймати ставленняінших людей до кого-небудь чи до чого-небудь у побуті можна назватиоднобічністю. Ми не терпимо цього в дорослих, але це абсолютно нормально длядошкільників, якими б розумниками вони не були. У міру того як мозок дитини, щорозвивається, починає сприймати власну роботу, дитина починає розуміти, що вінздатний думати: вчені тепер називають це метапізнанням. Дитина впевнена, що їїсприйняття явищ і подій ідентичне свідомому одночасному сприйняттю іншими.Тобто усі сприймають і розуміють ту саму подію чи явище однаково. Ми, дорослі,хоча і розуміємо, що це не так, але ніколи до кінця не виростаємо з цьогоегоцентризму, властивого дітям від 3 до 5 років, і нам дуже важко прийняти іншуточку зору — особливо якщо вона основана на паралельному досвіді.
Коли дитячийегоцентризм супроводжується чутливістю і роздратуванням від нездатності зробитищось (все це характерно для обдарованих дітей), можуть виникнути проблеми в їїспілкуванні з однолітками.
Таким чином,обдаровані діти часом страждають від деякого соціального неприйняття їх з бокуоднолітків, а це розвиває в них негативне сприйняття самих себе, щопідтверджено багатьма дослідженнями.

РОЗДІЛ ІІ ІСТОРІЯВИВЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ
 
2.1 ПРОБЛЕМАОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ
 
Середнайцікавіших і загадкових явищ природи дитяча обдарованість традиційно займаєодне з чільних місць. Проблеми її діагностики та розвитку хвилюють педагогів уже багатостоліть. Інтерес до неї в час дуже високий, що легко можна пояснитигромадськими потребностями. Останнім часом термін «обдарованість» отримавзнову громадське визнання, як і і соціальний значимість проблеми навчанняобдарованих дітей, що є важливою кроком до її решению. Фундаментальнаобізнаність із обдарованими дітьми виступає однією з варіантів конкретної реалізаціїправа особистості на індивідуальність. Оскільки школа не дуже добрепристосованій тим, хто відрізняється від середній рівень убік великихздібностей, оскільки складно перебудувати систему навчання, змінити ставленнявчителів до «нестандартним» дітям, школа відчуває особливі потреби упідручниках нічого й програмах, у яких враховувалися б індивідуальні запити, йінтереси обдарованих, це право роботи з обдарованими дітьми взяла він системадодаткової освіти.
У разіустанови додаткової освіти цього досягти реально, оскільки, саме додатковуосвіту розширює сферу творчості обдарованого дитини. Отже, саме високообдаровані люди здатні внести свій найбільший внесок у розвиток общества. Усучасному літературі стає дедалі більше статей, публікацій, однак які зачіпаютьцієї теми. У цьому хочеться відзначити роботи відомого психолога, докторапсихологічних наук, Н.Лейтеса. Його роботи з вивченню психіки обдарованихзаймають чільне місце у російської психології. Багато психологічні принципирозвитку в дітей молодшого шкільного віку висунули Н.Н.Поддьяков,А.В.Запорожец, А.И.Савенков, Е.С.Белова, А.И.Доровской. Свої психологічнімоделі розроблено й поруч західних психологів: Дж.Гилфорд, Дж.Рензулли,П.Торренс, А.Таннебаум та інші. У вивченні цього питання ми спиралися на такихстовпів російської, радянської психології, як Б.М.Теплов, С.Л.Рубинштейн,А.М.Матюшкин і кілька других. Ю.З.Гильбух разом із групою учених розробивдиференційовану систему навчання, що дає більші можливості для проявиіндивідуальності ребенка.
Психологічнідослідження останніх десятиліть довели, що обдарованість, як специфічне явищелюдської психіки, можна визначити як певну, передумову досягнення успіхів убудь-якій діяльності. Тому обдарованими і талановитими можна назвати людей, які, заоцінкою досвідчених спеціалістів, демонструють високі досягнення. Перспективиїх розвитку визначаються рівнем досягнень або потенційними можливостями в однійабо декількох сферах, а саме: інтелектуальній діяльності та академічнихдосягненнях (наукова спрямованість), творчості, винахідництві, спілкуванні талідерстві, художній діяльності (музика, образотворче мистецтво), продуктивнійдіяльності (професійна), моториці (спорт). Люди, які в своїй професійнійдіяльності досягають високих результатів, ще в дитинстві значно відрізнялисявід своїх ровесників за всіма параметрами розвитку, вони більше адаптованіемоційно й соціально легко вчаться і засвоюють навчальний матеріал, доситьшвидко вирішують завдання, мають високий рівень концентрації уваги,абстрактного мислення, але, водночас, не здатні до конформізму і заучуванняшкільного матеріалу, схильні до незалежності.
Більшістьдосліднтків проблеми обдарованості відзначають, що найбільший розвитокінтелекту досягає в перші 20 років, при чому найбільше від 2 до 12 років, удорослому віці підйом відзначається від 17 до 20-30 років (дані по тестуВакслера WAIS) хоча ці дані піддаються критиці.
Результатиімпіричних досліджень вказують на тісний зв'язок інтелектуальної продуктивностілюдей в 60-80 років з їх професією — деяеі інтелектуальні функції можутьрозвиватись навіть у похилому віці, однак з віком уповільнюються процесимислення.
Психологічнийаналіз обдарованості дає підстави стверджувати, що обдарованість — цекомплексне явище психіки людини, яке включає єдність інтелекту, творчості імотивації. Інтелектуальні здібності превищують середній і високий рівні,творчість проявляється у новому оригінальному підході до вирішення проблем ізавдань. Що стосується мотивації, то це — єдність емоційно вольових якостей:інтерес до певної діяльності і настирливість у досягненні мети. Обровані людихарактеризуються наполегливістю, надзвичайно рпозвинутою працьовитістю,глибоким і стьійким інтересом до певної діяльності. Один із відомих дослідниківпроблнми обдарованості — Н. С. Лейтес доводить, що працьовитість — найважливіший фактор обдарованості.
Доситьнез'ясованим є питання обдарованості. В наш час введено поняття «емоційнаенергетика», що матеріальним носієм обдарованості. Це поняття відзначаєобдарованість як максимальне виявлення здібностей, що забезпечується такимматеріальним носієм, що на данному етапі розвитку наука ще не здатна розв'язати цюпроблему, і тому достатньо займатися практикою.
Підходячи допроблеми «дитячі здібності і вік», важливо мати на увазі дані, що накопичуютьсяв психології, про вікову чутливість, тобто про ту особливу чуйність донавколишнього, котра по-своєму характеризує кожен дитячий вік. Неоднаковістьвікової чутливості, зміна її рівня і спрямованості означають, що кожен періоддитинства має свої специфічні неповторні внутрішні умови розвитку і що з вікомвідбувається не тільки збільшення розумових сил, але і їхнє обмеження, а те івтрата деяких важливих особливостей пройдених вікових періодів.
2.2 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯОБДАРОВАНОСТІ
 
Проблема обдарованості актуальнапротягом кількох сторіч, але й до сьогодні залишається відкритою. Не викликаєсумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступуй матеріального розвитку людства. Тому, як і будь-який ресурс, його слід вчасновиявити і розумно використати. У зв‘язку з цим закономірно постає питання проімовірність ідентифікації обдарованості, розв‘язання якого пов‘язують заналізом концептуальних підходів до проблеми обдарованості. Але чіткогоозначення обдарованої людини, а тим більше дитини, не існує. Аналізуючи поняття“обдарованість”, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить частопорушуються питання про зв‘язок обдарованості з інтелектом, про роль середовищаі спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчоїобдарованості та ін.
Виділяють такі аспекти вивченняобдарованості, як творча обдарованість та інтелектуальна. А.Танненбаум визначає поняття “обдарованість” за п‘ятьмачинниками: високий рівень загального інтелекту; наявність спеціальнихздібностей; певні особистісні особливості; вплив середовища; щасливий випадок. У зарубіжній психолого-педагогічній літературі можна знайти дваосновні визначення природи обдарованості: вроджена і набута. Англійськийпсихолог Ф.Гальтон у ХІХ столітті намагався обґрунтувати спадковість таланту,аналізуючи біографічні дані видатних людей. Його праця про спадковість талантустала поштовхом для багатьох експериментальних досліджень. У ХVІІ ст.представник французького просвітництва Гельвецій проголосив, що засобамивиховання можна сформувати геніальність. Зпоявою перших тестів (А.Біне, 1905) вчення про обдарованість набуває новихможливостей: інструментарій спрямовується не тільки на діагноз (виявлення), а йна прогноз, тобто з‘ясування потенціалу дитячої обдарованості. Новітні вчення про обдарованість з‘являються у 50-60-і роки, щобуло зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема,під впливом ідей Дж. Гілфорда (1950) запроваджується принцип визначення обдарованостіяк особливий вид творчих здібностей—креативність. Підвалини вітчизняних теоретичних досліджень обдарованості булозакладено Б.Тепловим, В.Ананьєвим, Н.Лей тесом, О.Ковальовим, В.Мясищевим таін. Г.Костюк (1989) визначив обдарованість як індивідуальнусвоєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожноїокремої особистості.
О.Ковальов та В.Мясищев в обдарованостібачили складну систему здібностей людини, яка забезпечує вміння продуктивнопрацювати в будь-якій галузі життєдіяльності. В.Шадриков (1983) характеризує обдарованість як цілісне виявленняздібностей у діяльності, як загальну властивість інтегрованої в діяльностісукупності здібностей. Темпераментні характеристикитакож займають не останнє місце в механізмах обдарованості. Тому цікавою єпраця В.Русалова і С.Дудіна (1995), де доведено вплив властивостей темпераментуна інтелект. З огляду на це можна сказати, що обдарованість є наслідкомпоєднання таких якостей: спадковості, впливу середовища, інтелектуальнихздібностей, властивостей темпераменту, творчого підходу, наполегливості тащасливого випадку.

РОЗДІЛ ІІІОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ
 
3.1 ОСНОВНІЗАСАДИ
ВУкраїні проблематикою обдарованих дітей, складанням індивідуальних програмїхнього виховання і навчання займається науково-практичний центр“Психодіагностика і диференційоване навчання” Інституту психології ім. Г. С.Костюка АПН України.
Методидіагностування здібностей передбачають виявлення потенційних можливостейінтелектуального розвитку: рівня дослідницької активності, здатності допрогнозування, вивчення особливостей особистісного розвитку. Обдарованим дітям більшевластива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвиткупоєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші,глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу.
У вихованніобдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, якіповинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові,довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психологаНаталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоціннеприйняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй правана свободу і самостійність.
У дошкільнихзакладах для виховання обдарованих дітей необхідно використовуватиіндивідуальні програми з урахуванням особливостей дітей, їхніх нахилів таінтересів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальнийхарактер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів;сприяти розвитку різних типів мислення, дослідницьких умінь, навичоксамоорганізованості; удосконалювати засоби спілкування і взаємодії з людьми.
Не меншважливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми.Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, матидинамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені всобі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагогиможуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти — не просто носії таланту, апередусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайнимилюдьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією ізсуттєвих характеристик суспільства. У національній доктрині розвиткуосвіти ставиться завдання постійного оновлення змісту освіти танавчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потребособистості та індивідуальних можливостей учнів, зростання їхньої самостійностій творчої активності, що має зміцнити демократичні основи громадянськогосуспільства та прискорити його розвиток. Перед учителями постало завданняформувати й зміцнювати в школярів внутрішні джерела мотивації не тільки щодонавчальної діяльності, але й до саморозвитку своїх інтелектуальних, творчихздібностей, а також їх успішної соціалізації. Сьогодні вкрай необхідностворювати ситуації успіху, розвивати творчу, пошукову, дослідницьку активністьта навички колективно злагоджених дій. Для реалізації позитивного впливу наобдарованих учнів у школі повинні використовуватися традиційні засоби:
1) виявлення обдарованості учнів;
2) психолого-педагогічний супровід обдарованих учнів;
3) залучення до участі в предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах,науково-творчих конференціях тощо.
3.2 СИСТЕМАРОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ
Насучасному етапі розвитку освіти актуальними є питання удосконалення системиуправління навчальним закладом і переводу школи в новий стан, який забезпечитьнадання населенню широкого спектру якісних освітніх послуг залежно від потреблюдини, суспільства та ринку праці. В цій парадигмі науковцями відводитьсяважливе місце вихованню людини інтелектуально розвинутої, з високими моральнимиякостями. Особлива роль належить школі, яка готує майбутнє для Батьківщини. Заостанні роки змінилися погляди батьків на школу та їх вимоги щодо здобуттядітьми освіти. Батьки мають можливість вибирати ту школу, яка, на їх погляд,надає не тільки глибокі знання, а і виявляє здібності їх дітей, працює наперспективу. Тому у школі повинні працювати справжні інтелектуали, які здатнізакласти основу для майбутнього професійного вибору учнів. Задача номер один –створити привабливий імідж навчального закладу, щоб у дітей було бажаннявідвідувати школу з радістю і надією. Основою формування іміджу успішності єрозуміння наступних положень:
— кожна дитина має задатки;
— кожна дитина прагне реалізувати свої здібності.
Системароботи з обдарованими учнями створюється роками. Вона проходить певний рядетапів. Здібності та задатки розвиваються та реалізуються при умовісприятливого зовнішнього середовища і сукупності внутрішніх потенцій. Мивизначаємо обдаровану дитину як таку дитину, що відрізняється від однолітківяркими видатними здібностями, або вона має внутрішні передумови для високихдосягнень, в тому або іншому виді діяльності. А під здібностями ми розуміємоіндивідуальні особливості, які дозволяють при сприятливих умовах успішнооволодівати діяльністю.
Обдарованість— це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а й своєрідний сплав їїособистісних якостей. Розвиток і виховання обдарованих дітей вирішує проблемуформування творчого потенціалу суспільства. Виховати з обдарованої дитиниособистість, адаптовану до складностей сучасного життя, досить важко. Урозвитку творчих можливостей учнів велике значення має випереджальний характернавчання й виховання. Його обґрунтував відомий психолог Л. Виготський і пояснивтак: «Лише те навчання є добрим, яке передує розвиткові дитини, тоб­то спонукаєдитину до життя, пробуджує та приводить у дію низку внутрішніх процесіврозвитку».
Принципиреалізації системи:
1.Єдність — передбачає спільність мети і завдань кожного з ступенів, наступністьі взаємозв’язок між ними, надання усім дітям однакових стартових умов дляздобуття загальної середньої освіти незалежно від соціального становищабатьків. Школа є невід’ємною ланкою системи безперервної освіти і забезпечуєрівень загальноосвітньої підготовки, достатній для подальшого здобуття освітина наступних її етапах.
2.Варіативність — означає визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиноїмети і завдань шкільної освіти на основі застосування різних педагогічнихсистем і технологій.
3.Демократичність – визначається відкритістю перед суспільством, участю учнів,їхніх батьків, педагогічного колективу і представників громадськості у розробціта реалізації стратегії і змісту її діяльності, відповідальністю навчальногозакладу за якість освітніх послуг перед споживачем і державою.
4.Поєднання національного і загальнолюдського – означає, що домінантою виховногопроцесу має стати виховання в учнів патріотизму з новим змістовним наповненням.З одного боку, це виховання почуття любові до рідного краю, свого народу,держави, відповідальності за їх майбутнє, а з іншого – відкритість до сприйняттярізноманітних культур світу, освоєння фундаментальних духовних цінностейлюдства – гуманізму, свободи, справедливості, толерантності, культури миру,національного примирення, збереження природи.
5.Світський характер – означає побудову освітнього процесу на засадах науковихзнань, розгляд будь-якого предмету вивчення у відповідності з даними про ньогосучасної науки. Втручання в діяльність школи релігійних організацій, пропагандарелігійних віровчень, прилучення учнів до релігійної віри у школі не допускаються.Водночас у процесі вивчення гуманітарних предметів доцільне загальнеознайомлення школярів з релігіями як феноменом загальнолюдської культури.
Організаціянавчально-виховного процесу в навчально-виховному закладі повинна бути спрямованане на максимальне навантаження учнів навчальним матеріалом, а на розвиток їхздібностей. Творчість учнів, новизна та оригінальність їхньої навчальноїдіяльності виявляються тоді, коли вони самостійно ставлять проблему і знаходятьшляхи її вирішення. При цьому ми намагаємось створити умови для постійногозростання рівня творчості обдарованих дітей, знаходити оптимальніспіввідношення всіх видів їх діяльності, щоб одержати найкращі результати.Приклади формування різних видів обдарованості наведені в таблиці:
Види обдарованості
Приклади формування
Інтелектуальна
обдарованість
* наукові шкільні конференції
* інтелектуальні конкурси
* участь в наукових конференціях ВНЗ
* публікації наукових статей учнів Академічна обдарованість
* олімпіади
* інноваційні технології навчання на уроках
* індивідуальні консультації
* самоосвіта Художня обдарованість
* гурток малювання
* гурток художньої вишивки
* шкільний театр
* співробітництво із школою мистецтв Лідерство
організація «Ділова дитина»
*«Євроклуб»
* шкільна система самоврядування
* загальношкільні щотижневі лінійки Спортивна обдарованість
* гурток бальних танців
* гурток сучасних танців
* художня гімнастика
* рукопашний бій
* футбол
* баскетбол і т.д.
Моніторингдинаміки розвитку творчого потенціалу учня забезпечує продуктивну організаціюроботи з академічно здібними учнями.
Особливої уваги потребує робота навчального закладу з цілеспрямованогоформування еліти України. Відтак, вважаємо, що подібні цільові проекти є доситьактуальними та важливими.
Проблемадитячої обдарованості завжди викликала інтерес, була досить актуальною івідкритою для вивчення. Сьогодні ні в кого не викликає сумнівів, що потенціалобдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу і матеріального розвиткулюдства. Ця проблема ставить завдання теоретичного дослідження обдарованості, атакож узагальнення досвіду з цього питання.
Поняття«обдарованість» означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвиткудитини, внутрішню установку, направленість особистості, яка розвивається.Виявлення обдарованих дітей, їх подальший розвиток, пошук педагогічнихтехнологій професійної спрямованості обдарування є важливою проблемоюпсихологічної і педагогічної науки та практики.
Педагогічнаідея розвитку дитячих творчих талантів не нова, проте залишається актуальною ісьогодні. В останні десятиліття з'явилося багато робіт, присвячених «трагедії»невиявлених або заблокованих системою шкільного навчання талантів. Талант іобдарованість можуть проявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних іособистих особливостях. Найчастіше творчо обдаровані діти не виявляють інтересудо всього звичайного, відомого, але коли їм доводиться виконувати нетрадиційні,незвичайні, творчі завдання, вони начебто перевтілюються та із задоволенням їхвиконують. Навіть такий штрих, який притаманний обдарованості говорить про те,що ця проблема потребує системного підходу до її розв’язання.
Вважається,що найкращою системою роботи з такими дітьми є та, в якій виявляється і маєрозвиток кожна творчо обдарована дитина. Система має бути спрямована перш завсе на те, щоб пізнати талант кожного і розвинути його.
Якстворити у шкільному середовищі педагогічні, психологічні, організаційніможливості, умови для виявлення і розвитку творчо обдарованих дітей? Денавчаються діти з різними потенційними задатками? Ці питання знаходяться в коліуваги науковців і, безумовно, у нас практиків.
Нажаль, сучасна школа настільки захоплена швидкістю в результатах, що майже нестворюються процесуальні можливості для роботи з обдарованими дітьми.
Міжтим обдарована дитина потребує до себе підвищеної уваги тому, що їй властивіособливі риси характеру, особливості в мисленнєвій сфері і в навчальнійдіяльності. Тому педагоги, помічаючи обдарованість дитини (інтелектуальну,творчу, соціальну, будь-яку) і покладаючи лінію майбутнього розвитку, маютьрозширювати діапазон педагогічної підтримки можливого вибору обдарованоїдитини, а не звужувати і наперед не визначати його, не маніпулювати, а даватиможливість обирати. Свідомо йти шляхом нетрадиційного, інколи невідомого, алепедагогічно виправданого з точки зору такого явища, як обдарованість. Теза,якою слід керуватися: мінуси мають таку особливість – з часом перетворюватись усвою протилежність, як і плюси.
Ціннісніорієнтації педагогічного супроводу обдарованої дитини не можуть виникнути саміпо собі, вони формуються на підставі тих наукових ідей і організаційних умов,які визначаються у закладі і постійно підтримуються. Не можна дати рецепти длякожного дня, для кожного випадку. Педагог сам повинен наодинці приймати рішення,яке позитивно вплине на розв’язання означеної проблеми. У нашому випадку – цевиявлення і розвиток талановитої дитини, а може, і обдарованої. Тільки часвстановить межу і різницю між обдарованістю і талантом. І першочерговим вуправлінні цим процесом є окреслення тих наукових тверджень, визначень,відносно яких педагоги повинні діяти, спостерігати, формувати питання, прийматирішення, створювати програми тощо. Незалежно від того, в якому класі працюєвчитель, який предмет він викладає, у кожного визнається цінним обізнаність упитаннях, що стосуються особливостей учнівської обдарованості і таланту.
Таланттворчої дитини може бути дуже різноманітним у своїх особистих проявах: швидкимі гнучким або потужним і постійним, чутливим і енергійним, надзвичайнопрацездатним і непередбачуваним, спонтанним. Талановиту дитину найчастішевиявляють за ознаками так званої здібності до творчої діяльності.
Визначенняпоняття «творчість» і «творча обдарованість» пов’язане з низкою труднощів. Унауковому розумінні творчість визначається здебільшого за продуктом (створеннянового). Проте феноменологія творчості досить неоднозначна: адже творчість — нелише створення суспільно значущого продукту, творчістю можна назвати всі ті«відкриття», які людина робить особисто для себе.
Творчість– суто людська діяльність. Творчими є майже всі психічні процеси, за виняткомавтоматизованих дій, адже створення образу сприйняття або збереження в пам’яті,не говорячи про мислення, – це складна діяльність, у результаті якоївідкидається незначне, об’єднуються суттєві ознаки, запам’ятовується необхідне,розв’язується нова задача. Ці процеси лежать в основі творчості.
Природатворчої діяльності, її механізми індивідуальні мають різні варіації творчогопроцесу і різні прояви творчості. Здібність і творчість оцінюється головнимчином за оригінальністю. Менш відомі такі ознаки обдарованості і творчихздібностей, як виникнення питань, проблем, припущень, які не пов’язані зуспішністю у навчанні, але саме вони найчастіше характеризують талановиту людину.Саме в підлітковому періоді (від 11 до 14 років) питання набувають структуригіпотез, носять дослідницький характер.
Дотого ж сучасні дослідження довели наявність у дітей особливих здібностей,особливого типу мислення – дивергентного (нелінійного), на відміну відлогічного ( конвергентного), високий рівень сенсорики, а також індивідуально –особистісні якості, як-то: висока пізнавальна активність, наполегливість,найвищий рівень працездатності. З точки зору інтелектуальних здібностейобдаровані діти відрізняються тим, що вони досить легко виконують будь-якізавдання, схоплюють матеріал «на льоту», мають добре розвинену пам’ять,вроджену спостережливість, концентровану увагу. Такі діти мають свої особливіінтереси, заглиблюються в них, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається укласі: воно здається їм дріб’язковим. Ці особливості поведінки творчообдарованої дитини викликають низку непорозумінь у взаєминах з педагогами іоднолітками, а інколи – і з батьками. Саме вони знаходяться в колі уваги класнихкерівників, адміністрації.
Завданняпедагогів у навчальному процесі полягає в концентрації уваги на різних процесахмислення дітей: діти, які менш сумніваються і володіють впевненістю, навітьтоді коли вони помиляються, і друга група дітей – вони висловлюють свої сумнівинавіть стосовно своїх, безумовно, правильних відповідей, залишаючи місце дляподальшого пошуку, для дослідження задачі, яка розв’язується (діти підвищеноїуваги). Сумнів у творчо обдарованих дітей виступає не стільки невпевненістю,скільки стимулом для подальшої творчої діяльності.
Длярозвитку дитячої творчої обдарованості важливе значення має шкільне середовищез відповідним педагогічним та психологічним супроводом. Як показала практика,для створення такого середовища недостатньо лише обізнаності педагогів унаукових теоріях, виникла потреба у створенні організаційних, цілеспрямованихумов для системного розв’язання цієї проблеми — довгострокового проекту.
Хочузвернути увагу на досить важливий аспект педагогічного супроводу цього проекту.Вважають, що діагностика дитячої обдарованості суто психологічна проблема, а непедагогічна. І це, безумовно, справедливо, поки ми розмірковуємо на рівнітеорії. Сучасна педагогічна практика, особливо за впровадження особистісноорієнтованого підходу до навчання учнів, змушує розглядати діагностику дитячоїобдарованості як невід'ємну складову педагогічного процесу. Як показує практикамасової школи, діагностику повинні проводити ті, хто займається розвитком інавчанням дітей. І тут виникають питання: «Наскільки пересічний учитель готовийдо педагогічної діагностики?» і «Хіба може педагог, «сліпий» до основнихпроявів обдарованості, продуктивно займатися її виявленням?». Це не означає, щопрактичний психолог не потрібен, навпаки, його не можна замінити, але йогообов'язок — особливо складні і неординарні випадки. Проблема виявлення(діагностика) обдарованості на сьогодні розглядається на двох рівнях:психометричному і методичному (педагогічному).
Учитель, працюючи з дитиною, має можливість постійно спостерігатиза її проявами індивідуальності в повсякденному навчальному процесі і повиненпрофесійно реагувати і впливати на її розвиток. Інакше обдарованість губитьсясеред інших, якщо для неї не створюються відповідні не стільки психологічні,скільки педагогічні умови.
Таким чином, можна сказати, що пошук обдарованих дітей тастворення умов для їх розвитку – це комплексна спільна спланована діяльністьдорослих — батьків, учителів, керівників гуртків та факультативів, шкільногопсихолога.
Тому тут важливе значення має навчально-семінарська діяльність звчителями в цьому напряму, яка орієнтується на актуалізацію уваги педагогів наособливостях учнівської пізнавальної сфери, в якій проявляється дитячаіндивідуальність, характерологічна для більшості обдарованих дітей.
 

РОЗДІЛ ІVСТАН ПРОБЛЕМИОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ
У науцііснують десятки трактувань поняття дитячої обдарованості, чимало їх вкрайсуперечливі. От і доводиться брати до уваги «усереднене» поняття, за яким обдарованість – цеіндивідуальне поєднання здібностей, що дозволяє фахівця досконало і за, порівняно, короткий час набутинавички і вміння, необхідні для успішного виконання діяльності. Багатопсихологічних досліджень, і спеціальні спостереження показують, що обдарованідіти загалом значно більше благополучні, ніж інші діти. Вони краще спілкуються з однолітками,швидше адаптуються у новій обстановці. В багатьох особливо обдарованих помітні проблеми,пов'язані з фізичним розвитком. Так, деякі діти явно уникають всього, щопотребує фізичних зусиль, вони обтяжені уроками физичної культури. Особливо складною з погляду допомоги цимже дітям, є проблема вольових навичок чи ширше – саморегуляції. Для особливообдарованих ситуація розвитку часто складається в такий спосіб, що вони займаються лише діяльністю,досить цікавою й легкоїю їм, тобто складовою суті їх обдарованості.
Будь-яку іншудіяльність, яка входить до сфери їх схильностей багато обдарованих дітей уникає, користуючисьпоблажливим ставленням до цього дорослих людей. У остаточному підсумку виникаєспецифічна ситуація. Коли особливо обдаровані діти, проявляючи очевиднусхильність до улюбленого праці, навряд чи вміють трудитися у тому випадку, як що це потребує вольового зусилля. Набагато меншоюмірою це стосується дітей із психомоторною (спортивною) обдарованістю, а найбільшою міроюпроявляється у дітей з підвищеними пізнавальними можливостями. З самогодитинства такі діти мають схвалення оточуючих за вражаючий всіх об'єм іміцність знань, це і стає згодом провідною мотивацією їх розумової діяльності. Немаєсумніву, що з відповідною системою навчання і виховання таких дітей, з чіткопродуманою системою розвитку мотивації цю проблему інтелектуально-обдарованих,можна успішно подолати. Ще однією розповсюдженою проблемою багатьох обдарованихє труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що до закінчення підлітковогоперіоду обдаровані юнаки чи дівчата не можуть знайти свого призначення. У ціломунині виникає ситуація певної дезаптації обдарованих дитей, яка може прийматидосить серйозний характер, часом цілком виправдовуючи віднесення групи обдарованиху групу підвищеного ризику.
Сьогоднібільшість психологів визнає, що рівень, якісна своєрідність і характер розвиткуобдарованості – це результат складної взаємодії спадковості (природнихзадатків) та соціальної сфери, опосередкованоої діяльністю дитини ( ігровою,навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати й ролі психологічних механізмівсаморозвитку особистості, що лежать в основі формування та реалізації індивідуальногодарування. Дитячий вік – це період становлення здібностей,особистості і бурхливих інтегративних процесів у психіці. Рівень і широтаінтеграції характеризують формування та зрілість самого явища обдарованості. Одніим з найбільш дискусійнихпитань, що стосуються проблеми обдарованості, є питання частоти прояву дитячої обдарованості. Єдві крайні точки зору «діти є обдарованими» — «обдаровані діти трапляютьсявкрай рідко». Зазначена альтернатива знімається у межах такої позиції:потенційна обдарованість стосовно різних видів діяльності властива більшостідітей, тоді як актуальну обдарованість демонструє не значна частина дітей. Обдарованість дитиничасто проявляється в успішності діяльності, має стихійний, самодіяльний характер.
Наприклад,дитина захопленатехнікою вдома будує свої моделі, але зі шкільною, або социально-организованною позашкільною діяльністю ( в гуртку, секції,студії) його заняття має нічого спільного. Інша дитина захоплено пишевірші чи оповідання, але не хоче їх демонструвати педагогові. Судити прообдарованість дитини потрібно не лише з його шкільної діяльності, а й з його позашкільних справ, і навіть по ініційованихнею самою формам діяльності.У окремих випадках причиною прихованості проявів обдарованості єті чи інші труднощі розвитку. Наприклад, заїкуватість, підвищена тривожність,конфліктний характер спілкування, і т.д. можуть призвести до зниженняпоказників успішності дитини.Оскільки обдарованість у дитячому віці можна трактувати в якостіпотенціалу психічного розвитку стосовно наступних етапів життєвого шляхуособистості, треба враховувати складність самої проблеми «обдарована дитина». Узначною мірою воно пов'язане зі специфікою дитячої обдарованості (на відмінувід обдарованості дорослої людини). Обдарованість конкретної дитини значною мірою є умовною характеристикою. Не можна заплющувати очі те, що ознаки обдарованості,притаманні в дитячі роки, навіть за начебто сприятливих умов можуть абопоступово або дуже швидко зникнути. Врахування цієї обставини особливо важливе при організаціїпрактичної роботи з обдарованими детьми. Наприклад, не слід занадто радіти, коли дитина виявляєвиборче тяжіння до оперування абстрактними поняттями, схемами, планами. Згодом можез'ясуватися, що конкретний, змістовний аналіз, який буде необхідним на наступних вікових етапахдітинице ускладнюватиме.
Дужеважливо своєчасно вловити, не прогаяти риси відносної сталості індивідуальностів дітей, що випереджають у розумовому відношенні свій вік. Серед основних складовихобдарованості, зазвичай, виділяють такі складові: — Мотивація. Будь-якадіяльність людини полімотивирована, тобто у основі будь-яких дій лежатьнайрізноманітніші мотиви. — Креативність– одна з найважливіших характеристикобдарованості. -Оригінальність – одна з основних показників креативності. Цездатність висувати нові, несподівані ідеї, що відрізняються від широко відомих, загальноприйнятих.
 

РОЗДІЛ VВИДИОБДАРОВАНОСТІ5.1 ТИПИОБДАРОВАНОСТІ. СТРУКТУРА ТАЛАНТУ. КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАДАТКІВ ТА ЗДІБНОСТЕЙ
Інтегрально прояви обдарованості можна представити через:
домінування інтересів і мотивів;
емоційну заглибленість у діяльність;
волю до вирішення, до успіху;
загальну і естетичну задоволеність від процесу і продуктівдіяльності;
розуміння сутності проблеми, задачі, ситуації;
несвідоме, інтуїтивне рішення проблеми («позалогічне»);
стратегічність в інтелектуальній поведінці (особистісні можливостіпродукувати проекти);
багатоваріантність рішень;
швидкість рішень, оцінок, прогнозів;
мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість, спритність).
Тут, існує визначена ієрархія зв'язків, залежностей, і цюсукупність можна представити, маючи в основі ту або іншу фундаментальнупозицію, трохи по-іншому; виходячи з припущень про шести основних параметрів, асаме:
сфера реалізації обдарованості і переважний її тип;
прояв творчості;
прояв інтелекту;
динаміка діяльності;
рівні досягнень;
емоційне забарвлення.
По кожному з зазначених параметрів можна виділити основнівизначальні ознаки.
Виділимо основні типи творчої діяльності:
науково-логічний;
техніко-конструктивний;
образно-художній;
вербально-поетичний;
музично-руховий;
практико-технологічний;
ситуативний (спонтанний, розважливий).
Прояв творчого пошуку можна представити по наступних ознаках:
реконструктивна творчість;
комбінаторна творчість;
творчість через аналогії.
Прояв інтелекту представляється можливим фіксувати по:
розумінню і структуруванню вихідної інформації;
постановки задачі;
пошукові і конструюванню рішень;
прогнозуванню рішень (розробки задумів рішення), гіпотез.
Динаміку (швидкісні показники) рішень і творчої діяльності вцілому найбільше вичерпно будуть визначати наступні основні типи:
повільний;
швидкий;
надшвидкий.
Рівні досягнень можна визначати по завданнях, що ставить передсобою суб'єкт, або ж по самих досягнутих успіхах, і тут доречно виділити триумови:
бажання перевершити існуючі досягнення (зробити краще, ніж є);
досягти результату вищого класу;
реалізувати надзадачу (програма-максимум) — на грані фантастики.
У плані емоційного реагування на виконання діяльності,захопленості можна виділити три типи:
натхненний (іноді ейфорійний);
упевнений;
що сумнівається.
Таким чином, пропонована структураописує різні типи обдарованості, їхні домінуючі характеристики, своєрідністьсполучень найбільш важливих якостей. Усе те, що відноситься до загальноїтворчої обдарованості, має безпосереднє відношення і до різних видівспеціальної обдарованості — наукової, технічної, педагогічної, художньої іт.д.; але при цьому ми маємо справу з проявом визначених домінантних якостей,особливостей, що характеризують специфіку творчості в конкретній сфері людськоїдіяльності.
Лихо в тому, що сучасна психологічнанаука — аналітична. За задатками — анатомо-фізіологічними можливостями людини іздібностями, що відповідають вузькому колу вимог конкретної діяльності не виднореального — діючої людини. У зв'язку з цим я хочу звернутися до робітВ.В.Клименко. За його словами задатки (чутливість людини) забезпечують близько10 млрд. сенсорних каналів однобічного зв'язку з навколишнім середовищем. Такачутливість досягається незвичайним оснащенням людського тіла: рецептором, щосприймає енергію й інформацію як ззовні, так і із самого тіла; кондуктором — провідником сприйнятого; ділянкою мозку, де здійснюється (або не здійснюється — просто зберігається) перетворення їх у факт свідомості. Таким чином, потенційноз задатків людини може бути створене стільки працюючих здібностей, скількиіснує каналів зв'язку між навколишнім середовищем і людиною з його внутрішнімсвітом. Однак реальна кількість здібностей залежить від організації навчання ідіяльності людини. Ілюстрацією може послужити такий простий приклад: у людиниіснують м'язи, що можуть ворушити вухами, але реально робити це вміє один зтисячі, у всіх інших цей задаток — потенційна нереалізована здібність. Багатолюдей страждають відсутністю звуковисотного слуху і т.д.
Таким чином, здібності — процесматеріалізації виконавчими органами психіки і моторики природної чутливості ізмістів відбитого в предметні конструкції.
Матеріалізація продуктів чутливостіскладається з трьох видів здібностей:
здібності відбивати зовнішній світ ісебе в ньому як& мислячоїчастки природи (ми чуємо, бачимо, нюхаємо і т.д. — всі органи почуттів працюютьна цей процес);
здібності проектувати зовнішнєсередовище, у& тому числі і себе(створення іншої, рукотворної природи думкою, роботою уяви, створення гіпотез — завтра зробити те-те і те-те);
здібності створювати& в процесі своєї діяльності продукти і предмети, що задовольняютьустремління і потреби людини, і переробляти себе зсередини по мірках гармонії(реалізація задумів, конкретні дії з конкретними речами і предметами). [9]
Здібність відображення і психомоторикулюдина навчилася підсилювати багаторазово за допомогою величезної безлічіприладів, пристроїв, машин: від звичайних окулярів до космічних станцій. Алездібність до створення, а особливо до творчості, поки ще не підсилюється нічим.Необхідно помітити, що в психології чутливість і здібності вивчаються яквідносно самостійні елементи психіки, свідомості і діяльності людини.Розглядаються під кутом зору сукупності і послідовності дій (розумове іпсихомоторних), завдяки яким виходить більш-менш точне відображення предметів іявищ, притягнутих до процесу діяльності.
Таким чином, назріла необхідністьпоставити в психології на зміну тенденції аналітичної іншу — цілісність.Потрібно повернутися до людини, до розуміння, що в ньому усе є взаємозалежним івід природи гармонійно. І головна цілісність будь-якої діяльності і їїтехнології — людин, у якому чутливість, здібності і механізми неподільні. Де,механізми — це об'єднання здібностей, міцно зв'язаних між собою, щосистематизують різноманітний зміст відбитого людиною й утримуючого її в єдиномуцілому.
Людська психіка і психомоторика маютьнезлічимі можливості створення механізмів. Вони – новоутворення, не закріпленіні за визначеним органом почуттів, ні за конкретною здатністю: це — системаздібностей із властивостями, якими не володіє ні одна зі складової цілісності.Причому це новоутворення одночасно діюче і одночасно те, що пізнає: діючи — людин пізнає, а пізнаючи — діє, вирішує задачі розумові і психомоторні.Кількість механізмів може бути нескінченною безліччю. Змінюючи умови роботилюдини, ми створюємо тим самим нові механізми, нові способи дій. Одним з такихмеханізмів, безумовно, є талант. По визначенню В.В.Клименко: ”Сутність талантув здібності до дії, його не слід вишукувати ні в особливих достоїнствах мозку,ні в конструкції тіла, ні в якихось інших здібностях. Талант — це людина,оригінально вирішуючи усі відомі завдання”.
Неможливо в даній роботі охопити всіпроцеси й елементи таланту. Тому я хочу зупинитися лише на основних,найцікавіших, на мій погляд.
Так само як і характер, здібності несамостійна, поруч покладена з іншими підструктура особистості, а визначене сполучення її різнихвластивостей. Розходження між характером і здібностями — у тому, що характервиявляється у всіх видах діяльності, а здібності — тільки в одному,визначеному. Поки людина не розпочаланаправленої діяльності, у неї існують тільки потенційні здібності до їївиконання, що є властивостями її особистості, що частково розвилися з їїзадатків, але більш сформованими її досвідом. Але як тільки вона починає цюдіяльність, її потенційні здібності стають актуальними здібностями, що нетільки виявляються, але і формуються в цій діяльності. Різні види діяльності,відрізняючись своїм змістом, відповідно висувають різні вимоги до особистості,до її здібностей. Особливості цих вимог складаються не тільки в тому, що длявиконання одних видів діяльності необхідно цілком визначений розвиток якихоськонкретних психічних процесів (наприклад, визначеного виду відчуттів,сенсомоторної координації, емоційної врівноваженості, багатства уяви, розподілууваги, більш розвинутого словесно-логічного мислення і т.д.), але і їхкомплексів. Навчальна діяльність, більшість видів кваліфікованої праціпред'являють до особистості комплекс психологічних вимог. Розходження вимог,пропонованих діяльностями до особистості, знайшло відображення в класифікаціїздібностей людини. Найбільш загальною класифікацією здібностей є розподіл їх надві групи: загальні і спеціальні. Кожна з цихгруп поділяється на елементарні і складні, а усередині них уже виділяютьсяконкретні види. Усі здібності людини як психічні явища можуть бути розділені начотири групи. Виділяють види здібностей поїх спрямованості, чи спеціалізації (загальні і спеціальні здібності).
Під загальними здібностямирозуміється така система індивідуально-вольових властивостей особистості, щозабезпечує відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями іздійсненні різних видів діяльності. Загальніздібності є наслідок як багатого природного дарування, так і всебічногорозвитку особистості. Під спеціальнимиздібностями розуміють таку систему властивостей особистості, що допомагаєдосягти високих результатів у якій-небудь спеціальній області діяльності,наприклад літературної, образотворчої, музичної, сценічної і т.п.Елементарнізагальні здібності, властивим усім людям, хоча й у різному ступені їх виразності,— це основні форми психічного відображення: здібність відчувати, сприймати,мислити, переживати, приймати і здійснювати рішення і запам'ятовувати. Аджекожен елементарний прояв цих здібностей є відповідне дія, виконувана з різнимуспіхом: сенсорне, розумове, вольове — і навіть може стати відповідноюнавичкою. Спеціальні елементарні здібності — це здібності, властиві вже не всімлюдям, вони припускають визначену виразність якихось якісних сторін психічнихпроцесів.
Окомір — це здібність зрізною точністю сприймати, оцінювати і порівнювати величини зорово сприйманихоб'єктів, інтервалів між ними і відстаней до них, тобто ця визначена якістьзорового сприйняття. Музичний слух — це визначенаякість слухового сприйняття, що виявляється в здібності до розрізнення музичнихзвуків і точному відтворенню їх. Музичний слух — це один з компонентів музичнихздібностей. Спеціальні елементарні здібності розвиваються на основі задатків упроцесі навчання. Загальні складніздібності — це здібності до загальнолюдських видів діяльності: праці, навчанню,грі, спілкуванню один з одним. Вони характерні в томучи іншому ступені всім людям. Кожна з вхідних у цю групу здібностей являє собоюскладну структуру властивостей особистості. Спеціальні складні здібності характерні вже не тільки в різній степені,але і взагалі не всім людям. Вони є здібностями до визначених професійнихдіяльностей, що возникли в процесі історії людської культури. Ці здібностізвичайно називають професійними. Сукупність ряду здібностей, що обумовлює особливоуспішну діяльність людини у визначеній області і виділяюча його серед іншихосіб, що навчається цієї чи діяльності виконуючих її в тих же умовах,називається обдарованістю. Проздібності людини можна судити, спостерігаючи за процесом виконання ним новихзавдань у змінених умовах, за ходом оволодіння діяльністю.
Практично судити про здібності учняможна по сукупності таких показників, як швидкість просування учня в оволодіннівідповідною діяльністю, якісний рівень його досягнень, схильність до занятьцією діяльністю, співвідношення успішності і зусиль, затрачуваних длядосягнення цих результатів. Останній показник дуже важливо враховувати,оскільки один учень може, наприклад, не встигати тому, що він дуже малосамостійно займається по предметі, а інший, добре встигаючий, можливо, витрачаєвесь особистий час на підготовку до предмета.
Вивчаючи професійніздібності що учиться, викладач повинний з'ясувати: по-перше, наскільки в учнярозвиті такі риси характеру, як працьовитість, організованість, зосередженість,наполегливість, витримка, самокритичність, самоконтроль, що виступають якнеобхідні умови для досягнення стійких успіхів у будь-якій освоюваній професії;по-друге, які професійні інтереси і схильності що учиться (це виявляється впрагненні до ґрунтовного вивчення професії у всіх чи деталях, навпроти,байдужному відношенні до засвоюваного, до успіхів і невдачам у виконаннізавдань за професією); по-третє, наскільки в учня розвиті необхідні для даноїпрофесії спеціальні елементарні здібності, що необхідно почати для їхнього чирозвитку для розвитку якостей особистості, що компенсують деякі з цихздібностей. Ідея «кожна людина здібна довсього» невірна. Правильне твердження, що «кожна людина здібна дочогось корисного для суспільства». Так, учень не здібний бутимонтажником-висотником, водієм чи наладчиком автоматичних ліній, може бути нетільки здібним, але і талановитим верстатником, оператором чи кухарем.Нездібність до визначеного виду трудової діяльності значно складніше, ніжвідсутність здібностей. Нездібність як негативна здібність — це теж визначенаструктура особистості, у яку входять негативні для даної діяльності її риси. Структура сукупності психічних якостей, що виступає як здібність,у кінцевому рахунку, визначається вимогами конкретної діяльності і є різною длярізних видів діяльності. Так, структура математичнихздібностей, по наявним даним, включає ряд приватних здібностей: здібність доузагальнення математичного матеріалу, здібність до згортання процесуматематичного міркування і відповідних математичних дій, здібність оборотностірозумового процесу, гнучкість розумових процесів при рішенні математичних задачі ін. Структура літературних здібностей припускає високий рівень розвиткуестетичних почуттів, наявність яскравих наочних образів пам'яті, почуття мови,багату фантазію, глибокий інтерес до психології людей, потреба в самовираженній ін. Специфічний характер має будівля музичних, педагогічних,конструкторських, медичних здібностей і багатьох інших.
Серед властивостей і особливостей особистості,які утворюють структуру конкретних здібностей, деякі займають ведуче положення,деякі — допоміжне. Так, у структурі педагогічних здібностей ведучими якостямибудуть педагогічний такт, спостережливість, любов до дітей, що сполучиться звисокою вимогливістю до них, потреба в передачі знань, комплексорганізаторських здібностей, що входять сюди на правах підструктури, і т.д. Додопоміжних якостей відносяться: артистичність, ораторські дані й ін. Зовсімочевидно, що і ведучі, і допоміжні компоненти педагогічних здібностей утворятьєдність, що забезпечує успішність навчання і виховання і разом з тим йогоіндивідуалізацію, зв'язану з особистістю педагога і її особливостей.
Структура здібностей залежить відрозвитку особистості. Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний ітворчий. Людина, що знаходиться на першому рівні розвитку здібностей, виявляєвисоке уміння засвоювати знання, опановувати діяльністю і здійснювати її позапропонованому зразку. На другому рівні розвитку здібностей людина створюєнове, оригінальне. Сполучення видатних здібностей, що обумовлюють особливоуспішне, самостійне й оригінальне виконання якої-небудь діяльності, називаєтьсяталантом. До числа талановитих людей можуть бути віднесені ті, хто здібний дотворчої діяльності. В області суспільних відносинах такі люди дуже успішнозапроваджують у життя прогресивні ідеї свого часу, в області літератури імистецтва створюють зроблені добутки на рівні сучасної передової думки, вобласті науки і техніки вони добре дозволяють складні теоретичні і практичнізадачі.
Вища ступіньталановитості називається геніальністю. Геніями вважають тих, хто створює щосьпринципово нове в суспільному житті, у науці, літературі, мистецтві і т.п.Продукти творчості геніальної людини є важливим етапом у розвитку тієї чи іншоїгалузі діяльності. Геніальні люди служать дороговказними віхами в розвиткулюдства, є історичними особистостями.
Вищу сходинкурозвитку здібностей називають талантом.
Талант — цесполучення здібностей, якедає людині можливість успішно, самостійно йоригінально виконувати яку-небудь складну трудову діяльність. Так само як іздібності, талант являє собою лише можливість придбання високої майстерності ізначних успіхів у творчості. У кінцевому рахунку, творчі досягнення залежатьвід суспільно-історичних умов існування людей. Якщо суспільство випробуєнеобхідність у талановитих людях, якщо підготовлені умови для їхнього розвитку,то поява таких людей стає можливим. Ось чому не можна ставити знак рівності міжталантом як потенційною можливістю створення значних цінностей у науці,мистецтві і соціальному житті і реалізацією цих можливостей у продуктахматеріальної і духовної культури суспільства. Історія суспільних формацій,заснованих на експлуатації людини людиною, свідчить про те, що незліченнабезліч дарувань не розвивалося через відсутність соціально-економічних умов,необхідних для їхнього формування. Капіталістичне суспільство (точно так само, як донього феодальне і рабовласницьке) закриває шляху для розвитку талантів угнітючого більшості представників пригноблених класів. Пробудження талантівсуспільно обумовлено. Те, які дарування одержать найбільше сприятливі умови дляповноцінного розвитку, залежить від потреб епохи й особливостей конкретнихзадач, що коштують перед державою. У період воєн бурхливо розвиваютьсяполководницькі таланти, у мирний час — інженерні, конструкторські і т.д.
Талант — цесполучення здібностей, їхня сукупність. Окремо узята, ізольована здібність неможе бути аналогом таланта, навіть якщо вона досягла дуже високого рівнярозвитку і яскраво виражена. Про це, зокрема, свідчать обстеження людей, щоволоділи феноменальною пам'яттю. Тим часом саме в пам'яті, її міцності іємності багато хто готові бачити еквівалент таланта. Звичайно, добре розвитапам'ять — важлива здібність, що відповідає вимогам багатьох видів діяльності.Число чудових письменників, художників, композиторів, політичних діячів, щоволоділи рідкою пам'яттю, дуже велико: А.С. Пушкін, А.Н. Толстой, І.І. Левитан,С.В. Рахманінов, М.А. Балакірєв, А.В. Суворов, Г. Дорі, В. Моцарт і ін. Алеможна назвати в багато разів більше число людей не менш відомих і талановитих,котрі не мали скільки-небудь видатну пам'ять. Самих звичайних обсягів іміцності пам'яті досить для того, щоб творчо, успішно й оригінально (тобтоталановито) виконувати яку-небудь суспільно корисну діяльність. Талантнастільки складне сполучення психічних якостей особистості, що він не може бутивизначений якою-небудь один-єдиною здібністю, нехай це навіть буде такакоштовна здібність, як висока продуктивність пам'яті. Скоріше, навпаки,відсутність чи, точніше, слабкий розвиток якої-небудь навіть важливоїздібності, як про це свідчать психологічні дослідження, може бути з успіхомкомпенсовано інтенсивним розвитком інших здібностей, що входять у складнийансамбль якостей таланта. Структура таланта визначається в кінцевому рахункухарактером вимог, що пред'являє особистості дана діяльність (політична,наукова, художня, виробнича, спортивна, військова і т.д.). Тому складовийталант здібності будуть далеко не ідентичні, якщо порівнювати, наприклад, міжсобою талановитого композитора і талановитого авіаконструктора.
У результатівивчення ряду обдарованих дітей удалося виявити деякі істотно важливіздібності, що у сукупності утворять структуру розумової обдарованості. Першаособливість особистості, що може бути виділена таким чином, — це уважність,зібраність, постійна готовність до напруженої роботи. На уроці учень невідволікається, нічого не пропускає, постійно готовий до відповіді. Він віддаєсебе цілком тому, що його зацікавило. Друга особливість особистостівисокообдарованої дитини, нерозривно зв'язана з першої, полягає в тім, щоготовність до праці в нього переростає в схильність до праці, у працьовитість,у невгамовну потребу трудитися. Третя група особливостей зв'язана безпосередньоз інтелектуальною діяльністю: це особливості мислення, швидкість розумовихпроцесів, систематичність розуму, підвищені можливості аналізу й узагальнення,висока продуктивність розумової діяльності.5.2ВИНЯТКОВІ ЗДІБНОСТІ І ТАЛАНТИ ІДІОТІВ-ГЕНІЇВЗ однієї науково-популярної книги в іншу кочуєтвердження: людина використовує лише близько 1/10 частини нейронів свого мозку,а от якби уключити всі 9 десятих, ми всі стали би геніями. Однак, зараз психологи думають, що справає саме навпаки: щоб стати генієм, потрібно відключити частину власного мозку.Психологам і психіатрам відомі так названі ідіоти-генії –розумово відсталі люди, що володіють винятковими здібностями в якийсь одній,звичайно досить вузької області (слово „ідіот” тут треба розуміти у вихідномудавньогрецькому змісті: особливий, дивний). Відкрито це явище наприкінціминулого століття і з тих пір у наукових працях описано біля сотні такихвипадків. Приблизно 25 ідіотів-геніїв відомі вченим і зараз. Широка публікауявляє собі такі феномени за відомими фільмом „Людина дощу”. Усе це людипоказують у низький результатах тестів інтелекту, майже нездатні спілкуватися,страждають аутизмом, тобто хворобливою замкнутістю в собі. Але вони виявляютьдивні здібності в математиці, музиці, образотворчому мистецтві або в іншихобластях. Один з них, ледь глянувши на будь-який будинок, може виготовити йогодетальніший архітектурний малюнок. Інший, не дивлячись на годинник, у будь-якиймомент знає час з точністю до секунди. Третій, подивившись на будь-якийпредмет, називає його розмір з точністю до 2-3 мм. Четвертий говорить на 24мовах, включаючи пари придуманих їм самим. Хтось знає напам'ять і вільно цитуєтовстий телефонний довідник великого міста і т.д.Відповідно до нової гіпотези Джона Мітчелла з Центрувивчення розуму в Канберрі, такими здібностями володіє кожний з нас і їх доситьнескладно розбудити. Автори гіпотези зазначають, що здібності, що виявляються відіотів-геніїв, маскуються в звичайних людей більш високими формами мислення.Ми автоматично намагаємося осмислювати факти і спостереження, а „людина дощу”цим не займається, зупиняючись на голих фактах і не переходячи до узагальнень іконцепцій. Ця робота виконується в них нижчими більш простими відділами мозку.У звичайних людей вони теж діють, але їх „заглушають” більш високо розвинутівідділи.Наприклад, при попаданні зображення на сітківку ока різніділянки мозку, працюючи по окремості, ідентифікують кожен аспект зображення:колір, форму, рух положення, і т.д. Ці компоненти потім синтезуються в єдинийкомплекс і передаються у вищі відділи мозку, а ті осмислюють побачене. У норміми не усвідомлюємо цей процес. І добре, інакше наша свідомість забивалася бмасою розрізнених деталей, кожна з яких не має особливого змісту. Мозоквикреслює непотрібну інформацію. У „геніальних ідіотів” такого редагування невідбувається, так що вони сприймають усе навколишнє з неймовірними, з тимиподробицями, що звичайно для нас не мають значення.Один з улюблених трюків феноменально обдарованих людей,яких називають „чудесами-лічильниками” — календарні розрахунки. Наприклад, за2-3 секунди вони можуть сказати яким днем тижня буде 1 вересня 2039 року.Снайдер затверджує, що і ви здатні на такі моментальні розрахунки, алевідповідь залишається в підсвідомості, оскільки вищі відділи мозку,усвідомлюючи повну практичну марність розрахунку, придушують його результат, недопускаючи „висновку на монітор”. Австралійські вчені упевнені, що кожному знас властиво моментально визначати висоту і тривалість ноти в музиці, простомозок усвідомлює марність такої інформації, і в результаті ми сприймаємо музикуяк єдине ціле, а не як послідовність нот визначеної висоти і тривалості.Можливо, знявши цензуру свідомості, можна продемонструватисобі і світові свої надзвичайні здібності.І знамениті випадки відкриттів, зроблених у сні (таблицяМенделєєва, будівля бензолу і т.д.), також пояснюються відключенням мозку підчас сну, що дозволяє розумові розглядати самі, здавалося б, неприйнятніваріанти гіпотез або винаходів.Є факти суперечні теорії про те, що здібностей„геніїв-ідіотів” та й просто талановитих людей можна домогтися посиленимивправами. Розумово відстала дівчинка Надя Н. З трирічного віку вміла чудовомалювати коней у різних позах і ракурсах. На відміну від звичайних дітей, щопроходять стадії від малювання „бяк-закаляк” і пуголовків з паличками замістьрук і ніг, Надя стала малювати коней блискуче з того самого моменту, як їїпальчики стали тримати олівець. Не було ні навчання, ні вправ. Відомі діти, щовміють моментально розраховувати дні тижня будь-якого місяця і року, ще неопанувавши операцією розподілу, і своєї здібності, що навчилися, без допомогидорослих.Можливо всі ми в ранньому дитинстві „генії-ідіоти” абовундеркінди, адже кожна дитина освоює свою рідну мову, хоча його спеціальноцьому не учать. Установлено, що восьмимісячна дитина несвідомо виконуєфантастично складні обчислення, що дозволяє їй зрозуміти, де в потоці мовикінчається одне слово і починається наступне. І незабаром дитина просто знає,де проходять границі між словами у вимовленій фразі. Дорослому навпроти,приходиться спеціально учити нову мова – просто жити серед його носіїввиявляється недостатньо. У дітей частіше зустрічається абсолютна зоровапам'ять, що дозволяє зберігати і відтворювати побачене перед розумовим поглядомз фотографічною точністю. Снайдер і Мітчелл вважають, що в дорослих ціздібності губляться в міру того, як підростаючий мозок змінює способи переробкиінформації.Таким чином, завершуючи огляд структури таланту необхіднопідвести підсумок, ще раз повернутися до основного питання: „В чому полягаєсутність таланту?”. У даній роботі виражений підхід до таланту як до особливогопсихічного стану, була зроблена спроба розглянути цей феномен у руслі чистотеоретичного системного підходу. Це можливо завдяки виділенню основнихпсихічних процесів і станів якісна зміна яких, в плині часу, і породжує данийфеномен. Змістовна сторона цієї проблеми, безсумнівно, заслуговує такої ж увагияк і питання структури.Причини появи таланту і геніальності, різноманітні їхніпрояви, проблеми, проблеми розвитку обдарованих дітей – кожний з цих питаньзаслуговує окремої роботи. Останнє питання має зараз дуже велике значення.Багато діячів сучасної науки виділяють особистісний фактор як єдиний, завдякиякому людство може рухатися вперед. Тому як за рубежем, так і в нас у країнірозробляються нові програми розвитку талановитих дітей і підлітків, що дають їмможливість якомога раніше почати реалізовувати свій потенціал. Але, на мійпогляд, по-справжньому гарні методики можуть бути розроблені тільки на основітвердої теоретичної бази, після того як проблема буде усебічно вивчена і будутьсформовані теоретичні положення в рамках єдиної психолого-педагогічноїконцепції.5.3 КОМУНІКАТИВНАОБДАРОВАНІСТЬ: ЇЇ ПРОЯВ ТА РОЗВИТОК У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ
У відповідності до Конвенції про правадитини (1989) “освіта дитини має бути спрямована на розвиток особистості,талантів, розумових, фізичних здібностей дитини в їх найповнішому обсязі .”(стаття 29). Під здібностями розуміються, як правило, такі особливості людини,які забезпечують високі досягнення в діяльності, визначають придатність до їїконкретного виду. Зараз обдарованість нерідко визначається як здатність довидатних досягнень у певній соціально-значущій сфері людської діяльності. Звернімо увагу на складність проблеми “обдарована дитина”.Прийнято вважати, що обдарована дитина – це дитина, яка володіє очевидними,інколи видатними досягненнями в певному виді діяльності, інтенсивністьвираження, яскравість яких виділяє її серед однолітків. Ми приєднуємось до тих,хто вважає обдарованість конкретної дитини значною мірою умовноюхарактеристикою.
Не виключено, що ознаки обдарованості, які проявляються в дошкільному дитинстві, можутьпоступово згаснути, й навпаки, обдарованість може проявитися на нових етапах.Тому більш доцільно, правильно з психологічної та педагогічної позицій упрактичній роботі з обдарованими дошкільниками замість поняття “обдарованадитина” застосовувати поняття “ознаки обдарованості дитини”. Як правило, колимова йде про обдарованих, то зазвичай мають на увазі та проявляють турботу повідношенню до дітей з ознаками обдарованості в інтелектуальній сфері, інколи –в галузі мистецтва. Між тим останнім часом виявлено вже досить значне розмаїттявидів людської обдарованості. У їх числі загально-інтелектуальна, художня,творча, психомоторна, а також соціальна, які проявляються вже в дошкільномуперіоді. Останній різновид обдарованості – соціальний (лідерський,комунікативний) – поки ще мало вивчений. Спеціальнідослідження доводять – кінець раннього дитинства, дошкільний період – роки,коли соціальна обдарованість і комунікативні здібності починають проявлятися йрозвиватися.
У дошкільному віці для цьогоє багато передумов. У цей період активно розвиваються самосвідомість, потреба успілкуванні, виникають нові його види, в тому числі позаситуативно-особистісні(М.Лісіна, А.Рузська, Е.Смірнова); розвиваються пізнавальні процеси (в томучислі соціальна перцепція – значуща складова у структурі соціальнихздібностей). У ці роки відбуваються й інші суттєві зміни в емоційній сфері:розвиваються соціальні емоції та почуття, з’являється “емоційне захоплення”(А.Запорожець, Я.Неверович) і пов’язана з ним діяльність емоційної уяви. Щеоднією передумовою розвитку комунікативних здібностей та обдарованості вдошкільному дитинстві виступає і сама дошкільна група, яка являє собою первіснусоціально-психологічну спільноту, перше “дитяче товариство” (А.Усова), в якомускладається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячоїдіяльності, відбувається оволодіння новою соціальною роллю – члени дитячоготовариства, формуються відносини з однолітками.
До критеріївкомунікативно-мовленнєвих здібностей дошкільника, згідно з дослідженнямиТ.Піруженко, Г.Арушанової, можна віднести: стійкість сформованості мотивівспілкування з дорослими та однолітками; ініціативність спілкування;самостійність; активність взаємодії з оточуючими людьми; особистіснепроникнення у зміст бесіди; емоційно-оціночне реагування; мовленнєве вміння(різноманіття в побудові мовленнєвих висловлювань у діалозі та монолозі, їхвідповідність партнерському оточенню). Складовоючастиною успішної комунікації є культура мовленнєвого спілкування, мовленнєваетика. У дошкільній педагогіці розроблено методи розвитку культури мовленнєвогоспілкування: етичні бесіди, читання художньої літератури, ігри, доручення,створення проблемно-мовленнєвих ситуацій та ін. Для забезпечення сприятливих умов для проявів природних задатківвихованців дошкільних закладів, формування особистості, здатної до оптимальногорозвитку й саморозвитку власного творчого потенціалу в процесі розвиткусоціальної обдарованості дітей для педагога важливою є опора на такі принципи:системності й цілісності – передбачає, з одного боку, що освітня робота зобдарованими дітьми має відбуватися з урахуванням системної специфіки дитячоїобдарованості і конкретного її виду, з іншого боку, даний принцип означає, щообдарованість дитини розвивається на фоні конкретної особистості; природовідповідностіозначає ставлення до дитини як до частини природи, що передбачає її освіту зурахуванням вікових та індивідуальних психологічних особливостей; реалізаціяданого принципу полягає в урахуванні педагогом специфіки мотивації діяльностідошкільника, в прийнятті до уваги при розвитку дитячої обдарованості особливоїчутливості дошкільників до емоційно-образного впливу; ампліфікація (збагачення)розвитку; розвитку дитячої творчості, уяви на всіх етапах навчання та вихованнядошкільників.
Його важливість обумовленатим, що творчість – найбільш змістовна форма психічної активності, якуспеціалісти розглядають як універсальну здібність, яка забезпечує успішневиконання різних видів діяльності; суб’єктивності – означає обов’язковуспрямованість педагогічної діяльності на виявлення, збереження та розвитокіндивідуальності, стимулювання процесів саморозвитку та самовиховання;гармонійного поєднання розвитку дитини й саморозвитку зі створенням відповіднихпсихолого-педагогічних та організаційних умов; культуровідповідності –передбачає опору в освіті обдарованих дітей на універсальні й національнікультурні цінності, у виховному процесі – перш за все, на національні традиції,культуру народу; оптимальної педагогічної взаємодії, співпраця з батькамивихованців. Цей принцип проявляється узацікавленості вихователя в розкритті своїх вихованців, у створенні сприятливихдля цього умов. Значущою характеристикоюпринципів особистісно орієнтованої педагогіки є те, що вони не диктують і невказують, а пропонують можливі варіанти дій, виступають орієнтирами привизначенні педагогом своєї творчої педагогічної діяльності. Що стосується стратегії навчання, то в роботі з дошкільниками зознаками обдарованості застосовують прискорення, поглиблення, збагачення,проблематизацію. В останні роки популярності набуває “підхід з різними рівнями”(ЛОС).
Даною стратегією пропонується чотирирівня послуг, мета яких знайти відповідний освітній рівень будь-якої дитини йнадати їй відповідну даному рівню допомогу. Виходячи із зазначених вище положень,нами зроблено спробу створення програми соціального (комунікативного) розвиткудошкільників. Програма містить три рівні розвитку. Перший з них передбачаєрозвиток у дітей необхідного всім дошкільникам рівня спілкування. Цей рівеньвизначається базисною програмою виховання та навчання дошкільників, у Білорусії– це програма “Проліска”. Другий рівень ставить завдання розвитку навичокспілкування для комунікативно-здібних дітей певної вікової групи. Частково цізавдання також представлено у програмі “Проліска”. Нарешті, завдання третьогорівня спрямовані на дітей, які мають яскраво виражені ознаки комунікативноїобдарованості, щоб дати їм можливість проявити свої потенційні вміння йрозвивати їх. Критеріями й показникамиефективності освітньо-виховного процесу виступають підвищення рівня не лишекомунікативних здібностей вихованців, а й розвиток їх загальних здібностей;збільшення кількості дітей, які проявили здібності й ознаки комунікативноїобдарованості, зростання інтересу дітей до творчості.

РОЗДІЛ VІ ДОСЛІДЖЕННЯПРОВЕДЕНЕ В РАМКАХ КУРСОВОЇ РОБОТИ
Врамках курсової роботи було проведене дослідження рівня інтелектуальноїобдарованості окремої середньостатистичної дитини молодшого шкільного віку.
Гіпотеза:кожна дитина має певні задатки та схильності до одного чи кількох видів розумовоїдіяльності.
Врезультаті дослідження був створений профіль інтелектуальної обдарованостідосліджуваного за допомогою тесту Амтхауера, адаптованого для молодшогошкільного віку(див.ДОДАТКИ).
ПРОТОКОЛ
Дослідження проявівобдарованості дитини молодшого шкільного віку
Методика,автор: Методика виявлення інтелектуальної обдарованості, адаптована длямолодшого шкільного віку (Амтхауер)
ФИОексперементатора: Храмцова Юлія Олександрівна
Вікдосліджуваного: 9 років
Хідексперементу: Досліджуваному по черзі пропонуються три субтести, на виконаннякожного відводиться 15 хвилин. Інструкція подається в усному вигляді відексперементатора. Тест не потребує стандартизованих відповідей, виконуєтьсяписьмово.
Обробкарезультатів: Бали нараховуються відповідно докількості правильно виділенихпонять (1 бал за кожну правильну відповідь).За результатами першого субтестудосліджуваний отримав середній результат, другий субтест- високий, третійсубтест –середній.
Висновок:У достіджуваного високий рівень виділення суттєвих ознак та середні показникиза шкалами виключення зайвого та узагальнення понять.
Результати даного тестуможна проілюструвати у діаграмі:
/>
Отже за результатамицього тесту досліджувана дитини має схильність до раціонального мислення, вмієоперувати поняттями і виділяє їх суттєві ознаки, в той же час не так успішновона виключає зайве та виявляє суттєві ознаки, узагальнює окремі категорії водне ціле, вдало порівнює поняття. Тобто гіпотеза дослідження підтвердилася:середньостатистична дитина має переваги в одному виді розумової діяльності імає середній для її віку рівень інших розумових операцій.

ВИСНОВКИ
 
Проблемаобдарованості у наукових працях розглядалася вже давно, але лише в рамкахпедагогічної науки,і лише останнім часом вона набуває характеру психологічноїпроблеми досліджень. Особливо бурхливо вивчення обдарованості розвивалосяпротягом ХХ століття і набуло світових масштабів. У наш час існує великакількість теорій і підходів до даної проблеми, але всі вченімужі сходяться водному: обдаровані діти це- майбутне і воно залежить від організації роботи зобдарованими дітьми, особливо в період молодшого шкільного віку, коли здібностідитини тільки зароджуються і починають розвиватися.
Нажальвнашій країні система освіти ще не адаптована для навчання та вихованняобдарованих дітей, через що дуже часто момент втрачається і дитини не маючиможливості розвивати свої здібності просто втрачає їх.
Робота з обдарованими дітьмиповинна проводитися вкількох напрямахі як не дивно найголовнішим з них є роботаза батьками дитини, допомога їм у її розумінні та розвитку.
Обдарованими називають тих, хто показує гарні результати або високий рівеньздібностей в одній чи декількох галузях діяльності: загальні інтелектуальніздібності, академічні здібності, продуктивне мислення, здібності до лідерства,художні й артистичні здібності, психомоторні здібності.
Тобто складається враження,що обдарована дитина обов’язково повинна бути успішною у всьому, але на практиці так єдалеко не завжди і це є головною проблемою психологічного супроводу обдарованихдітей.
Але думка про те, щообдарованість створює дитині зайві проблеми теж не є вірною. Обдарованість цебез сумніву суто позитивне явище, просто головне повернути його у потрібний,позитивний напрямок.
Працюючи з обдарованимидітьми не треба забувати про їх особистість, нав’язувати власні рішення,завданням батьків, педагогів, вихователів та психологів є підтримка у потрібнухвилину, розуміння та ненав’язлива допомога у ситуаціях, які цього потребують.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ:
1. Акимов И., Клименко В., О природе таланта. т. 1, Ст. М., 1994
2. Гильбух Ю. З. Внимание: одаренные дети. М.: Знание, 1991.
3. Клименко В. В. Психологические тесты таланта. Харьков: Фолио, 1996.
4. Коршунова Л. С. Воображение и его роль в познании. М.: Изд.МГУ, 1979.
5. Лейтес Н. С. Об умственной одаренности. М.: Прос, 1960.
6. Лейтес Н. С. Умственные способности и возраст. М.: Педагогика,1971.
7. Матюшкин А.М. Загадки одарённости. М.: Школа-пресс,1993.
8. Проблемы психологии творчества и разработка подхода к изучениюодаренности. Моляко В. А. // Вопросы психологии. № 5, 1994, с. 86-95.
9. Рубинштейн С.Л., Основы общей психологии. В 2 т., т. 2, М.:Педагогика, 1989.
10. Теплов М. Б. Избранные труды. В 2 т., т. 1, М.: Прос, 1971.
11. Эфроимсон В. П. Загадка гениальности. М.: Знание, 1991.
12. Бодалев А.А. Об одаренности человека как субъекта общения // Психология. – 1999. – №1. 13. Ковяко О.В. Влияние социальной среды на развитие коммуникативнойодаренности старших дошкольников // Псіхалогія. – 1998. – №1. 14. Коломинский Я.Л. Психология детскогоколлектива. – Мн., 1984. 15. Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Психология детей шестилетнеговозраста. – Мн., 1999. 16. Лисина М.И.Проблемы отногенеза общения. – М., 1980. 17. Базовий компонент дошкільноїосвіти в Україні. – К., 1999 18. Коментар до Базового компонента дошкільноїосвіти в Україні: Наук. – метод.посіб. / Наук. ред… О.Л.Конопко. – К.: Ред.журн. «Дошкільне виховання», 2003, — 84 – 87 с. 19. Божович Л.И. Личность и ееформирование в детском воздасте. – М., 1985 20. ВыготскийЛ.Д. Вопросы детской возрастной психологии: Собр. соч., — М., 1982. – Т.И. – с.244-338 21. ЗапорожецА.В. Развитие социальных емоций у детей дошкольного возраста. – М., 1986 22. Костюк Г.С.Навчально-виховний процесс і психічнийрозвиток особистості. /За ред… Л.Н.Проколієнко. – К., 1989 23. Лейтес Н.С.Способность и одаренность в детские годы. – М.: Педагогика, 1983 24. МаріпушкінаО.Є., Шубіна Г.В. Організація роботи з обдарованими дітьми в закладах освіти.Харків. Видавнича група «Основа». 25. Анджейчак А. Психолого-педагогічні умовиформування творчої особистості дитини в освітньо-виховних закладах //Обдарована дитина. — 2000. — №5. — С.8-13.
26. Балл Г.О. Про визначальні характеристики здібностей і принципиїх врахування у навчально-виховній роботі // Психологія. — К.: Дніпро, 1992. — Вип.32.
27. Барко В., Панок В., Лазаревський С. Психолого-педагогічнадіагностика творчого потенціалу особистості учня в навально-виховному процесі:Методичні рекомендації. — Тернопіль, 2000. — 85 с.
28. Барко В., Тютюнников А. Як визначити творчі здібності дитини?- К., 19991. — С.79.
29. Волобуєва Т.Б. Розвиток творчої компетентності школярів //Управління школою. — Харків, 2005. — 110 с.
30. Голуб Т. Виховуємо обдарованих дітей (Батьківський катехізис,або Закони розумно-організованого сімейного виховання школярів) // Завуч. — 2004. — №22. — С.47-53.
31. Серапулова Є. Виховання обдарованої дитини // Початкова школа.- 2000. — №2. — С.3-5.
32. Сігітов О. Навчання і виховання обдарованих дітей // Початковашкола. — 1993. — №10.

ДОДАТКИ
 
Цікавіфакти про обдарованість: У будь-якій науковій праці, що стосується обдарованості,можна знайти чимало цікавих прикладів. Наведемо деякі з них.
Філософ І.Бентам почав вивчати давньогрецьку мову ще до того, як навчився ходити, а втрирічному віці вже опанував граматику латинської мови. Г. В. Лейбніц завдякибатькові настільки розвинув свої навчальні здібності, що після смерті батьказміг у шестирічному віці самостійно продовжити освіту. Н. Вінер уже втрирічному віці говорив і читав трьома мовами.
А ось якмаленький Ф. Гальтон характеризував свої навчальні досягнення: «Дорога Адель!Мені чотири роки, І я можу прочитати будь-яку англійську книжку. Я знаюнапам'ять усі латинські іменники, прикметники й перехідні дієслова. І ще я знаю52 рядки з латинської поезії. Я вмію додавати будь-які числа й множити на 2, 3,4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11. Я вмію трохи читати французькою й визначати час загодинником. (Френсіс Гальтон. 5лютого 1827р.)»
Цікаві фактизафіксували біографи щодо раннього прояву професійних нахилів.
Так, Т.Маколей розпочав свою кар'єру історика в шестирічному віці, написавши працю підназвою «Компендіум загальної історії» обсягом друкований аркуш. У Б. Франклінадо 17 років виявилися майже всі риси, що характеризували його в серединіжиттєвого шляху: наукова цікавість, релігійна єресь, кмітливість, політична йкомерційна проникливість, здібність до літературної творчості. Г. В. Лейбніц у14-річному віці вже писав праці з логіки й філософії, зокрема склав «Алфавітлюдської думки».
Чи є якасьзакономірність, що визначає ранні прояви розумової обдарованості й таланту?
Першимнамагався відповісти на це запитання відомий англійський психолог Дж. Селлі.Наприкінці XIX ст. він опублікував працю під назвою «Геній і скороспілість»,яка викликала значний громадський Інтерес. Невдовзі реферат цієї праці з'явивсяв журналі «Русское богатство». На основі аналізу великої кількості біографійвидатних людей Дж. Селлі дійшов висновку, що за частотою випадків ранніхпроявів окремі типи талантів розподіляються таким чином: на першому місці —музичні, слідом — таланти в сфері живопису й скульптури, літератури, історії й,нарешті, філософії та природознавства. В опублікованому рефераті неповідомлялося про причини саме такого розподілу. Але пояснення може бути таким:чим більшою мірою спеціальним є вид обдарованості, тим частіше зустрічаютьсяйого ранні прояви.
ДослідженняДж. Селлі були продовжені — вже на новій методичній базі — американськимпсихологом Л. Терменом, а потім його ученицею К. Кокс. Докладно було вивченобіографії трьох тисяч видатних людей. За біографічними відомостями, групаекспертів визначала розумовий вік людини, а потім коефіцієнт інтелектуальностів 17 і в 24-26 років.
Зокрема,ретроспективно було визначено IQ Й. В. Гете, Дж. Ст. Мілля, Ф. Гальтона. Усередньому IQ для 300 видатних людей становив 155 балів. Багато з них дісталиоцінку 175, а дехто — 200 балів.

ТО ЩО Ж ТАКЕ«ОБДАРОВАНІСТЬ»?
Критерії обдарованості
Обдарованими можна вважатидітей, якщо вони:
1. Часто«перескакують» через послідовні етапи свого розвитку.
2. У них чудова пам'ять, якабазується на ранньому мовленні.
3. Рано починаютькласифікувати і диференціювати інформацію, що надходить до них.
4. Із задоволеннямзахоплюються колекціонуванням, при цьому їхня мета — не приведення колекції відеальний і досить постійний порядок, а реорганізація, систематизація її нанових підставах.
5. Мають великий словниковийзапас. Із задоволенням читають словники та енциклопедії, придумують нові словаі поняття.
6. Можуть займатися кількомасправами відразу, наприклад, стежити за двома чи більше подіями, щовідбуваються навколо них.
7. Дуже допитливі, активнодосліджують навколишній світ і не терплять ніяких обмежень своїх досліджень.
8. У ранньому віці здатніпростежувати причинно-наслідкові зв'язки, робити правильні висновки.
9. Можуть тривалий час концентруватисвою увагу на одній справі, вони буквально «занурюються» в своєзаняття, якщо воно їм цікаве.
10. Мають сильно розвинутепочуття гумору.
11. Постійно намагаютьсявирішувати проблеми, які їм поки що не під силу.
12. Відзначаютьсярізноманітністю інтересів, що породжує схильність починати кілька справодночасно.
13. Часто роздратовуютьровесників звичкою поправляти інших і вважають себе такими, що завжди маютьрацію.
14. Їм бракує емоційногобалансу, вони часто нетерплячі та поривчасті.

Калейдоскоптлумачень
Обдарований — який має великі природні здібності; здібний, талановитий.Здібність — природний нахил до чого-небудь; обдарування; талант.
(Великий тлумачний словниксучасної української мови, 2002 р.)
* * *
Обдарованість — комплекс задатків і здібностей, які за сприятливих умовдозволяють потенційно досягти значних успіхів у певному виді діяльності (чидіяльностей) порівняно з іншими людьми.
(Л.Липова)
* * *
Обдарованість — якісно своєрідне сполучення здібностей, від якого залежитьімовірність більшого чи меншого успіху під час виконання тієї чи іншоїдіяльності.
(Б.Тєплов)
* * *
Обдарованість — специфічне поєднання здібностей високого рівня, а такожінтересів, потреб, що дозволяє виконувати певну діяльність на якісно високомурівні, відмінному від умовного «середнього рівня».
(Б.Чижевський)
* * *
Обдарованість — поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої навиконання завдання; видатних розумових здібностей і креативності.
(Дж.Рензуллі)
* * *
Обдарованість — це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а ще йсукупність її особистісних характеристик.
(Л.Слободянюк)
* * *
Обдарованість — високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей.
(В.Чудновський, В.Юркевич)
* * *
Обдарованими ми вважаємо наших дітей і підлітків, рівень інтелекта яких імотивація, що склалася, дозволяє їм досягти в майбутньому високих професійних ітворчих досягнень.
(Т.Хромова)
* * *
Обдарованими називають тих, хто показує гарні результати або високий рівеньздібностей в одній чи декількох галузях діяльності: загальні інтелектуальніздібності, академічні здібності, продуктивне мислення, здібності до лідерства,художні й артистичні здібності, психомоторні здібності.
(Мануела Да Сільва)
* * *
Обдарованість — це працелюбство.
(Н.Лейтес)
* * *
Обдарованість — це набір здібностей, здатність до видатних досягнень убудь-якій соціально значущій сфері людської діяльності.
(Н.Лейтес)
* * *
Обдарованість — системно-особистісне утворення, зумовлене природнимиособливостями організму людини (сенсорні, моторні, інтелектуальні компонентивисокої енергетичності). Обдарованість складається з високого рівня інтелекту,творчих здібностей і мотиваційного компонента.
(О.Кульчицька)
* * *
Обдарованими є ті учні, які, за оцінкою професіоналів, внаслідок значнихздібностей володіють потенціалом до високих досягнень.
(Держвідділ освіти США)
* * *
Обдарованість — підвищений рівень розвитку однієї чи декількох здібностейлюдини, на основі яких виникає можливість досягти високих результатів усоціально значимих видах діяльності.
(В.Панов, А.Матюшкін)
* * *
Обдарованість — це системна, така, що розвивається протягом життя якістьпсихіки, яка визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних)результатів у одному чи декількох видах діяльності порівняно з іншими людьми.
(Д.Богоявленська,В.Шадриков)
* * *
Обдарованість — завжди унікальна, тому марно шукати універсальні ознакиобдарованих дітей.
(Р.Стернберг)
* * *
Обдарованість є наслідком розвитку вроджених задатків під дією як внутрішніх,суб'єктивних, так і зовнішніх, стосовно особистості, соціальних чинників.
(О.Музика)
* * *
Розумово обдаровані діти — це діти, які різко виділяються із середовища ровесників високимрозумовим розвитком, який є наслідком як природних задатків, так і сприятливихумов виховання.
(Ю.Гільбух)
* * *
Здібність — це такі індивідуально-психологічні особливості людини, якісприяють успішному виконанню нею тієї чи іншої діяльності й не зводяться тількидо знань, умінь та навичок, які вона має.
(Психологічний словник)
* * *
Немає необдарованих дітей - є дорослі, які не займаються розвитком дитини, адже будь-яказдібність потребує розвитку.
(І. Мороз)

Глосарій
Індивідуальність — неповторність своєрідних рис людини, що відрізняють її відінших людей.
Задатки — природжені анатомо-фізіологічні особливості організму, головнимчином нервової системи й органів чуття, передумова розвитку здібностей людинипри певних умовах і діяльності людини в певному напрямі.
Здібності — стійкі індивідуальні психічні властивості людини, якізумовлюють успішність її діяльності в певному напрямі й базуються на основізадатків.
Рівні здібностей: обдарованість, талант, геніальність.
Талановитість — вищий ступінь спеціальної обдарованості дитини.
Геніальність — найвищий ступінь обдарованості, прояву творчих сил людини.
Творчість — продуктивна діяльність людини, яка породжує якісно новіматеріальні й духовні цінності суспільного значення.
Здібності — уміння працювати в нестандартних ситуаціях, розв'язуватипроблемні ситуації, оригінальність, критичність мислення, уміння робити правильнийвибір у різних ситуаціях.