Вступ
Упродовж ХХ іпочатку ХХІ століття кількість конфліктів на планеті не зменшилася. Вонинакопичуються, призводять до світових війн, революцій, локальних зіткнень, проблемнихситуацій на міжособистісному, внутрішньоособистісному та світовому рівнях тощо.Конфлікти багатоманітні, вони виникають і проявляються в усіх сферахсуспільного буття. Збільшення кількості конфліктів у світі потребує не тількиглибокого осмислення їхньої природи, динаміки, й вимагає створення певнихрегіональних, державних і міжнародних структур, які б вивчали їхні прояви тастворювали спеціальні теоретико-практичні методики і навички їх розв'язання.
Зараз вперехідний час, який триває в нашій країні в усіх сферах життєдіяльності людипостають перед різноманітними проблемами, які призводять до конфліктнихситуацій. Це призводить до того, що все актуальнішою стає проблема підготовкифахівців-конфліктологів, які можуть консультувати з різних проблем у різнихсферах життя, швидко розвивається конфліктологія.
В уяві багатьохлюдей конфлікти асоціюються з негативними явищами: війнами, революціями,скандалами, сварками. Тому, найчастіше конфлікт вважається небажаним. Алеконфлікт є невід'ємною частиною нашого життя, важливо знати та уміти їхконструктивно вирішувати, бо від цього залежить подальший розвиток організації,колективу чи людини, особистості. Тому знання у галузі конфліктології,психології конфлікту повинні мати не тільки вузькі спеціалісти, але й педагоги,психологи, адміністратори, управлінці, політики та інші фахівці, які працюють зколективами, з іншими людьми.
Ми існуємо,пізнаємо світ, розвиваємося, творимо завдяки тому, що завжди стоїмо переддилемою проблемних ситуацій. У цьому закладено великий потенціал нашого життя,суспільного саморозвитку через розв'язання проблем взаємодії людей, людини іприроди, людини та її психології. Основним стрижнем цього стали проблеми, щовимагали розв'язання через тверезе осмислення, гуманні дії та розумне передбачення,уникнення конфліктів.
1. Предметконфліктології. Розвиток науки. Стан конфліктології в Україні.
1.1. Предметконфліктології
Як і будь-якаінша наука, конфліктологія має власний предмет дослідження. Вона входить узагальну систему наукового знання й посідає у ній строго визначене місце. Разомз іншими науками — психологією, біологією, медициною, економікою, історією,філософією, соціологією, політологією, правом вона утворює підсистему науковогознання — одну з галузей соціально-психологічного циклу. Як справедливо зазначаєПірен М.І., [8] предмет науки не може бути тотожним об'єктові (чи об'єктам),який вона вивчає, бо об'єкт — це емпірично дана реальність, як відображає тучи іншу сторону суспільних відносин. Предмет науки — відтворення емпіричноїреальності на абстрактному рівні, результат теоретичного обґрунтування, що даєзмогу виокремити закономірності розвитку та функціонування об'єкту, процесу,стану суспільних і людських відносин. Предмет конфліктології, як і будь-якоїіншої науки, не є статичним, він змінюється не тільки завдяки розширенню своїхмеж, й діалектично, переходячи у свою протилежність, через заперечення,актуалізуючись у новій якості форм і змістів. Межі будь-якої науки динамічні,вони розширюються, уточнюються, переосмислюються. Це стосується іконфліктології.
Предметомвивчення конфліктології є закони й категорії, що характеризують конфлікт яксоціальне явище, як різновид соціальної поведінки т взаємодії. Конфліктологіяявляє собою міждисциплінарну галузь суспільствознавства, що поєднуєсоціологічний, психологічний, філософський та інші підходи. Воднораз перевага увивченні конфліктології належить соціології та психології. Традиційно в їхніхмежах вивчався конфлікт. Визначення останнього залежить від світогляду соціологачи психолога, від домінуючої наукової парадигми.
1.2 Розвитокконфліктології.
Проблемиконфліктології знаходили своє осмислення у працях учених багатьох наук, зокрематаких, як філософія, історія, право, біологія, географія, математика, хімія,психологія, медицина, астрономія та ін. Пальму першості в описанні соціальногоконфлікту більшість дослідників віддають Аристотелю, Платону, Т. Гоббсу, Ж.-Ж.Руссо та ін. Серед фундаторів соціологічної теорії конфлікту можна назвати К.Маркса, М. Вебера, Г. Зіммеля та ін. Г. Зіммель вважав конфлікт універсальнимявищем, стверджуючи, що безконфліктне суспільство не має механізмусаморозвитку. Саме ця ідея в теорії конфлікту активізує інтерес до вивченняпроблеми буття.
Багато психологівтеж у своїх теоріях особистості робили спроби пояснити, чому виникаютьконфлікти, яка їхня природа, та в який спосіб їх можна вирішувати, чи їмзапобігати. До пояснення конфлікту вдавалися: З. Фрейд, К.-Г. Юнг, Е. Берн таінші.
Вже більш запівстоліття назад британським фахівцем з організаційної психології МаргаретФоллет була зроблена спроба корінним чином змінити відношення дослідників доконфлікту. Вона запропонувала подивитися на конфлікт як на явище, в якому є іпозитивні функції [9]. Тим самим було позначено наближення кінця епохи„конфліктобоязні”. В той же час, до початку дев'яностих років ця традиція булапануючою.
Наприкінці ХХ ст.сприйняття конфліктології як науки й практики повністю сформувалося.
1.3. Станконфліктології в Україні.
В Україніконфліктологія тільки формується, її почали вивчати у вищих закладах освіти.
Вивчення теоріїконфліктів, проблемних ситуацій сьогодні є одним з основних напрямків роботипровідних наукових центрів Заходу. Дослідження характеризуютьсявзаємопов'язаністю теоретичних пошуків з їхнім практичним втіленням. Навійськових, поліцейських, юридичних, економічних, політологічних,соціологічних, психолого-педагогічних факультетах це одна з основних дисциплін,до якої науковці та практики ставляться серйозно виходячи з усвідомлення потреббуття, яке було, є і буде конфліктним завжди, бо інакше загальмуєтьсясуспільний прогрес.
Останніми рокамиукраїнська громадськість активізувала дослідження проблем діагностики,гносеології, соціології, політики та психології конфліктів. Цьому булиприсвячені міжнародні конференції, моніторингові дослідження проблеми«Соціальні конфлікти і молодь» Українського науково-дослідногоінституту проблем молоді, праці науковців Інституту соціології НАН України,Інституту психології НАПН України, Чернівецького державного університету ім. Ю.Федьковича та Київського військового гуманітарного інституту з організаціїроботи, пов'язаної з виданням 25 томів п'яти міжнародних і чотирьохвсеукраїнських конференцій та першого словника термінів з конфліктології,підручників, інші напрацювання. Перед українськими дослідниками цієї проблемипостала низка завдань як теоретичного, так і практичного плану. Нині в Українівирізняють такі проблеми в галузі конфліктології: напрацювання категоріальногота понятійного апарату з основ конфліктології, створення наукової бази, абивикладати конфліктологію у вищих навчальних закладах як одну з важливих танеобхідних наук; інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічногопідходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього ранньоговиявлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ;підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблемпрогнозування, запобігання та розв'язання конфліктів, створення спецгруппрактиків-конфліктологів; вивчення та уміле запозичення кращого світовогодосвіду з конфліктології за допомогою організації та проведення міжнароднихконференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн дляознайомлення з набутим досвідом за сприяння Міжнародного фонду «Відродження»;організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик дляпрактичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам. Доцільнорозглянути таке проблемне питання, як створення підручників і цікавихмонографій у сфері конфліктології, які мали б теоретико-практичний характер.Однак перераховані розробки не можуть заповнити відсутність загальнихконцептуальних засад, які б дали змогу осмислити механізм політичних,соціальних конфліктів. Проблем полягає в тому, що сучасна західна конфліктологічнапарадигма відображає конфлікти стабільного громадянського суспільства, якого вУкраїні немає. Тому конфліктні ситуації в українському суспільстві потрібнорозглядати разом з притаманними йому специфікою та особливістю його історичногорозвитку, українською ментальністю. Саме це враховують нині як конфліктологизахідних країн, так і вітчизняні дослідники. Вивчення конфліктології маєсуттєве значення, бо знання цієї галузі науки дасть змогу попереджувати йвирішувати конфлікти. Конфліктологія стає надійним опертям повсякденного життякожного, бо допомагає осмислити проблеми власного життя, виховання дітей,проблеми фізичного здоров'я кожного та нації в цілому, вирішити завдання, якіпоставило перед людством ХХІ століття. Перед людством постала складна парадигма- зберегти людину й природу в гармонійному єднанні
2. Поняттяконфлікту. Структура конфлікту. Типологія конфліктів.
2.1.Визначення поняття конфлікту
Сьогодні влітературі з конфліктології існують різні визначення конфлікту. Так, на Заходіширокого поширено поняття конфлікту, сформульоване відомим американськимтеоретиком Л. Козером. Під ним він розуміє боротьбу за цінності і домаганняна певний статус, владу і ресурси, в якій цілями супротивника є нейтралізація,завдання збитку або усунення соперника.[7]
Л.Г.Здравомислов. Конфлікт — це найважливіша сторона взаємодії людей всуспільстві, свого роду клітинка соціального буття. Це форма відносин міжпотенційними або актуальними суб'єктами соціальної дії, мотивація якихобумовлена протистоячими цінностями і нормами, інтересами і потребностями.[5,с. 96]
Ю.Г. Запрудській:Соціальний конфлікт — це явний або прихований стан протиборства інтересів,що об'єктивно розходяться, цілей і тенденцій розвитку соціальних об'єктів,пряме і непряме зіткнення соціальних сил на грунті протидії існуючомугромадському порядку, особлива форма історичного руху до новї соціальноїєдності.[4, с.54]
А.В. Дмітрієв: Підсоціальним конфліктом зазвичай розуміється той вид протистояння, при якомусторони прагнуть захопити територію або ресурси, загрожують опозиційниміндивідам або групам, їх власності або культурі таким чином, що боротьбаприймає форму атакування або оборони.[3, с.54]
Усі ці визначенняне включають внутрішньоособовий конфлікт і не залишають для нього «місця».Йдеться лише про сторони конфлікту, починаючи від «боротьби між індивідами» івище. Але існує боротьба і на рівні окремого індивіда, протиборство міжелементами внутрішньої структури особи, яке і знаходить свій вираз увнутрішньоособовому конфлікті. Цей конфлікт — прояв суперечностей не на рівнісоціальних груп або цілих народів, а на особовому рівні, але від цього він неробиться менш актуальним.
Ситуація, щосклалася, можливо, пояснюється тим, що, на думку деяких авторів,внутрішньоособовий конфлікт не відноситься до соціального конфлікту, а є лишепсихологічним конфліктом, що не охоплюється об'ємом поняття «соціальний» і щоне має до соціального конфлікту прямого відношення.
2.2. Структураконфлікту
Під структуроюбудь-якого об'єкту розуміється сукупність його частин, елементів і зв'язків,відносин між ними, що забезпечують його цілісність. Основними елементамиконфліктної взаємодії є:
1) об'єктконфлікту
2) учасникиконфлікту
3)соціальне середовище, умови конфлікту
4)суб'єктивне сприйняття конфлікту і його особові елементи.
1 Об'єктконфлікту. Всякий конфлікт має свою причину, виникає з приводу необхідностізадоволення якої-небудь потреби. Та цінність, яка здатна задовольнити цюпотребу і із-за оволодіння якої виникає конфлікт, і є його об'єктом. Як об'єктконфлікту можуть виступати матеріальні, соціальні і духовні цінності.
2Учасниками конфлікту можуть бути окремі індивіди, соціальні групи, організації,держави, коаліції держав. Головними учасниками конфлікту є протидіючі сторониабо супротивники. Вони утворюють стрижень конфлікту. При виході з протиборствахоч би однієї з головних сторін конфлікт припиняється. Залежно від характеруцих сторін конфлікти можуть бути підрозділені на чотири типи:
1) внутрішньоособовий,при якому один аспект особи протистоїть іншому її аспекту; такий конфлікт, щопереживається шекспірівським Гамлетом;
2) міжособовий,при якому одна особа протистоїть іншій, як це має місце в повісті Гоголя «Якпосварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»;
3) конфлікт типу особа— група;
4) конфлікт група— група, носіями якого можуть бути як малі, так і великі соціальніутворення, наприклад, нації, класи, держави.
Можна виділитинаступні три основні стадії розвитку конфлікту:
1) латентнустадію (передконфліктна ситуація)
2) стадію відкритогоконфлікту
3) стадіювирішення (завершення) конфлікту.
1 На прихованій(латентній) стадії виникають вже всі основні елементи, створюючиструктуру конфлікту, його причини і головні учасники, тобто в наявності основнабаза передумов для конфліктних дій, зокрема, певний об'єкт можливогопротистояння, наявність двох сторін, здатних одночасно претендувати на цейоб'єкт, усвідомлення однією або обома сторонами ситуації як конфліктною.
На цій«інкубаційній» стадії розвитку конфлікту можуть робитися спроби вирішитипитання полюбовно, наприклад відмінити наказ про дисциплінарне стягнення,поліпшити умови праці і т.п. Але за відсутності позитивної реакції на ці спробиконфлікт переходить у відкриту стадію.
2 Ознакоюпереходу прихованої (латентною) стадії конфлікту у відкриту єперехід сторін до конфліктної поведінки. Конфліктна поведінка є вираженимизовні діями сторін. Їх специфіка як особливої форми взаємодії полягає в тому,що вони направлені на блокування досягнення супротивником його цілей іздійснення своїх власних цілей. Іншими ознаками конфліктних дій є:
• розширеннячисла учасників;
• наростаннячисла проблем, утворюючих комплекс причин конфлікту, перехід від діловихпроблем до особових;
• зсув емоційногозабарвлення конфлікту у бік темного спектру, негативних відчуттів, таких, якнеприязнь, ненависть і т.п.;
• зростанняступеня психічної напруженості до рівня стресової ситуації.
Вся сукупністьдій учасників конфлікту на його відкритій стадії характеризується термінамескалація, під яким розуміються інтенсифікація боротьби, наростання руйнівнихдій сторін один проти одного, що створюють нові передумови для негативногорезультату конфлікту.
Наслідкиескалації, цілком залежні від позиції сторін, особливо тій, яка має великіресурси, сили, можуть бути двох видів.
У разінесумісності сторін, прагнення до знищення іншої сторони наслідку відкритоїстадії конфлікту можуть бути катастрофічними, привести до розвалу добрихвідносин або навіть до знищення однієї із сторін.
3. У іншомувипадку, при обопільному прагненні сторін до зняття виниклої напруги, взаємнихпоступок, до відновлення співпраці, конфлікт вступає в стадію вирішення ізавершення. Теоретичне забезпечення практичного вирішення, регулювання,конфлікту — найважливіша мета конфліктології.
Два можливіспособи вирішення конфлікту (серед багатьох інших)
1) трансформаціяоб'єктивних чинників, породжувачів конфлікт;
2) перетвореннясуб'єктивної, психологічної сторони, ідеальних образів конфліктної ситуації, щосформувалися у сторін.
Протеефективність застосування цих методів може бути різною. Їх використання можепривести або до повного, або ж лише до часткового вирішення конфлікту.
3. а Частковевирішення конфлікту досягається, коли припиняється зовнішня конфліктнаповедінка сторін, але ще не перетвориться внутрішня, так звана когнітивна,інтелектуальна і емоційна сфера, що породила конфліктну поведінку. Так,конфлікт вирішується не повністю, лише на поведінковому рівні, коли, наприклад,застосовуються адміністративні санкції до обох сторін конфлікту, а об'єктивнапричина конфлікту не усувається.
3 б Повневирішення конфлікту досягається лише тоді, коли перетворяться обидвакомпоненти конфліктної ситуації — і на зовнішньому, і на внутрішньому рівнях.Такий повний результат досягається, наприклад, при задоволенні всіхсправедливих вимог конфліктуючої сторони або обох сторін шляхом дослідженнядодаткових ресурсів.
Слід постійномати на увазі, що найбільш складним завданням управління конфліктом надозвільній стадії є перетворення суб'єктивного образу, ідеальної картиниконфліктної ситуації у конфліктуючих сторін. Проблема перетворення наявнихціннісних установок, мотивів і ухвалення нових вимагає від керівника абопосередника високого рівня психологічної підготовки і досвіду регулюванняконфліктних ситуацій.
Слід такожвідзначити, що не завжди конфлікт проходить всі вказані стадії: латентну(приховану), відкриту і дозвільну.
2.3. Типологіяконфліктів.
Найбільш поширенікласифікації конфліктів засновані на таких критеріях, як:
1) сторониконфліктів
2) характерпотреб, утиск яких викликав конфлікт
3)спрямованість конфлікту
4) часовіпараметри конфлікту
5)результативність конфліктів.
Залежно від сторінконфлікти діляться:
• навнутрішньоособові
• міжособові
• між особою ігрупою
• міжгрупові
• міжнародні.
У аспекті потреб,блокування яких послужило передумовою конфлікту, вони можуть ділитися на:
• матеріальні
• статусний –ролеві
• духовні.
По спрямованостіконфлікти підрозділяються на:
• горизонтальні,такі, що виникають між діловими партнерами, колегами по роботі;
• вертикальні —між підлеглими і начальством;
• змішані.
По часовихпараметрах конфлікти підрозділяються на:
• короткочасні;
• швидкоплинні;
• тривалі, такі,що продовжуються іноді роками і десятиліттями, якими нерідко бувають державні,національні і релігійні конфлікти.
І нарешті, покритерію результативності конфлікти діляться на два типи:
• конструктивні,нормальні, позитивні, при яких групи, де вони відбуваються, зберігають своюцілісність, а відношення між членами групи — характер співпраці, кооперації;
• деструктивні,патологічні, негативні, коли взаємини між людьми набувають нецивілізованихформ, характер протистоянь, боротьби, ведучої навіть до руйнування і розпадуорганізації.
3. Теорія Е.Берна (60-ті роки 20 ст.). Подолання конфлікту.
3.1. Теорія Е.Берна.
Як вжезазначалося вище, багато вчених – психологів, соціологів та інших, розробляючисвої теорії, намагалися знайти причини та способи розв'язання, профілактикиконфліктів. Одним з них був Е. Берн (19021970). Він розробив власну теоріюособистості.
Концепція Е.Берна розглядається в багатьох роботах. Одна з таких робіт книга„Психологические концепции и теории личности” Горностая П.П.[1]
Особистість уконцепції Берна розглядається як сукупність особливих станів Его, щовиявляються в специфічних станах свідомості і зразках поведінки. За допомогоюструктур, аналізу автор виділяє три основних Его-стани.
«Батько»(Б) – стан, що копіюється із справжніх батьків або інших авторитетних вдитинстві осіб. Окрім моделі ролі батька, воно містить багато інших стереотипіві автоматизованих форм поведінки, відображаючи традиції, цінності, норми іправила. «Батько» втілює функції контролю над дотриманням норм ірозпоряджень (які людина запозичує, часто некритично, впродовж життя), а такожзаступництва і турботи. По суті – це актуалізація моральної сфери особи.
«Дитина»(Дит) – частина особистості, що збереглася від справжнього дитинства, містилаафектні комплекси, пов'язані з ранніми дитячими враженнями і переживаннями. Цейстан може бути в двох формах: як природна «Дитина», що є джереломінтуїції, творчості, спонтанних спонук і радості; як залежна«Дитина», що пристосувалася, яка міняє поведінку під впливом«Батька» (може бути слухняним або, навпаки, капризним). По суті – цеактуалізація эмотивной сфери особи.
«Дорослий»(Дор.) – стан, в якому здійснюється переробка інформації і імовірнісна їїоцінка для ефективної взаємодії з навколишнім світом; демонструютьсятверезість, незалежність і компетентність. «Дорослий» контролює дії«Батька» і «Дитини», будучи посередником між ними. По суті,це – актуалізація раціон, сфери особи.
У різноманітнихжиттєвих ситуаціях, перш за все в процесі спілкування з іншими людьми,особистість знаходиться, як правило, в одному з трьох Его-станів, яке в даниймомент активізоване. Проте можливо і поєднання двох Его-станів, або, точніше«зараження» (контамінація) одного стану іншим. Таким механізмомзараження Берн пояснює різноманітні випадки особистісних патологій і відхиленьаж до психічних захворювань. За допомогою розробленого Берном методупсихотерапії може відбуватися «знезараження» (деконтаминация)Его-стану «Дорослого», досягнення його автономності з подальшимвідновленням «Я-подлінного».
За допомогоюконцепції Его-станів можна розглядати процес міжособистісної взаємодії. Елементарнаодиниця спілкування, що складається з трансакционного стимулу і реакції,називається трансакцією. За допомогою своєї концепції Берн вивчає і складнішіформи поведінки людини – "ігри", або «серії наступних один заодним прихованих додаткових трансакцій з чітко певним і передбаченимрезультатом», а також лежачі в їх основі скрипти (життєві сценарії). Задопомогою психологічних ігор люди часто неусвідомлено компенсують своїособистісні проблеми.
Три Его-стани,які має в своєму розпорядженні кожна людина по черзі, а іноді разом виходять назовнішню комунікацію. Его-стани — нормальні психологічні феномени людськоїособи. В нас живуть як би три людини, буває, що вони не ладнають один з одним.Це можна назвати внутрішнім конфліктом.
Для того, щобзрозуміти, яким чином відбувається конфлікт між людьми, треба розглянути процесспілкування, як його розуміє Е. Берн.
Якщо А.звертається до Б, то він посилає йому комунікативний стимул. Бйому відповідає. Це комунікативна відповідь. Стимул і відповідь можна назватитрансакцією (за Е. Берном), яка є одиницею спілкування. Таким чином, останнєможна розглядати як серію трансакцій. Відповідь Б стає стимулом для А.Як пояснює Літвак М.Є.[6], спілкування є водночас і системними відносинами,тобто подальші дії А залежать від відповіді Б.
Що ж такеконфлікт і коли він виникає? Коли трансакція паралельна, тобто і стимул івідповідь виходять від одного і того ж Его-стану. У психологічному відношенніпартнери рівні один одному, і тому конфлікту тут бути не може. Як зазначає ЛітвакМ.Є.[6], по лінії В-В ми працюємо, по лінії Д-Д любимо, розважаємося, по лініїР-Р розпускаємо плітки.
У своїй роботіхочу навести приклади з книги Літвака М.Є. „Психологическое айкидо”[6].
По лініїДор.-Дор. ми працюємо, виконуємо продуктивну роботу, обмінюємось інформацією.
Каменяр кладецегляну кладку, а помічник, правильно оцінивши швидкість його роботи, вчаснопідносить цеглу і розчин. Професор читає лекцію, а студенти уважно записують.
— Котра година?
— Без чвертівісім.
Б-Б:
А.: Учні зовсімне хочуть займатися.
Б.: Так, ранішедопитливість була вища.
Дит.-Дит.:
А.: А що, якщо зостанньої лекції піти в кіно?
Б.: Так, ідеяхороша.
Другий типпаралельних трансакцій – Дит.-Б і Б-Дит. — виникає в ситуації опіки,придушення, турботи (Б-Дит.) або безпорадності, капризу, захоплення (Дит.-Б).Це трансакції психологічного нерівноправ'я. І в даному випадку до тих пір, покиспівпадатимуть вектори, конфлікту не буде. Іноді такі відносини можуть триватидостатньо довго. Батько опікає сина, начальник тиранить підлеглих. Дітивимушені до певного віку терпіти тиск батьків, підлеглий — зносити знущанняначальника. Але обов'язково наступить момент, коли комусь набридне опікати, акомусь бути опікуваним, хтось не витримає тиранії. Тобто розрив відбудеться,коли діти перестануть матеріально залежати від батьків, а підлеглий отримаєвисоку кваліфікацію.
Тобто можнаговорити, що при виникненні непересічних трансакцій конфлікту не буде, процесспілкування може тривати довго і гладко, але при виникненні пересічних трансакційвиникають між особистісні конфлікти.
3.2.Трансактний аналіз та подолання конфлікту.
Мета трансактногоаналізу полягає в тому, щоб з'ясувати, який Его-стан А. послав комунікативнийстимул і який Его-стан Б цей стимул отримав. Для подолання конфлікту требаперевести трансакції з пересічних у непересічні, але такі, які співпадають зпевною ситуацією. Тобто, якщо ситуація потребує сумісної праці, то дві Дитинине зможуть домовитись та продуктивно взаємодіяти, тут потрібен Его-станДорослого. Трансакції є паралельними (непересічними), коли вектори стимулу івідповіді співпадають, і пересічними, коли вектори перетинаються. Припаралельних трансакціях спілкування йде необмежено довго (перший законспілкування), при тих, що перехрещуються воно припиняється і розвиваєтьсяконфлікт (другий закон спілкування).
Конечна метатрансактного аналізу – розвиток самостійності, тобто восстановленню трьохздібностей: здібності к визнаванню, спонтанності та близькості.
В цьому випадкулюдина вільна у своєму виборі, може встановлювати глибокі стосунки та діє нетільки за сценарієм, чи з примхи одного з Его-станів. Вона живе „зараз”,власним життям. Також вона здатна передбачувати конфлікти, конструктивно їхвирішувати, допомагати у цьому і собі, і іншим.
На основівивчення практичного застосування трансактного аналізу був розроблений принципамортизації, за допомогою якого можна навчитись вирішувати конфлікти. У основіпринципу амортизації лежить уміння визначити напрям вектора стимулу і в строгозворотному напрямі дати відповідь.
Конфлікт йде потрансакціях, що перехрещуються. Основа принципу амортизації: необхіднопобачити, на якій позиції знаходиться ваш партнер, і знати, в який ваш Его-станнаправлений комунікативний стимул. Ваша відповідь повинна стати паралельною.
Будь-яка людина,навіть сама конфліктна, конфліктує не весь час. Отже, амортизує, вступає вспілкування, яке носить характер паралельних трансакцій. Якби люди неповодилися хоч би іноді правильно, вони б загинули.
Не можна сказати,що конфлікти зовсім не потрібні, вони потрібні для розвитку, творчості. Алепотрібні ділові конфлікти, які йдуть по лінії Дор.-Дор. При цьому уточнюютьсяпозиції, шліфуються думки, люди стають ближчими один до одного.
Перше, щопотрібно для вирішення конфлікту — зуміти залишатися в дорослій позиції. Якзалишатися об'єктивним Дорослим? Треба стати чутливим до сигналів Батька іДитини, які працюють в автоматичному режимі. Почекати при сумнівах. Корисно вДорослому запрограмувати питання: «Чи правда це?», «Чизастосовно це?», «Звідки я узяв цю ідею?» Коли у вас поганийнастрій, запитати, чому ваш Батько б'є вашого Дитяти. Необхідно відвести часдля ухвалення серйозних рішень. Свого Дорослого треба постійно тренувати, а нетільки в ситуації конфлікту.
Друге, що требазробити для вирішення конфлікту — вивести в дорослу позицію свого партнера поспілкуванню. Найчастіше це доводиться робити по службі, коли отримуєш відначальника категоричне розпорядження виконати завдання, яке не представляєтьсяможливим. Воно зазвичай йде по лінії Б-Дит. Перший хід — амортизація, а потімзадається ділове питання. При цьому стимулюється мислення партнера поспілкуванню і він стає в позицію Дорослого.
Діловеспілкування йде по лінії В-В. Для виведення партнера в позицію Дорослогонеобхідно спочатку погодитися, а потім поставити питання.
Списоквикористаної літератури
1. Берн Э. Игры,в которые играют люди. Люди, которые играют в игры. — СПб.: Социальнаялитература. 1996.
2. Горностай П.П. Психологические теории и концепции личности.
3. Дмитриев А.В.Конфликтология. — М.: Гардарика, 2000.
4. ЗапрудскийЮ.Г. Социальный конфликт. — Ростов-на-Дону: Фенікс, 1992.
5. ЗдравомысловА.Г. Социология конфликта. — М.: Аспект Пресс, 1996.
6. Литвак М.Психологическое айкидо. Ростов-на-Дону, 1992, с.7-37. // Прикладная конфликтология.Хрестоматия. Составитель: проф. К.Сельченок
7.Конфликтология. Учебное пособие. Русский гуманитарный интернет-университет.www.i-u.ru
8. Пірен М. І.Конфліктологія: Підручник. – К.: МАУП, 2003.
9. Хасан Б. И.Конструктивная психология конфликта. – СПб.: Питер, 2003
10. Шейнов В. Л.Конфликты в нашей жизни. — Минск: Амалфея. 1997.