ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКАЕМОЦІЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
1.1 Поняття про емоції, природаемоцій, характеристика емоцій, форми емоцій
1.2 Теоретичний аналіз концепціїемоційного розвитку
1.3 Особливості розвитку емоційноїсфери дітей дошкільного віку
РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
2.1 Можливості емоційної сфери удітей дошкільного віку
2.2 Рекомендації практичнимипсихологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами)
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Додатки
ВСТУП
Мета: розглянутита вивчити особливості емоційного розвитку дітей дошкільного віку.
Завдання:
1. Виявити станпроблеми в психолого-педагогічній літературі присвячений проблемам емоційногорозвитку дітей дошкільного віку;
2. Вивчитипсихолого-педагогічну літературу даної теми;
3. Проаналізуватита пояснити отримані дослідження, розглядання практичних рекомендацій длябатьків та вихователів.
Емоції і почуття,як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реальногосвіту. На відміну від пізнавальних процесів, що відбивають навколишню дійсністьу відчуттях, образах, представленнях, поняттях, думках, емоції і почуттявідбивають об'єктивну реальність у переживаннях. У них виражається суб'єктивневідношення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності. Одні предмети,явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші — засмучують абовикликають відразу, треті — залишають байдужою. Таким чином, відображення вмозку людини її реальних переживань, тобто відношення суб'єкта потреб дозначимих для нього об'єктів, прийнято називати емоціями і почуттями, тобтоіншими словами емоції — це особливий клас суб'єктивних психологічних станів, щовідбивають у формі безпосередніх переживань приємний або неприємний процес ірезультати практичної діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб.
Оскільки всі те,що робить людина, у кінцевому рахунку служить меті задоволення її різноманітнихпотреб, остільки будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційнимипереживаннями.
Емоції регулюютьпсихічну активність не специфічно, а через відповідні загальні психічні стани,впливаючи на протікання всіх психічних процесів.
У людини емоціїпороджують переживання задоволення, невдоволення, страху, боязкості і т.п., щовідіграють роль суб'єктивних орієнтовних сигналів. Найпростіші емоційні процесивиражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числавроджених реакцій. Однак у ході розвитку емоції утрачають свою прямуінстинктивну основу, здобувають складно обумовлений характер, творятьрізноманітні види так званих вищих емоційних процесів (почуття); соціальних,інтелектуальних і естетичних, що у людини складають головний зміст їїемоційного життя.
У нашому життіемоції посідають дуже важливе місце. У психології емоціями називають процеси,що відбивають особистісну значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуаційдля життєдіяльності людини у формі переживань. Емоції, почуття служать длявідображення суб’єктивного ставлення людини до самої себе і навколишньогосвіту. Все життя людини побудоване на почуттях, відчуттях, емоціях. Пізнаючидійсність людини так чи інакше ставиться до предметів, явищ, подій, до іншихлюдей, до своєї особистості. Емоції невіддільні від особистості, бо вонинайбільш характеризують її суть, характер, індивідуальність. Емоції мають великезначення для людини, бо вони породжують різноманітні реакції психіки на об’єктабо ситуацію. Емоції відіграють діагностичну функцію, оскільки у типових длялюдини емоційних станах виражаються індивідуально-типологічні особливості особи.Удосконалення вищих емоцій означає особистісний розвиток її власника. Саметому, ця тема є актуальною, і я обрала саме її.
РОЗДІЛ 1.Загальна психологічна характеристика емоцій
1.1 Поняття проемоції, природа, характеристика, форми емоцій
Емоції — особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбиваються у формібезпосередніх переживань, відчуттів, приємного або неприємного ставлення людинидо світу і людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоційналежать настрої, прочуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані«чисті» емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стан людини.Будь — які прояви її активності супроводжуються емоційним переживаннями.
Емоції і почуття- особистісні утворення. Вони характеризують людину соціально — психологічно.Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості.
С.Л. Рубінштейнвважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: їїорганічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральніпотреби. Він позначив їх як органічну (афективно-емоційну) чутливість,предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційноїчутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення,переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуттяпов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видамидіяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні,інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами,людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язаніз мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральнимикатегоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами.Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думкунеодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій,незалежно від того, яких теорій вони додержувалися. За емоціями, вважали вони,можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те,які потреби й інтереси для неї актуальні.
Люди, якособистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьмапараметрами:
1. емоційноюзбуджуваністю;
2. тривалістю йсталістю виникаючих емоційних переживань;
3. домінуваннямпозитивних або негативних емоцій. Але найбільше емоційна сфера розвинутихособистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнімзмістом і предметною спрямованістю. Саме система і динаміка типових емоційхарактеризує людину як особистість.
Емоція, вираженав почутті, бажанні, потягу або пристрасті, безсумнівно містить у собі спонукудо діяльності, переломними емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями)називають такі стани, як страх, гнів, безліч подібних переживань. Те загальне,що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповійназві. Блейлер об'єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність».Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, в якому сприймання тарозуміння будь-чого, знання про щось виступає в єдності з особистим відношеннямдо явища, яке сприймається та розуміється. В усіх цих випадках говорять пропереживання почуття як про особливий емоційний стан людини. Разом з тим,переживання почуття являється психічним процесом, який має свою динаміку.
Емоційний процесвключає в себе три основних компоненти.
Перший компонент — це емоційне збудження, якевизначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбуваєтьсяподія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у форміемоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості таінтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів. Вокремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки,зменшуватись. Емоційне збудження може прийняти також форму емоційногонапруження, яке виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденціядо певних дій, але ця тенденція блокується (наприклад, у ситуаціях, яківикликають страх, але виключають втечу, викликають гнів, але роблять неможливимйого вираження, викликають бажання, але перешкоджають їх здійсненню, викликаютьрадість, але потребують зберігати серйозність).
Другий компонент — знак емоції: позитивнаемоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна — коли вонаоцінюється як негативна. Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивноїподії, негативна — спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з негативноюподією. Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка приводить до їївиникнення, але організує дії, спрямовані на зменшення на усунення шкідливихвпливів.
Третій компонент — ступінь контролю емоції.Слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів,радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження(паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контрольпрактично неможливі.
Природа емоцій.
Різноманітніреакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Існуєінстинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприйманняяк активний процес передбачає, що об’єкт або ситуація сприймаються не лише так,як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчаркине лише на собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачаєнаявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, йоговибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображаютькоординацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволенняпотреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Якщо предмети чи явищазадовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникаютьпозитивні емоції, якщо ні – негативні.
Емоція можевикликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими.Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб’єкта відповідно доситуації. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щобвплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів). Людина,як суб’єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. “Око людськогопізнання не сухе, навпаки зволожене пристрастями і волею” (Ф. Бекон). Людина небезсторонній споглядач подій, вона їх активний учасник.
Фізіологу І.П.Павлову належить учення про динамічний стереотип — сталу системуреакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніхсигналів. При порушенні стереотипу з'являються ознаки емоцій. Зокрема, емоціявиникає тоді, коли виконання дії пов'язане з перешкодою. Якщо людина може втікти,вона не відчуває емоції страху. Або, навпаки, емоція виникає, коли перешкоди невиявляється там, де вона має бути. Якщо не порушується динамічний стереотипреакцій (відповідність між певним стимулом і комплексом реакцій), виразністьемоцій занадто низька. Емоція — це реакція індивіда на ті ситуації, до якихіндивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне.
Емоція можевикликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими.Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта на зміну ситуації.
Характеристикаемоцій
Емоції – цеспецифічна форма взаємодії людини з навколишнім світом з середовищем,спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Цяспецифічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсівемоцій. Згідно з трьохвимірною теорією емоцій В. Вундта, в емоціях присутніполярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки,збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існуєрадість спокійна (радість – умиротворення, радість – зворушення) і радістьнапружена) радість палкої, жагучої події радість тремтливого очікування).Відповідно існують напружений смуток (тривога); збуджений смуток, близький довідчаю і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє домеланхолії. Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває:щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішнімипереживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас, емоції взаємодіють одна зоднією – радість послаблює страх, печаль посилює відчай. Названі особливостівиступають характеристиками емоцій. Це — якісні характеристики:
знак – позитивнічи негативні;
людяність — страх, грів, радість, сором...
кількісні:
сила – слабкістьяк збудженість та пригніченість;
глибина;
інтенсивність –визначається через напруженість – розрядку;
тривалість
Емоції хоча йчуттєві у своїй основі але, на відміну від сприймання, не наочні, відображаютьне предмет чи явище предметного світу, а внутрішній світ суб’єкта. Тому вонинадзвичайно інтимні, лабільні. Як тільки ми звертаємо увагу на свої тілеснізміни або переживання – емоції змінюються. Суб’єкт, що переживає емоцію, неможе не звернути на неї увагу. Але звернувши увагу, скажімо, на радість, мивтрачаємо радість як емоцію з її інтенсивністю, вираженістю (напруженістю). Двапереживання не можуть відчуватись точно в один і той самий момент, вони існуютьлише послідовно. Емоція виникає за недостатності знань, необхідних длядосягнення цілі, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечуєпродовження пошуку нової інформації. Емоції виникають щоразу, коли задоволенняпотреби не відбувається коли дія н досягає цілі, Зв’язок інформації та евкомійП.Сім онов показав у вигляді логічної формули:
Е=П (Ін-Іі);
де Е – емоція;
П – потреба;
Ін – інформація,необхідна для задоволення потреби;
Іі – інформаціяіснуюча (якою суб’єкти володіє).
Отже, емоціївиконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформаціїнеобхідний для досягнення цілі, тобто для задоволення потреб.
Через своюпредметну зумовленість емоції визначають спрямованість діяльності, надаючи їйчуттєвого характеру. Це – специфічна форма контролю за діяльністю, за тією їїстороною, яка має вигляд переживань. Переживання виступають регуляторомдіяльності. Вони можуть як стимулювати діяльність (на радощах “гориперевертають”, так і гальмувати її (у розпачі все “падає з рук”). Причому якщов органічних відчуттях ми фіксуємо різний ступінь розладу (аж до хаосу) фізіологічнихфункцій, то як переживання емоція завжди має сенс, завжди щось означає.Емоційні переживання як регулятор діяльності виконують оцінку і спонукальнуфункцію.
Отже, аналіземоційних переживань дає можливість виділити їхні характеристики (якісні такількісні); властивості (реальність, суб’єктивність, інтимність, предметність іситуативність) та головні регуляторні функції (оцінку і спонукальні).
Стинічні емоціїпідвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність,знижують енергію суб’єкта. Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції.Прості (нижчі) – переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволеннямфізіологічних потреб. Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вонивиникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їхньогожиттєвого значення.
Форми емоцій
Емоції, почуттяслужать для відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і донавколишнього світу. Найбільш потужна емоційна реакція — афект — сильне,бурхливе і відносно короткочасне емоційне переживання, що цілком захоплюєпсихіку людини і визначає єдину реакцію на ситуацію в цілому (часом ця реакціяі діючі подразники, усвідомлюються недостатньо, і це одна з причин практичноїнекерованості таким станом).
Афект – це сильнеі відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різковираженими рухливими та вісцеральними проявами (змінами у функціях внутрішніхорганів).
Афекти — цеособливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінцілюдини, яка їх відчуває. Афект – особливий тип емоційних процесів, щорозвиваються в критичних умовах, коли суб’єкт неспроможний знайти адекватнийвихід з небезпечних, травмуючи, найчастіше несподівано виникаючих ситуаціях.Афект бурхливо протікає, має значну інтенсивність та найбільш очевидні наслідкисвоїх проявів, що характеризуються дезорганізацією поведінки і порушеннямперебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, дезорганізація моторики,відхилення в мисленні, в розподілі та стійкості уваги, порушення, свідомогоконтролю над вибором тієї чи іншої дії). Афект не передує поведінці, а нібизміщений на її кінець. Це реакція, що виникає в результаті вже зробленої діїабо вчинку і виражає собою її суб'єктивне емоційне забарвлення з погляду того,якою мірою в результаті вчинення такої дії вдалося досягти поставленої мети,задовольнити стимульовану потребу. Афекти, як правило, перешкоджають нормальнійорганізації поведінці, її розумності. Вони здатні лишати сильні та стійкі слідив довгостроковій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і почуттівпов'язана переважно з короткочасною й оперативною пам'яттю.
Розрізняютьфізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту виниклораптово, здатна керувати своєю діяльністю, контролювати її. Цей афект виникаєяк реакція організму на сильний і несподіваний подразник.
Патологічнийафект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприкладнезначною образою. Як правило патологічний афект супроводжується значнимруховим і мовним збудженням людини. Порушуються змістові зв’язки між окремимисловами. Людина практично не контролює свої дії і не в змозі усвідомлювати своївчинки. Вона може образити, скоїти вбивство. Для стану афекту характернезбудження свідомості, під час якого увагу людини цілком поглинають обставини,що склали до афекту, нав’язані ним дії. Порушення свідомості може призвести дотого, що згодом людина не буде в змозі згадати окремі епізоди події, щозумовила цей афект, а в результаті надзвичайно сильного афекту можлива непритомністьта повна амнезія (втрати пам’яті на певні події). Афект немовби нав’язуєсуб’єктові стереотипні дії, що являють собою спосіб “аварійного” виходу зситуації (втеча, заціпеніння, агресія), який склався у процесі біологічноїемоції й виправдовує себе лише в типових біологічних умовах.
Емоційнанапруженість, що накопичується в результаті виникнення афектогенних ситуацій,може підсумовуватися рано або пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, призвестидо сильної і бурхливої емоційної розрядки, що, знімаючи напруження, частоспричиняє відчуття втоми, пригніченості, депресії.
Одним з найбільшпоширених у наші дні видів афекту є стрес. Він являє собою стан надмірнесильного і тривалого психологічного напруження,, що виникає в людини, коли їїнервове, система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльністьлюдини, порушує нормальний хід її поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті ітривалі, негативно виливають не тільки на психологічний стан, але Ш на фізичнездоров'я людини. Вони являють собою головні «чинники ризику» при виникненні ізагостренні» наприклад, серцево-судинних захворювань і захворюваньшлунково-кишкового тракту.
Страх – емоція,що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини іспрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічномустані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх людини викликаєдепресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, інодіпаралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним абонеусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом строку влюдини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м’язів, ряснепотовиділення), з’являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страхдосягає сили помічного страху, жаху він здатний нав’язати стереотипи поведінки(втеча, заціпеніння захисна агресія). Неадекватні реакції страхуспостерігаються при різних психічних захворюванням (фобії).
Крім якісних ікількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттіввиступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.
Переключення – цеможливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядніумов. Несподівана зустрів із приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди)позитивної валентності. Відбувається генералізація емоцій і почутті. На відмінувід неї локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач успортивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується на них).
Передбаченнявиникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чинеуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їхучиненню. Емоції і почуття немовби заглядають у майбутнє і допомагають людиніорієнтуватись в передбачуваній ситуації. Ця властивість засвідчуєуніверсальність емоцій і почуттів як особистісного механізму виділенняактуального в практично необмеженому просторі й часі – і в минулому, і вмайбутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.
Просторово-часовезміщення – властивість переживань, емоцій, почуттів зміщатись із самої події узгадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше ніж умомент події.
Почуття — щебільш, ніж емоції, стійкі психічні стани, які мають чітко виражений предметнийхарактер: вони виражають стійке ставлення до якихось об'єктів (реальних абоуявних). Людина не може переживати почуття взагалі, безвідносне, а тільки докого або чого-небудь. Наприклад, людина не в змозі відчувати почуття любові,якщо в неї немає об'єкта уподобання. Залежно від спрямованості почуттяподіляються: на моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей),інтелектуальні (почуття, пов'язані з пізнавальною діяльністю), естетичні(почуття красоти при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття,пов'язані з діяльністю людини).
Почуття носятьпредметний характер, пов'язуються з уявленням або ідеєю щодо деякого об'єкта.Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і,розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів ізакінчуючи вищими почуттями, які належать до духовних цінностей та ідеалів.
Почуття носятьісторичний характер. Вони різноманітні в різних народів і можуть по-різномувиражатися в різні історичні епохи в людей, які належать до тих самих націй ікультур.
В індивідуальномурозвитку людини почуття відіграють важливу соціалізуючу роль. Вони виступаютьяк значущий чинник у формуванні особистості, особливо її мотиваційної сфери. Набазі позитивних емоційних переживань типу почуттів з'являються і закріплюютьсяпотреби й інтереси людини.
Почуття — продукткультурно-історичного розвитку людини. Вони пов'язані з певними предметами,видами діяльності і оточуючими людьми.
Почуття виконуютьу житті і діяльності людини, у її спілкуванні з навколишнім світом мотивуючуроль. Людина намагається діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивніпочуття. Вони в неї завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільнорегулюватися.
Настрій — найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини.
Емоційні стани,що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижуватижиттєдіяльність людини.
Настрій – цезапальний емоційний стан, що забарвлює протягом значного часу окремі психічніпроцеси й поведінку людини.
При розрізненніпочуттів за силою виділяють пристрасті як складне психічне явище, у якому тіснопереплітаються емоційні, вольові та пізнавальні процесі. Настрій — найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини.
Емоційні стани,що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижуватижиттєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі — астенічними.Виникнення і прояв емоцій, почуттів пов'язані зі складною комплексною роботоюкори, підкірки мозку і вегетативної нервової системи, що регулює роботувнутрішніх органів. Так визначається тісний зв'язок емоцій і почуттів здіяльністю серця, дихання, із змінами в діяльності скелетних м'язів(пантоміміка) і лицьових м'язів (міміка). Спеціальні експерименти виявили вглибині мозку, у лімбічній системі, існування центрів позитивних і негативнихемоцій, що одержали назву центрів «насолоди» і «страждання».
Пристрасть – цеможливість ідеї постійно, впродовж тривалого часу викликати сильну емоційнуреакцію. Це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншимиспонуками людині і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх їїсил і поривань.
Цікавістьзацікавленість, інтерес) – позитивний емоційний стан, який сприяє розвитковінавичок, вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання.
Страждання –емоційний стан, пов’язаний з отриманням достовірної або такої, що здаєтьсядостовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб,які досі здавались більш або менш імовірними. Найчастіше набирає формуемоційного стресу. Має характер астенічної емоції.
Гнів – емоційнийстан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значноїперешкоди на шляху вдоволення винятково важливої для суб’єкта потреби. Має стенічнийхарактер.
Відраза –негативний емоційний стан, що його спричинюють об’єкти (предмети, люди,обставини і т. ін.) зіткнення з якими фізична взаємодія, спілкування тощо)заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установкамисуб’єкта. Відраза, що поєднується з гнівом, в особистих стосунках можемотивувати агресивну поведінку, бажання позбутись когось або чогось.
Сором –негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідностівласних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а йвласним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.
У педагогічнійпрактиці той чи інших настрій створюється самим навчальним процесом,відносинами, що складаються між учителем та учнями, тією манерою, в якійучитель вед уроки. Неприємно бачити на уроці вчителя, який розмовляє з учнем удратівливо-підвищеному тоні.
Навчатисякерувати настроєм можна і потрібно, для цього слід його (настрій) аналізувати,контролювати, проводити автогенне тренування.
1.2 Теоретичнийаналіз концепції емоційного розвитку
Психологи напротязі тривалого часу пробували вирішити питання природи емоцій. В ХVІІІ-ХІХст. вчені не мали єдиного погляду на це питання. Найпоширенішою була думка проте, що органічні прояви являються наслідком психічних явищ. Найбільш вузькеформулювання цієї теорії дав німецький психолог І.Д. Гербарт (1776-1841), якийрахував, що найважливішим психологічним фактором є уява, образ. Наші відчуттяніби створюють зв’язок, який базується між нашими уявленнями. Між уявленнямскладаються стосунки протидії і конфлікту. Кожне з даних уявлень бажає“перемогти” всі інші. Відчуття, що виникали при цьому, Гербарт розглядав якреакцію на протиріччя, які виникали між сценами відчуттів.
Наприклад, образпомерлої добре знайомої людини, який порівнюється з образом живої, породжуєсмуток. В свою чергу цей емоційний стан механічно, майже рефлекторно викликаєвідповідні фізіологічні реакції: сльози, зміни кольору шкіри обличчя, шиї, іншіорганічні зміни, притаманні проявам туги.
Такої ж думкидотримувався і другий, відомий німецький психолог В. Вундт (1832-1920). На йогодумку, емоції – це перш за все внутрішні зміни, які характеризуютьсябезпосереднім впливом відчуттів на протікання уявлень і, в деякій степені,зворотнім впливом – уявлень на відчуття. Органічні та фізіологічні процеси – цетільки наслідок емоцій.
Сучасна історіяемоцій розпочинається з появи в 1884 р. статті відомого американськогопсихолога І. Джеймса “Що таке емоція”. І. Джеймс (1842-1910) і незалежно віднього Г. Ланге сформулювали теорію, згідно з якою виникнення емоцій пов’язанезі змінами, що відбуваються в керованій руховій сфері, так і в сфері,неконтрольованій свідомістю (в серцевій, судинні, секторній системах). Те, щоми відчуваємо при цих змінах і є емоційними переживаннями. За Джеймсом, “ми сумнітого, що плачемо; боїмося тому. Що тремтимо; радіємо тому, що сміємось”. Якщоспробувати пояснити наші переживання з погляду цієї теорії, то виявиться, що миговоримо неправильно. Так, замість того, що сказати: “Я побачив велику собаку,перелякався і втік”, потрібно казати, замінивши послідовність подій: “Я побачиввелику собаку, побіг і злякався”.
Якщо Джеймспов’язував емоції з широким колом різних фізіологічних змін, то Ланге – тількиз змінами судинної системи. Периферичні органічні зміни, які звичайнорозглядалися як наслідок емоцій, почали розглядатися їх причиною. Звідси стаєзрозумілим спростований підхід в регуляції емоцій. Вважалося, що небажанінегативні емоції, наприклад горе, можна витіснити, якщо спеціально здійснюватидії, характерні для досягнення позитивних емоцій. Відомий девіз американськихпідприємців “Посміхайтесь!” побудований власне на цьому твердженні. І дійсно,спробуйте посміхнутися незалежно ні від чого, і ви відчуєте, що ваш настрійпокращився.
Однак, теоріяДжеймса-Ланге не пояснювала всієї широти емоційних проявів і тому викликала рядзаперечень. Наприклад, американський фізіолог І. Кеннон звернув увагу на тойфакт, що реакції тіла, що виникають при різних емоціях, дуже подібні. Людинаблідне при смутку і при страху, а червоніє при радості і гніві. Тому, однихзовнішніх змін недостатньо, щоб задовільно пояснити багатогранність людськихемоцій.
Крім цього, якщоу людини в експерименті спеціально, штучно викликали подібні органічні зміни,то вони далеко не завжди супроводжувались емоційними переживаннями.
Тілесні зміни приемоціях, за Кенноном, мають важливе біологічне значення. Основне їх завдання –попереднє на лаштування організму до ситуації, коли від нього потрібнапідвищена трата енергії.
В зв’язку з цимбільша група психологів схильна розглядати емоцію не як психічний стан, а яквідповідь організму на ситуацію. Такий підхід ми бачимо вже у Ч. Дарвіна(1809-1882), який вважав, що більша половина емоційних реакцій пояснюєтьсядвома типами явищ: або тим, що вони корисні (гнів лякає ворога, а страх збираєдодаткові запаси при втечі), або просто тим, що вони є рухами, що ще не зниклиі залишились від попередньої стадії еволюції (рудиментами). Якщо від страхуруки стають вологими, то це означає, що колись у наших мавпоподібних попередниківтака реакція при небезпеці полегшувала схоплювання гілок дерев. Ч. Дарвінпоказав, що зовнішні емоційні вираження у тварин еволюціонують так, як і будоваїх тіла. В подальшому цю теорію розглядав Э. Клепаред, який писав: “Емоціївиникають тільки тоді, коли по тій чи іній причині забруднена адаптація. Якщолюдина може втекти, вона не відчує емоції страху”. Кожний спостерігав, що одині той самий проступок, скоєний в ситуації, коли про це хтось знає чи коли проце ніхто ніколи не дізнається, викликає різні переживання.
Окремо стоїтьгрупа теорій, які пояснюють природу емоцій через інтелектуальні чи, як ще їхназивають, когнітивні фактори. Серед них слід відмітити теорію когнітивногодисонансу, запропоновану американським дослідником Л. Фестингером в 1957 році.
Початковеположення: дисонанс з заперечливим станом, що виникає в ситуації, коли людинамає різні, суперечливі одна одному відомості, думки, знання про цей самийоб’єкт. Коли про вашого кращого товариша хтось говорить погано, ви відчуваєтенегативні емоції і хочете довести, що це не так.
Позитивні емоціїлюдина відчуває, коли реальні результати діяльності співпадають з запланованимичи очікуваними. І якщо вашого товариша похвалять, то ви відчуваєте гордість занього. Стан дисонансу суб’єктивно переживається, як дискомфорт, внутрішнянезадоволеність, якої людина бажає позбутися. Для цього у кожної людини є двавиходи: змінити свої очікування так, щоб вони відповідали реальності, чиспробувати отримати нову інформацію, яка б скасувала протиріччя і співпадала зпопередніми очікуваннями. Тому, виникаючі емоційні стани розглядаються якосновна причина відповідних дій і вчинків.
До подібного типупідходів може бути віднесена й інформаційна концепція емоцій психофізіологаП.В. Симонова. Згідно з його концепцією, емоційні стани людини визначаєтьсяйого (її) бажанням чи, як говорить П.В. Симонов, силою актуальної потреби, зодного боку, й оцінкою, яку вона дає імовірності задоволення, — з другої. Цюоцінку ймовірності людина вибирає на основі вродженого й раніше набутого неюдосвіду. Причому емоція виникає тоді, коли є розходження між тим, що необхіднознати для задоволення бажання, і тим, що насправді відомо. Тобто ми постійновільно чи невільно порівнюємо необхідну нам інформацію (про засоби, час,ресурси). Яка необхідна нам для задоволення бажання, з інформацією, яку мимаємо в даний момент. Наприклад, емоція страху розвивається при недостачівідданостей, необхідних для захисту. На цій основі була розроблена формулаемоцій:
Е = -П (Іп — Іс),
Де Е – емоція (їїсила і якість);
П – потреба (вформулі вона береться з від’ємним знаком);
Іп – інформація,яка потрібна для задоволення важливої потреби;
Іс – інформаціяіснуюча, тобто відомості, які людина має в даний момент (те, що відомо).
Результати, якіотримаємо з формули: якщо у людини нема потреби (П=0), то емоції вона невідчуває (Е=0); емоція не виникає втому випадку, коли людина, яка відчуваєякесь бажання, має повну можливість для його реалізації. (Іп = Іі).
Якщо імовірністьзадоволення потреби велика, проявляються позитивні відчуття (Іі > Іп).Негативні емоції виникають, якщо людина негативно оцінює можливість задоволенняпотреби. (Іі
Таким чином, всередині нас ніби знаходиться манометр, показники якого залежать від того, якаінформація є про те, що необхідно для задоволення потреби, і про те, що мимаємо, і в залежності від їх співвідношення ми відчуваємо різні емоції.
1.3 Особливостірозвитку емоційної сфери дітей дошкільного віку
Особливостіемоційного розвитку у немовлячому віці.
Пізнання людиниспрямоване на відображення об'єктивних властивостей і закономірностейдійсності. В результаті виникають образ, думка, знання.
По-іншомувідображається дійсність в емоційно-вольових процесах. Своєрідність полягає утому, що почуття відображають значення об'єктів для життя людини у форміпереживання (приємного і неприємного, задоволення і незадоволення).
Вони пов'язані зпотребами і виступають показником того, як відбувається їх задоволення.
Враховуючизначення об'єктів, людина регулює свою діяльність за допомогою волі уникаєшкідливого та засвоює корисне.
Емоційно-вольовіпроцеси іноді називають афективною сферою особистості.
Емоції — психічневідображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсуявищ та ситуацій, зумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потребсуб'єкта.
Емоції (лат.eтovere — хвилювати, збуджувати) — психічні стани і процеси, виражені у формібезпосереднього переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуваєі робить.
Вищий продуктемоцій людини — стійкі почуття до предметів, що служать задоволенню й вищихпотреб. Почуття носять предметний характер, оскільки пов'язані з яким-небудь конкретнимоб'єктом.
Період від двохдо шести років називають віком афективності, який характеризують бурхливі,нестійкі емоції, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого.
Афективність(лат. affectus — пристрасть, хвилювання) — бурхливе реагування на ситуацію,швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого, емоційна імпульсивність,що виявляється у неприродних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотахтощо. Дитину легко налякати, розсердити, зацікавити, викликати у неї задоволення,радість. Вона відкрита до сприйняття і впливу емоцій, які переживають інші дітий дорослі («емоційна заражуваність»).
Здатність доемоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ. Проведеніспостереження показують, що перші емоції — негативні, вони викликані дієюрізних для новонародженого подразників: яскравого світла, дотиками одягу доніжного тіла, гучних звуків. Низка дослідників розглядає момент народження якемоційний стрес: «Подивіться на новонародженого у перші хвилини його життя. Цятрагічна мaска на обличчі, заплющені напружені до максимуму» (Є.В. Субботський,Ф.Лабуайє). Негативні переживання переважають у перші тижні після народженнядитини і пов'язані з фізіологічними причинами. Через крик, плач, рухові реакціїемоції виконують захисну функцію, сигналізуючи про якесь неблагополуччя малюка:голод, хворобу, мокрі пелюшки, потребу спати тощо. (Н.Л. Фігурін, М.П.Денісова). Тепер від уважності й догляду дорослого залежить емоційнеблагополуччя дитини. Задоволення всіх органічних потреб дитини сприяє швидкомузростанню організму, збільшенню періоду активності порівняно зі сном. Під часактивності малюк перебуває у постійному контакті з дорослим, який адресує йомусвої посмішки, радість, ласкаві слова. Дорослий стає особливо значущим факторомоточення дитини, його поява у полі сприймання малюка викликає в останньогопожвавлення, увагу, а наприкінці першого місяця життя і першу посмішку. Реакціїмалюка, що свідчать про його позитивні емоції при контакті з близьким дорослим,до трьох місяців ускладнюються, охоплюють все тіло дитини (ручки, ніжки,обличчя). Систему таких емоційних реакцій Н.Л. Фігурін та М.П. Денисова назвали«комплексом пожвавлення».
Найсильніше інайважливіше джерело переживань дитини — її взаємини з іншими людьми. Якщодорослі ласкаво ставляться до неї, визначають ЇЇ права, виявляють увагу, то унеї переважає бадьорий, життєрадісний настрій, вона переживає емоційнеблагополуччя — почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальномурозвитку особистості дитини, виробленню у неї позитивних якостей,доброзичливого ставлення до людей. Прояви ставлення до дитини викликають у неївідповідні почуття — радість, гордість, співчуття, страх, образу, гнів,заздрість та ін. Вона гостро переживає як ласку, похвалу, так і розчарування,несправедливість.
У сім'ях, дебатьки не вважають за потрібне приділяти увагу емоційно позитивним контактам здитиною, де дорослі реагують тільки на негативні переживання дитини, ростевередливий і плаксивий малюк.
Дитина не тількиреагує на виражені стосовно неї особисто емоції дорослого, але й заражаєтьсяйого емоційним станом, чутливо реагує на нього. У роздратованої мами малюкплаче, у засмученої й виснаженої — малюк тривожний, страждає безсонням, у ньогознижена зацікавленість оточуючим. Як дослідила М.І. Лісі, у малюка формуєтьсяпевне ставлення до оточуючого під впливом дорослого. Якщо дорослий надмірноохороняє дитину від зовнішнього світу, намагається викликати у дитини страхперед всім новим, невідомим, то це значно знижує пізнавальну активність малюка,замість зацікавлення оточуючим у неї виникає страх і недовіра, прагненняуникнути, заховатися. Страх малюка перед сторонніми людьми виникає після 8місяців, який при чуйному ставленні до малюка проходить приблизно в 1,5-2 роки.
Бурхливу радістьі захоплення викликають у дитини перші вдалі спроби захопити й утриматипредмет, маніпулювання з ним. Дитина проявляє підвищену увагу та зацікавленістьстосовно нових іграшок у разі виявлення в них нових властивостей.
При досягненнімалюком шести місяців його спілкування з дорослим набуває ситуативно-діловоїформи. Радість малюка викликають дії з предметами, з іграшками, які демонструєдорослий. Згодом вона із задоволенням включається у предметну дію дорослого,діє разом з ним. До кінця року у дитини виникає засмучення, якщо їй не вдалосьотримати очікуваного результату предметної дії: трясе брязкальцем, яке«мовчить», не може дістати шарик з коробочки, хоча довго намагається цезробити. Вираження негативних емоцій, як правило, адресується дорослому як закликпро допомогу. Отримуючи біль від деяких дій з предметами, дитина реагуєнезадоволенням, плачем: потрапила пальчиком в отвір коробочки, а витягти неможе, відкрити кришку дерев'яної коробки, яка різко впала, вдаривши руку тощо.Дитина починає уникати дій з предметами, що викликали негативні переживання.
У процесіпредметних маніпулювань дитина пізнає оточуюче, в неї розвиваються пізнавальніпроцеси, що неввіддально пов'язані із емоційним життям малюка. Особливоважливим для розвитку пізнавальної активності дитини виступають реакції нановизну, Їхня емоційна забарвленість та інтенсивність. Сенсорна активністьдитини у відповідь на нові подразники, що проявляються з перших місяців життя,до кінця року починає супроводжуватися виразним здивуванням. Орієнтувальнийрефлекс «що таке?» поступово перетворюється на пізнавальне ставлення додійсності.
До кінця 1-гороку у дитини виникає здатність до емоційного відгуку на негативні переживанняінших людей. Ось граються два хлопчики, у кожного — машинка. Один з хлоп'ятхоче потримати машинку іншого, вириває й з рук ровесника. Той — уплач. Малюкздивовано й злякано дивиться на ровесника кілька секунд і повертає йомуіграшку. Якщо мама закриває руками обличчя, то малюк наближається до неї,стурбовано дивиться в очі, намагається відсунути руки матері від її обличчя.Здатність виявляти співчуття та симпатію до інших виникає на основінаслідування дорослого, тому без відповідного прикладу в дитини не формується.
Висновки проособливості емоційного розвитку немовляти:
— вродженаздатність дитини до емоційного життя проявляється одразу після народження уформі негативних переживань;
— любов і турботадорослих стають джерелом появи позитивних переживань дитини, пов'язаних ізблагополуччям її організму та із задоволенням потреби у спілкуванні; — приоволодінні дитиною хапанням маніпулювання предметами починає викликати якпозитивні, так і негативні емоції залежно від їх результатів;
— до кінцяпершого року реакція на нові подразники супроводжується здивуванням — першоюінтелектуальною емоцією;
— дитиназаражається емоціями близьких людей, на основі чого виникають перші проявисимпатії; співчуття.
Емоційнийрозвиток у ранньому дитинстві.
Емоціїпродовжують відігравати значну роль у забезпеченні психічного благополуччядитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримуватинебажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвленапозитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життямалюка: коли той засмучений? підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома,дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудженнянервової системи, потребу у відпочинку — дорослий заспокоює малюка, створюєумови для сну.
Оволодінняпредметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джереломрізноманітних переживань дитини. Вона радіє, коли виконання дій вдається, у грівикористовуються різноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується — якщопредметна дія невдала (чашка із «супом» впала під стіл; пластмасовий глечиктріснув, картонний кубик зім'явся). Виникають уподобання серед іграшок. З них єтакі, якими дитина особливо часто й довго грається. Виникнення у дитинимотивувальних уявлень приводить до того, що відсутня улюблена іграшка викликаєв неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо іграшку дитина десьзабула, загубила тощо. Дитина може плакати за лялькою, яку вранці разом з мамоюбачила у магазині.
Негативні емоціїдитини часто пов'язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованимспілкуванням з дорослим. Так, дитина, уникає контактів з дорослим, замикається,якщо їй не надається простору для виявлення ініціативи у грі, у предметнихдіях, їй забороняється самостійно виконати той чи інший побутовий процес.
Чимдалі виразнішевиявляються вищі почуття. Серед них у ході побутової діяльності прилученнядитини до дотримання певного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу усвоєму одязі, іграшках виникає уявлення про красиве і некрасиве, супроводжуванеестетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях- дитині це подобається. ІЦоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїмобличчям, волоссям, одягом, взуттям.
Здатність дитинивиконувати предметні дії, у тому числі і пов'язані із обстеженням предмета,зміцнює переживання, пов'язані із процесом пізнання. Здивування, характерне длянемовляти, набуває характеру допитливості, що пов'язані із пізнавальними діями(обстеженням предмета, постановкою запитань).
Характерними длядітей раннього віку є нові переживання, пов'язані із іншими дітьми. Наприклад,більшість дітей переживає сильне почуття ревнощів при появі у сім'ї ще однієїдитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такоюж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали уколясці. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслідуючиновонародженого. Нерідко ревнощі виражаються в агресії: старша дитинанамагається образити меншу, сварить їі, вигадує образливі прізвиська. Буває, щодитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такі емоційнірозлади, батьки повинні формувати у дитини позицію старшої, бути до неїуважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині.
Щодо однолітків удітей проявляється суперництво, елементи заздрості, ревнощі, які також повиненусувати дорослий шляхом організації спільних видів діяльності дітей на засадахспівпраці, взаємодопомоги.
Діти добрерозуміють настрій близьких, любов і симпатія до яких набуває нових форм. Удітей виникає вибіркове ставлення до дорослих, залежно від їх емоційногопортрета, що склався завдяки спілкуванню: із забрудненими штанцями малюк біжитьдо бабусі, бо очікує, що та пожаліє, а мама — може сваритись, буденезадоволеною. Малюк прагне похвали, заохочення, засмучується, якщо їх неодержує. Зростає його здатність розуміти слова, що виражають оцінки дорослих,їх аргyменти: погано, бо забруднився, бо не доїв супу, бо посварився зтоваришем. Згодом дитина добре розрізняє смисл оцінок «добре» і «погано».
Під впливом діїна малюка позитивної та негативної оцінки виникає почуття сорому, пов'язане зівсім минулим досвідом взаємодії дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячоїсамолюбності, виниклого почуття гордості й власної гідності.
Висновки проособливості емоційного розвитку в ранньому віці:
— емоційне життядитини насичене глибокими, інтенсивними, позитивними та негативними, слабокерованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка; — дорослийповинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на станнервової системи, її перезбудження;
— головнимджерелом емоцій дитини виступає предметно-маніпулятивна гра, спілкування здорослим та з ровесниками;
— емоціїпочинають відігравати функції; пов'язані із уявленнями предметів;
— під впливомвиховання виразніше виявляються вищі почуття — естетичні, інтелектуальні,моральні;
— розвиток емоційдитини впливає на якісні зміни У відносинах з дорослими, починає відігравативажливу роль у розвитку особистості дитини — з'являється прагнення досхвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов'язані із бажанням уникнутисорому, приниження своєї гідності.
Емоційнийрозвиток дітей у віці 3 – 7 років.
ПочуттяЗ-4-річної дитини, хоч і яскраві, але дуже ситуативні і нестійкі. Так, любовдитини до матері спонукає малюка обнімати її, цілувати, вимовляти ніжні слова,але ще не може бути постійним джерелом вчинків, які б її тішили. Дитина ще нездатна до тривалого співчуття і піклування про інших, навіть рідних людей.
Не триваліпочуття молодших і середніх дошкільників щодо однолітків. Здебільшого вонидружать почергово з багатьма дітьми залежно від обставин. Така дружба заснованане на стійкому ставленні до однолітка, а на тому, що дитина з ним грається абосидить поряд за столом.
З часом почуттядитини набувають більшої глибини і стійкості. Старші дошкільники можутьвиявляти істинне піклування про близьких людей, намагаються відгородити їх відхвилювання, засмучення. Типовою для них стає постійна дружба з однолітками, хоччасто трапляються і прояви почергової дружби. Для виникнення дружби основнезначення має не зовнішня ситуація, а взаємна симпатія дітей, позитивнеставлення до їхніх якостей «Він знає багато ігор», «З ним весело», «Вонадобра»).
З-річні дітирадіють похвалі дорослих, засмучуються докорам, переживають почуття гордості ісорому залежно від того, як їх оцінюють дорослі. Однак ці переживаннястосуються не вчинків, а оцінок іншими людьми. Унаслідок засвоєння норм іправил поведінки, формування самооцінки дитина переживає виконання(невиконання) цих норм, відчуваючи залежно від обставин радість, гордість абосмуток, сором.
Важливимновим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливоїреакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько будесваритися». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізмизабезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.
Значногопpoгpecy зазнають вищі почуття, як неодмінна ознака особистості.
Вищіпочуття — емоційні процеси, які виражають цілісне ставлення до світу, людей,відображають моральну позицію особистості.
Одниміз найважливіших елементів системи вищих почуттів є гуманні почуття — переживання, у яких виражається ставлення до людей, визнання їх самоцінності,прав і свобод. Їх джерелом є взаємини з близькими людьми, доброзичливість,увага, піклування, любов дорослих.
Справжньоюшколою таких почуттів для дошкільників виступає сюжетно-рольова гра, де виникаєпотреба зрозуміти іншого, врахувати його позицію, інтереси, настрій, бажання.Виконання ролі кожною дитиною та їх співвідношення будується на певнихморальних уявленнях про належні способи поведінки. Розвиваєтьсявідповідальність за свою ділянку роботи: якщо «лікар» буде постійно вибігати з«кабінету», то хворі залишаться без допомоги; якщо «продавець» буде Їсти цукерки,то покупцям не вистачить. Таким чином, завдяки грі діти не тільки переживаютьвідповідні етичні колізії, але й краще усвідомлюють моральні норми, в нихформується установка на їх глибше пізнання.
Оволодіннянормами поведінки також є джерелом розвитку моральних почуттів — переживань, уяких виявляється ставлення до суспільних подій та їх учасників, до себе.Переживання тепер породжуються тим, що думають про дитину дорослі й однолітки.
Удошкільному віці вищі моральні почуття поглиблюють почуття гордості ісамоповаги — задоволення від усвідомлення досягнутих успіхів, першості учому-небудь, поваги до себе. До 7-ми років ці почуття набувають характеруіндивідуальних стійких проявів особистості дошкільника. В одних дітей почуттягордості, самоповаги розвинені сильніше, вони не допускають приниження з бокудорослих і однолітків, інші — постійно перебувають під чиїмось впливом,нездатні і не прагнуть дати відсіч кривднику. Почуття гордості і самоповаги єважливим емоційним компонентом самооцінки дитини, що мотивує її поведінку.
На3-му році життя зароджується моральне почуття обов'язку. Малюк підкоряєтьсявимогам дорослого, не усвідомлюючи їх смислу, не розуміючи значення для іншихздійснених ним вчинків. Він лише фіксує і нагромаджує первинні моральні уявлення:«можна»), «не можна»), «погано», «добре»), співвідносить їх зі своїми діями.Його емоційні реакції на позитивне і негативне у вчинках дорослих ще нестійкі.
ВИСНОВКИпро особливості етичних почуттів дошкільника: — етичні почуття дошкільниківстановлять важливу складову їхньої емоційної сфери, свідчать про розвиток їхособистості;
— етичні почуття лежать в основі такого особистісного утворення, як емоційнапозитивна спрямованість на іншу людину;
— у розвитку етичних почуттів провідне значення мають спілкування та спільнадіяльність дитини із дорослими та з ровесниками;
— етичні переживання виникають спочатку під впливом вимог дорослих, а до кінцядошкільного віку внаслідок засвоєння моральних норм.
Розладиемоційної сфери дошкільника.
Емоціїдитини пов'язані з внутрішнім світом дитини і різними соціальними ситуаціямирозуміння, переживання яких викликає у неї певні емоційні стани. Причиниемоційних розладів досить складні. Проте джерелом їх, як правило, виступаютьособливості спілкування, по-перше, із дорослими, а по-друге, із ровесниками.Внаслідок порушення соціальних ситуацій (зміна режиму, способу життя тощо) удитини може виникнути стресовий стан, афективні реакції, страх. Це викликаєнегативне самопочуття дитини, тобто її емоційне неблагополуччя.
Афект- короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супроводжують різкі руховіпрояви, зміни У діяльності внутрішніх органів, втрата вольового контролю завласними діями і бурхливим вираженням емоцій.
Якправило, афект зумовлений слабкістю коркового гальмування, тому збудження удитини може переважати над гальмуванням. Невміння дитини загальмувати бурхливийпрояв позитивних емоцій може спровокувати у неї негативні емоції: бурхливівеселощі закінчуються плачем, слізьми.
Нарозвиток емоцій і почуттів впливають вікові етапи і кризи особистості.Центральнедля певного віку новоутворення, що виникає у відповідь на потреби дитини,містить емоційний компонент. Якщо нові потреби, що з'явились наприкінці кожногоетапу, не задовольняються або придушуються, у дошкільника розпочинається станфрустрації.
Фрустрація(лат. frustratio — обман, розлад) — психічний стан людини, зумовленийнездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб ібажань.
Проявляєтьсявона як агресія або як депресія. У стані агресії дитина переживає гнів, лють,прагнення фізичної розправи з противником; у депресії вона пасив на,пригнічена. Якщо дитина починає малювати себе у важких ситуаціях або постійнозображує страшні сни — це сигналізує про її емоційне неблагополуччя. Воно можеспричинюватися незадоволеністю дитини спілкуванням з дорослими (батьки) йоднолітками, дефіцитом людського тепла, ласки, розладами у сім`ї. Симптомамифрустрації є тривожно-песимістичні очікування, невпевненість малюка, почуттянезахищеності, іноді страх у зв'язку з імовірним негативним ставленнямдорослого. Все це провокує у нього впертість, небажання підкорятися вимогамбатьків, тобто є серйозним психологічним бар'єром між ним і дорослими.
Страх — негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уявної або реальної загрозибіологічному або соціальному існуванню людини, спрямований на джерело цієїситуації.
Появастрахів залежить від життєвого досвіду дитини, рівня розвитку самостійності,уяви, емоційної чутливості, хвилювання, тривожності, сором'язливості,невпевненості. Найчастіше їх зумовлюють біль, інстинкт самозбереження. Залежновід ситуації, яка склалася, ступеня її небезпечності та індивідуальнихособливостей людини він може набувати різної інтенсивності: від легкогопобоювання до жаху, що повністю паралізує рухи і мову.
Вирізняютьконкретні і символічні страхи. Конкретними страхами є емоції, що виникають уситуації, коли небезпека пов'язується з конкретними предметами, істотами чиявищами навколишньої дійсності. У віці 3-х років дитина вже перестає боятиськонкретних предметів, людей, тварин тощо, у неї зменшується кількістьконкретних страхів, натомість з'являються страхи символічні. Символічнимистрахами називають переживання стану або ситуації загрози безпосередньо допредмета; загрозливою постає ситуація невизначеності або фантазії.
Невиправданесуворе ставлення дорослого, неадекватні засоби виховання перенапружують нервовусистему дитини і створюють сприятливу основу для появи страхів. До цьогопризводять погрози, суворі покарання (іноді — тілесні), штучне обмеження рухів,зневага до інтересів і бажань малюка та ін. Постійне залякування робить дітейбезсилими, нездатними міркувати, викликає стан тривожності. Виникнення страхіву дитини спричинюють і страхи матері. Пам'ятаючи свої дитячі страхи, вонамимовільно відгороджує малюка від об'єктів її страху, наприклад тварин. Так неусвідомлено формуються тривожні почуття «спадкові» страхи.
Дляподолання страхів дорослому потрібно ближче і уважніше спілкуватися з дитиною,взяти участь в лякливій дитину діяльності, наприклад, разом увійти до темноїкімнати.
ВИСНОВКИпро розлади емоційної сфери дошкільників: — негаразди в емоційній сферідошкільника негативно позначаються на формуванні особистості;
— профілактика розладів емоційної сфери дошкільника передбачає дотриманнянормативних вікових показників спілкування дитини з дорослими та ровесниками;
— при відсутності нормального спілкування з дорослими у дитини виникає апатія,пригніченість, байдужість;
— невідповідна вікові залежність від батьків породжує страх самотності,невпевненість, безініціативність;
— страхи дошкільників набувають хворобливого характеру при неправильномуставленні дорослих до цих страхів; — у спілкуванні з ровесниками емоційнірозлади полягають, як у нездатності дитини до спільних дій, так і у небажанніспілкуватися.
РОЗДІЛ 2.Діагностика порушень емоційної сфери у дітей дошкільного віку
2.1 Можливостіемоційної сфери у дітей дошкільного віку
Дослідженняпроводилося в ДНЗ № 444
Завданнядослідження:
1. Виявити віковіта індивідуальні особливості емоційної сфери у дітей.
2. Виявити віковіособливості емоційної сфери, особливості сприймання емоцій дітьми дошкільноговіку.
Методдослідження: природній експеримент.
Матеріал: 5-6картинок на кожну дитину, «смайли», які виражають емоції.
В експериментіприймало 5 дітей молодшого віку та 5 дітей старшого віку.
Дітям булороздано п¢ять різних картинок „смайлики”, було запропоновано розглянутий назвати емоції які притаманні дітям.
Результатексперименту було записано в таблицю. За кожну правильну відповідь дається 1бал, за невірну 0, за не чітко визначену 0,5 балів. Проаналізовані даніексперименту (відповіді дітей), ми визчили показники розуміння емоцій кожноїдитини та перевели в кількісні значення.
Отже, можна дійтивисновку, що показники значно вищі у дітей старшого віку ніж у дітей молодшоговіку.
Ці дані взяті задопомогою відсодкового співвідношення показників розуміння емоцій, а саме удітей молодшого віку показник дорівнює 78 %, а у дітей старшого віку – 94 %.
РезультатиекспериментуПрізвище, Ім`я, вік дитини Показники картинка №1 картинка №2 картинка №3 картинка №4 картинка №5 Показники Андрій П. 3,5 р. V V/Л V Л V 3,5 Марія Р. 3,8 р. V V V V V 5 Микола Л. 3,2 р. V V V Л V 3,5 Олеся С. 3,3 р. V V/Л V Л V 3,5 Максим Д. 3,5 р. V V V V V 5 Аня П. 5,5 р. V V V V V/Л 4,5 Денис О. 5,9 р. V V V V V 5 Максим А. 5,4 р. V V V V/Л V 4,5 Олена Т. 5,8 V V V V V 5 Вадим Л. 5,6 р. V V V V V/Л 4,5
2.2 Рекомендаціїпрактичними психологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами)
Емоційномурозвиткові сприяє така поведінка дорослих, яка робить їх джерелом комфорту іпідтримки.
Тепло. Піл словом“тепло” розуміємо інтерес до дітей, доброзичливість і реакція на їхні потреби.Діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають. Тепло виражається в тому,що дорослі:
— завжди поруч;
— торкаютьсяніжно дитини;
— встановлюють іпідтримують з нею зоровий контакт;
— використовуютьможливість, щоб поговорити з дитиною;
— розмовляючи здитиною, нахиляються до неї так, щоб та їх бачила.
Чуйність. Колиреакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують безпеки і затишку,світ безпечний для них. Постійна реакція вихователя на дитину і стосунки, яківиникають між ними, є найважливішим чинником, який визначає ступінь подальшогоуспіху вихователь закріплений за певною групою дітей, взаємодіє з ними весьчас. Ці взаємостосунки, засновані на щоденному контакту дитини і дорослого,роблять свій захищеним і передбачуваним. Вихователь може реагувати так:
Щойно малюк починаєплакати, бере його на руки, з’ясовує причину сліз й усуває її;
— обговорює збатьками й іншими членами сім’ї, як поводитися з дитиною у певних ситуаціях;
— виробляє певнімоделі поведінки, які відповідають особливостям дитини. Наприклад, коли Тетянкалягає спати, то любить, щоб її погойдали, в Юрко – щоб його погладжувати поспинці;
— пестіть дитину,коли є можливість.
Повага. Повага додітей означає віру в їхні здібності та потенційна розвитку.
Щоб проявитиповагу:
— дізнайтеся проособливості, інтереси, потреби, схильності дитини;
— робіть так, щодіти самі шукали власні рішення;
— просіть дітейподілитися своїми ідеями.
Емпатія.Здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думки іншого і єемпатією. Навчатися емпатії – означає мати досвід такого самого ставлення досебе.
Дорослі можутьвиявляти емпатію до дітей різними способами:
— пристосовуючисьдо настрою дитини;
— виражаючипочуття дітей мімікою, голосом, жестами;
— повторюючи задітьми звуки;
— називаючиемоції дітей просто і без оцінки: “Ти почуваєшся щасливим”; “Ти дужерозхвилювався”; “Ти засмучений”;
— хвалячи дітей,коли вони виявляють зародки емпатії стосовно інших: “Як ти добре мене обійняв”,“Ти пожалів Марійку”;
— у відповідь нажести дитини промовляють: “Ти хочеш персика”.
— повторюють ірозвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: “Черевик”. Дорослий: “Тихочеш знайти свій улюблений червоний черевик”.
Щирість. Щирістьозначає, що дорослі мають бути правдиві, розумні і мають хвалити дітей.
Щирістьвиражається так:
— чеснозізнайтеся, коли щось не так. Уникайте вселяти в дітей помилкові надії;
— будьте поруч,коли діти чимось самостійно займаються, щоб підтримати і підбадьорити їх;
— подякуйте дітямза допомогу чи спробу щось зробити;
— пояснюйтедитині, чому ви просите її зробити щось, чого їй спочатку не хочеться.
Для розвиткуавтономності і впевненості можна використовувати такі прийоми:
— дати дітямможливість самостійного вибору.
Нехай вони самівирішують, з якої чашки пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятисяі яку руку мити першою;
— дати дітямможливість самостійно обслуговувати себе. Вони можуть самі налити сік, одягтися(наскільки це можливо) і допомогти навести порядок після гри. Заохочуйтеподібні прагнення;
— дати дітямможливість (не забуваючи при цьому про їхню безпеку) досліджувати матеріали, некоментуючи, як саме це слід робити;
— дати дітямможливість фізично досліджувати навколишній світ – забиратися на гірку, ходитипо колоді, стрибати з невисоких східців. Починаючи і повторюючи ці дії, дітивдосконалюються;
— дати дітямдоволі часу для роботи з різноманітними матеріалами, щоб вони експериментували,пробували, здійснювали вибір, бачили результати своїх дій.
Як не вартоповодитися. Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми.Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями і берутьінформацію з того, як з ними поводяться в різних емоційних ситуаціях. З цьогодосвіду вони беруть корисні або шкідливі уроки. Коли дорослі ігнорують емоційнісигнали дітей, діти відчувають, що їхні почуття не мають значення для дорослихабо просто “неправильні”.
Дорослі частодозволяють собі неправильно поводитися – вони нав’язують, забороняють, необ’єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці.Вони роблять це, наприклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чизлагодити її гостроту. Ефект у цьому випадку виходить зворотній. При цьомуситуація не просто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляютьсяможливості зрозуміти те, як можна було справитися зі своїм станом.
Щоб не порушитиемоційного розвитку дитини, дорослі можуть використовувати такі рекомендації.
Визначайтенаявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх.
Іноді дорослізаперечують наявність почуттів у дітей. Накладаючи заборону на емоції. Слова“не бійся”, “не можна сердитися”, “дайно, посміхнися”, “чого тут плакати” –спростовують самі емоції.
Іноді дорослізменшують емоції дітей – “нічого тут страшного немає”, “Нічого з тобою поганогоне трапиться”. Як правило, дорослі хочуть зробити як краще, але, на жаль, такареакція дорослих аналізує дітям, що їхні почуття й емоції неправильні, неприймаються дорослими, що вони надходять неправильно.
Правильнастратегія у таких випадках – визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чомупотрібно робити якось інакше.
Жартувати наддитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стан, щонайменше, неправильно.Діти ображаються, коли чують: “Ти ж не маленький”, “Ти ж не дівчинка”, “Ось ябабусі розповім, як ти поводився”. Таке при соромлення підриває віру всправедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності таадекватності.
Визнайтенаявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться.
Помилковоміркувати, що якщо у дітей залишити віч-на-віч зі своїми страхами Але якщозросте страх, то діти переборюють його. На жаль, коли страхи зростуть, вониможуть залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у ційситуації може підігравати довіру до них.
Страхи слідвизнавати і допомагати дитині поступово переборювати їх.
Визначайтенаявність складних, хворобливих ситуацій.
Іноді, щобзахистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, щовідбувається.
Дорослі маютьретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здоровихемоцій.
Будьтепослідовні, не допускайте різкої зміни настрою.
Діти рідкодивуються тому, що роблять дорослі в тому разі, якщо поведінка їх узагалі важкозрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого досердитого. Від уважного до байдужого) без будь-яких причин, діти починають їхбоятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, абиповедінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.
Як розмовляти здітьми про їхні емоції.
Батьки починаютьговорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливопродовжувати знайомити дітей з “емоційним” словником.
Найбільшевсебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власніемоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вчителя,він може сказати: “Катрусю, ти сердишся”. Тим самим вихователь пов’язує набутийдосвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний станзрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легшесправитися.
У разі такоїповедінки дорослих діти навчаються краще зрозуміти і свій стан, і стан іншихлюдей.
Уважноспостерігайте за дітьми
Значення абозміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальнийконтекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, завиразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якість почуттяможуть бути загострені, а якість – помірні. Важливо говорити про них, які бвони не були. Називайте емоції різними словами. Визначте, що почуває дитина іскажіть це словами, звертаючись до неї: “Ти, здається, стурбований чимось?”, “Утебе задоволений вигляд”. Описуючи емоції, використовуйте різні слова.Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий.Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити емоції іпочуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований.Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад “Тирозчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідки”. Навіть коли дитина щене розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будетеописувати цей вияв.
У мірудорослішання дини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більшезмісту, і вони уде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях. Допомагайтедітям розповідати про свої почуття. Розпочніть із простих запитань, якіприпускають відповіді “так” чи “ні”. У міру того, як діти здобувають практичнізнання й уміння, підказуєте їм прості слова, які можна використовувати длясамовираження.
Допомагайте дітямрозповідати про свої почуття, зауважувати і розуміти почуття інших людей.
Для того, щобспілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почуваютьу міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду. Описуйте почуття інших людей.Виділяйте конкретні аспекти поводження, привертайте увагу дітей до подій, яківикликають емоції.
Визначайте праводітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки.
ВИСНОВОК
Отже, першоюформою людської активності є емоції, за сьогоднішніх умов психічний розвитокдитини значно ускладнений. Емоції стають своєрідним орієнтиром в пізнаннісвіту, чим більше емоцій, тим більше дитина має можливостей взаємодії здорослим. Провідною діяльністю в немовлячому віці є емоційне спілкування. Вонозалежить від ситуації сумісного життя з матір’ю. Для дитини батьки стаютьцентром світу, засобом розуміння його та інших людей. Спілкування в цей періодповинно носити емоційно – позитивний характер. Тим самим у дитини створюєтьсяемоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічногоздоров'я.
Спираючись напсихологічні та педагогічні факти, слід підкреслити, що соціальна ситуаціяпсихічного розвитку дитини-немовляти — це: ситуація нерозривної єдності дитиниі дорослого соціальна ситуація «МИ» — соціальна ситуація комфорту. Показникоміснування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовоюнормального фізичного та психічного розвитку дитини. Цей емоційно-позитивнийфон необхідно постійно підтримувати. Емоції розвиваються тільки при взаємодії здорослими людьми, які наповнюють життя немовляти різними враженнями.
Соціальнаситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типудіяльності, їх безпосереднього емоційного спілкування.
Отже, можназробити висновки, що проблема емоційної культури є загальновизнаною, ауспішність її вирішення залежить від підготовленості батьків і вихователів таїхньої співпраці у цьому напрямку. Особливо слід звернути увагу на необхідністьпоглибленого ознайомлення дошкільників з різними емоційними станами, формуванняу них уявлень про внутрішні та зовнішні чинники, що зумовлюють певний настрій улюдини та його зовнішні прояви – міміку, жести, вчинки; також необхідноз’ясувати умови оптимізації спілкування з дорослими та однолітками як засобувиховання емоційної культури дошкільника. Дослідження цих питань, на нашудумку, сприятиме більш успішному вирішенню означеної проблеми.
СПИСОКВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Абрамов Г.В. Возрастная психология. –М., 1997. – Гл.12-14.
2. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкер Р.Социальная психология.
3. Психологические законы поведениячеловека в социуме. – СПб: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. – 560 с.
4. Бреслав Г.М. “Эмоциональныеособенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. — М, 1990.
5. “Взаємодія дорослих із дітьмираннього віку” Лідія Свирська, Ніна Петрова.
6. Возрастная и педагогическаяпсихология / Под ред. А.В. Петровського. – М., 1979. – Гл. ІІІ.
7. Выготский Л.С. Вопросы детскойпсихологии. – СОЮЗ С. – П., 1997. 224с.
8. Дудкевич Т.В Дошкільна психологія:Навч. посіб. – К., Центр учбової літератури, 2007 – 391с.
9. Емоційний розвиток дитин (Упоряд.Максименко С., Максименко К., Плавник О. 2003 р. (Психологічнийінструмент)Заброцький М. Основи вікової психології. – Тернопіль, 2003.
10. Кононко О.Л. Соціально-емоційнийрозвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищ. навч.закладів. – К.: Освіта, 1998. – 255 с.
11. Кошелеві А.Д “Эмоциональное развитиедошкольника».
12. Мухина В.С. Детская психология. – М.,1985
13. Павелків Р.В., Цигикало О.ПДитяча психологія: Навч. Посіб. – К., Академвидав, 2008 – 432с. (Алма – матер)