Зміст
Вступ
РОЗДІЛ І. Характеристика відхилень пізнавальних процесів
1.1 Відчуття
1.2 Сприйняття
1.3 Увага та її розлади
1.4 Розлади пам'яті
1.5 Психічні порушення процесу мислення
1.6 Інтелект та його порушення
1.7 Емоції та їх порушення
1.8 Воля людини та її порушення
1.9 Свідомість, її порушення
РОЗДІЛ ІІ. Методика дослідження
РОЗДІЛ ІІІ. Результати дослідження
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Поділ психічних процесів носить багато в чому умовний характер, оскільки їх функціонування на рівні організму й особистості носить інтегративний характер. Однак при різному характері і вазі патології по-різному страждають окремі пізнавальні процеси. Унаслідок цього психопрофілактика захворювань і реабілітаційні заходи з пацієнтами повинні бути націленими на патогенетично значимі психічні стани і процеси.
У рамках клінічної психології упор робиться на оцінку перерахованих вище пізнавальних процесів, тоді як вивчення й аналіз інших процесів (наприклад, діяльності, уяви) вважається менш значимим. Дане положення обумовлене як традиціями, що існують у клінічній психології, так і «реальним внеском», значимістю особливостей функціонування тих або інших пізнавальних процесів у пато- і саногенезу соматичних і психічних захворювань і психології хворого.
Предмет дослідження – психічні та патологічні розлади.
Об`єкт дослідження – пізнавальні процеси.
Метою дослідження є проаналізувати особливості проявів психічних розладів пізнавальних процесів.
Основні завдання, які постають перед нами наступні:
дати патопсихологічну характеристик пізнавальних процесів;
охарактеризувати методику дослідження рівня нервово-психологічної нестійкості;
проаналізувати результати дослідження.
РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА ВІДХИЛЕНЬ ПІЗНАВАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ
1.1 Відчуття
Під відчуттям розуміється процес відображення окремих властивостей предметів об'єктивного світу при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. Відчуття є основою багатьох симптомів і синдромів різноманітних хвороб, одними з елементарних (простих) психічних явищ. Вони можуть носити усвідомлюваний або неусвідомлюваний характер і істотно впливати на особливості пред'явлення пацієнтом скарг на стан особистого здоров'я, що може значним чином впливати на процес діагностики.
Важливою характеристикою відчуттів є поняття порогу відчуття. Розрізняють абсолютний, диференціальний і оперативний пороги відчуттів. Абсолютним нижнім порогом відчуттів (або порогом чутливості) називають мінімальну величину подразника, що викликає ледь помітне відчуття, абсолютним верхнім порогом відчуттів — максимально припустиму величину зовнішнього подразника [10].
Під диференціальним порогом відчуттів розуміють мінімальне розходження між двома подразниками або між двома станами одного подразника, що викликає ледь помітне розходження відчуттів. Оперативний поріг відчуттів визначається як найменша величина розходження між сигналами, при якій точність і швидкість розрізнення досягають максимуму.
Відчуття можуть виникати в різних органах почуттів і за даним критерієм відчуття розділяються на зорові, слухові, смакові, нюхові, дотикальні. Існують (Р.С.Немов) середні значення абсолютних порогів виникнення відчуттів для різних органів почуттів людини.
Відчуття можуть характеризуватися за голосністю, яскравістю, висотою звуків.
Виділяють наступні види відчуттів у залежності від механізмів (джерел) їх виникнення: екстероцептивні (обумовлені впливом подразників на рецептори — нервових закінчень — поверхні шкіри або слизуватих); інтероцептивні (викликані впливом подразника на нервові закінчення, що іннервують внутрішні органи і розташовуються в стінках дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту й інших органів) і пропріоцептивні (зв'язані із сигналами, що виникають унаслідок роздратування рецепторів, що знаходяться в м'язах, сухожиллях або суглобах).
Загальними для усіх видів відчуттів вважаються кількісні і якісні зміни відчуттів. До кількісного відносять такі, як: анестезія — утрата здатності відчувати різні види подразнень; гіпоестезія — зниження здатності відчувати різні види подразнень; гіперестезія — підвищення здатності відчувати різні види подразнень [15].
Утрата чутливості (анестезія), як правило, поширюється на тактильну, болючу, температурну чутливість і може захоплювати як усі види чутливості (тотальна анестезія), так і окремі її види (парціальна анестезія). По механізмах виникнення виділяють: корінцеву анестезію, при якій тотально порушується чутливість у зоні іннервації визначеного заднього корінця спинного мозку, і сегментарну, при якій порушення виникають у зоні іннервації визначеного сегмента спинного мозку. Останній вид анестезії може бути як тотальної, так і дисоційованої, при якій спостерігається відсутність больової і температурної чутливості при збереженні пропріоцептивної або навпаки.
Особливо виділяють порушення чутливості аж до її зникнення при деяких захворюваннях.
Одним з найбільше часто зустрічних у клінічній практиці феноменів є гіперестезія. Вона входить у структуру астенічного синдрому, що виявляє типовим і широко розповсюдженим способом психічного реагування на захворювання.
Крім гіпо-, гіперанастезії, при яких порушуються кількісні показники, виділяють якісні розлади відчуттів, наприклад, синестезію — виникнення відчуттів в одному з аналізаторів після подразнення іншого аналізатора. Так, у піддослідного можуть виникати неприємні смакові відчуття при визначених зорових подразниках; наприклад, колірні відчуття при впливі на нього звукового подразника (музики).
Іншим різновидом патологічних змін відчуттів є парестезії, що виявляються неприємними відчуттями оніміння, поколювання, печіння, повзання мурашок і ін. Вони можуть виникати в різних частинах тіла, мати тенденцію до переміщення. При цьому хворі стають метушливими, непосидющими, тривожними. У них відзначається підвищена чутливість до зіткнення шкіри з одягом, постільною білизною. Можуть мати місце смакові парестезії, хоча більшість з них торкається тактильної чутливості [15].
Виникнення відчуттів випливає виявленим і описаним ученими законам. Серед них виділяється психофізичний закон Вебера-Фехнера, що описує залежність сили відчуття від величини діючого подразника. Відповідно до даного закону величина відчуття прямо пропорційна логарифмові інтенсивності діючого подразника. Відповідно до цього закону відчуття змінюється набагато повільніше, ніж росте сила роздратування. При цьому сила роздратування зростає в геометричної, а ріст відчуття при цьому в арифметичної прогресіях. Принципове значення для клінічної психології мають показники болючої чутливості, їх особистісні особливості і зміни при різних патологічних станах і захворюваннях.
Роль формування відчуттів досить істотна, оскільки на базі відчуттів відбувається становлення процесу сприйняття реальності.
1.2 Сприйняття
На відміну від відчуттів, що відбивають лише окремі властивості предметів або явищ, процес сприйняття демонструє суб'єктивне психічне відображення предметів і явищ об'єктивної дійсності. Загальним для цих процесів є той факт, що вони починають функціонувати лише при безпосередньому впливі роздратування на органи почуттів. На відміну від відчуттів сприйняття відбиває предмет або явище в цілому, у сукупності властивостей. Сприйняття являє собою якісно нову ступінь пізнання і не зводиться до суми окремих відчуттів. Цьому сприяє процес об'єктивізації, тобто локалізації сприйманих образів у просторі. Саме процес осмисленого синтезу образа предмета або явища при активному їхньому відображенні є основним при сприйнятті. Унаслідок цього значимим стає виділення основних властивостей образа, що складаються в процесі і результаті сприйняття. Їх нараховується чотири: предметності, цілісність, константність і категоріальність. Предметністю називається здатність людини сприймати світ не у виді набору не зв'язаних між собою відчуттів, а у формі відділених друг від друга предметів, що володіють визначеними властивостями, що викликають дані відчуття. Під цілісністю сприйняття розуміється процес, при якому сприйманий предмет, представлений неповним набором елементів, думкою добудовується до цілісної форми. Константність визначається як здатність сприймати предмети постійними по різних параметрах (формі, кольорові, консистенції, величині) незалежно від мінливих фізичних умов сприйняття. Категоріальністю позначається здатність людського сприйняття узагальнювати, відносити сприйманий предмет до визначеного класу (саме внаслідок даної властивості людиною в сприйманому предметі виявляються типові ознаки, властиві предметам даного класу [15].
Сприйняття так само, як і відчуття, розподіляються по органах почуттів: зорові, слухові, смакові, тактильні, нюхові. Особливо в клінічній психології виділяється сприйняття людиною часу, що може істотно змінюватися під впливом різних патологічних станів і хвороб, а також входить у структури особливостей характеру у вигляді такої якості, як структурування часу. Не менш значимим є сприйняття власного тіла і його частин.
Зі специфічних і патологічних змін сприйняття виділяють: ейдетизм, ілюзії, галюцинації, дереалізаційні і деперсоналізаційні порушення сприйняття, агнозії.
Ілюзії — це перекручене сприйняття реального об'єкта.--PAGE_BREAK--
Галюцинації — сприйняття, що виникають без наявності реального об'єкта, що супроводжуються переконаністю в тому, що даний об'єкт тепер і в даному місці дійсно існує.
Ейдетизм — слід від тільки-що закінчившогося порушення в будь-якому аналізаторі у вигляді чіткого і яскравого образу.
Ілюзії являють собою відхилення сприйняття конкретного сприйманого об'єкта за формою, кольорові, величині, консистенції, константності, далекості від сприйманого. Зорові ілюзії виявляються у виді перекручування зорового образа (сприйняття висячих у шафі пальто реальною людиною на підставі схожості контурів). У ряді зорових особливо виділяють парейдолічні ілюзії, при яких відбувається утворення і сприйняття вигадливих зорових образів на основі злиття елементарних сприйманих особливостей об'єкта (тріщини або малюнок на стіні сприймається як образ тварини). Слухові ілюзії характеризуються порушенням сприйняття реальних шумів, звуків, що можуть розумітися як мова або інші звуки (різкий шум за дверима може чутися як дзвоник у двері у випадку афективної напруженості людини, лемент на вулиці — як оклик по імені). Смакові ілюзії виявляються видозміною звичайного для об'єкта смаку (появи «присмаку»); нюхові ілюзії — запаху. У клінічній практиці нерідкі появи дотикальних (тактильних, болючих, температурних) ілюзій, що формуються на базі реальних відчуттів. Звичайно появі ілюзій сприяють якої-небудь фізіологічної або психологічні (афективні) особливості [10].
До особливого виду зорових ілюзій відносять дереалізаційного розладу, при яких істотно змінюється сприйняття об'єктів. До них відносяться:
мікропсія — розлад сприйняття у вигляді зменшення розмірів навколишніх предметів.
макропсія — розлад сприйняття у вигляді збільшення розмірів навколишніх предметів.
дисмегалопсія — розлад сприйняття у вигляді подовження, розширення, скошеності, перекрученості навколо осі оточуючих предметів.
поропсія — розлад сприйняття у виглядiзміни відстані, що відокремлює предмет від хворого при незмінних розмірах самого об'єкта.
Найбільш яскравими порушеннями процесу сприйняття вважаються галюцинації, що істотно змінюють поводження людини і можуть служити хворобливими побудниками до дій. На відміну від ілюзій галюцинації виникають поза залежністю від існування об'єкта й у переважній більшості випадків супроводжуються переконаністю хворого в реальності галюцинаторних образів. Зорові і слухові галюцинації розділяються на прості (фотопсії — сприйняття яскравих спалахів світла, кіл, зірочок; акоазми — сприйняття звуків, шуму, тріску, свисту, плачучи) і складні (вербальні — сприйняття членороздільної фразової мови).
Істотним для діагностичного процесу представляється поділ галюцинацій на справжні і помилкові (псевдогалюцинації).
Варто звернути увагу на один з основних критеріїв диференціації справжніх і помилкових галюцинацій — реальність проекції галюцинаторного образу. Суть його полягає в тому, що при справжніх галюцинаціях пацієнт указує місце розташування образа, як правило, зовні і на реальному для сприйняття відстані [15].
Диференціація справжніх галюцинацій із псевдогалюцинаціями припустима лише у випадках зорових і слухових обманів сприйняття (В.Х.Кандинський) у той час, як на нюхові, тактильні, смакові галюцинації приведені вище критерії не поширюються.
До особливих різновидів порушень сприйняття відносять:
сенестопатії — різноманітні неприємні відчуття в різних частинах тіла, сприймані як мігруючі образи, які хворому важко описати.
Диференціація сенестопатій і парестезії представляє значні складності, однак значима для діагностичного процесу, оскільки парестезії можуть зустрічатися при багатьох неврологічних і соматичних захворюваннях, а сенестопатїй вважаються симптомом психічних порушень.
Сприйняття власного тіла відіграє особливу роль у формуванні психології хворого і його реагуванні на захворювання. У неврологічній і психіатричній клініках нерідкі випадки соматоагнозії і деперсоналізаційних розладів (або порушень схеми тіла).
При першій патології відбувається не стільки порушення процесу сприйняття, скільки процесу дізнавання. Два цих процеси тісно зв'язані між собою. У психології дізнаванням називається упізнання сприйманого об'єкта як уже відомого по минулому досвіді. Виділяють сукцесивне і симультантне впізнавання. При сукцесивному впізнаванні відбувається упізнання за допомогою висування і перебору гіпотез, коли після почуття знайомості виникає повне упізнання предмета або явища. При симультантному (миттєвому) цей процес миттєвий. З розладів дізнавання виділяються соматоагнозії, порушення впізнавання знайомих людей і навколишньої знайомої обстановки.
Диференційно-діагностичні критерії галюцинацій і псевдогалюцинацій
Справжні галюцинації
Псевдогалюцинації
Мають реальної проекції галюцинаторного образу ззовні
Не мають реальної проекції галюцинаторного образу ззовні
Нав`язаний характер галюцинаторних образів
Яскравість, звучність, гучність, інтенсивність галюцинаторних образів
Тусклість, розмитість, приглушеність галюцинаторних образів
Можливість на деякий час сховатися від галюцинаторних образів
Імперативний або коментуючий характер галюцинаторних образів (частіше вербальних)
Соматоагнозія — розлад впізнавання частин власного тіла.
Як правило, соматоагнозія зустрічається при неврологічних захворюваннях і ураженні визначених ділянок і областей кори великих півкуль головного мозку. Виділяють наступні форми соматоагнозії: пальцеву аутотоапагнозію (утрата здатності дізнаватися і показувати пальці на своїй руці і руці іншої людини при поразці лівої тім'яної частки); аутотоапагнозію пози (при ураженні верхньотім`яної області левої півкулі), аутотоапагнозію половини тіла (при ураженні верхньотім`яних структур) і порушення орієнтування в просторі.
Б.В.Зейгарник виділяє, поряд з перерахованими агнозіями, псевдоагнозії при деменції, що виявляються в хворих при експозиції силуетних і пунктирних картинок. Поява феномена псевдоагнозій пов'язана з випаданням і розладом значеннєвих компонентів, що приводить до патології ортоскопічного сприйняття [10].
У коло розладів, при яких порушується впізнання знайомих людей включається симптом Фреголі і синдром Капгра, які можна вважати змішаними по генезу, оскільки, поряд зі змінами сприйняття, важливими при їх формуванні є розумові порушення.
Симптом ФРЕГОЛІ — порушення дізнавання навколишнього хворого осіб унаслідок швидкого навмисної зміни ними зовнішності.
Синдром КАПГРА — порушення дізнавання й ідентифікації знайомих людей з наявністю переконаності в тім, що навколишні є двійниками, близнюками знайомих людей або загримованими під них.
До розладів сприйняття дозволено відносити тільки ті, котрі не супроводжуються патологічними маревними ідеями і стосовно яких пацієнти цілком або частково критичні.
Деперсоналізація — перекручене сприйняття власної особистості в цілому, окремих якостей, а також частин тіла.
Деперсоналізацію (аутометаморфопсію) розділяють на парціальну і тотальну. При парціальній відбувається порушення сприйняття окремих частин тіла, при тотальної — усього тіла. Різновидом аутометаморфопсії є синдром Аліси в Країні чудес. Він характеризується сполученням деперсоналізаційних розладів з явищами дереалізації у вигляді перекручування уявлень про простір і час, зоровими ілюзіями, почуттям роздвоєння особистості. Можливо як пароксизмальне виникнення порушень сприйняття у виді подовження, укорочення, відриву кінцівок, так і мікро-, макропсії.
Нерідкими в клініці неврологічних і психічних захворювань є порушення сприйняття часу.
1.3 Увага та її розлади
Під пізнавальним процесом, що позначається увагою, розуміється спрямованість і зосередженість психічної діяльності на визначеному об'єкті або виді діяльності. Увагу характеризують так само, як процес свідомого або несвідомого добору однієї інформації, що надходить через органи почуттів при одночасному ігноруванні іншої.
Як правило, функція уваги істотно страждає при будь-якому соматичному захворюванні, а також має свої особливості при психічній патології. Його значимість для клінічної психології виявляється підвищеної у випадках оцінки психології лікувального процесу, коли професіональному росту сприяє розвиток якостей зосередженості і спрямованості на діагностичну діяльність лікаря або психолога.
Відповідно до характеру підкріплення процесу уваги вольовою діяльністю виділяють мимовільну і довільну увагу. Їх розходження полягає в ступені контролювання людиною процесів уваги. Мимовільна увага складається стихійно, тобто спрямованість і зосередженість на об'єкті або виді діяльності диктується об'єктом і поточними станами суб'єкта в той час, як у механізмах довільної уваги істотну роль відіграють загальні навички й уміння до зосередженості, що формуються в процесі навчання [21].
На процес уваги істотний вплив роблять три фактори: 1) тип вищої нервової діяльності — темперамент; 2) навички й уміння в даній сфері і 3) зацікавленість людини в тій або іншій діяльності (афективна залученість), що вимагає зосередженості.
Увага володіє п'ятьма основними властивостями: стійкістю, зосередженістю, переключення, розподілом і обсягом.
Під стійкістю уваги розуміється здатність протягом тривалого часу зберігати стан уваги на якому-небудь об'єкті, предметі діяльності, не відволікаючи і не послабляючи уваги. Це властивість у більшому ступені залежить від стану вищої нервової діяльності, чим від інших факторів. Саме тому дана властивість може входити в структури деяких характерологічних особливостей (зокрема, епілептоїдної і паранойної акцентуацій характеру). Тісна залежність стійкості уваги з психофізіологічними процесами приводить до того, що будь-яке соматичне страждання, що виявляється астенічними симптомами (швидкою стомлюваністю, гіперестезією, слабістю, млявістю), порушує дану властивість уваги.
Зосередженістю уваги називають здатність зосереджувати увагу на одних об'єктах при ігноруванні інших. Зосередженість уваги в меншому ступені, чим стійкість, зв'язана з психофізіологічними процесами. Причини більшого або меншого ступеня концентрації (зосередженості) криються часто в мотивації. Діяльність людини, що є значимою для нього, цікавить його, здатна привести до більшої зосередженості, чим байдужна і нецікава. Унаслідок цього можна говорити про те, що порушення концентрації уваги також може бути зв'язане з мотивацією [21]. продолжение
--PAGE_BREAK--
Переключення уваги характеризує здатність переведення зосередженості з одного об'єкта на іншій без істотної утрати властивості концентрації. У рамках цієї властивості істотним виявляється швидкість, з яким людина здатна робити переключення уваги. У клінічній психології дана якість має підвищену значимість, наприклад, у хірургії, при наданні екстреної допомоги. Про властивість переключення можна судити як по оцінці довільної, так і мимовільної уваги. У структурі згадуваних раніше акцентуацій характеру (епілептоїдної і паранойної) стійкість уваги часто сполучиться з уповільненням процесу переключення. З патологічних проявів процесу уваги варто вказати на такі, як нестійкість, недостатня концентрація, порушення розподілу, сповільненість переключення, неуважність.
На рівні клінічних проявів у дитячій практиці виділяється синдром дефіциту уваги. У нього включаються наступні клінічні ознаки:
1. Неспокійні рухи в кистях і стопах (сидячи на стільці, корчаться, «звиваються»).
2. Неможливість спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.
3. Легка відстороненість на сторонні стимули.
4. Нетерплячість (із працею чекає своєї черги під час ігор і в різних ситуаціях у колективі).
5. Схильність відповідати не задумуючись, не вислухавши до кінця питання.
6. Складності при виконанні запропонованих завдань (не зв'язані з недостатнім розумінням або негативним поводженням).
7. Складності збереження уваги при виконанні завдань або під час ігор.
8. Частий перехід від одної незавершеної дії до іншої.
9. Неможливість грати тихо і спокійно.
10. Балакучість.
11. Схильність заважати іншим, «чіплятися» до оточуючих (наприклад, втручатися в ігри інших дітей).
12. Зовнішні прояви незосередженості на звернену до людини мова.
13. Схильність утрачати речі, необхідні і школі і будинку (наприклад, іграшки, олівці, книги і т.д.).
14. Часте здійснення небезпечних дій (недооблік наслідків). При цьому не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, перебігає вулицю, не оглядаючись по сторонах.
1.4 Розлади пам'яті
Одним з найбільш значимих для клінічної психології пізнавальних процесів є мнестичний процес — пам'ять. Пам'ять — це форма психічного відображення дійсності, що полягає в запам'ятовуванні, утриманні, відтворенні і забуванні інформації. Вона тісно зв'язана з процесом уваги і лежить в основі здібностей людини, дозволяючи відтворювати життєвий досвід, витягати з нього важливі для подальшого життя параметри і на підставі їхній планувати свої дії і прогнозувати результативність. Крім того, патопсихологічні мнестичні порушення лежать в основі багатьох психічних захворювань — від органічних до психогенних [6].
У людини виділяють довільну і мимовільну; опосередковану і логічну; зорову, слухову, нюхову, рухову, смакову і дотикальну, довгострокову й оперативну пам'ять. Розходження їх базується на вольовій регуляції мнестичного процесу, використанні різних способів для запам'ятовування інформації, каналі одержання інформації для запам'ятовування і тривалості її збереження.
З огляду на клінічну спрямованість висвітлення функціонування мнестичного процесу, зупинимося докладніше лише на процесах, що, у першу чергу, схильні порушуватися при виникненні соматичної або психічної патології.
Виділяють наступні розлади пам'яті:
амнезії — розлад пам'яті у виді порушення здатності запам'ятовувати, зберігати і відтворювати інформацію.
Як видно з визначення амнезії, ніс три мнестичних процеси можуть порушуватися в рамках амнестичних розладів. При порушенні процесу запам'ятовування виникає фіксаційна амнезія, різновидом якої є перфораційна амнезія. Фіксаційна амнезія характеризується порушенням запам`ятовування одержуваної людиною інформації, різко прискореним процесом забування. При перфораційній — інформація фіксується частково, частина її не запам'ятовується. Іноді подібне порушення називають палімпсестами (утратою здатності відтворювати окремі деталі, епізоди, подробиці, що відносяться до періоду інтоксикації).
Порушення процесу збереження і ніс добутку приводить до появи «провалів пам'яті» — ретроградної, антероградної, ретроантероградної амнезії (мал. 1).
Під ретроградною амнезією розуміють порушення пам'яті, при якому неможливе відтворення інформації, набутої до виникнення з пацієнтом епізоду порушення свідомості. При антероградній амнезії труднощі відтворення належать до часу після епізоду порушеної свідомості. При антероретроградній — обидва періоди часу [6].
Порушення пам'яті, поряд з тотальними, можуть носити частковий характер. При зниженні пам'яті говорять про гіпомнезії, а при підвищенні пам'яті — гіпермнезії. Дані розлади часто формуються на базі емоційних порушень. Гіпомнезія супроводжує депресивний спектр симптомів, а гіпермнезія — маніакальний (наприклад, ейфорію).
/>
Найбільш типовими психопатологічними мнестичними розладами є парамнезії, до яких відносять:
конфабуляції — обмани пам'яті, при яких нездатність запам'ятовувати події і відтворювати їх приводить до відтворення вигаданих, що не мали місця подій;
псевдоремінісценції — порушення хронології в пам'яті, при якому окремі події, які мали місце в минулому переносяться в сьогодення;
криптомнезії — розлади пам'яті, при яких хворий привласнює чужі думки.
Серед законів формування мнестичних розладів найбільш відомим вважається закон Рибо, відповідно до якого порушення (втрата) пам'яті (так само, як і її відновлення) відбуваються в хронологічному порядку — спочатку втрачається пам'ять на найбільш складні і недавні враження, потім — на старі. Відновлення відбувається в зворотному порядку.
1.5 Психічні порушення процесу мислення
Мисленням називається процес опосередкованого й узагальненого пізнання об'єктивної реальності. Цей процес повною мірою можна назвати вищим пізнавальним, оскільки саме мислення сприяє породженню нових знань, творчості. З іншого боку, різноманітні порушення мислення лежать в основі численних психічних розладів.
Для того, щоб бути правильним і сприяти одержанню вірних знань про об'єктивну реальність, мислення повинне відповідати таким параметрам, як: послідовність, продуктивність, цілеспрямованість, темп (швидкість). Параметр послідовності мислення (асоціативного процесу) виражається в необхідності мислити відповідно до логічних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. Під продуктивністю розуміють вимогу мислити логічно, тобто так, щоб асоціативний процес приводив до нових знань. Цілеспрямованість мислення диктує необхідність мислити заради якої-небудь реальної мети. Темпом мислення позначається швидкість протікання асоціативного процесу, що умовно виражається в кількості асоціацій в одиницю часу [5].
Б.В.Зейгарник розділяє всі порушення мислення на чотири групи: 1) порушення операційної сторони мислення; 2) особистісного компонента мислення; 3) динаміки розумових процесів; 4) процесу саморегуляції пізнавальної діяльності. До порушень операційної сторони мислення відносяться зниження рівня узагальнень і перекручування процесу узагальнення. При зниженні рівня узагальнень оперування загальними ознаками заміняється встановленням сугубо конкретних зв'язків між предметами. Клінічно це виявляється схильністю до конкретизації мислення.
Конкретність — розлад мислення, при якому втрачається здатність до абстрагування.
На противагу зниженню рівня узагальнень при перекручуванні процесу узагальнення відбувається відрив суджень людини від конкретних, часток, одиничних зв'язків. У судженнях відбивають лише випадкові і несуттєві (латентні) ознаки предметів або явищ. Процес мислення являє собою необґрунтоване теоретизування по конкретних проблемах. Мова при цьому стає вигадливою, витіюватою. Клінічно перекручування процесу узагальнення виявляється резонерством.
Порушення особистісного компонента мислення виявляються різноплановістю мислення, зниженням критичності і саморегуляції. Відбувається втрата цілеспрямованості розумового процесу.
До порушень динаміки розумової діяльності відносять лабільність і інертність мислення. При першому відзначається нестійкість способу виконання розумових операцій, легкий перехід від одного до іншого; при другому — протилежні тенденції: ригідність, труднощі переключення [5].
Порушення процесу саморегуляції пізнавальної діяльності виражається в неможливості цілеспрямованої організації розумових дій.
З огляду на той факт, що мислення може порушуватися різноманітно, традиційно угруповання розладів мислення використовує перераховані вище параметри.
До розладів мислення за темпом відносять: прискорення й уповільнення мислення, ментизм, шперунг.
Прискорення мислення — збільшення кількості асоціацій в одиницю часу.
«Стрибки ідей» — максимальне збільшення кількості асоціацій в одиницю часу.
Уповільнення мислення — зменшення кількості асоціацій в одиницю часу.
Ментизм — «наплив думок», «вихор ідей», збільшення кількості асоціацій в одиницю часу, що не супроводжується зміною мови хворого, що виникає приступоподібно і мимоволі (різновид асоціативного автоматизму).
Шперунг — «закупорка думок», «обрив думок», раптова зупинка, переривання асоціативного процесу.
До розладів мислення по цілісності відносять: розірваність, зісковзування, незв'язність, інкогеренцію і вербигерацію.
Розірваність — розлад мислення, при якому порушується логічний зв'язок у пропозиції при збереженні. продолжение
--PAGE_BREAK--
Зісковзування — розлад мислення (більш «легкий» ступінь розірваності).
Незв'язність — розлад мислення, при якому порушується логічний і граматичний зв'язки в пропозиціях.
Інкогеренція — розлад мислення, при якому порушується зв'язок між складами у вимовних словах.
Вербигерація — розлад мислення, при якому відзначається стереотипне повторення окремих слів або складів.
Порушення цілеспрямованості розумового процесу зустрічаються при таких симптомах, як: різноплановість, докладність, резонерство, персеверації.
Різноплановість — розлад мислення, при якому відзначається формування суджень, виходячи з різних принципів.
Докладність — розлад мислення, при якому утрудняється утворення нових асоціацій унаслідок переваги попередніх.
Персеверація — розлад мислення, при якому значно (максимально) утрудняється утворення нових асоціацій унаслідок тривалого домінування однієї думки, уявлення.
Резонерство — «марне мудрування» (міркування заради міркування).
Розладу мислення по продуктивності — найбільш яскраві і часті ознаки психічних захворювань. До них відносяться нав'язливі, домінуючі і маревні ідеї.
Нав'язливі ідеї — думки, представлення, спогаду, що виникають мимо волі хворого при повній критичній оцінці сторонності і хворобливості [5].
Домінуючі ідеї — ідеї, що виникають у зв'язку з реальною ситуацією, але надалі займають не відповідному їхньому дійсному значенню домінуюче положення у свідомості хворого, що супроводжуються значною емоційною напругою і відсутністю критичного відношення до них.
Маревні ідеї — судження й умовиводи, що мають характер переконаності, що виникають на патологічній основі і не піддаються корекції з відсутністю критичного відношення до них.
Виділяють два різновиди маревних ідей, що розрізняються механізмами формування марення: інтерпретативне марення й образне марення. При першому патологічні ідеї (судження й умовиводи) виникають у результаті порушень логіки на всіх етапах марення; при другому — марення виникає з розладів сприйняття (патологічних образів і представлень).
1.6 Інтелект та його порушення
Інтелектом у психології називається система всіх пізнавальних здібностей індивіда і, зокрема, здатність до пізнання і рішення проблем, що визначають успішність будь-якої діяльності. Виділяється три форми інтелектуальної поведінки: 1) вербальний інтелект, що включає запас слів, ерудицію, уміння розуміти прочитане; 2) здатність вирішувати проблеми; 3) практичний інтелект, складовою частиною якого є уміння адаптуватися до навколишнього оточення.
Для клінічної психології найбільш значимим вважається практичний інтелект, оскільки саме він у значній мірі може змінювати поводження людини і порушувати адаптацію. У структуру практичного інтелекту входять процеси адекватного сприйняття і розуміння подій, що відбуваються, адекватної самооцінки і здатність раціонально діяти в новій обстановці [4].
Інтелектуальна, як і деякі інші, є більш складною сферою психічної діяльності, що включає в себе деякі пізнавальні процеси. Однак інтелект не можна вважати лише простий сумацією цих пізнавальних процесів. Зокрема, передумовами інтелекту є увага і пам'ять, однак тільки ними не може вичерпуватися розуміння сутності інтелектуальної діяльності так само, як інтелектуальна діяльність не може бути замінена розумовою.
Порушення інтелекту, як правило, описують на підставі різного ступеня зниження здібностей до рішення проблем і задач, зниження розумових здібностей. Нерідко для оцінки порушень інтелекту використовується оцінка загальних і спеціальних знань і умінь. Найбільш яскравими симптомами і синдромами розладів інтелектуальної діяльності є ознаки деменції і розумової відсталості.
Деменція — психопатологічний синдром, що включає зниження інтелекту в силу порушення вищих коркових функцій, пам'яті, уваги, мислення і прояв порушень орієнтування, здатності до навчання [4].
Розумова відсталість — стан затриманого або неповного розвитку психіки, що характеризується порушенням здібностей, які забезпечують загальний рівень інтелектуальності (когнітивних, мовних, моторних і соціальних).
1.7 Емоції та їх порушення
Емоціями називаються психічні процеси і стани у формі безпосереднього переживання діючих на індивіда явищ і ситуацій. Виникнення емоцій відбувається або внаслідок задоволення або незадоволення яких-небудь потреб людини, або в зв'язку з розбіжністю очікуваних і реальних подій.
Емоційні переживання можуть відрізнятися друг від друга в залежності від інтенсивності, модальності, тривалості, відповідності або невідповідності їхніх причин, що викликали. Під інтенсивністю розуміють ступінь виразності, глибини переживання (від слабкої до сильної). Модальністю називають спектр, що домінує спрямованість переживання. Тривалість характеризується тимчасовою довжиною переживання, швидкістю виникнення і зникнення.
Можна відзначити кілька вимірів емоцій: збудження-заспокоєння, розрядки-напруги, задоволення-невдоволення, що складають визначені модальності: роздратування-гніву, радості, тривоги-страху, туги і т.д.
Поряд з емоціями, тобто переживаннями, зв'язаними з безпосереднім відображенням сформованих відносин, виділяють глибокі і тривалі переживання, обумовлені з визначеним представленням про деякий об'єкт, — почуття. У клінічній психології значимими для оцінки психічного стану пацієнтів виявляються як емоції і почуття, так і афекти і пристрасті. Афектами називають особливо виражені емоційні стани людини, що супроводжуються істотними змінами в поводженні. Пристрастю же позначають своєрідний сплав емоцій, мотивів і почуттів, сконцентрованих на визначеному виді діяльності.
Афекти є потенційно небезпечними емоційними феноменами, оскільки можуть приводити до дезорганізації поводження і невмотивованих учинків. Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. Істотною диференційно-діагностичною ознакою є наявність або відсутність порушень свідомості. При фізіологічному — порушення свідомості відсутні, при патологічному — присутні, що визначає появу або непояву автоматизмів у руховій та вольовій сфері й амнезії слідом за припиненням афекту. Патологічний афект виникає, як правило, після гострої психічної травми. Він характеризується звуженням свідомості по типу порушеннями орієнтування, надмірною жестикуляцією, мовним розгальмуванням і психомоторним порушенням. Закінчується патологічний афект на відміну від фізіологічного досить гостро появою загальної слабості, байдужністю до подій, що відбуваються, і глибоким сном. Після пробудження хворої виглядає розгубленим, не пам'ятає, що з ним відбулося, нерідко подавлене [15].
Виділяють також такі різновиди афективних реакцій, як «реакцію зміщеного афекту» і негативістичну «реакцію на зло». При реакції зміщеного афекту спрямованість реагування не відповідає джерелу, що викликало її.
Найбільш складним є оцінка адекватності і неадекватності (патологічності) емоційного переживання, віднесення його до норми або патології. У зв'язку з цим звернемося до поняття стресу, введеного Г.Сельє. Стресом називається неспецифічна відповідь організму на будь-яке пред'явлене йому вимога, у першу чергу характеризується вираженими емоційними переживаннями (афектами). Стрес може носити негативний характер (дистрес), що приводить до розвитку патології емоцій, і позитивний, мобілізуючий (еустрес). У клінічній психології велике значення надається стресові, що формується психологічним шляхом після психогенного впливу, слідом за психотравмой. Психічна травма — це значима для людини подія, що викликає негативні емоції внаслідок того, що дана подія не сприяє задоволенню якої-небудь потреби і часто виявляється незпрогнозованим.
Кількість емоційних феноменів значно перевищує кількість проявів інших пізнавальних процесів.
Депресія (депресивний синдром) — знижений, похмурий настрій (туга), що сполучиться з руховою загальмованістю й уповільненням асоціативного процесу.
Манія (маніакальний синдром) — підвищений, радісний настрій (ейфорія), що сполучиться з руховим порушенням і прискоренням асоціативного процесу.
Ейфорія — підвищене, безтурботне, неадекватно веселий настрій.
Дисфорія — злобно-гнівний настрій.
Апатія — стан емоційної байдужності, байдужості до самого себе або навколишньому оточенню [15].
Легкодухість — емоційна гіперестезія.
Паратимія — неадекватний афект, кількісно і якісно не відповіднає його причині.
Страх — почуття внутрішньої напруженості, зв'язане з чеканням конкретних загрозливих подій, дій (страх проектується зовні — страх гострих предметів, тварин і т.д.).
Тривога — почуття внутрішньої напруженості, зв'язане з чеканням загрозливих подій (тривога частіше не проектується в поза — тривога за своє здоров'я, за роботу, за правильне виконання дій і т.д.).
Туга — важке почуття напруги, що граничить з болем, що хворі локалізують в області серця (на відміну від тривоги супроводжується руховою загальмованістю).
Занепокоєння — почуття напруженого чекання нещастя, яке може мати місце в майбутньому (безпредметне).
Почуття втрати почуттів — болісне почуття нечутливості, переживання безповоротної втрати можливості відчування.
Амбівалентність — одночасне співіснування протилежних почуттів.
Немаловажним для клінічної практики вважається симптом алекситимії — складність або нездатність точно описати власні емоційні переживання. При цьому пацієнт намагається пояснити свій стан на прикладах, порівняннях, однак адекватно сформулювати їх не може.
Під ангедонією розуміють втрата людиною почуття радості, задоволення. Як правило, ангедонія входить у структуру депресивно-деперсоналізаційного синдрому. До числа підвищено значимих для ефективного проведення лікувального процесу відносьться таке емоційне переживання, як емпатія — здатність людини точно розпізнати емоційний стан співрозмовника і співпереживати йому. Емнатію можна назвати емоційною чуйністю. При спробі описати настрій нерідко використовують термін синтонність; при підвищеній чутливості, що виявляється легкої ранимістю, говорять про емотивність [15]. продолжение
--PAGE_BREAK--
Особливої уваги заслуговують емоційні переживання, що виникають унаслідок неузгодженості прогнозу і реальності. Суть їх полягає в тому, що людина часто очікує від оточуючих визначеного стереотипу поведінки. Він прогнозує вчинки людей. Чекання (експектації) однак не завжди виправдуються. Це відбувається як унаслідок розумових особливостей людини (зокрема, використання каузальної атрибуції), так і тому, що потреба в задоволенні якої-небудь діяльності блокує процес адекватного прогнозування.
З емоційних переживань, що виникають унаслідок порушення експектаційного й антиципаційного механізмів, виділяються образи, розчарування, афект здивування, здивування і деякі інші. Вважається, що найбільш яскравими прикладами формування емоційних переживань унаслідок різноспрямованих способів прогнозування є образа і подив. Здивування виникає у випадках, коли реальність переважає над чеканням; образа — при зворотній закономірності.
Найбільш частим симптомом порушення афективної сфери в соматичній і психіатричній клініці вважається страх. Виділяють кілька сотень різновидів страху, при цьому про патологічність або фізіологічність страхів говориться досить умовно, оскільки страхи можуть бути адекватною, мобілізуючою реакцією на реальну погрозу. Багато людей навіть не підозрюють про наявність у них якого-небудь різновиду страху до того, поки не зіштовхнуться з відповідною ситуацією.
Для оцінки ступеня патологічності страхів використовують параметри адекватності (обґрунтованості), інтенсивності, тривалості, ступеня контрольованості людиною почуття страху [10].
Важко для людини переживаються так звані соціофобії, різноманітні нав'язливі страхи, об'єднані побоюванням осуду людини з боку оточуючих (соціуму) за які-небудь дії: страх почервоніти при людях (ерейтофобія), страх не стримати гази, страх розсміятися в невідповідний час і в невідповідному місці. До нозофобій відносяться нав'язливі страхи занедужати яким-небудь захворюванням: канцерофобія, спідофобія (спідом), сифілофобія (сифілісом), лисофобія (страх збожеволіти).
Унікальну групу складають так звані контрастні нав'язливості, що сполучають емоційні переживання і порушення мотивації. При контрастних нав`язливостях страх виникає з приводу можливих дій пацієнта, що він може, але не бажає зробити.
1.8 Воля людини та її порушення
Вольова сфера в рамках пізнавальних процесів представлена мотиваційним аспектом. При цьому істотним є оцінка впливу мотиваційних процесів і активності особистості в пізнанні дійсності. Для клінічної психології важливі такі особливості вольової діяльності, як: цілеспрямованість, рішучість і наполегливість, що можуть виступати також у виді індивідуально-психологічних особливостей.
Для клінічної психології значимим є факт тісного зв'язку мотивації й активності з руховими процесами. У зв'язку з цим нерідко вольова сфера позначається як рухово-вольова.
До порушень вольової діяльності відноситься велика кількість симптомів і відхилень. Одним з найбільш важливих є порушення структури ієрархії мотивів, що часто зустрічається в умовах психічної хвороби. Суть порушення полягає у відхиленні формування ієрархії мотивів від природних і вікових особливостей потреб [15].
Іншим порушенням вважається формування патологічних потреб і мотивів (Б.В.Зейгарник). У клініці дане порушення виявляється такими симптомами, що відносяться до парабуліям, як: анорексія, булімія, дромоманія, піроманія, клептоманія, суіцидальна поведінка, дипсоманія.
Анорексія — відсутність апетиту, але присутність бажання.
Булімія — патологічне постійне бажання.
Клептоманія — патологічний нездоланний потяг красти непотрібні даній людині предмети.
Піроманія — патологічний нездоланний потяг до підпалів.
Дипсоманія — патологічний нездоланний потяг до запоїв.
Дромоманія — патологічний нездоланний потяг до бродяжництва.
Крім перерахованих у дитячій клініці описані синдроми патологічного нездоланного потяга висмикувати волосся (трихотиломанія), гризти і поїдати нігті (рнихофагія).
Поряд з парабуліями описані такі розлади рухово-вольової сфери, як:
гіпербулія — порушення поведінки у виді рухової розв`язності (порушення);
гіпобулія — порушення поведінки у виді рухової загальмованості (ступору).
Одним з найбільш яскравих клінічних синдромів рухово-вольової сфери вважається кататонічний синдром. Він містить у собі кілька симптомів:
стереотипії — часте, ритмічне повторення тих самих рухів.
імпульсивні дії — раптові, безглузді, безглузді акти без достатньої критичної оцінки.
негативізм — прояв безпричинного негативного відношення до будь-якого впливу ззовні у вигляді відмовлення, опору, протидії.
ехолалія, ехопраксія — повторення хворим окремих слів або дій, що вимовляються або виробляються в його присутності.
каталепсія («симптом воскової гнучкості») — застигання хворого в одній позі, можливість зберігати додану позу протягом тривалого часу.
Особливим різновидом патологічних ознак з боку вольової сфери є симптом аутизму. Він виявляється втратою хворим потреби спілкуватися з оточуючими з формуванням патологічної замкнутості, відгородженості і нелюдимості.
Серед психопатологічних симптомів виділяють симптом автоматизмів. Автоматизми характеризуються мимовільним і неконтрольованим здійсненням ряду функцій поза видимим зв'язком зі спонукальними імпульсами ззовні. Виділяють амбулаторний, сомнамбулічний, асоціативний, сенестопатичний, кінестетичний різновиду автоматизмів. Амбулаторним автоматизмом називається варіант сутінкового розладу свідомості в хворих епілепсією, при якому хворий може робити зовні упорядковані і цілеспрямовані дії, про які після епілептичного припадку цілком забуває. Подібні дії людин може робити при сомнамбулічному автоматизмі, коли він знаходиться в стані між сном і пильнуванням, або в гіпнотичному трансі (фазі). Більш складні і різноманітні автоматизми зустрічаються при синдромі психічного автоматизму Кандинського-Клерамбо. Він є патогномонічною ознакою шизофренії і виявляється трьома видами автоматизмів: 1) асоціативним, при якому людина відчуває, що його мислення і мова керуються ззовні і мимо його волі (клінічно виявляється ментизмом і шперунгами); 2) сенестопатичним, при якому відчуття в тілі розцінюються як далекі, нав'язані, «зроблені» і 3) кінестетичним, при якому утрачається відчуття контрольованості власних рухів і дій.
1.9 Свідомість, її порушення
Свідомість — ще одна інтегративна сфера психічної діяльності, що, поряд з вольовою й інтелектуальною, виходить за рамки окремого пізнавальне процесу. По визначенню, свідомість є вища форма відображення дійсності, спосіб відносини до об'єктивних закономірностей. Вважається, що свідомість має такі характеристики, як: уява і рефлексія.
Усвідомлення людиною власної особистості (самосвідомість) є істотною ознакою психічної норми. Багато психічних захворювань можуть порушувати процес самосвідомості і приводити до того, що людина усвідомлює себе не тим, ким є в реальності [15].
К.Ясперс протиставляв свідомість власного «Я» предметній свідомості і виділив чотири формальних ознаки самосвідомості, порушення яких є типовим для психічної патології: 1) почуття діяльності — усвідомлює себе як активну істоту; 2) усвідомлення власної єдності в кожен момент часу; 3) усвідомлення власної ідентичності і 4) усвідомлення того, що «Я» відмінно від іншого світу, від усього, що не є «Я».
Розлади свідомості розділяють на дві групи: стан виключеної і розстроєної свідомості. До перших відносять обнубіляцію, сопор і кому, що розрізняються лише виразністю порушення свідомості (при грудці свідомість утрачається цілком); до других — делірій, аменцію, онейроід і розлад свідомості, при яких, поряд з порушенням власне свідомості і самосвідомості, відзначаються розлади й інші пізнавальні процеси (табл. 2).
Таблиця 2. Диференційно-діагностичні критерії розладів свідомості
Клінічні параметри
Делірії
Онейроід
Аменція
Розлади
Порушення орієнтування
в місці, в часі
в місці, в часі і власній особистості
в місці, в часі, власній особистості
в місці, в часі
Переважаючі розлади сприймання
яскраві зорові справжні галюцинації та ілюзії
фантастичні зорові і слухові псевдогалюцинації
відривчасті слухові справжні и псевдогалюцинації
яскраві зорові і слухові справжні галюцинації
Переважаючі розлади мислення
маревні ідеї переслідування, відносини
фантастичні маревні ідеї величі
незв`язність, інкогеренція, відривчасті ідеї переслідування
маревні ідеї переслідуван=-ня
Переважаючі афективні розлади
тривога, страх
ейфорія, благодушшя, «зачарованість» продолжение
--PAGE_BREAK--
афект здивування, зміна афекту
дисфорія
Розлади пам`яті
амнезія
відсутня
гіпомнезія
амнезія
амнезія
Тривалість
години
доба
доба, тиждень, хвилина, година
Вихід із стану
поступовий з резидуальними явищами
поступовий
поступовий
різкий
РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕННЯ
Оцінка рівня нервово-психічної стійкості (методика «Прогноз» за ВА.Бодровим)
Методика призначена для початкового орієнтовного виявлення осіб з прикметами нервово-психічної нестійкості (НПН). Вона дозволяє виявити окремі початкові передзахворювальні прикмети порушень особистості, а також оцінити вірогідність їх розвитку й прояву в поведінці й діяльності людини.
Методика має 84 запитання (міркування), на кожне з яких обстежуваний дає відповідь «так» або «ні». Результати відображаються кількісними показниками (в балах), на основі яких робиться висновок щодо рівня нервово-психічної стійкості. Аналіз відповідей дозволяє уточнити окремі біографічні відомості, особливості поведінки та стану психічної діяльності людини в різних ситуаціях.
Обстежується одночасно 25-30 чоловік за 20 хв.
Під час обстеження ведеться спостереження за поведінкою кожного й при необхідності робляться помітки.
Реєстраційний лист до анкети «Прогноз»
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
13
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
25
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
41
42
43
44
45
46
47
48
49
50
51
52
53
54
55
56
57
58
59
60
61
62
63
64
65
66
67
68
69
70
71
72
73
74
75
76
77
78
79
80
81
82
83
84
Обробку рекомендується проводити за допомогою трьох трафаретів з прозорого матеріалу, на який накладається сітка за розмірами реєстраційного листка. Прорізі в кожному трафареті повинні співпадати з номерами запитань відповідно до таблиці ключів. Один трафарет призначений для підрахунку балів за шкалою відвертості та два — за шкалою нервово-психічної нестійкості (для оцінки позитивних відповідей).
Ключі для обробки даних методики «Прогноз»
Найменування шкали
Зміст відповідей
Порядкові номери запитань відповідно до шкали
Шкала відвертості
Ні(-)
1, 43, 4, 6, 8, 9, 11, 16, 17, 18, 22, 25, 31, 34, 36
Шкала нервово-психічної неврівноваженості
Так (+)
3, 5, 7 10, 15, 20, 26, 27, 29, 32, 35, 37, 40, 42,44 45, 47, 48, 49, 50, 51, 52, 53, 56, 57, 60, 62, 63, 64, 65, 66, 67, 69, 70, 71, 72, 73, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 84, 41, 59, 74,
Ні(-)
2, 46, 12, 54, 13, 55, 14, 19, 21, 23, 58, 61, 68, 24, 28, 30, 33, 38, 39
Якщо в обстежуваного за шкалою відвертості відзначається більше ніж 10 балів, використовувати й аналізувати дані не рекомендується, а причини невідвертості потрібно шукати в процесі бесіди. Показник за шкалою нервово-психічної нестійкості одержують шляхом додавання кількості плюсів, виявлених за трафаретом для позитивних відповідей, та кількість мінусів — за відповідями, які співпадають. Результат оцінюється за таблицею.
Текст анкети «Прогноз»
Інструкція. Перед вами анкета з 84 запитаннями (міркуваннями). Ознайомлюючись послідовно, необхідно вирішити, яка відповідь («так» чи «ні») точніше вас характеризує. У відповідній клітинці реєстраційного листка ставиться знак "+" (так), або "-" (ні). Працюйте швидко, не задумуючись, і самостійно. Не пропускайте запитань. Результати обстеження не розповсюджуються, а при співбесіді будуть доведені до вас особисто. продолжение
--PAGE_BREAK--
1 Іноді мені в голову приходять такі негарні думки, що краще про них нікому не розповідати.
2. В дитинстві в мене була така компанія, що всі старались зажди й в усьому стояти один за одного.
3. Іноді в мене бувають приступи сміху або плачу, якими я ніяк не можу опанувати.
4. Бували випадки, що я не стримував своїх обіцянок.
5. В мене часто болить голова.
6. Іноді я говорю неправду.
7. Раз на тиждень я без всякої видимої причини раптово почуваю жар у всьому тілі.
8. Буває, що я говорю про речі, в яких не розбираюсь.
9. Буває, що я серджусь.
10. Тепер мені важко надіятись на те, що я чогось досягну в житті.
11. Буває, що я відкладаю на завтра те, що можна зробити сьогодні.
12. Я охоче беру участь у всіх зборах і інших суспільних заходах.
13. Найважча боротьба для мене — боротьба із самим собою.
14. М'язові судороги й посіпування в мене бувають дуже рідко.
15. Я доволі байдужий до того, що зі мною буде.
16. Іноді, коли я погано себе почуваю, я буваю роздратованим.
17. В гостях я поводжуся за столом краще ніж вдома.
18. Якщо мені не загрожує штраф і машин поблизу немає, я можу перейти вулицю, як мені хочеться, а не в установленому місці.
19. Я вважаю, що життя в моїй сім'ї таке ж гарне, як і у більшості моїх знайомих.
20. Мені часто кажуть, що я гарячкуватий.
21. Запори в мене бувають рідко.
22. У грі я переважно бажаю виграти.
23. Останні декілька років більшу частину часу я почуваю себе добре.
24. Зараз моя вага постійна (я не повнію і не худну).
25. Мені приємно мати серед знайомих значних людей, це начебто надає мені ваги в своїх очах.
26. Я був би досить спокійним, якби у кого-небудь з моєї сім'ї були неприємності із-за порушення закону.
27. З моїм розумом твориться щось негаразд.
28. Мене турбують сексуальні (статеві) питання.
29. Коли я намагаюсь щось сказати, то часто помічаю, що в мене тремтять руки.
30. Руки в мене такі ж спритні й зграбні, як і раніше.
31. Серед моїх знайомих є люди, котрі мені не подобаються.
32. Думаю, що я людина приречена.
33. Я сварюсь з членами моєї сім'ї дуже рідко.
34. Буває, що я з ким-небудь трохи пліткую.
35. Часто я бачу сни, про які краще нікому не розповідати.
36. Бувало, що в обговоренні деяких питань я особливо не задумувався і погоджувався з думкою інших.
37. В школі я опановував матеріал повільніше, ніж інші.
38. Моя зовнішність мене взагалі влаштовує.
39. Я цілком впевнений у собі.
40. Раз на тиждень або частіше я буваю дуже збудженим або схвильованим.
41. Хтось керує моїми думками.
42. Я кожен день випиваю незвично багато води.
43. Буває, що неввічливий або навіть неприємний жарт викликає в мене сміх.
44. Найщасливішим я буваю, коли я один.
45. Хтось намагається діяти на мої думки.
46. Я любив казки Андерсена.
47. Навіть серед людей я звичайно почуваю себе самотнім.
48. Мене дратує, коли мене підганяють.
49. Мене легко довести до зніяковіння.50. Я легко гублю терпіння в спілкуванні з людьми.
51. Мені часто хочеться вмерти.
52. Бувало, що я залишав розпочату справу, тому що боявся, що не справлюсь із нею.
53. Майже кожен день трапляється що-небудь, що лякає мене.
54. До питань релігії я ставлюсь байдуже.
55. Прикмети поганого настрою бувають в мене рідко.
56. Я заслуговую суворої догани за свої вчинки.
57. В мене були дуже незвичайні містичні переживання.
58. Мої переконання й погляди непохитні.
59. В мене бувають періоди, коли через хвилювання я втрачав сон.
60. Я людина нервова й легко збуджувана.
61. Мені здається, що нюх в мене такий самий, як у інших (не гірший).
62. Все в мене виходить погано, не так як потрібно.
63. Я майже завжди відчуваю сухість у роті.
64. Більшу частину часу я почуваю себе стомленим.
65. Іноді я почуваю, що близький до нервового зриву.
66. Мене дуже дратує, що забуваю, куди кладу речі.
67. Я дуже уважно відношусь до того, як одягаюсь.
68. Пригодницькі розповіді мені подобаються більше, ніж розповіді про кохання.
69. Мені дуже важко пристосовуватися до нових умов життя, роботи. Перехід до нових умов життя, роботи, навчання здається мені нестерпно важким.
70. Мені здається, що по відношенню саме до мене особисто часто поводяться несправедливо.
71. Я часто почуваю себе несправедливо ображеним.
72. Моя думка не завжди співпадає з думкою оточуючих.
73. Я часто відчуваю втому від життя, і мені не хочеться жити.
74. На мене частіше звертають увагу, ніж на інших.
75. В мене бувають головні болі й запаморочення через переживання.
76. Часто в мене бувають періоди, коли мені нікого не хочеться бачити, нікого.
77. Мені важко прокинутись в призначений час.
78. Якщо в моїх негараздах хтось винен, я не залишаю його без покарання.
79. В дитинстві я був вередливим, подразливим.
80. Мені відомі випадки, коли мої родичі лікувались в невропатологів, психіатрів.
81. Іноді я приймаю валеріану, кодеїн, еленіум й інші заспокійливі засоби. продолжение
--PAGE_BREAK--
82. У мене є засуджені родичі.
83. У мене бували приводи в міліцію.
84. Я залишався в школі на другий рік.
РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ
Методика виявлення нервово-психічної нестійкості (НПН) була проведена з залученням у дослідження 30 осіб (30 юнаків), які залучені до різних видів діяльності.
Серед опитаних юнаків були виявлені такі напрямки їх діяльності:
студенти (5 осіб);
кур`єри (5 осіб);
підприємці (10 осіб);
водії маршрутних таксі (10 осіб).
В результаті проведення дослідження ми одержали такі результати.
Характеристика рівнів і визначення груп нервово-психічної нестійкості юнаків 18-22 років за результатами методики «Прогноз»
Сума інформативних відповідей за шкалою нервово-психічної стійкості
Оцінка результатів за 10-бальною шкалою
Кількість осіб, виявлених серед опитаних
Група НПН
Характеристика рівня НПС групи
Прогноз
5
6
10
9
3
4
І
Висока НПС, зриви майже не вірогідні
Дуже сприятливий
7-8
9-10
11-13
8
7
6
2
2
4
II
Хороша НПС, зриви маловірогідні
Сприятливий
14-17
18-22
23-28
5
4
3
2
4
3
III
Задовільна НПС, зриви можливі, особливо в екстремальних ситуаціях
Мало сприятливий
29-32
33
2
1
2
4
IV
Незадовільна НПС, висока вірогідність нервово-психічних зривів. Необхідне додаткове обстеження психіатра, невропатолога
Несприятливий
Аналізуючи результати з точки зору видів діяльності опитаних осіб ми встановили, що серед студентів спостерігається найвищий ступінь НПН, а серед підприємців – найнижчий. Водії маршрутних таксі та кур`єри виявили середні рівні НПН. Це говорить про відповідність професійної придатності.
ВИСНОВКИ
У клінічній психології традиційно виділяють вісім значимих для клінічної практики психічних процесів: 1) відчуття; 2) сприйняття; 3) увага; 4) пам'ять; 5) мислення, або асоціативний процес; 5) інтелект; 6) емоції; 7) воля; 8) свідомість.
Одним з найбільше часто зустрічних у клінічній практиці феноменів є гіперестезія. Крім гіпо-, гіперанастезії, при яких порушуються кількісні показники, виділяють якісні розлади відчуттів, наприклад, синестезію — виникнення відчуттів в одному з аналізаторів після подразнення іншого аналізатора.
Зі специфічних і патологічних змін сприйняття виділяють: ейдетизм, ілюзії, галюцинації, дереалізаційні і деперсоналізаційні порушення сприйняття, агнозії.
З патологічних проявів процесу уваги варто вказати на такі, як нестійкість, недостатня концентрація, порушення розподілу, сповільненість переключення, неуважність.
Патологічні зміни пам'яті є типовими для екзогенно-органічних психічних порушень, тобто їх поява після черепно-мозкових травм, судинного, інфекційного захворювання головного мозку, нейроінтоксикацій є закономірним. У той же час розладу пам'яті не є патогномонічними для шизофренії й інших ендогенних психічних розладів.
Порушення особистісного компонента мислення виявляються різноплановістю мислення, зниженням критичності і саморегуляції.
До розладів мислення за темпом відносять: прискорення й уповільнення мислення, ментизм, шперунг. До розладів мислення по цілісності відносять: розірваність, зісковзування, незв'язність, інкогеренцію і вербигерацію. Найбільш яскравими симптомами і синдромами розладів інтелектуальної діяльності є ознаки деменції і розумової відсталості.
У клінічній психології значимими для оцінки психічного стану пацієнтів виявляються як емоції і почуття, так і афекти і пристрасті. Найбільш частим симптомом порушення афективної сфери в соматичній і психіатричній клініці вважається страх.
До порушень вольової діяльності відноситься велика кількість симптомів і відхилень. Одним з найбільш важливих є порушення структури ієрархії мотивів, що часто зустрічається в умовах психічної хвороби. Іншим порушенням вважається формування патологічних потреб і мотивів. У клініці дане порушення виявляється такими симптомами, що відносяться до парабуліям, як: анорексія, булімія, дромоманія, піроманія, клептоманія, суіцидальна поведінка, дипсоманія. Особливим різновидом патологічних ознак з боку вольової сфери є симптом аутизму.
Розлади свідомості розділяють на дві групи: стан виключеної і розстроєної свідомості. До перших відносять обнубіляцію, сопор і кому, що розрізняються лише виразністю порушення свідомості (при грудці свідомість утрачається цілком); до других — делірій, аменцію, онейроід і розлад свідомості.
В своїй роботі ми пропонуємо методику оцінки рівня нервово-психічної стійкості. Проведення методики НПН дозволило виявити окремі початкові передзахворювальні прикмети порушень особистості, а також дала змогу оцінити вірогідність їх розвитку й прояву в поведінці й діяльності людини.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Абрамова Г.С. Практическая психология. — М., 1997. — 368 с.
Абрамова Г.С. Введение в практическую психологию. — М., 1994. — 237 с.
Анастази А. Психологическое тестирование. — М.: Педагогика, 1982. -Кн. 1. — 318 с; Кн. 2. — 316 с.
Блейхер В.М., Бурлачук Л.Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. — К: Вища школа, 1978. — 142 с.
Блейхер В.М., Крук И.В. Патопсихологическая диагностика. — К.: Здоров'я, 1986. — 279 с.
Бурлачук Л.Ф. Исследование личности в клинической психологии (на основе метода Роршарха). — К: Вища школа, 1979. — 176 с.
Бурлачук Л.Ф. Психодиагностика личности. — К.: Здоров'я, 1980. — 165 с.
Бурлачук Л.Ф., Морозов СМ. Словарь-справочник по психологической диагностике. — К: Наукова думка, 1989. — 198 с.
Бурлачук Л.Ф., Савченко Е.П. Психодиагностика. — К: А.Л.Д., 1995. -100 с.
Гельдер М. и др. Оксфордское руководство по психотерапии. В 2-х томах. – К., 1999.
Елисеев О.П. Конструктивная типология и психодиагностика личности. Практическая психология. — Псков, 1994. — 300 с.
Карвасарский Б.Д. Психотерапия. — М., 1985. — 304 с.
Коломинский Я.Л., Панько Е.А. Диагностика и коррекция психического развития школьника.— Минск, 1997. — 234 с.
Кондратенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. — Минск, 1997 – 464 с.
Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология. Практическое руководство. – М.: МЕДпресс, 1999. – 592 с.
Менделевич В.Д., Авдеев Д.А., Киселев С.В. Психотерапия «здравым смыслом». — Чебоксары, 1992. — 76 с.
Пезешкиан Н. Психотерапия повседневной жизни. — М., 1995. — 336 с.
Психологическая диагностика. Проблемы и исследования / Под ред. К.М.Гуревича. — М.: Педагогика, 1981. — 232 с.
Психодиагностика: Учеб. пособие / Под ред. Гуревича К.М., Борисовой Е.М. — М.: МСПИ, 2001. — 368 с.
Психодиагностика: Теория и практика: Пер. с нем. — М.: Просвещение, 1986. — 207 с.
Практикум по патопсихологии. / Под ред. Б.В.Зейгарника. – М., 1987. – 184 с.
Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога. – М.: Владос, 1996. – 529 с.
Скребец В.А. Психологическая диагностика: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 1999. — 120 с.
Шевандрин Н.И. Психодиагностика, коррекция и развитие личности. -М.: ВЛАДОС, 1998. — 512 с.
С.Уолен, Р.Уэсслер. Рационально-эмотивная психотерапия. — М., 1997. — 257 с.
Шевченко Ю. С. Психокоррекция: теория и практика. — М., 1995. — 224 с.
Снайдер К. Клиническая психопатология. –К.: Сфера, 1999. — 236 с.
Юнг К. Психологические типы. — М., 1995. — 616 с.
Энциклопедия психологических тестов. — М.: Аркадия, 1998. — 255 с.
Эйдемимер Э.Г., Юстицкий В.В. Семейная психотерапия. – Л., 1990. – 192 c.