Зміст
1. Історія вивчення аутизму
2. Діагностика та класифікація
3. Терапія аутизму
Використана література
1. Історія вивчення аутизму
Аутизм — важкий психічний розлад, крайня формасамоізоляції. Виражається у відході від контактів з дійсністю, бідністювираження емоцій. Аутисту властиво неадекватне реагування і дефіцит соціальноївзаємодії.
Не можна сказати, що аутизм – це продукт нашоговисокорозвиненого суспільства. Він існував завжди. Майже в кожній культурі миможемо знайти перекази, в яких розповідаються історії про наївних чи«дурнуватих» людей, що відрізняються дивною поведінкою і відсутністю здоровогоглузду. Цікаво, що подібні герої казок майже завжди чоловіки; аутизм середчоловіків зустрічається більш ніж в 2 рази частіше, ніж серед жінок.
Вперше термін «аутистичний» був вживаний Блейлером в1908 році, який використовував це слово (від грецького “autos”, що означає«сам») для опису втечі від соціального життя, що спостерігалось в дорослихлюдей, хворих на шизофренію. Як самостійна проблема, аутизм, вперше бувописаний доктором Каннером в 1943 році в книзі «Аутистичні порушення емоційногоконтакту». Саме він визначив ряд ознак, характерних для всіх аутистів. ЗгідноКаннера це:
— «Крайня аутистична самотність» — діти не моглинормально налагоджувати стосунки з іншими людьми і виглядали абсолютнощасливими, коли залишались самі.
— «Нездоланне нав’язливе прагнення до постійності» — діти дуже розстроювались, коли відбувались зміни в звичайному ході подій чиобстановці.
— «Чудова механічна пам'ять » — діти, яких бачивКаннер, були здатні запам'ятати велику кількість абсолютно безкорисної інформації(наприклад, номери сторінок в предметному вказівнику енциклопедії), щоабсолютно не відповідало різкому зниженню інтелекту, що проявлялось в усіхінших сферах.
— «Відтерміновані ехолалії» — діти повторювали фрази,які чули, але не використовували (чи з великими складнощами використовували)мову для комунікації.
— «Гіперчутливість до сенсорних впливів» — Каннерпомітив, що діти, за якими він спостерігав, дуже бурно реагували на визначенізвуки і явища, такі як шум пилососа, шум ліфта і навіть дуновіння вітру. Крімтого, в декого були труднощі з прийомом їжі або дивні вподобання в їжі.
— «Обмеженість репертуару спонтанної активності» — вдітей спостерігались стереотипні рухи, репліки, інтереси.
— «Хороші когнітивні завдатки» — Каннер бувпереконаний, що надзвичайна пам'ять і моторна спритність, що відрізняють деякихдітей, свідчать про високий інтелект, не дивлячись на те, що в багатьох з цихдітей були відмічені виражені складнощі у навчанні.
— «Високоосвічені сім'ї» — Каннер відмічав, що у йогопацієнтів були високоінтелектуальні батьки.
В більш пізній роботі Каннер з усіх цих ознак в якостіключових складових аутизму виділив тільки дві: «Крайнє відчуження і нав'язливепрагнення до збереження одноманітності обстановки». Інші симптоми він розглядавабо як вторинні.
В 1944 році, всього рік після того, як Каннеропублікував свою роботу, австрійський терапевт Ганс Аспергер опублікувавдисертацію, присвячену «аутистичній психопатії» в дітей.
Визначення Каннера і Аспергера схожі у багатьохвідношеннях, що особливо дивно, якщо згадати, що жоден з них не знав проноваторську роботу іншого. Терміну «аутистичний» для опису пацієнтів єнезвичним співпадінням. Такий вибір відображує їх спільну переконаність в тому,що соціальні проблеми дітей є найбільш важливою і характерною ознакою цьогопорушення. Як Каннер, так і Аспергер вважали, що при аутизмі соціальний дефектє вродженим (згідно Каннера), чи конституційним (згідно Аспергера), ізберігається протягом усього життя. Крім того, і Каннер, і Аспергер відмічалитруднощі з зоровим контактом, стереотипні слова і рухи, а також супротивзмінам. Обидва автори повідомляють про часті окремі специфічні інтереси,нерідко такі, що торкаються яких-небудь незвичних або дуже спеціальних тем чипредметів. Каннер і Аспергер виділили три основні ознаки, по яких описане нимипорушення відрізняється від шизофренії: позитивна динаміка, відсутністьгалюцинацій, а також те, що ці діти, були хворі з перших років життя, тобтопониження здібностей не наступало після періоду нормального функціонування.Нарешті, і Каннер, і Аспергер вважали, що схожі риси були в багатьох батьківтаких дітей – уникнення соціального життя чи не влаштованість в ньому,нав’язливе прагнення до звичного ходу подій, а також наявність незвичнихінтересів, що виключають все інше.
Опис Каннера і Аспергера відрізняються в трьохосновних питаннях. Перше і найбільш суттєве розходження – мовні можливостідітей. Опис Аспергера також розходиться з каннеровським з питання моторнихздібностей і координації. Останнє розходження в клінічних описах – здатністьдітей до навчання. Каннер вважав, що його пацієнти були найбільш успішні, колимеханічно завчали схему дій, Аспергер ж вважав, що його пацієнти досягалинайкращих результатів, «коли дитина могла проявляти спонтанність», і був переконаний,що в них є схильність до абстрактного мислення.
Довгий час аутизм вважався тільки психіатричною чипсихологічною проблемою, його навіть плутали достатньо довго з шизофренією.1971 році був остаточно відокремлений від шизофренії. В подальшому буладоведена й генетична природа аутизму, яка зайняла в психіатрії те саме місце,що і шизофренія відносно як тяжкості, так і принципів встановлення діагнозу.Близько 80% хворих аутизмом мають значні проблеми в навчанні (розумовувідсталість). З іншої сторони, серед людей з розумовою відсталістю аутизм тежшироко розповсюджений, при цьому повний варіант захворювання має місце в 17%, ав людей з IQ менше 50 його частота сягає 27%. Це вказує на центральне значенняаутизму в психіатрії розумової відсталості, при якій його дослідження частодозволяє пояснити наявні порушення. Згідно останніх досліджень це захворюваннявсе частіше відносять до розряду захворювань через проблеми в навколишньомусередовищі. Під навколишнім середовищем розуміється їжа, ліки, повітря, вода,поступлення в організм потрібних мікроелементів, вміст токсинів в навколишньомупросторі, тобто, все, що оточує нас може нести в собі потенційну небезпеку івиступати джерелом проблем.
Аутизм — це порушення розвитку.Дефект у системі, що відповідає за сприйняття зовнішніх стимулів, змушує дитинузагострено реагувати на одні явища зовнішнього світу і майже не помічати інші.
Характеризується, по-перше,екстремальною самотністю дитини, порушенням її емоційного зв'язку навіть знайближчими людьми; по-друге, крайня стереотипність у поведінці, що виявляєтьсяі як консерватизм у відносинах зі світом, страх змін у ньому, і як великакількість однотипних афективних дій, потягів інтересів; по-третє, особливемовне і інтелектуальне недорозвинення, не пов'язане, як правило, з первинноюнедостатністю цих функцій. Особливий, надзвичайно характерний тип психічногодизонтогенезу. В основі його лежать найтяжча дефіцітарність афективного тонусу,що перешкоджає формуванню активних і диференційованих контактів із середовищем,виражене зниження порогу афективного дискомфорту, панування негативнихпереживань, стану тривоги, страху перед навколишнім.
Аутизм віднесений до розрядунеспецифічних порушень розвитку, характеризуються ранньою (до 30 місяців)появою неконтактності, порушенням мовного розвитку, химерною поведінкою увигляді неприйняття змін навколишнього, або неадекватною прихильністю донеживих предметів за відсутності марення і галюцинацій. Поняття аутизму являєсобою комплексне порушення, в більшій мірі, ніж епілепсія і розумовавідсталість. Аутизм є симптомним проявом дисфункції мозку, яка може бутивикликана різними ураженнями.
Відповідно до Міжнародноїкласифікації хвороб 10-го перегляду (МКБ-10), прийнятої в нашій країні, аутизмвіднесено до групи розладів, що характеризується якісними аномаліями всоціальній взаємодії і спілкуванні і обмеженим, стереотипним, повторюванимнабором інтересів і діяльності. Ці якісні порушення є загальними рисамиіндивідуального функціонування у всіх ситуаціях, хоча вони можуть варіювати заступенем. У більшості випадків розвиток порушено з дитинства і, тільки зневеликими винятками, виявляються в перші 5 років. Зазвичай, але не постійно,для них характерна деяка ступінь порушення когнітивної діяльності, але розладивизначаються з поведінки як отклоняющемуся по відношенню до розумової віком(незалежно від наявності або відсутності розумової відсталості).
У деяких випадках розладипоєднуються і імовірно обумовлені деякими медичними станами, серед якихнайбільш часті дитячі спазми, вроджена краснуха, туберозний склероз,церебральний ліпідоз. Тим не менш, розлад має діагностуватися на підставіповедінкових ознак, незалежно від наявності або відсутності супутніх медичних(соматичних) станів, а проте, будь-який з цих супутніх станів повинен кодуватисяокремо. При наявності розумової відсталості важливо окремо кодувати і її (кодиза МКХ-10 — F70-F79), оскільки вона не є обов'язковою ознакою загальнихрозладів розвитку.
2. Діагностика та класифікація
На сьогодні основу діагностики аутизму складають триключові ознаки, відомі як тріада Лори Вінг:
— якісне погіршення в сфері соціальної взаємодії;
— якісне погіршення в сфері вербальної і невербальноїкомунікації і в сфері уяви;
— вкрай обмежений репертуар видів активності таінтересів.
Найважливіше значення для діагностики аутизму має виключенняйого наявності. Також цей діагноз не може бути коректно поставлений приодноразовому короткому огляді дитини, навіть комісією фахівців.
Аутизм діагностується за наявності або відсутності певнихповедінкових характеристик. Для цього ретельно вивчається історія розвиткудитини, проводиться аналіз даних анамнезу. Експерт проводить опитування батьківта інших людей, що приймають участь у житті дитини. Рекомендується організаціясерії спостережень за дитиною в різних ситуаціях.
Діагностика аутизму повинна проводитися командою фахівців, щовключає в себе психолога, невропатолога, психіатра, психотерапевта, педіатра,логопеда-дефектолога, інших експертів, що мають досвід роботи з дітьми зособливими потребами.
Спостереження і огляд дитини з підозрою на аутизм слідпроводити в умовах, максимально наближених до її звичного життєвого укладу.Похід у незнайоме місце і контакт з новими людьми часто є чинником стресу дляаутиста і може спотворити діагностичну картину.
В основі діагностики аутизму лежать критерії міжнароднихкласифікацій психічних розладів і захворювань МКБ-10 і DSM-4. Додатковимидопоміжними засобами для визначення виду патології є стандартизовані опитуваннябатьків або близьких, а також шкали спостереження, що дозволяють більш точно таякісно оцінити певні поведінкові симптоми.
Для діагностики раннього дитячого аутизму і в науковихдослідженнях застосовується ряд опитувальників, шкал і методик спостереження:
- опитувальник для діагностики аутизму, адаптований варіант(Autism Diagnostic Interview — ADI-R);
— шкала спостереження для діагностики аутизму (AutismDiagnostic Observation Schedule — ADOS);
— шкала спостереження для діагностики аутизму — спільнийваріант (Autism Diagnostic Observation Schedule-Generic — ADOS-G);
— шкала рейтингу дитячого аутизму (Childhood Autism RatingScale — CARS);
— поведінковий опитувальник для діагностики аутизму (AutismBehavior Checklist — ABC);
— опитувальник батьків для діагностики аутизму (AutismDiagnostic Parents Checklist — ADPC).
Діагностичні таблиці та опитувальники дають інформацію просферу потягів, сферу спілкування, сприйняття, дрібну моторику, інтелектуальнийрозвиток, мову, гру, навички соціальної поведінки.
Методи апаратної діагностики аутизму дають інформацію простан і функціонування мозку, вегетативної нервової системи, серцево-судинноїсистеми:
— електроенцефалографія — ЕЕГ, дослідження біоелектричноїактивності мозку і стан його функціональних систем;
— реоенцефалографія — РЕГ (реографія головного мозку), визначеннястану судин головного мозку, виявлення порушень мозкового кровотоку;
— ехоенцефалографія — ЕхоЕГ, вимірювання внутрішньочерепноготиску, виявлення новоутворень;
— магнітно-резонансна томографія — МРТ, нерентгенологічнийметод дослідження внутрішніх органів і тканин людини;
— комп'ютерна томографія — КТ, сканування та пошаровезображення структур мозку;
— ультразвукове дослідження — УЗД, діагностика черевноїпорожнини, поверхнево розташованих органів і судин;
— кардіоінтервалографії (варіаційна пульсометрія), — дослідження стану вегетативної нервової системи;
— електрокардіограма — ЕКГ, дослідження серця, що відображаєфункціональний стан міокарда.
Лабораторні дослідження оцінюють стан крові, імунітет,виявляють наявність похідних ртуті та інших важких металів, причинидисбактеріозу. Аутистичні розлади супроводжуються ураженням кишечника,регулярними болями. Тести на харчову непереносимість і алергени допомагаютьсформувати індивідуальну дієту для дитини. Введення дієти — це вже початоклікування.
Діагностика дитячого аутизму до 2-х років життя є найбільшпроблематичною. Основні труднощі ранньої діагностики аутизму полягають унаступному:
— найбільш яскраво картина порушення проявляється після 2,5років. До цього віку симптоми виражені слабо, у прихованій формі;
— часто педіатри та дитячі психіатри не знають проблеми, неможуть розгледіти в ранніх симптомах аномалії розвитку;
— батьки, які помічають «незвичність» свою дитину,довірившись неспеціалісту і не отримавши адекватного підтвердження, перестаютьбити на сполох.
Таким чином, діагностика аутизму являє собою досить об'ємнийі витратний комплекс заходів. Завдання лікаря на даному етапі — визначитиоптимальний і достатній обсяг даних для коректної постановки діагнозу аутизм.Надалі необхідні регулярні додаткові огляди для уточнення діагнозу. Частоту іспрямованість таких оглядів регламентує лікуючий лікар.
Аутизм може зустрічатися в поєднанні з іншими розладами, якіпов'язані з порушенням функції мозку, такими як вірусні інфекції, порушенняобміну речовин, відставання в розумовому розвитку і епілепсія. Важливорозрізняти аутизм і розумові розлади або шизофренію, так як плутанина вдіагностуванні може призвести до невідповідному і неефективного лікування.
Розвиток і формування структур мозку в ранньому віці єнайактивнішим. При патології це оптимальний період для втручання і початкукорекції. Компенсаторні можливості несформованого організму дитини великі, і їхслід своєчасно і оперативно задіяти.
Класифікація виглядає наступним чином:
Дитячий аутизм (F84.0)
МКБ-10: F84.0 — Дитячий аутизм. Загальний розладрозвитку, що визначається наявністю аномального і / або порушеного розвитку,який проявляється у віці до 3 років, і аномальним функціонуванням у всіх трьохсферах соціальної взаємодії, спілкування і обмеженої, повторюваної поведінки. Ухлопчиків розлад розвивається в 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток.
Діагностичні вказівки:
Попереднього періоду безсумнівно нормального розвиткузазвичай немає, але якщо є, то аномалії виявляються у віці до 3 років. Завждивідзначаються якісні порушення соціальної взаємодії. Вони виступають у формінеадекватної оцінки соціо-емоційних сигналів, що помітно по відсутності реакційна емоції інших людей та / або відсутності модуляції поведінки відповідно досоціальної ситуації; погано використовуються соціальні сигнали і незначнаінтеграція соціального, емоційного та комунікативної поведінки; особливохарактерна відсутність соціо -емоційної взаємності. Так само обов'язкові якісніпорушення у спілкуванні. Вони виступають у формі відсутності соціальноговикористання наявних мовних навичок; порушень в рольових ісоціально-імітаційних іграх; низькою синхронності і відсутності взаємності успілкуванні; недостатню гнучкість мовного вираження і відносної відсутностітворчості та фантазії у мисленні; відсутності емоційної реакції на вербальні іневербальні спроби інших людей вступити в бесіду; порушеного використаннятональностей і виразності голосу для модуляції спілкування; такого жвідсутності супроводжує жестикуляції, що має підсилювальне чи допоміжнезначення при розмовній комунікації. Цей стан характеризується також обмеженою,повторюваною і стереотипною поведінкою, інтересами і активністю. Цепроявляється тенденцією встановлювати жорсткий і раз і назавжди заведенийпорядок в багатьох аспектах повсякденного життя, звичайно це відноситься донових видів діяльності, а також до старих звичок та ігрової активності. Можеспостерігатися особлива прихильність до незвичайних предметів, що найбільшхарактерно для раннього дитячого віку. Діти можуть наполягати на особливомупорядку виконання ритуалів нефункціонального характеру; може мати місцестереотипна заклопотаність датами, маршрутами або розкладами; частими є моторністереотипії; характерно прояв особливого інтересу до нефункціональних сторін предметів(таких як запах або відчутні якості поверхні); дитина може опиратися змінамзаведеного порядку або деталей його оточення (таких як прикраси або меблюваннябудинку).
Крім цих специфічних діагностичних ознак діти заутизмом часто виявляють ряд інших неспецифічних проблем, таких як страхи(фобії), порушення сну і прийому їжі, спалахи гніву і агресивність. Доситьчасті самоушкодження (наприклад, в результаті кусання зап'ясть), особливо присупутній розумовій відсталості. Більшості дітей з аутизмом не вистачаєспонтанності, ініціативності і творчості в організації дозвілля, а приприйнятті рішень їм важко використовувати загальні поняття (навіть коливиконання завдань цілком відповідає їх здібностям). Характерні для аутизмуспецифічні прояви дефекту змінюються в міру росту дитини, але протягом зрілоговіку цей дефект зберігається, проявляючись багато в чому подібним типом проблемсоціалізації, спілкування та інтересів. Для постановки діагнозу аномаліїрозвитку повинні відзначатися у перші 3 роки життя, але сам синдром можедіагностуватися у всіх вікових групах.
При аутизмі можуть бути будь-які рівні розумовогорозвитку, але приблизно в трьох чвертях випадків є виразна розумовавідсталість.
Диференціальний діагноз:
Крім інших варіантів загального розладу розвиткуважливо враховувати: специфічний розлад розвитку рецептивної мови (F80.2) звторинними соціо-емоційними проблемами; реактивний розлад уподобань у дитячомувіці (F94.1) або розлад уподобань у дитячому віці за розгальмувальним типом(F94.2 ); розумову відсталість (F70 — F79) з деякими супутніми емоційними абоповедінковими порушеннями; шизофренію (F20.) з незвично раннім початком;синдром Ретта (F84.2).
Включаються:
— Аутистичний розлад;
— Інфантильний аутизм;
— Інфантильний психоз;
— Синдром Каннера.
Виключаються:
— Аутистична психопатія (F84.5).
F84.01 — Дитячий аутизм, обумовлений органічнимзахворюванням головного мозку
Включаються:
— Аутичний розлад, обумовлений органічнимзахворюванням головного мозку.
F84.02 — Дитячий аутизм внаслідок інших причин.
F84.1 — Атиповий аутизм
Тип загального розладу розвитку, який відрізняєтьсявід дитячого аутизму (F84.0х) або віком початку, або відсутністю хоча б одногоз трьох діагностичних критеріїв. Так, та чи інше ознака аномального і порушеногорозвитку вперше проявляється лише у віці після 3-х років; або тут відсутнідосить виразні порушення в одній або двох з трьох психопатологічних сфер,необхідні для діагнозу аутизму (а саме, порушення соціального взаємодії,спілкування і обмежене, стереотипне, повторювана поведінка) всуперечхарактерним аномаліям в іншій сфері або сферах. Атиповий аутизм найбільш частовиникає у дітей з глибокою розумовою відсталістю, у яких дуже низький рівеньфункціонування забезпечує невеликий простір для прояву специфічної поведінки,що відхиляється, необхідної для діагнозу аутизму; він також зустрічається восіб з важким специфічним розладом розвитку рецептивної мови. Атиповий аутизм,таким чином, являє собою стан, що значно відрізняється від аутизму.
Включаються:
— Розумова відсталість з аутичними рисами;
— Атиповий дитячий психоз.
* F84.11 — Атиповий аутизм з розумовою відсталістю
Слід зазначити: першим кодом ставиться даний шифр, адругим — код розумової відсталості (F70.хх — F79.хх).
Включається:
— Розумова відсталість з аутичними рисами.F84.12 — Атиповий аутизм без розумовоївідсталостіВключається:— Атиповий дитячий психоз.
МКБ-10: F84.2 — Синдром Ретта.
Стан, поки описаний лише у дівчаток, причина якихневідома, але які виділяється на підставі особливостей початку перебігу ісимптоматології. У типових випадках за зовні нормальним або майже нормальнимраннім розвитком слідує парціальна або повна втрата набутих мануальних навичокі мови поряд з уповільненням зростання голови, звичайно з початком у віці між 7і 24 місяцями. Особливо характерні втрата навмисних рухів рук, стереотипіяпочерку і задишка. Соціальний та ігровий розвиток затримані в перші два або трироки, але є тенденція до збереження соціального інтересу. Під час середньогодитячого віку є тенденція до розвитку атаксії тулуба та апраксії, щосупроводжуються сколіозом або кіфосколіозом, та, іноді й хореоатетоіднимірухами. На виході стану постійно розвивається важка психічна інвалідизація.Часто виникають епілептичні приступи в період раннього або середнього дитячоговіку.
Діагностичні вказівки:
Початок захворювання в більшості випадків у віці між 7і 24 місяцями. Найбільш характерна риса — втрата навмисних рухів рук іпридбаних тонких моторних маніпулятивних навичок. Це супроводжується втратою,парциільною втратою або відсутністю розвитку мовлення; відзначаються характерністереотипні рухи руками — болісні заламування або «миття рук», рукизігнуті попереду грудної клітини або підборіддя; стереотипне змочування рукслиною; відсутність належного пережовування їжі; часті епізоди задишки; майжезавжди є нездатність встановити контроль за функціями сечового міхура ікишечнику; часті надмірна слинотеча і випинання язику; втрачається включеністьу соціальне життя. Характерно, що дитина зберігає видимість «соціальноїусмішки», погляду «за» або «через» людей, але невзаємодіючи з ними в ранньому дитинстві соціально (хоча соціальна взаємодіячасто розвивається пізніше). Поза і хода з широко розставленими ногами, м'язигіпотонічні, рухи тулуба зазвичай стають погано координованими, і зазвичайрозвивається сколіоз або кіфосколіоз. У підлітковому і зрілому віці приблизно вполовині випадків розвиваються спеціальні атрофії з важкою руховоюінвалідністю. Пізніше може виявлятися ригідність м'язова спастичність, зазвичайбільш виражена в нижніх кінцівках, ніж у верхніх. У більшості випадківзустрічаються епілептичні припадки, зазвичай включають в себе будь-якийрізновид малих нападів і починаються здебільшого у віці до 8 років. Напротивагу аутизму як навмисні самоушкодження, так і комплекс стереотипнихінтересів або заведеного порядку зустрічаються рідко.
Диференціальний діагноз:
Синдром Ретта насамперед диференціюється на підставівідсутності цілеспрямованих рухів руками, уповільнення зростання голови,атаксії, стереотипних рухів, «миття рук» та відсутності належногопережовування. Перебіг, що виражається прогресуючим погіршенням руховихфункцій, підтверджує діагноз.
МКБ-10: F84.3 — Інші дезінтегративні розлади дитячоговіку.
Загальні розлади розвитку (інші, ніж синдром Ретта),які визначаються періодом нормального розвитку до їх початку, виразною втратоюпротягом декількох місяців раніше придбаних навичок принаймні в кількох сферахрозвитку з одночасною появою характерних аномалій соціального, комунікативногота поведінкового функціонування. Часто відзначається продромальний періоднеясної хвороби; дитина стає примхливою, дратівливою, тривожною ігіперактивною. За цим слідує збіднення, а потім втрата мови, супроводжуєтьсядезінтеграцією поведінки. У деяких випадках втрата навичок носить постійно прогресуючийхарактер (звичайно коли розлад поєднується з прогредієнтним діагностуютьсяневрологічним станом), але частіше за погіршенням протягом декількох місяцівслід стан — плато, а потім настає обмежене поліпшення. Більшість хворихзалишаються з важкою розумовою відсталістю. Існує невизначеність щодо ступенявідмінності цього стану від аутизму. У деяких випадках може бути показанаобумовленість цього розладу наявною енцефалопатією; але діагноз слідобгрунтовувати з поведінкових ознаками. Коли є супутній неврологічний стан, маєкодуватися окремо.
Діагностичні вказівки:
Діагноз ґрунтується на явно нормальному розвитку довіку принаймні 2-х років, услід за чим відбувається виразна втрата ранішенабутих навичок; це супроводжується якісно порушеним соціальним функціонуванням.Звичайно є глибока регресія або втрата мови; регресія в рівні гри, соціальнихнавичок та адаптивної поведінки; і часта втрата контролю за функцією кишечникаабо сечового міхура, іноді з погіршенням контролю за руховими функціями. Якправило, це супроводжується загальною втратою інтересу до навколишньогооточення; стереотипною руховою манірністю; аутистично-подібним порушенням усоціальній взаємодії і спілкуванні. У деякому відношенні синдром нагадуєдементуючий стану дорослого життя, але відрізняється в трьох ключових аспектах:зазвичай тут немає будь-якого органічного захворювання або пошкодження, що розпізнається(хоча органічна мозкова дисфункція будь-якого типу зазвичай мається на увазі);втрата навичок може супроводжуватися деяким ступенем одужання; порушеннясоціалізації і спілкування має якості девіантної поведінки, типового скорішедля аутизму, ніж інтелектуального зниження. З усіх цих причин синдром включенийсюди, а не в F00 — F09.
Включаються:
— Дезінтегративний психоз;
— Синдром Геллера;
— Дитяча деменція;
— Симбіотичний психоз;
— Синдром Крамера-Польнова.
Виключаються:
— Набута афазія з епілепсією (F80.3х);
— Елективний мутизм (F94.0);
— Синдром Ретта (F84.2);
— Шизофренія (F20. -).
МКБ-10: F84.4 — Гіперактивний розлад, який поєднуєтьсяз розумовою відсталістю та стереотипними рухами. (Розумова відсталість зруховою розгальмованістю і стереотипними рухами).
Це погано визначений розлад точно не встановленоїнозологічної самостійності. Дана категорія включена сюди внаслідок наявних даних,що у дітей з важкою розумовою відсталістю (коефіцієнт розумового розвитку нижчі50), що виявляють великі проблеми в гіперактивності та увазі, часто виявляєтьсястереотипна поведінка; такі діти мають тенденцію не отримувати користь відстимулюючих препаратів (на відміну від тих, у кого коефіцієнт розумовогорозвитку в межах норми) і можуть давати тяжкі дисфоричні реакції (іноді зпсихомоторною загальмованістю) на призначення стимуляторів; у підлітківгіперактивність виявляє тенденцію змінюватися зниженою активністю (це нехарактерно для гіперкінетічних дітей з нормальним інтелектом). Цей синдромчасто поєднується з різновидами затримок розвитку, специфічних або загальних.Невідомо, якою мірою поведінкові ознаки є похідними від низькогоінтелектуального рівня або органічного ушкодження мозку. Також неясно, де кращекласифікувати розлади у дітей з легкою розумовою відсталістю, у якихвиявляється гіперкінетичний синдром, тут або в рубриці F90 .-; в даний час вонивключені в F90 .-.
Діагностичні вказівки:
Діагноз залежить від поєднання невідповідних розвиткудитини важкої гіперактивності, рухових стереотипій і вираженої розумовоївідсталості; для діагнозу повинні бути в наявності всі три складові. Якщовиявляються діагностичні критерії F84.0х, F84.1х або F84.2, то ці стани повинніреєструватися замість даної рубрики.
Слід зазначити: при використанні цього кодуобов'язково проставляється і відповідний код розумової відсталості (F70.хх — F79.хх).
МКБ-10: F84.5 — Синдром Аспергера
Даний розлад, нозологічна самостійність якого не визначена,характеризується тим же самим типом якісного порушення соціальної взаємодії, щоі типовий дитячий аутизм, поряд з обмеженим, стереотипним, повторюваним наборомінтересів і занять. На відміну від аутизму, тут немає загальної затримки абовідсталості в мові або в когнітивному розвитку. Більшість дітей маютьнормальний загальний інтелект, але помітно незграбні; стан зустрічаєтьсячастіше у хлопчиків (у співвідношенні 8:1). Високо ймовірно, що принаймні деяківипадки представляють собою м'які варіанти аутизму, але неясно, чи дійсно цетак для всіх пацієнтів. У цих розладів відзначається виражена тенденція зберігатиметьсяй у підлітковому і зрілому віці і, мабуть, вони представляють індивідуальніособливості, які не дуже схильні до впливів середовища. Зрідка в юнацькому віцірозвиваються психотичні епізоди.
Діагностичні вказівки:
Діагноз заснований на поєднанні відсутності будь-якоїклінічно значущої загальної затримки мови або когнітивного розвитку і наявності(як при аутизмі) якісних порушень у соціальній взаємодії і обмежених,повторюваних і стереотипних особливостей поведінки, інтересів і занять. Тутможуть бути або не бути проблеми у спілкуванні, подібні тим, що відзначаютьсяпри аутизмі, але наявність значного відставання у мові виключають діагноз.
Включаються:
— Аутистична психопатія;
— Шизоїдний розлад дитячого віку.
Виключаються:
— Шизотіпічний розлад (F21.х);
— Проста шизофренія (F20.6хх);
— Дитячий тип шизофренії (F20.8хх4);
— Порушення прихильності дитячого віку (F94.1, F94.2).
Інші загальні розлади розвитку (F84.8).
Загальний розлад розвитку неуточнений (F84.9).3.Терапія аутизмуНасьогоднішній день не існує методів, що дозволяють повністю вилікувати аутизм.Тим не менше, статистика підтверджує, що своєчасне психологічне та педагогічневтручання, проведення корекції в центрах для дітей з особливими потребами,спеціально організований для дитини з РДА життєвий простір в будинку,підкріплене індивідуальною фармакотерапією і дієтою, можуть кардинальнополіпшити розвиток дитини, значно підвищити якість життя аутиста, допомогтийому реалізувати свій потенціал.Цілітерапії: — Справлятися з поведінковими та емоційними проблемами, які впливають нарозвиток; — Сприяти соціальному та комунікативному розвитку дитини з аутизмом; — Розвивати інтереси й особливі здібності, які виявляють багато дітей з аутизмом; — Розвивати адаптивні здібності і посилювати когнітивні та афективні функції зтим, щоб підвищити пристосовність людини; — Надавати підтримку та надавати повну інформацію сім'ям і фахівцям, щобдопомагати їм справлятися з виникаючими труднощами і приймати рішення, щовідповідають потребам аутичного дитини.Практикапоказала, що участь аутичних дітей у спеціальних психолого-педагогічнихпрограмах, що відповідають їх специфічним потребам та розроблених з урахуванняміндивідуальної картини розвитку, дає хороші плоди. Найкращі результатиприносить поєднання різних підходів і терапевтичних методів, що відповідаєіндивідуальним потребам дитини.Програмадопомоги:Програмадопомоги повинна бути складена індивідуально, з урахуванням особистиххарактеристик дитини, рівня її розвитку, супутніх порушень і умов життя. Цяпрограма повинна відповідати загальним потребам всіх людей, а також специфічнимпотребам, викликаним порушеннями аутистичного спектру. Програма повинна бутимультидисциплінарною і враховувати думки і цілі всіх зацікавлених осіб. — Батьки, інші члени сім'ї, психологи, педагоги і всі задіяні фахівці повинніразом брати участь у виробленні та реалізації індивідуальної програми. — Мета програми повинна бути гранично ясною, і для її досягнення повинні бутивикористані всі методи. — Необхідно визначити пріоритетність цілей (в залежності від супутніхпатологічних симптомів / умов). — Чи повинен бути знайдений розумний баланс між потребами дитини, пріоритетамисім'ї та наявними можливостями. — В індивідуальній програмі обов'язково необхідно продумати, яким чином можнабуде стежити за розвитком різних здібностей дитини і за ступенем ефективностідопомоги. — І, нарешті, слід скласти графік проведення зустрічей, на яких буде оцінюватисяефективність програми. Це дозволить вносити зміни, щоб досягти максимальноївідповідності програми допомоги реальним потребам аутичної дитини.Терапевтичніметоди корекції аутизму: — Психотерапія: організація загального позитивного фону в процесі корекції,розвиток емоційної сфери, корекція негативізму, трансформація страхів, агресійі самоагресії. Ігрова терапія, арттерапія, казкотерапія, пісочна терапія. — Корекційна педагогіка: структуроване навчання, програми зміни поведінки,заняття з логопедом, фізична терапія і ерготерапії. Монтессорі. — Медикаментозне лікування й інші можливості:Неіснує медикаментозного лікування, що дозволяє вилікувати аутизм. Тим не менш,прийом відповідних препаратів може допомогти впоратися з деякими проблемами.Прийом будь-яких препаратів повинен розглядатися як частина загальної програмидопомоги, і в жодному разі не може витісняти інші її компоненти. У цих умовахмедикаментозна терапія може бути ефективною для вирішення супутніх проблем,таких як агресивність, нав’язливість, тики, тривожність, перепади настрою,гіперактивність, тощо. Якщо ці проблеми втрачають свою гостроту, інші формивтручання можуть мати більший ефект і сприяти поліпшенню якості життя. — Біомедичні методи. — Дієти. — Детоксикація організму. — Кінезіотерапія. — Анімалотерапія — дельфінотерапія, іпотерапія, каністотерапія та інші. — Підтримка родини:Психологічната педагогічна підтримка: надання достовірної інформації про аутизм і про різніметоди професійної допомоги. Навчання батьків того, як можна змінюватиповедінку дитини і використовувати альтернативні способи комунікації.Консультування сімей, щоб допомогти їм справитися з емоційним шоком, викликанимтим, що в їхньої дитини (члена сім'ї) аутизм. Різні служби: (спеціалізованіцентри, школи, центри денного перебування, центри постійного проживання, щовідповідають потребам аутичних дітей, в тому числі центри, куди можна поміститиаутичну дитину на вихідні дні і на час відпустки).Індивідуальнапрограма допомоги повинна змінюватися у міру дорослішання людини:1.Раннє дитинство. У цей період професійне втручання повинно сприяти, наскількице можливо, нормальному процесу розвитку дитини.Яктільки діагноз буде поставлений, необхідно провести поглиблене функціональнеобстеження дитини, і якомога раніше почати реалізовувати індивідуальнупрограму, розроблену спеціально для неї. Багато досліджень, та й простоздоровий глузд, говорять про те, що ранішнє втручання приносить свої плоди.Після встановлення діагнозу батьки потребують постійної підтримки та отриманняповної інформації. Очевидна допомога, яку можуть надати асоціації батьків, якімають аутичних дітей.Відзначаєтьсятакож реальна потреба в наданні допомоги на дому. Сім'я може і повиннавідігравати велику роль, перешкоджаючи зануренню дитини в себе, стимулюючирозвиток уваги, розвиваючи навички спілкування та соціальні навички, враховуючипри цьому численні інші аспекти, які повинні фігурувати в індивідуальнійпрограмі маленьких аутичних дітей.Особливаувага повинна приділятися основним елементам життя дитини цього віку:харчування, привчання до гігієни, сон.2.Діти шкільного віку. У цьому віці першорядне значення має програма навчання, щовідповідає потребам дитини.Враховуючирізноманітні індивідуальні особливості дітей з аутизмом, необхідно мати широкийвибір різноманітних програм навчання. Більшість фахівців виступає за інтеграціюаутичних дітей у звичайну шкільну середу. Для кожної дитини має бути знайденийоптимальний варіант, що враховує місцеві умови та наявні ресурси (матеріальні,інформаційні, організаційні). Застосування відеотехніки та інформаційнихтехнологій, спеціальні програми, структурування часу і простору, частковаучасть дитини, підтримка однолітків можуть позитивним чином вплинути нанавчання аутичного дитини. Головне — визначити те, що буде важливим для нього вподальшому житті і зробити на цьому наголос, відповідним чином адаптуватинавчальні матеріали та спонукати дитину до участі в різних справах.3.Підлітковий і зрілий вік. На цьому етапі індивідуальна програма повинна бутиспрямована на вдосконалення функцій, необхідних для участі в звичайному життісуспільства.Дужеважливо, щоб індивідуальна програма завжди грунтувалася на фактичному віцілюдини зараз і в майбутньому і враховувала всі обмеження, пов'язані з рівнемйого розумового розвитку.Зрілийвік — це найдовший період в житті людини. Саме тому дуже важливо надавати людямз аутизмом, найрізноманітніші послуги, засновані на самих сучасних знаннях вобласті аутизму.Індивідуальнапрограма для дорослих повинна передбачати: — Можливість проживання в середовищі, що надає максимальну підтримку: центрпроживання, напівавтономне проживання або адекватна підтримка. — Всілякі заняття: центри денного перебування, майстерні, часткова або повназайнятість. — Задоволення постійної потреби в навчанні та надання підтримки, необхідної дляучасті аутичної людини в житті суспільства.Уміру наближення до старості аутичні люди як і раніше будуть потребуватидопомоги. Тому їм необхідна програма, розроблена у відповідності до їх віку.Необхідно,щоб індивідуальна програма протягом усього життя людини сприяла розвитку їїособистості, умінню робити свій вибір, придбанню нових навичок, участі в життісуспільства, вихованню поваги і гідності, і будувалася на співпраці аутиста іфахівців.Протягомусього життя осіб з аутизмом, їхні родини повинні будуть вирішувати різнізавдання. Сім'ям рекомендується шукати можливість користуватися послугами самихрізних служб, які могли б їм допомогти справлятися зі своїми численнимиобов'язками і вести, незважаючи ні на що, цілком нормальне життя.Зазвичайзатребувані і актуальні наступні послуги: — інформація і направлення в спеціалізовані служби та батьківські асоціації; — різні служби супроводу, послуги спеціального вихователя на дому; — фінансова підтримка, спонсори, гранти; — спеціалізовані форми проведення дозвілля; — допомога на дому, наприклад: послуги доглядальниці, няні; — можливість проживання поза домом протягом короткого проміжку часу, наприклад увихідні дні; — юридична допомога; — екстрений доступ до різних служб у кризові періоди.Сім'їта фахівці, які потребують інформації, можуть також скористатися наступнимидокументами: — «Венеціанська Декларація, що стосується аутизму і первазивних порушеньрозвитку», опублікована в 1998 р. Асоціацією International Association forChild and Adolescent Psychiatry and Allied Professions; — «Параметри діагностики та клінічної оцінки аутизму», опубліковані АкадемієюChild and Neurology and American Academy of Neurology в 1999 р.; — «Параметри клінічної оцінки та клінічного лікування дітей, підлітків тадорослих з аутизмом та первазивними порушеннями розвитку», опублікованіАкадемією American Academy of Child and adolescent Psychiatry в 1999 р.
Використаналітература1. БородинаЛ.Г. Опыт амбулаторной фармакотерапии детей, больных аутизмом.Научно-практический журнал «Аутизм и нарушения развития» №3 2004 г.2. ЖуковД.Е. Особенности картины мира детей с аутизмом3. Психосоциальныепроблемы психотерапии, коррекционной педагогики, спец. психологии. Изд-воКурск. гос. ун-та, 2003.4. ЖуковД.Е. Центральные личностные функции у родителей детей с синдромом РДА.Биопсихосоц. парадигма медицины и её влияние на разв. психоневрологич. науки ипракт. СПб.: Изд. НИПНИ им. В.М. Бехтерева, 2004.5. КарвасарскаяИ.Б. Психологическая помощь аутичной семье6. Психосоциальныепроблемы психотерапии, коррекционной педагогики, спец. психологии. Изд-воКурск. гос. ун-та, 2003.7. ЛоховМ.И., Фесенко Ю.А., Рубин М.Ю. Аутизм. Плохой хороший ребенок. (Проблемыразвития, нарушения поведения, внимания, письма, речи). СПб, 2003.8. НуриеваЛ.Г. Развитие речи у аутичных детей. Москва, 2003.9. РемшмидтХ. Аутизм. Клинические прявления, причины и лечение. М: Медицина, 2003.10. ЯнушкоЕ.А. Игры с аутичным ребенком. Установление контакта, способы взаимодействия,развитие речи, психотерапия. М.: Теревинф, 2004.