International Review№ 1(9) березень 2009ВІДНОСИНИ УКРАЇНА – ЄС:у фокусі енергетичної безпеки Автори: А.Єрьоменко О.ТодійчукГ. Перепелиця -- 1.1.1.1.1. В цьому номері квартальника публікуються результати аналізу газового конфлікту, що розгорнувся між Україною та Росією на початку 2009 року та його впливу на стан енергетичної безпеки Євросоюзу. Видання квартальника здійснюється в рамах спільного проекту „Моніторинг відносин Україна-ЄС” започаткованого Регіональним представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні і Білорусії та Інститутом зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України. Необхідність запровадження такого проекту обумовлена потребою переосмислення ситуації, що склалась у відносинах між Україною та Європейським союзом а також формулювання нової моделі євро інтеграційної стратегії України в рамках політики сусідства. Переосмислення стратегії реалізації євроінтеграційного курсу України потребує розробки нових підходів з впровадження європейських стандартів у різних сферах суспільного життя та наближення України до вимог членства в ЄС. Одним з таких підходів є формування стратегічного порозуміння серед політичної еліти щодо європейського напрямку розвитку України. Іншим напрямком реалізації євро інтеграційних прагнень України є досягнення ширшої обізнаності громадськості щодо стану та перспектив європейської інтеграції України. Важливим завданням є також досягнення більшої обізнаності і розуміння з боку вітчизняного бізнесу важливості європейської інтеграції України, доручення його до стратегічного мислення, щільної прив’язки України до європейського ринку та ділової культури. Важливим сегментом реалізації завдань євроінтеграції України є регіональні аспекти інтеграції, що потребує регулярного інформування регіонів про головні події в ЄС та взаємовідносин між Україною і Європейським Союзом. З цією метою в рамках реалізації проекту і здійснюється моніторинг відносин Україна-ЄС, їх аналіз та публікація результатів, а також їх адресне розповсюдження серед регіональних органів державної влади, іноземних дипломатичних представництв та неурядових організацій.Зміст публікацій виражає виключно погляди авторів і не обов’язково збігається з поглядами і позиціями Інституту зовнішньої політики та Фонду Фрідріха Еберта.ЗМІСТ1. Алла Єрьоменко. Енергетична безпека України як складова енергетичної безпеки Євросоюзу. 4. 2. Григорій Перепелиця. Геополітичний присмак енергетичної політики Росії у відносинах з Україною та ЄС. 31. 3. Олександр Тодійчук. Виклики та загрози енергетичній безпеці України і ЄС що витікають з газового конфлікту з Росією. 48 4. Енергетична і зовнішня політика після газової кризи: за матеріалами берлінської дискусії українських та німецьких експертів. 60.Алла Єрьоменко, редактор відділу економічної безбекищотижневика “Дзеркало тижня”^ ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ ЕВРОСОЮЗУПісля того, як більше тижня на початку січня 2009 року європейські споживачі російського газу змушені були мерзнути у прямому значенні цього слова (принаймні, на сході Європи), Європейський Союз та зокрема Європейська Комісія як ніколи предметно почали вивчати проблему енергетичної безпеки у регіоні. Найперше – аби унеможливити повторення подібної ситуації, а також (або тому) з тим, щоб максимально диверсифікувати джерела та шляхи постачання енергоносіїв до Євросоюзу. Активна російська пропагандистка кампанія врешті майже переконала європейців, що у всьому, як завжди, коли йдеться про недопостачання російського експортного газу споживачам, винна Україна. Проте перші ж спроби розібратися, у чому саме полягає проблема газових відносин України та Російської Федерації, які залишили європейців без газу, виявила не таку вже й однозначність ситуації. І хоча більшість країн-членів ЄС не мали наміру з’ясовувати, хто ж більше завинив, їм довелося згадати 2006 рік, коли російський “Газпром” показово, з трансляцією по телебаченню припинив постачання газу в Україну. Тоді акція росіян тривала добу. І мало кому в ЄС спало на думку, що таким чином РФ намагається з’ясувати, як діятиме ЄС і чи чинитиме спротив. У Євросоюзі тоді майже всі вдали, що нічого не помітили. Мовляв, то справа двосторонніх стосунків РФ та України. І вже тоді росіяни зрозуміли, що надалі можуть диктувати умови не тільки Україні, Білорусі та ще кільком залежним від російського газу державам, а й Євросоюзу. Причому диктат цей може бути безкарним. І росіяни почали готуватись до наступних активних дій.Боржник завжди виннийПісля відключення газу Україні 1 січня 2006 року “Газпром” та інші співвласники “РосУкрЕнерго” поставили українського прем’єра Юрія Єханурова, голову Мінпаливенерго Івана Плачкова та голову НАК “Нафтогаз України” Олексія Івченко перед фактом: увесь газ віднині в Україну постачатиме посередницька компанія “РосУкрЕнерго” (зареєстрована у кантоні Цуг, Швейцарія). Чи з власної волі, чи ні, але з такою схемою погодились. Але сама біда не полягала не тільки в схемі, Вони крилась в угодах і доповненнях до них, які в Україні ніхто не бачив кілька місяців після підписання 3-4 січня 2006 року. А з тих угод і додатків випливало, що: Україна, тобто НАК “Нафтогаз України” мусить сплачувати ціну за газ, названу посередником – “РосУкрЕнерго” (спочатку це було 50 дол. за 1000 кубометрів, потім – 95 дол. і 130 дол.); Ціна зберігання газу для “РосУкрЕнерго” у підземних сховищах газу (ПСГ) у п’ять разів була нижчою, ніж у будь-якій країні, і водночас нижчою, ніж за зберігання газу іншим компаніям, зокрема тим, що видобувають газ в Україні; Ставка транзиту газу була встановлена на десятки років у 1,6 дол. за транспортування 1000 кубометрів газу по 100 км газогонів України (тільки минулого року її підняли до 1,7 дол.). Але найгірше, що втрачала Україна за угодами 2006 року – навіть саму можливість домовлятися з іншими власниками газу, наприклад, з Туркменистаном. Врешті газотранспортне підприємство НАК “Нафтогазу” – дочірня компанія “Укртрансгаз” просто перетворювалася на виконавця замовлень послуг для “РосУкрЕнерго” і “Газпрому”. При чому за цінами, які вони ж й диктували Україні. На будь-які спроби в Україні переглянути підписані угоди, “Газпром” разом з “РосУкрЕнерго” мали однакову відповідь: Україна отримує газ за значно нижчою ціною, ніш решта країн. Тим часом за тими ж таки угодами від 3-4 січня в Україні створювалось підприємство у формі ЗАО “УкрГаз-Енерго”. І поступово воно перебирало на себе функції дочірньої компанії “Нафтогазу” – ДК “Газ України”, яке постачало газ безпосередньо по Україні до обл- та міськгазів і мало би за це отримувати кошти, які спрямовувати в оплату імпортованого газу. Але завдяки усним (і дуже рідко – письмовим) вказівкам спочатку голови “Нафтогазу”, а поті й міністра Мінпаливенерго Юрія Бойко підприємство “Газ України” залишалось постачальником газу для підприємств теплокомунальної енергетики, населення та бюджетних організацій. Ці категорії споживачів називають “проблемними”, адже бюджет щорічно має відшкодовувати “Нафтогазу” різницю в цінах продажу газу населенню та бюджетникам із комунальниками. Не завжди це відбувається вчасно, тому й виходить, що “Нафтогаз” завжди щось винен імпортерам газу. Наразі “УкрГаз-Енерго” отримало контракти з найбільш платоспроможними підприємствами – промисловими, які вчасно сплачують за спожитий газ. Отже “УкрГаз-Енерго” проблем з оплатою газу не мало. Тим більше, що його засновником на 50% є “РосУкрЕнерго”, яке й постачало газ на адресу своєї дочірньої компанії в Україні. “Нафтогаз України” хоча й був на 50% також співзасновником “УкрГаз-Енерго” фактично жодного впливу на роботу цього підприємства не мав. Тим більше, що його очолював Ігор Воронін, який одночасно був заступником голови правління НАК “Нафтогаз України”, а потім ще й заступником голови Мінпаливенерго – свого давнього колеги Ю.Бойко. То ж проблем у своїй діяльності, а також проблем з оплатою газу “УкпГаз-Енерго” не мало. Проте мало намір чимшвидше отримати контроль над обл- та міськгазами. Адже саме через них спрямовується грошовий потік від споживачів. Власне, робило це “УкрГаз-Енерго” в інтересах “РосУкрЕнерго”. І врешті вже у 2009 році, коли рахунки “УкрГаз-Енерго” більш як півроку були “заморожені”, а підприємство перебувало під судовим слідством, співвласник “РосУкрЕнерго” Дмитро Фірташ на черговій програмі телеканалу “Інтер” повідомив, що він вже є власником 75% внутрішнього ринку газу України через те, що придбав кілька обл-та міськгазів. До речі, 24 квітня Служба безпеки України заявила про спроби іноземних посередників приватизувати 20 підприємств з газопостачання й газифікації (обл- і міськгази) в Україні. Про це на прес-конференції повідомив голова СБУ Валентин Наливайченко. "Учора СБУ направила листа прем'єр-міністрові України про те, як іноземні посередники намагаються приватизувати облгази, діючи всупереч економічним інтересам України. Це два десятки облгазів, які конкретно перераховані", - сказав він. На його думку, Кабмін має захистити інтереси держави й громадян, які споживають газ. При цьому В.Наливайченко зазначив, що оплата за газ здійснюється, але через ті структури, які напіврейдерським шляхом присутні в облгазах. Він підкреслив, що проплати залишаються в цих структурах, а борги облгазів - у державі. СБУ вважає злочинною таку схему й має намір сприяти уряду для її ліквідації. Як відомо, 11 січня 2009 року власник 45% компанії "РосУкрЕнерго" Дмитро Фірташ заявив, що компанія придбала контрольні пакети ряду облгазів, що дало змогу їй сконцентрувати близько 75% ринку поставки природного газу кінцевим споживачам. Наприкінці січня 2009 року Дмитро Фірташ спростував свою заяву, повідомивши, що “РосУкрЕнерго” належать опціони на придбання деяких облгазів, а в середині квітня Антимонопольний комітет України повідомив, що не встановив факт контролю компанії над облгазами. Проте немає остаточної відповіді на заяву голови СБУ. І все це доводить, що навіть якщо формально облгази ще поки не належать іноземним компаніям, на кшталт “РосУкрЕнерго”, проте через них вже тривалий час Україну вганяють у боргову яму, навіть після вилучення “РосУкрЕнерго” їз схеми постачання газу в Україну з 19 січня 2009 року.Артпідготовка “Газпрому” до холодного січня 2009 рокуНе тільки “Газпром”, а й взагалі керівництво Російської Федерації особливо наполегливо працювали на зовнішній арені, нав’язуючи насамперед європейцям думку про те, що Україна – знову завинила за газ. Тому, мовляв, якщо стануться недопоставки російського експортного газу, знайте, хто винен, – Україна. Цікаво, що до початку осені ні “РосУкрЕнерго”, ні “Газпром” не згадували про борги України за газ. А потім “раптом” виявилось, що НАК “Нафтогаз України” заборгував компанії-посереднику “РосУкрЕнерго” більше 500 млн. дол. Власне, цифри “боргу” весь час змінювались, хоча “Нафтогаз” і намагався виправдатись. А також виправити ситуацію. До споживачів вживали “репресивні” заходи – скорочення газопостачання аж до його вимкнення. З початком осінніх холодів це було чимдалі складніше робити – фізичні та юридичні особи почали звертатися до суду. Тим часом уряд України на чолі з Юлію Тимошенко все активніше проголошував про непохитність своїх намірів у тому, щоби позбутися газового посередника “РосУкрЕнерго”. Прем’єр Тимошенко неодноразово називала цю компанію “раковою пухлиною” на газових відносинах України та Росії. І чимдалі, тим “оборона” посередника “РосУкрЕнерго” ставала дедалі нахабнішою. Як врешті решт вирішилося питання з боргом України? НАК “Нафтогаз України” перерахував узгоджену суму боргу постачальнику газу – компанії “РосУкрЕнерго”. Остання мусила б перерахувати цю суму “Газпрому”. Проте виникли юридичні колізії, з огляду на які кошти хоча й були перераховані, проте не зараховані остаточно “Газпромом”. Внаслідок чого російська газова монополія почала ще активніше звинувачувати українську сторону. При цьому достеменно знаючи, що НАК “Нафтогаз України” з усіма боргами розрахувався. Сьогодні вже відомо, що після перевірки Рахункової палати РФ, компанія “РосУкрЕнерго” має позитивне сальдо заборгованості перед “Газпромом” на суму 514,16 млн. дол. Загалом же, станом на 6 люте 2009 року, заборгованість “РосУкрЕнерго” перед групою “Газпром” становила 1,054 млрд. дол. У свою чергу “Газпром” завинив “РосУкрЕнерго” 540,53 млн. дол. І це стосується не України, а зовнішніх контрактів “Газпрому” та “РосУкрЕнерго” поза її межами. Адже “РосУкрЕнерго” постачало газ – з дозволу “Газекспорту” – стовідсоткового дочірнього експортного підприємства “Газпрому” – до Польщі, Угорщини. Останнє, зокрема, стало причиною позову “РосУкрЕнерго” до НАК “Нафтогаз України” у арбітражний суд Стокгольму. “РосУкрЕнерго” продовжує наполягати, що в наслідок того, що Україна не виконувала начебто розпорядження про відбір газу з ПСГ, що спричинило недопостачання його в Польщу та Угорщину. В свою чергу “РосУкрЕнерго” нарахувало за це пеню “Нафтогазу” майже у 600 млн. дол. І ніхто не зважає, що договір з “Нафтогазом” був нетранспарентним. Адже “Нафтогаз” – за умовами угоди – не має право на штрафні санкції щодо “РосУкрЕнерго” чи “Газпрому”. Отже з’ясовується, що “Газпром” намагався з’ясувати стосунки з “РосУкрЕнерго”, а потерпала Україна, яка власне не мала прямих ділових стосунків з “Газпромом” щонайменше з 2006 року. Чому 31 грудня прямі газові угоди з “Газпромом” на 2009 рік не були укладені?Власне, достеменної відповіді на це запитання так ніхто й не дав. Звелося все до боротьби “за газову першість” між прем’єром та президентською командою. Відомо, що угода про постачання газу в Україну та про транзит російського газу територією України між НАК “Нафтогаз України” та “Газпромом” була готова до підписання. Більше того, особисто Юлія Тимошенко готова була 31 грудня 2008 року бути присутньою під час підписання обох угод. Навіть літак для неї було підготовлено. Проте… не склалося. Хоча в тих не підписаних угодах йшлося про ціну газу для України не вище 230 дол. за 1000 кубометрів. Йшлося й про усунення зі схеми постачання газу в Україну посередника “РосУкрЕнерго”. А також про пільговий трирічний період для України для поступового підвищення цін до рівня ринкових. Все це були змінено 19 січня 2009 року, коли врешті було підписано контракти між “Нафтогазом” та “Газпромом”. Але цьому передувало кілька вагомих для України та Євросоюзу подій. Що ж стосується розбрату у владі України, то цей чинник болюче вдарив по інтересах України, зокрема у галузі енергобезпеки.ГТС України довела свою спроможністьОб’єднане диспетчерське управління (ОДУ) «Укртрансгазу» (газотранспортного підприємства НАК «Нафтогаз України») та управління магістральних газопроводів «Черкаситрансгаз», «Львівтрансгаз» і «Прикарпаттятрансгаз» 6 січня, коли «Газпром» вже відключив постачання газу в Україну та готувався відключити транзитний газопотік, газотранспортна система України (ГТС) перейшла не просто в автономний, а в реверсний режим роботи. Раніше газ транспортувався в основному зі сходу на захід (включаючи транзит), а у січні східні регіони країни отримували газ із підземних газових сховищ (ПГС), розташованих саме на Заході України. Тож поки «Газпром» активно готувався до інформаційної війни з Україною, НАК «Нафтогаз України» і уряд заповнювали підземні сховища газом. Ніколи раніше нічого подібного (реверсного використання ГТС) у такому масштабі не відбувалося. Адже, за інформацією «Дзеркала тижня», Володимира Путіна запевняли: щойно припиниться експорт газу через Україну, вже 8 січня українська ГТС «ляже» і не зможе забезпечити перекидання газу зі своїх західних підземних сховищ на Схід і Південь України. Бо коли система працює в стабільному режимі, з експортного потоку на Сході країни відбирається для потреб регіону та кількість газу, яка потім поповнюється із запасів у ПГС на Заході України. Однак українська ГТС вистояла. Щойно «Газпром» припинив поставки газу для України, він одразу ж став обвинувачувати нас, що ми крадемо газ із експортного потоку. Встигли навіть нарахувати нам багатомільйонні борги тільки за перший тиждень січня 2009 року. Хоча голова НАК «Нафтогаз України» Олег Дубина в перші ж дні популярно пояснив, що для транспортування експортного російського газу все одно потрібно підтримувати заданий тиск у газопроводах. І для цього треба, щоб газоперекачувальні станції використовували технічний газ, або так званий газ для внутрішніх потреб. Саме для цього НАКу й довелося відібрати близько 50 млн. кубометрів природного газу. Як було останні два роки: технологічний газ «Укртрансгаз» купував у того ж «Газпрому». У січні ні «Газпром», ні «РосУкрЕнерго» нам газ не поставляли. А все тому, що ще в січні 2006-го Ігор Воронін підписав із «Газпромом» додаткові угоди, за однією з яких українська сторона зобов’язувалася сама забезпечувати ГТС технологічним газом аж до 2028 року. І з 2006-го так і робила, отримуючи натомість від «Газпрому» мізерну оплату у вигляді тарифу за транзит 1000 кубометрів газу по 100 км газопроводу. Київський суд, як відомо, у січні визнав недійсним підпис І.Вороніна, а отже, й угод, відповідно до яких було розірвано раніше існуючу зв’язку між транзитною ставкою, ціною газу для України та обов’язком «Газпрому» забезпечувати баланс газу для України. Пам’ятаємо, у той час Україна як плату за транзитні послуги щороку отримувала близько 26 млрд. кубометрів газу. І сама цим газом розпоряджалася, у тому числі використовувала для потреб своєї газотранспортної системи. А сьогодні після рішення київського суду ми повертаємося до старої договірної бази. Тобто до рамкового контракту між «Нафтогазом» і «Газпромом», підписаного 2003 року. Відповідно до цього документу, щороку обидві компанії укладають додаткову угоду на основі міжурядової, в якій обумовлюється транзитна ставка. А мінімальний річний обсяг транзиту газу через Україну визначено — не менш як 110 млрд. кубометрів.Хронологія подійОтже, 1 січня «Газпром» припиняє поставки газу для потреб України. Тиск у газотранспортній системі починає падати. До речі, тоді ж виникла аномальна для газової галузі ситуація — було відключено спеціальний прямий зв’язок між диспетчерськими управліннями «Газпрому» і «Нафтогазу». Газотранспортники кажуть, що такого вони не пригадують за всю історію галузі... Уже 6 січня надходження газу в ГТС України становило всього 51,2 млн. кубометрів. А 7 січня газ із РФ узагалі перестав надходити. 8 січня українська делегація в Брюсселі домовляється про створення моніторингової групи експертів. 9-11 січня в Україні перебував з візитом тодішній прем’єр-міністр Чехії, яка головує у ЕС, Мірек Тополанек. Прем’єр Юлія Тимошенко та президент Віктор Ющенко провели з ним газові перемовини про підписання тристороннього протоколу між Україною, Росією та ЄС. Тим часом газопостачання найбільших промислових споживачів природного газу в Україні знижено до рівня технологічної броні. Хто міг, перевів виробництво на використання мазуту та іншого альтернативного газу палива. Після припинення «Газпромом» поставок газу в напрямку України обсяг технологічного газу в українській ГТС знизився з 1 млрд. кубометрів до 850 млн. за критичного рівня 800 млн. кубометрів. Відбір газу з ПГС здійснюється в максимальних обсягах, а видобуток газу збільшено до максимуму — із 56—58 млн. кубометрів на добу до 61 млн.Експерти і моніторингЯк відомо, ще 8 січня в Брюсселі Україна та Європейська Комісія (ЄК) підписали протокол про присутність європейських спостерігачів на об’єктах газотранспортної системи України. Потім, попри те, що триденні переговори між «Газпромом» і «Нафтогазом» завершилися безрезультатно, представники Єврокомісії, Кабміну України й уряду РФ підписали ще один протокол про створення міжнародної комісії з контролю за транспортуванням російського газу через територію України. Документ передбачає створення експертної групи, до складу якої від кожної сторони ввійдуть до 25 експертів. Передбачалось здійснювати моніторинг на території України на газовимірювальних станціях (ГВС) Орлівка, Текове, Ужгород, Берегове, Дроздовичі. Моніторинг мав також здійснюватися на розташованих у Росії ГВС Сохрановка, Суджа, Писарєвка, Валуйки, Платово. Інформація про результати моніторингу мала передаватися в режимі реального часу до відповідних установ у Києві, Брюсселі та Москві. Сторони домовилися забезпечувати витрати діяльності своїх спостерігачів.11 січня моніторингові групи ЄК та акредитованих українських і російських спеціалістів відвідали газовимірювальні станції Суджа (Курська обл., РФ) і Писарєвка (Воронезька обл., РФ). На ГВС Писарєвка керівник групи Геральд Лінке підтвердив факт відсутності подачі газу з території РФ в Україну. Наступного дня експерти ЄК почали роботу на ГВС, розташованих у західному і південному регіонах України на кордоні з країнами ЄС, — газовимірювальних станціях Дроздовичі, Ужгород, Берегове, Текове й Орлівка. Продовжують вони працювати і зараз. До складу експертної групи, котра проводить моніторинг в Україні, окрім представників Європейської Комісії, увійшло також по одному представнику таких газотранспортних і газоторгівельних компаній, як SPP a.s. (Словаччина), «Газпром експорт» (РФ), Estrim, Gaz de France Suez, RWE Transgaz (Чехія), VNG, OMV і WINGAS (усі — Німеччина), два представники Gaz de France (Франція), три представники E.ON (Німеччина). А також десант із 25 спеціалістів із «Газпрому».Між «Газпромом» і…« Газпромом»Коли ми говоримо про європейських експертів, які проводять моніторинг в Україні, слід пам’ятати, що серед них є чимало представників компаній, котрі прямо чи опосередковано пов’язані з «Газпромом». Досить лише сказати, що в десятках газотранспортних і газорозподільчих компаній європейських країн російській монополії належать різноманітні пакети акцій. Наприклад, у компанії Wingas Gmb «Газпрому» належить 35% акцій. Проникнення російської компанії на європейський газовий ринок дуже глибоке. Тож дуже складно очікувати єдиного і безстороннього рішення міжнародних експертів стосовно дій України в конфлікті з «Газпромом». Адже, по суті, у цьому протистоянні Україна опинилася між «Газпромом» і... «Газпромом», який зацікавлений у привласненні української газотранспортної системи. Щоб у цьому переконатися, досить докладніше розглянути відносини «Газпрому» і деяких європейських газових компаній. ^ SPP a.s. (Словаччина). «Газпром експорт» і Slovensky plynarensky priemysel a.s. (SPP, 51% належить Словацькій Республіці, 49% — консорціуму E.ON Ruhrgas і Gaz de France) підписали в листопаді 2008 року угоду про основні умови поставок газу в Словаччину на наступні 20 років. На такий же термін було укладено і договір про транзит російського блакитного палива з транспортною «дочкою» SPP — компанією Eustream. Проте за це Братислава віддала російській монополії 49% акцій національної нафтотранспортної компанії Transpetrol (колишній актив ЮКОСу) в обмін на особливий підхід до формування вартості газу. Непрямим підтвердженням цього є заяви прем’єр-міністра Словаччини Роберта Фіцо, зроблені ним після зустрічі з Володимиром Путіним. Центральною темою переговорів було заявлене укладання нового контракту на поставку газу. Проте, за інформацією деяких ЗМІ, обговорювалася і можливість продажу «Газпрому» акцій Transpetrol без проведення відкритого конкурсу. Їдучи з Ново-Огарьово, словацький чиновник не без задоволення зазначив, що зумів отримати гарантії нового контракту і нової ціни на газ. Чи варто дивуватися, що пан Фіцо дуже несхвально говорив про Україну?..^ RWE Transgas a. s. (Чехія). Пам’ятаєте, що перші євроспроби примирити «Нафтогаз» і «Газпром» були зроблені прем’єром Чехії, яка нині головує в Євросоюзі. RWE Transgas a. s. (Чехія). Пам’ятаєте, що перші євроспроби примирити «Нафтогаз» і «Газпром» були зроблені прем’єром Чехії, яка нині головує в Євросоюзі. Проте, на передодні газового конфлікту на внутрішньому ринку газу самої Чехії розгорнулась суперечка між газовими компаніями за доступу до підземних газових сховищ у Чехії. Німецький концерн RWE AG, під контролем якого перебуває більша частина газового ринку Чехії, проходить перевірку чеськими регулюючими органами. Приводом до перевірки стали скарги з боку інших учасників газового ринку, у капіталі яких через свої структури бере участь «Газпром». Вони висловили невдоволення обмеженням доступу до підземних газових сховищ у Чехії. Приводом для розслідування діяльності RWE на чеському газовому ринку стали скарги двох газорозподільчих компаній — Jihoceska Plynarenska a.s. і Prazska Plynarenska a.s., співвласниками яких є німецький концерн E.ON AG і трейдингова компанія Vemex, у капіталі якої бере участь «Газпром». Компанії поскаржилися на обмежений доступ до ПГС у Чехії. У результаті перевірку бізнесу німецького концерну в Чехії розпочало антимонопольне відомство країни, а також орган, відповідальний за регулювання енергетики. Торік RWE уже оштрафували на 12 млн. дол. за порушення правил конкуренції. Це був найбільший штраф, будь-коли накладений на компанію в Чехії. Можливість зберігати газ у безпосередній близькості від основних ринків збуту вигідна «Газпрому», тому що дає йому можливість домогтися максимальної гнучкості в питаннях своєчасного забезпечення споживачів газом у періоди пікового попиту. Чехія є важливим транзитним вузлом на шляху російського газу до Німеччини — найбільшого споживача російського блакитного палива. Тому можливість зберігати газ на чеській території дуже важлива для «Газпрому».^ OMV AG — OMV Gas International. «Газпром» одержав 50-відсоткову частку в Central European Gas Hub (Центрально-європейському газовому хабі, ЦЄГХ), розташованому в Баумгартені. Раніше власником ЦЄГХ на 100% було дочірнє підприємство OMV AG — OMV Gas International.^ E. ON Ruhrgas AG (Німеччина) — найбільша у світі енергетична і газова компанія, яка перебуває в приватній власності. E.ON Ruhrgas AG — дочірня компанія E.ON, що відповідає за газотранспортний бізнес у Європі. Вона є найбільшим дистриб’ютором газу в Німеччині та одним із провідних у Європі. E.ON Ruhrgas має добре диверсифікований довгостроковий портфель контрактів на поставку газу і підтримує тісні зв’язки з потужними постачальниками природного газу, у тому числі в Росії і Норвегії. Деякі контракти укладено на термін до 2036 року. Компанія E.ON Ruhrgas купує природний газ у Росії вже 30 років і є найбільшим іноземним акціонером ВАТ «Газпром» (6,4%). E.ON AG одержить 25% мінус одну звичайну іменну акцію в статутному капіталі ВАТ «Севернефтегазпром» і тим самим візьме участь в освоєнні Південно-Російського родовища. Як видно з наведеної вище інформації, для «Газпрому» зовсім не чужі компанії, чиї експерти працюють у складі міжнародної моніторингової групи. Реверс чи експортПісля приїзду європейської моніторингової групи в «Газпрому» не залишалося іншого виходу, крім як укотре «зробити» Україну винною в невідновленні експорту російського газу. І вони повідомили ОДУ «Укртрансгазу», що 13 січня почнуть прокачування 76 млн. кубометрів на добу в напрямку Суджа—Орлівка. Потім заявку росіян було збільшено майже до 100 млн. Чудово розуміючи при цьому, що для ГТС України, яка на той час уже працювала в замкнутому режимі, саме такий маршрут за таких мінімальних обсягів — це безглузде з технологічної точки зору завдання. ГТС у той час вже працювала в реверсному режимі, щоб не замерзли шість східних областей, у тому числі Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Миколаївська, Харківська і частина Запорізької, а також Крим. Аби знову переключити роботу ГТС на експорт, крім часового відрізка в 36 годин, необхідний ще постійний щодобовий обсяг «у трубі» не менш як 300 млн. кубометрів газу. А «Газпром» пропонує протранспортувати тільки до 100 млн. кубометрів. Разово?! Отже, цілком логічно ОДУ «Укртрансгазу» відповіло: або давайте гарантії, що це не разова операція, або ми цього не робитимемо. «Газпром» не вгамовувався. І відразу посипалися обвинувачення на адресу України, що її ГТС технічно не в змозі транспортувати російський газ. На ці звинувачення українська сторона відповіла цілком логічною пропозицією укласти хоча б «Тимчасову технічну угоду між ВАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз України» про умови здавання-приймання природного газу на прикордонних газовимірювальних станціях для транзиту його через територію України в січні 2009 року». Необхідність укладання такої тимчасової угоди очевидна: аби хоч щось транспортувати, українську ГТС потрібно наповнити достатнім обсягом газу і підняти тиск у газопроводах. «Газпром» технічну угоду не підписував аж до квітня. Проте вимагав урядових гарантій на оплату технічного газу, необхідного для поновлення газового транзиту до Європи. Хоча ще пізно ввечері 14 січня Юлія Тимошенко повідомила «Газпром», що український уряд гарантує оплату технічного газу за тією ціною, про яку згодом сторони домовляться при укладенні контракту і технічної угоди на 2009 рік. Намагаючись припинити нескінченну чергу обвинувачень на адресу України, що вона, мовляв, свідомо перешкоджає поновленню транзиту російського газу до Європи «Укртрансгаз» надсилає 15 січня факсограму в «Газпром». І спокійно пояснює, що українська сторона готова відновити транзит. Та при цьому просить відкрити більшу частину магістральних газопроводів, які входять до України, щоб заповнити до необхідного рівня газотранспортну систему та розвернути її роботу в аверсному режимі. Свою позицію «Укртрансгаз» виклав і представникам Єврокомісії, знайшовши там повне розуміння. Однак у «Газпромі» не стали акцентувати увагу на всіх пропозиціях «Укртрансгазу», особливо на необхідності підписання тимчасової технічної угоди. Можливо, такою невизначеною ситуация з газопостчанням до ЕС залишалася ще довго б, але врешті і Европейська Комісія, й окремі країни-члени ЄС почали стурбовано запитувати “Газпром”, чому той не виконує своїх зобов”язань із постачання газу країнам ЄС?. І врешті, вніч 19-20 січня 2009 року два контракти з “Газпромом” та ще два доповнення було підписано.19 січня підписано газові контракти з “Газпромом”Отже, 19—20 січня 2009 року між НАК «Нафтогаз України» і «Газпромом» були підписані контракти: на поставку газу в Україну в 2009—2019 роках, на транзит російського газу через територію України на той самий період. А потім ще додаткові угоди про 11 млрд. кубометрів газу в українських підземних сховищах (ПСГ), про які йтиметься пізніше. Головними досягненнями підписаних контрактів є:встановлення формули ціни газу для України;позбавлення присутності посередника – «РосУкрЕнерго»;обумовлення обсягу імпорту російського газу «Нафтогазом» для потреб України;мінімально гарантований обсяг транзиту газу через територію України;довгостроковість (на 10 років) угод, що дозволяє Україні планувати роботу своєї ГТС.Проте, на жаль, підписані угоди не є транспарентними. Це стосується й штрафних санкцій, які передбачені загалом тільки щодо України, й ставки транзиту російського газу, яка збереглася на рівні 2008 року – 1,7 дол. Єдина надія на те, що ціни й обсяги можуть переглядатися щороку. Отже з часом Україна зможе порушити питання й про інші нюанси контрактів.^ Ціна газу для України. Перш ніж розглядати варіанти ціноутворення (прийняті та обговорювані), уточнимо, що у 2009-му році «Нафтогаз» має намір закупити в «Газпрому» 40 млрд. кубометрів газу. Нагадаємо також про запаси в ПСГ і про 20 млрд. кубометрів щорічного власного видобутку. Та вже на 2010 рік запланована купівля 52 млрд. кубометрів імпортного газу за тією ціною, що складеться на той період. Завдяки запасам газу в ПСГ НАК «Нафтогаз України» у першому кварталі 2009 року мала намір закупити в «Газпрому» тільки 5 млрд. кубометрів газу. І таким чином, за версією прем’єр-міністра, зм'якшувати ціновий удар по вітчизняних газоспоживачах. У другому кварталі — 10,5 млрд. кубометрів, у третьому — 12 і на півмільярда більше — у четвертому, щоб встигнути поповнити запаси «підземок» до наступної зими. А от у 2010 році, відповідно до контракту, ситуація може бути іншою: перший квартал — імпорт 16,2 млрд. кубометрів, другий — 10,8, третій — 10, а четвертий — 15 млрд. кубометрів газу. Контрактна ціна (Pn) в доларах США за 1000 кубометрів газу для України дорівнює 450 дол. Тим паче що коефіцієнт, який дорівнює у 2009 році 0,8 (це і є 20% газпромівської «знижки» від ціни в 450 дол.), а з 2010 року він становитиме 1, у 2011 році невідомо як зміниться. І кожного разу згадуватимуть першу базову для формули Pn = P0(0,5 x G / G0 + 0,5 x M / M0) x k1, ціну — 450 дол. за 1000 кубометрів. Контрактна ціна Рn визначається на 1 січня, 1 квітня, 1 липня і 1 жовтня кожного року поставки та діє впродовж відповідного кварталу року поставки. До того ж «Нафтогаз» згідно угоди поставлений в дуже жорсткі умови: якщо своєчасно не розрахується з «Газпромом», то штрафні санкції становитимуть 0,03% за кожну добу прострочення платежу. Крім нарахування штрафних санкцій, «Газпром» перекриє поставки газу в Україну... з 7 числа наступного місяця. Після підписання договорів між «Нафтогазом» і «Газпромом» громадяни України перейнялися запитанням: то скільки ж коштуватиме газ хоча б для населення? Прем’єр-міністр Ю.Тимошенко назвала «середньорічну» ціну — 228,8 дол. за 1000 кубометрів на українсько-російському кордоні. Це без усіх податків і обов’язкових платежів. Та є й інший підрахунок, відповідно до якого у другому кварталі 2009-го ціна 1000 кубометрів може становити 323,03, у третьому — 241,5, у четвертому — 152,12 дол. І це теж без урахування податків і транспортних витрат. Наскільки відомо, НАК «Нафтогаз» від самісінького початку пропонувала використовувати так звану австрійську формулу. Нюанс у тому, що при використанні австрійської формули ставка транзиту для «Газпрому» була б не менш як 5 дол. за 1000 кубометрів на 100 км газопроводу. Тому всіма силами «Газпром» прагнув довести, що все інакше. Однак інший підхід до формування ціни та ставки транзиту також існує. Що ж стосується обсягів транзиту газу, то на 2009 рік він має становити 110—120 млрд. кубометрів. У найближчі роки ці цифри не повинні кардинально змінюватися. Проте вже цього року обсяг транзиту суттєво зменьшено. Принаймні, поки що меньше купує російського газу й Україна. Якщо так піде і далі, то Україні доведеться платити навіть за той газ, який вона не купує (бо контракт на умовах «бери абАвтономія «Укртрансгазу»: аргументи “за” і «проти»Для України є очевидним, що в умовах системної кризи тільки власним коштом, без залучення кредитів, модернізацію ГТС здійснити буде важко. Тому, було прийнято рішення залучити до цього проекту наших європейських партнерів, які зацікавлені в надійних і безперебійних поставках блакитного палива. Відповідно, НАК «Нафтогаз України» відчиняє двері перед усіма охочими взяти участь у цьому проекті, передусім перед ВАТ «Газпром» і навіть Японією. Йдеться про підвищення надійності, ефективності та комерційної привабливості транспортних маршрутів, зменшення негативного впливу на довкілля, мінімізацію ризиків поставок газу європейським споживачам через територію України. Як пріоритетні було вибрано такі завдання: — підтримання проектних технічних параметрів основних транзитних газопроводів і підземних сховищ газу; — збільшення пропускної здатності ГТС на виході на 60 млрд. кубометрів у разі згоди ВАТ «Газпром»; — запровадження сучасних методів контролю технічного стану об’єктів української ГТС, обліку кількості та якості газу в режимі реального часу та простору на території України; — приведення нормативно-технічної бази укра