Рефератна тему:
«Рознімніта не рознімні з’єднання»
Рознімні та не рознімні з’єднання
Складовічастини виробів мають основні деталі, які забезпечують виконання механізмомйого функції, та допоміжні, за допомогою яких з’єднують основні деталі. Допоміжнідеталі фіксують взаємне положення деталей механізму та передають рух від однієїдеталі до іншої. Всі з’єднання в машинобудуванні можна розділити на рознімні танерознімні.
Рознімними називаютьсяз’єднання, для яких операції складання та розбирання можливі без руйнування їхскладових частин. До рознімних відносять різьбові,шпонкові, шліцьові з’єднання. Різьбові з’єднання є найбільшпоширеними в техніці. Геометричною основою цих з’єднань є гвинтові поверхні.
Різьбовіз’єднання – мають на своїйнаскрізній та внутрішній поверхні різьбу певного типу в залежності відпризначення цієї деталі. Тобто основним з’єднувальним елементом в різьбовомуз’єднанні є різьба.
Різьбою називають один або кілька рівномірно розміщених гвинтових виступівсталого перерізу, утворених на боковій поверхні прямого кругового циліндра абопрямого кругового конуса.
Різьбовіз’єднання поділяються на рухомі та нерухомі.
Рухомірізьбові з’єднання – з’єднання,у яких у робочому стані одна різьбова деталь (гайка) переміщується відноснодругої (гвинта). Такі різьбові з’єднання базуються на ходових різьбах.
Унерухомомурізьбовому з’єднанні післяскладання такого переміщення не повинно бути. Воно базується на кріпильнихрізьбах.
Умовне зображення різьби. Різьба на кресленнях зображується умовно. Це означає, що її непоказують так, як бачать у натурі, де можна розрізнити профіль, криві лінії,які зображують витки різьби, а зображують за особливими правилами,встановленими стандартами (ГОСТ 2.311–68).
Нарис. наведено приклад зображення різьби на стержні. По зовнішньомудіаметру її зображують суцільними основними лініями як на вигляді спереду, такі на вигляді зліва, а по внутрішньому діаметру – суцільними тонкими лініями. Прицьому на вигляді зліва по внутрішньому діаметру різьби проводять дугу, якаприблизно дорівнює ¾ кола. Цю дугу можна розімкнути у будь якому місці,але не на осьових лініях. Фаску при цьому не показують.
Звернітьтакож увагу, що суцільна тонка лінія на вигляді спереду перетинає лінію межіфаски. (Фаска, как элемент на конце стержневой части крепежных деталейтипа болт, винт, заклепка, шпилька, штифт, ось, палец служит для лучшего попадания в отверстие, позволяет исправить относительнуюнесоосность деталей разъемного соединения, облегчитьввинчивание резьбового стержня, а также предохранить крайние витки резьбы отповреждений при транспортировке.)
Суцільнутонку лінію при зображенні різьби проводять на відстані не менш як 0,8 ммвід суцільної основної лінії та не більш як крок різьби. Цей розмір дляметричної різьби становить 0,54 Р, для трубної – 0,64 Р, а для трапецієподібної– 0,5 Р.
Межунарізаної ділянки показують суцільною основною лінією, яку проводять до лініїзовнішнього діаметра. Межею нарізаної ділянки (тобто кінця різьби)вважають кінець повного профілю різьби, тобто до початку збігу.
Збіг різьби – це довжинав зоні переходу різьби до гладкої частини деталі, на якій різьба маєнеповний профіль. Як правило, різьбу зображують без збігу.
Якщорізьбу на стержні зображують у розрізі, то межу нарізаної ділянки наносятьштриховою лінією.
Різьбув отворі при кресленні в розрізі зображують суцільними основними лініямипо внутрішньому діаметру різьби та суцільними тонкими по зовнішньому (тобтонавпаки різьби на стержні). Лінію, що визначає межу різьби повного профілю,проводять до лінії зовнішнього діаметра різьби і зображують суцільною основноюлінією.
Штрихуванняв розрізі доводять до суцільних ліній, що відповідають внутрішньому діаметрурізьби. На виглядах, де отвір з різьбою проекціюється у вигляді кола, позовнішньому діаметру різьби тонкою лінією проводять дугу кола, яка приблизнодорівнює 3/4 кола, розімкненою у будь-якому місці (але тільки не на центровихлініях), а контур отвору (внутрішній діаметр різьби) обкреслюють суцільноюосновною лінією.
Штрихуванняв розрізі доводять до внутрішнього діаметра різьби в отворі, тобто до суцільноїосновної лінії. Це правило стосується також зображення різьби на стержні: яка брізьба не зображувалася, штрихування в розрізі завжди доводять до суцільноїосновної лінії.
Якщоотвір з різьбою показано як невидний, то різьбу зображують паралельнимиштриховими лініями однакової товщини. Глухий отвір з різьбою називають гніздом.Кінцева частина свердленого гнізда має конічну форму (кут при вершинізображують на кресленні таким, що дорівнює 1200), яка виходить присвердлінні внаслідок конічного загострювання свердла.
Якщона стержні з різьбою або в отворі з нею зроблено фаски, що не маютьспеціального конструктивного призначення, то в проекції на площину,перпендикулярну до осі стержня або отвору, фаски не показують. Суцільна тонкалінія зображення різьби на стержні має перетинати лінію межі фаски.
Стандартнірізьби на кресленнях зображуються однаково. За умовним зображенням не можнавизначити, якого типу різьба має бути нарізана на деталі.
Типрізьби та її основні розміри вказують на кресленнях особливим написом, якийназивається позначенням різьби.
Перш ніж нанести позначення різьби, слід провести виносні тарозмірні лінії. Виносні лінії для нанесення розмірної лінії проводять відзовнішнього діаметра різьби. Позначення трубних і конічних різьб розташовуютьна поличках з лінією-виноскою, що закінчується стрілкою. Лінію-виноску доводятьдо контуру різьби.
Розглянемоструктуру зображення метричної різьби, яка найбільш поширена і має трикутнийпрофіль з кутом при вершині 60°.
Позначеннярізьби виконують за ГОСТ 2.311–68 і відповідними стандартами на окремі різьби.Для всіх різьб, крім конічних і трубної циліндричної, позначення відносять дозовнішнього діаметра і проставляють над розмірною лінією, на її продовженні абона поличці. Позначення конічних різьб і трубної циліндричної відносятьдо контура різьби і проставляють на поличці лінії-виноски; лінію-виноскузакінчують стрілкою, що впирається в зображення різьби.
Розглянемопозначення окремих видів різьб (слайд).
Метричну різьбу з великимкроком позначають буквою «М», розміром зовнішнього діаметра в міліметрах іполем допуску різьби, наприклад: М 12–6g– різьба метрична з великим кроком, зовнішній діаметр різьби 12 мм,поле допуску – 6g. У позначенні різьби здрібним кроком додатково показують величину кроку, наприклад: М 12 ´1–6g, М 12 ´1–6Н. Якщо різьбабагатозахідна, то в позначенні після зовнішнього діаметра вказують хід різьби,а в дужках – букву «Р» та крок, наприклад: М 24 ´3 (Р1,5)–6g – двухзахідна метричнарізьба з ходом 3 мм і кроком 1,5. Позначаючи різьбу в з’єднанні деталей, вчисельнику вказують поле допуску внутрішньої різьби, а в знаменнику – поледопуску зовнішньої різьби, наприклад:
M12–6Н/6g;M 12 ´– 6Н/6g.
Упозначенні трапецеїдальної різьби записують латинські букви «Tr», зовнішній діаметррізьби, крок, наприклад: Tr36 ´6.
ЗгідноГОСТу 10177–82 в умовне позначення упорної різьби входить латинськабуква «S», номінальний діаметр і крок різьби, наприклад: S80 ´10.
Позначеннятрубної циліндричної різьби містить латинську букву «G», номінальний діаметррізьби в дюймах (без вказування дюймів)і клас точності середнього діаметра. Длятрубної циліндричної різьби ГОСТ 6357–81 встановлює два класи точності – А і В. Наприклад:G1-А; G1/2 –В.
Упозначення конічноїтрубної різьби (ГОСТ 6211–81) входить: длязовнішньої різьби латинська буква «R», а для внутрішньої різьби «Rс» і позначення розміру різьби в дюймах, наприклад: R1/2. Різьбове з’єднання конічної трубної різьбипозначають дробовим числом, в чисельнику якого вказують буквене позначеннявнутрішньої різьби, а в знаменнику зовнішньої – і розмір різьби, наприклад: Rс/R11/2. Можливе поєднання зовнішньої конічноїрізьби з внутрішньою циліндричною різьбою класу точності А згідно ГОСТу 6357–81.У цьому випадку позначення різьбового з’єднання матиме такий вигляд: G/R1/2–А. Трубні різьби забезпечують герметичністьз’єднання, особливо при наявності конічної різьби.
Конічну дюймову різьбу зкутом профілю 600позначають буквою «К», величиною умовного проходув дюймах і номером стандарту, наприклад: К 3/4» ГОСТ 6111–52.
Дляпозначення лівої різьби, до її позначення у всіх випадках додають латинськібукви «LH», наприклад: Tr 90 ´ LH.
Длявсіх багатозахідних різьб після зовнішнього діаметру записують хід різьби, а удужках – букву «Р» та крок різьби, наприклад: Tr 90 ´ (3х12) LH – різьба трапецеїдальна,діаметр 90 мм, число заходів 3, крок різьби 12 мм,ліва.
ГОСТ25229–82 встановив основні розміри метричної конічної різьби з конусністю 1/16,яка в перспективі повинна замінити інші види конічних різьб. Перевагою конічноїметричної різьби є те, що її можна комбінувати з внутрішньою метричною різьбою.Приклад умовного позначення метричної конічної різьби: МК 24 ´1,5. Поєднання цієї різьбиз внутрішньою метричною позначається таким чином, М/ МК 24 ´1,5.
Спеціальними називаютьрізьби, деякі параметри яких відмінні від параметрів стандартизованих різьб. Єдва типи спеціальних різьб:
1.Різьба має стандартизований профіль, але розміри діаметра або кроку її відміннівід розмірів, установлених відповідними стандартами. В умовному позначеннітакої різьби додають слово «Сп.», наприклад:
Сп. М 64 х 5–6g. Якщо потрібно, показують граничні відхилення для середньогодіаметра різьби.
2.Різьба має нестандартизований профіль. У цьому випадку профіль різьби виконуютьяк виносний елемент і на ньому показують усі потрібні розміри.
Шпонковез’єднання – це нерухоме з’єднанняшківа, зубчатого колеса, муфт і т. п. з валом при допомозі шпонок, які призначенідля передачі крутного моменту і осьового зусилля від вала до колеса абонавпаки. Елементами шпонкового з’єднання є вал, шпонка, колесо. Шпонка маєвигляд деталі призматичної, сегментної або клиновидної форми з прямокутнимпоперечним перерізом.
Шліцьові(зубчаті) з’єднання називають багатошпонковими, зубці (шліци) виконані разом з валом і розміщені паралельно йогоосі. Тому ці з’єднання можуть передавати значні крутні моменти. Крім того вонизабезпечують добре центрування колеса і вала, що має важливе значення дляшвидкохідних передач.
Нерознімними називаютьсяз’єднання, які не можна скласти або розібрати без руйнування їх складовихчастин. До нерознімних відносять зварні,заклепкові, паяні, клейові, армовані з’єднання.
Заклепковим називається нерознімне з’єднання деталей, яке виконують задопомогою заклепки. Заклепка – це стержень круглого перерізу, який має з однієїсторони шляпку.
Зварніз’єднання – місця з’єднання обох деталейрозігріваються до рідинного або пластичного стану та під дією зовнішньої силиабо завдяки власної ваги матеріали елементів перемішуються й після охолодженняутворюється з’єднання.
З’єднанняпаянням – під час паяння деталіз’єднуються завдяки розплавленню та охолодженню припою, який має низькутемпературу плавлення. При цьому способі деформація з’єднаних деталей відсутня,але міцність нижча.
Клеєніз’єднання відрізняються від паянихтим, що елементи, які поєднують не розігріваються, клей вводиться міжповерхнями контакту, прилипає до кожної з них, під тиском становиться твердим йстворює з’єднання.
2. Складальне креслення
Складальнекреслення – це технічний документ, який містить зображення складальної одиницій інші дані, необхідні для її складання(виготовлення) й контролю (ГОСТ 2.102–68).
Складальнекреслення належить до робочої конструкторської документації. Ця документаціярозробляється після виконання креслення загального вигляду і креслень окремихдеталей.
Складальнекреслення згідно ГОСТ 2.109–73 відповідно до стандарту повинно містити:
а)зображення складальної одиниці, яке дає уяву про конструкцію, розміщення і взаємозв’язокскладових частин, і містити дані для складання та контролю функціонуванняскладальної одиниці;
б)габаритні розміри і розміри для довідок;
в)розміри і точність встановлювальних і приєднувальних елементів;
г)розміри, граничні відхилення та шорсткість поверхонь, які повинні бути виконаніабо проконтрольовані за даним складальним кресленням;
д)технічні вимоги;
е)технічну характеристику (за необхідності).
Допускаєтьсяна складальних кресленнях поміщати додаткові схематичні зображення і розміщенняскладових частин виробу.
Складальнікреслення потрібно виконувати, як правило, використовуючи спрощення, яківідповідають вимогам стандартів ЄСКД: ГОСТ 2.305, ГОСТ 2.313, ГОСТ 2.315, ГОСТ2.420 та ін.
Наскладальних кресленнях допускається не показувати:
а)фаски, скруглення, проточки, заглиблення, виступи, накатки, насічки, обплетеннята інші дрібні елементи;
б)зазори між деталями;
в)кришки, щити, кожухи, перегородки і т.ін., якщо необхідно показати закриті нимискладові частини виробу. При цьому над зображенням роблять відповідний напис, наприклад,«Кришка поз. 3 не показана»;
г)написи на табличках, шкалах та інших подібних деталях, зображаючи лише їхконтур.
Наскладальних кресленнях застосовують такі способи спрощеного зображенняскладових частин виробів:
а)на розрізах зображають без розтину складові частини, на які виконано самостійніскладальні креслення;
б)типові, куповані та інші широко застосовувані вироби зображають зовнішнімобрисом.
Наскладальних кресленнях, які містять у собі декілька однакових складових частин(коліс, підшипників і т.ін.), допускається виконувати повне зображення однієїскладової частини, а зображення решти частин – спрощено, зовнішнім обрисом.
Зварний,паяний і клеєний виріб з однорідного матеріалу в зборі з іншими виробами вперетинах і розрізах потрібно штрихувати в одну сторону, зображаючи границі міждеталями суцільними основними лініями.
Принанесенні встановлювальних і приєднувальних розмірів повинні бути вказані:
а)координати розташування, розміри з граничними відхиленнями елементів, якіслужать для з'єднання між собою спряжених виробів;
б)інші параметри, наприклад, для зубчастих коліс, які є елементами конструкції – модуль,кількість і напрям зубців.
Переміщуванічастини виробу зображаються в робочому положенні. Допускається зображатичастини виробу, які переміщуються, у кінцевій або проміжній позиції звідповідними розмірами. При цьому застосовується тонка штрих-пунктирна лінія здвома точками. Якщо при зображенні частин, що переміщаються, ускладнюєтьсячитання креслення, допускається зображати їх на додаткових видах ізвідповідними написами, наприклад: «Кінцеве розміщення каретки поз. 5».
Наскладальному кресленні виробу допускається показувати зображення суміжних іобміжних виробів (обстановки) і розміри, які визначають їх взаємнерозташування.
Елементиобстановки виконують спрощено тонкою суцільною лінією і приводять необхіднідані для визначення місця встановлення, методів кріплення та приєднання виробу.Розрізи і перерізи елементів обстановки допускається не штрихувати.
Наскладальному кресленні усі складові частини складальної одиниці нумерують увідповідності з номерами позицій, вказаними в специфікації до цієї складальноїодиниці. Номери позицій наносять на полицях ліній-виносок, які проводять відзображень складових частин (деталей). Номери позицій вказують на тихзображеннях, в які деталі проекціюються як видимі.
Номерипозицій розміщують паралельно до основного напису креслення поза контуромзображення і групують в колонку або ряд, у міру можливості на одній лінії.
Номерпозиції наносять на кресленні, як правило, один раз. Допускається повторновказувати номер позиції однакових складових частин.
Розміршрифту номерів позицій повинен бути на один-два номери більший, ніж розміршрифту, прийнятий для розмірних чисел на цьому ж кресленні.
Виконанняокремих видів складальних креслень має відповідати ГОСТ 2.109.
/>Специфікація
Доскладального креслення оформляється специфікація у відповідності з ГОСТ 2.108,яка в загальному випадку складається з розділів, розміщених у такійпослідовності: документація, складальні одиниці, деталі, стандартні вироби,інші вироби, матеріали.
Урозділ «Документація» в курсовому і дипломному проектах вноситься позначення іназва складального креслення, до якого оформляється специфікація (див. розділ.10).
Урозділах «Складальні одиниці» і «Деталі» вносяться складальні одиниці і деталі,які безпосередньо входять у виріб. Запис вказаних виробів рекомендується робитив порядку зростання цифр, які входять в позначення.
Урозділі «Стандартні вироби» специфікують вироби, передбачені
o державними стандартами(ДСТУ);
o міждержавними стандартами(ГОСТ);
o галузевими стандартами(ГСТУ).
Уграницях кожної категорії стандартів запис рекомендується проводити за групамивиробів (наприклад, болти, гвинти, гайки, підшипники, електротехнічні вироби іт.ін.), у границях кожної групи – за абеткою назв виробів, у границях кожноїназви – в порядку зростання позначень стандартів, а в границях кожного позначеннястандарту – в порядку зростання основних параметрів або розмірів виробу.
Урозділ «Інші вироби» вносять вироби, які застосовуються не за основнимиконструкторськими документами, а за технічними умовами, наприклад, технічнимиумовами України (ТУУ). Запис виробів рекомендується проводити аналогічно п. 4.3.4.
Урозділ «Матеріали» вносять усі матеріали, які безпосередньо входять у виріб.
Матеріалиспецифікують за видами в такій послідовності: метали чорні, металимагніто-електричні і феромагнітні, метали кольорові, кабелі, проводи та шнури,пластмаси і пресматеріали, паперові і текстильні вироби, лісоматеріали, гумовіі шкіряні матеріали, мінеральні, керамічні і скляні матеріали, рештаматеріалів.
Записматеріалів рекомендується проводити аналогічно з п. 3.4.
Післякожного розділу специфікації необхідно залишити декілька резервних рядків длядодаткових записів.
Основнийнапис для заголовного (першого) аркуша специфікації виконують у відповідності здодатком Б, рисунок Б.2, а наступних аркушів – у відповідності з рисунком Б.3.
Специфікаціюможна включати в ПЗ як додаток. У такому випадку аркуші специфікаціїнумеруються в межах кожної специфікації.
/>Технічні вимоги
Технічнівимоги на кресленні викладають у відповідності з ГОСТ 2.316, групуючи в міруможливості разом однорідні та близькі за характером вимоги в такійпослідовності:
o вимоги, які ставляться доматеріалу, заготовки, до термічної обробки і до властивостей матеріалу готовоїдеталі (електричних, магнітних, діелектричних, твердість, вологість і т. ін.),вказівки на матеріали-замінники;
o розміри, граничні відхиленнярозмірів, форми і взаємного розташування поверхонь, маса і т.ін.;
o зазори, розташування окремихелементів конструкцій;
o вимоги до якості поверхонь,вказівки про їх викінчення і покриття;
o вимоги, що ставляться донастроювання і регулювання виробу;
o інші вимоги до якостівиробу, наприклад, безшумність, вібростійкість, саморегулювання і т.ін.
Пунктитехнічних вимог нумеруються арабськими цифрами. Після цифри крапка неставиться. Кожний пункт записують з нового рядка.
Заголовок«Технічні вимоги» не пишуть, якщо на кресленні відсутня технічна характеристикавиробу.
Увипадку, якщо на кресленні приводять технічну характеристику, її розташовуютьокремо від технічних вимог на вільному полі під заголовком «Технічнахарактеристика». При цьому над технічними вимогами розміщують заголовок «Технічнівимоги». Обидва заголовки не підкреслюють.
/>Технічна характеристика
Технічнухарактеристику (за необхідності) приводять у такому порядку:
o умови роботи (види івеличини навантажень, швидкості переміщення окремих складових частин виробу,частоти обертання валів, робочі температури, робоче середовище, умовизмащування і т.ін.);
o основні функціональніпараметри (потужність, крутний момент, передаточні числа механічних передач, іт. ін.).