МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГОГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра трудових ресурсів
Shura19@yandex.ru
Контрольна робота
з дисципліни
“Основи підприємницької діяльності”
студента 1-ї групи, 5-го курсу
спец. “Економіка підприємства” ЗФ
Брижицького Олександра Володимировича
Викладач: Савіна
Наталія Борисівна
РІВНЕ — 2004
ЗМ І С Т
сторінка
1. Питання№2. Історія виникнення і розвитку підприємництва
наУкраїні..........................................................................3
2. Питання№27. Створення товариства з обмеженою
відповідальністю та порядок його реєстрації ...........7
3.Питання №52. Основна умова розвитку та рушійні сили бізнесу ....12
Література…15
Номерзалікової книжки – 984002.
2. Історія виникненняй розвитку підприємництва на Україні.
Актуальність наукового дослідження історіїпідприємництва в Україні, сфер і напрямків його діяльності, комерційнихтрадицій зумовлюється цілим рядом причин. Не зважаючи на ряд публікацій, щовийшли останнім часом, історія українського купецтва та його історична долязалишаються недостатньо висвітленими. У той же час минуле є не лише вчителем, ай дороговказом для майбутнього. Досвід світової цивілізації наочно свідчить, щобез вільної ринкової економіки, без самодіяльного виробника і підприємницькоїініціативи ніяке процвітання держави неможливе.
Значущість вивчення історії купецтва зумовлюється й необхідністю знятидавнє тавро, що тяжіє над вітчизняними підприємцями ще з дорадянських часів. Незважаючи на сучасні публікації, що змальовують більш правдивий і привабливийобраз українського підприємця як патріота й мецената, у масовій свідомості всеще зберігається упередженість до власника, панують навіяні класичноюлітературою, образи хижих, обмежених, деспотичних людей. Комуністичнапропаганда чимало зробила, щоб закріпити стереотип капіталіста-визискувача, адеякі непривабливі сторони сучасного бізнесу ще більше обтяжують це не зовсімправильне уявлення про купців і підприємництво. Тому одним із важливих завданьсучасної історичної науки є висвітлення справжніх рис українськогопідприємницького класу, кращі представники якого, такі, як Терещенки, Ханенки,Симиренки, Харитоненки, Яхненки, мали і гострий розум, і відчуття ринковоїкон’юнктури, і, що головне, чудово усвідомлювали зв’язок між особистимдобробутом і громадськими інтересами.
Поняття “підприємець”, “капіталіст”, “буржуа”є соціальними синонімами, але в історико-онтологічному розумінні цю тотожністьможна застосовувати лише умовно. В. Даль так визначив ці поняття: підприємець — це той, хто організовує, здійснює щось; капіталіст — багач, що має багатогрошей, а буржуазія — середній стан, торговельно-ремісничий люд взагалі.
Отже, історія українського підприємництва майже протягом двох столітьбула нерозривно пов’язана зі станово-корпоративними товариствами — купецькимигільдіями. Становлення і розвиток ділової ініціативи в Україні здійснювались умежах і правовому полі Російської імперії, де головні важелі управлінняперебували в руках дворянства чи генетично пов’язаної з ним бюрократії.Підґрунтя станово-корпоративної організації українського купецтва у новийперіод історії було закладено саме у XVIII столітті, коли разом з обмеженням політичної автономії України на неїпоширився станово-ієрархічний устрій російської абсолютистської держави.
В історико-економічній літературі, як правило, підкреслюється той факт,що реформи царя Петра І забезпечили якісний стрибок у розвитку продуктивних силРосійської імперії, рівний за своїм значенням індустріалізації радянськогоперіоду. Тоді ж російська держава вперше у великих масштабах виявила попит напідприємницьку діяльність. Але при цьому у XVIII столітті роль держави в економіці надзвичайно зросла. Володіючивеличезними матеріальними і фінансовими ресурсами, а також правом необмеженогокористування землею та її надрами, держава взяла на себе регулювання всього, щобуло пов’язане з процесом виробництва і обміну, починаючи з місць розташуванняпідприємств і визначення номенклатури виробів до розробки правил її реалізації.Власне, саме тоді було здійснено спробу створення державної, так званої“регулярної” економіки, яку через два століття назвуть державно-монополістичноюабо адміністративно-командною. Для розвитку господарства України, щойно примусовоінтегрованої у всеросійський ринок, це мало вкрай негативні наслідки.
Наступну спробу організаційного оформлення купецького стану булоздійснено лише у 40-х рр. XVIIIстоліття. Згідно з указом Єлизавети у 1742 р. булозасновано три купецькі гільдії. Формально корпоративний поділ купецького стануздійснювався за комбінованим — функціонально-майновим принципом. Але фактичнобрався до уваги лише функціональний — за видом торгівлі. Російська держава, які раніше, керувалася суто фіскальними міркуваннями, оскільки різні видиторгівлі приносили різні за розмірами прибутки. Гільдійська система помітнопожвавила підприємницьку діяльність, залучивши до цієї сфери представниківрізних соціальних верств, зокрема чимало осіб “підлого звання”. Одночасно вонапідвищила соціальний статус купецтва, його роль в очах суспільства. Протегільдії не дали очікуваного державою ефекту, не забезпечили збільшеннянадходжень до державної скарбниці. Створені з єдиною метою — впорядкуватинадходження податків з середнього стану, вони залишили в недоторканостіпринизливий для купецького стану “сорокаалтинний” подушний податок.
У середині XVIII ст.купецтво, зокрема Лівобережної України, починає активно клопотатися переддержавою про закріплення власної монополії на ведення торговельних операцій ізгідно з Торговим статутом 1755 р. селянам було заборонено торгувати у“близькій від міст відстані”. Купецтво, таким чином, поступово ставалопривілейованою категорією населення з досить сильними рисами становоївідособленості.
Новий етап у розвитку вітчизняного торговельного підприємництва ікорпоративної організації купецтва почався в останній чверті XVIII століття. “Освічена самодержиця” КатеринаІІ, під явним впливом вчення французького просвітництва, виявила себепереконаною прибічницею вільної торгівлі, звільнення її з-під жорсткогоконтролю держави. За часів її правління було скасовано чимало указів ірегламентів петрівських часів, що обмежували торгівлю і ділову ініціативукупецтва. Розширивши особисті й індивідуальні права купецького стану, КатеринаІІ одночасно звільнила його і від сплати подушного податку, тобто вивільнилавід “большого невольничества”, як писали у клопотаннях до цариці самі купці. Уїї знаменитому “Наказі” містилася досить чітка вказівка на те, що “торговляоттуда удаляется, где ей делают притеснения, и водворяется там, где ееспокойствие не нарушают”.
Торговельна діяльність, таким чином, була детально регламентована,причому найбільш численне третьогільдійське купецтво було значно обмежене упідприємницьких правах за рахунок привілейованого становища купців першої ідругої гільдій. Такого роду заходи важко оцінити однозначно. З одного боку, вумовах панування самодержавно-станового режиму виділення купецтва в окремукорпорацію, наділену певними правами і привілеями, захищало “торгових людей”від свавілля чиновників і дворянської еліти. Проте, як і будь-який економічнийрегламент, гільдійська система створювала обмеження, що потенційно стримувалирозвиток торгівлі та підприємницької ініціативи.
“Грамотою” 1785 р. купецтво отримало фактичне звільнення відрекрутської повинності, яку воно могло тепер сплачувати. Крім того,представники великого торговельного капіталу — купці 1 і 2 гільдій — булизвільнені від тілесних покарань і солдатських постоїв; їм надавалося правовільного пересування і проживання на всій території країни, а також право бутинагородженими орденами і чинами “за оказанные Отечеству особо важные заслуги”.Купцям першої гільдії надавались навіть суто дворянські привілеї — з’являтисяпри імператорському дворі при шпазі (у вітчизняному вбранні — при шаблі), правоносити губернські мундири тощо.
Державна політика морального заохочення торгівлі і ділової активностікупців знайшла вияв і в інших законодавчих актах. У 1800 р. купцям першоїгільдії та іменитим громадянам після дванадцятирічного безперервногоперебування у складі купецької корпорації було надано можливість здобутипочесне звання Комерції-радника, у 1824 р. — Негоціанта (для купців, що веливелику заморську торгівлю) і Банкіра. Привілейоване становище купецтвазнаходило вияв і в даруванні визначним представникам підприємницького класуособистого і спадкового дворянства. На початку ХІХ століття замість скасованогоінституту іменитих громадян було засновано “першостатейне купецтво”. Володаріцього почесного звання заносились до так званої Оксамитової книги “з метоюувічнення пам’яті шляхетних купецьких родин”. У 1832 р. для представниківтретього стану було встановлено звання “почесний громадянин”, а купці першоїгільдії, що перебували у її складі не менше 12 років, здобули право на званняМануфактур-радників.
Заснування станово-корпоративнихторговельних товариств — купецьких гільдій — створило реальні економічні,соціальні і правові умови для оформлення купецтва у самостійний стан, на ґрунтіякого в Україні пустив коріння і почав швидко розвиватися клас вітчизнянихпідприємців. Характерною рисою нового купецтва, що не лише відрізняло його відпопередніх торговців, а й від інституту гільдій Західної Європи, було те, щовоно становило “відкриту корпорацію”. Належність до купецького стану не лише небула спадковою, а навіть не пожиттєвою і підлягала щорічній “атестації” шляхомсплати гільдійського збору (1 % від оголошеного капіталу). Комерційні невдачі,погіршення економічної кон’юнктури і, відповідно, неможливість вчасно сплатитигільдійський збір часто-густо змушували купців залишати гільдії іприєднуватися до стану міщан.
Іншою особливістю, притаманною українському купецтву кінця XVIII — ХІХ століть, була дискретністьсоціальної еволюції, відсутність історичної спадкоємності у розвитку.Вітчизняні купецькі гільдії, на відміну від західноєвропейських, не мали ніякихатрибутів кастової, замкненої корпорації — традиційного статутного документу,поручительства під час прийому до гільдії і обов’язкового випробувальноготерміну, корпоративних церемоній тощо. Стан був повністю відкритий для прийомудо нього нових членів, процедуру вступу було вкрай спрощено — необхідноюпередумовою була лише сплата державного податку — гільдійського збору.
Триступенева гільдійська система проіснувала до 1863 р., коли булоскасовано надто чисельну для корпоративного товариства третю гільдію. Перша ідруга гільдії формально проіснували до 1917 р., але вже задовго до цьоговтратили своє колишнє практичне значення. Зокрема, рубіжним у визначеннісоціальних переваг купецького стану став 1874 р., коли було скасованорекрутський набір і запроваджено загальну військову повинність.
Розвиток українського купецтва у межах економічного і правового поляросійської феодально-абсолютистської держави негативно позначився на йогоісторичній долі і наклав суттєвий відбиток на подальшу еволюцію вітчизняноїекономіки. Оскільки підприємництво в усі часи існувало у двох економічнихрежимах (авторитарно-регулюючому і вільноринковому), то для розвиткугосподарства України наприкінці ХVIII — у ХІХ століттях був характерним саме авторитарно-регулюючий режим.Це означало, що український купець-підприємець постійно перебував під жорсткимконтролем абсолютистської держави, яка через систему державних монополій іпрямих податків не лише вилучала значну частину його прибутків, але й визначалапотрібні їй напрямки, форми і розмах підприємницької діяльності. З цієї жпричини український підприємець міг набагато успішніше реалізувати себе саме вторгівлі, де можна було простіше і швидше зробити гроші, а також приховати їхвід влади.
Пореформений період справедливо вважається часом розквіту українськогопідприємництва. Вперше за всю попередню історію купецтво здобуло можливістьвільного розвитку, реалізації закладених в ньому ділових якостей. Це сталопотужним підґрунтям піднесення вітчизняної економіки. І хоча за рівнемекономічного розвитку Україна ще відставала від провідних світовихіндустріальних центрів, за темпами приросту промислового виробництва і товарообігувона їм вже не поступалася.
У 1873 р. в Україні було видано 625 купецьких свідоцтв першої гільдії і17,4 тис. свідоцтв другої, що становило 21,4 % загальної кількості гільдійськихпосвідчень, виданих на території Європейської Росії. Хоча ці цифри доситьумовно визначають зростання чисельності купців-підприємців (один власник мігпридбати декілька патентів), проте дані промислової статистикизасвідчують розмах, глибину і нерівномірність розміщення підприємництва, певніспіввідношення між великою і дрібною буржуазією.
Посвідчення першої гільдії та 1 і 2 класів другої, що давали купецтвуправо на підприємницьку діяльність, стосувалися великих торговельних іпромислових закладів. Таких в Україні було видано у 1873 р. 4,2 тис. (або 18 %від частки Європейської Росії). Посвідчення від 3 до 5 класу включно отримуваликупці — власники дрібних і середніх підприємств. Ця категорія отримала 13,8тис. свідоцтв (23 % Європейської Росії), насамперед у губерніях Півдня Українита на Правобережжі. Дещо слабкіше, як свідчать статистичні дані, купецькепідприємництво було розвинуте на Лівобережжі, зокрема на Полтавщині. У цілому жу всьому гільдійському підприємництві лідером виступав Південь, на якийприпадало 42,6 % посвідчень. Частка Правобережжя і Лівобережжя становилавідповідно 32,1 і 25,3 %. Проте на Лівобережжі й Правобережжі, де існуваласоціальна основа дрібного підприємництва, користувались великим попитомпосвідчення на право дрібних промислів, хоча останні не давали права на веденняторговельних операцій, що залишалися монополією об’єднаного в гільдії купецтва.
Проте наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. чисельність купецтва вже небула у прямому взаємозв’язку зі ступенем промислового чи торговельного розвиткукраїни. На цей час купецька корпоративна організація об’єднувала лише порівняноневеликий прошарок маєтних людей, багато з яких взагалі не були зв’язані зпідприємництвом. У цьому стані залишались представники родин, що традиційно,протягом ряду поколінь, носили купецькі звання, та ті, хто шляхом приписки докупецтва, до цього міського середнього розряду, здобував можливість зменшитиадміністративні утиски. Набуває поширення і придбання купецьких становихсвідоцтв для “звання”, що зумовлювалось соціальною психологією тогочаснихзаможних верств, яка формувалася в умовах ієрархічного суспільства. Чисельністьтаких “умовних купців” була досить значною, особливо в другій гільдії33.Зокрема, це стосувалось обмежених у правах представників єврейськоїнаціональності.
Історія українського купецтва приховує у собі багато цікавого і ще докінця не пізнаного. У жодній державі підприємництво не зазнавало такихтруднощів, як в Російській імперії, особливо у радянський період її історії.Ототожнене з капіталістичною експлуатацією, антигромадянськими проявами“приватновласницьких пережитків”, воно вважалося віджилим елементомгосподарського устрою, що підлягав обов’язковому знищенню. Проте досвідсоціалістичного будівництва в СРСР свідчив якраз про зворотне — проневмирущість завжди притаманної людині жаги до самостійного економічноготворення. Реальне життя радянського суспільства показало, що, не зважаючи напряму фізичну ліквідацію представників підприємницького класу та інші засобипридушення будь-яких проявів підприємницької ініціативи, весь післяжовтневийперіод вітчизняної історії відзначений існуванням специфічних, сурогатних,потворних, але все ж не менш підприємницьких у своїй основі зразків економічноїповедінки.
Ці нетипові для доби соціалізму зразки економічної поведінки можнавідшукати не лише у роки непу, але й у тіньовій економіці застійного періоду, уздійснюваних в радянські часи економічних експериментах, де просто неможливобуло обійтися без новаторства та підприємницької жилки. Навіть у суворусталінську добу режиму не вдалося повністю покінчити з дрібним ремеслом іторгівлею, що на мікрорівні теж було зразком приватнопідприємницької діяльностіу жорстких рамках тоталітарного режиму.
27.Створення товариства з обмеженою відповідальністю й порядок його реєстрації.
Однимз найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України єтовариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ).
Відповіднодо ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством зобмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний фонд,поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Засвоїми правовими характеристиками ТзОВ належить до об’єднань капіталів, але маєдеякі елементи особових (персональних) відносин між учасниками.
ТзОВможе складатися з двох і більше учасників. Закон не обмежує максимальнукількість його учасників, але практика діяльності подібних товариств свідчить,що число їх учасників не повинно перевищувати 50 осіб. В середньому ж кількістьчленів ТзОВ коливається від 2 до 5 осіб.
ТзОВдіє на підставі установчого договору і статуту. Однією з особливостей змістуустановчих документів товариства є те, що вони, крім відомостей, загальних длявсіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір частоккожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.
Називаючицей вид товариства «товариством з обмеженою відповідальністю»,законодавець не має на увазі обмеження відповідальності товариства як суб’єктагосподарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна або грошовихкоштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться прообмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межахсвоїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства зобмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністювнесли вклади, відповідають за зобов’язаннями товариства також у межахневнесеної частини вкладу.
Утоваристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмірякого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітнимплатам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на моментстворення товариства.
Домоменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасниківзобов’язаний внести до тимчасового розрахункового рахунку в банку не менше 30 %зазначеного в установчих документах вкладу, що підтверджується документами,виданими банківською установою. Учасник зобов’язаний повністю внести свій вкладне пізніше 1 року після реєстрації товариства.
Одноюз відмінностей товариства з обмеженою відповідальністю від акціонерноготовариства є те, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю можепередати свою частку (чи її частину) одному чи кільком учасникам цьоготовариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третімособам лише за згодою інших учасників. Учасники товариства користуютьсяпереважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційноїхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між нимирозмірі.
Будь-якийз учасників має право вийти з товариства зі сплатою йому вартості частини майнатовариства, пропорційної його частці у статутному фонді. На вимогу учасника таза згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково внатуральній формі.
Учасниктакож може бути виключеним з товариства за рішенням зборів учасників, якщосистематично не виконує свої обов’язки або якщо його дії суперечать досягненнюцілей товариства.
УправлінняТзОВ здійснюється за допомогою системи органів, які формують учасникитовариства. Функції з управління товариством поділяються між його органами:
· вищим– зборами учасників;
· виконавчим– дирекцією (директором);
· контролюючим– ревізійною комісією.
Вищиморганом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників, щоскладаються з учасників або призначених ними представників. До компетенціїзборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:
ü визначенняосновних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітівпро їх виконання;
ü внесення зміндо статуту товариства;
ü обрання тавідкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії;
ü затвердженнярічних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійноїкомісії, порядку розподілу прибутку;
ü створення,реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв,затвердження їхніх статутів та положень;
ü винесеннярішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;
ü затвердженняправил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення йогоорганізаційної структури;
ü встановленнярозміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;
ü вирішенняпитання про придбання товариством частки учасника;
ü виключенняучасника з товариства;
ü визначенняумов оплати праці посадових осіб товариства;
ü затвердженнядоговорів (угод), укладених на суму, що перевищує зазначену в статутітовариства;
ü прийняттярішення про припинення діяльності товариства.
Статутомтовариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й іншіпитання.
Рішеннявважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють усукупності більш як 50 % загальної кількості голосів учасників товариства.
Збориучасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше як 2рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі зборивважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представникиучасників), які володіють у сукупності більш як 60 % голосів.
Утоваристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган:колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Членами виконавчого органуможуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор)вирішує всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять довиключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст.62 Закону України «Про господарські товариства» та установчимидокументами товариства.
Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства зобмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборамиучасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб. Її діяльністьрегламентовано ст. 63 Закону України «Про господарські товариства».
Одночасноіз Законом Право господарської діяльності, тобто з 1 січня 2001 р. введено вдію закон від 20 серпня 1997 р. про Державний Судовий Реєстр (Вісник Законів з2000 р., №60, поз. 702, №114, поз. 1193). Державний Судовий Реєстр включає: 1)реєстр підприємців, 2) реєстр товариств, інших громадських і професійнихорганізацій, фондів та загальнодоступних осередків охорони здоров'я і 3) реєстрбезнадійних боржників.
Реєстрведеться на підставі формальної (кожний має право ознайомитися з данимиреєстру) та матеріальної прозорості (не можна прикриватися незнанням реєстровихданих), а також достовірності записів. Підприємці зобов'язані подаватиактуальні дані до реєстру. Реєстр підприємців включає м. ін. такі складові:фізичні особи, що здійснюють господарську діяльність, товариства (відкриті,партнерські, командитні, з обмеженою відповідальністю, акціонерні), кооперативиі державні підприємства, науково-дослідні структури, іноземні підприємства івідділи іноземних підприємств і товариства взаємного страхування.
Всісуб'єкти господарювання, що внесені до реєстру, зобов'язані з метою реєстраціїнадати такі дані: назву фірми, під якою вона діє, зазначення юридичної форми тамісцезнаходження з адресою, зазначення попереднього номеру судового реєстру абопереліку господарської діяльності, спосіб утворення форми (у випадку, якщофірма виникла внаслідок поділу чи перетворення), предмет господарськоїдіяльності, інформацію про Статут чи Положення та номер REGON (статистичнийномер). Крім того, підприємці, залежно від своєї юридичної форми, повинніпредставити додаткову інформацію, визначену в Законі про Державний СудовийРеєстр. У випадку товариства з обмеженою відповідальністю це: розмір основногокапіталу, визначення величини часток кожного спільника, перелік спільників, щомають понад 10% основного капіталу. Акціонерні товариства зобов'язаніпредставити дані про розмір капіталу початкового і кінцевого, кількості іномінальної вартості акцій, кількості привілейованих акцій та видів привілеїв,інформацію про розмір основного капіталу, сплаченого перед реєстрацією.
Підприємцізобов'язані надати зразки підписів (нотаріально завірених або підписаних уприсутності судді) осіб довірених до репрезентації реєстрованого суб'єктугосподарювання.
Правилареєстрації представництв іноземних підприємств врегульовують статті ЗаконуПраво господарської діяльності. Для створення представництва необхідним є запису переліку представництв іноземних підприємців, який ведеться відповіднимміністром з питань економіки. Запис до переліку виконує відповідний міністр зпитань економіки на підставі поданої заяви і після отримання погодженнявідповідного міністра з питань, що стосуються предмету діяльності іноземногопідприємця. До заяви про запис до переліку слід додати: (I) засновницький акт(угоду, статут) іноземного підприємця; (II) виписку з торговельного реєстру;(III) заяву підприємця про відкриття представництва у Польщі; (IV) заявузакордонного підприємця, що є товариством, про те, яку частку акціонерного (чиосновного) капіталу внесено.
Спосібвведення в дію рішень Закону про Державний Судовий Реєстр регулюється Законом«Порядок введення в дію Закону про Державний Судовий Реєстр» (ВісникЗаконів з 2000 р., №114, поз. 1194). Цей порядок підтримує до кінця 2001 рокупопередню систему реєстрації підприємців, що є фізичними особами. У випадкуцієї групи у 2001 році досить повідомити про свою діяльність для обліку вгміні, однак від січня 2002 р. ці підприємці будуть зобов'язані зареєструватисяв суді (Державний Судовий Реєстр). Стосовно цивільних товариств Правогосподарської діяльності накладає обов'язок пристосування форми діяльності довимог Закону, що означає іменну реєстрацію спільників у господарському реєстрігміни або підписання умови відкритого товариства і отримання запису уДержавному Судовому Реєстрі.
Підприємцям,які перебувають у реєстрі гміни, залишено 2 роки (тобто до 31 грудня 2003 р.)для подання заяви про внесення запису до реєстру підприємства у ДержавномуСудовому Реєстрі (ДСР). До кінця 2003 року у ДСР повинні бути також дані, щостосуються інших підприємств, в тому числі торгівельних товариств, кооперативівта державних підприємств. До цього часу діють попередні записи у реєстрігосподарської діяльності. Вони перестануть бути дійсними з 1 січня 2004 року,коли усі дані про підприємців повинні бути внесені до ДСР. Під час перехідногоперіоду у Державному Судовому Реєстрі будуть знаходитися тільки суб'єкти, якізобов'язані до запису до 1 січня 2001 р., тобто нові підприємства.
“З 1 липня 2004 року набирає чинності Закон України «Продержавну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців».
Потреба у цьому законі виникла вже давно, оскільки до цих пірдержавна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснювалася лише наоснові спеціального положення. І хоча прийнятий закон врегулював не всі спірніпитання, він прояснив більшість з них. Так, зокрема, був наведений лад ізпогодженням місцезнаходження структурних підрозділів і філій, про які вположенні не згадувалося взагалі. Багато уваги в законі приділяється питаннюскасування реєстрації. Дещо гірше врегульовані питання щодо реєстраціїакціонерних товариств. На сьогодні діє кілька законів, що регулюють діяльністьакціонерних товариств, проте часто норми цих законів суперечать одна одній.
Що ж до змін у процесі реєстрації в органах державноївлади, то з 1 липня цього року реєстрація здійснюватиметься впродовж трьохднів. На сьогодні процес реєстрації триває п’ять днів, прискорена реєстрація —впродовж одного дня, щоправда, вона втричі дорожча, ніж звичайна. Перелікдокументів, необхідних для державної реєстрації, залишився незмінним. Такожзакон передбачає створення єдиного всеукраїнського реєстру суб’єктівпідприємницької діяльності, інформація до якого пересилатиметься місцевимиорганами державної реєстрації, які називатимуться державними реєстраторами.Значно полегшить процес реєстрації і створення на місцях Реєстраційних палат, вяких, подавши визначений пакет документів, можна буде зареєструватися одразу вусіх установах і фондах, передбачених законодавством. За словами ЛюдмилиВоронюк, створення Реєстраційної палати в Рівному перебуває на завершальнійстадії — вже розроблене необхідне програмне комп’ютерне забезпечення, проведеніконсультації з усіма установами, котрі будуть задіяні в процесі реєстрації,погоджено графік проходження документів, котрий дозволить здійснити весь процесреєстрації впродовж десяти днів (зараз він займає близько місяця). Відкриттяпалати затримується лише незавершеним ремонтом, проте орієнтовно через місяцьвін закінчиться й палата відкриється.” (Стаття “Реєстрація прискориться йполегшиться” №61, 22-8-2003газета “Рівне Вечірнє”).
52. Основні умови розвитку та рушійні сили бізнесу.
Бізнес — це будь-якийвид безпосередньої діяльності з метою отримання прибутку. Він передбачаєзалучення власних засобів або опосередковану участь в такій діяльності черезвкладення в діло власного капіталу. В бізнесі не обов’язково безпосереднєкерівництво, можлива тільки форма участі (наприклад, через деякі засоби, грошітощо). Ось чому служба в державних установах, робота по найму в компанії не єбізнесом, але володіння акціями компанії або робота на власному підприємстві –бізнес.
Визначальними рисами бізнесу є:
¨ ініціативність;
¨ самостійність у прийнятті господарських рішень;
¨ рисковий характер діяльності;
¨ економічна свобода суб'єктів господарювання;
¨ творчий підхід до справи.
Спонукальним мотивом бізнесу є комерційний успіх і задоволення інтересів ділових людей. Бажання отримати прибуток спонукаєучасників господарського процесу до розширення виробництва, зниження витрат і цінна товари та послуги.
Ринок є стимулом розвитку бізнесу, а дефіцит ресурсів йогомежею. На ринку суб’єкти господарської діяльності взаємодіють то в якостівиробника, то – споживача. Ринок встановлює ціни і визначає обсяг виробництва івирішується проблема: що, як і скільки треба виробляти.
Підприємницькесередовище — це комплекс умов і сил зовнішнього характеру, які впливають наможливості і кінцеві результати діяльності суб’єктів ринкових відносин. Воноохоплює зовнішнє і внутрішнє середовище.
Зовнішнє середовище – це передусім законодавча і нормативнабази, конкуренція, ринкова інфраструктура, стимули, особливості економічногорозвитку держави, соціально-політичні умови тощо.
Внутрішнє середовище — передбачає наявність стартовогокапіталу, системи ведення бізнесу (маркетинг, менеджмент).
Підприємницьке середовище може бути сприятливим, абонесприятливим. Рівень сприятливості підприємницького середовища залежить відряду чинників:
ü наявності в підприємця прав власності на засобивиробництва, його продукт і прибутки;
ü наявністьвизначеної сукупності прав і свобод, вибору виду господарської діяльності;
ü наявністьсприятливого психологічного клімату;
ü рівеньрозвитку ринково — конкурентного режиму;
ü надійністьзахисту прав підприємця;
ü рівеньдержавної підтримки.
Несприятливе середовище складається привідсутності вищезгаданих умов. Частково сприятливе середовище виникає в разінестійкості економіки і стану суспільства. Підприємницьке середовище постійнозмінюється під впливом різноманітних циклічних і нециклічних впливів. Циклічнічинники розділяються на еволюційні і хвильові, а нециклічні — постійно діючі інепостійно діючі.
Еволюційні фактори це необернені чинники, які при відсутності інших впливів діють ввизначеному одному і тому же напрямку (наприклад, тенденція росту населення,зростання загального обсягу виробництва). Хвильові чинники змінюютьпідприємницьке середовище в різні проміжки часу з однаковим або схожим збігомобставин (наприклад, продуктивність праці, ціни, відсотки на капітал, відсотокбезробітних тощо).
Постійно діючі нециклічні чинники займають зміну рівняекономічного розвитку, науково-технічний прогрес, монополізацію, державнерегулювання, мілітаризацію економіки, конкуренцію. Непостійно діючі — сезонніколивання, соціальні конфлікти, політичні кризи, стихійні катаклізми.
Рушійноюсилою розвитку бізнесу є потреби і особистий економічний інтерес, який лежитьв основі потреб.
Розвиток бізнесу неможливий без забезпечення відповіднихумов його функціонування. Вони забезпечують законодавчу і нормативну базу,конкурентне середовище, ринкову інфраструктуру та стимули підприємницькоїдіяльності.
Методологічною основою підприємництва є теорія ринковогогосподарювання.
Ринок – це форма функціонування економіки, а ринковиймеханізм є важливим регулятором господарського розвитку.
Функціонування ринкового механізму передбачає деякі умови,які дозволяють зробити важливі висновки відносно характеру, типу та рівняорганізації ринку:
¨самостійність і свобода дії суб’єктів господарювання;
¨можливість самостійно розміщувати замовлення;
¨вільно розпоряджатися власними прибутками;
¨відповідальність за використання ресурсів, можливі збитки і неефективнірішення;
¨можливість взаємного вибору партнерів на ринку;
¨конкуренція, як наслідок достатньої кількості виробників і споживачів товарів.
Формування підприємницького середовища і ефективногоринкового механізму потребує прийняття комплексу заходів, зв’язаних з:
1) роздержавленням і приватизацією;
2) реформуванням фінансової, кредитно — грошовоїсистеми та ціноутворення;
3) демонополізацією економіки;
4) створенням ефективноїсистеми захисту населення.
Формування ринкового середовища передбачає також заохоченнятакої діяльності податковими пільгами, прямими державними дотаціями,фінансуванням важливих інноваційних проектів.
Перелічимонайважливіші умови і фактори, що у том чи іншому ступені впливають на розвитокта функціонування бізнесу:
Øполітичнаобстановка в суспільстві;
Øстанекономіки країни;
Øполітикадержави в області економіки;
Øзаходипідтримки бізнесу;
Øправовезабезпечення бізнесу;
Øподатковаполітика;
Øфінансово-кредитнаполітика;
Øрівеньжиття населення;
Øцивілізованість підприємництва.Література
1. Агеев А.И. Предпринимательство: проблемысобственности и культуры. – М.: Наука, 1991 г.;
2. Бусыгин А.В. Предпринимательство. М.,1998
3. Иващенко А. А. Історія Українського підприємництва.
4. Карлоф Б. Деловая стратегия. М.,1991.
5. Котлер Ф. Основы маркетинга. М.,1990.
6. Лазанська Т. Історіяпідприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХст.). — К., 1999. – С. 75.
7. Осмоловський С. “З історії станово-корпоративноїорганізації українського купецтва у XVIII — XIX ст.”
8. Шумпетер И. Теория экономическогоразвития. М., 1982
9. Хизрич Р., Питерс М.Предпринимательство, или как завести собственное дело и добиться успеха. М.,1991.
10. Хоскинг А. Курс предпринимательства.М., 1993