Міністерствоосвіти і науки України
Рівненськийдержавний гуманітарний університет
Кафедра соціологіїта політології
РЕФЕРАТНА ТЕМУ:
Політичнадоктрина більшовиків у
20-50роках.
Підготувала:Лаворик Марія Юріївна.
Рівне 2000
У З0-ті роки остаточно оформилася таадміністративно-командна система керування радянським суспільством, що тіснозв'язана з функціонуванням державної партії, що володіє повноваженнямиверховної влади в країні. Процесперетворення комуністичної партії Росії в державну партію почався в рокигромадянської війни, коли поряд з Радами, покликаними після Жовтня 1917 рокуздійснювати владу в центрі і на місцях, стали створюватися в кожнім повіті,волості, губернії і партійні комітети. Досвід більшовицької партії, розрахованийна екстремальну ситуацію, допоміг партійним комітетам успішно освоювати технікудержавного керування і замінити Ради. Пропозиції опозиції про необхідністьрозмежування повноважень центра і місцевих органів, про підпорядкування центру,але автономії у виробленні засобів реалізації директив центру, відділенніпартійних органів від радянських, забороні командувати Радами, перетворенні останніх у постійнопрацюючі наради ( свого роду малі парламенти), припиненні практики призначення(як тільки пройшов пік громадянської війни), не були почуті, тому що завждиспростовувалися ленінською аргументацією.
Обмеження демократії, викликані обставинамивоєнного часу, згодом привели до обвального примусу, насильства. Більшовикивитісняють з політичної арени Росії майже всі партії й у 20-і роки залишаютьсяєдиною партією. Перетвореннюбільшовицької партії в державну структуру влади сприяли глибокі зміни усерединісамої партії. У першу чергу до кінця20-х років у результаті Ленінського і Жовтневого закликів вона стає масовоюпартією, що нараховує до 1927 року 1200 тисяч чоловік. Велика маса прийнятихтоді в партію — люди малограмотні, від яких було потрібно насампередпідкорятися партійній дисципліні. Комуністи, що пройшли через боротьбу проти опозиції, міцно засвоїли основирепресивного мислення: необхідність політичного відсікання ідейного опонента іпридушення всякого інакомислення. Шар же старої більшовицької гвардії стававусе тонше і тонше. До того ж його верхівка була утягнена в боротьбу за владу була розколота, а потім і зовсімзнищена. Наступним важливим кроком нашляху перетворення в державну партію і твердження адміністративно-командноїсистеми керування в країні з'явився XVII з'їзд ВКП(б). Резолюції з'їздудозволили більшовицької партії безпосередньо займатися державним і господарським керуванням, дали необмеженуволю вищому партійному керівництву, узаконили безумовне підпорядкування рядовихкомуністів керівним центрам партійної ієрархії. Насамперед з'їздом була введена нова структура партійних комітетів. Замість«функціоналки», як зневажливо був названий доти існував принцип організаціїпарткомівських відділів, створювалися тепер «цілісні виробничо-галузевівідділи». Виникли в такий спосіб рівнобіжні відділи поряд з відділами, що існували вже привиконкомах Рад по промисловості, сільському господарству, культурі, науці інавчальних закладах і т.д. Однак функції цих однаково названих відділівмали істотне розходження. Політична рольпартійних комітетів на ділі ставала вирішальною і приводила до підміни владирадянських і господарських органів партійними. Вростання партія в економіку ідержавну сферу з цього часу стало відмінною рисою всього радянськогоперіоду. Наступним істотним рішеннямXVII з'їзду з'явилося скасування колишньої системи партійно-радянськогоконтролю запропонованого ще Леніним. З'їздом засновувалася новадецентралізована, позбавлена сили система контролю. Скасовуючи наркоматРобочо-селянської інспекції, з'їздперетворив Центральну Контрольну комісію, що обирається з'їздом, у Комісіюпартійного контролю при ЦК ВКП(б). Керівник комісії призначався з числасекретарів ЦК. Одночасно була перетворена комісія виконання при СНК СоюзуСірий у намічувану з'їздом партії назатверджувану ЦИК і СНК Союзу Сірий комісію радянського контролю при СНК Союзу Сірий.Керівник і цієї комісії також призначався з числа заступників голови СНК СоюзуСірий. Таким чином, з'їзд заснував «зони поза критикою». Історичний досвідпоказав, що навіть ЦКК-РКП не зміг піднятися над ЦК партії і виявився знаряддяму боротьбі Сталіна за одноособову владу. Діяльність органів, що перевіряють, була узята під строгий контроль ЦКпартії і Генсека. Пірамідупартійно-державного керування, що вибудовується з'їздом, на вершині якої міцнемісце займав Сталін як Генеральний Секретар ЦК ВКП(б), доповнило ще одоюрішення з'їзду. У Статуті, прийнятому на з'їзді, принцип демократичного централізму був конкретизований 4 пунктами,запропонованими Сталіним: виборністю, звітністю, підпорядкуванням більшості йобов'язковостей для всіх комуністів прийнятих рішень. Якщо перші два пунктиможна назвати декларативними, то два останніх дійсно строго і неухильновиконувалися. Усі комуністи додержували партійної дисципліни, що у першу чергувиражалася в підпорядкуванні будь-якої меншості будь-якій більшості, а такожбули зобов'язані виконувати рішення всіх, вищих партійних органів. Системакерування на основі демократичного, а насправді бюрократичного, централізмубула зведена з'їздом у закон, що поширив свою дію не тільки на партійну, але іна всі інші сфери керування в умовах радянської дійсності. Така системапрацювала в єдиному строго заданому напрямку, тільки зверху вниз і, отже, немогла сама по собі бути життєздатною без додаткових засобів і штучностворюваних стимулів. Ствердження владиадміністративно-командної системи партійно-державного керуваннясупроводжувалося зміцненням силовихструктур держави його репресивних органів. Посиленню репресивних дій багато вчому сприяли події, що відбулися на XVII з'їзді партії, що ввійшли в її історіюофіційно як «з'їзд розстріляних». Дійсно, факти свідчать про те, що з 1961делегата з'їзду репресіям було піддано 1108, а з 139 членів ЦК, обраних наз'їзді, — 98. Головною причиною цихрепресій, що були організовані Сталін, з'явилося розчарування в ньому як у ГенеральномуСекретарі ЦК ВКП(б) визначеної частини партійних працівників і комуністів. Вонизасуджували його за організацію насильницької колективізації, викликаний нею голод, немислимі темпиіндустріалізації, що викликали численні жертви. Невдоволення це знайшловираження при голосуванні за список Центрального Комітету. 270 делегатіввиразили у своїх бюлетенях вотум недовіри «вождю всіх часів і народів ». Більштого, вони запропонували С.М. Кірову посаду Генерального Секретаря, якийпропозиції не прийняв. Однак це Кірову не допомогло: 1 грудня 1934р. він бувубитий. І тоді багатьом, особливо в Ленінграді, було зрозуміло, хто убивця Кірова.
Наявність опозиції — це ознака демократичності ібудь-яка спроба її знищення — це знищення демократії.
Це опір, виявившись не в силах протистоятисталінізму, разом з тим мав величезне моральне значення, готував наступний осудцієї системи.
Таким чином, суспільство, що проголосило своєюметою досягнення вищих ідеалів соціальної справедливості, по суті справивиродилося в суспільства вищої соціальної несправедливості, терору і беззаконня- сталінську модель соціалізму. У її основі, як вважає академіки Раней таКудрявцев, лежали наступні положення:
- підмінасоціалізації основних засобів виробництва їхнім одержавленням, придушеннядемократичних форм громадського життя — деспотизм й сваволя «вождя», хоча він іопирався на партійний і державний апарат, але фактично стоїть над партією іапаратом; адміністративно-командні методи (позаекономічної) організації праці,аж до державного терору;
- нездатністьдо самокорекції, тим більше внутрішніх реформ через відсутність як економічних,так і політичних (демократичних) регуляторів громадського життя;
- закритістькраїни, тенденції до автаркії у всіх сферах життя;
- ідеологічнийконформізм і слухняність мас, догматизм у науці і культурі.
Сталінізм по суті дискредитував соціалістичну ідеюв очах трудящих усього світу.
Сучасні політичні поглядиросійського суспільства і відношення людей до історичних особистостей, так чиінакше вплинули на розвиток не тільки однієї країни, але й усього світу,перетерпіли за останні кілька років серйозні зміни. Однак не можна забути ізневажити історичним досвідом недавніх років хоча б тому, що все це було, залишило свій слід, алюди, що керували величезною країною, домагалися визначених результатів, тобтобули досить сильними і розумними.
Не можна заперечувати і того, що серед усіхдіячів, що направляла народи на шлях комуністичного розвитку, Ленін займаєнайперше місце по всіх позиціях. У цьому зв'язку особливий інтереспредставляють його погляди саме в останній період життя, коли його діяльністьуже дала визначені результати, а сам він уже повинний був бачити свої і чужіпомилки і, якимсь образом, повинний був спробувати скорегувати курс «революційноїборотьби», змінити з урахуванням практичного досвіду свої погляди на шляхупобудови соціалізму. Останні роботи Леніна ввійшли в 45 том повного зібранняйого творів під загальною назвою «Останні листи і статті В.И. Леніна».
Можливо, важкий стан Леніна в період написання, аточніше в період диктування останніх своїх думок відбилося на змісті цихдокументів. Наше завдання полягає не в тім, щоб піймати автора на якихосьпомилках і протиріччях, а спробувати знайти і проаналізувати спроби Ленінаскорегувати політику партії, оцінити із сьогоднішньої точки зору роль інаслідки цих робіт.
Почнемо з «Листа до з'їзду», у першій частиніякого говориться про поповнення складу ЦК робітниками. Результат такої кадровоїполітики усім нам, на жаль, добре відомий. Замість підйому інтелектуальногорівня керування країною, дотримуючи цієї тези і поширюючи його не тільки насклад ЦК, але і на склад усієї партії, комуністи домоглися практично повноїдеградації своєї структури, повної втрати авторитету не тільки партії і її членів,але і самої ідеї соціальної справедливості. Сьогодні в можливість соціальноїсправедливості мало хто вірить уже в усьому світі. Дивує примітивізм вимогиЛеніна по цьому питанню. Якби ця теза супроводжувалась якимись застереженнями, уточненнями і т.п., то можнабуло б говорити про неправильне тлумачення ідеї нащадками. Але цього немає івиходить, ідея була цілком невірною.
Друга частина «Листа до з'їзду» містить особистіхарактеристики видатних діячів партії. На думку істориків, незважаючи на вимогуЛеніна зберігати ці записи в абсолютному секреті, вони стали відомі членам ЦКще при його житті. Імовірно, ця думка породила першу частину листа. Але тодівиходить, що невдоволення складом ЦК Ленін хотів виправити аж ніяк не кращимчином. Нереальними чи просто наївними варто визнати і спроби Леніна змуситипартійний «… авангард… попрацювати над самим собою, переробити самого себе,визнати відкрито свою недостатню підготовленість, недостатнє уміння». (ЛенінВ.И. Повн. зібр. тв., т. 45, с. 137.)
Як відомо, ленінська пропозиція про розширення ЦКбуло прийнято, хоча і не за рахунок робітників. Однак у цілому ця тезавикористовувалася партією постійно і дав відомий результат: верхівка партіїстала складатися з людей, яких не можна віднести ні до робітників, ні до інтелігенції,ні взагалі до яких-небудь людей, здатним ефективно займатися корисної длясуспільства діяльністю.
Багато моментів у роботах, що відносяться дополітичного заповіту, у тім чи іншому ступені актуальні для нас сьогодні. Алеце не має відносини до політичних аспектів існуючого суспільного ладу. Ленінчасто критикував чиновників («Краще менше, та краще»). Але чиновник є чиновникпри будь-якому ладі, у будь-якій країні. Не треба плутати державного чиновникаі клерка приватної чи комерційної фірми. Досвід функціонуванняфінансово-промислових монстрів на Заході свідчить про те, що чим більше фірма,чим більше її чиновницький апарат, тим більше клерки схожі на державнихчиновників. Однак різниця все-таки є. Навіть при найбільшій кількості клерківусі співробітники фірми зацікавлені в одержанні прибутку, у той час як і прикапіталізмі і при соціалізмі держчиновник зацікавлений тільки у своємуособистому благополуччі і кар'єрі.
Цікаво і те, як Ленін хотів удосконалюватиуправлінський апарат у нашій країні: «Навчити масу керуванню, не книжковому, нелекціями...». По-перше, хоче навчити відразу всіх, тобто усі будуть керуватиусіма (?), по-друге, навчити без науки, на основі чийогось, невідомо якого,досвіду.
Хочеться погодитися і з думками у відношенні «… народноговчителя...», якого треба поставити «… на ту висоту, без якої і мови бути неможе ні про яку культуру...». Звичайно, сьогодні ми повинні розуміти підвчителем і вузівськими викладачами, і, у відомій мері наукову інтелігенцію.Якщо у відношенні останньої в попередні роки керівництво країни ще виявлялоякусь турботу, то вимоги до якості шкільних вчителів останні роки були явно невисокими, як, в іншому, і їхній статус у суспільстві.
В останніх роботах Ленін торкався широкого спектрапитань державного будівництва — питання культури, національне питання, розвитоккооперації і т.д. Однак багато хто його думки не відрізняються оригінальністю ітільки з цієї причини зберегли свою актуальність до сьогоднішніх днів.Наприклад, усім добре відомо, що потрібно дуже акуратно відноситися донаціональних почуттів і традицій народів і народностей. Але так повинно робитизавжди: і вчора, і сьогодні!
Потрібно займатися розвитком промисловості,сільського господарства, культурою (і не важливо, назвемо ми цю діяльність«культурною революцією» чи якось по-іншому!).
Робота «Про нашу революцію» вважається ключовий увсьому циклі робіт політичного заповіту. Імовірно, цей висновок напрошується зтієї причини, що питання розвитку революції й охоплення нею усього світу спливаютьпрактично в кожній з робіт цього циклу. Дивно сьогодні читати про те, що до«цивілізованості» Ленін відносив вигнання поміщиків і капіталістів. Ну, добре,поміщики — вони гальмували розвиток економіки, а капіталісти в Росії, щофактично-те і не жила на той час при капіталістичному ладі! Якби ми дискутувализ Леніним сьогодні, то вийшло б, що увесь світ навколо нас - нецивілізований, а ми, так ще ПівденнаКорея, Куба — оплот цивілізації! Правда от з Китаєм щось не дуже ясно:формально соціалістична країна, а має сьогодні 9% економічного росту щорічно.Може бути, вони Леніна краще читали, чи взагалі не читали, а живуть своїмрозумом?
У роботі «Як організувати змагання?» Леніннаполягає на масовому контролі робітників і селян «… за багатими, за шахраями,за хуліганами...», називаючи їхніми пережитками проклятого капіталістичногосуспільства. Шахраї і т.п. — зрозуміло. А чому треба стежити за багатими, такще в першу чергу, якщо вони і не шахраї, і не хулігани, і не дармоїди, івзагалі не злочинці? До речі прозлочинний світ Ленін узагалі мовчить. Можна подумати, що в той час ізлочинності те в країні не було, чи всі злочинці — це багаті? У таких фразахЛеніна виявляється його істотний примітивізм і ідеалізований світогляд. Разом зтим, його вплив на розвиток ситуації в країні і реальна побудова нової сильноїдержави потрібно якось пояснити. Як пояснити — не знає, напевно, ніхто. Чи тоце його політична воля, особисті якості, чи те від нього тоді взагалі мало щозалежало.
Мрії Леніна про світову революцію через залученняв цей процес країн з великим населенням і слаборозвиненою економікою — Китай іІндія — так і залишилися мріями. Очевидно крім ефекту юрби і масовості є щеякісь фактори, не менш важливі, котрі Ленін не врахував.
Цікаво проаналізувати думка Леніна «Прокооперацію». Очевидно, він наполягав на розвитку кооперації, але не дуже швидкой у цивілізованій формі. Не зрозуміло інше — якщо це повинна була бутицивілізована кооперація на основі кредитно-грошових відносин між її членами, течому всі засоби кооперативних підприємств повинні належати робітником? Так аджеі зробили, колгоспна власність — це зовсім не та кооперація, що цивілізована.Як можна усунути протиріччя між особистою власністю члена кооперативу і, щообмовляється Леніним, власністю, що належить «державі». Відповідей два:
1) імовірно, Ленін, не цілком усвідомлював, аточніше лише смутно представляв, як змусити селян об'єднатися;
2) чи розмови про кооперацію є завуальованаспроба позбавити самий численний клас країни його власності, поділивши її зновуна усіх.
Так, переглянувши зауваження деяких істориків,можна прийти до висновку, що це дійсно було прагнення Леніна утягнути самиймасовий клас країни в революційну перебудову. Це, на думку не тільки Леніна,але і його соратників по партії, цілком відповідає другому варіанту відповідіна найважливіше питання. Сьогодні в Росії багато різних партій і дуже кривдно,що більшість з них проповідують генеральне гасло «Відняти і поділити!».Більшість політиків не бачать іншого шляху рішення проблем цілої країни. ЧомуЛенін, не шукає рішення в підвищенні продуктивності праці? Чому його останніроботи торкаються лише особистісні аспекти партійної політики? Відповідь простаі не дуже прийнятний: він мало що розуміє в той час, коли майже пройшла епохамов, коли потрібно було робити конкретна справа, а не вимовляти гасла, уженавіть не перед юрбою пролетарів, а перед функціонерами, що мають своїінтереси. Наївна гра старця, що живе в ірреальному світі.
Отже, наш не занадто докладний аналіз останніхробіт Леніна, знайомство з думками радянських політологів (а в 1999 р. ніхтообговорювати це питання не стане) приводять до висновку, що
1. Ленін і його соратники, чи комуністи тогочасу, розуміючи прагнення більшості людей до соціальної справедливості, незмогли (а швидше за все і не могли) привести народ величезної країни до тихвзаєминам, що відповідали би представленням людей про справедливість;
2. Революційна зміна існуючого ладу,принаймні, Жовтнева революція, не були викликані об'єктивними причинами, як інаступна побудова соціалістичної держави;
3. Ідея соціальної справедливості займала, ізавжди буде займати розуми людей поза залежністю від того, у якій країні вониживуть;
4. Спроби колишніх політологів колишньогоРадянського Союзу вкласти у вуста Леніна, а також між рядків його останніхробіт, деякий, не усім зрозумілий «найглибший» зміст, є не що інше, як бажаннявиправдати своє право одноособове, у своїх інтересах, трактувати мутні думкихворої людини, наживаючи при цьому аж ніяк не міфічний політичний капітал, авикористовуючи цю можливість для кар'єрного росту і, говорячи мовоюбільшовиків, гноблення простих трудівників (пролетарів).
Сучасні політичні погляди російського суспільстваі відношення людей до історичних особистостей, так чи інакше вплинули нарозвиток не тільки однієї країни, але й усього світу, перетерпіли за останнікілька років серйозні зміни. Однак не можна забути і зневажити історичнимдосвідом того давнього років хоча б по тому, що все це було, залишило свійслід, а люди, що керували величезною країною, домагалися визначенихрезультатів, тобто були досить сильними і розумними.
Не можна заперечувати і того, що серед усіхдіячів, що направляла народи на шлях комуністичного розвитку, Ленін займаєнайперше місце по всіх позиціях. У цьому зв'язку особливий інтереспредставляють його погляди саме в останній період життя, коли його діяльністьуже дала визначені результати, а сам він уже повинний був бачити свої і чужіпомилки і, якимсь образом, повинний був спробувати скорегувати курс«революційної боротьби», змінити з урахуванням практичного досвіду свої поглядина шляху побудови соціалізму. Останні роботи Леніна ввійшли в 45 тім Повногозібрання його творів під загальною назвою «Останні листи і статті В.И. Леніна».
Можливо, важкий стан Леніна в період написання, аточніше в період диктування, останніх своїх думок відбилося на змісті цихдокументів. Наше завдання полягає не в тім, щоб піймати автора на якихосьпомилках і протиріччях, а спробувати знайти і проаналізувати спроби Ленінаскорегувати політику партії, оцінити із сьогоднішньої точки зору роль інаслідки цих робіт.
Почнемо з «Листа до з'їзду», у першій частиніякого говориться про поповнення складу ЦК робітниками. Результат такої кадровоїполітики усім нам, на жаль, добре відомий. Замість підйому інтелектуальногорівня керування країною, дотримуючи цієї тези і поширюючи його не тільки насклад ЦК, але і на склад усієї партії, комуністи домоглися практично повноїдеградації своєї структури, повної втрати авторитету не тільки партії і їїчленів, але і самої ідеї соціальної справедливості. Сьогодні в можливістьсоціальної справедливості мало хто вірить уже в усьому світі. Дивує примітивізмвимоги Леніна по цьому питанню. Якби ця теза була супроводжувалась якимисьзастереженнями, уточненнями і т.п., то можна було б говорити про неправильнетлумачення ідеї нащадками. Але цього ні, а виходить, ідея була цілком невірною.
Друга частина «Листа до з'їзду» містить особистіхарактеристики видатних діячів партії. На думку істориків, незважаючи на вимогуЛеніна зберігати ці записи в абсолютному секреті, вони стали відомі членам ЦКще при його житті. Імовірно, ця думка породила першу частину листа. Але тодівиходить, що невдоволення складом ЦК Ленін хотів виправити аж ніяк не кращимобразом. Нереальними чи просто наївними варто визнати і спроби Леніна змуситипартійний «… авангард… попрацювати над самим собою, переробити самого себе,визнати відкрито свою недостатню підготовленість, недостатнє уміння». (ЛенінВ.Т. 45, с. 137.)
Як відомо, ленінська пропозиція про розширення ЦКбуло прийнято, хоча і не за рахунок робітників. Однак у цілому ця тезавикористовувалася партією постійно і дав відомий результат: верхівка партіїстала складатися з людей, яких не можна віднести ні до робітників, ні доінтелігенції, ні взагалі до яких-небудь людей, здатним ефективно займатисякорисної для суспільства діяльністю.
Багато моментів у роботах, що відносяться дополітичного заповіту, у тім чи іншому ступені актуальні для нас сьогодні. Алеце не має відносини до політичних аспектів існуючого суспільного ладу. Ленінчасто критикував чиновників («Краще менше, так краще»). Але чиновник є чиновникпри будь-якому ладі, у будь-якій країні. Не треба плутати державного чиновникаі клерка приватної чи комерційної фірми. Досвід функціонування фінансово-промисловихмонстрів на Заході свідчить про те, що чим більше фірма, чим більше їїчиновницький апарат, тим більше клерки схожі на державних чиновників. Однакрізниця все-таки є. Навіть при найбільшій кількості клерків усі співробітникифірми зацікавлені в одержанні прибутку, у той час як і при капіталізмі і присоціалізмі держчиновник зацікавлений тільки у своєму особистому благополуччі ікар'єрі.
У роботі «Як організувати змагання?» Леніннаполягає на масовому контролі робітників і селян «… за багатими, за шахраями,за дармоїди, за хуліганами...», називаючи їх пережитками проклятогокапіталістичного суспільства. Шахраї і т.п. — зрозуміло. А чому треба стежитиза багатими, так ще в першу чергу, якщо вони і не шахраї, і не хулігани, і недармоїди, і взагалі — не злочинці? До речі про злочинний світ Ленін узагалімовчить. Можна подумати, що в той час і злочинності то в країні не було, чи всізлочинці — це багаті? У таких фразах Леніна виявляється його істотнийпримітивізм і ідеалізований світогляд. Разом з тим, його вплив на розвитокситуації в країні і реальна побудову нової сильної держави потрібно якосьпояснити. Як пояснити — не знає, напевно, ніхто. Чи то це його політична воля,особисті якості, чи те від нього тоді взагалі мало що залежало.
Мрії Леніна про світову революцію через залученняв цей процес країн з великим населенням і слаборозвиненою економікою — Китаю іІндії — так і залишилися мріями. Очевидно крім ефекту юрби і масовості є щеякісь фактори, не менш важливі, котрі Ленін не врахував.
Отже, мій не занадто докладний аналіз останніхробіт Леніна, знайомство з думками радянських політологів (а в 1999 р. ніхтообговорювати це питання не стане) приводять до висновку, що:
1. Ленін і його соратники, чи комуністи тогочасу, розуміючи прагнення більшості людей до соціальної справедливості, незмогли (а швидше за все і не могли) привести народ величезної країни до тихвзаємин, що відповідали би уявленням людей про справедливість;
2. Революційна зміна існуючого ладу,принаймні, Жовтнева революція, не були викликані об'єктивними причинами, як інаступна побудова соціалістичної держави;
3. Ідея соціальної справедливості займала, ізавжди буде займати розуми людей поза залежністю від того, у якій країні вониживуть;
4. Спроби колишніх політологів колишньогоРадянського Союзу вкласти у вуста Леніна, а також між рядків його останніхробіт, деякий, не усім зрозумілий «найглибший» зміст, є не що інше, як бажаннявиправдати своє право у своїх інтересах,трактувати мутні думки хворої людини, наживаючи при цьому аж ніяк не міфічнийполітичний капітал, а використовуючи цю можливість для кар'єрного росту і,говорячи мовою більшовиків, гноблення простих трудівників (пролетарів).
Маркс у своєму листі до Кугельмана говорить:"Історія носила б дуже містичний характер, якби «випадковості»не грали ніякої ролі. Ці випадки входять, самі складовою частиною в загальний хід розвитку, врівноважуючи іншими випадками. Алеприскорення в сильному ступені залежить від цих «випадків», середяких фігурує також і такий «випадок», як характер людей.
У наших умовах така випадковість, як характерлюдини, що стоїть на чолі руху, на чолі партії і робітничого класу, характерСталіна, грає воістину фатальну роль. В умовах пролетарської диктатури, щозібрала у своїх руках усі важелі економіки, що володіє апаратом, у десяткиразів більш могутнім і розгалуженішим, чим апарат будь-якої буржуазноїдержави, в умовах безроздільного панування в країні однієї партії і гігантської централізації всього партійного керівництва — рольгенсека величезна. Його особисті якості здобувають виняткове політичнезначення.
Саме тому Ленін у своєму «Заповіті» давав таке виключне значенняособистим якостям Генсека, саме тому Ленін, знаючи особисті якості Сталіна, наполегливо у своєму«Заповіті» підкреслював необхідність зняття Сталіна з посади Генсекаі заміни його більш перспективним дляцієї ролі обличчям.
«Тов. Сталін, ставши Генсеком, зосередив усвоїх руках величезну владу, і я неупевнений, чи зуміє він завжди досить обережно користуватися цією владою»,- говорить далі Ленін.
Сталін, коментуючи «Заповіт», якзвичайно за допомогою софізму, зводить усю справу до брутальності, відволікаючиувагу від інших якостей, про які Ленін говорив. Тим часом саме ці якості і мають вирішальне значення.
Сталін недостатньо вірний інтересам партії, недостатньо чесно виконує свої обов'язки. Саме в цьому сутьхарактеристики, даної Леніном Сталіну. І якщо ці свої якості Сталін при Леніні ховав, маскував, придушував, то після Ленінавін дав їм волю.
Далі Ленін відзначає нетерпимість Сталіна до думок інших. Це якість уз'єднанні нелояльністю, нечесністюпривело до того, що він, не терплячи біля себе людей самостійної, незалежної партійноїдумки, людей що духовно, ідейно,теоретично стоять вище нього, спираючись на партапарат і ГПУ, вибив їх з керівних посад,роздув їхні минулі помилки і «винайшов» десятки нових, обдурив партію, тероризував партійні маси і на місцезганьблених їм керівників партії поставив людей обмежених у теоретичному відношенні,але ручних, покірних холуїв і підлесників, готових «визнати» будь-якуйого «теорію» за ленінську, будь-яку його антиленінську статтю за"історичну".
Що стосується ввічливості Сталіна стосовно товаришів, чого жадав від ГенсекаЛенін, то зразком може служити його "історичний лист у «Пролетарськуреволюцію», де сила доказу пропорційна силі крику вождя, щопочуває себе в партії і країні, як у своїй вотчині, де він вільний страчувати імилувати всякого.
Спочатку обережно, а потім усе сміливіше скидаючи із себе маску «скромного» старогобільшовика, якого партія «змусила» нести важкий тягар Генсека, вінусе більш явно виявляв прагнення пробратися у пантеон великих людей, не гидуючиніякими засобами. Уже свій п'ятидесятилітній ювілей він перетворив у «коронування нацарство». Тисячі самих підлих,мерзенних резолюцій, привітань від «мас», вимуштруваних партійним,профспілковім і радянським апаратом, адресованих «дорогому вождю, „кращому учню Леніна “, геніальномутеоретику, десятки статей у „Правді“,у яких автори називали себе учнямиСталіна — таке основне тло ювілею.
Нарешті, „історична“ стаття Сталіна в „Пролетарській революції“остаточно і з усім цинізмом виявляє його щирі наміри. Переробити історію так, щоб Сталін зайняв у ній „належне“ йому місце великої людини — оттаємний зміст статті Сталіна.
Якщо під час державного перевороту Луї Бонапарта, населення Парижу в плинідекількох днів чуло гуркіт гармат, то під час державного перевороту Йосипа Сталіна партія в плині декількох роківчує „пальбу“ наклепу й обману. Результатів Сталін, як і Луї Бонапарт, домігся: переворот звершено, особиста диктатура, сама не прикрита, облудна здійснена.
Основна когорта соратників Леніна з керівнихпосад знята, і одна частина сидить по в'язницях ,інша, що капітулювала,деморалізована й обпльована, тягне жалюгідне існування в рядах партії, треті, що остаточно розклалися, — перетворилися у вірних слуг „вождя“ — диктатора.
У чому сутність безпринципного політиканства? Утім, що по одному питанню сьогодні дотримуються одних переконань, аназавтра-прямо протилежних. Сьогодні доводиться одне, а назавтра по тому ж питанню, при тих же умовах — інше.При цьому безпринципний політикан і в тім і в іншому випадку вважає себе правим і послідовним. Він спекулює на тім, щомаси сьогодні часто забувають про те, що їм говорилося й обіцялося вчора, а назавтра забудуть те, що їм говорилося сьогодні. Якщо ж масизауважують трюк, то безпринципний політикан свій перехід на іншу точку зорунамагається обгрунтувати тим, що тепернібито політична й економічна обстановка з відношенням класових сил,радикально змінилася і тому потрібні інша політика, тактика, стратегія та інше.
Марксист-ленінець зміну політики, тактики і стратегії виводить з дійсної змінисоціально-економічної обстановки і відносин класових сил. Безпринципнийполітикан, якщо навіть він і прикриває безпринципне політиканство марксистсько-ленінської фразеологією, навпаки, зміні своєї особистоїповедінки підкоряє аналіз і висвітленнясоціально-класової обстановки.
Партійний апарат і сталінські кар'єристи завзятона всіх перехрестях викрикують про те,що Сталін — великий теоретик і вождь, геніальний учень Леніна. Його ім'я вданий час ці „учені“ кар'єристи ставлять поруч з іменами Маркса, Енгельса і Леніна. Усякого,хто цього не робить, беруть під сумнів і „обстріл“.
Сталін, учепившись за Маркса, Енгельса і Леніна,за їхньою спиною має намір пробратися в ряди вчителів робітничого класу. Якщоісторія не визнає його великою людиною,то він не має наміру признавати історію і за допомогою своїх »учених" кар'єристів хоче переробити її заново, якщо він ніколи не здатний піднятися на вершинитеоретичної і
духовної величі Маркса,Енгельса і Леніна, то він має намір, навпаки,їх опустити до рівня своєї власної незначності; якщо пануючі класи за допомогою обробки свідомості масперетворювали іноді геніальних людей в авантюристів, то чому ж пануюча кліка авантюристів неможе його перетворити в геніальну людину!
Ленін був вождем, але не був диктатором; Сталін, навпаки, єдиктатором, але не є вождем.
Яка різниця між вождем і диктато