Правова держава та громадянське суспільство

Курсова робота
 
ПРАВОВА ДЕРЖАВА ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

1.        Сфери держави ігромадянського суспільства в соціумі
Весьпростір різноманітної життєдіяльності людини умовно можна поділити на двівеликі соціальні сфери: Сфера державно-політичних відносин Сфераприватно-громадянського життя.
Першаскладає зону державно-політичних відносин, в якій соціальні зв’язки міжіндивідами повністю регламентуються державою. Сюди, наприклад, можна віднестидії і взаємовідносини людей, зв’язані з їх роботою в урядових структурах; зотриманням громадянами паспортів, водійських прав, реєстрацій, різних ліцензій,дозволів; з сплатою ними податків й проходженням митного догляду; з участю увиборах і т.ін. Усі подібні процеси детально регламентуються законами та іншимидержавними постановами і тому відносяться до соціального сектора держави.
Другасоціальна сфера – це сфера приватно-громадського життя людей, зона вільноїдіяльності та взаємовідносин індивідів, що відповідають їх особистим інтересам,цілям і бажанням. Вона й створює сферу громадянського суспільства.
Такимчином, громадянське суспільство – це та сфера соціального життя, де людивзаємодіють добровільно, самостійно й вільно, виходячи з своїх індивідуальнихцілей та інтересів, це сфера самодіяльності, самоорганізації і самоуправліннялюдей. У цій сфері громадян об’єднує не сила закону і приписів держави, авзаємний інтерес, однакові потреби, взаємна вигода, добровільні зв’язки,необхідність консолідовано виступати проти можливого свавілля з боку держави.
Зауважимо,що не можна змішувати або ототожнювати „суспільство” як людську спорідненість зкатегорією „громадянського суспільства” як історичним феноменом, що виникає напевному етапі розвитку людського суспільства. Громадянське суспільство якісновідрізняється від того, що прийнято називати людським суспільством взагалі.Якщо „суспільство” характеризує спільність життєдіяльності людей, тогромадянське суспільство – це така система зв’язків та інтересів, що забезпечуєвільну реалізацію кожною людиною своїх природних прав – права на життя і гіднеіснування, працю, свободу робити все, що не шкодить іншим; власність, рівністьперед законом і т.ін.
Структурагромадянського суспільстваскладається з двох головних підсистем. По-перше, всю сукупність вільнихдобровільних взаємовідносин людей, що розвиваються без втручання держави. Цеможуть бути: а) спільна підприємницька діяльність або колективні науковідослідження людей; б) їх заняття в клубах по інтересах (театральні студії,літературні гуртки, спортивні секції тощо): в) взаємовідносини людей у сім’ї;г) їх діяльність у політичних партіях, громадських організаціях, рухах (у томучислі релігійних); д)міжнародні контакти людей на приватному рівні (родинніобміни, гастролі артистів, участь у ділових зустрічах, у роботі міжнароднихорганізацій, симпозіумах, конференціях, змаганнях, конкурсах і т.ін.)
По-друге, вструктуру громадянського суспільства входять й ті соціальні інститути, які породжуютьсявільними відносинами людей (сім’я, приватна власність, домашнє господарство,підприємництво, художня самодіяльність, різні асоціації, кооперативи, комуни,церкви, жіночі, молодіжні, партійні, екологічні та інші організації яквсередині країни, так і на міжнародному рівні).
Разом з тиммежі сфер громадянського суспільства і держави важко чітко визначити. Ці сферивзаємопов’язані, тісно переплітаються, в них діють одні й ті ж люди. Наприклад,робочі контакти двох народних депутатів у Верховній Раді відбуваються удержавній сфері, а їх взаємостосунки, скажімо, у тенісному клубі, де вонизаймаються у вільний від роботи час – вже у сфері громадянського суспільства.
Навітьприватні стосунки в сім’ї не можуть позбутися втручання, контролю з бокудержави: офіційна реєстрація шлюбу, народження дітей, податки, можливо,оформлення пособій, пенсій, спільного бізнесу та інше.
Важливими передумовамирозвитку громадянського суспільства є:
а) приватнавласність (матеріальна основа самостійності і незалежності громадян віддержави);
б)закріплення в країні економічних, а також громадянських і політичних прав тасвобод особистості;
в) співдіядержави розвитку демократії і самоврядування в суспільстві;
г)громадянська зрілість людей (законослухняність, навички користування правами,не забуваючи про обов’язки; небайдужість до долі співвітчизників, суспільства вцілому і до всього, що відбувається на Землі; готовність активноспівробітничати з іншими людьми і т.д.).
В своючергу розвинуте громадянське суспільство має для суспільства в цілому великезначення, оскільки, по-перше, воно створює умови для вільної самореалізаціїіндивідів та їх різних об’єднань і груп, а по-друге, воно стримує державу віднадмірного утискання індивідів і суспільства, роблячи державу більш демократичноюі правовою.
Вартозазначити, громадянське суспільство зароджувалось і розвивалось поступово – цеісторичне явище. В традиційних (феодальних) станово-ієрархічних суспільствахвідносини між людьми жорстко регламентувались державою й „колективами” (кастами,станами, „вищим світом”, церквою, селянською общиною і т.ін.). В індустріальних(капіталістичних) суспільствах люди ставали більш самостійними, незалежними івільними. При цьому на різних історичних етапах і в різних країнах співвідношенняміж громадянським суспільством і державою міняється: то розширюється сфера іпосилюється вплив першого, то домінує держава. На те, яка ситуація складалась упевній державі у певний період безпосередній вплив мали політичний режим,традиції, ситуація в світі, оточення країни, рівень політичної культурисуспільства та інші чинники.

2.        Правова держава: теорії тапринципи
Вважається,що для країн з перехідною економікою, а саме такою країною є Україна,формування громадянського суспільства являє собою необхідну умову їх переходудо ринку і правової державності.
Ідея правовоїдержави зародилася у глибокій давнині і має давні ідейно-теоретичні витоки. Щев працях давньогрецьких філософів стверджувалось, що громадянин є особоюполітичною, членом суспільства й тому зобов’язаний виконувати закони цьогосуспільства. У суспільстві (державі) людина має свої права і обов’язки. Однак,підкорення людини суспільству не повинно доводити до утиску його особистості.Держава, яка керується в управлінні підданими законом, встановлює обов’язковінорми громадського життя, тобто обмежує свободу кожного громадянина, але й їїправо ущімлювати свободу інших громадян, усього суспільства, обмеженосуспільством. Ідея про необхідність панування закону в суспільстві з’явилась якпротивага свавіллю та самовладдю правителів держави. Наприклад, про владузакону, однакового для всіх громадян, говорив ще в VI ст. до н.е.давньогрецький архонт Солон, про співвідношення природних прав людини писалиАристотель і Цицерон.
Але ціліснаконцепція правової держави сформувалась у період становлення буржуазногосуспільства у Європі в XVII-XIX ст. У цей період в історично прогресивнихтеоріях здійснювалась всебічна критика феодального свавілля і беззаконня,абсолютистських режимів, стверджувались ідеї свободи і рівності усіх людей, невідчуженість прав людини, відкидались узурпація публічної політичної влади, їїбезвідповідальність перед людьми і суспільством. В працяхфілософів-просвітників Дж.Локка, Ш.-Л.Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо та іншихпідкреслювалось, що в природі і суспільстві діють природні закони. Людиприходять до необхідності створення правової держави у результаті суспільногодоговору, делегуючи частину своїх прав і свобод державній владі. А владавстановлює закони, що регулюють відносини між людьми, народами і правителями ініхто не може бути вище закону.
Розвиваючиідею про правову державу, німецький філософ І.Кант зауважував, що всі людинароджуються вільними, але кожна людина повинна узгоджувати свою свободу ізсвободою своїх співгромадян. Держава об’єднує людей у правових рамках законів ізабезпечує виконання їх усіма підданими, реалізуючи на практиці свободугромадян. Кант передбачав, що людство у своєму розвитку буде постійно розширятипрактичне застосування принципів свободи і соціальної справедливості, керуючисьзаконами. Інший німецький мислитель К.Маркс вважав необхідним, щоб державагарантувала народові його свободи законодавчим шляхом і в подальшому перехіддержави у підкорення суспільству.
Такимчином, у працях відомих філософів ідея правової держави була всебічнообґрунтована. Змістовно ця ідея полягає в утвердженні суверенності народу якджерела влади, гарантуванні державою його прав і свобод, підкоренні державиінтересам суспільства.
Самийтермін „правова держава” з’явився у німецькій юридичній літературі у передовійполовині XIX ст. у працях К.Велькера, Р. фон Моля та ін.
Існуютьрізні визначення правової держави. У загальному вигляді можна сказати, що правовадержава – це держава, де на практиці забезпечено верховенство закону, нормправа, де влада заснована на праві, їм обмежується і через нього реалізується.
Правовою також можна назвати державу, в якій все життя суспільствапідкорено закону, а закон направлений на забезпечення всезагального рівноправ’яі соціальної справедливості.
ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
1.Верховенство і всезагальність закону всуспільстві. Це означає, по-перше, що лише закон (а ні окремі особи, ні відоміприписи та інструкції) регулює життя суспільства та всіх його галузей. Апо-друге, що закони країни є обов’язковими для всіх: не лише для громадян,підданих, а й для самої держави, усіх її органів і посадових осіб.
2. Правовийхарактер самих законів, тобто їх високаправова якість. Це означає, що закони країни повинні відповідати міжнароднимправовим стандартам, бути гуманними і справедливими, повинні відображати волюнароду і прийматися також у законному порядку (через референдуми, парламент, ане розпорядженням окремих посадових осіб). Правові норми повинні бути простимиі не занадто багаточисельними, щоб не обмежувати свободу людей. А покарання, щоприсуджується судом повинні відповідати складу та тяжкості скоєного злочину.
Досвідбагатьох країн, України зокрема, переконує, що чим більше в суспільстві забороні несвободи, тим більше в ньому поширюються корупція і злочинність. Томуважливо також, щоб у суспільстві діяв принцип „дозволено все, що не забороненозаконом” (а не навпаки: „заборонено все, що не дозволено законом”).
3.Пріоритет прав і свобод людини. Цейпринцип означає, що головним у діяльності держави є забезпечення й охоронаосновних прав і свобод особи в суспільстві. При цьому, однак, рівність громадянвбачає, що свобода кожного не може бути абсолютною, тобто має певні межі. Коженможе бути вільним настільки, наскільки це не заважає бути вільними іншим. Правооднієї людини не може стати його однобічними привілеєм.
4.Взаємовідповідальність держави і особистості. Права людини стають реальністю лише тоді, коли вони нерозривнопов’язані з обов’язками і відповідальністю людей. Права і обов’язки, як двісторони однієї медалі, взаємообумовлюють існування один одного. Наприклад,право однієї людини (скажімо, на приватну власність) означає обов’язок іншихлюдей не чіпати цієї власності. Звідси зрозуміло, чому громадяни зобов’язанідотримуватись законів, поважати права і свободи інших осіб, зберігати природу,сплачувати податки, служити у війську і т.д. Ті ж, хто не виконує своїхобов’язків, справедливо підлягають примусу і покаранню.
Державатакож відповідальна перед собою і суспільством за належне виконання своїхфункцій. Форми цієї відповідальності різні: достовірна інформація для громадян(наприклад, про масштаби і причини загибелі солдат строкової служби; проекологічні порушення в країні; про помилки у політичному курсі керівництвадержави і т.д.); звіти органів влади; опитування й референдуми, що оцінюютьроботу уряду; судовий розгляд злочинних дій посадових осіб та ін.
5.Легітимність влади, тобто її законність.Легітимною вважається насамперед влада, сформована шляхом демократичнихвиборів. Необхідно, щоб ця влада також була ефективною, забезпечуваластабільність і порядок в суспільстві і, нарешті, визнавалась як всерединікраїни, так й на міжнародному рівні.
6. Розподілвлад. Цей принцип передбачає чіткий розподілсфер діяльності і владних повноважень між трьома гілками державної влади –законодавчою, виконавчою і судовою. Таке розмежування функцій виключаємонополію будь-якого органу на владу. Таке розмежування гарантує правагромадян, оскільки людині протистоїть не монолітний й всесильний державнийапарат, що узурпував усю владу в одних руках, а внутрішньо розділена системавзаємоконтролюючих один одного органів. В структурі державної влади верховнийхарактер формально має законодавча влада. Парламент й органи самоврядуванняприймають законодавчі акти відповідно до норм права і Конституції. Виконавчавлада управляє суспільством, спираючись на прийняті закони. Судова владазабезпечує виконання законів в суспільстві і системі державної влади. Такасистема стримань іпротиваг утримує чиновників від можливих зловживань ізабезпечує демократичність й стабільність політичного ладу.
7. Ефективні форми контролю і нагляду за здійсненням закону.Конкретне здійснення цього принципу покладено державою і суспільством на органисуду, прокуратури, арбітраж, податкову службу, правозахисні організації. Дляефективності контролю необхідно створення умов для порівняння, як повинно бутиу відповідності з правом, й що є у дійсності. Це досягається за допомогоюповідомлення громадян про застосування закону у реальності і про положеннядержавних справ. Особлива роль у здійсненні контролю за правомірністю дійвладних структур відводиться громадській думці.
Правовійдержаві також притаманні наступні риси:
1)        Виключення диктатури, відкого б вона не походила, захист будь-якої людини від свавілля з бокучиновників, державних органів.
2)        Участь громадян у державнихсправах, гарантія кожній людині реалізації її прав і свобод, створенняможливостей для її всебічного розвитку.
3)        Незалежність судів та їхособлива роль у рішенні всіх спірних питань. Підконтрольність та обов’язковістьрішень суду як для органів влади, так і для громадян.
4)        Добровільне самообмеженнягромадян у своїх правах і свободах на користь закону.
Такою єідеальна модель правової держави. Втілення цієї моделі у політичне життя різнихкраїн може мати багато суттєвих відтінків. Сучасна Україна знаходиться лише напочатковому етапі побудови правової держави.
3.        Задачі держави України вперехідних умовах
Уперехідних умовах створення ринкової економіки, формування середнього класу,демократизації суспільства роль держави доволі суперечлива.
Українськадержава, насамперед, повинна забезпечувати політичну стабільність суспільства,виявляти й попереджати зіткнення різних соціальних груп, що мають різніінтереси, досягати гармонії і узгодження цих інтересів. У задачі державивходить також захист прав і свобод громадян, їх безпека, забезпеченняправопорядку, а також охорона кордонів країни.
Векономічній сфері держава, з одного боку, повинна зменшити свій тиск наекономіку, позбавляючи її зайвого контролю і регулювання. А з іншого боку, вумовах, коли в країні не було взагалі ринкового механізму й, відповідно,досвіду його використання, держава повинна активізувати свою роль у йогостворенні.
В сучаснихумовах держава в Україні спрямовує свою політику на досягнення економічної іполітичної стабільності. Це неможливо без вирішення соціальних проблем –освіти, охорони здоров’я, розвитку науки, культури екології. Актуальноюпроблемою для держави залишається проблема бідності, у тому числі населення, щопрацює; створення системи соціального захисту найбільш вразливої і незахищеноїчастини народу – пенсіонерів, інвалідів, сиріт.
Усі цігострі проблеми вкрай важко вирішувати в умовах так званогобюрократично-олігархічного капіталізму. Так званий бюрократичний капіталізм(або державний) вбачає, що економікою та іншими сферами суспільного життярозпоряджається держава, тобто її бюрократичний апарат, багаточисельна арміячиновників. Звідси неминучі зайве втручання держорганів у діяльність громадян (жорсткийконтроль, багаточисельні та невиправдані перевірки й реєстрації, необхідністьна все отримувати дозвіл і т.ін.), свавілля і корупція чиновників, змовабюрократів із злочинцями й великим бізнесом, „розквіт”„тіньової економіки” (зарізними даними продукція тіньової економіки в Україні складає від 40 до 60 %загального об’єму виробництва). Характерними рисами такого капіталізму є високакриміналізація суспільства, низький рівень життя більшості населення на тлінадбагатства корумпованого чиновництва й верхівки бізнесу.
А колиекономіка і влада концентруються в руках вузької групи так званих „олігархів” –великих банкірів, трейдерських спекулянтів, промислових, торгових,газетно-телевізійних магнатів ситуація в країні ще більше ускладнюється. Прицьому вищі керівники державного апарату, політичних партій, засобів масовоїінформації (ЗМІ) можуть бути куплені олігархами і працюють на них. Відкриміналізованих верхів злочинність колами розходиться у суспільстві, абільшість населення не піднімається вище рівня бідності.
Зрозуміло,що політична система не є утворенням, що застигло. Вона постійно розвивається,відповідно вдосконалюється й держава як політичний інститут. І сьогодніпровідною тенденцією у розвитку багатьох держав, у тому числі і України, слід вважатитенденцію до створення дійсно демократичної правової держави.
4.        Громадянське суспільство таполітичне життя
Громадянськесуспільство як теоретична категорія використовується для аналізу і поясненняявищ соціальної реальності в різних її аспектах.
Громадянськесуспільство – суспільство громадян ізвисоким рівнем економічних, соціальних, політичних, культурних і моральних рис,яке спільно з державою утворює розвинені правові відносини; суспільстворівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє з нею зарадиспільного блага.
Насучасному етапі поняття отримало багатофункціональність застосування. Якщораніше його використовували для аналізу стабілізаційних процесів у західномусуспільстві, то тепер використовують при поясненні трансформацій у східнихкраїнах, де відбувається дещо відмінне від становлення інститутівгромадянського суспільства в західних країнах.
Історичноідея «громадянського суспільства» походить з античних часів. У працях Цицеронаі Арістотеля знаходимо уявлення про нього як про сукупність громадян, якіпроживають у граді або полісі. Тобто таке розуміння фактично ототожнювалодержаву і громадянське суспільство. У працях Н.Макіавеллі громадянськесуспільство активно протиставляється державі, як структурі, що прагне підім'ятипід себе життя суспільства. Із середніх віків поняття «громадянськесуспільство» вирізняється крайньою неоднозначністю і різноманітністю тлумачень.
Д. Локкрозглядав громадянське суспільство як форму державності, що володіє визначенимсоціально-економічним і духовним змістом. У Т. Гоббса громадянське суспільство— це «союз індивідуальностей», у якому його члени набувають високих людськихякостей. Ж, Руссо називав громадянським суспільство, в якому громадяникористуються своїми правами безпосередньо, а не через представницькі інститути.Т. Пейн визначав його як галузь самореалізації приватних інтересів громадян.Для Г. Гегеля громадянське суспільство є проміжною між сім'єю і державою формоюлюдської спільноти, яка забезпечує життєздатність суспільства і реалізаціюгромадянських прав. К.Маркс вбачав у ньому сукупність соціально-економічнихвідносин. У А.Токвіля громадянське суспільство — це позадержавна сфера соціуму.І.Фергюсон ототожнював його з усім суспільством у цілому.
Немаєодностайності в тлумаченні громадянського суспільства і серед сучасних західнихдослідників. Д.Хелд зараховує до громадянського суспільства поза державні сфериособистого, сімейного і ділового життя. У Е.Коєна — це сфера виключносоціальних відносин у вузькому їх розумінні, неекономічних і недержавних.Р.Дарендорф розглядає громадянське суспільство як сферу соціуму, яка відповідаєвимогам сучасної цивілізації, має певний рівень цивілізованості; К. Поппер — яквідкрите суспільство; В. Гавел і В. Клаус ототожнюють його з демократичнимтовариством.
Таку самурізноманітність поглядів можна спостерігати і у вітчизняній літературі.Більшість авторів поділяють погляд на громадянське суспільство як на сферунедержавних, неполітичних відносин, щоправда кожен з них по-різному розумієформи його актуалізації.
Різноманітністьпоглядів на громадянське суспільство є результатом не тільки складностігносеологічного характеру, а й своєрідним відбиттям різного історичногодосвіду, різних культурних традицій, у яких відбувалося становлення громадянськогосуспільства, а також незавершеності і продовження процесів його формування вглобальному масштабі.
Наведеніпогляди на громадянське суспільство укорінені переважно в трьохкультурно-історичних традиціях: італійській, німецькій та англо-американській.Перша з них склалася в добу Відродження в італійських містах-республіках івирізнялася цінностями гуманістичного індивідуалізму, зорієнтованими на духовнукультуру, вільнодумство, мир і особистісну безпеку громадян. Друга традиціяокреслилася в добу Реформації в німецьких протестантських містах і громадах,які сповідували цінності колективного, асоціативного життя, братерства,рівності, справедливості. Для третьої традиції, що сформувалась у промисловихцентрах у новоєвропейський час, був притаманний економічний індивідуалізм,заснований на приватній власності та економічній свободі, модернізації ісаморегуляції суспільства.
Усі цікультурно-історичні традиції відлилися згодом у три концептуальні підходи дорозуміння природи і проблем формування громадянського суспільства:індивідуально-особистісний, корпоративно-груповий і індивідуально-груповий.
Розглядгромадянського суспільства недоцільно розпочинати з окреслення його як певногостану розвитку суспільства або окремої сфери суспільного життя, а слід з'ясуватисутність громадянського суспільства від його інтегральної якості, яка вирізняєйого з поміж інших суспільних утворень, адже громадянське суспільство,насамперед — це суспільство громадян.
Громадянськесуспільство не просто сукупність ізольованих громадян. Громадянським робитьйого не їх сукупність, а така інтегральна якісна визначеність, як громадянство.Остання е однією з фундаментальних категорій концепції громадянськогосуспільства і означає наділення і забезпечення громадян відповідними правами таумовами існування. Ознаками громадянина є легальний статус його якповноправного члена суспільства і володіння ним сукупністю громадянських прав ісвобод, належність яких власне і робить особу громадянином.
Громадянствопостає у відносинах між громадянами і являє собою соціальний статус індивіда якагента публічної діяльності, фіксуючи його зв'язок з державою, який виявляєтьсяу їх взаємних правах і обов'язках. Саме завдяки громадянству громадянськесуспільство певною мірою дистанціюється від держави і соціуму в цілому,набуваючи характеру автономної сфери суспільного життя. Однак щоб повністюз'ясувати природу громадянського суспільства, однієї вказівки на громадянствоще недостатньо. Громадянство є лише формальною характеристикою соціальноїдіяльності і не враховує конкретної активності індивіда та її спрямованості.Щоб глибше проникнути в сутність громадянського суспільства, варто поставитипоняття громадянства в залежність від реальних запитів людей, їх потреб,інтересів, цінностей.
У такомуразі метою громадянської активності виступатиме реалізація громадянами своїхматеріальних і духовних інтересів, а напрямом її розгортання буде їх прагненнярозширення доступу до матеріальних і культурних благ суспільства. З огляду наце, громадянське суспільство постає як системне об'єднання громадян, у якомувони забезпечують свої власні інтереси. Задоволення інтересів громадян угромадянському суспільстві здійснюється ними власноручно, шляхом їхсамоорганізації.
Самоорганізаціягромадян— найважливіша передумова формування і ознака сформованостігромадянського суспільства. Оскільки самоорганізація є головним засобомреалізації інтересів громадян, то від того, як вона забезпечується з бокусуспільства і держави, залежить їх активність у процесі побудови громадянськогосуспільства, а також темпи його формування, сила і міць у стосунках з державою.Адже саме завдяки самоорганізації громадян утворюється несуча конструкціягромадянського суспільства у вигляді його інститутів і організацій, яка робитьйого усталеною і стійкою системою.
Задоволенняінтересів громадян є не тільки потребою і умовою для їхнього існування, а йправом на це. Кожна людина має невід'ємне право на життя, свободу, щастя тощо.На те, що власне і зветься правами людини. З урахуванням цього аспекту громадянськесуспільство виступає самоорганізованою системою громадян, у якій їмгарантується не тільки визнання їх інтересів і необхідність їх формування, а йнадаються права на їх реалізацію. Визнання і забезпечення законних прав людинивиражає сутність громадянського суспільства і слугує необхідним чинником йогостановлення і еволюції, адже це означає надання громадянам свободи в реалізаціїїх інтересів, за відсутності якої неможлива їхня самоорганізація і захищеністьперед державою.
У процесіреалізації своїх інтересів, задоволення матеріальних і духовних потребгромадяни вступають у різного роду соціальні зв'язки, відносини і взаємодії.Для громадянського суспільства характерне переважання горизонтальних зв'язків.Вони досить різноманітні і утворюють кілька шарів. Фундамент громадянськогосуспільства складають відносини, пов'язані із забезпеченням йогожиттєдіяльності, адже головна функція соціальною організації полягає насампереду створенні умов для задоволення базових людських потреб у їжі, одягу, житлітощо. Другий, шар становлять соціокультурні відносини, що містять у собісімейно-родинні, етнічні, релігійні та інші усталені зв'язки. Нарешті, третій іверхній шар утворюють відносини, пов'язані з індивідуальним вибором,політичними і культурними перевагами, ціннісними орієнтаціями громадян. Наґрунті соціальних зв'язків, відносин і взаємодії громадян відбуваєтьсяструктуризація їх інтересів, що є основою для соціальної стратифікаціїсуспільства, Структуризація інтересів здійснюється на основі визнання певним коломгромадян спільних для себе інтересів, згуртування навколо них і виокремлення впевну соціальну цілісність. Стратифікація розвиває структуризацію суспільства,розшаровуючи і поділяючи соціальну структуру на великі і малі соціальні групи.Вона є найважливішою передумовою формування і функціонування громадянськогосуспільства.
Угромадянському суспільстві різні великі і малі соціальні групи проявляють себеяк групи інтересів громадян, які існують і функціонують тому, що всі його члениподіляють загальноприйняті усіма цілі, установки, цінності, а це передбачаєвзаємозалежність членів груп інтересів у справі реалізації спільних інтересів іцілей. Групи інтересів є ключовим елементом громадянського суспільства. Вонивиступають єднальною ланкою між суспільством і державою. Вони представляють увідносинах між ними приватні і колективні інтереси громадян і домагаються відних створення відповідних умов для їх реалізації.
Дляреалізації своїх інтересів окремі громадяни та їх групи утворюють різного родуінститути, які знаходяться в певній автономії від держави. Ці інститутивиконують як специфічні, так і загальні функції. Вони сприяють відтворенню ісоціалізації громадян як суб'єктів спеціалізованої діяльності і формуваннюнесучої конструкції і середовища громадянського суспільства.
Оскількигромадянське суспільство насамперед забезпечує відтворення соціального життя,то основними його інститутами є: приватна власність, орендні підприємства,кооперативи, акціонерні товариства, споживчі й кредитні спілки, бізнес-центри,благодійні фонди і фонди підтримки, наймана праця, біржі зайнятості, а такожсім'я, церква (відокремлена від держави), школи (приватні), засоби масовоїінформації (недержавні), профспілки, інші громадські недержавні організаціїтощо. Якщо перша група інститутів сприяє відтворенню життєдіяльності громадян усфері економічних відносин, то друга — безпосередньому відтворенню соціальностіі здійсненню контролю за дотриманням і виконанням загальноприйнятих длягромадянського суспільства моральнісних норм у сфері соціокультурних відносин.
Черезрізного роду організації груп інтересів громадянське суспільство вступає вособливі стосунки з державою. З одного боку, громадянське суспільство береучасть у формуванні і функціонуванні держави відповідно до своїх інтересів іцінностей, утворюючи її природний соціальний фундамент, певним чином утримуючиі здійснюючи контроль над нею. З другого боку, держава бере участь у формуванніі функціонуванні громадянського суспільства, впливаючи на структуруваннявідносин у ньому, здійснюючи регулювання і контроль, захищаючи інтересигромадянського суспільства в цілому і його суб'єктів зокрема — від елементів іструктур, що мають антигромадянську спрямованість або які через своюнедосконалість можуть хибити на крайнощі. Внаслідок такої взаємодіївідбувається взаємопроникнення держави і громадянського суспільства (схема 1).
Покликаннямгромадянського суспільства стає відстоювання перед державою безпосередніхінтересів громадян та їх груп, а також права на їх самоорганізацію. За державоюзакріплюється роль гаранта захисту загальносуспільного інтересу від егоїзмуприватних і групових інтересів, стихійних, спонтанних процесів самоорганізації,обстоювання прав громадян. Між ними встановлюються відносини клієнта і обслуги(схема 2).
В Українітривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади йсуспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу,не довіряє державній владі, хоч і дотримується утопічного погляду, нібивинятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Міжіншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетногоправителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично.
Державнавлада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але їїможливості обмежені без ініціативи народу — ”знизу”.
Особливістюі суперечливістю трансформаційного етапу в Україні, є те, що складнощіперехідних процесів зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, а, з іншогобоку — розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавленнясуспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставинапідкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідномусуспільстві, розробки механізмів впливу на соціальні процеси, визначення шляхівперетворення держави на правову, а перехідного суспільства — на громадянське.
Требавідзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянськесуспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовиймеханізм. Цей недолік Конституції негативно відбиватиметься на процесіформування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючисвоє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це наконституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, є стратегічнонеприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правовоїдержави, не пов'язуючи це з громадянським суспільством, яке є гарантом захистуйого членів від втручання державних інститутів у їх приватне і особисте життя,особливо в тих випадках, коли ці інститути за певних обставин перетворюються насамодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. Однією зперших змін до Конституції України має бути доповнення її новим розділом прогромадянське суспільство.
Трансформаційнесуспільство, яким є сучасна Україна, має певні характеристики: усі сферижиттєдіяльності охоплені системною кризою, особливо вражені економіка ісоціальна сфера; на рівні керівництва державою відсутнє цілісне уявлення прошляхи виходу з кризи.
На сьогодніосновними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є: розширеннямасової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення новихможливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формуваннясправжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринковогохарактеру, розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності; постійнеудосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку відсуспільства до держави; максимальне розширення сфери судового захисту прав ісвобод людини, формування поваги до права і до закону; виховання природногопатріотизму — національного і державного — на основі поваги до національноїісторико-культурної спадщини; зміцнення свободи інформації, відкритостісуспільства на основі зв'язків із зарубіжним світом; піднесення рівнясуспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, удосконаленняполітичної системи відповідно зі зміною конкретно-історичних умов.
Такимчином, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя.Проте це роздержавлення зовсім не означає повної відмови від державного в межахзакону регулювання соціального життя.
Роздержавленнясуспільства на базі Конституції України передбачається за такими напрямами:
— у галузіполітичній — закріплення багатопартійності, створення державою на основі законурівних умов для діяльності політичних партій, інших громадських об'єднань;заборона будь-якій політичній партії чи організації привласнювати собі правоздійснювати державну владу; проведення виборів на багатопартійній основі;
—       у галузі економічній — приватизація державних і комунальних підприємств на основіприватної власності (індивідуальної і колективної); невтручання держави та їїструктур в безпосередню господарську діяльність підприємств незалежно від формвласності; свобода підприємництва і договорів;
—       у галузі ідеологічній — будь-яка ідеологія не може зводитися до рангу державної ізакріплюватись у законному порядку, не кажучи про конституційний рівень, як цебуло в попередніх радянських конституціях; відокремлення церкви від держави,невтручання держави в справи релігії; роздержавлення і деідеологізація освіти,науки і культури, всієї духовної сфери суспільства на основі конституційногогарантованого права на свободу думки, совісті і релігії;
—       нарешті, децентралізаціядержавної влади, зміцнення справжніх органів місцевого самоврядування, зняттязайвої державної опіки над територіями.
Становленняв Україні громадянського суспільства, суверенної національно-демократичноїдержави — імператив історії. Досвід розвитку цивілізованих країн засвідчує, щоформування громадянського суспільства шляхом світової цивілізації — тривалий ідуже складний процес. Справжнє громадянське суспільство може існувати лише вдержаві з ефективною та конкурентноспроможною, соціально-однорідною економікою.
Враховуючиособливості трансформаційного етапу в Україні, має бути проведена в життя такаконцепція співвідношення особи, суспільства і держави, яка змогла б не тількизмінити сьогоднішню ментальність людини, а й сприяти формуванню вільної особи звисокою політичною, економічною і правовою культурою, яка усвідомлює своюцінність і гідність. Концепція громадянського суспільства передбачає, щоепіцентром є людина, її права, свободи і її інтереси, інститути громадянськогосуспільства і держави утворюються для створення умов нормальної життєдіяльностілюдини, захисту її прав. При цьому державні інститути мають нести подвійнийтягар, забезпечуючи через закони, рівні для всіх людей умови і можливості,нормальне функціонування громадянського суспільства. Отже, на конституційномурівні має бути закладена якісно нова модель правової організації життя людини ісуспільства, відповідно до якої весь державний і суспільний механізмспрямовується на здійснення і захист прав і свобод людини. Усі політичні,економічні, соціальні і культурні права людини мають знайти своє відбиття у відповіднихінститутах громадянського суспільства таких, як власність, свободапідприємництва, екологічна безпека, сім'я, освіта, наука і культура, громадськіоб'єднання, свобода інформації та ін. Ці інститути повинні стати надійнимматеріальним фундаментом прав і свобод людини.
Основніпоняття та категорії
Громадянськесуспільство — це суспільство громадян звисоким рівнем економічної, соціальної, політичної культури і моральноївластивостей, яке спільно з державою утворює розвинуті правові відносини;суспільство рівноправних громадян, яке не залежить від держави, але взаємодіє знею заради спільного блага.
Економічнасфера громадянського суспільства. Громадянськесуспільство має під собою економічну основу. Його формування супроводитьсяпоявою різноманітних форм власності та перевагою приватного капіталу. Урозвинутому суспільстві діє розгалужена ринкова інфраструктура, що підлягаєрегулюванню. Названі фактори спричинюють ділову активність, заповзятливістьлюдей, створюють передумови плідної роботи.
Політичнасфера громадянського суспільства. Уполітичній сфері громадянське суспільство забезпечує усім своїм громадянамвільну участь у державних і громадських справах. Держава і громадянин принаявності закону і рівності всіх перед ним мають інтерес і реалізують його. Утакій державі виключається дискримінація за національними, етнічними,політичними, релігійними, статево-віковими ознаками, забезпечується надійнийзаконодавчий захист особистості й гідності громадянина. Головним суб'єктомтакого суспільства виступає людина.
Інститутигромадянського суспільства. З початкомпроцесу демократичної перебудови світового співтовариства зріс інтерес допроблематики громадянського суспільства. Його наукове дослідження проводиться уневід'ємному зв'язку з проблематикою правової держави. Західні й вітчизняніполітологи знайшли принципово нові підходи щодо аналізу названих понять,внаслідок чого політико-правова теорія збагатилася новими положеннями, а саме:громадянське суспільство є основою держави, його становлення відбувається втісному взаємозв'язку із становленням правової держави; для цивілізованогорозвитку обох феноменів необхідно створювати надійний механізм взаємодії тавзаємозбагачення; не лише держава, а й Інститути самого громадянськогосуспільства можуть негативно впливати на інші його складові; формуваннягромадянського суспільства є передумовою становлення політичної демократії,обмеження всеохоплюючої ролі держави. Певні інститути і феномени водночасналежать до громадянського суспільства і до правової держави. Вони виконуютьроль необхідної «зв'язки» між ними І мають вирішальне значення щодофункціонування громадянського суспільства. До таких структур та інститутівможна віднести політичні партії, об'єднання, клуби, засоби масової інформації,механізми виборчого процесу, політичну культуру, представництво тощо.
Соціальнасфера громадянського суспільства. Громадянськесуспільство — це соціальне організована структура, що складається за межамиполітичних структур, але охоплює й їх, оскільки вони також є його частиною іутворені громадянами. Такі елементи, як демократичне законодавство, поділвлади, наявність легальної опозиції, цілого ряду політичних партій тощо. Неявляють самі собою безпосередню структуру громадянського суспільства, але вонистановлять певні форми закріплення його впливу в політичні організаціїсуспільства.
Сфераприватного життя громадянського суспільства. Сфера приватного життя має бути закритою для будь-якогополітичного, владного втручання. Це найважливіший показник існуваннягромадянського суспільства.
Громадянськіправа і свободи — основаконституційно-правового статусу громадянина певної держави, яка визначаєможливості його участі в політичному, соціальному і культурному життісуспільства.

Література
1.   Матвеев С.А., Буланенко Л.С., Михеев С.А. Политология: Учебноепособие. — 3-е изд. перероб. и доп. — Харьков: „Одиссей”, 2003. – 335 с.
2.   Муляр В.І. Політологія: Навчальний посібник. — К.: ЦУЛ, 2002. –355 с.
3.   Піча В.М., Хома Н.М. Політологія: Навчальний посібник длястудентів вищих закладів освіти. — Львів: „Новий Світ-2000”, 2003. – 344 с.
4.   Політологія. / За заг. ред. І.С.Дзюбка, К.М.Левківського. — 2-гевид. виправ. і доп. — К.: „Вища школа”, 2001. – 415 с.
5.   Політологія: Підручник. / За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенка.– 2-ге вид. випр. і доп. — К.: Видавничий центр „Академія”, 2003. – 526 с.
6.   Шляхтун П.П. Політологія: Теорія та історія політичної науки. —К.: „Либідь”, 2002. – 574 с.
7.   Юрій М.Ф. Політологія: Підручник. — К.: Дакор, 2004. – 415 с.
8.   Ніконенко В.М. Політологія (курс лекцій). -Тернопіль, 1992. — 256с.
9.   Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Тексти лекцій.- К.: Генеза, 1994. — 368 с