РЕФЕРАТ
на тему:
“ СИСТЕМА ОСВІТИ В КАНАДІ ”
Розділ 1 Загальнахарактеристика системи освіти в Канаді
1.1 Історіярозвитку Канадської системи освіти
Канадська системаосвіти певною мірою відображає особливості політичного устрою країни, їїгеографічного положення і національного складу. За розмірами своєї території (9970 тисяч кв.м ) Канада займає друге місце в світі після Росії. Понад 30відсотків її населення – а це приблизно 27 млн. – проживає в трьох міськихагломераціях: Торонто (3,4 млн.), Монреаль (2,9 млн.), Ванкувер (1,4 млн.).Державними мовами є англійська і французька – відповідно рідні для 62,1відсотка населення і 25,1 відсотка. Дев”ять з десяти франкомовних канадцівпроживають у провінції.
Квебек іскладають 82.8 відсотків її населення для інших громадян (12.8 % населення)рідною є одна з європейських мов (2.1 млн.), або одна з азіатських чиблизькосхідних мов (0.7 млн.).
Згідно зКонституційним Актом 1867 року, що проголосив Канаду як сою чотирьох провінцій( Онтаріо, Квебек, Нью-Брансвик, Нова Шотландія), питання освіти є компетенцієютільки провінційних законодавчих і виконавчих органів. Це положення підкріпленей Конституційним Актом 1982 року. За вийнятком пункту що стосується дотриманняправ і привілеїв конфесійних (католицьких, протестантських) шкіл і шкіл длянаціональних меншин, які існували в чотирьох провінціях – засновникахфедерацій. Інші шість провінцій, що приєдналися пізніше (Нью-Фауленд і Лабрадортільки в 1949 року), також розгорнули власні системи освіти.
Хоча Нью-Кон іПівнічно-Західні території знаходяться під безпосередньою юрисдикцієюфедеральної влади, вони користуються значною автономією, яка має тенденцію дорозширення. Тож законодавчі ради тут за своїми функціями наблизилися дозаконодавчих зібрань провінцій. Нині ці території, на яких проживає найбільшачастина індіанців та екскімосів, мають власні системи освіти.
Таким чином вКанаді існують 12 автономних систем освіти і відсутнє федеральне міністерство усправах освіти. В кожній провінції функціонують власні міністерства чидепартаменти освіти. У відповідності з прийнятими в Канаді законами про школита освіту створюються шкільні ради і навчальні округи для розв"”занняпроблем що виникають на місцевому рівні. Ці ради контролюються представникамигромадськості, які обирає місцеве населення. Хоча системи освіти окремипровінцій близькі між собою все ж між ними існують суттєві відмінності, обумовленігеографічними особливостями провінцій, національним складом, ікультурно-історичними традиціями. Адже Канада – велитенська мозаїка різнихкультур, серед яких головні англосаксонська, французька і келтська.
1.2 Реформиосвіти другої половини 20 сторіччя
Останні десятиліттядля Канади, як для більшості країн світу, стали періодом реформ у галузінавчання, основна мета яких – встановлення повнішої відповідності між освітоюі суспільними проблемами.
У Канаді –державі, яка об’еднюе десять поовінцій і дві території, — всі питання освітньоїполітики( фінансування, визначення типів навчальних закладів, затвердженняпрограм, планів тощо) є прерогативою керівництва цих адміністративних одиниць .
Перетвореннябільш радикального характеру були пов’язані перед усім із змінами в суспільнійсвідомості та соціально-політичними зрушеннями в житті канацького суспільства.Проголошення на початку 70-х років урядової політики “багатокультурності”призвело до організаціїного ускладнення системи .
Мова їде прокорінне населення Канади, до якого належать представники численних індійськихпремен, індо-європейські метиси та ескімоси. А тим часом успішне розв’язаннязавдань, пов’язаних з освітою і навчанням корінного населення мае немаловапжнезначення для поступального економічного розвитку країни.
Проблем в ційгалузі за століття опіки над індійцями і екскімосами канадського урядунакопичилося стільки що деяким дослідникам вони здаються нерозв”язними.Скажімо, незважаючи на те, що у післявоєнний час невпинно зростала кількість дітейаборигенів у школах, рівень їхньої освідченості був катастрофічно низький:половина дітей залишали школу до 6-го класу і лише три відстоки закінчувалисередню школу. Не доводиться дивуватись що серед студентів і випускниківуніверситетів їх було одиниці.
Таке становище зосвітою аборигенів спеціалісти пов”язували з тим, що навчання дітейкорінногонаселення велося нерідною мовою (англійською чи французькою), і це тоді, колиблизько 40% індійських дітей, що вступають до школи, неволодіють нею.Асиміляторська політика уряду призводила до виховання нігілістичного ставленнядо рідної мови; у дітей корінного населення формувалося негативне ставлення дорідної культури в цілому. Крім того, зміст шкільної освіти (програми, плани,підручники) був зорієнтований на потреби населенн, що проживає на півднікраїни, тому в ньому знайшов відображення чужий і мало зрозумілий дляаборигенів світ.
Порушивши звичнийустрій життя корінних народів країни, суспільство фактично зруйнувалотрадиційну, що віками складалася, систему національного виховання.Невідповідність характеру шкільної освіти, потребам аборигенів викликала спад удітей інтересу до навчання, визначила низький рівень успішності й зрозстаннядругорічництва. Страх перед насильницьким відторгненням від рідної мови,національних традицій і культурних цінностей спонукав багатьох дітей залишатишколу.
1969 року визнанорівноправність двох державних мов – англійської і французької. Це призвело доприйняття загально-національної програми, мета якої – забезпечити можливістьодержати освіту рідною мовою особам, що належать до лінгвістичної меншостіпровінції чи території і заохотити вивчення другої державної мови тих осіб, дляяких вона нерідна. Пізніше в рамках конституційного акту 1982 року та Хартіяправ і свобод було чітко обумовлено гарантії представникам лінгвістичних меншинна одержання початкової і середньої освіти рідною мовою, що базується на трьохкритеріях: а) рідної мови учня; б) мови, якою вчилися його батьки в Канаді; в)мови, на якій вчилися чи вчаться інші діти його сім”ї. Ці правила діють у всіхпровінціях, крім Квебеку, де першої умови недостатньо.
1.3 Система освіти в Канаді (21сторіччя)
Нині в Канаді нараховуеться15507 початкових і середніх шкіл, 69 університетів та 200 технічних інститутів ісуспільних коледжів. Загальна кількість учнів та студентів – понад 6 млн.чоловік. Якщо сюди додати ще й тих, хто вчиться без відриву від виробництва таосіб, які охоплені різними програмами для дорослого населення(підвищеннякваліфікації, набуття нової спеціальності тощо), то це число становить до 9,3млн.
На потреби освіти Канадавитрачае більшу частину свого валового внутрішнього продукту, аніж Японія ІСША. Загальна кількість усіх штатних викладачів і вчителів складае приблизно350 тисяч.РОЛЬ ФЕДЕРАТИВНИХОРГАНІВ ВЛАДИ
Під безпосереднімконтролем федерального уряду знаходиться навчання осіб що непідпадають підюрисдикцію провінційних властей: корінні жителі, військовослужбовці і члениїхніх сімей, а також в”язні федеральних виправних закладів. Так, Міністерство усправах Півночі індіанців утримує школи в індійських резерваціях і переказуєкошти на навчання корінних жителів в державних школах, якими відають окреміпровінції. Міністерство національної оборони фінансує школи для дітейвійськовослужбовців як у Канаді, так і за її межами. Крім цього вона відаєтрьома військовими коледжами, які випускають офіцерів і мають правоприсвоювати ступені та звання. Нарешті, федеральне відомство у справахвиправних закладів забезпечує повний діапазон (від початкової до вищоїпрофесійно технічної ) освіти людям, які відбувають покарання, а також маєспеціальні програми для неписьменних та мало письменних.
Масштаби освітита підвищення її ролі в соціально-економічному розвиткові країни, зробилинеминучою участь у цих питаннях федеральних органів влади. Так, чимало програмякі здійснюються на загально-національному рівні, скажімо, імміграційна,вивчення державних мов, забезпечення культурної різноманітності, навчання іперепідготовка робітників і службовців мають безпосередній вплив на системуосвіти у країні. Зараз у віданні багатьох федиральних міністерств і відомствзнаходяться питання, пов”язані з освітою і навчанням, правда, головним чином,фінансового характеру. Наприклад, виділення міністерством еміграції йпрацевлаштування коштів на програми перенавчання й наступного працевлаштуваннябезробітних.
В деякомувідношенні як загально-національний неофіційний орган у питаннях освітивиступає Служба державного секретаря. Її роль у розробці, реалізації аналізівсіх федиральних закладів і програм у галузі освіти значна. Це, наприкладПрограма надання позик студентам або Програма фінансування вивчення другоїдержавної мови в школах і університетах. У віданні цієї служби знаходятьсяДепартамент у справах громадянства і культурної різноманітності, Програми якогопередбачають фінансування навчання іммігрантів державним мовам країни з метоюїх натуралізації, створення умов для збереження і розвитку національнимименшинами своєї культури і проведення спільно з провінціями і територіями заходів,по ліквідації неписьменності серед дорослого населення.СИСТЕМА ОСВІТИ ОКРЕМИХПРОВІНЦІЙ
Провінції й території маютьпарламентську форму правління, за якої уряд (або виконавча рада, якщо мова йдепро територію) формує партія яка має більшість у законодавчому органі провінціїчи території. Уряд провінції відповідає за розв”язання всіх правових,адміністративних і фінансових питань, пов”язаних з забезпеченням функціонуваннясистеми освіти – від початкової до вищої. В кожній провінції є міністерство освітиочолюване міністром, який є повноправним членом провінційного уряду. Деякіпровінції мають окремі міністерства, які відають питаннями вищої освіти інавчання випускників середніх шкіл. Це наприклад, Міністерство університетів іколеджів в провінції Онтаріо, Міністерство науки і вищої освіти в провінціїКвебек і Міністерство технічних наук, професійної і вищої освіти в БританськійКолумбії. В інших провінціях цими питаннями займаються спеціальні відділи приМіністерствах освіти. Функції провінційних міністерств у більшості випадківполягають у здійсненні нагляду за діяльністю початкових і середніх шкіл,забезпечення їх методиками з організації занять, затвердженні нових курсів іпідручників, фінансуванні навчальних закладів, видачі вчителям сертифікатів направо викладання в школах провнції, розробці регламентів роботи шкільних рад і, нарешті, в розв”язанні таких допоміжних питань, як перевезення школярів,шкільне медичне обслуговування та бібліотеки. Повноваження провінцій ітериторій у сфері освіти включають у себе можливість передачі частини такихповноважень організаційно-територіальним структурам нижчого рівня, скажімо,шкільним округам на чолі з шкільними радами, які функціонують як юридичносамостійні об”єднання в рамках діючого в провінціях законодавства. Владапровінції встановлює кількість і кордони шкільних округів, а також квотишкільних радах для представників громадськості. Повноваження, які передаютьсяшкільним радам в основному стосуються легалізаційно – господарських питань:будівництво і ремонт шкільних приміщень, розподіл дотацій, одержаних відпровінційної влади, прийом на роботу і звільнення викладачів, і, нарешті,участь у розробці навчальних планів і методик викладання. Останнім часомспостерігається чітка тенденція до зростання ролі шкільних рад і, як наслідок,до зниження прямої участі провінційної влади в розв”язанні питань освіти.
Канадська система освітивідрізняється гнучкістю та індивідуальним підходом до кожного учня.
Початкова школа
Початкову освіту дошкільнятаодержують у віці 4-5 років в дитячих садках, але вона не являєтьсяобов”язковою.
Середня школа
Середня освіта в Канаді –обов”язкова і передбачає безплатне навчання дітей з 5-6 років, до 15-16 років(взалежності від провінції). Учень може вибирати базовий курс з будь-якогопредмета. Якщо він проявляє великий успіх у вивченні якої небудь однієїдисципліни, то може пройти поглиблений курс і одержати вищу ступінь. Взалежності від здібностей, учні можуть закінчити обов”язкову програму середньоїшколи в різний термін. В канаді існує два типи безплатних шкіл, в якихнавчається 96 відсотків дітей Канади. Це громадські школи ( PUBLIK SCHOOL), в яких хлопці та дівчата вчатьсяразом, і католицькі (Roman CatholicSeparate Schools) – з роздільним навчанням.
Для отримання диплому середньоїшколи необхідно скласти заліки, кількість яких чітко визначається директивамипровінційних міністерств освіти, крім того, міністерства затверджують списокбазових дисциплін, заліки з яких теж обов”язкові для всіх учніх. Читаютьсятакож факультативні предмети, і учень з їх загальної кількості може вибрати ті,з яких він буде складати заліки.
Останнім часомспостерігається тенденція більшої вимогливості до випускників середніх шкіл.Розширюється список обов”язкових предметів, а в деяких провінціях навітьвводяться різні форми екзаменів й інші перевірки знань випускників.
Крім державних в Канадіпрацюють приватні й незалежні школи, а також конфесійні школи ( для католиків іпротестантів). Адміністративно ці школи незалежні, однак їхні програми маютьвідповідати основним напрямкам політики провінційної влади у сфері освіти.Приватні та незалежні школи мають право видавати своїм випускникам дипломирівноцінні державним.
Вища школа
Навчання з 10 по 12 класпроходить у вищій школі ( Hiqh School) термін “ Вища школа “ невідноситься в даному випадку до вищої освіти, а більше відповідає середнійосвіті в Росії. На відміну від середної освіти навчання у вищій школі неявляється обов”язковим. Вища школа має декілька рівнів і, в залежності відцього, дає чи не дає право на вступ до університету. При різних рівняхскладності програм пропонують підготовку учнів або до трудової діяльностівідразу після закінчення школи, або можливість вступу до коледжу абоуніверситету.
Дистанційне навчання.
Дистанційне навчання – це такийметод навчання, коли спілкування між викладачем і студентом, або вчителем іучнем відбувається за допомогою листування, магнітофонних, аудіо та відеокасет,комп”ютерних мереж, кабельного та спутникового телебачення, телефону чителефаксу, тощо. Хоча такі засоби одержання освіти існують вже досить тривалийчас (згадаємо, наприклад, звичайне заочне навчання), але саме протягомостанього десятиріччядистанційне навчання стало одним з найважливіших елементівсистеми вищої освіти промислово розвинених країн. З одного боку це булозумовлено бурхливим розвитком інформаційних технологій( комп”ютерні мережіІнтернету, глобальне телебачення, тощо.), з іншого – політикою урядів цих країну галузі освіти, які прагнуть зробити навчання та освіту будь якого рівня максимальнодоступними для всіх верств населення.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ
1. Грищенко Т. Освітянські проблеми в Канаді// Рідна школа. – 1991 — №10
2. КравецьВ.П. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ століття. – Тернопіль, 1996 — 290 ст.
3. Тиунов А.Освіта в Канаді // Навчання сьогодні. – 2002. — №2
4. Основніпринципи канадської системи освіти / Міжнародна освіта. – 1997. — ;2