Міністерствоосвіти та науки України
Сумськийдержавний педагогічний університет
ім.А. С. Макаренка
Реферат
натему:
«Педагогічніпогляди Аристотеля»
Виконала
студентка731 групи
природничо-географічного
факультету
ГливаЮлія Володимирівна
Суми2009
Зміст
Вступ
Короткі біографічнідані
«Політика»
Висновки
Список використаноїлітератури
Вступ
Виховання – найдавнішепоняття суспільного розвитку. Людина, турбуючись про продовження свого роду,завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цюфункцію у повному обсязі виконували батьки, але пізніше окремі функціївиховання дітей в родах, общинах члени суспільства передавали найбільшдосвідченим, найбільш мудрим людям – педагогам. Одним із найдосвідченішихпедагогів античної доби та знаменитим вченим-енциклопедистом був Аристотель.Він говорив: «Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останнідають нам лише життя, а перші – достойне життя».
Метою дослідження єдосконале вивчення педагогічної спадщини Аристотеля, вивчення його провіднихдержавотворчих ідей, філософських та морально-етичних постулатів.
Для досягненняпоставленої мети потрібно виконати наступні завдання:
1. з’ясувати вплив вчителів Аристотеля нарозвиток його світоглядних ідей;
2. вивчити зміст та головні ідеї праць Аристотеля;
3. обґрунтувати роль провідних ідей вченого-енциклопедиста,філософа у розвитку культури, науки, мистецтва, особливо на розвиток педагогікита філософії.
Об’єктом вивчення вроботі є педагогічні погляди Аристотеля.
Предметом дослідження єтрактування філософом основних засад морального, фізичного виховання, рольполітичної діяльності на його педагогічні ідеї.
1. Короткібіографічні дані
Аристотель (΄Αριστοτελης; 384 до н. е., Стагір уФракії – 322 до н. е., Халкіда на о. Евбеї) – давньогрецький філософ і вчений. Аристотель Стагирит — давньогрецький філософ тавчений-енциклопедист. Філософія Аристотеля поділяєтьсяна теоретичну (умоглядну), мета якої — знаннязаради знань, практичну, мета якої — знання заради діяльності, та поетичну — знання заради творчості. Аристотельне виділяє педагогіку як окремудисципліну, а трактує її як частину теорії держави та суспільства. Ідеявиховання (пайдейї) виходить у філософа за межі шкільної педагогіки, переростаєу поняття «культура» як трансляція знань, етичних цінностей і нормповедінки, що регулюється державою. Таким чином, законодавець, за Аристотелем, євихователем. А його діяльність — свого роду соціальна педагогіка. У цьому значенні вже непедагогіка підпорядковується політиці,а політика — педагогіці: саме пайдейя стає метою аристократичної форми правління.
Аристотель розвиває ідею про існування трьох сторін душі: рослинної,тваринної та розумної, яким відповідають три сторони виховання: фізичне,моральне та розумове.
Мета виховання трактується філософом як пріоритетний розвиток вищих сторіндуші — розумної та вольової. Фізичне виховання, що має передувати розумовому,полягає у вправах, які повинні сприяти росту душевних сил. Моральне вихованняпередбачає розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральнихзвичок, вправ, запобігання крайнощам; сім'я трактується як основа морального виховання. Розумовевиховання спрямовується на формування людини, здатної до сприйняття культурнихцінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робитипрофесіонала у тій чи іншій галузі знань (ідеал «загальної освіти»).
Учень Платона. В367-347 до н. е. брав участь в Академії платонівській, 335 до н. е. заснуваввласну філософ. Школу – Лікей. У своїх працях ( «Метафізика», «Фізика»,«Аналітика», «Топіка», «Категорії», «Продушу», «Етика», «Політика» та ін..), що охопили майжевсі галузі знань того часу, прагнув узагальнити досягнення античної науки. Аристотель,залишаючись в основному на позиціях ідеалізму, в ряді питань (особливо впізнання теорії) відстоював принципи матеріалізму.
Арістотель надававвеликого значення вихованню «вільно народжених громадян». На йогодумку, людина від природи дістає лише зародки здібностей, які може розвинутивиховання. У природі людини в нерозривній єдності перебувають три сторони:рослина, тварина (вольова) і розумна. Відповідно до них слід будувати йвиховання, яке повинно забезпечити гармонійне поєднання фізичного, морального йрозумового розвитку людини. Аристотель вимагав враховувати вікові особливостідітей. Виховання, за Аристотелем, — не приватна, а державна справа.
Мета виховання:розвиток вищих сторін душі – розумової та вольової.
Вікова періодизація:
1)до 7 років;
2)від 7 до 14 років(достатевої зрілості);
3) до 21 року (добороди).
Фізичне виховання: маєпередувати розумовому, полягає у вправах, що повинні сприяти росту душевнихсил.
Моральне виховання:розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок,вправ, запобігання крайнощам; сім'я як основа морального виховання.
Розумове виховання:формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неїуміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншійгалузі знань ( ідеал «загальної освіти»).
2. Політика
Книга VIII 1
1. Навряд чи хто сумніватиметься в тому, що законодавецьповинен поставитися з винятковою увагою до виховання молоді, оскільки в тих державах,де цей предмет зневажають, сам державний устрій зазнає збитку. Адже для кожноїформи державного устрою відповідне виховання – предмет першої необхідності:кожна форма державного устрою відрізняється властивим їй характером, якийзвичайно і служить для збереження самого устрою і визначає його начало, як,наприклад, демократичний характер устрою — демократію, олігархічний — олігархію. І завжди найкращий характер державного устрою обумовлює івищу його форму.
2. Далі, всі (природжені) здібності (людини), всяке практичнезастосування їх для відповідної роботи потребують попереднього виховання іпопереднього пристосування. Очевидно, все це необхідно і для прояву діяльностіу дусі чесноти. А оскільки вся держава в її цілісності має на увазі однукінцеву мету, то, зрозуміло: для всіх громадян потрібне тотожне виховання, ітурбота про це виховання повинна бути турботою державною, а не справоюприватної ініціативи. Зараз кожен турбується про виховання своїх дітейпо-своєму, кожен і учить їх по-своєму, як йому надумається. На ділі ж те, щомає на увазі загальний інтерес, повинно робитися спільно. Не слід, більше того,думати, ніби кожен громадянин — сам по собі; ні, всі громадяни належать державі,тому що кожний з них є частиною держави. А турбота про кожну частину, природно,повинна мати на увазі піклування про все ціле разом узяте.
3. У цьому відношенні можна схвалити лакедемонян: вони дужепіклуються про виховання дітей, і це піклування носить у них загальнодержавнийхарактер. Отже, зрозуміло: повинні існувати узаконення, що стосуютьсявиховання, і останнє повинне бути загальним. Але не можна залишити без уваги ітого, що взагалі являє собою виховання і як його потрібно організувати. В данийчас із цього приводу існують різні точки зору: не всі згодні з тим, чи потрібновести навчання молодих людей з ціллю виховати в них чесноти, чи ж вести цевиховання так, щоб молоді люди могли досягти найбільшого щастя; не з'ясованотакож і те, на що потрібно звертати при вихованні особливу увагу: чи нарозвиток інтелектуальних здібностей, або на розвиток етичних якостей.
4. Унаслідок такої нестійкості впоглядах на сучасного виховання, і обговорення пов'язаних з ним питань єсумбурним, і залишається абсолютно невиясненим: чи потрібно розвивати в дітяхті їх душевні властивості, які їм не стануть в нагоді в практичному житті, аботі, які мають на увазі чесноту, або, нарешті, ті, що ведуть до вищогоабстрактного знання. Кожний із наведених тут поглядів має своїх захисників. Недійшли також ніякої згоди і щодо того, що ж веде до чесноти. Оскільки далеко невсі цінують одну і ту ж чесноту, то логічний звідси висновок — розбіжність і в питанні, щостосується її застосування на практиці.
1.Абсолютноочевидно, що з числа корисних (у житейському вжитку) предметів повиннівивчатися ті, які дійсно необхідні, але не всі без виключення. Оскільки всізаняття людей розділяються на такі, які пристойні для, вільнонароджених людей,і на такі, які властиві невільним, то, очевидно, з першого роду занять потрібнобрати участь лише в тих, які не зроблять людину, яка займається ними,ремісником. Ремісничими ж потрібно вважати такі заняття, такі мистецтва і такіпредмети навчання, які роблять фізичні, психічні та інтелектуальні силивільнонароджених людей непридатними для застосування їх до чесноти і допов'язаної з нею діяльності. Ось тому ми і називаємо ремісничими такі мистецтваі заняття, якими послабляються фізичні сили. Це ті роботи, які виконуються заплату; вони віднімають дозвілля для розвитку інтелектуальних сил людини іпринижують їх.
2.Із числа «вільних»наук вільнонародженій людині можна вивчати деякі тільки до певних меж; надмірнеж налягання на них, з тим щоб вивчити їх у всіх деталях, заподіює вказану вище шкоду. Велика різниця існує в тому,для якої мети кожен що-небудь робить або вивчає. Якщо це здійснюється вособистих інтересах, або на користь друзів, або, нарешті, на користь чесноти,то воно гідне вільно народженої людини; але робити таким самим чином на користьчужих часто може виявитися поведінкою, властивою найманцю і рабу. Поширені ниніпредмети навчання, як уже відмічено вище, мають подвійний характер.
3.У даний час звичайними предметаминавчання е: наступні чотири: і граматика, гімнастика, музика та іноді малювання. З нихграматика і малювання вивчаються як предмети, що корисні в житейському вжитку ічасто мають Практичне застосування; гімнастикою займаються тому, що вона сприяєрозвитку мужності. Що стосується музики, то може, мабуть, виникнути сумнів укористі її вивчення, оскільки тепер, як правило, займаються музикою тільки зарадизадоволення. Але предки наші ввели музику в число загальноосвітніх предметівтому, що сама природа, як на це було вказано неодноразово, прагне доставити намможливість не тільки правильно направляти нашу діяльність, але І чудово користуватися нашим дозвіллям. А останнє — ми знову підкреслюємо це — служитьосновним принципом всієї нашої діяльності.
4.Якщо ж необхідні і діяльність ідозвілля, і дозвілля повинно значною мірою переважати над діяльністю, товиникає питання, чим дозвілля це потрібно заповнити. Звичайно, не грою ж,оскільки у такому разі вона неминуче виявилася (і кінцевою метою нашого життя. Якщо ж це неможливо, то ігрампотрібно Швидше приділити місце серед нашої діяльності: адже людині, якапрацює, потрібен відпочинок, а гра й існує заради відпочинку, а будь-якадіяльність і причиняє напружену працю. Тому ігри повинні мати своємісце, але при цьому, призначаючи час ігор, потрібно користуватися зручним длятого моментом, (к кільки вони служать свого роду ліками: рух при іграх веде дозаспокоєння душі і. і вдяки тому, що з грою пов'язана і розвага, вона сприяє їївідпочинку.
Але дозвілля, очевидно,містить вже в собі і насолоду, і блаженство, і щасливе життя, і все це випадаєна долю не зайнятих людей, а людей, які мають дозвілля. Той, хто що-небудьробить, робить це заради чого-небудь, оскільки мета ними ще не досягнута, тодіяк щастя саме по собі є мета, і воно ототожнюється в уявленні всіх людей не згорем, з насолодою. Проте цю и колоду не всі ще визнають тотожною для всіх;кожен визначає насолоду відповідно до своєї індивідуальностіі властивих їй якостей; найкраща людина піддає перевагу, звичайно, найкращійнасолоді, тій, яка виникає з найкращих її властивостей. Звідси ясно, що дляуміння користуватися дозвіллям у житті потрібно дечому навчитися, де в чомувиховатися, і що, як це вихованця, так і це навчання містять мету в собі,тоді як те навчання, яке визнається необхідним для застосування його доділового життя, має на увазі інші цілі.
6. Ось тому і нашіпредки ввели музику в число загальновиховних предметів, не як предметнеобхідний (ніякої необхідності в навчанні музиці немає) і не як предметзагальнокорисний на зразок писемності, яка потрібна для ведення грошових справ,і для домогосподарства, і для наукових занять, для багатьох галузей державноїдіяльності. І малювання також, очевидно, вивчається тому, що воно приноситькористь при кращій критичній оцінці художніх творів, як, у свою чергу,гімнастика служить для зміцнення здоров'я розвитку фізичних сил. Нічогоподібного заняття музикою не дають. Тому залишається прийняти одне: вонаслужить для заповнення нашого дозвілля і: цією ж метою вона, очевидно, і введена у систему виховання.Насправді ті, хто вводить музику в число предметів виховання, вважають,очевидно, що вона служить інтелектуальною розвагою вільнонароджених людей...
1.Отже, ясно, є ітакого роду виховання, яке батьки повинні давати своїм синам не тому, щоб вонобуло практично корисне або необхідне для них, але тому, що воно гідневільнонародженої людини і саме по собі чудове. Чи входить до кола цьоговиховання один предмет, або їх декілька, і які вони, і які вони повинні бутипоставлені, про все це ми скажемо згодом. Тепер же з наши: попередніхвказівок чітко з'ясувалося, що вже стародавні свідчать на користь нашоїдумки про звичайні предмети виховання; музика підтверджує це і з фактичноїсторони. Більше того, на користь нашої думки говорить наступне дітей сліднавчати загальнокорисним предметам не тільки заради отримуваної від цьогокористі — наприклад, навчання грамоті, але і тому, що завдяки цьому навчаннюможна повідомити їм цілий ряд інших відомостей.
2.Так йдесправа з малюванням: і його вивчають не заради того, щоб не помилитися під час власнихкупівель, або щоб не піддатися обману при купівлі і продажу домашнього начиння,але малювання вивчають тому, що воно розвиває очі при визнанні фізичної краси.Взагалі, шукати всюди лише однієї вигоди менше всього личить людям високихдушевних якостей вільнонародженим. Зрозуміло, що в справі виховання розвитокнавичок повинен передувати розвитку розуму, і що фізичне виховання повиннепередувати вихованню інтелектуальному. Звідси витікає, що хлопчиків потрібно(перш за все) віддавати в руки вчителів гімнастики і педотрібів: першіприведуть в належний стан їх організм, а другі направлятимуть відповідним чиномїх заняття гімнастикою.
3.Середгрецьких держав, які, на запільну думку, в даний час найбільш турбуються щодовиховання молоді, майже всі прагнуть надати їй «атлетичний» напрям ітим самим калічать фігуру дітей і заважають їх природному зростанню.Лакедемоняни не зробили таку помилку, зате постійними важкими вправами вониперетворюють дітей у свого роду диких тварин; чинять вони так, нібито це найбільшекорисно для розвитку мужності. Проте, як на це часто було вказано, не слідзвертати всі свої турботи на цю одну мету, не слід переважно її мати на увазі.Далі, хоча й прагнути тільки до неї, все одно нічого не досягнеш. Адже ні утварин, ні у варварських племен ми не помічаємо того, щоб хоробрість неодмінновідрізняла найбільш диких із них; навпаки, вона швидше властива буває тваринам,які відрізняються покірливішою вдачею, схожою на вдачу левів.
4.Є багатоплемен, які мають схильність до вбивств і людоїдства. Такі -ахейці і геніохи,які мешкають на берегах Понта, і деякі інші племена з числа тих, що живуть наматерику, в одному відношенні схожі з ахейцями і геніохами, а в іншому навітьперевершують їх. Усі ці племена розбійницькі, але хоробрістю вони зовсім невідрізняються. Та і про самих лакедемонян ми знаємо, що, поки вони одні ревнозаймалися важкими вправами, вони перевершували всіх інших греків, а зараз і угімнастичних вправах, і у войовничій енергії вони поступаються іншим. Аджелакедемоняни відрізнялися від інших не тим, що вони виховували свою молодьвказаним вище чином, але тільки тим, що вони загартовували її проти тих, хтоцим нехтував.
5. Звідси витікає, що у вихованні провідну роль повинновідігравати прекрасне, а не дико-тваринне. Адже ні вовк, ні який-небудь іншийдикий звір не став би боротися з тією небезпекою, мета якої — прекрасне; натаку небезпеку швидше ризикне мужня людина. Але ті люди, які, виховуючихоробрість у дітях, допускають надмірну завзятість, які залишають їх невихованимищодо того, що їм необхідно для життя, роблять із дітей ремісників. Вони роблятьдітей корисними тільки для виконання одного із завдань, пов'язаних із роллюлюдини в державі, але і в цьому відношенні, як показують наші міркування, воничинять гірше за інших. Судити про все це потрібно не за фактами минулого, а зафактами сьогодення: тепер у лакедемонян є суперники з гімнастичного виховання, а раніше у них такихсуперників не було.
Висновки
Отже, дослідившипровідні педагогічні погляди Аристотеля, можна зробити такі висновки.
· Педагогіка за Аристотелем – цечастина теорії держави та суспільства.
· Законодавець євихователем. Не педагогіка підпорядковується політиці, а політика — педагогіці:
· Аристотель розвиває ідею про існування трьох сторін душі: рослинної,тваринної та розумної, яким відповідають три сторони виховання: фізичне,моральне та розумове.
· Мета виховання –це пріоритетний розвиток вищих сторін душі —розумної та вольової. Фізичне виховання, що має передувати розумовому, полягаєу вправах, які повинні сприяти росту душевних сил. Розумове вихованняспрямовується на формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей,виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала утій чи іншій галузі знань (ідеал «загальної освіти»).
· Людина від природи дістає лише зародкиздібностей, які може розвинути виховання. У природі людини в нерозривнійєдності перебувають три сторони: рослина, тварина (вольова) і розумна.Відповідно до них слід будувати й виховання, яке повинно забезпечити гармонійнепоєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини.
· Аристотель вимагав враховувати віковіособливості дітей.
· Мета виховання: розвиток вищих сторіндуші – розумової та вольової.
Список використаноїлітератури
1. Сбруєва А. А., Риіна М. Ю. Історіяпедагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальний посібник. – Суми: СумДПУ,2000.-208 с.
2. Хрестоматія з історіїпедагогіки.-Частина 2: Зарубіжна школа і педагогіка // Упорядники та авторивступних статей: Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю Наук. Ред… Мозговий І. П. – Суми:СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2006.-432 с.