ВСТУП
Історія Болонського процесу офіційно почалася з підписанняБолонської декларації у 1999 році, проте її передісторія сягає 1954 року, колибуло підписано Європейську культурну конвенцію, в якій наголошується нанеобхідності заохочення громадян усіх держав до вивчення мов, історії такультури інших країн і спільної для них культури.
Ідеї освітньо-культурного об'єднання європейських країнзагалом та університетів зокрема отримали своє продовження у Великій Хартіїуніверситетів (Magna Charta Universitatum), що стала фінальним результатомпропозиції, адресованої Болонським університетом у 1986 році усім найстаршимєвропейським університетам. Ідея Великої Хартії була сприйнята з ентузіазмом.
Протягом зустрічі у Болоні у 1987 році делегати 80Європейських університетів обрали 8 членів правління, серед них: ПрезидентаКонференції Європейських Ректорів, професора Карміні Романци; ректораБолонского Університету Фабіо Роверси Монако; ректора Університету Парижу,професора Жака Соопелса; ректора Університету Лювен, професора РоджераДіллеманса; ректора Університету Утрехт, професора Ван Гінкель; ректораУніверситету Барселони, професора Джозефа Бріколя; професора Джузеппе Капуто;Президента університетської комісії Парламентської Асамблеї Ради Європи,професора Мануэля Нуньеса Енкабо.
Велика Хартія, проект якої був створений у січні 1988 року уБарселоні, була підписана всіма ректорами, що зібралися у Болоні 18 вересня1988 року для відзначення 900-ї річниці Болонського університету, що вважаєтьсянайстаршим університетом Європи. "Європа вже існує, її мешканці поділялиспільні інституції, до яких належать і університети, протягом століть.Університети є інтелектуальними центрами минулого та майбутнього, що маютьспільні цілі та методологію здобуття знань — чи то практичних, читеоретичних", — з такою промовою виступили представники Болонськогоуніверситету на святкуванні.
Процес, що наштовхнув на ідею створення Великої Хартії, бувособливо важливим. Хартія не була представлена політичною владою, а буларозроблена у стінах Університетів. Вона спирається на фундаментальні цінностієвропейських університетських традицій, проте сприяє зміцненню зв'язків міжвищими навчальними закладами в усьому світі, долучаючи до процесів,започаткованих у ній, неєвропейські університети.
На сьогодні до Великої Хартії приєдналося 530 університетів,серед яких 30 українських (Додаток 1).
Однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є сферавищої освіти, де вона набула форм Болонського процесу. На сьогодні 46європейських країн, включно з Україною, є його учасниками. Крім того, значнакількість міжнародних організації підтримують ідеї процесу та сприяють йогореалізації.
Болонський процес – це процес європейських реформ, щоспрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти до 2010 року.Болонський процес офіційно розпочався у 1999 році з підписання Болонськоїдекларації. Передумовою її створення стало підписання Великої Хартіїєвропейських університетів (Magna Charta Universitatum).
Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітнісистеми країн-учасниць Болонського процесу повинні бути змінені, щоб сприяти:
- полегшеномупереїзду громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування у Зонієвропейської вищої освіти;
- зростаннюпривабливості європейської вищої освіти;
- розширеннюЄвропи та забезпеченню її подальшого розвитку як стабільного, мирного,толерантного суспільства.
Слід зазначити, що Болонський процес не передбачає створеннняповністю ідентичних систем освіти у різних країнах, він призначений лише длязміцнення взаємозв'язків та покращення взаєморозуміння між різними освітнімисистемами.
19 травня 2005 року у норвезькому місті Берген на Конференціїміністрів країн Європи Україна приєдналася до Болонського процесу,зобов'язавшись внести відповідні зміни у національну систему освіти таприєднатися до роботи над визначенням пріоритетів у процесі створення єдиногоєвропейського простору вищої освіти до 2010 року.
Об’єкт дослідження – практичне застосування Болонського процесу у ВНЗIV-V рівнів акредитації.
Предмет дослідження – впровадження модульної технології навчання у ВНЗІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу.
Мета дослідження – визначити які особливості впровадження модульноїтехнології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонськогопроцесу.
Завдання:
- вивчитиособливості впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнівакредитації в рамках Болонського процесу;
- вивчитиорганізацію впровадження модульної технології навчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнівакредитації в рамках Болонського процесу;
- розробката оцінка альтернативних підходів щодо впровадження модульної технологіїнавчання у ВНЗ ІІІ-ІV рівнів акредитації в рамках Болонського процесу.
Розділ 1. Теоретичні основи впровадження модульнихтехнологій навчання1.1 Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації освітиУкраїни
Незважаючи надосягнення освіти, які забезпечує нова соціополітична система України, вона,однак, ще не забезпечує потрібної якості.
Чималовипускників вищих навчальних закладів не досягли належного рівняконкурентоспроможні на європейському ринку праці. Це зобов’язує глибшеаналізувати тенденції в європейській та світовій освіті.
Необхідністьреформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якостіє найважливішою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюєтьсяпроцесами глобалізації та потребами формування позитивних умов дляіндивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьомусвіті.
Зазначені процесидиктують перш за все необхідність визначення, гармонізації та затвердженнянормативно-правового забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимогміжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.
В Україні, як і вінших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузейрозвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначеніКонституцією України, Законами України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, Національноюдоктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами КабінетуМіністрів України.
Основною метоюдержавної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості ітворчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти таорганізації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей,ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.
Пріоритетниминапрямами державної політики щодо розвитку вищої освіти є:
- особистіснаорієнтація вищої освіти;
- формуваннянаціональних і загальнолюдських цінностей;
- створеннядля громадян рівних можливостей у здобутті вищої освіти;
- постійнепідвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховногопроцесу;
- запровадженняосвітніх інновацій та інформаційних технологій;
- формуванняв системі освіти нормативно-правових і організаційно-економічних механізмівзалучення і використання позабюджетних коштів;
- підвищеннясоціального статусу і професіоналізму працівників освіти, посилення їхдержавної і суспільної підтримки;
- розвитокосвіти, як відкритої державно-суспільної системи;
- інтеграціявітчизняної вищої освіти до європейського та світового освітніх просторів.
Сучасні загальноцивілізаційнітенденції розвитку роблять системоутворюючий вплив на реформування системиосвіти України, яке передбачає:
- перехіддо динамічної ступеневої системи підготовки фахівців, що дасть змогузадовольняти можливості особистості в здобутті певного освітнього такваліфікаційного рівня за бажаним напрямком відповідно до її здібностей, тазабезпечити її мобільність на ринку праці;
- формуваннямережі вищих навчальних закладів, яка за формами, програмами, термінаминавчання і джерелами фінансування задовольняла б інтересам особи та потребикожної людини і держави в цілому;
- підвищенняосвітнього і культурного рівня суспільства, створення умов для навчання напротязі всього життя;
- піднесеннявищої освіти України до рівня вищої освіти в розвинутих країнах світу та їїінтеграція у міжнародне науково-освітнє співтовариство.
Стратегічнимизавданнями реформування вищої освіти в Україні є трансформація кількіснихпоказників освітніх послуг у якісні. Цей трансформаційний процес має базуватисяна таких засадах:
- по перше,це національна ідея вищої освіти, зміст якої полягає у збереженні і примноженнінаціональних освітніх традицій. Вища освіта покликана виховувати громадянинадержави Україна, гармонійно розвинену особистість, для якої потреба уфундаментальних знаннях та у підвищенні загальноосвітнього і професійного рівняасоціюється зі зміцненням своєї держави;
- по друге,розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись законам ринкової економіки,тобто закону розподілу праці, закону змінності праці та закону конкуренції,оскільки економічна сфера є винятково важливою у формуванні логіки суспільногорозвитку. Водночас, необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники –соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості, культури таморально психологічних цінностей. Значна частина проблем, що накопичилася усистемі вищої освіти, пов’язані насамперед з розбалансованістю комплексузазначених чинників суспільних перетворень;
- по третє,розвиток вищої освіти слід розглядати у контексті тенденцій розвитку світовихосвітніх систем, у т.ч. європейських. Зокрема, привести законодавчу інормативно-правову базу вищої освіти України до світових вимог, відповідноструктурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати перелікспеціальностей, переглянути зміст вищої освіти; забезпечити інформатизаціюнавчального процесу та доступ до міжнародних інформаційних систем. Вищій школінеобхідно орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, але й наповнити змістосвіти новітніми матеріалами, запровадити сучасні технології навчання з високимрівнем інформатизації навчального процесу, вийти на творчі, ділові зв’язки ззамовниками фахівця.
У2001 році вступив у дію «Комплекс нормативних документів для розробкискладових системи стандартів вищої освіти». Даним документомрегламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців увищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освітив Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепціїступеневої освіти названі:
- демократизаціясуспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтаціяна ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;
- необхідністьрозрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовкафахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної івиробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;
- забезпеченнявипускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасномудотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності,загальнолюдських цінностей і моралі;
- диференціаціявимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищоюосвітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;
- введеннямеханізму об’єктивного педагогічного контролю з визначення результатівдіяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. Дотакого віднесена технологія стандартизованого тестування.
Стає усе більшочевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптаціїнаціональної освітньої політики до нових міжнародних умов.
В цьому контекстіреформування вищої освіти України бажано проводити з врахуванням вимог Міжнародноїстандартної класифікації занять (ISCO-88 (МСКЗ)), Міжнародної стандартноїкласифікації освіти (ISCED-97 (МСКО)), Міжнародного стандарту якості серії ISO9000 та вимог, критеріїв та стандартів, які узгодили країни-учасниціБолонського процесу.
Європейські вищінавчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенніЄвропейського простору вищої освіти.
Європейські країни прагнуть наздогнати заокеанських партнерів, щопотребує величезних зусиль, для того, щоб прискорити впровадження і розвитокнової технології. Варто покінчити з традиційним для Європи – що властиво якуправлінським, так і робітничим кадрам – опором новому. Європейські країниповинні поставити в центрі соціально-економічної політики підвищеннякваліфікації з метою опанування нової технології.
Основні ціліБолонського процесу зводяться до наступного:
- побудоваЄвропейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадянз можливістю їх працевлаштування;
- посиленняміжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейськоїсистем вищої освіти;
- досягненнябільшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;
- формуваннята зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічногопотенціалу окремих країн та Європи у цілому;
- підвищеннявизначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейськихкультурних цінностей;
- змаганняз іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.
Стояти остороньвід цього процесу Україна не може. Освітянське суспільство України зацікавленедіяти зі всіх напрямків Болонського процесу.
Освіта вже сталаодним з найважливіших чинників політики.
Україна починає робити відповідні кроки.Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р.(протокол № 2/3-4) було ухвалено здійснення комплексу заходів щодовиходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг таздійснити комплекс заходів щодо організаційного забезпечення приєднання Українидо Болонського процесу.
“Болонським процесом”в останні роки прийнято називати діяльність європейських країн, яка спрямованана те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн. Основний змістБолонської декларації, прийнятої 19 червня 1999 року, полягає в тому, щокраїни-учасниці зобов'язалися до 2010 року привести свої освітні системи увідповідність певному єдиному стандарту.
Вихідні позиціїучасників процесу у тексті Болонскої декларації формулюються наступним чином:”«Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального ілюдського розвитку, а також невід’ємною складовою зміцнення та інтелектуальногозбагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їмнеобхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом із усвідомленнямспільних цінностей та належності до єдиної соціальної і культурної сфери”.
Болонський процес – один з інструментів не лише інтеграції вЄвропі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції нашого часу –глобалізації. Європейська спільнота має намір зробити внесок в якісну освітушляхом заохочення країн-учасниць до сприяння підвищенню якості власної освіти.Відштовхуючись під цього, Європейська комісія надає фінансову і політичнупідтримку цьому процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогодні східноєвропейськікраїни лише починають приймати Болонські ідеї.
Співпраця зєвропейцями у сфері освіти на шляху входження України в Європу є одним ізпріоритетів розвитку вищої освіти в Україні. Проте не є самоціллю проголошенняйти будь-якими шляхами тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу.
Участь вищоїосвіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована лише на їїрозвиток і набуття нових якісних ознак, а не на втрату кращих традицій,зниження національних стандартів якості. Орієнтація на Болонський процес неповинна призводити до надмірної перебудови вітчизняної системи освіти.
Ключовапозиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти вЄвропі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різнихкраїн.
Метою є іте, щоб Європа зрозуміла, що в Україні – потужна система вищої освіти, потужнішколи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашійкраїні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводилиекспертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було.Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вонапідвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.
Напрями розвиткувищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадутьімпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекомумайбутньому.
Перший напрям –це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективністьвикористання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси. 1.2 Основнізавдання, принципи та етапи формування. Європейського простору вищої освіти
Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти єосновним завданням Болонського процесу. Визначальні властивості європейськоївищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи,взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освітита кваліфікацій на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільністьстудентів, привабливість освіти.
Основні завдання та принципи створення зони Європейськоївищої освіти (шість цілей Болонського процесу): введення двоциклового навчання;запровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти;розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштуваннявипускників та привабливості європейської системи освіти.
Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб вченіступені мали відповідати європейському ринку праці, а отже, бути свідоцтвомкваліфікації при працевлаштуванні в галузі діяльності, за якою здобута освіта.Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їхприсвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринкупраці у межах конкретної країни.
Країни-учасниціБолонського процесу домовилися в межах своєї компетенції та поважаючивідмінності у культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономіюуніверситетів проводити політику міжурядового співробітництва із залученнямєвропейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. Зметою зміцнення Європейського простору вищої освіти та поширення європейськоїсистеми вищої освіти у світі було запропоновано у найближчому часі реалізуватиконкретні заходи, що мають принести відчутні результати на окресленому шляху,такі як:
- запровадженнясистеми освіти на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного(бакалавр) та післядипломного (магістр);
- затвердженнязагальносприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, в тому числі шляхомзапровадження стандартизованого Додатку до диплома;
- застосуванняЄвропейської Кредитної Трансферної Системи (далі – ECTS) як відповідного засобусприяння більшій мобільності студентів;
- зближеннясистем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріївта методологій.
Учасники Болонськогофоруму схвалили двоетапну систему вищої освіти, зазначаючи, що введенняподібної системи бажане і в інших європейських країнах.
Двоетапна система вищої освіти запроваджується на основі двохключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і закінченавища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу – не менш трьохроків.
Вчений (академічний)ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринкупраці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першогоциклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра.
Кінцевим результатомдругого циклу навчання на протязі 1-2 років має бути вчений (академічний) ступіньмагістра, як у багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде заіндивідуальними програмами, у складанні якої активну участь беруть студент танауковий керівник.
При здобутті вченого ступеня мають видаватися стандартизованіДодатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання, призначенудля навчальних закладів і потенційних роботодавців.
Головнимифункціями Додатку до диплома є:
1) гарантування його володарювизнання роботодавцями набутих ним знань і вмінь;
2) зазначення можливості, якунадає отримана кваліфікація щодо доступу до подальшого академічного чипрофесійного навчання;
3) інформування щодо подробиць,які стосуються прав випускника вищого навчального закладу, відносно йогопрофесійного статусу.
Практика показує,що далеко не всі форми дипломів добре виконують це завдання. Причиною цьогофахівці вважають надто малу кількість інформації, яку містить диплом. Терміндиплом має тут розширене значення, оскільки йдеться про довільні освітнідокументи атестаційного плану (освітні кваліфікації).
Класифікаціяступенів та кваліфікацій має важливе значення, тому що їх присвоєння свідчитьпро важливі перехідні рубежі від системи освіти до ринку праці у межахконкретної країни.
У контекстіМіжнародній Стандартній Класифікації Занять (МСКЗ-88) “кваліфікація”визначається як здатність робітника виконувати конкретні завдання та обов’язкиу рамках певного виду діяльності. Вона має наступні два параметри:
1) рівень кваліфікації, якийвизначається складністю і об’ємом завдань та обов’язків, що виконує робітник;
2) кваліфікаційна спеціалізація,яка визначається певною галуззю потрібних знань.
У сфері праці“кваліфікація” визначається як рівень підготовки, ступінь придатності доякого-небудь виду праці. При цьому підкреслюється, що:
- фахівціоднієї професії можуть мати різну кваліфікацію;
- незалежновід кваліфікації фахівця перелік параметрів, що характеризують усіх фахівціводнієї і тієї професії, однаковий;
- відмінністьфахівців однієї професії, але різної кваліфікації, визначається значеннямипараметрів, які характеризують кваліфікацію фахівця.
Отож, длявизначення кваліфікації необхідно знати:
- перелікпараметрів (найбільш загальних та суттєвих ознак) професійної роботи;
- значенняцих параметрів, щоб запровадити межі кваліфікації, які дозволять відрізняти їївід інших кваліфікацій, пов’язаних з цією професією.
Термін “кваліфікація” у Європі згідно з МСКО та Лісабонськоюдекларацією використовується для позначення довільного посвідчення,сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують успішне виконання певноїосвітньої програми в конкретній предметній області.
Таким чином у визначенікваліфікації мають місце розбіжності.
Маючи освітнюкваліфікацію випускник вищого навчального закладу в Європі має правопрацевлаштовуватися в певній предметній області. Він самостійно влаштовуєтьсяна ринку праці.
Для вищої освітиу контексті Болонського процесу найбільше значення має той факт, що в Україні умежах діяльнісного підходу специфікація терміну „кваліфікація” змістовно більшнаповнена та диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певногонапряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки відповідно доЗакону України “Про вищу освіту” вища професійна освіта спрямована на певнупервинну посаду.
“Професійна”кваліфікація більш об’ємна, ніж “освітня” за рахунок “набору обов’язків”. Однакза рахунок цих же “обов’язків” має місце звуження об’єму та складності завданьпевної предметної області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатністьоб’єму та складності завдань обумовлюються “обов’язками”, а не визначеноюглибиною вивчення предметної області.
Випускник вищогонавчального закладу України, згідно із законом “Про вищу освіту” і наказом№ 285, має працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбаченаГалузевим стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки.Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади.
Для забезпеченняякості вищої освіти має посилюватися вимога приведення навчання у відповідністьдо сфери праці.
Не зважаючи нарозбіжності зазначені вище, Верховна Рада України 03.12.1999 рокуратифікувала механізми здійснення положень Лісабонської конвенції “Про визнаннякваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні” і це створює необхідніпередумови реалізації Україною Болонських принципів.
Серед проблемсучасної вищої школи в Україні виділяється питання співвідношення академічноїосвіти, що дає можливість зростання в академічному плані, і професійної освіти,що дає можливість швидко адаптуватись на ринку праці. В цьому ключі Українанамагається зберегти прекрасну фундаментальну освіту, фундаментальнупідготовку.
Освітньо-кваліфікаційнийрівень вищої освіти в Україні формально поєднує в програмах освіти якакадемічну, так і професійну спрямованість. В теперішній час це призводить допроблеми формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час,що необхідний для глибокого розуміння предметів соціально-економічної таприродничо-наукової спрямованості (тобто для фундаменталізації освіти), здругого боку, страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вонине отримують повноцінних навичок професійної роботи (тобто не отримуютьвизначеного рівня кваліфікації). Власне, зараз потреба в «кваліфікації» утрадиційному змісті слова відпала, оскільки в Україні немає більше плановогогосподарства.
Переглядстатусу кваліфікацій в українській освіті буде означати зміну орієнтирів: відпідготовки студента до майбутнього примусового «розподілу» настав час перейтидо нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищогонавчального закладу для конкретного ринку праці.
Вища школа готуєвипускника не до конкретного робочого місця, а до вільного пошуку роботи наринку праці. В Україні дотепер існує надмірно дробова й еклектична системазаписів у документах про вищу освіту. Потенційний роботодавець повиненпізнавати в першу чергу запис, що відповідає номенклатурі професій(спеціальностей), які затребувані на ринку праці.
1.3 Додаток додиплома як засіб забезпечення можливості працевлаштування
ЄвропейськаКомісія на засіданні Генеральної Дирекції з питань освіти і культури окреслилазаходи, щоб в подальшому розвивати Болонський процес щодо спільногоЄвропейського простору вищої освіти. Одним з напрямів було прийняття системизрозумілих і порівнюваних вчених (академічних) ступенів. Це перш за всеширокомасштабне запровадження Додатку до диплома, що значно спростить процедурувизнання кваліфікацій в європейському регіоні.
ВУкраїні в теперішній час розробляється Додаток до диплома у відповідності доЗакону України “Про вищу освіту” (стаття 9).
Додаток до дипломадотримується моделі, яка була розроблена Європейською Комісією, радою Європи таUNESCO/CEPES, з урахуванням специфіки національної системи вищої освіти.
Додатокдо диплома про вищу освіту (далі Додаток) є документом про освіту, що видаєтьсявласнику диплома з метою надання додаткової розширеної інформації про вищийнавчальний заклад, який надає кваліфікацію, про рівень кваліфікації, про змісті обсяг освіти, особливості навчання і форми підсумкового контролю та йогоакадемічні і професійні права тощо.
Додаток,як невід'ємна складова документа про вищу освіту є дійсним лише з Дипломом провищу освіту, серія і номер яких співпадають.
Додатокзаповнюється вищим навчальним закладом на підставі зведеної відомості, щоподається державній екзаменаційній (кваліфікаційній) комісії, а такожрезультатів державної атестації. Відповідальність за достовірність, поданої вДодатку, інформації несе керівник вищого навчального закладу.
ЗаповненняДодатку здійснюється згідно змісту та форми, які наведені нижче. Додаток додиплома має вісім розділів, основне призначення яких надати вичерпні незалежнідані щодо власника диплома і академічного та професійного визнання отриманої увищому навчальному закладі кваліфікації. Додаток містить опис характеру, рівня,контексту, змісту та статусу освіти, яку власник здобув та успішно завершив.
Інформаціямає бути наведена зі всіх восьми розділів Додатка. Якщо у якомусь розділіінформація не наведена, повинна бути вказана причина її відсутності.
Для ідентифікаціїкваліфікації випускника вищого навчального закладу Додаток вимагає достатньорозширеної інформації, щоб забезпечити “прозоре” та справедливе визнанняакадемічних та професійних кваліфікацій.
У Берлінськомукомюніке міністрів вищої освіти зазначається, що “Міністри беруть на себевідповідальність виробити загальну систему кваліфікацій для Європейськогопростору вищої освіти”, а також, що “Міністри заохочують країн-учасницьдетально продумати систему сумісних та легко порівняних кваліфікацій для своїхсистем вищої освіти”. Підкреслюючи важливість усіх елементів Болонськогопроцесу для створення Європейського простору вищої освіти, та наголошуючи нанеобхідності інтенсифікації зусиль на рівні вищих навчальних закладів, а такожна національному та європейському рівнях, Україна має гармонізувати законодавчеполе вищої освіти з принципами та цілями Болонської декларації.
Інформація, якастосується кваліфікації, має бути наведена у трьох розділах – а саме 2,3,5 (Додаток2).
УБерлінському комюніке міністрів вищої освіти зазначається, що “Міністриставлять за мету, щоб кожний студент, який закінчить університет після 2005року, автоматично і безкоштовно отримував Додаток до диплома. Додаток повиненвидаватися широко розповсюдженою європейською мовою”.
Важливе значенняв структурі Додатка до диплома, що дотримується моделі, яка була розробленаЄвропейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES, відведено інформації, якастосується змісту програми освіти та результатів, досягнутих власником дипломавпродовж терміну навчання. Цей четвертий розділ (Додаток 2.) потребує наданнядеталізованої інформації відносно програми навчання та системи оцінюваннянавчальних досягнень. При цьому має використовуватися кредитно-модульна системаорганізації навчального процесу, а досягнення мають оцінюватися з використаннямоб’єктивних методів педагогічного контролю, зокрема, тестування.
Деталізаціяпрограми навчання у Додатку до диплома, яка була запропонована уВестмінстерському (Westminster) університеті, наведена нижче.
Нова модель, щоілюструє деталізацію інформації в Додатоку до диплома (приклад).
Код модуля
Назва модуля Кредити Сесії Тестування Термін
Статус семестру Спроба
Оцінка (% вірних відповідей) 3BCH167 Biochemical techniques
15.0 1994/2 Прохідний
1
70
Такий Додаток до диплома має на меті:
- пояснитихарактер навчальної програми і заключного диплома так, щоб істотно спроститийого розуміння і порівняння з програмами і дипломами закордонних зразків;
- пояснитинабуту власником документа кваліфікацію;
- надатичітку і зрозумілу інформацію потенційним роботодавцям.
Додаток додиплома засвідчує успішне виконання освітньої програми певної спрямованості,відповідно до Міжнародної Стандартної Класифікації Освіти (МСКО-96), й даєправо:
- напродовження освіти (академічна спрямованість) по просунутихнауково-дослідницьких програмах;
- навиконання орієнтованої на практику певної роботи/заняття (професійнаспрямованість), для отримання якої слід довести у перевірках чи тестахнаявність відповідності високим вимогам щодо рівня професійної компетентності.
Широкомасштабнезапровадження Додатку до диплома в Україні значною мірою має спроститипроцедуру визнання освітніх кваліфікацій в європейському регіоні.
Однак, системавведення уніфікованого Додатка до диплома в Україні потребує виконання,зокрема, положень наказу Міністерства освіти і науки України від 31 липня1998 року № 285 «Про порядок розробки складових нормативного танавчально-методичного забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою»при розробці Стандартів вищої освіти у частині:
1) формуваннязмістовних модулів;
2) розробкизасобів діагностики.
Таким чином, в рамках реалізаціїБолонського процесу в Україні має впроваджуватися ступенева освіта ікредитно-модульна система організації навчального процесу.
Є також іспірні питання щодо зіставлення і визнання дипломів. Європейська спільнота й тіж Болонська декларація і Лісабонська конвенція передбачають, що за якістьосвіти відповідає держава. Держава є гарантом освіти. А нині в Україніз'являються дипломи післядипломної освіти, в яких присвоєно певну кваліфікацію.І виникають питання щодо зіставлення цих документів із дипломами академій таінститутів класичного зразка.
Сьогодніє багато проблем щодо узгодження стандартів освіти і співвідношення курсів, головниму яких було оголошено набуті навички, а не зміст, і певні стандарти, наприклад,загальноєвропейські, щодо підготовки магістрів. Оскільки відкритий освітянськийпростір серед іншого передбачає можливість після здобуття бакалаврської освітив одній країні продовження навчання за магістерською програмою в університетііншої.
1.4 Запровадженнякредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальнихзакладах України
Задлязапровадження наведеної моделі стандартизованого Додатку до диплома у вищійшколі України має бути впроваджена кредитно-модульна система організаціїнавчального процесу та система об’єктивного педагогічного контролю знань.
Підставами для запровадження кредитно-модульної системиорганізації навчального процесу в Україні є наступне:
1) інтеграція до Європейського простору вищої освіти;
2) входження до Болонського процесу;
3) вступ до Світової організації торгівлі;
4) реалізація дистанційної форми вищої освіти.
Впровадження модульно-кредитної системи у вищий школі Українипереслідує наступні цілі:
1.Досягнення відповідності стандартамєвропейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що єнадбанням випускника.
2.Затребування українських освітянськихкваліфікацій європейським ринком праці.
3.Затвердження загальносприйнятної тапорівнянної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів.
4.Впровадження стандартизованогододатка до диплому, модель якого була розроблена Європейською Комісією, РадоюЄвропи та UNESCO/CEPES і який містить детальну інформацію про результатинавчання випускника.
5.Стимулювання викладачів і студентіввищих навчальних закладів до вдосконалення системи об’єктивної оцінки якостізнань.
6.Забезпечення “прозорості” системивищої освіти та слушного академічного та професійного визнання кваліфікацій(дипломів, ступенів, посвідчень і таке інше).
Кредитно-модульнійсистемі, як невід’ємному атрибуту Болонської декларації, надаються дві основніфункції.
Перша – сприяннямобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університетудо іншого.
Друга –акумулююча, чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуваннямусіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає на щоздатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.
Запровадженнякредитно-модульної системи є важливим фактором для стимулювання ефективноїроботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуальногоспілкування в процесі навчання.
Модуліконструюються як системи навчальних елементів, об'єднаних ознакою відповідностівизначеному об'єкту професійної діяльності. Останній розглядається як деякийобсяг навчальної інформації, що має самостійну логічну структуру і зміст і щодозволяє оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студента.
Модульнаорганізація змісту навчальної дисципліни менш за все є механічним перенесеннямрозділів програми до навчальних модулів, оскільки вимагає глибокоїаналітико-логічної роботи над змістовим наповненням дисципліни, структуруванняїї як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації.
Другою умовоюреалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни єможливість виділити генеральні наскрізні ідеї професійної діяльності, нарозкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль.
Для студента –майбутнього фахівця – важливо не лише осмислити й засвоїти інформацію, а йоволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.
За таких умовзменшується частка прямого, зовні завданого інформування і розширюєтьсязастосування інтерактивних форм та методів роботи студентів під керівництвомвикладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальнихзалах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо длясистеми дистанційного навчання.
Створення системи кредитів має полегшити порівняннязакінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів.
Кредит (credit) –умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні якоїсьскладової навчальної програми чи окремої дисципліни (курсу), виконаноїстудентом під час навчання. Кредит – мінімальна одиниця, яка точнодокументується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної ісамостійної роботи студента).
Проблемою длявищої школи України у контексті Болонського процесу є:
- по-перше,визначення витрат навчального часу студента певного актуального рівня розвиткуна адекватне вивчення навчального матеріалу в об’ємі модуля, тобто ув’язуваннянавчального модуля з кредитами;
- по-друге,розробка методики розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школив умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу танавчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.
Кредитно-модульнасистема має розвиватися в Україні в рамках реалізації, зокрема, дистанційноїосвіти поза залежністю від Болонського процесу. Безсумнівно, що модульнатехнологія навчання є незамінною для дистанційної освіти.1.5 Європейська система трансферу кредитів –ECTS та шкала оцінювання ECTS дляоцінки якості досягнень студента
Визнанняосвіти і дипломів є передумовою для створення відкритого Європейського просторуосвіти і підготовки, де студенти і викладачі можуть переміщатися без перешкод.Тому Європейська система трансферу кредитів (ЕСТS) була розроблена векспериментальному проекті, організованому в рамках програми«Еразмус» як засіб покращання визнання освіти для навчання закордоном.
Європейськакредитно-трансферна система (ЕCTS) – це система, яка створена для забезпеченняєдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освітирезультатів навчання студентів, їхнього академічного визнання. Вона розробленадля забезпечення мобільності студентів, спрощує розуміння і порівняннянавчальних програм та досягнень студентів як між вітчизняними, так і іноземниминавчальними закладами.
СистемаЕCTS заснована на оцінюванні всих видів роботи студента, необхідних длядосягнення цілей, зазначених у навчальній програмі.
ECTSбазується на тому принципі, що студент стаціонару за навчальний рік повиненотримати 60 кредитів. Кредити у даній системі можна отримати лише при успішномувиконанні роботи, передбаченої навчальним планом. Робоче навантаження студентау системі ECTS складається із відвідування лекцій, семінарів, самостійних таіндивідуальних занять, підготовки власних проектів, сдачі іспитів тощо.
Основні елементи ЕСТSна практиці перевіряли і удосконалювали в експериментальному проекті 145європейських університетів з усіх держав-членів та країн Європейськоїекономічної зони.
Зовнішнєоцінювання ЕСТS продемонструвало потенціал системи і Європейська комісіявирішила включити ЕСТS у свою програму «Сократес», зокрема у розділ 1про вищу освіту («Еразмус»). ЕСТS зараз рухається від своєї обмеженоївузької експериментальної стадії до ширшого використання як елементаєвропейського масштабу у вищій освіті.
ЕСТSзабезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість, збудувати мости міжнавчальними закладами і розширити можливості вибору для студентів. Системасприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами черезвикористання загальнозрозумілої системи оцінювання – кредити і оцінки, а такожзабезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти.
СистемаЕСТS забезпечує прозорість через такі засоби:
1.Кредити ЕСТS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається елементамнавчального плану, щоб окреслити обсяг навчального навантаження студентів,необхідний для завершення навчання.
2.Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам пронавчальні заклади, факультети, організації і структуру навчання і елементинавчального плану.
3.Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні успосіб, який є всебічним і загальнозрозумілим, і може легко передаватися відодного навчального закладу до іншого.
4.Навчальний контракт, що стосується навчальної програми, яка буде вивчатися, ікредитів ЕСТS, які будуть присвоюватись за успішне її закінчення, єобов'язковим як для місцевого і закордонного закладів, так і для студентів.
СистемаЕСТS базується на трьох ключових елементах:
- інформаційнийпакет – інформаціястосовно навчальних програм і здобутків студентів;
- навчальнийконтракт – взаємна угода між навчальними закладами-партнерами і студентом;
- перелікоцінок дисциплін – використання кредитів ЕСТS, щоб визначити навчальненавантаження для студента.
Засвоєю суттю ЕСТS жодним чином не регулює змісту, структури чи еквівалентностінавчальних програм. Це є питаннями якості, яка повинна визначатися самимивищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладанняугод про співпрацю, двосторонніх чи багатосторонніх. Більш за все ЕСТSвикористовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть зробитинавчання за кордоном невід'ємною частиною освітнього досвіду.
КредитиЕСТS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементівнавчального плану, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, щовимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагаєкожен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідноїдля завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції,практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота– в бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані зоцінюванням. ЕСТS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, ане обмежується лише аудиторними годинами.
У ЕСТS 60 кредитів становить навчальне навантаження на одиннавчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр.
КредитиЕСТS – це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаженнястудента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчальногонавантаження займає один елемент навчального плану в закладі чи факультеті,який призначає кредити.
Забудь-яких принципів організації навчального процесу саме системі оцінюваннязнань належить важлива роль у забезпеченні високої якості освіти та формуванніконкурентоспроможних фахівців.
Головнезавдання – як досягти найбільш об’єктивного оцінювання, як зробити, щобоцінювання виконувало властиві йому функції і насамперед дві головні –контролюючу й мотивуючу.
На практиці немаєідеальних систем оцінювання, а кожна з тих, що використовується, має свої ісильні, і слабкі сторони. Отож треба шукати не ідеальні системи, а проектуватиті, які є з більшою кількістю продуктивних переваг.
Потрібноактивізувати роботу щодо впровадження європейських критеріїв оцінювання знаньстудентів, їх практичної підготовки, компетентності, ефективності науковихдосліджень.
Результатиекзаменів і заліків зазвичай виражаються в оцінках. Однак у Європі співіснуютьбагато різних систем оцінювання. До того ж питання перезарахування оцінок булооднією з найсуттєвіших проблем студентів – учасників ЕСТS:
а)з одного боку, тлумачення оцінок значно відрізняється в одній країні від іншої,від одного закладу до іншого і від одного предмета до іншого;
б)з іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може мати серйозні наслідкидля студентів.
Неможливовизначити єдиний критерій систем оцінювання у європейських країнах. У більшостікраїн є всезагальна система оцінювання, котра в жодному випадку не єуніверсальною; крім цього, визначення бала «проходження» по певнійшкалі може різнитися між закладами, і межа застосування всіх доступних балівсуттєво відрізняється у різних закладах, змінюється з року в рік, та євідмінною згідно з кожним предметом.
Однієюіз основних засад шкали оцінювання системи ЕСТS є те, що вона досить чітковизначена для того, щоб заклади прийняли свої рішення з приводу застосуванняцієї шкали.
Шкалаоцінювання ЕСТS була розроблена для того, щоб допомогти навчальним закладамперенести оцінки, виставлені місцевим закладом. Вона представляє додатковуінформацію щодо роботи студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальнізаклади приймають власні рішення щодо використання шкали оцінювання у своїйвласній системі.
Європейськасистема «полегшеної шкали оцінювання» (Таблиця 1.) з'явилася врезультаті різносторонніх обговорень, які відбувались серед п'яти груп відпочатку пошукового етапу про те, що передача оцінок може ефективно проводитисьза допомогою полегшеного оцінювання, зрозуміло всюди у Європі.
Концепція«полегшеної шкали оцінювання» означала, що:
— шкала була достатньо добре охарактеризована та будь-який навчальний заклад змігби використати її для своїх предметів;
— отже, шкала ЕСТS представила додаткову інформацію до оцінки навчальногозакладу, але не замінила її;
— шкала оцінювання ЕСТS була зрозумілою іншим закладам, які виставляли відповіднуоцінку згідно з власною системою оцінювання студентам, які вступають, абовипускникам;
— оцінка за системою ЕСТS визначала б, поруч із оцінкою, виставленою закладом уперелік оцінок дисциплін студента, досягнення кожного студента до і післяперіоду навчання.Таблиця 1 — Шкала оцінювання ЕСТSОцінка ЕСТS Процент студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки Визначення А 10 ВІДМІННО — відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок В 25 ДУЖЕ ДОБРЕ — вище середнього рівня з кількома помилками С З0 ДОБРЕ — в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок D 25 ЗАДОВІЛЬНО — непогано, але зі значною кількістю недоліків Е 10 ДОСТАТНЬО — виконання задовольняє мінімальні критерії FХ - НЕЗАДОВІЛЬНО — потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік F - НЕЗАДОВІЛЬНО — необхідна серйозна подальша робота
Шкалаоцінювання ЕСТS не базується на припущенні про будь-який розподіл студентськихоцінок, вона базується на визначенні досконалості. Визначення системою ЕСТSдосконалості та остаточної оцінки створено для полегшення перезарахування, алене для заміни та створення плутанини в оцінках, виставлених у закладі, денавчається студент.
Іншимисловами, «полегшена шкала оцінювання» внесла б ясність, але неперешкодила б нормальному процесу виставлення оцінок в межах кожного закладу.
Спосібвідповідності балів закладу до шкали оцінювання системи ЕСТS такий:
- закладрозглядає розподіл балів, присвоєних студентам. Для того, щоб отримати10-25-30-25-10 балів за моделлю, межі між оцінками відповідали би 10%, 35%, 65%та 90% загальної кількості успішних студентів;
- неможливо накреслитистатистичну межу оцінки, яку отримали 10% кращих студентів, так само до увагиповинні братись ключові слова, як і статистика. Шкала має міцне статистичне підкріплення,але статистичні дані повинні бути поєднані із реалістичним описовим підходом;
- важливимє розподіл балів для встановлення оцінок. Розподіл балів курсу може змінюватисьз року в рік, також можуть бути відмінності між кількісним та якісним ступенемзанять. Чим більше наближення закладу до єдиного критерію між своїми балами ташкалою оцінювання системи ЕСТS, тим легше відбудеться процес оцінювання;
- якщо кількість студентів, які відвідують заняття, доситьмала, чіткий розподіл цієї маленької кількості за моделлю 10-25-30-25-10недоцільний. Проте досвід пропонує таке:
а)бали за кілька занять подібного рівня звичайно розподіляються;
б)розподіл балів за п'ятирічний період більш ймовірно призведе до збалансованогорезультату;
- інформація,представлена оцінкою системи ЕСТS, пов'язує роботу одного студента із роботоюінших студентів групи. Зрозуміло, що студент високого рівня у групі низькогорівня очевидно отримає вищу оцінку, ніж якби він виконував загальну роботу; які студент, який відвідує описові курси, опиниться у невигідному для себестановищі у закордонному закладі, який акцентується на математичних навичках.Жодна шкала оцінювання не вирішить цієї проблеми: інформація, яка перенесена наперелік оцінок дисциплін, повинна представити те, що дійсно сталось, а не те,що могло би статись, якби...;
- оцінкиповинні бути ознакою зарахування заліку за індивідуальні заняття, якщо вонипредставлені у переліку оцінок дисциплін. Тому важливо, щоб розподілсередньорічних балів не вважався відповідним до визначення цих оцінок, оскількирозподіл середньорічних балів значною мірою відрізнятиметься від розподілубалів групових занять, які складають середнє число; наприклад, більше студентівотримає певний дуже високий бал на одному індивідуальному занятті, ніж вони биотримали цей бал як середній, враховуючи всі заняття року. Це може значновплинути на визначення оцінки «A» системи ЕСТS, і меншою мірою наоцінку «B»;
- оцінкисистеми ЕСТS від «A» до «E» присвоюються за умови здачізаліку, і оцінки від «FX» до «F» присвоюються у випадкуйого нездачі; відмінність між «FX» та «F» сприятимевизначенню майбутнього навчального плану для деяких не дуже успішних студентів.Ті заклади, які не спроможні розрізнити рівні незадовільної здачі заліку,застосовуватимуть тільки оцінку «F», не беручи до уваги оцінку«FX»;
- коли місцевий тазакордонний заклади вирішать, як їхні бали відповідатимуть оцінкам системиЕСТS, відбувається перезарахування оцінок.
Якможна побачити із вищезазначеного, заклади вищої освіти вільні застосовуватишкалу оцінювання системи ЕСТS найбільш доцільним, на їхню думку, чином. Протевиявлення незначної гнучкості наполегливо рекомендується, оскільки шкалуоцінювання системи ЕСТS створено для відображення різних систем оцінювання, якііснують у країнах-членах ЄС та країнах Європейської асоціації вільної торгівлі.
Місцеві і закордонні навчальні заклади готують інформацію іобмінюються переліком оцінок дисциплін для кожного студента, який бере участь уЕСТS до і після навчання за кордоном. Копії цих переліків додаються доособистої справи студента. Місцевий навчальний заклад визнає загальну сумукредиту, одержаного його студентами у закладах-партнерах за кордоном, щобкредити для пройденого блоку елементів навчального плану замінили кредити, якіу протилежному випадку були би отримані у їхньому місцевому закладі. Навчальнийконтракт студентові гарантує авансом, що кредити для затвердженої програминавчання будуть перезараховані.
1.6 Принципи,шляхи і засоби адаптації вищої освіти України до Європейського простору вищоїосвіти
болонськийвища освіта модульний навчання
Структура вищої освітиУкраїни за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшостірозвинених країн світу.
Длявходження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити всистемі вищої освіти:
- широкомасштабнудовгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;
- системуякості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки,внутрішнього розвитку держави та суспільства;
- державнийреєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародноїстандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартноїкласифікації занять (МСКЗ-88);
- загальноприйнятута порівняльну систему вчених ступенів;
- законодавчопідсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європіта міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;
- системукредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS), яквідповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;
- законодавчопідсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляхуефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:
1) забезпечення студентамдоступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;
2) забезпечення визнання тазарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналупровів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючита виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законнихправ;
3) сприяння європейськомуспівробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльнихкритеріїв та методологій.
Натеперішній час нормативні документи Міністерства освіти і науки України містятьінформацію, яка:
- уширокому сенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань;
- подає, щоосвітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість ісхильність відповідати вимогам ринку праці;
- розкриваєположення щодо формування змістовних модулів.
Для вищої школиУкраїни у контексті Болонського процесу необхідно:
1. Привестиу відповідність вимогам Болонської декларації Закон України “Про вищу освіту” участині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищоїосвіти.
2. Привестидо відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Перелікукваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі іЄвропейському.
3. Визначитивитрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку наадекватне вивчення навчального матеріалу у об’ємі модуля, тобто ув’язуваннянавчального модуля з кредитами.
4. Розробитиметодику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовахкредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчальногонавантаження студента, а також взаємозв’язок між ними.
5. Розробитита затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацькогоперсоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульноїсистеми організації навчального процесу.
6. Розробитита затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологійоб’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається.
7. Розробитита затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, упроцесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідністьсоціальним ролям, на які він претендує.
8. Розробитита затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретнихсоціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності іготовності.
Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхіднорозробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації,а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школиУкраїни.
Політика вобласті якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівцівспрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічноїдіяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потребта інтересів акціонерів вищої школи.
Програми якостіприпускають вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда,професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвиткуі професійних розумових здібностей, що визначають властивості локальногопсихологічного середовища навчання і впливають на успішність професійногонавчання.
Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу:прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття системидвоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання); запровадженнясистеми кредитів – системи накопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з неюсистем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функціїнакопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкодвільному пересуванню студентів і викладачів); забезпечення високоякіснихстандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти(запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом); навчанняпротягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів яккомпетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванніЄвропейського простору вищої освіти.
Розділ 2. Практичне застосування Болонського процесу у ВНЗ ІІІ-IVрівнів акредитації
2.1Педагогічний експеримент щодо запровадження кредитно-модульної системиорганізації навчального процесу
На виконанняосновних завдань колегії Міністерства освіти і науки від 28 лютого 2003 р.(протокол № 2/3-4), що спрямовані на реалізацію Послання ПрезидентаУкраїни до Верховної Ради України «Концептуальні засади стратегії економічногота соціального розвитку України на 2002-2011 роки: «Європейський вибір» іНаціональної доктрини розвитку освіти України, Департаментом вищої освіти разомз вищими навчальними закладами проведено аналіз стану та можливих шляхівреформування організації навчального процесу у вищих навчальних закладах.
Проведений аналізпоказав, що нинішня система підготовки фахівців з вищою освітою має певнінедоліки, а саме:
-відсутність систематичноїроботи студентів протягом навчального семестру;
-низький рівень активностістудентів і відсутність елементів змагання в навчальних досягненнях;
-можливість необ’єктивногооцінювання знань студентів;
-значні затрати бюджету часуна проведення екзаменаційної сесії;
-відсутність гнучкості всистемі підготовки фахівців;
-недостатній рівень адаптаціїдо швидкозмінних вимог світового ринку праці;
-низька мобільність студентівщодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів;
-мала можливість виборустудентом навчальних дисциплін.
Для подоланнянедоліків існуючої системи підготовки фахівців може бути запровадженнякредитно-модульної системи, яка передбачає вирішення наступних завдань:
-відходу від традиційної схеми«навчальний семестр — навчальний рік, навчальний курс»;
-раціонального поділунавчального матеріалу дисципліни на модулі і перевірки якості засвоєннятеоретичного і практичного матеріалу кожного модуля;
-перевірки якості підготовкистудентів до кожного лабораторного, практичного чи семінарського заняття;
-використання більш широкоїшкали оцінки знань;
-вирішального впливу сумибалів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку з навчальноїдисципліни;
-стимулювання систематичноїсамостійної роботи студентів протягом усього семестру і підвищення якості їхзнань;
-підвищення об’єктивностіоцінювання знань студентів;
-запровадження здоровоїконкуренції в навчанні;
-виявлення та розвиток творчихздібностей студентів.
Одним знайважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому етапі модернізації системивищої освіти України є забезпечення якості підготовки фахівців на рівніміжнародних вимог.
Входження Українидо єдиного Європейського та Світового освітнього простору не можливе беззапровадження такого багатоцільового механізму як Європейськакредитно-трансферна та акумулююча система (ECTЅ).
Ця системазапроваджується на інституціональному, регіональному, національному таЄвропейському рівнях і є однією з ключових вимог Болонської декларації 1999року.
Окремі вищінавчальні заклади України мають досить вагомі напрацювання з впровадженняелементів ECTЅ, зокрема з модульно-рейтингової системи оцінювання знаньстудентів.
Нагальноюпотребою є розширення впровадження елементів ECTЅ за рахунок введеннякредитно-модульної системи формування навчальних програм; посилення ролісамостійної роботи студентів та змін педагогічних методик, впровадженняактивних методів та сучасних інформаційних технологій навчання.
Як свідчитьпрактика, час на сесійний контроль при сучасній системі організації навчальногопроцесу використовується не раціонально. Відстрочка зворотного зв’язку накінець семестру не дозволяє приймати оперативні виховні і дидактичні заходищодо підвищення якості навчання (контроль будь-якого процесу після йогозавершення неможливий).
Прикредитно-модульній системі організації навчального процесу в вищих навчальнихзакладах зміст навчальних дисциплін розподіляється на змістові модулі (2-4 засеместр). Змістовий модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни міститьокремі модулі (теми) аудиторної і самостійної роботи студента. Кожен змістовиймодуль має бути оцінений.
Студентінформується про результати оцінювання навчального модуля, як складовоїпідсумкового оцінювання засвоєння навчальної дисципліни.
Підсумковеоцінювання засвоєння навчального матеріалу дисципліни визначається безпроведення семестрового екзамену (заліку) як інтегрована оцінка засвоєння всіхзмістових модулів з врахуванням «вагових» коефіцієнтів.
Студент, щонабрав протягом семестру необхідну кількість балів, має можливості:
-не складати екзамен (залік) іотримати набрану кількість балів як підсумкову оцінку;
-складати екзамен (залік) зметою підвищення свого рейтингу за даною навчальною дисципліною;
-ліквідувати академічнурізницю, пов’язану з переходом на інший напрям підготовки чи до іншого вищогонавчального закладу;
-поглиблено вивчити окремірозділи (теми) навчальних дисциплін, окремі навчальні дисципліни, які формуютькваліфікацію, що відповідає сучасним вимогам ринку праці;
-використати час, що відведенографіком навчального процесу на екзаменаційну сесію, для задоволення своїхособистих потреб.
Студент, щонабрав протягом семестру менше необхідної кількості балів, зобов’язанийскладати екзамен (залік).
До Міністерстваосвіти і науки звернулися ректори провідних вищих навчальних закладів ізпропозицією провести педагогічний експеримент, завданнями якого є:
1. Обґрунтування доцільних зміну системі управління навчальним процесом на рівні освітньої галузі.
2. Обґрунтування технологійуправління навчальним процесом у вищому навчальному.
3. Обґрунтування підходів додекомпозиції навчальних дисциплін та технологій їх викладання в умовахкредитно-модульної системи.
4. Обґрунтування доцільнихпідходів до системи оцінювання знань студентів в умовах кредитно-модульноїсистеми.
5. Обґрунтування підходів допідвищення «гнучкості» процесу навчання і можливості адаптованогоіндивідуального «конструювання» навчальною процесу.
6. Обґрунтування єдиної комп’ютерної системиуправління навчальним процесом у вищих навчальних закладах.
7. Обґрунтування вимог дометодичного та інформаційного забезпечення навчального процесу.
8. Обґрунтування системиорганізації самостійної роботи та дистанційного навчання.
На виконанняпершочергових завдань, що випливають з вищезазначеного, рішенням Міністерстваосвіти і науки України від 24.04.2003 p. (протокол № 5/5-4)передбачено проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного експериментущодо запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу увищих навчальних закладах III-IV рівнів акредитації.
Для проведенняпедагогічного експерименту потрібно здійснити низку заходів, пов’язаних ізстворенням робочої групи з розроблення його програми, координаційної ради длясупроводу та узагальнення результатів експерименту, визначення складу учасниківексперименту, створення робочих груп у вищих навчальних закладах-учасникахексперименту, розроблення навчально-методичного та нормативно-правовогозабезпечення експерименту тощо.
Очікуванимисоціальними, економічними та іншими наслідками впровадження кредитно-модульноїсистеми організації навчального процесу можуть бути:
- інтенсифікаціянавчального процесу та підвищення якості підготовки фахівців;
- систематичністьзасвоєння навчального матеріалу;
- встановленнязворотного зв’язку з кожним студентом на визначених етапах навчання;
- контрольта своєчасне коригування навчально-виховного процесу;
- підвищеннямотивації учасників навчально-виховного процесу, зменшення пропусків навчальнихзанять;
- психологічнерозвантаження студентів в кінці семестру;
- підвищеннявідповідальності студентів за результати навчальної діяльності;
- максимальнезабезпечення потреб особи у виборі освітнього рівня та кваліфікації;
- підвищеннярівня адаптації особи до зміни вимог ринку праці;
- скороченнянепродуктивного навчального часу (за рахунок ліквідації екзаменаційних сесій);
- економіяматеріальних ресурсів (опалення, електроенергія і т.п.) тощо.2.2 Організація оцінки результатів роботи студента
Критерії для оцінкирезультатів роботи студента повинні бути виражені таким чином, щоб оцінкароботи студента могла бути зіставлена з ними і документально віддзеркалена.
Критерії оцінкиякості повинні бути чітко встановлені і ясно виражені для того щоб забезпечитинадійність і однаковість оцінки, а також, щоб підвищити об'єктивність оцінки зметою зведення до мінімуму суб'єктивного підходу.
Оцінка результатівроботи студента це процес:
- зборудостатніх, об'єктивних і надійних доказів знань студента, його розуміння,продемонстрованих навичок і професіоналізму щодо виконання завдань, обов'язківі відповідальності;
- винесеннявисновку про те, що доказ співвідноситься з критеріями, зазначеними в Стандартівищої освіти.
Метою оцінкиякості є забезпечення незалежної оцінки ефективності заходів для забезпеченняСтандартів вищої освіти на всіх рівнях навчання, підготовки, проведення іспитіві оцінки.
Організаціяоцінки результатів навчання повинна брати до уваги різні методи оцінки, щоможуть надати різні типи доказів рівня знань студента:
- письмові,усні і комп'ютерні опитування (тестування);
- перевірканавичок (зокрема, на тренажерах);
- проекти;
- безпосереднєспостереження за діяльністю.
Одинабо декілька з перерахованих вище методів повинний бути обов'язкововикористаний для одержання доказів наявності знань, розуміння тапродемонстрованих навичок, а також доказу здатності студента виконуватипрофесійну діяльність.
Новимиконцепціями освітнього процесу у вищій школі відзначаються тенденції розвиткувимірювання навчальних досягнень студентів за допомогою тестів. На структуру такількість тестів, які проводяться, впливає акцент на зв’язках між предметами,що вивчаються. Об’єктом тестування стають компетенції, що потрібні випускниковісистеми вищої освіти. Традиційно тести виконують відбірну функцію. Але жостаннім часом тести використовуються для цілей:
- діагностичних,щоб дати студенту можливість з’ясувати, що йому ще потрібно вивчити тадоробити;
- управлінських,тобто задля керівництва подальшим процесом навчання та стимулювання.
Тести все більшерозглядаються як складова частина компонентів навчальної програми. Їмприділяється повноцінне значення в навчальній програмі.
Критерії дляоцінки компетентності повинні відповідати принципам:
- одержанаінформація є об’єктивною, має однозначне тлумачення та відповідним чиномповинна використовуватися;
- методвизначення компетентності має найбільше відповідати суттєвим обставинам іумовам професійної діяльності;
- процедуриоцінки компетентності повинні виконуватися ефективно та моторно;
- усіпотенційні загрози мають бути визначені.
Методидемонстрації компетентності мають служити основою для проведення іспитів таоцінки відповідності кандидата на одержання диплома і запроваджуватися звикористанням професійних засобів діяльності.
Іспит та оцінкавідповідності кандидата на одержання диплома запроваджується з виконаннямпроцедур об’єктивного контролю:
- критеріально-орієнтованоготестування;
- комплекснихконтрольно-кваліфікаційних завдань (КККЗ),
а також звикористанням професійних засобів діяльності на:
- лабораторномуобладнанні;
- тренажері;
- реальномуоб’єкті діяльності.
Оцінка компетентності має включатине тільки першочергові технічні вимоги до роботи, навичок та завдань, котрімають професійно виконуватися, але має відображати більш широкі аспекти, щонеобхідні для того, щоб відповідати в повному обсязі тому, що очікується відкомпетентної роботи випускника на первинній посаді:
- робота уширокому спектрі обставин;
- професійнепередбачення, готовність та робота в умовах надзвичайних ситуацій;
- адаптаціядо нових та змінних вимог.
У вищій освіті України у контекстіБолонського процесу мають бути запроваджені іспити за сприянням „третіхюридичних осіб”.
2.3 ВикористанняБолонського процесу у Тернопільському державному педагогічному університеті ім.В. Гнатюка
Для прикладуможна розглянути розподіл годин кредиту для курсу «Вища освіта України іБолонський процес» у Тернопільсокому державному педагогічному університеті ім.В. Гнатюка.
Процеси європейської інтеграціїохоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, включно вищу освіту. Україначітко визначила орієнтир на входження в освітній і науковий простір Європи,здійснює модернізацію освітньої діяльності в контексті європейських вимог,дедалі наполегливіше працює над практичним приєднанням до Болонського процесу.
У 1997 році під егідою Ради Європи таЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнаннякваліфікацій, що належать до вищої освіти Європи. Цю конвенцію підписали 43країни (Україна в тому числі), більшість з яких і сформулювали згодом принципиБолонської декларації. Лісабонська угода декларує наявність і цінністьрізноманітних освітніх систем і ставить за мету створення умов, за яких більшакількість людей, скориставшись усіма цінностями і здобутками національнихсистем освіти і науки, зможе бути мобільними на європейському ринку праці.
Через рік чотири країни — Франція,Італія, Велика Британія та Німеччина — підписали так звану Сорбонськудекларацію, завдання якої спрямовані на створення відкритого європейськогопростору вищої освіти, який має стати більш конкурентноспроможним на світовомуринку освітніх послуг. Основна ідея цих документів — двоступенева структуравищої освіти, використання системи кредитів (ECTS), міжнародне визнаннябакалавра як рівня вищої освіти, що надає особі кваліфікацію та правопродовжувати навчання за програмами магістра відповідно до положеньЛісабонської угоди.
Саме таким чином поступово створювалисяумови для інтеграційних процесів у сфері вищої освіти європейських країн.Україна була і є активним учасником цих процесів. Обрані шляхи модернізаціївищої освіти України співзвучні загальноєвропейським підходам. ПринципиБолонської декларації повною мірою вирішено запровадити у 2010 році, а 2005-йвизначено як проміжний етап моніторингу зробленого.
Основним завданням на цей період єзапровадження передбаченої Болонською декларацією системи академічних кредитів,аналогічній ЕСТS (Європейській кредитно-трансферній системі). Саме їїрозглядають як засіб підвищення мобільності студентів щодо переходу з однієїнавчальної програми на іншу, включно з програмами післядипломної освіти. ЕСТSстане багатоцільовим інструментом визнання й мобільності, засобом реформування навчальнихпрограм, а також засобом передачі кредитів вищим навчальним закладам іншихкраїн. Важливий момент запровадження акумулюючої кредитної системи — можливістьвраховувати всі досягнення студента, а не тільки навчальне навантаження,наприклад, участь у наукових дослідженнях, конференціях, предметних олімпіадахтощо.
Визначення змістових модулів навчання зкожної дисципліни, узгодження кредитних систем оцінювання досягнень студентаповинно стати основою для вирішення ще однієї задекларованої в Болоньї мети — створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, менеджерівосвіти та дослідників на теренах Європи.
Обов’язковою також вважається наявністьвнутрішніх та зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти.
Загалом визначальними критеріями освітив рамках Болонського процесу є: якість підготовки фахівців; зміцнення довіриміж суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку праці; мобільність;сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготовки;посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти.
Ці вимоги є певною програмою розвиткувищої освіти України.
Навчальна програма розрахована настудентів, які навчаються за освітньо-кваліфікаційними програмами підготовкимагістра, аспірантів, а також для слухачів факультетів підвищення кваліфікаціїта перепідготовки. Вона може бути використана для проведення науково-методичнихсемінарів із педагогічними працівниками вищих навчальних закладів, а такожсеред педагогічної громадськості.
Програма побудована за вимогамикредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальнихзакладах та узгоджена з примірною структурою змісту навчального курсу,рекомендованою Європейською Кредитно-Трансферною Системою (ECTS).
ЗМІСТОВИЙМодуль 1
Європейська освітня інтеграція
ТЕМА 1. Євроінтеграція України як чинниксоціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерстваУкраїни з іншими державами.
Європейський вибір України — невід'ємнаскладова її подальшого розвитку. Хронологія та коротка характеристика подій зналагодження співробітництва України і ЄС. Адаптація законодавства України дозаконодавства ЄС – один із важливих інструментів створення в Україні новоїправової системи та громадянського суспільства. Науково-технічнеспівробітництво України та ЄС. Входження освіти і науки України у європейськеінформаційне та освітнє поле як вагомий чинник економічного, соціального,інтелектуального, інноваційно-технологічного та культурного розвитку.
ТЕМА 2. Системи вищої освіти у країнахЄвропи і Америки.
Формування системи вищої освітиЄвропейських країн. Сучасні принципи побудови та завдання вищої освіти урозвинених країнах. Доступ громадян до освіти. Заклади освіти. Ступеневістьосвіти. Кваліфікації. Організація навчання, академічний рік і екзамени. Методиі засоби навчання. Навчання студентів-іноземців.
ТЕМА 3. Болонський процес як засібінтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонськогопроцесу.
Євроінтеграція як соціально-економічнийпроцес. Чинники євроінтеграції вищої освіти. Хронологія подій Болонськогопроцесу. Залучення європейських держав у Болонський процес. Основні документиБолонського процесу:
— Спільна декларація про гармонізаціюархітектури, європейської системи вищої освіти чотирьох міністрів, щопрезентують Великобританію, Німеччину, Італію і Францію (Сорбонна, 25травня1998 р.).
— Зона європейської вищої освіти:Спільна заява європейських міністрів освіти (Болонья, 18-19 червня 1999 р.).
— Формування майбутнього. Конференціяєвропейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій (Саламанка, 29-30березня 2001 р.)
— До зони європейської вищої освіти: Комюнікезустрічі європейських міністрів, відповідальних за вищу освіту (Прага, 18-19травня 2001 р.).
Створення загальноєвропейського просторувищої освіти: Комюніке Конференції Міністрів, відповідальних за Вищу освіту(Берлін, 19-20 вересня 2003 р.).
ТЕМА 4. Основні завдання, принципи таетапи формування зони європейської вищої освіти.
Гармонізація архітектури системиєвропейської вищої освіти як основне завдання Болонського процесу. Визначальнівластивості європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищихнавчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів,сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому і післяступеневомурівнях, мобільність студентів, привабливість освіти.
Основні завдання та принципи створеннязони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): уведеннядвоциклового навчання; запровадження кредитної системи; формування системиконтролю якості освіти; розширення мобільності студентів івикладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливостієвропейської системи освіти.
Подальші дії для досягнення шести цілейБолонського процесу: прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів;прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання);запровадження системи кредитів – системи накопичення кредитів (ECTS) або іншихсумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну,так і функції накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів(усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів); забезпеченнявисокоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищоїосвіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом);навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів істудентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні таформуванні Зони європейської вищої освіти.
ЗМІСТОВИЙМодуль II
Адаптація вищої освіти України до вимогБолонського процесу
ТЕМА 5. Європейськакредитно-трансферна та система накопичення — ECTS.
Характерні особливості ЕCTS. Базовіелементи системи: інформація (стосовно навчальних програм і здобутківстудентів), взаємна угода (між закладами-партнерами і студентом), використаннякредитів ECTS (визначення навчального навантаження студентів). Основнідокументи ECTS: інформаційний пакет, навчальний контракт, перелік оцінок дисциплін.
Загальні умови користування ECTS. Зобов’язанняз боку навчального закладу.
Кредити ECTS: структура, призначення,зв’язок з академічним навантаженням студента (години занять). Особливостіпризначення і присвоєння кредитів ECTS.
Координатори ECTS: університетськийкоординатор, факультетський координатор.
Зміст та структура інформаційного пакетунавчального закладу, факультету, навчальної дисципліни, змістового кредиту.
Структура курсу з присвоєння ступенів(структурно-логічна схема, навчальний план). Опис предмета курсу. Описдисципліни курсу.
Шкала оцінювання ECTS.Європейськасистема «полегшеної шкали оцінювання» навчальних досягнень студента. Сумісністьрізних систем оцінювання зі шкалою ECTS.
ТЕМА 6. Принципи, шляхи і засобиадаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освітуУкраїни.
Узгодження і поєднання національнихкомпонентів вищої освіти різних країн із вимогами Болонського процесу щодостворення Зони європейської вищої освіти.
Тенденції розвитку вищої освіти Українина сучасному етапі. Відмінність та подібність систем вищої освіти України і Європейськихдержав.
Передумови входження вищої освітиУкраїни до Болонського процесу: адаптація законодавства, структурні зміниосвіти, запровадження у систему вищої освіти Європейської кредитно-трансферноїта акумулюючої системи (ЕСТS), проведення педагогічного експерименту щодозапровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу увищих навчальних закладах ІІІ – IV рівнів акредитації.
Основні завдання для створення умов щодозапровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу унавчальних закладах III – IV рівнів акредитації є: розробленняструктурно-логічних схем підготовки фахівців за усіма напрямами таспеціальностями; запровадження модульної системи організації навчальногопроцесу, системи тестування та рейтингового оцінювання знань студентів;організація навчального процесу на базі програм навчання, які формуються якнабір залікових кредитів; введення граничного терміну навчання за програмоюнавчання, включаючи граничний термін бюджетного фінансування; створення новогопокоління галузевих стандартів вищої освіти; розроблення індивідуальнихграфіків навчального процесу з урахуванням особливостей кредитно-модульноїсистеми організації навчального процесу; зарахування на навчання до вищогонавчального закладу тільки за напрямами підготовки; вдосконалення наявного тастворення нового навчально-методичного, матеріально-технічного таінформаційного забезпечення навчання в умовах кредитно-модульної системиорганізації навчального процесу; формування програм навчання усіхосвітньо-кваліфікаційних рівнів на основі освітньо-кваліфікаційниххарактеристик випускників та освітньо-професійних програм підготовки, якіпередбачають можливі зміни співвідношення обсягів кредитів освітньої такваліфікаційної складових підготовки; введення інституту викладачів-кураторівіндивідуальних програм навчання.
ТЕМА 7. Запровадження кредитно-модульноїсистеми організації навчального процесу (КМСОНП) у ВНЗ України.
Основні заходи з підготовки та програмапроведення педагогічного експерименту щодо запровадження кредитно-модульноїсистеми організації навчального процесу у вищих навчальних закладах ІІI-IVрівнів акредитації.
Розроблення та експериментальнаперевірка технології застосування елементів Європейської кредитно-трансферноїта акумулюючої системи (ECTS) в системі вищої освіти України та створеннясучасної системи управління якістю освітньої діяльності суб’єктів навчальногопроцесу.
Організація навчального процесу у вищихнавчальних закладах України в кредитно-модульній системі підготовки фахівців.Поняття про кредитно-модульну систему організації навчального процесу як модельорганізації навчального процесу; заліковий кредит як одиницю виміру навчальногонавантаження; модуль як задокументовану завершену частину освітньо-професійноїпрограми; змістовий модуль як систему поєднаних навчальних елементів,відповідних певному навчальному об’єктові.
Структура і вимоги до складання основнихкомпонентів КМСОНП: інформаційний пакет; договір про навчання між студентом івищим навчальним закладом; академічна довідка. Формування та реалізаціяіндивідуального навчального плану студента. Контроль за індивідуальнимнавчальним планом студента.
Форми організації навчання в умовах КМСОНП.Організаційно-методичне забезпечення КМСОНП. Контроль успішності студента ташкала оцінювання навчальних досягнень студента. Державна атестація студентів. Нормуваннянавчального навантаження студента і викладача.
Особливості переведення, відрахування,поновлення студентів та переривання їхнього навчання. Стипендіальнезабезпечення студентів.
ОРІЄНТОВНА СТРУКТУРА ЗАЛІКОВОГО КРЕДИТУ КУРСУ
/>Тема
Лекції
Семінарські та практичні заняття
Самостійна робота
Індивідуальна робота
Змістовий модуль I. Європейська освітня інтеграція 1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами. 1 1 1 Проект (структурно-логічна схема; навчальний план; структура залікового кредиту курсу, індивідуальний навчальний план студента тощо) 2. Системи вищої освіти у країнах Європи і Америки. 1 1 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу. 1 2 4. Основні завдання, принципи та етапи формування Зони європейської вищої освіти. 1 2
Модуль II. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу 5. Європейська система перезарахування кредитів ECTS. 2 1 2 6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ECTS) у вищу освіту України. 2 2 2 7. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗ України. 2 4 2
Усього годин
10
8
12
6
Примітка: Співвідношеннякількості годин аудиторних занять та індивідуальної і самостійної роботи можестановити 60% до 40% або 40% до 60% залежно від змісту навчального курсу.
Теми семінарських занять
1. Системивищої освіти у країнах Європи та принципи і шляхи їх інтеграції – 1 год.
Теми практичних занять
1. Формування інформаційного пакету ECTS –1 год.
2. Складанняструктурно-логічних схем, навчальних планів спеціальностей та індивідуальногонавчального плану студента за вимогами кредитно-модульної системи організаціїнавчального процесу – 2 год.
3. Методикаформування змістового модуля дисципліни та залікового кредиту – 2 год.
4. Розробкашкал оцінювання навчальної діяльності студента та моделі моніторингу якостіосвіти в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу – 2год.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ:
1. Ознайомитися із основними документамищодо співробітництва України та Євросоюзу (ДеклараціяЄС щодо України, 1991; Угода про партнерство і співробітництво між Україною таЄС (14.06. 1994); Спеціальна резолюція Ради Міністрів ЄС щодо України(31.10.1994); Указ Президента України № 615 „Стратегія інтеграції України доЄС”(11.06.1998); Постанова Кабінету Міністрів України № 852 про запровадженнямеханізму адаптації законодавства України до ЄС (12.06.1998); Постанова КабінетуМіністрів України №1496 про „Концепцію адаптації законодавства України дозаконодавства ЄС(16.08.1999); Зобов’язання щодо посилення стратегічногопартнерства між Україною та ЄС, підписані на 4-му Саміті ЄС – Україна, м. Ялта(11.09.2001); Матеріали Самiту Європейський Союз — Україна, м. Копенгаген(4.07.2002)та ін. – 1 год.
2. Ознайомитисяіз принципами побудови систем вищої освіти Англії, Італії, Іспанії, Німеччини,Франції та інших країн Європейського Союзу – 1 год.
3. Ознайомитисяіз змістом основних документів Болонського процесу – 2 год.
4. Ознайомитисяіз вимогами Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи (ECTS) – 2год.
5. Вивчитинормативні та інструктивні матеріали Міністерства освіти і науки України щодовпровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у ВНЗУкраїни – 2 год.
ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНІЗАВДАННЯ (проекти):
1. Формування«Інформаційного пакету» (ВНЗ, факультету, спеціальності) – (за вибором).
2. Розробкаструктурно-логічної схеми підготовки фахівців зі спеціальності (за вибором).
3. Складаннянавчального плану підготовки фахівців зі спеціальності (за вибором).
4. Формуванняіндивідуального навчального плану студента.
5. Розробкаструктури залікового кредиту курсу (за вибором).
6. Створенняшкали оцінювання навчальної діяльності студента з курсу (за вибором).
7. Створенняпорівняльних схем навчальних планів, структур залікових кредитів, змістовихмодулів, шкал оцінювання тощо загалом або за спеціальностями і напрямами у ВНЗрізних країн Європи.
8. Вивченнядіючих у Європі систем страхування якості освіти.
9. Аналіздіючих в Європі механізмів визнання еквівалентності документів проосвіту.
Методи навчання: лекціїіз застосуванням прозірок; робота в Інтернет; складання графічних схем.
МЕТОДИ ОЦІНЮВАННЯ: поточнетестування; оцінка за проект; підсумковий письмовий тест.
РОЗПОДІЛ БАЛІВ, ПРИСВОЮВАНИХ СТУДЕНТАМ(СЛУХАЧАМ):
/>Модуль 1 (поточне тестування) Модуль 2 (проект) Підсумковий тест Сума Змістовий модуль I Змістовий модуль II 40 35 100 10 15 Т1 Т 2 Т 3 Т4 Т5 Т6 Т7 2 2 2 4 5 5 5
Шкала оцінювання:
90 – 100 балів – відмінно (А);
75 – 89 балів — добре (В, С);
60 – 74 балів — задовільно (D,E);
35 – 59 балів — незадовільно зможливістю повторного складання (F,X);
1 – 34 балів — незадовільно зобов’язковим повторним курсом (F).
МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: опорніконспекти лекцій; інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпеченнядисципліни (ІКНМЗД); нормативні документи МОН України; ілюстративні матеріалищодо структури складових ECTS.
ВИСНОВКИ
Болонський процес– це процес європейських реформ, щоспрямований на створення спільної Зони європейської вищої освіти (також удокументах зустрічається аналогічне поняття: європейський простір вищої освіти)до 2010 року.
Незвичайність цього процесу полягає у тому, що він не є чіткоструктурованим і проводиться 46 країнами, що беруть у ньому участь, у співпраціз чисельними міжнародними організаціями, включаючи і Раду Європи.
Згідно з цілями Болонського процесу до 2010 року освітнісистеми Європейських країн повинні бути реорганізовані таким чином, щоб:
- учасникамосвітнього процесу було легко переїжджати з однієї країну у іншу (у ЗоніЄвропейської вищої освіти) — з метою подальшого навчання чи працевлаштування;
- привабливістьЄвропейської вищої освіти зросла настільки, щоб мешканці неєвропейських країнтакож приїжджали на навчання/роботу у Європу;
- ЗонаЄвропейської вищої освіти сприяла розширенню Європи, а висока якість та значнабаза знань забезпечувала подальший розвиток Європи як стабільного, мирного,толерантного суспільства.
Мета доволі амбіційна і не пов'язана виключно із Болонськимпроцесом. Проте в середині процесу розвиваються та застосовуються необхідніінструменти досягнення цих цілей.
Болонський процес заснований на міжурядовій угоді.Міністрами, відповідальними за вищу освіту у своїх країнах, було підписанодекілька документів, проте ці документи не є офіційно об'єднувальними (якими єміжнародні угоди). Вибір, чи підтримувати принципи Болонський процес, є проявомволевиявлення кожної окремої країни, хоча ефект «взаємного міжнародноготиску» не можна недооцінювати.
Болонський процес не передбачає створення ідентичних системвищої освіти у європейських країнах до 2010 року. Навпаки, одна із найбільшцінних рис Європи — баланс між несхожістю і єдністю. Скоріше Болонський процеснамагається створити зв'язки, що направлені полегшити перехід людини з однієїосвітньої системи до іншої. Тому при забезпеченні подібності систем дипломів,характерні особливості кожної окремої системи освіти повинні бути збережені.Якщо ж ні, то який же сенс у поїздці на навчання до іншої країни, якщо освітатам така ж сама? Розвиток всередені Болонського процесу повинен слугуватиполегшенню «трансляції» однієї системи освіти до іншої і, такимчином, збільшити мобільність студентів і викладачів та підвищити можливостіпрацевлаштування по всій Європі. Впровадження Болонського процесу
Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають натаку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта. Болонський процесв Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенськійконференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем йоговпровадження.
На сьогодні 46 європейських країнвключно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує нанеобхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти,підвищенні якості підготовки фахівців, зміцненні довіри між суб'єктами освіти,мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможностіЄвропейської системи освіти.
Цілі варті досягнення, проте, на думкуректора НТУУ «КПІ» М.З.Згуровського (яку він висловив у своїй статті «Болонськийпроцес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі»),існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонськогопроцесу:
1. Надлишковакількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі жсвітові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.
2. Недостатнєвизнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, йогонезатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу миздійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність.
3. Загрозливау масовому вимірі тенденція до погіршення якості вищої освіти, що наростає зчасом.
4. Збільшеннярозриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринкомпраці.
5. Невиправданаплутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місцеблизькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність заосвітньо-кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різнимирівнями, відповідно за III і IV.
6. Мизмирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти,які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенівскладна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільністьвикладачів і науковців в Європі.
7. Неадекватнодо потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланкиосвіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі учотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.
8. Відійшлав минуле колись добре організована для централізованої економіки системапідвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла бпотреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливийзагальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашоїдержави не може бути в повній мірі реалізований.
9. УніверситетиУкраїни не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерівсуспільних перетворень, за якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цихпитаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують рольметодологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у тойчас, коли їхня кількість досягла близько 40% від загальної кількості ВНЗ III таIV рівнів акредитації.
Тому можна зробити висновок, що вУкраїні ще потрібно багато працювати над вдосконалення освіти в контекстіБолонського процесу.
Списоквикористаних джерел
1. Про проведення педагогічногоексперименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організаціїнавчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Рішенняколегії Міністерства освіти і науки України від 24.04. 2003 р. Протокол № 5/5 –4.
2. Перелік необхідних умов длязапровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу унавчальних закладах III–IV рівнів акредитації/ Додаток до Рішення колегіїМіністерства освіти і науки України від 24.04.2003 р.Протокол № 5/5-4.
3. Резолюція науково-практичного семінару“Кредитно-модульна система підготовки фахівців у контексті Болонськоїдекларації”, що відбувся 21-22 листопада 2003 року у м. Львові на базіНаціонального університету “Львівська політехніка”.
4. Про проведення педагогічногоексперименту з кредитно-модульної системи організації навчального процесу /Наказ МОН України № 48 від 23.01.2004 р.
5. Програма проведення педагогічногоексперименту щодо запровадження кредитно-модульної системи організаціїнавчального процесу у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації /Додаток до Наказу МОН України № 48 від 23.01.2004 р.
6. Перелік вищих навчальних закладів, щозаявили про участь в педагогічному експерименті щодо запровадженнякредитно-модульної системи організації навчального процесу/ Додаток до НаказуМОН України № 48 від 23.01.2004 р.
7. Про затвердження Програми дій щодореалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і наукиУкраїни на 2004-2005 роки/ Наказ МОН України № 49 від 23.01.2004 р.
8. Програма дій щодо реалізації положеньБолонської декларації в системі вищої освіти і науки України на 2004-2005 роки/Додаток до Наказу МОН України № 49 від 23.01.2004 р.
9. Національна доповідь щодо вступу Українив Болонський процес. – 31 с.
10. Болонськийпроцес: Модель структури додатка до диплому, — 3 с.
11. Вищаосвіта України і Болонський процес// Навчальна програма. – Київ — Тернопіль:Вид-во ТДПУ ім. В.Гнатюка, 2004. – 18 с.
12. Вищаосвіта в Болонському вимірі (Рекомендаційний список статей з періодичнихвидань) – 4 с.
13. Матеріалинауково-практичного семінару „Кредитно-модульна система підготовки фахівців уконтексті Болонської декларації”. Львів, 21-23 листопада 2003. – Львів:«Львівська політехніка». – 111 с.
14. Болонськийпроцес у фактах і документах (Сорбонна-Болонья-Саламанка-Прага-Берлін) / Упорядники:Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В. Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. — Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2003. — 52 с.
15. ВандерВенде М.К. Болонская декларация: расширение доступности и повышениеконкурентоспособности высшего образования в Европе // Высшее образование вЕвропе. –2000. – Том XXV.-№ 3.
16. ДолженкоО.В. Сорбонская и Болонская декларации: Информация к размышлению… // Вестниквысшей школы: Alma mater. -2000. -№ 6.
17. Європейськата євроатлантична інтеграція України у сфері вищої освіти: Бібліографічнийпокажчик / Укладач А.В Тюменцева. – Запоріжжя: ЗНТУ, 2004. – 14 с.
18. ЖуравськийВ.С., Згуровський М.З. Болонський процес: головні принципи входження вЄвропейський простір вищої освіти. – К.: ІВЦ «Видавництво «Політехніка», 2003.– 200 с.
19. КременьВ.Г. Болонский процесс: сближение, а не унификация//Зеркало недели. – №48(473). -13-19 декабря 2003
20. Модернізаціявищої освіти України і Болонський процес: Матеріали до першої лекції / Уклад.М.Ф. Степко, Я.Я.Болюбаш, К.М.Левківський, Ю.В.Сухарніков; відп. ред.М.Ф. Степко.– К.: Изд., 2004. – 24 с.
21. СтепкоМ.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. Основні засадирозвитку вищої освіти україни в контексті Болонського процесу (документи іматеріали 2003 — 2004 рр.) / За редакцією В.Г.Кременя. – Тернопіль: ТДПУ ім. В.Гнатюка, 2004, – 147 с.
22. ТоважнянськийЛ.Л., Сокол Є.І., Клименко Б.В. Болонський процес: цикли, ступені, кредити. –Харків: Національний технічний університет «Харківський політехнічнийінститут», 2004. – 143 с.
Основнізасади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (документиі матеріали 2003 – 2004 рр.)/ За ред. В.Г. Кременя, авт. кол.: Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д.,Грубіянко В.В., Бабин І.І… –Київ -Тернопіль: Вид-во ТДПУ ім. В. Гнатюка,2004. – 147 с.
Додаток 1
Перелікукраїнських ВНЗ, які приєдналися до Болонського процесу
1. Дніпропетровськийнаціональний університет залізничного транспорту
2. Дніпропетровськийуніверситет економіки та права
3. Донецькийнаціональний університет
4. Київськийнаціональний торговельно-економічний університет
5. Кременчуцькийдержавний політехнічний університет
6. Луганськийнаціональний університет ім. Т.Г. Шевченка
7. Львівськийдержавний аграрний університет
8. Маріупольськийгуманітарний інститут Донецького національного університету
9. Миколаївськийдержавний гуманітарний університет ім. П. Могили
10. Миколаївськийдержавний університет ім. В.О. Сухомлинського
11. Національнийгірничий університет України
12. Нацiональнийтехнiчний унiверситет «Харкiвський полiтехнiчний iнститут»
13. Національнаюридична академія України ім. Ярослава Мудрого
14. Національнийтехнічний університет України «Київський політехнічний інститут»
15. Національнийуніверситет «Києво-Могилянська академія»
16. Одеськадержавна академія будівництва та архітектури
17. Одеськанаціональна академія зв'язку ім.О.С. Попова
18. Одеськанаціональна академія харчових технологій
19. Одеськийдержавний медичний університет
20. Одеськанаціональна юридична академія
21. Одеськийнаціональний морський університет
22. Одеськийнаціональний політехнічний університет
23. Одеський національнийуніверситет ім. І.І. Мечникова
24. Південноукраїнськийдержавний педагогічний унівеситет ім. К.Д. Ушинського
25. Східноукраїнськийнаціональний університет ім. В. Даля
26. Тернопільськийдержавний технічний університет ім. Івана Пулюя
27. Тернопільськийнаціональний економічний університет
28. Харківськадержавна академія культури
29. Харківськийнаціональний економічний унівеситет
30. Харківськийнаціональний університет ім. В.Н. Каразіна
Додаток 2
Витяг зДодатку до диплома, що визначає кваліфікацію випускника
2. ІНФОРМАЦІЯ, ЯКА ІДЕНТИФІКУЄ КВАЛІФІКАЦІЮ Назва кваліфікації (повна, скорочена): Назва документу, який підтверджує права власника: Основна предметна область навчання для здобуття кваліфікації:
3. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО РІВНЯ КВАЛІФІКАЦІЇ Рівень кваліфікації: Офіційний термін програми навчання:
4. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ЗМІСТУ ТА ДОСЯГНУТИХ РЕЗУЛЬТАТІВ Форма навчання: Вимоги програми: Деталізація програми навчання: Система оцінювання, порадник з розподілу по класах Узагальнена оцінка:
5. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ФУНКЦІЙ КВАЛІФІКАЦІЇ Доступ до подальшого навчання: Професійний статус: