ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ВИРОБНИЧЕ НАВЧАННЯ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ,ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
1.1 Місце виробничого навчання взакладах професійної освіти
1… Принципи виробничого навчання
1.3 Системи виробничого навчання
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИХ ОСНОВВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
2.1 Практичні заняття у виробничому навчанні
2.2 Розробка уроку на тему: „Пісочне тісто й вироби знього”
ВИСНОВКИ
СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Виробниченавчання та виробнича практика учнів, слухачів організуються і проводятьсявідповідно до Положення про організацію навчально-виробничого процесу упрофесійно-технічних навчальних закладах, Положення про виробничу практику тапрацевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів,Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов'язаним з важкими роботами іроботами з шкідливими або небезпечними умовами праці, та іншихнормативно-правових актів у галузі професійно-технічної освіти, щозатверджуються в установленому порядку.
Метою виробничогонавчання є вдосконалення отриманих знань та практичних навичок, а такожзабезпечення адаптації у трудових колективах. Законодавчою базою для проведеннявиробничого навчання є „Положення про організацію навчально-виробничого процесуу професійно-технічних навчальних закладах”, „Положення про виробничу практикута працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів”,„Положення про навчання неповнолітніх професіям, пов’язаним з важкими роботамиі роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці” та іншінормативно-правові акти у галузі професійно-технічної освіти.
Предмет дослідження – виробничогонавчання в закладах професійної освіти.
Об’єкт дослідження – використанняпрактичних занять в системі виробничого навчання.
Мета роботи: проаналізуватисутність виробничого навчання в закладах професійної освіти на прикладіспеціальності кулінарія.
Основними завданнямироботи є:
1) проаналізуватисуть та особливості виробничого навчання;
2) розглянутиметоди організаційно-методичних основ виробничого навчання в закладахпрофесійної освіти.
РОЗДІЛ1. ВИРОБНИЧЕ НАВЧАННЯ: СУТЬ, ЗНАЧЕННЯ, ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ1.1 Місцевиробничого навчання в закладах професійної освіти
Відповідно достатті 29 Закону України «Про професійно-технічну освіту»підприємства, установи, організації незалежно від форми власності тапідпорядкування зобов'язані надавати учням, слухачам професійно-технічнихнавчальних закладів робочі місця або навчально-виробничі ділянки дляпроходження виробничого навчання чи виробничої практики.
Перелікипідприємств, зобов'язаних надавати учням, слухачам робочі місця абонавчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання та виробничоїпрактики, формуються професійно-технічними навчальними закладами з урахуваннямпропозицій підприємств — замовників підготовки кваліфікованих робітників,роботодавців, місцевих органів виконавчої влади і затверджуються відповіднимиорганами.
У перелікахзазначаються назви підприємств та кількість робочих місць абонавчально-виробничі ділянки, що мають виділятися кожним підприємством протягомпевного періоду, назви і місцезнаходження професійно-технічних навчальних закладівта квоти робочих місць для учнів, слухачів цих навчальних закладів.
Учні, слухачіможуть самостійно з дозволу керівництва професійно-технічних навчальнихзакладів добирати для себе місця для проходження виробничого навчання тавиробничої практики.
Виробниченавчання та виробнича практика учнів, слухачів може проводитися, як виняток, здозволу місцевих органів управління професійно-технічною освітою унавчально-виробничих майстернях, дільницях, на полігонах, будівельних об'єктах,полях, фермах професійно-технічних навчальних закладів за умови забезпеченняними виконання в повному обсязі навчальних планів і програм.
Учні, слухачіпрофесійно-технічних навчальних закладів під час проходження виробничогонавчання або виробничої практики на виробництві чи у сфері послуг виконуютьроботи безпосередньо на робочих місцях підприємств, будівельних об'єктах,полях, фермах у складі навчальних груп, учнівських бригад або індивідуально.
Виробниченавчання проводиться з метою закріплення одержаних первинних навичок та професійнихумінь, оволодіння сучасною технікою, механізмами, інструментами, технологією,опанування прогресивних форм організації праці, здобуття необхідних практичнихнавичок самостійного та якісного виконання робіт.
Виробничапрактика проводиться з метою вдосконалення набутих знань, практичних навичокдля досягнення встановленого рівня кваліфікації з відповідних професій,спеціальностей та спеціалізацій, а також забезпечення соціальної, психологічноїі професійної адаптації в трудових колективах.
Виробниченавчання та виробнича практика учнів, слухачів професійно-технічних навчальнихзакладів повинні проводитися на базі кращих виробничих підрозділів підприємств,які мають сучасну техніку, високий рівень організації праці, застосовуютьпрогресивні технології.
Учні, слухачіпрофесійно-технічних навчальних закладів на час виробничого навчання тавиробничої практики до складу (списку) працівників підприємства не включаються.
Тривалість роботиучнів, слухачів повинна відповідати часу, визначеному навчальними планами,програмами, і не перевищувати тривалості робочого часу, встановленогозаконодавством для відповідної категорії працівників.
Професійно-технічнийнавчальний заклад та підприємство, що надає робочі місця абонавчально-виробничі ділянки, не пізніше місяця до початку виробничого навчаннята виробничої практики зобов'язані укласти на основі типового договору, щододається, договір про надання робочих місць або навчально-виробничих ділянокдля проходження учнями, слухачами виробничого навчання та виробничої практики.У договорі зазначається кількість учнів, слухачів за професіями,спеціальностями та спеціалізаціями, терміни, умови і порядок проведеннявиробничого навчання та виробничої практики, забезпечення відповідних умов ібезпеки праці на рівні нормативних вимог, інші взаємні зобов'язання сторін татермін дії договору.
Договір пронадання робочих місць або навчально-виробничих ділянок для проходження учнями,слухачами виробничого навчання та виробничої практики не укладається у випадку,коли всі його розділи включаються до загального договору про підготовкукваліфікованих робітників, що укладається професійно-технічним навчальнимзакладом та підприємством — замовником підготовки кадрів.
Перед початкомвиробничого навчання та виробничої практики керівник підприємства видає наказпро персональний розподіл учнів, слухачів професійно-технічного навчальногозакладу на робочі місця або навчально-виробничі ділянки виробничих підрозділівчи створює учнівські самостійні навчально-виробничі підрозділи та визначає відповіднодо змісту навчальних програм види робіт, а також призначає з числаінженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємствавідповідальних за проведення виробничого навчання та виробничої практики,забезпечення умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог, установлюєсистеми оплати праці учнів, слухачів.
З моментурозподілу учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу на робочімісця або навчально-виробничі ділянки на них поширюються обов'язки щодовиконання правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії,правил внутрішнього трудового розпорядку та інших правил і норм, що діють напідприємстві, з відповідних професій, спеціальностей і рівнів кваліфікаціїробітників та службовців. Учні, слухачі підлягають соціальному та іншомустрахуванню нарівні з відповідними працівниками підприємства.
Підприємства, якінадають учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів робочі місцяабо навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання тавиробничої практики, зобов'язані:
— створюватинеобхідні і безпечні умови праці відповідно до змісту навчальних програм,нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища,нормативно-правових актів і навчально-методичних документів з професійно-технічноїосвіти, наукової організації праці та забезпечувати опанування учнями,слухачами нової техніки і технологій виробництва, передових методів праці;
— проводитиінструктажі з охорони праці, правил поведінки на робочих місцях та напідприємствах, змісту роботи чи обслуговування робочих місць абонавчально-виробничих ділянок у порядку, передбаченому для працівниківвідповідних професій, спеціальностей підприємств та у разі потреби навчатиучнів, слухачів безпечних методів праці;
— створюватиумови для повного і продуктивного завантаження учнів, слухачів на кожномуробочому місці або навчально-виробничій ділянці на час проведення виробничогонавчання та виробничої практики, не допускати простоїв і використання їх нароботах, що не відповідають навчальним програмам та майбутнім професіям,спеціальностям і спеціалізаціям;
— забезпечуватиучнів, слухачів та, якщо цього потребують умови виробництва чи сфери послуг,майстрів виробничого навчання на період виробничого навчання та виробничоїпрактики спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту талікувально-профілактичне обслуговування за нормами, встановленими длявідповідних штатних працівників підприємств;
надавати учням,слухачам та майстрам виробничого навчання можливість користуватися лабораторіями,кабінетами, майстернями, бібліотеками, технічною та іншою документацією,необхідною для виконання навчальних програм та відповідних завдань;
— забезпечуватитехнічний контроль, облік виконаних кожним учнем, слухачем робіт та оплату їхпраці відповідно до законодавства;
— здійснюватитехнічне керівництво роботою учнів, слухачів і контролювати роботуінженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників підприємств, якізалучаються для керівництва виробничим навчанням та виробничою практикою.
У разінаправлення учнів, слухачів професійно-технічного навчального закладу дляпроходження виробничого навчання та виробничої практики поза місцемрозташування навчального закладу підприємство може здійснювати оплату проїздуучнів, слухачів та майстрів виробничого навчання до місць виконання робіт іназад та створює для них необхідні житлово-побутові умови.
Керівникпідприємства несе відповідальність за забезпечення належних умов праці учнів,слухачів на виробництві чи в сфері послуг, дотримання правил і норм охоронипраці, техніки безпеки та виробничої санітарії в період проходження нимивиробничого навчання та виробничої практики.
Надання робочихмісць або навчально-виробничих ділянок для проходження учнями, слухачамипрофесійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничоїпрактики з професій, спеціальностей, спеціалізацій, пов'язаних з важкимироботами і роботами з шкідливими або небезпечними умовами праці, здійснюєтьсяпідприємствами з урахуванням вимог нормативно-правових актів, які регламентуютьумови праці і навчання за цими професіями, спеціальностями та спеціалізаціями.
Професійно-технічнінавчальні заклади, які направляють учнів, слухачів для проходження виробничогонавчання та виробничої практики на наданих підприємствами робочих місцях абонавчально-виробничих ділянках, зобов'язані:
— подаватипідприємствам не пізніше ніж за два тижні до початку виробничого навчання тавиробничої практики списки учнів, слухачів із зазначенням прізвищ майстріввиробничого навчання навчальних груп — керівників професійно-практичноїпідготовки від навчальних закладів, навчальні програми з виробничого навчаннята виробничої практики на виробництві чи у сфері послуг;
— забезпечуватипопередню професійно-теоретичну та професійно-практичну підготовку учнів,слухачів, які направляються для проходження виробничого навчання та виробничоїпрактики, вивчення ними правил технічної експлуатації виробничого обладнання,правил і норм охорони праці, техніки безпеки та виробничої санітарії, правилвнутрішнього трудового розпорядку підприємств та інших правил і норм,установлених для відповідних професій, спеціальностей, спеціалізацій та рівнівкваліфікації, правильне використання засобів індивідуального захисту, а такожекономне витрачання учнями, слухачами сировини, матеріалів, енергетичних таінших ресурсів;
— здійснюватичерез майстрів виробничого навчання навчально-методичне керівництво виробничимнавчанням та виробничою практикою учнів, слухачів, вживати заходів досвоєчасного забезпечення їх матеріалами, інструментом та іншими засобами,необхідними для виконання виробничих завдань відповідно до навчальних програм,перевіряти виконання учнями, слухачами встановлених норм виробітку, часу,обслуговування, здійснювати інші заходи, пов'язані з вивченням учнями, слухачаминової техніки, технології виробництва, передових методів праці, застосуваннямнаукової організації праці;
— не допускатиучнів, слухачів до виконання завдань на робочих місцях, де не забезпеченонеобхідних умов проходження виробничого навчання та виробничої практики,негайно повідомляти про це керівників підприємств та вживати заходів щодоякісного проведення професійно-практичної підготовки учнів, слухачів;
— брати участь урозслідуванні в установленому порядку нещасних випадків, які сталися з учнями,слухачами.
Підприємства, якінадають робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження учнями,слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання тавиробничої практики згідно з цим Порядком і несуть відповідні витрати, користуютьсяподатковими та іншими пільгами згідно із законодавством.
Робота керівниківвиробничого навчання та виробничої практики, призначених з числаінженерно-технічних працівників та кваліфікованих робітників, може оплачуватисяпідприємством за рахунок коштів, передбачених на підготовку, перепідготовку тапідвищення кваліфікації кадрів, додатково на термін виробничого навчання тавиробничої практики щомісяця у таких розмірах: 5 відсотків суми основноїзаробітної плати, яку вони отримують за основним місцем роботи, за наявності 1- 2 учнів, слухачів, 10 відсотків — 3 — 4, 20 відсотків — 5 — 7, 30 відсотків — 8 — 10 учнів, слухачів.1.2 Принципи виробничогонавчання
Процес навчання впрофесійно-технічних училищах вимагає від викладачів і майстрів дотримання всвоїй повсякденній педагогічній діяльності слідуючих положень, правил, законів,названих дидактичними принципами:
- високогорівня навчання;
- систематичностіі послідовності навчання;
- наглядностінавчання;
- доступностінавчання;
- навчання навиробничій практиці;
- активностіі свідомості учнів у навчанні;
- твердостізнань, умінь і навиків.
Всі ці принципивзаємозв'язані і на їх основі проводиться процес навчання учнів.
Виховний характернавчання.
На уроках теоретичногоі практичного навчання викладачі і майстри озброюють учнів знаннями. На урокахвикладачі повинні широко роз'яснювати учням підвищення технічного рівня іудосконалення технології виробництва, на якому учні після закінчення училищабудуть працювати.
На таких і багатьохдругих прикладах треба прививати учням любов до батьківщини.
На всі учбовіроботи викладачі і майстри повинні знайомити учнів з досвідом роботи іорганізації праці, передовиків і новаторів виробництва, раціоналізаторів івинахідників. Процес озброєння учнів знаннями не може проходити у відриві відїх виховання. Навчаючи учнів, формуючи професійні вміння і навики, викладачі імайстри в той час їх виховують. Виховуючи учнів, викладачі розвивають упоглиблюють їх знання.
Требаорганізовувати: проводити навчальну роботу так, щоб в учнів складалосьдобросовісне відношення до праці; акуратність і точність виконання домашніхзавдань. Учні повинні прагнути до високих показників у навчанні і праці, дочесності і правдивості.
Високий рівеньнавчання.
Рівень навчанняповинен співпадати з сучасною технікою виробництва. На уроках спеціальних ізагально-технічних предметів також виробничого навчання необхідно на конкретнихприкладах показувати учням досягнення всіх сфер народного господарства, новихстанків, машин, агрегатів, пристроїв та іншої техніки.
На урокахвикладач повинен роз'ясняти учням про наукові відкриття і досягнення техніки, атакож винаходів і раціоналізаторських пропозицій. Викладання повинно вестись втісному зв'язку з життям і практикою. Цей принцип вимагає постійного укріпленняучбово-матеріальної бази училища, крім того, викладачі і майстри повиннісистематично працювати над підвищенням своїх знань.
Систематичність іпослідовність навчання.
Учбові заняття впрофтехучилищах проводяться по єдиній державній програмі. Принципсистематичності і послідовності навчання не обмежується побудовою учбовоїпрограми, він передбачає порядок роботи викладачів і майстрів по наданню учнямзнань, формуванню вмінь і навиків. Викладаючи учням новий учбовий матеріал, викладачіі майстри пов'язують його із минулим уже засвоєним, і на цій основі розширяютьі поглиблюють наявні знання. Викладачі і майстри повинні основуватись назнаннях учня, отриманих ними раніше. Наприклад, технології металів, вивченнявластивостей металів і сплавів починається з фізичних, з основними фізичнимивластивостями: питомою вагою, теплопровідністю, електропровідністю і іншими — учні вже знайомі. Після повторення фізичних властивостей приступають допослідовного вивчення хімічних, механічних і технологічних властивостей металіві сплавів, знаючи властивості металів, учні можуть приступати до вивченняспособів їх обробки.
Про навчанняучбового господарства і майстерням училищі треба спланувати роботу з учнямитаким чином, щоб вони виконували роботу на машинах і механізмах, конструкціїяких вони вивчили на практичних заняттях. Майстер повинен мати постійнийзв'язок із викладачами, знати що і коли пройдено на уроках по теоретичнихпредметах, на які знання учнів йому можна покладатися в процесі виробничогонавчання. Викладачі і майстри повинні починати своє пояснення з більш простих елементіві на їх базі підготувати учнів до розуміння і засвоєння більш складногоучбового матеріалу.
Дотримання впроцесі навчання принципу систематичності і послідовності допомагає учнямнабути високих знань і умінь.
Наглядністьнавчання.
Наглядністьнавчання заключається в тому, що учні набувають знань не тільки за рахуноктого, що слухають пояснення викладача чи майстра, але й при допомозі своїхорганів зору і за рахунок того, що вони бачать. В учнів виникає конкретнепредставлення про матеріал, який вивчають внаслідок того, що він є більшдоступним і легким для розуміння. Наглядність у навчанні підвищує інтерес дозанять і уваги на уроці, наприклад, при підвищеній увазі та інтересі учнівпроходить урок по вивченні будови і дії критично шатунного механізму, колипоказується модель цього механізму із автоматичним кресленням траєкторії рухуйого окремих точок, при наглядному навчанні легко запам'ятовується і в зв'язкуз цим ліпше засвоюється учбовий матеріал. Викладачі і майстри повинні розуміти,що наглядність являється одним із найважливіших засобів навчання, тому підбірнаглядних засобів їх використання на заняттях визначаються конкретнимиучбово-виховними задачами, поставленими на даному уроці. Велике значення маєробота учнів по виготовленню наглядних засобів під керівництвом викладачів.
Доступність,посильність навчання.
Принцип доступностіі посильності навчання приводить до того, що учбовий матеріал по змісту іоб'єму, який вивчається на уроках теоретичного і виробничого навчання,являється доступним і посильним для учнів профтехучилищ. Викладачі і майстриповинні рахуватися із індивідуальними можливостями кожного учня. Не всіоднаково засвоюють учбовий матеріал, один засвоює і запам'ятовує викладенийматеріал швидше, другі — повільніше. Викладачі і майстри повинні знати івраховувати кожного учня групи. Якщо у групі є учні, яким важко виконуватидомашні завдання, то викладач або майстер повинен їм допомогти. Правильний обліквикладача індивідуальних можливостей кожного учня буде допомагати активності впроцесі навчання і в кінцевому результаті успішності.
Навчання навиробничій практиці.
Цей принципприщеплює формування професійних умінь і навичок учнів на основі активноїучасті на практиці. Навчання на практичних заняттях допомагає учням кращезасвоїти свою професію, і зрозуміти її складність.
Активність учнівв навчанні.
Принципомактивності є також побудова уроків, при яких учні, слухаючи викладений учбовийматеріал викладачем або майстром, самі беруть активну участь в доведеннях іформулюваннях. Викладення викладачами або майстрами учбового матеріалу, показнаглядних засобів і трудових прийомів в процесі навчання, потрібно проводититак, щоб учні не тільки слухали, дивились і запам'ятовували, але й слухали,брали активну участь у вивченні матеріалу, свідомо засвоювали викладені знання.
Добрі знанняумінь і навиків.
В своїй роботізустрічаються випадки, коли окремі учні, хоча й засвоїли матеріал, але незакріпили його. Такі знання являються недостатніми. Відмінними знаннями слідрахувати такі, які ми можемо згадати в любий час, коли нам буде потрібновикористати їх в практичній діяльності. Важливим засобом в засвоєнні твердихзнань і стійких умінь являються вправи учнів і систематичне повторення учбовогоматеріалу. Повторення учбового матеріалу є дуже важливою складовою частиноювсього процесу навчання і його рекомендується проводити в слідуючих випадках:
На протязі урокупри індивідуальному і фронтальному опитуванні учнів по раніше пройденомуучбовому матеріалу, а також при закріпленні знань по даному уроку. Післязакінчення вивчення теми або розподілу учбової програми особливо трудних длязасвоєння, в кінці навчального періоду (півріччя або року). Важливе значеннявиробленню в учнів твердих знань і стійких умінь має вдосконалення методіввикладання знань, а також застосування в кожному конкретному випадку найбільшраціональних методів навчання.1.3 Системивиробничого навчання
Під системоювиробничого навчання розуміємо порядок розчленування змісту виробничогонавчання, групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями. Для тогощоб полегшити тлумачення сутності цього важливого поняття, короткоохарактеризуємо кожну з найпоширеніших систем навчання.
Виробниченавчання на різних етапах розвитку професійної освіти в нашій країніпроводилось на основі різних систем. Вибір кожної з них залежить від умов, уяких здійснюється навчальний процес, від того, наскільки вони наближаються дореальних умов праці на конкретному виробництві, від рівня розвитку продуктивнихсил.
Порядокрозчленування змісту і його групування набули такого великого значення черезте, що вони визначають реальні співвідношення виробничого навчання івиробництва. Сучасний підхід до визначення сутності системи виробничогонавчання такий: система — це об'єктивна єдність змісту, форм, методів навчанняі дидактичних засобів професійної підготовки, яка забезпечує учням можливістьпослідовно оволодівати трудовими прийомами, комплексами трудових операцій івидами робіт, характерних для даної професії.
Для підготовкиробітників використовуються системи виробничого навчання — процесуальна,технологічна і процесуально-технологічна.
Процесуальнасистема виробничого навчання виходить з ідеї розчленування змісту праціапаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування іпослідовне засвоєння.
Технологічнасистема виробничого навчання використовується також при підготовці робітниківвузького профілю для промисловості. ЇЇ зміст полягає у послідовномутеоретичному і практичному вивченні технології.
Постало питанняпро необхідність ретельнішого вибору і комбінування кількох систем виробничогонавчання. На базі такого підходу і виникла комбінованапроцесуально-технологічна система виробничого навчання, яка поєднує перевагипроцесуальної і технологічної систем. Спочатку зміст навчання розподіляється наокремі компоненти з типових технологічних процесів, які вивчаються послідовно,а далі набуті знання, вміння, навички використовуються для вивченнятехнологічних процесів, типових для окремих галузей виробництва або длябазового підприємства.
Застосування тієїчи іншої системи виробничого навчання визначається рівнем його організації,змістом і методикою.
Відповідаючи напитання чи можна зробити єдину для всіх більш досконалу систему навчання Д.О.Тхоржевський вважає, що виходячи з того, що на систему навчання залежно відйого змісту впливають фактори виробничого і дидактичного характеру, які засвоїми вимогами несумісні, систем може бути декілька. Але всі вони мають відповідатиєдиним вимогам:
— навчання слідбудувати з урахуванням завдань політехнічної освіти;
— організаціянавчання має відповідати рівню розвитку та особливостям організації певногопрофесійного виду праці;
— навчання слідбудувати на основі продуктивної праці;
— послідовністьвивченні трудових операцій слід обґрунтовувати з дидактичної точки зору;
— системанавчання повинна відповідати психофізіологічним закономірностям формування вучнів трудових умінь і навичок;
— у процесінавчання слід створювати умови, що спонукають учнів до участі в технічнійтворчості і сприяють розвитку відповідних здібностей;
— у процесінавчання слід створювати умови для виховання учнів.
С. Я. Батишевимна початку 60-х років була запропонована проблемно – аналітична система.Теоретичні засади цієї системи, на думку цього вченого, мають ряд перевагпорівняно з іншими системами. Весь матеріал програми виробничого навчаннярозподіляють на окремі навчальні проблеми, кожна з яких має, наскільки це можливо,самостійне значення. Учні засвоюють відповідні вміння і навички, вивчаютьпроблему за проблемою у чітко визначеній послідовності. Фактично послідовністьнавчання залежить від логіки технологічного процесу і характеру участі у ньомуробітника відповідної професії.
Метою розробкиданої системи було спрямування на об’єднання розумової діяльності з фізичноюпрацею.
В її основізакладено інтелектуальний початок. Проблемно-аналітична система розбиваєпрограмовий матеріал на окремі сегменти, які виступають самостійними завданнямиі з яких складується весь процес праці по загальній проблемі.
Вивчення кожноїпроблеми відбувається не ізольовано, а в зв’язку з іншими проблемами. Спочаткуйде ознайомлення з технологічним процесом в цілому, потім його розбивають напроблему.
Кожна проблемавивчається окремо, і включає в себе різні ситуації:
— загальна їїхарактеристика;
— значення імісце в технологічному процесі;
— обсягматеріалу, що вивчається.
Після вивченнявсіх проблем переходять до вивчення технологічного процесу в цілому, але набільш високому рівні.
Тобто можнавиділити етапи:
— вивченняокремої ситуації і виконання відповідних даним ситуаціям вправ;
— вивчення проблемив цілому і виконання вправ;
— вивчення всьоготехнологічного процесу, самостійне його ведення, регулювання і контроль.
В кожному періодіє два етапи.
1. Розв’язуваннярозумових задач.
2. Самостійнаробота учнів під керівництвом інструктора.
Велике значеннямає вміння планувати завдання, „дивитись наперед”.
Завданняпроблемно-аналітичної системи – навчити учнів виділяти суттєві властивості, якіпритаманні кожній ситуації. Вивчення кожної окремої ситуації включає: планування;спостереження; визначення основних властивостей; диференціація; систематизація;синтез; узагальнення фактичного матеріалу.
Проблемно-аналітичнасистема більшою мірою, ніж інші системи, відповідає вимогам науково-технічногопрогресу, зокрема виходить із загальновідомого факту, що професійна діяльністьзначної кількості робітників на сучасному автоматизованому виробництві майжеповністю складається із спостереження за ходом технологічного процесу,регулювання роботи агрегатів, машин і приладів. Значне місце у роботі посідаютьрозрахункові функції, а також функції спостереження і контролю.
З кожної теминавчальної програми, зміст якої розчленовано на окремі проблеми, необхіднорозробити доцільну систему трудових вправ, складність яких поступово зростає.Таким чином, полегшується не тільки розв'язання важливих виробничих проблем, ай зростає розумова активність учнів. Але до недоліків можна віднести те, щопроблемно-аналітична система має інтелектуальне спрямування безпосередньо натрудовий процес, але в її основі закладена ідея проблеми та ситуації, яку можнавтілити в реальній на будь-якій частині заняття. Створення ситуації втеоретичній частині уроку передбачає введення ряду факторів: експериментальний,розв’язання проблемних задач.
Тренувальнівправи поділялись за своїм основним призначенням і розташовувались в такійпослідовності:
1. вправи звихованням рухової культури;
2. вправи зстворенням біологічних установок;
3. вправи зустановкою зв’язків;
4. вправи длязакріплення виробничих прийомів, застосовуваних у попередніх вправах.
1 — ці вправипроводяться в умовах імітації виробничих умов (замість молотка палиця);
2 — мають вжепевні зв’язки з відповідними виробничо-технічними умовами роботи (імітованінапилки).
Біологічніустановки — статичні (поза), хватальні (хватка), рухово-конструктивні(конструкція рухів), темпові (темп), силові (сила), координаційні (координаціярухів), точності (точність рухів).
3 — відбуваєтьсяформування виробничих прийомів у спеціальних імітаційних умовах (при рубанніметалу — рубання чурки).
4 — проводяться увиробничих умовах, при чому робота поступово ускладнювалась ( робота знапилками — бархатний — личкувальний — драчовий).
Увесь періоднавчання поділявся на чотири періоди:
1. прийоми(сформувати трудові рухи);
2. операції;
3. періодкомплексів (операції у взаємозв’язку);
4. самостійнийперіод.
Таким чиномособливості названої системи полягали у глибокому, доведеному до повногоавтоматизму розчленуванні трудового процесу під час навчання, розробці вправдля формування не тільки окремих прийомів, а й окремих рухів. Перевагою системиЦІП є правильна побудова трудових рухів і робочих прийомів при виконаннівиробничих операцій. Учні настроюються на швидку, ритмічну працю. Однак системіЦІП притаманний і ряд недоліків, зокрема, стандартний, дещо «механічний» підхіддо виконання роботи, який перешкоджає свідомому удосконаленню трудових навичок.Ми можемо зробити висновок, що система ЦІПа надмірно насичена вправами, яківиконуються в штучних умовах; але з іншого боку, вона включає дидактичноправильні закономірності процесу праці відповідно до етапів: прийом, операція,трудовий процес. Також позитивним в застосування цієї системи є те, що в періодвиконання самостійних робіт учні складали технологічні карти, виходячи зкреслення виробу, технологічних вимог, ЦІП ставив завдання не лише формувати вучнів виконавчі навички, але й організаційні.
Майстер виробничогонавчання за цією системою крок за кроком виконує роль пасивного «жорсткого»виконавця інструкції. Хоча у «чистому» вигляді система ЦІП використовуєтьсядосить рідко, на її основі виник ряд популярних систем виробничого навчання,які досить широко використовуються й нині.
Доситьпродуктивною виявилась думка про створення такої системи виробничого навчання,яка поєднувала б переваги розглянутих вище систем і була позбавлена їхнедоліків. Творчі зусилля вчених і педагогів стимулювали появу нової, операційно-комплексноїсистеми, основний зміст якої полягає у тому, що протягом першого етапу навчанняз будь-якої професії учні послідовно вивчають потрібні операції. Так само, як іпри операційній системі, ці операції здебільшого не пов'язані між собою в рамкахєдиного технологічного процесу.
Названа системавключає наступні етапи:
— тренувальнівправи учнів у виконанні окремих рухів і прийомів, з яких складається виучуванаоперація;
— вправи напоєднання вивчених в операції прийомів, тобто комплексне вивчення рухів іприйомів, з яких складається операція;
— послідовневивчення і засвоєння декількох основних прийомів, що становлять певний ступіньу вивченні операції;
— послідовнекомплексне застосування декількох вивчених операцій для виготовленнянескладних, але типових для певної професії виробів;
— самостійневиготовлення учнями предметів навчально-виховного характеру з включенням дедалібільшої кількості операцій у складніших їх комплексах;
— удосконалення іспеціалізація набутих виробничих умінь і навичок у виробничих заводах.
Учні за даноюсистемою засвоюють окремі операції, тривалість виконання яких визначаєтьсяпопередньою їх підготовкою і складністю операцій. Далі вони виконуютькомплексні роботи, які містять раніше сформовані операції. В такий спосіб учніпоступово оволодівають саме тими прийомами і способами роботи, які стануть упригоді їм у наступній професійній діяльності. При виконанні комплексних робітможна досягти подвійної мети. По-перше, вдосконалити вміння виконуватиоперації, по-друге, набути умінь виконувати на базі кількох операцій комплекснуроботу, яка відповідає даному технологічному процесу. Зміст окремих комплекснихробіт у процесі навчання поступово ускладнюється. Учні самі визначаютьпослідовність операцій, відбирають комплексні роботи, контрольні інструменти.
Основнимелементом є комплекс операцій та відпрацювання прийомів кожної операції. Діясистеми спрямована тільки на практичну частину заняття, на фізичну працю, невраховується інтелектуальний зміст трудового навчання. До перевагопераційно-комплексної системи слід віднести ту обставину, що комплексну роботуможна виконувати у процесі реальної продуктивної праці учнів.
Відомо, якіреволюційні зміни в організації й ефективності промислового виробництвавикликала поява поточних ліній. Принципи її роботи викликали появу так званоїопераційно-поточної системи виробничого навчання. Сутність цієї системи така:учень виконує одну операцію, а потім передає деталь на сусіднє робоче місце.Далі він отримує нову деталь, повторює ту саму операцію. Щоб засвоїти новуоперацію, учень повинен зайняти сусіднє робоче місце на лінії. Послідовністьоперацій і становить зміст технологічного процесу.
Підвищенняпродуктивності праці при операційно-поточній системі досягається лише за умовитривалого виконання кожної з операцій на кожному робочому місці і випускустабільної продукції. До недоліків системи відносять складність організаціїпослідовного переходу учнів з одного робочого місця на інше, зниження якостіпродукції при зміні умов роботи.
За операційно-предметноюсистемою виробничого навчання учні спочатку послідовно вивчають окреміоперації, а потім переходять до виготовлення виробів.
Ця системарозроблена в ХІХ ст. С.О. Владимирським. Він запропонував застосовуватиопераційну систему лише на початковій стадії вивчення ремесла. На його думкуувагу треба приділяти комбінаціям операцій при виготовленні корисних і типовихдля певної спеціальності виробів.
Операційно-предметнусистему можна розглядати як спробу вдосконалити операційну систему. В межах операційно-предметноїсистеми формування певних дій відбувається у процесі виготовлення окремихвиробів, складність яких постійно зростає. Скажімо, перший виріб виготовляєтьсяна базі 5—6 нескладних операцій, наступний — такої ж кількості операцій, але більшскладних та ін. Широкого застосування, однак, ця система не набрала, учні немогли виконувати операції на потрібному рівні якості, оскільки в процесінавчання не приділялося потрібної уваги вправам для формування окремих умінь інавичок. Навіть при незначних змінах технологічного процесу робота учнівзначно ускладнювалась.
При підготовці довиготовлення кожного з виробів спеціально вивчаються особливості відповіднихоперацій, і у випадку необхідності виконують спеціальні, допоміжні вправи дляоволодіння особливо важкими прийомами або елементами прийомів. Але у данійсистемі відсутня комплексність при вивченні операцій. На початковому етапівідсутня продуктивна праця. Увага не спрямована на формування загально-трудовихумінь, організацію робочого місця, планування, розв’язання проблемних задач,розвиток мислення; перевага в тому, що відбувається відпрацювання прийомів, яківпливають на формування в учнів трудових умінь.
На змінупредметній системі прийшла досконаліша операційна система, яка була вперше запропонованау 60—70-х роках минулого століття у майстернях МВТУ (нині МДТУ ім. М. Г.Баумана). Операційна система, яка дістала назву, ще як „російська” буларозроблена в Московському училищі у другій половині ХІХ ст. групоюспівробітників на чолі з Д. К. Совєткіним.
Ця системапередбачала послідовне вивчення операцій, які характерні для певної професії.Операції розміщували в дидактично виправданій послідовності. Ця системазастосовувалась і в школі, зокрема у Франції її запроваджував Г.А. Салісіус,при чому учні займалися слюсарними, столярними операціями, прийомамискульптурних робіт та ліпленням, знайомилися з токарною обробкою деревини.
Суть цієї системиполягає у послідовному оволодінні прийомами виконання окремих операцій, непов'язаних між собою в межах єдиного технологічного процесу, фактичнонезалежних від виду продукції, що вироблятиметься. Операційна система дає змогуоволодіти операціями, які треба сформувати, засвоїти у потрібній послідовностівідповідно до вимоги поступового зростання складності їх виконання. Об'єктивправ з професійної підготовки часто не відповідають реальним об'єктам, маютьвідверто штучний, учнівський характер. Перевага операційної системи упорівнянні з предметною полягає у зростанні систематичності навчання,полегшенні контролю роботи учнів.
Та за даною системоюрезультатів своєї праці у готовій продукції учні фактично не бачать, оскількинадто значний інтервал між засвоєнням окремих умінь і часом їх використання увиробничій практиці. За операціями не видно було предмету, що не сприялоформуванню здібностей переносити вміння у нові виробничі умови. У даномувипадку відсутня для учня кінцева мета, нема продуктивної праці. Крім того тутне враховується, що для виготовлення виробів треба вміти не лише виконуватиоперації, але й застосовувати їх у комплексних роботах.
Виникають певнітруднощі у забезпеченні заготовками і зберіганні незавершеної продукції тощо.
Недолікиопераційної системи настільки істотні, що нині вона у чистому вигляді майже незастосовується.
Хронологічнопершою системою виробничого навчання була предметна система, яка відповідаєперіодові низького рівня розвитку техніки. Предметна система виробничогонавчання виникла в умовах ремісничого виробництва, коли навчання проводилось уформі індивідуального учнівства. В основу навчання була покладена ідеяпослідовного формування умінь і навичок виготовлення окремих деталей певногозавершеного виробу.
Учні набуваютьумінь і навичок одночасно з кількох операцій, які входять до змісту конкретноїпрофесії. Складність виробів поступово зростає. Дана система впроваджувалася ідля трудового навчання. Її автором є швецький діяч ручної справи Отто Саломон.Навчання базувалось на основі виготовлення школярами предметів за їх моделями.Моделі мали відповідати певним вимогам, виходячи з яких і створювались колекціїданих моделей.
За данимиСаломона, при виконанні колекції із 100 моделей учень знайомився з 88 прийомамиобробки деревини. Уся серія включає 774 вправи, тобто кожний прийом всередньому повторюється 9 разів. Причому нові прийоми вводяться поступово, зарахунок того, що складність моделей поступово зростає. Так, в одній із колекційпершою йде указка — для її виготовлення необхідно оволодіти прийомами різаннявздовж шару деревини і різання впоперек. Для виготовлення наступної моделі(указка конічної форми) додається прийом різання навскіс шару деревини. Третямодель (зубець для грабель) передбачає крім попередніх операцій вміннявиготовляти фаску.
Знайшла своєзастосування й датська система, автором якої є Аксель Міккельсен. Відмінністьдатської системи від шведської полягає у тому, що в датській ручній працівирішальне значення мають вправи (прийоми): на моделях намагаються знайтинайкращі умови для оволодіння певним прийомом, а якщо такі умови не створюютьсяпри виготовленні моделі вдаються до чистих вправ.
Прийом — цецентр, колекція моделей є приблизним набором предметів, що можуть бутизастосовані для оволодіння потрібними прийомами.
За даною системоюробота учнів може включати три етапи: чисті вправи, попереднє застосуваннявправ, остаточне застосування вправ.
Основний недоліквпровадження цієї системи полягає у такій послідовності засвоєння операцій, заякої ігнорувались раціональні вимоги до наступності, систематичності.Формування виробничих операцій, перехід від однієї операції до наступноївизначались не поступовим ускладненням змісту виробничого навчання, аособливостями технологічного процесу виготовлення даного виробу. За такихобставин досить рідко виникала можливість побудувати навчання за принципомпоступового переходу від простого до складного, в напрямі удосконаленнямайстерності. Навчальна мета практично повністю підпорядкована виробничій меті.
Позитивні рисипредметної системи полягають в тому, що відкрились можливості ранньоговключення учнів у продуктивну працю. Крім того, учні наочно бачили конкретнірезультати своєї праці, що сприяло виникненню пізнавального інтересу дооволодіння конкретною професією.
РОЗДІЛ2. МЕТОДИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ В ЗАКЛАДАХПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ2.1 Практичнізаняття у виробничому навчанні
Усі робочі операції здійснюються за допомогою трудових дій.Способи виконання трудових дій вироблені суспільно-виробничою практикою ізакріплені в знаряддях праці. Тому оволодіти тією або іншою трудовою дією — цеозначає засвоїти спосіб поводження з тим інструментом (механізмом), задопомогою якого виконується певна дія. Розрізняють два ступені засвоєння:первинний і вищий. Первинний ступінь характеризується непевним і сповільненимвиконанням дії з свідомим контролем кожного її елемента і називається вмінням.
Уміння в процесі навчання вдосконалюється, досягаючи свогонайвищого ступеня, який дає змогу виконувати дію точно, швидко, легко івпевнено, з контролем не за процесом її виконання, а за наслідками. Найвищийступінь засвоєння її називається навичкою.
Отже, вміння і навички характеризують певний ступіньзасвоєння трудових дій.
Уміння переходять у навички. Навичка — це закріплене вправамивміння виконувати ту або іншу дію.
Дані психофізіологічних досліджень свідчать про те, що наформування трудових практичних умінь і навичок впливає структура змістутрудового навчання, тобто те, як зміст подрібнюється на окремі елементи впроцесі його вивчення, як ці елементи групуються і в якій послідовностівивчаються.
З аналізу основних систем трудового навчання видно, що цепитання розв'язували (і розв'язують) по-різному: предметна система зовсім непередбачає проведення вправ у виконанні трудових прийомів; система ЦІПа (Центральногоінституту праці), навпаки, подрібнює трудові операції не лише на прийоми, а йна окремі рухи; інші системи займають проміжне місце.
Чим же слід керуватися? На це питання дають відповідь сучасніпсихофізіологічні дослідження.
Серед фізіологів праці була досить поширена думка, що кожнийвид конкретної робочої діяльності можна розкласти на «елементи роботи», якімають сталі, притаманні їм характеристики. З цього закономірно випливалоуявлення, що будь-яку робочу операцію можна розглядати як просте механічнепоєднання «елементів», тобто можна розглядати операцію в статиці, а не вдинаміці, не як процес, яким є насправді всяка цілеспрямована робоча дія.
Таку точку зору тепер спростовано. Доведено, що робочаоперація являє собою звичайно складний комплекс прийомів, в якому кожнанаступна складова має характеристики як самостійні, так і залежні відпопередніх і наступних складових.
Дослідження, проведені С. О. Косиловим, показали: привиробленій навичці руху підіймання вантажу з укладанням його на підставку можнапомітити, що вже на початку руху вантажу вгору кисть займає відноснопередпліччя положення, яке потрібне для укладання вантажу. Таке передбаченняруху виробляється поступово внаслідок вправ і стає можливим, коли елементарніпроцеси, з яких складається цілий робочий рух, відбуваються не ізольовано, а якскладові частини єдиної системи.
Ураховуючи це, фізіологи і психологи одностайно прийшли до такихпрактичних висновків:
1. Робоча операція, як правило, являє собою складний комплексприйомів, оволодіти яким відразу учневі буває дуже важко. Тому доцільнорозділити операцію на окремі прийоми і починати навчання з послідовногооволодіння найскладнішими з них (складні прийоми поділяють відповідно на окремірухи).
2. Операції як комплекс рухів треба поділяти в такомунапрямі, щоб окремі її елементи, які при цьому утворюються, можна булотренувати так, як це потрібно для цілісного руху.
3. Елементи складного руху перебувають в органічному взаємозв'язку.Елемент складного руху, якщо він виконується ізольовано, не набуває всіх тиххарактеристик, які властиві йому при комплексному виконанні з іншимиелементами. Тому ізольоване вивчення окремих елементів складного руху слідобмежувати формуванням навичок у принциповій структурі руху.
Численними психологічними дослідженнями встановлено також, щоуспіхи у формуванні трудових практичних умінь і навичок залежать значною міроювід того, наскільки усвідомлюють процес навчання самі учні і наскільки активнуучасть вони в цьому беруть. Тому останнім часом психологи і педагоги провелидослідження, спрямовані на визначення умов, що сприяють підвищенню свідомості внавчанні й активізації учнів у процесі навчальної роботи, на створення такихумов у навчанні.
Учені вже давно встановили, що формування вмінь і навичокпочинається з виникнення образу дії, образу умов і способів дії, які впливаютьна процес формування вмінь і навичок. З фізіологічної точки зору такий впливпояснюється процесом саморегуляції, потребу якої як процесу досягнення іпідтримання відповідності між заданою дією і її поточним станом обґрунтував І.М. Сєченов. Він підкреслював, що в процесі сприймання дії іншої людини в«суб'єкта» утворюється образ, який є «міркою» для наслідування. Цей образ визначаєрухові спроби учня, який пристосовує свої рухи до «мірки», поки «мірка» іздійснювані рухи не стануть тотожними.
Думки І. М. Сєченова про регуляцію рухів знайшли своєекспериментальне обґрунтування в працях І. П. Павлова і його учнів.
Свідомість учнів у процесі формування трудових практичнихумінь і навичок ґрунтується на орієнтовній основі діяльності, яка в свою чергубазується на образі дії. У зв'язку з цим фізіологи і психологи спеціальновивчають умови, при яких відбуваються формування образу дії і саморегуляціяостанньої.
Проблема формування образу в процесі орієнтовної діяльності іїї ролі в регуляції поведінки суб'єкта вивчають радянські вчені-психологи нафоні проблеми розвитку довільних рухів. При цьому вони виходять з рефлекторної теоріїпсихіки І. М. Сєченова і І. П. Павлова, зокрема з їх учення про «орієнтовні»або «дослідницькі» рефлекси.
Психофізіологічні дослідження і узагальнення практичногодосвіду навчання трудовим умінням і навичкам показують, що основними умовамиуспішного їх формування є: 1) визначеність завдання, розуміння мети і засобівїї досягнення; 2) відповідність методів навчання основним особливостям видівумінь і навичок; 3) ефективність інструктування; 4) достатня кількість вправ;5) своєчасність і об'єктивність оцінок діяльності учнів і знання нимирезультатів вправ; 6) активний характер діяльності учнів; 7) самоконтроль учнівза своєю практичною діяльністю.
Отже, уформуванні вмінь і навичок вирішальне значення мають такі методи трудовогонавчання, як вправи та інструктування. Розглянемо докладніше їхню суть.2.2 Розробкауроку на тему: „Пісочне тісто й вироби з нього”
Мета: ознайомити учнів з асортиментом виробів із пісочноготіста, набором продуктів для його приготування, технологією приготування тістай формуванням виробів із нього, із видами й причинами дефектів виробів; навчитивипікати вироби з пісочного тіста; розширити уявлення щодо особливостейприготування виробів із пісочного тіста, розвивати художній смак під часоформлення виробів і сервірування столу.
Обладнання: таблиці «Правила безпечної роботи в шкільнихмайстернях», ілюстрації із зображенням виробів із пісочного тіста, таблиці«Температура й тривалість випікання виробів із пісочного тіста», «Дефективиробів із пісочного тіста».
Інструменти та матеріали: сито, емальована миска, ложка,обробна дошка, качалка, формочки для печива, дисковий ніж, посуд длясервірування столу.
Основні поняття: пісочне тісто, температура й час випікання,прянощі, дефекти виробів.
Тип заняття: комбіноване.
Хід заняття
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1) Охарактеризуйте пісочне тісто за способами приготування йзамішування, консистенцією.
2) Які види розпушувачів використовують під час приготуванняпісочного тіста?
3) Наведіть приклади виробів із такого тіста.
III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ
1. Асортимент виробів із пісочного тіста.
Розповідь учителя.
Пісочне тісто використовується як основа для фруктових тортів (ізполуницею, персиками, чорною смородиною, повидлом, абрикосами). Фрукти можутьбути свіжими або консервованими, входити до складу кремів або застосовуватися вжельованому вигляді для прикраси. Із пісочного тіста випікають різноманітніпечива з додаванням фруктів, горіхів, варення, цукатів, шоколаду, сиропів,сиру, меду,маку, родзинок тощо.
Дуже красивими й оригінальними є пісочні тістечка у виглядікорзинок із різними кремами, фруктами, начинками із салатів із сиром! м'ясомабо крабами.
2. Технологія приготування пісочного тіста.
Розповідь учителя.
Пісочне тісто виготовляють із великим вмістом масла (26 %) іцукру (18 %). Тісто виходить дуже густе. Основним розпушувачем пісочного тістає масло. Воно надає тісту розсипчастості, обволікаючи частки борошна й не даючиїм склеїтися.
Для більшого розпушення тіста до нього додають харчову соду абовуглекислий амоній, які при нагріванні виділяють вуглекислий газ.
Технологія приготування пісочного тіста має деякіособливості:
— усі компоненти мають бути охолодженими;
— масло необхідно добре розтерти;
— замішування проводять швидко, не більше двох-трьох хвилин,інакше тісто осяде й вироби з нього будуть твердими і несмачними;
— якщо при замішуванні тіста його температура не перевищує 20°С, то з нього можна відразу формувати вироби. Інакше тісто охолоджують до15—18 °С (надають форми кулі, загортають у фольгу або поліетиленову плівку і ставлятьу холодильник на 25—30 хвилин. Це полегшить оброблення тіста);
— для тортів і печива товщина тіста має бути 6—8 см, для тістечок— 3 см;
— температура й тривалість випікання пісочних виробів залежатьвід їх розмірів.
Далі вчитель продовжує свою розповідь за матеріалами таблиці.
Температура й тривалість випікання виробів із пісочного тістаНазва виробу Температура випікання, °С Тривалість випікання, хв. Коржі для тортів 220 15—20 Печиво 220—240 12-15 Тістечка (корзиночки, трубочки) 230—240 10-13
3. Вимоги до якості тіста й готових виробів. Види й причинидефектів виробів із пісочного тіста.
Розповідь учителя.
У добре вимішаному тісті не повинно бути грудочок борошна абошматочків масла, так званого невимісу. Тісто має бути однорідною щільною, еластичноюмаслянистою масою приємних жовтуватих кольорів.
Поверхня випечених виробів повинна бути світло-коричневогокольору із золотавим відтінком, структура виробів — розсипчаста, пориста. Алеіноді вироби з пісочного тіста не відповідають критеріям якості.
Учитель знайомить учнів із можливими видами дефектів виробіві причинами їх виникнення, використовуючи наведену таблицю.
Дефекти виробів із пісочного тістаВид дефекту Причини виникнення Виріб твердий, малорозсипчастий, склоподібний Кількість цукру й масла не відповідає рецепту; тривалий час замішування Виріб погано пропечений, має підгорілу поверхню Температура випікання завищена, недостатній час випікання за потрібної температури Виріб має бліду поверхню Низька температура випікання; недостатній час випікання
Додаткова інформація
Для поліпшення якості кондитерських виробів застосовуютьсяпрянощі. Додавати їх треба в невеликій кількості, щоб не зіпсувати смак виробуі не перебити їхній характерний аромат. Більшість прянощів зростають у Єгипті,Індії, на Близькому Сході, у країнах Середземномор'я, Мексиці тощо.
Прянощі являють собою висушені плоди, квіти, ягоди, корені,насіння або кору різних запашних рослин. Продаються прянощі вже в готовому длявживання вигляді (висушені, здрібнені в порошок). Зберігають прянощі в сухомуприміщенні, у щільно закритій тарі, кожну окремо, тому що вони легко збираютьсторонні запахи.
Аніс. Використовують насіння, аромат і солодкуватий смак якомунадають і фірні масла. Насінням анісу обсипають кренделі, булочки, печиво.Настій анісу уводять до складу деяких видів тіста.
Ваніль — висушені плоди (стручки) тропічної ліани, що не дозріли.Усередині них міститься велика кількість дрібного насіння чорного кольору, якеє більш ароматним, ніж сам стручок. Сильний аромат ванілі спричинений вмістом уній ваніліну (до 3 %). Зараз широко застосовується синтетичний ванілін, аленатуральна ваніль за ароматом значно його перевершує. Ванілін кладуть у виробив дуже невеликій кількості або у вигляді ванільного цукру (суміші ваніліну із цукровоюпудрою).
Гвоздика — пряність із висушених бутонів гвоздичного дерева.Застосовують у меленому й цілому вигляді при виготовленні пряників, фруктовихначинок.
Кориця — висушена кора гілок коричного дерева. Має приємний аромат ісолодкуватий смак. Застосовується у вигляді порошку при виготовленні пряників,булочок, печива.
Шафран (куркума) — висушені тичинки квіток лілового крокусу. Використовуєтьсятакож як барвник. Уводиться при замішуванні тіста для виготовлення виробів іздріжджового тіста й кексів, пряників і тістечок, надаючи їм теплого жовтого абожовтогарячого кольору.
IV. ПРАКТИЧНА РОБОТА. Виготовлення пісочного печива Інвентарі посуд: сито,емальована миска, ложка, обробна дошка, качалка, виїмки для печива, дисковийабо кухонний ніж, кондитерський лист.
Продукти: борошно — 250 г, цукор — 50 г, масло вершкове абомаргарин — 100 г, яйце — 1 шт., ванільний цукор — 5 г, кориця — 10 г.
Методичні рекомендації.
Перед початком роботи доцільно повторити правила безпечноїроботи під час користування духовкою.
По ходу роботи вчитель контролює дотримання учнями технологіїприготування тіста, правил безпечної роботи під час користування духовкою.
Послідовність приготування.
1) Замішування тіста: розім'яти масло, цукор розтерти з яйцемі з'єднати з маслом. Борошно просіяти й поступово ввести в отриману масу,швидко замішуючи тісто.
2) Оброблення тіста: дошку посипати борошном, розкатати тістозавтовшки 6—8 см. Вирізати печиво спеціальними виїмками або розрізати дисковимножем. Покласти його на сухий кондитерський лист.
3) Випікання виробів: випікати за температури 220—240 °Спротягом 10—12 хвилин. (Готовність визначається за світло-коричневим кольоромвиробу.)
4) Подача на стіл: готове печиво посипати цукровою пудрою,змішаною з корицею або ванільним цукром, скласти у вазу.
V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ ТА ВМІНЬ УЧНІВ
Бесіда.
1) У чому полягають особливості приготування пісочного тіста?
2) Яківиди розпушувачів використовуються при йогоприготуванні?
3) Які продукти входять до складу пісочного тіста?
4) Оцініть якість приготованого печива.
5) Поясніть причини виявлених дефектів.
Учитель оцінює результати практичної роботи.
ПІДСУМКИ ЗАНЯТТЯ
Заключне слово вчителя.
Пісочне тісто має певні переваги порівняно до інших видівтіста: воношвидко готується, завжди вдається, має особливий ніжнийсмак.
Виявивши фантазію, будь-яка господарка зможе приготувати із пісочного тістаоригінальні вироби.
VІІІ. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1) Підготувати продукти для практичної роботи.
2) Написати рецепт приготування виробу із пісочного тіста (для«Збіркицікавих рецептів»).
ВИСНОВКИ
Метою виробничогонавчання є формування в учнів основ професійної майстерності в областівизначеної професії або групи професій, закріплення отриманих учнями первиннихнавичок та професійних умінь самостійного виконання робіт, оволодіння сучасноютехнікою, механізмами, інструментами, технологією, опанування передовимиформами організації праці.
Специфічноюособливістю процесу виробничого навчання є поєднання навчання учнів успеціально організованих, у тому числі змодельованих умовах (навчальнімайстерні, навчальні лабораторії, полігони, навчальні господарства, тренажери,навчальні установки і т.д.), і в умовах виробництва. На рівні з дидактичнимизасобами особливе значення має учбово-матеріальне оснащення учбово-виробничогопроцесу: обладнання, робочі і контрольно-вимірювальні інструменти, прилади,технічна документація і т.д.
Всі ці специфічніособливості, що характеризують процес виробничого навчання, необхідновраховувати при визначенні конкретного змісту, форм, методів і засобіввиробничого навчання учнів, тобто системи.
Використовуютьсянаступні системи виробничого навчання: процесуальна, технологічна іпроцесуально-технологічна.
Процесвиробничого навчання відбувається на основі тісної взаємодії теорії і практики.Практичні уміння і навички формуються на основі знань, що поглиблюються,вдосконалюються. Це визначає необхідність, по-перше, координації вивченняспеціальних предметів і виробничого навчання таким чином, щоб теорія випереджалапрактику, по-друге, високого рівня спеціальних знань майстрів виробничогонавчання, по-третє, наявність тісних між предметних зв'язків у діяльностімайстрів і викладачів спеціальних предметів (спеціальної технології).
СЛОВНИКОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ
СИСТЕМАВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ — порядок розчленування змісту виробничого навчання,групування його частин і послідовність засвоєння їх учнями.
СИСТЕМА — це об'єктивна єдністьзмісту, форм, методів навчання і дидактичних засобів професійної підготовки,яка забезпечує учням можливість послідовно оволодівати трудовими прийомами,комплексами трудових операцій і видами робіт, характерних для даної професії.
ПРОЦЕСУАЛЬНАСИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ – система, яка виходить з ідеї розчленування змісту праціапаратника виробництва на окремі технологічні процеси, їх групування іпослідовне засвоєння.
ТЕХНОЛОГІЧНАСИСТЕМА ВИРОБНИЧОГО НАВЧАННЯ — полягає у послідовному теоретичному і практичному вивченнітехнології.
ПРОБЛЕМНО-АНАЛІТИЧНАСИСТЕМА –відповідає вимогам науково-технічного прогресу, зокрема виходить іззагальновідомого факту, що професійна діяльність значної кількості робітниківна сучасному автоматизованому виробництві майже повністю складається ізспостереження за ходом технологічного процесу, регулювання роботи агрегатів,машин і приладів.
ПРИЙОМ — це центр, колекція моделейє приблизним набором предметів, що можуть бути застосовані для оволодінняпотрібними прийомами.
СПИСОКВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. ВолковаН.П. Педагогіка: Посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2001. – 576 с.
2. ГалузинськийВ.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. — Київ, Вища школа, 1999.
3. Дидактикапроизводственного обучения. /Под ред. О. Ф. Федоровой. — М.: Высшая школа,1973. — 418 с.
4. Дидактикасредней школы. / Под ред. М.Н. Саткина. — М.: Просвещение, 1982
5. ДревсУ.М., Фурманн З.Н. Организация урока (в вопросах и ответах). Век X. — М.:Просвещение, 1984
6. ДьяченкоВ.К. Сотрудничество в обучении. — М, 1991
7. Загальна психологія: Підруч. длястудентів вищ. навч. закладів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К:Форум, 2002.
8. ЗайченкоІ.В. Педагогіка: Навч. посібник. – Чернігів, 2003. – 528 с.
9. ЗотовЮ.Б. Организиция современного урока. — М., Просвещение, 1984
10. ИльинаТ.А. Педагогика: Курс лекций. — М.: Просвещение, 1984
11. Индивидуализацияи дифференциация обучения. — М.: Педагогіка. — 1990. — 70 с.
12. КовальскийМ. И. Производственноеобучение учащихся средней школы. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1963.
13. ЛиповаЛ., Ренський С. Інтеграція індивідуальної роботи з іншими формами навчальноїдіяльності. // Рідна школа, №1. — 2002. – С. 25-31.
14. ОнищукВ.А. Урок в современной школе. — М., Просвещение, 1980.— 70 с.
15. ОнищукВ.О. Типи, структура і методика уроку в школі. — К.: Радянська школа, 1976.
16. Организационныеформы обучения/ Под ред. Ю.И. Малеваного. — К., 1999.
17. ПаламарчукІ.Н. В.Ф., Румянцева Д.І., Антипова О.Й. У пошуках нестандартного уроку// Рад.школа. — 1991. — №1. — С.66.
18. Педагогіка./ За ред. М.Д. Ярмаченка. — К.: Вища школа, 1986
19. Педагогіка./ Под ред. Ю.К. Бабанского. — М.: Просвещение, 1983.
20. ПометунО.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. — К.: А.С.К., 2004
21. Психологияи педагогика: Учебное пособие / Под ред. А.А.Радугина. – М.: Изд-во „Центр”,1997. – 255 с.
22. СтраховИ. С. Психологиятруда. — М.: Учпедгиз, 1963. — 240 с.
23. ТхоржевськийВ.С. Методика трудового навчання: Навч. посібник. – К., 1995. – 280 с.
24. ФіцулаМ.М. Педагогіка: навч. посібник. – К.: Вид-во „Академія”, 2000. – 544 с.
25. Форминавчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. – К.: Освіта,1992. – 160 с.
26. ХарламовИ.Ф. Педагогика: Учеб. пособие. – М.: Юристь, 1997. – 512 с.
27. ЧебышвваВ. В. Психологиятрудового обучения. — М.: Просвещение, 1969. — 303 с.
28. Шведов А.Активизацияучащихся на уроках производственного обучения. — Профессионально-техническоеобразование, 1965, №2, с. 8 — 10.
29. ЯкиманскаяИ. С. Формированиеинтеллектуальных умений в процессе производственного обучения. — М.: Высшаяшкола, 1979. — 88 с.