Cтепан Андрійович Ананьїн. Біографія
Cтепан Андрійович Ананьїн народився у 1874 р. в м. Змієві(тепер Харківської області) в учительській сім'ї. Здобув прекрасну освіту:закінчив юридичний факультет Харківського університету (1897) таісторико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира (1905).Як непересічному випускникові йому було запропоновано місце викладачапедагогіки на кафедрі філософії цього ж закладу. Молодому фахівцеві випало йсамостійно складати курс лекцій із свого предмета, бо лише з 1904 р.розпорядженням Міністерства народної освіти в університетах було відновлено(після майже 20-річної відсутності як самостійної навчальної дисципліни)обов'язкове викладання педагогіки для студентів історико-філологічнихфакультетів. Додамо, що до 1917 р. в університетах не було окремих кафедрпедагогіки. Читання цієї дисципліни найчастіше доручалося, як правило, одному зприват-доцентів кафедри філософії, бо лекції з педагогіки були факультативними.Відповідно до цього в університетах не було професорів педагогіки та незахищалися дисертації на суто педагогічні теми. С.А. Ананьїн протягом 20 років(1905—1925) викладав у Київському університеті різні курси педагогіки, боусталених програм (до початку функціонування радянських педагогічних вузів) неіснувало. Він також читав лекції з педагогіки на Київських вищих жіночихкурсах.
Викладацьку роботу С.А. Ананьїн плідно поєднував із дослідницькимпошуком. У цей період його цікавлять питання моральних та освітніх ідеалівмолоді. Провівши тестування учнів кількох київських гімназій, він опублікуваву трьох номерах московського журналу «Русская школа» (1911) результати своїхспостережень у вигляді статей під назвою «Дитячі ідеали». Основна думка автораполягала в заклику до розвитку дитячої уваги і творчості, до пошуку новихшляхів у вихованні, що відповідало тогочасним прогресивним тенденціямреформування дореволюційної школи.
Вбачаючи в удосконаленні освіти важливий важіль поліпшеннясуспільного життя, С.А. Ананьїн звернувся до визначення змісту, мети й завданьсередньої освіти. У статті «Нарис з педагогіки середньої школи» (1914) він робитьспробу дослідити поняття «загальна освіта», зазначаючи, що різне тлумаченняцього явища призводить на практиці до абсолютизації то енциклопедичної, тоформальної освіти. Аналізуючи сучасний йому освітній ідеал, учений критикує тривиокремленні та узагальнені ним основні характерні риси цього поняття, а самеінтелектуалізм, універсалізм, трансцендентизм, за їх однобокість. Він неподіляє думки щодо змісту освітнього ідеалу, який вкладали в його трактуваннявідомі західні педагоги Г. Кершенштайнер, Е. Кей, Ф. Ферстер та ін., бо прагнегармонійного поєднання обстоюваних ними окремих принципів у одну теорію. Томувчений спиняється на тлумаченні популярної тоді освітньої течії — художньоїпедагогіки. Погоджуючись у цілому з важливістю й необхідністю естетичноговиховання дітей для реалізації освітнього ідеалу, він пише, що художняпедагогіка не в змозі забезпечити позитивні результати виховання особистості.
В цілому визнаючи завдання середньої школи як проміжної (міжнижчою і вищою) ланки освіти, С. А. Ананьїн доходить висновку, що перед школоюстоїть два основних завдання — творити досконалу людину і готувати учнів допродовження освіти.
Найзначнішим досягненням педагога в дореволюційний час сталоопублікування в 1915 р. монографії «Інтерес у вченні сучасної психології тапедагогіки», присвяченої критичному аналізу зарубіжних наукових концепцій ролій значення інтересу у вихованні та навчанні. Автор використав величезнукількість написаних німецькою, французькою та англійською мовами першоджерел, атакож російські переклади творів італійських психологів і педагогів.
Вибір теми дослідження вчений пояснив так: «Інтерес у педагогіці єодним з основоположних понять, а тим часом він належить до найбільшнезрозумілих і невизначених. У педагогіці інтерес виступає то як мета, то якзасіб виховання, то йому приписується одна природа, то інша...» Розуміючи, щозначення інтересу в педагогіці зумовлене його психологічною основою, вченийдосліджує це поняття в обох аспектах, особливо наголошуючи на з'ясуванні сутідитячих інтересів. Ця розвідка свідчить про прагнення вченого поєднатидосягнення психологічної і педагогічної наук для універсального науковогопідходу до розв'язання освітньо-виховних проблем. Позаяк у дореволюційний часпедагогіка займала дещо другорядне, підпорядковане становище в ієрархіїсуспільних дисциплін про людину, можна твердити, що С. А. Ананьїн намагавсянадати їй вагомішого статусу. На нашу гадку, ця праця та створені вченим дореволюції навчальні курси з педагогіки, логіки, історії педагогіки були важливимвнеском у педагогізацію вузівської освіти, прагненням довести важливість інеобхідність вивчення студентами предметів педагогічного циклу. Ці ідеї вченийдістав змогу втілювати в життя у перше десятиліття радянської доби. Водночассвоєю розробкою даної наукової проблеми він пропагував необхідністьвикористання педагогікою результатів і методів не тільки психології, а йфілософії, історії, логіки.
Уперше в історії вітчизняної; педагогіки С. А. Ананьїн грунтовновисвітлив і проаналізував світовий доробок із психолого-педагогічної проблемиінтересу, провівши порівняльне дослідження різних за теоретичними і практичниминапрямами наукових течій, склав класифікацію останніх.
У висновках до своєї монографії вчений зазначив розмаїття ісуперечливість тодішніх наукових поглядів на проблему інтересу, а такожневизначеність цього поняття й неузгодженість у його тлумаченні різнимиавторами. Він вважав, що найправильніше не розглядати природу інтересу якособливий психологічний стан, а використовувати це поняття в його предметному,об'єктивному, практичному значенні. Монографія лягла в Основу магістерськоїдисертації, захищеної С. А. Ананьїним у 1915 р. в Київському університеті
У науковому доробку Степана Андрійовича дожовтневого періоду євпорядкований ним у співавторстві з М. Л. Цитроном педагогічний словник-довідник(1912) у двох частинах, курси лекцій з педагогіки та історії педагогіки длявищих навчальних закладів (1917 — 1919). На жаль, жоден із примірників незберігся.:
За своїми поглядами С. А. Ананьїн був демократом, прогресивноналаштованим ученим, захопленим своїм фахом. Усвідомлюючи важливість інеобхідність освоєння студентами циклу психолого — педагогічних предметів, віннеодноразово виступав із пропозиціями педагогізації університетської освіти.Так, у червні 1919 р. за підтримки передових професорів і викладачівуніверситету С. А. Ананьїн порушив питання про відкриття самостійної кафедрипедагогіки при філософському відділенні історико-філологічного факультету вузу,але через труднощі періоду громадянської війни це нововведення, як й іншіреорганізаційні заходи, не були втілені в життя.
Зі встановленням радянської влади в Україні педагог активнопоринув у розбудову нової школи і реформування вищої. Як носій ідеїпедагогізації навчального процесу С. А., Ананьїн мав змогу в нових умовах, щоорієнтували вузи на широкомасштабну підготовку вчительських кадрів длязростаючої мережі установ соціального виховання, реалізувати свої новаторськіпропозиції. Очоливши в 1921 р. факультет професійної освіти КІНО (реорганізованогоуніверситету) і новостворену кафедру педагогіки, а згодом — і психології, вінвиступав за розширення номенклатури педагогічних дисциплін, уведенняпедпрактики для студентів, за впровадження новітніх методів навчання(комплексної системи, лабораторного підходу тощо). Учений читав розроблені нимкурси лекцій з дидактики, загальної педагогіки, дитячої психології, з основнихНапрямів сучасної педагогіки. У жовтні 1922 р. він став ініціатором,організатором і керівником семінару з педології при КІНО, функціонування якого,на думку вченого, мало поглибити вивчення студентами актуальної на той часнауки. Цікаво зазначити, що всі організаційно-господарські витрати професор С.А. Ананьїн узяв на себе. Кількість бажаючих працювати на семінарських заняттяхпостійно збільшувалася.
Ідеї педології, що визнавала дитину центром навчально-виховногопроцесу, за своїм. змістом були близькі поглядам С. А. Ананьїна. Свій аналіззапочаткування й розвитку педології за кордоном, а також своє тлумачення змістуі завдань цієї науки, що тоді перебувала на стадії формування, учений виклав устатті «Педологія» (1923), де так пояснив доцільність її існування: «Дитинаможе і скоріше має бути предметом особливої самостійної науки, бо вона єсвоєрідним об'єктом серед усіх інших доступних науковому дослідженню об'єктівдійсності. Наука про неї повинна бути зарахована як видове поняття до науки пролюдину — антропології в широкому розумінні цього слова». Він відводивпедагогіці прикладну роль, вона мала забезпечувати шляхи, форми й методиформування дитини на теоретико-методологічних засадах педології.
У той час педологія підтримувалася владою, яка ініціювалапоширення та організацію по всій Україні науково-дослідних станцій і кафедрпедології. У 1922 р. в Києві теж було створено науково-дослідну кафедрупедології, до якої увійшли авторитетні педагоги Я. Ф. Чепіга й К. Ф.Лебединцев, а очолив її С. А. Ананьїн. Мета діяльності кафедри полягала втеоретико-методологічному обгрунтуванні.експериментальних досліджень дітей,розробці схем систематичних спостережень, вивченні педагогічного процесу тапошуку шляхів його раціоналізації, дослідженні обдарованих дітей,консультуванні практичних педагогів і багато ін.
Відповідно до тогочасної державної політики в галузі освіти, щоорієнтувала вчительські маси на проведення докорінних змін в усіх ланкахосвітньої системи і впровадження найсучасніших методів навчання та виховання, вкраїні створювалися різноманітні нові форми організації досліджень зудосконалення педагогічного процесу. Так, у 1921 р. з метою методологічногозабезпечення новітніх наукових пошуків і впровадження їх у практикунавчально-виховних закладів при Головсоцвиху України організувалиНауково-педагогічний комітет, який мав філії в кількох найбільших містах. С. А.Ананьїна було запрошено на роботу в київській філії, члени якої активнорозробляли підходи до організації навчання за новітнім комплексним методом.
С.А. Ананьїн зосередився на обґрунтуванні необхідностіреформування класно-урочної системи навчання. Його позиція багато в чомузбігалася з поглядами на це питання американського філософа і педагога Дж.Дьюї, який відстоював думку про низьку ефективність класно-урочної системи. Устатті «До питання про знесення лекційної системи» український дослідниккритично аналізує новітні шляхи вдосконалення процесу навчання. Формами заміний часткового поліпшення класно-урочної системи С. А. Ананьїн вважав такіпідходи, які давали б змогу значно підвищити ефективність роботи школи,розвинути самодіяльність, творчість учнів. До організаційних форм, які можнабуло впроваджувати в школах залежно від конкретних умов, він відносив ікомплексну систему навчання, Дальтон-план, напівдальтонську систему, клубнізаняття, систему предметних асоціацій, розподіл предметів за окремими частинаминавчального року, подовження лекцій (уроків), комбіновану систему.
Комплексна система, на думку вченого, була недостатньо розробленаяк теоретично, так і методично, тому до її вживання він закликав ставитисяобережно. Дальтон-план як організаційна форма навчання, за його переконанням,могла впроваджуватися не раніше ніж із четвертого класу, коли учні вміють ужехоч трохи працювати самостійно, давати собі раду з прочиним, мають певніуявлення з відповідних предметів тощо. С. А. Ананьїн вважав, що дальтонський планспрямований більше на освітні цілі, тобто на здобуття знань, навичок,формування вміння працювати самостійно, а виховні цілі, зокрема вихованняколективістських рис характеру, у процесі то здійснення не розв'язуються так,як цього вимагає соціалістична система. Порушуючи питання про практичнудоцільність використання цього методу з огляду на психофізіологічні особливостіслов'янської вдачі (слабка воля, здатність глибоко, із захопленням увійти вроботу, а тоді відсахнутися від неї, чергування захоплення і байдужості дороботи тощо),.А.Ананьїн сумнівається в його корисності. Він зазначає, що планвимагає й іншого, багатшого устаткування. шкіл, не такого, яке мали сучаснійому українські навчальні заклади, та й учительству бракувало належноїпідготовки та належних навчальних засобів. Попри ці застереження, ученийвважає, що немає жодних підстав утримувати школу від впровадження дальтонськогоплану.
Розглядаючи напівдальтонську систему, або лабораторно-кабінетну,під час впровадження якої класи замінюються на лабораторії і кабінети, де йорганізовується навчання, але не з поодинокими учнями, а з цілим колективом, С.А. Ананьїн наголошує, що така робота з цілим колективом не заперечує роботикерівника з окремими учнями, невеликими групами школярів. Але вчений пише, щодля гімнастики, музики, іноземних мов порядок роботи має бути іншим. Такізаняття слід проводити часто, але недовго, залежно від характеру роботи. Цясистема, на думку С. А. Ананьїна, «не вимагає такого ґрунтовного ламання, якпопередня, для неї не треба так радикально змінювати способи роботи вчителів іучнів. Вона зберігає дитячий колектив, лише відбираючи з-під нього постійнубазу в просторі, що вже трохи небезпечно». Робота за такою системою, пишедослідник, може бути інтенсивнішою. Діти мають змогу втягнутися в неї,психофізіологічні установки не змінюються так швидко, як за урочної системи.
Клубні заняття С. А. Ананьїн тлумачить як близькі донапівдальтонської системи. Ідея клубу, на його думку, дає більшу можливість длядитячої свободи дій, виявлення індивідуальних інтересів, більшої диференціаціїдітей, групування їх не за віком, а за ступенем знань і вмінь, за інтересамитощо. Водночас учений застерігає, що перехід з класно-урочної системи на клубнузумовлює серйозні технічні труднощі в роботі школи, «більше ламання», ніж закомплексного навчання, вимагає належної методичної підготовки викладачів. Протенайголовніша вада, за С. А. Ананьїним, полягає в тому, що клубну системунедостатньо розроблено. Вона не вилилася в чіткі форми, а тому поряд зкомплексним навчанням завдає найбільше труднощів ї застосуванні.
Далі учений пояснює, що система предметних асоціацій (ще одна новаорганізаційна форма, за якої предмети шкільного плану поділяються на групи,асоціації споріднених предметів) не стримує вчителя в часі, бо залежно відпедагогічної ситуації (психологічні моменти, запланована робота, тема) він можерозподіляти матеріал за різноманітними комбінаціями у межах не одного предмета,а групи споріднених предметів. Єдина перешкода — необхідність долати вузькуспеціалізацію вчительства.
Розподіл предметів за окремими частинами навчального року, колиодна його частина (триместр, півріччя) призначається для вивчення певнихпредметів з шкільного плану, друга — для інших предметів, сприяє, затлумаченням ученого, зосередженню уваги учнів на не багатьох предметах, щепоглиблює їхнє студіювання, бо учень надовго занурюється в них, пристосовуєтьсядо певного освітнього матеріалу й певних методів роботи. Водно час ученийзвертає увагу на такі недоліки цієї форми навчання, як можлива втрата набутихнавичок з раніше вивченої теми, втрата дитиною інтересу до перерваної роботи,суто технічні труднощі.
Аналізуючи форму подовження уроку, педагог тлумачить цей підхід янайпростіший спосіб пом'якшити, але не усунути зовсім хиби класно-урочноїсистеми.
Завершуючи аналіз нових організаційних підходів до навчаннярозглядом комбінованої системи як поєднання різних наведених систем С. А.Ананьїн справедливо пише, що можливих комбінацій є дуже багато. Висновок проїхнє впровадження мають робити шкільні ради, зваживши в можливості та всіумови, які має школа. Ця розвідка свідчить про глибокі знання авторомзарубіжного педагогічного досвіду, про його помірковані критичне, раціональнеставлення до нововведень, про творчий підхід розв'язання практичних проблемтогочасної школи на основі орієнтації на світову прогресивну педагогіку.
Ще одним важливим починанням педагога стало відкриття за йогоініціативною пропозицією наприкінці 1922 р. педагогічного факультету вКиївській державній консерваторії, яка була схвалена радою музичного закладу. Урезолюції зазначалося, що цей факультет мав готувати «кваліфікованихпрацівників у галузі музичної педагогіки», тобто викладачів музичних шкіл. С.А. Ананьїн обійняв посаду декана новоствореного факультету, маючи на метіреалізувати свою ідею про перетворення навчальної дисципліни «музика» усправжній виховний засіб, щоб «мистецтво вийшло з периферії навчального плану істало поряд із наукою і фізичною працею як підвалина буд-якого виховання».
У цей час педагог виступає на сторінках журналу «Путь просвещения»з актуальними статтями «Эстетическое воспитание» та «Экскурсионный метод преподавания», де розкриває своєбачення важливої ролі мистецтва в витку художньо-образного мислення,необхідність забезпечення самодіяльної ініціативи учнів і використання активнихметодів навчання. Розкриваючи елітарний зміст естетичного виховання вбуржуазній школі, С. А. Ананьїн зазначав, що воно «залишалося чужим для дітей».Він наголошував на необхідності широкого впровадження у шкільну програмупредметів, пов'язаних із різними видами мистецтв для виявлення художніхздібностей дітей.
Найважливішим досягненням С.А. Ананьїна — вченого у 20-ті рокистала ця «Трудове виховання. Його минуле і сучасне» (1925). Проблема трудовоговиховання і навчання в цей період була надзвичайно актуальною, бо влада взяланапрям на організацію єдиної трудової школи, в основу якої їймарксистсько-ленінські методологічні настанови. Проте саме питання трудовоговиховання своїми витоками сягало давньої історії. За мету свого дослідження С.А. Ананьїн обрав з'ясування суті трудового виховання з усіма йогосоціально-економічними засадами у минулому й у сучасному», дає таке визначеннятрудового виховання: «… це перш за все виховання, використовує фізичну працю,доступну для дітей і посильну для них. друге, це — виховання, яке прагне тісноі неподільно поєднати з фізичною працею працю розумову, як дві сторони одного йтого самого єдиного у собі виховного процесу. При цьому розумову працю берутьне у його колишній формі, а як розумову діяльність, спрямовану на те, щобподолати низку перепон розумового характеру, щоб внаслідок цього дитина набулавідповідних знань. Знання недають, їх відшукують. У розумовій праці задіяна не лише одна сторона психікидитини, сприймаюча, а й та, що обробляє, ставить проблему, завдання, шукаєзасоби її розв'язання, сприймає й обробляє сприйняте». Далі автор додає, щотрудове виховання — це процес впливу на природу дитини, який повиненпоширюватися на всі найважливіші сторони «психофізичного організму дитини». Вінпише, що «через працю необхідно виховним чином впливати і культивувати увідповідності з вимогами суспільного життя трудового колективу певної ш усінайсуттєвіші прояви особистості дитини».
Прагнучивідповісти на практичне питання, яке постало перед українським учительством у20-ті роки, С. А. Ананьїн проаналізував проблеми трудового виховання вконтексті ідейних і соціально-економічних вимог часу, висвітливши досягненнясвітової педагогіки. Цю його працю можна розглядати як значний крок уперед увітчизняній теорії трудового виховання. Найістотнішим у ній є те, що докритичного зіставно-порівняльного аналізу зарубіжних і вітчизняних концепційпедагог підійшов неупереджено, об'єктивно оцінюючи процес розвитку ідей трудовоговиховання. Монографія «Трудове виховання...» є спробою не тільки науковоузагальнити теоретичні й практичні надбання західної і радянської педагогіки, ай визначити шляхи розвитку цього педагогічного феномену. Зважаючи на те, щотрудове виховання стало основною формою соціального виховання за радянськоїдоби, вчений одним із перших дослідив положення про поєднання трудовогонавчання й виховання з продуктивною працею, висунуте К. Марксом і розвинуте К.Цеткін та діячами І Інтернаціоналу. С. А. Ананьїн вважав, що науковийводорозділ має розмежувати трудову педагогіку на соціалістичну й буржуазну зацілями, які ставить школа у відповідних суспільствах. Але при цьому він невпадав у крайнощі заперечення значних досягнень трудової педагогіки Заходу.
Книга С. А. Ананьїна набула великого поширення і серед науковців,і серед учителів. І донині її автора вважають теоретиком трудового виховання20-х років в Україні.
На жаль, після 1925 р. через тяжку хворобу вчений змушений бувполишити активну педагогічну діяльність і повернутися на батьківщину, до м.Змієва, де, прикутий до ліжка, продовжував працювати. Серед праць цього періоду— курс лекцій «Історія педагогічних течій» (1929) для Всеукраїнського заочногоінституту народної освіти в Харкові. Зазначений курс охоплював усі найвідомішіна той час педагогічні концепції і характеризувався класовим підходом автора дооцінки педагогічних течій. Це одна з не багатьох виданих тоді в Україніузагальнюючих праць, що містила спробу підійти до розгляду буржуазної педагогікиз позицій марксистської педагогіки, не допускаючи вульгаризації і перекрученнязахідних ідей.
Взимку 1942 р. життя С. А. Ананьїна та його дружини трагічнообірвалося. Залишившись через хворобу на окупованій німецькими військамитериторії, за нез'ясованих обставин подружжя було знайдене мертвим у своємубудинку. За наказом поліції їхні тіла були вивезені в передмістя, а науковабібліотека та рукописи вченого конфісковані й спалені.
Спадщина С. А. Ананьїна вивчена мало, тому потребує уваги сучаснихвчених. Дослідженню його творчості присвячені лише статті М. М. Ярошенко та Н.П. Дічек. Ім'я вченого побіжно згадується також у книгах «Розвиток народноїосвіти і педагогічної науки в Українській РСР» (1957), «Нариси історіїукраїнського шкільництва» (1996).
Праці
1. Ананьин С. А.Детские идеалы // Рус. шк. 1911. № 7—9.
2. Ананьин С. А.Педагогический словарь-справочник / Под общ. ред. С. А. Ананьина и М. Л.Цитрона. К., 1912.
3. Ананьин С: А.Очерки по педагогике средней школы // Журн. М-ва нар. просвещения. 1914. № 1.
4. Ананьин С. А.Интерес по учению современной психологии и педагогики. К. 1915.
5. Ананьин С. А.Эстетическое воспитание // Путь просвещения. 1922. № 2—3,
6. Ананьин С. А.Экскурсионный метод преподавания // Путь просвещения. 1922. № 5.