--PAGE_BREAK--Місце рольової гри в методиці викладання англійської мови Основними умовами для продуктивного оволодіння іноземною мовою, як і рідною, є:
· включення учня в предметно-комунікативну діяльність;
· тісне спілкування;
· сукупність реалізації соціальних функцій.
Як організувати навчальний процес так, щоб забезпечити реалізацію цих умов?
Згідно сучасних методичних засад основний акцент у викладанні іноземних мов має бути зроблений на особистісно-орієнтованому та комунікативному підходах. Термін «підхід» означає стратегію навчання.
Під особистісно-орієнтованим підходом мається на увазі навчання учнів іноземного мовлення у класі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. Вчені визначають такі основні завдання та цілі особистісно-орієнтованого підходу:
· заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем іншомовним мовленням і своєчасне усунення нового відставання, якщо таке з'являється;
· розвиток інтелектуального кругозору, психичних процесів і якостей особистості учня, які відіграють провідну роль у навчанні іншомовного мовлення;
· активізація та стимулювання навчальної та навчально-виховної діяльності учнів
тощо.
Перелічені цілі та завдання можуть бути реалізовані практично шляхом використання різних видів індивідуалізації. Найвищий рівень інтересу та успішності при вивченні іноземної мови досягається при співвідношенні зовнішньої та внутрішньої мотивації як 70% до 30%, отже, мова іде про так звану мотивуючу індивідуалізацію. Вона передбачає врахування сталої системи мотивів оволодіння учнем іноземним мовленням та цілеспрямоване формування нових, складніших мотивів та поки що відсутніх у них видів мотивації.
Регулююча індивідуалізація спрямована на врахування вчителем реального рівня знань, умінь та навичок учнів на кожному етапі навчального процесу, тобто можливість спрощення і варіювання завдань для менш підготовлених учнів та ускладнення завдань для добре підготовлених і зацікавлених іноземною мовою учнів.
Формуюча індивідуалізація має за мету сприяти формуванню в учнів індивідуального стилю оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю з урахуванням та опорою на індивідуальні особливості нервової системи учня та стиль діяльності, який вже склався. Слід використовувати різні прийоми навчання відповідно до змісту різних індивідуалізацій.
Зміни в освіті вимагають іншого підходу до особистісно-орієнтованого навчання. На перший план виходить синергетика ( співпраця ) у процесі навчання.
Ця модель навчання також відповідає основним вимогам рішень Колегії Міністерства освіти і науки України, Концепції розвитку загальної середньої освіти та Програми для загальноосвітніх навч. закладів з англійської мови.
За визначенням Б.Житника можна скласти таку модель синергетичної ( від грец. synergos— наука про співпрацю ) освіти:
СИНЕРГЕТИЧНА МОДЕЛЬ ОСВІТИ
↓
СПІВПРАЦЯ
å æ
ВЧИТЕЛЬ ↔ УЧЕНЬ
↓ ↓
СУБ'ЄКТ ↔ ОБ'ЄКТ
%__________&
ПРОДУКТИВНО-ІНТЕРАКТИВНА ФОРМА НАВЧАННЯ
З наведеної схеми зрозуміло, що продуктивним буде лише таке навчання, яке здійснюватиметься у взаємодії та співпраці вчителя з учнем, що у деяких видах роботи можливо замінити співпрацею між учнями. Ця модель освіти спирається на такі основні ідеї та принципи, як:
· визнання першорядності процесу пізнання та доступності інформації, залучення учнів до пізнання;
· цінність співпраці, зокрема використання діалогів, полілогів, імпровізацій та рольових ігор як основних форм роботи;
· визнання рівності пізнавальних та творчих можливостей усіх учнів, а також свідомої участі учнів у процесі навчання, довіри до пізнавальних можливостей усіх учнів та віри в їх творчі можливості ;
· необхідність активної позиції учня в процесі навчання; учитель — лідер, а учень — працівник, який займає активну позицію.
Синергетична освіта як особистісно-орієнтована передбачає також
використання таких загально-методичних принципів, як, зокрема, принцип індивідуалізації навчання:
— засвоєння знань в учнів повинно проходити в темпі їх здібностей і лише мінімум є загальнообов'язовим;
— здібні учні повинні отримувати максимальні можливості для розвитку їхніх можливостей;
та принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя, близьких школярам:
- це сприятиме розумінню важливості знань та розвитку необхідної усвідомленої вмотивованості.
Чимало стратегій та методів навчання сприяють втіленню та реалізації цих принципів на практиці, і серед них такі, як:
· дебати
· рольові ігри
як методи взаємодіючого (синергетичного ) навчання
· дискусії
· рольові ігри
· ігри
як методи, що грунтуються на досвіді
Обидві групи методів містять рольові ігри, які мають певні переваги, такі як:
— стосуються виду діяльності, у якому учні отримують роль, яку вони повинні зіграти;
— використовуються, щоб дізнатися про процеси, які відбуваються в інших групах, або про почуття інших учасників гри;
— учитель лише дає учням завдання і пропонує зіграти ролі, як це зробити - обирають учні;
— учням дуже подобається можливість опинитися на місці когось іншого;
- створюється сприятлива нагода для обговорення.
Якість оволодіння учнем іншомовною діяльністю значною мірою зумовлена впливом окремих психологічних процесів. На сучасному етапі розвитку методики вчені вважають необхідним усвідомлене оволодіння іношомовними навичками та уміннями з опорою на мисленнєвіпроцеси аналізу та синтезу. Набуті таким шляхом навички та уміння є більш гнучкими та сталими. Мислення учнів характеризується різними особливостями такими, як самостійність, глибина розуміння, швидкість. Мислення функціонує в єдності з мовленням. Наявність індивідуальних відмінностей мислення вимагає застосування різних прийомів навчання.
Важливу роль в оволодінні іноземною мовою відіграє також пам'ять. Участь в комунікативній діяльності можлива лише у тому випадку, коли у довгочасній пам'яті ( свідомості ) людини міцно зберігаються мовні засоби. Існують різні типи пам'яті; одні учні краще запам'ятовують предмети ( образна пам'ять ), інші — слова ( вербальна пам'ять ). Існує також поділ памяті за джерелом надходження інформації ( слухова, дотикова, зорова, рухова і комбінована ). У більшості людей наявні всі типи пам'яті, але рівень розвитку кожного з них неоднаковий. Рівень розвитку пам'яті по-різному впливає на певні види мовленнєвої діяльності. Розвинути пам'ять кожного типу допомагає зацікавленість учнів.
Оволодіння учнями іншомовною діяльністю значною мірою зумовлено і мотивацією, яка викликає і стимулює цілеспрямовану активність для досягнення мети. Психологи називають мотивацію «запускним механізмом» діяльності, у тому числі й мовленнєвої.
Зіткнувшись з різноманітними труднощами на шляху до досягнення мети, мотивація у учнів може знижуватись, зникає активність, погіршується успішність. «Мотивація відноситься до суб'єктивних якостей учня і вона визначається його особистими спонуканнями, пристрастями і потребами. Тому вчитель може вплинути на неї лише опосередковано, створюючи умови, на основі яких виникає особиста зацікавленість у роботі.»[3]
Для того, щоб реалізувати взаємодію та співпрацю вчителя з учнем, а також розвиток інтересу учня до вивчення мови, важливо продумувати стимули для мовлення, заохочувати учнів до активних мовленнєвих дій у певній ситуації. За наявності в учнів інтересу до мови, вивчена мова не забувається , навіть якщо знання цієї мови не буде використовуватись протягом тривалого часу. Одним з основних стимулів є гра.
Різна навчальна інформація сприймається по-різному.
70% інформації засвоюється під час навчальних дидактичних ігор,
50% -у групових дискусіях - показує діаграма засвоєння навчальної інформації.У той час як інші стратегії та методи навчання не дають таких результатів засвоєння інформації, а отже і навчального матеріалу.
Наведені дані свідчать про необхідність індивідуалізації засобів та прийомів навчання. У навчальному процесі має враховуватись увесь комплекс психологічних особливостей учня.
Остання чверть XX та початок XXI століть орієнтовані також на комунікацію як мету навчання іноземних мов дітей та дорослих, тобто увага наголошується на комунікативному підході до вивчення іноземної мови. Основою цього підходу є переорієнтація на комунікативну компетенцію як провідну, на спонтанність та природність комунікації з мовною правильностю, які використовуються для певної мети. Визначальними принципами комунікативного підходу є:
· мовленнєва спрямованість навчального процесу, яка полягає в тому, що шляхом до поставленої практичної мети є правильне користування іноземною мовою;
· індивідуалізація з точки зору особистісного її аспекту як головного засобу мотивації та активності учнів;
· функціональність, яка забезпечує відбір іншомовного матеріалу адекватного процесу комунікації;
· ситуативність, новизна, тощо.
Реалізації основних принципів сприяє атмосфера колективного спілкування в комунікативних ситуаціях. Ситуації стимулюють учнів до комунікативно-вмотивованого спілкування, а спілкування дає змогу учням свідомо засвоїти матеріал. Розвиток комунікативних здібностей можливий тільки через вирішення реальних завдань на уроці, що викличе в учнів задоволення та впевненість у собі, бажання говорити англійською мовою.
Комунікативний підхід передбачає як засвоєння правил, так і їх практичне використання, як свідоме, так і підсвідоме в мовленні. Реалізація комунікативного підходу в навчанні іноземної мови означає, що формування навичок та вмінь здійснюється завдяки мовленнєвої діяльності учня. Оволодіння засобами спілкування та уміннями аудіювання, читання, говоріння і письма спрямоване на їх практичне використання, а отже і навчальна діяльність учнів організується для вирішення комунікативних завдань, максимально наближених до реального спілкування, тобто здійснюється в умовах, що моделюють спілкування. Процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації в реальному житті, тому що навчання іноземної мови в середніх навчальних закладах здійснюється в рідномовному середовищі. Саме тому мова іде лише про максимальне зближення процесу навчання і реального спілкування.
Метою навчання іноземних мов є оволодіння учнями іноземною мовою як засобом спілкування. Спілкування — це більше, ніж просто передача інформації від мовця до слухача. Мовець є одночасно і суб'єктом, і об'єктом свого власного повідомлення… Спілкування — це обмін інформацією, який включає в себе також і передачу відношення до повідомлень як з точки зору мовця, так і з точки зору слухача.
Державним освітнім стандартом та Програмою з іноземних мов визначаються основні цілі навчання іноземної мови:
· практична мета передбачає оволодіння учнями умінь мовлення на рівні, достатньому для здійснення іншомовного спілкування;
· виховна мета реалізується через систему особистого ставлення до нової ( іноземної ) культури у процесі оволодіння нею;
· освітня мета реалізується у процесі навчання: оволодіння знаннями про іноземну культуру, історію, традиції; порівняння явищ іноземної мови, що вивчається, з рідною мовою; залучення до діалогу культур, тощо;
· розвиваюча мета реалізується через розвиток в учнів умінь переносу знань та навичок у нову ситуацію на основі проблемно-пошукової діяльності, готовності до участі в іншомовному спілкуванні, умінь спонтанно і логічно висловлювати свою думку, тощо.
Отже учні повинні засвоїти програмний мовний матеріал для коректного вживання у відповідних мовленнєвих ситуаціях, уміти самостійно підбирати необхідні мовні та мовленнєві засоби адекватні наміру мовця та комунікативній ситуації. Іншими словами учні повинні оволодіти комунікативними навичками та уміннями їх використання у спілкуванні. Під час спілкування комуніканти виступають як носії певних соціальних стосунків, які виникають у тій чи іншій сфері діяльності і реалізуються у комунікативних ситуаціях. Формування комунікативних навичок та умінь можливе лише за умови створення типових ситуацій реального спілкування, які виникають у різних сферах життя і стосуються різних тем, у навчальному процесі.
Мовленнєва дія неможлива поза ситуацією спілкування, тому вчитель на уроці повинен створити певну ситуацію спілкування, або комунікативно-мовленнєву ситуацію. За визначенням В.Л. Скалкина, «комунікативно-мовленнєва ситуація — це динамічна система взаємодіючих факторів, які залучають людину до мовленнєвого спілкування і визначають її поведінку в межах одного акту спілкування.»[4] Комунікативна ситуація включає чотири чинники:
— обставини дійсності, в яких відбувається комунікація;
— стосунки між комунікантами;
— мовленнєві наміри;
— реалізація самого акту спілкування, який створює нові стимули до мовлення.
Одним із шляхів створення комунікативної ситуації є рольові ігри, які сприяють реалізації міжособистісного спілкування учнів на уроці. Рольова гра орієнтує учнів на планування оособистої мовленнєвої поведінки і прогнозування поведінки співрозмовника. Рольова гра передбачає елемент перевтілення учня у представника певної соціальної груи, професії, тощо. Через це рольові ігри часто сприймаються учнями як реальна дійсність: учні дістають у них можливості для самовираження, яке здійснюється у рамках цих ролей. Кожен гравець виступає як частина соціального оточення інших і демонструє шаблон, в рамках якого він може спробувати свою власну чи групову поведінку. Кінцевою метою рольової гри є відпрацьовування комунікативних навичок та умінь. Учасники рольової гри не тільки роблять повідомлення з певної теми, але й невимушено вступають у бесіду, намагаються підтримати її, цікавляться думкою інших, обговорюють різні точки зору, кожен прагне висловити свою думку, і таким чином розмова стає невимушеною, що власне і є реалізацією комунікативного підходу. Адже створена умовна ситуація, в якій «відбувається невимушене спілкування з обігруванням соціальних ролей»,[5] тобто моделюються реальні умови комунікації.
Гра допомогає зробити процес навчання цікавим, захоплюючим. Під час рольової гри діти виступають суб'єктами ігрового процесу, його активними творцями. У грі навіть інтелектуально-пасивна дитина спроможна виконати таке завдання, яке їй важко дається у звичайному житті, тому що тут існує певна умовність і немає такої жорстокої смуги оцінювання, яку відчуває на собі школяр з перших же днів навчання, адже це гра. Відчуття рівності, атмосфера захопленості дають можливість учням подолати скутість, зняти мовний бар'єр, втому, знизити тривожність, напруження, негативне ставлення учнів до навчальної діяльності, тощо.
У відповідності із вищезгаданим рольову гру можна розглядати, як прийом та засіб особистісно-орієнтованого підходу . Адже умови і проведення гри надають можливості для здійснення індивідуалізації: підбору мовленнєвих партнерів і груп з урахуванням спільності їх інтересів, варіативних мовленнєвих завдань, підбору мовленнєвих партнерів з урахуванням їх стилю володіння іноземною мовою, розмежування режимів виконання та обсягу вправ для учнів з різним типом володіння мовленнєвою діяльністю, тощо.
продолжение
--PAGE_BREAK--Основні етапи підготовки до проведення рольових ігор. Класифікація рольових ігор.
Дитина грає завжди. Гра — це планомірна, розумна підкорена певним правилам система поведінки. У грі розвиваються творчі, розумові здібності дитини, в ній передбачається приняття рішення: як вчинити, що зробити, як виграти… Навчальні ігри допомагають зробити процес навчання іноземній мові цікавим та захоплюючим. Атмосфера захопленості, відчуття рівності дають можливість учням подолати скутість, зняти мовний бар'єр, втому, знизити тривожність, тощо. За допомогою гри добре відпрацьовується вимова, активізується лексичний та граматичний матеріал, розвиваються навички аудіювання, усного мовлення." [6] Спілкування, яке є основною метою навчання іноземної мови, є ситуативним, адже воно завжди відбувається в певній ситуації. Рольова гра є чудовою основою для навчання спілкування, тому що в ній задаються умови та ролі, які моделюють реальні життєві ситуації.
Окрім того у грі виокремлюються реальні стосунки між учасниками, тобто, за висловом Л.Виготського, «гра — це арифметика соціальних відносин.»[7] Взявши на себе певну роль, учень, для досягнення ігрової мети повинен взаємодіяти з партнерами, співвідносити свої дії з діями інших учасників гри, вміти вислухати і зрозуміти іншого, висловлювати свою думку, враховувати побажання інших учасників гри… У процесі такої взаємодії відбувається обмін діяльністю — обмін знаннями, вміннями, які є необхідними для досягнення ігрової мети.
На думку вчених та педагогів можна виокремити такі основні переваги використання рольових ігор:
· учні повинні будуть використовувати мовний матеріал в ситуаціях, близьких до реального життя;
· такий вид ігор дозволяє оволодіти навчальним матеріалом та, закріплюючи його, усвідомлено засвоїти специфіку його використання у мовленні;
· рольові ігри розвивають та удосконалюють мовленнєво-розумову діяльність та створюють умови психологічної готовності до спілкування;
· у учнів з'являється бажання спілкуватись іноземною мовою і після уроків, тобто ігри стимулюють внутрішні мотиви до вивчення мови;
· рольові ігри максимально стимулюють активність учнів, що є необхідним для досягнення мети гри;
· у учнів є можливість використовувати мову самостійно, без прямого контролю з боку вчителя, та учні охоче концентруються на роботі, так як самі окреслюють свій внесок у роботу під час гри ;
· проведення ігор стимулює дисципліну учнів — жоден учень, якому цікаво те, що він робить, не буде порушувати поведінку.
Оскільки використання рольових ігор передбачає створення особливого навчального простору, в якому учень готується до вирішення важливих проблем та реальних ускладнень, «проживаючи» їх та способи їх вирішення, завдання вчителя полягає в тому, щоб, по-перше, створити життєвоважливу ситуацію, по-друге, розподілити ролі і, по-третє, сформулювати пошукові завдання, що випливають із ситуації. Під час проведення рольової гри змінюється також і роль вчителя — якщо традиційно вчитель повинен контролювати мовленнєву діяльність учня, то в умовах гри контроль та керівництво з боку вчителя повинні бути припинені як тільки учень почав обігрувати роль.
Спілкування під час рольової гри є ефективним та невимушеним, якщо у учнів є набір завершених фраз, які вони можуть використовувати у ситуаціях, вільно ними оперуючи.
При виборі завдань для рольової гри потрібно враховувати рівень знань учнів та потреби, інтереси та досвід учнів.
На уроках іноземної мови проводяться багато завдань, які пов'язані з рольовими іграми. Ігрові завдання, які не потребують створення мовної ситуації і в яких використорується переважно згадування; групові форми роботи, коли вчитель може втручатися та корегувати роботу учнів; опрацюваня діалогів, коли учні ( хором та окремо ) тренуються у правильній, наближеній до носіів мови, вимові; заповнення пропусків у діалогах за допомогою необхідної лексики ( але при цьому відсутні ролі, які треба зіграти ); вільне складання діалогів у групах у письмовій формі — всі ці види завдань можна розглядати, як підготовчу роботу до проведення рольових ігор.
Стронін М.Ф. пропонує таку класифікацію ігор у відповідності до мовних навичок, формуванню яких вони сприяють:
1) граматичні;
2) лексичні;
3) фонетичні;
4) орфографічні;
5) аудитивні;
6) мовні.
Як бачимо, рольові ігри можуть бути лише до лексичними, аудитивними та мовними, тому що саме вони мають можливості для тренування учнів у вживанні лексики в ситуаціях, близьких до реального життя, навчання розуміння учнями зміст висловлювань, розвитку слухової та мовної реакції, навчання учнів послідовно, логічно і творчо використовувати отримані мовні навички, виражати свої думки. Вони в свою чергу поділяються на певні групи за змістом. Мільруд Р.П. пропонує таку класифікацію рольових ігор:
— ігри побутового змісту;
— ігри казкового змісту;
— імітаційні рольові ігри;
— пізнавальні рольові ігри;
— рольові ігри ділового змісту;
— рольові ігри світоглядного змісту.
Рольову гру, згідно з її компонентами, доцільно зобразити у вигляді схеми, наведеної нижче.
Рольові ігри можуть ефективно використовуватись на різних етапах навчання. Щодо віку учнів, доцільність використання різних типів рольових ігор прослідковується за таблицею:
Учні молодшого
шкільного віку
Учні середнього
шкільного віку
Учні старшого
шкільного віку
Рольові ігри
казкового змісту
Рольові ігри побутового змісту
Імітаційні рольові ігри пізнавального
змісту
Імітаційні рольові ігри світоглядного
змісту
Рольові ігри побутово-соціального змісту
( про етикет, культуру поведінки, тощо )
Ролі, які виконують учні, також мають свою класифікацію. Про неі важливо пам'ятати тому, що рольові ігри є ефективними лише в умовах правильного відбору та розподілення ролей. Аріян М.А. пропонує враховувати такі групи ролей, як:
— соціальні ( лікар, робітник ), які мають виховуючий вплив;
— міжособистісні ( друзі, однокласники, супротивники ), які сприяють особистісній орієнтації спілкування;
— психологічні ( позитивна особистість, нейтральна або негативна особистість ).
«Чим більше рольових позицій, тим ширше буде соціальний досвід учня у спілкуванні.»[8]
Існують певні аспекти рольової поведінки, які сприяють створенню моделей реальних життевих ситуацій. В щоденному житті, в реальності, ми спілкуємось власною мовою, граємо багато ролей. В кожен момент ми поводимося по-різному. Поведінка учнів в рольовій грі дещо відрізняється від нашої поведінки рідномовному оточенні, але основні аспекти поведінки - ті ж самі. Зокрема, формальність — ми вживаємо більш-менш формальні мовні засоби, а іноді навіть термінологію, в залежності від того, з ким ми спілкуємось. Наступним аспектом можна виокремити функціональність — від того, які функції ми будемо виконувати також залежить вибір мовних засобів. Ще цілком зрозумілою є залежність вибору мовних засобів від нашого відношення до співбесідника. Крім того мову для спілкування потрібно правильно підбирати і правильно вживати, щоб дати співбесідникові можливість зрозуміти наше відношення ( гнів, радість, сум, тощо ). Слід також враховувати різниці у культурі поведінки, тому що багато студентів будуть спілкуватися безпосередньо і дуже важливо знати відповідну до слів міміку та жести. У рольовій грі важливим аспектом поведінки є негайна усна відповідь. Учень-слухач повинен зрозуміти ситуацію, показати розуміння почутого, вчасно відповісти, помітити реакцію співбесідника — можливо треба перефразувати чи пояснити свою відповідь, подати сигнал — чи бажає він продовжити розмову, чи ні.
На думку К.Лівінгстоуна, перед проведенням рольової гри вчитель повинен враховувати:
— мовленнєву підготовку учнів — крім формальної мовленнєвої практики робота вчителя повинна бути спрямована на використання учнями мовленнєвих засобів у різних типах мовленнєвої діяльності, у різних ситуаціях та умовах;
— культурний та ситуаційний фактори — англійський спосіб дій слід практикувати у ситуаціях, поки він не перетвореться на автоматичну поведінку учня;
- фактичну підготовку — учні повинні знати конкретні умови , перш ніж впевнено зіграти роль;
- потреби, інтереси та досвід учнів.
Вчитель повинен переконатися, що учні можуть вільно оперувати необхідними для ситуації вербальними та невебральними мовними засобами і це оперування не викликає у них суттевих труднощів. Рольова гра — це діяльність, яка надає учневі можливість практичного застосування мовних засобів, аспектів рольової поведінки. Отже знання мовних засобів та уміння і навички оперування ними мають бути вже засвоєні до моменту проведення рольової гри. Іншими словами, рольова гра буде неефективною, якщо учні не будуть попередньо підготовлені.
Підготовка учнів, яку заздалегідь повинен провести вчитель, має декілька етапів:
Iетап — традиційна мовна практика — вправи, направлені на засвоєння граматичних структур та лексики. На цьому етапі доцільно використовувати такі види вправ, як:
· виправлення граматично та лексично неправильних речень
· заповнення пропусків
· вибір правильних відповідей
IIетап — складання діалогів, застосовуючи такі види вправ, як:
· побудова діалогів, заповнюючи пропуски, коли ситуація чітко окреслена
· складання діалогу усім класом — за зразком
IIIетап - робота з діалогами, які складають у парах або у групах на основі засвоєного мовного матеріалу.
IVетап — вправляння у техніці розмов, зокрема, використання службових фраз, таких як: "Isee..."," You know...", впізнавання та практикування діалогів від носіїв мови.
Vетап - використовується техніка заміни невідомих слів синонімами, для чого доцільно застосовувати вправи на пояснення слів іноземною мовою, наприклад: «few»- 'not many', «cause» — 'reason'.
VI етап підготовки до проведення рольової гри - робота в групах, типи якої потрібно варіювати, а завдання доцільніше пояснювати на початку, щоб подальша робота проходила з мінімальним втручанням вчителя.
Вчені зазначають також певні недоліки у використанні рольових ігор у навчальному процесі. Серед них, зокрема, недоліки організаційного плану — класна кімната невеликого розміру, тобто — брак вільного простору, потрібного для деяких рольових ігор; нестача часу, який потрібен для ефективності гри.
Надаючи учням свободу в рамках класного приміщення у використанні та експериментуванні з мовленнєвими засобами, ми можемо з'ясувати, що вони вивчили і наскільки вони розуміють доцільність використання цих засобів. Будь-яка помилка може бути проаналізована і використана вчителем як основа для подальших, більш поглиблених вправ.
продолжение
--PAGE_BREAK--