Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї

Міністерство освіти і науки України
Полтавський державний педагогічнийуніверситет
імені В.Г. Короленка
Кафедра соціальної і корекційної педагогіки
Соціально-правовий захист дітей віднасильства в сім’ї
Магістерськаробота
студенткиVІ курсу
психолого-педагогічного
факультетугрупи СП-64
ПанченкоНаталії Василівни
Зав.кафедри соціальної
ікорекційної педагогіки
д.п.н.,доц. Шпак В.П
Науковийкерівник:
канд.пед. наук,
доц.Березан В.І.
Полтава – 2009

Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи вивченняпроблеми соціально-правового захисту дітей від насильства
1.1 Сутність, причини танаслідки явища насильства над дітьми
1.2 Нормативно-правова базазахисту дітей від насильства
Висновки до першого розділу
2. Соціально-педагогічнаробота з дітьми, які постраждали від насильства
2.1 Змістсоціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми
2.2 Напрямки роботи закладів,в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій
2.3 Розробка методикивиявлення дітей-жертв насильства
Висновки до другого розділу
3. Апробація методикивиявлення дітей, які постраждали від насильства
3.1 Критерії виявленнядітей-жертв насильства
3.2 Ефективністьдослідно-експериментальної роботи в аспекті виявлення дітей-жертв насильства таїх соціально-правового захисту
3.3 Методичні рекомендаціїсоціальним педагогам і вчителям у сфері соціально-правового захисту дітей віднасильства
Висновки до третього розділу
Загальні висновки
Список використаних джерел
Додатки

Вступ
Жорстоке поводження з дітьми визнанооднією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Безподолання цього згубного явища не можливо створити умови для повноцінногорозвитку дитини, реалізації її особистості. Проблема насильства над дітьмисвідчить про необхідність ретельного вивчення й розробки профілактичних заходівспрямованих на її вирішення, оскільки діти є найнезахищенішою, найуразливішою ймайже повністю залежною від дорослих частиною суспільства.
Незалежно від того, в якій формівідбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими.Найбільш поширеними в сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість,приниження одне одного, а також фізичне насильство, зокрема – побиття.
Жорстоке поводження з дітьми єнайбільш прихованою формою насильства, оскільки в Україні немає данихдостовірної статистики про реальні його прояви. За узагальненою інформацією заІІ півріччя 2007 року в Україні офіційно зареєстровано близько 90 тис. зверненьз питань жорстокого поводження з дітьми. За даними МВС України за жорстокеповодження з дітьми на обліку в органах внутрішніх справ знаходиться понад 80тис. сімей. У 2008 році за невиконання батьківських обов’язків притягнено більшніж 8 тис. батьків. Проте зростання кількості осіб, поставлених напрофілактичний облік, свідчить про зростання поінформованості населення проможливості розв’язання проблеми, а також збільшення уваги до даного явища збоку правоохоронних органів. Проблема насильства над дітьми винесена з розрядуприватної проблеми родини на державний рівень.
Кримінальний кодекс (КК) міститьвичерпний перелік складів злочинів, які зазіхають на життя, здоров’я й статевунедоторканність будь-якого члена суспільства, незалежно від його статі,національності, соціальній приналежності тощо, переслідуючи різні формифізичного й психологічного насильства. Право дітей в Україні на захист від всіхформ жорстокого поводження гарантується статтями 28, 25 Конституції України,згідно з яким – ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдськомуабо такому, що принижує його достоїнство, обігу або покаранню. Головнимдокументом сучасності, що регулює законодавство щодо жорстокого поводження здітьми на міжнародному рівні, є Конвенція ООН про права дитини, що булаприйнята в 1989 році й ратифікована більш ніж як 175 країнами світу. Українаратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в 1991 році й внесла відповіднізміни в національне законодавство згідно тим міжнародним стандартам, якізазначені в цьому документі.
Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій,моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшістьвипадків насильства карається законом. Але проблема полягає в тому, що жертвинасильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів.
У контексті викладеної проблеми надзвичайно актуальною єсоціально-правовий захист дитини від насильства і жорстокого поводження всім’ї.
Загальні аспекти проблеми насильстванад дітьми вивчають провідні науковці Т.Ф. Алєксєєнко, О.Б. Безпалько, Н.Ю.Максимова, К.Л. Мілютіна, Т.Я. Сафонова, Е.І. Цимбал та ін.
Питання насильства над дитиною усім’ї висвітлюються у роботах таких науковців і практиків, як Н. Абдель-Хаді,Л.С. Алексєєва, К. Бабенко, А. Бондаровська, Я. Волавка, Н.І. Дмитренко, А.С.Когаловська, Н.Ю. Максимова, Р.П. Мансудов, М.М. Московка, Н. Щербак та ін.
Практичні і правові аспектижорстокого поводження з дітьми визначають Н.Г. Агарова, Н.К. Асанова, Н.В.Гайдаренко, В.Є. Квашис, К.Б. Левченко, І. Лисенко, Г.М. Лактіонова, І.М.Трубавіна та ін.
Варто підкреслити, що аналізнауково-педагогічної і психологічної літератури, законодавчих актів, соціальнихпрограм, статистичних даних показав, що різні аспекти проблеми соціально-правовогозахисту дітей від насильства вже були предметом наукового дослідження. Але узв’язку із прийняттям нових нормативно-правових документів та розширення коласоціальних інститутів, які займаються цією проблемою, вона потребує подальшогодослідження. Разом з тим, ця проблема має свої особливості, які необхідновивчити і дослідити.
Враховуючи актуальність проблеми тазважаючи на недостатню дослідженість проблеми у сучасних умовах розвиткусуспільства, обрано тему магістерської роботи: «Соціально-правовий захистдітей від насильства».
Мета дослідження – теоретичнообґрунтувати та експериментально перевірити ефективність розробленої авторомметодики виявлення дітей-жертв насильства в сім’ї для їх подальшогосоціально-правового захисту від жорстокого поводження з ними.
Завдання дослідження:
1. Розкритисутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми.
2. Окреслитизагальну нормативно-правову базу захисту дитини від насильства.
3. Охарактеризуватизміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми.
4. Проаналізуватинапрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертвнасильницьких дій.
5. Розробитиметодику виявлення дітей-жертв насильства.
6. Визначитикритерії виявлення дітей-жертв насильства.
7. Задопомогою емпіричного дослідження виявити ефективність розробленої методикивиявлення дітей-жертв насильства.
8. Розробитиметодичні рекомендації соціальним педагогам і вчителям у сферісоціально-правового захисту дітей від насильства.
Об’єктом дослідження єсоціально-педагогічна робота у сфері соціально-правового захисту.
Предметом дослідження є методи іметодики соціально-педагогічної роботи у сфері соціально-правового захистудітей від насильства в сім’ї.
Гіпотеза дослідження – ефективність соціально-правовогозахисту дітей-жертв насильства в сім’ї підвищиться за умови своєчасноговиявлення дітей, які постраждали від насильства. Досягти цього можна задопомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокогоповодження; підготовки соціальних педагогів до профілактичної і реабілітаційноїроботи шляхом формування їх правової культури, проведення інформаційно-рольовихтренінгів, роботи з батьками учнів.
Методи дослідження. Для розв’язанняпоставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези використанозагальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння,систематизація, узагальнення науково-теоретичних та емпіричних даних), методиемпіричного дослідження (соціометрія, анкетування, тестування, спостереження, бесіда,аналіз документів, соціальна паспортизація).
Організація дослідження. Дослідження умовно можна поділити натри взаємопов’язані етапи, що охоплюють період з 2007 по 2009 рік.
Перший етап – вивчення нормативно-правової бази танауково-методичної літератури з проблеми дослідження, аналіз дії законодавчихактів та міжнародних документів щодо захисту дітей від насильства, вивченнятеоретичних аспектів даної проблеми, спостереження за педагогічнимипрацівниками різного фаху щодо умінь виявлення дітей-жертв насильства тавикористання їх можливостей щодо захисту дітей від жорстокого поводження.
Другий етап – визначення проблеми і базових теоретичнихположень магістерського дослідження, аналіз технологій соціально-профілактичноїроботи щодо жорстокого поводження з дітьми та напрямків роботи закладів, у якихздійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.
Третій етап – формулювання загальних положень і висновків,розробка методики виявлення дітей-жертв насильства, підготовка методичнихрекомендацій соціальним педагогам і вчителям у сфері соціально-правовогозахисту дітей від насильства.
Експериментальна база. Дослідження проводилося на базіЧапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського районуПолтавської області. В експерименті брало участь 5 учителів і 103 учня.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає вузагальненні нормативно-правової бази соціально-правового захисту дітей віднасильства, в сім’ї розкритті змісту соціально-профілактичної роботи щодожорстокого поводження з дітьми та напрямів роботи закладів, в яких здійснюєтьсяреабілітація дітей-жертв насильницьких дій.
Практичне значення дослідження полягає в тому, щопідготовлено методичні рекомендації для студентів педагогічних навчальнихзакладів, соціальних педагогів, психологів, вчителів школи.
Особистий внесок автора в одержанні наукових результатівполягає у: теоретичному обгрунтуванні основних ідей і положень досліджуваноїпроблеми; уточненні поняття «насильство», розробці методики виявленнядітей-жертв насильства в сім’ї.
Апробація результатів дослідження. Основні положеннямагістерської роботи обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичнійконференції «Реабілітаційна педагогіка: актуальні питання теорії іпрактики» (м. Полтава, 2008), Міжнародній студентській науковійконференції «Наукові здобутки студентів і магістрантів – школі ХХІстоліття» (м. Полтава, 2009), засіданнях проблемної групи, засіданняхкафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського державногопедагогічного університету імені В.Г. Короленка. Теоретичні підходи тапрактичні знахідки використовувалися у роботі психолога та вчителів Чапаєвськоїзагальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району Полтавської області.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновкимагістерської роботи знайшли своє відображення у 3 публікаціях, з них двінаписані без співавторів, у тому числі: одна стаття у збірнику наукових працьстудентів і магістрантів психолого-педагогічного факультету Полтавськогодержавного педагогічного університету імені В.Г. Короленка «Науковіздобутки студентів і магістрантів – школі ХХІ століття»; одні тези узбірнику матеріалів конференції «Реабілітаційна педагогіка: Актуальніпитання теорії і практики»; одні методичні рекомендації для студентівпедагогічних навчальних закладів, соціальних педагогів, психологів, вчителівшколи. Загальний обсяг особистого внеску становить 1,5 авторських аркушів.
Структура дослідження. Магістерська робота складаєтьсязі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків (обсягосновного тексту – 95 сторінок), списку використаних джерел (75 найменувань).Робота містить 23 ілюстрації на 16 сторінках, 1 таблицю на 1 сторінці, 6додатків на 14 сторінках. Загальний обсяг роботи складає 116 сторінок.

1. Теоретичні основи вивчення проблеми соціально-правовогозахисту дітей від насильства
Даний розділ містить загальнівідомості стосовно сутності, причин та наслідків насильства над дітьми, а такожобгрунтовані основні засади нормативно-правового захисту дітей від насильства.
1.1 Сутність,причини та наслідки явища насильства над дітьми
Сучасні поглядисуспільства на виховання, нетерпимість до насильства над дітьми і занедбаностібатьками сформувались відносно недавно. Насильство над дітьми існувало у всічаси і виникало значно частіше в попередніх поколіннях, ніж сьогодні. Вхудожній літературі, мистецтві багатьох країн зафіксовано випадки жорстокогоставлення до дітей. Цій проблемі присвячено велику кількість науковихпублікацій.
Акт пропокарання впертої дитини від 1654 року свідчить про те, що діти, є«власністю» батьків. Батьки могли подати петицію в магістрат і навітьвідправити свою дитину на смерть, якщо вона виявилась занадто впертою чинеслухняною. Хоча дане покарання жодного разу не виконувалось, сама можливістьтакої розправи, без сумніву, впливала на батьківські установки і методивиховання. На жаль, уявлення про дітей як про особисту власність, якою батькиможуть розпоряджатись, як їм заманеться, все ще зберігається в багатьохрозвинених країнах [5, c. 21].
Соціальна іпсихологічна незрілість дітей ставить їх у повну залежність від дорослих. Цязалежність, а також нездатність захистити себе, робить їх особливо уразливимиперед різними проявами насильства.
Не можнаговорити про насильство над дитиною і відсутність батьківського піклування безврахування сімейного контексту. Сімейні взаємовідносини – найперші і найміцнішісоціальні взаємовідносини, які значною мірою впливають на самооцінку дитини, їїздатність до адаптації і відчуття благополуччя. Для більшості з нас сімейнівпливи є позитивними і є основним джерелом виховання, в процесі якогоформуються принципи соціальної взаємодії, що зберігаються потім упродовж усьогожиття. На інших, однак, сімейні події і переживання впливають негативно.Несприятлива атмосфера в сім’ї створює передумови для найжорстокіших формнасильства в сім’ї та суспільстві.
Для нормальногорозвитку дітям потрібна атмосфера піклування й уваги, в якій порівнузадовольняються дві потреби: контролю і прив’язаності та детермінанти здоровихстосунків між батьками і дитиною, а також детермінанти сімейних ролей,засновані на цих двох головних потребах [10, c. 25].
Не дивлячись на те, що ця тема вже досить активнорозробляється протягом останніх десятиліть, чіткого визначення поняттянасильства немає. На даний момент насильством вважають реальну дію чи загрозуумисної фізичної, сексуальної, психологічної чи економічної дії, примусу з бокуоднієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху.В процесі насильства одна людина нав’язує себе, свої цілі та норми іншій,намагаючись підкорити її собі. Це узурпація свободи людини, це не є випадковимидіями, які не можна пояснити. Кожен член родини переживає такі дії по-своєму,що накладає свій відбиток на ціннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосуєтьсядитини, адже її особистість тільки формується [56, c. 128].
У нашому суспільстві ця проблема набуває все більшої ваги,але цього недостатньо для раціонального вирішення питання. За кордоном вжедосить тривалий час практикують створення спеціальних центрів, у яких проходитьреабілітація жертв насильства. З ними працюють спеціалісти, надають такожнеобхідну матеріальну допомогу. Але контингент, який звертається до такихцентрів, в основному – жінки, рідше діти. В США, наприклад, кожен підліток знаєпро своє право подати до суду, чи звернутися до соціальної служби, якщо вважає,що його права та гідність принижено. На жаль, в нашій країні дитину прагнутьнасамперед повернути в сім’ю, часто не намагаючись як слід розібратись, черезщо, власне, вона вирішила її залишити. За статистикою, 48% дітей втікають черезрізні види насильства в сім’ї, спрямованих проти них.
В Конвенції ООНпро права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми – це всі формифізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство,відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, що здатніпризвести чи призводять до фактичної шкоди для здоров’я дитини, його виживання,розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади [14, c.167].
Серед маспобутує думка, що жорстокість – це лише ті випадки, про які розповідають ЗМІ:побиття дитини до смерті, занехаяння дитини, яка помирає з голоду, невідповідає розвиткові за віком; діти, яких батьки виганяють на заробітки, якісамі собі шукають гроші. Але такий погляд на проблему насильства над дітьмиробить непомітними інші вчинки: виховання в жаху перед ременем, регламентаціюжиття дитини у відповідності до поглядів батьків; сімейну лайку за будь-якупровину дитини чи висловлювання своїх бажань; вибір друзів, виду занять, школидля дітей батьками. В українському суспільстві побутує стереотип: насильство,жорстоке поводження до дітей, недбале ставлення – це проблеми виключно кризовихабо матеріально погано забезпечених сімей, бідних. Але проведене опитуваннягромадської думки дає підстави для протилежних висновків – найбільш забезпеченігромадяни дають найменш толерантні відповіді з цього питання.
Жорстокість можевиявлятись і з боку осіб, які безпосередньо не є членами сім’ї, але пов’язані зними певними стосунками. Це необхідно враховувати в соціально-педагогічнійроботі з сім’ями.
Насильство наддітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим в часі, як свідомим, такі неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів. Воно може призвести доемоційного чи психічного травмування, чи навіть загибелі дитини [26, c. 83].
Дитинство – цеперіод відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботита економічної підтримки суспільства. Дитина є недієздатною в повному обсязі,але має всі людські права. Діти мають право на захист від жорстокогоповодження, насильства різних видів і форм.
Жорстокеповодження, з точки зору порушення прав дитини, можна тлумачити як:
-          ігнорування потреб дітей, порушення їхправ;
-          відсутність догляду за ними (чинезадовільний догляд);
-          ізоляція дитини, бойкот (у дитячомуколективі);
-          відсутність проявів батьківської любові,доброти, чуйності;
-          безвідповідальність до дітей;
-          бездіяльність батьків щодо дитини ускрутній ситуації;
-          брутальність, глузування, неповага догідності, особистості дитини;
-          не вираховування вікових особливостей:дитина просто не може зробити те, що вимагають від неї батьки;
-          авторитарний стиль спілкування здитиною;
-          нехтування дитиною;
-          обман дитини [46, c. 15].
В основі насильства над дитиною лежить нерозуміння цінностідитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модельсімейного життя і родинного виховання в конкретній сім’ї.
У правовій базі України визначення насильства, яке єскладовою жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України№2789-ІІІ «Про попередження насильства в родині» від 15.11.2001 р. Устатті 1 «Визначення термінів» визначено види насильств:
·    фізичненасильство – навмисне нанесення одним членом родини іншому побоїв, тілеснихушкоджень, що можуть привести або привели до смерті постраждалого, порушенняфізичного або психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі та достоїнству.Всі дії, спрямовані на спричинення дитині фізичної шкоди, заборонені законом;
·    сексуальненасильство – протиправне зазіхання одного члена родини на статевунедоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характерустосовно неповнолітнього члена родини. Поняття «сексуальненасильство» містить в собі не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання,непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальнийхарактер;
·    психологічненасильство – насильство, пов’язане з дією одного члена родини на психіку іншогошляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якимиспеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе йможе заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоров’ю;
·    економічненасильство – навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягуй іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право,що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічногоздоров’я [18].
Особливим видом насильства є насильство в сім’ї, яке можепоєднувати ознаки всіх вищевказаних видів насильства. Разом із тим, воно є чине найбільш небезпечним, тим, що має пролонгований характер і тим, що людинапереживає насильство з боку того, хто за родинним чи сімейним станом мав бизахищати, підтримувати жертву, а не кривдити її. Особливо небезпечний такий виднасильства по відношенню до дітей, оскільки значно деформує особистість дитинита формує озлоблення до оточуючих, стає причиною самогубств.
На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьмиможна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:
·         жорстокіфізичні покарання, фізичні знущання, побиття:
–    побиття;
–    штовхання;
–    спробизадушити;
–    викручуваннярук та ін.;
·         дитина єсвідком знущань над іншими членами сім’ї:
–    батькоб’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;
–    «погану»дитину фізично карають у присутності «хорошої» дитини;
–    дитина єсвідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;
·         сексуальненасильство, інцест:
–    гвалтування;
–    нав’язуваннясексуальних стосунків;
–    сексуальнідотики/поцілунки;
–    інцест(кровозмішення);
–    показпорнографії;
–    залученнядитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;
·         використанняпривілеїв дорослих:
–    поводженняз дітьми як з рабами чи слугами;
–    покарання,поводження, як з підлеглими;
–    поводженняяк зі своєю власністю;
–    відмоваповідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
·         залякування:
–    використовуваннясвого росту, розмірів та сили;
–    навіюваннястраху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;
–    крики,стресогенна поведінка;
–    жорстокістьщодо інших істот;
·         погрози:
–    кинутидитину;
–    самогубства;
–    заподіятифізичної шкоди;
–    заподіятишкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо;
–    розлюбитидитину;
–    силамизла, що покарають дитину та ін.;
·         використаннягромадських установ:
–    загрозапокарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами тапсихіатричною лікарнею;
·         ізоляція:
–    контролюваннядоступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер,батька/матері, інших людей;
–    контролюванняперебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;
–    контролюванняспілкування дитини з друзями;
–    закриваннядитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома,в школі тощо;
–    обмеженняспілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;
·         емоційненасильство:
–    приниження;
–    використанняскарг;
–    використаннядітей в якості довірених осіб;
–    підвищенняголосу без вартої на те причини;
–    непослідовність;
–    присоромленнядитини;
–    використаннядітей у конфліктах між батьками;
–    «торгівельна»поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
·         економічненасильство:
–    незадоволенняосновних потреб дитини;
–    відмовачи зволікання у виплаті аліментів;
–    повнавідмова дитині в грошах;
–    контролюваннядитини за допомогою грошей;
–    відмовадитині у підтримці;
–    використовуваннядитини як засобу торгу при розлученні;
–    нав’язуваннядитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цьогонеобхідності;
–    примушуваннядитини важко працювати [52, c. 78].
Стаючи в сім’ях жертвами насильства, діти нерідко покидаютьсім’ї, опиняються на вулиці, де можуть стати об’єктами купівлі-продажу. ВУкраїні встановилась досить небезпечна ситуація, пов’язана з поширеннямторгівлі людьми, зокрема дітьми. Торгівля дітьми – це складна комплекснапроблема, яка, без сумніву, має негативний вплив на неповнолітніх. Потрапивши вці тенета, дитина стикається з погрозами фізичного, психічного, сексуальногонасильства, побиттям, зґвалтуванням, а також розбещенням, втягненням у злочиннудіяльність, спонуканням до заняття проституцією, залученням до праці навиробництві зі шкідливими умовами, вилученням органів для трансплантації,використанням у жебрацтві тощо. Іноді жорстоке поводження до дітей можевиявлятись в фактах продажу дитини самими батьками або іншими членами сім’ї[64, c. 81].
Згідно Конвенції ООН про права дитини, яку підписали 189держав світу, кожна дитина має право на захист від усіх видів сексуальноїексплуатації та насильства. Всі держави повинні захищати дітей від сексуальноїексплуатації та забезпечувати дітям-жертвам фізичну та психологічнуреабілітацію і допомогу в соціальній реінтеграції.
Результати досліджень, проведених здебільшого в розвиненихкраїнах світу, дозволяють стверджувати, що певні характеристики дітей збільшуютьризик насилля: вікові, статеві, гендерні, особистісні особливості сім’ї, в якійзростає дитина. Також враховуються характеристики батьків чи опікунів(особистісні, поведінкові, статева приналежність, минулий досвід).
Дослідниця Н. Ярославцева виділяє такі наслідки жорстокогоповодження з дітьми:
1)        фізичні(травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці тарубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи,подряпини та рвані рани, погіршення зору);
2)        сексуальніпроблеми і проблеми з репродуктивним здоров’ям (статеві дисфункції, хвороби, щопередаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);
3)        психологічніта поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей,злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку,порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, поганівзаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресовірозлади, суїцидальна поведінка і аутоагресія);
4)        іншінаслідки для здоров’я (синдром подразненого кишечника, хвороби печінки,ішемічна хвороба серця, безпліддя тощо) [11, c. 42].
Фізичні, поведінкові та емоційні наслідки насильства можутьбути різними, в залежності від рівня розвитку, на якому знаходилась дитина,коли відбулось насильство, його жорстокості, стосунків між кривдником ідитиною, терміну, протягом якого відбувалось насильство, та інших факторів воточенні дитини.
Серед причин виникнення жорстокого поводження до дітей можнавиділити наступні:
-          безробітністьабо низька матеріальна забезпеченість;
-          алкоголізмодного чи обох батьків;
-          самотністьчи шлюб, який розпався;
-          занадтомаленьке житло, що посилює напругу;
-          озлобленістьбатьків чи розчарованість у житті;
-          фізичначи психічна перевтома;
-          незрілістьбатьків;
-          егоїзмбатьків, прагнення їх до розваг;
-          відсутністьприв’язаності до дитини;
-          надмірнавимогливість;
-          народженнядругої дитини;
-          великакількість дітей;
-          небажанадитина (як привід і примус до укладення шлюбу);
-          передчаснонароджена в шлюбі дитина, яка дає привід до сварок та розриву;
-          позашлюбнадитина як об’єкт виміщення зла на його матір (батька);
-          дитина зфізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитися [40, c. 17].
Жорстоке поводження з дітьмив установах розглядається як порушення їх прав, у тому числі й права на освіту.Тому доцільною є як вчительська, батьківська, так і дитяча просвіта в цьомунапрямі, а також вивчення основ нормативно-правового захисту дітей від насильства.
1.2 Нормативно-правова база захисту дитини від насильства
Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку –проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися врізних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному,демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде прозакріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітковизначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльностідитини.
Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблемаправ дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов,що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитинина допомогу, належне виховання, захист [ ]. Важливим документом стала прийнята10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини(введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей[14, c. 206]. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, щогарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основнихсоціальних проблем.
Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Деклараціюправ дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві.Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині,незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бутизабезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їйрозвиватись фізично, розумово, морально, духовно [14, c. 58].
Документом, де проголошується, що людство зобов’язане датидітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньомурозвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН20.11.1989 р [14, c. 69]. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внеславідповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країнсвіту. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.
Держави-сторони, зокрема, мають вживати на національному,двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидіїїсхиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності,використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконнійсексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії тапорнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьмичи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі. Вони повинні захищатидитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробутудитини [55, c. 91].
Головні положення, які пронизують майже всі міжнародніправові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш завсе з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, безвиключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і врізних країнах.
Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводженняз людиною став одним з основних принципів національного законодавства України.Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна взяла на себезобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіхзаходів (законодавчих, адміністративних і просвітницьких) щодо захисту дітейвід насильства у всіх його проявах, недбалого піклування, чи депривації.Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною таїї експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державногоутримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківськогопіклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України,відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України,постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державнихпрограм [68, c. 92].
На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН проправа дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон «Про охоронудитинства», який визначає охорону дитинства стратегічнимзагальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитинина все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічнийрозвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Держава через органи опіки та піклування, служби у справахнеповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у порядку,встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються пронеї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокогоставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду довідповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповіднодо чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки тапіклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї,дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод ізаконних інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину,що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитинизабороняється [38, c. 86].
Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередкомсуспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексіпо-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов дляїхньої реалізації є метою соціальної роботи [14, c. 67].
Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображаютьміжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’їта її соціального інституту – шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбнісім’ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї,охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умовивиконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основідомовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’їчерез суд.
Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніхзабезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, щозахищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньоспрямовані на захист життя та здоров’я та недоторканності неповнолітнього.
Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані наподолання насильства над людьми відносяться:
ü Загальнадекларація прав людини (10.12.1948);
ü Деклараціяправ дитини (20.11.1959);
ü Міжнароднийпакт про громадянські та політичні права (16.12.1966);
ü Конвенціяпро права дитини (20.11.1989);
ü ЗаконУкраїни «Про охорону дитинства» (26.04.2001, остання редакція –24.04.2008);
ü ЗаконУкраїни «Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю»(26.06.2001, остання редакція – 31.01.2009);
ü Кримінальнийкодекс України (1.09.2001, остання редакція – 30.04.2009);
ü ЗаконУкраїни «Про попередження насильства в сім’ї» (15.11.2001, останняредакція – 1.01.2009);
ü Сімейнийкодекс України (10.01.2002, остання редакція – 7.05.2009);
ü ЗаконУкраїни «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративніправопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства всім’ї або невиконання захисного припису» (15.05.2003);
ü НаказМіністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 «Про затвердженнязаходів щодо виконання Закону України „Про попередження насильства всім’ї“ та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітаціїжертв насильства в сім’ї»;
ü Указпрезидента України від 5.05.2008 р. №411/2008 «Про заходи щодо забезпеченнязахисту прав і законних інтересів дітей»;
ü ЗаконУкраїни «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодовдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї»(25.09.2008) [14, c. 34].
На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих танормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а такожрегламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припиненнянасильства в сім’ї.
Конституція України є тією юридичноюбазою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод таінтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: правозахищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправнихпосягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейнежиття, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право назвернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися ірозпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободилюдини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права таобов’язки (ст. 57).
Кодекс про шлюб та сім’ю Українивизначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідніправові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім’ї, регулюєтьсяпорядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членамиродини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїхобов’язків [14, c. 56].
Особа, яка досягла 14-ти років, маєправо самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.
Основні підстави для позбавленнябатьківських прав:
1.        Відмовабатьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяцівщодо неї батьківського піклування.
2.        Ухиленнявід виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини. Мова йдепро навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.
3.        Жорстокеповодження з дитиною.
4.        Алкоголізмабо наркоманія батьків.
5.        Експлуатаціядитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.
6.        Засудженнябатька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини [65, c. 95].
15 листопада 2001 року в Україніприйнято Закон «Про попередження насильства в сім’ї».
Кодексом України про адміністративніправопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, щозагрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бутивчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст.173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КупАП [14, c. 213].
7 червня 2003 року набрав чинностіЗакон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративніправопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї абоневиконання захисного припису» (ст. 173.2 КУпАП) [14, c. 213].
Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються знасильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючисьвід жорстокої поведінки батьків, саме діти стають «живим товаром» дляне менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України«Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспектиміжнародного викрадення дітей» (від 10 липня 2006 р. №952) дає можливістьдолучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей,яких незаконно вивозять або утримують за кордоном [21, c. 146].
Іншим важливим документом, який спрямований на подальшийрозвиток умов для захисту прав та інтересів дитини є Закон України «Проратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей» (від 3серпня 2006 р) [14, c. 38]. Ратифікація Конвенції є свідченням про готовністьУкраїни дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту правдітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля.
В Україні діє національне законодавство, що регулює певніпитання протидії насильству в сім’ї. Насамперед, це Конституція України, яка нетільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист[14, c. 37].
5 березня 1999 р. було прийнято Закон України «ПроДекларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї тажінок», який спрямовано на зміцнення інституту сім’ї, формуванняпартнерських відносин в родині, рівного розподілу обов’язків між подружжям [14,c. 46].
У Кримінальному кодексі України (№2341-ІІІ від 5.04.2001 р.)визначаються види злочинів, які пов’язані із жорстоким поводженням з дітьми,зокрема, умисне вбивство дітей; доведення дітей до самогубства; нанесеннятілесних ушкоджень; побої та мордування; катування; незаконне позбавлення воліабо викрадення дитини тощо.
У січні 2006 року Верховна Рада України внесла зміни доКримінального Кодексу України, зокрема до ст. 149 «Торгівля людьми абоінша незаконна угода щодо людини» та ст. 303 «Сутенерство абовтягнення особи в заняття проституцією», що дає підстави стверджувати проприведення необхідних норм українського законодавства у відповідність ізПалермською Конвенцією [14, c. 94].
Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачитьнасильство у сім’ї як порушення прав людини й накладає на всі країнизобов’язання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питанняпротидії насильству в сім’ї є предметом численних міжнародних актів,ратифікованих багатьма країнами світу.
Часто злочини, пов’язані з домашнім насильством, трактуютьсяправоохоронними органами як «хуліганство». В таких випадках мова йдетільки про порушення «громадського порядку» та вияв «неповаги досуспільства», що є підставою для застосування cт. 173 Кодексу України проадміністративні порушення (№8073-Х від 07.06.2003 р.). Важливо зазначити, щосаме п. 2 цього документу дає роз’яснення про міру відповідальності за вчиненнянасильства особою або невиконання захисного припису (у вигляді штрафу чипроходження виправних робіт) [14, c. 118].
Дитина вправі особисто звернутися в органи опіки йпіклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї,дітей та молоді, інші уповноважені органи за захистом своїх прав, свобод ізаконних інтересів.
Згідно Закону «Про попередження насильства в сім’ї»визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходівщодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:
-          спеціальноуповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;
-          службадільничних інспекторів міліції;
-          кримінальнаміліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
-          органиопіки і піклування;
-          кризовіцентри;
-          центримедико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;
-          органивиконавчої влади;
-          органимісцевого самоврядування [18].
У кожного з цих органів різні обов’язки, тому вони повинніспівпрацювати разом, адже тоді складатиметься майже повна картина окремихвипадків, відповідно, стане простіше й ефективніше допомагати постраждалим віднасильства в родині.
Існують спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї,регламентовані Законом України «Про попередження насильства в сім’ї»:
1.  Офіційнепопередження про недопустимість здійснення насильства в сім’ї (виноситься, приумові відсутності в діях ознак злочину, повідомляється під розписку).
2.  Взяття напрофілактичний облік і зняття з профілактичного обліку (членів сім’ї, яким буловинесене офіційне попередження про недопустимість насильства в сім’ї, службадільничних інспекторів міліції або кримінальна міліція в справах неповнолітніх берутьна профілактичний облік. Зняття з обліку відбувається в тому випадку, якщопротягом року особа ні разу не здійснить насильства в родині).
3.  Захиснепопередження (воно не вимагає узгоджень з ознаками злочину. Забороняє особі,якій воно винесене: здійснювати конкретні акти насильства в сім’ї; отримуватиінформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї; розшукувати жертвунасильства в сім’ї, якщо та за власним бажанням знаходиться в місці, невідомомуособі, яка здійснила насильство; приходити до жертви насильства в сім’ї, якщота тимчасово знаходиться не за місцем сумісного проживання членів родини; вестителефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї).
4.  Стягненнякоштів на утримання жертв насильства в сім’ї в спеціалізованих закладах (приймаєтьсяу судовому порядку).
5.  Члениродини, які здійснили насильство по відношенню до своїх близьких, також несутькримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність увідповідності з законом [18].
Згідно зі ст. 4 згаданого Закону України підставами длявжиття заходів із попередження насильства в сім’ї, є:
1.  Заява продопомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існуєреальна загроза вчинення насильства в сім’ї;
2.  Висловленежертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальназагроза вчинення насильства в сім’ї, бажання вжиття заходів із попередженнянасильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від ньогоособисто;
3.  Отриманняповідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози йоговчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї [18].
Орган, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчиненнянасильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чиповідомлення, та в межах своїх повноважень вживає передбачені законом заходи зпопередження насильства в сім’ї [18]. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про попередженнянасильства в сім’ї» членів сім’ї, яким було винесене офіційне попередженняпро неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторівміліції чи кримінальна міліція у справах неповнолітніх беруть на профілактичнийоблік. Зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство всім’ї, проводиться органами, які брали на облік особу, якщо протягом року післяостаннього факту вчинення насильства в сім’ї особа жодного разу не вчиниланасильства в сім’ї. Відповіднодо ст. 1 Закону здійснення соціального захисту і профілактики правопорушеньсеред неповнолітніх покладається на:
-   МіністерствоУкраїни в справах сім’ї, молоді та спорту, Республіканський комітет у справахсім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніхобласних, Київської та Севастопольської міських, районних державнихадміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;
-   школисоціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органівосвіти;
-   центримедико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я;
-   притулкидля неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;
-   суди;
-   кримінальнуполіцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;
-   приймальники-розподільникидля неповнолітніх органів внутрішніх справ;
-   виховно-трудовіколонії Державного департаменту України з питань виконання покарань [14, c.183].
Збереження до останнього часу традиційної радянської системизахисту прав дитини обумовило накопичення багатьох соціальних проблемдитинства: швидкими темпами збільшувалось соціальне сирітство, безпритульність,за останні 10 років – на 60%: значно зменшилась ефективність інтернатноговиховання і збільшилась кількість дітей-сиріт та дітей, позбавленихбатьківського піклування, що виховуються в інтернатних закладах; дитячабезпритульність набула критичних обсягів і характеристик.

Висновки до першого розділу
Насильство часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо вньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або жкривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницькоїдіяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя тапродовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертвистають кривдниками.
Насильство – це умисна фізична, сексуальна, психологічна чиекономічна дія чи її загроза, примус з боку однієї особи до іншої з метоюконтролю, залякування, навіювання почуття страху. В процесі насильства одналюдина нав’язує себе, свої цілі та норми іншій, намагаючись підкорити її собі.Це узурпація свободи людини, це не є випадковими діями, які не можна пояснити.Кожен член родини переживає такі дії по-своєму, що накладає свій відбиток націннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосується дитини, адже її особистістьтільки формується.
Жорстоке поводження з дітьми вподальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створюватиповноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворенняжорстокості по відношенню до власних дітей. Дитина потребує соціально-правовогозахисту.
Про соціальний захист дитини можнаговорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачаєгарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. Увузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних тафізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не маєвікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.
Жорстоке поводження з дітьми,нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичномуздоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшостідітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичномурозвитку, в емоційній сфері.
Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, анавпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство всім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Цене від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають досебе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним дляісторії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історіянасильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжуютьлюдину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, службиу справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органиопіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори,що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а такожвиробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати дляпозбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення.Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальноїполітики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадровезабезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більшефахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати іопиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовахрозвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевіренийжиттям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.
Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період установленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно йінтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей періодвона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більшеприділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батькамиспівбесіди.
Захист дітей, забезпечення їхповноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повиннарозглядатись і розв’язуватись в різних контекстах: історичному, соціологічному,культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мовайде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актамичітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організаціїжиттєдіяльності дитини.
Головні положення, які пронизують майже всі міжнародніправові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш завсе з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, безвиключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і врізних країнах.

2. Соцально-педагогічна робота з дітьми, які постраждали віднасильства
У даному розділі нами окреслено особливостісоціально-педагогічної роботи з дітьми-жертвами насильства, розкрито функціїсоціального педагога стосовно роботи з такими дітьми, а також проаналізованоспецифіку профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства.
2.1 Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокогоповодження з дітьми
Соціальна робота з дітьми тамолоддю – це діяльність уповноважених органів підприємств, організацій таустанов незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремихгромадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності,гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційнихправ, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб(Закон України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю»).
Соціальна робота в аспектіпротидії жорстокому поводженню з дітьми має такі завдання:
-          інформувати про сутність і наслідкижорстокого поводження з дітьми, відповідальність за них;
-          показувати моделі сімейного тасуспільного виховання, людських стосунків, які засновані на гуманних ідемократичних засадах;
-          роз’яснювати права членів сім’ї, вчитиїх реалізовувати та захищати і на цій основі будувати власні моделі сімейногожиття і сімейного виховання;
-          змінювати ставлення суспільства дожорстокого поводження з дітьми, активізує громадську позицію людей;
-          сприяти самореалізації дітей і дорослих[55, c. 217].
Методологієюсоціально-педагогічної роботи в аспект протидії жорстокого поводження з дітьмиє концепція «допомоги для самодопомоги», яка змінює свідомість іповедінки дорослих і дітей.
«Допомога длясамодопомоги» розглядає людину як суб’єкта соціальної роботи і власногожиття, передбачає комплекс послуг, які спрямовані на підтримку, допомогу ісамодопомогу особистості. Особливістю цієї концепції в нашому випадку єстимулювання людини до навчання самостійному розв’язанню проблем черезнавчання:
1)  правамлюдини;
2)  життєвимумінням і навичкам, які реалізують ці права в реальному житті, дозволяютьзапобігти їх порушенню;
3)  толерантності,зміну ставлення до жорстокого поводження з дітьми на неприйняття та відмову відтакого поводження [54, c. 10].
Таке навчання поєднується ізсоціальною підтримкою (психологічною, педагогічною, юридичною), яка дозволяєстабілізувати, не погіршити ситуацію, закріпити позитивні зміни в особистості.Разом з цим, необхідною є спрямованість соціальної роботи на самодопомогу: внашому випадку це здійснення рефлексії свого поводження тими, хто жорстокоставиться до дітей, у поєднанні із самоконтролем. Цьому теж треба навчати: якоцінити ситуацію з огляду на жорстокість, як загальмувати свої емоції таповедінку, нагадувати про батьківські та професійні обов’язки щодо дітей. Прицьому опора в соціальній роботі здійснюється як на життєвий досвід дорослих ідітей, так і на зразки гуманної поведінки з дітьми.
У «допомозі длясамодопомоги» акцент робиться на відповідальність кожної людини, яказдійснює жорстоке поводження з дітьми, на бажанні змінитися, на власному виборіжиттєвого шляху. Це реалізує добровільність прийняття послуг у соціальнійроботі і це є можливістю попередити застосування правових норм і покарання [47,c. 168].
Соціально-педагогічна роботаз неблагополучною сім’єю, в якій є жорстоке поводження з дітьми, здійснюєтьсяза напрямами:
-          деінституалізаціядітей у прийомних сім’ях;
-          нормалізаціядітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку в біологічних і прийомнихсім’ях;
-          громадськаопіка сімей;
-          формуванняусвідомленого батьківства;
-          «укріплення»неблагополучних сімей;
-          організаціягрупи само- та взаємопідтримки та допомоги, діяльності фасилітаторів ізсімейної просвіти;
-          формуваннягендерної рівності, захист жіночих та дитячих прав у сім’ї та суспільстві;
-          запобіганнята боротьба з насильством в сім’ї;
-          попередженняі боротьба з наркоманією, палінням, алкоголізмом, проституцією, які єфакторами, що провокують жорстоке поводження з дітьми;
-          навчаннячленів сім’ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримці тяжкохворих, догляду заними, спілкуванні з ними та мікросередовищі);
-          підтримкачленів сім’ї в екстремальних ситуаціях (смерть члена родини, початок дитиноюсамостійного життя, випадки насильства в сім’ї, вимушена зміна місцяпроживання, втрата роботи членами сім’ї);
-          народженнядитини з особливими потребами;
-          адаптаціясім’ї у новому мікро- та макросередовищі; забезпечення умов для поєднання праціз сімейними обов’язками і з життєвими інтересами людини;
-          охоронаматеринства та дитинства;
-           плануваннясім’ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей;
-          об’єднанняпоколінь (непрацюючих, але досвідчених пенсіонерів і молодих активних, але знедостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [55, c. 114].
Таким чином, ця роботаспрямована:
1)  навиконання та відновлення сім’єю своїх функцій;
2)  реалізаціюнею своїх прав у суспільстві та прав членів сім’ї у родині і через це –відновлення родинних стосунків, покращання стосунків з мікро- тамакросередовищем;
3)  компенсаціюнеповної структури сім’ї та реабілітацію сім’ї, спрямування її через співпрацюдо самовизначення та самореалізації;
4)  реалізаціюправ людей на сім’ю і проживання в найкращих умовах для виживання, захисту ірозвитку, природному середовищі та основному осередку суспільства – у сім’ї.
У зв’язку з тим, що захистправ членів сім’ї у самій сім’ї з одного боку є необхідним, коли сім’я єнеблагополучною; з іншого боку – можливий у більшості країн тільки за згодоючленів сім’ї, а вхід у сім’ю обмежений законодавством і можливий лише у разіпорушення членами сім’ї морально-правових норм, доцільним стало введення вУкраїні контрактної моделі соціально-педагогічної роботи з сім’єю, де єжорстоке поводження з дітьми. Ця модель розглядає соціальну роботу різнихнапрямів з сім’єю як останній шанс для сім’ї перед тим, як у розв’язанні їїпроблем будуть приймати участь органи державної влади і силові структури. Соціальнийпедагог і сім’я на початку їх стосунків визначають цілі спільної діяльності іна цій основі офіційно приймають робочу угоду про шляхи досягнення цих цілей,час, дії та інші складові, необхідні для досягнення цих цілей. Сім’я одержуєзавдання, виконання яких контролюється, попереджається про відповідальність заїх невиконання (передачу справи у інші структури) [36, c. 17].
У договорі записується, щосоціальний працівник відвідує сім’ю, може опитувати сусідів про життя сім’ї,але лише з дозволу цієї родини, заходить у такий простір, куди його пускають,отже, він не порушує права на приватну власність і таємницю сімейного життя.Таку угоду в соціальній роботі з сім’ями, які перебувають під соціальнимсупроводом, заключають і центри соціальних служб для молоді в Україні.
Враховуючи сутність і причинижорстокого поводження з дітьми, ґрунтуючись на концепції «допомоги длясамодопомоги» в соціальній і соціально-педагогічній роботі з означеноїпроблеми, треба здійснювати роботу з дітьми щодо забезпечення соціальних умовдля реалізації їх права на висловлювання власних поглядів паралельно із роботоюв мікро- та макросередовищі щодо реалізації ними цього права. Жорстокеповодження з дітьми, про яке вони можуть сказати – засторога для тих, хто йогоздійснює. До того ж, жорстоке поводження може бути меншим, коли дитина вмієсказати про свої права та інтереси, довести їх до інших осіб. Тому важливим єпочути голос дитини, її думку і на цій основі будувати роботу по забезпеченнюреалізації її прав, її захисту [44, c. 14].
Основи для вивчення реальних потреб дитини заклала КонвенціяООН про права дитини. Ця Конвенція є міжнародним документом, в якому містятьсязаконодавчі основи послуг для дітей. Конвенція дає напрями надання послугдітям. Ініціатива з розвитку прав дитини, передбачає санкції держав запорушення прав дитини. Тобто Конвенція розкриває підхід до прав дитини як доцінностей суспільства.
Основними методами соціальної роботи з дітьми можна назватитакі, на наш погляд:
·  соціально-психологічні, спрямовані на внутрішнійсвіт дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей іорієнтацій, а також уявлень і переваг, які удосконалюють його психологічніможливості і надання відповідної підтримки і допомоги (методи психодіагностикиі психокорекції, психологічне консультування тощо);
·  соціально-педагогічні, які даютьможливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформуватиадекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень (методиосвіти і просвіти, педагогічної корекції і педагогічного консультування);
·  соціально-медичні, які призначені длянадання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги (лікування,соціально-медична реабілітація і адаптація, організація необхідного ікомфортного середовища існування тощо);
·  соціально-правові, що включають в себепевні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльностідитини відповідно до існуючих норм закону і права (юридичний і правовий захистінтересів дитини, правова просвіта, правовий контроль, правові санкції);
·  соціально-економічні, які спрямовані навирішення проблем матеріального благополуччя дитини, матеріальна підтримка ідопомога, працевлаштування тощо);
·  соціально-групові, що дозволяютьсоціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальнимоточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відношень в дитячомуколективі, організація дитячих колективів, які орієнтовані на позитивнудіяльність) [24, c. 28].
Соціальнапрофілактика, згідно Закону України «Про соціальну роботу з дітьми тамолоддю» – це робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної,іншої асоціальної поведінки дітей і молоді та запобігання такому впливу.
Соціально-профілактичнаробота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:
-   первинна(як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно єпоганим і неприйнятним. Застосовується в основному для нормальних,благополучних сімей);
-   вторинна(де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членамиродини, домашніми тваринами. Це цілеспрямована робота з окремими групамидорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формуваннягуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих тадітей, роз’яснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження здітьми);
-   третинна(з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту;з тими, хто здійснює таке поводження – як соціальне навчання і контроль, що єумовою збереження сім’ї, залишення батьківських прав тощо) [54].
Соціально-профілактична робота з батьками щодо жорстокогоповодження з дітьми складається з :
1)  батьківськоїпросвіти: права та потреби дітей, права та обов’язки батьків щодо дітей,особливості розвитку дітей, родинного виховання, жорстоке поводження з дітьми інасильство в сім’ї: його сутність, наслідки, відповідальність;
2)  формуваннятолерантності, життєвих сімейних умінь і навичок (комунікативних, прийняттярішень, прогнозування, управління собою).
Формами соціально-профілактичної роботи є :
·    лекторії;
·    батьківськіуніверситети;
·    батьківськізбори;
·    тренінги;
·    соціальнеінспектування сім’ї;
·    школибатьківських почуттів;
·    школимолодих батьків [18].
Одночасно необхідна соціально-профілактична робота з дітьми,змістом якої є:
-          знаннядитини про власні права у сім’ї:
-          вміннязахиститись від насильства;
-          знаннядитини про дії у кризовій ситуації;
-          інформованість,до кого і як звертатись у подібних випадках.
Формами соціально-профілактичної роботи з дітьми є:
-          ігри;
-          аматорськітеатри;
-          міні-лекції;
-          переглядвідеофільмів;
-          бесіди;
-          розповіді;
-          вікториниі конкурси (про права дітей) [43, c. 248].
Зміст соціально-профілактичної роботи з педагогами загальнихнавчальних закладів в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьмипередбачає:
-     учительськупросвіту (курси підвищення кваліфікації, семінари, вчительські конференції,методичні та педагогічні ради); про права та потреби дітей, відповідальністьвчителів за дітей; взаємодію вчителя з сім’єю учня, права, обов’язки івідповідальність батьків за дітей, сутність жорстокого поводження з дітьми,насильства щодо дітей в сім’ї та школі, відповідальність за них, професійнапедагогічна етика, суб’єкт-суб’єктне спілкування, взаємодія суб’єктів захиступрав дітей;
-     формуванняу вчителів умінь і навичок розпізнавати і виявляти жорстоке ставлення до дітейі насильство, толерантного ставлення до дітей з різних сімей, комунікативнихумінь суб’єкт-суб’єктного спілкування, майстерності управління собою іситуацією, розв’язання конфліктів раціональним способом (тренінги, семінари,рольові та ділові ігри);
-     усуненняфеномену професійного вигорання (навчання та організація правильного режимуроботи, сприяння професійного зростання, психотерапевтичні сеанси, консультаціїпсихолога, покращення психологічного клімату в колективі, створення кімнатиемоційного розвантаження) [37, c. 203].
Батьківська просвіта і просвіта вчителів повинна спиратись наїх пам’ять дитинства. Саме це сприятиме кращому розумінню дітей і переглядуповодження з ними.
Соціально-профілактична робота з дітьми щодо протидіїжорстокого поводження з дітьми в дитячих установах передбачає:
-          роз’ясненняправ дітей і дорослих педагогів, медиків тощо;
-          роз’ясненнясутності жорстокого поводження і насильства та навчання звертанню щодо їхпроявів в установи, організації, за телефонами довіри.
Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокогоповодження з дітьми в дитячих колективах становить:
-          формуваннятолерантності в сім’ї, мікросередовищі, школі;
-          просвітапро права дітей, суб’єктів їх захисту:
-          формуваннявміння протистояти насильству і жорстокому поводженню.
-          формуванняжиттєвих умінь і навичок щодо ситуації жорстокого поводження і насильства;
-          організаціяпредметного дозвілля і відпочинку дітей на засадах гуманізму.
-          створенняумов для самовиявлення лідерів, позитивних якостей особистості;
-          показприкладів кращих стосунків (відеолекторії, радіо, книги, ЗМІ, життєві історіїтощо) і перенесення їх на конкретні ситуації в житті дитячого колективу [20, c.43].
Технологія – це сукупність прийомів і способів одержання,обробки чи переробки матеріалів; опис виробничих процесів, інструкцій звиконання, а також технологічні правила та вимоги, карти, графіки тощо.Соціальною називають технологію, в якій вихідним і кінцевим результатом єлюдина, а основним параметром виміру виступають її якості та властивості [62,c. 48].
Соціально-педагогічна технологія – це способи взаємодіїсоціального педагога/соціального працівника із клієнтом, що забезпечують йогосоціалізацію (самовизначення і саморозвиток).
Технологіями роботи в цих напрямах є:особистісно-орієнтована, технологія «Рівний-рівному»,рекламно-інформаційні технології.
ü Особистісно-орієнтована,за Є. Степановим, – це методологічна орієнтація в педагогічній діяльності, якадозволяє за допомогою опори на систему взаємопов’язаних понять, ідей і способівдій забезпечити і підтримати процеси самопізнання, само будівництва ісамореалізації особистості дитини, розвиток її неповторної індивідуальності. Вцій технології дитина – суб’єкт взаємодії, а суб’єкт це індивід чи група, якіхарактеризуються усвідомленою і творчою активністю і свободою у пізнанні іперетворенні себе і навколишньої дійсності, як визначає Є. Степанов. Отже,треба створювати умови для перетворення потенційної активності в реалізовану,організовувати рефлексію себе, оточуючих, ситуації. Він виділяє й наступніпринципи особистісно-орієнтованого підходу: самоактуалізації, індивідуальності,суб’єктності, вибору, творчості та успіху, довіри та підтримки [50, c. 13].
В особистісно-орієнтованій технології використовуються методиі прийоми, які відповідають таким вимогам: діалогічність, діяльнісно-творчийхарактер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини, наданнядитині необхідного простору, свободи для прийняття самостійних рішень,творчості, вибору змісту і способів учіння та поведінки [58, c. 319].
З дорослими ця технологія реалізуються через:
-          визначеннямети просвіти у формі рольової перспективи і завдань, спонукання досамоаналізу, самооцінки, самопізнання;
-          роботутворчих груп, наявність варіативних навчальних планів, програм, лекційнихзанять і змодельованих проблемних ситуацій;
-          описситуацій і типів професійно-педагогічних дій і прийомів спілкування;
-          включеннявласного досвіду тих, хто навчається поведінці, у зміст навчання;
-          індивідуальнітемп і стиль просвіти;
-          врахуваннястану емоційно-позитивної напруги людей; авансування успіху, активізаціяособистісної та інтелектуальної взаємодії; задоволення пізнавальних потреб усамореалізації;
-          застосуваннязнань на практиці;
-          комфортнеосвітнє середовище;
-          діалог,дискусії, обмін думками, враженнями;
-          рефлексія;
-          демократичніформи організації педагогічної взаємодії;
-          поєднанняіндивідуальної роботи і роботи в мікрогрупах;
-          наявністьальтернативи вибору рішення запропонованої задачі, точки зору, варіанту [59].
ü Технологія«рівний-рівному» передбачає роботу волонтерів, членів НУО середоднолітків (як серед дітей, так і серед батьків).
«Рівний-рівному» дозволяє кожному побути лідером упедагогічно доцільному напрямі тим самим самореалізуватись. З іншого боку,лідерство – це і відповідальність.
Предметом роботи з однолітками в аспекті запобіганняжорстокого поводження з дітьми можуть бути:
-          правадітей, їх захист;
-          установиі особи, які захищають дітей, надають їм підтримку і допомогу;
-          навичкиспілкування з дорослими, дітьми;
-          навичкивідмови у тому, що є маніпуляцією;
-          навчаннясамозахисту в дитячому середовищі, сім’ї, на стадії підліткових побачень, удитячому закладі.
-          права таобов’язки батьків, педагогів, їх відповідальність;
-          побудоваміжособистісних стосунків;
-          формуваннятолерантності [8].
Ця технологія ґрунтується напровідній діяльності підлітків – спілкуванні і бажанні зайняти гідне місце уколективі, мати роль лідера, бути авторитетним (за теорією Берна – дорослим ірівним); самореалізованим і корисним.
Можливість цієї технології впрофілактиці насильства в сім’ї:
1)  вонадозволить підліткам займатися тендерною та економічною просвітою однолітків набазі розв’язання їх сім’єю та ними самими сімейних конфліктів і проблемцивілізованими і законними способами;
2)  вонаспонукає до самостійного розв’язання різноманітних проблем сім’ї, що будезразком і для інших;
3)  батькиможуть бути консультантами своїх та чужих дітей, їх батьків, що укріпитьбатьківський авторитет у сім’ї і надасть нового змісту батьківсько-дитячимстосункам; буде предметом сімейного спілкування;
4)  вонасприяє формуванню відповідальності, дисциплінованості, комунікативних,організаторських, проектувальних, гностичних, конструктивних умінь, які єскладовою життєвих умінь і навичок; дозволяє вдосконалити набуті знання протендерну рівність [16, c. 146].
Виходячи з того, щотехнологія «рівний – рівному» передбачає спеціальну підготовкулідерів із числа тих, хто найкраще опанував навчання, якісно і творчо виявивсебе під час взаємодії з соціальним педагогом і досяг успіху у розв’язаннівласних проблем, то необхідно спочатку виявити цих лідерів, залучити їх доздійснення «допомоги для самодопомоги» іншим, навчити їх цьому іконсультувати під час роботи, координувати їх дії між собою.
Технологія розв’язує такізавдання:
·         соціальноїпрофілактики насильства серед молоді;
·         супроводунеблагополучних сімей з насильством [42, c. 45].
У першому випадку лідери саміможуть обирати тих, з ким працювати; у другому є конкретний клієнт (сім’я). Алев обох випадках лідери розв’язують такі завдання:
-          визначаютьпричину проблем сім’ї, враховуючи етику роботи з сім’єю, права членів сім’ї уродині, етап розвитку сім’ї, її структуру і ресурси;
-          допомагаютьу розробці індивідуального плану супроводу;
-          спілкуютьсяу демократичному стилі, забезпечуючи позитивне ставлення до співпраці сім’ї ізсоціальним працівником.
ü Соціальнареклама і соціальні інформаційні кампанії належать до первинних засобівпрофілактики, адже метою соціальної реклами є зміна ставлення суспільства абоокремих його представників до проблеми чи групи людей, а в перспективі –створення нових соціальних цінностей. Соціальна реклама може бути розрахованана широку аудиторію, проте цільові групи можуть розрізнятись за віковимпринципом, статтю, соціальними ролями, професією, місцем проживання, заознаками здоров’я. залежно від цільової групи обираються засоби, методи таформи донесення інформації, повідомлення [57].
Функції соціальної реклами:
-          інформаційна;
-          формуваннянових поведінкових моделей;
-          створенняпозитивного іміджу громадських організацій та соціальних служб, або, навпаки,подолання негативного образу;
-          консолідаціязусиль соціальних установ і спонсорів при розв’язанні соціальних проблем;
-          формуванняканалів «зворотного зв’язку» між соціальними організаціями таклієнтами для контролю системи та внесення необхідних коректив.
Засоби та інструменти, за допомогою яких реклама впливає насуспільство: різноманітна поліграфічна продукція, зовнішня реклама, преса,реклама на радіо та телебаченні, реклама в Інтернеті, реклама в мережімобільного зв’язку, проведення будь-яких акцій та заходів, нетрадиційні видиреклами(повітряні кульки, білети та рахунки, сувеніри тощо) [62, c. 143].

2.2 Напрямки роботи закладів, в яких здійснюєтьсяреабілітація дітей-жертв насильницьких дій
Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених формпорушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось ізчленів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокоїповедінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного,психічного та соціального стану здоров’я постраждалої особи чи кількох осіб,членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильстважінки, діти та люди похилого віку, хоча про останню категорію йдеться дужемало.
Протягом тривалого часу в Україні на рівні суспільствапроблеми насильства в сім’ї активно не обговорювалися. Правозахисні громадськіорганізації, зокрема жіночі, стали не тільки ініціаторами захисту жертвнасилля, а й спонукали державні органи влади до формування необхідноїзаконодавчої бази щодо розширення державної систему захисту потерпілих віднасильства.
Практично в усіх регіонах України почали функціонуватиспеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризові центри,центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексноїпсихологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної таіншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім’ї абоопинилися в кризовій ситуації. Разом із тим, незважаючи на певні позитивнізрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм правового та соціальногозахисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачаєвідповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціальнопідготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є системараннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також єсистема санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї[53, с. 86].
З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим віднасильства у сім’ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічноїдопомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській,Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській,Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській,Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також умістах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертвнасильства в сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків [12, с. 12].
Міністерство охорони здоров’я України зробило крок назустрічпотребі суспільства у попередженні домашнього насильства та ліквідації йогонаслідків і розпочало роботу зі створення 16 центрів медико-соціальноїреабілітації.
На місцевому рівні функції та завдання Міністерства України усправах сім’ї, молоді та спорту щодо попередження насильства в сім’ї, наданнядопомоги потерпілим та координації діяльності відповідних закладів виконуютьуправління та відділи у справах сім’ї, молоді та спорту у співпраці з центрамисоціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, органамивнутрішніх справ, іншими органами й установами.
Управління (відділи) у справах сім’ї та молоді направляютьдітей, що зазнали жорстокого поводження, та членів сім’ї, стосовно яких єреальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги(кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центримедико-соціальної реабілітації), проводять профілактичну та роз’яснювальнуроботу серед громадськості [69, с. 29].
Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у разінеобхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічнудопомогу особам, які постраждали від жорстокого поводження; надають правові,психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метоюзбереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування усуспільстві таких осіб. Власне, вони й здійснюють приймання заяв та повідомленьпро випадки жорстокого поводження щодо дитини, терміново (протягом однієї доби)передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх,органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальнузагрозу його вчинення, надають правові, психологічні, соціально-медичні тасоціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу таповноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждаливід жорстокого поводження.
Діти, які постраждали від жорстокого поводження, а також дітиіз сімей, перебування в яких загрожує їх здоров’ю чи життю, мають можливістьцілодобово звернутися до притулку для неповнолітніх або центрусоціально-психологічної реабілітації неповнолітніх [48].
Підставою для прийняття дитини є звернення дитини (усне абописьмове) до адміністрації закладу за допомогою, яке обов’язково реєструєтьсята невідкладно розглядається керівництвом закладу.
Управління (відділи) у справах сім’ї та молоді здійснюютьприймання та розгляд звернень і повідомлень про випадки жорстокого поводження здітьми. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовійформі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадокжорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, направляютьдітей, які зазнали жорстокого поводження, та членів сім’ї, стосовно яких існуєреальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги(кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центримедико-соціальної реабілітації, прийомні сім’ї), проводять профілактичну,роз’яснювальну роботу серед громадськості щодо попередження жорстокогоповодження з дітьми [51, с. 143].
Однак центри соціальної-психологічної допомоги не надаютьспеціалізованої медичної допомоги, що належить до компетенції закладівмедичного спрямування. Більшість осіб – жертв насильства мають ознаки порушенняпсихічного здоров’я (гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовийрозлад, розлади адаптації, тривожно-фобічні та депресивні розлади тощо)внаслідок тяжкої психічної травми [71, с. 84]. Тому надавати спеціалізованумедичну та психологічну допомогу жертвам насильства в сім’ї повиннілікарі-психіатри та медичні психологи. Апеляція до досвіду інших країн, деподібними розладами опікуються винятково психологи, у даному випадку недоречна,адже наявні істотні розбіжності у навчальній підготовці психологів: вітчизняніпсихологи готуються у вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування (немедичних) і не мають права проводити заходи медичної практики.
Всесвітнякампанія проти домашнього насильства «STOP насильству щодо жінок»була розпочата Міжнародною правозахисною організацією «МіжнароднаАмністія» ще в 2004 році Українська асоціація «МіжнароднаАмністія» (УАМА) активно включилася до цієї роботи. 21 листопада 2006 рокунапередодні акції «16 днів проти насильства» ними була представленадоповідь про ситуацію з домашнім насильством в Україні «Насильство всім’ї: звинувачуючи жертву» та проведена прес-конференція. Нарегіональному рівні активно працює низка громадських організацій, серед якихможна назвати Західноукраїнський інформаційний жіночий центр (Львів),«Надія» (Харків), «Родинний дім» (Полтава) та інші [32, с.10].
Міжнароднийжіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна» з 2004 рокурозвиває роботу в напрямку запобігання насильству в сім’ї. Одним з основних знапрямків діяльності стало функціонування Національної «гарячоїлінії» з питань запобігання насильству та захисту прав дітей.
ВУкраїні також діють програми протидії насильству, які фінансуються ТрастовимФондом ЮНІФЕМ. Їх виконують громадські організації «Школа рівнихможливостей» та Міжнародний гуманітарний центр «Розрада», якіпереважно займаються превентивним напрямком роботи, надають інформаційні,консультаційні та психологічні послуги [39, с. 18].
Загалом можна зазначити, що така кількість центрів не в змозізабезпечити послугами потерпілих. Заклади створюються місцевими державнимиадміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади зпитань попередження насильства в сім’ї відповідно до соціальних потреб регіону.Центри можуть створюватися й іншими організаціями та фізичними особами, щозазначено у Законі України «Про попередження насильства в сім’ї». Якприклад недостатньої кількості таких центрів, можемо навести м. Київ, деподібний заклад лише один. Хоча у невеличкому, порівняно з українськоюстолицею, Кракові їх близько 40. І це не означає, що в Кракові гостротапроблеми домашнього насильства у 40 разів вища. Просто доступність такоїдержавної послуги, як надання притулку жертвам домашнього насильства, в Києвінижча у 40 разів. До того ж і відшукати його непросто, хоча подібні закладимають бути в межах безперешкодного права користування.
2.3 Розробка методики виявлення дітей-жертв насильства
Протягом різних вікових періодів дитина по-різному переживаєнасильство, яке вчиняється по відношенню до неї. Умовно всі прояви можнарозділити на три групи: діти дошкільного віку, тобто від немовлят до шестироків; молодші школярі та підлітки (в цьому віці починається формування моделісімейних стосунків, яка, як правило, формується в родині).
Явище насильства потребує ретельного розгляду, важливо вчасновиявити випадок жорстокого ставлення до дитини. Саме з цією метою намизапропоновано методику вияву дітей, які постраждали від насильства зурахуванням вікових особливостей.
Для всіх вікових категорій властиві такі характерні прояви,які свідчать про насильство, яке над ними чинять: затримка фізичного чипсихічного розвитку, затримка мовного моторного розвитку, низька успішність,нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, тривалі пригнічені стани,сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага,санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, аутоагресія тощо [73, с. 15].
У маленької дитини, яка стала жертвою насильства, спостерігаютьсяспецифічні поведінкові реакції, вона може здригатись від звуків, неадекватнореагувати на питання, вона стає знервованою,
Науковці Т. Сафонова, Є. Цимбал, Л. Олефіренко, І. Дем’яненковиділяють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, якідозволяють запідозрити насильство щодо них:
–    пасивнареакція на біль;
–    відсутністьопору, примиреність з існуючим станом речей;
–    нічнікошмари, страхи [53, с. 70].
Також можна визначити наступні фізичні та соматичні ознакитого, що з дитиною жорстоко поводяться:
–    енурез;
–    енкопрез;
–    гіперактивність;
–    синці (наплечах та грудній клітині, сідницях, нижній частині спини, поверхні стегон,щоках, нижній шелепі, внутрішній поверхні вуха) характерної форми (пряжкаременя, пальці, шнур тощо);
–    множинністьта різний «вік» синців (від темних до жовтих);
–    укуси,опіки (особливо на кінцівках, круглі чіткі опіки від сигарет);
–    переломи;
–    «синдромтряски» (крововиливи на кон’юнктиві ока, сліди пальців на грудях);
–    пошкодженнягенітальної, анальної ділянок у вигляді синців, припухлостей, розривів,пігментації, кровотеч;
–    захворювання,що передаються статевим шляхом, інфекції сечовивідних шляхів;
–    нервово-психічнірозлади;
–    психосоматичнізахворювання (непояснювані болі внизу живота, дерматити тощо) [52, с. 75].
Якщо при спостереженні виявлено наявність цих ознак,імовірно, дитина зазнає в родині насильство. Деякі дослідники, наприклад І.Трубавіна, виначають також недостатнє піклування про дитину як елементжорстокого поводження [69]. Особливо це актуально в ранньому віці, коли дитинане отримує не лише батьківської турботи, але й елементарних речей першоїнеобхідності: одягу, їжі тощо.
Для дітей від трьох до шести років доречно провести методикувиявлення страхів у дітей за допомогою малюнків з метою зрозуміти інтереси,захоплення дітей, особливості їх темпераменту, переживань і внутрішнього світудитини. Загальновідомо, що з допомогою проективних методик більш імовірноотримати правдиві відповіді про переживання дитини, оскільки дитина-жертванасильства може бути заляканою кривдником, або ж, не знаючи іншого до себеставлення, вважати насильство нормою.
Дітям пропонується малювати на теми:«У дитячому саду», «На вулиці, у дворі», «Сім’я»,«Що мені сниться страшне або чого я боюся вдень», «Що було зі мноюнайгірше або саме хороше», «Ким я хочу стати».
Спочатку дітям пропонується малюватикольоровими олівцями. З метою активізації інтересу до малювання будинку, дітейварто попросити принести свої малюнки, щоб деякі з них показати в класі. Наперших двох підготовчих заняттях було запропоновано дітям теми вибрати самим.Діти малювали: ведмедя, машини, дерева, ліс, людей і т.д [66, с. 80].
Після підготовчих занять можнаприступати до тематичного малювання. Такі заняття слід проводити двічі втиждень і зачіпати одну або дві теми.
Малювання страхів дітьми не приводитьдо його посилення, а навпаки, знижує напругу від тривожного очікування йогореакції. У малюнках страх вже багато в чому реалізований, як щось вжевідбулося, фактично трапилося; залишається менше недоведеного, неясного,невизначеного. Важливо, по-перше, те, що завдання задає вихователь, дитинаякому довіряє. По-друге, саме малювання має відбуватися в життєрадіснійатмосфері спілкування з однолітками, забезпечуючи підтримку з їх боку, некажучи вже про схвалення самого вихователя [17, с. 140].
Наступний етап малювання – спрямованеподолання всіх страхів, до яких схильна дитина. Проводиться індивідуальнабесіда, в якій з’ясовується, чи боїться дитина самоти, нападів (бандитів),захворіти, померти, батьків, деяких людей, покарання, казкових персонажів,темноти, тварин, транспорту, стихії, висоти, глибини, води, вогню, лікарів,крові. Склавши список страхів кожної дитини, вчитель дає завдання намалюватиїх.
У жодному випадку не можна квапитидитину з виконанням завдання, оскільки думки про те, як зобразити страх, маютьна увазі зустріч з ним, контакт, зіткнення, що само по собі зменшує гостротуйого сприйняття.
Існують дослідження, які доводять, що в більшості малюнківсім’ї простежується певний зв’язок між тим, як намальовано членів родини, іреальними взаємостосунками між зображеними особами. Також під час поясненнямалюнка дитиною варто звернути увагу, що намальовані тварини, які страшатьдитину, часто нею асоціюються з певною людиною.
Перехід від дошкільного дитинства до шкільного життя – один зпереломних моментів в психічному розвитку людини. Провідна діяльністьдошкільника – гра. Вона є добровільним заняттям дитини: хоче – грає, не хоче –не грає. Переступивши поріг школи, дитина повинна перейти до діяльності учіння.Саме ця діяльність повинна бути тепер ведучою для дитини. Але ця діяльністьпред’являє принципово нові вимоги до нього в порівнянні з ігровою [27, с. 82].
Включення в учбову діяльність пов’язане з новим типомвідносин дитини як в сім’ї, так і в школі. Удома, з одного боку, до його життя,його заняття шанобливіше відношення, ніж до дошкільних ігор. Одночасно до ньогопред’являються суворіші вимоги. У школі головна особа – це вчитель. Від ньоговиходять всі основні вимоги. Не всі діти легко проходять період адаптації дошкільного життя. Деякі першокласники відчувають себе скуто; інші – навпаки,бувають перезбуджують, важко керовані.
Л.Л. Сідєльнік пропонує такі ознаки виявлення дітей-жертвнасильства саме в цьому віці:
–    прагненняприховати причину ушкоджень і травм;
–    самотність,замкнутість, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками;
–    острахйти додому після школи;
–    низькауспішність;
–    невластивавіку сексуально забарвлена поведінка;
–    неврівноваженість,агресивність, схильність до руйнівних дій та псування речей;
–    поганаувага, уповільнене мовлення, нездатність вчитися;
–    униканняоднолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;
–    страхфізичного контакту;
–    страхповертатися додому;
–    відсутністьдитини в школі або поява травм чи ушкоджень після отримання дитиною низькоїоцінки (або після батьківських зборів);
–    регресивніпрояви (дії та вчинки, характерні для більш молодшого віку) [65, с. 105].
При наявності комплексу вищезазначених ознак, на нашу думкудоцільно провести анкетування з питань моралі та сімейних стосунків (див.додаток А3) та модифіковану методику Рене Жиля (див. додаток А2). Завдяки ційметодиці можна виділити цілісний портрет дитини, більш точніш зрозумітивідповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування,виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків. Методика євізуально-вербальною, складається з восьми малюнків із зображенням дітей чидітей та дорослих, а також дев’яти текстових завдань. Її спрямованість –виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливихдля дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Перед початком роботидитині повідомляють, що від нього очікують відповідей на питання за малюнками.Дитина повинна обрати собі місце серед зображенихлюдей чи ідентифікувати себе зперсонажем, який займає те чи інше місце в групі. Вона може обрати його ближчечи подалі від певної особи. В текстових завданнях дитині пропонується обратитипічну форму поведінки, причому деякі завдання будуються подібно соціометрії.Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про відношення дитини дорізних оточуючих його людей (у даному випадку сімейного оточення) та явищам.
Окрім якісної оцінки результатів, дитяча проективна методикаміжособистісних стосунків, яку ми пропонуємо дозволяє представити результатидослідження за рядом змінних і кількісно. Матеріал дослідження, якийхарактеризує систему особистісних ставлень дитини, можна умовно розділити надві великі групи змінних:
1)  змінна,яка характеризує конкретно-особистісні відношення дитини: ставлення досімейного оточення, ставлення до друга чи подруги, то авторитетного дорослоготощо.
2)  змінні,які характеризують саму дитину і проявляються в різних характеристиках:комунікативність, замкнутість, прагнення до домінування, соціальна адекватністьповедінки.
Ставлення до певної особи виражається кількістю виборів даноїособи, виходячи з максимальної кількості завдань, спрямованих на виявленнявідповідного ставлення.
Методику Рене Жиля не можна віднести до числа тількипроективних тестів, вона представляє собою форму, перехідну між анкетою тапроективним тестом. Вона може бути використана як інструмент глибинноговивчення особистості, а також в дослідженнях, які вимагають вимірів тастатистичних досліджень [27, с. 105].
В підлітковому віці іде інтенсивне моральне формуванняособистості, її свідомості, оволодіння моральними і етичними нормами поведінки.Якщо в дитячому віці дитина зорієнтована на світ речей, над сенсом яких вонанавіть не задумується, то в підлітковому віці перед ним відкривається світідей. У підлітка виникає інтерес до себе, до якостей власної особистості,потреба в самооцінці, в порівнянні себе з іншими. Поведінка підлітка стаєсоціально значимою. Спостерігається тенденція до вибору поведінки, якапроникнута мріями, пошуками пригод, романтикою. Завищений моральний ідеалхарактеризується спрямованістю в майбутнє, нерідко без врахування зв’язку зминулим і теперішнім. Зазвичай ідеал іде врозріз з реальністю. Слідвраховувати, що підліток – це незріла, ще багато в чому дисгармонійнаособистість [29].
Підлітковий вік – це період розвиткудітей від 11-12 до 15-16 років. Він також називається перехідним віком. Перехід до підліткового вікухарактеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвитокдитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються упідлітків з дорослими людьми, однолітками, рівня розвитку пізнавальнихпроцесів, інтелекту та здібностей. Відношення в групах однолітків будується насерйозніших, ніж розважальні сумісні ігри, справах, що охоплюють діапазон видівдіяльності, від сумісної праці над чим-небудь до особистого спілкування нажиттєво важливі теми. У всі ці нові відносини з людьми підліток вступає вжебудучи інтелектуально розвиненою людиною і маючи в своєму розпорядженніздібності, які дозволяють йому зайняти певне місце в системі взаємин зоднолітками [28, с. 110].
За Л.Л. Сідєльнік можнавиокремити наступні ознаки жорстокого поводження з підлітком:
–    депресія,низька самооцінка;
–    втечі здому;
–    асоціальнаповедінка;
–    вживанняалкоголю чи психотропних речовин;
–    загрозасуїциду;
–    сексуалізованаповедінка;
–    демонстраціяповної відсутності страху;
–    намаганнясправити враження людини, що живе у злиднях;
–    тривожність;
–    демонстраціястраху перед появою батьків;
–    нав’язливістрахи (фобії);
–    насильствостосовно тварин, слабших істот;
–    почуттяпровини за отримання фізичних ушкоджень;
–    проміскуітет(безладні статеві стосунки);
–    намаганняприховати причину травм та ушкоджень;
–    бродяжництво;
–    сприйняттясебе як безпомічного, бридкого [65, с. 107].
Помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречнопровести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадківжорстокого поводження з дітьми (див. додаток А1). Дана анкета дає змогузрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті.Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуютьсядо виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу напсихологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.
Для складення цілісної картини дослідження потрібно такожознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуаціюв родині, при необхідності провести опитування серед референтного коласпілкування.
На цьому етапі рекомендуємо такі дії: опитування за анкетою зпроблем моралі та сімейних стосунків (додаток А3), яка ширше розкриваєвзаємовідносини в родині, соціальним паспортом сім’ї, який конкретизує ці дані,використати карту особистості дитини (додаток А4), що дозволить розширити таузагальнити інформацію про досліджуваного.
У психолого-педагогічній літературі перелічені загальнііндикатори, які проявляються в переживаннях і поведінці дитини з сім’ї, депрактикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявністьнеадекватних взаємостосунків в родині, створення сприятливих умов дляповноцінного розвитку дитини.
Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство,переживають почуття страху. Цей страх може виявлятись різним чином: відзалучення в себе і пасивності до насильницької поведінки.
Зовнішні прояви поведінки. Дім, в якому практикуєтьсянасильство, зовсім непередбачуваний, він лякає дитину, яка не знає, коли і заяких обставин відбудеться наступний спалах агресії. У результаті вразливість івідсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості тамовчазливості в поведінці або до агресивної поведінки.
Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи занасильством в родині, діти можуть зробити висновок, що насильство є спосіб,яким доцільно вирішувати конфлікти і проблеми. Внаслідок цього такі дітизазвичай нездатні виразити свої почуття і емоції вербально, а наслідуютьдорослих.
Залучення дитини в боротьбу батьків. Відомо багато випадків,коли діти втягуються в боротьбу батьків. Вони хочуть зупинити потік насильстваі конфліктів в родині. В результаті того, що діти так глибоко вкорінені вконфлікт сім’ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостейбатьків.
Захисник матері. Не є рідкими випадки, коли дитиназалучається в конфлікт сім’ї, намагаючись захистити матір, проти якоїспрямований потік агресії.
Розчарування. Життя в сім’ї, де практикується насильство,супроводжується високим рівнем напруги. Діти переживають постійний стрес, томучасто засмучені, розчаровані, втрачають рівновагу навіть при найменшихтруднощах.
Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які нехочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються пояснити, знайтивиправдання їхнім насильницьким діям.
Почуття непотрібності. У зв’язку з тим, що батьки багато силта енергії віддають на подолання конфлікту, в них залишається мало часу та сил,щоб займатись дитиною. У дитини може виникнути почуття непотрібності,занедбаності. Такі думки можуть призвести навіть до спроб суїциду.
Ізоляція. В більшості сімей, де насильство застосовується якзасіб виховання, такі факти не проговорюються відкрито. Деякі діти навітьвважають, що з ними не все в порядку, бо їх сім’я відрізняється від інших.
Суперечливі почуття щодо батька. Дитина, яка втікає з дому,або вилучається з сім’ї, нерідко відчуває сильні теплі почуття до батьків,захищає їх, намагається виправдати, незважаючи на те, що останні жахливоповодились з ними [75, с. 25].
Щодо першої групи дітей, окрім поведінкових ознак, описанихвище, варто провести бесіду з дітьми, та змоделювати ігрові ситуації, якідопоможуть виявити рівень застосованого ними насильства.
По-друге, помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини,доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявленнявипадків жорстокого поводження з дітьми. Дана анкета дає змогу зрозумітиставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливоюознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються довиявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічномута економічному видах жорстокого поводження з дітьми.
По-третє, щоб отримати більш розгорнуту картину, вартопровести діагностичну методику на з’ясування міжособистісних стосунків серед молодшихшколярів та підлітків Рене Жиля Завдяки цій методиці можна виділити ціліснийпортрет підлітка, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження прородину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиноювнутрішньосімейних стосунків. Методика є візуально-вербальною, складається з42-х малюнків із зображенням дітей чи дітей та дорослих, а також текстовихзавдань. Її спрямованість – виявлення особливостей поведінки в різноманітнихжиттєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншимилюдьми. Перед початком роботи дитині повідомляють, що від нього очікуютьвідповідей на питання за малюнками. Дитина повинна обрати собі місце середзображених людей чи ідентифікувати себе з персонажем, який займає те чи інше місцев групі. Вона може обрати його ближче чи подалі від певної особи. В текстовихзавданнях дитині пропонується обрати типічну форму поведінки, причому деякізавдання будуються подібно соціометрії. Таким чином, методика дозволяє отриматиінформацію про ставлення дитини до різних оточуючих його людей (в даномувипадку сімейного оточення) та явищам [25, с. 200].
Врешті, для складання цілісної картини дослідження потрібнотакож ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчитиситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного коласпілкування. Варто ознайомитися з соціальним паспортом дитини, стосовно якоїмаються підозри, що над нею чиниться насильство.
Висновки до другого розділу
Соціально-профілактичнаробота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:
-     первинна– як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно єпоганим і неприйнятним. Застосовується в основному для благополучних сімей, маєтаі форми, як: групова профілактична робота (тренінги, інтерактивні дискусії,відеолекторії, семінари, тощо) проводиться силами спеціально підготовленихспеціалістів серед учнівської та студентської молоді, молодих сімей,військовослужбовців та зосереджена на попереджені домашнього насильства у родинах,на створення партнерської сім’ї, та індивідуальна робота з певною категорієюнаселення, яка становить групу ризику, як, наприклад, діти з неблагополучноїсім’ї.
-     вторинна(де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини,домашніми тваринами) – це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих ідітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманногоставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей,роз’яснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);
-     третиннапрофілактика проводиться з тими, хто постраждав від жорстокого поводження зметою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження – як соціальненавчання і контроль, що є умовою збереження сім’ї, залишення батьківських правтощо. Це вже є реабілітаційною роботою безпосередньо з жертвами насильства.
Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення урозв’язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захиступотерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповіднихзакладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців усфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявленнявипадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій,що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї .
Специфіка соціально-педагогічної допомоги жертвам насильстваполягає в спрямованості на позитивну зміну середовища, в якому знаходитьсяжертва насильства.
З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим віднасильства у сім’ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічноїдопомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській,Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській,Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській,Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також умістах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертвнасильства в сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків.
На сьогодні досить гостро стоїть проблема виявлення дітейдітей, які постраждали від насильства, зважаючи на те, що не завжди воносупроводжується фізичними діями. Саме з цією метою нами запропоновано методикувияву дітей, які постраждали від насильства. В межах запропонованої методики,зважаючи на вік дитини, виокремлено декілька кроків з метою виявленнядітей-жертв насильства. По-перше, необхідно звернути увагу на поведінку дитини.Для всіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які свідчать пронасильство, яке над ними чинять: затримка фізичного чи психічного розвитку,затримка мовного моторного розвитку, низька успішність, нервовий тік, енурез,порушення сну, тривожність, тривалі пригнічені стани, сумний чи стомленийвигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічназанедбаність, педикульоз, аутоагресія тощо.
По-друге, помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини,доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявленнявипадків жорстокого поводження з дітьми. Дана анкета дає змогу зрозумітиставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливоюознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються довиявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічномута економічному видах жорстокого поводження з дітьми.
По-третє, щоб отримати більш розгорнуту картину, вартопровести діагностичну методику на з’ясування міжособистісних стосунків підлітківРене Жиля Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більшточніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтнеколо спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків.
Врешті, для складення цілісної картини дослідження потрібнотакож ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчитиситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного коласпілкування.

3. Розробка і апробація методики виявлення дітей, якіпостраждали від насильства
У даному розділі розкрито основні етапиекспериментально-дослідної роботи, подано результати проведенняконстатувального та формувального експериментів та опрацьовані дані комплексуобраних методів дослідження, розкрито методику вияву дітей, які постраждали віднасильства, зазначено основні вимоги до соціального педагога в аспектісоціально-правового захисту дітей.
3.1 Критерії виявлення дітей-жертв насильства
У межах наукового дослідження нами було проведене діагностуванняна предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми. Дослідженняпроводилось на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеняДиканського району Полтавської області у вигляді анкетування. До вибіркиввійшло 50 осіб підліткового віку, з них 27 дівчат та 23 хлопці. Їх булоподілено на експериментальну та контрольну групи, на основі аналізу шкільноїдокументації. До першої групи входили підлітки з відносно неблагополучнихсімей. Друга група складалася з дітей, де ризик насильства в сім’ї був не такимвисоким, тобто із зовні благополучних сімей. При підборі експериментальноївибірки нами було враховано, що 18 осіб серед опитуваних проживають внеблагополучних сім’ях, які з тих чи інших причин перебувають на обліку та підсупроводом фахівців районного Центру ССДМ. Опитування проводилось для виявленнявипадків чотирьох найрозповсюдженіших видів насильства, а саме: фізичного,психологічного, економічного та сексуального (див. додаток А1). Булипідраховані результати за чотирма найрозповсюдженішими видами насильства всім’ї (див. таблиця 3.1):

Таблиця 3.1 Співвідношення випадків насильства за його видамиу вибірці
/>
Відповідно вищезазначеним результатам анкетування, можемовизначити, що частота випадків фізичного насильства в експериментальній групізначно вища, ніж в контрольній, що можна пов’язувати з неблагополучністю сімей.Проте в сім’ях, які ми умовно класифікуємо як благополучні, батьки досить частовдаються до психологічного тиску відносно дітей. Щодо економічного насильства,то діти з неблагополучних родин не вважають, що обмеження кишенькових грошей уїхньому випадку є насильством, на відміну від дітей з контрольної групи. У процесі діагностування нами такожпроводилась модифікована методика Рене Жиля на виявлення міжособистіснихзв’язків підлітка. Зокрема, було обрано 10 шкал, за якими і виводився загальнийпоказник:
1.  Ставленнядо матері.
2.  Ставленнядо батька.
3.  Ставленнядо батька та матері як наслідування.
4.  Ставленнядо братів та сестер.
5.  Ставленнядо бабусі та дідуся.
6.  Ставленнядо друга (подруги).
7.  Ставленнядо авторитетного дорослого.
8.  Комунікабельність.
9.  Замкнутість.
10.Соціальна адекватність поведінки.
Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портретпідлітка, більш точно інтерпретувати відповіді анкети, скласти враження прородину та референтне коло спілкування. Ці емпіричні дані поєднуються з данимиспостереження, а також при формуванні контрольної та експериментальної груп миознайомились з соціальними паспортами сімей учнів, що надало нам змогу умовнорозділити дітей на вищевказані групи. Діагностування проводилось на початку навчального дня.Загальний фізичний стан досліджуваних був добрим. За допомогою анкетування буловиявлено, що рівень жорстокого поводження в сім’ях не є високим, в переважаючійбільшості відноситься до проявів психологічного насильства. Процент негативногоставлення до батька дещо вищий, ніж до матері, з чого можна зробити висновок,що відсоток насильства, яке здійснювалося в сім’ї чоловічою його половиною,більший, що наочно продемонстровано на рис. 3.1. Згідно з результатами,продемонстрованими на рис. 3.2, можна зробити висновок, що в сім’ях, які внашому суспільстві прийнято називати неблагополучними, показник фізичногонасильства значно перевищує випадки психологічного, тоді як у контрольній групівсе навпаки: батьки більше вдаються до психологічного та економічного видівнасильства. Внаслідок проведеноїдіагностики маємо такі загальні результати:
-          дітям знеблагополучних сімей властива більша турбота про своїх братів та сестер:
/>
Рис. 3.1. Співставлення негативізму підлітків до окремихчленів родини

/>
Рис. 3.2. Показник випадків насильства в контрольній таекспериментальній групах.
-          діти зблагополучних родин більше цінують сімейні цінності і установки:
-          згідно зрезультатами опитування діти контрольної групи не перебувають під значнимвпливом авторитетного дорослого, на відміну від експериментальної;
-          діти зблагополучних родин менше замикаються в собі, активні, ініціативні, люблятьдомінувати, і в більшості випадків мають до цього потенціал (див. додаток Б).
Детальніше зупинимось на інтерпретації обраних нами шкал,оскільки методика Рене Жиля є не лише опитувальником, а й проективноюметодикою, відповідно, ми маємо змогу набагато більше дізнатись про стандитини, аніж при простому опитуванні.
/>
Рис. 3.3. Ставлення до матері, (%).

Аналізуючи результати опитування в обох групах, можнастверджувати, що серед опитаних підлітків досить незначний відсоток тих, хтовідчуває негативні почуття до матері.
У випадку з батьком ситуація є складнішою, і не лише в рамкахнашого дослідження. За статистикою, найчастіше жорстоке поводження демонструютьсаме чоловіки. У нашій ситуації насторожує досить високий показникневизначеності у відповідях – 38% (рис. 3.4). Це може свідчити як про небажаннястороннього втручання, зважаючи на особливості підліткового віку, так і провідсутність знань з даного питання. Діти чітко відповідають на питання «Щотаке насильство?» лише з позиції застосування фізичної сили, інше за насильствоне розцінюється.
/>
Рис. 3.4. Ставлення до батька, (%).
Відомо, що модель сімейних стосунків дитина виносить з сім’ї,принаймні, так має бути. Але сучасні підлітки не завжди прагнуть створити сім’юза прикладом власних батьків (див. рис. 3.5). Не так багато серед нашої вибіркимолодих людей, для яких шлюб їхніх батьків є взірцем, і майже у всіх випадках єобмовка «якби не…». Це проблема як конкретної родини, так ісуспільства в цілому.

/>
Рис. 3.5. Ставлення до матері та батька як наслідування, (%).
Загалом, ставлення до братів та сестер цілком позитивне, якщобрати до уваги можливе почуття суперництва, яке зазвичай присутнє в багатодітнихсім’ях (за даними шкільної соціальної паспортизації, майже 48% опитаних маютьсім’ї з трьох чи більше дітей). Цікавим є той факт, що серед підлітківконтрольної групи значно більше негативу, спрямованого на брата чи сестру, ніжв експериментальній (див. рис. 3.6). Можливо, проблеми, які можуть переживатидіти з неблагополучних родин, згуртовують їх, старші відчуваютьвідповідальність.
/>
Рис. 3.6. Ставлення до братів та сестер, (%).
У народі побутує думка, що онуків люблять більше, аніж дітей.Звичайно, з позицій психолого-педагогічної науки так стверджувати не можемо,але зерно правди в цьому висловлюванні є. Бабусі та дідусі не відчувають такоївідповідальності за онуків, в основному вона лежить на батьках, тому вониможуть потурати їх забаганкам. Окрім того, підліток може знайти підтримку вних, оскільки батьки можуть не завжди бути правими і піддаватись емоціями, адідусь чи бабуся в деяких випадках більш тверезо оцінювати ситуацію. Звичайно,це не можна вважати за правило. Показники нашого дослідження стосовно цьогопитання підтверджують висунуте припущення (див. рис. 3.7).
/>
Рис. 3.7. Ставлення до дідуся і бабусі, (%).
Оскільки в підлітковому віці провідною діяльністю єособистісно-інтимне спілкування, не є дивним, що найвищим показником зміжособистісного спілкування та ставлення є позитивне ставлення до друзів –94%. Ці показники є майже рівними як в експериментальній, так і в контрольнійгрупі (див. рис. 3.8). Дитина якщо і може довірити свої проблеми інепорозуміння в родині, то найперше кращому другові.
/>
Рис. 3.8. Ставлення до друга (подруги), (%).

Підліток завжди потребує допомоги та підтримки авторитетноїлюдини, до якої він прислухається, думка якої є для нього визначальною. Якправило, це людина, яка є старшою за нього. Це може бути як вчитель, так івуличні друзі. І від того, ким саме є ця авторитетна особистість, від їїморальних уявлень та життєвих цінностей нерідко залежить моральний розвиток іформування світогляду дитини (див. рис. 3.9).
/>
Рис. 3.9. Ставлення до авторитетного дорослого, (%)
/>
Рис. 3.10. Замкнутість, (%)
Діти не дуже прагнуть впускати до свого внутрішнього світу«чужинців», тому під час дослідження вони підсвідомо проявили високийрівень замкнутості, це більше стосується експериментальної групи (див. рис.3.10). Підліток, який є жертвою насильства, не буде розкриватись стороннійлюдині, він підсвідомо буде намагатись заховати свої почуття, щоб не отриматиудару.

/>
Рис. 3.11. Соціальна адекватність поведінки, (%).
Останньою шкалою дослідник Рене Жиль визначав поняттякомунікабельності. До предмету нашого дослідження це має пряме відношення,оскільки дитина, яка переживає по відношенню до себе насильство, не будеспілкуватись та відкриватись людям, боячись отримати знущання у відповідь,оскільки в більшості випадків про те, що над нею чиниться насильство вбудь-якому вигляді, підліток нікому не розповість через почуття сорому чиострах бути незрозумілим. Судячи з показників цієї шкали, таких випадків середнашої експериментальної вибірки майже немає, чого не можна сказати проконтрольну групу: 30% не досить високий показник, але такий, що звертає на себеувагу. Причиною некомунікабельності в підлітковому віці може бути непорозумінняв колективі, страх викликати осуд чи насмішку з боку інших (рис. 3.12):
 />
Рис. 3.12. Комунікабельність, (%).

Отже, підсумовуючи все вище сказане, ми можемо сказати, щоявище жорстокого поводження є значним за своїми масштабами та потребуєретельного розгляду. За результатами проведеного дослідження нами булодіагностована частота випадків жорстокого поводження з дітьми в сім’ї середокремо взятої вибірки та з’ясовані аспекти міжособистісних стосунків підлітків,які прямо стосуються предмету нашого дослідження..
3.2 Ефективність дослідно-експериментальної роботи в аспектівиявлення дітей-жертв насильства та їх соціально-правового захисту
З метою апробації розробленої методики виявлення дітей-жертвнасильства (див. підрозділ 2.3) було організоване формувальне експериментальнедослідження, яке складалося з двох етапів: інформаційно-рольового тренінгу тапослідуючого діагностичного, повторного зрізу результатів.
У ході діючого експерименту необхідно було вирішити такізавдання:
·  експериментальноперевірити ефективність запропонованої методики виявлення дітей-жертвнасильства;
·  виявитидинаміку покращення показників виявлення випадків жорстокого поводження здітьми за умови проведення інформаційно-рольового тренінгу.
Формуючому експериментальному дослідженню передувавпідготовчий етап, у ході якого були відібрані контрольна (32 чоловіка) іекспериментальна (18 чоловік) групи з учнів 7-9 класів для участі вексперименті, з них 27 дівчат та 23 хлопці. Вибір здійснювався на основіаналізу шкільної документації. До експериментальної групи входили підлітки звідносно неблагополучних сімей. Контрольна група складалась з дітей, де ризикнасильства в сім’ї був не таким високим, тобто зовні благополучні сім’ї.
Дослідження проводилось на базі Чапаєвської загальноосвітньоїшколи І-ІІІ ступеня Диканського району, Полтавської області у виглядіанкетувань, модифікованої методики Рене Жиля, вивчення соціального паспортусім’ї та карти особистості дитини. До вибірки ввійшло 50 осіб підлітковоговіку. Їх було поділено на експериментальну та контрольну групи.
Інформаційно-рольовий тренінг є формою первинної профілатикинасильства і в цілому розрахований на підлітків та старшокласників із відносноблагополучних сімей. Ця категорія молоді звертається з проблемами у спілкуванніта взаємостосунками з однолітками та особами протилежної статі, які мають своїмпідґрунтям викривлення у сприйнятті оточуючих, неадекватну самооцінку,прагнення домінувати або звичка підкорятись, відсутність толерантності імаксималізм у завищенні очікування від ставлення інших. Саме ці недоліки можутьпривести до застосування насильства, або прийняття ролі жертви. Тому метоюцього тренінгу є формування адекватної самооцінки, толерантності, емпатії,позитивного ставлення до себе та оточуючих, формування вміння домовлятись,показати можливості спілкування як засобу врегулювання конфліктів іналагодження стосунків, здійснення спільної діяльності, сприяє розхитуваннюстереотипів сприйняття і поведінки. Тренінг розрахований на 3 години зперервами між вправами; оптимальна кількість учасників тренінгу 10-15 осіб.Тренінг проводиться в колі, в невимушеній атмосфері, наскільки це можливо [31].
Правила роботи в групі:
-          пунктуальність;
-          добровільність;
-          персоніфікація;
-          доброзичливість;
-          одинговорить – усі слухають;
-          обговореннядії, а не особи.
Зміст заняття:
1.        Представленнятренера.
2.        Правила.
3.        Очікування.
4.        Знайомствоучасників. «Павутиння».
5.        Вправа«Живі руки».
6.        Вправа«Образи».
7.        Міні-лекція«Толерантність».
8.        Вправа«Чарівна лавка».
9.        Завершення.«Валіза у дорогу».
Проаналізуємо окремі етапи тренінгу.
Знайомство учасників.
Мета: познайомитись учасникам групи у нестандартний спосіб;активізує сумісну діяльність, чітко показує взаємозв’язки всередині групи.
Хід: усі сидять або стоять у колі близько один до одного.
Ведучий тренер: «У кожного з вас є можливість назватисвоє ім’я та щось розповісти про себе, наприклад, чим ви полюбляєте займатись,ваш улюблений фільм тощо. Подумайте, що б ви хотіли розповісти про себе».
Починає ведучий тренер, він бере клубок ниток і розповівшищось про себе, тримає вільний кінець нитки у руці та кидає клубок будь-кому вгрупі. По закінченні знайомства всі опиняються в павутинні. Потім павутинарозплутується. Кожен учасник повертає клубок попередньому учаснику, називаючийого ім’я, доки клубок не повернеться до ведучого тренера.
Обговорення.
«Живі руки».
Мета: у невербальний спосіб проявити відчуття суперництва абовідчуття близькості; допомагає осмислити учасникам групи свої відчуття,поглибити взаємну довіру.
Хід: розбитись на пари, зайняти найзручніше місце. У кожнійпарі один з партнерів починає вправу як ведучий, а другий – як ведомий. Потімпомінятись місцями. Стати один напроти іншого. Долонями уперед (між долонямипартнерів приблизно 2-3 см). Ведучий робить спонтанні рухи руками, а ведомийдзеркально повторює їх. Через 7 хвилин партнери міняються ролями.
Обговорення.
«Образи».
Мета: дати можливість відчути емоції, які виникають вучасників під час спілкування, коли їх змушують діяти відносно стереотипів.
Хід: озирніться навколо себе, подивіться на учасників іспробуйте уявити, хто як плаче; кого легко уявити розгубленим; як хитрує; якображається; який є добрим господарем; коли він є королем, що сидить на троні;романтичним героєм тощо. Під час називання тренером образу група називає тогочи іншого учасника.
Обговорення.
Інформативне повідомлення з теми «Толерантність».
Поняття толерантності вперше зустрічається в вісімнадцятомустолітті. У своєму «Трактаті про віротерпимість» французький філософВольтер писав, що «безумством є переконання, що всі люди мають однаководумати про певні предмети». Розуміння толерантності не однакове в різнихкультурах, тому що залежить від історичного досвіду народів. У англійцівтолерантність розуміється як готовність і здатність без протесту сприйнятиособистість, у французів – як певна свобода іншого, його думок, поведінки,політичних і релігійних поглядів. У китайській мові «толерантний»означає великодушність по відношенню до інших. В арабському світі толерантність– прощення, терпіння, співчуття до інших. Зараз толерантність розуміється якповага і визнання рівності, відмова від домінування та насилля, визнання правінших на свої думки та погляди. Толерантність має на меті прийняття іншихтакими, як вони є і взаємодію з ними на основі згоди. Поділ людей на толерантніабо інотолерантних є досить умовним. Кожна людина здійснює у своєму житті яктолерантні, так і інотолерантні вчинки. Але здатність поводити себе толерантноможе стати особистісною рисою, а відтак – забезпечити успіх у спілкуванні.Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги; критичноставляться до себе і не прагнуть в усіх бідах звинувачувати інших; неперекладають відповідальність на інших. Почуття гумору і здатність посміятисьнад власними слабостями – особлива риса толерантної людини. Така людина непотребує домінування, не ставиться зверхньо до інших. Толерантна особистістьзнає і правильно оцінює себе; її добре ставлення до себе співіснує з позитивнимта доброзичливим ставленням до інших.
Чарівна лавка.
Мета: зосередження на уявленні про себе, про своїособливості, обдумування того, що хотілось би у собі змінити; допомагаєзамислитись над життєвими цінностями.
Хід: тренер: «Я хочу запропонувати вам можливістьподивитись на самих себе. Влаштуйтесь зручно, розслабтесь. Уявіть, що ви йдетепо вузькій стежинці через ліс; озирніться навкруги, темно чи світло, ясно увашому лісі? Які звуки ви чуєте? Що ви відчуваєте? Раптово стежинка повертає достарого будинку. Вам стає цікаво, і ви заходите всередину. Ви бачите полиці,ящики; всюди стоять склянки, короби. Це стара лавка, до того ж чарівна. Вітаювас! Уявіть, що я продавець. Тут ви можете придбати не речі, а риси характеру,здібності, будь-які. Але є одне правило: за кожну рису, ваше бажання, ви маєтевіддати щось, іншу рису, або ж від чогось відмовитись. Хто бажає?»
Обговорення терапевтичного спрямування щодо життєвихцінностей.
Групове малювання.
Мета: ця вправа дозволяє кожному в групі зробити свій внесоку створення малюнка; дозволяє виявити взаємовідносини у групі та вплив однихучасників на індивідуальний досвід інших.
Хід: кожен учасник бере аркуш паперу та кольорові олівці, всісідають по колу. Кожен починає малювати те, що вважає за потрібне. За сигналомтренера (приблизно 5 хв.) усі передають свої початі малюнки сусідові зліва таотримують початі малюнки від сусіда справа. Після цього кожен продовжуємалювати, ніби це власний малюнок, вносячи якісь зміни. За наступним сигналомпроцедуру повторюють. Так продовжують, доки кожен не отримає малюнок, якийпочав. Учасникам пропонується усвідомити відчуття, які виникали в них, коливони сприймають, як було продовжено те, що вони почали.
Обговорення.
Валіза в дорогу.
Мета: завершення тренінгового дня, підведення підсумку.
Хід: тренер: «Наша робота добігає кінця. Ми будемозбиратися, але вже не як тренінгові група. Ми цікаво провели час, багатодізнались про себе, та один про одного. Зараз ми для кожного зберемо»валізу" – зберемо якості та особливості, що виявились назанятті".
Кожен учасник виходить на середину кімнати, а решта учасниківна листках пишуть, що подобається в цій людині, що хотілося б, щоб змінилося.Тренер збирає листки в учасників і складає їх в конверти, по закінченні роздаєконверти – «валізи».
Тренінг було проведено відповідно до вимог, стан дітей підчас заняття класифіувався як добрий. Нами було проведено заняття в контрольній та експериментальній групі таспівставлено і праналізовано отримані показники. Зокрема, в експериментальнійгрупі при виконанні вправ «Образа» та «Чарівна лавка»спостерігалась виражена агресія до учасників та ведучого тих дітей, яківиховуються в неблагополучних сім’ях. Також фіксувались протест на завдання,неадекватна реакція (сміх, уїдливі репліки тощо). В контрольній групі в ціломуреакція була адекватною. На початку тренінгу ігрова форма заходу не досить сприймалась учасникамиконтрольної групи. Позитивним було те, що поступово підлітки почали сприйматиситуацію гри, більшість активно приймати участь в обговоренні. Підсумовуючи все вище сказане, миможемо сказати, що явище насильства є значним за своїми масштабами та потребуєретельного розгляду. За результатами проведеного дослідження нами булопроведено повторне діагностування за більш розширеною методикою, яка, на нашпогляд, краще діагностує частоту випадків жорстокого поводження, зокрема врамках даної вибірки, спрямована на з’ясування міжособистісних стосунків таставлення підлітків, більш широко пояснює родинні відносини, та завдяки«Карті особистості дитини» значно ширше розкриває індивідульніособистісні якості підлітка. Спочатку нами було проведено опитування за«Анкетою на виявлення випадків жорстокого поводження» (додаток А1) таанкетування з проблем моралі та сімейних стосунків (додаток А2). Данеопитування дає можливість виявити сімейну ситуацію підлітка, його особистеставлення до насильства як явища. Перевагою «Анкети на виявлення випадківжорстокого поводження» є те, що цей опитувальник, не зважаючи на невеликукількість завдань, охоплює психологічний, фізичний та економічний видинасильства, та з’ясовує ставлення дитини до певних проблем і складнощів,передумовою яких може виступати жорстокість по відношенню до дітей. Результати наступні: майже 60% векспериментальній та 52% в контрольній групі є жертвами насильства в родині.Дещо різняться лише види насильства – фізичне та психологічне, психологічне таекономічне відповідно. Ці показники опосередковано підтверджує і анкета зпитань моралі та сімейних стосунків. Дитина, яка є жертвою насильства, несприймає свою родину повністю, вона не є для неї взірцем. Діти-жертви вказують,що не чекають допомоги від батьків, не бажають знайомити їх зі своїмреферентним оточенням, визначають свою родину як конфліктну. Причому в даномувипадку суттєво не відрізняються показники експериментальної та контрольноїгруп. Щоб дещо конкретизувати цірезультати та визначити міжособистісні відносини підлітків, було застосованомодифіковану нами методику за Рене Жилем. Цю методику не можна віднести дочисла тільки проективних тестів, вона представляє собою форму, перехідну міжанкетою та проективним тестом. Її спрямованість – виявлення особливостейповедінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, якістосуются його стосунків з іншими людьми. Дитині дається право вибору.Оцінюються 10«шкал, після чого дані узагальнюються та підсумовуються:
1.   Ставленнядо матері.
2.   Ставленнядо батька.
3.   Ставленнядо батька та матері як наслідування.
4.   Ставленнядо братів та сестер.
5.   Ставленнядо бабусі та дідуся.
6.   Ставленнядо друга (подруги).
7.   Ставленнядо авторитетного дорослого.
8.   Комунікабельність.
9.   Замкнутість.
10.  Соціальна адекватністьповедінки.
Відповідно цим шкалам ми проналізуємо отримані дані,одночасно порівнюючи їх з результатами первинного зрізу даних:
Процент негативного ставлення до батька дещо вищий, ніж доматері, з чого можна зробити висновок, що відсоток насильства, вчинюваного всім’ї чоловічою його половиною, більший, і він значно підвищений порівняно зпервинними даними, що наочно продемонстровано на рис. 3.13:
/>
Рис. 3.13. Співставлення негативізму підлітків до окремихчленів родини
Окрім того, видно що суттєво підвищився у порівнянні зпопередніми даними відсоток відчуття дитиною загрози з боку інших дорослих,особливо в експериментальній групі.
Згідно результатів, продемонстрованих на рис. 3.14, можназробити висновок, що в сім’ях, які в нашому суспільстві прийнято називатинеблагополучними, показник фізичного насильства значно перевищує випадкипсихологічного, тоді як в контрольній групі все навпаки: батьки більше вдаютьсядо психологічного та економічного видів насильства.
/>
Рис. 3.14. Показник випадків насильства в контрольній таекспериментальній групах.
Проаналізуємо процентне співставлення за показниками шкалставлення до оточення підлітків.
Аналізуючи результати опитування в обох групах, можнастверджувати, що серед опитаних підлітків досить незначний відсоток тих, хтовідчуває негативні почуття до матері і результати співпадають з покзниамипопереднього опитування (див. рис. 3.15).
/>
Рис. 3.15. Ставлення до матері, (%).

У випадку з батьком ситуація є складнішою, і не лише в рамкахнашого дослідження. За статистикою, найчастіше жорстоке поводження демонструютьсаме чоловіки. В нашій ситуації насторожує досить високий показникневизначеності у відповідях – 38% (рис. 3.16). Це може свідчити як пронебажання стороннього втручання, зважаючи на особливості підліткового віку, такі про відсутність знань з даного питання. Про можливість застосування до дитинипсихологічного насильства чітких відповідей дано не було. Порівняно зпопереднім дослідженням, показник негатиного ставлення до батька підвищився, щоможе свідчити як про зміну реального стану речей протягом дослідження, так іпро те, що на даному етапі діти більш відверто відповідають і визначаються звиборами. Ці моменти доцільніше з’ясовувати у бесідах з батьками, попередньоознайомившись з інформацією за допомогою соціального паспорту сім’ї та»Карти особистості дитини", які входять до складу запропонованої намиметодики виявлення дітей, що постраждали від насильства.
/>
Рис. 3.16. Ставлення до батька, (%).
Відомо, що модель сімейних стосунків дитина виносить з сім’ї,принаймні, так має бути. Але сучасні підлітки не завжди прагнуть створити сім’юза прикладом власних батьків (див. рис. 3.17). Показники досить різковідрізняються від попередніх, що говорить про зниження сімейних цінностей увибірці, а це може бути наслідком жорстокого поводження з дитиною в родині.

/>
Рис. 3.17. Ставлення до матері та батька як наслідування,(%).
Загалом, ставлення до братів та сестер цілком позитивне, якщобрати до уваги можливе почуття суперництва, яке зазвичай присутнє вбагатодітних сім’ях (за даними шкільної соціальної паспортизації, майже 48%опитаних мають сім’ї з трьох чи більше дітей) (див. рис. 3.18). Цікавим є тойфакт, що серед підлітків контрольної групи значно більше негативу, спрямованогона брата чи сестру, ніж в експериментальній. Можливо, проблеми, які можутьпереживати діти з неблагополучних родин, згуртовують їх, старші відчуваютьвідповідальність. Значно показники обох зрізів не відрізнються, що говорить пропевну стабільність даного аспекту дослідження.
Оскільки в підлітковому віці провідною діяльністю єособистісно-інтимне спілкування, не є дивним, що найвищим показником зміжособистісного спілкування та ставлення є позитивне ставлення до друзів – 94%(див. рис. 3.19). Ці показники є майже рівними як в експериментальній, так і вконтрольній групі. Дитина якщо і може довірити свої проблеми і непорозуміння вродині, то найперше кращому другові. Ці результати також є в певному сенсісталими, найчастіше діти власні проблеми довіряють саме друзям, тому, на нашпогляд, профілактика насильства повинна враховувати цей аспект, і розроблятинапрями, що стосуються цього питання.

/>
Рис. 3.18. Ставлення до братів та сестер, (%).
/>
Рис. 3.19. Ставлення до друга (подруги), (%).
Підліток завжди потребує допомоги та підтримки авторитетноїлюдини, до якої він прислухається, думка якої є для нього визначальною. Якправило, це людина, яка є старшою за нього. Це може бути як вчитель, так івуличні друзі. І від того, ким саме є ця авторитетна особистість, від їїморальних уявлень та життєвих цінностей нерідко залежить моральний розвиток іформування світогляду дитини (див. рис. 3.20). Під час другого зрізу результатпокращився, але це може бути позитивним за умови, що вплив авторитетногодорослого не завдає шкоди підлітку, формує в нього світогляд, який несуперечить нормам та правилам, прийнятим в суспільстві.

/>
Рис. 3.20. Ставлення до авторитетного дорослого, (%)
Під час дослідження діти підсвідомо проявили високий рівеньзамкнутості, це більше стосується експериментальної групи, що пояснюєтьсяпевними переживаннями, які відбуваються під час того, як над ними дієтьсянасильство. Тому дитина не надто прагне розкритися, зокрема дорослій людині,через острах знову пережити біль чи жах (див. рис. 3.21).
/>
Рис. 3.21. Замкнутість, (%)
Досліджувані контрольної групи цілком сприймають, визнають іпідкорюються нормам та правилам поведінки, які закладені в суспільстві.Порівняно з попередніми результатами, показник соціальної неадекватності значнопідвищився (див. рис. 3.22), що може бути продиктовано різними чинниками:розчаруванням дитини, впливом референтної групи, установками родини, навіть«модною» поведінкою.
/>
Рис. 3.22. Соціальна адекватність поведінки, (%).
Показник комунікабельності прямопропорційно пов’язаний зшкалою замкнутості, адже одним з проявів поведінки, за якою можна визначити чине коїться над дитиною насильство дослідниця Т.Я. Сафонова називає саме«комунікабельність – замкнутість» [44, c. 75]. Дитина не надто прагнеспілкування, оскільки не бажає переживати знов відчуття болі та страху, таксказати, «перестраховується». Судячи з показників цієї шкали, такихвипадків серед нашої експериментальної вибірки майже немає, чого не можнасказати про контрольну групу: 30% не досить високий показник, але такий, щозвертає на себе увагу. Причиною некомунікабельності в підлітковому віці можебути непорозуміння в колективі, страх викликати осуд чи насмішку з боку інших(див. рис. 3.23):
 />
Рис. 3.23. Комунікабельність, (%).

Даний етап досліджування включав в себе ознайомлення зінформацією про дитину, використовуючи «Карту особистості дитини»(див. додаток А4) та соціальний паспорт сім’ї (див. додаток А5). На нашу думку,це суттєво полегшує роботу в аспекті виявлення дітей-жертв насильства.
Порівнявши результати двох зрізів, можемо з впевненістюпідсумувати, що проведення інформаційно-рольового тренінгу в поєднанні зописаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали від насильства, в данійвибірці виявились значно ефективнішими за методичний матеріал констатувальногодослідження. Значно підвищились не лише кількісні показники, а й якісні, в томурозумінні, що запропонована нами методика дає можливість проаналізувати певніособистісні аспекти, дозволяє оперувати додатковою інформацію та більш глибокодослідити міжособистісні відносини підлітка. Попередньо проведенийінформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вонипідтверджують висунуту на початку роботи гіпотезу про ефективністьсоціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства заумови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої нами методики виявудітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведенняінформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.
3.3Методичні рекомендації соціальним педагогам і вчитеям у сферісоціально-правового захисту дітей від насильства
Беручи до уваги результати нашого дослідження, нами було розробленотакі методичні рекомендації для соціального педагога загальноосвітнього закладуу сфері соціально-правового захисту дітей від насильства:
1.  Соціальнийпедагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальніта сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій тавирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти фактжорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та даватипоради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити дляцього соціальні розслідування;
2.  Спеціалістповинен вивчати особистість та його референтну групу, у відповідності до цьогомає знати засади психолого-педагогічної діагностики і вміти розробляти програмупсихолого-педагогічного діагностування як дитини, так і її оточення;
3.  Соціальнийпедагог повинен обов’язково повідомляти про вчинене над дитиною насильство,якщо така інформація стала йому відома, до відповідних органів. Відповідно доцього необхідно внести корективи до етичного кодексу соціального педагога,оскільки він не має права розголошувати приватну таємницю клієнта, і в деякихвипадках це може зашкодити безпосередньо дитині.
4.  Соціальнийпедагог за необхідності має допомогти в госпіталізації дитини, яка потребує медичноїдопомоги і є жертвою насильства. Він має володіти необхідним базисом медичнихзнань, щоб розпізнати характерні ознаки насильства.
5.  Соціальнийпедагог має приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження здітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою. Відповідно доцієї функції пропонуємо схему діяльності соціального педагога на трьох рівняхпрофілактики явища жорстокого поводження та перелік основних дій:
І. Первинна профілактика:
-          Інформованістьсуспільства про проблему.
-          Соціально-економічнапідтримка сім’ї.
-          Програмиз соціальної охорони здоров’я.
-          Робота зсуспільними організаціями і молодіжними центрами.
-          Якіснамедична допомога вагітним, матерям, новонародженим, дітям.
-          Пропагандапозитивного материнства і батьківства.
-          Пропаганданенасильства, включаючи шкільні заходи.
ІІ. Вторинна профілактика:
-          Виявленнясімей високого ризику.
-          Пропаганданенасильства (сім’я, школи, ЗМІ).
-          Аналіззаконодавства, виявлення недоліків і проблем регулювання законодавства.
-          Створенняміжвідомчої системи попередження насильства в сім’ї (міжвідомчі комісії; органиохорони здоров’я і соціального розвитку; правоохоронні органи; органи освіти;РАГС; органи опіки і піклування; суспільні організації і молодіжні центри).
ІІІ. Третинна профілактика:
-          Раннядіагностика і кваліфікація.
-          Реабілітаціяпостраждалих від насильства
-          Міжвідомчеспівробітництво, включаючи медичну, соціальну допомогу, юридичне, психологічне,інформаційне консультування тощо.
-          Підготовкакадрів в системі правоохоронних органів, соціального захисту, освіти, охорониздоров’я тощо.
-          Розробкастатистичних форм, збір статистичної інформації.
-          Розробкапропозицій про внесення змін до законодавства.
-          Розробкаі проведення освітніх програм.
Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правовихзнань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.Наводимо перелік знань, які, на наш погляд, є необхідними для роботисоціального педагога.
Визначають:
1.      Соціальнийпедагог повинен знати:
1.1.    Правадитини в сім’ї, суспільстві, в освітніх закладах, обов’язки та відповідальністьбатьків, педагогів щодо дітей.
1.2.    Перелікта повноваження служб, які опікуються дітьми, захищають їх права, створюютьумови для реалізації прав та свобод, законних інтересів.
1.3.    Своїправа та обов’язки при захисті прав дітей(у випадках представництва інтересівдітей в установах і службах), виявлення ситуацій жорстокого поводження здітьми.
1.4.    Правадітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.
1.5.    Основисоціального захисту дітей.
1.6.    Сутністьнасильства щодо дитини та його юридичні наслідки.
1.7.    Ознакиторгівлі дітьми, безпритульність, експлуатації праці дітей, соціальногосирітства, комерційної сексуальної експлуатації дітей.
2.      Соціальнийпедагог повинен вміти:
2.1.    Розпізнавативипадки порушень прав дитини, жорстокого поводження з нею.
2.2.    Звертатисьдо державних та недержавних установ і організацій з метою захисту тапредставництва прав та інтересів дитини.
2.3.    Взаємодіятиз сім’єю дитини, державними та недержавними установами з проблем захисту правдитини.
2.4.    Передбачатиможливі ситуації порушення прав дитини і створювати умови для запобігання їхвиникнення.
Висновки до третього розділу
У даному розділі нами було розкрито основні етапи експериментально-дослідноїроботи, подано результати проведення констатувального та формувальногоекспериментів та опрацьовані дані комплексу обраних методів дослідження,розкрито методику вияву дітей, які постраждали від насильства, зазначеноосновні вимоги до соціального педагога в аспекті соціально-правового захистудітей.
У межах наукового дослідження було проведене діагностуванняна предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми.
Порівнявши результати двох зрізів експериментальногодослідження, можна визначити, що проведення інформаційно-рольового тренінгу впоєднанні з описаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали віднасильства, в даній вибірці виявились значно ефективнішими за методичнийматеріал констатувального дослідження. Значно підвищились не лише кількісніпоказники, а й якісні, в тому розумінні, що запропонована нами методика даєможливість проаналізувати певні особистісні аспекти, дозволяє оперуватидодатковою інформацію та більш глибоко дослідити міжособистісні відносини підлітка.Попередньо проведений інформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективністьметодики, в комплексі вони підтверджують висунуту на початку роботи гіпотезупро ефективність соціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертваминасильства за умови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої намиметодики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведенняінформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.
Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімейзнань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленнюпотенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних тавнутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною всім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним довипадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування таприймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми,займатись стосовно цього явища профілактичною роботою, на трьох рівнях, як вжезазначалось вище.
Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правовихзнань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.
Загальні висновки
1. Жорстокеповодження з дітьми набуло поширення і стало глобальною проблемою. В основіжорстокого поводження з дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутністьсистеми демократичних цінностей, які визначають модель сімейного житті іродинного виховання в конкретній сім’ї. Виділяють такі види насильства: фізичненасильство, сексуальне насильство, психологічне насильство, економічненасильство, насильство в сім’ї, яке має комплексний характер. Причинамивиникнення жорстокого ставлення до дітей можна назвати алкоголізм одного чиобох батьків, їх незрілість, егоїзм, прагнення до розваг, відсутністьприв’язаності до дитини, небажана дитина (як привід і примус до укладенняшлюбу), дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочутьпозбавитись.
Наслідки такогоповодження з дитиною є досить тяжкими, як в фізичному, так і в психологічномуплані і нерідко є летальними. Проблема жорстокого ставлення до дітей єміждисциплінарною проблемою, яка потребує комплексних зусиль соціальних,медичних спеціалістів, психологів, юристів тощо.
2. Про соціальний захист дитини можнаговорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачаєгарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. Увузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних тафізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не маєвікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.
Жорстоке поводження з дітьми,нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичномуздоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. Убільшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному,фізичному розвитку, в емоційній сфері.
Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, анавпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство всім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Цене від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають досебе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії,а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства цезміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якимивони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справахнеповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки тапіклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, щовпливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а такожвиробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати дляпозбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення.Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальноїполітики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення.Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різногопрофілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальніта економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства,вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний тазарубіжний досвід соціальної роботи.
2.Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має трирівні: первинна профілактика, вторинна і третинна.
-          первинна (як загальна просвіта населенняз приводу цього явища):
-          вторинна (цілеспрямована робота зокремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження здітьми, формування життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей);
-          третинна (реабілітація постраждалих віджорстокого поводження та корекція тих, хто чинить насильство).
Основнимиметодами соціальної роботи з дітьми можна назвати такі, на наш погляд:соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачаютьпевну корекцію його системи цінностей і орієнтацій; соціально-педагогічні, якідають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформуватиадекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень;соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідноїмедичної допомоги; соціально-правові, що включають в себе певні процедури іоперації, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно доіснуючих норм закону; соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблемматеріального благополуччя дитини; соціально-групові, що дозволяють соціальномупрацівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини.
При проведенніпрофілактики жорстокого поводження з дітьми в сім’ї слід враховуватитравматичний досвід батьків у дитинстві, відсутність чітких цілей як увихованні дітей, так і стосовно власного майбутнього, перевага деструктивнихпартнерів спілкування в сім’ї, відсутність навичок конструктивної взаємодії,внутрішньо-особистісні порушення дитини.
Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення урозв’язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захиступотерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповіднихзакладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців усфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявленнявипадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій,що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї .
3. Проведення інформаційно-рольового тренінгу в поєднанні зописаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали від насильства, в данійвибірці виявились значно ефективнішими за методичний матеріал констатувальногодослідження. Значно підвищились не лише кількісні показники, а й якісні, в томурозумінні, що запропонована нами методика дає можливість проаналізувати певніособистісні аспекти, дозволяє оперувати додатковою інформацію та більш глибокодослідити міжособистісні відносини підлітка. Попередньо проведений інформаційно-рольовийтренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вони підтверджують висунутуна початку роботи гіпотезу про ефективність соціально-профілактичної тареабілітаційної роботи з жертвами насильства за умови своєчасного їх виявленняза допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвамижорстокого поводження та проведення інформаційно-рольового тренінгу в аспектіпротидії насильству.
4. Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімейзнань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленнюпотенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних тавнутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною всім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадківнасильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування та прийматизаходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатисьстосовно цього явища профілактичною роботою, на трьох рівнях, як вжезазначалось вище. Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правовихзнань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.
Проведене дослідження дало змогу сформулювати деякі пропозиції щодовдосконалення соціально-правовогозахисту дітей від насильства:
·  систематичнопроводити курси ознайомлення педагогічних працівників із питаннямисоціально-правового захисту дітей-жертв насильства і підвищення їх правовоїкультури;
·  соціальнимпедагогам, психологам, учителям, вихователям та іншим педагогічним працівникам використовувати методичнірекомендації щодо соціально-правового захисту дітей від насильства.
Досліджувана проблема багатоаспектна і не може бути вичерпана даноюпрацею. Багато питань чекають подальшого вивчення і вирішення. Зокрема:вивчення особливостей соціально-правового захисту дітей від сексуального насильства, незаконного використання дитячоїпраці, купівлі-продажу дитини тощо; а також потребує розробки окремих методик для роботи зтакими категоріями дітей.

Список використаних джерел
1.     Абдель-ХадіН. Дитина та її права: система дотримання прав людини в сім’ї та стратегіїзапобігання дитячим психологічним травмам // Психолог. – 2004. – № 3-4. – С.5-10.
2.     АгароваН.Г. Проблемажорстокості у шкільному середовищі // Соціально-правовий захист молоді: 3б. наук. статей. – Ужгород, 2002. – С.6-12.
3.     АлексееваЛ.С. О насилии над детьми в семье // Социологические исследования. – 2003. –№4. – С. 24-25.
4.     АлешинаЮ.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. – М.: ТЕИС,1994. – С. 67-80.
5.     АсановаН.К. Жестокоеобращение с детьми: основные методологические вопросы, практические и правовыеаспекты // Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Н.К.Асановой. – М.: ВЛАДОС, 1997. – С. 16-45.
6.     БабенкоК. Насильство в сім’ї. Бесіди з батьками // Завуч. – 2004. – №22. – С. 26-40.
7.     БалакірєваО., Бабак О. Правадітей в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – №1. – С. 3-8.
8.     БезукладниковаЛ.А. Исследование насилия в семье на основе системного похода в семейнойпсихотерапии: Дипломная работа. – Цит. [18.11.2007] // ref.net.ua/work/det-27242.html
9.     БондаровськаА. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. – К., СДМ –Студіо, 1999. – 64 с.
10.    Волавка Я. Біля витоківнасильства: агресивність батьків – причина агресивності їхніх нащадків? //Безпека життєдіяльності. – 2003. – №10. – С. 24-25.
11.    Гайдаренко Н.В.Психологические последствия жестокого обращения с детьми / Н.В. Гайдаренко,Н.Д. Ярославцева. – М.: Психология и Педагогика, 1994.
12.    Громадська програмазапобігання насильству в сім’ї: Проект «Гармонія». – Львів, 2004. –95 с.
13.    Дети социального риска и ихвоспитание: Учебно-методич. пособие / Под науч. ред. Л.М. Шипицыной. – СПб.:Изд-во «Речь», 2003. – 144 с.
14.    Дитинство в Україні: права,гарантії, захист: Збірник документів. – Ч. II. – К.: АТ «Видавництво»Столиця", 1998. – 292 с.
15.    Дмитренко Н.И. Предотвращениедомашнего насилия: Методичeские рекомендации / Н.И. Дмитренко, Н.В. Тропин,П.А. Власов. – Днепропетровск: Днепропетровский юридический институт МВДУкраины, 2001. – 50 с.
16.    Жестокое обращение с детьми// Социально-психологические имедицинские аспекты жестокости / Сост. В.Симпсон. – К.: Сфера, 2002. – №1 (2). – С. 148-157.
17.    Забадыкина Е.В. Памяткасоциальному работнику. Основные сведения о насилии в семье // Социальные работникиза безопасность в семье / Под ред. М.И. Либоракиной. – М.: РИК Русанова, 1999.– С. 138-142.
18.    Закон України «Пропопередження насильства в сім’ї» від 15 листопада 2001 року №2789-ІІІ //http://www.rada.gov.ua
19.    Закон України «Просоціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 серпня 2001 року №2558-ІІІ //http://www.rada.gov.ua
20.    Запобігання і протидіянасильству в сім’ї: Методичні рекомендації для соціальних працівників. – К.:ДЦССМ, 2004. – 192 с.
21.    Запобігання торгівлі людьмита експлуатації дітей: Навч.-метод. посібник / К.Б. Левченко, О.А. Удалова,І.М. Трубавіна та ін.; Заг. ред. К.Б. Левченко та О.А. Удалової. – К.:«ВЕРСО-04», 2005. – 210 с.
22.    Зимняя И.А. Педагогическаяпсихология: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: Издательство «Фенікс»,1997. – 520 с.
23.    Карпенко Н.В. Дитячі страхи.Психологія їх подолання. – К.: Главник, 2007. – 144 с. – (Психологічнийінструментарій).
24.    Квашис В.Е. Зарубежноезаконодательство и практика защиты жертв преступлений. – М., 1996.
25.    Кинард Э.М. Дети, страдающие от плохогообращения // Энциклопедия социальной работы: В 3 т. – Т. 1. – М., 1993. – С. 197-202.
26.    Когаловская А.С. Вопросы профилактикисемейного насилия и жестокого обращенияс детьми // Вестник психосоциальнойи коррекционно-реабилитационной работы. – М.: Консорциум «Социальное здоровье России», 2002. –№3. – С. 82-86.
27.    Кон И.С. Ребенок и общество:Историко-этнографическая перспектива. – М.: Наука, 1998. – 325 с.
28.    Кон И.С. Психологиястаршеклассника: Пособие для учителя. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 149 с.
29.    Кондрашенко В.Т. Девиантноеповедение у подростков. – М., 1999.
30.   КулагинаИ.Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет: Учеб.пособие. – 2-е узд. – М. Изд-во УРАО, 1997. – 176 с.
31.    Левченко К.Б. та ін.Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч.-метод. посібн. / К.Б.Левченко, О.А. Удалова. – К.: Міленіум, 2005.
32.    Левченко К.Б. Чи може Українастати вільною від тілесних покарань дітей // Безпека життєдіяльності. – 2007. –№9. – С. 9-12.
33.    Лисенко І.Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації // Право України. – 2007. –№4. – С. 65-69.
34.    Лиханов А.А. Драматическаяпедагогика: Очерки конфликтных ситуацій. – М., 1990.
35.    Мазур О. Дитячі страхи.Діагностика та корекція // Психолог: Додаток до газ. «Шкільн. Світ».– 2007. – №39. – С. 15-18.
36.    Максимова Н.Ю. Конфліктнасім’я потребує допомоги: про психологічні аспекти попередження насильства втаких сім’ях // Практична психологія та соціальна педагогіка. – 2004. – №7. –С. 14-19.
37.    Максимова Н.Ю.Соціально-психологічні аспекти проблеми насильства / Н.Ю. Максимова, К.Л.Мілютіна. – К.: Комітет сприяння захисту прав дітей, 2003. – 344 с.
38.    Мансудов Р.П. Защита отнасилия в семье: проблема, разработчики и запуск комплексной социальнойтехнологии // Социальные работники за безопасность в семье / Р.П. Мансудов,М.Т. Кимер. – М., 1999. – С. 84-89.
39.    Мельник Ю.В. Надання допомогидітям – жертвам насильства / Ю.В. Мельник, С.В. Шаргородський // Психологічнагазета. – 2007. – №8. С. 9-20.
40.    Меньшикова Е.С. Жестокоеобращение с детьми и его возможные отдаленные последствия // Психологическийжурнал. – 1993. – №6.
41.    Моргун В.Ф. Кваліфікаційнінаукові роботи з психології: курсова, дипломна, магістерська: Метод.рекомендації для студентів / В.Ф. Моргун, Л.С. Москаленко. – Полтава: ТОВ«Фірма „Техсервіс“, 2007. – 72 с.
42.    Московка М.М. Жорстокість танасильство до дітей у сім’ї як соціальний феномен // Все для вчителя. – 1999. –№1. – С. 43-46.
43.    Меш Э. Детская патопсихология.Нарушение психики ребенка / Э. Мэш, О. Вольф. – С-Пб: Прайм-Еврознак, 2003. –384 с.
44.    Нарицын Н.Н. Семейноенасилие. Цит. [7.12.2007] // www.mariamm.ru/ doc_593.htm
45.    Нечерда О. Коли в сім’їнасильство // Науковий світ. – 2000. – №8. – С. 14-15.
46.    Онищенко Ю.В. Насильство всім’ї: стан та проблеми // Педагогіка толерантності. – 2001. – №3-4. – С.39-47.
47.    Основы социальной работы /Отв. ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 395 с.
48.    Права дитини: сучасний досвідта інновації / Заг. редакція Г. Лактіонової. – К.: Либідь, 2005.
49.    Реан А.А. Социальная ипедагогическая психология / А.А. Реан., Я.Л. Коломинский. – С-Пб., 1999. – С.87-93.
50.    Ролінський В.Соціально-педагогічна проблема запобіганню насильства над підлітками таподолання його // Психолог. – 2004. – №19. – С. 10-16.
51.    Руководство по предупреждениюнасилия над детьми / Под ред. Араковой. – М., 1999. – 347 с.
52.    Сафонова Т.Я. Жестокоеобращение с детьми / Т.Я. Сафонова, Е.И. Цымбал, Н.А. Иванова, И.М. Демьяненко// Социальная педагогика. – 2003. – №3. – С. 73-82.
53.   СафоноваТ.Я., ЦымбалЕ.И. Жестокое обращениес детьми и его последствия //Жестокое обращение с детьми: сущность, причины, социально-правовая защита. – М., 1993. – 98 c.
54.    Свистунова С. Насилие всемье. Цит. [23.11.2007] // mayak.rfn.ru/schedules/112/9458.html
55.    Система захисту дітей віджорстокого поводження: Навчально-методичний посібник / За ред.: К.Б. Левченко,І.М. Трубавіної. – К.: Держсоцслужба, 2005. – 396 с.
56.    Словарь-справочник посоциальной работе / Под ред. E.И. Холостовой. – M.: Юрист, 2000. – 424 с.
57.   Социальнаяпедагогика и социальная работа за рубежом. – Вып. 1. – М., 1991.
58.    Социальная работа / Общ. ред.проф. В.И. Курбатова. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1999. – 576 с.
59.    Социальная работа с семьей /Под ред. Т.В. Шеляг. – М.: Институт социальной работы, 1995.
60.    Социальная работа: теория ипрактика / Отв. ред. Е.И. Хол остова, А.С. Сорвина. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 168с.
61.    Социально-правовые проблемыборьбы с насилием / Ом. юрид. ин-т. – Омск, 1996.
62.    Соціальна педагогіка: теоріята технології: Підручник / За ред. І.Д. Звєрєвої – К.: Центр навчальноїлітератури, 2006. – 316 с.
63.    Соціальна робота:психологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й. Капської. – К.:Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.
64.    Соціально-економічні причининасильства в сім`ї в Україні: аналіз проблем та шляхи запобігання: Матеріали зарезультатами соціологічного опитування. – К.: Державний ін-т проблем сім`ї тамолоді, 2004. – 144 с.
65.    Стандарти соціальних послуг:Збірка проектів документів / За ред. Л.Л. Сідєльнік. – Кн. 2. – К.: ТОВ»ЛДЛ", 2007. – 232 с.
66.    Стародубцева И.В. Воспитаниеи педагогическое сопровождение детей, попавших в трудную жизненную ситуацию //Проблеми освіти. – 2004. – Вип. 40. – С. 76-82.
67.    Технология социальной работы/ Под ред. И.Г. Зайнышева. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 240 с.
68.    Тимченко Г.П. Проблемажестокого обращения с детьми и пути ее решения / Г.П. Тимченко, И.В. Семенова// Альманах судебной медицины. – 2003. – №2. – С. 91-92.
69.    Трубавіна І.М.Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю: Навчальний посібник. –К.: ДЦССМ, 2002. – 132 с.
70.    Фирсов М.В. Теория социальнойработы / М.В. Фирсов, Е.Г. Студенков. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 240 с.
71.    Хархан О. Стосунки батьків,дітей, та їх вплив на поведінку підлітків // Соціальна психологія. – 2003. –№4. – С. 139-142.
72.    Хоментаускас Г.Т. Семьяглазами ребенка. – М., 1989.
73.    Шендеровський К.С.Попередження насильства в сім’ї: Технологія тренінгу // Психологічна газета. –2004. – №12. – С. 2-31.
74.    Щербак Н.Соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей в сім’ї //Рідна школа. – 2002. – №10. – С. 26-29.
75.   ЩербаковаТ. Зняття тривожності і страхів у дошкільників // Психолог: Додаток до газ.«Шкільн. Світ». – 2005. – №16. – С. 21-27.

Додаток А
Додаток А1
Анкета
на виявлення випадків жорстокогоповодження з дітьми
Стать________________________
Вік__________________________
Дата опитування_______________
Додаткові відомості_____________
1-Зазвичай; 2-Часто; 3-Інколи; 4-По ситуації;5-Рідко      ; 6-Ніколи1.          Як ти вважаєш, чи слід карати дитину? 2.          Ти ділишся з батьками своїми проблемами та радощами? 3.          На твою думку батьки завжди справедливі? 4.          Чи завжди ти згоден з рішеннями батьків? 5.          Траплялись випадки, коли тобі перепадало «ні за що»? 6.          Сімейне життя твоїх батьків є для тебе прикладом? 7.          Чи важлива для тебе думка батьків про твоїх друзів, кохану людину? 8.          Батьки для тебе є авторитетом? 9.          Батьки виділяють тобі кишенькові гроші? 10.        Чи достатньо тобі цієї суми? 11.        Чи шкода тобі вуличних, безпритульних тварин? 12.         Батьки багато часу проводять з тобою? 13.        Чи можуть бути, на твою думку, випадки, коли дитину необхідно покарати? 14.        Ти коли-небудь втікав(ла) з дому? 15.        Чи здається тобі життя складним? 16.        Чи сняться тобі страшні сни?

Додаток А2
Модифікована методика Рене Жиля
1.        Ось стіл,за яким сидять різні люди. Познач, де сядеш ти?
/>
2.        Позначхрестиком, де ти сядеш цього разу.
/>
3.        Ти узнайомих. Визнач, в якій кімнаті відпочиватимеш ти, та люди, які приїхали зтобою.
/>

4.        Є нагодазробити сюрприз одній людині. Кому ти хочеш це влаштувати? Чи тобі все рівно?Чому?
5.        Ти маєшможливість поїхати відпочивати в просто казкове місце, але лишилось тільки двавільних квитки: один для тебе, інший для твого супутника. Кого ти візьмеш зсобою? Чому?
6.        Тизагубив дуже коштовну річ. Кому ти першому розповіси про цю неприємність?
7.        У тебедуже болить зуб, тому тобі необхідно піти до стоматолога. Ти підеш один, чивізьмеш когось з собою? Якщо з кимось, то хто буде ця людина?
8.        Ти багатодопомагаєш мамі чи не дуже? Чому?
9.        Ти напрогулянці за містом. Познач хрестиком, де знаходишся ти.
/>
10.     Іншапрогулянка. Де ти цього разу?
/>

11.     Це –добре відома тобі людина. Вона виступає перед аудиторією. Ти сидиш серед людей.Вкажи, де саме?
/>
12.     Ці людистоять навкруги столу, і один з них щось пояснює. Де ти знаходишся, вкажи.
/>
13.     Ти напрогулянці з товаришами, ця жінка дещо пояснює вам. Де ти знаходишся?
/>

14.     Товаришвзяв твою ручку без дозволу. Що ти робитимеш:
Плакатимеш?
Жалітимешся?
Кричатимеш?
Намагатимешся відібрати?
Почнеш бити його?
Підкресли одну з відповідей.
15.     Ти граєшв гру, і двічі поспіль програєш. Твої дії:
Плакатимеш?
Продовжуватимеш грати далі?
Нічого не скажеш?
Роздратуєшся?
Підкресли одну з відповідей.
16.     Батько недозволяє тобі йти гуляти. Ти:
Нічого не відповіси?
Образишся?
Почнеш протестувати?
Почнеш плакати?
Підеш, не дивлячись на заборону?
Підкресли одну з відповідей.
17.     Мамазабороняє тобі виходити з дому. Що ти будеш робити?
Нічого не відповіси?
Образишся?
Почнеш протестувати?
Почнеш плакати?
Підеш, не дивлячись на заборону?
Підкресли одну з відповідей

Додаток А3
Анкета
з проблем моралі і сімейних стосунків
1.        У своїймайбутній сім’ї … (указати характер майбутніх взаємовідносин, можливі труднощі)
2.        Прикладоммайбутніх сімейних відносин для мене є сім’я …
3.        Найкраще,якщо дітей у сім’ї …
4.        Найважливішев сімейному житті…
5.        У нашійсім’ї мене хвилює (указати життєві проблеми, які хвилюють зараз)…
6.        Я думаю,що батьки будуть допомагати в сімейному житті…
7.        У моїймайбутній сім’ї можуть бути конфлікти з приводу…
8.        Конфліктиу сім’ї я буду усувати за допомогою…
9.        Більшістьшлюбів…
10.     Я мрію,щоб моя сім’я …
11.     Діти –це…
12.     На місцімоїх батьків…
13.     Найяскравішимспогадом у моєму житті …
14.     Нашасім’я могла б бути щасливою, якби …
15.     Я люблюсвою маму …

Додаток А4
Картаособистості дитини
1.  Загальні дані:
1.1. Прізвище, ім’я, по батькові.
1.2. Адреса.
1.3. Дата і місце народження.
1.4. Національність.
2.  Стан здоров’я і розвитку учня(заповнюється шкільним лікарем):
2.1. Загальнаоцінка здоров’я учня (за даними медичної карти).
2.2. Ознакипідвищеної нервозності (відсутні; підвищена втомлюваність, зниженапрацездатність, пригнічений настрій, підвищена збуджуваність, спалах гніву,агресивність по відношенню до вчителів, відмова від контактів, загальних справ,схильність до руйнівних дій, садизм).
2.3. Патологічніпотяги:
·    палить(не палить, палить епізодично, систематично);
·    вживаєспиртні напої (не вживає, вживає епізодично, систематично);
·    вживаєтоксико-наркоречовини (не вживає, вжив одноразово, епізодично, систематично).
2.4. Стоїть на диспансерному обліку (з приводу чого?).
3. Психологічна атмосфера у сім’ї:
3.1. Дані про батьків (батько, мати, особи, які їхзаміняють):
·  освіта;
·  професіямісце роботи.
3.2. Іншічлени сім’ї.
3.3. Типсім’ї:
·  благополучна(батьки морально стійкі, володіють культурою виховання, емоційна атмосфера усім’ї позитивна);
·  неблагополучна,у тому числі:
~  педагогічнонекомпетентна (батьки не володіють культурою виховання: відсутня єдність вимог,дитина бездоглядна, з нею жорстоко обходяться, систематично карають, поганопоінформовані про її інтереси, поведінку поза школою);
~  морально-неблагополучна(батьки ведуть аморальний образ життя, пиячать, не працюють, утримують кубло,мають судимість, вихованням дітей не займаються);
~  конфліктна(у сім’ї неблагополучна емоційна атмосфера, між батьками постійні конфлікти,батьки підвищено дратівливі, жорстокі, нетерпимі).
3.4. Характер взаємовідносин батьків з дитиною:
·  сімейнийдиктат (систематичне придушення ініціативи і почуття власної гідності дитини);
·  надмірнаопіка (задоволення всіх потреб дитини, огородження від труднощів, турбот,зусиль);
·  потурання(ухил від активної участі у вихованні дитини, пасивність, визнання повноїавтономії дитини);
·  співробітництво(взаємоповага, спільне переживання радощів, горя тощо).
3.5. Організація режиму праці і відпочинку:
·  якіобов’язки виконує у сім’ї;
·  чидотримується режиму дня;
·  хто іякої мірою допомагає і контролює виконання домашніх завдань;
·  якорганізовано спілкування учня у сім’ї під час дозвілля, літнього відпочинку,відпустки батьків.
4. Особливості навчальної діяльності:
4.1. Успішністьучня.
4.2. Ставленнядо навчання: позитивне, нейтральне, байдуже, негативне.
4.3. Інтелектуальніможливості учня: високі, середні, низькі.
4.4. Мотивинавчання: пізнавальний інтерес до предметів, усвідомлення необхідностінавчатися, прагнення отримати оцінку, заслужити схвалення дорослих, прагненняуникнути покарання, прагнення до самоствердження у групі однолітків.
5. Становище у класному колективі, ставлення доколективу:
5.1. Позиціяучня у колективі: лідер (зірка); той, кому віддають перевагу; той, когоприйняли; той, кого відкинули (ізольований).
5.2. З киміз класу найбільш близький; характер взаємного впливу.
5.3. Стосункиз іншими однокласниками: ділові, рівні, дружні, теплі, конфліктні, ні з ким неспілкується.
5.4. Манера,стиль спілкування з оточенням:
·  домінантнийстиль (упевнений у собі; прагне нав’язати свою думку; легко перериває іншого,але не дає перервати себе; ні з ким спілкується);
·  недомінантнийстиль (сором’язливий, поступливий, легко визнає себе неправим, потребуєзаохочення у розмові);
·  екстраверт(постійно спрямований на спілкування, легко входить у контакт, зацікавлений,відкритий, дуже уважний до оточення);
·  інтроверт(не схильний до контактів, замкнений, надає перевагу діяльності надспілкуванням, у розмові небагатослівний).
5.5. Ставлення до громадської думки:
·  активно-позитивне(розуміє критику, згодний з нею, недоліки прагне виправити і т.п.);
·  пасивно-позитивне(розуміє критику, згодний з нею, але недоліки не виправляє);
·  байдуже(не реагує на критику, не змінює поведінки);
·  негативне(сперечається, не погоджується із зауваженнями, поведінку не змінює).
6. Ставлення до громадської діяльності і суспільно корисноїпраці:
6.1. Ставленнядо громадських доручень: з готовністю, без видимого інтересу, відмовляється.
6.2. Виконаннягромадських доручень: сумлінне, несумлінне, відповідно настрою, під тиском, зініціативою.
6.3. Ставленнядо трудових справ класу: бере активну участь, байдужий, демонстративновідмовляється.
6.4. Ставленнядо фізичної праці:
·  позитивне(працелюбність; часто надає перевагу фізичні праці, ніж розумовій; має«золоті руки»);
·  байдуже(не виділяє фізичну працю як цікаву діяльність; від неї не відмовляється, алевиконує без ініціативи);
·  негативне(лінивий, трудиться безвідповідально, під натиском, до фізичної праці ставитьсязверхньо, зневажливо).
6.5. Ставлення до суспільного майна: ставиться бережливо, по-хазяйські,ставлення байдуже, ставиться демонстративно, зневажливо навіть до свідомоїшкоди майна).
7. Спрямованість інтересів:
7.1. Доякої діяльності проявляє інтерес (фізична праця, розумова праця, технічна,суспільно-політична, організаторська, художня (артистична, літературна,музична, хореографічна тощо), спортивна діяльність).
7.2. Якігуртки(секції) відвідує (відвідував)?
7.3. Культурнийкругозір:
·  чивідвідує і як часто театри, музеї, виставки;
·  якічитацькі інтереси, якій літературі надає перевагу, регулярність читання (книгне читає, читає епізодично, читає систематично).
8. Особливості сфери вільного спілкування учня:
8.1. Скількичасу приділяє вуличному спілкуванню протягом тижня: години вечірнього приходудодому?
8.2. З киммає дружні зв’язки поза класом, як вони впливають на учня?
8.3. Постійнечи таке, якому надається перевага, місце вуличного спілкування (клуб, двір,під’їзд тощо).
8.4. Зміствуличного спілкування (робота з технікою, автомототехнікою, відвідування кіно,гра на гітарі, прослуховування музичних записів, розмови на різні теми,бездумне проведення часу, випивка, паління, азартні ігри та ін.).
9. Рівень самооцінки особистості:
·    адекватна(правильно оцінює свої позитивні та негативні якості, особисті можливості ідосягнення);
·    підвищена(некритичний по відношенню до себе, перебільшує свої досягнення);
·    занижена(завищена самокритика, недооцінює свої позитивні якості та особистідосягнення),
10. Особливості поведінки:
10.1. Позитивнівчинки учня; як часто він їх здійснює, можливі мотиви їх здійснення.
10.2. Негативнівчинки, їх поява (епізодично, систематично), характер (грубість, бійка,прогули, запізнення на уроки, порушення дисципліни у класі, відмова від вимог,доручень, не працює у класі на уроках).
10.3. Правопорушенняучня (крадіжка, побори у молодших і слабших, спроби до насильства, жорстокеставлення до тварин, проявлення садистичних нахилів, грубі порушеннягромадського порядку (хуліганство) і т.п.).
10.4. Ставленнядо своїх вчинків: байдужий, переживає, виправдовує, засуджує.
10.5. Якставиться до педагогічних впливів: із жорстокістю, байдуже, розуміє інамагається виконувати вимоги.
10.6. Стоїтьна обліку у:
·    школі;
·    підрозділіу справах неповнолітніх;
·    іншийоблік.

Додаток Б
Додаток Б1
Дослідження міжособистісних стосунків в експериментальнійгрупі
№
п/п Призначення шкал Результат позитивне% середнє% негативне% 1 Відношення до матері 62 26 12 2 Відношення до батька 38 38 24 3 Відношення до матері і до батька як наслідування 34 40 26 4 Відношення до братів і до сестер 71 22 7 5 Відношення до бабусі і дідуся 68 21 11 6 Відношення до друга (подруги) 94 3 3 7 Відношення до авторитетного дорослого 84 10 6 8 Цікавість, допитливість 98 1 1 9 Домінантність 44 50 6 10 Комунікабельність 55 42 3 11 Замкнутість 74 7 19 12 Соціальна адекватність поведінки 62 34 4

Додаток Б2
Дослідження міжособистісних стосунків в контрольній групі
№
п/п Призначення шкал Результати Позитивне% Середнє% Негативне% 1 Відношення до матері 84 11 5 2 Відношення до батька 72 4 24 3 Відношення до матері і батька як наслідування 94 1 5 4 Відношення до братів та сестер 45 21 34 5 Відношення до бабусі та дідуся 64 12 24 6 Відношення до друга (подруги) 98 1 1 7 Відношення до авторитетного дорослого 54 26 20 8 Цікавість 90 2 8 9 Домінантність 68 2 40 10 Комунікабельність 48 23 29 11 Замкнутість 32 17 51 12 Соціальна адекватність поведінки 83 12 5