1.Педагогіка як наука про виховання. Предмет педагогіки та її основні категорії.Народна педагогіка: принципи, зміст, методи і форми виховання
Педагогіка – це сукупністьтеоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання ірозвитку особистості людини. Предметом педагогіки є дослідження законів ізакономірностей педагогічних явищ і процесів, теоретичне обґрунтування змісту,принципів, методів і форм навчання та виховання, вивчення передовогопедагогічного досвіду і створення на цій основі педагогічної теорії, розробкапедагогічної техніки. Народна педагогіка – галузь педагогічних знань і досвідународу, що проявляється у домінуючих серед нього поглядах на мету, завдання,засоби і методи виховання та навчання. О. В. Духнович у підручнику “Народнапедагогія на користь вчиліщ і вчителів сільськіх” вперше вводить термін“народна педагогіка.
2.Методологічні засади педагогіки
Методологія науки – це вченняпро принципи, методи і форми наукового пізнання. Методологічна основа – ценауковий фундамент, з позиції якого дається пояснення основних педагогічнихявищ і розкриваються їх закономірності. Розрізняють такі її рівні:
а) вищий рівень — філософський;
б) другий рівень– опора на загальнонаукові принципи, форми, підходи до відображення дійсності.;
в) третій рівень– конкретна наукова методологія;
г) четвертийрівень – дисциплінарна методологія, що стосується частини науки.
д) п’ятий рівень– методологія міждисциплінарних досліджень.
Компонентамиметодологічних рівнів є загальні закони філософії; закони логіки,закономірності психології; закони педагогіки; методи дослідження; вченнякласиків педагогіки.
3.Структура педагогіки, її зв’язки з іншими науками. Завдання педагогіки
Структурапедагогіки відображає зв’язки і відносини, що склалися в ході історичногорозвитку різних галузей педагогічних знань, визначає місце кожної зпедагогічних наук, її роль для педагогічної практики. До педагогічних наук належать:
Загальнапедагогіка, вікова педагогіка, професійна педагогіка, історія педагогіки,методика викладання, шкільна гігієна. Педагогіка пов’язана з такими науками якфілософія, соціологія, етика, естетика, психологія, анатомія і фізіологіялюдини, логіка та ін.
Завданняпедагогіки: вдосконалення змісту освіти, розробка нових засобів навчання,підготовка підручників, комп’ютеризація, виявлення шляхів посилення виховноїролі уроку, вдосконалення змісту і методики виховання, вдосконаленняполітехнічної підготовки учнів, їх професійної орієнтації і підготовки допраці.
4.Течії зарубіжної педагогіки. Їхні методологічні основи
Взарубіжній педагогіці багато різноманітних течій:
1. філософськінапрямки: екзистенціалізм, що проповідує вирішальну роль внутрішніх,спонтанних запитів; неотомізм, що пропагує ідеї над розуму і Бога, закликає довиховання духовності; прагматизм, що вважає необхідним засвоєння знань тільки впроцесі практичної діяльності; неопозитивізм, що абсолютизує роль природничихнаук;
2. психолого– педагогічний напрямок: експериментальна педагогіки, психоаналіз(неофрейдизм);
3. соціальнийнапрямок: педагогіка ноосфери, нового мислення. 5.Особистість. Індивідуальність. Розвиток і формування особистості.
Особистість – людина, соціальний індивід,що поєднує в собі риси загальнолюдського. суспільно значущого таіндивідуального – неповторного. Розвиток людини – це процес становлення іформування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих інекерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграєпровідну роль. Напрями розвитку особистості: анатомо – фізіологічний (ріст ірозвиток організму), психічний (розумовий розвиток, формування психіки),соціальний (набуття соціальних якостей). Фактори розвитку особистості:спадковість, середовище, виховання.
Формуванняособистості – це становлення людини як соціальної істоти, якепроходить в результаті впливу середовища і виховання на внутрішні силирозвитку. Можна виділити три види формування особистості: стихійне, цілеспрямоване,самовиховання.
6.Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості
Виховання в розвитку іформування особистості людини виконує такі функції:
— організовуєдіяльність, в якій розвивається і формується особистість;
— підбирає змістдля розвитку і формування особистості;
— усуває впливи,які можуть негативно позначитись на розвитку і формуванні особистості;
— ізолюєособистість від несприятливих для її розвитку і формування умов.
Виховання нетільки визначає розвиток, а й само залежить від розвитку, воно постійноспирається на досягнутий рівень розвитку. Виховання формує особистість, веде засобою розвиток, орієнтує на процеси, які ще не дозріли, але перебувають устадії становлення.
7.Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості
Спадковість – це відновлення у нащадківбіологічної подібності. У спадковість передаються: тип нервової системи, деякібезумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознакита власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходінняу вертикальному положенні, до окремих видів діяльності).
Середовище – все те, що оточує дитинувід народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, ближнього оточення і кінчаючисередовищем соціальним, в якому вона народжується і яке створює умови для їїрозвитку і виховання. У середовищі людина соціалізується, соціалізація – процесдвобічний. З одного боку індивід засвоює соціальний досвід, цінності, норми, здругого – активно входить у систему соціальних зв’язків і набуває соціальногодосвіду.
8.Рушійні сили і закономірності розвитку особистості
Рушійними силамирозвитку особистості є такі внутрішні і зовнішні суперечності: асиміляція і дисиміляція;збудження і гальмування; емоційна сфера (задоволення і незадоволення, радість ігоре); спадкові дані і потреби виховання; рівень розвитку особистості і їїідеал, потреби особистості і її моральний обов’язок; домагання особистості і їїможливості.
До закономірностейрозвитку особистості належать:
— розвитокособистості має наслідувальний характер;
— особистістьлюдини розвивається під впливом середовища;
— людськаособистість розвивається внаслідок впливу на всі сторони її психіки;
— людинарозвивається в діяльності;
— змінаособистості вимагає зміни ставлення до неї. 9. Роль діяльності,активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.
Діяльність – важлива форма проявуактивного ставлення людини до оточуючої дійсності. На анатомо – фізіологічний,психічний і соціальний розвиток особистості впливають такі види діяльності:ігрова, навчальна, трудова, спортивна, художня і громадська.
Спілкування – один з універсальнихспособів вияву групової форми буття людей. Залежно від характеристик партнерівспілкування може бути різних видів: особистість – особистість, особистість –група, особистість – колектив, група – група, колектив – колектив. За змістомвоно може бути ділове (формальне) і особисте (неформальне).
10.Вікова періодизація розвитку особистості
Віковаперіодизація –це поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періди), щовимірюються роками. В педагогіці шкільний вік поділяють на :
— молодшийшкільний вік (6-7 до 11-12 років;
— середнійшкільний вік (підлітковий) ( від 12 до 15 років)
— старшийшкільний вік (юнацький) (від 15 до 18 років).
Кожній віковійгрупі властиві певні анатомо – фізіологічні, психічні і соціальні властивості,які називають віковими властивостями.
У кожній групі єзначні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками,різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називаютьіндивідуальними. До них належать також акселерація – випередження в фізичному іпсихічному розвитку своїх однолітків і ретрадація – значне відставання дитинивід своїх однолітків.
11.Зарубіжні теорії розвитку і формування особистості
Серед зарубіжних теорійрозвитку особистості виділяють:
— соціологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її соціальнеоточення;
— біологізаторську, яка вважає вирішальним у розвитку особистості її спадковідані;
— конвергенції,яка зводить два фактори, біологічний і соціальний з перевагою біологічного урозвитку особистості;
— теоріябіхевіоризму, яка розглядає поведінку людини як механічні реакції організму настимули оточення, ігноруючи свідомість;
— теоріяпсихоаналізу (фрейдизм), яка вважає рушійною силою поведінки людини свідомі інесвідомі біологічні потяги та інстинкти. 12. Мета виховання, її об’єктивнийхарактер. Ідеал національного виховання.
Мета виховання – сукупність властивостейособистості, до виховання яких прагне суспільство. Мета виховання має об’єктивнийхарактер і виражає ідеал людини в найбільш загальній формі. Загальною метоювиховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини.
Головною метою національного виховання насучасному етапі є передача молодому поколінню соціального досвіду, багатствадуховної культури народу, його національної ментальності, своєрідностісвітогляду і на основі формування особистісних рис громадянина України, яківключають в себе національну самосвідомість, розвинуту духовність, моральну,художньо – естетичну, правову, трудову, фізичну, екологічну культуру. розвитокіндивідуальних здібностей і таланту.
Ідеал – уявлення про зразоклюдської поведінки і стосунків між людьми, що виходять із розуміння мети життя.Ідеал національного виховання ґрунтується на двох цілях: служіння Богові ісвоїй нації.
13.Основні напрямки всебічного розвитку особистості, їхні завдання
Основними напрямамивсебічного розвитку особистості є:
— моральневиховання –формування в учнів моральних понять, поглядів, виховання моральних почуттів,вироблення моральної поведінки;
— розумовевиховання – озброєння учнів знаннями, формування наукового світогляду,формування умінь і навичок;
— трудовевиховання –ознайомлення учнів з науковими основами сучасного виробництва, практична іпсихологічна підготовка до праці, підготовка до свідомого вибору професії;
— естетичневиховання –формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичнихсмаків, розвиток творчих здібностей;
— фізичневиховання – виховання здорової зміни, підготовка до захисту Батьківщини, дофізичної праці.
Кожнаскладова виховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненнюєдиної мети. 14. Програма виховання.
Програмавиховання – це короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально –виховного закладу по вихованню учнів за весь період їх навчання. Програмабудується на основі загальної мети виховання. це ряд послідовних цілей, якідосягаються в ході реалізації конкретних завдань і змісту виховання. Провіднізавдання виховання школярів викладені в Державній національній програмі“Освіта”, до яких належать:
— формуваннянаціональної свідомості, любові до рідної землі;
— поваги достарших, до історії і культури свого народу та інших народів;
— виховання духовноїкультури особистості, утвердження принципів вселюдської моралі;
— формуваннятворчої, працелюбної особистості
— забезпеченняповноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я
— формуванняправової, екологічної культури
— розвитокіндивідуальних здібностей і талантів.
15.Мета виховання у зарубіжній педагогіці
У сучаснійзарубіжній педагогіці передбачаються такі цілі виховання:
— вихованнязаконопослушної людини, яка визнає моральні цінності та правові норми ідотримується їх;
— виховання “саморегулюючої”особистості, реалізація кожною людиною закладених у ній природних задатків;
— вихованнягуманіста, формування в особистості людських якостей, вміння встановлюватиконтакти з іншими людьми, розуміти себе і інших людей;
— підготовка довиживання, об’єднання з іншими людьми заради захисту життя на Землі.
16.Загальна характеристика логіки і методів науково – педагогічного дослідження
Науковедослідження – цеособлива форма процесу пізнання, систематичне цілеспрямоване вивчення об’єктів,в якому використовуються засоби і методи науки і яке завершується формулюваннямзнання про досліджуваний об’єкт.
Є такіметоди науково – педагогічного дослідження:
— методпедагогічного спостереження;
— метод бесіди;
— метод інтерв’ю;
— методанкетування;
— метод експерименту;
— метод вивченняшкільної документації і учнівських робіт;
— метод рейтингу;
— методузагальнення незалежних характеристик;
— метод психолого– педагогічного тестування;
— соціометрія;
— математичніметоди6
— моделювання
— реєстрація;
— ранжування.
17.Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили
Виховання – це система виховнихзаходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвинутоїособистості. Специфічним для нього є двосторонній характер, багатогранністьзавдань і змісту, трудність розкриття внутрішнього світу дитини, багатство формі методів, неперервність, тривалість у часі (людина виховується все життя).
Структурнимиелементамипроцесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби, йогорезультати і корегування результатів.
Рушійними силамивиховного процесує сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу вихованнядо нових цілей. Це такі суперечності: між необ-меженими можливостями розвиткулюдини і умовами соціального життя; між зовнішніми впливами та внутрішнімипрагненнями; між впливами сім’ї, школи, громад-ськості, вулиці; міжорганізованим впливом школи і стихійним впливом оточення; між окремими впливамивчителів, між усвідомленням учнем своїх прав і обов’язків. 18. Етапипроцесу виховання. Управління процесом виховання.
Етапами процесу виховання є:
— виділенняконкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати;
— вивченнявихованця і діагностика – проектування його особистості на основі зразка –ідеалу;
— засвоєннявихованцем виділених рис і властивостей;
— організаціядосвіду поведінки відповідно до ідеалу;
— спонуканнявихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.
Управлінняпроцесом виховання – це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний іцілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: підбір змісту увихованні; підбір методів, прийомів і форм для реалізації змісту виховання;організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; регулювання взаємовідносину колективі; координація впливу на дитину вчителів, батьків, громадськості;керівництво самовихованням учнів; вивчення рівня вихованості учнів і корекціязмісту і методики виховання.
19.Самовиховання як вищий етап процесу виховання. Прийоми самовиховання
Самовиховання успішно здійснюється в школіза таких умов: в дитячому колективі створено сприятливий для самовихованняклімат; в учня, який хоче займатися самовихованням сформовано ідеал, до якоговін прагне; в учнів наявний певний рівень свідомості, коли вони правильнооцінюють свої дії і поведінку; учні мають певні відомості з психології і можутьвиявити свої позитивні риси і недоліки своєї особистості; в учнів є певнийрівень сили волі, уміння долати труднощі.
Прийомисамовиховання:
- самопереконання
- самонавіювання
- самопідбадьорювання
- самозаохочення
- самопокарання.
Особливе місце усамовиховання займає прийом самоаналізу, який полягає в умінні аналізувати своївчинки, надавати їм певну оцінку. 20. Перевиховання, його функції, етапи,принципи.
Перевиховання – процес, спрямований наподолання негативних якостей особистості учня, які сформувались під впливомнесприятливих умов виховання.
Функціїперевиховання:відновна, компенсуючи, стимулююча і виправна.
Етапиперевиховання:
— на першомувивчаються позитивні і негативні риси учня, складається програма перевиховання.
— на другому,початковому етапі починається реалізація наміченої програми перевиховання.
— на третьомупереломному етапі триває реалізація програми, але в умовах добровільногосприйняття її учнем
— на заключномуетапі нагромад-жується позитивний досвід поведін-ки, розширюється сферасамовиховання.
Принципиперевиховання:поєд-нання примусу з переконанням; гуманне та об’єктивне ставлення до учня;випереджаюче виховання пози-тивних якостей, не виділення педа-гогічнозанедбаного учня із загальної маси, провідна роль наставника. 21.Результати процесу виховання, їх контроль і можливості виміру. Критеріївихованості. Психолого – педагогічне вивчення учня і колективу.
Вихованістьшколярів – показник ефективності і якості навчального процесу.
Основнимипоказниками рівня вихованості школяра є:
зовнішній вигляд,культура поведінки;
— громадськаактивність;
— самостійність увсіх видах діяльності;
— сформованістьнаукового світогляду, національної самосвідомості
— ставлення донавчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку;
— прилучення донаціональної та світової культури. мистецтва і літератури;
— фізичнездоров’я, потяг до занять фізичною культурою і спортом;
— працелюбність,орієнтованість на майбутню професію.
22.Шляхи підвищення ефективності процесу виховання
Шляхамипідвищення ефективності процесу виховання є:
— подоланняформалізму у виховній роботі шляхом уникнення безсистемності у виховній роботіта подолання заорганізованості учнів безліччю безцільних заходів.
— вдосконаленняпроцесу виховання шляхом: а) організації у школі виховних центрів; б)органічного поєднання завдань, що вирішують школи з потребами середовища; в)створення у школі атмосфери поваги до знань; г) підбору раціонального змістувиховання відповідно до мети виховання; д) своєчасного проведення виховнихзаходів, акцент на профілактику негативних явищ в учнівському середовищі; е)використання різноманітних форм і методів виховного впливу відповідно до вікуучнів; є) підвищення емоційної насиченості виховних заходів; ж) подоланняавторитарного стилю у ставленні педагогів до учнів; з) створення умов длярозвитку самостійності учнів.
23.Закономірності процесу виховання
Закономірностівиховання – цестійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки у ньому, реалізаціяяких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.
Першазакономірністьполягає в органічному зв’язку виховання з суспільними потребами і умовамивиховання;
Другазакономірністьвиявляється у тому, що людина виховується під впливом різноманітних факторів.
Третязакономірністьполягає в тому, що найбільш успішно проходить процес виховання в природному длянього національному руслі з врахуванням національного менталітету вихованця.
Четвертазакономірністьвиявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу навнутрішній світ дитини, її духовну сферу, зокрема на формування думок,поглядів, переконань.
П’ятазакономірністьполягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні.
24.Характеристика принципів виховання
Принципи виховання – цекерівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання івизначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.
Основними принципамивиховання є:
- цілеспрямованість;
- зв’язок зжиттяим;
- єдністьсвідомості і поведінки;
- вихованняу праці;
- комплекснийпідхід;
- вихованняв особистості колективі;
- поєднанняпедагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів;
- повага доособистості вихованця;
- індивідуальнийпідхід;
- наступність;
- єдністьпедагогічних вимог школи, сім’ї, і громадськості.
25.Характеристика основних напрямів змісту виховання
До них належатьрозумове, моральне, трудове, естетичне, фізичне виховання.
Розумовевиховання – цецілеспрямована діяльність педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів,по прищепленню їм культури розумової праці.
Моральневиховання – цевиховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральнихякостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєнняідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Завданнятрудового виховання: підготовка особистості до праці (психологічна підготовка і практичнапідготовка).
естетичневиховання –формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичнихсмаків, розвиток творчих здібностей;
фізичне виховання – виховання здорової зміни,підготовка до захисту Батьківщини, до фізичної праці.
Кожна складовавиховання, виконуючи свою особливу роль, служить водночас досягненню єдиноїмети. 26. Розумове виховання. Культура розумової праці. Форми підготовкиучнів до самоосвіти. Структурні елементи культури навчальної праці.
Розумовевиховання – цецілеспрямована діяльність педагогів по розвитку розумових сил і мислення учнів,по прищепленню їм культури розумової праці.
Основнимзавданням, яке вирішується в процесі розумового виховання є розвиток мисленнявзагалі і різних його видів. До завдань розумового виховання учнів входитьтакож формування наукового світогляду – цілісної системи наукових,філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів іпереконань.
До культурирозумової праці входять навчальні уміння: загальні (вміння читати, слухати,писати, працювати з книгою) і спеціальні (наприклад вміння читати ноти,технічні креслення, карти і т. д.).
27.Моральне виховання школярів. Його завдання, зміст, основні форми
Моральневиховання – цевиховна діяльність школи і сім’ї, що має на меті формування стійких моральнихякостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєнняідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.
Зміст моральноговиховання в національній школі:
— формування національноїсамосвідомості (любові до рідної землі, народу, почуття гордості за своюБатьківщину).
— формуванняекологічної культури (виховання любові до природи, бажання берегти іпримножувати її).
— вихованнянепримиренного ставлення до алкоголю, нікотину, наркотиків.
— статевевиховання (забезпечити правильний статевий розвиток дітей та молоді).
— вихованнясвідомої дисципліни, обов’язку і відповідальності.
— правовевиховання учнів (озброєння знаннями законів, формування правової свідомостішколяра)
28.Трудове виховання. Система професійної орієнтації учнів: завдання, зміст, етапи
Завдання трудового виховання: – ознайомлення учнів знауковими основами сучасного виробництва, практична і психологічна підготовкадо праці, підготовка до свідомого вибору професії;
Завданням профорієнтаційноїроботи з учнямиє підготовка їх до свідомого вибору професії. Він можливий за таких умов:знання учнем якомога більше професій, вміння порівнювати свої можливості звимогами професій, врахування потреб суспільства в тій чи іншій професії.
Змістом профорієнтаційноїробити єрозкриття перспектив галузі, в якій учень має намір обрати професію,перспективи вдосконалення своєї професії, умови роботи, обсяг умінь і навичок,яких вимагає дана професія.
етапамипрофорієнтаційної роботи є: професійна інформація, професійна діагностика,професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація.
29.Естетичне виховання учнів: завдання, зміст, методика
Естетичневиховання це –формування естетичних понять, поглядів, переконань, виховання естетичнихсмаків, розвиток творчих здібностей.
Джерела естетичного виховання:художня література, музика, образотворче мистецтво, кіно, природа, зовнішнійвигляд і т. д.
Методика естетичного виховання:Естетичне виховання здійснюється:
— на уроках;
— у позакласнійта позашкільній роботі;
— з використанняместетики домашньої обстановки;
— організаціяестетичної самоосвіти та виховання учнів.
30.Фізичне виховання: зміст, форми, методика. Формування у школярів здоровогоспособу життя
Завдання фізичного виховання –виховання здорової зміни, бажання піклуватися про своє здоров’я, постійнозайматися фізкультурою підготовка до захисту Батьківщини, оволодіння для цьогоприкладними видами спорту, підготовка до фізичної праці, вихованняпрацездатності.
Зміст фіз… виховання: гімнастика,легка атлетика, рухливі ігри, спортивні ігри, лижна підготовка, кросовапідготовка, плавання, теорія.
Форми фіз… виховання: урокифізкультури, фізкультхвилинки під час уроків, ігрові вправи на перервах,заняття в гуртках і секціях, самостійні заняття спортом.
Урок фізичноїкультури складається з трьох структурних елементів: підготовча частина (8 – 12хв.), основна частина (25 – 30 хв.), заключна части6на (3 – 5 хв.)
31.Основні шляхи реалізації змісту виховання та їх характеристика
Засоби реалізаціїзмісту національного виховання: рідна мова, родовід, рідна історія,краєзнавство, рідна природа, національна міфологія, фольклор, національнемистецтво, народний календар, традиції, родинно – побутова культура,національні пріоритети у вихованні молоді.
32.Методи та прийоми виховання: сутність, класифікація
Під методамивиховання розуміють способи взаємопов’язаної діяльності вихователів івихованців, спрямованої на формування у останніх поглядів, переконань, навичокі звичок поведінки. Прийом виховання це своєрідна частина методу в умовахконкретної ситуації.
Перша група методів включає методирізнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування вних поглядів і переконань. До цієї групи належать такі методи: а) словеснагрупа: бесіда, лекція, диспут; б) метод прикладу. Друга група методівпередбачає організацію діяльності і формування досвіду суспільної поведінки. Доцієї групи належать педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання,доручення, створення виховуючи ситуацій. Третя група виконує функціюрегулювання, корегування і стимулювання поведінки (змагання, заохочення іпокарання). Четверта група методів – методи контролю і аналізу ефективностівиховного процесу (педагогічне спостереження, опитування, аналіз викон. доручень).
33.Умови оптимального вибору і ефективного застосування методів виховання
Оптимальний вибірметоду характеризується такими умовами:
— має органічнопов’язуватись з метою, яка стоїть перед школою;
— неуніверсалізувати якийсь з них, має бути система методів;
— вибір методудиктується конкретними завданнями і змістом виховного заходу;
— залежить відконкретних умов, в яких здійснюється виховний вплив;
— враховуютьсявікові і індивідуальні особливості учнів;
— враховуютьсядинаміка, зрілість, організованість колективу;
— враховуютьсяметод виховання і особистість вихователя.
34.Позакласна та позашкільна виховна робота: завдання, зміст, принципи організації
Позакласною називається різноманітнаосвітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей,її організовує з учнями в позаурочний час педагогічний колектив школи.
Позашкільноюроботоюназивають освітньо-виховну діяльність позашкільних закладів для дітей таюнацтва.
Завдання: закріплення, збагачення іпоглиблення знань, набутих в процесі навчання, розширення кругозору учнів,розвиток інтересів до різних галузей науки і техніки, мистецтва і спорту,поширення виховного впливу.
Зміст: естетичне, моральне, правовета інші напрямки виховання, заняття з різних видів мистецтва, праці, техніки,позакласне читання.
Принципи: добровільна участь в нійучнів, суспільна спрямованість, ініціатива і самодіяльність учнів, розвитоквинахідливості, дитячої творчості, взаємодія різних форм і видів.
35.Розмаїття масових, групових та індивідуальних форм виховної роботи
Форми виховної роботиподіляють на три групи:
— масові:тематичні вечори, вечори запитань і відповідей, конференції, тижні з різнихпредметів, конкурси та ін.
— групові формивиховної роботи: гуртки, екскурсії, походи, класні години.
— доіндивідуальних форм виховної роботи належать: читання художньої літератури,колекціонування, філателія, нумізматика, гра на музичних інструментах,вишивання, малювання.
36.Позашкільні установи, завдання і зміст їх роботи
До позашкільних установналежать: будинки школяра, літні табори відпочинку, дитячі спортивні школи,станції юних техніків, станції юних натуралістів, дитячі театри, дитячібібліотеки і т. д.
В Україні діє2522 позашкільних навчально – виховних закладів.
Кожен тип позашкільної установи маєсвою специфіку виховної роботи з учнями.
37.Робота класного керівника: сутність, завдання, зміст, форми і методи діяльності
Класний керівникздійснює такі функції: діагностичну, організаторську, виховну, координаційну істимулюючу. У Положенні про середню загальноосвітню школу України зазначається:“Повсякденне керівництво навчально – виховною роботою в класі здійснюєтьсякласним керівником, який призначається адміністрацією школи з числа вчителів,які викладають у даному класі.”.
Класний керівникздійснює виховання учнів. забезпечує єдність педагогічних вимог з боку сім’Ї ташколи, організовує в разі необхідності допомогу учням, проводить різні заформою і тематикою виховні заходи в класі, організовує суспільно – кориснупрацю учнів, веде документацію.
38.Планування роботи класного керівника. Види планів
План роботикласного керівника — це науково обґрунтоване проектування становлення ірозвитку класного колективу і кожного вихованця зокрема. Складання планувимагає:
— врахуванняактуальних питань в галузі освіти і виховання, плану роботи школи.
— цілеспрямованості, конкретності. розумної насиченості, опори на інтереси учнів.
— поєднаннясловесних, наочних і практичних форм і методів виховання.
— відповідностіформ і методів виховання віковим особливостям школярів і рівню їх вихованості.
— врахуванняювілейних і суспільно – політичних дат, подій в Україні.
— єдністьпедагогічного керівництва і самостійності учнів.
Зміст плануроботи класного керівника визначається змістом його роботи з учнями, їхбатьками і громадськістю.
40.Народна педагогіка: принципи, зміст, методи і форми виховання дітей
Народнапедагогіка – галузь педагогічних знань і досвіду народу, що проявляється удомінуючих серед нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання танавчання. О. В. Духнович у підручнику “Народна педагогія в пользу учіліщ іучітелей сельскіх” вперше вводить термін “народна педагогіка.
93.Втілення досягнень педагогічної науки в шкільну практику
Плануючи втіленняв практику досягнень педагогічної науки, передбачають: підготовку науково –методичних рекомендацій і розробку необхідної документації для працівниківшколи; проведення інструктивно-методичних нарад з керівництвом школи і активомвчителів; розподіл функцій між всіма учасниками втілення; надання оперативноїдопомоги керівництву школи у плануванні і проведенні методичного навчання ісамоосвіти вчителів з втілюваної проблеми; чітке виділення основних етапіввтілення і пов’язаного з ним методичного навчання, щоб воно стало доступним длявчителів; проектування системи заходів морально-психологічного стимулюванняпрацівників школи, які беруть участь у її втіленні; оперативний контроль заходом втілення. виявлення типових труднощів і недоліків, внесення коректив дометодичних матеріалів, аналіз результатів втілення в кінці навчального року івизначення нових перспектив роботи над цією темою.
41.Учнівський колектив: ознаки, типи, структура. Основні етапи розвитку колективу.Особистість і колектив
Колектив – це організована формаоб’єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності. Ознаки колективу:наявність суспільно значимої мети; щоденна спільна діяльність, спрямована на їїдосягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічнихстосунків між членами колективу. У школі є такі типи колективів: навчальні(класи, предметні гуртки); самодіяльні організації (хор гуртки та ін.)4товариства (спортивне, книголюбів та ін.), тимчасові об’єднання. Функціїколективу: організаторська, виховна, стимулювання. Етапи розвитку колективу: I.Постановка до вихованців педагогічних вимог, рішучих і зрозумілих. II. Вимогипедагога підтримуються частиною вихованців, актив ставить вимоги до товаришів ісамих себе. III. Вимоги ставить колектив. Це досягається при згуртуваннівихованців в єдиній діяльності.
42.Виховання дітей у сім’ї. Основні проблеми сімейного виховання
Зміст сімейного виховання: моральне, розумове, трудове,естетичне і фізичне виховання.
Умови успішногосімейного виховання: а) сім’я – міцний і дружний колектив; б) інтереси сім’ї співпадають зінтересами суспільства; в) повна сім’я важлива умова успішного виховання дітей;г) єдність вимог з боку мами і тата; д) наявність у батьків почуттявідповідальності за виховання дітей; е) атмосфера взаємного довір’я і дружби. Засобисімейного виховання: а) вплив атмосфери сімейного життя, її трудового укладу,громадянської зрілості, культури; б) використання трудових традицій сім’ї; в)режим, обов’язки, вимоги, участь дітей у домашній роботі, піклування пронавчальну діяльність школяра; г) організація дозвілля дітей. Основні проблемисімейного виховання: неповна сім’я; погані житлові умови, недостатнєматеріальне становище, невміння батьків знаходити адекватні вікові дитиниприйоми і методи виховання, узгодженість виховного впливу дорослих членівсім’ї.
43.Спільна виховна робота школи, сім’ї та громадськості
Піклування школипро виховання дітей в сім’ї здійснюється в таких напрямках:
— педагогічнаосвіта батьків: читання лекцій, відвідування вдома, консультації, ознайомленнябатьків з педагогічною літературою, запрошення батьків на родинні свята вшколі, сімейні вечори відпочинку та інше.
— залученнябатьків до виховної роботи з дітьми: рада батьків, батьківські збори,батьківський комітет, залучення батьків до керівництва гуртками.
Напрямкидіяльності громадськості по наданню допомоги школі і сім’ї у вихованні дітей: виділення матеріальноїдопомоги школярам; надання допомоги у обладнанні навчальних кабінетів,транспорту для здійснення екскурсій і участі у проведенні виховних заходів ушколі, організація допомоги учням у навчанні. 44. Дитячі та молодіжніорганізації. Їх роль у вихованні особистості. Взаємодія із школою.
До національних патріотичнихорганізацій відносять “Пласт” і “Сокіл”.
“Пласт”.Пластовий клич – СКОБ (сильно! красно! обережно! бистро!).
Завдання Пласту:проводити всебічне патріотичне самовиховання української молоді; розвиватиморальні, духовні й фізичні прикмети української молоді.
“Сокіл”.Основні напрямки діяльності: вивчення і відродження кращих традицій “Сокола”,виховання члена товариства на ідеях свободи, рівності, доброти, національної іособистої гідності, шанування родинних зв’язків, працелюбності, взаємодопомогиі самодисципліни. 45. Поняття дидактики. Основні категорії дидактики.Дидактика і методики викладання окремих предметів.
Дидактика – галузь педагогіки, якадосліджує закономірності процесу навчання. Предметом дидактики є загальнатеорія навчання усіх предметів.
Основні категоріїдидактики:навчання, освіта, викладання (діяльність учителя у ході навчання), учіння(процес пізнавальної діяльності учнів) принципи, форми і методи і засобинавчання.
Особливості викладання окремихпредметів вивчаються методиками окремих предметів. Дидактика відноситься дометодики як теорія до практики. Крім цього вони відносяться одно до одної такожяк теорія до теорії., як дві взаємодіючі системи теоретичних знань у галузіпедагогіки. Але методика і дидактика мають спільний об’єкт науковогодослідження – процес навчання. Методика виділяє в цьому об’єкті те, що є специфічнимдля навчання конкретного предмета зокрема. Дидактика ж досліджує закономірностінавчання, що є спільними для різних предметів.
46.Методологічні засади процесу навчання. Рушійні сили
У навчальномупроцесі проявляються відомі закони філософії.
Рушійними силаминавчального процесу є його суперечності:
— між постійнозростаючими вимогами суспільства до процесу навчання і загальним станом цьогопроцесу, який потребує постійного вдосконалення;
— між досягнутимучнями рівнем знань умінь і навичок і тими, які потрібні для вирішенняпоставлених перед ними нових завдань;
— між фронтальнимвикладом матеріалу і індивідуальним характером його засвоєнням;
— між розуміннямматеріалу вчителем і розуміння його учнями;
— міжтеоретичними знаннями і умінням використовувати їх на практиці.
Мистецтво вчителяполягає у виявленні і використанні цих суперечностей для активізаціїпізнавальної діяльності учнів.
47.Функції навчання та шляхи їх реалізації
Основні функції навчання: освітня, виховна,розвиваюча.
Освітні завданняуроку:забезпечити в ході уроку повторення (засвоєння, закріплення, застосування і т.п.) теорій, понять, законів тощо; сформувати (або продовжити формувати)загально навчальні вміння і навички; сформувати спеціальні вміння з даногопредмету.
Виховні завданняуроку – сприятив ході уроку формуванню основних світоглядних цілей, забезпечити вивчення вході уроку праць письменників, учених, документів; сприяти вирішенню завданьтрудового виховання і профорієнтації школярів; сприяти вихованню моральнихякостей школярів; сприяти вихованню естетичних поглядів; сприяти вихованнюгігієни та фізкультурних умінь та навичок.
Завдання розвитку мислення, волі, емоцій,навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.
48.Процес навчання як система: компоненти процесу навчання і взаємодія між ними.Навчання як двобічний процес взаємообумовленої діяльності вчителя і учнів –викладання і учіння
Навчання, як одинз видів людської діяльності має двосторонній характер, тобто складається з двохвзаємозв’язаних процесів – викладання і учіння. У процесі навчання проходитьвзаємодія між учителем і учнем, а не просто вплив учителя на учня. Вчитель можебезпосередньо навчати учнів або опосередковано – через систему завдань.Результативність навчання залежить: від стилю спілкування між учителем і учнема також впливу оточуючого середовища.
Процес навчанняскладається з таких компонентів: цільовий, стимулююче – мотиваційний,змістовий, операційно – дійовий, контрольно – регулюючий, оціночно –результатив-ний (мета, завдання, зміст, методи, засоби, форми організаціїнавчання, досягнуті результати).
49.Структура діяльності вчителя в навчальному процесі. Творчий характер діяльностівчителя
Роль учителя внавчальному процесі: Він виступає, передовсім як організатор і керівник пізнавальноїдіяльності учнів, створює умови, за яких учні можуть найбільш раціонально іпродуктивно вчитися, виступає як джерело знань і умінь в навчальному процесі,надає допомогу, коли у учнів виникають труднощі, виступає в ролі державноїособи, здійснює контроль за навчальною роботою учнів.
Щоб здійснюватипроцес викладання, вчителю необхідно знати мету школи і місце свого предмета вїї реалізації; знати предмет, який викладає, володіти методикою викладання,знати учнів, вміти управляти процесом учіння.
Діяльністьвчителя впроцесі викладання включає в себе такі елементи: планування своєї діяльності(тематичне і поурочне), організація навчальної роботи, організація діяльностіучнів, стимулювання активності учнів, здійснення поточного контролю,регулювання, корегування; аналіз результатів своєї діяльності.
50.Психолого–педагогічні основи навчально–пізнавальної діяльності учня
Учіння – це система пізнавальних дійучня, спрямованих на вирішення навчально – виховних завдань.
Передумови навчальної діяльності учня:наявність мети, яка стимулює учня до навчання; наявність фізіологічної іпсихологічної готовності до навчання; наявність бажання вчитися; наявністьактивності у процесі навчання, зосередження уваги на навчальній діяльності,наявність належного рівня розвитку. Сприятливі умови позитивного ставленняучнів до навчання: наукові знання викликають цікавість, вони практично значимідля учня в різних життєвих ситуаціях; навчальна діяльність викликає емоції,бажання долати труднощі, спробувати власні сили; колективний характер навчання;справедлива оцінка навчальних досягнень.
Внутрішній процесзасвоєння нових знань включає такі ланки: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення –закріплення – застосування на практиці.
51.Види навчання та їх характеристика
В залежності від характеруорганізації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змістунавчального матеріалу і провідних методів і засобів навчання, щовикористовуються при цьому, можна виділити кілька основних видів навчання:
— пояснювально-ілюстративне– забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, міцне засвоєння знаньумінь і навичок.
— проблемне навчання передбачаєпослідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, яківони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання.
— однією з різновидностейрепродуктивного підходу до навчання є програмове навчання, суть якого полягає удозуванні навчального матеріалу. Позитивним є виділення головного і істотного,забезпечення оперативного контролю за ходом засвоєння знань. Негативним єзведення ролі учителя до інструктора, відсутність можливості для розвиткутворчості.
52.Загальна характеристика змісту освіти. Вдосконалення змісту освіти відповіднодо вимог Закону України “Про освіту”
Зміст освіти – це система наукових знань,умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток особистості.
У державнійпрограмі “Освіта” сформульовано найважливіші принципи реформ всієї системиосвіти:
— демократизаціяосвіти;
— гуманізаціяосвіти;
— національнаспрямованість освіти;
— неперервністьосвіти;
— неподільністьнавчання і виховання
53.Навчальні плани, програми, підручники та посібники національної школи та їххарактеристика
Навчальний план – це документ, який визначаєсклад навчальних предметів, які вивчаються в даному навчальному закладі, їхрозподіл, тижневу і річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальнийпредмет, і, в зв’язку з цим, структуру навчального року.
Навчальнапрограма –документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, уміньі навичок, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх зароками навчання.
Підручник – книга, що включає основинаукових знань з певної навчальної дисципліни у відповідності з ціляминавчання, встановленими програмою і вимогами дидактики.
Навчальнийпосібник –книга, в якій матеріал розширює границі підручника, містить додаткові,найновіші і довідкові відомості.
54.Загальна, політехнічна та професійна освіта. Характеристика. Взаємозв’язки міжними
В залежності відмети і характеру підготовки учнів розрізняють загальну, політехнічну йпрофесійну освіту.
Загальна освіта – сукупність основ науки проприроду, суспільство, мислення, мистецтво, а також відповідних умінь і навичок,необхідних кожній людині.
Політехнічнаосвіта –сукупність знань про головні галузі і наукові принципи виробництва й озброєннязагально технічними уміннями, необхідними для участі в продуктивній праці. Професійнаосвіта – сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконанняроботи в певній галузі трудової діяльності. В навчальних планах професійно –технічних училищ є три цикли навчальних предметів: професійно – технічний,загально технічний і загальноосвітній. Між загальноосвітньою, політехнічною іпрофесійною освітою існує тісний зв’язок.
55.Зміст освіти в зарубіжній школі
Характерним длязмісту освіти в зарубіжних країнах є: інтеграція навчальних предметів на основіміж предметних проектів; відбір навчального матеріалу на основі інтересів ібезпосередніх потреб дитини; надання переваги або природничо – математичнимпредметам, або предметам гуманітарного циклу; диференціація навчання зазмістом; деполітизація і деідеологізація навчального процесу.
56.Закономірності навчання, їх характеристика
Дидактика розглядаєтакі закономірності навчання:
— його виховуючийхарактер;
— обумовленістьсуспільними потребами;
— залежність відумов, в яких воно протікає;
— взаємозалежність процесу навчання, виховання і розвитку;
— взаємозалежність навчання і реальних навчальних можливостей учнів
— єдність методіві форм навчання.
Педагогікарозглядає такі принципи навчання:
— принципнауковості;
— систематичностіі послідовності
— доступності;
— зв’язкунавчання з життям;
— принципсвідомості і активності учнів;
— принцип наочності;
— міцності знань,умінь і навичок;
— індивідуальногопідходжу до учнів;
— принципемоційності навчання.
57.Методи навчання, прийоми навчання. Підходи до класифікації методів навчання
Методом навчання називають спосібвпорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладачів і учнів, спрямованої навирішення завдань освіти, виховання і розвитку в процесі навчання. Прийомнавчання – це деталь методу.
Методи поділяють: а) за джерелами передачі іхарактером сприйняття інформації: словесні, наочні і практичні; б) у залежностівід основних дидактичних завдань, які вирішуються на конкретному етапінавчання: методи оволодіння знаннями; формування умінь і навичок; застосуванняодержаних знань; закріплення; перевірки знань, умінь і навичок; в) увідповідності з характером пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню змістуосвіти виділяють такі методи, як пояснювально-ілюстративні. репродуктивні,проблемного викладу, частково-пошукові, дослідницькі. При цілісному підходівиділяють: Методи організації та здійснення навчально–пізнавальної діяльності,методи стимулювання навчальної діяльності учнів, методи контролю і самоконтролюу навчанні.
58.Методи організації та здійснення навчально–пізнавальної діяльності.Класифікація. Характеристика
До цієї групиметодів відносять словесні методи: розповідь – послідовне розкриття змістунового матеріалу (виділяють художню, наукову, науково-популярну, описовурозповідь); пояснення – словесне тлумачення понять, явищ, принципів дійприладів, слів, термінів; лекція – усний виклад навчального матеріалу, великогоза обсягом, складного за логічною побудовою; бесіда – питально – відповідальнийметод навчання (види бесід: вступна, повідомлююча, бесіда-повторення,контрольна, репродуктивна, евристична, катехізична); дискусія, диспут – суперечкина наукову чи суспільну тему, обговорення різних питань. Наочні методи:ілюстрування, демонстрування, та самостійне спостереження. Практичні методи:вправи – багаторазове повторення певних дій або видів діяльності, лабораторні,дослідні роботи .
59.Методи стимулювання навчальної діяльності учнів
Їх умовно можна поділити надві групи:
а) методиформування пізнавальних інтересів учнів (використовуються прийоми, яківикликають позитивні емоції – образність, цікавість, здивування, моральніпереживання); стимулююча роль навчального матеріалу (створення ситуаціїновизни, актуальності); використання пізнавальних ігор; створення ситуаційуспіху.
б) методистимулювання обов’язку і відповідальності в навчанні – заохочення до виконаннясвоїх обов’язків, привчання до виконання вимог, зауваження.
60.Методи контролю і самоконтролю у навчанні
Методи контролю –це сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння учнямизнань, сформованості вмінь і навичок.
Метод усногоконтролю(індивідуальне, фронтальне та ущільнене усне опитування.
методи письмовогоконтролю (письмові контрольні роботи, твори, перекази, диктанти, письмовізаліки).
Тестова перевірказнань.Розрізняють дві групи тестів: розумової обдарованості (інтелекту) і навчальноїуспішності..
Самоконтроль ісамооцінка єважливим способом морального і розумового самовдосконалення особистості Метасамоконтролю як у попередженні помилок, так і у їх виправленні.
61.Засоби навчання та їх характеристика
До засобівнавчання відносять:
— слово вчителя –для передачі знань, слово і дія — для формування умінь і навичок.
— підручник –служить учню для відновлення в пам’яті повторення і закріплення знань,одержаних на уроці.
— технічні засобинавчання (ТЗН) включають: дидактичну техніку (кінопроектори, діапроектори,телевізори, відеомагнітофони тощо).
— важливимзасобом навчання в сучасних умовах є комп’ютер, який у освіті може мати чотиринапрямки використання: як об’єкт вивчення, як засіб навчання, як складовачастина управління освітою, як елемент методики наукових досліджень.
62.Вибір і оптимальне поєднання методів навчання. Оптимізація процесу навчання
Оптимальний вибірметодів і засобів навчання передбачає врахування:
мети і завданьуроку;
— обсягу іскладності навчального матеріалу;
— мотиваціїнавчання і активності учнів;
— рівняпідготовленості учнів і їх працездатності;
— віку учнів;
— сформованостінавчальних умінь і навичок;
— навчальноїтренованості і витривалості;
— часу навчання;
— матеріально –технічної бази;
— застосуванняметодів і засобів на попередньому уроці;
— типу іструктури уроку;
— взаємин міжучителем і учнями;
— рівняпідготовки учителя.
63.Методи навчання в зарубіжній теорії і практиці
у зарубіжнійшколі превалюють: використання дослідницьких, експериментальних, пошуковихметодів навчання; застосування комп’ютерної і обчислювальної техніки та іншихТЗН, наочності; використання рольової та ділової гри; вирішення конкретнихситуацій; самостійна робота з книгою, комп’ютером.
64.Форми організації навчання. Загальна характеристика
Форма організаціїнавчання – це зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, щоздійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.
Класно-урочна система навчання полягає втому, що навчальна робота проводиться з групою учнів однакового віку і рівняпідготовки (клас). протягом певного часу і за встановленим розкладом (у форміуроку).
Позитивним у класно-урочній системінавчання є: керівна роль вчителя, зміна видів занять, можливість використаннярізних методів навчання, забезпечення активності учнів, раціональневикористання часу, забезпечення послідовного, систематичного вивченняматеріалу.
Недоліками є: вчитель в процесі навчаннярозраховує на середнього учня; ніхто з учнів не може “спішити” відповідно досвоїх можливостей, важко здійснювати індивідуальний підхід до учнів.
65.Урок – основна форма організації навчання
Загальнахарактеристика. Типологія (класифікація) уроків. Макро- і мікроструктурауроків. Характеристика уроків окремих типів.
Урок – така форма організаціїнавчання, при якій навчальні заняття проводяться вчителем з групою учнівпостійного складу, одного віку і рівня підготовки протягом певного часу івідповідно до розкладу.
Тип урокузалежить від дидактичної мети. В дидактиці розрізняють такі типи уроків: урокзасвоєння нових знань; урок формування умінь і навичок; урок застосуванняодержаних знань, умінь і навичок; урок узагальнення і систематизації знань;урок перевірки, оцінки і корекції знань, умінь і навичок; комбінований урок.Кожен тип уроку має свою структуру, тобто склад (з яких елементів складається),послідовність (в якій послідовності ці елементи входять в заняття, зв’язок (яквони між собою пов’язані).
66.Підготовка вчителя до уроку
Загальнапідготовка до викладання предмета вимагає: вивчення учнів класу, стилювикладання у цьому класі вчителів, докладне вивчення змісту навчальногоматеріалу, планування навчальної роботи, підготовка матеріальної бази.Підготовка до конкретного уроку включає:
— формулюваннятеми;
— формулюванняосвітньої, виховної і розвиваючої мети;
— підбірконкретного матеріалу по темі;
— визначенняструктури вибраного типу уроку;
— визначенняметодики і прийомів на всі фази уроку;
— підготовкадидактичних засобів і матеріалів;
— визначенняформи контролю і оцінки знань, умінь і навичок;
— правильнийрозподіл часу;
— складанняконспекту або плану уроку;
— перевірку своєїготовності до уроку;
— перевіркуготовності до уроку учнів.
При підготовці до уроку вчительскладає тематичний і поурочний план.
92.Вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду
Педагогічний досвід – сукупність знань, умінь інавичок, здобутих учителем в процесі навчально-виховної роботи.
Передовийпедагогічний досвід – це творче, активне засвоєння і реалізація вчителем у практику роботи засобіві принципів педагогіки з урахуванням конкретних умов, особливостей дітей,учнівського колективу і особи вчителя.
Шляхи виявленняпередового педагогічного досвіду: щоденні спостереження, наради, семінари-практикуми,конференції.
У практицісклалися такі форми і методи втілення передового досвіду: усні повідомленнярезультатів вивченого, узагальнення передового педагогічного досвіду у виступахпедагогів у школі, на нарадах, курсах, письмові повідомлення результатіввивченого, узагальнення досвіду у формі різних статей, брошур, монографій,влаштування стендів в методкабінетах.
68.Шляхи підвищення ефективності уроку в сучасній школі
Для підвищенняефективності уроку слід дотримуватись таких правил: керувати пізнавальноюдіяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напруженою,досконало організованою і результативною пізнавальною діяльністю учнів;творчим, нестандартним підходом до розв’язання нестандартних завдань;диференційованим підходом до окремих груп учнів; ефективним використаннямкожної хвилини навчального заняття; атмосферою демократизму, змаганняділовитості.
69.Вправи як засіб формування умінь і навичок. Види вправ і їх характеристика
Найважливішим засобомформування вмінь і навичок є вправи.
Вимоги до вправ: цілеспрямованість,систематичність, тривалість, різноманітність і постійність.
Видивправ:
— підготовчі,мета яких підготувати учня до сприйняття нових знань і способів їх застосуванняна практиці;
— вступні –сприяють процесу засвоєння нового матеріалу;
— пробні – першізавдання на застосування тільки що засвоєних знань;
— тренувальні,спрямовані на засвоєння учнями навичок у стандартних умовах (за зразком);
— творчі – засвоїм змістом і методами виконання наближаються до ситуацій, які можутьвиникнути в житті;
— контрольні – мають головним чиномнавчальний характер (письмові, графічні, практичні).
70.Форми організації навчальної діяльності учнів на уроці (індивідуальна, парна,групова, фронтальна)
При індивідуальнійформі організації навчальної діяльності вчитель особливо враховує тих учнів,для яких пояснення може бути незрозумілим, індивідуалізовує домашнє завдання,проводить вибіркову перевірку зошитів.
Організація парноїроботи полягає в допомозі сильного слабким і взаємодопомозі.
Групова робота на уроці полягає у спільнихзусиллях учнів по вирішенню поставлених учителем завдань: спільне плануванняроботи, обговорення, взаємодопомога і співпраця, взаємоконтроль і взаємооцінка. Групову роботу організовують при виконанні лабораторних і практичнихробіт.
При фронтальнійформі вчитель ставить перед всім класом проблемне завдання, яке учні вирішуютьспільними силами. вчитель керує колективним пошуком учнів, спрямовує їхпізнавальну активність.
71.Вимоги до уроку
Основнітрадиційні вимоги до уроку:
— організаційні (чіткість, раціональневикористання часу, обладнання, дисципліна).
— дидактичні(чіткість навчальних завдань, освітня і виховна мета, оптимальний зміст.раціональні методи, дотримання принципів навчання);
— психологічні(врахування психологічних особливостей учнів, психічного стану вчителя таучнів, настрою вчителя);
— етичні (рішучість, вимогливість,принциповість, справедливість, тактовність);
— гігієнічні(температура, освітленість, працездатність, перевтома).
72.Нестандартні і нетрадиційні уроки. Характеристика
Цікавими длятеорії і для практики є нестандартні і нетрадиційні уроки. Суть їх полягає втакому структуруванні змісту і форм, яке викликало б насамперед інтерес в учніві спряло їхньому оптимальному розвитку і вихованню. До нестандартних інетрадиційних уроків слід віднести інтегровані, міжпредметні, театралізованіуроки, уроки з різновіковим складом учнів та інші.
Інтегрованими називають уроки, які мають наметі подати матеріал кількох тем блоками.
Міжпредметні – уроки, які ставлять за мету“спресувати” споріднений матеріал кількох предметів.
Театралізовані уроки проводять дляпідвищення емоційного стану учнів, образного мислення. фантазії, уяви.
Уроки з різновіковим складом мають на меті подати блокамиматеріал одного предмету, що за програмою вивчається в різних класах.
73.Позаурочні форми організації навчання (організаційні форми навчання):семінарські заняття, практикуми, факультативи, екскурсії, гуртки, консультації.Види та характеристика
До позаурочних форм навчанняналежать:
— семінарськізаняття, які проводяться у старших класах, можуть бути таких видів: розгорнутабесіда; доповідь –обговорення; коментоване читання; розв’язок задач.
— практикум –учні самостійно виконують практичні і лабораторні роботи, застосовують знання,вміння і навички.
— факультативнізаняття – це ланка, яка з’єднує урок і позакласні заняття і є сходинкоюпереходу від засвоєння предмету до вивчення науки.
— екскурсіїможуть бути програмними і позапрограмовими, тематичними і комбінованими,ботанічними, зоологічними, географічними і т.д.
— гуртки можутьбути предметними, технічними, спортивними секціями.
— консультація:індивідуальна, групова.
74.Домашня навчальна робота учня: вимоги до організації, характеристика видів
Вимоги додомашньої роботи:
— своєчаснеповідомлення домашнього завдання на уроці;
— систематичнаперевірка домашнього завдання;
— створення умовдля виконання домашнього завдання;
— подоланняперевантаженості учнів домашньою навчальною роботою;
— обмеження вчасі самопідготовки: 1 клас – до 1 год.; 2-3 клас – до 1, 5 год.; 4-5 клас – до2 год.; 6 –7 клас до 2, 5 год.; 8 клас до 3; 9-11 клас — до 4.
Видидомашніх завдань:
— робота зтекстом підручника;
— завдання повиконанню різноманітних вправ і розв’язуванню задач;
— виконанняписьмових і графічних робіт;
Можуть бути ітакі завдання: прочитати статтю, спостерігати якесь природне явище, зробитидослід.
75.Оптимізація домашньої навчальної роботи. Наукова організація праці учня
Для оптимізаціїдомашньої навчальної роботи слід дотримуватися такої методики:
— продуманасистема домашніх завдань, а не випадкова їх послідовність;
— визначеннязмісту домашнього завдання;
— визначення часуна ознайомлення учнів з домашнім завданням;
— завданняподається при повній увазі всіх учнів;
— зміст завданнямає бути зрозумілий усім;
— провестиінструктаж по виконанню домашньої роботи;
Шляхи оптимізаціїдомашньої роботи:комплексне планування завдань освіти, виховання і розвитку учнів; вибір учнямиоптимальних методів і прийомів навчальної роботи; індивідуалізація ідиференціація домашньої роботи; навчання школярів методів і прийомів навчальноїроботи; виховання у школярів пізнавальних потреб, формування мотивів учіння.
76.Контроль успішності учнів: сутність, основні види
Контроль – це компонент навчального процесу,який полягає в перевірці його результативності.
Функції контролю: освітня, діагностична,виховна, розвиваюча, стимулююча, управляюча, оцінююча.
За місцем унавчальному процесі розрізняють такі види контролю:
— попередній –проводиться в основному з діагностичною метою;
— поточний –здійснюється у повсякденній навчальній роботі і виражається в систематичнихспостереженнях учителя за навчальною діяльністю учнів на кожному уроці;
— періодичний –виявлення і оцінка знань і умінь учнів, засвоєних протягом кількох уроків. зметою виявити, наскільки учні добре володіють певною системою знань;
— підсумковий цеперевірка рівня засвоєння знань, умінь і навичок за тривалий період (чверть,семестр). основна форма підсумкового контролю – заліки та екзамени.
78.Оцінка результатів навчально–пізнавальної діяльності учнів. Критерії і нормиоцінок. 12 – бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів
Основні вимоги доперевірки і оцінки успішності: індивідуальний характер; систематичність;достатня кількість даних для оцінки; тематична спрямованість; об’єктивність,умотивованість оцінки; єдність вимог вчителів; оптимальність; всебічність.
Критерії оцінки: обсяг, повнота знань,глибина знань, міцність знань. оперативність знань, уміння викласти знання,якість умінь і навичок.
За умов12-бальної системи виокремлено 4 рівні навчальних досягнень учнів: початковий –1-3 бали (відповідь фрагментарна, характеризується початковими уявленнями пропредмет); середній – 4-6 балів (учень відтворює основний навчальний матеріал,виконує завдання за зразком); достатній 7-9 балів (учень знає істотні ознакипонять, явищ, вміє робити висновки); високий — 10-12 балів (знання учня єглибокими, міцними, узагальненими і системними).
79.Диференційоване навчання в школі
Навчально-виховнийпроцес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називатидиференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим навчанням.
Видидиференціації:
— за здібностями– паралельні класи від найсильніших до найслабших за рівнем знань;
— за відсутністюздібностей: учні, що не встигають з тих чи інших предметів, групуються в класив яких ці предмети вивчаються за заниженим рівнем;
— за майбутньоюпрофесією: навчання дітей в художніх, музичних школах та ін.;
— за інтересамиучнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням фізики, математики,хімії, інших предметів;
— за талантами дітей.
80.Проблема навчання обдарованих учнів та шляхи її вирішення
Існує кількатипів індивідуальної обдарованості: раціонально — мислительний (необхіднийвченим, політикам); образно-художній (дизайнери, художники, письменники);раціонально-образний (історики, філософи, учителі); емоційно-почуттєвий(режисери, літератори).
Формами роботи зобдарованими дітьми можуть бути групові та індивідуальні заняття з ними науроках і в позаурочний час, факультативи. Зміст навчальної інформації для цихучнів має доповнюватись науковими відомостями, які вони можуть одержати впроцесі виконання додаткових завдань. У методах навчання мають переважати самостійнаробота, частково-пошуковий і дослідницький підходи до засвоєння знань. Домашнізавдання таким учням мають носити творчий характер.
81.Причини неуспішності учнів. Шляхи подолання неуспішності
Основні ознакинеуспішності учнів.
— Наявністьпрогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмету вміннях. котріне дозволяють охарактеризувати суттєві елементи понять, що вивчаються, а такожздійснити необхідні практичні дії.
— Наявністьпрогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботинастільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягомзнань, умінь і навичок.
— Недостатнійрівень розвитку та вихованості особистісних якостей, котрі не дозволяють учнювиявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості,необхідні для успішного навчання.
У процесі подолання неуспішностіусувають прогалини в навичках навчальної праці, долають прогалини в розвиткумислення школярів, долають негативне ставлення учнів до навчання, усуваютьпрогалини в знаннях учнів, долають причини щодо неуспішності.
82.Оптимізація процесу навчання
Оптимізаціяпроцесу навчання – це таке управління, яке організовується на основі всебічноговрахування закономірностей, принципів навчання, сучасних форм і методівнавчання, а також особливостей даної системи, її внутрішніх і зовнішніх умов зметою досягнення найефективнішого функціонування процесу з точки зору заданихкритеріїв.
До критеріївоптимізації навчання належать:
— ефективністьпроцесу навчання;
— якістьнавчання;
— оптимальністьвитрат часу та зусиль вчителів і учнів.
Найбільш типовийпідхід до вибору оптимального варіанту вивчення навчального матеріалу:
аналіз змістунавчального матеріалу;
аналізпізнавальних можливостей учнів;
самоаналізможливостей педагога;
конкретизаціяцілей і завдань навчання;
конкретизація змісту навчальногоматеріалу
83.Наукові основи внутрішкільного управління. НОП в школі
Вимоги до внутрішкільногоконтролю: індивідуальний характер; систематичність; раціональність; всебічністьі різноманітність форм; об’єктивність, диференційований підхід; єдність вимогосіб, що здійснюють контроль.
Видивнутрішкільного контролю:
класно-узагальнюючий:рівень знань і вихованість учнів, якість викладання в класі, якість роботикласного керівника, виконання батьками своїх обов’язків;
фронтальний: станвикладання окремих предметів у всіх класах або в окремих;
тематичний:робота всього колективу над якоюсь проблемою;
персональний:якість викладання окремого учителя;
оглядовий: станшкільної документації; дисципліни.
Методивнутрішкільного контролю: спостереження, перевірка документації; опитування,тестування.
84.Керівництво навчально–виховною роботою школи
Керівництво навчально-виховноюроботою здійснюють:
директор школи: персонально відповідає переддержавою за всю діяльність школи, за організацію і якість навчально-виховноїроботи, якість знань і поведінку школярів, фінансово-господарський стан ітехніку безпеки в школі.
заступникдиректора з навчальної роботи: організовує і контролює хід навчання школярів, їхзагальноосвітню і трудову підготовку, всебічний розвиток і поведінку; виконаннянавчальних планів і програм; керівництво методичною роботою;
заступникдиректора з виховної роботи: організовує позакласну виховну роботу і дозвілля школярів,надає допомогу класним керівникам.
помічникдиректора по господарській частині: відповідає за збереження шкільних будов і майна, матеріальнезабезпечення навчального процесу, санітарний стан школи, протипожежну охорону,правильну організацію роботи обслуговуючого персоналу. 85. Рада школи, зміст іорганізація її роботи.
До складу ради школи входятьпедагоги, батьки і учні. Збирається вона 4-5 раз на рік для вирішення важливихдля школи проблем:
1. Станнавчальної та виховної роботи в школі (вересень);
2. Стан навчальноїта виховної роботи в окремому класі (грудень);
3. Затвердженняструктури та штатного розпису школи на навчальний рік (Лютий);
4. Організація літнього відпочинкудітей та працевлаштування випускників (червень).
86. Педагогічнарада школи, зміст і організація її роботи.
До складу педагогічноїради школи входять педагоги. Вона збирається 4-5 разів на рік і на своїхзасіданнях розглядає такі питання:
1. Стан викладання окремихпредметів, та завдання його щодо поліпшення;
2. Про роботу методичнихоб’єднань в школі та шляхи її вдосконалення;
3. Про початок чи закінченнянавчального року;
4. Про стан виховної роботи вшколі;
5. Поро атестаціюпедпрацівників.
Напедагогічну раду можуть бути винесені і інші питання, що стосуютьсянавчально-виховного процесу в школі.
87.Планування роботи школи
Під часпланування роботи школи слід дотримуватись таких принципів: науковість,реальність і оптимальність заходів, що плануються, соціальна детермінація, щопередбачає формування в учнів необхідних суспільству моральних правових таінших цінностей.
Річний план школи має такі розділи: аналізроботи школи за попередній навчальний рік; завдання на новий навчальний рік;здійснення загальної середньої освіти і підвищення якості навчально-виховногопроцесу; позакласна і позашкільна робота; спільна робота школи, сім’ї ігромадськості; методична робота школи; робота педагогічної ради школи;управління школою і внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота;організаційно-господарська робота.
Поточнеплануванняохоплює: плани роботи вчителів (тематичні і поурочні), класних керівників (напівріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртківі організацій, розкладу навчальних і позакласних занять і заходів.
88.Особливості внутрішкільного контролю
Вимоги до внутрішкільногоконтролю: індивідуальний характер; систематичність; раціональність; всебічністьі різноманітність форм; об’єктивність, диференційований підхід; єдність вимогосіб, що здійснюють контроль.
Видивнутрішкільного контролю:
класно-узагальнюючий:рівень знань і вихованість учнів, якість викладання в класі, якість роботикласного керівника, виконання батьками своїх обов’язків;
фронтальний: станвикладання окремих предметів у всіх класах або в окремих;
тематичний:робота всього колективу над якоюсь проблемою;
персональний:якість викладання окремого учителя;
оглядовий: станшкільної документації; дисципліни.
Методи внутрішкільного контролю: спостереження, перевіркадокументації; опитування, тестування.
89.Шкільна документація
До шкільної документаціїналежать:
Річний план школи, що має такі розділи: аналізроботи школи за попередній навчальний рік; завдання на новий навчальний рік;здійснення загальної середньої освіти і підвищення якості навчально-виховногопроцесу; позакласна і позашкільна робота; спільна робота школи, сім’ї ігромадськості; методична робота школи; робота педагогічної ради школи;управління школою і внутрішній контроль; санітарно-оздоровча робота;організаційно-господарська робота.
Поточнеплануванняохоплює: плани роботи вчителів (тематичні і поурочні), класних керівників (напівріччя), директора школи і його заступників (на тиждень), учнівських гуртківі організацій, розкладу навчальних і позакласних занять і заходів.
90.Роль методичної роботи в підвищенні рівня професійної компетентності вчителя
Методична робота в школіспонукає кожного вчителя до роботи над вдосконаленням свого фахового рівня;сприяє взаємному збагаченню членів педагогічного колективу педагогічнимизнахідками; дає можливість молодим вчителям вчитися педагогічної майстерності устарших і більш досвідчених колег; забезпечує підтримання в педколективі духутворчості, прагнення до пошуку.
Завданняметодичної роботи: підвищення наукового рівня вчителя, підготовка до засвоєння ним змістунових програм і технологій їх реалізації, постійне ознайомлення з досягненнямипсихолого-педагогічних дисциплін і методик викладання; вивчення і втілення ушкільну практику передового педагогічного досвіду; творче виконання перевіренихрекомендацій; надання кваліфікованої допомоги як у питаннях теорії, так і упрактичній діяльності.
91.Основні форми методичної роботи в школі
До основних форм методичноїроботи в школі належать:
1. індивідуальнасамоосвіта;
2. Групові тамасові форми методичної роботи:
— відкриті уроки,основною метою яких є підвищення майстерності всіх вчителів;
— взаємовідвідування (відвідування уроків у старших колег і навпаки;
— предметнікомісії.
3. Інші форми методичної роботи:виробничі наради; науково-практичні конференції; педагогічні читання; школипередового досвіду; педагогічний кабінет; курси перепідготовки; методологічнийсемінар.
94.Наукова організація праці вчителя (НОП вчителя)
Наукова організаціяпедагогічної праці – це система здійснення науково обґрунтованих заходів, спрямованих насистематичне вдосконалення педагогічної праці і її умов, тобто на забезпеченнямаксимальної ефективності навчання і виховання учнів при раціональномувикористанні часу, сил і засобів як педагога так і учнів.
Науковаорганізація праці вчителя включає в себе такі важливі вміння: працювати, безперервновдосконалюючи прийоми і методи праці; вчитися тому, як треба працювати, і вчититому вмінню інших; безперервно вдосконалювати і раціонально використовуватиумови праці.
У загальномукомплексі проблем слід виділити три проблеми, що становлять її основу:
економія іраціональне використання часу;
створення іраціональне використання сприятливих умов праці і відпочинку;
максимальне піклування про здоров’я івсебічний розвиток всіх учасників трудового процесу.
Питаннядо екзамену з педагогіки
1. Педагогіка якнаука про виховання. Предмет педагогіки та її основні категорії. Народнапедагогіка: принципи, зміст, методи і форми виховання.
2. Методологічнізасади педагогіки.
3. Структурапедагогіки, її зв’язки з іншими науками. Завдання педагогіки.
4. течіїзарубіжної педагогіки. Їхні методологічні основи.
5. Особистість.Індивідуальність. Розвиток і формування особистості.
6. Виховання якпровідний фактор розвитку і формування особистості.
7. Рольспадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості.
8. Рушійні сили ізакономірності розвитку особистості.
9. Рольдіяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.
10. Віковаперіодизація розвитку особистості.
11. Зарубіжнітеорії розвитку і формування особистості.
12. метавиховання, її об’єктивний характер. Ідеал національного виховання.
13. Основнінапрямки всебічного розвитку особистості, їхні завдання.
14. Програмавиховання.
15. Метавиховання у зарубіжній педагогіці.
16. Загальнахарактеристика логіки і методів науково – педагогічного дослідження.
17. Процесвиховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили.
18. Етапи процесувиховання. Управління процесом виховання.
19. Самовихованняяк вищий етап процесу виховання. Прийоми самовиховання.
20.перевиховання, його функції, етапи, принципи.
21. Результатипроцесу виховання, їх контроль і можливості виміру. Критерії вихованості.Психолого – педагогічне вивчення учня і колективу.
22. Шляхипідвищення ефективності процесу виховання.
23. закономірностіпроцесу виховання.
24.Характеристика принципів виховання.
25.Характеристика основних напрямів змісту виховання.
26. Розумовевиховання. Культура розумової праці. Форми підготовки учнів до самоосвіти.Структурні елементи культури навчальної праці.
27. Моральневиховання школярів. Його завдання, зміст, основні форми.
28. Трудовевиховання. Система професійної орієнтації учнів: завдання, зміст, етапи.
29. Естетичневиховання учнів: завдання, зміст, методика.
30. Фізичневиховання: зміст, форми, методика. Формування у школярів здорового способужиття.
31. Основні шляхиреалізації змісту виховання та їх характеристика.
32. Методи таприйоми виховання: сутність, класифікація, характеристика..
33. Умовиоптимального вибору і ефективного застосування методів виховання.
34. Позакласна тапозашкільна виховна робота: завдання, зміст, принципи організації.
35. Розмаїттямасових, групових та індивідуальних форм виховної роботи.
36. Позашкільніустанови, завдання і зміст їх роботи.
37. Роботакласного керівника: сутність, завдання, зміст, форми і методи діяльності.
38. Плануванняроботи класного керівника. Види планів.
39. Психолого –педагогічне вивчення особистості учня і учнівського колективу: програма,методи, принципи.
40. Народнапедагогіка: принципи, зміст, методи і форми виховання дітей.
41. Учнівськийколектив: ознаки, типи, структура. Основні етапи розвитку колективу.Особистість і колектив.
42. Вихованнядітей у сім’ї. Основні проблеми сімейного виховання.
43. Спільнавиховна робота школи, сім’ї та громадськості.
44. Дитячі тамолодіжні організації. Їх роль у вихованні особистості. Взаємодія із школою.
45. Поняттядидактики. Основні категорії дидактики. Дидактика і методики викладання окремихпредметів.
46. Методологічнізасади процесу навчання. Рушійні сили.
47. Функціїнавчання та шляхи їх реалізації.
48. Процеснавчання як система: компоненти процесу навчання і взаємодія між ними. Навчанняяк двобічний процес взаємообумовленої діяльності вчителя і учнів – викладання іучіння.
49. Структурадіяльності вчителя в навчальному процесі. Творчий характер діяльності вчителя.
50. Психолого –педагогічні основи навчально – пізнавальної діяльності іучня.
51. Види навчаннята їх характеристика.
52. Загальнахарактеристика змісту освіти. Вдосконалення змісту освіти відповідно до вимогЗакону України “Про освіту”.
53. Навчальніплани, програми, підручники та посібники національної школи та їххарактеристика.
54. Загальна,політехнічна та професійна освіта. Характеристика. Взаємозв’язки між ними.
55. Зміст освітив зарубіжній школі.
56.Закономірності навчання, їх характеристика.
57. методинавчання, прийоми навчання. Основні підходи до класифікації методів навчання таїх характеристика.
58. Методиорганізації та здійснення навчально – пізнавальної діяльності. Класифікація.Характеристика.
59. Методистимулювання навчальної діяльності учнів.
60. Методиконтролю і самоконтролю у навчанні.
61. Засобинавчання та їх характеристика.
62. Вибір іоптимальне поєднання методів навчання. Оптимізація процесу навчання.
63. методи навчанняв зарубіжній теорії і практиці.
64. Формиорганізації навчання. Загальна характеристика.
65. Урок –основна форма організації навчання. Загальна характеристика. Типологія(класифікація) уроків. Макро- і мікроструктура уроків. Характеристика уроківокремих типів.
66. Підготовкавчителя до уроку.
67. Тематичне іпоурочне опитування.
68. Шляхипідвищення ефективності уроку в сучасній школі.
69. Вправи якзасіб формування умінь і навичок. Види вправ і їх характеристика.
70. Формиорганізації навчальної діяльності учнів на уроці (індивідуальна, парна,групова, фронтальна).
71. Вимоги доуроку.
72. Нестандартніі нетрадиційні уроки. Характеристика.
73. Позаурочніформи організації навчання (організаційні форми навчання): семінарські заняття,практикуми, факультативи, екскурсії, гуртки, консультації. Види тахарактеристика.
74. Домашнянавчальна робота учня: вимоги до організації, характеристика видів.
75. Оптимізаціядомашньої навчальної роботи. Наукова організація праці учня.
76. Контрольуспішності учнів: сутність, основні види.
78. Оцінкарезультатів навчально – пізнавальної діяльності учнів. Критерії і норми оцінок.Облік результатів навчально – пізнавальної діяльності учнів. 12 – бальнасистема оцінювання навчальних досягнень учнів.
79.Диференційоване навчання в школі.
80. Проблеманавчання обдарованих учнів та шляхи її вирішення.
81. Причининеуспішності учнів. Шляхи подолання неуспішності.
82. Оптимізаціяпроцесу навчання.
83. Науковіоснови внутрішкільного управління. НОП в школі.
84. Керівництвонавчально–виховною роботою школи.
85. Рада школи,зміст і організація її роботи.
86. Педагогічнарада школи, зміст і організація її роботи.
87. Плануванняроботи школи.
88. Особливостівнутрішкільного контролю.
89. Шкільнадокументація.
90. Рольметодичної роботи в підвищенні рівня професійної компетентності вчителя.
91. Основні формиметодичної роботи в школі.
92. Вивчення,узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду.
93. Втіленнядосягнень педагогічної науки в шкільну практику.
94. Наукова організаціяпраці вчителя (НОП вчителя).
95. Проблемаформування НОП в учнів.
96. Дидактичніпошуки вчителів – новаторів.
97. Досвід роботиавторських шкіл.
98. Самовихованняяк засіб професійної підготовки майбутніх вчителів.
99. Педагогічнеспілкування.
100. Нові освітнітехнології: модульно–рейтингова, індивідуалізації та диференціації.