Правові відносини

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Ю. ФЕДЬКОВИЧА ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ П Р А В О В І В І Д Н О С И Н И: поняття, склад, елементи, види. (курсова робота) Студента ІI курсу очної форми навчання Сатоніна В.І. Ч Е Р Н І В Ц І - 1999 ПЛАН ВСТУП. І. Правові відносини: а) загальна характеристика правових відносин; б) ознаки. ІІ. Складові елементи правових відносин: а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості

суб’єктів, види суб’єктів; б) об’єкти правових відносин, види об’єктів; в) суб’кти права і юридичні обов’язки. ІІІ. Види. ВИСНОВОК Список літератури. І. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ: а) загальна характеристика правових відносин. В суспільстві існує багато різних відносин: економічні, моральні, політичні, юридичні, культурні, духовні та інші. Отже суспільство є сукупністю відносин наслідок взаємодії людей.

При цьому всі види і форми відносин, виникаючих в суспільстві, являються суспільним або соціальними. Право являється офиційним державним регулятором суспільних відносин. В цьому його головне завдання. Регулюючи ті або інші відносини. вогно тим самим надає їм правову форму, в наслідок чого ці відносини набувають повне значенння і особливий вид - стають правовими, одягаються в правову оболонку.

Саме за допомогою такої нормативної дії державна влада переносить визначені відносини під свій юридичний захист, надаючи їм стабільність, упорядкованість, стійкість напрямок. Хз учасники наділяються правосуб’єктністю, юридичними правами і обов’язками. Ці відносини стають підконтрольними і управляючими. Заборонити одні дії, дозволяють другі, заохочуючи

інші, встановлюючи відповідальність за порушення своїх принципів, право аким шляхом вказує необхідні суспільні корисні варіанти поведінки суб’єктів, сужаючи чи розширяючи сферу їх суспільних бажань і цілей. Любі відносини набувають характерних правових відносин лише в тому випадку, якщо вони виникають на основі і у відповідності з нормативними правами і не протерічять волі держави. Отже правові відносини можна визначити, як суспільні відносини, врегульовані

правом. При цьому регулюючі відносини не втрачають свого фактичного змісту, а лише змінюються, набуваючи нові додаткові якості. Держава не може при допомозі правових засобів свавільно змінювати початковий характер тих або інших відносин, а також творити нові. Державашляхом видачі законів може лише усокрити розвиток відомих відносин. Право - не творець, а лише регулятор суспільних відносин. «Право само по собі нічого не творить, а

лише санкціонує суспільні відносини Законодавство лише фіксує, виражає економічні споживання». Правові відносини в юридичній науці виділяються ще в якості однієї з найважливіших категорій. Вони служать юридичним формам взаємодії учасників різнобічних суспільних відносин. Одночасно правові відносини є необхідною умовою і неопосередкованим завданням ціленаправлення правової дії на суспільні відносини. Вони надають найбільш значний, стійкий мта стабільний, незалежний від випадковостей

суспільний зв’зок. По мірі закінчення правових відносин в процесі правового регулювання суспільних відносин виникають необхідні умови для досягнення вищих цілей соціального розвитку особистості, найбільш повного задоволення її матеріальних та духовних потреб в нерозривному зв’язку з конкретними інтересами суспільства. Ще правові відносини можна визначити як врегульовані нормативно-правові суспільні відносини, учасники яких являються носіями суб’єктів права

і юридичних обов’язків, які гарантуються державою. б) ознаки Найбільш характерні ознаки правових відносин як особливого вида суспільних відносин містяться в слідуючому: 1. Вони виникають, зникають або змінюються тільки на основі правових норм, які неопосередквано породжують правові відносини і реалізуються через них. Між цими явищами існує причино-наслідковий зв’язок. Нема норми - нема

і правових відносин. Вони представляють собою деяке єдинстов, цілісність. В них ще встановлюються спроби забезпечення і охорони правових відносин порушення. Зв’язок правових відносин з правовими нормами, які знаходяться на законодавчих актах держави виражаються в тому, що дані відносини в цілому і їх структура являється необхідною частиною в суспільній системі правового регулювання суспільних відносин.

Саме в правових відносинах викладається ціль правових норм. Суб’єкти правових відносин взаємно пов’язані між собою юридичними правами та обовєязками, які в правовій науці прийнято називати суб’єктивними, цей зв’язок і є правовідношення, в рамках якого права однієї сторони відповідає обов’язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правових відносин виступають по відношенню

один до іншого, як управомочені і правозобов’язані особи. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок. 3. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок.

Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників

одночасно має право і несе обов’язок. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок. Правовідносини - це завжди двох сторонній зв’язок. Тому, що сама норма права носить представницько-зобов’язуючий характер, вона завжди когось на щось

управомочує і когось на щось зобов’язує. Крім того, в більшості правових відносин кожен з учасників одночасно має право і несе обов’язок. 3.Правові відносини мають вольовий характер. По-перше тому, що через норми права в них відображається державна воля. По-друге, в силу того, що навіть при наявності юридичної норми правові відносини не можуть автоматично з’явитися, а потім функціонувати волі його учасників, в крайньому випадку, одного з них.

Необхідний вольовий акт, який дає початок явищу. 4.Правовідносини, як правило, на базі якого вони виникають, охороняються державою. Інші відносини такого захисту не мають. Хоча, далеко не у всіх правових відносинах держава зацікавлена і здавалося, не повинна їх захищати, але інтерес держави стоїть в тому, щоб ці соціальні явища правильно рішалися, винні несли покараня,тому вона вона держе в полі свого бачення, забезпечуючи увагу виникаючих

по цьому поводу юридичних форм і процедур, право громадян. Охорона злочинності і правопорядку визначає і охорону правових відносин і робить правовий порядок як наслідок законності. 5. Правові відносини явяються особою різновидністю суспільних відносин. Це означає, що вони являють собою різнобічні зв’язки, які виникають між людьми

і організаційними формами взаємодії соціальних груп, класів в процесі їх економічного, соціального, політичного, духовного життя і діяльності. Їх основу складає закономірність розвитку суспільства. « Правові відносини так само як і форми держави не можуть бути ні з самих себе, ні з так званого суспільного розвитку людського духа навпаки вони кореняться в матеріальних життєвих відносинах»

В деяких випадах важливе значення має і примусова сила державного апарату. Правові відносини тримають в собі можливість застосування державного примусу в цілях реального забезпечення суб’єктивних прав і виконує юридичні обов’язки. Крім того держава може першкоджати виникненню різних негативних з точки зору приписів соціального розвитку життєвих зв’зків або відносин. Воно формулює відповідні правові заперечення, намагаючись з

їх допомогою зруйнувати подібні відносини, встановити конкретну міру відповідальності осбі за участь в цих відносинах. Правові відносини як форма існувуання права займає важливе місце в правовому регулюванні суспільних відносин. Подібно тому, як не можливо в практичній діяльності вважати думку об’єктів самим об’єктом, неможливо і юридичні формули поведінки суб’єктів права, вирощених на мові законодавчих актів, вважати дійсним правом. Цінність і значення правових відносин, як форми права заключається в

їх реальності. Саме з правовими відносинами пов’язана дійсність права. Відповідної реальної поведінки людей-суб’єктів права - в процесі реалізації ними своїх юридичних прав і обов’язків юридичному змісту законів являється окремим завданням правового врегулювання. Тільки реальні правові відносини можуть розглядатися в якості крітерія істини при оцінці відповідальностф юридичних законів об’єктивним закономірностям життя суспільства

і відповідальності сформульованих законодавцем правових норм і втілених в дійсність. Правові відносини являються правовою діяльністю практики, практичної діяльності наділених розумом і волею людей, соціальних груп, класів і т.п. По реалізації ними своїх індивідуальних і суспільних цілейі задач. Таким чином ефективність права може бути вимірене тільки на основі відношення змісту юридичних актів

з їх реальним втіленням в дійсність і в кінцевому рахункуз тими реальними успіхами суспільного розвитку, які закладені законодавцем. КНИГА Отже правові відносини можна визначити як врегульовані правом і які знаходяться під захистом держави суспільні відносини, учасники яких виступають в якості носіїв взаємодоповнюючих один одного юридичних прав і обов’язків. ІІ. СКЛАДОВІ ЕЛЕМЕНТИ ПРАВОВИХ ВІДНОСИН: а) суб’єкти правових відносин, юридичні властивості суб’єктів,

види суб’єктів; Елементи правових відносин складають визначені зв’язки, сукупність права і обов’язківу суб’єктів. Вона різнобічна і визнаена, як характером так і ціллю задля якої держава приймає це врегулювання, якщо в суспільних відносинах дії особи взаємно пов’язані і держава намагається ці відносини закріпити.є то вона наділяє сторони взаємними правами обов’язками. Якщо не відносини такого роду, то держава намагається зруйннувати негативний зв’язок, прекратити дані

відносини. в цьому разі держва встановлює заборону на таку діяльність, притягуючи до такої відповідальності або обидві сторони даних відносин. Під елементами правових відносин розуміють сукупність складаючих його елементів і способів їх взаємодії. До елементів правових відносин відносять: 1. суб’єктів правових відносин; 2. об’єктів правових відносин; 3. змістовні правові відносини. 1. Суб’єкти правових відносин - це учасники правових відносин, що мають

суб’єктивні права і юридичні обов’язки. Суб’єкти правових відносин - це правоздатні суб’єкти суспільного життя, які є носіями юридичних прав і обов’язків. Для того, щоб бути суб’єктом права організація або індивіди повинні володіти правосуб’єктивністю. У державних і громадських організаціях правосуб’єктивність знаходить свій вираз у компетенції її органів, тобто в сукупності права і обов’язків, що надаються

їм для для виконання відповідних функцій. Що ж до право-суб’єктивності індивидів, то юридичною передумовою найбуття статусу суб’єкта правовідносин є наявність у нього правосуб’єктивності , дійєздатність. Під праводієздатністю розуміють обумовлену нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні права та юридичні обов’язки. У людини правоздатність виникає з моменту

її її народження і припиняється зі смертю. В сучасному цивілізаційному суспільстві немає і не може бути людей не наділених спільною правоздатністю. Вона витікає з міжнародних пактівпро права людини, принципів гуманізма, свободи, справедливості. Обов’язком кожної держави - належним чином гарантувати і захищати цю якість. Головне в діяєздатності - не право, а принципіальна можливість або здатність

їх мати. Вперше поняття правоздатності було оформлено і введено в практику буржуазними кодексами ХІХ ст. (франц. громадянський кодекс 1804р.; герман. громадянське уложення, 1894р.). Відмінність правоздатності від суб’єктивного права в тому, що вона: а) невід’ємна від особи- не можна людину лишити правоздатності або відграничити; б) не залежить від кола, віку, професії, національності, майнового стану або інших життєвих обставин; в) невід’ємна -

її не можливо віддати іншим; г) по відношенню до суб’єктивного права, вона первинна; д) субєєктивне право - конкретне, а правоздатність - абстрактна. Всезагальність правоздатності зводиться до того, що державна влада з самого початку наділяє всіх своїїх громадян спільними особливостями - юридичною можливостю бути носієм відповідних прав і обов’язків. Правоздатність організацій, юридичних осіб виникає в час створення і регістрації тієї чи іншої організації і припиняється в час

її ліквідації. Дієздатність - це закріплення в законодавтсві і забезпечити державну можливість субєєктам здійснити свої права і обов’язки особистими діями. Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи. Дієздатність настає в повному обсязі з настанням повноліття по досягненню 18 річного віку. Дієздатністю не володіють мололітні діти до 14 років

і душевнохворі особи, які можуть мати право. По можливості їх реалізувати. За них виступають їх законні представники - батьки, опекуни і т.п. Дієздатність буває: повна, часткова і обмежена. Повна з 14річного віку, а обмежена, коли особа обмежена в дієздатності за рішенням суду. У деяких випадках до складу правосуб’єтивності разом з праводієздатністю включається ще деліктоздатність,

тобто здатність особи нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Ніхто не може бути обмеженим у правовій дієздатності, інакше як у випадку передбаченому законом. Суб’єктами права можуть бути: 1. Фізичні особи: а) громадяни даної держави; б) іноземні громдяни; в) біпатриди; г) апатриди. 2. Організації та об’днання: а) громадські організації; б) підприємтва; в) державні установи; г) установи

та їх посадові особи. 3. Соціальні спілки: а) держава вцілому; б) народна нація; в) адмінстративно-територіальні одиниці; г) трудові колективи. В своїх взаємовідносинах і відносинах з громадянами юридичні особи діють, як єдиний суб’єкт, внутрішня структруа якого не має значення для вступаючим з ним в правовідносини. Юридичні особи і громадяни беруть участь у відносинах, які регулюються різними галузями права.

Однак умови при яких організації можуть бути визнані юридичними особами, порядок їх вининкнення, зупинка і суспільні принципи вступу у майнові відносини визнає громадянським законодавством. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремити майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і обов’язки, бути позивачем і відповідачем в суді. Різні суб’єкти вступають у правові відносин и насамперед з метою задоволення

певних своїх інтересів і потреб. Для досягнення поставлених цілей суб’єкти в рамках правових відносин шляхом реалізації своїх прав і обов’язків здійснює певні дії, чим досягається результат - об’єкти правових відносин, за ради якого відбулися правові відносини. 2. Об’єкти правових відносин дуже різноманітні ними можуть бути: -матеріальні, духовні та інші блага, за вийнятком предметів вилучених з цивільного обігу;

ї -також особа може вступати вступати в правові відносини в інтересах здійснення визначених дій. Отже об’єктом правових відносин можуть виступати як самі ці дії, та і їх наслідки; -поведінка учасників правових відносин може бути напрвалена на саме суб’єктивне право. Це має місто в тих випадках, коли фізична особа, юридична особа домагається визнання за ними факта належності в них того або іншого юридичного права.

Деякі автори згідні з тим, що об’єктом правових відносин є те, що воно направлене або на що дії, різні матеріальні і вольові об’єкти. Під матеріальними об’єктами розуміють вцілому матеріальні та духовні блага, під юридичним - поведінка зобов’язаної особи. З цими двома видами об’єктів можна погодитись, що ж до вольового об’єкта правових відносин, то воно визначене спірне. Отже об’єкт правових відносин визнається не те, що направлені

дії сторін, а фактично їх волдя як об’кт дії з боку держави. Питання про об’єкт право розглядає громадянське право. Правова наука використовує термін «Об’єкт» ще в одному значенні. В цьому разі мова іде про об’єкт, на який право може діяти. Право неопосередковане дії на вольову поведінку суб’єктів.

Отже діяльність суб’єктів служить об’єктом правової дії. Оскільки суспільні відносини являються наслідком такої діяльності, то в кінцевому рахунку об’єктом правової дії виступають самі суспільні відносини. Коло можливих правових відносин визначається законом. Об’єктами правових відносин можуть бути: 1.Матеріальні балга: а) засоби виробництва. 2. Немайнові особисті блага: а) життя; б) свобода.

Характерні для кримінально-процесуальних правових відносин 3.Продукти харчової творчості: а) твори літератури; б) наукові твори. Все, що являється наслідком інтелектуальної праці. 4. Гроші та цінні папери: а) облігації; б) гроші. 5. Наслідок поведінки суб’єктів: а) ремонт побутової техніки; б) будівництво будинку.