«Методикапідготовки і проведення лабораторного заняття з землеробства»
План
Вступ
1. Лабораторно-практичніроботи як метод викладання землеробства
2. Структура, зміст іметодика проведення лабораторно-практичних робіт в землеробстві
3. Організаціялабораторно-практичних занять в землеробстві
4. Лабораторні роботи зземлеробства
Вступ
Предметдослідження полягає у специфіці та значенні проведення лабораторних робіт зЗемлеробства.
Об’єкт– методи та методичні прийоми проведення лабораторних робіт з Землеробства.
Визначившимету та актуальність теми, ставимо ряд завдань дослідження:
1.Опрацювати методичну літературу з обраної теми.
2.Вивчити методи педагогічного досвіду.
3.Розробити кілька різних за типом лабораторних робіт з Землеробства.
Коливзагалі поняття метод у навчання не відзначається виразністю, то поняттялабораторного методу слід визнати за одне з найменш визначених, найменшвиразних. Різні автори вкладають в це поняття різне розуміння. Дехто підлабораторним методом розуміє всі ті методи шкільної роботи, де є більш або меншактивна праця учня. Значення слова «лабораторія» при цьому звичайно виводять ізлатинського слова «лабор» — труд, праця, і тут воно тотожне із значеннямтрудовий; лабораторний метод — це трудовий метод навчання, коли труд маєбільш-менш самостійний характер. Але таке визначення методу занадто широке.Тоді воно стосується і до дослідчого методу, і до методу проектів, і взагалі довсіх методів, що мають активний характер.
Є йвужче розуміння лабораторного методу. Під ним розуміють більш-менш самостійнупроробку студентами певних завдань у лабораторіях, кабінетах та іншихдопоміжних навчальних закладах або аудиторіях, коли останні за характеромнавчання обертаються в лабораторії, як це ми бачимо за дальтонівського плану.
Утакому вужчому розумінні вживатимемо назву лабораторного методу й ми.
Алепрактичні заняття студентів у лабораторіях та кабінетах можуть обмежуватисятільки проробкою того матеріалу, що студенти раніше засвоїли з книжки або зіслів викладача, або в процесі праць студенти самостійно розв’язують певніпроблеми. У першому випадку ми маємо лабораторно-ілюстративний метод, у другому— дослідницький. У цьому розділі дамо коротку характеристику першого методу.
Ще задореволюційних часів по кращих середніх школах і в більшості вищих, вживалитакого способу роботи. Студенти на лекціях професорів обізнавалися з певнимирозділами курсів наук, а потім у лабораторіях чи кабінетах провадили низкупрактичних робіт, щоб закріпити й деталізувати здобуті знання. Особливо широкоцей метод практикували під час студіювання природничих наук. Вивчаючи фізику,хімію, анатомію та фізіологію, студент, прослухавши низку лекцій, неодмінномусив був зробити декілька дослідів у лабораторії, ознайомитись детально зприладами, препаратами або навіть виготувати їх тощо. Тільки після цього роботувизнавали за закінчену.
Такимсамим способом провадили роботу з природознавства і в деяких середніх школах,хоч тут вона не мала такого широкого вжитку. Слідом за природознавством такийметод почали застосовувати й до викладання інших дисциплін, зокрема суспільствознавства.Після того, як учні знайомилися з певним розділом курсу історії чи літератури,їм давали завдання для практичних робіт у кабінетах. Вони мусили, приміром,детально вивчити твори якогось письменника, простудіювати певні розвідки згалузі якоїсь науки і після цього скласти відповідний реферат. Такий спосіброботи і тепер дуже часто практикується в наших школах, особливо у вищій школі.Як бачимо, він уже набув певних визначених форм і тому має право називатисяметодом.
Здавалосяб, що лабораторний метод, у наведеному вище розумінні, можна визнати за цілкомактивний метод. Але, коли уважно розглянути його, то ми побачимо, що його таксамо, як метод Лая, можна перечислити лише до методів напівактивних.Самостійність студента за лабораторного методу тільки зовнішня. Певні знанняподаються йому в авторитарній формі: в лекції викладача, або через книжку.Практичні роботи, що їх провадять студенти в кабінеті або лабораторії, мають наметі закріпити та деталізувати набуті знання. Ні в виборі теми, ні навіть урозробленні її студент не є самостійний. Немає тут місця і для критики.Особливо такі риси має робота за лабораторним методом в галузі природознавствата взагалі точних наук. З природознавства є ціла низка добре складенихпідручників, що в систематичній формі подають здобутки науки за весь час їїіснування. Робота студента і є засвоєння цих підручників. Досліди, що їх вінробить у лабораторії, дають йому тільки змогу детально вияснити собі твердженнянауки, а також засвоїти техніку наукових дослідів. Останнім часом навітьз’явилося на ринку чимало підручників, де матеріал розкладений таким чином, щопісля кожного розділу зазначено низку дослідів, що їх має проробити студент улабораторії.
Трохиінший характер має лабораторний метод в галузі суспільствознавства.Суспільствознавство ще не дійшло рівня цілком точної науки. Тут ще немаєкурсів, що містили б у собі від усіх визнані теорії. Тим-то при лабораторномуметодові тут у студента або в учня середньої школи більше є змоги виявитисамостійну і навіть критичну думку. Але, що й тут певний матеріал подається впопередній лекції або в книжці, то думка учня вже спрямовується на певний шлях,і самостійність її дуже обмежується. Отже, лабораторний метод, принаймні втакій формі, як оце тут її розглядаємо, не може бути визнаний, так би мовити,за останнє слово методичної техніки. Він не розвиває самостійної критичноїдумки, а особливо не розвиває здібності до винаходів, у кращому випадку вінможе дати більш-менш точні знання і привчити до систематичної наукової праці тавиробити навички користуватися науковим приладдям. Але й ця робота матимездебільшого теоретичний, книжний характер, оскільки лабораторний методзв’язаний з лекційним викладом та підручниками. Крім того, треба відзначити, щоцей метод вимагає добре устаткованих лабораторій та кабінетів, чого, дійсно, убагатьох школах немає. Особливо трудно провадити лабораторну роботу зприродознавства. Прилади для дослідів з фізики, хімії коштують так дорого, щодати їх у руки кожному учневі — річ неможлива для більшості наших шкіл. Легшезабезпечити школу книжками, але в кожному разі школа поки що не має змогипридбати їх у кількості, потрібній для навчання за лабораторним методом. І всеж таки треба сказати, що лабораторний метод у такому вигляді, як ми подали його,матиме майбутнє. Коли наша школа буде володіти більшими матеріальними засобамиі матиме можливість придбати потрібну кількість приладів, лабораторний методзайме в ній досить поважне місце.
Апроте, дальтонівський лабораторний план має в собі й багато позитивного. Вінпривчає студентів до самостійної роботи, до її планування, виробляє навичку допраці з приладами і т. ін. Тому, заперечуючи проти застосуваннялабораторно-дальтонівського плану в чистому вигляді, ми можемо дещо запозичитиз нього. Зокрема, треба визнати за цілком доцільне попереднє детальнепланування роботи студентів, що його застосовує Пархерст. Ще перед початкомнавчального року викладач має чітко визначити, які саме лабораторні роботимають виконати студенти, і відповідно до цього підготувати лабораторії.Завдання для студентів слід, як це й рекомендує Пархерст, зафіксувати наспеціальних картках, що роздаються студентам. Перед заняттями треба відповіднимспособом за допомогою студентів-асистентів розставити приладдя, щоб невитрачати часу, призначеного для самих занять. Всупереч тенденціям Паркхерст,роль викладача як керівника лабораторної праці студентів не мусить обмежуватисяпасивним вичікуванням, коли звернеться до нього студент за поясненнями.Викладач мусить активно стежити за працею студентів і в потрібні моментикерувати нею, не пригнічуючи, а стимулюючи ініціативу студентів. Післязакінчення лекційної години студенти мусять здати свої роботи викладачеві іпоставити на місце приладдя, з яким вони працювали. Останнє має привчити учнівкультурно й акуратно поводитися з наочними посібниками.
1. Лабораторно-практичнаробота як метод викладання землеробства
Лабораторно-практичнаробота як метод викладання Землеробства – це насамперед метод організаціїстудентських досліджень. Вивчення предмету шляхом самостійного опрацюваннястудентами джерел за допомогою питань викладача, і під його керівництвомдістало назву лабораторного методу, за аналогією з відповідним методомвикладання агрономічних дисциплін.
ВЗемлеробствій поєднані лабораторний метод навчання з використанням підручника:спочатку ознайомлення з спеціалізованим матеріалом, опрацювання зібранихвідомостей, підбиття попередніх підсумків, а потім узагальнення учбовогоматеріалу.
ВЗемлеробстві використовується ще один метод, сутність його полягає в тому, щостуденти з кожного навчального предмету одержують розроблені з їхньою участюіндивідуальні плани занять на тиждень, два тижні й місяць. У визначені дніпроводяться консультації. Кожен студент має особисту облікову картку, де зазначається,яку частину завдання виконано, й складаються звіти перед викладачем.
Протев Землеробстві більше поширення отримав бригадно-лабораторний метод. Згідно ізцим методом студенти одержують навчальне завдання й перелік необхідноїлітератури на термін від тижня до місяця. Починається робота вступною бесідою,під час якої узгоджується її план, з`ясовується завдання. Після цього студентипочинають дослідження. На прикінцевому етапі проводиться підсумковий урок, наякому викладач приймає від студентів звіти. Останнім, завершальним заходом єконференція. Відмітна риса цього методу полягає в переважанні групової формизанять. Аудиторія існує лише для розподілу завдань, підсумування й облікуванняроботи. Основна робота ведеться в групі (бригаді), очолюваній бригадиромзавданням. Проте такий метод відмінили.
Лабораторно-практичнаробота, як метод ведеться у таких напрямках:
1)значно збільшилась частка лабораторно-практичних завдань, зорієнтованих на“сильних” студентів;
2)почала зростати питома вага дослідницьких завдань у дидактичних матеріалах;
3)з`явились потемні експериментальні розробки, повністю розраховані насамостійний аналіз джерел;
4)було зроблено обґрунтування лабораторного уроку та лабораторно-практичнихзанять у викладанні;
5)розробили методику досліджень у двох напрямах: а) організація занять з одногопитання під час вивчення нового матеріалу за допомогою поширеного пізнавальногозавдання; б) організація заняття протягом усього уроку.
Уцьому випадку заняття може мати таку структуру: вступне слово вчителя(5-10хв.), робота студентів з аналізу джерел (20-25 хв.); бесіда-перевіркарезультатів роботи (15-20хв.), прикінцеве слово вчителя, домашнє (5-10).
Такимчином, в основі лабораторно-практичної роботи як методу викладання лежитьопрацювання студентами різноманітних джерел.
2. Структура, зміст і методика проведеннялабораторно-практичних робіт в землеробстві
Структуралабораторно-практичних робіт в Землеробстві являє собою єдність такихскладників:
1)актуалізація знань і корекція опорних уявлень;
2)мотивація навчальної діяльності;
3)усвідомлення змісту;
4)самостійне виконання роботи;
5)узагальнення і систематизація результатів;
6)підбиття підсумків.
Актуалізаціяі корекція опорних уявлень – досить короткий, але відповідальний етап лабораторно-практичноїроботи. Виокремлення його в структурі лабораторно-практичного заняття якнезалежного елементу пояснюється тим, що організація самостійної діяльностіучнів у навчанні пов`язана з великими витратами часу. Це призводить до того, щовчитель частину матеріалу змушений подавати оглядово, переносити на наступнийурок або включати до домашнього завдання. Тому дуже важливо, щоб змістлабораторно-практичної роботи відповідав навчальному матеріалові виучуваноїтеми. На цьому етапі викладач спрямовує увагу студентів на сутність майбутньоїроботи. Студенти сприймають або повторюють факти, поняття, потрібні длявиконання завдання.
Наступнийетап — мотивація навчальної діяльності – передбачає ознайомлення студентів зтемою, та завданням роботи, її характером. Викладач пояснює, як підходити довиконання завдань, які результати мають бути одержані; визначає засоби фіксаціїпроміжних і кінцевих результатів, підходи до оцінювання підсумків працікожного. Залежно від характеру роботи створюється проблемна ситуація.
Відтакстуденти сприймають і усвідомлюють мету, послідовність своїх дій, аналізують іузагальнюють вихідні положення, на яких грунтується завдання, вивчають проблему(якщо вона є), шукають засобів до її розв`язання
Начерговому етапі студенти знайомляться зі змістом завдання, встановлюють, щовони знають, а що потрібно вивчити, які відомі прийоми дослідницької діяльностіможна застосувати в цій ситуації. Якщо викладач не сформулював проблему,студенти шукають її в змісті роботи. Якщо виникає потреба, вчитель уточнює пландіяльності, а в разі, коли студенти натрапляють на серйозні перешкоди вдослідженні, пропонує їм докладну інструкцію і шляхи їх вирішення.
Виконуючироботу з Землеробства, студенти аналізують джерело індивідуально, парами абогрупами – залежно від кількості примірників тексту джерела й мети заняття.Викладач спостерігає за перебігом дослідження, точністю виконання завдання, припотребі допомагає, спрямовуючи непрямими запитаннями та опосередкованимизавданнями їхню роботу в належне річище.
Напередостанньому етапі виконання завдання, студенти ретельно аналізуютьрезультати своєї роботи, систематизують та фіксують їх у конспектах у виглядікоротких висновків.
Підбиттяпідсумків, якими закінчується робота, викладач проводить у формі узагальнювальноїбесіди, під час якої розглядається кінцевий і проміжний результати дослідження,характерні помилки. Викладач теоретично обґрунтовує підсумки студентськихдосліджень.
Змістлабораторно-практичної роботи – це сукупність фактів (закономірностей, засобівдіяльності та методів пізнання, норм ставлення до різноманітних явищ і оцінокїхнього значення в ряді інших), вибраних з джерел знань методами, властивиминауці. Специфіка знань, які становлять зміст лабораторно-практичної роботиполягає в тому, що вони мають свою конкретну форму відображення – джерелоінформації. Але не всі вони в чистому вигляді можуть бути використані якпредмет лабораторного дослідження.
3.Організація лабораторно-практичних занять в землеробстві
А)Організація лабораторно-практичних робіт в Землеробстві починається зпланування. Викладач визначає теми, за якими буде їх проводити. Зважаючи на те,що навчальні програми тепер допускають певний вільний вибір викладачем тем ічасу на їхнє вивчення, істотного значення набуває визначення основних вимог дотеми заняття. При цьому слід виходити з того, що дослідницька робота такоговиду передбачає не тільки самостійність студентів, а й глибше вивчення нимипевного явища, процесу тощо. Неодмінна вимога до теми – це її значущість узагальному курсі викладання. Крім того, тема за відведеним на її вивчення часоммає допускати організацію лабораторно-практичної роботи. Здебільшого налабораторно-практичному занятті вивчають не всі питання, які б розглядаввикладач на уроці якогось іншого типу, а лише одне (рідше два-три). Рештапитань студенти вивчають самостійно або ж вони переносяться на інший урок. Убудь-якому разі викладачеві потрібно використати частину наступного уроку чи тодля систематизації матеріалу, який студенти опрацювали самостійно, чи длявикладання. До того ж на цьому уроці ще потрібно прорецензувати й узагальнитирезультати роботи. Усе це потребує додаткового часу. Тим-то не всяку тему можнавиносити на лабораторне вивчення.
І,звичайно, вибір теми залежить від наявності джерел.
Б)Наступний етап підготовки до лабораторно-практичного заняття – визначення йогомети.
Виконаннястудентами дослідницької роботи передбачає здобуття знань у вигляді фактичногоматеріалу; засвоєння основних понять, законів або теорій; формування специфічних,притаманних тільки цьому предметові й тільки цьому виду діяльності вмінь інавичок, що своєю чергою становлять навчальну мету роботи. З іншого боку,лабораторно-практичні заняття покликані розвивати мислення студентів, формуватипізнавальну потребу, забезпечувати переростання її в інтерес, у пізнавальнуактивність аж до досягнення пізнавальної самостійності, сприяти розвиткові волій наполегливості в навчанні; удосконалювати емоційну сферу особистості;виробляти загально-навчальні вміння й навики. У цьому полягає розвивальна металабораторно-практичної роботи.
Оскількими розглядаємо методику організації лабораторно-практичних робіт з поглядупіднесення пізнавальної активності, мета заняття має включати розвиток реальнихтворчих можливостей студентів, що спирається на попередній досвід пізнавальноїактивності. Завдання розвитку творчих можливостей передбачає навчити студентів:
1.Самостійно переносити засвоєні знання в нову ситуацію.
2.Бачити проблеми у звичних умовах.
3.Бачити структуру об`єкту.
4.Бачити альтернативи способу розв`язання та самого розв`язку.
5.Комбінувати нові способи з уже відомих.
Принципововажливо, що під час виконання лабораторно-практичних робіт формуються уявленняпро загальнолюдські цінності, етичні норми, виховуються моральні якості.
Практикаорганізації дослідницької діяльності засвідчує, що результати будуть більшвагомими, якщо поряд із звичайною корекцією мети роботи вирізнятиметься йпровідна дидактична мета, і залежно від неї визначатиметься пізнавальнезавдання й дозуватиметься допомога студентам з боку викладача. Це:
1.Набуття нових знань, умінь самостійно оволодівати ними.
2.Закріплення й уточнення знань.
3.Вироблення вмінь застосовувати знання на практиці.
4.Формування вмінь практичного характеру.
5.Формування вмінь творчого характеру.
Метазаняття є основою для пізнавального завдання, під яким розуміють сукупністьвказівок і питань, спрямованих на конкретизацію мети, визначення вимог, умов,засобів і прийомів її досягнення. Саме пізнавальне завдання визначає характерпізнавальної діяльності студентів. Тому відповідно до трьох видів пізнавальноїдіяльності розрізняють три види завдань:
— перший вид – передбачає репродуктивну діяльність, тобто діяльність за зразкомабо досить детальною інструкцією;
— другий – має перетворювально-репродуктивний характер (робота за скороченоінструкцією або лише за планом);
— третій – пов`язаний з пошуковою діяльністю.
Якщоскладність змісту вже закладена а самому джерелі й зменшити її можна лишескороченням обсягу інформації (фрагментацією джерела), то пізнавальне завданняпокликане допомогти подолати труднощі змісту.
Отже,основні диференціації пізнавальних завдань – це: варіювання їх з урахуванняміндивідуальних можливостей виконавців, обсягу й складності, міри вчительськоїдопомоги, характеру діяльності студентів, а також різні поєднання цих способів.Найефективніша – комплексна диференціація завдань.
Розподілзавдань у Землеробстві відбувається так:
1) згідно з результатами попередніх робіт, умовно ділять студентів нагрупи за рівнем розвитку їхньої пізнавальної активності й відповіднопропонувати завдання;
2) дають студентам завдання, вищі на один ступінь від того рівня,який вони звичайно показують (тобто стимулювати їхню пізнавальну активність);
3) надають студентам право самостійно обирати собі завдання. Такийпідхід ґрунтується, зокрема, на поглядах французького педагога С.Френе, щобудь-яке класифікування студентів помилкове, а тому завдання має визначити собісам студент.
4.Лабораторні роботи з землеробства
ЗАВДАННЯТА ЗМІСТ ЛАБОРАТОРНИХ ЗАНЯТЬ.
Завдання полягає в тому, щоб допомогтистуденту більш ефективно виконати програму лабораторних занять з курсуЗемлеробства, закріпити та поглибити знання з теоретичного курсу.
Мета запропонованих лабораторних занять зЗемлеробства слідуючи:
1.Ознайомити студентів з методами проведення лабораторних аналізів.
2.Допомогти студентам в опануванні методів проведення аналізів ґрунту.
3.Навчити студентів правильно аналізувати результати лабораторних досліджень іпрактично їх використовувати.
Об’єм та зміст лабораторних занять визначеніпрограмою курсу з землеробства для студентів сільськогосподарських вищихучбових закладів.
Основніметоди ґрунту подані згідно існуючих сучасних класичних методів досліджень івідповідно з державними та галузевими стандартами.
ПОРЯДОКПРОХОДЖЕННЯ
Робота в лабораторії вимагає від студентавеликої уваги та акуратності. Неуважність і неакуратність може бути причиноюнещасних випадків, тому до початку аналітичної безпеки при роботі в лабораторіїі обов’язково дотримуватись їх.
Допуск до виконання лабораторного заняттяпроводиться тільки після попередньої перевірки викладачем підготовленостістудента. Кожен студент повинен обов’язково дотримуватися загальноприйнятихправил роботи в лабораторіях. За чистоту в лабораторії відповідає черговий.Студенти, виходячи з лабораторії, повинні привести в порядок свої робочі місця.
Робочий зошит е звітом перед викладачем.
Тема:1. АНАЛІЗГРУНТУ.
Мета:1. Ознайомити студентів з методами проведення лабораторних аналізів.
2. Допомогтистудентам в опануванні методів лабораторних аналізів ґрунту.
3.Навчити студентів правильно аналізувати результати досліджень і практично їхвикористовувати.
Обладнання:бур, мішок, сито, шпатель.
Аналізґрунту проводиться з метою:
- оцінки рівня родючості ґрунту для встановлення забезпеченостісільськогосподарських культур доступними формами елементів живлення і потреби увикористанні добрив:
- визначення властивостей, що виявляють на взаємодії мінеральнихдобрив з ґрунтом;
- контролю за зміною вмісту в ґрунті поживних речовин і їхдоступності рослинам залежним від прийомів технології використання добрив ізасобів хімічної меліорації;
- дослідження процесів взаємодії добрив з ґрунтом, а також дляоцінки балансу поживних речовин в землеробстві.
Дляоцінки земель і контролю за зміною актуальної родючості ґрунтунауково-виробничими підрозділами агро-хімслужби по договорах зсільськогосподарськими підприємствами, фермерськими господарствами, проводитьсяагрохімічне обстеження ґрунтів. Результати обстеження використовуються длярозробки рекомендацій і проектно — кошторисної документації про використаннядобрив і хімічних меліорантів в господарствах всіх рівнем.
Агрохімічнеобстеження проводять на всіх типа сільськогосподарських угідь з періодичністю в5 років. Елементарний у часток для середнього зразку ґрунту на Поліссі складає 5га, в лісостепу 10 га. На зрошуваних ділянках один змішаний зразок відбирають з1 – 5 га.
ВІДБІРЗРАЗКІВ ГРУНТУ ТА ПІДГОТОВКА ЇХ ДО АНАЛІЗУВідбір зразків ґрунту:
Дуже важливий момент вагрохімічних дослідженнях. Якщо зразки відібрані неправильно то результатианаліз не відображатимуть природних властивостей ґрунт і будуть не правильними.Відбір зразків ґрунту при агрохімічномуобстеженні.
Зразкиґрунту відбирають на глибину одного і підорного шарів.
Змішанийзразок складається з 20 індивідуальних проб, взятих за допомогою бура. Дляцього бур ставлять вертикально до поверхні ґрунту, ступнею натискають на педальі занурюють у ґрунт на глибину орного шару. Пробу пересипають у пронумерованиймішок, куди засипають усі індивідуальні проби. Таким чином нарають змішанийзразок масою 0,3 –0,5 кг. Зверху кладуть етикетку, на якій простим олівцемзаписують назву господарства, номер зразка і номер поля, дату і глибину відборузразка, прізвище виконавця. Такий самий запис роблять одночасно в польовомужурналі, де додатково записують: тип ґрунту, рельєф, стан розвитку культурнихрослин і ступінь їх забур’яненості. На карті ґрунтів господарства ставлятьномер змішаного зразка і обводять олівцем елементарну ділянку, з якої йоговзято. Необхідно, щоб кожна ґрунтова відміна, яка виділена на карті ґрунтівгосподарства. Була охарактеризована окремими змішаними зразками. Розміщенняточок для відбирання індивідуальних проб залежить від конфігурації поля, Якщовоно довге і вузьке, то їх зручно відбирати по середині полі через певніпроміжки; якщо форма поля близька до квадрата, то індивідуальні проби беруть подіагоналях або в шаховому порядку. Відбираючи зразки, слід уникатинехарактерних для ділянки місць/ блюдець, горбів та ін./. Відібрані змішані зразкиґрунту відправляють.ВІДБІРПРОБИ ГРУНТУ ДЛЯ АНАЛІЗВ В ЛАБОТАТОРІЇ
Долабораторії зразки ґрунту надходять висушені до повітряно-сухого стану,подрібнені і просіяні крізь сито з круглими отворами діаметром І мм. Якщозразки надходять у спеціальних коробочках, то перед тим, як взяти грунту нааналіз, його перемішують ложкою або шпателем на всю глибину коробочки. Пробуґрунту для аналізу відбирають ложкою або шпателем не менш, як з п’яти різнихмісць.
ВИЗНАЧЕННЯПОТРЕБИ ГРУНТУ У ВАПНУВАННІ, ВСТАНОВЛЕЛННЛЯ І РОЗНАХУНКИ ДОЗИ ВАПНА
Реакція середовища, вякій розвивається коренева система рослин і із якої рослин засвоюють елементиживлення, має суттєвий вплив наріст і розвиток рослин, на життєздатність мікроорганізмів,швидкість і направленість хімічних та біологічних процесів, які проходять вґрунті. Вапнування ґрунту це захід, який потребує значних затрат коштів. Тому,перед тим як проводити вапнування, потрібна переконатись в його необхідності.Останнє може бути точно встановлено лише за даними визначення кислотностіґрунту та насиченості його основами з врахуванням особливостей культур, щовирощуються.
Показникактивності іонів водню умовно позначений символом РН, становить собою від’ємнийдесятинний логарифм активності цих іонів. Символ РН дозволяє виразити активіонів водню в межах 100– 10 –14.
Зпідкисленням розчину активність іонів водню підвищується, значення РрНзменшується, при підлуговуванні розчину відбувається навпаки.
Розрізняютьдва види кислотності: групу актуальну /активну/ і потенціальну /приховану/.
Актуальнакислотність обумовлюється концентрацією вільних іонів водню в ґрунтовомурозчині. Вона визначається у водій витяжці з ґрунту і вимірюється в одиницях РН/РН Н20/. Актуальна кислотність коливається в межах від 3 до 8,5 РН.Ця величина нестійка, вона сильно змінюється протягом вегетаційного періоду. Наоснові визначення актуальної кислотності не можна робити висновки що до потребґрунту у вапнуванні і, тим більше що до кількості вапна, яка необхідна длявапнування.
Узв’язку з вище сказаним, для визначення потреби у вапнуванні ґрунтувикористовують дані не актуальної, а обмінної кислотності, яка є однією із формпотенціальної кислотності ґрунту.
Потенціальнакислотність обумовлюється іонами водню і алюмінію, знаходяться в ґрунтовомувбирному комплексі. Вона поділяється на обмінну та гідролітичну. Обміннакислотність ґрунту обумовлюється більш рухомою частиною іонів водню і алюмінію,яка може бути витіснена з ґрунтового вбирного комплексу катіонами нейтральноїсолі хлористого калію.
Гідролітичнакислотність обумовлена менш рухомою частиною іонів водню в ґрунтовому вбирномукомплексі, які витісняються з нього гідролітично-лужною сіллю, наприклад,оцтовокислим натрієм /СН3СООvа/.
Кислотністьґрунту може визначатись слідуючи ми методами:
1. Шляхом визначення величини РН водної /актуальна кислотність /абосольової / обмінна кислотність \ витяжок.
2. Шляхом титрування сольової витяжки з фрунту лугом.
ВизначенняРН сольової витяжки потенціометричним метолом. /обмінна кислотність/
ЗНАЧЕННЯАНАЛІЗУ. За показниками РН сольової витяжки визначають ступінькислотності ґрунту, що дає можливість робити висновок про потребу ґрунту увапнуванні та вибору форм добрив.
Вапнуванняпотребують сильно кислі та кислі ґрунти. На кислих ґрунтах не бажано вноситифізіологічно кислі добрива. Найчастіше рН виміряють за допомогою приладів РН –метрів.
ПРНЦИПМЕТОДУ.Метод базується на витісненні обмінних іонів нормальним розчиномКСІ/РН=5.5-6,0/ при співвідношенні ґрунту до розчину І:2,5 для торф’яних знаступним вимірюванням активності іонів водню потенціометричним методом.
ХІДРОБОТИ.Наважку ґрунту 10 г поміщають у стаканчик і приливають25 мл 1, он розчину КСІ,збовтують 3хв. Потім, не збовтуючи розчину занурюють у нього електроди і задопомогою РН- метра визначають величину РН сольової витяжки.
Длявизначення кислотності торфу із середньої проби беруть 2 г повітряно — сухоготорфу або відповідну цієї наважці кількість сирого торфу, поміщають в пляшку на200 мл, заливають 50 хв., І, ОН КСІ, закривають пробкою і збовтують на ротаторі30 хв., після чого визначають кислотність на потенціометрі.
РН-метр підготовляють до роботи згідно з інструкцією. Настроюють РН- метр задопомогою буферних розчинів з рН, що дорівнюють 4,01; 6.86; 9, 18
Щобвстановити ступінь кислотності ґрунту, користуються даними табл.
1. Групуванняґрунтів за ступенем кислотності Група ґрунтів Колір забарвлення Ґрунти мінеральні Ґрунти торфяноболотні
Гідролітична
кислотність,
мг. екв. 100 г.
РН
КСІ
Ступінь
кислотності РН СІ Ступінькислотності 1 рожевий до 4,1 Дуже сильнокислі до 2,0 2 оранжевий 4,1 – 4,5 Сильно кислі До 4,5
Сильно
кислі 2,1 — 3,0 3 жовтий 4,6 – 5,0
Середньо
кислі
4,6-
5,5 кислі 3,1 – 4,0 4 зелений 5,1 – 5,5 Слабо кислі
5,6-
6,5 Слабо-кислі 4,1 – 5,0 5 блакитний 5,6 – 6,0
Близькі до нейтраль
ної
6,6-
7,0 Нейтральні 5,1 – 6,0 6а синій 6,1 – 6,5
Нейтрал
льні 7 Лужні 6 6б сірий 6,6 – 7,0 -“- 6в фіолетовий 7,0 -“- /> /> /> /> /> /> /> />
Найбільшсприятливим середовищем для розвитку сільськогосподарських рослин є слабкокисла, нейтральна або слабо лужна реакція / табл… ІІ/.
2. Ооптимальні значення рН Н2О для основних сільськогосподарськихкультурРослини Оптимальні значення РН Рослини Оптимальні значення РН Озима пшениця 6,3 – 7,6 Картопля 5,0 – 5,5 Ярова пшениця 6,0 – 7,5 Льон-довгунець 5,5 – 6,5 Озиме жито 5,0 – 7,7 Цукрові буряки 7,0 – 8,0 Ячмінь 6,8 – 7,5 Конюшина 6,0 – 7,0 Овес 5,5 – 7,5 Люцерна 7,8 – 8,0 Кукурудза 6,0 – 7,0 Люпин 4,5 – 6,0 Гречка 4,7 – 7,5 Горох 6,0 – 7,0
Найбільшпоширений в світовій практиці сільського господарства спосіб визначення дозвапна за показником рН сольової витяжки з врахуванням механічного / складуґрунту /табл. І2/.
3. Приблизні дози СасО3т/га залежно від рН КСІ /відповідають ѕ дози, що встановлено за гідролітичноїкислотності Механічний склад ґрунту рН сольової витяжки 4,5 4,6 4,8 5,0 5,2 5,4 — 5,5 Супіщані ґрунти і легкі суглинки 4,0 3,5 3,0 2,5 2,0 2,0 Середні та важкі суглинки 6,0 5,5 5,0 4,5 4,0 3,5
Привстановленні доз вапна необхідно приймати до уваги не тільки кислотністьґрунту, його механічний склад, але і відношення сільськогосподарських культурдо реакції ґрунту і до високих доз вапно. При наявності в сівозмінах такихкультур, як цукрові буряки або люцерна, вапнувати потрібно навіть ґрунтиреакцією, близькою до нейтральної. Якщо в сівозміні є картопля, льон-довгунець,а ґрунти легкого механічного /складу, то дози вапна не повинні бути високими /більше ѕ за гідролітичною кислотністю/, тому що ці культури реагують на нихвід’ємно.
Групуванняґрунтів за показником гідролітичної кислотності, рекомендоване хімізації,наведено в табл… 10.
Розрахунокдози вапна за величиною гідролітичної кислотності, проводиться за формулою.
Х =(Нг*50*3000000*10) / 1000000000, де
Х –доза 10о0 % СаСО3, т/га;
Нг –гідролітична кислотність, мг. ВКВ. \100 г;
3000000– маса орного шару глибиною 20 см з площі І га, кг;
10 –коефіцієнт для перерахунку 100 г в І кг;
1000000 000 – коефіцієнт переводу мг СаСО3 в І т.
Післяпроведення всіх арифметичних дій знаходила, що Х- доза СаСО3,т/га = Н 15: /формула вірна тільки при щільності будови ґрунту в орному шарі 1,5 г/см3/.Наторфяно-болотних ґрунтах рекомендуєтеся слідуючиорієнтовні дози вапна т/га СаСО3:
верховіторфи з слабко розкладеним торфом –8-10;
верховіторфи середньо розкладеним торфом – 6 8;
низиннізбіднені торфи з потужним шаром сфагнум 5 6;
низинніз слабко розвиненими сфагнумам І рН КСІ менше 4.8 –3-4;
Низиннеболото з рН сольової витяжки менше 4,8-2-3;
Торф’яніґрунти низинних боліт з рН сольової витяжки 4, 8 і більше вапнування непотребують.
Література
1. Коваленко О.Е.Методика професійного навчання: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Нар. укр.акад. – Х.: Вид – во НУА, 2005. — 360 с.
2. Коваленко Е.Э. Методикапрофессионального обучения: Учебник для инженеров-педагогов, преподавателейспецдисциплин системы профессионально-технического и высшего образования – Х.:ЧП „Штрих”, 2003. – 480с.