Реферат
На тему:
«Особистісні відносини вчителя і учня»
1. Особистістьпедагога як предмет дослідження
Усучасній психологічній і педагогічній літературі є багато досліджень, якістосуються проблем становлення творчої особистості педагога, вихованняготовності до творчої діяльності (Ю.П. Азаров, Ю.К. Бабанський, А.А. Бодальов,В.І. Бондар, Ф.М. Гоноболін, В.І. Загвязинський, І.А. Зазюн, І.Г. Каневська,Н.В. Кичук, Б.І. Кобзар, Н.В. Кузьміна, А.П. Кондратюк та ін.).
Результатицих досліджень починають впроваджуватись у педагогічну практику й у практикупідготовки педагогів до роботи з розвитку творчої особистості учня (В.О. Бухвалов,А. Гін, О. Громова, С. Заїр-Бек, В.В. Давидов, Р.X.Шакуров, С.О. Сисоєва та ін.).
Питанняпро те, які риси особистості повинен мати вчитель, налаштований на творчийрозвиток учнів, продовжує бути актуальним. Його актуальність посилюється ще йтим, то реалізація творчо орієнтованого освітнього процесу потребує організаціїнавчання як фасилітаційної взаємодії його учасників, тобто заміни традиційноїпедагогічної позиції вчителя на фасилітаційну (А. Маслоу, М.В. Кларін, Б.Г.Матюнін, К. Роджерс та ін.).
Особистістьучителя – це стрижньовий, системоутворюючий блок професійної компетентностіпедагога. Саме він визначає характер цілей і завдань педагогічної діяльності.Це система його ціннісних орієнтацій, мотивів і стилю індивідуальної діяльностіта спілкування. Вона визначає унікальність і неповторність людини. У структуруособистості вчителя входять такі якості, як спрямованість і мотивація (соціальна,пізнавальна, професійна – що утримує педагога в цій професії). Особистістьвизначають і педагогічні здібності, які забезпечують успішне виконання роботи.
Останнімчасом прийнято виділяти дві великі групи педагогічних здібностей: перцептивні,власне людинознавчі, які пов'язані з розумінням іншої людини, та управлінські,що лежать в основі впливу на неї. На особистісні прояви вчителя впливають ійого характер, темперамент, психологічні стани, у тому числі й тимчасові, і всеце складає резерв розвитку його особистості. До узагальнених характеристикможна віднести індивідуальний стиль педагогічної взаємодії педагога з учнями(вихованцями), під яким розуміється стійке поєднання завдань, засобів іспособів діяльності та спілкування вчителя як педагога, що визначається йогопсихофізіологічними особливостями й минулим досвідом.
Систематизуючийаналіз сучасних системних, структурних, прогнозуючих і псевдопрогнозуючихконцепцій педагогічної праці вітчизняних і зарубіжних учених у загальних рисахрозкриває схожу структуру психологічних характеристик талановитого вчителя.
Вонавключає такі характеристики:
• психофізіологічніособливості індивіда: емоційна стійкість, енергійність, рухливість нервовихпроцесів;
• особистісніриси: просоціальний характер мотивації, настійливість, самоконтроль,самоприйняття, здатність до переконування й сугестії;
•інтелектуальні характеристики: гностичні, проективні, креативні й спеціальнівміння: рівень професійної підготовленості (знання предмета), комунікативні,організаторські й конструктивні вміння.
Показовоюв цьому відношенні є концепція педагогічної майстерності відомого українськогопедагога І.А. Зязюна.
Педагогічнумайстерність за І.А. Зязюном можна уявити як поєднання загальнонеобхідного для професії педагога та індивідуального, які зосередилися в однійконкретній особистості вчителя.
Уструктурі педагогічної майстерності він виділяє чотири блоки характеристик:
• гуманістичнаспрямованість;
• професійнізнання;
• педагогічніздібності;
• педагогічнатехніка;
Гуманістичнаспрямованість – це орієнтаціялюдини на іншого як на суб'єкта, який має право на самовираження, свободуповедінки й самореалізацію.
Професійнізнання – знання з предметавикладання й методики викладання його, вільне володіння професійно необхіднимзмістом і способами передавання його навчальній аудиторії.
Педагогічніздібності вчителя змістовнопередбачають, насамперед, наявність високої працездатності й показниківемоційної стабільності людини, динамічність особистості, її високорозвиненийінтелектуальний потенціал, креативність, що дає змогу працювати швидко йпродуктивно з інформацією як об'єктивної, так і суб'єктивної природи, а такожнаявність здатності до позитивного прогнозування, перцептивних здібностей ікомунікативних умінь (уміння планувати й розгортати план спілкування,мовленнєві здібності і, зокрема, «мовне чуття» тощо).
Педагогічнатехніка – це система добре відпрацьованих професійних навичок і вмінь:інтелектуальних, поведінкових і комунікативних, завдяки яким учитель-професіоналвиконує необхідну роботу швидко, чітко й максимально результативно, витрачаючина це мінімум часу й зусиль.
Перспективниміз погляду на розв'язання проблеми формування професійної майстерності євиділення І.А. Зязюном основних вимог до особистості педагога, без яких упринципі неможлива успішна педагогічна робота. Головні з них – це любов додітей і до педагогічної діяльності, наявність спеціальних знань у тій галузінауки, культури чи техніки, якої він навчає, високорозвинений інтелект, високийрівень моральності й загальної культури вчителя. Додатковими факторами становленняпедагогічної майстерності є такі риси особистості викладача, яккомунікабельність, артистичність, гарний смак як розвиненість естетичнихпочуттів, доброзичливий характер.
Уході педагогічної діяльності головні й додаткові фактори інтегруються в єдинусистему педагогічної майстерності вчителя, яка функціонує як його індивідуальнийстиль. Кожний хороший учитель є унікальною й своєрідною особистістю.
Усвій час видатний український педагог А.С. Макаренко й великий російськийтеатральний діяч К.С. Станіславськийвиділили кілька основних принципів,орієнтуючись на які, педагог може дійти верхніх щаблів педагогічноїмайстерності. Вони є такими:
1.Принцип активності: лише діючи йзадіюючи інших, розвивається людська особистість.
2.Принцип організації ефективного педагогічного впливу, пов'язаний із необхідністю побудови системи перспективнихліній як чіткого усвідомлення тактичних (продиктованих основними завданнямипедагогічного процесу), оперативних (викликаних до життя особливостямипедагогічної ситуації, що склалася) і стратегічних (пов'язаних із розвиткомособистості та пізнавального потенціалу учнів) цілей.
3. Принцип паралельної дії передбачає вплив наконкретну особистість учня, вихованця не безпосередньо, а опосередковано.Апелюючи до колективу, педагог тим самим висуває вимоги й до конкретноїособистості; контролюючи групу, він контролює й особистість, яка себеідентифікує з нею й приймає відповідальність за її стан.
4.Принцип життєвої правди (об'єктивноїзорієнтованості змісту) вимагає від педагога забезпечення добору й викладаннязнань на рівні вимог сьогодення, досягнення відкритості й відвертості устосунках з учнями, організації їхньої педагогічної взаємодії у системісуб'єкт-суб'єктних відносин.
5. Принцип руху колективу. Сутьпринципупов'язана з необхідністю рахуватися з фактом розвитку будь-якої групи як соціально-психологічноїцілісності. Це, відповідно, потребує перегляду цілей і засобів педагогічноговпливу. Передбачається, що завдяки педагогові ця група у своєму русіеволюціонує.
Відомийсучасний дидакт вищої школи В.І. Гінецинськийтворчо розвиває позначенийпідхід, виділяючи такі принципи як системоутворюючі чинники технологіїорганізації високопродуктивного впливу педагога-майстра:
1.Принцип рефлективності: педагогповинен розглядати себе, свої знання, здібності й цінності як суттєвий факторефективності педагогічного впливу.
2.Принцип ефективності педагогічного впливу: цей вплив повинен здійснюватися так, щоб наміченийрезультат досягався найменшими зусиллями й в найкоротший строк.
3.Принцип результативності: педагогічнийвплив має місце тоді, коли досягнуто попередньо визначеного психологічнодоцільного результату.
4.Принцип особистісної зорієнтованості: в якості кінцевого ефекту педагогічного впливу, як проекціїйого основної мети, завжди треба розглядати зміну особистості об'єкта впливу.
5.Принцип гармонійності: одиничнийпедагогічний вплив включається в систему інших педагогічних впливів такимчином, щоб сприяти досягненню загального ефекту.
6.Принцип імперативності: знання прооб'єкти дійсності педагог – суб'єкт педагогічного впливу – повиненпереосмислити як таке, що підлягає обов'язковому засвоєнню навчальноюаудиторією.
Відповіднодо Закону України «Про загальну середню освіту» сучасне реформування освіти внашій країні передбачає реальну переорієнтацію діяльності педагога, всьогопроцесу навчання з передавання знань на розвиток особистості учня, формуванняйого основних компетенцій. Педагог у кінцевому підсумку повинен не простопередати іншій людині (вихованцеві, учневі, студентові) суму знань, умінь інавичок, а сформувати її компетенції. Поняття компетенцій не зводитьсятільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостейособистості. Компетенція (або компетентність) – це загальна здатність людини, якабазується на знаннях, досвіді, цінностях і здібностях, набутих завдяки їїнавчанню.
Основнимигрупами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є такі:
• соціальні,пов'язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним уприйманні рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктівненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутівсуспільства;
• полікультурні– стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови,релігії, культури тощо;
• комунікативні– передбачають опанування важливим у роботі й суспільному житті ефективнимусним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;
• інформаційні,зумовлені зростанням ролі інформації в сучасному суспільстві і передбачаютьоволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислюватий використовувати різноманітну інформацію;
• саморозвиткуй самоосвіти, пов'язані з потребою й готовністю постійно навчатися як упрофесійному плані, так і в особистому й суспільному житті;
• інші,що реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної,творчої діяльності. Компетенції є інтегрованим результатом активної діяльностівчителів і учнів. Вони формуються передусім на основі опанування учнями змістомсучасної освіти під керівництвом педагога. Зрозумію також, що педагог не можесформувати такі характеристики в когось іншого, сам не володіючи ними. А томуформування їх в учня доцільно вважати основним показником результативностіпедагогічної праці вчителя, вихователя, об'єктивним індикатором йогопрофесійної компетентності й педагогічної майстерності.
2.Педагогічні здібності – поєднання психологічних та особистісних якостей вчителя
Досягненнявисокої майстерності у навчанні й вихованні дітей великою мірою залежить відособистих якостей вчителя. І в першу чергу від його педагогічних здібностей.
Підздібностями до педагогічної діяльності розуміють певне поєднання психологічнихта особистісних якостей вчителя, що забезпечують досягнення високих результатіву навчанні і вихованні дітей. Дослідження психологів показали, що педагогічнадіяльність вимагає не тільки спеціальної організації і певних умінь та навичок,але і цілого ряду психологічних особливостей, які належать до категоріїпедагогічних здібностей.
Педагогічніздібності характеризують як розумову, так і емоційно-вольову сторонуособистості. Всі ці якості звісно пов'язані одна з одною і утворюють єдинеціле. Дослідження Ф.М. Гоноболіна, Н.В. Кузьміної, Н.Л. Левітова, Г.В. Страхова,С.В. Кондратьєвої, В.М. Роздобудько, Л.С. Базилевської та іншихпсихологів дозволили представити структуру цього складного і багатогранногоутворення. Використовуючи дані цих досліджень можна виділити ряд компонентів,які займають суттєве місце в структурі педагогічних здібностей.
Дидактичні здібності – це здібностіпередавати учням навчальний матеріал доступно, зрозуміло, викликати в учнівактивну самостійну думку, організувати самостійну діяльність учнів, керувати пізнавальноюактивністю учнів. В основі цих здібностей лежить постійна установка педагога наврахування психології учня, рівня їх розвитку, можливостей тощо. Конкретно ціздібності проявляються у процесі використання методів передачі знань,організації засвоєних знань, умінь і навичок, забезпеченні розвиткуособистості, перевірці, контролі, в оцінюванні результатів уміння, управлінніпізнавальною активністю учнів, врахуванні рівня досягнутого розвитку,передбаченні труднощів учнів. г
Академічні здібності– здібності до галузі науки (музики, математики, фізики,біології, літератури), що є предметом викладання вчителя в школі. Здібнийпедагог добре знає навчальний предмет, досконало, глибоко володіє матеріалом,має до нього, великий пізнавальний інтерес, проводить дослідницьку роботу. Вінпостійно знайомиться з новими досягненнями у своїй галузі знань, а також усуміжних науках.
Перцептивні здібності– цездібності педагога проникати увнутрішній світ вихованця, психологічнаспостережливість, пов'язана з таким розумінням особистості учня і йоготимчасових психічних станів. Про такого вчителя учні говорять, що він ніби й недивиться, а все бачить.
Мовні здібності– це здібності чітко висловлювати свої думки йпочуття за допомогою мови, а також з допомогою невербальних засобів (міміки,пантоміміки). Це одна із досить важливих здібностей вчителя. Мовлення вчителяна уроці завжди звернене до учнів. Воно повинно бути переконливим, простим,зрозумілим, образним, виразним та емоційно забарвленим. Для вчителя повиннабути характерна чітка дикція, багатство словникового запасу, відсутність різнихпомилок.
Організаторські здібності– це вміння організовувати учнівський клас,згуртовувати його, правильно організовувати свою власну діяльність (планування,контроль тощо). Робота вчителя, по суті, завжди включає й себе елементорганізації і самоорганізації. Тому розвиток організаторських здібностей має вийняткововажливе значення в його професійній підготовці, вдосконаленні майстерності.
Зорганізаторськими тісно пов'язані експресивніздібності,що виражаються в емоційній насиченості, умінні транслювати себе учням.Правильна дикція, добре підготовлений голос, дихання, узгодженість мови, мімікиі жестикуляції – усе це входить у поняття «педагогічна техніка». Добрийвихователь володію мімікою, може надати своєму обличчю необхідного виразу абостримати свій настрій.
І.А. Зязюнта В.О. Сластенін правильно ставлять завдання навчати студентів основпедагогічної техніки: «Вчитель, який професіонально володіє педагогічноютехнікою, відзначається умінням перетворювати в апарат педагогічного впливусвої емоції, голос, жест, міміку. Мова педагога повинна бути точною,переконливою, яскравою, жвавою, дієвою, образною і захоплюючою.
Сугестивні здібностівиражаютьздатність вчителя до безпосереднього емоційно-вольового впливу на учнів івміння на цій основі домагатися в них авторитету. Двосторонність педагогічногопроцесу: «вчитель-учень», «вихователь – вихованець» передбачає необхідність володінняпедагогами сугестивними здібностями. Звичайно, це насамперед пов'язано зпереконаністю самого педагога, з рівнем його педагогічної свідомості. Великезначення при цьому має цілеспрямованість дій, сформованість вольової сферипедагога. Здатність «читати з обличчя» називають перцептивною здатністю.Розуміння вчителем, вихователем дитячих емоцій, врахування їх в організаціїнавчально-виховного процесу позитивно позначається на його результатах.
Педагогічна уява– спеціальназдатність, яка має вияв у передбаченні результатів своїх дій в проектуванні розвиткуособистості учня. Вона пов'язується з педагогічним оптимізмом, з вірою уможливості виховання, вірою в людину.
Педагогічна рефлексія– здатність оцінити свою діяльність, її результати,свою концепцію, свій індивідуальний стиль.
Однимз компонентів педагогічних здібностей є розподіл, обсяг іпереключенняуваги (педагогічна спостережливість).
Педагогічніздібності тісно пов'язані із спеціальними здібностями, наприклад, артистичними,музичними, технічними і т.д. Талановиті педагоги захоплюються музикою,літературою, сценою. Важливим є те, що ці здібності включаються в педагогічнудіяльність, підпорядковуються їй.
Останнімироками дедалі частіше проводяться спеціальні експериментальні дослідження,присвячені ролі окремих перелічених вище здібностей у професійній діяльності педагогаТак, наприклад, досліджувалися перспективні здібності – розуміння школяравчителем (С.В. Кондратьева, В.М. Роздобудько). Одержано деякі цікавідані: жінки-вчителі в цілому, точніше розуміють школяра, ніж чоловіки,викладачі гуманітарних предметів краще, ніж вчителі точних дисциплін. Впливаєна цю здатність також інтелектуальний рівень і конструктивне уявлення, Комунікативніздібності – це здібності до спілкування з дітьми, вміння знайти правильнийпідхід до учнів, встановити з ним правильні взаємовідносини, наявністьпедагогічного такту (Я.В. Страхов, Н.В. Кузьміна).
Педагогічнийтакт пронизує всю діяльність і поведінку вчителя. Він проявляється в уміннізнаходити найбільш ефективні засоби впливу на учня, дотриманні міри увикористанні виховних впливів, уважності і чуйності, врахуваннііндивідуально-психологічних особливостей дітей.
Отже,педагогічні здібності проявляються в особливій чутливості до педагогічнихцілей, засобів і результатів міжособистісних стосунків педагога та учнів.Базисним компонентом педагогічних здібностей виступає здатність протидіятирозвитку втоми при роботі з людьми і витримувати емоційні навантаження впроцесі спілкування (соціальна працездатність і саморегуляція).
3.Психолого-педагогічні умови формування особистісних цінностей майбутньоговчителя
Духовно-інтелектуальніцінності, що стали надбанням люди, класифікують за найрізноманітнішимиознаками і, таким чином, ділять їх на декілька груп.Так, наприкладпроф. Вишневський О.І. в окремі групи відноситьвартостіособистогожиття, сімейного, громадянськівартості, національні та ін. [2, 127–129].Подібні класифікації знаходимо в інших авторів. Але оскільки найбільшу частинусвого життя людина витрачає на трудову діяльність, у якій вона формуєтьсяі розвивається як особистість, то найчастіше для її характеристикивикористовують особистісні та професійні цінності.
Усистемі особистісних цінностей дослідники найчастіше виділяють ті якостіособистості, котрі зумовлюють характер її взаємин з людьми, що складають длянеї соціальне мікросередовище (члени неформальних об’єднань, навчальні,трудові, спортивні об’єднання, громадські організації тощо).
Особистісніцінності людини відіграють неабияку роль у професійній діяльності фахівцябудь-якого профілю. Але значущість їх у різних видах професійної діяльностінеоднакова. Так, наприклад, висока культура спілкування є особистісноюцінністю людини. Але коли особистість реалізує себе в системі «людина – людина»,то ця цінність більшою мірою набуває чинності професійно значущої, ніж, скажімо,у випадку її реалізації у таких системах, як «людина – техніка», «людина– природа» та ін. Це, зокрема, стосується педагогічної професії. Якзасвідчують численні дослідження учні сприймають та оцінюють вчителя передусімяк людину, особистість. І тільки після цього – як професійного педагога,фахівця. Тому в процесі формування учителя особистісні та професійніцінності за своєю значущістю для навчально-виховної роботи з дітьмиможемо розглядати як рівнозначні, тобто однаково важливі, а їхформування та розвиток –як актуальну проблему педагогічної науки і практики.
Длязабезпечення повноцінної професійної підготовки вчителя необхідно мати доситьповне уявлення про склад і структуру ти цінностей, що єпсихолого-педагогічними передумовами творчої педагогічної діяльності [4,72]. Таке уявлення конче потрібне наставникаммайбутніх педагогів, тобтовикладачам, бо без нього неможливо забезпечити цілеспрямоване формуванняособистості вчителя, передусім педагогічне керівництво цим процесом. Вонопотрібне й самим майбутнім педагогам, бо без такого уявлення неможлива повноціннаорганізація їх професійного самовиховання.
Вивчаючицінності майбутніх педагогів, проф. Скульський виявив, що переважна їхбільшість усвідомлює себе виключно в якості з властивими їй загальнолюдськимицінностями. Водночас дані про усвідомлення ними своєї ролі майбутніх вчителівпрактично не виявлено. Тому серед пріоритетних цінностей не бачимо тих. щосвідчили б про професійну орієнтацію майбутніх учителів на відповідні цінності(наприклад, на професійні знання, вміння, здібності тощо). А значить майбутнійучитель належним чином не усвідомлює свій професійний ідеал як своєріднумодель, на яку він мав би орієнтуватися в процесі навчання, самоосвіти,виховання та самовиховання [5, 201].
Зауважимо,то в науці немає чітких критеріїв розмежування особистісних і професійнихякостей вчителя. Та воно й не завжди потрібне. Важливо знати склад нихцінностей з тим. щоб можна було підбирати адекватні педагогічні засоби йспособи їх формування.
Справді,дна з цінностей людини, незалежно від її професії – це справедливість. З іншогобоку, справедливість є також важливою професійною якістю вчителяі, якщо існують певні педагогічні засоби формування справедливості якособистісної цінності, то немає жодної потреби у пошуках засобів формуванняцієї ж якості як професійної цінності. Натомість дуже важливо навчити майбутніхпедагогів властиві їм особистісні якості «трансформувати» у площину професійноїдіяльності з тим, щоб усвідомити їх професійну значущість.
Унамаганні «розвести» поняття «особистісні» та «професійні» цінності деякі дослідникидо перших відносять: любов, терпимість, повагу, співпереживання, відповідальність,розуміння людини (емпатію), добро, щирість, чесність, порядність,справедливість, а до професійно-педагогічних – розвинену емпатію, високийрівень культури спілкування, педагогічні знання, вміння, здібності(комунікативні, гностичні та ін.), педагогічну уяву, вміння впливати на розум,почуття і поведінку інших, педагогічну техніку, інтереси, нахили тощо.
Формуванняособистісних і професійних цінностей вчителя зміщене в часі. Зокрема,особистісні якості людини формуються з раннього дитинства і є предметомрозвитку на протязі всього її життя. Формування професійних якостей людиничастково відбувається в процесі профорієнтаційної роботи, а далі – в процесіпрофесійної підготовки та професійної діяльності. Зокрема, в процесіпрофесійної підготовки особливу увагу слід приділити формуванню таких якостеймайбутніх учителів, як професійна спрямованість, увага, пам'ять, педагогічнемислення, здібності. Особливе значення в педагогічній діяльності маютьпрофесійно специфічні здібності вчителя, а саме: організаторсько-педагогічні;дидактичні; перцептивні; комунікативні; сугестивні; гностично-дослідницькі;науково-пізнавальні здібності.
Порядіз спрямованістю особистості, її інтересами і емоційно-вольовими якостямиздібності розглядаються як передумови успішної діяльності. Кожен з компонентівздібностей при їх актуалізації виступає й передумовою ефективної педагогічноїдіяльності. [4. 79–80]. Педагогічні здібності можна розділити на дві групи: власнепедагогічні здібності та інші якості особистості, які снеобхідною умовою ефективної професійної діяльності вчителя. Вирішальнимфактором на шляху до досягнення успіху в даній діяльності є загальнаспрямованість особистості майбутнього вчителя. Тому, при підготовці молодідо педагогічної діяльності потрібно знати, на які цінності вона орієнтується,до чого прагне а житті, що хоче змінити, створити чи отримати, в чому бачитьособистісний смисл.
Системаціннісних орієнтацій визначає змістовний аспект спрямованості особистості істворює основу її ставлення до навколишнього світу, до інших людей, до себесамої, основу світосприйняття і ядро мотивації життєвої активності, основу «життєвоїфілософії». Тому, в процесі професійної підготовки вчителя вкрай важливозосередитись на формуванні особистості спеціаліста, оскільки від того, якийзміст має для нього професія, яка основа його життєвої концепції, залежить успішногопрофесіоналізму.
Проблему«індивідуальність-професія» можна розглядати в трьох аспектах, а саме: індивідуальністьі вибір професії, індивідуальність і своєрідність професійного становлення та,індивідуальність як результат професіоналізації особистості. Останнєслід розуміти як вплив самої професійної діяльності та формування індивідуальності.Вимоги професії до людини формують специфічні професійно важливі якості,особливості особистості. Тому, основою професійно-важливих якостей є спеціальніздібності, які, на відміну від загальних, забезпечують успішність діяльності вконкретних її видах [1, 10–12].
Бібліографія
1. Борисова E.М., Логинова Г.П. Индивидуальность и профессия. – М.: Знание, 1991. – 80 с.
2. Вишневський О. Сучаснеукраїнське виховання. Педагогічні нариси. – Львів, 1996 – 236 с.
3. Кондрашева Л.B. Морально-психологічнаготовність студента до вчительської діяльності. – К.: Вища школа, 1987. – 53 с.
4. Скульський Р.П.Підготовка майбутніх учителів до педагогічної творчості. – К.: Вища школа,1992. – 124 с.
5. Скульський Р.П. Цінностіосвіти і виховання. Наук.-метод. збірник за ред. Сухомлинської. – К., 1997.
6. Смирнова Е.Э. Пути формирования модели специалиста с высшимобразованием.– Л.:Изд-во Ленинг. Ун-та, 1977. – 112 с.
7. Фонарев А.Р. Формы становления личности впроцессе ее профессионализации. //Вопр. психол. – 1997. – №2. – С 88–93.