Зміст
Вступ
1. Суть процесувиховання
2. Модель процесувиховання та характеристика її складових
Висновок
Література
Вступ
Тема контрольної роботи «Складові процесу виховання».
Виховання — це головний компонент педагогічного процесу, надзвичайноскладне соціальне явище, спрямоване на формування у вихованців науковогосвітогляду, особистісних рис громадянина України на основі відродження традиційнаціональної свідомості й самосвідомості, інтелектуального, професійного,морального, правового, фізичного, екологічного розвитку. За словамифранцузького філософа К. Гельвеція, виховання, головним чином, повинно засіятинаші серця корисними для індивіда й суспільства звичками.
На думку французьких письменників Е. Ренана йА.Сент-Екзюпері, питання виховання для сучасних суспільств — це питання життя ісмерті, від якого залежить майбутнє, виховання має пріоритет над освітою,створює людину. В педагогічній науці немає чіткого однозначного визначеннякатегорії «процес виховання» чи «виховний процес». Вихідними поняттями є«процес» і «виховання». «Процес» — це зміна стану системи виховання якцілісного педагогічного явища, послідовне й поступове просування вперед длядосягнення цілей виховання, розвитку і навчання, гармонійного формування і розвиткуособистості українського громадянина.
«Виховання — процес цілеспрямованого, систематичногоформування особистості, зумовлений законами суспільного розвитку, дією багатьохоб'єктивних і суб'єктивних факторів».
Мета роботи – ознайомитися с суттю процесу виховання імоделлю процесу виховання та її складовими.
1.Суть процесу виховання
Автори ряду навчальних посібників (наприклад, «Педагогіка:теорія та історія», «Педагогіка», «Теорія і методика виховання») уникаютьвикористання педагогічного поняття «процес виховання» і, відповідно, не даютьйого характеристики або використовують побіжно і без обґрунтування. Також немаєчіткості стосовно педагогічних термінів «процес виховання» і «виховні заходи».«Процес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формуваннявсебічно і гармонійно розвиненої особистості»; процес виховання не можна звестидо самих лише виховних заходів. Система виховних заходів — це конкретнаметодика виховної роботи, а не виховний процес.
У навчальному посібнику «Педагогічні технології» даєтьсядокладна характеристика процесу виховання та її структурних компонентів. Але втой же час відсутнє наукове визначення цієї педагогічної категорії.
Досить повне і обґрунтоване визначення процесу виховання дає СУ.Гончаренко: «Процес виховання — цілісний процес, у якому органічно поєднанізмістова і процесуальна сторони. Змістова сторона процесу вихованняхарактеризує сукупність виховних цілей. Процесуальна — характеризує самокерованийпроцес педагогічної взаємодії вчителя і учня, що включає організацію іфункціонування системи виховної діяльності й самовиховання учнів, спрямованоїна реалізацію виховних цілей і формування позитивного досвіду самовдосконаленняучнів».
На думку Б.А. Битинаса, процес виховання являє собоювзаємопов'язану ланку виховних ситуацій, що розвиваються (виховні справи).Виховна ситуація — це частина виховного процесу, що перебуває між двомакорекціями. Як «відрізок» виховного процесу вона містить всі структурнікомпоненти цілісного процесу. Основа ситуації — це виховна дія, спрямована навирішення певного виховного завдання.
З такого погляду процес виховання є саморозвиваючою системою,в якій розвиваються не лише вихованці, виховна діяльність, його взаємодія з вихованцями;розвивається цілісний об'єкт, який, будучи системою, є дещо більшим, ніжсукупність складових. Так долається однобічність відокремлених підходів дорозуміння виховання — психологічного, соціально-психологічного, соціологічного,технологічного; теорія виховання набуває власний об'єкт дослідження.
Сучасну характеристику виховного процесу дає И.П. Підласий: «Процесвиховання — це процес формування, розвитку особистості, який включає якцілеспрямований зовнішній вплив, так і самовиховання особистості».
Отже, процес виховання— це динамічне складнепедагогічне явище, яке відбувається на основі цілеспрямованого й організованоговпливу вихователів, соціального середовища на розум, почуття, волю вихованця зметою формування всебічно ігармонійно розвинутої особистості.
Специфічним для процесу виховання є:
— цілеспрямованість;
— двосторонність;
— неперервність і тривалість;
— багатогранність завдань і різноманітність змісту;
— залежність від специфіки професійних завдань і необхідностіформування громадянина України;
— багатство форм, методів і засобів виховного впливу;
— поступове виявлення результатів виховних впливів;
— самокерованість.
Безумовно,із цих специфічних властивостей випливають основні ознаки процесу виховання: системність,цілісність, двосторонність, комплексність, гуманність, планомірність,націленість на конкретний результат, неперервність, тривалість іорганізованість. Глибоке і правильне їх розуміння сприяє якісній організації таефективності цього процесу.
Виховний процес являє собою струнку систему, яка складаєтьсяз певних елементів (компонентів виховного процесу), має структурні складові,відповідні його функціям. При цьому мається на увазі не проста система, а динамічна,з тенденцією до постійного саморозвитку і самовдосконалення.
Всі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі. Цілісністьі комплексність — закономірні властивості виховного процесу. Вони об'єктивно існуютьнастільки, наскільки суспільство має потребу у вихованні підростаючогопокоління. Звідси об'єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку ісамовдосконалення вихованців, єдність їхньої свідомості та поведінки, єдністьзмістового і процесуального боків цього процесу, всебічний розвиток особистостівихованця у цьому процесі та формування громадянина України.
Повна реалізація функцій виховного процесу та їх національнаспрямованість передбачають чітку його організацію, планомірність, неперервністьі тривалість. Ці ознаки також диктують умови визначення і становлення національноїсистеми освіти і виховання.
З цією метою:
— визначаються конкретні риси особистості українськогогромадянина, які передбачається виховувати;
— вивчається вихованець і діагностується розвиток йогоособистості в цілому та окремі її риси;
— проектується особистість вихованця на основі зразка-ідеалу;
— планується виховний процес і практично здійснюється;
— засвоюється вихованцем соціальний і професійний досвід,загальнолюдські, національні, спеціальні і професійні риси, навички і звичкиповедінки та діяльності;
—організується поведінка та діяльність вихованця відповідно до ідеалу;
— спонукають вихованця до самовдосконалення та формують ірозвивають його мотивації;
— контролюють, оцінюють і коригують хід і результати виховнихзаходів та всього виховного процесу.
Всю цю роботу організує і здійснює суб'єкт виховання —вихователь, який є основною постаттю виховного процесу. «У вихованні все має ґрунтуватисяна особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерелалюдської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організмзакладу, як би хитро не було придумано, не може замінити особистості в справівиховання… без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованцясправжнє виховання, що проникає в характер, неможливе. Тільки особистість можевпливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можнаформувати характер. Причини такого морального магнетизування приховані глибоков природі людини», — підкреслював К.Д. Ушинський. Суб'єктами виховання єпедагоги, учнівські та інші колективи, суспільні інститути, сім'ї вихованцівтощо. Основну роль серед них виконують педагоги — безпосередні організатори таучасники виховного процесу.
До основних функцій вихователяналежать:
— організаційно-мотиваційна — сприяє усвідомленнювихователями сутності виховного процесу та свого місця в ньому, забезпечуєцілеспрямоване планування виховної роботи та її змістовну реалізацію,формування у вихованців мотивації вдосконалення і самовдосконалення, творчезалучення всіх вихованців до виховного процесу;
— мобілізаційна — передбачає формування і розвиток у вихованців настановина творче самовдосконалення, на постійний розвиток позитивних якостей танівелювання негативних, на творче оволодіння знаннями, навичками, вміннями таопанування професійної майстерності;
— формувально-розвиткова — основна, базова функція,сутність якої полягає у формуванні та постійному вдосконаленні у вихованцівсоціально-ціннісних якостей, забезпеченні гармонійного розвитку особистості українськогогромадянина та ефективної самореалізації його творчого потенціалу в професійнійдіяльності;
— інформаційно-комунікативна — полягає в активномуцілеспрямованому впливі на свідомість, підсвідомість, інтелектуальну,емоційно-почуттєву, вольову і мотиваційну сфери особистості вихованця,формуванні високої культури спілкування і загального етикету, правилповсякденної поведінки, розвитку соціально значимих цінностей серед вихованців;
— профілактично-перевиховна — полягає у прогнозуванні,попередженні та ліквідуванні негативних проявів поведінки,психолого-педагогічному попередженні девіантної поведінки, подоланні таусуненні негативних рис характеру вихованця, цілеспрямованому формуваннімотивації до постійного самовдосконалення;
— оцінково-контрольна — полягає в контролі, перевірці та оцінцірезультатів виховного процесу і внесенні в нього відповідних змін і корективів.
Характер і ефективність реалізації цих функцій вихователями,безумовно, залежать від їх ініціативності, сумлінності, творчості, педагогічноїмайстерності.
Вихованцями є всі громадяни, різні колективи, сім'ї,службовці та ін. У традиційній педагогіці є жорстка ланка — суб'єкт-об'єктнівзаємини у виховному процесі. Жорсткий характер цих взаємин, виходячи згуманістичних основ сучасної педагогіки, важко обґрунтувати. Тут необхідно матина увазі ряд обставин, які суттєво впливають як на специфіку діяльностібудь-якої особистості, так і на весь виховний процес.
По-перше,особистість — це не пластилін, із якого можна ліпити все що завгодно.Особистість — це активна істота з власними життєвими настановами, світоглядом,досвідом, індивідуально-психічними особливостями, конкретними життєвимиорієнтирами та планами. Гуманістична педагогіка, педагогіка співробітництва йособистісно орієнтоване виховання передбачають активну і творчу участь кожноїособистості у власному формуванні, становленні та розвитку, дають їй можливістьвибрати свій життєвий шлях згідно з внутрішніми намаганнями та настановами, ґрунтуютьсяна шанобливому ставленні до її цінностей і внутрішньої свободи тощо. Парнапедагогіка обмежує особисту свободу вихованця, формує стереотипи, придушуєтворчу особистість. У зв'язку з цим формування внутрішньо розкріпачених, збагаченихзагальнолюдськими цінностями, патріотів — громадян України, — які мають багатийтворчий потенціал, стає пріоритетною справою виховного процесу. Отже, кожнийвихованець має стати архітектором формування, розвитку і самовдосконаленнявласної особистості, тобто бути суб'єктом виховання.
По-друге, не враховується виховний вплив соціальногосередовища, тобто колективу, соціального оточення. На практиці ці впливинабагато міцніші та ефективніші, ніж прямі виховні впливи вихователів ібатьків. Здебільшого невміння враховувати цей соціальний фактор зводитьнанівець виховні зусилля вихователів.
Таким чином, традиційна педагогіка обмежує і придушує творчусамостійність вихованців, недооцінює виховні впливи соціального середовища,призводить до відриву виховання від сучасних тенденцій у педагогіці і, відповідно,його відриву від життя. Безумовно, прямі виховні впливи вихователів потрібні вусіх освітньо-виховних системах, але вони мають бути майстерно сконструйовані упедагогічно доцільно організовану повсякденну життєдіяльність цієї системи.Напевно, в цьому і полягає головне завдання вихователя. Також слід пам'ятатипро виховні функції інших суспільних інститутів, наприклад різних громадських ідержавних установ, сім'ї. У зв'язку з цим закономірно говорити про методиопосередкованого виховного впливу. Смисл існування виховного процесу маєполягати у формуванні глибокої та міцної мотивації самовиховання вихованців,прищепленні їм навичок і вмінь постійного самовдосконалення, опрацюванні йогоефективної методики.
На мою думку, у світлі вищевизначеного, методи виховання слідкласифікувати на три групи:
— методи безпосереднього виховного впливу;
— методи опосередкованого виховного впливу;
—методи самовиховання.
Таким чином, у виховному процесі мають існувати несуб'єкт-об'єктні взаємини, а суб'єкт-суб'єктні. На думку деяких дослідників,наприклад А. М. Бойко, такі взаємини є основою нової гуманістичної парадигмивиховання в українському суспільстві. О.В. Сухомлинська звертає увагу наособистісний підхід у вихованні, І.Д. Бех — на особистісно орієнтований підхід,Г.О. Балл, О.В. Киричук, P.М. Шамелашвілі — на діалогічну взаємодію вихователіві вихованців. Незважаючи на таку різну термінологію цих дослідників, сутністьїхнього підходу до виховного процесу одна — гуманістична. Безперечно,необхідність гуманістичної парадигми виховання в українському суспільстві невикликає сумніву.
Гуманістичний, особистісно орієнтований характер сучасноговиховного процесу дає підстави для вичерпного формування його сутності. Сутністьпроцесу виховання полягає в умілій організації та стимулюванні вихователемпсихологічно і педагогічно обґрунтованої діяльності вихованця, у формуванні тапідтриманні у нього мотивації постійного творчого самовдосконалення і озброєннійого методикою, постійна допомога, підтримка, співчуття і співпереживання.
2. Модель процесу виховання та характеристика їїскладових
Для того, щоб виховний процес зрозуміти як систему, необхіднорозглянути та проаналізувати його складові. Компоненти процесу виховання об'єднуютьсязапитанням: «З чого складається цей процес?», а функції — «Для чого існує цейпро-Цілеспрямовано організовану та струнку систему цих компонентів визначаютьяк структуру, або модель виховного процесу.
І.П. Підласий подає моделі систем процесу виховання всучасній теоретичній педагогіці, побудовані за критеріями: цілей і завдань»змісту виховного процесу, взаємодії вихователів і вихованців, застосованихметодів і форм виховної діяльності, послідовності етапів (стадій) розвиткупронесу в часі тощо.
Розглянемо деякі з них.
За цільовим критерієм структура виховного процесу є сукупністю(послідовністю) завдань, на вирішення яких спрямований процес.
За критерієм послідовності етапів і відповіднихпедагогічних дій структура виховного процесу має ряд стадій:
1) ознайомлення із загальними нормами і вимогами;
2) формування відносин;
3) формування поглядів і переконань;
4) формування загальної спрямованості особистості.
За критерієм зв'язку і залежностей між компонентами передбачаєтьсятака послідовність організації виховного процесу:
а) проектування, що включає визначення мети і конкретнихзавдань виховання;
б) організація матеріальної (трудової, природоохоронної),суспільної (колективної, організаційно-управлінської, комунікативної), духовної(емоційно-почуттєвої, пізнавальної, ціннісно орієнтованої) діяльності;
в) регулювання міжособистісного спілкування і його корекція впроцесі основних видів діяльності вихованців;
г) контроль і підбиття підсумків, установлення співвідношенняміж одержаними і запланованими результатами, аналіз досягнень і невдач.
Знання й осмислення основних компонентів моделі виховногопроцесу дають змогу вихователю глибше зрозуміти сутнісну характеристику вихованняяк педагогічного процесу і визначити науково обґрунтовані підходи до йогопрактичного здійснення.
Ця структура, по-перше, вказує на двосторонній характервиховання і зумовлює необхідність тісної взаємодії вихователя й вихованця навсіх етапах виховної роботи, починаючи з визначення її мети та завдань,завершуючи перевіркою й оцінкою її результатів. По-друге, дає вихователям чіткеуявлення про основні ланки виховного процесу і, відповідно, допомагає цілеспрямованоі якісно його організувати.
Основні дії вчителя у виховному процесі:
— визначення цілей та завдань виховання;
— залучення вихованців до активної участі в цій діяльності;
— формування у них мотивів і мотивації самовдосконалення;
— визначення змісту виховання і виховних заходів;
— планування й організація виховної роботи;
— надання навчальній і повсякденній діяльності вихованцівпозитивного емоційного забарвлення і виховного аспекту;
— допомога і регулювання;
— контроль за процесом виховання, функціонуванням йогоокремих компонентів та оперативне внесення до них відповідних змін;
— оцінка результатів виховання тощо.
Відповідно, основними ланками участі вихованців у виховномупроцесі є:
— усвідомлення і сприйняття ними норм і правил поведінки;
— формування, розвиток і поглиблення мотивів і мотиваціївдосконалення і самовдосконалення;
—осмислення, опанування норм і правил вихованої поведінки, дотримання їх уповсякденній життєдіяльності;
— формування переконань;
— прояв емоційно-вольового ставлення до власних дій;
— самоконтроль, самооцінка своєї поведінки та внесення до неївідповідних корективів, змін тощо.
Коротко проаналізуємо призначення і зміст основнихструктурних компонентів моделі виховного процесу.
Мета як компонент виховання має стрижневе значення, євихідним пунктом теорії та практики виховання, безпосередньо стосуєтьсявсіх учасників цього процесу, визначає основні напрями виховної роботи в різнихосвітньо-виховних системах, зумовлює принципи, зміст, організацію, методи йформи виховної роботи тощо.
Про це влучно говорили видатні особистості. Наприклад, К.Д.Ушинський визначав: якщо ми хочемо досягнути будь-якої мети вихованням, то повинніперш за все усвідомити цю мету. Французький педагог С. Френе істинну метувиховання вбачав у максимальному розвитку особистості в розумно організованомусуспільстві, яке слугуватиме їй і якому вона сама слугуватиме. А.С. Макаренко підкреслював:«Я під цілями виховання розумію програму людської особи, програму людськогохарактеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобтохарактер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання,і знання, — геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повиннімати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути».
Мета виховання, по-перше, забезпечує її усвідомленнявихователями і доведення до вихованців, по-друге, має збагатити останніхморальними уявленнями, поняттями, по-третє, формує у вихованців бажанінастанови й переконання, по-четверте, розвиває у них позитивні риси та якості,по-п'яте, ослаблює і викорінює негативні стереотипи поведінки, по-шосте,здійснює виховний вплив на соціальне оточення.
Емоційно-мотиваційний компонент процесу виховання маєтакож велике значення. Мотив вихованої поведінки у вихованців виникає в повномуобсязі лише тоді, коли є потреба у значущій діяльності та стимули для неї.
Формування мотивів та на їх основі мотивації творчогосамовдосконалення — це відповідальний етап діяльності вихователя. Глибокі,міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективністьвиховних заходів вихователя і є «генератором» творчого самовдосконаленнякожного вихованця. Ці мотиви можуть бути різного характеру: наприклад, мотиви,пов'язані з гальмуванням та викоріненням негативних рис характеру і поведінки(егоїзм, байдужість до товаришів тощо), безпосередньою навчально-пізнавальноюдіяльністю (бажання одержати похвалу за успіхи в учінні, погреба внавчально-розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні певних професійнихзнань та досягненні значних успіхів тощо), прагненням розвивати тавдосконалювати свої позитивні риси та якості (тут, першою чергою, слідформувати мотиви самовдосконалення), широкими соціальними мотивами (гідновиконувати свій громадянський обов'язок) тощо.
Емоції в житті людини виконують функцію «механізмів»діяльності, входять до складу стимулів і мотивів її дій, за вмілоговикористання можуть відігравати значну роль у цілеспрямованій діяльності. Дляцього їх важливо співвідносити зі змістовим компонентом виховання.
Змістовий компонент — це зміст виховання, під яким розумієтьсясукупність уявлень, понять, суджень і цінностей, якими збагачуються вихованці.Зміст виховного процесу в різних освітньо-виховних системах зумовлений, зодного боку, цілями та інтересами конкретної діяльності, а з іншого — формуваннямгромадянина України із загальнолюдськими цінностями. Вона має відповідатизагальній меті виховання в нашому суспільстві — формуванню гармонійнорозвиненої і суспільно активної особистості з науковим світоглядом, високимморальним потенціалом, яка бажає і вміє працювати для блага України, духовнобагатої та фізично досконалої.
Зміст виховання в українському суспільстві має відповідатитаким вимогам:
а) забезпечення формування особистості, яка ідентифікує себеяк громадянин України;
б)врахування реальних можливостей виховного процесу конкретних освітньо-виховнихсистем;
в) забезпечення всебічного й гармонійного розвиткуособистості вихованця;
г) забезпечення єдності навчання, виховання, розвитку ісамовдосконалення вихованців;
д) підготовка громадян України до майбутньої творчоїдіяльності та формування їхньої активної життєвої позиції.
Змістом процесуального компонента є організація практичноївиховної роботи.
Цей компонент, один з головних складових виховного процесу,має два аспекти: по-перше, конкретні дії та операції вихователя, які вінвиконує в повсякденному житті, спілкуванні з вихованцями; по-друге, дії,вчинки, поведінка вихованця в процесі засвоєння духовних знань, формуванняморальних навичок, звичок і вмінь. Процес виховання відбувається так:
— залучення вихованців до системи відносин всіх суб'єктіввиховання;
— набуття і вдосконалення комплексу духовних, професійних,національних і загальнолюдських цінностей;
— практичне оперування ними в повсякденній поведінцівиусванця та закріплення їх на підсвідомому рівні;
— ефективний вплив цієї поведінки на результатижиттєдіяльності, визначення життєвих настанов і орієнтирів;
— формування і розвиток мотивації постійногосамовдосконалення і озброєння його методикою.
Вихователь, усвідомивши мету виховання, визначає зміст іметоди її здійснення. Для цього використовуються три види впливу:безпосередній, опосередкований та самовплив (самовиховання), які відповідаютьметодам виховання.
Алгоритм виховної діяльності включає:
— з'ясування цілей виховання, аналіз конкретного його стану увиховній системі та визначення основних напрямів виховної діяльності;
— прийняття рішення про проведення виховної роботи та їїпланування;
—створення оптимальних умов для досягнення цілей виховання і реалізації йогозмісту;
— організацію виховної роботи (управління виховним процесом,участь у ньому, активне самовиховання);
— оцінку результатів виховної роботи, контроль і коригування.
Отже, основними складовими цього компоненту є принципи,методи, форми, засоби виховання.
Контрольно-регулювальний компонент посідає важливе місце впроцесі виховання. Необхідно чітко визначитися з предметом контролю, методами йформами його здійснення та критеріями оцінки як процесуального і змістовогокомпонентів, так і результативного. В узагальненому вигляді виховний процесоцінюється за його результативним компонентом, тобто з точки зору досягненнявизначених його цілей. Але для цього необхідно вихователям своєчасно отримуватиякомога повнішу інформацію про його хід, тобто слід визначитися із«процесуальними критеріями».
Ці критерії контролю стосуються операційно-діяльніс-ногоаспекту процесу виховання. Вихователям слід мати повне уявлення про загальні тачасткові цілі виховання, володіти глибокими теоретичними та практичнимизнаннями про його основні компоненти, опанувати основні методи та формивиховання, знати конкретні критерії оцінки як ходу, так і результату процесувиховання.
Контрольні заходи мають здійснюватися регулярно,систематично, змістовно, об'єктивно і всебічно. Вони можуть проводитися якокремі заходи, так і в комплексі з іншими. Такі заходи дають можливістьсвоєчасно вносити необхідні корективи в цей процес, зробити його більшконкретним і змістовним, узагальнити передовий досвід.
На що слід звертати особливу увагу під час проведенняконтрольно-регулювальних заходів?
1. На комплексність оцінки всіх його компонентів йефективність їх функціонування.
2. На зміст виховних заходів, на їх спрямованість івідповідність завданням функціонування конкретної освітньо-виховної системи,формування всебічно та гармонійно розвинутої особистості вихованця.
3. Назагальну методику виховної роботи в освітньо-виховній системі, ефективністьокремих заходів і форм виховного впливу.
4. На профілактичний характер.
5. На дієвість, тобто вплив на результати діяльностівихованців, на їхні конкретні вчинки.
6. На ефективне поєднання колективних та індивідуальних форм виховноїроботи з вихованцями тощо.
7. На конкретний вплив виховних заходів на життєві настанови,повсякденну поведінку й ефективність діяльності кожного вихованця.
Виховання має впливати на всі складові особистості вихованця:інтелектуальні, емоційно-вольові, мотиваційні. Відповідно, під час проведенняконтрольних заходів слід оцінити три види дій вихованця: пізнавальні, почуттєво-вольовіта мотиваційні.
Таким чином, ці заходи досить складні, але водночас вкрайнеобхідні. Вони дають змогу своєчасно отримати об'єктивну інформацію про хід ірезультати процесу виховання, оперативно вносити зміни та корективи в нього,узагальнити та пропагувати передовий досвід, мати необхідну інформацію дляперспективного планування виховної роботи. Більш повну інформацію можнаотримати, аналізуючи результативний її компонент.
Результативний компонент, як завершальний етап упроцесі виховання, передбачає оцінку досягнення мети виховання і опануваннявихованцями змісту виховання, набуття ними навичок, звичок і вмінь моральної поведінки,їх впливу на повсякденну діяльність, хід й ефективність, наприклад, навчально-пізнавальноїдіяльності, на формування творчо розвинутої особистості.
Така оцінка результатів виховання з боку вихователів має бутиоб'єктивною, систематичною і послідовною. Трудність оцінки результатівдіяльності вихованця полягає в тому, що вона багатоаспектна. Виховну функцію іцінність вона має тоді, коли є, по-перше, правильною з точки зору вихователя ісправедливою з точки зору вихованця і, по-друге, відповідає суспільно прийнятимкритеріям оцінок.
Щобоцінити результати виховання, визначити, як воно вплинуло на формування ірозвиток особистості вихованця, необхідно мати чітке уявлення про критеріївимірювання рівнів його вихованості, свідомості, поведінки. Важливо, безумовно,виявити конкретні зміни в поведінці в результаті виховних впливів, оцінитинайбільш ефективні прийоми, способи та форми виховного впливу, виокремити ті,від яких слід відмовитися.
Вихованість — комплекс якостей особистості вихованця, котрийхарактеризується наявністю і рівнем сформованості суспільно значущих якостей,що відображають всебічність її розвитку та готовність до повноцінної життєдіяльності.Серцевину вихованості становлять духовні якості, що визначають моральне обличчявихованця, рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості.
Таким чином, до результатів виховного процесу відносять:
— сформованість провідних якостей особистості вихованця;
— систему моральних знань, навичок, вмінь і звичок таціннісних орієнтацій вихованця;
— конкретні дії та вчинки вихованця, їхній вплив нарезультати його діяльності, виконання певних обов'язків;
— психологічну і духовну готовність вихова:; ця до повноцінноїтворчої життєдіяльності;
— всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця,узгодженість його дій з його переконаннями, життєвими настановами тасуспільними вимогами;
— активну життєву настанову й орієнтацію на досягненнясуспільно значущих успіхів у майбутньому тощо.
Ці результати водночас є показниками оцінки вихованості.Традиційно ефективність виховання визначають за трьома рівнями вихованості: високий,середній і низький.
Високий рівень тієї чи іншої якості особистостівихованця, яка є показником вихованості, характеризується наявністю всіх ознаквідповідного критерію.
Про середній рівень розвитку якості судять на основінаявності половини чи більше половини ознак відповідного критерію.
Низький рівень визначають, коли є менше половини ознаквід загальної кількості, що розкриває критерії.
Критерії— цеознака, на основі якої оцінюється певна якість особистості вихованця. Акритерії оцінки виховання, відповідно, — це такі ознаки, на основі яких можнасудити про рівень вихованості вихованця, оцінити виховні впливи вихователів,ефективність функціонування виховної системи тощо.
Основними критеріями оцінки результатів діяльностівиховної системи можуть бути:
— відповідність досягнутих результатів виховання поставленійметі;
— рівень вихованості конкретних вихованців, згуртованістьколективів, позитивний морально-психологічний клімат у них;
— відповідність вихованості загальноприйнятим цінностям,нормам, правилам поведінки;
— конкретні дії, вчинки вихованців, їхній характер тавідповідність загальнолюдським цінностям;
— оптимальність системи виховної роботи і дієвість конкретнихвиховних впливів;
— педагогічна майстерність вихователів, оптимальнепланування, організація та здійснення виховної роботи тощо.
Висновок
Безумовно, теорія виховання охоплює всю виховну діяльністьвихователів, виховних та інших структур в їх різноманітті, яку називаютьвихованням. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія вихователів івихованців, визначається як виховний процес, під час здійснення якого останнізасвоюють певну сукупність знань, набувають практичних навичок і вмінь відповідноїповедінки, всебічно розвивають свої емоційні, почуттєві, вольові, мотиваційнісфери та інші провідні властивості особистості, формують свій внутрішнійдуховний світ.
Такимчином, цей процес має бути свідомим і повинен створювати тісний і плідний союзміж вихователем і вихованцем. Коли відсутній цей союз, процес вихованняпрактично не виконує свої суспільні функції та не досягає мети.
Модельпроцесу виховання являє собою струнку систему взаємопов'язаних цілей,принципів, завдань, змісту, методів, форм і результатів виховання, різнихваріантів й етапів досягнення цілей і завдань виховання, різноманітнідвосторонні взаємини вихователів і вихованців у цьому процесі.
Література
1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. — К.., 1997, 530с..
2. Газгузинський В.М. Євтух М.Б. Педагогіка: теорія таісторія. — К., 1995
3. Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання. -К., 1997
4. Педагогика / Под ред. П.И. Пидкасистого. -М., 1996.
5. Фіцула М.М. Педагогіка. — Тернопіль. 1997,380 с.
6. Падалка О.С, Нісімчук А.С, Смолюк I.О., Шпак О.Т. Педагогічнітехнології. — К., 1995.
7. Битинас Б.А. Структура процесса воспитания: Методологическийаспект.- Каунас, 1984. С. 12-13.
8. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: В 2 кн. М., 1999. Кн. 2.С. 6.
9. Ушинський К.Д. Три елементи школи // Твори: В 6 т. К., 1954. Т.1. С. 123-124.
10. Сухомлинська О.В. Цінності увихованні дітей та молоді: стан розроблення проблеми // Педагогіка іпсихологія. 1997. № 1. С. 105—111.
11. Бех І.Д. Особистісноорієнтований підхід у вихованні // Професійна освіта: педагогіка і психологія:Українсько-польський щорічник / За ред. Т. Левовицького, І. Зязюна. І. Більш,Н. Ничкало. Ченстохова; -Київ, 2000. С. 331-350.
12. Діалогічна взаємодія унавчально-виховному процесі загальноосвітньої школи / За ред. Г.О. Балла. О.В.Киричука, Р.М. Шамелашвілі. — К., 1997.
13. Макаренко А.С. Методика виховноїроботи. К., 1990. С. 150.