Курсова робота
на тему:
«Формування в учнів трудової культури засобами народознавства»
Вступ
З віків поневолення відроджується наша Україна. Кожна ділянка нашого суспільного життя вимагає від усіх громадян нашої держави самовідданої праці. Велике завдання і відповідальність у цій справі мала наша сучасна відроджена українська школа.
Школа, як основна ланка у зв'язку нових поколінь, повністю відповідальна за нові загони трударів, виробничників, нову українську людину, позбавлену гнітючого вікового рабства. За таку школу нам треба боротися. Школа повинна виховувати національно свідомих громадян України.
В умовах розбудови незалежної держави основне значення набуває рівень національної самосвідомості у молоді, на сьогоднішній день має дуже актуальне значення. Концепція національного виховання на сучасному етапі передбачає формування особистісних рис громадянина України, які включають в себе трудову культуру, розвиток індивідуальних здібностей, готовність до праці.
Важливе місце у системі національного виховання займає утвердження такого принципу як працелюбність. Трудова активність, сформованість творчої працелюбної особистості, цивілізованого господаря формується як під впливом соціального середовища, так і в процесі трудового навчання і виховання, спрямованого на вироблення відповідних навичок та умінь професійної майстерності, готовності до життєдіяльності в умовах ринкових відносин.
Працьовитість, як вказує академік М.Г. Стельмахович, виховується працею. Отже, поряд з науковим, педагогічно обґрунтованим трудовим вихованням істотне значення має використання надбань народної педагогіки, трудових традицій українців, мудрих хліборобів, а також прилучення учнівської і студентської молоді до ведення фермерських господарств, створення молодіжних господарств різного профілю.
Державна національна програма «Освіта» підкреслює, що трудова підготовка здійснюється насамперед через трудове навчання протягом усього періоду навчання в усіх типах загальноосвітніх навчальних закладів і пріоритетного значення в цьому процесі набуває використання досвіду народної педагогіки, залучення школярів до вивчення народних трудових промислів. Історія свідчить, що мрії людства про удосконалення суспільства органічно перепліталися з думками про удосконалення трудового виховання. Творці виховних ідеалів людини використовували безліч прийомів і методів трудового виховання відповідно до національних традицій.
Ще у дохристиянські часи наші предки дбали про вироблення у дітей працьовитості. Тисячолітній досвід дає можливість відібрати найкращі засоби впливу на особистість з метою успішної морально-психологічно – та практичної підготовки до самостійного трудового життя. Історія свідчить, що мрії людства про удосконалення суспільства органічно перепліталися з думками про поліпшення трудового виховання молоді. В культурі завжди панувала повага до людини праці.
За висловами дійсного члена АП України М. Стельмаховича, український народ всю свою увагу зосереджував на виробленні у дітей працьовитості, а зрілі особи, в першу чергу батьки, опікуни, вихователі й учителі покликані впливати на молоде покоління, так аби воно виросло й розвинуло у людей працьовитих, професійно компетентних, ініціативно творчих, корисних членів суспільства. Працьовитість, як компонент трудової культури, виховується працею. Істотне значення має використання трудових традицій українців, ремісників, творців усього прекрасного.
Виховання в учнів трудової культури засобами народознавства
а) Уся народна педагогіка ґрунтується на праці, як першооснові життя суспільства. Про це свідчать прислів'я, пісні, крилаті слова, казки, приказки, ігри. Народ опоетизував працю, надав їй природної ваги в житті.
«Щоб людиною стати, треба працювати».
«Без праці нема життя і собаці».
«Без трудів не їстимеш пирогів».
«Вперта праця все перемагає».
«Де ліниво працюється, там пожитку не чується».
«Землю прикрашає сонце, а людину – праця».
«Як вмієш робити, навчишся як жити».
В казках народ вшановує людей, які своєю наполегливістю завжди піднімаються вище нероб, лінивих, тих, що живуть чужою працею, та ще й насміхаються з роботящих. В казках народ завжди з повагою ставиться до чесних, працьовитих, і ненавидить лінивих і брехливих («Дідова дочка й бабина дочка», «Дідова дочка і золота яблунька», «Хлібороб», «Як чоловік кішку вчив працювати».
«В казках скромна, працьовита, доброзичлива і чесна дідова дочка мусить терпіти поневіряння і приниження з боку бездумної, черствої мачухи та її лінивої, гоноровитої і черствої дочки («Дідова дочка й бабина дочка», «Дванадцять місяців», «Золотий черевичок», «Калинова сопілка»). В цих поетичних народних історіях, піснях, прислів'ях, приказках як правило, перемагає добро, правда на боці працьовитих, чесних, сумлінних героїв.
Пригадаймо українські народні пісні «Грицю, Грицю, до роботи», «Я в матері одна була», «Чи не той то Омелько», і ряд інших. В першій висміюється Гриць, якого важко заставити до роботи, бо завжди в нього є на це причина: «порвані чоботи»…, «ніженьки болять»…, то він «нездоров», то він «щось охрип»… Коли ж його просять їсти, то він спішить, аби першим сісти за стіл. В пісні «Чи не той то Омелько» народ їдко картає неробу і брехуна Омелька:
Він нажав півснопа,
Він нажав півснопа,
Та й хвалиться, що копа.
Він нажав цілий сніп,
Він нажав цілий сніп,
Та й говорить – десять кіп
та зовсім іншим стає Омелько, коли сідає обідати
А як сяде за обід,
А як сяде за обід,
Із Омелька ллється піт.
Українська народна педагогіка зберегла величезне число традицій, що стосується трудового виховання. В часи Київської Русі стали поширюватись збірники повчань, в яких були статті і вислови педагогічного характеру. Визначним літературним пам'ятником, який свідчить про високий рівень культури і розвитку педагогічної думки на Русі в час Київської держави є «Поученіє Володимира Мономаха дітям», де мудрий державний діяч турбується про те, щоб діти росли хоробрими, сміливими, відданими рідній землі, закликає їх не лінитися, а трудитися для цього.
Б) Із скарбів народної педагогіки черпали безцінний досвід трудового виховання дітей і підлітків Г.С. Сковорода, К.Д. Ушинський та Т.Г. Шевченко, О.В. Духнович, І.Я. Франко, В.О. Сухомлинський та багато інших.
К.Д. Ушинський підкреслював, що самовиховання, якщо воно бажає щастя людині, повинно виховувати її не для щастя, а готувати до праці життя.
Значний вклад в розвиток теорії трудового виховання вніс Т.Г. Шевченко. Він мріяв про створення справді народної школи, яка б давала дітям не тільки теоретичні знання, але і знайомила з токарною і слюсарною справою з будовою сільськогосподарських знань. Про це вказувалось в проекті створення народних шкіл, який обговорювався на зборах Кирило-Мефодіївського братства, активним учасником якого був Т.Г. Шевченко. Робота Шевченка над складанням підручника для народної школи свідчить про його спроби внести в загально освіту елементи трудового виховання.
На західноукраїнських землях педагог, поет, філософ, громадський діяч освіти і виховання Духнович в своїй книзі «Народная педагогия в пользу училищ и учтителей сельских» (ч.І Педагогия общая) в основу своєї теорії поклав ідею народності виховання. Суть виховання він бачив в реалізації принципу природовідповідності, тобто в тому, щоб «силы человеческие, телесные и духовные от натуры данные, от молодости разуму пристойно и согласно сохранити и совершати». Він переконував, що не споглядання, а щоденна праця, активна позиція людини забезпечує прогрес:
«Ожидати – нич не мати,
Так до праці братись враз!»
О.В. Духнович вважав працю важливим засобом формування особистості учня. Тому він вважав за необхідне поєднувати навчання школярів з сільськогосподарською працею, навчати в школах вишивання, різьби по дереву, малювання, займатися ковальством, виготовляти сільськогосподарське знаряддя, тощо.
Натхненним співцем праці був І.Я. Франко.
«Пісня і праця великі дві сили,
Їм я до скону бажаю служить»
За висновком І.Я. Франка, у загальноосвітніх школах Галичини не було трудового виховання. В деяких школах лише дівчата займалися швейною працею, але вчителів для їх організації не було. Школа не вирішувала завдань виховання підростаючих поколінь. Тому на даному етапі винятково важливого значення набуло використання народної педагогіки.
Система трудового виховання охоплювала різні сфери життя дитини. До праці дітей залучали з раннього дитинства: пасти гусей, ягнят і корів, забавляти молодших дітей, допомагати батькові й матері в господарстві (мити посуд, підмітати в хаті і на подвір’ї, полоти город, готувати їжу і т. п.) У гірських районах діти одержували знання із скотарства, залучались до роботи по догляду за отарою. Часто діти залучалися до роботи на пасіці, збиранні ягід і грибів.
В) Велика роль у розвитку особистості дитини належала традиціям. Наприклад, в багатьох селах у холодну пору року молодь у спеціально найнятих хатах проводила вечорниці, які поєднували в собі відпочинок з певним виконанням господарських робіт, що виконувалися в супроводі пісень, музики. На вечорниці запрошували дотепних оповідачів із числа старших досвідчених людей, придумували розваги, ігри тощо. В таких умовах молодь більш охоче виконувала господарську роботу.
Велике значення у формуванні трудової культури мають традиції по відзначенню свят урожаю, Івана Купала, Зелених свят та інших календарних свят. В час їх підготовки діти з батьками виконують велику роботу, кожен намагається виконати її якнайкраще, допомогти сусідові, що сприяє формуванню справжнього культурного трудівника. І сьогодні такі традиції широко відновлюються.
Народна педагогіка знає, що дитині посильне і непосильне, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов’ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця не можлива без поту і мозолів. Народна педагогіка знає, що дитині посильне і непосильне, бо в ній органічно поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов’ю. Народна педагогіка не боїться того, що праця втомлює, вона знає, що праця не можлива без поту і мозолів. Народна педагогіка знає чарівну силу праці. Тільки завдяки праці, в якій є піт, і мозолі, і втома, людське серце стає чуйним, ніжним. Завдяки праці людина стає здатною пізнавати навколишній світ серцем. Виховна сила праці настільки велика, що її важко переоцінити. Любов до праці, уміння працювати є найкращою спадщиною, яку можуть залишити батьки своїм дітям. І якщо в середовищі трудівників не існувало проблем батьків і дітей, то здебільшого завдяки тому, що їх згуртувала праця. Люди праці бачили в дітях свою майбутню зміну, своїх спадкоємців, помічників і годувальників. Гармонія – найвище мірило цінності людини; обравши своїм провідним гаслом принцип «Хто працює, той не їсть, народна педагогіка бореться за реалізацію його на практиці. Праця в ній є першоосновою, необхідністю, обов’язком кожного.--PAGE_BREAK--
Родинне виховання
Народні традиції трудового виховання відображають жагуче прагнення батьків до того, щоб забезпечити якомога вищий рівень трудової підготовки дітей, збудити в молоді як психологічно, так і морально постійний потяг до праці, причому такий сильний, щоб вихователь соромився власного байдикування і обурливо ставився до ледарів і нероб, в умовах бездіяльності почував себе ненормально, та й навіть в уяві не припускав собі такого, що можна жити не працюючи.
Народна система трудового виховання дітей у сім’ї багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім’ї, навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника.
У трудових родинах працюють всі без винятку, крім тяжкохворих. За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що зроблено протягом дня та давав завдання кожному членові сім’ї на наступний день.
Робочий день починався дуже рано: влітку о 4–5 годині, а взимку о 5–6 годині. Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійснювалось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків. При цьому зберігалась наступність, зумовлена віковими можливостями дітей. Це наочно можна простежити, наприклад, на пастухуванні, через яке проходили всі селянські діти. Тут з віком дитини змінювались види домашніх тварин, яких вона пасла, у такій послідовності: кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. Причому до випасання коней залучались тільки хлопці. Отже, здійснюючи трудове виховання, українська родинна етнопедагогіка враховує як вікові, так і статеві особливості дітей. Трудове навчання і виховання в народній педагогіці умовно можна поділити на 3 етапи: вступний або ігровий (від 2 до 6–7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), і основний або завершальний (від 15 до 20 років).
На першому етапі протягом другого і третього років життя дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, роздяганні, вмиванні), засвоює правила користування предметами та елементарними нормами поведінки. І звичайно вступає в працю, психологічно засвоюючи слова «праця», працювати, в основному через такі ефективні засоби, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця («Ой, люлі-люлі бай», «Люлі люлі дитино», «Колисала бим тя»), які закликають котика працювати – дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, вчитися шити, молотити. Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного покарання: «Бити кицю, бити – не хоче робити». Ганебно й красти. За те, що кіт «вкрав у баби «квітку», стала Галя кота бити, щоб не вчився так робити». І як висновок:
– «Не вчися, коте, красти,
А вчися, коте, роботу робити,
Бери ціп, іди на тік,
Жати та молотити.
Таким же мотивом пройняті колискові «Ой ну малі коточок» та ін. А звідси цілком логічно перед дитиною постає висновок, що коли на світі працює все і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна працювати, бо без праці жити не можна.
Широко представлена праця в українських загадках. Трудовий процес людини, господарський реманент, знаряддя і результат праці – провідна тема багатьох загадок. Наприклад: «Ходить пані по майдані, куди гляне – трава в’яне» (коса косить), «Літом служить, а зимою зуби сушить» (Борона), «Б’ють мене цінами, ріжуть мене ножами, за тими отак молотять, бо всі мене дуже люблять» (Хліб). Ці загадки спонукають дитину замислитись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці.
Народна педагогіка не тільки проголошувала обов’язок працювати, а й втілювала його на практиці.
Вже з перших років батьки залучали дітей до посильної праці, у різних її видах, пов’язаних із самообслуговуванням, господарсько-побутовими потребами, участю в догляді за рослинами і тваринами, рукоділлі. Така різноманітність дає змогу підтримувати постійний інтерес до трудової діяльності. Оскільки тут найбільше місце займає гра, то цей період трудового виховання називаємо ігровим. Взаємозв’язок праці з грою виявляється по-різному, гра відображає працю дорослих, елементи трудових дій відбиваються в грі і ігрові моменти включаються в процес праці. У своїх іграх діти найчастіше відтворюють те, що спостерігають в родинному колі. Сільські діти, наприклад, «господарюють»: готують їжу, сіють, косять, збирають урожай, місять тісто й печуть хліб, відображаючи в іграх трудові дії дорослих, діти проймаються любов’ю до їхньої праці.
Провідними засобами на першому етапі трудового виховання в родинній етнопедагогіці є показ і спостереження, які розширювали кругозір дітей та давали перші уявлення про різні види праці. Другий проміжний етап у родинному вихованні наступав, коли діти ставали активними помічниками батьків.
Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебічну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги: подбати про вдалий початок роботи («Добрий початок – половина справи»), працювати енергійно («Робить, як мокре горить»), бути витриманим, наполегливим і організованим, не боятися труднощів («Вовків боятися – в ліс не ходити»), доводити розпочате до кінця («Кінець – справі вінець»).
Остаточне формування людини як працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій, основний або завершальний етап трудового виховання, коли юнаки і дівчата остаточно утверджуються професійно, і беручи безпосередню участь у всіх виробничих діях і вчинках нарівні з дорослими. Гармонія – природний стан людини. Не можна жити не працюючи.
Хліб увійшов у життя, як головний результат людської праці і основний продукт харчування. Народ цінить його понад усе: «без хліба – худа бесіда», «без хліба не до обіда», «хліб – батько, вода – мати». Хліб – джерело життя. Він приносить у сім’ю достаток і радість («Хліб на столі, то й стіл престіл, бо як хліба тільки, то й стіл – дошка»)
Шанобливе ставлення до хліба у трудовій родині при прищеплювалося на кожному кроці. Дітям постійно нагадували, що в хліб укладена мозоляста людська праця, зневажати яку не можна. Хлібом – сіллю як символом достатку і щирості зустрічають гостя. Той, хто заходив до хати – сусід, родич чи знайомий, мав у кишені шматок хліба, щоб почастувати дітей.
Народна педагогіка прищеплює дітям любов до землі, навчаючи їх любити землю всією душею. Арсенал засобів виховного впливу з метою формування в дітей та молоді шанобливого ставлення і любові до землі в народній педагогіці дуже багатий. Це насамперед фольклор педагогічного змісту й спрямованості, який оспівує красу й велич рідної землі. Дуже велику роль тут відіграє приклад дорослих, зокрема батьків, у ставленні до землі, хліборобської професії, залучення дітей з раннього віку до сільськогосподарської праці. Із землею народна педагогіка пов’язує всі свої заповітні надії і сподівання. Тому серед численних добрих народних побажань чільне місце займає вислів доброзичливості «Будь здорова, як вода, а багата як земля!» Земля – найцінніше з усіх природніх багатств, якими дано нам володіти. Адже вона наша годувальниця. Від того, як ми до неї ставимося, як бережемо її, на скільки вміємо, дбайливо на ній господарюємо, величезною мірою залежить наше благополуччя.
Питання виховання «господарської культури» молодших школярів
Дуже важливе питання у трудовому вихованні школярів є дбайливе ставлення до історико-культурних надбань та навколишнього природного середовища.
Це питання загострює Закон України «Про працю», «Про освіту». До них належить і виховання «господарської культури».
Під «господарською культурою» розуміємо якості людини, що визначають характер і результативність її господарської діяльності, її ставлення до природних багатств, предметів, засобів і продуктів людської праці, психологічну готовність і здатність оберігати та примножувати матеріальні і духовні цінності. У вихованні цих якостей важливу роль покликана відіграти загальноосвітня школа.
У своєму авторефераті «Педагогічні передумови виховання господарської культури молодших школярів Олена Богданівна пише: …«Господарське виховання дітей та молоді складає одну з найактуальніших проблем української народної педагогіки. Особлива увага тут акцентується на вихованні «дбайливого господаря», оскільки слово «господар» або «газда» (як говорять подекуди у західних областях України характеризує найкращі особистісні та громадські цінності людини.
«Як засвідчує досвід, ефективними педагогічними засобами у процесі виховання «господарської культури» у дітей служать 1) бесіди, розповіді, казки, легенди, оповідання, загадки, прислів’я, ігри, ребуси, кросворди та інші засоби народознавчого змісту. Розв’язання різного роду задач господарсько-економічного спрямування (з використанням ілюстрацій, числових даних, ситуативні задачі та ін.). Залучення учнів до посильних господарсько-трудових доручень, пов’язаних із купівлею продуктів харчування, доглядом за кімнатними рослинами та домашніми тваринами, самообслуговуванням (догляд за одягом, взуттям, прибиранням приміщення та ін.), виготовлення годівниць для птахів, надавання допомоги молодшим братикам і сестричкам та іншим членам родини тощо).
Результативним формам організації позаурочної виховної роботи виявились гуртки, клуби за інтересами, які ми назвали «Господарочка» (для дівчаток), «Маленький господарик (для хлопчиків), «Умілі руки», де особливу увагу вчителі та вихователі приділяли оволодінню учнями початковими елементами «господарності», економному використанню матеріалів, часу, власних зусиль, охайності та відповідальності. Гурткові форми позаурочної форми роботи є дієвими й у плані ознайомлення школярів з типовим для кожного регіону України, творами декоративно-ужиткового мистецтва, зокрема, з писанкарством та вишиванням…»
Висновок
Підсумовуючи вище згадані положення роблю висновок: трудове виховання – це найважливіший елемент виховання людини. Праця виховала людину. Віковічне зростання людського роду вдосконалювала його, привело до вершин розвитку науки і техніки.
Щоб дитина виросла повноцінним громадянином, з перших днів життя необхідно привчати її до праці.
Український народ відзначається великою працьовитістю свій досвід у вихованні нової людини, наш народ залишає у прислів’ях, піснях, приказках. Повернення до духовного коріння народу та світової педагогічної гуманістичної думки ставить у центрі нашої уваги особистість учня з його здатністю до розвитку та саморозвитку. Тому нашим обов’язком є вглиблюватися і вивчати народні скарби труда і культури.
Праця створює людину. Вона є першоосновою людського життя. Без праці не може існувати і розвиватися людське суспільство, вдосконалюватися людина, її здібності й природні задатки.
До основних видів трудової діяльності відносяться:
1) навчальна;
2) суспільно-корисна;
3) продуктивна праця.
Система трудового навчання передбачає трудовий характер школи – формування культу інтелектуальної і фізичної праці, полягає у засвоєнні наукових основ сучасного виробництва, засвоюється шляхом змісту освіти.
До форм організації належать:
1) зміст освіти на кожному уроці;
2) різноманітні гуртки і факультативи з трудовим вихованням;
3) трудові об’єднання школярів – старшокласників.
Використовується спільна робота школи і базового підприємства.
Ознаки, які повинні характеризувати рівень трудової зрілості випускників середньої школи:
А) прагнення в трудовій діяльності;
Спиратися на загальноосвітні і політехнічні знання.
Б) прагнення організовувати працю на наукових засадах: проявляти творчість, забезпечувати плановість, добиватись раціоналізації, економії, тощо.
В) Уміння використовувати набутий трудовий досвід у нових видах праці у різних умовах і ситуаціях;
Г) прояв активності і організаторських здібностей;
Д) забезпечення культури і естетики праці.
Методи трудового виховання.
1) усвідомлення необхідності праці;
2) виховання колективних трудових завдань;
3) особистий приклад вчителя і вихователя.
Список використаної літератури
1. Формування трудової культури учнів засобами народознавства.
2. Виховання в учнів національної самосвідомості в процесі трудового навчання // Українське народознавство і проблеми виховання учнів. Матеріали наукової практичної конференції (10–12 жовтня) (1995 р. м. Івано-Франківськ) у 2-х частинах (ч. І за ред. Скульського).
3. Народознавчі елементи в трудовому вихованні школярів за
ред. Костіва ч. ІІ) – 186 с.)
4. В.О. Сухомлинський. Вибрані твори в 5-ти томах. Т. 2. — К.
1976.-с. 554
5. Домбровський С.В. Ступарик Б.М. Використання народознавчого матеріалу у трудовому вихованні молодших школярів. Методичні рекомендації. Івано-Франківськ. 92–30 с.
6. М.Г. Стельмахович. Народная педагогия. К. Радянська школа. 85 р.-с. 173 – 191.
7. Концепція трудової підготовки школярів України. Проект // освіта – 1993. – 30 серпня.
8. Будник О.Б. Педагогічні передумови виховання господарської культури школярів. Івано-Франківськ. 1997 р.