Курсова робота на тему:
Становлення педагогічної науки в Римській імперії
План
Вступ
Розділ I. Історичний шлях розвитку педагогіки Риму
1.1 Якнайдавніший або царський період Римської цивілізації
1.2 Римська цивілізація епохи республіки
1.3 Римська цивілізація епохиімперії
Розділ II. Педагогічні погляди Катону, Цицерона,Квінтілліана, Лукреція
2.1 Педагогічні погляди Катону
2.2 Педагогічні погляди Цицерона
2.3 Педагогічні поглядиКвінтілліана
2.4 Педагогічні погляди Лукреція
Висновок
Список використаної літератури
/>Вступ
Колиска Римської цивілізації місто Рим виниклона південному заході Европи, на Аппенінському півострові, який греки називалиІталією, по назві одного з племен, що населяли цю територію. Які племенастворили Римську цивілізацію? Це був цілий комплекс племен. Спочатку на ційтериторії жили: Сарди, на острові Сардинія, Корси, на Корсіці, Італи, Секакни. Приблизноу 2-1 тисячолітті до н. е відбувається масове переселення племен, з одного боку- зі сходу, а з іншого — з боку Іліріка, нинішній території Югославії. Врезультаті цих пересувань місцеві племена частково були винищені, а частково асимілюють.Надалі, до моменту виникнення Римської цивілізації, спостерігалася наступнаетнічна картина: на півночі знаходилися Венети, звідси і назва міста — Венеція,а також Ятиги, серединну частку Аппенінського півострова населяли Італіки іЛатіни, від назви яких і пішла назва--латинська мова і назва області — Лаци,саме на цій території і виникло місто Рим. Рим виник на лівому березі Тібру. Якимчином це сталося? У районі Тібру розселялися три племена, мимо них миналадорога на солеварні, в результаті уздовж цієї дороги, особливо між Капітолійськимі Палатінським горбами осідають люди, пов'язані з цією дорогою, і на місці цихпоселень і виникає Рим. Він виник на стику розселення трьох племінних об'єднань:окрім місцевих племен: венетів, ятигів, етрусків, латинів, італликів, Римськуцивілізацію створювали грецькі колоністи що створили свої колонії на південномуі навіть середньому побережжі Італії, вони внесли дуже великий вклад встановленні цивілізації: вони навчили римлян заняттю сільським господарством,познайомили з релігією. Проте, вважається, що найбільший вклад до становленняРимської цивілізації внесли племена етрусків, хоча це і спірне питання. Питанняпро появу етрусків в Італії до кінця не дозволене, але передбачають, що вониприйшли зі сходу, це припущення засноване на тому, що етруський алфавіт дужесхожий з фінікійським. Етруски були прекрасними металургами і гончарями,особливо відомий їх посуд, також вони були прекрасними мореплавцями і займалисяпіратством. У етрусків римляни запозичили багато традицій: відзначати ті або іншіподії якимсь тріумфом, також ворожіння на нутрощах тварин, жертвопринесення. Ітретім народом що зробив величезний вплив на становлення Римської цивілізаціїбули карфагеняни, вони заснували свої колонії на острові Сицилія. Карфаген — державав Тунісі, заснована фінікійцями. Таким чином, можна зробити вивід: достатньосприятливі природні умови і вплив розвиненіших культур сприяли розвиткуРимської цивілізації.
З питання про місце Римської цивілізації абопросто Риму існує дві точки зору, одні дослідники, такі як німецький філософ ОсвальдШпенглер і англійський історик Арнольд Тойнбі, вважали, що Римська цивілізаціяне є самостійним цивілізаційним етапом, це всього лише кризисний період врозвитку античної цивілізації, остання стадія греко-римскої цивілізації. Чомувони так вважали? Згідно їх концепції цивілізація — це насамперед культура,римська культура, із їхньої точки зору не досягла тих висот, на які підняласягрецька культура, вони вважали, що та цивілізація дуже утилітарна, в ційцивілізації духовність і моральність відсунуті на другий план, а насампередрозвивалися прикладні науки, техніка, все те, що потрібне людині всьогохвилинному житті. Вони вважали, що духовна культура римлян носитьнаслідувальний характер. Існує, також і інша думка, яка домінує в даний час всвітовій історіографії, воно зводиться до того, що саме ті недоліки, яківідзначали Тойнбі і Шпенглер, є її індивідуальністю, тим, що дає їй повнухарактеристику. Що ж специфічне, особливе є в цій цивілізації? По-перше,встановлення демократичної форми правління. результате боротьби між патриціямиі плебеями, по-друге — безперервні війни. Саме ці два чинники і стимулювалирозвиток цивілізації, визначали всю її історичну зовнішність.
Римська середземноморська культура, будучизакономірним продовженням власне римсько-італійською, була в багатьох своїхкомпонентах новим історичним явищем. Вона в значній мірі втратила свій вузькийполісний, так би мовити, «національний» характер і придбалакосмополітичні риси. Її імперський характер виражався не лише в тому, що жителіРиму і Сиракуз, Александрії і Лугудуна, Фессалонік і Кордови жили в однійдержаві і в цілому мали якщо не однаковий, то схожий спосіб життя. В рамкахнової «світової» культури сформувалася своя система цивільнихцінностей, яка пронизувала складові частини і напрями культурному життю,філософію і релігію, літературу і мистецтво, архітектуру і, особливо, освіту. Цясистема цінностей передбачала особливий стиль життя, що містить доситьупорядкований міський побут, відомий рівень добробуту, гордість за великудержаву, сильну і добродійну для всіх підданих владу Риму, апеляцію до деякихзагальнолюдських цінностей.
Введемо періодизацію, визначимо хронологічнірамки існування Римської цивілізації, вона унікальна тим, що період їїіснування ми можемо назвати не лише з точністю об століття і навіть до року,але і навіть з точністю до днів. Умовно, вдень підстави Риму і всієї Римськоїцивілізації вважається 21 квітня 753 року до н.е., фінал настав тоді, коли бувповалений останній Римський імператор Ромул Августул, варварським вождемАдаакром, це сталося 23 серпня 476 г н. е. Таким чином Римська цивілізаціяпроіснувала 12 століть, які розбиваються на три періоди царський 8-6 вв. до н. е.,період римської республіки 4-1 вв. до н. е., період римської імперії 1 ст. до н.е.- 5 ст. н.е.
Римське виховання в кожному з цих періодівмало свої специфічні особливості, обумовлені економічним і політичним життямримлян. Поступово складалася ідеологія, система цінностей римських громадян. Їївизначав насамперед патріотизм — уявлення про особливу богообраність римськогонароду і самою долею перемогах, що призначалися йому, про Рим як про вищуцінність, про борг громадянина служити йому всіма силами, не жаліючи сил іжиття. Справами, гідними римлянина, особливо із знаті, признавалися політика,війна, землеробство, розробка має рацію. На такій основі складалася раннякультура Риму. Іноземні впливи, насамперед грецькі, сприймалися лише постільки,оскільки вони не суперечили римській системі цінностей і перероблялисявідповідно до неї.
Розгледимо особливості освіти і вихованнякожного з трьох періодів розвитку Риму.
/>Розділ I.Історичний шлях розвитку педагогіки Риму
1.1 Якнайдавніший або царський періодРимської цивілізації
Виникнення Риму є відправною точкою Римськоїцивілізації, він виник на території області, що отримала назву Лаци, на стикурозселення трьох племінних об'єднань, які називалися триби. У кожній трибі булопо 10 курій, в кожній курії по 10 пологів, таким чином, населення, що створилоРим складалося всього з 300 пологів, вони стали громадянами Риму і склалиримський патриціат. Вся подальша історія Риму — це боротьба не громадян, тих,хто не входив в 300 пологів — плебеїв за цивільні права. Державний пристрійархаїчного Риму мав наступні форми, во розділу стояв цар, який виконував функціїжерця, воєноначальника, законодавця, судді, найвищим органом влади була сенат — рада старійшин, в яку входили по одному представникові від кожного роду, іншимнайвищим органом влади було народне зібрання або збори курій — куріатні комісії.У 7 столітті до н. е. правителі Етруського міста Тарквінія підпорядковують Римі правлять там до 510 р. до н. е. Найбільш відомою фігурою того часу бувреформатор Сервій Тулій. Його реформа була першим етапом боротьби плебеїв зпатриціями. Він розділив місто на округи: 4 міських і 17 сільських, провівперепис населення Риму, все чоловіче населення ділилося на 6 розрядів вже не породовому, ознаці, а залежно від майнового положення. Найбагатші складали першийрозряд; нижній розряд називався — пролес, це були неімущі, біля яких нічого,окрім дітей, не було. Римська армія теж почала будуватися залежно від новогоділення на розряди. Кожен розряд виставляв військові підрозділи — центурії. Крімтого, плебеї віднині були включені до складу громадян. Це відбилося насуспільному житті Риму. Колишні збори по гуріям втратили своє значення, вонибули замінені народними зібраннями по центуріях, які мали свої голоси нанародних зібраннях, причому перший розряд мав більше половини центурій. Це,природно завдавало удару по патриціату, тому була влаштована змова і Тулій бувубитий, після цього сенат вирішує скасувати інститут пануючи і встановитиреспубліку в 510 р. до н. е.
Основним соціально-економічним вічкомримського суспільства була сім'я. Римська сім'я, у міру ослабіння родовихзв'язків посилювалася і протягом століть продовжувала залишатися основноюгосподарською і суспільною одиницею. Структура сім'ї була традиційна впродовжстоліть. На чолі сім'ї стояв отець сімейства (pater familias). Влада його надособою дружини і дітей була необмеженою. Він мав над ними право життя і смерті.Всі ці особи, що знаходилися під батьківською владою, називалися агнатами і доних належали тільки ті, хто мав кровний зв'язок в сімействі, а так самоусиновлені ними і жінки, що вийшли заміж за його дітей і внуків.
Таким чином, сім'я ставала цілком самостійнимсоціальним і господарським організмом, але ще була поміщена в системуспорідненості, що і було gens. Gens царської епохи і gens що існували вреспубліканський і імператорський час, мали свої певні відзнаки, що прямимчином позначалося на їх ролі в соціальних стосунках серед членів общини. Рідцарської епохи носив гетерогенний, громадський характер, коли родовіорганізації пізньої епохи вже не складали общин, а визначалися лише спільністюімені і культів, і скорочували загалом екзогамію, хоча практично люди відходиливід заборон на браки навіть у межах шести ступенів спорідненості. Ці явищавідображають посилення ролі сім'ї у зв'язку із затвердженнямприватновласницьких початків. Римська сім'я в основному займаласяземлеробством, також в житті римлян величезне значення грала участь увійськових походах, які зазвичай зачиналися в березні і закінчувалися в жовтні.Як уже згадувалося, окрім патриціату в Римі був і інший прошарок — плебеї, цебули ті, хто прийшов до Риму після його заснування або жителі скоренихтериторій. Вони не були рабами, це були вільні люди, але вони не входили доскладу пологів, курій і триб, а тому не приймали участі в народному зібранні,не мали ніяких політичних прав. Прав на землю вони також не мали, тому дляотримання землі вони поступали на службу до патриціїв і орендували їх землі. Такожплебеї займалися торгівлею, ремеслом. Багато хто з них багатів.
Ці особливості життя патріархального родовогоРиму зумовили і характер виховання, який можна визначити короткою формулою:
виховання в родовому Римі було сімейнимвихованням землевласників-воїнів, що захищали свої земельні ділянки. Хлопчикипід керівництвом отця вчилися землеробству, а дівчатка під керівництвом материпривчалися до домашніх робіт. Виховання було побудоване на суворій дисципліні,на безумовному підпорядкуванні отцеві-розділу сім'ї. Хлопчики навчалися такожвійськовому мистецтву. У деяких сім'ях отець навчав хлопчика читанню, рахунку,листу.
1.2 Римська цивілізація епохиреспубліки
Республіканський період характеризуєтьсягострою боротьбою патриціїв і плебеїв за цивільні права, за землю, в результатіцієї боротьби права плебеїв збільшуються. У сенаті вводиться посада народноготрибуна, які відстоювали права плебеїв. Трибуни обиралися з плебеїв строком наодин рік в кількості спочатку два, потім п'яти і, нарешті, десяти чоловік. Їхособа вважалася за священну і недоторканну. Трибуни мали великі права і владу: вонине підкорялися сенату, могли накладати вето на ухвали сенату, мали великусудову владу. У цей період відбувається обмеження зростання земель у громадянРиму, кожен міг мати не більше 125 га. землі. У 3 столітті до н. е. остаточнооформляється римська патриціансько-плебейська община. Органами державної владибули сенат, народне зібрання, магістрати-органи виконавчої влади. Магістриобиралися народним зібранням на один рік. Вищою військовою і цивільною владоюволоділи консули вони також володіли вищою судовою владою і управлялипровінціями, їх теж обирали народні зібрання на один рік. Ще однією важливоюпосадою державного управління були цензори, які вибиралися раз в п'ять років іздійснювали перепис населення, переказ громадян з одного розряду в іншій, в їхкомпетенцію входили релігійні питання. У римській республіці поєднувалися різніпринципи державного управління:
демократичний принцип втілювало народне зібранняі трибуни, аристократичний принцип втілював сенат, монархічний принцип — дваконсули, один з яких був плебеєм. Завдяки постійним, безперервним війнам Римспочатку підпорядковує собі всю Італію, а до кінця періоду республіки Рим стаєвеличезною державою, що підпорядкувала собі все Середземномор'я. Основнимпротивником, з яким довелося зіткнутися був Карфаген — місто, що було столицеюкрупної і багатої держави, розташованої по островах і побережжі західногоСередземномор'я. Саме місто Карфаген знаходилося в Африці на територіїсучасного Тунісу. Війни між Римом і Карфагеном отримали назву Пунічних, вонипродовжувалися з перервами з 264г до н. е. по 146 г до н. е. і закінчилисяповною перемогою Риму, підпорядкуванням йому всіх земель противника, а самКарфаген був стертий з лиця землі.
В результаті пунічних воєн і перемоги Римуйого територія сильно розрослася і отже загострилися ті проблеми, які булихарактерні для Римської цивілізації впродовж всієї її історії а саме: проблемигромадянства і отримання землі. У 133 р. до н. е ще в ході Пунічних воєнТіберієм Гракхом, вибраному народним трибуном, сенату була запропонованаземляною реформа, суть якої зводилася до наступного: він запропонував обмежитикількість землі, яку отримували в оренду з суспільних полів громадяни Риму, до500 югерів на одного громадянина (1 югер=2523 квадратних метра), такожобмежувалася кількість землі у володінні біля однієї сім'ї, в незалежності відкількості дітей, до 1000 югерів. Ця реформа зустріла опір крупнихземлевласників і зрештою Тіберій Гракх і 300 його прихильників були убиті. Такимчином, земельна реформа затихнула. Але через 10 років Гай Гракх — брат ТіберіяГракха, що був намісником провінції на Сицилії — першої римської провінції, бувтакож вибраний народним трибуном і запропонував сенату продовжити земельнуреформу, а також надати цивільні права союзникам Риму — італікам, такузагальнено називалися всі племена, що населяють Аппенінський півострів. Протесенат не пішов на ці реформи. Гай Гракх також був убитий. Але боротьба зацивільні права, а отже і за землю продовжується і в 91 р. до н. е. зачинається«Союзницька» громадянська війна — війна італіків за цивільні права,яка продовжувалася до 88 г до н. е, під натиском цих вимог сенат не витримав ів 90 г до н. е надав италикам цивільні права. На цьому закінчує своє існуванняримська цивільна община. Це означає, що народні зібрання трибутні коміції і куріатнікоміції (відповідно збори по трибам і по гуріям) перестали грати яку-небудьпомітну роль. Перше століття до н. е — це найважливіший етап в житті Римськоїцивілізації, він ознаменований тим, що все політичне життя в римськомусуспільстві розвивалося в двох напрямах: оптимати (якнайкраще) прихильникицього напряму — це, в основному плебейсько-патриціанська верхівка. Вонизахищали владу сенату і позицію нобілітету (патриціат і плебейська верхівка). Другийнапрямок — це популяри. Прихильники цього напряму вимагали проведення аграрнихреформ, надання цивільних прав, посилення влади народних трибунів. Одним зяскравих представників цього напряму був відомий полководець Гай Марій. Це вполітичному житті римського суспільства, але в це важливі процеси відбувалися ісамому суспільстві, його менталітеті. Пунічні війни не лише територіальноприростила Рим, але і змінила менталітет римлянина, завдяки включенню до складудержави безлічі етнічних груп трьох частин світу: Європи, Азії і Африки. Такабо інакше, римляни почали сприймати досягнення, культуру цих народів, іособливо це відноситься до культури греків — еллінів. Виник рух, назване філелінізмом,яке виступало впровадження грецьких культурних цінностей. Вони вивчалифілософію, літературу, мистецтво; вони запрошували греків як вчителів для своїхдітей. Тоді ж виник і аппозиційний рух, який очолив сенатор Катон. З цього бокузатверджувалося, що грецький вплив розкладає суспільство, що римляни повиннізайматися тільки війною. Протест деякої частки римського суспільства грецькомувпливу — це протест колективізму індивідуалізму. Проте, потрібно сказати, що вцей час в Римі з'являється така цікава фігура як Полібій — грек по етнічнійприналежності, який написав «Загальну історію», де він оспівав славуРиму, стверджував, що Рим — краща політична система в історії людства. Єдине,що переймалося римлянами у греків без опору — це астрономічні знання івикликано це було тим, що при довгих і далеких військових походах ці знаннябули необхідні для орієнтування.
Як вже було сказано, в результаті Пунічнихвоєн територія Римської держави розростається і для ефективного управління неюнеобхідна сильна одноосібна влада. У Римської республіки були дві спробиотримати диктаторські повноваження. Перша з них пов'язана з ім'ям полководцяСули. Якому в першій половині 1 століття до н. е в напружений моментпротистояння оптиматів і популярів, який загрожував перерости в громадянську війнусенат надав диктаторські повноваження. Судна крутими заходами запобіг початкугромадянської війни. Другою фігурою, що отримала диктаторські повноваження бувГай Юлій Цезар, відомий і талановитий полководець, який спочатку був намісникомІспанії, а потім, ставши намісником невеликої частки Галії, що належала Риму,зумів за 10 років підкорити всю Галію, що до нього нікому не удавалося. Окрімполководницького таланту Цезар мав і літературний талант, йому належать такітвори, як «Записки про Гайської війні», «Записки прогромадянську війну», де захоплює відточеність кожної фрази. Він отримавдиктаторські повноваження таким чином: організувався тріумвірат, тобто весьавторитет влади зосередився в руках трьох персон. Помпея, Красса і Цезаря, якийзнаходився в Галії. Після загибелі Красса, Помпеї став фактично повновладнимправителем в Римі, сенат, щоб не допустити одноосібної влади Помпея, звернувсядо Цезарю з тим, щоб він повернувся до Риму обмежив владу Помпея. Десятогосічня 49 р. до н. е. Цезар перейшов річку Рубікон і вимовив відому фразу:«Доля кинута» тобто він встав на сторону сенату і незабаром Помпеїбув, повалений, Цезарю були надані унікальні безстрокові диктаторськіповноваження. Але незабаром, проте, прихильники Помпея влаштували змову і убилиЦезаря, це сталося 15 березня 44г до н. е.
Після смерті Цезаря розвернулася боротьба завладу після серії інтриг, в яких основними учасниками були сподвижник ЦезаряАнтоній, його онучатий племінник Октавіан і сенат, в результаті якої єдинимповелителем величезної держави стає Октавіан, якого проголошують Августом (божественним),це трапилося в 30 г до н. е. На цьому римська республіка припинила своєіснування, зачався період римської імперії.
У республіканському Римі росте рабовласництвоі на його основі — розшарування населення. Розвиваються міста. Вільне населенняділилося на привілейовані групи патриціїв і вершників і на людей безробітних,що позбулися своїх земельних ділянок.
Зосередження населення в містах викликалопояву шкіл. Розшарування його за майновою ознакою і знатністю походженнязумовило поділ на елементарні і граматичні школи.
Елементарні школи обслуговували деяку часткунебагатого незнатного населення; багаті і знатні вважали за краще давати своїмсинам первинне навчання будинку. Елементарні школи були приватними і платними,В цих школах хлопчики вчилися рахунку, листу, читанню.
Наступним ступенем були граматичні школи, денавчалися сини привілейованих верств населення. Тут навчалися граматицілатинської мови, грецькій мові, риториці (мистецтву красномовства з деякимивідомостями по літературі, історії). Розвиток цих шкіл був викликаний необхідністюоволодіти ораторським мистецтвом для тих, хто прагнув обійняти виборні керівніпосади в Римській республіці.
У останні століття республіканського Римувиникли школи риторів, де знатні хлопці навчалися риториці, філософії,правознавству, грецькій мові, математиці, музиці, з тим. щоб надалі обійнятивищі державні посади. Після завоювання Греції /146 р. до н.е. / афінськакультура швидко проникає до Риму, і грецька мова стає мовою знаті.
Граматичні школи і школи риторів булиприватними. Унаслідок високої плати за навчання вони були доступні лишепривілейованим шарам суспільства.
1.3 Римська цивілізація епохи імперії
Початковий період римської імперії, щопродовжився з 30 р. до н. е. по 284 р. н. е. отримав назву період принципата,ця назва пішла те іменування Октавіана Августа «Прінципсом», що означає- перший серед рівних. Другий етап римської імперії носить назва — період домінатавід слова " доминус" (пан) — 284-476гг н. е. Перші кроки ОктавіанаАвгуста: стабілізація стосунків між різними шарами суспільства. ПравлінняОктавіана — це період зльоту науки, літератури і особливо римськоїісторіографії. Особливості римської цивілізації епохи принципата:
Одноосібна влада відкриває можливості, якперед мудрими, так і перед деспотичними правителями. Приклади: Марк Аврелій,Нерон
Активно удосконалюється римське законодавство,яке є основою багатьох сучасних правових систем.
Виявляється неспроможність рабства. У арміюзачинають набирати рабів із-за браку населення.
Італія втрачає роль центру Римської імперії.
Розвиток будівництва (дорогі, водопроводи)
Посилення системи освіти, збільшення числаграмотних людей.
Розповсюдження християнства.
Свята (180 днів в році)
Імператор Антоній Пій — золоте століттяРимської імперії відсутність конфліктів, економічний підйом, спокій впровінціях, але цей період тривав недовго вже в 160 г н. е зачинається одна звоєн, яка визначила подальшу долю римської цивілізації початок катастрофи. Цеперший досвід, коли зустрілася власне цивілізація з агресивним «барбарикумом».Римська імперія була сусідами з багатоликим варварським світом, в який входилиКельтські племена, Німецькі племена і Слов'янські племена. Перше зіткненняварварського миру і римської цивілізації сталося при імператорові Марке Авреліїна території провінцій Реций і Норік, також Панонія — совр. Угорщина. Війнатривала ок.15 років, Марку Аврелію удалося відбити натиск варварських племен. Згодом,протягом 3-го століття натиск варварів посилюється, шикується по Дунаю і Рєїну«лимес» — кордон, що складається з пропускних пунктів і воєнізованихпоселень. На «лимесе» здійснювалася торгівля між Римом і варварськиммиром. У 3-ем столітті виділяються племена, серед варварів, що ведуть війни зРимом, на кордоні по Рейну це Франки, а по Дунаю-готи, які неодноразововторгалися на територію імперії. Тоді ж в 3 столітті Рим вперше в історіївтрачає свою провінцію, це сталося в 270г., імперська армія покинула провінціюДакия, далі відбувається втрата " Десятинних полів" — у верхів'яхРейну. В кінці 3-го століття закінчується епоха принципата: імператорДіоклетіан в284 р. вирішив розділити імперію на 4 частки, для ефективнішогоуправління. Співправителями стали: Максиміан, Ліциній і Константіна Клора, длясебе і Максиміана він залишив титул серпня, а для двох других-титул цезарів. Хочапісля смерті Діоклетіана син Клора Костянтин знову стає одноосібним правителем,але саме цим розділенням, було, покладений початок краху Римської імперії. У395 році імператор Феодосії остаточно розділив імперію на дві частки міжсинами, один з них Аркадій став правителем Східної Римської імперії, а інший – Гонорій- західної Римської імперії. Але ситуація склалася таким чином, що малолітнійГонореї не міг управляти державою і фактичним правителем виступив вандалСтіліхон, що очолював його протягом 25 років, величезну роль варвари зачинаютьграти в армії Західної Римської імперії, це повною мірою відображає кризуімперії. Під тиском гунів в 4 столітті на територію Східної Римської імперіїпереселяються Готи, які під буттям на чолі Алларіха у пошуках землі длямешкання вторгаються на територію Італії і в 400 р. захоплюють Рим. Потім в 476вождь скирів Одоакр остаточно повалив останнього римського імператора РомулаАвгустула. Ця дата є датою остаточного падіння західної частки Римськоїімперії, східна її частка проіснувала ще близько 1000 років. Епоха доміната відображаєкризу Римської цивілізації. Ознаки кризи: I запустіння міст, 2 припиненнявиплат податків, 3 зменшення числа торгівельних операцій, 4 порушення зв'язківміж провінціями. Таким чином, можна сказати, що Римську цивілізацію зломили триудари: 1 соціально-економічний, 2 духовна криза, 3 велике переселення народів.
У імператорському Римі рабовласництво сильноросте. Римська імперія в результаті завоювань досягає великих розмірів. Триматив покорі пригноблювані народи і величезна кількість рабів стає важчим. Римськіімператори прагнуть перетворити елементарні школи на знаряддя підготовкивірнопідданих, встановлюючи за цими школами пильний державний контроль. Граматичнішколи і школи риторів перетворюються на державні, завданням яких є підготовкавідданих імператорській владі чиновників.
У останні століття імператорського Риму, колипосилюється розшарування рабовласницьких буд, Рим переживає період занепаду, щовідбивається також на вихованні і освіті: у школах зачинає панувати формалізм,риторика вироджується в чисто зовнішнє красномовство, в історії витіюватістьприкриває бідність, порожнечу змісту. Моральність падає.
Духовному життю римлян відповідало і виховання.Сім'я була основою виховання, У сімейному колі жінка користується великимиправами і глибокою пошаною, якого ще не знала історія. Тому в Римі із'являються жінки як виховательки. Проте в Римі виховання не було гармонійнимрозвитком тілесних і душевних сил; воно було направлене на предмети обачливогорозуму, на потреби громадянина і держави. Якщо у греків виховання булонаправлене на досягнення краси і добра, то у римлян — практичності і корисності.Домашнє виховання було строгим. У присутності дітей не дозволялося ні говорити,ні робити нічого непристойного. Жінкам і хлопцям до 30-річного віку заборонялосяпити вино, а порушення цього закону каралося як тяжкий злочин.
У пізніший період в римських будинках,утворених, почали з'являтися педагоги, які користувалися великою пошаною. Педагогбув етичним наставником відрогу і його постійним супутником. Нерідко декількахлопчиків доручалися одному педагогові.
Викладання в зрілий період Риму розвивалосявідповідно до всього життя римлянина. Вищі політичні посади — військові іораторські. З підкоренням Греції в римське виховання зачинають проникати ігрецькі погляди. Грецька мова і грецька література стали обов'язковимипредметами навіть в домашньому вихованні. Грецькі вчителі цілими натовпамипрагнули до Риму як викладачі мови і літератури. У 1 ст. до н. е. в Римі вжезнаходилося декілька учбових закладів для вправи грецької декламації, авивчення грецької науки з тієї пори стало істотним предметом римської освіти. Разомз грецьким розвивалося і латинська освіта. Юлій Цезар написав латинськуграматику. У школах дотримувалася, велика строгість, тілесні покарання панували.
Виходячи з підліткового віку і надівшичоловічу тогу, молодий римлянин покидав школу і як слухач вступав до практичноїшколи народних зібрань і судових дебатів. Вибір звання, як і все життяримлянина, обумовлювалась принципом користі. Віддавалися перевага прибутковімистецтва. Але якому б званню не присвячувався римлянин, все підготовче йогоучення полягало в практичному керівництві і повчанні.
Звання практичного сільського господаря ідомоводства вважалося за почесне для молодого римлянина і йому присвячувалисебе ті, хто не мав схильностей і таланту для вищого терену.
Жадання діяльності, хоробрість, справедливістьі помірність, гордість і надмірна самолюбивість — основи римського характеру,чому прямувало виховання.
/>Розділ II.Педагогічні погляди Катону, Цицерона, Квінтілліана, Лукреція
2.1 Педагогічні погляди Катону
Катон (Старший), Марк Порцій Катон Цензор; MarcusPorcius Cato Censorius, 234-149 рр. до н.е., римський політик, оратор іписьменник. Завдяки достатку джерел, Катон належить до найбільш відомих осіб IIст до н. е. Він народився в Туськуле, походив зі всадничеського роду (еквитів) івиховувався на батьківщині в країні сабинян, де найдовше протрималися суворідавньоримські звичаї. З ранньої молодості він готувався займатисягосподарськими справами, працюючи в полі, частенько разом з рабами. У 217-216рр. вчинив на військову службу, з 214 р. був військовим трибуном на Сіцилії. Якперший серед Порциїв (homo novus), Катон зачав добиватися посад. У 204 р. був вАфриці квестором при Публії Корнелії Сципіоне Африканському Старшому. По дорозіназад до Риму узяв з собою з Сардинії поета Еннія. Народним едилом він був в199 р., потім в 198 р. як претор перебував на Сардинії, викорінюючи лихварство.Будучи консулом в 195 р., отримав перемогу в Іспанії, за що отримав в 194 р. правона тріумф. У 184 р. став цензором, і цю посаду виконував з надзвичайноюсуворістю (звідси його прізвисько), серед іншого видаливши з сенату 7 сенаторів.Від суспільного життя ніколи не відходжував. Непримиренний ворог Карфагена,постійно закликав до його руйнування. Але перш за все він боровся всімаможливими способами проти еллинізації, що настає, особливо переслідувавримських філеллинів, а серед них з особливою наполегливістю — Сципіона. Саме цянеприязнь до еллинізації і прагнення виховати в римських традиціях сина Марка (близько192 р.) і зробили з Катону письменника. Незабаром після вступу до посадицензора Катон власноручно написав для сина великими буквами історію Риму,зрозуміло, що зрозуміла і трактувала по-своєму, а коли син трохи підріс, виклавйому практичну життєву мудрість, здобуту власним досвідом, в Повчанні синові (Praeceptaad filium). Це твір, визнаний всюди першою римською енциклопедією, містивповчання в сільському господарстві, риториці і медицині. Всі вказівки пронизаніморалістичними тенденціями, як це видно на прикладі визначення оратора, який є«справедливою людиною, мистецтвом красномовства, що володіє». Повчаннясинові служило хорошим посібником і керівництвом для лави поколінь. З нього мидізнаємося, що умовою для оратора Катон рахував прямий, здоровий розум,пов'язаний з доблестю помислів, бо тільки благородна людина може бути хорошиморатором. Він вважав за краще і прославляв сільське життя, вважаючи, щоземлеробство сприяє вихованню етично сильних громадян і хороших захисниківвітчизни. За педагогічний твір слід вважати і його вірш про вдачі.
Славу доброго чоловіка і отця він вважав завище за почесті хорошого сенатора. Будинок свій він тримав в строгості, алепроте, вважав, що хто б'є свою дружину і дітей, той ображає найдорожчі святині,які тільки можуть існувати для людей.
Той же дидактичний характер мав прозаїчнийтвір Про звичаї (Carmen de moribus). Катон створював також посібники з різнихпитань, важливих для поміщика і громадянина. Ми знаємо наступні назви: Медичнізаписки (Commentarius de medicina), Нотатки про цивільне право (Commentariiiuris civilis), Про військову справу (De re militari). До цієї лави спеціальноїпраці належав також твір Про сільське господарство (De agri cultura), найбільшдревній пам'ятник латинської прози. Це не систематичний виклад сучаснихавторові знань про землеробство, але збори щодо впорядкованих вказівок погосподарюванню в маєтку. Якісь спроби систематизації можна виявити лише впочатковій частці, а саме в розділах 1-54, покупки, що стосуються, іоблаштування маєтку, вироблення вина і оливок, а також польових робіт. Частка, щозалишилася, є різноманітними господарськими радами, не об'єднаними якою-небудьосновною думкою і, — окрім частих повторень — без якого-небудь зв'язку зпочатковою часткою. Ця невибаглива збірка рад доброго господаря, постійнодоповнюваний і такий, що переробляється, створювалася впродовж багатьох років; вінпоказує нам Катону людиною, яка постійно чомусь вчився. Вже в старості, ок.168р., Катон приступив до обробки історії Риму, яку довів до 149 г.; твір, що незберігся, носила досить своєрідна назва Зачала (Origines). Воно містило 7 книг,з яких перша була присвячена легендарній історії Риму від підстави Енеєм в 751р. до н. е. до падіння царської влади, а книги II-III висловлювали легенди пропідставу інших італійських міст. Легендарний матеріал Катон доповнював ряснимигеографо-етнографічними відомостями. Книги, що залишилися, своєрідність якихвидно навіть з фрагментів, містили історію Риму. Таким чином, Катон ставсправжнім творцем римської історіографії. Із-за ненависті до аристократичнихпологів, представники яких управляли римською політикою, Катон не приводить вПочатках жодного імені. Це була історія Риму, призначена для римлян; історичніподії Катон оцінював по-своєму. Всі твори Катону відрізняються сумлінністюобробки і хорошим знанням предмету, там, де вважав це за необхідне,використовував навіть грецькі джерела. Катон виступав поборником древньоїримської чесноти і тому не дарма отримав назву останнього з римлян.
Будучи строгим, правдивим, енергійним,діяльним, Катон прагнув зробити таким і виховання.
Катону, як і Цицерона, вважають за першихримських теоретиків виховання.
2.2 Педагогічні погляди Цицерона
Цицерона /106 — 43 рр. до н.е./ — колірримської літератури. Здобувши блискучу освіту, будучи знаменитим оратором, вінсвої погляди на виховання висловлював у філософських і риторичних творах, маючина увазі по перевазі оратора. У творах Цицерона обертає особлива увага на сутьі завдання виховання.
Він приймає людину за розумне і, отже, здібнадо виховання істота. Він указував, що в людині живе сила, що закликає його додобра і відлякує від зла. Ця сила не лише древніша за всяке людськесуспільство, але вона сучасна тому, що навіть охороняє і правлячому небом іземлею божеству. Бо розум є істотна властивість Бога, і цей божественний розумнеобхідна визначає в нас, що право і що не має рацію. Тому піднесися духом іпам'ятай, що смертей не ти, а це тіло. Виховання є завершення здібностейлюдини, що дарували природою, і воно необхідне тим паче, що висока якість духу,особливо розуму, на який спирається чеснота, вимагає ретельного розвитку. Наставникповинен відноситися до своїх учнів з належною лагідністю, строгістю ісправедливістю. Повчання дітей повинне здійснюватися і словом і справою. Дисциплінамає бути ні дуже сувора, ні дуже м'яка. Покарання повинне відповідати провині ів однакових випадках має бути однаковим. Ніколи не слід карати розсердившись. Допокарань слід прибігати зрідка, коли інші засоби не дають потрібних результатів.
Виховання слід починати з раннього дитинства. Дітямслід вирішувати тільки такі ігри, які сумісні з хорошою поведінкою. Приподальшому розвитку дитяти слідує особлива увага обернути на розвиток пам'яті. Дляцього Цицерон рекомендує вивчати напам'ять уривки з грецьких і римськихписьменників, Коли отрок розвинувся в хлопцеві, йому необхідно вибрати собізаняття, яке з відповідало б його природним схильностям. Бо найперший обов'язоклюдини полягає в тому, щоб не робити нічого суперечить природі. До чого відприроди у нас більш всього дарування, то і має бути вибраним своєю справою. Кожен,по можливості, повинен залишатися вірним своєму характеру, не недолікам їло, аособливостям. Ніщо, зроблене наперекір своїй природі і всупереч ній, не досягаєуспіху, указував Цицерон.
Молоді люди повинні остерігатися непомірності,поводитися доброзвичайно, поважати старших і, вибравши з них кращих і правдивіших,довіритися сові там і керівництву. У цьому віці слід уникати плотської насолоди;
слід привчати дух і тіло до стриманості, терпіння,перенесення зусиль.
Для свого розвитку майбутній оратор повиненвправлятися у виголошуванні промов, різних точок зору. Окрім повчань іприродних здібностей, ораторові необхідно придбати запас знань по всіх галузяхнауки і, насамперед, освоїтися із законознавством, історією і філософією.
Споглядаючи великі зразки, він повиненпрославити і розвинути свій розум, ушляхетнити душу, енергійно підбурювати волюі направляти її до доблесних цілей.
У трактатах про ораторське мистецтво мизнаходимо багато цінних думок Цицерона, які указують на шляхи і засобивироблення ораторських умінь, таких необхідних вчителеві.
Трактат «О обов'язках» — останнійфілософський твір Марка Тулію Цицерона. Він став одним з найбільш популярнихйого філософських творів.
Жанр трактату «О обов'язках» дляЦицерона незвичайний. Переважна більшість його філософських творів написана уформі діалогу, даним же трактатом є повчання синові. Цей жанр зумовив значноюмірою своєрідність трактату. Його зміст різноманітний: це і моральні розпорядження,і відступи політичного характеру, і історичні приклади, і юридичні казуси.
В цілому трактатом Цицерона є певний звідправив і норм поведінки, розрахованих зовсім не на якихось особливих, видатнихлюдей або мудреців, а на звичайних чесних і «порядних» громадян. Тутмова йде про обов'язках, прикладених до всіх людей, до всіх, у кого є хочяка-небудь «схильність до доблесті»; він не лише адресований, але іорієнтований на молодого римлянина (спочатку), гідного громадянина, вступаючогона шлях державної кар'єри.
Багато критиків вважають, що образ ідеальногогромадянина, зі всіма пов'язаними з цим ідеалом обов'язками і нормамиповедінки, зі всіма його характерними рисами і якостями, «можерозглядуватися як якесь своєрідне політичний заповіт Цицерона, заповітнавченого життєвим і державним досвідом діяча, такого, що залишається їмсучасникам і потомству в один з найбільш напружених моментів як його особистоїдолі, так і долі всієї римської держави».
2.3 Педагогічні погляди Квінтілліана
Квінтіліан /42-118 рр. н.е. /. Будучи не лишетеоретиком, але і практиком, в обширному /12 книг/ творі «Про вихованняоратора» систематизував і переробив запозичені з Греції педагогічні ідеї ідоповнив їх обширними дидактичними вказівками, чому його можна назвати першимза часом дидактом.
Квінтіліан указував, що у дитяти є широкіможливості розвитку. Він дає лаву вказівок про розвиток мови у дитяти,зачинаючи з перших років його життя. Указує на велике значення школи для вихованнядітей. До дитяти потрібно личити з урахуванням його індивідуальних особливостей.Квінтіліан пред'являє лаву вимог до вчителя: він має бути утвореним, любитидітей, бути стриманим на похвалу і покарання, повинен вивчати дітей і ін.
Головними методами навчання, по Квінтіліану, єтеоретичні повчання, наслідування і вправи. Основи навчання треба закладатиміцно. Квінталіан детально указує значення кожного учбового предмету в системіосвіти
Квінтіліан був першим викладачем, що отримувавоклад з державної казни і носив титул професора красномовства.
Скрізь і завжди, радить Квінтіліан, слідзвертати увагу на властивості і здібності різних віків. Зачинати навчання дітейв ігровій формі. Навчаючись читанню, діти повинні одночасно знайомитися іззображенням і з назвою букв. Навчаючи читанню, не слід дуже поспішати, покидитя не в змозі без запинок зв'язати між собою букви, а потім з складів слова,а потім вже за допомогою вправ добиватися правильної прудкості. При навчаннілисту, слід звертати увагу на зміст тексту, який повинен містити не порожнісентенції, а етичне правило.
Випробувавши здібності кожного учня, вчительповинен вирішити як його навчати і чому. Бо у одного учня можуть бути здібностідо історії, біля іншого до вірша, біля третього до правознавства, тоді якдеяких краще всього відправити до плуга.
Як у навчанні, так і у вихованні вчительповинен відноситися до дітей поблажливо, аби не переступити при цьому міри. Неслід удаватися до тілесних покарань: бити дітей, значить, спершу не привчити їхдо добра і правди, а потім карати за упущення того і іншого
Наставник і вчитель повинні мати до дітейбатьківську любов, знати теорію навчання, бути освіченою людиною. Квінтіліанбув прихильником суспільного виховання, вважаючи, що воно має переваги впорівнянні з індивідуальним, домашнім.
Вчитель може сприяти швидшим успіхам учнів,якщо він ознайомить їх з творами істориків і ораторів, зверне увагу на красу,вкаже на помилки автора, поступово привчатиме учнів мислити самостійно.
Ідеї Квінтіліана, забуті в період ранньогосередньовіччя і знов воскреслі в епоху Відродження, зробили значний вплив набагато діячів цього часу.
2.4 Педагогічні погляди Лукреція
Тіт Лукрецій Кар (рід. біля 99-ум.55 до н. е),- давньоримський філософ і поет, великий просвітитель старовини, один знайбільших представників античного атомістичного матеріалізму. Відомостей прожиття Лукреция майже не збереглося. До нас дійшла філософська поема Лукреция«Про природу речей» («De rerum natura», кращий русявий. пер.- 2 тт., 1946-47). Поема Лукреція займає особливе місце в поетичній літературі:написана як твір слухняного учня, що переказує необізнаним ідеї і повчаннявчителя, і разом з тим пройнята справжньою оригінальністю, відображенанеповторною своєрідністю думки і чарівністю поетичного генія.
Ця поема — не лише великий літературнийпам'ятник, але одночасний найважливіший твір в історії природознавства,якнайповніший і мотивований виклад один, що містить, з варіантів античногоатомізму. Зі всіх можливих філософських учень Лукрецій як свій вчитель обираєгрецького філософа Епікура. По відношенню до нього Лукрецій одночасно обожнюєвчителі учень, і оригінальний і самобутній його продовжувач.
Відстоюючи лінію філософського матеріалізму,Лукрецій стверджував, що мир, природа пізнавані. Плотські відчуття він вважавза єдине достовірне джерело пізнання. Помилка може бути лише в думках, вроздумах, але не у відчуттях. Обдурити може лише розум, коли він відриваєтьсявід плотських даних або неправильно їх узагальнює. Від предметів, на думкуЛукреція, відділяється їх якнайтонша оболонка, яка, потрапляючи в око людини,викликає відчуття. Мислення — комбінація найтонших, найлегших, особливо швидкорухомих первинних тілець.
У суспільно-історичних переконаннях Лукреція,не дивлячись на їх безперечний ідеалізм, були окремі цінні положення. Поступальнійході суспільства сприяє, по Лукрецію, те, що не божественне визначило і некаприз правителя, а розумовий розвиток людей, їх потреби і потреби. Величезнезначення в переході від первинної дикості до людської культури Лукрецій додававтрьом відкриттям:
використанню вогню, споруді жител ізастосуванню звіриних шкур як одяг. Лукрецій негативно відзивався провинищувальні війни, що відривають людей від мирної праці, різко засуджувавхижацтво і аморалізм римських рабовласників. Але Лукрецій не був ідеологомпригноблюваних класів. Щастя, вважав він, полягає в обмеженні бажань, внезворушності і абсолютному спокої (атараксії), в пізнавальній діяльності, якапозбавляє людину від страху перед смертю і перед богами. Лукрецій рішучевідкидав релігійну догму про божественне створення природи і людини; допускаючиіснування богів, він вважав, що вони безсилі перед законами природи і, невтручаючись в справи людей, блаженствують в міжсвітових просторах. Причинурелігійних вірувань Лукрецій бачив в неуцтві, незнанні явищ природи, невмінніпояснити їх дійсні підстави. Незначність пізнання — джерело релігійних віруваньі пов'язаного з ними помилкового страху.
Є відомості про те, що Цицерон редагувавдекілька книг Лукреція. Цицерон давав високу оцінку поемі Лукреція: у листісвоєму братові він указував, що в поемі багато проблисків природного даруванняавтора, але разом з тим і мистецтва.
Всупереч волі церковників, поема Лукреція«Про природу речей», в якій в художній формі викладений античнийматеріалістичний світогляд і висловлені цінні наукові припущення і глибокідіалектичні думки, зіграла значну роль в історії людської культури, уформуванні світогляду багатьох природодослідників і філософів. Вона визначилабагато рис світогляду І. Ньютона и М. Ломоносова.
Коли в XVI столітті молода, ще тількивиникаюча буржуазна філософія приступала до створення своїх теорій, вона — вособі кращих своїх представників — зверталася до вивчення Лукреція, цінуючи внім великого просвітителя, дослідника природи.
/>Висновок
Матеріал, що розгледів, дозволяє прийти донаступного висновку. Вивчення джерел і історіографії питання розвитку соціальноїструктури древнього Риму показало, що римське суспільство в VIII — IIIстоліттях до н. е. було ще архаїчним, що покоївся на принципах колективних формвласності на основі засобів виробництва — землю і формування його соціальноїструктури йшло одночасно і мало пряму залежність від процесу формуванняінституту римської державності. Така залежність безпосередньо позначалася наособливості соціальної структури римського суспільства, яка виражалася впереплетенні станових і класових ознак в еволюції соціальної структури суспільнихгруп древнього Риму.
в період переходу від родових буд дорабовласницького в якнайдавнішому Римі з VIII століття до н. е. по III століттядо н. е. відбувається складання і остаточне оформлення соціальної структуридревнього Риму. В ході цього процесу в римському суспільстві виявляютьсянаступні основні класи — стани:
Заможні землевласники, в руках яких поступовозачинає концентруватися володіння землею. До цієї групи, що підноситься надмасою дрібних виробників, вже належать так само і багаті не знатні сім'ї. Багатствоперестало бути приналежністю однією лише знать. У цей перехідний період, дляякого вже з VI століття до н. е. характерне існування держави, землевласники єпанівним класом — станом, а пізніше, коли рабство стало основою виробництва, вониперетворюються в своїй більшості в клас рабовласників.
Клас, який складає маса колишніх рядовихчленів товариства, дрібні виробники: ремісники, власники невеликих ділянок,оброблювальні свою землю за допомогою членів своєї сім'ї і переважно без рабів.У кількісному відношенні вони складають більшість населення і пригноблюютьсяекономічно і політично членами панівного класу.
Клас рабів. У цей ранній період він ще не бувосновним класом суспільства, і не складав основу виробництва. Суперечність вположенні рабів полягала в тому, що з одного боку, вони входили до складу класувиробників, а з іншого боку, в цивільне суспільство як клас вони не включалися.Таке положення рабів складало одну з головних особливостей виробничих стосунківантичного миру. Патріархальне рабство так само продовжує існувати, але воно всебільше стає застійним елементом в суспільстві.
Швидше за все, грецьку спадщину надав більшийвплив на розвиток римської освіти за рахунок того, що наука і мистецтво вДревній Греції розвивалися в більш ранній період часу, а римська цивілізація якби успадковувала їх, вона була їх логічним розвитком і звичайно додавала до нихбезліч нових ознак і особливостей.
На грунті римської освіти вперше з'явилися іпочали розвиватися категорії наукового мислення, великий вклад Древнього Риму врозвиток ораторського мистецтва. Саме тому педагогічні ідеї зіграли настількиважливу роль у виникненні педагогіки нового часу, її розвитку. В цілому жпедагогічні погляди видних римських теоретиків виховання з'явилися основою дляподальшого розвитку світової педагогіки.
/>Списоквикористаної літератури
1. Богомолов А.С. Античная философия. — М., 1985.
2. Винничук Л. Люди, нравы и обычаи Древней Греции и Рима / Пер. с польск.В.К. Ронина. — М.: Высш. шк., 1988. — 496 с.
3. Древние цивилизации / Под общей ред. Бонгард-Левина Г.М. — М.: Мысль,1989.
4. История древнего Рима / Под ред. Бокщанина А.Г. — М.: Высшая школа,1971.
5. История и культура античного мира / Под ред. Кобылина М.М. — М.: Наука,1977.
6. Куманецкий К. История культуры древней Греции и Рима. М.: Высшая школа,1990.
7. Лукреций. О природе вещей. — М., 1973.
8. Момзен Т. История Рима. — С. — Пб.: Лениздат, 1993.
9. Новицкий И.Б. Римское право. — М.: Ассоциация «Гуманитарное знание»,1993.
10. ОмельченкоО.А. Основы римского права. — М.: «Манускрипт», 1994.
11. Хрестоматияпо истории древнего Рима. — М., 1956