Фінансовий потенціал розвитку підприємства

--PAGE_BREAK--У системі марксистського економічного вчення дослідженню категорії капі­талу відводиться центральне місце. Карл Маркс у своїй праці «Капітал» стверд­жує, що товарообіг є вихідним пунктом капіталу. За його словами, кожен новий капітал при своїй першій появі на товарному чи грошовому ринку неодмінно з'являється у формі грошей — грошей, які шляхом визначених процесів повин­ні перетворитися в капітал.
От­же, можна зробити висновок, шо капітал являє собою накопичений шляхом за­ощаджень запас економічних благ у формі коштів і реальних капітальних това­рів, залучений його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і чинник виробництва з метою отримання доходу.
Участь у капіталі підприємства неминуче приводить до виникнення відпо­відних прав власності. Тому поняття «капітал» часто ототожнюється з поняттям «власність». Таке трактування цих понять -  неприпустиме. Влас­ність відображає певний тип відносин, а капітал може відображати наявність пев­них активів на відповідну дату (основний капітал, оборотний капітал) або дже­рел їх формування (власний, позичений, залучений капітал), які є породженням відносин власності. З огляду на це поняття капітал є вужчим, ніж поняття «власність».
У момент створення підприємства його стартовий капітал втілюється в активах, інвестованих засновниками, учасниками та асоційованими члена­ми, і є вартістю майна підприємства. Сума власно­го капіталу асоційованого підприємства — це абстрактна вартість майна, яка не є його поточною чи реалізаційною вартістю, а тому не відображає поточ­ної вартості прав власників фірми. На суму власного капіталу істотно впли­вають усі умовності обліку, що були застосовані при оцінці активів і креди­торської заборгованості, й вона може лише випадково збігатися із сукупною ринковою вартістю акцій підприємства чи з сумою, яку можна отримати від продажу чистих активів.[17]
Водночас власний капітал є основою для початку й продовження господарської діяльності будь-якого підприємства, одним із найістотніших і найважливі­ших показників, оскільки виконує функції джерела довгострокового фінансуван­ня, забезпечення кредитоспроможності підприємства, джерела фінансування ри­зику, забезпечення самостійності й влади організаторів бізнесу, бо, крім статутного, пайового капіталу, до нього ще входить і додатковий, резервний ка­пітал та нерозподілений прибуток12.
Сума власного капіталу, відображена у фінансовій звітності, показує лише облікову, а не ринкову вартість прав власників підприємства, оскільки цілком за­лежить від застосованих методів оцінки активів та зобов'язань підприємства. Крім того, що власний капітал є основним, початковим та умовно безстроковим джерелом фінансування господарської діяльності підприємств, а також джерелом погашення збитків підприємства, він є одним із найвагоміших показників, котрі використовуються при оцінці фінансового стану підприємства, оскільки пока­зує, з одного боку, ступінь фінансової самостійності підприємства (його незалеж­ності від зовнішніх джерел фінансування), а з іншого — ступінь кредитоспро­можності підприємства (забезпеченості вимог кредиторів фактично наявним у підприємства капіталом засновників). Збереження власного капіталу є одним із головних показників якості фінансового менеджменту на підприємстві. Цей показник дає змогу власникам підприємства уникнути ілюзії прибутковості своїх вкладень у випадках виплат їм поточних доходів за рахунок зменшення власно­го капіталу упродовж періоду, за який сплачується дохід.
У зарубіжних джерелах власний капітал прийнято вважати чистою вартістю підприємства. І хоч часто її знаходять розрахунковим шляхом як різницю між ва­лютою балансу і всіма зобов'язаннями підприємства, фінансово ця величина мо­же вважатися ідентичною власному капіталу13.
У системі теоретичних основ формування власного капіталу важливу роль відіграє поняття його вартості. Концепція ціни капіталу є однією з базових у те­орії капіталу. Вона не зводиться тільки до визначення відсотків, які треба запла­тити власникам фінансових ресурсів, а ще й характеризує ту норму прибутку ін­вестованого капіталу, яку повинно забезпечити підприємство, щоб не зменшити свою ринкову вартість.[13]
Рівень вартості капіталу має різний економічний зміст для окремих суб'єк­тів господарської діяльності. Для інвесторів і кредиторів рівень вартості капіталу характеризує необхідну їм норму дохідності на вкладений капітал. Для суб'єктів господарювання, які формують капітал з метою виробничого чи івестиційного використання, рівень його вартості характеризує питомі витрати щодо залучен­ня і обслуговування використовуваних фінансових ресурсів, тобто ціну, яку во­ни платять за використання капіталу.
Сьогодні треба говорити не лише про проблеми структу­рування капіталу, особливо власного, а й про таргетування. Питання таргетування структури власного капіталу підприємств практично не висвітлюється в нау­кових джерелах. Під таргетуванням структури власного капіталу розуміють особливості формування принципів оптимізації, яких дотримуються асоційова­ні підприємства для встановлення цільової структури власного капіталу з метою досягнення високих фінансових результатів чи зменшення збитків підприємства і його учасників та засновників, а також зростання фінансової стійкості.[3]
Поняття «структура капіталу» у найзагальнішому вигляді закордонними та вітчизняними економістами характеризується як співвідношення усіх форм влас­них і позичених фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів. Існує дві ос­новні схеми: змішане фінансування передбачає формування капіталу як за раху­нок власних, так і за рахунок позичкових коштів, що залучаються у різних про­порціях; повне самофінансування передбачає формування капіталу підприємства лише за рахунок власних його видів, що відповідають організаційно-правовій формі підприємства (статутний, пайовий, резервний, додатковий, нерозподіле­ний прибуток).
При виборі кожної зі схем треба враховувати переваги та недоліки джерел фінансування. Переваги власного капіталу:
—  власний капітал є фінансовою основою функціонування підприємства;
—  формування власного капіталу є простішим порівняно із залученням по­зикового капіталу, що зумовлено тим, що рішення, пов'язані зі збільшенням ка­піталу, приймають власники та менеджери підприємства без отримання згоди ін­ших суб'єктів господарювання;
— власний капітал забезпечує більшу можливість генерування прибутку в усіх сферах діяльності
Недоліки власного капіталу:
—  обмеженість обсягу залучення фінансових ресурсів для розширення опе­раційної та інвестиційної діяльності підприємства на окремих етапах його жит­тєвого циклу;
—   висока вартість;
— неможливе забезпечення перевищення коефіцієнта фінансової рентабель­ності підприємства над економічною рентабельністю.
Серед недоліків значне місце посідає висока вартість капіталу. Позичковий капітал оцінюється менеджментом підприємства за розмірами відсотків, а фор­мування власного капіталу перебуває під впливом таких цінових чинників, як ди­віденди, трансакційні витрати.
Структура капіталу підприємства визначає обсяги і впливає на прогнози ре­зультатів не лише фінансової, а й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто на рі­вень економічної та фінансової рентабельності підприємств), на систему коефі­цієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто рівень основних фінан­сових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеня прибутковості та ризику у процесі розвитку підприємства.[19]
Процеси стабілізації економіки України зумовлюють зміни у структурі дже­рел коштів підприємств. Стихійний процес пошуку джерел фінансування під­приємствами не завжди приводить до створення оптимальної структури капіталу і особливо — власного. На кінець 2003 року вартість власного капіталу під­приємств України усіх видів діяльності становила 512396,7 млн. грн., тоді як по­точні зобов'язання — 497209,7 млн. грн.22 Таке співвідношення можна вважати досить позитивним. Водночас структура власного капіталу підприємств сформу­валась стихійно у процесі приватизації та подальшої індексації основних засобів і тому не завжди є оптимальною. Індексація основних засобів практич­но без винятків відображалась на рахунку "Інший додатковий капітал", тоді як для акціонерів єдино прийнятною була деномінація та дооцінка вартості акцій і зміна статутного капіталу.[6]

РОЗДІЛ 2
АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
2.1.Організація фінансової діяльності на підприємстві.
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних завдань:
— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності та платоспроможності;
— виконання фінансових зобов'язань перед суб'єктами господарювання, бюджетом, банками;
— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
— контроль за збереженням та використанням оборотних активів і прискоренням їх обороту;
— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням фінансових ресурсів.[13]
1. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності. Фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності полягає у забезпечувані фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювані їх виробничих фондів (основних та оборотніх), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.
2. Пошук резервів. Одним із засобів успішної фінансової діяльності є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства.
Резервом щодо підвищення ефективності господарювання є використання обігових коштів за рахунок залучення в обіг наднормативних запасів матеріальних ресурсів, прискорення обігу коштів, раціоналізації господарських зв’язків, кращої організації виробництва.При нестачі у підприємницьких структур коштів для виробничої діяльності та розширення виробництва вони використовують кредит як джерело формування фінансових ресурсів. При наявності вільних коштів підприємство їх продає банку на певний час.
3. Виконання фінансових зобов'язань. Фінансові зобов’язання — це заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок подій, що сталися, і погашення якої, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що визначаються як економічні вигоди.
Своєчасне виконання зобов’язань перед ланками фінансово-кредитної системи, зокрема:
— перед бюджетом — зі сплати встановлених податків і платежів;
— перед централізованими позабюджетними фондами — зі сплати встановлених платежів;
— перед банками — з повернення кредитів і сплати відсотків за ними;
— своєчасне виконання зобов’язань перед постачальниками з оплати товарно-матеріальних цінностей, перед працівниками — з оплати праці;
4. Мобілізація фінансових ресурсів. Организація господарчої діяльності потребує відповідного фінансового забезпечення виявлення та мобілізацію резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів.
5. Контроль за збереженням та використанням оборотних активів. Оборотні активи є однією із складових, що становлять матеріальну основу процесу виробництва. Від ступеня їх використання залежать кінцеві результати виробництва, фінансовий стан усіх підприємств. Покращення використання оборотних активів сприяє підвищенню рентабельності підприємств і, навпаки, погіршення використання таких активів і відволікання на позапланові цілі (капітальні вкладення, капітальний ремонт й інші витрати, що покриваються за рахунок спеціальних джерел), знижує їх ефективність, створює тяжкий фінансовий стан. Тому на підприємствах необхідно організовувати систематичний контроль за використанням наявних оборотних активів. Цей контроль має включати перевірку:
— зберігання наявних у підприємства власних оборотних активів;
— правильності витрачання власних та позикових коштів, виявлення та ліквідацію надлишкових та непотрібних підприємству активів;
— ефективності здійснюваних на підприємстві заходів з економного витрачання на виробництво матеріальних цінностей та коштів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
— фінансове прогнозування та планування;
— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
— оперативна, поточна фінансово-економічна робота.
Отже можна зробити висновок, що фінансова діяльність підприємства має бути організована та спрямована на забез­печення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисци­пліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залуче­них коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціону­вання підприємства.
2.2. Дослідження узагальнюючих коефіцієнтів фінансового стану підприємства 1. Величина власного капіталу (функціонуючий капітал). Характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік). Цей розрахунковий показник залежить як від структури активів, так і від структури джерел коштів. Показник має особливо важливе значення для підприємств. [18]
2. Маневреність грошових коштів. Зростання цього показника в динаміці — позитивна тенденція.
3. Коефіцієнт покриття загальний. Характеризує співвідношення оборотних активів і поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Орієнтовне значення показника підприємство встановлює самостійно. Воно залежатиме від щоденної потреби підприємства у вільних грошових ресурсах.
4. Коефіцієнт швидкої ліквідності. Аналогічний коефіцієнту покриття, але обчислюється за вужчим колом поточних активів (з розрахунку виключають найменш ліквідну їх частину — виробничі запаси). Кошти, які можна отримати у разі вимушеної реалізації виробничих запасів, можуть бути суттєво меншими за витрати на їх придбання. За ринкової економіки типічною є ситуація, коли під час ліквідації підприємства отримують 40% і менше від облікової вартості запасів. В іноземній літературі трапляється орієнтовне (найнижче) значення цього показника — 1. Однак ця оцінка також досить умовна.
5. Коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності). Він є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокових зобов'язань можна за необхідності погасити негайно. Рекомендована нижня межа цього показника- 0,2.
6. Частина власних оборотних коштів у покритті запасів. Це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Має велике значення для підприємств торгівлі. Рекомендована нижня межа цього показника — 50%
7. Коефіцієнт покриття запасів. Розраховується як співвідношення величини стабільних джерел покриття запасів і суми запасів. Якщо значення цього показника є меншим за одиницю, то поточний фінансовий стан підприємства вважають недостатньо стійким.
 Показники оцінки фінансової стійкості.
Одна з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства — забезпечення стабільності його діяльності в майбутньому. Вона пов'язана із загальною фінансовою структурою підприємства, його залежністю від кредиторів та інвесторів.
1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Чим вищий цей коефіцієнт, то більш фінансове стійким і незалежним від кредиторів є підприємство. Доповненням до цього показника є коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу). Сума обох коефіцієнтів дорівнює 1 (чи 100%).
2. Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Коли його значення наближається до 1 (чи 100%), це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.
3. Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано.
4. Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства.
    продолжение
--PAGE_BREAK--5. Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Зростання цього показника — негативна тенденція, яка означає, що підприємство починає все сильніше залежати від зовнішніх інвесторів.
6. Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Зростання цього показника в динаміці також свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.[14]

2.3. Аналіз основних коефіцієнтів фінансового стану підприємства
ВАТ  „ІПЗ”
Проведемо даний аналіз фінансових показників для ВАТ  „ІПЗ”(Ізюмський приладобудівний завод)  за період 2004 — 2006 рр.
В Додатках А і Б наведені формули для розрахунків фінансових коефіцієнтів, а в табл. 2.1...2.4 — результати їх обчислень. Даними для аналізу служать показники річної фінансової звітності підприємства (Додаток В).
Таблиця 2.1
Значення показників фінансової незалежності та структури капіталу
Назва показника
2004 р.
2005 р.
2006 р.
Нормативне значення
1. Коефіцієнт незалежності (автономії)
0,8
0,642
0,535
> 0,5
2. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу
0,2
0,358
0,468

3. Коефіцієнт фінансової стабільності
4,003
1,79
1,137
>1
4. Коефіцієнт заборгованості
0,25
0,559
0,88

5. Коефіцієнт маневреності власних коштів
0,61
0,427
1,134
-
Коефіцієнт концентрації позичкового капіталу характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Зростання коефіцієнту в динаміці свідчить про збільшення частки позикових коштів у фінансуванні підприємства.
Коефіцієнт заборгованості відображає, скільки позичкових коштів припадає на одиницю власних коштів, вкладених в активи підприємства. Зростання показника в динаміці свідчить про посилення залежності підприємства від кредиторів, тобто про зниження його фінансової стійкості.
Коефіцієнт маневрування власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Зменшення коефіцієнту фінансової стабільності обумовлено збільшенням поточних зобов'язань підприємства.
Таблиця 2.2
Динаміка показників ліквідності та платоспроможності
Назва показника
2004 р.
2005 р.
2006 р.
Рекомендоване значення
1. Величина власних оборотних коштів (робочий, функціонуючий капітал)
6269,4
5225,3
21883,5
>0, збільшення
2. Коефіцієнт абсолютної ліквідності
0,803
0,06
1,19
>0,2
3. Коефіцієнт швидкої (проміжної) ліквідності
2,875
1,572
3,970
>1
4. Коефіцієнт поточної (загальної) ліквідності (покриття)
3,354
1,765
4,134
>2
5. Коефіцієнт маневрування власних оборотних коштів
0,710
0,592
0,078
збільшення
6. Частка оборотних коштів в активах
0,670
0,633
0,795
—
7. Частка запасів в поточних активах
0,143
0,109
0,040
—
8. Частка власних оборотних коштів у покритті запасів
4,916
3,959
18,93
>0,5
Логіка обчислення коефіцієнту поточної ліквідності (покриття) полягає в тому, що підприємство погашає поточні зобов'язання за рахунок поточних активів. Він дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грошову одиницю поточних зобов'язань. Оскільки поточні активи перевищують поточні зобов'язання, то підприємство може розглядатися як успішно функціонуюче. Станом на 2004 р. значення коефіцієнту становило приблизно 4, тобто на підприємстві на 1 гривню поточних зобов'язань припадало 4 гривні поточних активів.[14]
Коефіцієнт швидкої ліквідності на відміну від попереднього враховує якість активів і є більш суворим показником ліквідності, оскільки при його розрахунку враховуються найбільш ліквідні поточні активи (запаси не враховуються). Зниження коефіцієнта на протязі 2004 — 2005 рр. зумовлене зростанням короткострокових пасивів на 5486,3 тис. грн. Зростання коефіцієнта у 2006 р. зумовлене зростанням величини оборотних активів підприємства приблизно на 14000 тис. грн.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності характеризує частину короткострокової заборгованості, яку підприємство має можливість погасити негайно. Є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Зростання цього показника є однозначно позитивною тенденцією. Не менше 20 % поточних зобов'язань підприємство повинно мати змогу погасити в будь-який момент. Період 2004 — 2005 рр. характеризувався зниженням значення цього показника, що було зумовлено зниженням фінансових інвестицій підприємства з одночасним збільшенням величини поточних зобов'язань.
Значення коефіцієнта маневрування функціонуючого капіталу характеризує зростання частини власних оборотних коштів, яка має абсолютну ліквідність. Зростання цього показника є позитивною тенденцією і зумовлене збільшенням власних оборотних коштів підприємства у 2005 р. на 16000 тис. грн. порівняно з 2004 р.
Частка оборотних коштів в активах протягом 2004 — 2005 рр. її значення залишалось на рівні приблизно 0,75. Період 2006 р. характеризується зростанням частини всіх коштів підприємства, що припадають на поточні активи.
Частка запасів в поточних активах відображає, яку частину поточних активів складають виробничі запаси. Досліджуваний період характеризується незначним, але стабільним зменшенням значення цього показника.
Високий рівень коефіцієнтів загальної ліквідності свідчить про те, що у підприємства високий рівень дебіторської заборгованості. Рівень показників, що характеризують фінансову стійкість і структуру капіталу, свідчать про те, у ВАТ "ІПЗ" переважають власні кошти. І це дає можливість зробити висновок, що вищевказаний досягнутий рівень показників забезпечував і забезпечує підприємству платоспроможність, вірогідність його безперервного функціонування, як суб'єкта господарювання, без вірогідності можливого банкрутства.
Таблиця 2.3 Розрахунок показників рентабельності власного капіталу ВАТ „ІПЗ”
Назва показника
2001 рік
2002 рік
2003 рік
1. Коефіцієнт рентабельності власного капіталу
—
1181,3×2/(12229,1+10660,3)
3156,3×2/(12229,1+19304,5)
2 Період окупності власного капіталу
—
(12229,1+10660,3)/2×1181,3
(12229,1+19304,5)/2×3156,3
Таблиця 2.4
Динаміка показників рентабельності власного капіталу підприємства
Динаміка коефіцієнта рентабельності власного капіталу відображає, неухильне збільшення частки грошових одиниць чистого прибутку, які «заробила» кожна грошова одиниця, інвестована власниками підприємства, тобто характеризує збільшення ефективності використання інвестованого капіталу.
Отже, протягом 2005 – 2006 рр. мало місце неухильне збільшення показників рентабельності підприємства.

РОЗДІЛ 3
ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
3.1. Модель комплексної оптимізації фінансування підприємства
Сьогодні успішне функціонування підприємств значною мірою залежить від якості управління фінансовими потоками. І незалежно від масштабів та напрямків цих потоків (чи то підвищення якості продукції, чи розроблення її нових видів, на­рощування обсягів виробництва, здійснення будь-яких заходів для виходу на нові ринки і так далі) керівництво підприємства має прийняти рішення, за рахунок яких коштів фінансуватиметься той чи інший проект. У більшості випадків власних віль­них коштів виявляється недостатньо. Про це свідчать і дані Національного банку України, згідно з якими протягом останніх років спостерігається стабільне значне зростання попиту з боку юридичних осіб на позиковий капітал. Сучасний рівень розвитку фінансово-кредитної системи характеризується роз­маїттям джерел та умов фінансування. І якщо характеристиці цих засобів фінансу­вання присвячено досить багато наукових праць1, то побудова оптимального поєднання джерел фінансових ресурсів у кожному конкретному випадку досі залишаєть­ся нерозв'язаною проблемою.  «Що маємо на увазі, коли говоримо про оптимізацію фінансування?»
Річ у тім, що, розглядаючи тему оптимізації фінансування, одні автори ма­ють на увазі пошук оптимального співвідношення позикових і власних засобів фінансування.[2]
А інші — вибір найдешевших зовнішніх джерел фінансування шляхом по­рівняння ефективної відсоткової ставки.
Аби надати процесу оптимізації фінансування виразнішої структури й упо­рядкованості, пропонується умовно виділити в ньому два рівні, що містять три еле­менти. Перший (верхній) рівень включає визначення необхідного обсягу капіталу підприємства, а також його оптимальної структури, тобто найкращого співвідно­шення власних і позичкових коштів.
На другому (нижньому) рівні здійснюється оптимізація всередині кожної з груп капіталу — власного і позичкового.
З огляду на вищевикладене пропонуємо запровадження терміна «комплек­сна оптимізація фінансування», під яким слід розуміти проведення тристорон­нього обгрунтування фінансування діяльності підприємства: оптимізація загаль­ної структури капіталу; оптимізація власного капіталу; оптимізація позичкового капіталу.
Для здійснення оптимізації загальної структури капіталу можуть застосову­ватись методи, що базуються на механізмі фінансового важеля. Системне здій­снення оптимізації на нижньому рівні дотепер було неможливе через відсутність для цього коректних методів.
Раціоналізація власного капіталу, на наш погляд, відкриває широке поле ді­яльності не так для економістів, як для юристів і стосується розподілу корпора­тивних прав між власниками. При цьому очікуваний результат від такої оптимізації полягатиме у головному — у зміні доходу визначених власників, а не прибутковості підприємства в цілому.[1]
Оптимізація ж позикового капіталу викликає більше економічне зацікавлен­ня, оскільки нераціональне використання позикового капіталу знижує економіч­ну ефективність його використання.
Незважаючи на те, що комплексна оптимізація фінансування має охоплю­вати усі три перелічені аспекти, вона не обов'язково повинна виконуватись по­етапно — цей процес може здійснюватися одноразово, в єдиному комплексі.
Але спочатку потрібно проаналізувати підходи, що традиційно застосовуються для оцінки різних варіантів фінансування. Майже усі вони мають такі яскраво вира­жені недоліки:
—  здебільшого береться до уваги лише одна група витрат — плата безпосе­редньо за використання позикових коштів. Інші витрати, пов'язані із залученням і використанням коштів, при аналізі не враховуються, незважаючи на те, що їх­ній розмір також може бути досить вагомим;
—  при виборі способу фінансування не враховуються часові графіки залу­чення коштів, платежів за їхнє використання й повернення боргу;
— у самій процедурі вибору раціонального варіанта не використовуються ме­тоди оптимізації вартості фінансування.
Спочатку відвернемося від фактора часу і розглянемо сам показник вартос­ті. Вартість фінансування не є показником унітарним. Він містить у собі такі еле­менти, як:
—  плата безпосередньо за використання коштів (f). Це процентні платежі за банківськими кредитами, векселями, облігаціями, дивіденди за акціями тощо;
— додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розмір яких за­лежить від суми коштів, що залучаються (y). Вони можуть включати витрати на страхування застави (у разі, коли вона передбачена), комісію банку, витрати на емісію і поширення цінних паперів та інше;
— додаткові витрати, пов'язані із залученням фінансування, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються (a), — це витрати на нотаріальне оформлення договору фінансування, придбання або виготовлення бланків цін­них паперів та інші витрати, пов'язані з оплатою супутніх послуг.[10]
Різні джерела фінансування мають свою специфіку. Вона знахо­дить своє відображення і у визначенні перерахованих вище елементів. Характе­ристику найпоширеніших джерел фінансування наведено в Додатку Г.
Щодо потреби врахування фактора часу, хотілося б зауважити, що на прак­тиці усі витрати, пов'язані з фінансуванням, здійснюються здебільшого не одно­разово, а частинами упродовж певного часу. Надходження коштів із зовнішніх джерел також дуже часто розтягнуто в часі і залежить, з одного боку, від потре­би в них, а з іншого — від можливості надання їх кредитором.
Перераховані недоліки дають нам підстави припускати, що традиційні під­ходи до оптимізації фінансування не досить коректні, а результати, що можуть бути отримані при їх застосуванні, можуть виявитися помилковими. З огляду на це нами запропоновано модель, в основі якої є критерій оптимальності FЕІ (financing efficiency index) — показник ефективності фінансування:
(3.1)
де FЕІ (financing efficiency index) — показник ефективності фінансування;
 — обсяг фінансування, що залучається з i-го джерела в у-ий період часу, грош. од.;
 — прямих виплат за використання коштів, що залучаються з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;
— сума інших виплат, пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розмір яких залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;
 — сума інших виплат, пов'язаних із залученням коштів з i-го джерела, в у-ий період часу, розмір яких не залежить від суми коштів, що залучаються, грош. од.;
 — сума повернення позикових коштів, що залучені з i-го джерела, в у-ий період часу, грош. од.;
 — коефіцієнт дисконтування для у-го періоду часу;
 (financing requirement) — потреба у фінансових ресурсах в k-ий період ча­су, грош. од;
 (financing volume) — можливий обсяг залучення фінансових ресурсів з i-го джерела, грош. од.
Відповідно до представленої економіко-математичної моделі оптимальним буде таке поєднання джерел фінансування, за якого значення цільової' функції буде максимальним.
Запропонована модель має такі переваги:
—   дає змогу здійснювати комплексну оптимізацію фінансування;
—   відображає чистий фінансовий результат залучення ресурсів;
—   враховує графік руху фінансових потоків і зміну вартості коштів у часі;
— найповніше враховує усі витрати, пов'язані із залученням і використан­ням фінансування;
—   дає змогу робити оцінку при будь-якому типі та будь-якій кількості дже­рел фінансування;
— дає можливість аналізувати й порівнювати різні варіанти фінансування, струк­туру вартості кожного варіанта, окремі елементи вартості кожного джерела тощо.
Для демонстрації можливості й економічної доцільності практичного засто­сування запропонованої моделі розглянемо умовний приклад.
У конкуруючих компаній А і Б з'явилася потреба у придбанні однакових но­вих виробничих ліній у компанії В вартістю 300 тис. грош. од. Причому компа­нія В пропонує два можливих варіанти придбання.
Перший варіант: фінансовий лізинг терміном на три роки. За умовою кон­тракту лізингу наприкінці кожного року компанія-орендар повинна сплачувати на користь компанії В лізингові платежі розміром 150 тис. грош. од. (f(х) + х'). По закінченні терміну контракту устаткування переходить у власність орендаря.
Другий варіант: покупка устаткування зі 100 %-ною передоплатою.
Компанія А через відсутність власних фінансових ресурсів на здійснення по­купки уклала договір лізингу.
Оскільки компанія Б також не мала у своєму розпорядженні достатньої су­ми власних коштів для придбання устаткування, її керівництво уклало контракт на довгострокове банківське кредитування. Згідно з цим договором компанія Б отримує кредит у 300 тис. грош. од. (х) терміном на три роки. Річна процентна ставка становить 21 % (f(х)), комісія банку (разовий платіж при отриманні кре­диту) — 1,5 % від суми кредитування (у (x)), нотаріальні послуги — 1,5 тис. грош. од. (a), графік повернення кредиту —- вільний. Керівництво компанії Б вважає, що компанія буде здатна повернути 100 тис. грош. од. кредиту наприкінці дру­гого року (х'2) і 200 тис. грош. од. — наприкінці третього (х'3).
    продолжение
--PAGE_BREAK--