Ринкові структури та їх характеристики

--PAGE_BREAK--Цінова дискримінація є звичайною справою. Напри­клад, розглянемо передплату на спеціалізовані видання. Як правило, на них встановлюється висока ціна для фірм і біб­ліотек, попит яких характеризується низькою еластичністю. Відносно нижча ціна встановлюється для індивідуальних передплатників і ще нижча — для студентів. Шляхом вста­новлення різних цін для різних груп передплатників вида­вець намагається «витиснути» якомога більше прибутку з кожної окремої групи. Таким чином, цінова дискримінація — це цілком розумна політика, що зорієнтована у даному випадку на використання низької еластичності попиту фірм і одночас­но на реалізацію продукції на певному (в даному випадку студентському) ринку.
Ще приклад. Більшість музеїв запроваджують спеці­альну низьку вхідну плату для студентів і вищу плату для інших відвідувачів. Ми знову зустрічаємося з ціновою дис­кримінацією. Річ у тому, що попит студентів на відвідуван­ня музеїв характеризується значно вищою еластичністю, ніж попит більшості «немолодих» відвідувачів. Зниження вхідної плати для студентів приводить до музеїв багатьох із них, не зменшуючи при цьому дохід, який отримують шля­хом встановлення більш високих цін для відвідувачів, по­пит яких менш чутливий до ціни [12, с. 251].
Отже, цінову дискримінацію можуть практикувати і продавці з слабкою владою над ринком. Це означає, що таке ціноутворення є досить звичним.
Монополістична конкуренція
Монополістична конкуренція - це така ринкова ситуація за якої відносно велика кількість невеликих вироб­ників пропонують схожу, але не ідентичну продукцію.
Із самої назви випливає, що монополістичній конкурен­ції властиві риси як монополії, так і досконалої конкуренції.
Монополістична конкуренція розвивається там, де необхіднадиференціація продукту, де в більшій мірі доводиться враховувати смаки споживача для збуту своєї продукції. Монополістична конкуренція широко подана в галузях, що роблять предмети споживання. Легка і харчова промисловість, сфера послуг дають нам численні приклади: сукні, блузи, костюми, пальто, хутряні вироби, шоколадні набори, кафе, театри, естрада і т. д. Диференціація продуктів може засновуватися не тільки на розходженнях у якості товару, але і на тих послугах, що зв'язані з його обслуговуванням. Причиною вибору покупця можуть стати привабливе упаковування, більш зручне розташування і час роботи магазина, краще обслуговування відвідувача, наявність купона, що забезпечує знижку з ціни. Це повною мірою відноситься до дрібних магазинів, перукарським, хімчисткам, бензозаправним станціям і т. д. [11, с. 232]
У умовах диференціації економічних благ важко знайти дві фірми, що робили б той самий продукт або послуги. Межа галузі розмиваються, строго виділити галузь буває досить важко, а іноді і неможливо, тому що спостерігається щось начебто континуума продуктів і послуг.
Важливе значення купує не тільки ціна, алеі не цінові фактори: реклама, умови продажу, можливість покупки товару на виплат, наявність або відсутність гарантійного ремонту і ін.
Розпочав вивчення монополістичної конкуренції Едвард X. Чемберлен із Гарвардського університету. У його книзі «теорія монополістичної конкуренції», яка вийшла в 1933 р., стверджувалось, що в сучасних економіках практично всі ринки недосконало конкурентні [20]. Незалежно від нього, та­кож у 1933 р., Джоан Робінсон із Кембриджського універси­тету опублікувала книгу «Економіка недосконалої конку­ренції», в якій підкреслювалися ті ж моменти і розвивалася сучасна теорія монополістичної поведінки.
Для ринку з монополістичною конкуренцією справед­ливе таке:
1. Товар кожної фірми, яка торгує на ринку, є недос­коналим замінником товару, який реалізують інші фірми.
Продукт кожного продавця має виключні якості або ха­рактеристики, завдяки яким покупці обирають саме його товар. Покупці будуть готові заплатити високу ціну, на­приклад, за черевики, якщо вважають, що вони більш зруч­ні, ніж зроблені іншим виробником. Диференціація товару означає, що предмет, який продається на ринку, не є стан­дартизованим. Диференціація може відбуватися через дійс­ні якісні відмінності між продуктами або через відміннос­ті, які спостерігаються в рекламі, престижі торговельної марки тощо.
2. На ринку існує відносно велике число продавців, кожний із яких задовольняє невелику частку ринкового по­питу на товар, який реалізує фірма і її суперники.
У разі монополістичної конкуренції, як типовий випа­док, на фірму припадає від 12 до 10% продажу на ринку протягом року.
3. Продавці на ринку не зважають на реакцію своїх суперників, коли встановлюють ціну на свої товари, або ко­ли вибирають орієнтир щодо обсягу продажу.
Ця особливість є наслідком роботи відносно великого числа продавців на ринку з монополістичною конкуренцією. Наприклад, якщо окремий виробник черевиків, щоб продати більше товару, зменшує свою ціну на 20% за пару взуття, то, ймовірно, приріст обсягу його продажу відбудеться за рахунок багатьох, а не декількох продавців. Як наслідок, малоймовірно, що якийсь окремий конкурент зазнає достатньо значних втрат своєї частки на ринку через зменшення продажної ціни будь-якою іншою фірмою. От­же, у конкурентів немає причин, щоб реагувати на таке зміною своєї політики, оскільки рішення першої фірми змі­нити ціну не вплине значною мірою на їхні можливості отримувати прибуток.
4. На ринку є умови для вільного входження і виходу. У разі монополістичної конкуренції легко заснувати но­ву фірму або залишити ринок. Вигідна кон'юнктура на рин­ку з монополістичною конкуренцією притягує нових про­давців. Однак входження у ринок не настільки легке, як у разі досконалої конкуренції, тому що нові продавці часто відчувають труднощі з новими для покупців торговельними марками і послугами. Уже існуючі фірми зі стійкою репу­тацією можуть зберігати свою перевагу над новими вироб­никами. Монополістична конкуренція схожа з ситуацією монополії, оскільки фірми мають здатність контролювати ціну своїх товарів. Вона схожа і з досконалою конкурен­цією, оскільки кожний товар продається багатьма фірмами, і на ринку існує вільний вхід і вихід [12, с. 253].
Олігополія
Олігополія - це ринкова структура, що характеризується дуже невеликою кількістю продавців, пов'язаних взаємною залежністю, а поява нових продавців утруднена або неможлива.
Олігополістичні ринки мають такі риси:
1. Всього декілька фірм охоплюють весь ринок. Про­дукт, який вони виробляють, може бути як однорідним або стандартизованим (алюміній, цинк, мідь, сталь, цемент, тех­нічний спирт), так і диференційованим (автомобілі, сигаре­ти, побутові електроприлади, пиво, пральні засоби, килими).
2. Деякі фірми в олігополістичній галузі володіють ве­ликими ринковими частками. Отже, такі фірми на ринку здатні впливати на ціну товару.
3. Фірми в олігополістичній галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Продавці завжди зважають на реакцію своїх конкурентів, коли встановлюють ціни, орієнтири за обсягами продажу, величину рекламних витрат і таке інше. Реакція, якої окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках.
Є багато причин для існування олігополії. Одна з них – економія, зумовлена зростанням виробництва. У деяких галузях неможливо досягнути низьких витрат, поки фірма займає значний відсоток ринку. Наслідком цього є тенден­ція фірм до зменшення своїх розмірів.
Друга причина існування олігополії — наявність інших бар'єрів для входження у ринок інших фірм (володіння па­тентами, контроль над стратегічною сировиною, видатки на рекламу).
Щоб бути в олігопольному становищі, не обов'язково бути великою фірмою. Якщо в обмеженому економічному просторі є два однотипні магазини, вони також є олігополістами. Те, що вони малі, не впливає на ситуацію.
Олігополістичні ринки можна класифікувати за різними критеріями. Якщо фірми виробляють однорідний продукт (цемент, мідь), то галузевий ринок називають чисто олігополістичним. Якщо фірми виробляють диференційований продукт (автомобілі, сигарети), то галузевий ринок нази­вають диференційовано олігополістичним. Також оліго­полії можна поділити на ті, що виникли в результаті таєм­них домовленостей, і на ті, що діють незалежно.
Реальні та ідеальні ринкові структури
Розглянуті вище ринкові структури можна поділити на дві групи: реальні та ідеальні. До реальних структур можна віднести монополістичну конкуренцію і олігополію, до іде­альних — досконалу конкуренцію і чисту монополію. Олігополія і монополістична конкуренція описують багато ре­ально існуючих ринків. До олігополістичних структур на­лежать, наприклад, телебачення, виробництво автомашин, сигарет; до монополістсько-конкурентних — виробництво одягу, ліків, побутової електротехніки, надання банківсь­ких послуг населенню, видання журналів і газет [12, с. 255].
На відміну від монополістичної конкуренції та олігопо­лії, досконала конкуренція і чиста монополія не описують які-небудь реально існуючі ринки, а представляють іде­альні типи ринкових структур. Звичайно, термін «ідеальні ринкові структури» означає не те, що ці структури є гар­ними, а те, що вони існують як абстрактні ідеї.
До ідеальних ринкових структур ринки, що існують ре­ально, можуть тільки наближатися. Наприклад, найближ­чими до досконалої конкуренції є деякі ринки сільськогос­подарської продукції (пшениця, кукурудза), а також деякі фінансові ринки. Так само важко знайти ринки чистої мо­нополії. Навіть у фірм, які займають монопольно-домінуюче становище на ринку, майже завжди є один-два дрібних конкуренти. Крім того, дуже рідко яка-небудь продукція Унікальна настільки, що взагалі не має замінника. Отже, ідеальних ринкових структур у світі практично не існує.
Для чого ж тоді аналізувати теоретичну модель досконалої конкуренції і чистої монополії?
По-перше, аналіз ідеальних ринкових структур розкриває, яким чином розміщувалися б ресурси і встановлювалась ціна, якби не було ніяких ринкових недосконалостей — диференціації продуктів, немобільності ресурсів, поганого знання ринку.
По-друге, аналіз ідеальних структур показує шлях до найефективнішого розміщення ресурсів за певних умовчиобмежень.
По-третє, аналіз ідеальних структур допомагає нам вивчити таку економічну систему, в якій рух товарів, по­слуг і ресурсів є безперешкодним.
По-четверте, аналіз ідеальних ринкових структур до­зволяє побудувати точні моделі, які демонструють всі аль­тернативи відносно обсягу випуску продукції та рівня цін, а отже, сприяють максимізації прибутків фірми.

2. Порівняльний аналіз економічної ефективності ринкових структур Сучасні економісти вважають, що поширення монополії знижує економічну ефективність принаймні з трьох основних причин.
По-перше, об'єм виробництва, який максимізує прибуток монополіста, є нижчим, а ціна — вищою, ніж в умовах досконалої конкуренції. Це призводить до того, що ресурси товариства використовуються не в повному обсязі, і при цьому частина продукції, необхідна суспільству, не виробляється. Кількість продукції, що випускається, не доходить до точки мінімальних середніх валових витрат, тим самим виробництво здійснюється не з мінімально можливими при даному рівні технології витратами. Іншими словами, максимальна виробнича ефективність не досягається.
По-друге, будучи єдиним продавцем на ринку, монополіст не прагне до зниження виробничих витрат. У нього не існує стимулу використовувати найбільш прогресивну технологію. Відновлення виробництва, зниження витрат, гнучкість не є для нього питаннями виживання. По тим же причинам монополіст слабко зацікавлений у науково-дослідних розробках і використанні нових досягненьНТР.
По-третє, бар'єри для вступу нових фірм у монополізовані галузі, а також величезні сили і засоби, котрі монополісти витрачають на зберігання і зміцнення власної ринкової влади, роблять стримуючий вплив на економічну ефективність. Дрібним фірмам із новими ідеями важко пробитися на монополізовані ринки [21, с. 192].
Інша точка зору на проблеми монополії й ефективності подана позицією Дж. Гелбрейта і И. Шумпетера. Не відкидаючи негативні сторони монополії (наприклад, більш високі ціни на продукцію), вони виділяють і її переваги з погляду науково-технічного прогресу. Ці переваги, на їхню думку, містяться у наступному:
1. Досконала конкуренція вимагає від кожного виробника використовувати найбільш ефективну техніку і технологію з вже існуючих. Однак розробка нових прогресивних технічних рішень не під силу окремій конкурентній фірмі. Необхідні значні засоби для фінансування НДДКР, які не можуть бути в дрібної фірми, яка не одержує стабільний економічний прибуток. У той час як монополії або олігополії, що мають високий економічний прибуток, мають у своєму розпорядженні достатні фінансові ресурси для інвестицій у науково-технічний прогрес.
2. Високі бар'єри, що існують для входу нових фірм у галузь, дають олігополіям і монополіям впевненість у тому, що економічний прибуток, який є результатом використання у виробництві науково-технічних досягнень, збережеться довгий час і інвестиції в НДДКР дадуть довгострокову віддачу.
3. Одержання монопольного прибутку за рахунок більш високих цін є стимулом інноваційної діяльності. Якби слідом за кожним нововведенням, що знижує витрати, випливало зниження цін, то причин для розвитку інноваційних процесів не існувало б.
4. Монополія стимулює конкуренцію, тому що монопольно високі прибутки є вкрай привабливими для інших фірм і підтримують прагнення останніх ввійти в галузь [21, с. 193].
5. В окремих випадках монополія сприяє зниженню витрат і реалізації ефекту масштабу (природна монополія). Конкуренція в таких галузях привела б до росту середніх витрат і зниженню ефективності.
На досконало конкурентних ринках економічна ефективність передбачає рівність ціни, граничних витрат і мінімальних середніх загальних витрат.
Й.Шумпетер з цього приводу висловлювався наступним чином: “Не досить доводити, що велика фірма чи монополія повинна бути сприйнята як необхідне зло, невіддільне від економічного прогресу, бо в умовах сучасної промисловості досконала конкуренція є, чи завжди була неможлива. З чим ми повинні погодитись, то це з тим, що монополія виявилась найпотужнішим двигуном цього прогресу (і, зокрема, тривалого розширення загального обсягу виробництва) не тільки всупереч, а значною мірою завдяки цій стратегії, яка видається такою стримуючою з погляду окремого випадку й окремого моменту. В цьому пані досконала конкуренція не лише неможлива, а й менш якісна і не має права бути використаною як модель ідеальної ефективності. Отже, хибно базувати теорію державного регулювання промисловості на тому принципі, що монополію слід змусити працювати так, як працювала б відповідна галузь за досконалої конкуренції” [20, с. 140].
Монополістична конкуренція та економічна ефективність
Ринки з абсолютною конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні — поки не існує побічних негативних наслідків (наприклад, екологічних), і нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку, сумарний надлишок споживачів та вироб­ників максимальний. Монополістична конкуренція в дечому подібна до конкуренції, проте чи є вона ефективною ринковою структурою? Щоб відповісти на це запитання, порівняймо тривалу рівновагу в монополістично-конкурентній галузі з тривалою рів­новагою в абсолютно конкурентній галузі.

Рис. 2.1. Порівняння рівноваги на ринках з монополістичною та абсолютною (чистою) конкуренціями [13, с. 388]
В умовах абсолютної конкуренції, як на графіку (а), ціна дорівнює граничним витратам, проте в умовах монополістичної конкуренції ціна перевищує граничні витрати, а отже, виникають омертвлені втрати (або надлишок), як показано тонованою площиною на графіку (б). На ринках обох типів вхід відбувається доти, доки прибутки не зводяться до нуля. В умовах абсолютної конкуренції крива попиту для фірми горизонтальна, отже, точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат. В умовах монополістичної конкуренції крива попиту похило спрямована вниз, так що точка нульового прибутку міститься зліва від точки мінімальних середніх витрат. При оцінці монополістичної конкуренції ці невідповідності не­обхідно порівнювати із виграшем споживачів від товарної різноманітності.
З рисунка 2.1 випливає, що в монопольно конкурентній галузі існують два джерела неефективності. По-перше, на відміну від ринку з абсолютною конкуренцією, ціна рівноваги перевищує граничні витрати. Це означає, що цінність для споживачів додат­кових одиниць продукції перевищує вартість виробництва цих одиниць. Якби обсяги виробництва збільшилися до тієї точки, де крива попиту перетинає криву граничних витрат, то сумарний надлишок можна було б збільшити на величину, що дорівнює тонованій площині на рисунку 2.1(б).
    продолжение
--PAGE_BREAK--По-друге, на рисунку 2.1 монополістичне конкурентна фірма функ­ціонує з надлишковою продуктивністю; її рівень виробництва нижчий від того, який мінімізує середні витрати. Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з абсолютною конкуренцією крива попиту на товар фірми — це горизонталь­на лінія, так що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат, як показано на рисунку 2.1(а). Проте на ринку з монополістичною конкуренцією крива попиту похило спрямована донизу, так що точка нульового прибутку перебуває зліва від точки мінімальних середніх витрат. Ця надлишкова продуктивність не дає ефекту, оскільки середні витрати можна було б зменшити лише за меншої кількості фірм.
Ці невідповідності негативно впливають на добробут споживачів. Отже, монополі­стична конкуренція — це соціально небажана ринкова структура, яку потрібно регу­лювати? Відповідь буде негативною з двох причин.
По-перше, на більшості ринків з монополістичною конкуренцією монопольна влада незначна. Як правило, тут конкурує достатня кількість фірм, товарні марки яких легко взаємозаміняються, так що жодна окрема фірма не має значної монопольної влади. Тому будь-які омертвлені втрати від монопольної влади також будуть незначними. І, оскільки криві попиту на товар фірми будуть досить еластичними, надлишкова продук­тивність буде також незначною [13, с. 389].
По-друге, якою б не була ця неефективність, її необхідно порівнювати з важливою вигодою, яку створює монополістична конкуренція — різноманітність товарів. Біль­шість споживачів цінить можливість вибору серед великої кількості конкуруючих то­варів та марок, що так чи інакше відрізняються між собою. Виграш від різноманітності може бути значним і набагато переважати неефективні витрати, які виникають від кривих попиту, нахилених донизу.
Олігополія та економічна ефективність
Чи є олігополія ефективною структурою ринку? Порівняємо поведінку олігополіста у сфері цін та обсягів виробництва з поведінкою за умов досконалої конкуренції. На відміну від досконалої конкуренції олігополіст виробляє у точці, в якій ціна перевищує граничні витрати. Інакше кажучи, як і за мо­нополістичної конкуренції, за олігополії не досягають ні роз­подільної (Р = МС), ані виробничої ефективності (P = ATCmin).
Чиста монополія перебуває під державним контролем для зменшення її можли­востей зловживання ринковою владою. Олігополія може створювати видимість існу­вання кількох незалежних фірм, що конкурують між: собою, і тому часто не підпадає під державне регулювання. Крім того, таємна угода між олігополістами може приве­сти до такого рівня цін та обсягу виробництва, що існують за чистої монополії.
До сказаного доцільно додати таке. По-перше, в останні роки конкуренція з боку іноземних фірм посилила суперництво на традиційних олігопольних ринках (цигарки, автомобілі, бензин, сталь, кольорові метали, мінеральні добрива) та підірвала цінову поведінку за моделями «лідерство у цінах» і «витрати плюс». По-друге, олігополії з метою перешкоджання входженню у галузь можуть свідомо підтримувати ціни нижче рівня, що максимізує прибутки у короткостроковому періоді.
З'ясуємо проблему «ефективність — олігополія „у довгостроковому періоді. По-перше, конкуренція забезпечує стимули для розвитку НТП. Адже для от­римання прибутків у короткостроковому періоді та виживання у довгостроковому фірми мусять безперервно поліпшувати свої продукти і знижувати за допомогою нововведень виробничі витрати.
По-друге, в олігополії можуть існувати стимули до стримування інновацій та гальмуванняНТП. Великі фірми прагнуть максимізувати свої прибутки завдяки повному використанню наявних виробничих капіталів. Між тим розробка і впро­вадження нового продукту приведуть до морального старіння основного капіталу, за допомогою якого виробляли попередній продукт.
По-третє, сучасна науково-дослідна діяльність з розробок нових продуктів є неймовірно дорогою. Через те тільки найзначніші олігопольні структури можуть фінансувати великі програми у сфері НДДКР. Для прискорення технічного про­гресу потрібні багаті олігопольні фірми [4, с. 498].
По-четверте, існування бар'єрів для входження у галузь дає олігополістові пев­ну гарантію того, що він зможе отримати винагороду у вигляді прибутку від своїх зусиль довкола інновацій. Якщо цей погляд є правильним, то в довгостроковому періоді олігополії можуть сприяти зниженню витрат виробництва, цін і збільшен­ню обсягів виробництва та зайнятості.

3. Актуальні проблеми подолання монополізму в перехідній економіці України За даними Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Україна входить до трійки найнезахищеніших від кризи країн (як і Росія, та Румунія). У цих умовах закономірним є питання про вихід з такого становища, про економічну стабілізацію.
Стабілізація – це передусім економічна рівновага, такий стан економіки, за якого досягається стале урівноваження та взаємне збалансування всіх систем і структур, економіка зберігає здатність до саморегулювання [6, с. 206]. Основою рівноваги є збалансування виробництва і споживання, якого в Україні досягти поки що не вдалось.
Стабілізувати виробництво можна за рахунок структурної реформи. Ще Й.Шумпетер зазначав, що в умовах відсутності інвестицій необхідно розвивати капіталомісткі виробництва (в Україні вони, в основному, залишилися державними монополіями) [20, с. 168].
Україні на сучасному етапі не обійтися без поглиблення індустріалізації, впровадження механізації та автоматизації, працезберігаючих технологій, що повинно сприяти економічному розвитку. пріоритет повинен бути наданий галузям-локомотивам, які за рахунок ефекту мультиплікації зможуть підтягнути інші галузі. Це галузі, де зберігся науково-технічний потенціал і Україна має порівняльні переваги (літако- і суднобудування, виготовлення військової техніки, інфраструктурні проекти тощо) (тобто, галузі, в яких монополістом майже завжди виступає держава).
Основним засобом підвищення ефективності українських підприємств є їх реструктуризація, яка є способом їх внутрішньої перебудови, що дозволяє підвищити ефективність діяльності відповідно до мінливих вимог ринку та науково-технічного прогресу.
В Україні на сучасному етапі її розвитку в недержавному секторі створюється 2/3 продукції. Перспективним є розвиток нових форм організації підприємств, малих і середніх (про що писав і Й.Шумпетер). Однак значну частину ще становлять державні підприємства. В країні відбуваються процеси приватизації, однак нерідко приватна власність сприймається як власність окремої людини – господаря [6, с. 207].
Отже, процеси, які відбуваються в Україні свідчать про перехід від монополізованої економіки до конкурентної.
Розвиток економічної ситуації в країнах, що переживають період переходу від переважно адміністративних методів управління економікою до ринкових, показав, що, всупереч очікуванням, промислове виробництво не тільки не стало ефективнішим, а й були потрібні дуже серйозні зусилля для зупинки спаду його обсягів.
Однією з причин кризового стану української економіки є поспішна приватизація державного майна. Дані по Україні говорять про тенденцію до підвищення частки промислових підприємств недержавної форми власності та обсягів вироблюваної ними продукції, що не змінюється з 1992 p. Так, якщо у 1992 p. підприємства недержавної форми власності становили 29,8% від загаль­ної кількості підприємств промисловості і виробляли 18,2% всієї промислової продукції, то в 2000 p. ці показники були, відповідно, 87,6 і 76,2% [14, с. 36; 16, с. 164]. Може здатися, що підпри­ємства недержавної форми власності є менш ефективними. Однак ці самі дані можуть означати і те, що в руках держави залишилися більш великі за розміром підприємства.
Ще до початку реформ як аксіома бралося твердження про те, що підприємство недержавної форми власності працює ефективніше. Але у житті все виявилося набагато складнішим. Наприклад, досвід роботи приватизованих підприємств показав, що зміна власника автоматично не забезпечує ефективнішу роботу. В економіці можна знайти приклади ефективної роботи підприємств державної форми власності та неефективної — інших форм власності, і навпаки. У цілому по Україні в 2000 p. фондовіддача підприємств по економіці становила 0,56, тоді як для підприємств різних форм власності цей показник перебував у діапазоні від 0,065 для комунальних підприємств до 6,38 – для приватних (рис. 3.1). Порівняння можна продовжити, використовуючи різноманітні економічні показники, проте при цьому доцільно розглядати не всю економіку в цілому, а кожну конкретну галузь окремо на предмет того, чи створено в ній достатні умови для розвитку конкуренції; чи можуть бути такі умови створені в доступному для огляду майбутньому; чи є доцільною приватизація підприємств у даній галузі; чи сприятиме це підвищенню ефективності функціонування економіки у цілому. Наведені на рисунку 1 дані, хоча і говорять про високу ефективність підприємств приватної власності, проте не можуть слугувати доказом того, що саме приватна власність забезпечила їх ефективне функціонування. Структура промисло­вого виробництва в Україні; форми, методи і способи проведення приватизації; норма прибутку в окремих галузях промислового виробництва і цілий ряд інших факторів стали доданками показника, значення якого наведені на рисунку 3.1.

Рис. 3.1. Фондовіддача підприємств різних форм власності в економіці України в 2000 p. [14, с. 37]
Економіка Радянського Союзу, що управлялася на принципах планової адміні­стративно-командної системи, по суті, являла собою величезну корпорацію, всередині якої будь-яка конкуренція у тому вигляді, в якому вона розуміється в ринковій економіці, була відсутньою. Основними формами суспільної організації виробництва були концентрація (збільшення розмірів виробництва); спеціалізація (обмеженість номенклатури продукції виробничих одиниць); кооперація (встановлення тривалих виробничих зв'язків між підприємствами); комбінування (об'єднання в межах підприємств кількох технологічно різних, але взаємозв'язаних між собою виробництв). Саме ці форми розглядалися як найпрогресивніші, всебічно заохочувалися і вико­ристовувалися.
Орієнтація на принципи концентрації виробництва призвела до того, що радянська економіка виявилася наймонополізованішою у світі. За даними Держкомстату СРСР, у 1988 p. у машинобудуванні налічувалося 166 абсолютних монополістів і 180 моно­польних виробництв 2. Монополізованість того чи іншого ринку створює ситуацію, заякої зміна власника не тільки формує умови для підвищення ефективності функціо­нування підприємства, але, швидше, є небажаною. Дана особливість радянської економіки, успадкована економіками практично всіх держав колишнього СРСР, істотно утруднює рух до ринку. Проте і розукрупнення підприємств не завжди є доцільним з технологічних, технічних або економічних причин.
У Росії в середині 90-х років 2% промислових підприємств являли собою монополі­зовані виробництва, причому на їх частку припадало 19% промислової продукції. Найбільший рівень монополізованості спостерігався у чорній металургії (на 11,8% підприємств припадало 63,8% всього обсягу виробництва), хімічній та нафтохімічній промисловості (відповідно, 9,4 і 34,6%), кольоровій металургії (7,6 і 30,8%), машинобудуванні та металообробці (4,7 і 31,1%).
Високим є рівень монополізованості й економіки України.
У таблиці 3.1 наведено структуру чисельності підприємств України в розрізі форм власності станом на І півріччя 2000 p., у таблиці 3.2 — структуру залишкової вартості ОВФ. Порівняння даних таблиць 3.1 і 3.2 дозволяє зробити висновок, що основна частина найбільших підприємств залишилася в руках держави. Так, на 8,34% загальнодер­жавних підприємств припадає 36,27% основних засобів в економіці України, 76,3% колективних підприємств володіють 39,05%, а на 4,83% приватних підприємств припадає 0,18% вартості основних засобів.
Таблиця 3.1
Структура чисельності підприємств в економіці України за формами власності в І півріччі 2000 p. [14, с. 38]
(%)
Найменування
Всього
у тому числі
дер­жав-них
з них
Ко-лек­тив-них
з них
При-ват-них
інших
форм влас­ності
зага-льно-дер­жав-них
кому­наль­них
спіль­них
оренд­них
акціо­нер-них това­риств
Кількість підпри­ємств в економіці
100,0
18,22
8,34
9,89
76,30
0,82
0,77
26,96
4,83
0,64
Промисловість у цілому
100,0
13,86
11,65
2,21
83,92
1,25
0,81
49,22
1,64
0,59
в тому числі:
електроенергетика
100,0
40,60
25,56
15,04
58,65
0,00
7,52
31,58
0,00
0,75
паливна про­мисловість
100,0
83,25
82,54
0,72
15,79
0,96
0,24
6,22
0,72
0,24
чорна металургія
100,0
7,77
7,25
0,52
91,71
3,11
0,00
68,91
0,00
0,52
кольорова металургія
100,0
12,05
12,05
0,00
83,13
3,61
0,00
50,60
4,82
0,00
машинобуду­вання і металообробка
100,0
10,33
9,87
0,45
88,14
1,01
0,31
57,78
1,15
0,38
Розрахунки показали, що коли середній розмір підприємств загальнодержавної форми власності (за залишковою вартістю ОВФ) у 2000 p. становив 29259,2 тис. грн., то комунальної — 16395,6 тис., акціонерної — 7920,2 тис., приватної — 250,4 тис. грн. Отже, найбільші підприємства перебувають у державній власності.
З точки зору галузевої належності, найбільші підприємства зосереджені в електроенергетиці: тут середня залишкова вартість ОВФ, яка припадає на одне підприємство, дорівнює 187970,1 тис. грн. За електроенергетикою йдуть підприємства чорної металургії — 120425,9 тис. грн., паливної промисловості — 70015,8 тис., кольоро­вої металургії — 25591,3 тис., машинобудування і металообробки — 10289,7 тис. грн. Середній розмір підприємств в економіці України (за показником залишкової вартості ОВФ) становив на І півріччя 2000 p. 6723,9 тис. грн. Природно, даний показник обчис­лено без урахування малих підприємств.
Таблиця 3.2
Структура залишкової вартості ОВФ в економіці України за формами власності в І півріччі 2000 p. [14, с. 39]
Найменування
Всьо-го
у тому числі
дер­жав-них
з них
Ко-лек­тив-них
з них
При-ват-них
інших
форм влас­ності
зага-льно-дер­жав-них
кому­наль­них
спіль­них
оренд­них
акціо­нер-них това­риств
Залишкова вар-тість ОВФ (тис. гри.)
Промисловість у цілому
в тому числі: електроенергетика
паливна про­мисловість
чорна металур­гія
кольорова ме­талургія
машинобуду­вання і металообробка
Інші галузі
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0
100,0100,0
60,38
39,04
57,39
84,68
13,73
26,30
20,76 22,03
36,27
38,45
55,39
84,66
13,72
26,30
20,47 21,31
24,11
0,59
2,01
0,02
0,01
0,00
0,29 0,72
39,05
60,54
42,61
15,31
86,27
73,63
79,13 76,47
0,43
0,60
0,00
0,06
0,47
1,20
1,44 0,81
0,76
0,77
0,50
0,13
0,00
0,00
0,28 2,34
31,75
55,29
41,56
13,51
84,30
68,71
72,91 64,42
0,18
0,06
0,00
0,01
0,00
0,07
0,03 0,18
0,39
0,35
0,00
0,01
0,00
0,00
0,08 1,32
    продолжение
--PAGE_BREAK--