Вступ
Сучасна ринкова економіка являє собою складнийорганізм, що складається з величезної кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових і інформаційних структур, що взаємодіють на фонірозгалуженої системи правових норм бізнесу, і що об'єднуються єдиним поняттям — ринок.
По визначенню ринок— це організована структура, де «зустрічаються» виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів (попитом називається кількість товару, що споживачі можуть купити по певнійціні ) і пропозиціївиробників (пропозиція— це кількість товару, що виробники продають по певнійціні ) встановлюються і ціни товарів, і обсяги продажів. При розгляді структурної організації ринкувизначальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість споживачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквівалента вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відношеньміж ними визначають взаємодію попиту і пропозиції. При цьому ринкиприймають самі різні форми. Найближча автозаправнастанція, закусочна, магазинграмплатівок, пришляховий ларьок фермера — усеце звичайніринки. Нью-Йоркскаяфондова біржа і Чикагська зернова біржа — це уже високорозвинені ринки, на яких покупці і продавці відповідно акцій, облігацій і сільськогосподарської продукції з усього світувстановлюють контакт один з одним. Подібною уявоюй організатори аукціонів зводятьразом покупців і продавців предметів мистецтва, худоби, держаного сільськогосподарського устаткування, а іноді і нерухомості. Відомий на всюАмерику футболіст і його агент ведуть переговори про контракт із власником команди Національної футбольної ліги. Випускник хімічного факультету розмовляє з представникамифірм "Юніонкарбайд" і "Дюпон" в університетському бюро, що допомагає випускникам одержати роботу. Всіці ситуації, що зв'язують потенційних покупців із потенційними продавцями, утворюють ринки. Як випливаєз наведенихприкладів, одні ринкиєлокальними, тоді як інші носять національний або міжнародний характер. Деякі відрізняє особистийконтакт між пред'явником попиту і постачальником, а інші єбезособовими — на них покупець і продавець ніколи не бачать або зовсім не знають один одного. Існує безлічвидівринків, головні з який можна згрупувати по такихтрьохознаках.
Основні видиринків
З погляду відповідності чинному законодавству
по економічному призначенню об'єктів ринкових відносин
по просторовій ознаці
— легальний ринок
— тіньовий ринок
— споживчий ринок
— риноккапіталів
— ринокробочої сили
— ринокінформації
— фінансовий ринок
— валютний ринокі ін.
— місцевий ринок
— національний ринок
— міжнародний регіо-нальнийринок
— світовий ринок
Кожен із цих ринків, у свою чергу, можна розділити на складові елементи. Так ринокзасобів виробництва включає ринокземлі, верстатів, кормів, газу і т. д.; ринокінформації -ринкинауково-технічних розробок, ноу-хау, патентів і ін.; фінансовий ринок — ринкицінних паперів, банківських позичок і іншихкредитних ресурсів.
У даній роботі нас цікавить функціонування чисто конкурентних ринків. Подібні ринкиприпускають великечисло незалежно чиннихпокупців і продавців, зацікавлених в обміні стандартних продуктів. Точніше, ми тут маємо на увазі не той тип ринку, до якоговідносятьсямагазинграмплатівок і автозаправочністанції, де на загальний огляд вивішені цінники, а такі конкурентні ринки, як центральна зернова біржа, фондова біржа або біржа іноземних валют, де рівноважна ціна «виявляється» за допомогою узгодженихрішеньпокупців і продавців. Ми прагнемотакож з'ясувати, як установлюються ціни на ресурснихринкахна основі рішень, прийнятих конкуруючими підприємствами — пред'явниками попиту, і на основі рішень, прийнятих конкуруючими домогосподарствами — постачальниками ресурсів.--PAGE_BREAK--Конкуренція
Ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин єпоняття конкуренції(competition). Конкуренція — це центр вагивсієїсистеми ринкового господарства, тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиціїтоварів на ринку. Аналогічно визначається конкуренція між споживачами як взаємовідносини з приводу формування цін і обсягу попиту на ринку. Стимулом, що спонукає людину до конкурентної боротьби, єпрагнення перевершити інших. У суперництві на ринкахмова йде про укладанняугоді про часткиучасті в ринковій сфері. Конкурентна боротьба — це динамічний процес, що прискорюєрозвиток. Він служитькращому забезпеченню ринкутоварами.
У якості засобіву конкурентній боротьбі для поліпшення своїх позицій на ринкукомпанії використовують наприклад, якість виробів, ціну, сервісне обслуговування, асортимент, умови постачаньі платежів, інформацію через рекламу.
Функції конкуренції:
Функція регулювання.Для того щоб устояти в боротьбі, підприємець повинний пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Звідси і факторивиробництва під впливом ціни направляються в ті галузі, де в них існує найбільшапотреба.
Функція мотивації.Для підприємця конкуренція означає шанс і ризик одночасно:
— підприємства, що пропонують кращу по якості продукцію або виробляютьїї з меншими виробничими затратами, одержують винагороду у виглядіприбутків ( позитивні санкції ). Це стимулює технічний прогрес;
— підприємства, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, одержують покарання у виглядізбитків або витісняютьсяз ринку(негативні санкції).
Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності, але і дозволяє розподіляти прибуток серед підприємств і домашніхгосподарств відповідно до їхнього ефективного внеску. Це відповідає пануючомув конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.
Функція контролю. Конкуренція обмежує і контролює економічну силу кожного підприємства. Наприклад, монополіст може призначати ціну. У той же час конкуренція надає покупцю можливість вибору серед кількохпродавців. Чим досконаліша конкуренція, тим справидливішаціна.
Політика в областіконкуренції покликана піклуватися про те, щоб конкуренція могла виконувати свої функції. Керівний принцип «оптимальної інтенсивності конкуренції» у якості цілей політики в областіконкуренції припускає, що:
— технічний прогрес у відношеннівиробів і прогресів швидко впроваджується ( інноваціяпід тиском конкуренції);
— підприємства гнучко адаптуються до мінливих умов (наприклад, схильностіспоживачів) (адаптація під тиском конкуренції).
Маштаб інтенсивності конкуренції визначається тим, як швидко перевагав прибутку губляться в результаті успішного відтворення інноваційконкурентам.У першу чергу це залежить від того, наскільки швидко конкуренти реагують на ривок уперед підприємства-піонера і наскільки динамічннийпопит.
Відповідно до керівного принципу оптимальної інтенсивної конкуренції сприятливіумови для нормального функціонування суперництва з'являютьсятоді, коли мають справуз «широкою» олігополієюіз «помірною» індивідуалізацією продукції. «Вузька» олігополіяіз сильноюіндивідуалізацією продукції, навпаки, зменшує інтенсивність конкуренції.
У кожній ринковій економіці існує небезпека того, що учасники конкурентної боротьби спробують ухилитися від обов'язкових норм і ризику, пов'язанихіз вільною конкуренцією, прибігаючи, наприклад, до змови про ціни або імітацію товарних знаків. Тому державу повинно видавати нормативні документи, що регламентують правила конкурентної боротьби і гарантують:
— якість конкуренції;
— саме існування конкуренції;
— ціни і якість виробів повинні бути в центрі уваги конкуренції;
— запропонована послуга повинна відповідати ціні й іншимдоговірним умовам;
— захищені правовими нормами товарні знаки і марки допомагають покупцю розрізняти товари по їхньому походженню і своірідністі, а також судити про деякі їхні якості;
— обмежена за часом патентний захист і зареєстровані промислові зразки, а також зразкипромислової естетики .
Основні моделі ринку
У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють таківидиконкурентних структур: продолжение
--PAGE_BREAK--
Великакількість самостійних виробників деякого однорідного товару і маса відособлених споживачів даного товару. Структура зв'язків така, що кожний споживач, у принципі, може купити товар у будь-якого виробника, керуючись із власною оцінкоюкорисності товару, його ціною і власними можливостями придбання даного товару. Кожний виробник може продати товар будь-якому споживачу, керуючисьтільки з власною вигодою. Жодний із споживачів не набуває якоїсьістотноїчасткизагальногопопиту. Дана структура ринкуназивається поліполієюі породжує, так звану, досконалуконкуренцію .
Величезне число відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний із яких може задовольнити значну часткузагальногопопиту. Така структура називається олігополією, і породжує, так звану, недосконалу конкуренцію. Граничним випадком даної структури, коли масі споживачів протистоїть єдиний виробник, спроможнийзадовольнити загальнийпопит усіх споживачів, ємонополія. У випадку, коли ринокпредставленний великимчислом виробників, що пропонують гетерогенну (різнорідну) продукцію, то говорятьпро монополістичну конкуренцію.
Єдиний споживач товару і множинасамостійних виробників. При цьому єдиний споживач купляє весьоб’ємпропозиціїтовару, що поставляється всієюмножиноювиробників. Дана структура породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією(монополія попиту).
Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставитьсяєдиний виробник (двостороннямонополія), взагалі не єконкурентною, але також не єі ринковою.
За Смітомсутність конкурентної поведінкивиробників складало«чесне»- без змови суперництво виробників за допомогою, як правило, цінового тиску на конкурентів. Не суперництво у встановленні ціни, а відсутність можливості впливати на ціну, єключовим моментом у сучасному трактуванні поняття конкуренції. Роздивимосядокладніше основні з перерахованих вище ринкових структур.
Поліполія(досконалаконкуренція)
Великечисло продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але не серед іншихпродавців.
Риноквідкритий для кожного.Рекламні компанії не так важливі й обов'язкові, так як на продаж пропонуються тільки гомогенні (однорідні) товари, ринокпрозорий і відсутні які-небудь преваги. На ринкуз подібною структурою ціна — це заданий розмір. На підставівищевикладеного можна вивести таківаріанти поведінкиучасників ринку:
Акцептант ціни.Хоча ціна і формується в процесі конкуренції серед всіхучасників ринку, але в той же час окремо узятий продавець не робитьніякого прямого впливу на ціну. Якщо продавець запитує більш високу ціну, усі покупці відразу ж переходять до його конкурентів, тому що в умовах досконалоїконкуренції кожен продавець і покупець мають повну і правильну інформацію про ціну, кількостях продукту, витратахі попиті на ринку.
Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну, то він виявиться не в змозі задовольнити весьпопит, що буде орієнтований на нього, у силу його незначної часткина ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього конкретного продавця не відбувається.
Якщо покупці і продавці діютьоднаково, то вони впливають на ціну.
Регулятор кількості.Якщо продавець змушенийпогодитися з переважаючими на ринкуцінами, то він може пристосуватися до ринкушляхом регулювання обсягу своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість товарів, що має намір продати по заданій ціні. Покупцю також залишається лише вибрати, скільки він захоче одержати по даній ціні.
Умови досконалоїконкуренції визначаються такимипередумовами:
великакількість продавців і покупців, жодний з яких не має помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;
кожний продавець робитьоднорідний продукт, що ні в якомувідношенніне відрізняється відпродукту іншихпродавців; продолжение
--PAGE_BREAK--
бар'єри для входу на риноку довгостроковому аспекті або мінімальні, або взагалі відсутні;
ніяких штучнихобмежень попиту, пропозиціїабо ціни існують і ресурси — перемінні факторивиробництва – мобільні;
кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією про ціну, кількість продукту, витратахі попиті на ринку.
Неважко бачити, що жодний реальний ринокне задовольняє всіперераховані умови. Тому схема досконалоїконкуренції має в основному теоретичне значення. Проте вона єключемдо розуміння більш реальних ринкових структур. І в цьому її цінність.
Для учасників ринкув умовах досконалоїконкуренції ціна — це заданий розмір. Тому продавець може лише вирішувати, якукількість товару він захоче запропонувати по даній ціні. Це означає, що він одночасно акцептант ціни і регулятор кількості. Монополія
Один продавець протистоїть багатьомпокупцям, причому цей продавець єєдиним виробником продукту, що не має, до того ж, близьких товарів-замінників. Така модель має такіхарактерні риси як:
а) продавець єєдиним виробником даного товару (продукту)
б) реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників;
в) монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачанняна ринок(монополіст єзаконодавцем ціни, тобто монополіст призначає ціну і покупець при заданій монопольній ціні може вирішувати, якукількість товару він може закупити, але в більшості випадків монополіст не може призначати довільно високу ціну, так як у міру ростуцін попит знижується, а при падаючих цінахпопит зростає);
Отжемонополія–це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і т.д., що належитьодній особі, визначенійгрупі осібабо державі; ринок, на якому діє один продавець деякого товару або виду послуг. Розрізняють закриту, природнуі відкриту монополію.
Така класифікація монополії на три категорії умовна. Деякі фірми можуть належати до декількохвидівмонополії. До їхнього числа відносяться, наприклад, фірми, що обслуговують систему телефонного зв'язку, а також електричні і газові компанії, що можуть бути віднесені як до природноїмонополії (тому що є присутнім ефект економії на масштабах), так і до закритої монополії (тому що присутні бар'єри для конкуренції). Також може бути проведена класифікація, заснована на врахуваннітимчасових інтервалів. Наприклад, патентне свідоцтводає фірмі закриту монополію на короткостроковий період. Останнєвідбувається не тільки через обмеженість терміну дії патенту, але також через те, що конкуренти можуть винайти нові продукти.
Монополія єповним антиподом досконалоїконкуренції. Тут існує тільки один продавець, причому він виробляєтовар, що не має близьких замінників.
Монопольна діяльність— дії (бездіяльність) суб'єктів ведення господарства за умови монопольного становищана ринкуодного суб'єкта ведення господарства (групи суб'єктів ведення господарства) увиробництві і реалізації товарів, а такождії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування й органів адміністративно-господарського керуванняі контролю, що спрямованіна недопущення, істотнеобмеження, усунення конкуренції.
В умовах монополії, виробник спроможнийцілком контролювати об’ємпропозиціїтовару, що дозволяє йому вибирати будь-яку ціну з можливих відповідно до кривоїпопиту, розраховуючи при цьому одержати максимальний прибуток. Тому вибір ціни з можливих варіантів визначений розміромприбутку, одержуваного від продажу можливої кількості товару по даній ціні.
Прагнення монополіста до максимізаціїприбутку шляхом встановлення контролю над цінами й обсягом продаж є порушення вільної конкуренції і встановленняособою влади на ринку.
Ринкова владаозначає спроможністьпродавця (покупця) впливати на ціну товару. Особливе місце займаєфеномен «природноїмонополії».
Природнамонополіявиникає в галузі, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує риноквцілому. У такій галузі мінімальний ефективний маштаб виробництва товару близький до кількості або навіть перевищуєте, на який ринокпред'являє попит по будь-якій ціні, достатньої для покриття витрат виробництва. У даній ситуації поділ виробництваміж двома або великоюкількістю фірм призведедо того, що маштаби виробництва кожної будуть неефективно малі. З природнимимонополіями, в основі яких лежить економія на маштабах виробництва, тісно пов'язанімонополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами. продолжение
--PAGE_BREAK--
До природнихмонополістів відносятьсяпідприємства суспільного користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси (наприклад, електричні і газові підприємства, компанії водопостачання, лінії зв'язку і транспортні фірми). Як правило, подібні «природнімонополії» знаходяться у власності держави або діють під її контролем. Існування природнихмонополій пояснюєтьсяособливим ефектом, пов'язаниміз маштабом виробництва, — ефектом економії ресурсів у результаті укрупнення виробництва. Відомо, що великевиробництво має перевага перед дрібним при порівнянні розміріввитрат при однорідному виробництві. Внаслідок кращої технічної оснащеності і більшої потужності великогопідприємства відбувається підвищення продуктивності праці, а виходить, зниження витрат на одиницю продукції. Це означає більш ефективне використання ресурсів. Тому природнімонополії стають бажаним явищем для товариства, хоча монополістична природа всерівно змушує регулювати їхню діяльність.
Відкрита монополія-монополія, при якій одна фірма, принаймі, на якийсь час, стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального захисту від конкуренції. У ситуації відкритої монополії часто виявляютьсяфірми, які вперше вийшли на ринокіз новою продукцією. Їхні конкуренти, проте, можуть з'явитисяна ринкутрохипізніше.
Закрита монополіязахищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Прикладом може служитимонополія поштовоїслужби США на доставкупошти першим класом. Іншимиваріантами виникнення закритої монополії єпатентний захист, інститут авторських прав. Штучні бар'єри для запобігання проникнення на монополістичний ринокконкурентів подані юридичними обмеженнями у формі «ліцензій», «авторського права», «товарних знаків» або «патентного захисту».
Ліцензія-це право фірми на виняткове здійснення визначеноговидудіяльності на даному ринку.
Авторське правоконтролює продаж і поширення оригінального твору в інтересах його автора (книги, музичного твору, програми для ЕОМ); воно дійсно протягом усьогожиття автора (і ще протягом 50років після його смерті в інтересах його спадкоємців).
Товарні знаки-це спеціальні символи, що дозволяють довідуватися («індентифікувати») товар, послуги або фірму; конкурентам забороняється використовувати зареєстровані товарні знаки, підробляти їх або застосовувати схожі, що плутають споживача.
Патент-свідоцтво, що засвідчує виняткові права автора на розпорядження створеним їм благом (технологією); якщо фірма має патент на технологію виробництва якогось продукту, то це унеможливлює виробництво даного товару іншимифірмами протягом терміна дії патенту. Звичайно, власник патентуможе продати свою технологію або взагалі її не використовувати, але це його право. І тільки одержання патенту на альтернативну технологію дозволить конкурувати з фірмою-монополістом.
Монопольна ціна— ціна, що встановлюється суб'єктом ведення господарства, що займаємонопольне положенняна ринку, і призводитьдо обмеження конкуренції або порушенню прав споживачів.
Монополія чиста (абсолютна)-ситуація, коли на конкретному товарному ринкувиступає усього один продавець.
Монополія в чистому виді— явище вкрай рідкісне. Як і досконалаконкуренція, вона являє собою скоріше економічну абстракцію. Досить часто як приклад чистої монополії призводятьсистему телефонного зв'язку, і це майже вірно. Але не варто забувати, що іншівидизв'язку (наприклад, експрес-пошта або супутниковий зв'язок) створюють приховануконкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонного зв'язку. Крім того, слід зазначити, що монополія не може цілком усунути потенційну конкуренцію з боку іншихвітчизняних або іноземних виробників товарів.
Монополія, що виникає з боку попиту, коли на ринкуєтільки один покупець при множиніпродавців, називаєтьсямонопсонією.Така ринкова структура в усім схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця. Монополістична конкуренція
Монополістична конкуренція-це коли великакількість виробників, пропонує схожу, але не ідентичну (із погляду покупців) продукцію.
На відміну від досконалоїконкуренції, монополістична припускає, що кожна фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю, оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються«неціновіпреваги» (політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах монополістичної конкуренції фірма виготовляєне однакову, а «диференційовану» продукцію і тим самим стає своєрідним «монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має іншісмакові властивості, ніж звичайниймолочний шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією). продолжение
--PAGE_BREAK--
На ринкумонополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також і за умовами післяпродажногообслуговування (для товарів тривалого користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами. Таким чином, фірми на цьому ринкувступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогою всякоїдиференціації продукції.
Повсюдне змагання фірм в умовах диференціації товару не усуває монополістичної влади фірми над своїм видомтовару, що дозволяє підприємству підвищувати (або понижувати) ціну на нього незалежно від конкурентів, хоча ця влада обмежена наявністю виробників аналогічних продуктів і значної свободивходу в галузь.
Відносно необмежене проникнення нових конкурентів на ринокєважливою характеристикою монополістичної конкуренції. Виробники, що працюють на такому ринку, не єзначнимипідприємствами, тому їм не потрібен великий початковий капітал. Це підстьобує їх до вступу в галузь і конкуренції з марками виробленого тут товару.
Модель ринкумонополістичної конкуренції описує множинареально існуючих ринків. Його характеристики достатньо точно відповідають більшості галузей сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережуресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих галузях-це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку, обчислювальної техніки, комп'ютерів).
Монопольністьу такій моделі полягаєв тому, що кожна фірма в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірімонопольною владою над своїм товаром; вона може підвищувати і понижуватиціну на нього поза залежністю від дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринкахпоряд із дрібними і середніми фірмами існують достатньо великі.
При такій моделі ринкуфірми ринутьсярозширювати свою областьпреваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що однозначно виділяють розходженнятоварів.
Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої поліполіїпо такихознаках:
на поліпольномуринкупродаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
для учасників ринкунемає повної прозорості ринку, і вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;
підприємства намагаютьсярозширити свою областьпреваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;
доступ до ринкудля нових продавців при монополістичній конкуренції ускладнений у силу наявності преваг;
єдиний продавець (монополіст). — Реалізований продукт унікальний, тому покупець змушенийсплачувативстановлену монополістом ціну (або відмовитися від покупкиданого товару);
повний контроль монополіста над ціною товару й обсягом продаж. Олігополія
Олігополіяєпереважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін «олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому існують декількафірм, окремі з який контролюють значну частинуринкуі вступ на цей ринокнових фірм утруднено. Приклади класичних олігополій: "великатрійка" у США — "Дженералмоторз", «Форд», "Крайслер".
Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідність переважає на ринкахсировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація — на ринкахспоживчих товарів (автомобілі).
Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по встановленню цін, поділуринківабо по іншихзасобах обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігопольномуринкутим інтенсивниша, чим нижче рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.
Важливу роль у характері конкурентних відношеньна такому ринкуграють об’ємі структура тієї інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим такої інформації менше, тим більше конкурентною буде поведінкафірми. Основна відмінністьолігопольногоринкувід поліпольногопов'язаназ динамікою цін. Якщо на поліпольному ринкувони пульсують безупинно і безсистемно в залежності від коливань попиту і пропозиції, то при олігополіїмають тенденцію до стійкоїфіксації і змінюються не так часто. Типово так зване лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провіднафірма, інші ж олігополістиідутьза лідером. Доступ до ринкуновим продавцям ускладнений. У випадку угоди олігополістівіз приводу цін, конкуренція усе більше зміщається в напрямку якості, реклами й індивідуалізації. продолжение
--PAGE_BREAK--Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одне з них — необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.
Нечисленність фірм на олігопольномуринкузмушує ці фірми використовувати не тільки цінову, але і неціновуконкуренцію, тому що остання в таких умовах єбільш ефективна. Виробники знають, що якщо вони понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те ж саме, що призведедо падіння прибутків.
Війна цін-повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольноїгалузі, за допомогою якого, фірми розраховують збільшити обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.
Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах досконалоїконкуренції, «олігополісти» використовують неціновіметоди боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.
Характерна риса олігопольногоринку— залежність поведінкикожної фірми від реакції і поведінкиконкурентів. Значнірозміри і значний капітал фірм вкрай немобільніна ринку, і в цих умовах найбільшівигоди обіцяє саме змова між олігопольнимифірмами з метою підтримки цін і максимізаціїприбутків. Виробники домовляються про співробітництво й укладають (іноді відкриту і навіть оформлену) угоду про поділ ринку-«картельна угода».
Картельявляє собою угоду декількохпідприємств, що встановлюєдля всіхучасників обсяг виробництва, ціни на товар, умови найму робочої сили, обміну патентами, розмежування ринків збуту і долю(«квоту») кожного учасника в загальномуобсязі виробництва і збуту. Його ціллюєпідвищення цін (понад конкурентний рівень), але не обмеження виробничої і постачальницько-збутової діяльності учасників.
Неможливість повністю і постійно використовувати картель для взаємодії олігопольнихфірм, змушує їх йтина негласні економічні угоди, таємну економічну політику в областізміни цін і розмежування сфер впливу. Таке співробітництво може виявлятися як через особливу економічну політику олігопольнихфірм у вигляді«жорсткості цін» або «лідерства у ціноутворенні», так і через особливі організації типу «патентних пулів» (або консорціумів).
Жорсткість цін-так називається практика дій олігопольнихфірм, коли навіть при зміні витрат або попиту певнафірма не схильна до зміни ціни. Вона думає, що якщо їй прийдетьсяпідняти ціну, то інші підуть за нею, що призведедо втрати частини ринку. Таким шляхом фірми утримуютьсявід зміни цін через страх розв'язати «війну цін».
Лідерство в цінахозначає практику, коли при формуванні цін на свою продукцію компанія орієнтується на ціни, установлені лідером-частіше усього домінуючою у даній галузі і на даному ринкувеликоїфірми. Це демонструє своєрідна прихованазмова, хоча її наявність звичайно не доведена.
Патентні пули-це угода про спеціалізацію і кооперацію виробництва, аконсорціум-об'єднання фірм із метою проведення спільнихнаукових досліджень, спільногобудівництва великихінвестиційних об'єктів. Обидві організації виконують картельні функції і єбазою для організації змови про поділ ринку. Антимонопольна політика
Антимонопольна політика-одне з напрямків державного регулювання економіки, що являє собоюкомплекс державних заходів(відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованихпроти монополізації виробництва і ринкуі забезпечуючирозвиток конкуренції серед товаровиробників.
Антимонопольне законодавство-законодавчо закріплені основні правила діяльності суб'єктів, що хазяйнуютьна ринку,органів державної влади і управління.
Основні завданняантимонопольного законодавства:
а) забезпечення сприятливихумов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці; продолжение
--PAGE_BREAK--
б) зняття всіхперепон на шляхуактивізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади і управління, диктат суб'єктів, що хазяйнуютьна ринку;
в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;
г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі великогобізнесу;
д) створення умов для розвитку національного господарства.
Антимонопольне законодавство тісно пов'язанез загальноюсистемою заходів, за допомогою яких держава намагається впливатина ринкові відносини і форми об'єднання підприємців. Воно обмежує деякінайбільш грубій очевидні прийоми монополістичної діяльності, робитьпевнийвплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів великихкорпорацій.
Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводитьсяурядом, що знаходиться при владі. Отже, ця програма є складовою частиною в загальноїекономічної програми уряду, що може відображати інтереси окремої підприємницької групи, тих чи іншихсоціальних груп або загальніінтереси нації і повинна враховувати загальнувнутрішню і зовнішню економічну, соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольної політики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництвакраїни.
Великікорпорації в обхід антимонопольного законодавства використовують легальні з погляду антимонопольного законодавства форми об'єднань і монополістичної діяльності-холдингові компанії, систему участі, конгломерантнізлиття(об'єднання компаній, що відносятьсядо різних сфер господарськоїдіяльності), а також прихованіприйоми встановлення монопольного панування-джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посиленнядії антимонопольного законодавства корпорації проводять перебудову своєї структури, приспособлюютьсядо реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть.
Холдинг-можна назвати на українській мові володіючимтовариством, створенимвеликимимонополіями для управліннядочірніми підприємствами через систему участі. Ввібравшив себе контрольні пакети акцій десятків, сотень, а іноді і тисяч підприємств,холдинг спрямовуєїх на розвиток, а прибутки, що ростуть, дозволяютьвеликимхолдингам повертатисяі до власної підприємницької діяльності. Юридично існують як акціонерні товариства, товаристваз обмеженою відповідальністю, одноособові підприємства.
Система участі-взаємне володіння одними акціонерними компаніями цінними паперами (акціями, облігаціями) іншихакціонерних компаній. Це важлива діючаформа зв'язку і переплетення капіталів як усередині однієї галузі, так і між галузями. Система участі створює багатоступінчасту залежність великогочисла підприємств від значногоакціонерного капіталу, що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами чужого капіталу і "викачувати" з підконтрольних підприємств прибуток.
Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, за природнимимонополіями, а також для недопущення методів несумлінноїконкуренції (дій суб'єктів, що хазяйнують, по дискредитації конкурентів), на Україні створений антимонопольний комітет. Висновок
Конкуренція єнеобхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків — «перемога» одних і «поразка» інших, розходженняв умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.
Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвестидо створення так би мовити «держави в державі». Монополізм призводитьдо уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатноюна світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішеньфункціонування в економіці й ін.
Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища пов'язаніміж собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результатіведе до регресу.
У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція — значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положеннямв економіці.
Конкуренція — визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного видупродукції в порівнянні з монополією і плановою економікою. Список використаної літератури
ГасановР.МПромислове шпигунство на службі монополій. М.: Міжнародні відношення. 1986
Портер. ММіжнародна конкуренція. М.:1994
Робинсон. Дж. Економічнатеорія недосконалої конкуренції. М.1986
Рузавін. Г.И. Основиринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.
Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Київ 1998