--PAGE_BREAK--2.2 Інфляція як соціально-економічне явище і фактор макроекономічної нестабільності
Інфляція — це багатопланове соціально-економічне явище, яке характеризує співвідношення між кількістю паперових грошей, обсягом вироблених товарів та послуг і темпами зростання рівня цін. Інфляційний процес означає знецінення грошей стосовно золота, товарів та іноземних валют.
Інфляція виникла ще у XVI ст., коли мала локальний (обмежений) характер, і у XX ст. набула постійного характеру як знецінення грошей внаслідок порушення законів грошового обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарами. Інфляція — це супутник паперових грошей, які мають властивість виконувати функцію засобу обігу, обслуговувати обмін товарів і послуг. Зростання цін потребує додаткового випуску паперових грошей, що порушує пропорційність і переповнює фінансові канали знеціненими грошима.
Інфляція завжди супроводжується зростанням загального рівня цін, зниженням платоспроможного попиту населення, його життєвого рівня, розвитком тіньової економіки, посиленням злочинності та ін.
Виникнення й існування інфляції зумовлено багатьма причинами:
— помилкова грошова політика держави, що призводить до надлишків грошової маси в обігу;
— монополізація ринків, яка обумовлює існування монопольних цін, знецінення грошей;
— мілітаризація економіки, що негативно впливає на державний бюджет, призводить до його дефіциту і додаткової емісії грошей;
— збільшення державного боргу;
— зростання витрат держави на дотації нерентабельним підприємствам, списання їх боргів;
— зростання внутрішніх цін порівняно зі світовими в умовах спаду вітчизняного виробництва;
— помилкова податкова політика стримує інвестиції, розвиток бізнесу, перешкоджає збільшенню пропозиції щодо інфляційного попиту.
Інфляція буває двох типів — відкрита і прихована.
Відкрита (цінова) інфляція передбачає тривале й нерівномірне зростання цін на товари і фактори виробництва більш як на 3,5% за рік. Відкриту інфляцію можна класифікувати за різними критеріями.
За темпами інфляційного процесу:
— природна, або повзуча, за якої темпи зростання цін становлять 3—3,5% за рік;
— галопуюча з річними темпами зростання цін у межах 20-200%;
— гіперінфляція, коли ціни щоденно зростають на 1—20%, а за рік — більш як на 1000%.
За ступенем розбіжності у зростанні цін за різними товарними групами:
— збалансована інфляція, коли ціни різних товарних груп відносно одна одної не змінені;
— незбалансована інфляція, коли співвідношення цін товарних груп змінюється різною мірою.
Відкрита інфляція мас свої механізми. По-перше, це механізм адаптивних інфляційних очікувань. Нарощування попиту та скорочення заощаджень зумовлюють дефіцит кредитних ресурсів, а це у свою чергу — скорочення інвестицій та спад виробництва. По-друге, це механізм збільшення попиту при повній зайнятості і завантаженості виробничих потужностей. Ситуація, коли занадто багато грошей і дуже мала кількість товарів та послуг, називається інфляцією попиті/. По-третє, інфляція пропозиції чи витрат виникає, коли зростання цін супроводжується збільшенням виробничих витрат і зменшенням сукупної пропозиції.
Прихована інфляція передбачає державний контроль за цінами, їх регулювання відносно рівня доходів і пропозиції товарів та послуг. Держава адміністративними заходами стримує виявлення інфляції і таким чином занижує її реальний рівень. Формами прихованої інфляції є:
— інфляція якості, коли відбувається зниження якості товарів і послуг при постійному рівні цін чи їх збільшенні або зменшенні;
— інфляція доходів, коли відбувається переважне зростання доходів підприємств і населення порівняно з виробництвом товарів та послуг;
— дефляція, коли держава скорочує кількість грошей відносно їх необхідного обсягу для обслуговування обігу ВВП. Наприклад, в Україні відбувається криза неплатежів. Уряд зробив вибір між інфляцією і неплатежами на користь останніх, що стримує вияви інфляції при збереженні її причин. Штучно створений дефіцит грошей в обігу, демонетизація економіки, бартер, збільшення обсягу натурального господарства, заборгованість держави за виплатами заробітної плати, пенсій, неплатежі підприємств — все це чинники спаду виробництва, зростання цін і знецінення грошей.
Прихована інфляція регулюється державою адміністративними методами, що негативно впливає на розвиток ринкових відносин, позбавляє виробників цінових стимулів, перешкоджає розгортанню інвестиційного процесу і посилює макроекономічну нестабільність.
2.3 Сучасні інфляційні процеси в Україні: причини та шляхи подолання
Політика будь-якої країни, перш за все, повинна бути спрямованою на забезпечення стабільності та добробуту життя населення. В основу такої політики має бути покладено контроль за рівнем інфляційних процесів у державі. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків, а й тим, що за умов інфляції відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.
Актуальність даної теми зумовлена тим, що уже кілька десятиліть вчені намагаються знайти швидкі шляхи подолання інфляційних процесів. Для України, дане питання постає особливо гостро, оскільки за 19 років Незалежності так і не знайдено ефективного методу подолання інфляції.
Об’єктом даної роботи є деякі особливості сучасних інфляційних процесів в Україні. Також особлива увага приділяється причинам інфляційних процесів у період кризи української економіки.
Явище інфляції досліджувала велика кількість вчених, всі вони намагались знайти ефективні методи боротьби з нею. Так Дж. М. Кейнс вперше проаналізував інфляцію як елемент макроекономічної теорії, а Фрідман під інфляцією розумів стійке та безперервне зростання цін, що завжди і всюди виступає як грошовий феномен. Загалом теоретичну основу вивчення інфляції становлять праці таких класиків економічної науки, як А. Маршалла, А. Пігу, Д. Рікардо, І. Фішера, Е. Фелпса, Д. Юма. Серед зарубіжних науковців, які займаються розробкою засад антиінфляційної політики, варто виділити Г. Глена, Р. Дорнбуша, К. Макконелла та С. Брю, Г. Манківа, Дж. Сакса, П. Самуельсона та В. Нордхауса. Серед вітчизняних та російських науковців: В. Беседіна, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, А. Іларіонова, С. Корабліна, С. Лушина, Т. Кричевську, О. Кузнецоа, О. Мельник, Ю. Семенова, А. Савченка та ін. Незважаючи на величезну кількість досліджень сутності та причин виникнення інфляційних процесів, дане питання залишається відкритим. Оскільки для кожної економіки характерні різні ознаки інфляції, даний процес необхідно вивчати в розрізі окремої країни і в певній економічній ситуації.
В Україні інфляційні процеси спостерігаються від початку її становлення на шлях незалежності. Відомо, що в певні моменти вона була руйнівною, а в інших ситуаціях помірною. Важливим є дослідження інфляції в період кризи.
Основним показником інфляції в країні коефіцієнт інфляції, або індекс споживчих цін, який характеризує загальну зміну цін на товари і послуги у поточному періоді у порівнянні з минулим.
З табл. 1 видно, що у 2007 році інфляційні коливання не були значними, ситуація дещо погіршилась наприкінці 2008 року, що було пов’язано із початком кризових процесів в світових економіках і в економіці України зокрема. За даними Держкомстату річний показник інфляції у 2007 році становив 16,6 %, а у 2008, попри прогнози уряду, році він зріс на 5,7% і становив 22,3%. Та уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, а індекс споживчих цін дорівнював 112,3%, зменшившись на 10% у порівнянні з попереднім показником. За попередніми прогнозами НБУ рівень інфляції у 2010 році не перевищуватиме 12%[5].
В монетарному огляді НБУ неодноразово йшлося про те, що врегулювання інфляції монетарними методами неможливе, а головною причиною інфляції є невідповідність між темпами зростання зарплати і продуктивністю праці [6]. Зрозуміло, що необґрунтоване збільшення заробітної плати веде до загального збільшення грошової маси в країні. В цьому випадку виникає монетарне правило інфляції – «надто велика кількість грошей полює за малою кількістю товарів».
Окрім цього, на зростання інфляції вплинула дисконтна політика НБУ. Як відомо, у 2007 році було знижено ставку рефінансування з 8,5% до 8,0%. Це дозволило комерційним банкам збільшити обсяги надання кредитів юридичним і фізичним особам. Таким чином, комерційні банки додатково емітували готівкові кошти в обіг.
Вищеназвані фактори вплинули на ріст грошової маси в країні, так у 2008 році вона зросла на 199,5 млрд. грн. і становила 515,7 млрд. грн. (таблиця 2).
Проаналізувавши дані таблиці 2, можна зробити висновок, що найбільш відчутною криза була наприкінці 2008 року, про це свідчить економічно необґрунтований ріст грошової маси та радикальні дії уряду, спрямовані на подолання зростання інфляції в країні.
В цей час, банки, особливо гостро відчули економічну кризу, оскільки кількість безнадійних кредитів невпинно росла. Отож, банки воліють перекласти проблеми неповернутих кредитів на плечі колекторських компаній, яких в Україні близько 100. У жодному із законів України їхня діяльність не регламентована. Але і прямо не заборонена. Відтак колекторські компанії знаходять лазівки, через які і пропонують свої послуги банкам, адже отримують вони за це 50 і більше відсотків від суми повернутих боргів .
Колекторські фірми – це фірми, основна діяльність яких полягає у збиранні боргів, на основі доручення банку. В Україні такі фірми діють недавно, а щодо легальності їх діяльності точаться гострі дискусії. Багато аналітиків вважають, що такі фірми є нелегальними, оскільки банки звертаючись до таких фірм порушують банківську таємницю. Також методи збирання боргів є досить суперечливими.
Впродовж 2009-2010 років ситуація налагоджується. І як повідомляє НБУ, економічні показники покращуються, а індекс споживчих цін щомісячно зменшується. Це і послужило зменшенню у 2010 році облікової ставки до 7,75%.
Разом з цим зріс і рівень довіри населення до банків. За даними НБУ, починаючи з квітня 2009 року, спостерігався щомісячний приріст депозитів населення (окрім незначного зниження у вересні), проте така динаміка не змогла компенсувати падіння депозитів населення в першому кварталі й річні темпи їх приросту залишилися негативними.
Аналізуючи грошову масу, в Україні можна побачити, що швидкість даного показника може змінюватись як в межах року, так і щомісячно. Тож у антиінфляційній політиці така особливість повинна бути врахованою.
Вивчаючи причини сучасних інфляційних процесів багато вчених зазначають, що домінуючою є інфляція витрат, яка характерна не тільки для української економіки, а й для світових економік. Тому, на нашу думку, перш за все необхідно вжити заходів боротьби з інфляцією витрат. Варто відзначити, що дана інфляція розпочалась через зростання цін на імпортні товари, зокрема на енергоресурси та сировину. З цією метою, уряду слід проводити більш м’яку зовнішню політику, оскільки створення різного роду економічних та митних союзів значно спростить процедуру ввезення іноземних товарів на Україну, а отже і знизиться ціна на дані товари.
З огляду на те, що в період 2007-2008 років банківська система характеризувалась певною нестабільністю, рівень довіри населення до банків зменшився. А інфляційні очікування значно вплинули та високий ріст курсу іноземних валют. Внаслідок невизначеності економічних суб’єктів комерційні банки зазнали значних втрат. Але уже в 2009 році ситуація стабілізувалась, повідомляє НБУ, і у квітні 2009 року вперше з початку року спостерігався чистий приплив грошових коштів. Однак цих припливів грошових коштів не вистачає, і восени банки знову відчули погіршення становища, оскільки зменшення кредитного портфеля зменшило їх реальні доходи.
В результаті проведеного дослідження виявлено, що для української економіки характерне значне коливання економічного стану в цілому і рівня інфляції зокрема. В період світової економічної кризи це було найбільш відчутно, оскільки економічна ситуація то стабілізовувалась, то йшла на спад. В даний момент відчувається стабілізація економіки, оскільки індекс споживчих цін зменшується. Про що свідчить зменшення НБУ рівня облікової ставки.
Отже, інфляція є складним і багатофакторним явищем, тому для ефективного державного регулювання інфляційного необхідно знати причини, що лежать в її основі. З цією метою, виявлено, що на зростання інфляції в Україні вплинули необґрунтований ріст зарплат, зростання грошової маси в країні та інфляційні очікування населення.
Розділ III Аналіз та проблеми вирішення економічної кризи в Україні
3.1 Головні причини та наслідки кризових явищ 2008-2010рр.
Багато країн світу, що страждають від фінансової кризи (в першу чергу країни ОЕСР), серед альтернативних напрямів мінімізації її негативних наслідків розглядають зниження податкового навантаження з метою стимулювання внутрішнього попиту й інвестицій або збільшення державного фінансування заходів із підтримки національної економіки.
У Великобританії з 1 грудня 2008 року знижену стандартну ставку ПДВ із 17,5 % до 15 % (таб.3.2), що за оцінками уряду, дасть змогу залишити в розпорядженні домогосподарств близько 12,5 млрд. фунтів стерлінгів, які вони зможуть витратити на споживання. Цей захід є частиною трирічної широкомасштабної фіскальної програми, яка також передбачає відстрочення податкових зобов’язань для малих і середніх підприємств і податкові пільги для населення з низьким рівнем доходів. Водночас уряд Німеччини офіційно заявив, що не наслідуватиме Великобританію, оскільки німецькі громадяни мають схильність до заощаджень, аніж до витрачання грошей на споживання.
Уряд Франції передбачає застосування методу прискореної амортизації для нових інвестицій, що вплине на скорочення зобов’язань підприємств за податком на прибуток. Уряд Нової Зеландії планує знизити податки (розроблено відповідний трирічний план).
Уряд Великобританії передбачає в рамках трирічної програми витратити близько 20 млрд. фунтів стерлінгів (23,6 млрд. євро) на стимулювання розвитку економіки й виведення її із кризи.
Фінансування цих аналогічних заходів призведе до збільшення бюджетного дефіциту в різних країнах ЄС, тому Єврокомісія тимчасового (терміном на 1рік) дозволила перевищення показника Маастрихтського критерію бюджетного дефіциту, який становить 3% ВВП країни. Єврокомісія також внесла пропозицію щодо тимчасового (на 2 роки) скорочення ставки ПДВ. Уряду 15 країн членів – ЄС відхилили цю пропозицію, оскільки, на їхню думку, такий захід не приведе до бажаного пожвавлення споживчого попиту.
Таб.3 Номінальні ставки основних податків у окремих розвинутих країнах світу станом на листопад 2010 року, %
Постсоціалістичні країни Європи на відміну від розвинутих країн зосереджують увагу переважно на здійсненні заходів щодо збільшення державних доходів. Так, уряд Польщі пропонує здійснити ставки акцизів на алкоголь та імпортні автомобілі з метою отримання додаткових коштів для фінансування дворічної програми виходу з фінансової кризи. Згідно з цією програмою заплановано виділити майже $15 млрд. на підвищення верхньої межі гарантування банківських вкладів та ще понад $15 млрд. – для надання позик малому і середньому бізнесу та фінансування інвестицій у виробництво джерел відновлювальної енергії.
У листопаді 2008 року уряд Литви прийняв рішення з 1 січня 2009 року збільшити ставки двох головних податків – ПДВ (з 18% до 20% при одночасному скасуванні всіх пільг) і податку на прибуток підприємств (з 15% до 20%) – таб.3.2. У наслідок таких змін із 2009 в Литві номінальна ставка по всіх трьох податках становитиме 20%.
У Естонії вирішено на 1 рік відстрочити заплановане скорочення ставки податку на прибуток з 21% до 20%. А уряд Угорщини, який вважає скорочення податків одним із найважливіших заходів для виведення країни із кризи, відклав обговорення конкретних шляхів скорочення податків до наступного року, зважаючи на високі ризики збільшення бюджетного дефіциту.
Для України заходи щодо зменшення ставок основних податків та істотного збільшення бюджетних видатків є неприйнятними з таких міркувань :
- навіть за стабільних економічних умов в нашій державі її соціальні зобов’язання істотно перевищують фінансові можливості ;
- зниження податкових ставок як інструмент стимулювання інвестицій в умовах політичної нестабільності України не забезпечить бажаних результатів, а лише призведе до зменшення й без того обмежених фінансових можливостей бюджетів України ;
- відсутність джерел фінансування бюджетного дефіциту (зокрема реальних можливостей здійснення запозичень та приватизації державного майна на вигідних умовах) навряд чи дасть змогу збільшувати видатки Держбюджету понад отриманим ним доходи.
Істотне зниження економічної активності підприємств в умовах кризи створює загрози для мобілізації бюджетних надходжень. Тому для мінімізації впливу фінансової кризи на дохідну частину бюджету України першочергову увагу необхідно приділити таким питанням :
- зменшенню ризиків ухилення від оподаткування ;
- удосконаленню механізмів зниженню податкового навантаження на фінансові ресурси підприємств ;
- формуванню надійної інформаційної бази прогнозування податкових надходжень на основі створення системи моніторингу показників фінансової стійкості і платоспроможності підприємств.
Законом України від 31.10.2008 № 639-VI «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» всупереч Конституції було встановлено, що розміри прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати змінюються відповідно до індексу інфляції (індексу споживчих цін).
В такий спосіб повністю підірвано існуючий механізм підвищення грошових доходів населення, що базується на соціальних стандартах, яким є прожитковий мінімум. Основною причиною допущення такого стану речей є те, що всупереч Генеральній угоді, Уряд одноосібно виносить на розгляд Верховної Ради України законопроекти без попереднього їх узгодження з об’єднаннями профспілок і об’єднаннями роботодавців.
Номінальні доходи населення на 1 грудня 2008 р. склали 140,1% до торішнього рівня. Проте внаслідок високого рівня інфляції їх реальний рівень значно нижчий.
Реальне зростання доходів протягом 2008 року теж з місяця в місяць знижувалося. Якщо в першому кварталі 2008 р. зростання доходів з урахуванням цінового чинника складало 19,2%, то за січень – листопад 2008-лише 11,4 %. Вперше з 2001 року (якщо не враховувати сезонні січневі зниження) в листопаді 2008 р. зафіксовано рекордне зниження розміру реальної середньомісячної заробітної плати — на 6,2 % до жовтня 2008 року.
Номінальна заробітна плата в Україні в листопаді 2008 року склала 1823 грн., що на 94 гривні менше, ніж в жовтні того ж року — 1917 грн. Якщо в 2007 році зростання зарплати було поступальним протягом всього року, то за чотири останніх місяці 2008 року зростання зарплати зупинилося.
В грудні 2008 року ріст середньої заробітної плати відновився виключно за рахунок традиційної виплати річних премій і бонусів; в кінці року її середній розмір виріс на 178 гривень (+9,7 %) і досяг 2001 грн. Така надбавка в доходах українців виявилася найбільшою за минулий рік, але найменшою з 2005 року. Адже в грудні 2007 року заробітна плата виросла на 190 гривень, або на 12,8 %, а в кінці 2006 року — на 15,7 %. В цілому за минулий рік середня зарплата виросла на 18,6 %, що набагато нижче рівня інфляції — 22,3 %. Тому реальна зарплата громадян за рік знизилась на 3%, чого не було з 1998 року, коли вона впала на 12,9%. З 2001 року щорічні темпи росту реальних доходів українців значно перевищували 10%. В доларовому еквіваленті (за офіційним курсом Нацбанку) середня зарплата в Україні впала за 2008 рік на 21,66% — з $331,7 до $259,8.
За оцінками економістів, в 2011 році українців очікує подальше зниження рівня реальних зарплат як мінімум на 12%. Серед очікуваних на ринку праці тенденцій аналітики акцентують увагу на тонізацію зарплат. І одним із способів такої тонізації є формальне переведення працівників на неповну зайнятість. Тільки в грудні кількість працюючих в умовах неповної зайнятості збільшилася на 27,7%, до 0,829 млн. А частка працівників, які знаходяться в умовах вимушеної неповної зайнятості зросла з 5,8% до 7,5%.
Лише завдяки поверненню протягом листопада біля 600 млн. грн. заборгованості по зарплаті вдалося зменшити її загальний розмір на 1 січня 2011 року до 1,1 млрд. грн.
Умови сьогодення та неефективні антикризові управлінські рішення вказують на те, що загострення кризи та прояв ризиків ще попереду. З огляду на це, актуальним питанням для наукових досліджень з обґрунтування, систематизація та характеристика проявів ризиків, що спричиняють та поглиблюють фінансову кризу.
Проведені дослідження показали, що в теорії криз з сформульовано ряд принципів, а саме :
1) кризи є системним явищем ;
2) кризи є всюдисущі і неминучі ;
3) кризи мають чітко визначену циклічність – 8 років (мале коливання), 75 років (кардинальне коливання) ;
4) кризи прогресивні з позиції оновлення елементів системи, в якій виникають ;
5) кризи багатогранні і неповторні ;
6) кризи взаємодіють, поглиблюючи одна одну та зумовлюючи ефект резонансу в різних сферах ;
7) кризи мають завершення, але термін їхньої дії може бути різним і залежить здебільшого від суб’єктивних чинників ;
8) кризи є «живими організмами», виникненню яких передують певні ризикові ситуації. Однак, усунувши з середовища певні імовірні ризики, ми не застережемо себе від кризи – вона все одно настане, тільки за іншими параметрами ризиків.
Отже, ключовим аспектом у дослідженні передумов виникнення криз та обґрунтування ефективних засобів управління ними є індифікація та оцінка ризикових ситуацій, що передують кризам, а також сфері їх походження.
Вищезазначені характеристики кризи стосуються також і фінансових криз, в епіцентрі яких, як правило, є банківські установи в силу функцій, які вони виконують в економіці країни.
Вивчення причин фінансових криз активно здійснюються протягом останніх 25 років. Однак і донині не існує єдиного підходу до визначення поняття «фінансова криза». В зарубіжних державах її сутність визначає через окреслення двох основних складових – банківської та валютної криз. Сумісне дослідження цих криз зумовлене такими причинами :
- для дослідження цих криз застосовується подібні методи, а застосування однакових систем аналізу та оцінки ризиків дозволяє виявити як виникнення системної банківської кризи, так і ризик суттєвої девальвації національної валюти ;
- банківська та валютна кризи тісно взаємопов’язані – девальвація нацвалюти суттєво підвищує ризик виникнення банківської кризи і навпаки.
Найвідоміші в зарубіжній практиці тлумачення банківських та валютних криз, сформульовані Франкелем, Роузом, Детрагичем, Деміргюч-Кунтом, такі :
- валютна криза виникає при номінальному знеціненні нацвалюти на 25%, яке супроводжується зростання темпів знецінення валюти на 10% у порівнянні середнім рівнем за останні 5 років ;
- банківська криза розгортається при виникненні хоча б однієї з таких умов :
· частка непрацюючих актів у загальному обсязі активів банківської системи перевищує 10% ;
· витрати на відновлення функціонування банківської системи перевищує 2% ВВП країни; наслідками проблем у банківському секторі є націоналізація значної його частини ( понад 10%) ;
· у країні відбувається масове вилучення депозитів або вводять обмеження й заборони щодо розірвання депозитних угод та вилучення коштів вкладниками, оголошують «банківські канікули».
Власне індифікація факторів, які відіграють ключову роль у формуванні кризових ситуацій на фінансових ринках, та пошук і застосування найбільш ефективних моделей їх прогнозування здійснюється дотепер.
продолжение
--PAGE_BREAK--