--PAGE_BREAK--Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Усі наукові результати, викладені у дисертаційному дослідженні, отримані автором особисто.
Апробація роботи. Основні положення і наукові результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та конференціях і семінарах: науково-теоретичній конференції молодих учених Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка (24 – 25 квітня 2003 р., м. Київ); ХІ Міжнародній науково-теоретичній конференції “Механізми співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями” (20 листопада 2003 р., м. Київ); конференції молодих учених “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (14 жовтня 2004 р., м. Київ); круглому столі „Проблеми відносин України з міжнародними фінансовими організаціями” (14 жовтня 2004 року, м. Київ); ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Україна у пост-біполярній системі міжнародних відносин” (18-19 листопада 2004 р., м. Київ); XVI Міжнародній науково-практичній конференції „Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку регіону” (25 – 26 березня 2005 року, м. Чернівці); Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих учених “Шевченківська весна. Секція: Міжнародні відносини” (3 березня 2006 р., м. Київ); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий простір Європи – 2007. Секція: Економічні науки” (16 – 30 квітня 2007 р., м. Дніпропетровськ).
Публікації результатів дослідження. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано 5 одноосібних наукових статей у фахових наукових виданнях, включених до відповідного переліку ВАК України, загальним обсягом 3,35 д.а. та 3 тези доповідей на міжнародних наукових конференціях загальним обсягом 0,65 д.а.
Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел. Текст дисертації викладений на 192 сторінках і містить 21 таблицю та 16 рисунків. Список використаних джерел включає 258 найменувань і поданий на 24 сторінках. Додатки (6 таблиць) займають 12 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, відображено ступінь її розробки, зв’язок роботи з науковими програмами і темами, зазначено мету і завдання дослідження, сформульовано об’єкт, предмет, визначено методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.
У першому розділі “Теоретико-методологічні підходи до концептуалізації платіжного балансу” розкрито основні концепції, які стали теоретичним підґрунтям аналізу поточного рахунку платіжного балансу країни на сучасному етапі; визначено основні економічні фактори, що розглядаються в межах кожної концепції, а також переваги й недоліки використання вказаних підходів для аналізу поточного рахунку окремої країни.
У сучасній економічній літературі домінують два основні підходи щодо пояснення причин існування нерівноваги поточного рахунку. Відповідно до підходу з позиції торговельних потоків, який отримав розвиток у дослідженнях Дж. Артуса, А. Бен-Бассата, Дж. Гегнона, Р. Геллера, Т. Гілфасона, М. Голдстейна, Д. Готтліба, М. Дарбі, Р. Дорнбуша, П. Кругмана, Р. Мандела, М. Мусси, М. Обстфельда, Дж. Полака, А. Сенхаджі, Л. Тейлора, М. Флемінга, Дж. Френкеля, П. Хупера тощо, вважається, що причиною виникнення балансу поточного рахунку є потоки міжнародний рух товарів і послуг. У ролі головного інструменту коригування поточного балансу розглядається валютний курс. Зокрема припускається, що девальвація або знецінення національної грошової одиниці може призвести до покращення стану торговельного балансу і балансу поточного рахунку внаслідок зростання обсягу експорту та скорочення розмірів імпорту. З іншого боку, підтримання активного сальдо поточного рахунку не повинно перетворюватись у єдину мету макроекономічної політики країни, оскільки слід врахувати остаточний вплив на інші макроекономічні показники, такі як інфляція, безробіття, національний дохід тощо. У межах такого аналізу виділяють дві основні концепції – концепцію еластичності та монетарний підхід.
Підхід з позиції балансу „заощадження-інвестиції”, прихильниками якого були С. Александер, М. Артіс, Р. Брукс, Р. Глік, С. Едвардс, П. Ісард, С. Калдерон, Дж. Кемпбелл, С. Ларсен, П. Мессон, Л. Метцлер, Дж. Мід, М. Найт, М. Обстфельд, А. Разін, Дж. Сакс та ін., основну увагу звертає на потоки капіталу, оскільки для країни баланс поточного рахунку завжди дорівнює різниці між національними заощадженнями та внутрішніми інвестиціями, тому рішення про підвищення рівня заощаджень викликає дефіцит фінансового рахунку, бо не всі заощадження можуть ефективно використовуватися всередині країни. У такому разі дефіцит поточного рахунку виникатиме, якщо схильність до інвестицій у країні буде вищою, ніж її схильність до заощаджень, а торговельний баланс розглядається як наслідок рішень економічних агентів країни щодо обсягів їх поточного споживання. У цьому випадку нульовий поточний баланс не є бажаною метою економічної політики країни. Навпаки, в умовах фінансової лібералізації і глобалізації світової економіки заощадження повинні використовуватись із максимальною ефективністю за рахунок вільного руху капіталу між країнами. Вказаний підхід включає концепцію поглинання та концепцію макроекономічного балансу.
Концепція еластичності розглядає безпосередній вплив змін валютного курсу на вартісні обсяги експорту та імпорту країни, тобто на її торговельний баланс, і дозволяє визначити умови, за яких девальвація або ревальвація є ефективними інструментами торговельної політики, спрямованої на коригування зовнішніх дисбалансів. У межах концепції еластичності виділяють дві великі групи моделей – стандартні і розширені.
У стандартних моделях припускається, що екзогенні зміни валютного курсу викликають зміни обсягів попиту, торговельних потоків і ВВП: знецінення валюти призводить до зменшення відносних цін вітчизняних товарів та зростання сукупного попиту нерезидентів на вітчизняні товари, збільшення експорту та підвищення реального ВВП даної країни.
Розширені торговельні моделі враховують додаткові чинники, що впливають на динаміку торговельних потоків країн при зміні валютного курсу, серед яких: (1) наявність конкуренції експортним товарам даної країни за кордоном; (2) попит і пропозиція на імпорт; (3) валютний контроль і контроль за рухом капіталу; (4) кількісний показник впливу змін валютного курсу на ціни експорту та імпорту.
Монетарний підхід розглядає вплив основних макроекономічних змінних на платіжний баланс, а також враховує вплив коливання попиту і пропозиції на грошовому та валютному ринках як на платіжний баланс, так і на самі макроекономічні показники. Наприклад, якщо в країні має місце надлишкова пропозиція грошей, то це викликає зростання поглинання і дефіцит платіжного балансу, якщо ж у країні існує надлишковий попит на гроші, то це призводить до скорочення поглинання і появи активного сальдо платіжного балансу.
Монетарний підхід дозволяє встановити залежність між реальним і грошовим секторами економіки, що є безпосереднім складником процесу формування макроекономічної політики держави. Головним недоліком вказаного підходу є те, що він майже не враховує міжнародний рух приватного капіталу, а також не включає до аналізу такі макроекономічні показники, як заощадження, інвестиції, інфляція, безробіття тощо.
Концепція поглинання базується на припущенні, що баланс поточного рахунку дорівнює різниці між національним доходом і внутрішнім поглинанням, тобто різниці між заощадженнями та інвестиціями. Концепція макроекономічного балансу також включає до аналізу торговельні потоки і дозволяє визначити такий рівноважний реальний валютний курс, за якого баланс торгівлі товарами і послугами буде дорівнювати різниці між національними заощадженнями та внутрішніми інвестиціями.
Перевагою наведених концепцій є те, що вони досліджують механізми коригування зовнішніх дисбалансів як окремих країн, так і глобального дисбалансу, що дозволяє проаналізувати напрями руху капіталу і товарів між країнами. Головним недоліком концепцій є те, що вони спираються на значну кількість обмежувальних припущень, які значно скорочують перелік країн, до яких ці підходи можна застосувати без попередніх модифікацій.
Основні інструменти коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу в різних концепціях наведено на рис.1.
У концепції коригування за допомогою торговельних потоків визначальним інструментом виступає реальний валютний курс, причому майже в усіх моделях цього підходу припускається існування прямої залежності між поточним балансом та динамікою реального валютного курсу. Крім того, у концепції еластичності важливим інструментом є національний дохід, тоді як для монетарного підходу використовується рівень міжнародних резервів. У підході з позиції балансу „заощадження – інвестиції” основним інструментом є обсяг чистих зовнішніх активів країни, який перебуває у прямій залежності від балансу поточного рахунку. Згідно з концепцією поглинання в деяких випадках процес коригування прискорюється за рахунок зміни рівня національних заощаджень, тоді як концепція макроекономічного балансу особливу увагу звертає на механізм впливу демографічного чинника на зовнішні дисбаланси.
У другому розділі “Основні фактори зовнішнього зрівноваження платіжного балансу” розглядаються основні макроекономічні залежності платіжного балансу, напрями і механізми його коригування, а також головні причини виникнення та шляхи подолання глобального дисбалансу.
При дослідженні впливу макроекономічної політики та економічних факторів на платіжний баланс країни використано аналітичні складники, що включають торговельний баланс, поточний баланс, загальний баланс та баланс офіційних розрахунків. Ці складники отримано шляхом групування статей платіжного балансу за критерієм впливу на них основних інструментів макроекономічної політики, при цьому вважається, що сальдо решти статей залежить від динаміки аналітичного балансу, тобто є ендогенною величиною.
Рівновагу платіжного балансу зазвичай не вважають першочерговою метою економічної політики, оскільки не існує очевидних причин того, чому країна повинна постійно її підтримувати. Дефіцит платіжного балансу не заважає досягненню інших економічних цілей, якщо з часом він зміниться на активне сальдо. Однак постійна нерівновага платіжного балансу впливатиме на економічне зростання, зайнятість та стабільність цін. За таких умов досягнення зовнішньої рівноваги може стати головною метою економічної політики.
При аналізі дефіциту балансу поточного рахунку необхідно перш за все визначити його тривалість та очікувану динаміку, оскільки в будь-якому випадку зовнішні дисбаланси впливатимуть на рівень інфляції, поточний та очікуваний валютні курси в країні. Якщо дефіцит поточного рахунку є тривалим явищем, то це може призвести до неефективного використання виробничих ресурсів, зниження темпів економічного зростання та коливання рівня цін.
У країні також можуть виникнути серйозні проблеми, якщо протягом тривалого часу вона має активне сальдо поточного рахунку, наприклад, через значне поліпшення умов торгівлі або високу схильність до заощадження. При постійному активному сальдо поточного рахунку часто рекомендується сприяти відпливу капіталу з країни за допомогою валютного контролю. Якщо це неможливо, то слід впливати на обсяг грошової маси в країні, оскільки зростання реального валютного курсу може значно знизити конкурентоспроможність внутрішніх товарів і викликати зростання обсягу імпорту.
Першочерговою метою макроекономічної політики будь-якої країни є забезпечення стійкого економічного зростання за умов стабільності цін та прийнятного зовнішнього балансу. Для цього необхідно здійснити координацію грошово-кредитної та бюджетно-податкової політик, оскільки результуючий вплив будь-яких заходів залежатиме від взаємодії обох політик. Наслідком проведення неузгодженої економічної політики може виявитись фінансова нестабільність, що спричинює зростання відсоткових ставок, нестабільність валютного курсу, швидкі темпи інфляції, а це, в свою чергу, призведе до значного уповільнення темпів економічного зростання.
При виробленні скоординованої макроекономічної політики у короткостроковій та довгостроковій перспективі постає питання про те, яким саме повинен бути цільовий баланс поточного рахунку та які інструменти слід використовувати для його досягнення. При визначенні оптимальних цільових розмірів балансу поточного рахунку повинна обов’язково виконуватись така залежність: сума всіх майбутніх дисконтованих балансів поточного рахунку має дорівнювати сумі всіх майбутніх дисконтованих чистих випусків за той самий період часу.
(1)
де СА – баланс поточного рахунку у відповідному періоді;
R – обрана ставка дисконтування майбутніх грошових потоків[1];
Y – валовий внутрішній продукт або валовий випуск;
I – обсяг валових внутрішніх інвестицій;
G – державні витрати;
t – параметр часу.
Як видно з рівняння (1), координація грошово-кредитної і бюджетно-податкової політики набуває особливого значення для досягнення цільових показників поточного балансу та підтримання платоспроможності країни. Держава може безпосередньо впливати на розмір чистого випуску шляхом зміни розмірів державних витрат за допомогою бюджетно-податкової політики та величини інвестиційного попиту, використовуючи інструменти монетарної політики для регулювання відсоткових ставок. Для успішного залучення й використання зовнішніх коштів країна повинна забезпечити додатну величину чистого випуску, наприклад, через одночасне збільшення інвестицій для стимулювання економічного зростання, максимального скорочення обсягу державних витрат і досягнення збалансованого бюджету.
Протягом 90-х років ХХ століття спостерігалося стійке зростання зовнішніх дисбалансів між основними регіонами світу, викликане зміною торговельних балансів. На сучасному етапі між активним сальдо поточного рахунку країн Європи та Східної Азії і дефіцитом Сполучених Штатів і низки інших країн існує розрив у 2,5% світового ВВП. З іншого боку, аналіз динаміки балансу поточного рахунку по регіонах дає підстави зробити висновок про те, що погіршення з 1997 року зовнішньої позиції країн, які мають дефіцит поточного рахунку, не супроводжувалося аналогічним зростанням активного сальдо поточного рахунку решти країн. Натомість спостерігалося стійке зростання глобальної розбіжності балансу поточного рахунку (табл. 1).
Збільшення рівня заощаджень у США, особливо за рахунок покращення балансу державного бюджету країни, могло б викликати значне зниження дефіциту поточного рахунку в країні, відповідне скорочення активного сальдо поточного рахунку в Японії, країнах зони євро та країнах Азії і, як наслідок, призвести до зменшення глобальних дисбалансів поточного рахунку світової економіки. Крім того, аналогічних результатів можна досягти шляхом підвищення темпів зростання економіки Японії та країн Європи, а також збільшення інвестиційного попиту в країнах, що розвиваються. З іншого боку, вважається, що зміна відсоткових ставок у США не мала б істотного позитивного впливу на глобальні дисбаланси, оскільки це вплинуло б насамперед на рівень заощаджень та інвестицій в інших регіонах, а на глобальний поточний рахунок мало б лише вторинний вплив.
Країни намагаються коригувати свої зовнішні дисбаланси за допомогою відповідної макроекономічної політики. Залежно від того, як саме відбувалося зрівноваження, можна виділити три основні типи зовнішніх дисбалансів – із внутрішнім, зовнішнім та мішаним коригуванням. Внутрішнє коригування супроводжується значним скороченням обсягу імпорту, а зовнішнє та мішане пов’язані зі збільшенням обсягів експорту. За внутрішнього та мішаного коригування відбувається значне скорочення темпів зростання внутрішнього попиту, переважно за рахунок зменшення приватного споживання та приватних інвестицій. Натомість при зовнішньому коригуванні спостерігається певне підвищення темпів економічного зростання внаслідок покращення торговельного балансу країни. Внутрішнє коригування викликає значне зниження рівня внутрішньої інфляції, тоді як за мішаного коригування рівень інфляції зростає, оскільки має місце істотне знецінення національної валюти. Тип дисбалансу в країні не залежить від розміру економіки, ступеня її відкритості, рівня її промислового розвитку або географічного положення країни. Він визначається виключно внутрішніми макроекономічними проблемами в країні.
продолжение
--PAGE_BREAK--