Виробнича потужність підприємтсва

--PAGE_BREAK--5)           досягнутий коефіцієнт виконання норми виробітку (рис. 1.1).
Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, дільниць, поточних ліній, станків (агрегатів) з урахуванням заходів щодо ліквідації «вузь­ких місць» та можливої кооперації виробництва.
До провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують го­ловні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції.
Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної із них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик трудомісткості.
Якщо підприємство випускає кілька видів продукції, то виробнича потужність виз­начається окремо для кожного виду виробів.
У розрахунки виробничої потужності підприємства включають:
а) усе діюче і недіюче внаслідок несправності, ремонту та модернізації устатку­вання основних виробничих цехів;
6)устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в ос­новних цехах протягом  розрахункового періоду;
в) понаднормативне резервне устаткування;
г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне техно­логічному устаткуванню основних цехів.
Виробничу потужність підприємства треба обчислювати за технічними або проек­тними (не перевершеними) нормами продуктивності устаткування, використання ви­робничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням за­стосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які врахову­ють прогресивні досягнення значної кількості (20-25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.
Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально мож­ливий річний фонд часу (кількість годин) роботи устаткування. На підприємствах із безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхід­ного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.
Для підприємства з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устатку­вання визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів та встанов­леної тривалості змін у годинах із відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устатку­вання регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості днів роботи окремих технологічних цехів (ліній).
Розрахунок виробничої потужності підприємства повинен проводитись у такій по­слідовності: агрегати з групи технологічного обладнання — виробничі дільниці — цехи корпуси, виробництва) — підприємство у цілому.
У загальному вигляді виробнича потужність (Впі) провідного цеху, дільниці або групи технологічного устаткування з виготовлення однорідної продукції може бути визначена за однією з таких формул:
                                            Впі=Пв * Ф`еф *КУс               (1.7)
або
   (1.8)

де Впі — потужність і-го виробничого підрозділу підприємства одиниць продукції;
Пв     — продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру продукції за годину;
Ф'еф   — ефективний річний фонд часу роботи одиниці устаткування, год.;
КУс  — середньорічна кількість устаткування;
Тр        - трудомісткість виготовлення одиниці продукції з урахуванням коефіцієнта виконання норм, яка визначається за такою формулою:
                       (1.9)
де t0 — норма часу на виготовлення одиниці продукції (годин);
    Квн — коефіцієнт виконання норм часу.
Потужність можна визначити також за формулою:

 (1.10)
Розраховується також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд із провідними цехами чи дільницями). Такі розрахунки необхідні для виявлення невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів та забезпечення узгодже­ної технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, які характеризують співвідно­шення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.
Виробнича потужність залежить від характеру підприємств, цехів, рівня їх спеціалі­зації, якими визначається організаційний тип виробництва.
На неперервно-потокових лініях, а також на конвеєрі потужність визначається за формулою:

             (1.11)
де r — такт робочої лінії чи конвеєра.
В умовах потоково-масового виробництва при вузькій спеціалізації робочих місць визначається потужність групи робочих місць, які виконують дану операцію при об­робці конкретної деталі, потужність розраховується за такою формулою:

                       (1.12)
В умовах серійного виробництва розрахунок виробничої потужності ускладнюється тим, що за кожним робочим місцем закріплюється велика кількість деталеоперацій. Як вимірник виробничої потужності використовується типовий виріб-представник:

             (1.13)
де Тр.пр — технічно розрахована норма часу на обробку комплекту деталей виробу — представника на даній групі устаткування.
В умовах серійного виробництва з широкою номенклатуроювипуску виробів, а також у одиничному та дрібносерійному виробництвах розрахунок виробничої по­тужності ведеться у такій послідовності:
а) визначається трудомісткість обробки виробів іусієї виробничої програми за групами устаткування:

      (1.14)
де ТN— трудомісткість виробничої програми (години);
Nі — кількість продукції за виробничою програмою, нат. од.
б) розраховуєтьсяефективний фонд часу роботиза групами устаткування, що взаємозамінюються, тобто визначається пропускна спроможність устаткування:

     (1.15)
де Пспр — пропускна спроможність устаткування, верстато-годин;
в) ефективний фонд часу по кожній групі устаткування ділять на трудомісткість програми по даному виду робіт і визначають коефіцієнт виробничої потужності цеху чи дільниці (Кпотуж):

      (1.16)
Коефіцієнтвиробничої потужності — це співвідношення пропускної спромож­ності групи устаткування та трудомісткості її виробничої програми;
г) за провідною групою устаткування встановлюють коефіцієнт виробничої потуж­ності цеху (дільниці) і проектують заходи щодо розширення «вузьких місць»;
д) визначають потужність цеху, підприємства у натуральному вимірнику шляхом множення кількості виробів за програмою на прийнятий коефіцієнт виробничої потужності:
(1.17)
Коефіцієнт завантаження устаткування (Кзу) визначається так:

 (1.18)
тобто

   (1.19)
При Кзу= 1 устаткування використовується повністю;
при Кзу > 1 устаткування перевантажене;
при Кзу
Після розрахунку виробничих потужностей всіх цехів будується діаграма потуж­ності підприємства.
Тому, при плануванні виробничої потужності необхідно передбачати заходи, направлені: з одного боку — на розшивку «вузьких місць» (збільшення потужності), а з іншого – на завантаження потужності.
Крім розрахунків по провідних цехах і дільницях, визначається технологічна спро­можність виробничих ланок підприємства. Це необхідно для виявлення невідповід­ності виробничих потужностей окремих підрозділів прийнятій потужності по даних про­відних цехів, дільниць, а також для забезпечення технологічної пропорційності між взаємопов'язаними виробничими ланками. Відповідність потужності різних підрозділів підпри­ємства визначається порівнянням коефіцієнтів сумісності, які розраховуються співвід­ношенням потужностей провідного підрозділу та інших виробничих ланок.
1.3           Система показників виробничої потужності
При обґрунтуванні виробничої програми виробничою потужністю важливо мати інформацію про рівень її використання на підприємстві. Тому для оцінки реального стану її використання потрібна система показників.
Як система показників в цілому, так і окремі з них повинні відповідати певним ви­могам. У першу чергу кожний із показників, який входить до тієї чи іншої групи, має чітко визначене призначення в системі аналізу та використовується для оцінки одного із напрямів використання виробничих потужностей. Розглянемо методи розрахунку і при­значення кожного із показників, які входять до тієї чи іншої групи та системи в цілому.
Серед показників першої групислід виділити коефіцієнт використання проект­ної потужності(Кпп), який характеризує рівень використання введеної в дію нової потужності з метою досягнення стабільного випуску продукції, не нижчого, ніж перед­баченого проектом рівня. Він визначається як відношення фактичного випуску продукції, передбаченого проектом, до величини проектної потужності в аналогічних одиницях.
Зовсім інше значення має коефіцієнт використання діючої виробничої потуж­ності(Кдп). Він характеризує рівень використання діючої виробничої потужності, яка за величиною може значно відрізнятися від проектної. У свою чергу виробнича потужність поділяється на певні види, кожен з яких має різне значення при розв'язанні питань планування та організації виробництва. Рівень використання різних видів по­тужності необхідно розглядати окремо. Насамперед, потрібно оцінити рівень викорис­тання прийнятої середньорічної та фактичної виробничої потужності. Цей коефіцієнт можна отримати шляхом ділення планового або фактичного обсягу валової, товарної, реалізованої або чистої продукції на значення потужності відповідного виду.
Важливе значення для характеристики виробничої потужності підприємства має аналіз рівня її використання, а також характеристика його окремих підрозділів. За ре­зультатами такого аналізу можна судити про правильність вибору провідної ланки, за якою прийнята потужність підприємства, і про величину резервів збільшення випуску продукції окремими цехами. Рівень використання середньо-розрахункової або норма­тивної величини виробничої потужності характеризується коефіцієнтом норматив­ної величини потужності (Кнп):

          (1.20)
деВпн — розрахункова нормативна величина виробничої потужності.
За коефіцієнтом використання того чи іншого виду потужності можна оцінити ре­зерви її поліпшення, а також ступінь напруженості планових завдань підприємства.
Об'єктивну оцінку цих резервів можна отримати за допомогою групи показників, які характеризують рівень використання обладнання. До них належать коефіцієнти змінності роботи обладнання, коефіцієнт завантаження обладнання та по­казник середнього часу роботи однієї машини. Найбільш достовірним методом виз­начення коефіцієнта змінності роботи обладнання ( Кзм) є ділення планової розрахун­кової або фактичної машиномісткості продукції, що виготовляється, на дійсний річний фонд часу роботи всього встановленого обладнання при його роботі в одну зміну:
               (1.21)
           де - сумарна розрахункова планова або фактична машиномісткість продукції.
Коефіцієнт режимної змінності устаткування показує ступінь його зайнятості по змінах:

    (1.22)
де q2 — кількість верстатів, що працюють у дві зміни, од.;
 q3 — кількість верстатів, що працюють у три зміни, од.
Коефіцієнт завантаження устаткування (див. розд. 1.2) на виробничу програму (Кзу) характеризує досягнуту пропорційність між структурою трудомісткості продукції і струк­турою парку устаткування з урахуванням прийнятого режиму роботи.
Важливим моментом в аналізі використання обладнання є визначення середнього часу його роботи. Показник, який характеризує середній час роботи машини (год.), обчислюється як:

             (1.23)
де Свст — кількість встановленого обладнання.
За такими показниками можна оцінити вплив факторів, які характеризують кон­структивно-технологічні особливості продукції, що виготовляється, та досягнутий
організаційно-технічний рівень виробництва, відображають наявні ресурси та їх ви­користання в часі. Будь-який із показників відображає, насамперед, використання технологічного обладнання, яке визначає величину виробничої потужності. Динамі­ка цих показників характеризує не тільки рівень використання виробничої потуж­ності, а й резерви поліпшення її використання.
Важливим етапом в аналізі використання виробничої потужності є оцінка ступеня рівномірності завантаження обладнання при заданому обсязі виробництва або при при­йнятій потужності. Це завантаження дає уявлення про існуючий рівень пропорційності у виробничій потужності підрозділів та груп взаємозамінного обладнання. Для кількісної характеристики рівномірності завантаження обладнання існує коефіцієнт пропорцій­ності (Кпр), який належить до другої групи показників. Він визначається як відно­шення кількості обладнання, зайнятого у виготовленні продукції (Спр), до загальної кількості встановленого обладнання (Свст).
Якщо Спр = Свст, то коефіцієнт пропорційності дорівнює коефіцієнту завантаження обладнання. У всіх інших випадках вони відрізняються за величиною.
Коефіцієнт пропорційності має деякі особливості. Так, якщо коефіцієнт змінності характеризує використання обладнання в часі, а коефіцієнт завантаження — ступінь використання дійсного фонду часу роботи обладнання при заданому обсязі вироб­ництва, то коефіцієнт пропорційності характеризує рівномірність у роботі парку ма­шин. За допомогою цього показника можна визначити, яка кількість встановленого обладнання у виробничому підрозділі може одночасно працювати при повній струк­турі парку машин та структурі машиномісткості заданої виробничої програми. Вод­ночас він показує, наскільки масштаб роботи відповідає встановленому обладнан­ню у певний момент.
Коефіцієнт змінності роботи обладнання і коефіцієнт завантаження обладнання знач­ною мірою залежать від обсягу виробництва. Коефіцієнт пропорційності залишається незмінним при зміні обсягу виробництва. Не змінюється значення коефіцієнта пропор­ційності і тоді, коли збільшується загальна кількість обладнання в цехах і на ділянках без зміни його структури.
Визначивши за допомогою коефіцієнта пропорційності рівень пропорційності у ви­робничій потужності, можна встановити ту кількість машин, верстатів, які безперерв­но беруть участь у роботі, а також виявити ту частину обладнання, яка може бути вилучена з виробничого процесу або частково завантажена роботою.
Найбільш доцільно використовувати таку формулу визначення коефіцієнта пропор­ційності (Кпр):

 (1.24)
де Кзм.вст — коефіцієнт змінності роботи встановленого устаткування;
    Кзм.н — нормативний коефіцієнт змінності.
Важливе місце в аналізі рівня використання виробничої потужності посідають інтег­ральні вартісні показники. Вони утворюють третю групу показників і дають змогу оцінити вплив використання виробничої потужності на ефективність виробництва. Од­ним із таких показників є фондовіддача. Цей показник має прямий зв'язок із показни­ками, які вказують на рівень завантаження обладнання.
Фондовіддача визначається за формулою:

          (1.25)
де ВП(ТП) — обсяг валової (товарної) продукції підприємства, грн.;
Scp — середньорічна вартість основних засобів, грн.
Вплив завантаження обладнання на фондовіддачу можна визначити за формулою:

 (1.26)
де ΔФв — приріст фондовіддачі за рахунок підвищення завантаження обладнання;
Кз.з; Кз.б — коефіцієнти завантаження обладнання відповідно у звітному і базовому періодах;
Фвб — фондовіддача у базовому періоді.
За показником фондовіддачі оцінюють ступінь відповідності фактичної та проект­ної фондовіддачі, а також зіставляють проектну фондовіддачу із прийнятою потужні­стю. Порівнявши ці два показники, можна визначити резерви підвищення фондовід­дачі або величину перекриття проектної фондовіддачі, які в свою чергу характеризу­ють резерви поліпшення використання прийнятої потужності. Резерв підвищення фондо­віддачі (Рф) можна обчислити за формулою:

    продолжение
--PAGE_BREAK--    (1.27)
де Фвпр — проектне значення фондовіддачі;
Фвп   — фондовіддача, обчислена за прийнятою потужністю.
Визначаються також показники фондомісткості та фондоозброєності підприємства.
Фондомісткість:

   (1.28)
де Scp — середньорічна вартість основних засобів, грн.;
фв — фондовіддача.
Фондоозброєність:

  (1.29)
де Ч— середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.
Ефективність використання активної частини основних засобів характеризує такий вартісний показник як випуск продукції в розрахунку на 1 грн. вартості обладнання. Цей показник може бути доповнений показником випуску продукції на одиницю облад­нання. Він обчислюється як у вартісних, так і в натуральних одиницях. Показник у натуральних одиницях застосовується для оцінки використання виробничих потужнос­тей ливарних, кувальних, зварювальних цехів. Особливу роль цей показник відіграє в міжзаводському аналізі, який проводиться з метою виявлення резервів поліпшення використання потужностей.
Дуже важливим показником є коефіцієнт, який характеризує ефективність використання заводських виробничих площ.Цей показник застосовується при оцінці рівня використання виробничої потужності тих підрозділів, величина потужності яких залежить насамперед від величини виробничих площ.
Коефіцієнт екстенсивного використання обладнання(виробничої потужності):
На робочому місці розраховується за формулою:

 (1.30)
де Nі — кількість і-х деталей;
Тшті — норма часу на обробку і-ї деталі;
 m — кількість видів деталей, що обробляються;
Фд-дійсний фонд роботи обладнання.
На підприємстві:
             (1.31)
де Фд — дійсний фонд роботи обладнання;
    Фн — номінальний фонд часу роботи обладнання.
Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання(виробничої потужності):
На робочому місці (групі робочих місць):

  (1.32)
де Ni — кількість і-хдеталей;
Тшті — норма часу на обробку і-їдеталі;
Тмі — час машинної і машинно-ручної обробки і-їдеталі;
m — кількість видів деталей, що обробляються;
По підприємству:

  (1.33)
де Ер — спожита за рік електроенергія;
Впвст — встановлена потужність усіх струмоприймачів;
Фд — дійсний фонд роботи обладнання.
Коефіцієнт інтегрального використання обладнання (виробничої потужності):

      (1.34)
де Кекс — коефіцієнт екстенсивного використання обладнання (виробничої потужності);
КІ — коефіцієнт інтенсивного використання обладнання (виробничої потужності)
Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств та його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.
У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих по­тужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного із них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбувають­ся як якісні, так і кількісні зміни.
Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умо­вах частої зміни продукції та технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови.
Отже, йдеться про розв'язання такого комплексного завдання, як поліпшення вико­ристання виробничих потужностей підприємства шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування та формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користуються підвищеним попитом у споживачів.
Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використан­ня потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневруван­ня наявними у них виробничими потужностями. Особливо значні резерви такого ма­неврування можна виявити в складі технологічного устаткування із застосуванням найпрогресивніших пристосувань та інструментів, модернізації обладнання, впровад­ження нової техніки і технології тощо. Але в усіх випадках вони повинні бути викорис­тані для підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.
2. Принципи обґрунтування максимально можливого випуску продукції при наявній потужності
2.1 Основні етапи визначення максимально можливого випуску    продукції при наявній потужності
Проведені розрахунки наявної виробничої потужності підприємства дозволяють визначити обсяг випуску виробів, який буде забезпечений діючими виробничими по­тужностями. Максимально можливий випуск продукції може бути досягнутий з ура­хуваннями змін ряду чинників, наприклад, зменшенням простоїв устаткування, підви­щенням коефіцієнта змінності його роботи, удосконаленням організації виробництва, впровадженням технічних заходів тощо. Приріст потужності за рахунок організаційно-технічних заходів, тобто внутрішньовиробничих резервів, не завжди може забезпечи­ти випуск запланованого обсягу продукції. Тому виникає потреба у визначенні та вве­денні в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства.
Встановлене у виробничій програмі завдання щодо обсягу виробництва продукції може бути досягнуте за умови забезпеченості необхідною кількістю ресурсів.
Алгоритм розрахунку виробничої програми (плану виробництва продукції) та її обґрунтування виробничою потужністю у спрощеному вигляді може бути зведений до наступних процедур:
1. Аналізується портфель замовлень.
2. Проводиться перерахунок асортименту портфеля замовлень на один вид про­дукції, прийнятий як виріб-представник. Коефіцієнт перерахунку визначається як співвідношення трудомісткості кожного типорозміру продукції на трудомісткість виробу-представника.
3. Аналізується використання середньорічної виробничої потужності в звітному періоді. В процесі аналізу визначається досягнутий рівень використання виробничої потужності, рівень прогресивності використовуваної техніки та технології; досягнутий рівень організації виробництва та праці на підприємстві, чи достатньо потужностей для виконання обсягу продажів на плановий рік. Розрахунок рівня використання потуж­ностей проводиться в натуральному та вартісному виразі. Якщо проект виробничої програми не забезпечує достатнього завантаження виробничих потужностей, необхі­дно шукати додаткові можливості збільшення обсягу продажів та довантаження ви­робничих потужностей за рахунок додаткових замовлень. Якщо план продажу переви­щує виробничу потужність, то з метою збереження покупців необхідно провести ком­плекс заходів щодо ліквідації «вузьких місць» та збільшення виробничої потужності.
 4. Планується коефіцієнт використання виробничої потужності в плановому періоді.
 5. Визначається можливий випуск продукції на основі діючих виробничих по­тужностей. Виробнича потужність повинна розраховуватися в розрізі виробів-представників у натуральному і вартісному виразі. При розрахунку виробничої потужності за звітний рік потужність на початок звітного року приймається за номенклатурою і асорти­ментом продукції попереднього року, а потужність на кінець звітного року на початок планового періоду — за номенклатурою і асортиментом продукції звітного року.
 6. Проект виробничої програми порівнюється з виробничою потужністю по кож­ному виробу-представнику, після досягнення балансу між виробничою потужністю та проектом програми дається економічна оцінка проекту плану виробництва.
Із метою більш повної ув'язки проекту виробничої програми і виробничої потуж­ності підприємства розробляють баланс виробничих потужностей. У ньому від­ображають вхідну, вихідну і середньорічну потужність, а також введення і вибуття потужностей. На основі балансу виробничих потужностей та в ході його розробки здійснюється:
·           уточнення можливостей виробничої потужності;
·           визначення рівня забезпеченості виробничою потужністю програми робіт по підготовці виробництва нових виробів;
·           визначення коефіцієнта використання виробничих потужностей;
·           виявлення внутрішньовиробничих диспропорцій та можливостей їх усунення;
·           визначення необхідності в інвестиціях для нарощування потужностей та ліквідації вузьких місць";
·           визначення потреби в обладнанні або виявлення надлишків обладнання;
·           пошук найбільш ефективних варіантів спеціалізації та кооперування.
Баланс виробничої потужності за видами продукції на кінець планового року розра­ховується як сума потужності на початок року та її приросту за мінусом вибуття.
Розрахунок балансу виробничої потужності може здійснюватися для кожного виду профілюючої продукції за наступною структурою:
Розділ 1. Потужність на початок планового періоду:
·          найменування продукції;
·          одиниця виміру;
·          код продукції;
·          потужність по проекту або розрахунку;
·          потужність на кінець базового періоду.
      Розділ 2. Збільшення потужності в плановому періоді:
·           приріст потужності, всього;
·           у тому числі за рахунок:
а)  введення в дію нових та розширення діючих;
б) реконструкції;
в) переозброєння і організаційно-технічних заходів, із них:
·          за рахунок зміни режиму роботи, збільшення змінності годин роботи;
·          за рахунок зміни номенклатури продукції і зменшення трудомісткості;
     г) отримання в лізинг, оренду від інших господарюючих суб'єктів.
Розділ 3. Зменшення потужності в плановому періоді:
·          вибуття потужності, всього;
·          у тому числі за рахунок:
а)  зміни номенклатури продукції або збільшення трудомісткості;
б) зміни режиму роботи, зменшення змінності, годин роботи;
в) вибуття в результаті старіння, вичерпання запасів;
г) передачі в лізинг, оренду іншими господарюючим суб'єктам.
Розділ 4. Потужність на кінець планового періоду:
·          потужність на кінець року;
·          середньорічна потужність в плановому році;
·          випуск продукції або кількість переробної сировини в плановому році;
·          коефіцієнт використання середньорічної потужності в плановому році.
Розрахунки виробничої потужності використовуються для обґрунтування виробни­чої програми потужністю підприємства, а також для складання балансу, який відбиває зміни величини потужності протягом планового періоду і характеризує вихідну по­тужність (Впвих):

      (2.1)
       де Впвх — вхідна потужність підприємства, тобто потужність на початок планового періоду;
Впот — збільшення потужності впродовж планового періоду внаслідок здійснення організаційно-технічних заходів;
Впр — нарощування виробничої потужності шляхом реконструкції або розширення підприємства;
Впн — збільшення "+" або зменшення "-" виробничої потужності у зв'язку зі зміна­ми у номенклатурі та асортименті виготовлюваної продукції;
Впвв — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації технічно застарілого та фізично спрацьованого устаткування.
2.2 Напрями підвищення ефективності використання виробничої потужності підприємства
У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.
Якщо не враховувати впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різних їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обробних виробництвах, що в підсумку стимулює необхідність перебудови структури їх систем машин.
Важливість і необхідність належної координації всіх елементів системи машин, які перебувають у безперервному русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах процес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких зв'язків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно функціонувати.
Досягнення стійкої збалансованої структури систем машин вимагає постійного впорядкування складових її елементів та удосконалення організаційних зв'язків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.
Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здат­ності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому, одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші — максимальну. В зв'язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефек­тивності використання виробничих потужностей, а підприємство прак­тично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.
Проте, підвищувати завантаження устаткування можна лише до якогось певного оптимального рівня. За такий рівень можна прийняти нормативний коефіцієнт завантаження устаткування (Кзу), який відображає економічно обґрунтоване недовантаження верстатного парку і величина його подається в довідковій літературі. Цей коефіцієнт показує, що для кожної групи відповідного устаткування правильним повинно бути використання його дійсного річного фонду часу (Фі) не повністю, а в межах (Фі*Кзу). Значення Фі(1-Кзу) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужності для своєчасного реагування на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх факторів і, насамперед, для залучення цих потужностей до освоєння нових видів продукції.
Але це тільки один із варіантів розв'язання двоєдиного завдання. Інший стосується механізму мобілізації наявних резервів з тим, щоб на кожному підприємстві домогтися нормативного завантаження обладнання і мати реальні резерви потужності для динамічного освоєння нових видів продукції. Наявність таких потужностей тісно пов'язана з формуванням комплектних резервів.
Підтримання на належному організаційному рівні ефективного функціонування системи машин зумовлює необхідність створення стрункої системи регулювання пропорцій у виробничих потужностях, яка є дійовим інструментом формування комплектних резервів
Основна мета регулювання пропорцій у потужностях полягає в забезпечення узгодження функціонування системи машин і наслідок — формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу збільшувати випуск продукції, освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження роботою дільниць і цехів підприємства в межах визначеного режиму роботи та підвищення ефективності виробництва.
    продолжение
--PAGE_BREAK--Для виробничих підрозділів характерними напрямами можуть бути:
·      оптимізація виробничої програми для цехів (дільниць);
·       зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості;
·      підвищення завантаження устаткування до нормативної величини;
·      формування оптимального технологічного плану розподілу робіт;
·      приведення у відповідність структури машиномісткості (трудомісткості) виготовлюваної або передбаченої до виготовлення продукції зі структурою наявного в підрозділі парку устаткування;
·      визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану величину потужності та ін.
Більш масштабними є напрями для підприємств і об'єднань, серед яких:
·        оптимізація виробничої програми підприємства;
·        зміна структури устаткування в цехах з урахуванням можливої зміни площ;
·        оптимізація капітальних вкладень на придбання устаткування;
·         перерозподіл устаткування між цехами.
У придбання необхідної кількості устаткування для досягнення заданої величини потужності підприємства у зв'язку з його реконструкцією та зміною профілю спеціалізації тощо.
Зрозуміло, що регулювання пропорцій у виробничих потужностях як комплекс заходів, спрямованих на ефективне використання повинен проводитися у певній послідовності, передбачати вибір найбільш раціональних напрямів його здійснення. Практичне розв'язання задачі регулювання пропорцій у потужностях підприємств зводиться до побудови балансу машино-годин, необхідних для виготовлення продукції, і машино-годин, які може або повинно відпрацювати в межах прийнятого режиму наявне в системі машин устаткування. Практична реалізація методів вибору варіантів регулювання пропорцій у виробничих потуж­ностях передбачає розв'язання задач за допомогою сучасних ЕОМ.
Підприємства мають великі можливості для підвищення ефективності використання потужностей шляхом раціональної побудови систем машин за рахунок маневрування наявними у них потужносними ресурсами. Особливо значні резерви такого маневрування можна виявити в складі технологічного устаткування. Але в усіх випадках вони повинні бутиспрямовані на підвищення ефективності використання потужностей діючих підприємств.
3.Обов’язкова індивідуальна розрахункова частина
Метою індивідуального завдання є розробка плану господарської дiяльностi підприємства на рік, з його подальшим обґрунтуванням. Для цього необхідно розрахувати технiко-економiчнi показники роботи підприємства, розробити план виробництва продукції та матерiально-технiчного забезпечення, план по праці i кадрах, план по собiвартостi, визначити розмір прибутку та зробити його розподіл.
Вихідна інформація для розробки планів наведена в таблицях3.1, 3.2, 3.3, 3.4, 3.5, 3.6, 3.7. Наведені вихiднi данi є умовними, але вони приблизно відображають встановлені відношення значень технiко-економiчних показників. Індивідуальне розрахункове завдання поділене на чотири підрозділи. Таблиці кожного підрозділу мають як внутрiшнi, так i зовнішнi iнформацiйнi зв’язки. У перших трьох підрозділах розраховуются елементні та комплекснi статтi витрат на виробництво продукцiї. В останньому підрозділі завершується розрахунок витрат на виробництво продукцiї через калькуляцiю собiвартостi товарної продукції та шляхом пiдсумку елементiв витрат.
Таблиця 3.1
Об’єкти підприємницької діяльності на підприємстві
Назва показників
Варіант
6
Об’єм будівлі, куб. м.
10000
Номенклатура виробів
А, В, Г
         Таблиця 3.2
Об’єкти та обсяги підприємницької діяльності підприємства по варіантах
Показники
Варіант
Найменування виробів
А
В
Г
Виробнича програма, тис. шт
6
120
200
100
Таблиця 3.3
Характеристика устаткування на підприємстві
Найменування устаткування
Коефіцієнт виконання норм, %
Потужність електро-
двигунів, кВт.
Ціна  устаткування,
грн.
Кількість устаткування по варіантах
6
Верстат 1
105
2,7
8520
21
Верстат 2
107
2,5
9750
16
Верстат 3
110
0,4
8650
18
Верстат 4
102
3,5
7250
13
Таблиця 3.4
Витрати матеріалів на виробництво продукції на підприємстві
Види
матеріалів
Виріб А
Виріб В
Виріб Г
Ціна матеріалу, грн./т
Ціна відходів, грн. /т
Норма витрат матеріалу на виріб, кг
Маса виробу в готовому вигляді, кг
Норма витрат матеріалу на виріб, кг
Маса виробу
 в готовому вигляді, кг
Норма витрат матеріалу на виріб, кг
Маса виробу
 в готовому вигляді, кг
Матеріал 1
20
18
43
40
162
150
4000
80
Матеріал 2
25
22
15
12
135
130
3500
50
Матеріал 3
15
11
78
73
—
—
25000
1200
Матеріал 4
—
—
—
28
25
55000
5000
Таблиця 3.5
Характеристика технологічного процесу виготовлення виробів на підприємстві
Найменування виробу
Найменування операції
Розряд працівника
Норма часу на виробництво одиниці продукції, хв
1
2
3
4
Підготовча
4
25,6
Виріб А
Виробнича 1
5
50,8
Виробнича 2
4
6,5
Виріб В
Підготовча
4
20,0
Виробнича 1
5
45,0
1
2
3
4
Виробнича 2
4
15,0
Виріб  Г
Підготовча
2
15,5
Виробнича 1
4
50,8
Виробнича 2
4
15,0
Таблиця 3.6
Годинні тарифні ставки робітників підприємства
Види виробів та робіт
Кваліфікаційні тарифні розряди
1
2
3
4
5
6
Годинна тарифна ставка (грн.)
Робітники, зайняті на підготовчих роботах
0,95
1,15
1,30
1,40
1,60
2,5
Робітники, зайняті на основному виробництві 1
1,85
1,95
2,05
2,20
2,40
3,7
Робітники, зайняті на основному виробництві 2
1,20
1,30
1,45
1,60
1,80
1,4
Для складання різних планів необхідно використовувати наступний перелік нормативів:
1.     Вартість допоміжних матеріалів – 5% від вартості основних матеріалів за винятком відходів.
2.     Баланс робочого часу – 1980 год/чол.
3.     Кількість робочих днів поквартально: І – 64; ІІ – 63; ІІ – 69; IV – 68.
Загальна чисельність робочих днів – 264.
4. Середня годинна тарифна ставка допоміжних робітників, зайнятих утриманням, експлуатацією та поточним ремонтом устаткування – 1,2 грн., інших – 1,1 грн.
5. Середня місячна заробітна плата керівного персоналу – 700 грн.(можна по варіантам)
6.Премія основним робітникам – 20%, допоміжним – 10%, керівному персоналу – 30% від заробітної плати за тарифом.
7. Доплати й додаткова заробітна плата – 15% від заробітної плати за тарифом та доплат.
8. Відрахування на соціальні заходи -36,7% від заробітної плати за тарифом та доплат: в.т.ч.
— Пенсійний фонд – 31,8%
— Фонд безробіття – 1,3%
— Соц. страх – 2,9%
— Нещасні випадки  — 0,69%
9. Одноразові заохочення та винагороди – 1% від заробітної плати за тарифом, винагороди за підсумками роботи за рік не більше двох місячних окладів (тарифних ставок).
10. Ціна рушійної електроенергії – 17,5 коп. за кВт-год., освітлювальної – 15,6 коп. за кВт-год.
11. Норма амортизаційних відрахувань:
— будівлі та споруди – 5%
— машини, передавальні пристрої – 10%
— інструменти, прилади, с-г. машини, багаторічні насадження – 15%
— комп’ютери та інша  організаційна техніка – 25%.
Вартість 1 м3 будівлі – 1200 грн.
12. Інші витрати – 3% від заробітної плати за тарифом.
13. Послуги допоміжних цехів:
А) у складі витрат на обслуговування виробництва – 50% від заробітної плати за тарифом основним робітників;
Б) у складі витрат на управління виробництвом – 25% від заробітної плати за тарифом основних робітників.
14.Адміністративні витрати та витрати на збут продукції – 4% від виробничої собівартості.
15. Норматив прибутку: від 25 до 45% від собівартості виробу на розсуд студента.
16. Податок на прибуток – 13%, відрахування засновникам підприємства – 3% від суми оподатковуваного прибутку. Відрахування до фонду розвитку виробництва не менше 30% від суми розподілюваного прибутку, на соціальний розвиток колективу – 20% (за рішенням загальних зборів).
Розрахункова частина.
Розрахунок плану виробництва проводиться у квартальному розрiзi iз припущенням, що підприємство виготовляє продукцію рiвномiрно протягом року вiдповiдно до плану продаж, тобто розподiл рiчної програми виробiв по кварталах вiдбувається пропорцiйно до кiлькостi робочих днiв у вiдповiдному кварталi:
                                                  (3.1)
де Np, Nкк — програма випуску за рiк, квартал;
Dp, Dкк— кiлькiсть робочих днiв (року, кварталу), пiдраховується безпосередньо за календарем планового року.
Обсяги виробництва у планово-розрахункових цiнах визначаються за формулою:
                                      (3.2)
деN — програма випуску, тис. шт.;
Цпр —  планово-розрахункова цiна, грн.
Розраховуємо план виробництва продукцi по підприємству (табл.3.18) в натуральному виразi.
Після визначення планово-розрахункової ціни у третьому роздiлi знаходимо обсяг виробництва у вартiсному виразi (табл.3.18).
Розрахунок потреби в основних матеріалах проводять з використанням даних технологічного процесу та виробничої програми, за наступними формулами:
Витр.м = Пв  x  Нв                                                         (3.3)
деВитр.м – витрати матеріалу;
Пв – програма випуску;
Нв – норма витрат.
Нвід = Нвмв – Мвгв                                                       (3.4)
деНвід – норма відходів;
Нвмв – норма витрат матеріалів на виріб;
Мвгв – маса виробу в готовому виробі;
Відх = Нвід  x  Пв,                                                            (3.5)
Вм(в) = Витр.м(в)  x  Цм(в),                                                   (3.6)
де Вм(в) – вартість матеріалів (відходів);
Цм(в) – ціна матеріалу відходів.
Вартість матерiалiв на 1 виріб визначається шляхом ділення вартості матерiалiв за винятком вiдходiв на виробничу програму. Отримані розрахунки мають бути занесені в таблиці 3.7 та 3.8. 
Таблиця 3.7
Розрахунок витрат матеріалів на виробництво продукції
Назва виробу
Назва матеріалу
Норма витрат, кг./шт.
Виробнича програма, тис.шт.
Витрати, т
Відходи, т
А
М 1
20
120
2400
240
М2
25
3000
360
М3
15
1800
480
В
М 1
43
200
8600
600
М 2
15
3000
600
М 3
78
15600
1000
Г
М 1
162
100
16200
1200
М 2
135
13500
500
М 4
28
2800
300
Таблиця 3.8
Розрахунок вартості матеріалів на випуск продукції
Назва матеріалу
Витрати матеріалу, т
Ціна, грн./т
Вартість матеріалу, тис. грн.
Відходи, т
Ціна, грн/т.
Вартість відходів, тис. грн
Вартість матеріалів за виключенням відходів,
тис. грн
М 1
27200
4000
108800
2040
80
163,2
108636,8
М 2
19500
3500
68250
1460
50
73
68177
М 3
17400
25000
435000
1480
1200
1776
433224
М 4
2800
55000
154000
300
5000
1500
152500
Разом
х
х
766050
х
х
3512,2
762537,8
Розрахунок трудомiсткостi виробничоi програми i нормованої заробiтної плати виконується шляхом заповнення таблиці 3.9.
Таблиця 3.9
Трудомісткість виробничої програми та нормативна заробітна плата
Назва виробу
Виробнича програма, тис.шт
На одиницю виробу
На виробничу програму
Нормативний час, нормо-год.
Нормативна заробітна плата, грн.
Нормативний час, тис.нормо-год
Нормативна заробітна плата, тис.грн
А
120
1,38
2,80
165,80
336,32
В
200
1,33
2,67
266,67
533,33
Г
100
1,36
2,56
135,50
255,98
Разом
х
х
х
567,97
1125,63
Нормативний час на одиницю виробу визначається як сума норм часу по операцiях технологiчного процесу (див. табл.3.5)
                                           (3.7)
Вiдповiдно нормативний час (трудомiсткiсть) на виробничу програму розраховується за формулами:
                                                   (3.8)
Т =ΣТі                                                                                                  (3.9)
 де Ті — трудомiсткiсть виро6ничої програми i-го виробу, тис. нормо-год.
Нормативна заробiтна плата на одиницю виробу визначасться як сума розцiнок по операцiях технологiчного процесу за формулою:
ЗПнорм =Σtшті(ТС)і                                                       (3.10)
де (ТС)i — годинна тарифна ставка вiдповiдного розряду на технологiчнiй операцii .
Розрахунок балансу робочого часу i чисельностi робітників підприємства проведемо наступним чином.
Дiйсний фонд робочого часу (Фд) визначасться за формулою:
Фд = Дя хТрз                                                      (3.11)
де Дя – дні явок;
 Трз – тривалість робочої зміни.
Чисельність основних робітників визначається за формулою:
                                            (3.12)
де Твп – трудомісткість виробничої програми, тис. нормо-год.;
Квн – коефіцієнт виконання норм, який приймається в межах: 0,8 – 1,1
(Квн=1).
Чисельнiсть допомiжних робiтникiв -14% вiд чисельностi основних робітників, у т. ч. зайнятих утриманням, експлуатацiєю та поточним ремонтом устаткування — 25% вiд загальної чисельності допомiжних робітників; чисельнiсть керiвного персоналу — 10 % вiд чисельностi робітників.
Визначаємо заробiтну плату виробничого персоналу за визначеними категоріями робітників. Цей розрахунок виконується, використовуючи попередні розрахунки нормативної заробітної плати, балансу робочого часу, чисельності робітників, результати розрахунків заносяться в табл. 3.10.
Таблиця 3.10
Зведений розрахунок фонду оплати праці
Елементи фонду оплати праці
Основні робітники
Допоміжні робітники
Керівники і спеціалісти
Разом
1
2
3
4
5
Нормативна заробітна плата (за тарифом), тис. грн.
1125,63
89,10
327,60
1542,33
Доплати і надбавки до нормативної заробітної плати, тис. грн.
168,84
13,37
49,14
231,35
1
2
3
4
5
Всього основна заробітна плата, тис. грн
1294,47
102,47
376,74
1773,68
Премії за положенням, тис. грн.:
— %
20
10
30
— сума, тис. грн.
225,13
8,91
98,28
332,32
Одноразові заохочення та винагороди, тис. грн.
11,26
0,89
3,28
15,42
Винагороди за підсумками роботи за рік, тис. грн.
93,80
7,43
27,30
128,53
Всього фонд додаткової оплати праці тис. грн.
330,18
17,23
128,86
476,27
Всього фонд оплати праці, тис. грн.
1624,66
119,69
505,60
2249,94
Чисельність персоналу, чол…
287
40
39
366
Середня заробітна плата, грн.
5660,83
2992,28
12964
Х
    продолжение
--PAGE_BREAK--