--PAGE_BREAK--РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
2.1 Вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки
Між конкуренцією і монополією існує не тільки антагонізм, а й синтез, єдність. Виявляється він у тому, що для забезпечення свого існування монополія змушена постійно вступати в конкурентну боротьбу, оскільки своїм виникненням зобов’язана саме конкуренції.
Найтиповішими для монополії методами і засобами ведення конкурентної боротьби є: обмеження доступу до джерел сировини, ринку кваліфікованої робочої сили, кредитних ресурсів; погіршення доставки та збуту товарів; укладення угод з покупцями про торгові відносини тільки з конкретною монополією; збивання цін; бойкот конкурентів. Окрім того, широко використовуються захоплення патентів на різноманітні відкриття, винаходи і технічні удосконалення, а також комбінування й диверсифікація виробництва.
У сучасній економіці конкуренція і монополія поєднуються в межах недосконалої конкуренції у так званій монополістичній конкуренції та олігополії.
Монополістична конкуренція – назва і модель даного типу ринку виникли після виходу в 1927 р. однойменної книги Е. Чемберлина. Проте з часом сам автор, що розглядав олігополію і монополістичну конкуренцію як два різних типи ринку, дійшов висновку, що всі типи ринків, що перебувають між досконалою конкуренцією і монополією, містять елементи того й іншого, і тому можуть бути об’єднані в широкий клас ринків монополістичної конкуренції [13, с. 68].
Монополістична конкуренція – це конкурентна боротьба між монополіями – економічними союзами товаровиробників у певній галузі економіки, з метою усунення конкуренції інших, щоб контролювати ринок збуту, й отримання монопольно високого прибутку [15, с. 164].
Монополістичну конкуренцію зближують із досконалою такі риси, як безліч продавців і покупців, значна свобода входу на ринок, а відрізняє неоднорідність, диференційованість продукції.
Монополістична конкуренція базується на диференціації продукції, відповідно до якої певні види товарів і послуг розділяють на підвиди, виробництвом і реалізацією яких займаються різні компанії.
Монополізм виявляється у створенні фірмою легальної монополії, яка, використовуючи патенти, торгові та фірмові знаки, захищається від конкурентів. Цьому сприяє диференціація товарів – надання їм певних особливостей (за якістю, формою, кольором, упаковкою, умовами продажу).
Конкуренція полягає у наявності на ринку, на якому продають велику кількість однорідних товарів, багатьох конкурентів, які для залучення покупців змушені диференціювати товари і послуги. На ринку монополістичної конкуренції підприємства не є взаємозалежними, якщо їх частки на ринку порівняні за розміром. Персоніфікованість продукції дає право підприємствам на таких ринках використовувати певний ступінь ринкової влади при призначенні ціни.
Для монополістичної конкуренції характерна велика кількість фірм (20 – 70), що обмежує їх контроль над ціною. Розміри фірм, як правило, є середніми або малими (частка 4-х найбільших фірм галузі не перевищує 25 % загального товарообороту, коефіцієнт концентрації становить 1/4). Кожна з них випускаючи однотипну продукцію (одяг, взуття, пральні порошки, зубні пасти, безалкогольні напої, послуги ресторанів, станцій технічного обслуговування автомобілів та ін.), диференціює її за певними відмінностями, переконуючи споживача засобами реклами в її унікальності. Окремий товар має багато замінників, тому рекламують його якість, особливості дизайну та ін. У такому разі йдеться вже про специфічний продукт із товарною маркою фірми. Крім того, фірми відрізняються за витратами виробництва і реалізації товарів, тому замість єдиної ринкової ціни існує широкий їх діапазон. Використання нецінової конкуренції зумовлено незначним контролем над цінами, великою їх залежністю від споживача. За монополістичної конкуренції в галузь порівняно легко проникають нові конкуренти, що є наслідком невеликих розмірів фірм і диференціації продукту[12, с. 408].
Існує й інша модель монополістичної конкуренції, коли на ринку присутні одне – два підприємства, що займають домінуюче становище, і значна кількість невеликих за ринковою часткою підприємств – аутсайдерів. У цьому випадку для системи «домінуюче підприємство – аутсайдери» буде характерна модель, що наближається до монопольного ринку, а для конкуренції аутсайдерів між собою – модель досконалої конкуренції або перший вид монополістичної конкуренції. Останнє значною мірою залежить від характеру продукції – ступеня її стандартизованості або, навпаки такої можливості [13, с. 69].
Попит на товари підприємства на ринку монополістичної конкуренції такого виду не є абсолютно еластичним, оскільки покупці, що прихильні до певної марки, придбаватимуть товар, навіть якщо його ціна дещо вища, ніж у аналогів.
Таким чином, вплив монополістичної конкуренції на розвиток ринкової економіки має певні особливості:
1. за цієї форми синтезу конкуренції і монополії центр боротьби розміщується у сфері обігу, охоплює певну галузь на національному рівні, в яку легко проникають нові конкуренти, наслідком чого є незначна концентрація капіталу, так як фірми за розмірами є середніми або малими;
2. неможливість встановлення монопольно високих чи монопольно низьких цін на товари (послуги), оскільки при їх виробництві (наданні) існують різні витрати праці, великий асортимент, неоднакова якість. За таких умов товаровиробник може призначити ціну на свій товар, орієнтуючись на ціни і попит, що встановилися на ринку;
3. на ринках монополістичної конкуренції саме індивідуальність споживчих властивостей на погляд покупців – основний чинник конкурентоспроможності товару. Цінова конкуренція відходить на другий план, поступаючись першим місцем неціновій конкуренції, що використовує такі інструменти, як реклама, конкуренція сервісу і асортименту, гарантійне і післягарантійне обслуговування.
2.2 Механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції
Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці [2, с. 22].
Виникнення монополій породжує монополізм, конкретною формою вияву якого є сама монополія.
Монополізм – економічне явище, сутність якого полягає у нав’язуванні господарюючим суб’єктам, які сконцентрували у своїх руках велику власність та економічну владу на ринку, власних інтересів контрагентам і суспільству, в ігноруванні їх інтересів і потреб.
Основними ознаками монополізму є: концентрація в руках монополії значної частини виробництва, що забезпечує панівне становище у межах певного сегмента ринку; ціновий диктат; отримання і привласнення монопольно високого прибутку; можливість регулювати як власне виробництво, так і виробництво у суміжних сферах.
Монопольним визнається домінуюче становище суб’єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб’єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг).
Монополізм – спосіб пристосування до нового, вищого розвитку ринку, в межах якого створюються гігантські підприємства та їх об`єднання, що має як позитивні, так і негативні наслідки для суспільства. Об’єктивна необхідність координації дій суб’єктів господарювання розширює масштаби планомірного розвитку, свідомого регулювання соціально-економічних процесів. Масове виробництво дає змогу економити на витратах, випускати якісну та дешеву продукцію.
Однак можливість установлення монопольних цін призводить до переплачування споживачами значних сум. Монопольно високі ціни зменшують стимули до запровадження досягнень НТП. Монополістичний капітал інвестує насамперед найприбутковіші галузі, ігноруючи інколи потреби широких верств населення та суспільства в цілому.
Напрями захисту продиктовані самим характером монополізму.
По-перше, на тих ринках, де є умови для виникнення «природного монополізму», тобто, де є перешкоди для ефективного функціонування ринкового механізму, створюються державні громадські регулюючі органи для контролю за економічною поведінкою суб’єктів ринку, схильних до використання свого монопольного становища виключно у власних інтересах. У цьому випадку мова йде не про ліквідацію або обмеження сфери діяльності природних монополій, а лише про введення їх діяльності в регульоване русло.
По-друге, там, де монополії формуються на підприємницькій основі, тобто виникають виключно з метою забезпечення засновникам монопольного прибутку за рахунок інших суб’єктів ринкових відносин шляхом штучного обмеження конкуренції, громадський (державний) контроль набуває форми антимонопольного законодавства, яке передбачає стримання або запобігання розвитку монополій. Законодавство про штучні (підприємницькі) монополії, як правило, має заборонний характер.
В Україні органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб’єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб’єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції [2, с. 19].
Узагальнено механізми обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції можна звести до наступного:
· більшість розвинутих країн світу прийняла законодавчі акти, згідно з якими утворення об’єднань картельного типу між підприємствами заборонено. Це зроблено з метою захисту конкуренції за цінами.
· одночасно законодавства передбачають реєстрацію товарних знаків і марок товарів для того, щоб зробити можливим диференціацію продуктів і конкуренцію за таким важливим параметром, як якість.
· державою регулюються й загальні умови угод, тобто межі, в яких може укладатися господарський договір. Значна частина текстів договорів заздалегідь визначається законодавцем і не може бути змінена сторонами, що домовляються. Зроблено це для того, щоб постачальники не могли нав’язувати свою волю покупцям.
· рівень концентрації в окремих галузях настільки високий, що в них існують такі великі господарські одиниці, які в змозі встановити своє панування над ринком і без укладання картельних угод. Тому в більшості країн законодавство регулює і це питання. Для цього виділяють різні критерії монополізму ринку.
· щоб визначити чи є ціни, за якими продаються товари, конкурентними чи монопольними, органи влади проводять їх аналіз, здійснюють контроль над прибутками та витратами, порівнюють з цінами на інших, паралельних ринках [11, с. 224].
Таким чином, механізмами обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в країнах з послідовно сформованою економікою зводяться до прийняття відповідних законодавчих актів, реєстрація товарних знаків і марок, визначення та регулювання державою загальних умов угод, аналіз цін та контроль над прибутками та витратами господарюючих суб’єктів.
РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ
3.1
Причини, що зумовлюють втручання держави в ринковий механізм
Одним із небезпечних помилкових тверджень, яких припускаються при обговоренні концепції переходу країн до ринкової економіки, є зведення усієї проблеми до створення «вільного ринку» і забезпечення «необмеженої конкуренції», посилаючись при цьому на досвід розвинутих країн. Насправді вільного ринку нині немає в жодній країні Заходу та й бути не може. Що стосується країн Західної Європи, то в економічному житті поряд із ринком важливу роль відіграє економічна діяльність держави [25, с. 128].
Держава в економічному процесі:
· відтворює умови конкуренції;
· виступає як покупець продукції;
· є суб’єктом, який несе грошові витрати;
· усуває причини відмови ринкового механізму [14, с. 414].
Відтворення умов конкуренції зводиться до того, що сотні тисяч підприємств, які виробляють величезну номенклатуру товарів і послуг, мають доповнюватися рухом грошей, цінних паперів, інформацією, знаннями, що можливо лише за умов дії відповідних юридичних законів, нормативних документів, інструментів. Ще Адам Сміт зазначав, що «невидима рука ринку» функціонує лише тоді, коли добре видна «грізна рука закону».
Виходячи з цього держава створює юридично-інституціональні засади ринкової економіки:
· захист прав власника (ст. 41 Конституції України);
· антимонопольне законодавство (ст. 42 Конституції України);
· соціальний захист населення (ст. 46 Конституції України);
· захист покупців (ст. 42 Конституції України).
Відповідно до цих юридично-інституціональних засад держава видає закони, порушення яких може призвести до спотворення ринкового ціноутворення та дії законів ринку.
Як покупець продукції від імені держави виступає уряд, який закуповує зброю, поштові, транспортні послуги тощо.
Як суб’єкт, що несе грошові витрати, держава виступає як агент для перерозподілу доходів. Такі витрати називаються трансферними, або передаточними, і є соціальним забезпеченням (велфером). Трансферні платежі нічого не додають до ВВП. Вони свідчать про роль, яку відіграє уряд як агент для перерозподілу доходів у суспільстві на користь тих, хто потребує допомоги (підтримка людей похилого віку, непрацездатних, багатодітних, безробітних тощо). Це здійснюється з допомогою прогресивного оподаткування [24, с. 140].
Держава обережно проводить відповідну фінансову та податкову політику, адже більшість державних витрат покривається за рахунок податків, впливаючи на рівень і темпи виробництва, на підтримання зайнятості, здійснення антиінфляційних заходів.
Держава цілеспрямовано використовує бюджетні асигнування для розв’язання актуальних господарських проблем, а також стимулює приватний бізнес, щоб сформувати ефективну структуру господарства.
Держава забезпечує сприятливі умови функціонування виробництва [8, с. 50]. Держава використовує свій вплив з метою забезпечення суворого виконання договірних зобов’язань, підвищення відповідальності за відповідність якості продукції рекламним характеристикам, дотримання стандартів та норм використання природних багатств, охорони навколишнього середовища, безпеки здоров`я людей.
Усунення причин відмови ринкового механізму досягається втручанням уряду в економічну діяльність через її регулювання, обходячи дію законів ринкової конкуренції. Таке втручання називають регулюванням.
Головні причини збоїв у ринковому механізмі можна об`єднати в такі чотири групи: зовнішні економічні ефекти; суспільні блага; факти неподільності; монополізм.
Зовнішні економічні ефекти – це витрати, що є зовнішніми для учасників процесу виробництва, які платять за товар. Неконтрольований ринковий механізм може призвести до неефективного виробництва, коли фірма використовує такі дефіцитні ресурси, як повітря чи вода, не відшкодовуючи витрат на їх очищення.
Існує низка суспільно необхідних напрямків діяльності, де лише держава може виступати суб’єктом господарювання. Це – будівництво доріг, розвиток науки, освіти, охорони здоров`я, підтримання обороноздатності, внутрішнього порядку тощо. Суспільні блага споживаються всіма членами суспільства, порівну і часто колективно. З моменту їх вироблення вони автоматично споживаються кожним членом суспільства незалежно від того, заплатила за нього людина чи не заплатила. Суспільство виробляє такі суспільні блага, незважаючи на те, є їх виробництво прибутковим чи збитковим.
Факти неподільності. В умовах ринку економічно і соціально не завжди доцільно, щоб у певних галузях, сферах діяльності існувала конкуренція. Це зумовлено тим, що остання дає свободу вибору обсягів підприємств. Якщо ж потужності у суспільстві доцільно з економічної точки зору довести до мінімуму, виникають факти неподільності. Інакше кажучи, якщо економічно доцільно, щоб попит на певний товар чи в певній потребі задовольняв один виробник, виникає «природна монополія».
Є випадки, коли деякі люди зберігають власність на ідеї, технологію, що породжує асиметрію у розподілі інформації або природну монополію. В результаті, з одного боку, можливе зменшення обсягів виробництва, погіршення якості та підвищення цін, а з іншого – вихід на ринок цієї продукції конкурентів із загальноекономічної точки зору є небажаним. Це може бути за умов, якщо таким підприємствам надаються субсидії у вигляді компенсацій збиткових послуг або через необхідність задоволення якихось інших національних інтересів.
За таких умов, щоб запобігти зловживанням з боку «природних» монополістів, потрібне державне втручання, а саме:
· державний контроль на відповідному ринку приватних підприємств (він стосується ціни, прибутку, якості та умов постачання);
· одержавлення, тобто перетворення таких підприємств на державні.
Монополізм або недосконала конкуренція спотворює ринок, призводить до того, що ціни зростають при штучному зменшенні обсягів виробництва, а монополії при цьому одержують надприбуток. У зв’язку з цим потрібне втручання уряду з метою зменшення впливу монополії, що здійснюється ліквідацією монополії або її регулюванням.
Узагальнено причини, які не може вирішити ринкова економіка, і що потребують необхідність втручання держави в економіку виглядають так:
· Розвиток продуктивних сил, їх ускладнення, подальше усуспільнення виробництва вимагають посилення регулюючої ролі держави; якісні зміни робочої сили потребують в загальнодержавному масштабі використовувати кошти на розвиток освіти, охорони здоров`я, підготовку і перекваліфікацію кадрів;
· Механізм ринку не може забезпечити економіку потрібною кількістю грошей (так звані центральні гроші). Тому одна з найголовніших функцій держави – організація грошового обігу в країні, проведення ефективної антиінфляційної політики;
· Ринковий механізм не вирішує регіональних потреб в усій їх сукупності (економічні, демографічні, соціальні, екологічні). В таких випадках держава повинна проводити відповідну регіональну політику;
· Ринковій системі, оскільки вона орієнтована на прибуток, внутрішнє притаманна тенденція до монополізації. Для підтримання ринкової конкуренції, держава повинна проводити антимонопольну політику;
· Проблеми забруднення навколишнього середовища, наростання екологічної кризи потребують втручання держави у відносини між людиною і природою [20, 246].
Отже, важливим елементом сучасного господарського механізму розвинутих країн є економічна діяльність держави, яка зумовлюється неспроможністю ринкового саморегулювання розв’язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи. При певних відмінностях у різних країнах масштабів державного регулювання економіки та його вплив на економічні процеси досить глибокий і багатогранний.
3.2
Діяльність Антимонопольного комітету України
Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» Антимонопольний комітет України є державним органом влади із спеціальним статусом, ціллю діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в усіх сферах економіки і підприємницької діяльності; припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції; а також проведення державної політики по розвитку товарних ринків і конкуренції [13, с. 32].
Основними завданнями антимонопольного комітету є участь у формуванні і реалізації конкурентної політики в частині:
· здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на принципах рівності суб’єктів господарювання перед законом і пріоритету прав споживачів, попередження, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
· контролю за концентрацією, узгодженими діями суб’єктів господарювання і регулювання цін (тарифів) на товари, які виробляються суб’єктами природних монополій;
· сприяння розвитку добросовісної конкуренції;
· методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції;
· здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель [3].
Основні принципи діяльності Антимонопольного комітету України будуються на законності, гласності і захисті конкуренції на принципах рівності фізичних і юридичних осіб перед законом і пріоритету прав споживачів.
Антимонопольний комітет України відповідно до покладених на нього завдань має такі основні повноваження, визначені Законом України «Про Антимонопольний комітет України».
У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольного комітету України розглядає заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; приймає розпорядження і рішення по справах і заявах; розглядає справи про адміністративні правопорушення, приймає постанови і перевіряє їх законність; перевіряє суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління і контролю за дотриманням ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції і при проведенні розслідувань по справах і заявах; вимагає від суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців і працівників інформацію, зокрема з обмеженим доступом.
Контролюючи дотримання конкурентного законодавства, Антимонопольного комітету України призначає експертизу і експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для дачі експертного висновку; проводить огляд службових приміщень і транспортних засобів суб’єктів господарювання – юридичних осіб, вилучає або накладає арешт на предмети, документи або інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження; залучає працівників внутрішніх справ, митниць та інших правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема при проведенні розслідування; проводить дослідження ринку, визначає межі товарного ринку, а також становище, зокрема монопольне (домінуюче), суб’єктів господарювання на нім і приймає відповідні рішення (розпорядження); визначає наявність або відсутність контролю між суб’єктами господарювання.
Здійснюючи цей напрям контролю, антимонопольні органи вносять до органів виконавчої влади, місцевого самоврядування обов’язкові для розгляду подання по анулюванню ліцензій, припиненню операцій, пов’язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб’єктів господарювання; дають обов’язкові для розгляду рекомендації суб’єктам господарювання, органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління і контролю по припиненню дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, і усуненню причин виникнення цих порушень і умов, які їм сприяють; звертаються до суду з позовами, заявами і скаргами [23, с.37].
У сфері здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією Антимонопольного комітету України має право розглядати заяви і справи про дачу дозволу, дачу висновків, попередніх висновків щодо узгоджених дій, концентрації, проводити дослідження за цими заявами і справами; ухвалювати рішення і розпорядження; вирішувати або забороняти узгоджені дії, концентрацію; вимагати інформацію, зокрема з обмеженим доступом, а також здійснювати повноваження, зазначені вище [22, с. 59].
У сфері формування і реалізації конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативного і методичного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України і застосування законодавства про захист економічної конкуренції Комітет має повноваження вимагати від суб’єктів господарювання, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, їх посадовців інформацію, зокрема з обмеженим доступом, необхідну для дослідження ринків, а також інформацію про реалізацію конкурентної політики; брати участь у розробленні і вносити в усталеному порядку Президентові України і Кабінету Міністрів України пропозиції по законах і інших нормативно-правових актах, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики і демонополізації економіки, погоджувати проекти нормативно-правових актів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління і контролю, які можуть вплинути на конкуренцію; давати обов’язкові до розгляду рекомендації і вносити пропозиції органам влади і суб’єктам господарювання по здійсненню заходів, направлених на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, попередження порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а також по припиненню дій або бездіяльності, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Антимонопольний комітет України у сфері конкурентної політики взаємодіє з органами державної влади, органами місцевого самоврядування; узагальнює практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, вносить пропозиції по його вдосконаленню; приймає власні нормативно-правові акти у формі розпоряджень, з питань, що відносяться до його компетенції; здійснює офіційне тлумачення власних нормативно-правових актів, дає рекомендаційні роз’яснення з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції; вносить пропозиції Президентові України, Кабінету Міністрів України, Національному банку України, приписи органам влади, органам місцевого самоврядування по зміні прийнятих ними нормативно-правових актів, які не відповідають законодавству про захист економічної конкуренції.
У компетенцію Комітету входить створювати адміністративні колегії, утворювати територіальні відділення і дорадчі органи; брати участь у підготовці і реалізації міжнародних проектів і програм, а також здійснювати співробітництво з міжнародними організаціями, державними органами і неурядовими організаціями інших держав з питань, що входять в компетенцію Антимонопольного комітету України.
Відповідно до функціонально-галузевої спеціалізації управління досліджень і розслідувань Комітету (табл.1.1.) здійснюють аналіз товарних і географічних меж ринків; проводять перевірки дотримання конкурентного законодавства і готують пропозиції про початок розгляду справ; забезпечують збір, аналіз і підготовку матеріалів для розгляду Комітетом, адміністративними колегіями справ про порушення конкурентного законодавства; готують матеріали для розгляду Комітетом заяв і справ по економічній концентрації.
Таблиця1.1. продолжение
--PAGE_BREAK--