Ціна-її суть та процес формування на підприємствах Особливості регулювання ціни в перехідний пе

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

( кафедра соціально-економічних наук)

Спеціальність 7.050201 Допущено до захисту

Шульпіна Н.В.

«___»______2000р

КУРСОВА РОБОТА

З ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

На тему:

« ЦІНА-ЇЇ СУТЬ ТА ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ.ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНИ В ПЕРЕХІДНИЙ

ПЕРІОД РОЗВИТКУ КРАЇНИ»

Студентки 2 курсу

201 групи

Салати Н.М.

Науковий керівник

Шульпіна Н.В.

КДЛУ

Київ-2000

ЦІНА- ЇЇ СУТЬ ТА ПРОЦЕС ФОРМУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ. ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНИ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД РОЗВИТКУ КРАЇНИ.

П л а н

Вступ.

Ціна як категорія ринкового господарювання.

Система цін в Україні. Джерела інформації про ціни.

Ціна за способом формування.

Функції цінової системи.

Ціноутворення на підприємстві.

Основні принципи ціноутворення.

Аналіз ціноутворюючих факторів.

Процес ціноутворення на підприємствах України.

Методики встановлення цін за географічною ознакою.

Методи непрямого ціноутворення.

Вплив ціни на економічні процеси та відносини.

Цінове регулювання економічних відносин.

Проблеми переходу до ціноутворення ринкової економіки.

Висновки та пропозиції.

Список використовуваної літератури.

Додатки.

ВСТУП.

Кожного дня людина має справу з різноманітними цінами. Для того, щоб жити, треба споживати продукти харчування, мати одяг, взуття, предмети домашнього вжитку, тобто те, що називають споживчими товарами. Всі вони мають купівельну ціну, яку треба сплатити, щоб придбати такі товари.

Так квартирна плата також є ціною за послугу, яку надає власник житла. Якщо людина наймається на роботу, то їй за послуги праці виплачують заробітну працю, яка є ціною такого товару як робоча сила. Ціною є проценти за кредит, орендна плата власнику землі. Сировинні матеріали, основні засоби виробництва також реалізуються за закупівельними цінами. Отже, на ринку товарів є безліч цін. Ще не так давно ціну визначали як грошове вираження вартості товару. А вартість, як відомо, - це втілена і уречевлена в товарі абстрактна праця, яка визначається кількістю суспільно необхідного робочого часу, потрібного для виготовлення будь- якої споживчої вартості за наявних суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вмілості та продуктивності праці.

Однак в практиці трапляються такі випадки, коли вартість одного товару ( тобто затрати суспільно необхідного часу ) перевищує вартість іншого , але ринкова ціна його менша. Це пояснюється співвідношенням попиту і пропозиції на товари. У нашому випадку ціна другого товару більш висока через те, що попит на нього перевищує пропозицію, а , отже, його ціна вища від вартості. Існують ще й інші фактори, не повязані з вартістю, але впливають на ціну товару.

Отже, ціна є грошовим вираженням вартості товару лише в тому випадку, коли існує рівновага між попитом і пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняється не вартістю, а іншими причинами. Тому потрібне більш універсальне визначення ціни : ціна - це грошова сума, яку одержують за конкретний товар. Величина ж грошової суми залежить від багатьох факторів, які будуть розглянуті в роботі. Таким чином, предметом її розгляду є одна з найголовніших категорій ринкового господарювання- ціна. Особливої уваги приділяється питанням ціноутворення на підпрємствах та впливу ціни на економічні процеси загалом. Ціллю даного дослідження є простеження всієї різноманітності методів встановлення цін та їх поведінку на перехідному етапі розвитку.

ЦІНА ЯК КАТЕГОРІЯ РИНКОВОГО ГОСПОДАРЮВАННЯ.

1.1 Система цін в Україні. Джерела інформації про ціни.

Система цін організовує господарський процес таким чином, що кожен учасник сам вирішує вирішує, який вклад він хоче внести в економіку – з врахуванням того, що він може реалізувати ( продати ) свій вклад за ціну, яка влаштовуватиме його як покупця і, відповідно. З свого боку придбати товари та послуги, що пропонуються іншими. Ця система настільки природня для ринкової економіки, що зазвичай її розглядають як дещо, що не потребує доведень. В дійсності ж система цін є результатом тривалого розвитку, який поступово привів до сьогоднішніх ринкових реалій і весь час продовжує вдосконалюватись.

1.2 Ціна за способом формування.

Систему цін прийнято класифікувати згідно визначених ознак.

За характером обороту:

- Оптові, за якими підприємство реалізує вироблену продукцію іншим підприємствам та збутовим організаціям

- Закупівельні, за якими реалізується сільськогосподарська продукція виробниками ( колгоспами, радгоспами, фермерськими господарствами та населенням ) державним та комерційним організаціям для послідуючої переробки.

- Роздрібні, за якими товари реалізуються в роздрібній торговій сітці населенню.

На будівельну продукцію існує декілька різновидністей цін

- кошторисна вартість – граничний розмір витрат на будівництво кожного конкретного обєкта.

прейскурантна ціна – середня кошторисна вартість одиниці кінцевої продукції типового будівельного обєкту.

Договірна ціна встановлюється при підписанні договору між замовником та підрядчиком.

Ціни та тарифи на послуги населенню.

Знижки в галузі обігу ( оптово- збутові, торгівельні )

Тарифи грузового та пасажирського транспорту – плата за переміщення вантажу та пасажирів. Яка береться транспортними організаціями з відправників вантажу чи пасажирів.

За рівнем вільності від впливу держави при їх встановленні:

Вільні, що складаються на ринку під впливом попиту та пропозиції. Держава може домагатися зміни цих цін тільки за допомогою впливу на коньюктуру ринку.

Регульовані, які складаються також під впливом попиту та пропозиції, але підлягають певному впливу з боку держави чи через безпоседнє обмеження їх росту або зниження, регламентацію рентабельності.

Фіксовані, які встановлюються державними органами на попередньо визначене коло товарів.

За способом фіксації:

Контрактні, які встановлюються за згодою обох сторін згідно контракту.

Трансфертні, які застосовуються при реалізації продукції між філіями або в межах однієї асоціації.

Біржові, які використовуються при продажу товарів безпосередньо через біржі.

Торгів, які обслуговують особливу форму торгівлі, коли декілька підрядчиків, що конкурують між собою, пропонують замовнику свої проекти на виконання певних робіт, з яких замовник на конкурсній основі обирає найбільш ефективний.

За ступенем обгрунтованості:

Базисні, які застосовуються в якості початкової ціни на подібну продукцію. Вони являють собою фіксовані в угодах чи прейскурантах ціни товарів з певними якісними характеристиками.

Довідкові, які друкуються в каталогах, прейскурантах, журналах, газетах, довідниках, економічних оглядах. Вони використовуються спеціалістами в якості інформації для орієнтації при встановленні цін на аналогічну продукцію чи аналізі рівнів та співвідношень між цінами.

Прейскурантні, які є видом так званої, довідкової ціни. Вони друкуються в прейскурантах фірм – виробників або продавців.

Фактичні ціни угод. Які враховують застосування різноманітних знижок та надбавок щодо базової ціни.

Споживача, яка визначає витрати споживача, які напряму повязані з придбанням товару та витратами, повязаними з його експлуатацією.

По терміну дії ціни:

Постійні, які не змінюють протягом сроку поставки продукції за даним контрактом чи договором

Текучі , за якими здійснюється поставка продукції в даний період часу. Вони можуть змінюватися на протязі виконання одного контракту і повністю залежать від коньюктури ринку.

Плинні, які встановлюються в торгових угодах на продукцію, яка зазвичай потребує тривалого сроку на виробництво. Вони враховують всі зміни у витратах виробництва, які відбуваються в період виготовлення виробів.

Сезонні , які діють протягом визначеного періоду часу4.

Ступінчасті, які передбачають ряд послідовно зменшених цін за попередньо визначеною шкалою.

Складовою частиною системи ціноутворення є широко поширена система знижок з встановлених прейскурантних цін. Знижки застосовують фірми – виробники продукції та роздрібна торгівля. Знижки – це своєрідна відповідь на дії конкурентів, коли вони почмнають знижувати ціни. Знижки використовуються для залучення нових споживачів та зкорочення великих запасів.

Всім підприємцям, хто вболіває за розширення масштабів своєї справи, слід привернути особливої уваги системі знижок. Для цього є цілий ряд причин.

Знижка сама собою створює у покупця переконання і впевненість про те, що фірма – продавець ( відповідно прямий виробник ) йде саме йому на зустріч, що, звичайно, підкреслює значення покупця-споживача у власних переконаннях.

У покупця складається враження, що фірма - продавець є безумовно солідною та стабільною організацією, оскільки вона може собі дозволити певне зниження цін. Спрвжню ж користь з всіх цих заходів отримує перш за все фірма – продавець через те, що вона прискорює товарорух та збільшує обєм продажу.

Таким чином розрізняють слідуючі види знижок:

За оплату товару готівкою ( загальна чи проста знижка ). Така форма платежу покращує фінансове положення виробника з точки зору готівкових грошей, оскільки зазвичай в практиці ринкових відносин сроки оплати рахунків за відгружену продукцію коливаються від 30 до 90 днів. В залежності від суми угоди такі знижки можуть складати від 3 до 6 %.

Кількісна – зниження ціни за купівлю великих партій товару. Продаж і транспортування продукції такими партіями знижують збутові витрати виробника. Йому такі знижки вигідні, так як одночасно знижується і собівартість продукції по мірі збільшення обєму партії, що виробляється.

Дилерська надається дилерам чи посередникам за послуги, повязані з просуванням продукції до кінцевого споживача. Слід відмітити, що такий вид знижок також досить важливий для виробника, оскільки просування товарів таким чином перекладається на плечі посередників.

Спеціальна ( персоніфікована ) надається так званим “ обранцям ”. Це певна катерорія покупців, якими безпосередньо зацікавлені продавці. На мою думку, це також досить вдалий прийом, адже таким чином розвивають зацікавленість у пробних та елітних видах товарів.

Сезонна надається покупцеві за купівлю несезонного товару або в період сезонного розпродажу. Слід нагадати також, що величина таких знижок доходить до 50- 80 %.

- Бонусна надається постійним покупцям, якщо вони за певний період купляють попередньо обумовлену кількість товару. Вона може складати 7 – 8 % вартості обороту. Так, наприклад, представництво швейцарської фірми « Тісол « в Україні, яке має досить широку сітку спеціалізованих і відомих магазинів проводить акцію з надання бонусної знижки при пред’явленні товарних чеків своїх магазинів на суму понад 100 грн., за якими покупки здійснювалися в десятиденний термін. Однак, слід відмітити, що даний вид знижок може дозволити собі лише продавець елітних товарів.

- Закрита робиться на продукцію, що виробляється в замкнених формуваннях, наприклад, у внутрішньофірмових поставках, внутрішні торгівлі економічних угрупувань, а також на товари, що поставляються за спеціальним міжуправлінською домовленістю

Непомітна – форма додаткових безкоштовних послуг продаця покапцю. Наприклад, надання льготних кредитів. Такі знижки стимулюють купівлю оптових партій товарів.

Інформація, необхідна для прийняття рішень щодо цін.

Вирішуючи питання щодо ціни товару, фірма – виробник повинна зібрати всю достовірну інформацію. Проте не слід ототожнювати інформацію і дані. Рішення щодо цін фірма може приймати тільки всебічно вивчивши інформацію. Дані слугують лише вихідним матеріалом, аналізуючи який можна отримати якісні продукцію. Якщо фірма не проведе такого аналізу, вона буде мати лише набір фактів та цифр, які не тільки не допоможуть, а й ускладнять прийняття правильних рішень і відповідно орієнтацій.

Дані слід збирати будучи впевненим, що вони слугуватимуть потенційним джерелом інформації. Тому керівництво фірми має визначитись, в яких напрямках збирати дані, за якими питаннями потрібна інформація. Як правило, компанії збирають інформацію за такими напрямками як ринок товару ( тип конкуренції ), галузь промисловості, урядова діяльність.

Фірма – виробник потребує інформацію про конкурентів та конкуруючі товари, виробництво і затрати, відношення між виручкою від реалізації товару і прибутками, політику уряду в галузі підприємництава та податкову політику.

Збираючи і опрацьовуючи інформацію стосовно цін, фірма має вивчити:

Ринок, на якому продає свою продукцію;

Всі потенційні можливості вироблюваного товару;

Свою та суміжні галузі для виявлення існуючих і потенційних конкурентів;

Рішення уряду.

Для прийняття вірного і обумовленого рішення по цінам необхідно мати слідуючий перелік інформації

Ринок і товар

Сегменти ринку, в яких реалізується товар.

Вимоги, які висуваються покупцями щодо товару.

Географічне положення .

Новизна товару.

Ємкість ринку.

Якість товару в порівнянні з товарами конкурентів.

Головні конкуренти.

Відповідність товарів по цінам.

Перспективи росту обєму продаж

Здатність задовольняти потреби покупця, в тому числі і перспективні

Коньюктура ринку протягом 2 років.

Необхідність модифікації.

Конкуренція на ринку. Політика уряду.

Конкуруючі товари в продажу.

Вплив на ринок політики уряду.

Доля ринку конкурентів.

Вплив на окремі фірми.

Можливість зміни цін.

Фінансове положення конкурентів.

Дії конкурентів, які можна передбачити у випадку зміни умов ринку.

Офіційні дані про рибутки та збитки.

Виробництво і витрати. Виручка від реалізації та прибуток.

Обєми виробництва та складські запаси товарів у фірми на конкретну дату.

Співвідношення між виручкою від продажу, прибутком і витратами по різним видам товарів

Витрати, які відповідають даному рівню наявності складських запасів

Вплив обємів виробництва на виручку від продажу та прибуток.

Вплив на витрати зміни обємів виробництва і складських запасів.

Питома вага прибутку в ціні одиниці товару фірми та його відмінність від аналогічного показника конкурентів

Затрати, які мають безпосереднє відношення до прийняття рішень щодо цінових питань.

Фірма повинна приймати всі міри для отримання вищезгаданої інформації. Якщо вона не зможе зібрати і проаналізувати інформацію, покладаючись на власні сили, необхідно звернутися до послуг підприємств, які спеціалізуються на аналітичних дослідженнях.

СИСТЕМА ОПТОВИХ ЦІН

ТА ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА.

В системі планових цін значної уваги приділяють оптовим цінам на продукцію промисловості, які мають вагомий вплив на рівень закупівельних цін в сільському господарстві, цін в будівництві та тарифів на грузові перевезення , а також роздрібні ціни на товари народного споживання та різних видів тарифів на виробничі, комунальні та побутові послуги.

Оптові ціни на промислову продукцію поділяютьсяна оптові ціни підприємств, які складаються з собівартості та прибутку, тобто, іншими словами, цінами товаровиробника чи цінами реалізації продукції, та оптові ціни промисловості, які включають в себе збутову націнку постачальників. Розрізняють також оптові ціни промисловості єдині для всієї території країни та зональні, що встановлюються взалежності від величини транспортних витрат, обєктивної відмінності в витратах виробництва та використання продукції. Крім вищезгаданого поділу існує також поділ на тимчасові, разові, договірні. Такий поділ залежить від терміну дії цін, специфічних особливостей виробництва та попиту на продукцію.

Особливим типом оптових цін є розрахункові ціни, що встановлюються в межах деяких галузей з ціллю забезпечення госпрозрахункових умов діяльності підприємствпри великих обєктивно зумовлених якимись іншими факторами в різницях, що яскраво виражені у витратах на виробництво продукції. За розрахунковими цінами підприємства реалізують вироблену ними продукцію відповідним організаціям, які в свою чергу реалізують її за встановленими прейскурантними цінами та договірними оптовими цінами. Слід також вівдмітити вагомість і важливість системи оптових цін. Так, наприклад, в 70-80 рр. Рівень оптових цін не відображував загальнонеобхідних витрат, що зувовлювало знвчне послаблення розрахункових відносин в багатьох промислових обєднаннях і на підприємствах. Безперечно, це негативно відобразилось на рості продуктивності праці, темпах науково-технічного прогресу, покращенні організації та стимулюванні виробництва, праці та управлінні. В результаті різко знижувались темпи росту ефективності виробництва. Тобто, як висновок до проведеного вище економічного аналізу можна сказати, що оптові ціни стимулюють виробництво високоякісної продукції.

ПРОЦЕС ЦІНОУТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

2.1 Основні принципи ціноутворення

В кінцевому результаті ціна товару визначається ринком, на неї значно впливає відношення попиту та пропозиції і вона представляє собою компроміс між бажанням продавця і можливостями покупця. Проте, витоком формування продажної ціни є калькуляція. Незважаючи на докорінні зміни в системі ціноутворення через певну лібералізацію, калькуляційний метод формування цін залишається головним, оскільки ціна має забезпечувати покриття всі витрат і крім цього ще й отримання прибутку. Якщо розрахована калькуляційним методом ціна вища тієї, що склалася на ринку, слід шукати шляхи зниження витрат чи взагалі відмовитися від виробництва даного товару.

Попередньо розраховуються дві ціни кожного товару, виробництво якого передбачається в наступному році: продажна, яка забезпечує виробнику нормальні умови відтворення і мінімальна, яка компенсує підприємству витрати при мінімальному прибутку. Якщо укладається контракт, здійснюється велике замовлення, то замовники мають право ознайомитися з калькуляціями виробника. Виробник в свою чергу може відмовитися від представлення калькуляційних звітів, замовник в такому випадку - від придбання товару, ціна якого видається йому явно завищеною.

Крім калькуляційного застосовуються також і інші методи формування цін на вироби, що тільки починають випускатись: параметричний, що базується на залежності ціни від головного параметру виробу ( потужності, швидкодії, грузопідємності і т.п.); статистичний, основа якого – аналіз динамічного ряду цін аналогічних чи споріднених виробів. Але, слід відмітити, що при всіх умовах ціна повинна компенсувати витрати виробника, тому використання калькуляцій – просто необхідний процес в ціноутворенні. Іноді проектування цін на, так звані, елітні вироби доручають спеціалізованим консалтинговим фірмам, в обєктивності яких впевнені обидві сторони – як замовник так і виробник. Наприклад подібного роду роботи виконує американська фірма Rand Corporation.

2.2 Аналіз ціноутворюючих факторів.

В умовах ринкової економіки ціна має величезне значення. Ціна визначає структуру і обєм виробництва, рух матеріальних потоків, розподіл товарної маси і з рештою рівень суспільства. Крім того, успіх комерційного підприємства визначають наступні складники:

- науково обгрунтована цінова стратегія;

- розумна цінова політика;

- правильна методика встановлення цін.

Ціна і цінова політика для підприємства - другий після товару важливий елемент маркетингової діяльності. Саме тому розробці цінової стратегії і цін приділяється максимум уваги з боку керівництва кожного підприємства, якщо за цілі було поставлено ефективно і довгостроково розвивати діяльність ринку. Адже кожен невірний чи недостатньо продуманий крок відразу відображається на динаміці продажу та рентабельності. Тож прийняття рішень в області цін має спиратись на багаточисельні фактори, найважливіші з яких:

собівартість товару, його вартісна оцінка, що розраховується різними способами,

очікувана реакція покупців та можливість її зміни,

прямий вплив з боку держави на політику цін (див. додаток 1 ),

Кожен, хто ступає на стежину підриємництва, має чітко розуміти, під пливом яких факторів формується ринкова ціна. Для вибору цінової політики фірма повинна виявити і проаналізувати всі ціноутворюючі фактори. Вони можуть бути як зовнішніми так і внутрішніми. Ціна на ринку набуває видозмін перш за все під впливом попиту та пропозиції. Попит є чи не найважливішою категорією ринкової економіки, оскільки саме він визначає ціну на різні товари, розподіляє сировину і готову продукцію.

Взаємозв’язок між попитом на товар і факторами, що його визначають виражено в загальній функції попиту і може бути представлена у вигляді:

Qdx = f ( Px , Py,… Pz , I , W , Tx , F , S , q )

Qdx – обєм попиту на товар х за одиницю часу.

Px – ціна товару х.

Py ,… Pz – ціни товарів – замінників та взаємодоповнюючих товарів.

I – дохід покупця.

W – рівень благоустрою.

Tx – потреба покупця в товарі х.

F – думки споживача стосовно перспектив покращення його благоустрою.

S – серйозність потреби, задоволена даним товаром.

q - кількість покупців.

Обєм попиту – це та кількість товару, яку покупець хоче придбати при даних умовах на протязі певного відрізку часу. При зміні хоча б одного з перелічених факторів зміниться і обєм попиту на даний товар. Проте, припустимо, що в якийсь проміжок часу всі фактори, крім першого, в даному виразі незмінні і постійні, тоді обєм попиту реально буде залежати від зміни ціни. Таким чином здійснюється перехід від загальної функції попиту до функції попиту від ціни. Qdx = f ( Px ).

Пояснення: Графічно залежність велечини попиту від цін може бути показана у вигляді кривої попиту СС. По осі ОХ відкладено обєми продажу Q деякого товару Х, по осі ОУ- ціни Р одиниці даного товару. Таким чином, крива попиту СС показує взаємодію між ціною Р і кількістю товару Q, яка буде придбана за даною ціною. При цьому, якщо змінюється ціна товару Рх, то при інших рівних умовах змінюється велечина попиту на нього. І рух йде по по кривій попиту. У випадку, коли змінюються інші фактори, змінюється і сам попит, а, відповідно, і положення його кривої.

Крива попиту встановлює оберненопропорційну залежність між ціною товару і його кількістю. Дійсно, чим вища ціна, тим менше товарів за цією ціною буде придбано. Відповідно, як показує практика, збільшення кількості товару в продажу веде за собою зниження ціни на нього.

У встановленні ринкової ціни не менш важливу роль відіграє пропозиція, тобто та кількість товару, яку продавці можуть і бажають запропонувати покупцеві в певний час і в конкретному місці. Крива пропозиції характеризує пропозицію товару прямопропорційною залежністю між Р і Q . Вона пояснює той факт, що чим вища ціна товару, тим більше його буде пропонуватися на ринку.

Отже, підсумовуючи вищесказане, зрозуміло, що фірма- виробник через ціну товару отримує інформацію про, те якій мірі суспільство потребує його продукцію. Тому, якщо рівень ціни, що вже склався на ринку, компенсує витрати підприємства і забезпечує отримання бажаного прибутку, то це слугує найточнішим орієнтиром доцільності виробництва і відповідності попиту. Функція пропозиції показує взаємозалежність між пропозицією товару і факторами, що її визначають. Вона може бути представлена слідуючим виразом:

Qsx = f ( Px , Py , … Pz , K , L , N , q ), де

Qsx – обєм продукції товару х за одиницю часу,

Px – ціна продукції товару х,

Py…Pz –ціни на товари- конкуренти,

K –рівень технології виробництва,

L – державна політика в галузі оподаткування,

N – плата за ресурси ( сировину, матеріали ),

q – кількість продавців на ринку.

Обєм пропозиції – це та кількість товару, яку продавець бажає продати за даних умов. Обєм пропозиції змінюється при зміні ціни. Графічно зміна обєму пропозиції виражається в рухові вздовж кривої. У випадку зміни інших факторів, що впливають на пропозицію, зміщується сама крива пропозиції ( ПП – П.П. ). Особливість вільного ринку в тому, що при певній кількості запропонованої продукції він начебто сам по собі намагається досягти рівноваги. Таким чином, при рівновазі попиту і пропозиції встановлюється ринкова рівноважна ціна в точці Р1. Відповідно, рівновага відображає компроміс між покупцем і продавцем, який реалізується на взаємоузгодженні при купівлі-продажу. Єдиною рівноважною ціною, яка може зберігатися, оскільки задовольняє зацікавленість як покупців так і продавців, є ціна, при якій обєм пропонованого товару дорівнює обєму товару, який потрібен на даний час (Qs = Qd). Конкурентна рівновага завжди знаходиться в точці перехрещення графіків попиту (СС) та пропозиції ( ПП ) і відповідає точці Е. Але, слід відмітити, що при аналізі попипу та пропозиції найбільшу зацікавленість являє собою не їх абсолютне значення, а зміна попиту та пропозиції у відповідь зміні товару чи якогось іншого параметру, що і є їх головним визначником. Тож якісно виміряти чутливість попиту та пропозиції до зміни факторів, що їх визначають, дозволяє еластичність. Еластичність- це міра реагування однієї змінної велечини на зміну іншої. Другими словами, еластичність – число, що вказує настільки відсотків зміниться одна змінна врезультаті іншої на 1%. Тобто це напряму означає, що підприємцю необхідна інформація, про те, настільки зміниться попит, якщо на нього будуть впливати інші фактори ( доходи, ціни на інші товари, податки і т.п. ). Тож слід акцентувати увагу на еластичності попиту від цін або ціновій еластичності, яка показує реакцію велечини попиту у відповідь на зміну цін і визначає на стільки відсотків зміниться велечина попиту при зміні ціни на 15. Вона визначає чутливість покупців до зміни цін з точки зору кількості товарів, які вони купують. Практично значення еластичності попиту має дуже велике значення. Так, наприклад, якщо маркетингова служба, підраховуючи еластичність попиту, визначила, що попит на товар нееластичний, (Е d> 1 ), то слід дати керівництву фірми рекомендацію про підвищення ціни. При цьому виручка матиме тенденцію до зростання. Якщо ж навпаки попит на товар нееластичний, то ціни краще не підвищувати. В даному випадку доцільніше розглянути можливість зменшення ціни. Виручка буде зростати за рахунок збільшення попиту на товар. Тому вплив цінової еластичності попиту на загальну виручку і реакцію покупців на зміну ціни можна показати в таблиці ( див. Додатки ). На мою думку, слід також відмітити ,що різні товари по різному реагують на зміну ціни. Так, наприклад, до товарів нееластичного попиту відносяться товари першої необхідності ( житло, електоенергія, хліб і т. п. ), товари, яким немає або майже немає заміни ( молоко, ліки ), товари відносно недорогі ( сіль, сирники ), товари, які покупець купляє зазвичай через відсутність вибору. Підприємців також цікавить еластичність попиту по відношенню не тільки до ціни, але й іншими змінними, наприклад, прибутком. Еластичність попиту може бути використана і для прийняття рішень в умовах зміни податкових ставок на прибуток. Якщо ставка підвищується, то підприємець, враховуючи еластичність попиту на свій товар, має прийняти рішення про підвищення ціни таким чином, щоб його фінансове становище не погіршилося. Проте, існує ще один своєрідний важель, який здатний вирівнювати положення і тимчасово згладжувати протиріччя иіж попитом та пропозицією. Це цінова і нецінова конкуренція.

Цінова конкуренція – це вид конкурентної боротьби методом зміни цін на товари. В певній мірі вона впливає на рівень ціни. Фірми – продавці, слідуючи кривій попиту, знижують чи збільшують ціну. Тому ціною можна легко маневрувати під дією багатьох факторів. Проте, слід додати, що цінову конкуренцію може проводити не лише фірма, яка займає провідне місце на ринку, але й невелике підприємство, щоб вижити в умовах конкуренції. Тоді головною умовою успішної цінової конкуренції виступає постійне вдосконалення виробництва і зниження собівартості. В такій ситуації виграє лише підприємець, який має реальні шанси зниження витрат виробництва, оскільки механізм цінової конкуренції діє таким 1.4

чином, що фірма встановлює на свою продукцію ціни, нижчі ринкових. Відповідно, конкуренти, які не мають можливості слідувати за нею, не можуть втриматись на ринку. Вони залишають свої галузі, змінюючи орієнтацію, або взагалі розорюються. Проте знаходиться конкурент, який виведе свою фірму з скрутного становища, перенесе цінову війну і дочекається нового підвищення цін. В такому разі ясно, що цілей війни не досягнуто і доведеться або змиритись або знову почати зниження цін. Слід нагадати, що цінова конкуренція в кожному з випадків справа нелегка і в певній мірі призводить до хай навіть незначного, але все ж таки зубожіння. Таким чином на виграш може розраховувати лише фірма з стабільним положенням на ринку, з сильнішими позиціями ніж конкурент. Якщо ж конкуруючі фірми опиняються приблизно в однакових умовах, то цінова конкуренція не просто витратна, а й безцільна. Таким чином на виграш може розраховувати лише фірма з стабільним положенням на ринку, з сильнішими позиціями ніж конкурент. Якщо ж конкуруючі фірми опиняються приблизно в однакових умовах, то цінова конкуренція не просто, а й безцільна. Якщо економічна міць конкурентів приблизно однакова, маневрування цінами виправдане. Ця політика полягає в наданні найрізноманітніших знижок, встановлення цін на товари різної якості в близькому діапазоні. В результаті цього перш за все виграє покупець.

При неціновій конкуренції роль ціни не зменшується, але на перший план висуваються унікальні якості товару, його технічна надійність та висока якість. З цих позицій саме вищезгадані фактори, а не зниження ціни дозволяє залучити нових покупців та підвищити конкурентоздатність товару.

Великого впливу на рівень цін та їх динаміку справляє стан фінансово–кредитного середовища. При цьому безпосередній вплив на ціни складають зміни в купівельній спроможності грошової одиниці України. Згадаймо, в нормально функціонуючій економіці, коли гроші забезпечені золотим змістом, відношення між сумою цін товарів і кількістю грошей в обороті відносно стабільне. При відсутності такої умови в системі «кількість грошей – сума цін» починає змінюватися сама структури цін.

Слідуючий важливий фактор, що в значній мірі впливає на ціни - споживачі. Кожен підприємець повинен бачити глибокий взаємозв’язок між ціною і її сприйняттям різними споживачами. Відносини між цінами і кількістю зроблених покупок за цими цінами можна пояснити двома причинами:

1) впливом законів попиту, пропозиції та цінової еластичності,

2) неоднаковою реакцією покупців різних сегментів ринку на ціну.

Саме ці причини полягли в основу поділу всіх покупців за їхнім сприйняттям цін та орієнтації при виборі покупок на чотири групи:

покупці, які виявляють велику зацікавленість при виборі покупки цінами, якістю, асортиментом пропонованих товарів. Це так звана група економічних покупців.

покупці, які полюбляють створити собі образ товару, який вони хочуть мати. Це персоніфіковані покупці.

покупці, які підтримують своїми покупками невеликі організації і роблять це по вже давно встановленій традиції. Це етичні покупці.

покупці, які мало цікавляться цінами - апатичні покупці .

Проте, найголовнішим фактором, що впливає на ціну, а значить, і на всю підриємницьку діяльність господарського субєкту є державнерегулювання цін.

Існують прямі міри, що здійснюються шляхом встановлення певного порядку ціноутворення та такі, що безпосередньо направлені на зміну коньюктури ринку, створення певного положення в області фінансів, валютних та податкових операцій, оплати праці.

В США держава регулює 5 - 10 % цін, головним чином в галузях, де існує монополія ( сільське господарство, енергетика, зв’язок ). В Японії держава регулює біля 20% споживчих цін ( в тому числі такі важливі, як тарифи на електроенергію , газ, залізничні, вартість медичного обслуговування та освіти, ціни на рис, м’ясо, воду, молочні продукти ). В Швейцарії федеральне відомство з контролю за цінами в законодавчому порядку фіксує близько 50% обєму товарної продукції сільського господарства. Обмежене регулювання здійснюється на текстильні товари, одяг, іграшки, музичні інструменти та деякі інші товари. В дуже поодиноких випадках ( загроза

війни, загроза загального підвищення цін ) можна напряму вплинути на ціни, тобто заморозити їх, як, наприклад, у Швеції. Проте, це має обов’язково бути передбаченим законодавством.

Не слід також забувати про високий рівень монополізації вітчизняної промисловості. Для відвернення дій підприємств – монополістів, що направлені на приниження інтересів других підприємств та шкодять ефективному функціонуванню товарних ринків, держава ввела ренла регулювання цін на продукцію, яку вони випускають. Щодо підприємств – монополістів здійснюються слідуючі методи регулювання цін .

встановлюється гранична ціна, це свого роду заморожнння ціни.Такий метод особливо важливий в умовах дефіциту товару. Проте, багато розвинутих країн у відношенні товарів першої необхідності та продуктів харчування давно відмовились від даного методу;

встановлюється фіксована ціна;

при підвищенні цін встановлюються граничні надбавки - коефіцієнти зміни цін;

застосовуються граничні рівні рентабельності і розміри торгівельної знижки.

На рішення питань щодо ціноутворення впливають учасники каналів товароруху від виробника до оптової та роздрібної торгівлі. Всі вони намагаються збільшити обєм реалізації та прибутку, встановити більший контроль за цінами. Таким чином, фірма–виробник впливає на ціну товару, використовуючи систему монопольного товароруху, зводячи до мініму продаж товарів безпосередньо через магазини, що зазвичай віддають перевагу торгівлі за зниженими цінами зметою привернення якомога більшої кількості покупців. Саме тому, виробнику набагато вигідніше відкривати власні магазини, де він сам може контролювати ціни. Звідси випливає, щоб досягти згоди всіх учасників каналу збуту зрішеннями стосовно цін, виробнику необхідно дотримуватися декількох немаловажливих умов:

забезпечити відповідну частку прибутку кожному учаснику для покриття його витрат і отримання доходів;

надати гарантій оптовій та роздрібній торгівлі в отриманні продукції за найнижчими цінами;

запропонувати особливих пропозицій;

надавати знижки зціни на визначений період;

пропонувати безкоштовну частину з партії товару для стимулювання закупок оптової та роздрібної торгівлі.

Тому, зважаючи перш за все на вищезгадані фактори, на рух цін найвагомішого впливу спричиняє динаміка ціни виробництва товару. Звідси випливає, що зростання ефективності праці, зниження витрат на предмети праці та сировину на одиницю продукції викликає зниження ціни і навпаки. Звичайно, можна припустити, що з прискоренням темпів науково–технічного прогресу відбудеться зниження ринкових цін. Проте, практика доводить , що що в розвинених країнах досягнення науково–технічного прогресу не призводить в ряді галузей до зниження вартості товарів. Це можна пояснити й тим, що дія інших факторів, таких як політика монополій та інфляція, виявляються набагато сильнішими. Однак, за більшим “кругом ” товарів вплив ціни виробництва на рівень роздрібних цін дуже сильний.

Використання короткострокової тактики ціноутворення не дає можливості управлінцям підтримувати надійну довгострокову рентабельність для вирішення проблем, повязаних з витратами, споживачами та конкурентами. Довгострокова рентабельність і становище між конкурентами потребують такої стратегії ціноутворення. Внесемо деякі уточнення щодо складання стратегії ціноутворення. Вона складається:

внутрішньої структури витрат компанії по кожному продукту, групі продуктів чи споживачів;

«споживацької чутливості» і того, як споживачі цінять унікальні якості продукції даної фірми;

становище між конкурентами, за виключенням потенційної можливості і стратегії;

Підсумувавши, можна сказати, що рентабельна політика ціноутворення потребує розуміння взаємодії трьох сил – витрат, споживаччів та конкурентів, - забезпечення водночас їх оптимального поєднання.

Розуміння структури витрат.

Можна сказати, що основною інформацією про витрати для потреб ціноутворення є відомості. Можна сказати, що основною інформацією про витрати для потреб ціноутворенняє відомості про те, яким чином змінюються витрати з зміною обєму продажу . Таким чином, розуміння структури витрат (чи є витрати простими або постійними при продажу додаткових обємів продукції) просто необхідне розуміння для встановлення рентабельного поєднання граничного рівня ціни та розмірів сегменту ринку. Тому, перш за все, при зміні ціни слід визначити дійсну природну вартість продукції, тобто, які саме витрати було зроблено, якщо товар купили і які, якщо товар так і не купили. То ж витрати, які не змінюються, не впливають на рентабельність ціноутворення. Звичайно, постійні витрати важливі, в першу чергу для визначення кінцевої рентабельності, але вони, разом з тим, не впливають на зміни рентабельності, повязані з підвищенням або пониженням цін. Керівники можуть встановити граничний рівень ціни продукції , визначивши дійсну вартість продажів. Про це можна довідатись, віднявши від ціни приросну змінну вартість. Звідси можна розрахувати точку беззбитковості при зміні обємів продажу. Таким чином:

% зміни точки беззбитковості = зміни в ціні витрати – граничний рівень зміненої ціни

Використовуючи цю формулу, можна одночасно згладити і конфлікти між відділами фінансів та збуту. Так, наприклад, якщо управлінець з відділу збуту хоче знизити ціну, щоб стимулювати продаж товарів, то за цією формулою він може визначити, наскільки слід збільшити обєм продужу, щоб досягти тих же рівнів у фінансових результатах..

Методики встановлення цін за географічною ознакою.

Вищезгадані фактори враховують витрати, які виникають через необхідгість транспортування продукції. Так, залежно від розподілу обовязків з транспортування товарів і участі постачальників та споживачів у компенсації транспортних витрат проводиться так зване франкування цін. Це означає, що всі витрати з транспортування продукції до названого пункту входять у ціну товару. Існує 6 видів франко - цін:

франко- склад постачальника ( витрати на виробництво продукції та маркетинг)

франко-станція відправлення ( витрати на транспортування товарів на станцію відправлення)

франко- вагон на станції відправлення ( витрати на завантаження і зберігання продукціїна станції відправлення)

франко- вагон на станції призначення (транспортний тариф від станції відправлення до станції призначення)

франко-станція призначення ( витрати на вивантаження і зберігання продукції на станції призначення)

франко- склад спгоживача ( витрати на доставку продукції).

Різновидами методик встановлення цін за географічною ознакою є їх розрахунок щодо якихось базових пунктів території, а також визначення зональних цін.

У маркетинговій діяльності фірм чи підпрємств розрахунок цін- це тільки перший крок до розвязання однієї з найважливіших проблем ринкової діяльності. Надалі ціна товарів та послуг регулюється відповідно до загальних змін цін фірми, змін коньюктури ринку тощо. Отже, управління цінами- це загальні правила, якими керується підприємство, приймаючи рішення відповідно до стратегії і тактики діяльності.У процнсі управління цінами можуть бути використані такі принципи.

Політика поступового зниження цін. Вона характеризується відносно високими цінами під час виведення на ринок нового продукту. Далі, коли зростає конкуренція, ціни поступово знижуються. Є кілька передумов для використання такої цінової політики:

наявність досить великої кількості потенційних покупців з високою купівельною спроможністю і гострою потребою в даному товарі

компенсація високого рівня цін

незначний ступінь привабливості продукту і високий рівень цін на нього для потенційних конкурентів

обовязкова відповідальність високої ціни високій якості продукту.

Основої перевагою такої політики є та проста істина, що цінизавжди легше зменшувати. Завдяки цьому продукт тривалий час зберігає свою ринкову привабливість, обсяги збуту. Основною проблемою тут є встановлення початкового рівня цін, який давав би вільну можливість поступового їх зниження

Політика знімання вершків. Така політика використовується щодо товарів, які належать до категорії модних новинок. Вона характеризується максимально високими цінами під час виведення на ринок новинки. Передумовами її використання є готовність споживача купити новинку за найвищу ціну, нечутливість попиту, наявність відповідного цінового сигмента ринку, необізнаність покупців з реальними витратами виробника, а також мала ймовірність швидкої реакції конкурентів.Перевагами такої політики є можливість швидкого покриття витрат на виробництво і маркетинг, отримання відповідних прибутків, підвищення іміджу фірми як підприємства- новатора,а також уникнення небажаного ажіотажного попиту. Проте таке підприємство високим рівнем цін приваблює конкурентів, що може змусити його відмовитись від випуску даного продукту.

Політика проникнення.Вона характеризує порівняно низькі ціни, що робить можливим проникнення підприємства на нові ринки, створення достатнього попиту. Такі ціни можуть бути підвищені, наприклад ,за рахунок підвищення якості продукції.Головна передумова використання такої політики полягає у наявності необхідної кількості товарів, що робить можливим досягнення великих обсягів товарообороту, достатніх для проходження точки беззбитковості.

Політика диференціювання цін. Це продаж свого того самого продукту різним покупцям за різними цінами. Така політика має два завдання:

пристосуватись до умов різних ринків, де існують різні умови конкуренції, інтенсивність попиту, сприйняття ціни

досягти виробничо-економічних чи логістичних переваг з погляду впливу на поведінку споживачів за рахунок продажу великих партій товару, вірогіднішого розподілу замовлень в часі

Розрізняють кілька видів цінової диференціації:

просторову 9 різні ціни в країні та за її межами)

часову( сезонні знижки та надбавки)

залежно від способу використання продукту ( паливо як сировина чи як пальне для двигунів)

загрупами споживачів ( використання пільгових тарифів для літніх людей чи студентів)

залежно від кількості ( знижки у разі купівлі цілих упаковок товару, а не одиничних екземплярів)

У різних країнах до такої цінової політики ставляться неоднозначно. Подекуди її кваліфікують як цінову дискримінацію, що переслідується законом.

Політика престижних цін.Це високі ціни на продукти справді високої якості.Такі продукти мусять постійно здобувати і підтримувати свою високу репутацію, отже, основна проблема- постійне підвищення якісних характеристик, його іміджу, збереження традицій хорошої фірми, незважаючи на будь- які конюктурні зміни.

Політика традиційного ціноуворення.Вона полягає в орієнтації на ті традиції, які існують на ринку одо рівня цін на ту чи іншу продукцію.

Політика шикування цін . ЇЇ використовують за продажу кількох категорій продукту або великого асортименту в рамках однієї категорії. Ціни слід вишиковувати так, аби їхній ряд був достатньо диференційований.

Політика психологічно крмфортних цін.Така політика бере до уваги « внутрішню логіку» покупця, коли ціни встановлюються дещо нижчими за якусь « круглу» суму.

Політика послідовного проходження по сегментах ринку.Застосовується у міру насичення якогось сегмента даним товаром. Тоді ціну знижують, а товар пропонують іншому сегменту, де більш висока еластичність.

При аналізі та визначенні рівня цін підприємець має чітко уявляти загальну картину цін, яка характеризує взаємозв’язок і взаємовідносини різних видів цін. До системи цін включено різні елементи, які зазвичай розглядаються як окремі конкретні ціни так і попередньо визначені групи цін. Всі елементи системи цін тісно взаємопов’язані. Це наслідок єдиної методології формування витрат на виробництво і взаємозв’язок між всіма елементами ринкового механізму.

ВПЛИВ ЦІНИ НА ЕКОНОМІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ВІДНОСИНИ

Цінове регулювання економічних відносин.

В будь-якому суспільстві цінове регулювання відіграє велику роль в системі розподільчих відносин. Від його характеру і дієвості залежить органічне поєднання інтересів товаровиробників і держави, мотивація праці, ефективність народно-господарського комплексу і матеріального добробуту громадян. Ось чому вдосконаленню цінового регулювання економічних відносин треба приділяти постійну увагу. Особливо у періоди кардинальних змін в економіці країни. В нашу економіку приходить ринок, філософія якого несумісна з директивним встановленням цін. Як форма суспіль – дерективних відносин він має свою ринкову концепцію ціноутворення, яка базується на відповідній методологічній основі – теорії вартості. Вона послідовно вдосконалювалася відповідно розвитку ринкових відносин. Серед перших довгий час панувала класична теорія трудової вартості. Потім послідовно з’явилися інші: витрат виробництва; факторів виробництва – праці, капіталу і землі; граничної корисності; граничної продуктивності; попиту і пропозиції. Проте, на мою думку, всі вони мають свої негативні моменти, однобічно і неповно пояснюють субстанцію ціни, мінові відносини товарів, джерела доходів. Я вважаю, що найбільший вплив на сучасне ринкове ціноутворення має неокласична теорія. Адже саме вона поєднує в собі теорії трудової вартості , граничної корисності , а також попиту і пропозиції. Суть її полягає в тому, що формування ринкових цін зумовлює взаємодія попиту та пропозиції. У свою чергу, зміна попиту відбувається під впливом витрат виробництва. Тобто, як наслідок це означає, що в краінах з розвинутими ринковими відносинами на перший план висунута не стільки теорія вартості, скільки теорія ціни. Звідси випливає, що тенденції руху цін у сучасному ринку зумовлені складним комплексом різних ціноутворюючих факторів. Наприклад, попит і пропозиція, продуктивність праці, ефективність виробництва, циклічність відтворення, стан грошового обігу, фінансів і платіжного балансу, наявність конкуруючих виробників і продавців, принципи державного регулювання тощо.

У ринковій економіці кожен товаровиробник, власник товару сам визначає рівень ціни, виходячи з напрямів дії вищезгаданих чинників. При цьому, жорстка конкуренція змушує їх постійно вишукувати резерви для зниження витрат, а одержаний прибуток співвідносити перш за все з авнсовим капіталом. Тому відзначена таким чином норма прибутку під впливом дії конкуренції знижується до середньої по всіх галузях народногосподарського комплексу. Тобто ціна формується на основі концепції ціни виробництва за формулою:

Ц - С + Е Ф , де

Ц - ціна,

С - собівартість,

Е - середня норма прибутку,

Ф - авансовий капітал.

Віднесений до всього авансового капіталу прибуток виступає як регулятор виробництва та економічних відносин. Дана формула є загальною для всіх сфер матеріального виробництва. Стосовно ж окремих галузей, вона набуває конкретного вигляду. Це повязано з різним періодом обігу обортніх коштів :

Ц – С + Е ( Оф + Ок К ) , де

Оф – основний капітал,

Ок- оборотній капітал,

К - коефіцієнт періоду обігу оборотнього капіталу.

Слід відзначити, що окремі економісти – аграрники, пропонуючи дану формулу для використанні в ціноутворенні на сільськогосподарську продукцію, завжди додають слова «включаючи вартість землі». Тобто, мова йде про те, щоб ввести до складу аграрного капіталу ціну землі. Звичайно, дана пропозиція безсумнівна. Проте, разом з тим , вона стосується не лише сільського господарства, а й інших галузей. Сюди можна віднести й ціну землі для просторового розміщення заводів, фабрик та інших обєктів.

У країнах з розвинутою ринковою еконоиікою всі витрати на купівлю чи оренду землі в усіх сферах включаються у масу авансового капіталу і таким чином беруть участь у формуванні ціни виробництва, середньої норми прибутку. На мою думку, нашій державі, запроваджуючи ринкові відносини також слід було б звернутися до подібного заходу.

Відомий факт, що планове і ринкове ціноутворення – антиподи. Тому перехід від одного до іншого, як свідчить аналіз практики посткомуністичних держав, виявився болісним, важким і заплутаним. Він не являє собою початку трансформації планової економіки в ринкову, як це було в нашій країні в січні 1992 р., а її вінцем, завершальним етапом. Тоді, не створивши відповідного конкурентного середовища і ринкової інфраструктури, Україна ввела вільні ціни і тарифи. Частка регульованих державою цін становила 17 %. Як наслідок, вслід за цією акцією розпочався обвальний ріст цін і тарифів. Так, лише в в 1992 р. ціни на промислову продукцію зросли в 27,8 рази, на сільськогосподарську - в 15,2 рази, що призвело до порушення цінового паритету в агропромисловому комплексі. Шалений ріст спостерігався на споживчому ринку. Більше того, спостегігаючи за розвитком реформ в Україні, слід визнати, що застосування заходів щодо обмеження, монопольне становище товаровиробників тільки посилилось. Переконливий доказ – зростання цін разом з зменшенням пропозиції товаоів. Обсяги виробництва підганялися до попиту, обмеженого через підвищення цін. Разом з тим, практика встановлення цін у поєднанні з падінням обсягів виробництва характеризує небажання вдаватися до заходів з підвищення ефективності виробництва, зниження його витратності і тому є проявом монопольної поведінки. На жаль, процес ціноутворення в Україні залишається неузгодженим набором окремих рішень адміністративних структур держави, які розробляються суто ситуативно, в разі загострення кризових явищ у господарстві або заради політичного зиску окремих владних осіб. Адже цінова політика держави – як загальне керівництво процесом ціноутворення – це перш за все розробка системи ресурсних нормативів, динаміка науково–технічного прогресу, направлена на освоєння досягнень, на помірні масштаби норми прибутку та на «цивілізовану « систему оподаткування. Слід додати, що Україна все ж досягла певних поступальних кроків в цій галузі. Так, наприклад, створено Державний комітет з контролю за цінами та ціноутворенням, який досить вдало справляється з своїми обовязками.

Ринкова економіка обєктивно вимагає впровадження вільних цін, тобто цін, які встановлюються не державою, а виникають обєктивно на ринку в умовах вільної конкуренції , з урахуванням спрвжньої вартості товару, співвідношення попиту і пропозиції на нього. Процес переходу до вільних цін досить тривалий і вимагає багато зусиль, передусім створення відповідних умов : ліквідації монополії приватної власності, роздержавлення і приватизації засобів виробництва, виникнення вільної конкуренції. Ігнорування цього неминуче призводить до цінової агресії на життєвий рівень населення.

У 19992 році в Україні розпочалась так звана лібералізація цін без створення відповідних умов. Процес впровадження вільних цін нагадував спроби збудувати будинок починаючи не з фундаменту, а з даху. Крім того, відсутність вільної конкуренції, монополістичне становище багатьох державних підприємств дало їм право встановлювати високу, надмірну норму рентабельності, аж до 600 %. Деякі підприємства за рахунок зростання цін намагались залатати всі прорахунки в своєму господарстві. Іноді у собівартість продукції включали навіть витрати на будівництво обєктів соціального призначення.

Шалене зростання цін призводило до спаду виробництва, зниження життєвого рівня населення. Нові ціни в ході лібералізації не стали вільними. Їх диктували монополістичні структури. Різниця лише в тому, що раніше цей процес контролювався державою, а пізніше все було віддано на відкуп керівникам підприємств.

Отже, перехід до вільних цін передбачає насамперед створення умов для конкуренції.

3.3 Природна поведінка цін в перехідний період.

Разові зміни цін на один чи кілька видів товарів ( продуктів, продукції ) стали, починаючи з 1990 року, досить частим явищем. У 1990 році закупівельні ціни на продукти харчування, кольорові метали, підвищена заробітна плата в окремих галузях. Найзначнішим було підвищення цін на нафту, газ, нафтопродукти. Такі явища спостерігалися і після цього, спостерігатимуться і в майбутньому. І нииі визнано наявність диспаритету цін на продукцію окремих галузей економіки, постає питання про неохідність збільшення у кілька разів заробітної плати тощо. Але до зміни однієї з цін необхідно знати, якими будуть результати - близькі і далекі - в економіці , зокрема у системі цін. Після разової ( імпульсної ) зміни однієї з цін економіка, зокрема система цін, увійде у перехідний процнс, природне походження якого і кінцевий результат необхідно знати заздалегідь. Відомо, що дії людей без врахування природних закономірностей ( і тим більше спрямованих проти них ) призводять до сумних результатів. Тому дослідження закономірностей перехідного процесу і розрахунок кінцевих результатів разового збурення в системі цін є актуальним і залишається таким у майбутньому.

Для дослідження цих явищ пропонується використовувати модель міжгалузевого балансу виробництва товарів і послуг, яка є єдиною натуральною, такою, що відображає взаємозвязки галузей виробництва і споживання. У нашому дослідженні використана модель міжгалузевого балансу ( МГБ ) у чистому вигляді , без сконструйованих людиною додаткових рівнянь, які привносять субєктивне ставлення свого конструктора, ускладнюють модель, а , відповідно і знижують достовірність одержаних за нею оцінок. В ускладненому виді ця модель застосовувалася для розрахунку зростання цін або впливу інфляційного імпульсу, при цьому використовувався ряд додаткових рівнянь і нерівностей, що, однак, не додавало точності прогнозові.

Наше дослідження виконується за умови, що явище має бути розглянутеу чистому вигляді, тобто за всіх інших рівних умов. У даному випадку вважаються незмінними фізичні обсяги виробництва і технологічні коефіцієнти у натуральному вираженні.

Важливість використання моделі МГБ за звітним МГБ, складеним у вартісній формі, для дослідження поведінки цін забезпечується тим, що будь - який елемент матриці моделі може бути поданий як добуток кількості та відповідної ціни ( ьяк воно і є в дійсності ).

Для дослідження формуємо квадратну матрицю, яка включатиме проміжне споживання, додану вартість і кінцеве використання ( без імпорту та експорту ). Після транспортування матриці у рядках одержимо всі складові вартості продукції галузей, а їх сума по рядку дасть обсяг виробленої у галузі продукції галузей, а їх сума по рядку дасть обсяг виробленої у галузі продукції. Далі наводяться результати розрахунків, виконаних для певних ситуацій, які відповідабть реальним випадкам і аналоги яких мали або можуть мати місце. Як базу для розрахунку прийнято звітній МГБ України за 1991 р., агрегований для простоти розуміння і зменшення обсягу розрахунків до розмірності 4х4.

Результати дослідження одержані у двох випадках : а) віддалені ( кінцеві ) результати перехідного процесу;

б) поточні. залежно від часу.

Віддалені ( кінцеві) результати перехідного процесу одержуємо при розвязанні системи рівняяь, сформованої за даними звітного МГБ. Наводяться результати для кількох ситуацій.

Ситуація 1.1 Ціна на споживану продукцію однієї з галузей збільшена разово у К разів для всіх галузей, що її споживають і залишається на цьому рівні до кінця перехідного процесу. Аналоги з життя - підвищення всіх цін у К разів.

Ситуація 1.2 Ціна на один з елементів витрат в одній з галузей збільшена у К разів і зберігається далі на цьому підвищеному рівні. Аналог у практиці - підвищення зарплати ( оплати праці найманих працівників ) в одній з галузей. Кінцевий результат - підвищення усіх цін у К разів.

Для цих двох ситуацій одержуємо однакові результати для будь - яких галузей і елементів цін, включаючи амортизаційні відрахування і всі складові чистої продукції.

і елементів цін, включаючи амортизаційні відрахування і всі складові чистої продукції.

На практиці в таких ситуаціях потрібно відповідно індексувати зарплату, основні та оборотні ( матеріальні та грошові ) фонди, амортизаційний фонд та ін., збільшувати масу засобів платежів. При цьому відповідно знизяться купівельна споможність національної грошової одиниці та її курс щодо стабільних іноземних валют. Проте купівельна спроможність населення збережеться або відновиться. В ізольованій або керованій внутрішніми і зовнішніми звязками системі перехідний процес завершився б зміною масштабу цін, якби дії людей відповідали їх природній поведінці.

Ситуація 1.3 Вона характеризується втручанням людини, яка не враховує природньої поведінки цін або намагається обмежити природній хід процесу. Так, у нашій практиці були вжиті обмеження на індексацію зарплати, не індексувалися оборотні кошти, затримувалася індексація основних і матеріальних оборотніх засобів, були знижені норми амортизації основних фондів, не індексувався амортизаційний фонд і т.п.

Подібна ситуація зімітована в моделі 1 ( див. Додатки ). Створюється враження, що досягнуто обмеження зростання цін: ціна виробленої продукції в галузях а-д зростає не в 4 рази . а відповідно в 2,83; 2,18; 2,29;і 2,36 рази. Проте при цьому виникають диспропорції : якщо у вихідній матриці фонд споживання і нагромадження ( г’-д’) дорівнює вартості продукції, що направляється на дані цілі ( г- д), то у кінцевій він уже на 8% менший, а за особистим споживанням навіть на 15%. Колишній обсяг продукції, виробленої для невиробничого споживання і нагромадження, не може бути викуплений , і виникає обєктивна необхідність у зниженні обсягів виробництва у всіх галузях.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ.

Визначення рівня прибутку і рентабельності безпосередньо залежить від рівня витрат виробництва і ціни конкурентних товарів , що випускаються виробничими відділеннями чи фірмою вцілому. Нормативна норма прибутку встановлюється з врахуваням тієї норми прибутків, яку вище керівництво вважає за необхідне отримати для забезпечення подальшого розвитку фірми. Тому рівень цін визначають перш за все, виходячи з цілей досягнення певного спланованого рівня прибутку ( звідси і назва « цільове ціноутворення ). Слід додати, що цінова норма прибутку встановлюється на плановий період диференційовано за кожним товаром чи групою товарів, а скоріше всього за окремим підрозділом, який виступає центром прибутку. Проводження такої політики передбачає надання виробничим відділам і закордонним компаніям самостійності у встановленні цін, які зазвичай прирівнюються до рівня ринкових. Сам же метод даного ціноутворення часто використовується при укладанні угод із зовнішніми контрагентами та внутрішньофірмовими поставками. Але оскільки цей метод орієнтується на збереження самих цін протягом певного планового періоду, він слабо стимулює діяльність управлінців , які керують закордонними філіалами та дочірніми підприємствами. Тому деякі компанії вносять корективи до цільової норми прибутку, роблячи її рухомою в певних межах, щоб краще враховувати попит і умови конкуренції на зовнішньому ринку. Також даний метод використовується при визначенні розрахункових цін в поєднанні з методом рухомої ціни. Але, слід додати, що в цілях перерозподілу чи викачування прибутків використовуються не лише завищені ціни на товарні поставки, але й встановлюються високі ставки відрахувань за представленими патентами та ліцензцями , технічними послугами та ноу- хау. Тому, як вже наголошувалось в основній частині, потрібно проводити гнучку систему цін, яка спрямовується на встановлення в рамках фірми таких цін, що мають здатність призводити до мінімальних витрат виробництва, при чому не за кожним відокремленим підрозділом, а по підприємству вцілому. Проведення глобальної політики передбачає, що вище керівництво розробляє методологічні принципи побудови цін, визначає їх структуру і рівень як у відносинах з зовнішніми контрагентами , так і у внутрішньофірмових поставках. Гнучкість цінової політики в батьох аспектах визначається поєднанням в управлінні принципів централізації і децентралізації. На деяких підприємствах керівництво саме розробляє стандарти ціноутворення і єдині базиси цін на кожен виріб у загальних масштабах. Відхилення від них допускаються лише у ситуаціях, спричинених занадто жорсткою конкуренцією. В таких випадках гнучкість цін досягається за допомогою знижок відносно прейскурантної ціни.

В залежності від цілей і стратегії, що розробляються у виробничому відділенні, визначаються основні напрямки цінової політики, а саме : орієнтація на забезпечення рентабельності виробництва, на рівень якості товару, на ринкові умови та конкуренцію, на збереження чи збільшення ринкової частки, на стабільність цін в наступному плановому періоді. Таким чином, звідси випливає, що ціна як економічна категорія відображає умови або економічні відносини реалізації товарів. Вона є груповим виразом вартості, оскільки відображає рівень господарювання. Крім того, рівень цін на підприємстві може носити як обліково- аналітичний характер так і стимулюючий, що в свою чергу відіграє немаловажливу роль. Адже, це є прямим сприянням пошуку резервів для зниження собівартості, зменшенню конкурентної боротьби за ринки збуту та переливу капіталу з однієї галузі в іншу. А це в свою чергу призводить до численних змін ( як в позитивну так і негативну сторону ) загального становища підприємства та його становища на ринку.На мою думку в наш час було б варто прилити більше уваги ціноутворенню на підприємствах. Адже зазвичай підприємство опиняється в скрутному становищі аналізуючи всі фактори ціноутворення та власні витрати при встановлення ціни. Все це наслідки багатьох причин, але найбільшої шкоди , на мою думку, завдає податкова система. Тож насамперед при аналізі проблем ціноутворення слід було б переглянути підгрунтя державного оподаткування і узгодити його з усіма причетними чинниками.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.

1. Бойчак І. М., Харів Н.С., Хопчан М.І. Економіка підприємств.- Л.: Сполом, 1999.

2. Бороздин Ю.В. Ценообразование и потребительская стоимость продукции. - М. : Экономика, 1975 .

Варга В.У. Деньги и цены. Мировая економика и международные отношения.-№ 12- 1992.

Васильева Н.С., Козлова Л. И. Формирование цены в рыночных условиях. - М.: Бизнес, 1995.

Волков О.И. Экономика предприятия . - М.: Инфра, 1999.

Гальчінський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії.- К.: Вища школа, 1995.

Горфинкель В.Я., Швандар В.А. Экономика предприятия.-М.: Юнити, 1998.

Калиніченко І.В. Імпульсивні явища в економіці: природна поведінка цін. Економіка України.- № 11- 1998.

Калита Н.С.,Спицына Т.Ю., Кожуховский К.Л., Цена и ценообразование . Состояние, проблемы, перспективы.- К.: Выща школа, 1988.

Корниенко В.Т. Цена и народное потребление. - М.: Знание,1963.

Медведев В.А. Закон стоимости и материальные стимулы производства. - М.: Экономика, 1968.

Примак Т. О. Економіка підприємств.-К.: МАУП,1999.

Чаянов А.В . Избранные труды.-М.: Финансы и статистика, 1991.

-№ 1/2,1998.

ДОДАТКИ

Таблиця 1.

Вплив цінової еластичності на загальну виручку і реакцію покупців.

Таблиця 2. Аналіз економічної вартості.

Таблица 2

Таблиця 3. Способи впливу держави на ціни.

Таблиця 4 . Вихідна матриця початкового стану.

Витрати продукції галузей

Галузі а* б* в* г* д* вся прод.

а - паливна промисловість

б- сільське господарство

в - інші галузі матеріального виробництва

г - особисте споживання

д- суспільне невиробниче споживання

а* б* в* г* д* вся прод.

35