Досвід мас-медіа в Німеччині

Засади висвітлення екологічних проблем у Німеччині створює низка законів з охорони довкілля. Важливим фактором є законодавчо визнане право кожного громадянина отримувати екологічну інформацію та подавати без доказу суб'єктивної зацікавленості протест, наприклад, проти запланованого проекту. Таку можливість надає "Закон про екологічну інформацію", прийнятий 8 липня 1994 року . В Україні також є потреба в прийнятті аналогічного закону.

У дискусiї на свiтовiй аренi тематика погіршення стану навколишнього середовища набуває у внутрiшнiй та зовнiшнiй полiтицi бiльшої ваги. У Нiмеччинi тема охорони довкiлля з'являється у виборчих платформах кандидатiв у депутати в 1960х роках, але лише в 1970х вона привертає увагу партiй. У 1979 роцi утворено всесвiтньо вiдому екологiчну партiю Нiмеччини "Зеленi". Це призвело до цiлої хвилi екологiчних iдей у полiтицi європейських країн. Утiлення екологiчних iнтересiв на полiтичному рiвнi призводить до лобізму. Саме за його допомогою здiйснюється вплив на населення.

Нiмецькi фахiвцi в галузi засобiв iнформацiї зазначають, що преса Нiмеччини не мала iнiцiативи в процесi проникнення та закрiплення тем довкiлля на рiзних рiвнях . Популяризація екологiчних проблем вiдбувалася насамперед за рахунок численних книжок, професiйних видань та окремих iнiцiативних науковцiв .

Тема охорони довкiлля набуває ваги в засобах масової iнформацiї у зв'язку з погiршенням стану навколишнього середовища та екологiчних конфлiктiв у 1970х роках. Кризовий стан був викликаний насамперед технологiчними досягненнями в iндустрiальних країнах, розвитком атомної енергiї. Усе це призводить до "вiдкриття" та розвитку теми довкiлля в пресi. Але вже у 1983 роцi ООН критикували висвiтлення проблем довкiлля як таке, що орiєнтується на сенсацiї та носить насамперед подiєвий характер. Таке висвiтлення не вiдповiдало потребам задоволення iнформацiєю, якi iснували в населення . Це стосується не тільки країн Заходу.

Зростання екологічної культури політиків та урядовців, так само, як і населення України загалом, є центральним питанням політики, що проголошує стабільний розвиток. Саме тому Представництво ООН разом із Міністерством екології та природних ресурсів України ініціювало програму екологічної просвіти громадськості.

Оскiльки засоби масової iнформацiї з запiзненням опанували тему охорони довкiлля, їм не вдалося уникнути низки помилок, якi саме й викликали критику ЮНЕП. До цих недолiкiв належать:

 залежнiсть вiд полiтичних та iнших офiцiйних повiдомлень;

 орiєнтацiя на подiї;

 нестача фахівцiв;

 некритичне та зверхнє надання iнформацiї;

 труднощi при поширеннi наукових повiдомлень;

 структурнi та органiзацiйнi перепони, котрi заважають достатньому опрацюванню теми.

Досить часто, особливо в американській пресі, використовується фрагментарність інформації. Це, наприклад, поверхневе або пунктирне визначення громадських проблем за умов поспіху в поданні інформації, прискорення швидкості передачі, що не дозволяє всебічно та об'єктивно оцінити події, про які повідомляється.

Заяви та попередження представників громадських iнiцiатив iгнорувалися та з'являлися в пресi лише пiд час протестiв. Проте досить часто журналiстськi повiдомлення мали суб'єктивний характер, можливiсть висловитися надавалася лише однiй зі сторін. На жаль, ситуацiя мало змiнилася протягом часу.

Нiмецька вчена Аннет Кремер порiвняла газетнi статтi 1971 та 1985 рокiв. Висвiтлення проблем довкiлля набуло в 1985 році реакцiйного та декларативного характеру. Зменшилася кiлькiсть аналiтичних матерiалiв.

Недосконале висвiтлення екологічних проблем пов'язано, зокрема, уже з факторами iнформацiї. До них належать:

 статус (влада, вплив тощо);

 гармонiя (відповiднiсть очiкуванням);

 негативiзм (конфлiкт, протистояння, криза);

 порiдненiсть (географiчна, культурна, полiтична);

 причетнiсть (читачiв чи слухачiв);

 персоналiзацiя;

 короткочаснiсть;

 несподiванка.

Таким чином, негативiзм, короткочаснiсть та ефект несподiванки вiдiграють значну роль у висвiтленнi екологiчних проблем. Стан довкiлля стає цікавим для висвiтлення, коли йдеться про катастрофи, екокризи, пошкодження, небезпеку чи засторогу. Кращим індикатором кар'єри екологічної тематики є широке використання еколексики громадськістю, а показником її активного розвитку – проведення конференцій та семінарів, вихід літератури.

Парадокс, але негативiзм є позитивним для екологiчної тематики. Адже саме у зв'язку з ним їй надається уваги, хоча її постійність порушується. Саме негативнi приклади стають домiнуючими, що веде до обмеження сприйняття та висвiтлення iнших явищ, уява про котрi залишається на поверхневому рiвнi. Одночасно негативнi приклади заважають спiвробiтництву. Зростаюча комунiкацiя ризику призводить до того, що кожне наступне повiдомлення про небезпеку сприймається з антипатiєю.

Короткочаснiсть та ефект несподіванки (переоцiнена "актуальнiсть" журналiстських завдань) впливають негативно на висвiтлення екологiчних проблем. Вони вказують насамперед на тривалi процеси, котрi вiдбуваються в багатьох галузях. Опрацювання екологiчних тем потребує часу та розумiнню зв'язку мiж усiма екологiчними явищами.

На думку нiмецького вченого Руманна , ЗМК починають лише тодi цiкавитися станом довкілля, коли полiтики у своїх промовах оцiнюють те чи інше явище або тему. Журналiсти концентруються, як правило, на полiтичних масштабах ризику.

Пiд цим дослiдник розумiє не тiльки полiтичну залежнiсть, але й оцiнку та актуалiзацiю стану речей (ризикiв, екологiчних проблем тощо), якi не вiдповiдають реальностi. Учений наголошує, що реальнiсть зображується викривлено, відбувається драматизацiя, спрощення та iдеалiзацiя проблем, що веде до суб'єктивного сприйняття дійсності в суспiльствi.

Типовий розподiл редакцiй за вiддiлами та обмеження рубриками не дозволяє висвiтлювати проблеми довкiлля в їх повному комплексi. Завжди будьякi аспекти тематики залишаються осторонь.

Професор Хемберг пропонує три шляху вирiшення цiєї проблеми:

 а) модель запровадження нових iнституцiй – органiзацiя окремого вiддiлу з власним мiсцем у газетi чи у ефiрi,

 б) гнучка органiзацiйна модель – систематична кооперацiя мiж усiма редакцiйними структурами з метою найповнiшого опрацювання теми. Насамперед мова йде про "основану на колективнiй працi проектну редакцiю",

 в) модель проникнення – журналiсти всiх вiддiлiв опановують екологiчнi знання.

Інша проблема, яка протистоїть першій, є диференцiйована готовнiсть аудиторiї до сприйняття екологiчних тем. Чим вище буде соцiальноекономiчний статус та рiвень освiти, тим швидше й повнiше буде зрозумiлою екологiчна комунiкацiя. В iншому випадку вона залишиться на рiвнi "привілейованих" груп. Отже, роз'яснення екологiчних проблем не може бути ефективним без зростання загальної освiти населення.

Висвітлення проблем довкілля в пресі дуже тісно пов'язане з увагою суспільства саме до екологічних проблем. Цей зв'язок допомагає говорити про їх взаємовплив, що можна простежити й на історії розвитку цього питання.

Висвітлення екологічних проблем набуває значної ваги в Німеччині з кінця 1960х років. Пік популярності цієї тематики припадає на кінець 1980х та початок 1990х років. Паралельний розвиток дозволяє зробити припущення, що висвітлення проблем навколишнього середовища переживає зараз спад. Це також підтверджується складнощами в існуванні та розвитку екологічної преси. Навіть поява нових видань не може заперечити того, що проблеми довкілля відійшли на другорядні позиції.

З кінця 1970х років, паралельно зі зростанням значення екологічної тематики збільшується кількість наукових робіт, в котрих досліджується екологічна тематика в ЗМК. Емпіричні дослідження, насамперед контентаналізи, ґрунтуються на вивченні висвітлення окремих тем чи подій. До них можна віднести праці, котрі досліджують розвиток таких тем: вмирання лісів, Чорнобильська катастрофа, озонова проблематика тощо.

Дослідження журналістикознавців присвячені екологічним журналістам. Роботи з паблік рілейшенз досліджують вплив екологічних організацій на ЗМК або реакцію журналістів на роботу цих організацій з пресою. Досить новим є дослідження комунікації ризику. У цих працях увага приділялася типово журналістським, драматичним матеріалам. Важливо відзначити, що в Німеччині існують уже і вторинні дослідження вищезгаданих праць на базі контентаналізу.

На думку аналітиків, дефіцит більшості досліджень пов'язаний з відсутньою або недостатньою дефініцією та визначенням понять. Також в більшості контентаналізів чітко не вказано, що саме треба розуміти під поняттям "висвітлення екологічних проблем". Тому висновки праць можна порівнювати лише з певними обмеженнями. Важко також знайти прогнози тривалого розвитку.

У роботах німецьких учених досліджується превентивна функція преси при висвітленні проблем довкілля та здоров'я. У ставленні до зазначеної тематики політика все більше орієнтується на ЗМК. У свою чергу ЗМК стають політизованішими. Ця думка німецьких учених знаходить своє підтвердження і в українському журналістикознавстві. Професор Анатолій Москаленко також підкреслює: "політична система стає все більш масовоінформативною, а система ЗМК – усе більш політичною" .

Взаємовплив політики та ЗМК у питаннях довкілля та здоров'я можна простежити на певних аспектах. Політика має великий вплив на буденність ЗМК. Адміністративна система відповідає за ініціювання тем, хоча це ще не значить, що вона домінує в змістовій частині. Для цього ЗМК шукають часто інших партнерів. Це відбувається також і в інших випадках, коли політична система досить повільно реагує на розвиток подій. Тому висвітлення певної проблеми в ЗМК, навіть зініційоване політиками, може значною мірою відрізнятися від їх уяви або бажання.

ЗМК виступають оцінюючи, вимагаючи. Вони орієнтують свою увагу не тільки на наукову, а також на суспільнополітичну сторону розвитку проблем довкілля та здоров'я. Якщо політика не звертає уваги на події цього рівня, з'являється "вакуум". Він може бути заповненим активністю окремих парламентаріїв, громадською участю осіб, котрі підпали під вплив тієї чи іншої проблеми, або втручанням фахівців паблік рілейшнз. Там, де цієї активності не існує, навряд чи можна говорити про якісне висвітлення проблем.

У Німеччині політика спрямовує висвітлення низки проблем, підсилюючи таким чином процеси прийняття рішень. ЗМК значною мірою цікавляться політичними аспектами теми. Часто вони випереджають політику за часом у піднятті певних проблем. Проте політика здатна мати успіх при застосуванні підсилюючих функцій, які їй притаманні. Разом з тим взаємодія політики та преси у висвітленні різних ризиків відбувається за іншим сценарієм. Відповідальні інституції намагаються проявити якомога менше активності у висвітленні таких тем.

Підвищення якості комунікації між науковцями та громадськістю можливе за умов професіоналізації паблік рілейшнз.

Позитивний вплив преси полягає в утворенні екологічної свідомості. Негативний вплив може бути у вигляді драматизації ситуації замість її пояснення. Також журналістський популізм та фундаменталізм здатні погано впливати на екологічну політику.

Вплив висвітлення екологічних проблем на розвиток екологічної політики залежить ще й від того, наскільки велика властивість ЗМК формувати громадську думку. Журналістикознавці звертають увагу на ефект "Agenda Setting" (відбір новин для преси), який пов'язаний з властивістю повертати на розгляд громадськості ті чи інші теми, повторювати їх після тривалої паузи . Преса впливає на громадськість уже через вибір екологічних тем та віддання саме їм пріоритетів порівнюючи з іншими. Чим більше незвичність та виділення теми, тим серйозніше її сприйняття і, відповідно, сильніше вплив.

Критики ЗМК Німеччини навіть вважають, що підвищення екологічної свідомості тут відбулося чималою мірою як наслідок селективного добору новин, а багато проблем природоохорони стали проблемами лише завдяки пресі. Проте дослідники комунікації ще не розробили надійні механізми, за допомогою яких можна цю критику справді підтвердити чи заперечити. Хоча дослідники твердять: чим частіше тема з певним змістом чи думкою з'являється в пресі, тим сильніший її вплив на свідомість . Як підтверджують дослідження соціологів Німеччини, зокрема Г.Фосса , та фахівців з інших галузей, без ЗМК у Німеччині ніколи б не було розвинутої екологічної політики.

Важким питанням для журналістикознавців є взаємовплив екологічної політики та ЗМК. Наприклад, темі життєдіяльності екологічної журналістики приділено багато уваги в Австрії , її ролі у формуванні екологічної свідомості – у Німеччині .

Чи популярні екологічні матеріали в пресі тому, що екологічна політика має гарну кон'юнктуру, чи ЗМК, навпаки, здатні підняти інтерес до екологічної політики, вивівши її з кризи?

Екологічна журналістика розвивається паралельно з екологічною політикою. ЗМК є частиною суспільства споживачів та індустрії. В інтересах росту накладів та з урахуванням конкуренції на ринку ЗМК екологічна тематика буде висвітлюватися відповідним чином, аби відповідати загальним механізмам. Читацька аудиторія є споживачем інформації, який платить гроші. Тому її вплив на довкілля, особливо негативний, буде певним чином проігноровано.

Цікавим є протиріччя, яке виникає за часів поганої кон'юнктури екологічної політики в суспільстві, що зараз можна спостерігати також в Україні. Екологічний журналіст пише про негативні наслідки забруднення чи погіршення клімату. Але його колеги, наприклад з економічної редакції, можуть паралельно піддати критиці запропоновані заходи, як то екологічні податки на енергію чи підвищення плати за бензин.

Німецька дослідниця Мюллер вважає екологічну журналістику циклічною. Наприклад, у 19741979 роках екологічна політика Німеччини переживала перший спад. Відповідно й висвітлення екологічних проблем за цей період зменшилося.

Але з 1979 року воно повільно збільшувалося і значно зросло в 1982 році у зв'язку з дискутуванням у суспільстві теми загибелі лісів. Наприкінці 1980х років екологічні журнали Німеччини мали наклад понад чотири мільйони.

Це підтверджує і висвітлення проблеми "кислотних дощів" у газетах "Frankfurter Allgemeine Zeitung" і "Suddeutsche Zeitung". Незважаючи на те, що північні країни привернули увагу до цієї проблеми на міжнародному рівні ще в 1972 році, під час конференції ООН з довкілля та розвитку в Стокгольмі, в обох газетах з 1972 по 1980 рік було надруковано лише дев'ять матеріалів, сім з яких – у "Suddeutsche Zeitung". Деталізоване висвітлення цієї проблеми відбулося лише в 1982–1985 роках. Як раз саме на цей період припадає прийняття низки важливих документів уряду Німеччини та Європейського Співтовариства, які мають на меті заходи подолання проблеми "кислотних дощів".

Напередодні другої конференції ООН з довкілля та розвитку в РіодеЖанейро в 1992 році екологічна тематика посідала постійне місце в ЗМК. Проблеми довкілля перестали бути другорядною темою суспільної дискусії. Тема навколишнього середовища з'являється не тільки на політичних, регіональних і локальних сторінках, але й у спортивному, економічному розділі, есе. Йому також відводиться і власне місце.

Саме в цей час екологічна політика Німеччини набуває найбільшої популярності, відбувається зростання уваги до екологічних проблем на політичній арені країни в цілому. Але вже у 1997 році увага преси згасає. Навіть повідомлення міністра охорони довкілля Німеччини про приріст німецьких викидів CO2 вже не привернуло достатньої уваги преси.

Велике значення у висвітленні екологічних проблем має робота пресслужб політичних та адміністративних установ. Під час дослідження матеріалів про політику в НордрейнВестфалії було встановлено, що 60 відсотків із них пов'язані з пресконференціями або повідомленнями для преси офіційних установ. Цю саму цифру було отримано й під час вищезгадуваного аналізу статей про "кислотні дощі", про що мова йшла вище.

Класифікацію екологічних журналістів за типом обробки та пошуку інформації наводить професор Хемберг .

Перший тип – "транспортники інформації", котрі збирають та селектують інформацію за певними критеріями.

Другий тип – "критики та контролери".

Третій тип – "адвокати", котрі беруть на себе функції "повитухи", намагаючись привернути увагу до (нових) екологічних проблем.

Катастрофа в Чорнобилі, хімічна аварія та інші негаразди виступають для екологічної політики й ЗМК, на думку німецьких учених, "позитивним випадком". Вони зумовлюють цикли уваги преси та кон'юнктуру певних тем. Політики здатні цей проміжок часу використовувати настільки довго, наскільки увагу суспільства за допомогою ЗМК привернуто до цих проблем.

Якщо екологічна небезпека широко висвітлюється в ЗМК, окремі теми привертають увагу всієї нації, у цьому є заслуга екологічних журналістів – "адвокатів". Саме їх матеріали та акції здатні вивести екологічну політику з кризи .

Не можна не зважати й на ринкові інтереси ЗМК. Вони примушують пресу розглядати коло екологічних проблем під кутом щоденних інтересів читачів, описувати науку та політику за власними правилами. Наукові дослідження та окремі вчені розглядаються під кутом того, наскільки це може бути цікавим для читача. Важливо й те, який ступінь політизації має проблема. Чи здатна вона викликати дискусію та привести до її розвитку на сторінках суспільнополітичного чи розважального видання. Які саме персони задіяні в цьому процесі, який статус вони мають, чи належать до еліти суспільства, здатні чи ні до дискусії, орієнтованої на певні цінності чи моральні якості тощо .

Поки екологічна політика представляла на суд громадськості екологічні проблеми плакативно, трохи поверхнево, екологічні журналісти могли досить легко доносити її ідеї до читача. Але з часів, коли екологічна політика вдається до складних технічних і наукових питань, завдання екологічних журналістів ускладнюються. "Наклади краще робити на скандалах та вині третіх осіб. Наклад є й для екологічних журналістів одним із критеріїв роботи" [ ].

Можна простежити, як тема набуває тенденції кращого пристосування до ринкових інтересів на прикладі висвітлення проблем із сміттям. Назва статті "Бізнес зі страхом" нагадує за змістом матеріали з іншої рубрики – "Кримінал".

Колишня міністр охорони довкілля землі ШлезвігХольштайн Едда Мюллер зазначає, що увага преси до екологічних акцій зовсім неадекватна їх важливості. Екскурсія до окремого біотопу чи прогулянка з принцесою Таїланду викликали значно більше уваги, аніж заходи з приводу збереження клімату чи європейські ініціативи, котрі для регіону мають суттєві наслідки.

Хоча публіка під час соціологічних досліджень указує на велику зацікавленість у розв'язанні екологічних проблем та на необхідність боротьби із забруднювачами довкілля, власний внесок окремого індивідуму в цей процес незначний. Як правило, у проблемах винен, наприклад, сусід, але не опитуваний персонально.

Екологічні журналісти та політики мають багато спільного, оскільки займаються міждисциплінарним розвитком екологічної тематики. Це й зв'язки з економікою, сільським господарством, транспортом тощо. У більшості випадків організація координування цієї тематики як у пресі, так і в політиці будується за галузевим принципом. Під час конкуренції в редакції поміж окремими темами це призведе до можливого програшу екологічної тематики. Також і в політиці – концентрація екологічних проблем у межах одного адміністративного підрозділу допомагатиме розгляду проблем довкілля за часів підйому екологічної політики. Але за часів її спаду інтеграція проблем довкілля в різні політичні підрозділи є ефективнішою.

Необхідність проникнення екологічного журналіста в таку тематику, як економіка, енергетика, сільське господарство, може призводити до прямої чи прихованої конкуренції з колегами, котрі відповідають за висвітлення подій у цих галузях.

Можливості для висвітлення екологічних проблем зростають під час великих подій, якими можна, наприклад, вважати конференції ООН. За часів другорядності екологічної політики в суспільстві й у пресі матеріали про довкілля будуть з'являтися на передостанніх сторінках.

Професор Хемберг дискутує три організаційні моделі висвітлення екологічних проблем .

Інституційна модель – екологічна проблематика має окрему редакцію, власну сторінку чи рубрику.

Фільтраційна модель – наукова редакція чи економічна редакція пропонують матеріали з екологічної тематики іншим редакційним відділам.

Модель редакції за проектом – творча обробка тем довкілля спільною командою журналістів різних відділів. За такою моделлю, наприклад, працює німецький журнал "Шпігель".

Яка з цих моделей приверне увагу видавців та головних редакторів, залежить від стану популярності екологічної політики в суспільстві. Політичне значення питань навколишнього середовища відіграє в цьому випадку головну роль.

Звичною практикою інформування політиків є підготовка допоміжними структурами так званих преспапок з актуальними повідомленнями. Як правило, екологічні політики отримують усе те, що стосується екологічної політики, економічні – економічної тощо. Ведучі політики цікавляться хоча б назвами матеріалів.

Особливо великі вимоги ставить екологічна тематика до локальних ЗМК, вважає нині співробітник управління з проблем довкілля в Берліні Карстен Кленнер . Виникає необхідність професійно задовольнити потреби читача в екологічній інформації на місцевому рівні, що потребує наявності відповідних знань у журналістів невеликих газет. Досить складне завдання для них – висвітлення глобальних екологічних проблем. Проте вони теж повинні прагнути до компетентної роботи з матеріалами з усього спектра екологічної політики, особливо тими, котрі стосуються регіонального рівня.

Екологічна політика є настільки сильною, наскільки сильні ті суспільні сили, котрі підтримують її розвиток. Одним із силових ресурсів екологічної політики є громадська думка. Підтримка екологічної політики пресою тісно пов'язана з кон'юнктурою проблематики довкілля в суспільстві. Тому скоріше не варто сподіватися, що екологічна журналістика здатна допомогти екологічній політиці швидко вийти зі стану спаду.

Власні правила подання проблем у пресі ведуть до загострення та іноді перебільшення однієї теми та применшення чи взагалі ігнорування іншої. "Моралізуюча" екологічна журналістика не буде гарним помічником екологічної політики, оскільки не виховує екологічної свідомості в суспільстві, а лише пропонує почуття безнадії, відсутності допомоги з будьякого боку. Це може легко призвести до фаталізму й зашкодити продуктивному розвитку екологічної політики та журналістики.

Журналістикознавець Московського держуніверситету Є.М.Шевченко зауважує: загострення екологічних проблем і розвиток "зеленого" руху в країні сформували в журналістиці нові жанри з новим предметом відображення – екологією. Проте сьогодні можна стверджувати, що екологічна журналістика, як і природоохоронні ініціативи, переживає кризe.

Серед його причин – політизація "зелених". Журналістпрактик, який працює над екологічними проблемами, повинен вести пошук типів тексту, доповнюючи їх конструктивними програмами. У найближчому майбутньому може з'явитися новий текст, проте, одне має залишатися незмінним – екологічна журналістика, опанувавши досвід свого розвитку, мусить відмовитися від намагань використовувати екологію, як метод захвату влади, – вважає Е.М.Шевченко .

Недостатня інтеграція проблем охорони довкілля в економічний, транспортний розділи надрегіональних видань чи провідні статті місцевої преси заважають достатньому сприйняттю цих проблем у політиці, економіці та інших сферах діяльності.

Якщо екологічним журналістам поталанить розміщувати свій творчий доробок у пресі не тільки у вигляді сенсацій, тільки тоді й екологічна політика зможе сподіватися на появу додаткового поля діяльності. Якщо цього не станеться, доведеться чекати на нові катастрофи. Але краще б журналістам залишитися без роботи, ніж писати про все зростаючу кількість негараздів.

Як вважають дослідники української преси, "масмедіа є могутньою силою впливу на суспільство. І сьогодні постає нагальна потреба об'єктивно вивчити різні шляхи оптимізації роботи засобів масової інформації" . Для вивчення висвітлення екологічних проблем у пресі автором було обрано метод контентаналізу. Його ретельно досліджено в українському журналістикознавстві професором В.Ф.Івановим .

Автором провадився контентаналіз екологічної та природоохоронної преси на прикладі журналу "Рідна природа" й газети "Зелений світ" у 1993 році , дослідження комунікаційних процесів у Німеччині за допомогою контентаналізу .

Робота над дослідженням німецької преси проводилася автором у Католицькому університеті Айхштету, ФРН, під керівництвом професора Вальтера Хемберга.

Частина матеріалів про екологічну політику у співвідношенні до всіх матеріалів з проблем довкілля становила в "Suddeutsche Zeitung" 139 матеріалів (12 %), "Тageszeitung" 79 (7 %), "Frankfurter Allgemeine Zeitung" 110 (12 %), у середньому – 10 %.

За результатами контентаналізів, екологічна політика присутня також і в українській пресі, але висвітлюється недостатньо. Для порівняння, співвідношення матеріалів про екологічну політику до всіх публікацій про довкілля в газетах: "Голос України" – 7 матеріалів (0,6 %), "Урядовий Кур'єр" – 13 (5 %), "Киевские ведомости" – 0, "Зеркало недели" – 8 (2 %), у середньому – 2,5 %.

Hімецька преса вміщує екологічні публікації переважно на сторінках наукових, або навіть технічних рубрик та розділів у виданнях. Цікава особливість висвітлення екологічної тематики в Україні – значний соціальний аспект. Матеріали часто вміщено під рубриками "Суспільство", "Людина", "З пошти відділу соціальних проблем" та іншими.

Екологічна занепокоєність, як правило, вища у великих містах (так званий феномен екологічної концентрації, провокуючий солідарну свідомість), у середовищі осіб з вищою освітою, а головне – орієнтованих на постматеріальні цінності. Тому аналітичні видання приділяють більше уваги проблемам екології, ніж "жовта" преса. Чим вище буде соцiальноекономiчний статус та рiвень освiти, тим швидше й повнiше буде зрозумiлим екологiчна комунiкацiя. Інакше вона залишиться на рiвнi "привілейованих" груп. Отже, роз'яснення екологiчних проблем не може бути ефективним без зростання загальної освiти населення.

Передусім треба звернути увагу на державних службовців, які створюють групу авторів офіціальної преси. Робота з ними здатна цілеспрямовано підвищити якість висвітлення екологополітичних питань у пресі. Неурядові громадські організації досить пасивно ставляться до контактів з виданнями, котрі досліджено. Отже, спеціальні медіатренінги мають змінити ситуацію на краще. Порівняльний аналіз кількості суто екологічних матеріалів із загальним їх числом указує на низьку репрезентацію проблем довколишнього середовища в пресі. Проте такі показники не заважають темам довкілля в пресі ФРН мати значну політичну вагу. Актуальність та аналітичність висвітлення, реномовані дописувачі, постійна увага читачів сприяють розвитку якісної екологічної журналістики. Це призвело навіть до перетворення деяких наукових екологічних видань на популярні. Збереження навколишнього середовища етабльовано як у політику, так і в економіку держави.

Урахування цього досвіду має сприяти становленню екологічної журналістики в Україні, адже всі згадані недоліки німецької преси можна побачити й у нас. Зростання уваги до проблем довкілля має відбуватися не тільки за рахунок кількості екологічних матеріалів, а насамперед, завдяки поліпшенню якості їх змісту, професіоналізму журналістів, залученню політиків до авторського складу видань тощо. Разом з журналістамифахівцями в їх число входять і вільні дописувачі.

На прикладі Німеччини можна побачити, що одним із головних завдань екологічної політики є добре налагоджена комунікація між політиками та громадськістю.

До функцій засобів масової комунікації в процесах висвітлення екологічних проблем у Німеччині належать:

 функція тематизації;

 сервісна функція;

 функція попередження на ранніх стадіях;

 формування екологічної свідомості через роз'яснювальну роботу, поширення наукових відомостей та формулювання рекомендацій до конкретних дій.

Одним з найефективніших методів визнано, насамперед, паблік рілейшнз – нову галузь інформаційної діяльності, котра все більше утверджується в Україні. Але це вже є темою для подальших досліджень.