Комерційний банк як суб єкт підприємницької діяльності

КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК

ЯК СУБ’ЄКТ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стойко О.Я., к. е. н., доцент кафедри фінансів, декан заочного відділення

Інститут підприємництва та сучасних технологій (м.Житомир)

Комерційний банк, як і будь-яке підприємство, є самостійним суб’єктом гос­по­дарювання, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізовує про­дукт, надає послуги, діє на принципах комерційного розрахунку. Мало в чому від­різняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, пов’язані із задоволенням суспільних потреб у своєму продукті та послугах, реалізацією на основі одержаного прибутку інтересів як членів його колективу, так і засновників банку.

Комерційний банк, як підприємство, виробляє специфічний продукт, що но­сить вартісний характер. Продуктом банку є платіжні засоби, що спрямовуються разом з кредитом у грошовий оборот. Також продуктом банку є різного роду пос­луги, до яких належать розрахункові, касові, трастові (довірчі), гарантійні, кон­суль­таційні та інші. Якщо зарубіжні банки можуть надавати сотні різноманітних послуг юридичним та фізичним особам і отримувати найбільшу частку доходів від здійснення цих операцій, то вітчизняні комерційні банки тільки розпочинають освоювати дану сферу.

Аналіз показує, що банківськими послугами, крім поточних рахунків у національній валюті та пов’язаного з ними зняття готівкових коштів і здійснення безготівкових розрахунків, переважно користуються великі та середні підприємства, які мають значні обсяги експортної діяльності. Іншими послугами банківського типу, такими як факторинг, дискон­тування векселів та лізинг, ко­рис­туються в обмеженому обсязі навіть ті підприємства, що мають доступ до інших видів позик. Цей факт має два можливих пояснення: або банки про­понують недостатній обсяг цих послуг, або їхні клієнти погано інформовані про ці форми кредиту.

Поглиблення співробітництва із зарубіжними банками та розвиток інтернет-технологій спонукають вітчизняні банки до впровадження сучасних видів послуг. Так, АКБ «Надра» розпочав реалізацію нового продукту - віртуальну картку Visa Virtuon, призначену винятково для розрахунків у мережі Інтернет. АППБ «Аваль» і UMC запровадили послугу мобільного банкингу (М-банкинг), що дає можливість абонентам UMC одержувати інформацію про рух коштів на їхніх карткових рахунках безпосередньо на мобільні телефони за допомогою SMS послуги.

АППБ «Аваль» і компанія STI Ukraine взялися до реалізації спільного проекту з випуску міжнародної платіжної студентської картки ISIC - MAESTRO, що являє собою дебетову платіжну картку системи Europay International. Власник ISIC - MAESTRO зможе одержувати готівку зі свого карткового рахунку в будь-який момент більше ніж у 300 тис. банкоматів, у тому числі в 170 банкоматах банку «Аваль». На картковий рахунок власника може безкоштовно зараховуватися його студентська стипендія й інші засоби від третіх осіб через будь-яке відділення банку «Аваль». Одночасно нова картка є міжнародним студентським посвід­ченням особи, що підтверджує статус студента і має сім ступенів захисту. Крім цього, ISIC - MAESTRO є дисконтною карткою і дає можливість користуватися 20 тис. знижок у всьому світі і 400 знижками в Україні.

На відміну від інших підприємств продукт банку не підлягає складуванню, його не завжди можна відчути фізично, але це завжди діяльність, що має у своїй основі суспільні витрати. Особливість банківсь­ких операцій полягає в тому, що вони мають не стільки грошовий відтінок, скільки властивість самозростаючої вартості. Кошти, одержані від вкладників, не безплатні для банку, тому він повинен використовувати їх так, щоб не тільки повернути їх власникам, але і отримати прирощення, достатнє для виплати відсотків за вкладами, компенсації витрат і одер­жання хоча б мінімального прибутку.

Виходячи з цього, комерційний банк є насамперед підприємством, що спеціалізуються на посе­редницькій діяльності, яка пов’язана, з одного боку, з купівлею вільних грошових коштів на ринку ресурсів, а з другого - їх продажем підприємствам, організаціям та населенню. Така діяльність банку приносить реальну користь усім зацікавленим сторонам: вклад­никам, позичальникам, засновникам, самому банку та суспільству в цілому. Так, вкладники користуються тим, що можуть зберегти свої заощадження, захистити їх від інфляції та отримати певну величину доходу. Позичальники мають можливість брати значні суми коштів на достатньо тривалі проміжки часу. Якби не було банків, ні одній вели­кій фірмі взагалі не вдалося б здійснювати господарські операції, позичаючи кошти у дрібних фірм, що мають тимчасово вільні кошти. Засновники банку одер­жують максимальний доход на вкладений капітал тільки у тому разі, коли бан­ківські працівники видають позики за максимальними із можливих від­соткових ставок. Комерційні банки, ефективно розміщуючи кредити, приносять ко­­ристь суспільству. Здійснюючи цілеспрямований вибір майбутніх пози­чальників і надаючи позики лише тим із них, хто в змозі заплатити максимальну від­соткову ставку, банки спрямовують потік грошових коштів на будівництво ви­роб­ничих підприємств, реконструкцію та розширення існуючих підприємств та придбання нової техніки, що забезпечує отримання високої віддачі.

Що стосується держав, у яких банки належать уряду, то в них викорис­товуються інші, ніж прибуток, мотиви. У ряді цих країн банки здійснюють видачу позик головним чином з метою посилення підтримки уряду, який знаходиться в даний момент при владі, а зовсім не з метою найбільш ефективного розміщення кредитів. Дещо подібна проблема існує в Україні внаслідок загальнопоширеної терпимості до неплатежів, а також надання численних невиправданих податкових пільг. По суті, збиткові підприємства не мають обмежень у доступі до кредитних ресурсів і, зокрема, до кредиту у формі відстрочених платежів постачальникам та податковим органам. Кредитні ресурси не спрямовуються систематично до тих підприємств, які є найпродуктивнішими й які, відповідно, доходами від такого кредиту здатні зробити найбільший внесок в економічне зростання. Натомість банки втягуються в некомерційний і почасти політизований процес надання кредитних асигнувань. Відтак, економічне зростання держави також гальмується, а банки, зрештою, тільки погіршують своє фінансове становище.

Комерційні банки, як суб’єкти підприємницької діяльності функці­о­нують за такими принципами:

1. Комерційний розрахунок: доходи покривають витрати, відсутнє пра­во на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяль­ності є отри­ман­ня при­бутку при розумному ризику. Основним джерелом прибутку є банківський процент. Першоосновою процента є додатковий продукт, створений у вироб­ництві, а на поверхні явищ прибуток банків виступає переважно як різниця між сумою відсотків, отриманих за надані банком кредити і виплачених за вкладами клієнтів.

2. Автономія: банки мають право самостійно здійснювати ціноутво­рення бан­ків­ських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно вста­новлюють відсоткові ставки за депозитами та кредитами, розміри тарифів за розрахунково-касове обслуговування тощо.

3. Самоуправління: банки самостійно визначають стратегію і такти­ку свого розвитку, своєї діяльності без втручання держави.

4. Комерційні банки належать до категорії підприємств - фінансових посе­ред­ників і працюють за принципом: «Якнайде­шевше купити - якнайдорожче продати». Справедливість сказаного підтверджують дані таблиці 1.

Таблиця 1.

Обсяги залучених депозитів та наданих кредитів

банківськими установами Житомирської області за 2000-2001 рр.

Із даних таблиці 1 видно, що банківські установи Житомирської області в 2000 р. надали кредити в національній валюті за середньо­зваженою ставкою 45,9% річних, в 2001 р. за середньозваженою ставкою 35,4% річних, а залучили стро­кові депозити в національній валюті відповідно за ставками 23,5% річних та 21,8 % річних. Відтак, відсоткова маржа банківських установ в 2000 р. склала 22,4 пункта, а в 2001 р. - 13,6 пункта.

Виходячи з цього, з повним правом банк можна назвати спекуля­тив­ним підприємством. Певна річ, спекуляція зі сторони банку має свої межі. Для приборкання її аморальних якостей вона повинна спиратись на законодавство, не супе­речити йому, для здійснення комерції кожен банк повинен мати рівні інфор­маційні можливості про кон’юнктуру ринку. В таких умовах спекуляція втрачає свій кримінальний відтінок і стає нормою підприємництва. Від того, наскільки успішно «спекулює» банк, залежить його доходність та ефективність діяльності.

5. Всі гроші, всі ресурси банку повинні максимально працювати. З позиції комер­ції не повинно бути ресурсів, які даремно лежать. Реальність однак така, що якась частина коштів знаходиться в резервах, обертається повільно або не обер­тається зовсім. З позиції бізнесу це не природно, тому завжди корисно знати, що прибуток тим вищий, чим вища частка кредитів по відношенню до банківських резервів.

6. Банківська комерція повинна діяти за принципом - все для клієнта. Це означає, що банк несе повну відповідальність за клієнта, забезпечує прибутковість його діяльності. На перший погляд здається, що даний принцип не узгоджується з принципом доходності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між цими принципами не існує. На практиці все повинно бути на взаємовигідній основі: перш за все - прибуток клієнта, а потім прибуток банку. Вірно і те, що прибуток клієнта - це не єдина мета, а основа для одержання прибутку банку. Забезпечуючи прибуток клієнту, банк реалізовує і свій власний інтерес.

Вигода банку від своїх клієнтів полягає в тому, що останні зберігають свої кошти на поточних рахунках. У будь-який час кошти з цих рахунків на вимогу клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, у результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки вико­ристовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує значний доход.

Підтвердженням сказаного є дані таблиці 1, які свідчать, що банківські установи Житомирської області в 2000 р. видали кредити за середньозваженою ставкою 42,6% річних, а в 2001 р. - за середньо­зваженою ставкою 32,6% річних, в той час як виплатили за користування залишками коштів на клієнтських рахунках в національній валюті відповідно 2,3% річних та 3,3% річних. Відтак, відсоткова маржа в 2000 р. склала 40,3 % річних, а в 2001 р. - 29,3% річних. Окрім цього, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків, банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Наприклад, за відкриття поточного або бюджетного рахунків, за перерахування коштів клієнтів засобами електронної пош­­ти, за офор­млення та видачу платіжних документів тощо. У цьому сенсі стає зрозумілим, чому комерційні банки одним із пріо­ритетних завдань розглядають роботу, спрямовану на максимальне залучення фінансово стійких та ресурсо­містких клієнтів.