Психологія хворих з дефектами органів почуттів і аномаліями розвитку

Психологія сліпих

Пороки чи розвитку придбані дефекти різних органів почуттів створюють визначені складності в роботі лікарів і медичного персоналу.

Про мудрість сліпих говорив Соломон. Йому належать слова: «...сліпий не робить жодного кроку, не досліджувавши ґрунт, на яку він ступає»'. З античної літератури відомо, що багато великих поетів стародавності, наприклад Гомер, Оссиан, спартанський законодавець Ликург були сліпими, а деякі мислителі Древньої Греции-Демокрит, Диодор — свідомо засліплювали себе, щоб цілком віддатися розумовому спогляданню.

Відомо, що внутрішній зв'язок між людьми обумовлює мову і слух, а не зір. Всяке утворення здійснюється за допомогою мови, і в цьому відношенні відсутність зору являє собою набагато менше нещастя і відбивається значно менше на інтелектуальних здібностях, чим відсутність слуху і мови. Це було відзначено вітчизняними дослідниками на початку XX століття.

Прийнято вважати, що в сліпих змінені пороги аналізаторів слуху, дотику, нюху. Дослідження показують, що пороги аналізаторів у сліпих не нижче, але вони досягають високого ступеня дифференциро-ванности.

Дослідників завжди залучало так називане «шосте почуття в сліпих», «почуття перешкоди», «почуття відстані», «почуття наближення», «лицьовий зір».

«Почуття відстані», на думку деяких, має свої корені в нервових волокнах обличчя, в особливих розгалуженнях тройничного нерва. Інші вважали, що відчуття вилучених предметів сприймається обличчям в області очей і чи уший надавали значення слуху за участю кинестетических, тактильних, температурних і інших відчуттів.

Учні і співробітники найбільшого радянського фізіолога И. С. Бериташвили (1884—1975) вважають, що в основі «шостого почуття» сліпих лежить здатність сприйняття підпорогових подразників слухового аналізатора, що приводить до скорочення м'язів обличчя і створює відчуття сприйняття предметів обличчям. Інша точка зору полягає в тім, що в основі цього явища — «шостого почуття» — лежить полісенсорне сприйняття, властивим усім людям, але більш розвите в сліпих.

Психологічні особливості сліпих дітей залежать від віку. Ранній розвиток звичайно протікає без відхилень, але дуже рано позначається прагнення батьків відгородити дітей від труднощів. Створюючи зайво щадить обстановку, вони сковують ініціативу, недостатньо стимулюють розвиток навичок самообслуговування. У 3—5 років іноді з'являються окремі невротичні симптоми у виді нічних страхів, энуреза, порушень апетиту. У віці 6—7 років у дітей може з'явитися свідомість свого фізичного недоліку. Дорослі, виявляючи гіперопіку, тільки підкреслюють безпорадність дитини і тим самим часто погіршують його стан. У цьому періоді можуть поглиблюватися невротичні реакції, виникати більш виразні страхи.

В наступні роки в деяких сліпих дітей з'являються боязкість, нерішучість, плаксивість, схильність до фантазування, відхід від дитячого колективу, в інших підвищена дратівливість, примхливість, упертість, уразливість, збудливість.

Початок навчання в школі для таких дітей зв'язано з великими труднощями. Адаптація до умов інтернату для сліпих дітей завжди утруднена, розлука з близькими, зі звичною обстановкою, з одного боку, і труднощами нової обстановки — з інший, часто сприяють виникненню невротичних симптомів, у клінічній картині яких переважають розладу сну, апетиту, підвищений стомлюваність, сонливість удень на уроках. Можуть виникнути сторожкість, підвищена уразливість і ранимість. Діти стають плаксивими, похмурими, повільними і вкрай безпомічними. На цю безпорадність у них виникає ще велика реакція, найчастіше реакція протесту.

У пубертатному віці в деяких сліпих дітей можуть з'явитися педантичність, прагнення строге виконувати режим дня, іноді може виникнути іпохондрична чи фіксація підозрілість і сторожкість. У цьому віці в дітей спостерігається виражена реакція на свій недолік, можуть з'являтися непевність у своїх можливостях, побоювання за свою долю.

Діти особливо погано почувають себе в суспільстві видючих. В одних дітей іноді виникають сенситивні ідеї відносини. В інших можуть формуватися виразні риси егоїзму, егоцентризму. Вони дотримують формальних правил розпорядку, тримаються зарозуміло, не терплять зауважень, переоцінюють власні можливості.

При вивченні змін особистості сліпих в останні роки доведено, що найбільш характерними психологічними особливостями є сверхценние ідеї ущербності, обумовлені втратою зору. Це більш чітко виступає в облич зі сліпотою придбаної, чим уродженої. У сліпих, як правило, якщо це не зв'язано з одночасною поразкою мозку, не спостерігається інтелектуальної недостатності. Для них характерний високий рівень розуміння моральності, принциповості, справедливості (В. Ф. Матвєєв, Г. В. Козловская, Д. Ч. Темоев). Обличчя, що болісно переживають свій дефект, завжди погано себе почувають серед видючих; змушене перебування в такому колективі сприяє виникненню аутистических тенденцій.

У сліпих часто спостерігається порушення сну, через що вони прибігають до снотворного. Сон поверхневий, чуйний, з безліччю сновидінь неприємного змісту. По ранках вони випробують почуття розбитості і поганої працездатності.

В. Ф. Матвєєв і Д. Ч. Темоев виділяють різні варіанти змін особистості в зв'язку зі сліпотою. У деяких хворих переважають астенічні і нав'язливі стани. Такі обличчя погано переносять життєві утруднення, при фізичному і розумовому навантаженні порівняно швидко стомлюються. Вони звертаються в поліклініку зі скаргами на погане самопочуття, слабість, висловлюють побоювання і тривогу за своє здоров'я і здоров'я своїх близьких. З часом у них формуються якості, властиві обличчям з астенічним невротичним розвитком. Вони до мінімуму зводять свої контакти, обмежують себе, намагаються працювати не повний день, створюють режим, що щадить, строго виконують розпорядження лікарів.

У своїх інтересах вони виявляють достатню наполегливість, у ряді випадків тероризують близьких. На роботі такі обличчя відносно адаптовані. Нерідко під час конфліктних ситуацій у них виникають істеричні реакції, через що їм приходиться звертатися до психіатра.

При іпохондричному варіанті патологічного розвитку особистості поряд з вираженою астенічною симптоматикою існують сенестопатії і парестезії, що сприймаються хворими як ознака важкого соматичного захворювання. Вони звертаються до лікарів різних спеціальностей, домагаючись стаціонарного обстеження. З часом іпохондрична симптоматика стає менш чіткої і поступається місцем хронічним афективним розладам зі зміною характеру. Подібного роду динаміка іпохондричних утворень властива не тільки сліпим, але і видючим — іпохондричний розвиток особистості проходить через такі ж етапи. Іноді розладу поводження, що виникають при тривалих обстеженнях хворих у стаціонарі, розцінюють як реакцію на соматичного страждання, але це не повне пояснення клінічної картини виниклих порушень.

Варто звернути увагу на деякі психічні особливості, що з'являються після вдало зробленої операції в облич сліпонароджених чи осліплих у ранньому віці. Цілісне сприйняття предметів і явищ виникає в них не відразу, а проходить тривалий період нагромадження запасу зорових представлень, яким належить вирішальна роль у сприйнятті навколишнього світу. Тому якщо хворий після операції прозрів, те він ще якийсь період часу не бачить що відбувається, як видючі з дитинства. Часто в цих випадках у них виникають реакції розпачу через те, що з їхнього погляду зовнішній світ повинний бути представлений по-іншому і що надії їхній у цьому відносини не виправдалися.

Однак розвиток таких станів не завжди порозумівається тільки психогенними факторами, хоча вони можуть бути значні, особливо якщо з хворим не проводилося відповідної психотерапевтичної роботи.

Включення зорового аналізатора змінює функціонування всього мозку. Надмірне навантаження на зоровий аналізатор у більшості випадків приводять до розвитку астенічних симптомів, погіршенню самопочуття і настрою.

Перед операцією хвор необхідно пояснити, що бачити так, як бачать видючі люди, він буде не відразу, а тільки після визначеного етапу нагромадження представлень, тривалістю в кілька місяців. Він повинний знати, що повільніше всего накопичується запас просторових представлень, від якого буде залежати визначення відстаней. У кінофільмі «Доктор Калюжний» добре показані ці особливості.

У післяопераційному періоді хворої має потребу в раціональній психотерапії і призначенні транквілізаторів для зм'якшення астенічних проявів.

Зміни особистості при вимиканні слухового аналізатора менш чіткі, але принципово вони мало відрізняються від описаних вище. Так, при зниженні слуху, що особливо виникає в зрілому віці, з'являються утруднення у встановленні контактів з навколишніми, виникають підвищена дратівливість, уразливість. Через труднощів спілкування можуть з'явитися сенситивні ідеї відносини. Так, наприклад, що оточують засміялися, а людина з поганим слухом зрозумів, що його засуджують, про нього говорять, глузують з нього. У тривожних, самолюбних і недовірливих облич можуть виникати спочатку підозри, а потім впевненість у недоброзичливому відношенні.

Марення туговухих, як правило, не виникає тільки через зниження слуху. У розвитку й оформленні психічних розладів визначену роль грають психогенні фактори (тривалі службові і сімейні конфліктні ситуації й ін.), а також характерологические особливості облич.

Перебування таких хворих у соматичному стаціонарі викликає великі утруднення, особливо якщо лікар не приділив достатньої уваги цьому дефекту. У період обстеження вони прагнуть напружено вслухуватися в розмови персоналу, лікарів, сусідів по палаті. Зниження слуху й афективна настроєність не дозволяють їм розібратися в їхній власній ситуації. Вони болісно інтерпретують дії навколишніх, приймаючи у свою адресу «найважчі підозри». Це часто приводить до подавленого настрою, тривозі, порушенням сну й апетиту. Треба враховувати, що туговухі, звичайно ховаючи свій недолік, часто соромляться і навколишніх хворих. Тому лікар у своїй роботі повинний враховувати всі обставини, щоб розсіяти хворобливі сумніви і підозри.