Когнітивна лінгвістика

Реферат на тему Когнітивна лінгвістика ПЛАН 1. Вступ. 2. Когнітивна лінгвістика 3. Дифиренціація когнітивної лінгвістики. 4. Категорія «концепт» в когнітивізмі. Використана література 1. Вступ Хоча мовознавство має більш ніж двадцятивікову традицію, однак найінтенсивніший його розвиток припадає на XX ст. За це століття змінилося три нау¬кові парадигми: порівняльно-

історична (генетична), системно-структурна (таксономічна) й комунікативно-функціональна1. Така швидка зміна наукових погля¬дів на мову дала підставу російському мовознавцеві П. Б. Паршину кваліфікувати ситуацію в мовознавст¬ві XX ст. як перманентні, тобто постійні, безперервні методологічні перевороти. Однак, незважаючи на змі¬ни наукових парадигм, надбані у попередні періоди знання про мову не заперечуються,

а лише набувають нової оцінки. Різні парадигми ніби накладаються од¬на на одну і навіть співіснують, то ігноруючи одна одну, то зближуючись. Отже, різні течії і напрями сучасного мовознавства перебувають у доповнювальних відношеннях. науки про людину після «довгої холодної зими об'єк¬тивізму» [Bruner 1990: 1]. Таким чином лінгвістика ніби повернулася назад, до тих парадигмрякі розгля¬дали мову як явище суспільне,

явище, тісно пов'язане з історією народу, його культурою. Іншими словами, на сучасному етапі відбувається гуманізація мовознавства. Когнітивна лінгвістика виникла в 70-ті роки XX ст. (у 1975 р. в назві статті американських мовознавців Дж. Лакоффа та X. Томпсона з'явився термін когні¬тивна граматика). Деякі вчені часом виникнення ког-нітивної лінгвістики вважають організований у 1989 р.

Р. Дірвеном у Луйсбурзькому університеті (Німеччи¬на) симпозіум, на якому було засновано журнал «Ког¬нітивна лінгвістика». 2. Когнітивна лінгвістика На зміну системно-структурній парадигмі (струк¬туралізму), де мова інтерпретувалася як своєрідна су¬воро організована система, в якій кожне явище має свою цінність залежно від місця в цій системі, і де було проведено чіткі межі між мовною синхронією і діахро¬нією, мовою і мовленням, звуком і фонемою, морфом

і морфемою, словом і лексемою, значенням і смислом, висловленням і реченням тощо, прийшла когнітивна лінгвістика, котра розглядає мову не як «систему в самій собі і для самої себе», а у зв'язку з людиною, без якої виникнення й функціонування цієї системи було б неможливим. Когнітивна лінгвістика (від англ. cognition «знання, пізнання», «пі¬знавальна здатність») — мовознавчий напрям, який функціонуван¬ня мови розглядає як різновид когнітивної, тобто пізнавальної, дія¬льності,

а когнітивні механізми та структури людської свідомості до¬сліджує через мовні явища. Когнітивна лінгвістика є складовою частиною ког¬нітології — інтегральної науки про когнітивні проце¬си у свідомості людини, що забезпечують оперативне мислення та пізнання світу. Когнітологія досліджує моделі свідомості, пов'язані з процесами пізнання, з на¬буттям, виробленням, зберіганням, використанням, пе¬редаванням людиною знань, з репрезентацією знань

і обробленням інформації, яка надходить до людини різними каналами, з переробленням знань, з прийнят¬тям рішень, розумінням людської мови, логічним ви¬веденням, аргументацією та з іншими видами пізнава¬льної діяльності. Досліджуючи розум і розумові сис¬теми, когнітивна наука розумну поведінку розглядає як певне обчислення. Існує навіть думка, що когнітивна парадигма може перерости в креативну, тобто творчу парадигму, яка

використовуватиме когнітивні струк¬тури для вироблення нових знань. Когнітологія є комплексною наукою. Як зауважив К. Стеннінг, «складіть разом логіку, лінгвістику, пси¬хологію і комп'ютерну науку — і ви отримаєте когнітивну науку». Значення мови для когнітології є над¬звичайно великим, бо саме через мову можна об'єкти-візувати розумову

(ментальну, мисленнєву) діяльність, тобто вербалізувати («ословити») її. З іншого боку, ви¬вчення мови — це опосередкований шлях дослідження пізнання, бо когнітивні й мовні структури перебувають у певних співвідношеннях. Саме тому когнітивна лінг¬вістика стала провідною науковою дисципліною в межах когнітології. Вона досліджує, як пов'язані мовні фор¬ми зі структурами людських знань, а також те, як вони представлені в голові людини.

Зокрема, предметом когнітивної лінгвістики є проблема ролі мови у проце¬сах пізнання й осмислення світу, в проведенні проце¬сів його концептуалізації й категоризації (підведення явища, об'єкта, процесу тощо під певну рубрику, кате¬горію; утворення і виділення самих категорій, тобто членування зовнішнього і внутрішнього світу людини й упорядковане подання різноманітних явищ через зведення їх до меншого числа розрядів і об'єднань), проблема співвідношення концептуальних систем

із мовними, наукової та звичайної (буденної) картин сві¬ту з мовною. Варте уваги й загальне спрямування когнітивістів на дослідження мови у зв'язку з людиною, яка думає і пізнає: «Переваги когнітивної лінгвістики й когнітивного підходу до мови [ ] в тому, що вони відкривають широкі перспективи бачення мови в усіх її різноманітних зв'язках із людиною, з її інтеле¬ктом і розумом, з усіма мисленнєвими й пізнаваль¬ними процесами, нею здійснюваними,

і, нарешті, з тими механізмами та структурами, які лежать у їх основі» [Кубрякова 1999: 3]. Кожен новий напрям у мовознавстві пов'язаний із новим методом дослідження мови. Щодо методу ког¬нітивної лінгвістики однозначної думки немає. Біль¬ше того, невизначеність методу дослідження стала причиною заперечення когнітивної лінгвістики як окремої парадигми в мовознавстві. Зокрема, В. Касевич стверджує, що «хоча внесок когнітивістів у

сферу, наприклад, семантики виразно позитивний, вони тим не менше не створюють ні нового об'єкта (точніше, предмета) дослідження, ні навіть мовного методу» [Касевич 1998: 20]. О. Кубрякова вважає, що когні¬тивна лінгвістика опрацювала свій метод, який пе¬редбачає «постійне співвіднесення мовних даних із іншими досвідними сенсомоторними даними [ ] на широкому культурологічному, соціологічному, біоло¬гічному і — особливо — психологічному тлі»,

і що «метод когнітивної науки полягає передусім у спробі поєднати дані різних наук, гармонізувати ці дані й знайти смисл в їх кореляціях та співвідношеннях» [Кубрякова 1999: 5—6]. Когнітивна лінгвістика є поліпарадигмальною нау¬кою. Вона успадкувала набутки всіх попередніх мово¬знавчих парадигм і розвиває успадковані від лінгвісти¬ки, а також від філософії, психології класичні пробле¬ми зв'язків

між мовою та мисленням, однак розглядає їх у дещо іншому плані, а саме в таких категоріях: знання, його мовні різновиди, мовні способи репрезен¬тації знань, мовні процедури оперування знаннями, мен¬тальні структури та процеси у свідомості (пам'ять, сприйняття, розуміння, пізнання, аргументація, при¬йняття рішення тощо). Головна ідея когнітивної лін¬гвістики як нового напряму: мовна здатність людини є частиною її когнітивної здатності. 3. Дифиренціація когнітивної лінгвістики.

Для когнітивної лінгвістики характерні такі зага¬льні принципові настанови, як експансіонізм (виходи в інші науки), антропоцентризм (вивчення мови з метою пізнання її носія), функціоналізм (вивчення всього різноманіття функцій мови), експланаторність (пояснення мовних явищ). Якщо лінгвістику XX ст. можна представити як «як-лінгвістику» (як побудова¬на мова), то когнітивну лінгвістику як «для чого/чо¬му-лінгвістику», в основі якої буде примат пояснення [Кибрик 1995: 91].

Не всі структури репрезентації знань мають лінгвальний характер. Диференціація різних структур знань, визначення загальних принципів їх формування, вияв¬лення ролі мови в їх репрезентації, розумінні та інтер¬претації становить предмет когнітивної семантики — найбільш важливого і найбільш опрацьованого розділу когнітивної лінгвістики.

Представниками когнітивного підходу в семантиці є переважно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Ланга-кер, Р. Джекендофф, Ч. Філлмор, Л. Талмі, А. Гольд-берг, Дж. Тейлор, Ж. Фоконьє, Б. Рудзка-Остін, А. Чен-кі та ін. Відомою є праця Р. Джекендоффа «Семантика і когнітивна діяльність» (1983), в якій обґрунтовано зв'язок семантики з психологією.

Зокрема у ній дово¬диться, що при сприйнятті мовлення людина користу¬ється тими самими механізмами, що й при сприйнятті загалом (зоровому, музики тощо). Представники когнітивної семантики вважають, що їх головне завдання — виявити і пояснити, як організо¬ване знання про світ у свідомості людини і як формуються та фіксуються поняття про світ. Тому вони роз¬глядають семантику

і мовні проблеми загалом через призму пов'язаних із лінгвістикою наук — герменев¬тикою (від грец. herme~neutik6s «пояснювальний»; мистецтво тлумачення текстів, учення про принципи їх інтерпретації); Гештальтпсихологією (одна з осно¬вних шкіл зарубіжної, переважно німецької, психології першої половини XX ст яка висунула принцип ціліс¬ності (ґештальт) як основу в дослідженні складних психічних явищ), когнітивною психологією (один із напрямів переважно американської психології, що роз¬глядає всі

психічні процеси як опосередковані пізнава¬льними (когнітивними) чинниками) та ін. Такий сим¬біоз різних наук у дослідженні мовних явищ, з одного боку, сприяє всебічному їх вивченню, а з іншого — при¬зводить до втрати автономності лінгвістики як науки. Когнітивісти висунули кілька теорій і ввели в нау¬ковий обіг нові поняття і, відповідно, терміни. Новою є когнітивна теорія категоризацй — теорія систематизації значень слів

у мовній свідомості люди¬ни, яка здійснюється у межах сформованої в її свідомо¬сті наївної картини світу./В_її основу покладено ідею Б. Уорфа про членування світу на категорії за допомо¬гою мови./ Виділення такої категорії можливе лише то¬ді, коли Для її назви у мові є відповідне слово. Когнітивний погляд на категоризацію

ґрунтується на припу¬щенні, що здатність людини до категоризації пов'язана з її досвідом та уявою, особливостями сприйняття, культурою, а також зі здатністю створювати образи, ме¬тафори, метонімії тощо. На думку Е. Рош, категориза-ція є одним із найважливіших складників механізму пізнання і полягає в тому, що для кожного слова окрес¬люється семантичне коло споріднених слів за «прин¬ципом родинної подібності» та встановлюється узагальнювальний

репрезентант (прототип). Метою кате¬горизації є пояснення нового через уже відоме та структурування картин світу за допомогою узагальнень. Категорія — когнітивна структура, концептуаль¬ний клас, що складається з елементів — членів катего¬рії, об'єднаних «родинною подібністю». Об'єкти — чле¬ни категорії не є рівноправними: всередині кожної категорії одні об'єкти є психологічно більш значущи¬ми, ніж інші. Людина сприймає будь-яку семантичну категорію як таку, що

має центр і периферію і, відповід¬но, «більш прототипічних» і «менш прототипічних» представників. Наприклад, прототипічним птахом для європейців є горобець, а страус і курка є периферією; яблуко — прототипічний фрукт, а банан — периферія; прототипом стільця є стілець для стола, а не крісло в перукарні чи стілець для фортепіано. Правда, в різних етносів прототипи можуть не збігатися.

Так, для аме¬риканців прототипом птаха є малинівка (вільшанка), а прототипом фрукта — апельсин. Отже, прототип — це такий центральний член категорії, який є її найкра¬щим, найяскравішим представником, головним репре¬зентантом. Навколо такого прототипу в свідомості ін¬дивіда об'єднуються всі інші об'єкти, що входять до категорії [Rosen 1977].

Дещо іншу концепцію прототипів запропонувала авс¬тралійська дослідниця польського походження А. Вежбицька. Прототипами, на її думку, є не самі об'єкти, а їх ідеалізовані, еталонні образи, ментальні утворення, які не належать до об'єктів, що піддаються спостереженню, але які концептуально відображають суттєві властиво¬сті нашого уявлення про об'єкт (типова чашка, типове вікно, типовий велосипед, типова школа тощо). Так, на¬приклад, до прототипу «велосипед» не належать

такі предмети, як фари і дзвінок. Деякі дослідники (Р. Фрумкіна) вважають, що назване Вежбицькою прототипом правильніше йменувати стереотипом і говорити, відпо¬відно, про стереотипний образ певного об'єкта. Із теорією катетеризації пов'язане поняття мента¬льних репрезентацій, під якими розуміють умовні функціонально визначені структури свідомості та мис¬лення людини, що відтворюють реальний світ у свідомо¬сті, втілюють

знання про нього і почуття, які він викли¬кає, відображають стани свідомості та процеси мислення [Штерн 1998: 214—215]. Процеси свідомості й мислення розглядаються як оперування ментальними репрезента¬ціями. На думку американського мовознавця А. Пайвіо, ментальні процеси у свідомості опосередковані не тільки мовою (словесними формами), а й уявою (образа¬ми). Порівняльний аналіз мови й уяви як засобів репре¬зентації показує, що хоча вони в багатьох випадках

ви¬конують різні функції, однак гармонійно доповнюють одна одну. За Дж. Фодором, ментальна репрезентація є специфічною мовою мислення. Відчуття, які виникають у людини в процесі взаємодії з довкіллям, спричинені інформацією, що надходить до неї сенсорними канала¬ми (зоровим, слуховим, тактильним). Сенсорні механізми перетворюють ці матеріальні стимули на символічні утворення, які

і є ментальними репрезентаціями. 4. Категорія «концепт» в когнітивізмі. Основним семантичним поняттям у когнітивній лін¬гвістиці є «концепт», і саме цим когнітивна лінгвісти¬ка найбільшою мірою відрізняється від інших напрямів дослідження семантики (логічного, структурного тощо). Поняття концепту поки що не має однозначного визна¬чення.

Під ним розуміють ментальний прообраз (нерозчленоване уявлення про об'єкт), ідею поняття і навіть саме поняття. Він має двоїсту сутність — психічну та мовну. З одного боку, це ідеальний образ, чи, точніше, прообраз, що уособлює культурно зумовлені уявлення мовця про світ, з іншого — він має певне ім'я у мові. А. Вежбицька розрізняє концепт-мінімум, концепт-максимум

і енциклопедичний додаток (доповнення). Концепт-мінімум — це неповне знання смислу слова (мовцеві відома реалія, але далеко не все, що її стосу¬ється; у життєвій практиці вона для нього не є важли¬вою або ж він з нею ніколи не стикався). Концепт-максимум охоплює всебічне (повне) знання мовцем смислу слова (реалія йому відома в усіх аспектах), у тому числі енциклопедичні відомості, професійні знан¬ня про реалію. Так, якщо для мешканця України кон¬цепт «яблуко»

є концептом-максимумом, то концепт «ківі» є концептом-мінімумом (мовці не знають, на ку¬щі чи на дереві ростуть ці фрукти, як ці рослини догля¬дають, як вони цвітуть, коли дозрівають плоди тощо). Кожен концепт має ідеалізовану когнітивну мо¬дель [Lakoff 1987], під якою розуміють усі наші уяв¬лення про об'єкт зразу, в цілому, якийсь «нерозчленований образ», що зумовлює певну поведінку мовного знака (рольову структуру). Так, англ. jogging «біг підтюпцем»

і running «біг» мають різні «ідеалізовані когнітивні мо¬делі». Jogging асоціюється зі здоровим способом життя, фізичною формою людей середнього класу, які досягли успіху в суспільствах розвинутих країн. Концепт цього слова виключає змагання, цільові ситуації, а також несу¬місний з малолітніми дітьми, людьми похилого віку, тва¬ринами та іншими концептами, звичайними для running (не кажуть *jog to catch the bus «бігти підтюпцем, щоб устигнути

на автобус», jog after someone «бігти підтюп¬цем за кимсь», a run to catch the bus «бігти, щоб устигну¬ти на автобус», run after someone «бігти за кимсь»). Зміна поняття значення на поняття концепту засвід¬чує зміну орієнтацій від трактування смислу як абстрактної сутності, репрезентація якої не пов'язана з мов¬цем і адресатом, до його інтерпретації як ментальної сутності, що з'єднує зовнішній світ із внутрішнім сві¬том людини. Тут мовознавство повернулося до гум¬больдтівського розуміння мови як «третього,

проміж¬ного світу». Отже, когнітивна семантика вивчає не зна¬чення слів, а концепти. Це абсолютно новий підхід до вивчення семантики. Дослідження концептів у мові стало предметом ба¬гатьох студій когнітивістів. Можна констатувати, що нині існує декілька різновидів концептуального аналі¬зу (словосполучення концептуальний аналіз набуває функції терміна, і концептуальний аналіз можна яко¬юсь мірою трактувати як метод когнітивної лінгвісти¬ки).

Як правило, концепти досліджуються на основі сполучуваності, переважно предикативної, рідше атри¬бутивної, комплементарної, а інколи враховуються різ¬номанітні широкі мовні контексти (фольклорні, ху¬дожні, публіцистичні та інші твори). Уже досліджено чимало соціально-політичних, ідеологічних, філософсь¬ких, культурних, ментальних, міфологічних концептів: «свобода», «справедливість», «істина», «доля», «душа», «дух», «серце», «шлях», «жінка», «чоловік» тощо (до¬слідження

Н. Арутюнової, Т. Булигіної, О. Шмельова, К. Рахіліної, Т. Радзієвської, Г. Яворської, С. Жабо-тинської та ін.). Серед різних методик концептуального аналізу ви¬різняються етноцентрична концепція А. Вежбицької, яка виходить із того, що значення зумовлене менталь¬ністю певного етносу. Кожна мова специфічна, в ній відображений своєрідний національний характер.

Спо¬соби концептуалізації світу закладені в мові. Завдання лінгвіста — реконструювати властивості національно¬го характеру через мову. Оскільки різні мови концеп¬туалізують світ неоднаково, то через зіставлення мов виявляються відмінні концептуальні структури світу. Однак концептуальні структури не є статичними. Ро¬сійські мовознавці А. Баранов і В.

Сергеев, аналізуючи соціально-політичні й ідеологічні концепти типу «сво¬бода», «справедливість» тощо, які є ціннісними кате¬горіями суспільної свідомості, встановили кореляції між історичними змінами у значенні цих концептів і змінами суспільних ідеологій. Кожен концепт пов'язаний з деякими іншими кон¬цептами, і разом вони утворюють домени, тобто фони, із яких вичленовується концепт.

Так, концепт «дуга» сприймається з опорою на уявлення про коло, концепт «гіпотенуза» — з опорою на поняття про трикутник. Співвідношення між концептом і доменом Р. Лангакер інтерпретує в термінах профіль і база [Langacker 1987, 1988, 1991а, 1991b]. Він вважає, що семантику можна зображати у вигляді схем, де виділена жирною лінією чи іншим знаком частина буде профілем мовної оди¬ниці, а все

інше — її базою. Так, наприклад, гіпотенузу можна зобразити як[^, а дієприкметник gone «який прийшов» якt Для gone профілем є результативний стан, а все ін¬ше (рух, переміщення) — базою. Упорядковане поєднання концептів у свідомості лю¬дини становить її концептуальну систему. Ці концепти можуть бути картиноподібні й мовоподібні. Концептосистему, таким чином, не можна зводити до ментального лексикону, тобто системи вербалізованих

(ословлених) знань, яку ще називають внутрішнім лексиконом, теза¬урусом, мовною пам'яттю. Концептосистема і менталь¬ний лексикон перебувають у відношенні «ціле — части¬на», оскільки концептосистема — це єдиний рівень представлення знань, що поєднує мовну, сенсорну й моторну інформацію [Селіванова 1999: 71]. Концептосистема не є стабільною. Навпаки, вона динамічна, весь час змінюється під впливом постійного процесу пізнання.

Водночас слід зазначити: концептосистеми в різних людей не збігаються, що залежить не тільки від їхнього інтелектуального рівня, а й від жит¬тєвої практики. Компонентами концептосистеми є фрейми. Фрейм (від англ. frame «каркас, остов», «будова, структура, система», «рамка», «окремий кадр фільму» та ін.) — це структура, що репрезентує стереотипні, типізовані ситуацїї у свідомості (пам'яті) людини і призначена для

ідентифікації нової ситуації, яка ґрунтується на тако¬му ж ситуативному шаблоні. Поняття фрейму введено М. Мінським у 1974 р. За Мінським, фрейм — це ієрархічно впорядкована ре¬презентація певної стандартної ситуації дійсності. У пам'яті людини зберігається великий набір різномані¬тних фреймів, які актуалізуються під час сприймання нових сцен. Як і вся концептосистема, фрейм має мов¬ну й позамовну сутність.

Він репрезентує у свідомості людини стереотипну ситуацію і зв'язки цієї структури з деякими іншими видами інформації, наприклад, як користуватися фреймом і що робити, коли певні плани не здійснилися. Фрейм не є закритою структурою. Він може доповнюватися шляхом поглиблення інформа¬ції про ситуацію, образного (символічного, метафорич¬ного та

ін.) уявлення про неї. Ідея фреймів знайшла своє застосування в дослі¬дженні механізмів розуміння природної мови. Ч. Філлмором уведено поняття інтерпретувального фрейму як інструмента опису семантики лексем, граматичних категорій та тексту. Р. Шенк застосовує фреймовий ана¬ліз до аналізу розуміння смислу зв'язного тексту. Зокре¬ма, він розрізняє два різновиди фреймів — сценарії та плани.

Сценарії описують стандартні, типові ситуації в їх розвитку. До сценаріїв входять назва ситуації, імена учасників ситуації, перелік причин виникнення ситуації та набір сцен (певних дій). Плани служать для встанов¬лення причиново-наслідкових зв'язків між сценаріями (послідовності дій). Вони складаються зі сцен і сценаріїв, які ведуть до певної мети. Д. Поспелов скористався фрей¬мами для формування прикладної семіотики як нової па¬радигми штучного

інтелекту, а А. Баранов для моделю¬вання процесів метафоризації на когнітивному рівні. У багатьох працях когнітивістів використовуються поняття фігури і фону, запозичені з гештальтпсихології. Л. Талмі, який увів ці терміни в лінгвістику [Talmy 1978], звернув увагу на те, що звичайно, наприклад, ка¬жуть човен біля верби, автомобіль поруч з будинком, а не *верба біля човна, *будинок поруч з автомобілем.

Рухомі об'єкти у просторі й часі — це фігури, а нерухомі — фон. Фігури, маючи просторові й часові межі (об'єкт на фоні простору, факт на фоні процесу), тяжіють до визначено¬сті (англійською мовою не можна сказати *А table is near the wall, а тільки The table is near the wall). Отже, фоном є нерухомі, громіздкі об'єкти, не обов'язково визначені (певні) і які часто не мають просторових і часових меж. Поняття фону

і фігури знайшли застосування в описі семантики прийменників і в аспектології (розді¬лі граматики, який вивчає дієслівний вид і суміжні з ним видо-часові категорії та способи дії). На думку Талмі, їх можна застосувати й у дослідженні відмін¬кової граматики (за Філлмором), де агенс, інструмент і пацієнс будуть інтерпретуватися як мобільні, а дже¬рело, кінцева

межа, маршрут, місцеположення як статичні. Особливу увагу когнітивісти приділяють вивчен¬ню метафори, вважаючи, що вона займає в когнітивній моделі мови центральне місце. Так, Дж. Лакофф і М. Джонсон указують, що повсякденні метафори слу¬жать для структурування навколишньої дійсності й ке¬рують інтелектуальною діяльністю людини та її вчин¬ками [Лакофф, Джонсон 1987; див. також: Мак-

Кормак 1990]. Водночас метафора є знаряддям формування нових ментальних категорій, утворення нових концеп¬туальних систем, формування нового знання. На думку когнітивістів, усі значення (лексичні, словотвірні, гра¬матичні) пов'язані між собою метафоричними перене¬сеннями. У кожній метафорі є донорська і реципієнтна зони. Донорська зона завжди конкретна й антропоцентрична: для її породження широко використовується лю¬дина, зокрема

її тіло (ручка, ніжка, горло, вушко, ніс, око (очко), чоло тощо), місцезнаходження у просторі та рух (укр. він у жаху І його охопив жах; дійти висновку; рос. он в ярости І пришел в ярость). У когнітивній семантиці метафора стала робочим інструментом, методом опису полісемії, її типів, спо¬собів переходу від одного значення до іншого. Більше того, за допомогою метафори відтворюється

історія значень, причини і послідовність їх появи, тобто до¬сліджується діахронічна семантика. Це є ще одним свідченням того, що когнітивна лінгвістика поверта¬ється до історико-філологічних, доструктуралістських традицій. Когнітивісти вважають, що діахронічний опис є дуже важливим для інтерпретації полісемії в синхронії. Вони принципово не диференціюють зако¬ни

історичного розвитку мови і їх синхронної будови. Схеми, які показують зв'язки між значеннями, М. Джонсон назвав топологічними схемами (image schema) [Jonson 1987], а напрям, який вивчає відношення між окремими значеннями слова, — топологічною семантикою. Типова модель схем (pattern) типу «кон¬тейнер» (вмонтовані один в одного об'єкти; об'єкти як вмістилища), «шлях», «поверхня», «перешкода», «кон¬такт», «шкала» та

ін. застосовується до опису багатьох слів зразу. Кожна схема відштовхується від форм і ру¬хів людського тіла, які переносяться на навколишню дійсність (це явище, що засвідчує антропоцентричність семантики, отримало назву embodiment «втілення, уособлення»). Крім когнітивної семантики в когнітивній лінгвіс¬тиці існує низка когнітивно-граматичних теорій та концепцій.

До них належать відмінкові граматики (case grammars), «когнітивна граматика» Р. Лангакера, «теорія ґештальтів» Дж. Лакоффа, «конструкційна граматика» Ч. Філлмора. Особливою оригінальністю характеризується конс¬трукційна граматика Філлмора. На думку вченого, є чимало таких мовних виразів, у яких форма або зміст не виводяться зі значення або форми їхніх складників (одиниць, що до них уходять).

Тому потрібно ще вра¬ховувати значення самих конструкцій, які накладають певні обмеження на складники конструкції. Згідно з цією ідеєю, вихідною (початковою) є конструкція, а не дієслово. Конструкція, властива для певного класу діє¬слів, здатна «втягувати» дієслова інших класів. Діє¬слово ніби вмонтовується в різні конструкції (за умови, що воно відповідає передбачуваним цими конструкція¬ми обмеженням на дієслівне місце) й отримує власти¬ве конструкції значення:

Диліжанс їхав {плив, чесав) через село. Іди {шуруй, мотай, чеши) звідси. Як інструмент опису когнітивісти використовують поняття «blending», під яким розуміють неправильне су¬міщення. Згідно з blending'oM породження речення і тексту завчасно не запрограмоване, а є спонтанним проце¬сом, за якого мовець може припускатися помилок. Запо¬внення аргументних місць когнітивісти пропонують пред¬ставляти як blending предикатної структури

та імені. Таким чином, у когнітивній лінгвістиці стираються межі, встановлені структуралізмом, між семантикою і психологією, синхронією і діахронією, мовою і мовлен¬ням, словниковою й енциклопедичною інформацією, зна¬ченням і смислом, різними значеннями полісемічних слів і навіть різними концептами. Заперечується принцип мовної економії та принцип алгоритмічної побудо¬ви речення. Стверджується, що мова не є економною, вона не тільки допускає дублювання, а й вимагає його,

і функ¬ціонує не за алгоритмічними законами. Мовознавство якоюсь мірою повернулось назад — до історико-філософських традицій кінця XIX — початку XX ст. [Рахилина 2000: 378]. Такий поворот науки про мову є цілком закономір¬ним, що відповідає розвитку думки згідно із законом за¬перечення заперечення. Жодна наукова парадигма не мо¬же претендувати на статус абсолютно

правильної і єдино можливої, однак кожна з парадигм — це новий (інший) погляд на таке складне, багатовимірне явище, як мова. Безумовно, не все в когнітивістиці витримає перевір¬ку часом. Когнітивістів нині критикують за відхід від проблеми значення, підміну значення значно ширшим поняттям інформації, а також за звуження (вузьке розу¬міння) поняття антропоцентричності, що теж зводиться до чистої інформації, тоді як насправді найважливішою рисою людського

інтелекту є воля, яку когнітивісти ігно¬рують. Синтактика символів, якою когнітивісти найчас¬тіше обмежуються, не може адекватно відобразити мен¬тальність людини [Демьянков 1994: 20—21]. Використана література 1. Язык и наука конца 20 века. — М 1995. 2. Лингвистические исследования в конце XX в. — М 2000. 3. Кубрякова Е. С. Начальные этапы становления когнитивизма: линг¬вистика — психология — когнитивная

наука // Вопр. языкознания. — 1994. — № 4. 4. Касевич В. Б. О когнитивной лингвистике // Общее языкознание и теория грамматики. — СПб 1998.