Религия (Укр.)

Релгя як потреба свтогляду Ядром теоретичного релгзнавства виступа флософя релг. Пд останньою розумться флософське пояснення релг. В сучаснй флософськй думц снують два напрями обгрунтування флософ релг деалстичний релгя визначаться як центральне суспльне явище, в релгйнй свдомост вдображаться змст потойбчних, надприродних факторв матералстичний релгя суспльно-сторичним продуктом з внутршнми закономрностями розвитку.

Вд деалстично флософ слд вдрзняти релгйну флософю. З ц причини неможливо ототожнювати флософю релг, яка, наприклад, виплива з корнних принципв флософського деалзму обктивного чи субктивного, з конкретною формою релгйно флософ. Сучасна релгйна флософя представля сукупнсть рзних напрямв течй, як розвиваються у християнств, слам, буддизм та нших розвинутих релгйних системах. сторя свдчить, що численн релгйн врування культи продуктами

суспльного розвитку, вдображаючи в свох специфчних вченнях доктринах суттв риси рзних соцальних епох. У звязку з цим релгя унверсальним духовним явищем в житт суспльства, що обдну за допомогою догматв, моральних духовних цнностей певн верстви населення у рархчно побудован церковн органзац, протиставля за чтко визначеними конфесйними ознаками рзн угруповання вруючих в контекст сучасних соцальних реформ може сприяти консолдац рзних громад вруючих у хнй боротьб проти негативних соцальних вдхилень явищ,

виконувати нш функц. Релгя це складне соцальне духовне явище, корен якого виходять з глибинних теренв суспльно стор. Соцальна природа та риси релг вказують на звязок з розвитком суспльства певно самовдтворюючо системи, де один елемент повязаний з ншим. Процеси прогресивних змн або занепаду духовних цнностей, в цлому всього суспльства неодмнно позначаються на сторичнй еволюц релгйних вчень, змст яких становить основу релгйних врувань. Звдси виника необхднсть комплексного вивчення релгйних вчень з врахуванням

хнього догматичного змсту тих суспльних факторв, що обумовлюють сторичн особливост виникнення функцонування тих чи нших релгйних дей. Флософя релг локалзу предмет вивчення релг. Остання виступа обктом флософського знання, насамперед як соцальне явище. Дослджуться не тльки механзм виникнення релг, а й процес вдображення у свдомост людини, особливост формування релгйних понять, символв духовних цнностей.

При цьому обктом флософського вивчення не тльки сама релгя, а те соцальне та природне середовище, що вплива на процес формування релгйних врувань. Одню з важливих функцй релг функця свтоглядна. Вона поляга в тому, що релгя намагаться створити власну картину свту, бльш того власн соцально-гносеологчн схеми вдосконалення суспльного життя, визначити мсце роль людини в систем природи суспльства. Змст релгйного свтогляду - не божественний, а людський, або краще сказати - суспльний не зважаючи на

його фанатичнсть. В релг наявний для не визначальним елемент мстичний уявлення про надприродне, вра в його реальне снування в можливсть взамостосункв з ним. Для сучасних релгй - християнства, удазму, сламу, буддизму дуже стотним елемент моральний, який нада м особливу значущсть у людському духовно-практичному житт. Цей елемент включа безсумнвн загальнолюдськ цнност, як досить близьк в рзних релгях збергають силу

й значення також поза релгйною системою. Нарешт рзномантнсть, рзнобарвнсть релгй зумовлен тим х елементом, який можна назвати цивлзацйним кожна конкретна релгя несе вдбиток т нацонально або регонально цивлзац, в якй вона сформувалася, вдбиток традицй ц цивлзац, що склалися сторично, особливого менталтету. Досить, скажмо, порвняти удео-християнсько-сламську традицю яка сама включа стотн вдмнност мж цими авраамчними релгями з ндо-буддйською, щоби побачити специфчн риси вдповдних соцокультурних утворень

ментальностей. Так, у першй з названих традицй чтко виражен особистсне активстське начало, де Бога-Творця безсмертя ндивдуально душ, яка зберга самосвдомсть , отже, самототожнсть. У другй традиц особа не уявляться як така. Що володарю самостйно. Уявлення про ренкарнацю перевтлення важко сумстити з збереженням дентичност, де Бога-творця в класичному буддизм нема, переважа не активстська, а квнтистська установка вдмова вд, бажань

х згасання, перехд у нрвану. Властива первснй свдомост спрямовансть на антропоморфне пояснення свту привела до того, що в рамках мфолог виникло уявлення про снування другого плану снуючого свту душ свту. Слд зазначити, що в рамках мфологчного мислення не снувало протиставлення природного надприродного, тому душа розумлася натуралстично. При цьому змни, як вдбувалися в дйсному свт, розумлися як д певних субктв. Вдповдно виникла дея про те, що для змни умов людського снування необхдно звертатися безпосередньо

до духв. Але людина у свой тлеснй форм неспроможна сягнути за меж видимого свту здйснити мандрвку до духв. Отже, необхдно було звльнити людську душу вд тла в такому стан вдправити в мандри. Така нтерпретаця була тим бльш ймоврною, що перш уявлення про душу виникали завдяки спостереженням за процесами засипання, вмирання. Але звичайний сон для цього не пдходив, тому що в ньому людина не владарю над свою душею. Виникла необхднсть в снуванн особливого соцального нституту шаманства, який

складався б з людей, здатних досягати сноподбного стану подорожувати у cвт духв. Шамани були носями т ж деолог, що суспльний органзм в цлому. х бачення свту грунтуться на тих уявленнях, категорях мислення, що у х одноплемнникв Це приводило до того, що шаманський досвд органчно вписувався у структуру мфологчного свторозумння служив у подальшому джерелом розвитку первсно мфолог як, у сфер загально масово культури, так у сфер спецалзовано шамансько дяльност.

В цлому ж у мфологчному мисленн пану принцип партиципац. Первсна людина дивиться на свт через призму под-ност. Оскльки в основ системи розумння лежать структури практично дяльност, а головним елементом останньо жива людська дяльнсть, то свт розумвся антропоморфно за аналогю з самою людською дю. Весь свт оживляться, сама людина виступа як спорднена свт стота.

В цлому, в мфологчному мисленн представлене днсть людини свту, причому, через компенсаторну сформовансть мфу, ця днсть не просто сну в свдомост а переживаться з усю повнотою вдчуття реальност. Зауважимо, що цей момент мфологчного свтосприйняття ста одним з провдних мотивв мстичного досвду сприйматься як найвище одкровення, недоступне в умовах звичайного людського снування. Так мфологчн уявлення про свт мають пряме вдношення до феноменв мстичного досвду.

Перод панування первсних уявлень можна визначити як космологчний, або мфопоетичний, оскльки основний змст текств в семотичному план поляга в боротьб космчного впорядковуючого начала з хаотичним деструктивним началом, в описанн етапв послдовного створення свту, а основний спосб розумння свту розвязання протирччя забезпечуться мфом, мфологю, яка розумться не тльки як система мфв, а й як особливий тип мислення хронологчно по сут протилежний сторичному природознавчому типам мислення.

Космологчна схема найбльшою мрою визнача первсн уявлення про свт. Вдповдн тексти часто складаються з двох частин. Перша присвячена тому, що було до початку тобто до акту творення опису Хаосу, який характеризуться звичайно серю загальнонегативних суджень типу тод не було н неба, н земл н дня, н ноч н жит тя, н смерт або земля ж була безвидна пуста, темрява над безоднею нша частина схеми, навпаки складаться з сер позитивних суджень про послдовне створення елементв

Всесвту в напрямку вд загального космчного до бльш часткового людського. Це можна прослдкувати в таких послдовностях вдокремлення Хаосу вд Космосу, неба вд земл, вод вд земл виникнення Сонця Мсяця, свтил, втрв зявляються основн елементи ландшафту, камння, рослини, тварини виникнення людини першолюдини, першого культурного героя, засновника традиц, соцально рарх, структура яко зумовлються

рзними функцями соцальних нституцй, культурно традиц. Невдмна риса первсних уявлень про свт нерозривний звязок дахрон синхрон. Дахрончний аспект мфу це розповдь про минуле, а синхрончний засб пояснення дйсного, снуючого нин, а нод й того, що снуватиме в майбутньому. Для первсно свдомост все, що тепер, результат розгортання початкового прецеденту, експлкаця висхдно ситуац в нов умови космологчного буття.

В цьому значенн вс под космологчного мфу лише повторення того, що було в загальному вигляд закладено в акт творення, а вс геро мфу рзн варац демургу в цьому ж акт. Так, в середин космологчного мфу створються досить цльна, наочна тотальна система ототожнень з правилами переходу вд одн под до ншо, вд одного героя до ншого. Тому можна стверджувати, що первсна свдомсть найвищою мрою орнтована на постйне виршення завдань тотожност.

сну досить численний клас мфопоетичних текств з найрзномантншими традицями, в основу яких покладено ототожнення космчного природного людського плоть земля, кров вода, волосся рослини, оч сонце, душа втер, голова небо т. д У мовних даних ряду архачних традицй можна виявити чимало свдчень висхдних тотожностей у визначенн простору часу, як у визначенн всього обму простору всього обму часу коло земл коло часу як вираження де Всесвту Року, так у визначенн просторово-часових точок тут зараз.

Мфологчна концепця в принцип дуже тсно органчно спввдносить простр час один з одним. У критичнй ситуац, наприклад, на стику Старого Нового року простр час втрачають свою попередню структуру, розриваються. Залишаться лише злита водино просторово-часова точка, в якй все виршуться яка ста зародком майбутнього простору майбутнього часу, що створюються знову знову в кожному новому цикл творення. Та точка в простор час, де коли здйснився акт творення, волод найвищою цннстю максимумом сакральност.

Це центр свту, мсце, де проходить свтова всь, де стоять рзн варанти земного образу космчно структури свтового дерева дерево життя, шаманське дерево, де знаходяться свтова гора, трон, столи, ввтар, вогнище все те, що звязу землю людину з Небом Творцем це на початку, час творення, вдмчений найвищим пднесенням творчо теургчно енерг. Ц сакральн точки просторова часова вписан в серю просторв, як все збльшуються один в одного входить. Вддаляючись вд центру, вони стають дедал менше сакральними жертва на ввтар храм

поселення своя крана т. д Виходячи з сказаного можна видлити ще одну характерну особливсть мфопоетичного розумння простору часу. Вона поляга в тому, що простр як час у мф не гомогенний не нейтральний. Вн яксний переважно, його яксть визначаться обктами, як в ньому знаходяться, що в свою чергу певною мрою спввдноситься з положенням дано частини простору щодо центру. Але ця диференцйовансть простору не залишаться незмнною в певнй ситуац, яка припада на певний визначений

час, вказана просторова картина динамзуться , бльше того, змню яксн характеристики подинок з хаотичним началом ведеться вже не на перифер простору, а в самому сакральному центр, який за цих умов ста центром хаотичних, ворожих людин сил. Особливу роль у систем первсних уявлень про свт вдгра ритуал. Вн завершу собою дахрончний синхрончний аспекти космологчного буття, вдтворю те, що було викликано до буття в акт творення, структуру самого акту, послдовнсть його частин тим самим верифку входження

людини в той же самий космологчний унверсум, який було створено на початку. Це вдтворення акту творення в ритуал актуалзу саму структуру буття, нада й в цлому окремим частинам незвичайно пдкреслену символчнсть семотичнсть, гарантю безпеки процвтання колективу. Звдси роль жертви, яка з точки зору первсно свдомост звязу тут зараз з там тод. Вдповдно будуться структура ритуалу як образу творення.

Висхдне положення свт роздався в Хаос, завдання нтегрувати Космос з його складових частин, знаючи правила ототожнення цих частин з частинами жертви, зокрема людсько, дал проголошення жерцем тексту, який несе в соб ц ототожнення, над жертвою, що знаходиться на ввтар, тобто в центр свту кнець кнцем прийняття жертви, яке втлю синтез Космосу. Не випадково сенс життя його мету людина космологчного пероду вбачала в ритуал, основнй суспльнй

економчнй дяльност первсного людського колективу. свдомсть була орнтована насамперед на цнност знакового, символчного порядку. Саме вони були визначальними, первинними щодо матеральних цнностей, а не навпаки. Ритуал головною операцю по зберганню свого космосу, по керуванню ним, по переврц цуценя вдповдност його космологчним принципам. Центральне мсце ритуалу в житт стародавнх колективв свдчить про те, що в мфопоетичну епоху основою релг, нервом саме ритуал, танство, священнодйство.

В ритуал брали участь вс члени первсного колективу в ньому в комплекс використовувались вс засоби вираження, вс знаков системи природна мова жеств, ммка, пантомма, хореографя, спв, музика, колр, запах. В умовах коли те, що сприйматься, той, хто сприйма, актор глядач, змст форма в акт ритуалу багаторазово мняються мсцями, коли основн цнност дано системи свту по-рзному перевряються, зокрема шляхом х ритуального розвнчання, хаотизац, зведення до абсурду, де протилежного теургчна енергя, активнсть мфопоетичного

свтовдчуття творчост, прориви в духовн глибини зростають частшають. Як результат, в ритуал досягаться найвищий рвень сакральност одночасно вдчуття найбльш нтенсивного переживання сущого, особливо життво повноти. Наведений вище аналз дав можливсть видлити деклька наскрзних схем у мф власне космологчн схеми схеми, як описують систему родинних шлюбних вдносин схеми мфосторично традиц. Останн дв схеми мфологчного мислення спираються, як правило, на мфологчне сприйняття свту, але

при цьому тлумачать под, як охоплюються колективною памяттю роду. В звязку з цим сторичн перекази схеми родинност сприяють органзац актуально дяльност колективу зникають разом з руйнуванням родового суспльства, але цього не можна сказати про космологчну схему мфологчного мислення. Справа в тому, що операцональний принцип пояснення свту, покладений в основу ц схеми як це зроблено як вдбулося, ма досить сильн евристичн можливост.

Тому даний пласт мфологчного мислення продовжу снувати в умовах розвинутих суспльств служить висхдним базисом для становлення духовно дяльност. Мфологчне мислення виходить з ототожнення людини природи, мкрокосму макрокосму. Пзнше ця нтуця одержала розвиток в рамках нших форм духовно дяльност, особливо в мистецтв релг. Американський дослдник мстицизму Е. Дж. Перрндер вказу, що базисне значення для де мстицизму ма днсть.

При цьому той факт, що мфологя, Як релгя мистецтво, розрахована на цлсне людське переживання, зумовлю те, що дана нтуця передаться разом з властивими й формами переживання. Отже, на таких уявленнях людина це один з елементв космосу, плоть виходить з космчно стих базуються мстичн де модернстських релгйних сект, подбних до Обднано церкви Муна. Але будь-яка модернзаця передбача наповнення старо форми новим змстом.

Так, в основу американсько громадянсько релг закладено дв думки обожнювання капталзму засудження комунзму як ворога бога. Якщо капталзм податься як соцальна система, яка з благословення всевишнього дала Америц свободу багатство, то комунзм нбито загрожу американцям позбавити х цього. Все, що стосуться комунзму, пддаться перекрученню, тенденцйнй нтерпретац з урахуванням спрямованост на американського обивателя, на якого це все розраховано.

З метою подолання духовно кризи капталстичного суспльства релгйн деологи акцентують увагу на проблем особистост. При цьому очевидне зближення релгйного буржуазного трактувань людини свдомост. В результат виника новий, сучасний тип релгйно-буржуазного антропологзму, нацлений на сприйняття його широкими масами. Людина розглядаться вже не як пщинка в бурхливих хвилях буття, а як певною мрою творець сво дол, хоч остання в будь-якому випадку визначена наперед всевишнм.

Зрозумло, сучасна консервативна релгйна думка, як ранше, головне в проблем людини бачить не в соцальному нацональному визволенн, не у визволенн вд пут капталзму, тобто вд експлуатац, безробття, нфляц, а в спокутуванн, звльненн вд грха. Саме в цьому ракурс обговорювалися питання людини особистост на синод пископв католицько церкви, який вдбувся в Рим у жовтн листопад 1983 року.