Економічне становище в Україні в 50-60-х роках ХХ століття

1. ВІДБУДОВА ТА РОЗВИТОК ПРОМИСЛОВОСТІ
УКРАЇНИ У 50-Х – 60-Х РОКАХ

Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні
роки відбувалися в умовах, коли всі українські землі (крім крайніх західних, що
залишилися у складі Польщі) опинилися у межах однієї держави. Територія України
на кінець 1945 р. розширилася до понад 580 тис. км2. У 1954 р. до України
включено Крим.

Після війни залишилося лише 17% довоєнної кількості
робітників, а весь промислово-виробничий потенціал становив 48% проти
1940 р. У 1950 р. цей показник становив 81%. Протягом 50—б0-х років гострої
нестачі робочої сили не відчувалося внаслідок відносного аграрного
перенаселення, особливо у західних областях. У структурі зайнятості істотних
змін не відбулося. Більшість робітників працювало у галузях матеріального
виробництва (81,5% в 1960 р.). У промисловості, будівництві, на транспорті було
зайнято 38,8%. Зберігалася висока частка зайнятих у сільському
господарстві — 42,7%, а у сфері торгівлі, послуг, державного управління —
18,5%.

Господарство розвивалося на основі директивних
п'ятирічних планів: п'ятого (1951—1956 рр.), шостого (1956—1960 рр.). сьомого
(1961 —1965 рр.) У сталінську добу відправною точкою розвитку було твердження
про те, що у СРСР побудовано соціалістичне суспільство і почався перехід до
комунізму, який можна побудувати в одній країні. Ідея догнати і перегнати
індустріальні країни була підтримана М. С. Хрущовим, який проголосив курс на
досягнення в СРСР найвищого в світі добробуту людей. Це було авантюрне рішення,
оскільки за якісними показниками господарство СРСР відставало від США, інших
економічно розвинених країн. Результатом функціонування
командно-адміністративної системи, партійного керівництва, дефіциту демократії
була екстенсивна спрямованість розвитку господарства країни, що відбувався за
довоєнною схемою.

          Значні втрати господарства України в роки другої світової
війни зумовили низький вихідний рівень порівняно з іншими країнами. У 1945 р. в
Україні було вироблено лише 26 % промислової, 49% сільськогосподарської
довоєнної продукції, товарообіг зменшився до ,31 %.У СРСР ці показники
становили відповідно 92, 60, 45 %.

          Відбудова господарства продовжувалася до 1950 р. Швидкими
темпами розвивалася промисловість — 34,6 % щорічно при 22—23 % по СРСР.
Перевага надавалася базовим галузям промисловості:   паливній, металургійній,
електроенергетичній, машинобудівній. Було відбудовано та побудовано понад 2
тис. підприємств.

3 відновленням у 1951 р. довоєнних масштабів
виробництва чавуну, сталі, коксу Україна зайняла одне з провідних місць у
Європі з виробництва чорних металів. У паливній промисловості було створено
нові галузі — газову, буро-вугільну. Розширилася мережа газопроводів, зокрема
побудовано газопровід Дашава — Київ. Проте у структурі палива перевага
надавалася вугіллю (понад 90 %)                                        Значних
успіхів досягло машинобудування. Парк верстатів збільшився у 2 рази. Зросло
виробництво спеціалізованих верстатів-автоматів, напівавтоматів, почали
випускати автоматичні верстатні лінії. Інтенсивно розвивалося виробництво машин
для важкої промисловості, будівництва, транспорту, сільського господарства,
енергетичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки були зроблені в
авіабудуванні (Київський авіаційний завод)Первістками автомобільної
промисловості стали Одеський автоскладальний і Львівський автобусний заводи. У
1950 р. було випущено перші 18 тис. вантажних машин.

Зростав обсяг перевезень всіма видами транспорту. В
1950 р. вантажооборот залізниць перевищив довоєнний рівень на 22,9 %, морського
транспорту — на 50, автомобільного — на 117 %.

Певні досягнення були у легкій промисловості: створено шовкове
виробництво, освоєно випуск меланжевих, тонкосуконних тканин, капронових
панчіх. Однак виробництво легкої і харчової промисловості не досягло довоєнного
рівняв (відповідно 79 і 80 %). Однією з причин було обмеження асигнувань і
розпорошення їх на відбудову невеликих підприємств.

Розпочалася індустріалізація в західних областях
України. Розширилися старі виробництва: видобуток нафти (район м. Долини),
природного газу (Дашавське, Угорське, Більче-Волинське родовища у Львівській
області). Відкриті перші робочі пласти у Львівсько-волинському
кам'яновугільному басейні. Створено нові галузі промисловості, зокрема
виробництво автобусів, радіоапаратури. У 1950 р. промислове виробництво становило
10 % загальноукраїнського проти 3 % у 1940 р.

Важливою проблемою відбудови країни були
капіталовкладення. США відмовили у наданні кредитів Радянському Союзні який не
став учасником плану Маршалла. Поставки за рахунок репарацій з Німеччини були
незначними. Допомога Україні з-за кордону від УНРРА становила 194,2 млн дол.
США. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. За 1946—1950рр. у
промисловість. будівництво, транспорт і зв'язок України було вкладено 4,9 млн
крб. державних інвестицій, а разом з кооперативними підприємствами. колгоспами
— 7,1 млн крб. Частка промисловості та будівництва в загальному обсязі
капіталовкладень становила 55,7.Інвестиції на 85,7 % направлялися у
важку промисловість. На господарство республіканського підпорядкування припадало
11%, на господарство союзного підпорядкування — 89 % загального обсягу
капітальних вкладень.

У 50-х — першій половині 60-х років основні напрями
економічної політики залишалися практично незмінними. Зберігалися високими,
порівняно з західними країнами, темпи економічного зростання України, хоча
після 1950 р. вони помітно сповільнилися. За 1951—1958 рр. промислова продукція
щорічно зростала на 12,3%, національний доход — на 11,7%, за 1959— 1965 рр. —
відповідно на 8,8 і 7 %. У структурі суспільного виробництва в 1960 р. за
виробленим національним доходом (у СРСР його обліковували без невиробничої
сфери) частка промисловості становила 47,9 %, сільського господарства —
29,1, транспорту і зв'язку — 4,7, будівництва — 8,2, торгівлі —11,1%.

У паливній промисловості перевага залишалася за вугіллям протягом
1951—1965 рр.. було введено в дію 324 шахти, видобуток вугілля зріс майже у 2,4
раза. На розвитку галузі у 60-х роках позначилися несприятливі
гірничо-геологічні умови: глибинна розробка досягала 700 м, що ускладнювало
видобуток і підвищувало ціни на вугілля. Розвиток вугільної промисловості
здійснювався в усіх басейнах — Донецькому, Львівсько -Волинському.
Дніпровському буровугільному.

Більш швидкими темпами, ніж вугільна, розвивалися
газова і нафтова галузі(за 50-ті роки в 7,3 і 9,2 раза, за першу половину 60-х
— в 3,6 і 2,7 раза). Частка нафти і газу в структурі палива збільшилася до 27 %
у 1965 р. порівняно з 9 % у 1958 р. Центр видобутку нафти і газу поступово
перемішувався у Дніпровсько-Донецький район (53,8 % в 1965 р.).Майже половина
кількості газу споживалася на електростанціях. Незначну його кількість
використовували як хімічну сировину, технологічне паливо, для
комунально-побутових потреба

Виробництво електроенергії забезпечувалося в основному
вели­кими державними тепловими електростанціями (ТЕС). Частка
гідроелектростанцій (ГЕС) v виробництві
електроенергії зменшилася до 6.6 % у 1965 р. проти 20 % у 1950 р.

Порівняно з довоєнними роками зросло значення
металургії. У 1965 р. видобуток залізної руди перевищив рівень 1950 р. у 4
рази. виплавлення чавуну — в 3,5, сталі — в 1,4, виробництво прокату — 3.7,
труб сталевих — в 3,1 раза. Почали виплавляти сталі більше, ніж чавуну. Було
побудовано і здано в експлуатацію за 1951—1965 рр. 27 доменних, 38 мартенівських
печей, 62 прокатних і трубних станів.

Важлива роль в індустріальному комплексі належала
машинобудуванню та металообробці, середньорічні темпи зростання яких становили
у 50-х роках 16.5 %. Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловості
пояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиці не
показували. За цей час було створено понад 17 тис. зразків нових типів машин,
устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екска­ваторів,
магістральних тепловозів, електровозів, трансформаторів. автоматичних ліній,
електронних машин, телевізорів, магнітофонів, мотовелосипедів, холодильників,
пральних машин, пилососів. До середини 60-х років було освоєно виробництво
синтетичних алмазів. великовантажних машин, автобусів власної конструкції,
малолітражок. авторефрижераторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких
траулерів, літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпро­петровський
важких пресів. Кременчуцький і Запорізький автомобільні. Львівський телевізорний.
Сумський електронних мікроскопів. Київський електронно-обчислювальних машин.
Хмельницький трансформаторних підстанцій. Україна займала провідне місце у СРСР
за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за 1960—1965 рр. було
побудовано 22 заводи. На 1965 р. було понад 1 тис. машинобудівних підприємств,
на яких працювало більш як 25 % зайнятих у промисловості.

Прискореними темпами розвивалася хімічна промисловість
(16,7 % середньорічних у 1960—1965 рр.). Збудовано Лисичанський хімічний
комбінат. Сумський суперфосфатний завод, Роздольський сірчаний комбінат.
Дніпропетровський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асортимент
хімічної продукції залишався практично незмінним (мінеральні добрива, сірчана
кислота, сода, хімічні волокна). Повільно розвивалося виробництво полімерних
матеріалів.

Значно зросла і зміцніла промисловість будівельних
матеріалів. було освоєно
виробництво нових марок цементу "700" і "800", керамічних
труб , опор для ліній електропередач, стінових панелей. Створена нова галузь —
великопанельне домобудування.

Вводилися в дію нові потужності у легкій і харчовій промисловості:

Артемівська, Переяслав-Хмельницька, Миколаївська
(Львівська обл.) Кіровоградська швейні фабрики. Луганська взуттєва. Херсонський
бавовняний, Житомирський і Рівненський льонокомбінати. Лише за 1959—1965 рр.
було споруджено понад 300 нових і реконструйовано більш як 400 підприємств.
Освоєно випуск нетканих матеріалів, штучного хутра, трикотажних виробів із
хімічних волокон.

Наприкінці 50-х років розпочалася комплексна
реконструкція залізничного транспорту на основі електрифікації та впровадження
теплової тяги. З 1954 р. цей вид транспорту став рентабельним. Через Україну
йшла продукція у 81 країну світу. Зріс вантажооборот морського, автомобільного,
повітряного транспорту.

Змінилася географія промисловості. З'явилися нові
промислові центри: Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів.
Зменшилася частка Донецько-Придніпровського, зросла — Південно-західного і
Південного економічних районів. Їх співвідношення у 1965 р. становило
відповідно 60,7, 27,4 і 11,9%. Продовжувалася індустріалізація шести західних
областей, де протягом 50-х років випуск промислової продукції збільшився
втричі. У 1965 р. ці області давали 8,9 % валової промислової продукції
республіки (за вартістю).

В 1950—1965 рр. у господарство України було вкладено
74,4 млрд крб. Державні кошти становили близько 70%,підприємств — 10. колгоспів
— 12, населення — 8 %. Структура розподілу інвестицій залишалася
непродуктивною. На обладнання спрямовувалося у 50-х роках лише 20—30 %, у
першій половині 60-х років — 28 % всіх капіталовкладень, решта — на
будівельно-монтажні роботи. За сферами господарства капітальні вкладення
розподілялися так:

матеріальне виробництво -67,5 %, з них: промисловість — 39.3, сільське
господарство —16, будівельна індустрія — 2,4, транспорт і зв’язок — 9,8;
нематеріальне виробництво — 32.5 %, з них: житло — 19.1. торгівля, освіта,
наука, охорона здоров'я та ін. — 13,4 %.

Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення
рівня технічної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато
механізацію та автоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловості
удосконалювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і вибивання вугілля
(на 98 %), навалка його в лавах (на 75 %). У доменному та
сталеплавильному виробництві будували печі з великим корисним об'ємом,
використовували засоби автоматизації на контрольних операціях заходом
плавлення, почали застосовувати киснево-конверторний спосіб виплавляння сталі,
а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. На машинобудівних підпри­ємствах
застосовували автоматику та напівавтоматику електрозварювання, нові
технологічні способи прискорення обробки металу. Рівень механізації на
залізничному транспорті підвищився у 1960 р. до 60 %, річковому — до 78,
морському — до 68,5 %. Лише в 1959— 1965 рр. було створено близько 4 тис. нових
типів машин, механізмів. апаратів і матеріалів. Підприємства освоїли випуск
близько 1100 видів нової техніки і зняли з виробництва 800 типів застарілих
конструкцій. Було встановлено понад 40 тис. автоматичних і напівавтоматичних
апаратів, впроваджено 813 автоматичних і напівавтоматичних ліній. У 1965 р. у
промисловості України налічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комплексно-автоматизовані
електростанції, 9343 механізовані й автоматизовані лінії, було комплексно
механізовано й автоматизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство.
Зросла продуктивність праці.

Проте успіхи промислового виробництва були
недостатніми порівняно з потребами розвитку країни і світовим досвідом.
Ефективність капіталовкладень і фондовіддача знижувались, а капталоємність
зростала. З'явилася тенденція зниження рентабельності. Зростання національного
доходу було нижче за союзний. На кожен карбованець основних фондів він
зменшився з 2 у 1953 р. до 1,5 крб. у 1965 р. Внаслідок низьких норм
амортизації капіталу (6 % на рік) машини, устаткування списували кожні 16—17
років, а третину обладнання застосовували аж до фізичного знищення.

Повільно впроваджували досягнення науково-технічного
прогресу. Винахідництво недостатньо стимулювалося матеріально, практично не
існувало патентного права. Незбалансовано розвивалися різні галузі. Швидше
зростали фондоємні галузі важкої промисловості. Відставали від потреб зв'язок,
житлове будівництво. Залізниці республіки обслуговувалися електро- і
тепловозною тятою на 59 %. Лише третина доріг мала тверде покриття. Не
забезпечували потреби країни автомобільна, авіаційна, приладобудівна галузі.
Хімічна промисловість відставала за виробництвом синтетичних волокон, пластмас.
Посилилася диспропорція між важкою і легкою промисловістю. Інвестиції в останню
становили до 12—15 % всіх промислових капіталовкладень. Хронічно бракувало
споживчих товарів. Неповністю використовувалися виділені капіталовкладення.
Тільки в 1965 р. в Україні було не завершено 52 об'єкти.

Гальмувала економічний розвиток система управління та
планування промисловості. Протягом другої половини 40-х — початку 50-х років
господарство України контролювалося галузевими загальносоюзними,
союзно-республіканськими і республіканськими міністерствами (у березні 1946 р.
Народні комісаріати були перетворені на міністерства).

Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної
політики країни. Було проголошено курс на прискорений розвиток легкої
промисловості. У 1954 р. створено союзно-республіканські міністерства чорної
металургії та вугільної промисловості України. У 1956 р. перетворені з союзних
на союзно-республіканські міністерства будівництва підприємств металургії та хімічної
промисловості, будівництва підприємств вугільної промисловості. Створено
міністерство будівництва УРСР- Протягом 1953—1956 рр. у республіканське
підпорядкування перейшло близько 10 тис. підприємств і організацій. Частка
продукції республіканської промисловості зросла до 76 % проти 34% у 1953 р.
Розширилися права директорів підприємств у плануванні виробництва,
реконструкції, будівництва, затвердженні штатів.

Середина 50-х років стала періодом кризи старого управління та
планування. Внаслідок реформи 1957р. керівництво промисловістю було передано
раднаргоспам економічних районів, які управляли промисловістю на своїй
території незалежно від профілю. Держплан здійснював лише загальне керівництво,
планування та координації у всесоюзному масштабі. Розробку планів починала на
підприємствах продовжували у раднаргоспах, потім у Держплані республіки
Держплані СРСР. Основними методами планування залишався балансовий. Почали
впроваджувати економіко-математичні методи моделі. За основний показник
ефективності господарства приймалося співвідношення приросту національного
доходу в порівняних цінах і капітальних вкладень у сферу матеріального
виробництва. Проте реформі не підлягали воєнна промисловість та енергетика.
Уряд вважав, що реформа допоможе раціональніше використовувати ресурси,
подолати галузеву роз'єднаність і відомчі бар'єри.

На території України було створено 11 районів:
Київський, Харківський. Львівський, Вінницький, Ворошиловградський, Дніпро
петровський, Херсонський, а у 1960 р. — ще три: Кримський, Полтавський,
Черкаський. Майже вся промисловість республіки була підпорядкована Раді
Міністрів УРСР. У рамках раднаргоспів підприємства або безпосередньо
підпорядковувались галузевим управлінням, або через трести і комбінати.
Триланкова система застосовувалась у легкій, м'ясо-молочній, харчовій
промисловості. У 1960 р. було створено республіканські раднаргоспи, в 1962 р. —
Раду народного господарства СРСР і укрупнено районні раднаргоспи. Замість 14
раднаргоспів створено 7.

Посилилась концентрація виробництва. В 1957—1960 рр. об'єднано 800
фабрик і заводів у 400 укрупнених підприємств. На початку 60-х років з
однотипним підприємств виникли виробничі об'єднання, що користувались правом
юридичної особи і працювали як госпрозрахун­кові (перше — взуттєва фірма
"Прогрес" у Львові).

У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління
сільським господарством. Створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління
(об'єднували 2—3 радгоспи). Це призвело до ускладнення виробництва і виникнення
нових труднощів і проблем. У межах єдиного народногосподарського комплексу СРСР
раднаргоспи не забезпечували єдність технічної політики, не розв'язували
комплексно господарські проблеми. Порушилося централізоване керівництво
галузями промисловості. Реформи наприкінці 50-х — першої половини 60-х років
припинились з усуненням М. С. Хрущова від влади у 1964 р.

Нове керівництво знищило всі елементи політичного
плюралізму, зміцнило командно- адміністративну систему управління суспільством.
Проте економічні труднощі посилили соціальну напруженість у країні і
потребували вдосконалення методів керівництва господарством. Тому в 1965 р.
розпочалася перебудова, завданням якої був перехід від адміністративних до
економічних методів управління господарством на основі постанов партії й уряду.
Передбачалося здійснити систему заходів, спрямованих на вдосконалення форм
поєднання територіального і галузевого принципів управління, централізованого

планового керівництва економікою і господарської самостійності
підприємств, посилення стимулювання виробництва.

За програмою реформ управління господарством було
ліквідовано раднаргоспи і відновлено систему управління через союзні та
союзно-республіканські міністерства. На кінець 1965 р. у СРСР налічувалося 18
загальносоюзних і 13 союзно-республіканських промислових міністерств, а також
республіканське міністерство місцевої про­мисловості. Створено управління
матеріально-технічного постачання нафтовидобувної, нафтопереробної і
нафтохімічної промисловості. Внаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло
22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств: автомобільного
транспорту і шосейних шляхів, будівництва, комунального господарства, місцевої
промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціального забезпечення.
Союзно-республіканські міністерства й управління були підпорядковані
однойменним міністерствам СРСР і Раді Міністрів СРСР.

Удосконалення планування передбачало скорочення
кількості планових показників до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової
техніки, обсягу централізованих капітальних вкладень, введення в дію виробничих
потужностей і основних фондів та ін.). Решту показників підприємства мали
визначати самостійно, зокрема продуктивність праці, кількість працюючих,
зарплату, собівартість продукції тощо. Було здійснено перехід від показників
обсягу валової та товарної до реалізованої продукції, одержаного прибутку і
виконання завдань поставок. Оцінка ефективності господарсько-фінансової
діяльності підприємств визначалася показниками прибутку, рентабельності. Зросло
значення системи економічного стимулювання. заснованої на таких інструментах,
як ціноутворення, кредитування. преміювання. На підприємствах утворювалися
фонди матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового
будівництва, було прийнято Положення про соціалістичне державне виробниче
підприємство.

Завданням Держплану УРСР була розробка планів розвитку
господарства усіх галузей союзно-республіканського і республіканського
підпорядкування і пропозицій щодо планування роботи підприємств
загальносоюзного підпорядкування. Декларувалась стабільність планових завдань.
Основною формою планування мав стати п'ятирічний план з розробкою найважливіших
завдань по роках з орієнтацією на кінцеві результати діяльності. Основним
методом планування залишався балансовий за основними вилами продукції, ширше
використовували про грамно-цільовий і економіко-матема-тичний методи.

Економічні експерименти в Україні розпочалися в 1964
р. на підприємствах швейної, машинобудівної, вугільної, приладобудівної та
легкої промисловості Львівського раднаргоспу. В 1966 р. на нові умови роботи
перейшло 100 підприємств, у 1970 р. — 8,2 тис. (83 %), які давали 92 % обсягу
продукції.

2. СІЛЬСКЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАІНИ У 50-Х
- 60Х РОКАХ

На початку 50-х
років низька продуктивність сільського господарства залишалася. В 1950—1953 рр.
загальний обсяг продукції зріс лише на 2 %, а землеробства зменшився на 1 %.

Поворотним пунктом
у розвитку сільського господарства став вересень 1953—1955 рр., коли змінилася
аграрна політика держави. Основні заходи були спрямовані на підвищення
матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшення державних асигнувань на
потреби села, поліпшення технічного і кадрового забезпечення села.

З січня 1954 р.
діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької продукції, заборгованість
минулих років з колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі.
Частину продуктів колгоспники продавали державі у порядку закупок через
заготівельні організації. В 1953—1958 рр. заготівельно-закупівельні ціни зросли
на зерно у 7 разів, на картоплю — у 8, на продукти тваринництва — у 5,5 раза.
Скасовано обов'язкові поставки сільськогосподарських продуктів із колгоспних
дворів, удвічі знижені податки з присадибних господарств. У 1958 р. відмінено
обов'язкові поставки. Встановлені єдині закупівельні ціни на
сільськогосподарську продукцію, диференційовані по зонах країни. Змінилася
практика планування. Колгоспи мали право з урахуванням планів заготівель і
закупок визначати розмір посівних площ під певні культури, кількість худоби.
Вперше колгоспники могли самі вирішувати, як використовувати власні ресурси.
Почали впроваджувати щомісячно авансування колгоспників.

Важливе значення
мала реорганізація в 1958 р. машинно-тракторних станцій. Техніку було
реалізовано колгоспам і радгоспам, а МТС перетворено на ремонтно-технічні
станції (РТС), функціями яких були продаж техніки колгоспам, ремонт її,
постачання нафто-продуктів, запасних частин, добрив, отрутохімікатів.

Протягом 1951—1960 рр. збільшилися капіталовкладення,
ще становили 6799 млн крб., або 15,6 % загального обсягу інвестицій у
господарство.

Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське
виробництво З середини 50-х років сільське господарство вперше стало
рентабельним. Середньорічні темпи зростання сільськогосподарського виробництва
в 1954—1959 рр. становили понад 7 %, Неподільні фонди зростали щороку в
колгоспах на 21,8 %, радгоспах — на 16 %, Підвищилися валові збори та
врожайність зерна, зросло поголів'я худоби. Проте піднесення виявилося
нестабільним. З 1958 р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо
за 1951— 1958 рр. обсяг валової продукції збільшився на 65 %, то з І 959 по
1964 р. — лише на 22 %. Середньорічні темпи розвитку зменшилися до 2%.

Колгоспи змушені були купувати техніку за підвищеними
цінами. Закупівельні ціни 1958 р. були меншими порівняно з 1954—1957 рр. За цих
умов доходи колгоспників зменшилися, заборгованість перед державою зросла. З
1963 р. уряд почав надавати короткострокові позики для купівлі добрив, насіння,
молодняку. У 1964 р. було списано заборгованість за техніку на суму 180 млн
крб. Проте ці заходи були недостатніми.

Капіталовкладення в сільське господарство зростали
повільно і в 1961—1965 рр. становили 16,5 % усіх інвестицій у
господарство. Як і раніше, вони вкладалися у виробничі фонди, які
за цей період зросли у колгоспах у 1,8, радгоспах — в 2,5 раза. Однак
фондовіддача зменшилася з 1,47 крб. в 1958 р. до 0,87 крб. в 1965 р. у
колгоспах і відповідно у радгоспах з 0,92 до 0.77 крб.

Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на
Уралі, частково на Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 р. законсервувало
екстенсивний характер сільського господарства. Плани розширення зернового
виробництва за цілинною програмою зумовили зменшення в Україні посівних площ
зернових культур з 65,4 % всіх посівів у 1950 р. до 40,9 % у 1960 р. З 1955 до
1964 р. надмірно розширювались посіви кукурудзи на зерно і фураж без урахування
конкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 р. планувалося посіяти понад 5,2
млн га порівняно з 2,2 млн га у 1953 р., у 1962 р. посіви кукурудзи досягли
понад 20 % усієї посівної площі. Однак врожайність її була низькою, валовий
збір не забезпечував потреб країни за умов
скорочення посівів зернофуражних культур (ячменю, вівса).

Валове збирання технічних і кормових культур зростало
переважно за рахунок розширення посівних площ. Так, за 1940—1960 рр. посіви
соняшника збільшилися в 2 рази, врожайність — у 1,2 раза, відповідно цукрових
буряків у 1,7 і 1,4 раза. Для того щоб збільшити валові збори
сільськогосподарських культур, скоротили площу під чистими парами: з 12.3 %
у 1940 р. до 6.7 % у 1958 р. і до 0.4 %  у 1963 р.

Проводилась політика обмеження особистих господарств
колгоспників. Так. у 1955 р. удвічі зменшено розміри присадибного господарства.
У І956 р. встановлено грошовий податок з громадян, що тримали худобу в містах,
а в 1959 р. і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 р. знову було
підвищено податки на утримання худоби. В 1954—1964 рр. поголів'я великої
рогатої худоби в підсобних господарствах колгоспників скоротилося на 14,3 %. На
колгоспних ринках зменшився продаж продукції тваринництва, підвищилися ціни.

Виснаження цілинних земель, посуха 1963 р., застій
сільсько-господарського виробництва в центральних чорноземних районах Росії та
в Україні призвели до продовольчої кризи 1963 р. З цього часу Радянський Союз
почав закуповувати зерно за кордоном.

Протягом 1951—1965 рр. певних успіхів було досягнуто в
розвитку тваринництва. За вартістю валової продукції воно майже дорівнювало
рослинництву. Збільшилося поголів'я тварин, підвищилася їхня продуктивність,
зросло виробництво основних видів продукції. Частка колгоспів і радгоспів за
1951—1958 рр. за загальною кількістю великої рогатої худоби зросла з 53 до 62,9
%. корів — з 24.1 до 46.2. свиней — з 60.7 до 68.7, коней — з 99.2 до 99,4, за
виробництвом м'яса — з 24,7 до 45, молока — з 19,1 до 50.5, вовни — з 77,3 до
84,7, яєць — з 10,6 до 14.1 %. Проте частка особистих підсобних господарств
населення поступово зменшувалася, особливо в 60-х роках. В 1970 р. вона
становила за поголів'ям великої рогатої худоби 21 %, виробництвом м'яса — 37,
молока — 30, вовни — 4.8. яєць — 62 %. На розвиток тваринництва
негативно впливала нестача кормів, породної та племінної худоби.

Поступово підвищувався індустріальний рівень
виробництва. Наприкінці 1958 р. тракторів було 168,4 тис., зернозбиральних
комбайнів — 64,8 тис., вантажних автомобілів — 129 тис., у 1965 р. — відповідно
257, 56,9, 80,4 тис. Техніка якісно вдосконалювалася за рахунок надходження
дизельних, колісних, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів, навісних машин
і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали застосовувати автоматизовані зернові
токи, доїльні установки, пристрої для приготування кормів, механізоване
водопостачання. Енергетичні потужності лише в 1960—1965 рр. зросли з 25,6 до 40,3
млн к. с. Підвищився рівень електрифікації. За 1953— 1965 рр. загальне
споживання електроенергії зросло з 277,2 до 4505 млн кВт/год (у 16,3 раза).

Проте механізація і електрифікація села були
незадовільними. До комплексної наближалася лише механізація вирощування
зернових культур. До державних енергосистем було приєднано 69 % колгоспів і 88 %
радгоспів. Не задовольнялися культурно-побутові потреби села. Негативно
впливало на врожайність культур недостатнє застосування органічних і
мінеральних добрив, хоча внесення їх з року в рік зростало. Непродуктивними
були спроби "перебудови природи" насадженням лісових смуг та
будівництвом зрошувальних каналів.

За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у
1950 р. до 1343 у і 965 р.). За розмірами вони були більшими, ніж
колгоспи, у 2—3 рази. Посівна площа їх становила у 1965 р. 16 % загальної
посівної площі.

Концентрація виробництва поєднувалася з
спеціалізацією.

У 1965 р. в Україні займалися відгодівлею худоби
близько 800 колгоспів і 500 радгоспів, на вирощуванні овочів спеціалізувалися
223, яєць і м'яса птиці — 139 радгоспів. Колгоспи і радгоспи України буяй
рентабельними. Рівень рентабельності коливався від 29,7 % у 1960р. до 44
% у 1965р.

У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління
сільським господарством. Створювалися виробничі колгоспно-радгоспні управління,
що об'єднували 2—3 райони. Це ускладнило виробництво, викликало нові труднощі і
проблеми.

У 1964 р. було скасовано укази 1959—1963 рр., що
обмежували розвиток особистих підсобних господарств. Проте нові укази також
встановлювали певні норми утримання худоби в особистій власності громадян.

У березні 1965 р. було розпочато реформу в сільському
господарстві. Встановлювався постійний план закупівель зерна на шість років для
всіх колгоспів і радгоспів. Підвищувалися закупівельні ціни на пшеницю, жито,
гречку та інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринництва. За здану
продукцію понад план встановлювалася надбавка — 50 % основної закупівельної
ціни. Було здійснено перехід до гарантованої грошової оплати праці колгоспників
за кінцевими результатами господарської діяльності. Проте істотних змін в
аграрній політиці не відбулося. Керівництво здійснювали на основі директивності
та жорсткої регламентації.

3. ФІНАНСИ, КРЕДИТ, ДОБРОБУТ УКРАЇНИ У
50-Х – 60-Х РОКАХ ХХ СТ.

Державний бюджет України об'єднував республіканський і
місцеві. За його допомогою перерозподілялася більша частина національного
доходу республіки між виробничою та невиробничою сферами, галузями
господарства, економічними районами. Індекс зростання державного бюджету
порівняно з 1940 р. становив у 1950 р. 225, у 1960 р. порівняно з 1950 р. —
434, у 1985 р. порівняно з 1960 р. — 415,8, у
1990 р. порівняно з 1985 р. — 140,7.

З метою зміцнення фінансів (скорочення грошової маси, випущеної під час
війни) у грудні 1947 р. було здійснено реформу, її проводили конфіскаційними
методами. Старі гроші, що перебували в обігу, обмінювалися на нові у співвідношенні 1 :10. Вклади в ощадних
касах розміром до 3000 крб. переоцінювалися карбованець за карбованець, віл
3000 до 10 000 крб. — з розрахунку 3:2, а понад 10 000 крб. — зменшувалися
наполовину. Облігації державних позик замінювалися на облігації конверсійної 2 %-ї
позики 1948 р. у співвідношенні 3:1. Кошти колгоспів і кооперативних
організацій обмінювалися як 5:4 або вилучалося 20 % їх грошових
нагромаджень. Оскільки ці заходи призвели до збільшення дотацій промисловості,
то в 1949 р- було підвищено оптові ціни на засоби виробництва та тарифи
вантажоперевезень. 31 березня 1950 р. підвищено курс карбованця по відношенню
до іноземним валют, переведено його на власну золоту базу.

У 1961 р. проведено реформу, що змінила масштаб цін,
який підвищився в 10 разів. Це означало відповідне зниження всіх цін, плати за
послуги, грошових доходів населення. Старі гроші було замінено на нові у
співвідношенні 10:1. Одночасно з 1 січня 196 І р. встановлювався золотий вміст
карбованця 0,987412 г чистого золота (ціна 1 г золота дорівнювала 1 крб.).
Долар став оцінюватися в 90 копійок замість 4 крб.

Протягом перших повоєнних років податкова система була
уніфікована і спрямована на чітке визначення обсягів податків республіканського
й особливо місцевих бюджетів. У другій половині 50-х років у фінансовій системі
Радянського Союзу намітилася тенденція розширення повноважень союзних
республік. Вони одержала право самостійно визначати доходи і видатки в розрізі
республіканських і місцевих бюджетів, використовувати додаткові доходи, а також
ті суми, що залишилися внаслідок економії видатків. За республіками були
закріплені певні повноваження щодо складання, утвердження, виконання державних
бюджетів, розподілу доходів і видатків між республіканським і місцевими
бюджетами.

Було внесено зміни у податкову політику. В 1953-р.
прийнято новий закон про сільськогосподарський податок. Замість оподаткування
доходу віл усіх джерел сільськогосподарського виробництва введено податок за
твердими ставками з однієї сотої гектара присадибної землі колгоспного двору.
Передбачалася система пільг для окремих категорій населення (інвалідів, сімей
військовослужбовців та ін.). У 1957 р. замість чотирьох різних ставок (у
розмірі віл 6 до 15 %) було введено нову єдину ставку оподаткування з валового
доходу колгоспів у розмірі 14 %, що була диференційована по республіках і
областях.

У 1958 р. припинено випуск державних позик, що
реалізувалися за підпискою серед населення і довгий час були важливим джерелом
доходів бюджету. Протягом 1960—1962 рр. було підвищено неопо­даткований мінімум
заробітної плати, знижено податок з заробітної плати для низькооплачуваних громадян,
скасовано податок за бездітність з неодружених, одиноких і малосімейних.

Протягом 50-х років з розширенням прав союзних
республік у народному господарстві СРСР підвищувалося значення 
республіканського бюджету. Його частка у державному
бюджеті України становила у 1958 р. 69,2 % проти 32,9 % у 1950 р. З кінця 50-х
років у розподілі доходів між республіканським і місцевій бюджетами знову
намітилася тенденція збільшення частки останніх.

У господарському розвитку України значна увага
приділялася  торгівлі. В 1950 р. було відроджено її матеріально-технічну базу.
Абсолютний обсяг продажу товарів у державній і кооперативній торгівлі.
включаючи громадське харчування, становив 97 % рівня 1940 р.