Проголошення Верховною Радою України 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет України та схвалення 24 серпня 1991 р. Акта проголошення незалежності України, створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади - відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу і судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема інститути президентства, конституційної юрисдикції, та ін. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів виконавчої влади. Водночас відійшли у небуття колишні загальносоюзні державні органи й організації та численні недемократичні інститути. У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо. Українська держава поступово входить у світове співтовариство як повноправний і рівноправний суб’єкт. Поряд із змінами в організації держави і суспільства і завдяки їм відбуваються зміни у правовій системі в цілому. За роки, що минули після цього, нашою державою пройдено не простий шлях. Розбудовувати державу в складних соціально-економічних умовах при постійній нестабільності, значних суперечностях між законодавчою і виконавчою владами, відсутності нової Конституції та деяких інших негативних факторах - справа не з легких. І до цього часу соціально-економічна і політична ситуація у державному і суспільному житті поки що має складний, суперечливий характер. Проте, хоч як там було, Українська держава і суспільство вже живуть за новою Конституцією, яку було прийнято 28 червня 1996 р. Цей день назавжди ввійшов видатною подією в сучасну історію нашого народу і українською державотворення. Його позитивні наслідки з часом відчує кожний громадянин України. Конституція України проголосила Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, визнала людину найвищою соціальною цінністю і утвердила реальне народовладдя. Вона підсумувала попередній розвиток суспільства й держави, створила об’єктивно необхідні правові основи їх функціонування і подальшого розвитку, зумовила незворотність цих процесів і нове ставлення до України інших держав та міжнародних органів й організацій.
Прийняття Конституції завершило складну, титанічну працю депутатського корпусу тринадцятого скликання, вчених, апарату Верховної Ради, зокрема її Інституту законодавства, та інших державних структур. Зауважимо, що ця робота розпочалася набагато раніше, відразу ж після проголошення Декларації про державний суверенітет України. Отже, складний і тривалий конституційний процес має свою історію і її теж, хоча б у загальних рисах, необхідно знати.
Підготовка і прийняття нової Конституції України має тривалий конституційний процес, який складається з декількох етапів, які будуть розкриті далі.
24 жовтня 1990 р. Верховна Рада прийняла постанову "Про Комісію по розробці нової Конституції Української РСР", за якою цій комісії було доручено створити робочі групи по підготовці окремих розділів проекту Конституції, залучивши до них провідних вчених і фахівців з відповідних галузей знань. Перед Президією Верховної Ради було поставлене завдання внести на розгляд сесії Верховної Ради в грудні 1990 р. Концепцію нової Конституції.
1 листопада 1990 р. на першому засіданні Комісії по розробці нової Конституції, яке вів тодішній Голова Верховної Ради Л. Кравчук, було наголошено, що новий Основний Закон на конституційному рівні закріпить основні положення Декларації про державний суверенітет України, стане надійним фундаментом розбудови суверенної правової держави.
Для оперативного вирішення питань, пов'язаних із розробкою нової Конституції і підготовкою її загальної Концепції, на засіданні було створено і затверджено робочу групу. До її складу увійшли народні депутати, провідні вчені країни. Перед робочою групою було поставлено завдання відобразити в Концепції нової Конституції вузлові питання щодо майбутнього державного устрою республіки, її назви, політичної, економічної та виборчої систем, громадянства, правового становища людини, державної і національної символіки, адміністративно-територіального устрою тощо. Також було затверджено план роботи Конституційної комісії, в якому визначено строки підготовки Концепції нової Конституції, її розгляду в комісії, Президії Верховної Ради і на сесії Верховної Ради.
4 грудня 1990 р. відбулося чергове засідання Конституційної комісії Верховної Ради, на якому було розглянуто проект Концепції нової Конституції України, розроблений робочою групою Конституційної комісії.
Відповідно до Концепції Конституція мала грунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, розвивати і конкретизувати її положення. Україна, зокрема, визначалася як суверенна держава, суть якої - становлення влади народу. Повновладдя народу мало здійснюватися на основі Конституції як безпосередньо, так і через депутатів, обраних до Верховної Ради України, а також через Ради місцевого самоврядування.
Основним об'єктом конституційного регулювання і захисту Конституції визначалися людина, її права і свободи як найвища соціальна цінність. Так, передбачалося проголошення прав громадян, які раніше не закріплювались у нашій Конституції: право на недоторканність життя, право на свободу думок і переконань, право на одержання та поширення інформації, право на компенсацію матеріальної та моральної шкоди, завданої громадянину незаконними діями держави, державних органів і посадових осіб, право на матеріальну компенсацію в разі незаконного затримання, арешту, засудження, поміщення у психіатричний заклад, право громадян на свободу пересування та вибір місця проживання, право залишати країну та повертатися до неї тощо. Передбачалося також створити при Верховній Раді інститут парламентського уповноваженого з питань захисту прав людини. Всі ці новели відображено у новій Конституції України.
З Концепції також випливало, що Конституція покликана підтвердити волю і рішучість народу України забезпечити гідні людини умови життя, утвердити справедливе демократичне суспільство, вільну. суверенну, миролюбну правову державу, відкриту для міжнародного співробітництва. В цілому Концепцією передбачалося створити міцну державу, де були б сильними законодавча, виконавча і судова влади, спрямовані на забезпечення і захист прав людини і громадянина.
Наступне засідання Конституційної комісії відбулось у лютому 1991 р., на якому обговорювався проект Концепції нової Конституції з урахуванням зауважень і пропозицій, що були висловлені в порядку попереднього ознайомлення депутатами, вченими-юристами та іншими фахівцями. Голова цієї комісії Л. Кравчук у своєму виступі зазначив, що час надзвичайно складний, політична обстановка в СРСР і республіці загострена і постійно змінюється. Нещодавно було прийнято закон про відновлення Кримської АРСР, активно йде робота по підготовці Союзного договору, на політичній арені з'являються нові партії. Всі ці фактори тією чи іншою мірою стримують прийняття нової Конституції України.
Підкреслювалося також, що нова Конституція повинна чітко відобразити відданість України загальнолюдським цінностям, нормам міжнародною права. Червоною ниткою крізь Основний Закон повинні були пройти ідеали гуманної, демократичної, правової держави і громадянського суспільства, опорою якого покликана стати триєдність законодавчої, виконавчої та судової влади.
Слід зазначити, що у ході обговорення Концепції виявилися різні підходи до окремих її положень. Зокрема, активно дебатувалися питання про назву нашої держави (Україна, Республіка Україна, Українська радянська республіка), про форму державного правління (президентська або парламентська), про структуру Верховної Ради (одно - чи двопалатна), про місце і призначення прокуратури, Рад народних депутатів у системі органів державної влади, про необхідність відмови від імперативних депутатських мандатів і переходу до вільних та інші.
З метою широкої і всебічної апробації розробленого проекту Концепції нової Конституції Президія Верховної Ради Української РСР прийняла постанову від 18 березня 1991 р. "Про проведення республіканської конференції на тему "Концепція і принципи нової Конституції Української РСР". Конференція, яка відбулася 18 - 20 квітня 1991 р., виробила ряд цікавих і конкретних рекомендацій.
22 травня 1991 р. Верховна Рада розглянула Концепцію нової Конституції України і доручила Комісії по розробці нової Конституції доопрацювати її і урахуванням обговорення і винести її на схвалення Верховної Ради, яке відбулося 19 червня 1991 р.
Слід зазначити, що зміст Концепції нової Конституції України зводився до визначення загальнометодологічних принципів самої Концепції, а також структури Конституції. Щодо загальнометодологічних принципів, то їх було сформульовано шість, зміст яких зводився до наступного: нова Конституція повинна грунтуватися на Декларації про державний суверенітет України, закріпити, розвинути і конкретизувати її положення; Конституція має визначати пріоритети загальнолюдських цінностей, закріпити принципи соціальної справедливості, утвердити демократичний і гуманістичний вибір народу України, чітко показати прихильність України загальновизнаним нормам міжнародного права; норми нової Конституції повинні бути нормами прямої дії; нова Конституція має бути стабільною; для забезпечення стабільності і ефективності Конституції має бути запроваджений інститут конституційних законів, посилання на які міститимуться в тексті самої Конституції.
Характеризуючи структуру проекту Конституції України, слід зазначити, то він складався з преамбули і дев'яти розділів і наступними назвами: розділ перший "Засади конституційного ладу", розділ другий "Права людини і громадянина", розділ третій "Громадянське суспільство і держава", розділ четвертий "Територіальний устрій", розділ п'ятий "Державний лад", розділ шостий "Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка", розділ сьомий "Національна безпека", розділ восьмий "Охорона Конституції", розділ дев'ятий "Порядок змін і доповнень Конституції і конституційних законів".
Відповідно до схваленої Концепції 1 липня 1992 р Верховною Радою України був розглянутий проект нової Конституції нашої держави. Було прийняте рішення винести його на всенародне обговорення. За декілька місяців до комісії надійшло майже п”ятдесят тисяч зауважень і пропозицій.
8 жовтня 1993 року Верховна Рада прийняла постанову, відповідно до якої проект нової Конституції мав бути доопрацьований за результатами всенародного обговорення та обговорення у Верховній Раді. Остаточний варіант проекту нової Конституції України, доопрацьований Конституційною комісією, був датований 26 жовтня 1993 р. Таким чином, саме в цей день практично завершився перший етан конституційного процесу в Україні.
Після нього конституційний процес загальмувався, якщо не сказати зупинився на деякий час. Далася взнаки політична ситуація, що склалася на той час у нашій державі. Загострилися відносини між законодавчою і виконавчою владами. Розпочалася підготовка дострокових виборів до Верховної Ради і виборів Президента. Як відомо, вибори до Верховної Ради відбулися у березні, а вибори Президента - у червні 1994 р. Були й інші причини зупинки конституційного процесу.
Конституційний процес в Україні відновився, а точніше вступив у свій другий етап лише 20 вересня 1994 р., коли Верховна Рада своєю постановою визначила чисельний склад (у кількості 40 осіб) Комісії з опрацювання проекту нової Конституції України. Очолили комісію на правах співголів Голова Верховної Ради України О. Мороз і Президент України Л. Кучма. До складу комісії Верховна Рада і Президент делегували по 15 членів: Верховна Рада Автономної Республіки Крим - 1; судові установи і Генеральна прокуратура - 7. Слід зазначити, що члени Конституційної комісії від Верховної Ради визначалися депутатськими групами (фракціями) за пропорційним принципом. Таким чином, склад Конституційної комісії віддзеркалював різні гілки державної влади. Верховна Рада 10 листопада 1994 р. затвердила повний склад Конституційної комісії, яким і був підготовлений проект нової Конституції України
Цілком зрозумію, що затримка з розробкою і з прийняттям нової Конституції України негативно відбивалася на стані в суспільстві і державі, гальмувала економічні, політичні і державно-правові реформи Продовжувався економічний спад, знижувався рівень життя людей, загострювалась політична ситуація, зростала криміналізація в суспільстві.
Ці та інші фактори обумовили розробку і укладення Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України", який було підписано 8 червня 1995 р.
У його вступній частині були чітко зазначені причини укладення договору, а саме: відсутність нової демократичної Конституції України, що є гальмівним чинником на шляху здійснення економічних, політичних і державно-правових реформ; відхилення Закону України "Про застосування Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні" та зміни Конституції (Основного Закону) України в зв'язку з його прийняттям", спрямованого на реалізацію положень Закону України "Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні", що унеможливлювало належне функціонування всього державного механізму як уцентрі, так і на місцях, стримувало проведення економічних реформ, вело до подальшого зубожіння переважної більшості населення, загострення соціальних конфліктів тощо.
Різні оцінки всіляких політичних сил і державних діячів були висловлені щодо змісту Конституційного Договору і самого факту його прийняття. Не всі норми його були досконалими і відповідним чином скориговані, а в окремих випадках навіть суперечили одна одній. Але безумовно, він сприяв певній стабілізації у державі і суспільстві, активізував хід конституційного пронесу тощо.
У той же час необхідно було продовжувати роботу над проектом нової Конституції. Україна залишилася єдиною із держав колишньою Союзу РСР, в якій не була прийнята Конституція як головний юридичний атрибут її державності, своєрідний "паспорт держави".
З метою прискорення процесу доопрацювання наявних матеріалів, вивчення і узагальнення підготовлених альтернативних проектів нової Конституції (а їх було до десяти) розпорядженням Співголів Конституційної комісії - Президента України і Голови Верховної Ради України від 19 червня 1995 р. було створено робочу групу Конституційної комісії.
В результаті опрацювання матеріалів, які були передані до цієї групи, було підготовлено проект Конституції України.11 березня 1996 р він був схвалений Конституційною комісією, а 20 березня внесений на розгляд до Верховної Ради. Практично відбувся публічний акт передачі розробленого і схваленого проекту нової Конституції у Верховну Раду разом із зауваженнями і доповненнями членів Конституційної комісії для подальшої роботи над ним. Після розгляду цих матеріалів і з метою подальшого доопрацювання проекту Конституції Постановою Верховної Ради України від 5 травня 1996 р була створена Тимчасова спеціальна комісія.
Проект нової Конституції, зрештою, був ще раз доопрацьований і винесений на розгляд Верховної Ради.28 червня 1996 р. нова Конституція України голосами 315 народних депутатів була прийнята.
Прийняття Основного Закону нашої держави - це визначна подія в її історії, у житті її народу. Завершився тривалий і надзвичайно складний конституційний процес, і розпочався якісно новий етан у розвитку суспільства і держави.
Прийняття п’ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996р. Конституції України стало найважливішою історичною подією в житті українського народу після проголошення 24 серпня 1991 р. всенародним голосуванням Акта проголошення незалежності України. Тим самим було завершено процес становлення України як суверенної держави, яка має свій Основний Закон.
Чому саме у суспільстві й державі такого великого значення набуває конституція, чому саме її прийняття обумовлені становлення держави, її належність до сім’ї цивілізованих демократичних країн, активізація міжнародних відносин?
Насамперед прийняття конституції свідчить про досягнення державою певної стабільності у суспільстві. Адже саме цей процес, як правило, зумовлюється переходом суспільства від одного якісного стану до іншого, зокрема, як це відбувається в Україні - результатом зміни суспільного устрою стало формування громадянського суспільства і демократичної, соціальної, правової держави.
Ці, так би мовити, історичні передумови прийняття конституції не вичерпують усіх аргументів щодо її значення як основного закону. Найбільш вагомим аргументом є сам зміст конституції, ті важливі положення і норми, які в ній закріплено.
Так, Конституція України закріплює основи її суспільного і державного устрою, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя.
Відповідно до сутності конституції будь-якої держави у процесі її аналізу завжди виникає ряд питань, зокрема: чи є та або інша конституція конституцією саме держави, а не суспільства; яким є спрямування конституції - це політичний чи правовий акт; закріплює конституція лише норми існуючі, чи містить і програмні положення?
Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава, підвалинами не лише сучасних, а і майбутніх перетворень у суспільстві, основою його консолідації.
Конституція закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше і не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.
До речі, на конституційному рівні закріплене положення про те, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Причому органи законодавчої, виконавчої та судової влади є незалежні і здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до Законів України. Тут хотілося б звернутися до історії законотворення в Україні і згадати відомий документ “Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорізького”, написаний ще гетьманом Війська Запорізького Пилипом Орликом і прийнятий 5 квітня 1710 р. На думку як вітчизняних так і зарубіжних фахівців, це була перша європейська конституція у сучасному її розумінні. І це справді так. Адже в ній уже на той час було скріплено й реалізовано ідею поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Пройшло майже триста років і знову це положення відтворене у нашій новій Конституції,
Конституційною основою зовнішньої політики України є забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права, основним джерелом яких є міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Як визначено Конституцією (ст.9), ці договори є частиною національного законодавства України. Вступ до Ради Європи, активна співпраця з країнами СНД, з ОБСЄ, Європейським Союзом, Північно-Атлантичною Асамблеєю та іншими міжнародними організаціями, і окремими державами вимагає приведення національного законодавства України у відповідність з нормами міжнародною права.
Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародною співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.
Крім політичного значення нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все це Основний Закон держави, який мас найвищу юридичну силу. Всі закони та інші нормативно-правові акти приймаються на ії основі повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства, розрахованим на тривалий період.
Таким чином, нову Конституцію слід розглядати як основу подальшого розвитку законодавства і правової системи у цілому. Уже перший аналіз її змісту дає підстави зробити висновок про необхідність підготовки і виконання широкої програми законодавчих робіт, пов”язаних з прийняттям абсолютно нових законів, які випливають із Конституції, і внесенням змін до чинних законів. В Інституті законодавства Верховної Ради розроблений поки що попередній, орієнтовний перелік законодавчих актів, необхідність прийняття та зміни яких випливають із змісту нової Конституції.
Таким чином, підсумувавши все вищенаписане, можна наголосити на тому, що порівняно небагато часу відділяє Україну від історичного моменту набуття незалежності. Проте воно встигло поставити перед молодою державою складні проблеми, пов’язані з організацією ефективної економіки, розвитком політичного життя та демократії. В колі цих проблем особливо важливе значення має проблема державного будівництва, яка активно обговорюється політичними партіями і громадськими організаціями, в колі спеціалістів.
Державі потрібна була Конституція - основний закон її життєдіяльності. Саме Конституція призвана відігравати роль фундаменту, на якому можна побудувати поверхи будівель, які являються сукупністю правових норм. Нова Конституція України була прийнята п’ятою сесією Верховної Ради України 28 червня 1996 р.
Таким чином, прийняття Конституції - це найвища форма закріплення державою і суспільством окремого соціально-економічного і політичного вибору.
Конституція України поширює вплив на всі сфери життєдіяльності суспільства, причому цей вплив має ідейно-політичний, морально-психологічний та юридичний характер. Це обумовлює зміст та особливості механізму здійснення Конституції, який складається з двох відносно самостійних частин: соціального та юридичного.
В соціальному механізмі знаходять своє втілення якості Конституції як політичного документу, в юридичному - характеристика Основного Закону, особливого акта національної системи права.
Здійснення Конституції, втілення її в життя не можна зводити до окремих дій в межах конкретного юридичного процесу. Воно значно глибше і грунтовніше. Сутність такого здійснення визначається насамперед соціальним призначенням Конституції, яка поєднує в собі якості нормативного акта і головного політико-правового документа. Іншими словами: здійснення Конституції в єдності всіх її сторін є складне політико-правове явище, завданням якого є не тільки досягнення конкретного правового результату, бажаної поведінки суб’єктів конституційно-правових відносин, але й досягнення цілей та інтересів конституційного регулювання.
Таким чином, здійснення Конституції в цілому, її окремих норм - не що інше, як досягнення конституційних цілей та інтересів шляхом правомірної діяльності суб’єктів конституційного права.
Все це трансформує наше уявлення про Конституцію, її “політичне наповнення” і роль в механізмі здійснення повновладдя українського народу.
1. Конституція України. - К. 1996.
2. Конституційне право України. За ред. В.Ф. Погорілка. - Київ, Наукова думка, 1999.
3. Основи конституційного права України. За ред. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком, 1997.
4. Сташків Б.І. Конституційне право України: навчальний посібник. - Чернігів: РВВ, 1999.
5. Коментар до Конституції України. - Київ, 1996.
6. Мелащенко В.Ф. Основи конституційного права України: курс лекцій. - К.: Вентурі, 1995.
7. А. Степанов. Украина между прошлым и будущим. - Київ “Либідь”, 1997.
8. Гетьман В.П. Як приймалася Конституція України. Київ, 1996.
| ! |
Как писать рефераты Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов. |
| ! | План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом. |
| ! | Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач. |
| ! | Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты. |
| ! | Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ. |
| → | Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре. |